Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постать князя Дмитра Вишневецького в українській історіографії ХІХ - початку ХХІ ст.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Тема дисертаційного дослідження, присвячена Дмитру Вишневецькому, становить науковий інтерес з історичної та історіографічної точки зору. Князь був однією з найбільш помітних та цікавих особистостей української історії ХVІ cт. Він відіграв важливу роль у формуванні козацтва, у колонізаційних процесах на українських землях доби ранньомодерної історії. Д. Вишневецький посідав важливе місце у розвитку міжнародних відносин у регіоні Південно-Східної Європи того часу. Його діяльність була пов'язана з історією не лише України, але також Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії, Кримського ханату, Молдавського князівства. Це була легендарна постать, яку народ уславив у своїй широковідомій думі.

Вітчизняні історики часто зверталися до висвітлення постаті Дмитра Вишневецького, розглядаючи його життя з точки зору різних концепцій. В історіографії простежується цікава еволюція поглядів вчених щодо ролі князя в українській історії, виникло багато дискусійних історіографічних питань, вирішення яких потребує спеціального дослідження. Необхідно уточнити багато аспектів цієї наукової проблеми. Все це обгрунтовує актуальність дисертаційного дослідження.

Характеризуючи постать Д. Вишневецького, необхідно зазначити певні здобутки, досягнуті попередниками, але залишається ще ряд важливих аспектів, які потребують глибокого аналізу. Дискусійними є питання щодо генеалогії князя, його перебування на посаді старости черкаського та канівського, його гетьманства у Війську Запорізькому, ототожнення з легендарним Байдою. Дослідники неоднозначно трактують події московської служби князя, його подорожі до Туреччини, молдавський похід. Навіть смерть князя отримала легендарне забарвлення. Залишається відкритим також питання стосовно визнання Хортицького замку першою Запорізькою Січчю.

Оскільки вітчизняні історики виявляли великий науковий інтерес до постаті Дмитра Вишневецького, і вона посіла важливе місце в українській історичній літературі, історіографічне дослідження цієї теми дає можливість поглибити розуміння розвитку історичної науки в Україні в цілому. На прикладі української історіографії діяльності князя Д. Вишневецького маємо можливість аналізувати концепції відомих істориків ХІХ - початку ХХІ ст. - В. Антоновича, О. Апанович, Д. Багалія, Д. Бантиш-Каменського, В. Брехуненка, М. Василенка, Л. Винара, В. Голобуцького, М. Грушевського, К. Гуслистого, Д. Дорошенка, І. Каманіна, М. Костомарова, П. Куліша, В. Луціва, М. Максимовича, М. Маркевича, Ю. Мицика, В. Сергійчука, Д. Яворницького, Н. Яковенко та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана згідно з науково-дослідною темою «Влада і суспільство на українських землях у ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку у контексті історії Центрально-Східної Європи» (державний реєстраційний номер теми 0105U00284). Тема дисертації пов'язана з науково-дослідною проблематикою досліджень відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України та кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного гуманітарного університету.

Об'єкт дослідження становить українська історична література, яку можна розглядати в якості джерел для дослідження постаті князя Дмитра Вишневецького.

Предметом дослідження є аналіз розвитку української історіографії, присвяченої дослідженню життя та діяльності князя Д. Вишневецького.

Метою роботи є висвітлення особи та діяльності Д. Вишневецького у контексті української історіографії ХІХ - початку ХХІ ст. Поставлена мета вимагає вирішення таких завдань:

- виявити стан наукової розробки вітчизняною історіографією постаті князя Дмитра Вишневецького;

- з'ясувати історіографічні джерела та методологічні засади дисертаційного дослідження;

- проаналізувати історіографічні аспекти стосовно ролі князя Д. Вишневецького в українській історії;

- на історіографічній основі розглянути оцінки його діяльності, питання генеалогії роду, його перебування на посаді старости;

- розглянути з історіографічної точки зору питання стосовно ролі князя Дмитра Вишневецького в організації українського козацтва, у створенні Запорізької Січі;

- з'ясувати історіографічні аспекти питання щодо ототожнення Д. Вишневецького з легендарним Байдою;

- на історіографічній основі проаналізувати міжнародну діяльність князя, його участь у боротьбі проти татар, турецьку подорож, московську службу, молдавський похід.

Хронологічні межі дисертації характеризуються у двох вимірах: історичному та історіографічному. Історичний аспект хронології дослідження визначається періодом життя та діяльності князя Д. Вишневецького (початок XVIст. - 1563 р.). В історіографічному контексті дисертація охоплює період ХІХ - початку ХХІ ст. Саме в цей період у працях українських істориків простежувався зростаючий науковий інтерес до цього персонажу вітчизняної історії та з'явилися чисельні публікації, присвячені його діяльності.

Географічні межі дисертаційного дослідження визначаються також двома аспектами: з одного боку, маються на увазі українські землі, а також територія Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії, які так чи інакше були пов'язані з діяльністю князя Д. Вишневецького. З історіографічної точки зору географічні межі дослідження визначаються тим, що цю історичну постать досліджували українські історики у наукових центрах Російської імперії, монархії Габсбургів, Другої Речі Посполитої, радянської України, зарубіжної діаспори.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає у тому, що у цій праці зроблена одна з перших спроб комплексного історіографічного аналізу наукових проблем, пов'язаних з різними аспектами особи та діяльності князя Д. Вишневецького:

- дисертаційне дослідження показало, що протягом XIХ - початку ХХІ ст. в українській історіографії був постійним науковий інтерес до висвітлення постаті Д. Вишневецького;

- у дисертації систематизовані наукові погляди українських вчених щодо історичної ролі одного із непересічних діячів українського минулого Дмитра Вишневецького-Байди;

- на основі історіографічного дослідження у дисертації зроблена спроба проаналізувати, по-новому розглянути дискусійні аспекти діяльності Д. Вишневецького;

