Науково-бібліографічна діяльність Мирона Кордуби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Науково-бібліографічна діяльність Мирона Кордуби

Піх Олег Михайлович

Львів - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Важливе значення для відновлення історичної пам'яті та формування національної свідомості українського народу мала наукова діяльність видатного історика, громадського діяча Мирона Кордуби (1876-1947). Вагомим є внесок ученого у розвиток української історичної науки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Зокрема, науково-бібліографічна діяльність М.Кордуби була істотним фактором розвитку українознавчих студій. Інтерес становлять також його концепція та методологія бібліографування історичного процесу. Висвітлення основних аспектів наукової творчості дослідника зумовлено потребою заповнити одну з прогалин сучасної української історіографії, що виникла у зв'язку з відсутністю наукових досліджень з цієї тематики.

Серед плеяди істориків, учнів М.Грушевського, - І.Крип'якевича, С.Томашівського, І.Кревецького, І.Джиджори, В.Герасимчука, Б.Барвінського, - виділяється М.Кордуба, професор Варшавського (1929-1939) та Львівського (1944-1947) університетів. Учений досліджував проблеми політичної та економічної історії України, історичної географії, демографії, етнографії, видавав документальні пам'ятки. У багатогранній науковій спадщині українського історика значне місце посідають публікації критично-аналітичного характеру з української й зарубіжної історіографії, бібліографічні праці, огляди журнальних і газетних статей.

З метою поширення знань про Україну М.Кордуба, окрім українських видань, публікував свої наукові праці у часописах Берліна, Варшави, Відня, Парижа і Праги. Вчений репрезентував українську історичну науку на конференції істориків Східної Європи у Варшаві (1927), на міжнародних конгресах істориків у Варшаві (1933) і Цюріху (1938).

Одним із визначних наукових досягнень історика стала картотека “Бібліографія історії України” Архів Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Картотека М.Кордуби “Бібліографія історії України”. - 26 скриньок.. Завдання створення бібліографії випливало з нагальних потреб української історичної науки, якій для подальшого розвитку було необхідне комплексне ретроспективне бібліографічне дослідження, щоби систематизувати й узагальнити найголовніші її здобутки. Цю проблему вдалося вирішити М.Кордубі, який уклав повну бібліографію національної історії. Однак, матеріали картотеки, які комплексно висвітлюють соціально-економічні та суспільно-політичні процеси української історії й мають важливе пізнавальне, наукове та соціокультурне значення дотепер залишаються не залученими до сучасної української історіографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідницької теми “Суспільно-політичне і духовне життя в Україні у контексті взаємин з народами Центрально-Східної Європи (ХІХ-ХХ ст.)”, яка розроблялася відділом нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України.

Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз науково-бібліографічної діяльності М.Кордуби та її значення для відновлення історичної пам'яті й формування національної свідомості українців. Відповідно до поставленої мети в дисертації ставляться такі наукові завдання:

– з'ясувати роль і місце М.Кордуби в українській історичній науці, зокрема, його внесок у створення національної історичної бібліографії;

– встановити чинники, які сприяли формуванню наукового світогляду вченого, зокрема, простежити вплив М.Грушевського на вироблення ним методики і принципів історико-бібліографічної роботи;

– проаналізувати критико-бібліографічну діяльність М.Кордуби у контексті розвитку історичної бібліографії в Україні другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст.;

– вивчити процес нагромадження дослідником джерельних матеріалів для формування картотеки “Бібліографія історії України”, узагальнити принципи укладання, добору матеріалів, структуру і тематику представлених у ній публікацій.

Об'єктом дослідження є наукова творчість відомого українського історика М.Кордуби, а предметом - наукова концепція, методика укладання та створення вченим цілісної бібліографії української історії, його критико-бібліографічна та рецензійна діяльність щодо інформування фахівців і громадськості про надбання національної й європейської історичної науки.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють другу половину ХІХ - першу половину ХХ ст. і пов'язані з тенденціями розвитку історичної науки в Україні. Такий хронологічний підхід дає змогу адекватно оцінити внесок М.Кордуби (1876-1947) в розвиток історико-бібліографічних досліджень, а також окреслити його національно-культурне значення.