- вперше використані історіографічні матеріали з фонду НБУ ім. В. Вернадського, які дозволили розширити можливості наукового дослідження історичної літератури, присвяченої Д. Вишневецькому;

- у праці для обгрунтування висновків історіографічного аналізу постаті князя Д. Вишневецького використані різноманітні джерела, пов'язані з його діяльністю.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що вони дозволяють характеризувати історіографічну основу сучасних праць, присвячених Д. Вишневецькому. Велике значення має те, що ці результати підводять до з'ясування дискусійних проблем, пов'язаних з постаттю князя. Отримані в дисертаційному дослідженні результати впроваджуються у навчальній діяльності з студентами спеціальності «Історія» Маріупольського державного гуманітарного університету, де викладається спецкурс «Князь Дмитро Вишневецький в українській історіографії». Деякі аспекти дисертації використовуються при викладанні загального курсу «Давня та нова історія України». Матеріали, отримані в ході дисертаційного дослідження можна використати для популяризації питань історії українського козацтва, зокрема історичної ролі української аристократії XVI ст. Крім того, основні наукові положення дисертації можуть бути використані у засобах масової інформації, у роботі з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами, при написанні підручників та курсів лекцій тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати, отримані в ході написання дисертації, було апробовано на наукових конференціях: «Історична наука: спадщина і сучасність» (Луганськ, 22-23 листопада 2003); «Актуальні проблеми вітчизняного та світового розвитку в історичному контексті» (Луганськ, 10-11 листопада 2004 р.); VІ, VІІ, VІІІ підсумкові науково-практичні конференції викладачів МДГУ (Маріуполь, 2004-2006 рр.); наукова конференція, присвячена 70-річчю історичного факультету ДонНУ (Донецьк, 18 травня 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, з яких 4 у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена поставленими метою і завданнями. Відповідно до цього, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (470 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 258 сторінок, з них основного тексту - 170 с.

Основний зміст дисертації

вишневецький український січ козацтво

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, наукову новизну, практичне значення та представлено апробацію одержаних результатів.

Перший розділ «Історіографія та джерела дослідження» містить два підрозділи, у яких розглядаються теоретичні аспекти дисертації.

У першому підрозділі «Стан наукової розробки проблеми» подається аналіз праць, у яких на історіографічній основі висвітлюються питання щодо життя та діяльності князя Дмитра Вишневецького, легендарного персонажа української історії ХVІ ст. З ХІХ ст. до нашого часу створено велику за обсягом літературу, присвячену цій темі. Але історіографічні аспекти діяльності Д. Вишневецького залишаються майже недослідженими.

Історіографічні студії з теми дисертації здійснювали лише вітчизняні вчені. Проведений огляд історіографії дає можливість краще зрозуміти той шлях, який пройшла українська історична наука щодо розгляду питань особи та діяльності князя Д. Вишневецького. Необхідно відзначити, що в історіографічних дослідженнях, пов'язаних з аналізом питань діяльності князя Д. Вишневецького, виділяється ряд періодів. Починаючи з середини ХІХ ст., з'явилися стислі загальні історіографічні оцінки українських вчених, які так чи інакше розглядали постать Д. Вишневецького. Перші історіографічні оцінки щодо зазначених проблем зустрічаються у працях М. Максимовича, який заклав основу історіографії вишневецькознавства. Варті уваги також загальні оцінки історичних поглядів українських вчених-дослідників історичної постаті Д. Вишневецького, дані у працях В. Антоновича, О. Лазаревського, М. Драгоманова.

На початку ХХ ст. розвиток історіографії вишневецькознавства продовжили М. Грушевський та М. Василенко. У цьому контексті вони розглядали деякі аспекти життя та діяльності князя. М. Грушевський у своїх працях, в яких аналізувалась його особа, виявив ґрунтовне знання історичних джерел та досліджень своїх попередників, які він сприймав критично. Великий історіографічний інтерес становить узагальнююча праця М. Василенка з історії України XVI - першої половини XVII ст.

Дослідження українських радянських істориків в історіографічному сенсі були вкрай недостатніми. У цьому контексті можна відзначити лише кілька праць В. Голобуцького, М. Киценка та монографію з історіографії історії УРСР. Історіографічні зауваження В. Голобуцького носили характер ідеологічних нападів на «дворянських та буржуазних» істориків М. Костомарова, Д. Яворницького, М. Грушевського, які звинувачувалися у тому, що нав'язували трудящим ідеалізований, викривлений образ «представників пануючих класів». Прикладом дійсного ставлення радянських історіографів до питань, пов'язаних з діяльністю князя Д. Вишневецького, є історіографічні праці М. Марченка, В. Дядиченка, Ф. Лося, В. Сарбея, А. Санцевича, присвячені повоєнній історіографії. В них повністю ігнорувалися питання історіографії козацтва, а тим більше залишилася поза увагою постать Д. Вишневецького.

Українська історіографія діаспори, на відміну від радянської, яка фактично ігнорувала постать Д. Вишневецького, приділяла йому значну увагу. Серед українських істориків-емігрантів панувала державницька концепція. Це позначилося також на їхніх історіографічних студіях. Серйозним дослідженням діяльності князя була монографія Л. Винара, яка збагачена не лише цікавим фактичним матеріалом, але також містила деякі історіографічні зауваження. Вчений вважав, що українські історики недостатньо виявили інтерес до особи князя Д. Вишневецького. Історик виділив серед інших праці А. Стороженка, М. Грушевського, В. Сенютовича-Бережного. З історіографічної точки зору великий науковий інтерес для розуміння наукової творчості істориків, які досліджували постать Д. Вишневецького, мають узагальнюючі праці І. Лисяка-Рудницького, Б. Крупницького, О. Оглоблина, М. Чубатого, Л. Винара, І. Витановича та інших вчених-представників української діаспори.

Для глибокого розуміння історіографічних досліджень українських учених, які висвітлювали постать князя Д. Вишневецького, безумовний науковий інтерес передусім становлять праці провідних сучасних історіографів, що аналізують проблеми розвитку історичної думки в Україні у ХІХ - на початку ХХІ ст. У своєму попередньому слові до збірки вибраних творів Л. Винара «Козацька Україна» В. Степанков окремо зупинився на монографії про Д. Вишневецького. Історик також висловив критичні зауваження щодо радянської історіографії, в якій утвердився погляд про «селянсько-міщанський» характер генези козацтва, що заперечувало причетність до козацтва української шляхти та князів.

Один з авторитетних українських дослідників біографії Дмитра Вишневецького В. Сергійчук звернув увагу на оцінки постаті Д. Вишневецького, які були зроблені у працях Д. Багалія та М. Грушевського. Розглядаючи ті чи інші аспекти бурхливого життя Д. Вишневецького, вчений не раз звертався до праць своїх попередників, які використовував або для підтвердження власної думки, або, заперечуючи певні твердження.

Проведений історіографічний огляд дає можливість краще зрозуміти той шлях, який пройшла українська історична наука щодо розгляду питань особи та діяльності князя Д. Вишневецького. Аналіз цієї проблеми дозволяє зробити висновок про недостатнє вивчення вітчизняними істориками цієї наукової проблеми. Дослідники розглянули її лише фрагментарно, побіжно. В історичній літературі поставлено ряд гострих дискусійних питань, які потребують вирішення. Відсутня узагальнююча праця, в якій постать князя-Байди комплексно висвітлювалася б з історіографічної точки зору. Це вказує на необхідність здійснення спеціального, комплексного історіографічного дослідження, присвяченого особі та діяльності князя Дмитра Вишневецького.

У другому підрозділі «Джерельна база, методи та принципи дослідження» здійснено аналіз джерел, використаних у дисертації, розглянуті методи їх дослідження.

Джерелознавчий аналіз теми дисертації свідчить про наявність широкого кола різноманітних джерел, у яких так чи інакше була відображена постать князя Дмитра Вишневецького. Основними історіографічними джерелами дисертації є наукові праці українських істориків різних періодів. В якості історіографічних джерел використано дослідження вчених ХІХ cт. - початку ХХІ ст. Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова, О. Барвінського, І. Каманіна, Д. Яворницького, О.Єфименко, М. Грушевського, М. Василенка, І. Крип'якевича, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, Л. Винара, В. Голобуцького, Ю. Мицика, Н. Яковенко, В. Степанкова, В. Сергійчука, С. Борисова, Т. Чухліба та інших.

В історичній літературі, пов'язаній з аналізом постаті та діяльності князя Вишневецького, необхідно виділити такі види історіографічних джерел:

- узагальнюючі праці з історії України;

- дослідження з історії українського козацтва;

- твори популярного характеру, в яких безпосередньо розглядається особа Д. Вишневецького;

- праці з окремих аспектів його діяльності або історії козацтва;

- дослідження, присвячені українській шляхті ХVІ ст.;

- матеріали періодичних видань, пов'язані з Д. Вишневецьким.

У різні історіографічні періоди неоднаково відбувалося формування джерельної бази дисертаційного дослідження. Протягом ХІХ ст. провідними українськими істориками (Д. Бантиш-Каменським, М. Маркевичем, А. Скальковським, М. Максимовичем, М. Костомаровим, В. Антоновичем) були опубліковані наукові праці, присвячені узагальненому висвітленню історії України, історії українського козацтва, в яких розглядалися питання щодо життя та діяльності Д. Вишневецького. У цих дослідженнях знайшли відображення наукові погляди вчених щодо зазначеної проблематики, їх історіософські концепції. Історична джерельна основа праць вітчизняних істориків ХІХ ст. була досить обмежена. Це обумовило надто загальний характер висвітлення постаті князя Д. Вишневецького, фактичні похибки.

Праці українських істориків кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Д. Яворницького, А. Стороженка, М. Грушевського, М. Василенка та інших), які розглядаються в якості історіографічних джерел з теми дисертації, становлять суттєвий крок уперед порівняно з попереднім періодом. Зазначені вчені виявили більш значний науковий інтерес до життя та діяльності князя Д. Вишневецького. якому присвятили ряд спеціальних розвідок. Розширення кола історичних джерел, на яких грунтувалися зазначені праці, сприяло більш глибокому аналізу різних аспектів досліджуваної наукової проблеми. Були здійснені спроби, спираючись на нові історичні джерела, знайти відповіді на ряд дискусійних питань.

Протягом ХХ ст. формування історіографічної джерельної бази дисертаційного дослідження відбувалося досить суперечливо. Різні аспекти життя та діяльності Дмитра Вишневецького тією чи іншою мірою хвилювали радянських істориків та вчених діаспори. Ці питання були об'єктом ідеологічного протистояння, що вело дослідників убік від наукового пошуку. Історики радянської доби (К. Гуслистий, І. Бойко, В. Голобуцький, М. Киценко) розглядали постать князя тенденційно, з точки зору критики так званих «буржуазно-націоналістичних» концепцій, здебільшого в узагальнюючих працях з історії України та історії козацтва. Їх методологія була хибна, база історичних джерел дослідження цієї наукової проблеми майже не поповнювалася.

Праці вчених діаспори (Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, В. Луціва, Л. Винара), враховуючи специфіку історичних умов, за яких вони були видані, становлять особливу групу історіографічних джерел дисертації. Названі історики, досліджуючи постать князя Д. Вишневецького, продовжили традиції вітчизняних вчених початку ХХ ст. Розвиваючи державницькі погляди своїх попередників, поповнюючи джерельну базу своїх праць, Л. Винар високо підняв рівень дослідження наукової проблеми.

Це стало стимулом для подальшого наукового пошуку сучасних вітчизняних вчених В. Сергійчука, Н. Яковенко, Ю. Мицика, В. Щербака, А. Денисенка, Т. Чухліба, С. Борисова та інших. Їх праці дають розуміння сучасного стану розвитку історіографії цього питання, а, отже, становлять вагому складову історіографічних джерел дисертації.