Методологічною основою роботи слугували принципи історизму та наукової об'єктивності. Для розв'язання дослідницьких завдань використано біографічний та статистичний методи, а також інші загальнонаукові, спеціально-історичні й конкретно-наукові методи.

Наукова новизна дисертації полягає в комплексному вивченні науково-бібліографічного доробку М.Кордуби, зокрема, в аналізі великої рукописної картотеки “Бібліографія історії України” (близько 73 тис. бібліографічних карток). Дотримуючись принципів, за якими М.Кордуба укладав свою працю, зібрано розпорошені матеріали картотеки та завершено їх упорядкування. Здійснено тематико-статистичний аналіз матеріалів картотеки. Розроблено схему електронної версії каталогу “Бібліографія історії України”. В науковий обіг запроваджено нові дані, які висвітлюють методику наукової діяльності вченого.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в істотному розширенні знань про наукову діяльність М.Кордуби, зокрема, його історико-бібліографічну спадщину на тлі розвитку української історичної науки другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. Нові фактологічні й джерельні матеріали, наведені в дисертації, можуть бути використані для підготовки навчальних посібників і навчально-методичних видань, нормативних і спеціальних курсів з історії України.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено на засіданнях відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (Львів, 2005; 2006), регіональній науково-практичній конференції “Мирон Кордуба - подвижник національної ідеї” (Тернопіль, 2006), науковому семінарі Наукового товариства ім. Шевченка в Україні та львівського осередку Українського історичного товариства “Мирон Кордуба та його внесок в українську історіографію ХХ століття (до 130-річчя з дня народження)” (Львів, 2007), а також на науковій конференції відділу наукової бібліографії Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України і комісії з книгознавства та бібліографії Наукового товариства ім. Шевченка “Книга у Львові (ХVІІІ-ХХ ст.): видавництва, бібліотеки, історичні колекції” (Львів, 2007). Основні положення дисертації викладено у 5 наукових статтях, з них 4 у фахових виданнях.

Структура дисертації побудована за хронологічно-проблемним принципом, відповідає поставленій меті та розв'язанню визначених завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Обсяг основного тексту дисертації - 161 с., перелік джерел і літератури становить 361 позицію, додатки - 8 с. Загальний обсяг дисертації - 204 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено хронологічні межі та об'єкт дослідження, сформульовано мету й конкретні дослідницькі завдання, охарактеризовано методологічну основу, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Історіографія та джерела” - проаналізовано наукову літературу, розглянуто й охарактеризовано архівні й інші види використаних джерел.

Історіографія. Наукова діяльність М. Кордуби, зокрема його внесок у формування національної історичної бібліографії, залишаються ще недостатньо вивченими й вимагають поглибленого аналізу. З огляду на дослідницькі завдання, а також на те, що ця проблема в українській історіографії дотепер не була об'єктом спеціального вивчення, наукові дослідження поділено на три групи.

До першої групи віднесено праці, які висвітлюють окремі періоди життя та творчості М. Кордуби, його внесок у розробку різноманітних наукових проблем, зокрема в ділянці історичної бібліографії. Перші спроби оцінки діяльності та результатів його критико-бібліографічної роботи робилися ще за життя вченого. Загальний огляд творчої спадщини історика подав Д. Дорошенко. В. Витанович і М. Андрусяк у рецензіях на дослідження М. Кордуби історичної літератури за 1917-1931 рр. підкреслили переваги методичних підходів автора до аналізу літератури, а також схвально оцінили його рецензійну діяльність.

У радянській історіографії практично відсутні дослідження про М. Кордубу, а в небагатьох офіційних публікаціях його подано як українського “буржуазного” історика. Однак серед них вирізняється опублікована 1963 р., у час “відлиги”, стаття Я.Дашкевича (що вийшла під псевдонімом С.Пісковий) Пісковий С. [Дашкевич Я.] М.М.Кордуба та його “Бібліографія історії України” // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. - 1963. ? № 6. - С. 62-64., в якій уперше, в допустимих на той час цензурних межах, зроблено спробу об'єктивного цілісного аналізу історико-бібліографічної діяльності М.Кордуби, відзначено методику бібліографування історії України й охарактеризовано його головні праці.

Основні етапи життєвого шляху, наукової діяльності М.Кордуби, формування світогляду та наукових зацікавлень, його взаємини зі знаними українськими діячами, зокрема співпраця з М.Грушевським, були об'єктом дослідження як істориків діаспори Л.Винара й О.Пріцака, так і вітчизняних учених О.Купчинського, К.Кондратюка, Б.Головина, Я.Серкіза, І.Чорновола, З.Зайцевої, У.Великопольської та інших. Спробу комплексного аналізу місця і ролі М.Кордуби у громадсько-політичному та науковому житті України зробила І.Федорів Федорів І.О. Мирон Кордуба в історії України (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.). ? Тернопіль, 2001. ? 127 с., однак його історико-бібліографічної діяльності авторка торкнулася лише побіжно. Об'єктивно й принципово значення критико-бібліографічної діяльності М.Кордуби, зокрема, його ґрунтовної історичної картотеки “Бібліографія історії України”, оцінив Я.Дашкевич Дашкевич Я. М.Кордуба та його “Бібліографія історії України” // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - 2003. - №. 5-6. - С. 379-385., акцентуючи увагу на міждисциплінарності та широкому лінгвістичному охопленні матеріалу. Поза наведеними уже характеристиками автор підкреслив важливість історико-бібліографічного доробку вченого, а також вказав на потребу використання результатів багаторічної роботи М.Кордуби у сучасних українських історичних дослідженнях.

У контексті дослідження не менш важливою є друга група наукової літератури - публікації теоретичного характеру, в яких розкрито соціокультурне тло сучасної М.Кордубі епохи. Я.Грицак, Л.Зашкільняк, І.Колесник, К.Кондратюк, С.Качараба, В.Сарбей, В.Потульницький, В.Тельвак досліджували взаємозв'язок процесу націотворчості та формування національної свідомості зі становленням наукових історичних шкіл, національно-політичний контекст творення нових історіографічних течій і напрямів, діяльність наукових установ і провідних діячів української науки.

До третьої групи належать дослідження, які дають змогу встановити рівень розвитку тогочасної національної історичної бібліографії, її здобутки, пізнати методичні принципи бібліографування, якими послуговувалися українські вчені й, водночас, порівняти ці досягнення з історико-бібліографічною діяльністю М.Кордуби. Сюди віднесено дослідження О.Лазаревського, І.Калиновича, В.Дорошенка, а також праці фундатора національної бібліографії І.Левицького, які були прикладом для наслідування наступним поколінням українських учених, зокрема й М.Кордубою. Вагомим внеском у вивчення розвитку історичної бібліографії в Україні стали праці істориків бібліографії І.Корнєйчика Корнєйчик І.І. Історія української бібліографії. - Харків: Ред.-вид. Відділ Книжкової палати УРСР, 1971. - 374 с., М.Гуменюка Гуменюк М. Бібліографічні товариства на Україні// Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. - 1965. - № 2. - С.44-49; його ж. Українські бібліографи ХІХ - початку ХХ століття. Нариси про життя і діяльність. - Харків: Ред.-вид. відділ Книжкової палати УРСР, 1969. - 182 с. . Різноманітні аспекти бібліографічної роботи того часу проаналізували також сучасні дослідники Л.Ільницька, Н.Королевич, П.Р.Маґочій, Н.Рибчинська.

Окремо відзначено історико-бібліографічні праці М.Кордуби, зокрема, рецензії й критико-бібліографічні огляди української та зарубіжної історичної літератури Korduba M. La litterature historique sovietique-ukrainienne. Compte-rendu 1917-1931. - Varsovie: Bulletin d'Information des sciences historiques en Europe Orientale, 1938. - 277 s.; його ж. La litterature historique ukrainienne en Pologne et dans l'emigration ukrainienne. Compte-rendu 1927-1928 // Bulletin d'Information des sciences historiques en Europe Orientale. T. 1. - Fascicules 1-2. - Varsovie: Librairie F.Hoesick, 1929. - S. 73-119; його ж. Огляд західноєвропейської літератури по культурній і політичній історії, історії літератури та штуки в 1897 р. // Записки НТШ. - 1898. - Т. 22. - Наукова хроніка. - С. 1-42, 1898. - Т. 25. - Наукова хроніка. - С. 31-80; його ж. Огляд західноєвропейської літератури по культурній і політичній історії, історії літератури та штуки в 1898 р. // Записки НТШ. - 1899. - Т. 28. - Наукова хроніка. - С. 1-36, 1899. - Т. 29. - Наукова хроніка. - С. 1-31, 1900. - Т. 33. - Наукова хроніка. - С. 1-30; його ж. Огляд західноєвропейської літератури по культурній і політичній історії, історії літератури та штуки в 1899 р. // Записки НТШ. - 1900. - Т. 37. - Наукова хроніка. - С. 1-28, 1900. - Т. 38. - Наукова хроніка. - С. 26-38, 1901. - Т. 39. - Наукова хроніка. - С. 1-56.. На їх основі проаналізовано бачення ученим розвитку історичної науки, його методологічні підходи до написання спеціальних праць, а також ставлення до розробки проблем історії України. Дослідження М.Кордуби були важливою ділянкою наукової діяльності, пов'язаної з упорядкуванням і систематизацією історичних знань та популяризацією їх серед фахових дослідників і громадськості.