Поряд з опублікованими працями істориків до дослідження залучено архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України (м. Львів), Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Для експертизи наукових положень, висловлених у працях істориків, у дисертаційному дослідженні використовуються документи та матеріали, пов'язані з діяльністю князя Д. Вишневецького.

Історіографічне висвітлення постаті князя Дмитра Вишневецького потребує застосування відповідних науково-дослідницьких принципів, підходів та методів. Це обумовлює науковий характер праці. При написанні праці застосовувались різноманітні загальнонаукові принципи і методи. Зокрема, важливу роль відігравали принципи історизму, об'єктивності, всебічності, наступності, завдяки яким вдалося здійснити необхідний науковий аналіз історіографічних аспектів діяльності князя Д. Вишневецького. Ретельному розгляду української історіографії стосовно постаті Д. Вишневецького сприяє застосування філософських методів діалектики, аналізу і синтезу, дедукції та індукції.

Надзвичайно важливе місце у дисертаційному дослідженні, присвяченому постаті князя Дмитра Вишневецького, посідають проблемно-хронологічний, синхронний, порівняльний, критичний та біографічний методи.

Комплексне використання різноманітних принципів та методів дослідницької діяльності сприяє об'єктивному та всебічному висвітленню наукових проблем щодо української історіографії життя та діяльності князя Д. Вишневецького. Методологія дослідження цього питання дає більш глибоке теоретичне розуміння розвитку історіографічного процесу в Україні.

У другому розділі «Князь Дмитро Вишневецький в історії України: історіографічний аспект проблеми» аналізуються погляди українських істориків щодо генеалогії та місця Д. Вишневецького в історії.

У першому підрозділі «Генеалогія роду Д. Вишневецького та його соціальний статус: висвітлення питання у вітчизняній історіографії» з історіографічної точки зору розглядається дискусійне питання щодо походження княжого роду Вишневецьких та пов'язаний з цим соціальний статус князя Дмитра Івановича.

Вивчаючи діяльність Дмитра Вишневецького, українські історики перш за все звертали увагу на питання стосовно родових коренів походження цієї людини. Цей аспект надто важливий, адже він допомагає зрозуміти мотиви дій та прагнення князя, його амбітність. Не викликає сумніву, що він був представником давнього аристократичного роду. Але щодо його витоків серед істориків здавна триває гостра дискусія.

Одним із перших в історіографії приділив увагу цьому аспекту Д. Бантиш-Каменський. Він вказував на походження Дмитра Івановича від Рюриковичів. Більшість українських істориків ХІХ - початку ХХ ст. схилялася до такої точки зору, яка свідчила про литовське походження Дмитра Івановича, з роду Гедиміновичів. М. Костомаров висловлював думку, що князі Вишневецькі - це нащадки Гедиміна і Св. Володимира, а, з іншого боку, наполягав, що вони представляли рід Ольгерда. М. Грушевський першим з істориків виводив генеалогічні корені Вишневецьких від князя Федька Несвицького. Українські галицькі історики міжвоєнної доби, розглядаючи це питання, наголошували на українських коренях князя Дмитра.

Українські радянські історики, за деякими винятками, не переймалися генеалогічними аспектами. Більшість їх однозначно стверджувала, що Д. Вишневецький походив з роду князів Корибутів.

Свої зусилля в розробку цієї проблеми внесли історики української діаспори В. Сенютович-Бережний, В. Луців та Л. Винар. Вони стверджували про походження князя Дмитра від Рюриковичів. Суттєво змінилося ставлення до проблеми генеалогії загалом, та генеалогічних коренів князя зокрема, з боку сучасних істориків. У наш час українські дослідники розділились у висвітленні цього питання. Частина вчених, зокрема В. Сергійчук, вважає, що Дмитро Іванович був литовського походження, від Гедиміна. Н. Яковенко проаналізувала питання щодо походження князя Д. Вишневецького і поставила під сумнів твердження про його походження від сина великого князя литовського Ольгерда Дмитра Корибута, вказавши, що самі Вишневецькі досить туманно зналися на власній генеалогії. На думку Н. Яковенко, засновником роду Вишневецьких був князь Федір Корибутович. С. Борисов розглядає думку про литовсько-руське походження Д. Вишневецького. Ю. Мицик вважає, що Дмитро Іванович мав походження від Рюриковичів. До нашого часу ця наукова проблема залишається дискусійною.

З питанням щодо генеалогії князя Дмитра Вишневецького переплітається питання про його соціальний статус. Розглядаючи цей аспект, маємо відзначити еволюцію української історіографії. Якщо історики першої половини ХІХ ст. тільки констатували приналежність князя до магнатсько-шляхетського стану, то дослідники другої половини ХІХ - початку ХХ ст. намагалися підтвердити це джерелами, визначити маєтки, які належали Вишневецьким. Спираючись на люстрації, було доведено, що Д. Вишневецький наприкінці 40-х років ХVІ ст. вів життя заможного пана, збільшуючи свої володіння за рахунок королівських привілеїв. Історики звертають увагу на те, що серед представників княжого роду все більше було бажаючих «козакувати», ходити з козаками за здобиччю.

Радянська історіографія розглядала це питання тенденційно, з ідеологічних позицій, визнавала князя Дмитра представником пануючої експлуататорської верстви, протиставляючи його народу. Така позиція простежувалася у тогочасних працях В. Голобуцького та інших істориків. Українські історики діаспори та сучасні вчені на прикладі Д. Вишневецького аналізують його роль в історичних процесах як представника української аристократії, який пов'язав свою долю з козацтвом.

У другому підрозділі «Оцінки діяльності князя у працях істориків» висвітлюються актуальні з історичної точки зору, дискусійні в історіографічному сенсі питання. Попри патетику стосовно постаті Д. Вишневецького, яка безумовно присутня у працях багатьох вітчизняних істориків, можна констатувати, що у процесі розвитку історичної науки дослідники все більш пильно вдивлялися в цю особистість, адже вона відіграла помітну роль в українській історії XVI ст. Вчені розглядали його діяльність у декількох напрямах: як представника української аристократії; військового провідника козацтва, державного діяча. Простежуючи різновекторні напрямки діяльності князя, вчені намагалися пояснити це рисами його характеру. Більшість істориків - М. Грушевський, М. Василенко, А. Кримський, Н. Яковенко, А. Денисенко, Т. Чухліб схильні вважати, що авантюристична вдача Д. Вишневецького мотивувала його вчинки, але дослідники не обмежувались цією констатацією, розуміючи наскільки багатогранна постать князя, який діяв масштабно. Деякі історики (М. Маркевич, М. Грушевський, А. Лотоцький, В. Луців, Л. Винар, О. Апанович, В. Сергійчук, С. Борисов), характеризуючи особу князя, визнали у ньому державного діяча.

Важливе місце в історіографії посідає проблема перебування Д. Вишневецького на посаді старости черкаського та канівського. На думку вчених, це питання дозволяє з'ясувати його діяльності, розкриває ставлення короля, уряду до особи Дмитра Івановича, підкреслює: яке саме місце він посідав у системі влади, адже бути старостою прикордонних земель, у дійсності, означало бути їх господарем.

В українській історіографії середини ХІХ - початку ХХ ст. не склалося чіткого уявлення щодо перебування князя на цій посаді. М. Костомаров, П. Куліш, В. Антонович, І. Каманін, Д. Яворницький, М. Аркас, О. Єфименко, О. Барвінський вважали Д. Вишневецького старостою черкаським та канівським. На противагу цьому, М. Максимович та М. Грушевський фактично ігнорували це питання. А. Стороженко та М. Василенко категорично заперечували перебування Д. Вишневецького на зазначеній посаді.

В. Голобуцький з'ясував різні етапи діяльності Д. Вишневецького як старости черкаського та канівського. Історики діаспори В. Липинський, Д. Дорошенко, Л. Винар, О. Субтельний різнопланово розглядали перебування князя Д. Вишневецького на цій посаді. Позитивно відповідають на це питання. сучасні українські історики В. Сергійчук, Ю. Мицик, В. Щербак, А. Денисенко, С. Борисов та інші.

У третьому розділі «Дмитро Вишневецький-Байда та українське козацтво: питання в українській історіографії» з історіографічної точки зору розглядається роль князя в організації козацтва.

Перший підрозділ «Проблема гетьманування Д. Вишневецького: висвітлення в історичній літературі» присвячений актуальному в історичному та історіографічному сенсі аспекту щодо визнання князя як козацького провідника. Його дискусійність в історичній літературі пов'язана з дефіцитом джерельної бази та слабкістю теоретичної, методологічної основи. Історіографічний аналіз дає можливість з'ясувати ряд питань: щодо появи у Війську Запорізькому гетьманської посади, її еволюції у системі козацької організації, правомірності розгляду Д. Вишневецького як козацького гетьмана.

Списки гетьманів, вказані у працях істориків ХVІІІ ст., стали предметом для обговорення дослідників першої половин ХІХ ст. Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича та М. Максимовича. Історики другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (М. Костомаров, В. Антонович, Д. Яворницький, А. Стороженко, М. Грушевський, М. Василенко) ставили під сумнів, або взагалі заперечували гетьманство Д. Вишневецького.

Представники української діаспори В. Луців та Л. Винар не ставили питання про гетьманство Д. Вишневецького. З ідеологічних позицій зовсім ігнорували цей аспект українські радянські історики.

Сучасні українські вчені повернулися до проблеми гетьманства Д. Вишневецького. В. Сергійчук, Ю. Мицик, В. Щербак, Н. Яковенко не вважають Дмитра Івановича гетьманом. У той же час, ряд сучасних українських вчених (А. Денисенко, С. Борисов, Т. Чухліб, Я. Новицький, А. Сокульський та В. Шевченко) відповідають на це питання позитивно.

У другому підрозділі «Роль князя у створенні Запорізької Січі: історіографія питання» аналізується наукова дискусія, яка має місце у вітчизняній історіографії, стосовно питання про правомірність визнання Д. Вишневецького засновником першої Запорізької Січі. Серед українських істориків великий інтерес викликає питання щодо укріплення, збудованого за наказом князя Дмитра Вишневецького на острові Мала Хортиця у середині ХVІ ст. Вчені по-різному визначали дату створення княжої «твердині», її характер, військово-політичне значення в українській історії.

До початку ХІХ ст. українські історики не торкалися цього питання у своїх працях. Одним із перших про діяльність Д. Вишневецького, пов'язану з козацьким товариством, Д. Бантиш-Каменський. М. Костомаров першим з істориків асоціював Хортицьке укріплення з Запорізькою Січчю. Прихильником цієї версії був також В. Антонович. Д. Яворницький вважав, що цей замок був «прототипом Січі запорозьких козаків». М. Грушевський розглядав його як початок того процесу розвитку козацтва, який призвів у майбутньому до появи козацької військово-політичної організації.

Радянські історики категорично заперечували думку про Д. Вишневецького як засновника Запорізької Січі. Більше того, це вважалося вигадкою буржуазно-націоналістичної історіографії. Особливо на цьому наголошував В. Голобуцький.

Неоднаково висвітлювали питання щодо Хортицького замку українські історики діаспори. Л. Винар заперечує думку про те, що укріплення Д. Вишневецького стало першою Запорізькою Січчю. Вчений стверджує, що це був її «перший прототип». В. Луців патетично і дещо спрощено описує роль Д. Вишневецького у її створенні.

У сучасній українській історіографії думки щодо зазначеного питання розділилися. Ряд вчених (В. Сергійчук, Ю. Мицик, С. Борисов, В. Лавренюк, Д. Лапичак, А. Сокур та А. Сокульський) вважають князя засновником січового козацького товариства та його військової організації. В. Щербак розвиває думку Л. Винара про Хортицький замок як предтечу Січі.