Документальну базу дослідження становлять різноманітні за походженням, змістом і характером джерела: неопубліковані архівні матеріали, опубліковані документи, зокрема мемуарна література й епістолярна спадщина відомих українських учених М.Кордуби, М.Грушевського, І.Крип'якевича, В.Дорошенка. Основою джерельної бази є рукописна картотека вченого, що містить матеріали до історії України.

У картотеці М.Кордуби “Бібліографія історії України”, що зберігається в архіві Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, зареєстровані монографічні праці, описана чимала кількість статей з наукових часописів, збірників і періодичної преси. Структурно картотека поділена на три блоки: хронологічну й тематичну частини та додатковий розділ з окремими рубриками та покажчиками. Найбільшою за обсягом опрацьованих матеріалів (понад 52 тис. карток) є хронологічна частина, в якій література систематизована за часом публікації. У тематичній частині картотеки (налічує понад 11 тис. карток) подано кілька рубрик, власноруч упорядкованих М.Кордубою, матеріали до яких повністю вибрано з хронологічних розділів. Це великі й важливі блоки: археологія, архіви, бібліографія, бібліотеки, іконографія, картографія, музеї та музейництво, оселі (міста), рукописи, українські джерела. Окрему частину картотеки склали виділені М.Кордубою розділи “Драгоманіана” і “Шевченкіана”. Детально розроблені також покажчики українських і зарубіжних періодичних видань, псевдонімів і криптонімів тих дослідників, праці яких вміщено до “Бібліографії…”.

В архіві Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України збереглися протоколи засідань, звіти та тематичні плани наукових співробітників Львівського відділу Інституту історії АН УРСР за 1944?1946 рр., серед яких і матеріали про діяльність М.Кордуби. Документи, що характеризують наукову спадщину вченого, також містяться в особистому фонді М.Кордуби під шифром Р-2923, який зберігається у Державному архіві Львівської області. Важливі відомості про співпрацю дослідника з науковими установами та іншими вченими містять матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.

Епістолярна спадщина М.Кордуби і М.Грушевського стала основним джерельним матеріалом для висвітлення особливостей творчих стосунків і співпраці вчених. Так, в особистому архіві родини М.Кордуби зберігаються 106 листів учителя до учня. Листування дає змогу повніше дослідити ставлення М.Грушевського до молодого історика, його вплив на формування наукового світогляду та історико-бібліографічних зацікавлень М.Кордуби.

Доповнюють джерельну базу дослідження опубліковані документальні матеріали наукових організацій та установ, які стосуються наукової діяльності М.Кордуби. Для кращого розуміння тогочасної інтелектуальної атмосфери, засадничих принципів педагогічної діяльності М.Грушевського, його впливу на формування науково-світоглядних перспектив своїх учнів важливе значення мають мемуари М.Кордуби та І.Крип'якевича.

Отже, для розкриття цієї теми використано репрезентативне коло джерел, яке дає змогу виконати поставлені наукові завдання.

У другому розділі - “Загальні тенденції розвитку історичної науки в Україні та місце в ній історичної бібліографії у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.” - розглянуто основні етапи формування національної бібліографії в Україні на тлі розвитку історичної науки й етнополітичних трансформацій окресленого періоду; висвітлено діяльність, науково-методичну та практичну роботу окремих учених, бібліографічних об'єднань і товариств зі систематизації накопичених історичних знань.