У наш час ця наукова проблема залишається дискусійною. Через брак джерел не з'ясовано час будівництва цього укріплення. Розбіжність у його датуванні сягає часу від 1552 до 1556 рр.

Третій підрозділ «Д. Вишневецький-Байда - легенда чи дійсність: дискусія істориків» Понад двісті років історики дискутують стосовно питання: хто ж був прототипом легендарного Байди, якого оспівано в історичній пісні. Історіографічний аналіз засвідчує, що більшість українських вчених ХІХ - початку ХХ ст. (А. Скальковський, М. Костомаров, П. Куліш, В. Антонович, М. Драгоманов, А. Стороженко, М. Грушевський) асоціювали цього пісенного героя з князем Д. Вишневецьким. З часом дослідники наводили все нові аргументи, аналізуючи це питання з різних сторін. Радянські історики, згідно з ідеологією того часу, висловлювались з застереженням, або зовсім заперечували це тому, що, на їх думку, князь-магнат був ворогом козацтва і діяв тільки в корисних інтересах. Галицькі історики (І. Крип'якевич, Г. Хоткевич, О. Терлецький, Й. Чайковський), а також вчені діаспори (В. Липинський, В. Луців, Л. Винар) стверджували, що князь Д. Вишневецький і козак Байда - це один історичний персонаж. Таку думку поділяють більшість сучасних істориків (В. Сергійчук, Н. Яковенко, Т. Чухліб та інші).

Але однобоко це питання вирішити неможливо, оскільки, розглядаючи його, історики виявили певні суперечності. Неправомірно йти шляхом сліпого ототожнення пісенного Байди та реального історичного діяча. Сюжетом народної пісні про Байду було не життя, а смерть народного героя. Думки дослідників розійшлися, бо частина їх вважала, що пісня була написана до появи Д. Вишневецького на історичній арені, інші зазначали, що трагічна смерть князя вразила суспільство і стала приводом для написання народної думи.

При висвітленні цього питання В. Антонович та М. Драгоманов, М. Грушевський, Л. Винар, В. Сергійчук, Н. Яковенко, Т. Чухліб з'ясовували значення слова «байда». Дослідники шукали його пояснення, пропонуючи різні версії: «гуляка», «безтурботний чоловік», «козак», «вільна людина» та інші.

Четвертий розділ дисертації «Діяльність князя Д. Вишневецького у міжнародній політиці: історіографія проблеми» присвячений історіографічному аналізу ролі Дмитра Вишневецького у міжнародних відносинах середини ХVІ ст. у Східній та Південно-Східній Європі. У першому підрозділі «Участь Д. Вишневецького у боротьбі проти татарcької агресії: історіографічний аспект питання» розглянуто провідний напрямок міжнародної діяльності князя. Відсіч татарській агресії стала справою життя для Д. Вишневецького як одного із прикордонних старост українських земель. Все життя князя було присвячене захисту рідної землі від нападів турецьких та татарських загарбників. Через це в історичній літературі він постав патріотом, оборонцем України взагалі і своєї родини зокрема, оскільки вона опинилася у ворожому полоні, як і тисячі українців. Багато представників аристократії брали участь у цій боротьбі, але Д. Вишневецький привніс багато такого, що робило його дії масштабними та багатоплановими. У контексті висвітлення цього питання історики зазначали, що діяльність князя виходила за рамки локальної боротьби, набула міжнародного значення.

Українські історики приділяли велику увагу зазначеному питанню. Це свідчить про важливе значення цього напрямку діяльності князя. Дослідники вказували на те, що у цьому протистоянні він був цілеспрямованим, послідовним, намагався використовувати різноманітні засоби: створив укріплення на о. Хортиця, активно залучав козацтво, військові сили сусідніх держав, виступаючи то як воєначальник, то як дипломат. Оскільки Д. Вишневецький не міг у реалізації своїх намірів достатньою мірою спертися на внутрішні сили (козацтво ще тільки переживало процес становлення, а польський король був пов'язаний договірними зобов'язаннями, не міг допомогти князю у його боротьбі з ханом), то Дмитро Іванович планував продовжувати боротьбу, використовуючи зовнішні сили. Таким союзником князь вважав московського царя, землі якого теж потерпали від татарських нападів.

М. Костомаров, Д. Яворницький, М. Грушевський розкрили плани Д. Вишневецького щодо боротьби проти татарської експансії, вказали її напрямки, а М. Максимович висловився з цього питання надто загально. Протягом ХХ ст. українські історики, висвітлюючи різні аспекти антитатарської діяльності князя Дмитра, не лише уточнили фактичну сторону цього питання, спираючись на більш різноманітну джерельну базу, але також більш грунтовно аналізували його. Це можна сказати про дослідження Л. Винара, В. Голобуцького, Ю. Мицика, В. Сергійчука, Н. Яковенко та інших вчених.

У другому підрозділі «Подорож до Туреччини: погляди вітчизняних істориків» аналізується питання щодо турецького напрямку міжнародної діяльності князя Д. Вишневецького. Стосунки Д. Вишневецького з турецьким урядом викликали значний науковий інтерес з боку українських істориків. Дослідники розходилися у поглядах на мотиви, які обумовили дії князя щодо Туреччини. П. Куліш та М. Василенко вказували на складні стосунки Дмитра Івановича з польським королем і відзначали, що саме ці обставини могли підштовхнути князя на від'їзд до турецького султана, а це викликало побоювання у польсько-литовських колах. М. Василенко висловив думку про відмову Д. Вишневецького від боротьби з Кримом та його перехід на службу до Сулеймана ІІ. В. Антонович та Д. Яворницький пояснювали вчинок князя правом васала міняти свого сюзерена. Цю версію відкидає сучасний знавець козацтва Т. Чухліб.