Вагомий внесок у формування національної свідомості й творення української нації у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. зробили вітчизняні історики, створивши наукову концепцію безперервного історичного розвитку українського народу, що стала визначальним чинником національного самоствердження. Водночас формування нової історичної свідомості та поширення історичних досліджень, їх популяризація серед широкого загалу українства були б обмеженими без створення доступного інформаційного продукту, що відображав здобутки національної історіографії. Саме тому українські вчені одними з перших почали інформувати громадськість про досягнення історичної науки. Отже, дослідницька робота істориків слугувала тією базою, на основі якої розвинулася національна історична бібліографія.

Аналіз діяльності, принципів і засад методики бібліографування історії України як окремих учених, так і бібліографічних товариств, хоча й не дає підстав для виокремлення сталих етапів формування національної бібліографії, однак їх зіставлення з процесами в історичній науці допомагає окреслити певні тенденції. На початковому етапі, з середини по 80-ті роки ХІХ ст., бібліографія розвивалася під впливом романтично-народницького світогляду. Головними її завданнями були збір і систематизація історичних пам'яток, а особливість - намагання охопити всю історичну спадщину без огляду на якість і значення цих матеріалів (зокрема, це праці М.Максимовича, О.Лазаревського, Я.Головацького, М.Комарова, В.Лукича). У наступному періоді, на зламі ХІХ-ХХ ст., під впливом позитивізму загальна бібліографія трансформувалася в національну, а українські надбання виокремлювалися з-поміж досягнень інших народів. Зокрема, втілена І.Левицьким етнічна концепція національної бібліографії стала вдалою противагою територіальній концепції, пропагованої польськими дослідниками, зокрема К.Естрайхером, а пізніше Л.Фінкелем та іншими, яка зараховувала до польської культурної спадщини друковану продукцію інших народів на тій підставі, що та видана на території так званої історичної Польщі. 20-ті роки ХХ ст. були етапом формування бібліографії як наукової дисципліни (на західноукраїнських землях він тривав до кінця 30-х років). Свідченням цього стала діяльність товариств і фахових наукових установ (Бібліографічна комісія при Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові, Одеське бібліографічне товариство, Бібліографічна комісія при Українській АН, Український науковий інститут книгознавства, до яких належало чимало знаних українських учених: І.Крип'якевич, М.Кордуба, І.Кревецький, Ю.Меженко, Ф.Максименко, М.Ясинський), і розробка ними методичних засад бібліографічної роботи. Водночас успішний розвиток історичної бібліографії був взаємопов'язаний зі значними досягненнями тогочасної історичної науки.

У третьому розділі - “Формування Мирона Кордуби як бібліографа української історії” - простежено процес становлення наукового світогляду вченого, охарактеризовано його концепції і методику бібліографічної роботи та проаналізовано основні критико-бібліографічні праці.

Як свідчить аналіз джерельної літератури, зокрема листів і спогадів, значний вплив на формування М.Кордуби як науковця мав М.Грушевський. Молодих учених І.Крип'якевича, С.Томашівського, М.Кордубу, В.Герасимчука, І.Кревецького, І.Джиджору та інших М.Грушевський навчав навиків наукової роботи: реферування, рецензування, критичного підходу до аналізу джерел, архівного пошуку, сприяв відрядженню студентів у закордонні архіви та створював умови для публікації результатів їх самостійної праці у виданнях НТШ у Львові.

Однією з важливих ділянок наукової роботи історика, інтерес до якої підтримував М.Грушевський, стала критико-оглядова діяльність. Він публікував свої критичні дослідження у різноманітних часописах, серед яких за кількістю вміщених матеріалів, вирізнялися українські “Записки НТШ”, польський “Kwartalnik Historyczny” (“Історичний квартальник”), німецький “Zeitschrift fьr osteuropдische Geschichte” (“Журнал з східноєвропейської історії”). Публікації свідчать про широку тематичну зацікавленість дослідника проблемами історії України різних періодів, європейської медієвістики, історичної географії та краєзнавства тощо. Чимало зробив учений для того, щоб ознайомити українців з досягненнями європейської історичної науки, а також донести до європейської громадськості відомості про Україну.