Опонуючи М. Василенку, М. Грушевський вважав, що ця подорож до Туреччини була спрямована на продовження боротьби з татарами на два фронти - об'єднанням зусиль Польсько-Литовської держави та Османської імперії. Цю думку розвивав також Л. Винар.

В. Голобуцький стверджував, що турецька подорож Д. Вишневецького мала на меті запропонувати султану стримувати дії запорізьких козаків проти Туреччини та Криму. Цікавою була думка про подорож-розвідку, в якій Дмитро Іванович діяв на користь Сигізмунда Августа, забезпечуючи підтримку турецького султана і кримського хана проти Москви (М. Киценко).

Значний інтерес до цього питання виявляють сучасні вітчизняні історики. В. Сергійчук розглядав його різнопланово і навів кілька вірогідних версій щодо мотивів турецької подорожі Д. Вишневецького (врегулювання прикордонних конфліктів з татарами, визволення своїх родичів з полону, образа на короля). Спираючись на документальні джерела, С. Борисов припустив, що поїздка Д. Вишневецького до Туреччини була виявом його державотворчих планів щодо створення Української держави. На думку історика, можлива була також підтримка з боку Д. Вишневецького дружини султана Роксолани. Підсумовуючи це питання, можна стверджувати, що найбільш вірогідними були мотиви, пов'язані з боротьбою князя проти татар, адже саме вона була рефреном долі князя.

У третьому підрозділі «Московська служба князя: висвітлення проблеми в українській історіографії» аналізується московський напрямок у політиці Д. Вишневецького. Вітчизняні історики виявляли великий інтерес до цього аспекту. Дослідники намагалися дати відповідь на питання щодо місця, яке посідав московський період у житті та діяльності князя, дискутували про мотивацію служби у царя Івана Грозного. Висвітлення цієї наукової проблеми виявило відмінність поглядів вчених залежно від наукових концепцій дослідників. Найбільш грунтовно з'ясували це М. Грушевський, В. Голобуцький, Л. Винар та В. Сергійчук. Вони у своїх працях спиралися на різноманітну джерельну базу.

Розглядаючи московську службу Д. Вишневецького, українські історики намагалися з'ясувати дату перебування князя в Москві. Початок царської служби уточнив М. Максимович. В. Антонович., П. Куліш, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський, А. Стороженко простежили, як саме проходила московська служба. Всі вони зазначили, що служба князя проходила в походах, у боротьбі з «кримцями», причому дослідники наголошували на спільних діях українсько-російських загонів, які б принесли бажану перемогу над ворожим Кримом.

В історіографії визначилися ряд питань, які були предметом дискусій, пов'язаних з московською службою Д. Вишневецького. Історики звернули увагу на питання щодо причин його переходу до московського царя та оцінки цього вчинку, відзначили полководницький хист князя, який виявився у тих подіях, з'ясували обставини повернення до польського короля. Вчені засвідчили важливу роль, яку відігравав Д. Вишневецький у міжнародних відносинах середини ХVІст., вказували на його тісні зв'язки з коронованими особами того часу.

У четвертому підрозділі «Молдавський похід Д. Вишневецького-Байди, його героїчна, мученицька смерть: до історіографії питання» розглядається остання спроба князя Дмитра активно заявити про себе у міжнародних відносинах. Молдавський напрямок військово-політичної діяльності посідав важливе місце в історії українського козацтва протягом другої половини ХVІ ст.

Історіографічний аналіз свідчить, що висвітлення молдавської політики князя Д. Вишневецького істориками наповнене суперечностями. Це пов'язано з недостатністю джерельної бази, суб'єктивністю багатьох джерел. В історичній літературі виділилось кілька аспектів, що розглядали вчені. Значну увагу дослідники приділили питанню щодо мотивації молдавської політики князя. На думку Д. Бантиш-Каменського та М. Маркевича, втручання у династичне протистояння за молдавський господарський престол мотивувалось честолюбством Дмитра Івановича, його прагненням до слави. На наміри князя здобути владу у Молдавському князівстві вказували Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, М. Максимович, Д. Яворницький, А. Стороженко, М. Грушевський, М. Аркас. М. Костомаров висловив помилкове припущення, що князь утвердився на молдавському престолі.

Протягом ХХ ст. в українській історіографії поширилася думка про державотворчі мотиви молдавської політики Д. Вишневецького. На цьому наголошували А. Лотоцький, Л. Винар, В. Луців, Н. Полонська-Василенко, В. Сергійчук, С. Борисов. Історики також вказували на особисті мотиви князя щодо його претензій на молдавський престол (Л. Винар, В. Сергійчук, Н. Яковенко). Найбільш грунтовно молдавську політику князя Д. Вишневецького розглянули Л. Винар та В. Сергійчук. Проте навіть вони не поставили крапку в цьому питанні.

Трагічно скінчився молдавський епізод у житті Д. Вишневецького. На думку А. Скальковського, князь закінчив свій життєвий шлях на палі, але більшість вчених вважала, що картина смерті Д. Вишневецького-Байди, описана у народних думах, була більш реальною. М. Грушевський, співчуваючи долі князя, побачив у цій смерті набагато більше, ніж кінець життя однієї людини. Це, на погляд вченого, був приклад нескореності християнського духу перед хижим мусульманським світом. Саме тому мученицька смерть Д. Вишневецького так вразила суспільство і уславила пам'ять про українського православного князя.

У висновках дисертації містяться підсумки цього дослідження, запропоновані рекомендації щодо використання його результатів. Постать князя Д. Вишневецького протягом ХІХ - початку ХХІ ст. посідала важливе місце в українській історіографії. Д. Вишневецький уособлював добу формування українського козацтва, колонізації південних степових просторів, спроби української еліти перенести свою діяльність у сферу міжнародних відносин. З Вишневецьким (Байдою) в українській історії та історіографії пов'язані важливі питання суспільного розвитку українських земель.