Неабиякого значення науковець надавав узагальненню й систематизації історичних знань. Як наслідок М.Кордуба опублікував дві критико-бібліографічні праці, в яких проаналізував західноукраїнську та емігрантську історичну літературу за 1927-1928 рр. (охарактеризовано близько 370 назв, авторами яких були понад 200 українських учених), а також дослідження істориків підрадянської України за 1917-1931 рр. (понад 1700 публікацій, авторами яких були близько 800 учених). Окрім монографічних праць, в огляді використано статті, надруковані в журналах і виданнях наукових товариств, а також публікації з газет. Роботи вченого, надруковані французькою мовою у закордонних фахових виданнях, допомогли ознайомитися з надбаннями української історичної науки не лише вітчизняним, а й європейським дослідникам. До більшості згаданих у працях видань М.Кордуба подав розширені анотації, які дають змогу узагальнити його наукові погляди та бачення ним перспектив розвитку історичної науки. В його критичних замітках на розвідки українських істориків привертає увагу фаховий підхід до рецензованих робіт. М.Кордубу цікавило повноцінне використання авторами репрезентативного кола джерел, їх трактування. Він гостро критикував праці, висновки яких базувалися на недостовірних чи сумнівних джерелах, зазначаючи, що бажання окремих дослідників за будь-яку ціну бути оригінальними в інтерпретації тих чи інших історичних явищ найчастіше призводило їх до помилкових висновків. Водночас М.Кордуба наголошував на правильності чи хибності методології дослідження, намагався обґрунтувати доцільність використання вченими певних методів пізнання. Історик акцентував увагу на важливих ідеях, концепціях чи гіпотезах, висловлених у працях, які, на його думку, могли дати поштовх подальшим розробкам історичних проблем. Також М.Кордубу турбували спроби політизації історії окремими вченими, оскільки, на його переконання, такі праці мали більше публіцистичний, ніж науковий характер. Застосовуючи комплексний аналіз досліджень, учений намагався якомога повніше охопити наявну історичну літературу.

У четвертому розділі - “Картотека “Бібліографія історії України” Мирона Кордуби” - розкрито процес укладання картотеки, досліджено стан її наукової розробки, проаналізовано структуру, тематику, принципи бібліографування матеріалу.

Рецензійна та оглядова діяльність, а також критико-бібліографічні праці вченого мали значний резонанс як у вітчизняних, так і в зарубіжних наукових колах, сприяли зміцненню авторитету історика. Водночас своїм головним завданням він вбачав складання великої бібліографії з історії України. Володіючи кількома західноєвропейськими та слов'янськими мовами, М.Кордуба мав змогу не лише ознайомитися з досягненнями європейської науки в галузі бібліографії, а й нарівні із українськими використовувати зарубіжні історичні дослідження для поповнення власної картотеки. Історик працював над її складанням понад два десятиліття. Ця робота стала справою всього його творчого життя.

Системне опрацювання як бібліографічних покажчиків, так і різноманітної літератури з історії України та європейських країн, учений розпочав у 1931-1932 рр., однак певні напрацювання у цьому напрямі він зробив ще на початку 20-х років ХХ ст. Найпліднішим у роботі над картотекою був період праці вченого на посаді старшого наукового співробітника Львівського відділу Інституту історії України АН УРСР у 1944-1946 рр., оскільки збір матеріалів був одним із планових завдань дослідника. Хоча М.Кордуба неодноразово порушував перед керівництвом Львівського відділу Інституту історії України питання про виділення кількох технічних працівників для допомоги у роботі над бібліографією, однак основний обсяг роботи з упорядкування бібліографії української історії він виконав власноруч, щороку (до останніх днів життя) поповнюючи картотеку 8-9 тис. карток.

Протягом кількох років “Бібліографії історії України” зберігалася у родинному архіві вченого, а у 1955 р., була передана Інститутові суспільних наук Академії наук УРСР (нині Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України). Зважаючи на унікальний конкретно-історичний матеріал, упродовж понад півстоліття неодноразово розроблялися проекти можливого використання бібліографії М.Кордуби, однак жоден з них не був повністю реалізований.

Всього картотека налічує близько 73 тис. карток, які вміщено в 26 скриньках. У 4 скриньках матеріали укладено тематично, у 19 скриньках картки згруповані в порядку виходу видань в світ по десятиріччях з кінця XVI до початку 40-х років XX ст., а всередині десятиріччя згруповані в алфавітному порядку, ще 3 скриньки містять покажчики та окремі рубрики.

Структура картотеки “Бібліографія історії України” Мирона Кордуби

М.Кордуба зібрав широкий спектр історичних і позаісторичних досліджень, а також розвідки іноземних авторів, що суттєво доповнювали матеріали “Бібліографії…”. До картотеки залучена література, що була опублікована 16 мовами. Охоплені картотекою матеріали стосуються широкого кола проблем: політичного, економічного й культурного розвитку українських земель, правових і церковно-релігійних відносин, джерельних матеріалів, праісторії, етнографічних і краєзнавчих питань, історичної географії, археології й антропології, музейної, архівної та бібліотечної справи, бібліографії, картографії, історії літератури й мистецтва, допоміжних історичних дисциплін, теоретичної економіки, соціології, методології історії, освіти та шкільництва тощо. Потрапили до каталогу і публікації з історії держав, у яких з Україною було спільне історичне минуле: Польщі, Росії, Білорусії, Литви, Румунії, Угорщини, Чехії тощо. До цього автор додав кілька допоміжних покажчиків, зокрема, псевдонімів і криптонімів та періодичних видань. Важливо, що до чималої кількості праць дослідник подав розгорнуті анотації. Окрім цього, у своїй бібліографічній роботі вчений великого значення надавав опрацюванню статей періодичних видань, а звичний бібліографічний опис доповнювався інформацією про рецензії, передруки, переклади. Картотеку поділено на 16 блоків за десятиліттями. У межах кожного хронологічного блоку картки розташовані в алфавітному порядку. Однак, як свідчить розроблена М.Кордубою схема бібліографії, в остаточному варіанті він прагнув перейти до її тематичного упорядкування (кілька тематичних розділів учений встиг систематизувати особисто).

На підставі опрацьованої літератури М.Кордуба вибудував цілісну схему “Бібліографії…”, в основу якої поклав історико-проблемний і територіальний принципи. При опрацюванні наукових матеріалів історик застосовував біографічний метод, поєднував методику історіографічних досліджень з критичною оцінкою включеної до картотеки літератури. Як матеріал для опису М.Кордуба використав пристатейну, внутрішньо-книжкову, журнальну і газетну бібліографію, а також бібліографічні покажчики відомих українських (І.Левицького, І.Калиновича) і зарубіжних дослідників, зокрема, російських (В.Межова) і польських (К.Естрайхера, Е.Колодзєйчика, М.Фрідберга). Чимала кількість карток “Бібліографії…” анотована, досить часто трапляється розгорнута критика. В анотаціях не лише розкривалися короткий зміст публікацій, а й в окремих випадках подавалися критичні чи схвальні зауваження.

бібліографічний кордуба національний свідомість

Висновки

М.Кордуба посів одне з чільних місць в українській історіографії поряд з такими знаними дослідниками, як І.Крип'якевич, С.Томашівський, Д.Багалій, Д.Дорошенко, О.Оглоблин. Свідченням цього є визнання М.Грушевським ученого як одного з найталановитіших своїх учнів. Схвальну оцінку діяльність українського історика отримала в європейських наукових колах. Дослідник неодноразово гідно репрезентував українську науку на міжнародних історичних форумах, обирався членом європейських наукових товариств і підтримував стосунки з відомими тогочасними вченими - О.Галєцьким, М.Гандельсманом, В.Яґічем, Л.Нідерле, В.Ваттенбахом.

Зацікавлення політичною історією України різних періодів, історичною географією, демографією, етнографією, видання документальних пам'яток стимулювали інтерес М.Кордуби до критико-бібліографічних досліджень, систематичного збору й упорядкування літератури. Вчений прагнув застосувати матеріали з різних галузей знань для власних наукових цілей, а також систематизувати й узагальнити накопичені історичні знання для їх подальшого практичного використання дослідниками та збагачення української науки загалом. Зібраний матеріал учений упорядкував у фундаментальну картотеку досліджень з української історії. Ця праця стала одним з головних внесків М.Кордуби у розвиток національної історичної науки та відновлення історичної пам'яті українського народу.