Дисертаційне дослідження дозволило з'ясувати, що особа князя Д. Вишневецького тією чи іншою мірою висвітлювалася в українській історіографії протягом ХІХ - початку ХХІ ст. Ця постать поставала в узагальнюючих працях з історії України, у дослідженнях з історії українського козацтва, у спеціальних студіях, присвячених Д. Вишневецькому. В різні історіографічні періоди вчені неоднаково характеризували діяльність князя, його місце в українській історії. Відмінності в оцінках цієї особистості обумовлювались політичними та науковими поглядами українських істориків.

Протягом XVIII ст. в українській історичній літературі Д. Вишневецького лише згадували фрагментарно. У ХІХ ст. Д. Бантиш-Каменський, М. Костомаров, М. Максимович, П. Куліш, В. Антонович розширили коло джерел, на основі яких висвітлювали постать Д. Вишневецького. М. Костомаров вказував на майже незалежне становище князя від польського короля, а також на велике значенні його боротьби проти татарської агресії. М. Максимович, розглядаючи постать Д. Вишневецького, конкретно поставив питання датування діяльності Д. Вишневецького, про його генеалогію. Корисними були зауваження історика до висловлених В. Антоновичем міркувань. Це допомогло останньому подолати деякі свої помилкові твердження щодо московської служби Д. Вишневецького. П. Куліш у ряді праць дав загальну характеристику особи та діяльності Д. Вишневецького, припускаючись суперечностей в оцінках його особистості (то незвичайний витязь, то зрадник). Особливо детально історик описав боротьбу князя проти татар та його молдавську авантюру.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в українській історіографії зріс науковий інтерес до висвітлення постаті Д. Вишневецького. Його діяльність розглядали історики Д. Яворницький, І. Каманін, А. Стороженко, М. Грушевський, М. Василенко, М. Аркас, А. Кащенко, Н. Григор'єв-Наш, В. і Г. Лукомські. Вперше у цей час були опубліковані спеціальні праці М. Грушевського та А. Стороженка, присвячені Д. Вишневецькому. Д. Яворницький розглядав діяльність князя в контексті історії запорозьких козаків. М. Грушевський, спираючись на різноманітні джерела, аналізував особу та діяльність Д. Вишневецького. Праця А. Стороженка становить певний науковий інтерес, але носить переважно описовий характер. Критичний аналіз діяльності Д. Вишневецького дав М. Василенко з точки зору його авантюризму. Стислу узагальнюючу оцінку діяльності Д. Вишневецького дали у своїх популярних працях О. Барвінський, М. Аркас, А. Кащенко, Н. Григор'єв - Наш та інші.

Радянська історіографія негативно характеризувала діяльність Д. Вишневецького з точки зору класового підходу як представника експлуататорського класу феодалів. Заперечувалась роль князя в організації козацтва. Такі оцінки простежувались у В. Голобуцького, В. Дядиченка та інших істориків радянської доби, хоча для багатьох з них така ідеологічна заангажованість була вимушеною.

Історики української діаспори Д. Дорошенко, В. Луців, Л. Винар, Н. Полонська-Василенко, на відміну від радянських дослідників, розглядали постать Д. Вишневецького, відкинувши класовий підхід, з українських патріотичних позицій, переважно на основі державницької концепції. Особливої уваги заслуговує монографія Л. Винара, яка є найбільш грунтовним дослідженням, присвяченим особі князя Д. Вишневецького Л. Винар спирається на солідну джерельну базу, аналізує актуальні питання, пов'язані з діяльністю князя, намагаючись розв'язати деякі наукові проблеми. Спеціальну наукову студію присвятив особі князя В. Луців, подавши романтичний, ідеалізований образ Д. Вишневецького-Байди. Праці істориків діаспори стали своєрідним містком від української історіографії ХІХ - початку ХХ ст. до нашого часу.

Серед сучасних дослідників неймовірно зріс науковий інтерес до постаті Д. Вишневецького, оскільки посилилася зацікавленість української громадськості вітчизняною історією, та особистостями, які її здійснювали. Найбільшу увагу приділив цьому питанню відомий український історик В. Сергійчук. Він поповнив джерельну базу дослідження наукової проблеми новими цікавими матеріалами, подав новий погляд на деякі аспекти діяльності князя Д. Вишневецького.

Н. Яковенко показала постать князя Д. Вишневецького як яскравого представника української аристократії, який зв'язав свою долю з козацтвом. Заслуговують на увагу наукові статті Ю. Мицика у провідних українських енциклопедичних виданнях, присвячені Д. Вишневецькому, в яких подано сучасне бачення проблеми. А. Денисенко з'ясував історичну роль Д. Вишневецького як одного з перших гетьманів українського козацтва. С. Борисов одним із перших розглядає діяльність князя з точки зору його державницьких прагнень, розвиваючи концепцію В. Луціва та А. Лотоцького.

Наукова дискусія щодо генеалогії князя Д. Вишневецького призвела до того, що в історичній літературі, незважаючи на наявність різних точок зору, переважають погляди про литовські корені його походження.

В українській історіографії висловлювались неоднозначні оцінки стосовно постаті Д. Вишневецького. Через відсутність відповідних джерел історики не визначились стосовно того: чи був Д. Вишневецький козацьким гетьманом. Більшість українських учених поділяє думку про визначну роль Д. Вишневецького в організації українського козацтва, у створенні першої Запорізької Січі. Хоча в історичній літературі все більше поширюються погляди про те, що замок був не Січчю, а її праобразом.

Велику увагу приділяли історики міжнародній діяльності Д. Вишневецького у відносинах з Туреччиною, Московською державою, Кримським ханатом, Молдавським князівством. Більшість дослідників вказувала на роль князя у боротьбі з татарами. В українській історичній літературі важливе місце посідає питання про мученицьку, героїчну смерть, про його ототожнення з легендарним Байдою. Українські історики нашого часу продовжують розвивати дослідницькі традиції вчених ХІХ - початку ХХ ст., представників української діаспори.