Формування М.Кордуби як бібліографа відбувалося на тлі пожвавлення історико-бібліографічних досліджень в Україні. Протягом другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. українська історична бібліографія пройшла кілька етапів становлення. Почавши з дослідження стародруків та вивчення історичних джерел, у наступний період, на зламі ХІХ-ХХ ст., дослідники поступово перейшли до розробки різноманітних проблем українознавства, відбувався процес утвердження національної бібліографії. На завершальному етапі, що тривав протягом першої третини ХХ ст., українська бібліографія набула ознак наукової дисципліни і досягла світового рівня.

Зважаючи на те, що ґрунтовні бібліографічні праці починають розроблятися на стадії, коли ріст національної свідомості ідейно забезпечує можливість реалізації цих проектів, їх поява відображає важливі соціокультурні зрушення в суспільстві. Збільшення історико-бібліографічних досліджень проходило не тільки у взаємозв'язку з розвитком історичної науки, а й з формуванням національної свідомості та етнополітичними процесами в Україні. Національна бібліографія стала невід'ємною частиною культурної і духовної історії народу, у ній віддзеркалювалися його життєдіяльність та національно-політичний розвиток. Бібліографічні дослідження сприяли виокремленню української культурної та історичної спадщини з-поміж надбань сусідніх народів і стали вагомим чинником національно-державного самоствердження.

З метою укладання поточних і ретроспективних бібліографічних покажчиків і формування практичних засад методики бібліографічної роботи створювалися наукові об'єднання й товариства, серед яких провідні позиції займали львівський і київський бібліографічні осередки. Серед плеяди фахових дослідників у цій галузі - В.Дорошенка, І.Кревецького, Ю.Меженка, Ф.Максименка, М.Ясинського - помітний внесок у формування історичної бібліографії як наукової дисципліни здійснив також М.Кордуба.

Швидкому інтелектуальному вишколу М.Кордуби сприяло залучення М.Грушевським дослідника до роботи в НТШ у Львові та публікації його розвідок у виданнях Товариства. Під керівництвом М.Грушевського та інших учених (Л.Фінкеля, Т.Войцеховського, М.Бідінгера) він здобув ґрунтовні бібліографічні, археографічні та методологічні навики наукової роботи. Рецензії та огляди історика в українських та іноземних часописах засвідчили його широку ерудицію, глибокі наукові знання, критичний підхід до аналізу обраної проблеми, а також усвідомлення ним важливості інтеграції української історіографії у європейський контекст. Ці студії мали не лише наукове, але й суспільно-політичне значення.

Критико-бібліографічні дослідження М.Кордуби послужили основою (як за методологією, так і за схемою упорядкування) у майбутньому для його ґрунтовної історичної картотеки “Бібліографія історії України” - унікальної археографічної пам'ятки, матеріали якої узагальнюють наукові знання з історії України та зарубіжних країн за період з ХVІ ст. до 1941 р. М.Кордубі вдалося розробити оригінальну схему бібліографії, суть якої полягала у чіткій історико-тематичній та територіальній структуризації матеріалів з української та європейської історії.

Картотека підсумовує доробок національної та європейської історіографії та має важливе пізнавальне, соціокультурне та наукове значення. Її видання як історичної пам'ятки стало б підґрунтям для формування національної бібліографії історії України.

Література

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях автора:

Піх О. Бібліографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові: ґенеза, діяльність, публікації // Історичні та культурологічні студії / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. Відп. ред. Я.Ісаєвич. - Львів, 2004. - Вип. 4. - С. 105?122.

Піх О. Мирон Кордуба та його праця “Українська історична література в Польщі та в еміграції. Огляд за 1927?1928 рр.” // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 2005. - Вип. 10. - С. 41-48.

Піх О. Українська радянська історична література в оцінці Мирона Кордуби // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія Історія / За заг. ред. М.Алексієвця. - 2006 - Вип. 3. - С. 113-118.

Піх О. Картотека Мирона Кордуби “Бібліографія історії України”: структура та принципи складання // Український історичний журнал. - 2007. - № 4. - С. 175-183.

Піх О. Публікації про театр у “Бібліографії історії України” Мирона Кордуби // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. - 2004. - Вип. 4. - С. 158?167.

Размещено на Allbest.ru