Історія Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.: джерелознавчий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

УДК 282(477.4)(093)

Історія Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.: джерелознавчий аспект

Спеціальність 07.00.06 історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Лось Валентина Едуардівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, м. Київ

Захист відбудеться “__19__" грудня 2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, Київ, вул. Солом'янська 24.

Із дисертацією можна ознайомитися в Державній науковій архівній бібліотеці: Київ, вул. Солом'янська, 24.

Автореферат розіслано “17” листопада 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук С.Л. Зворський

АНОТАЦІЯ

Лось В.Е. Історія Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.: джерелознавчий аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Київ, 2007.

Дисертація присвячена джерелознавчому аналізові документів державних та церковно-адміністративних органів управління Російської імперії, які є основним джерелом до вивчення становища Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. Наведено характеристику основних здобутків історіографії ХІХ-ХХІ ст. з даного питання; проведено систематизацію та класифікацію джерел; здійснено спробу визначення їх наукової цінності та достовірності. В процесі класифікації та систематизації джерел визначено типи документів та запропоновано комплексну класифікацію джерел за походженням та родо-видовими ознаками. Особлива увага приділена аналізу змісту документів, що несуть цінну інформацію щодо висвітлення таких малодосліджених та актуальних питань, як реалізація політики царату на місцях, пастирська діяльність церкви, релігійність населення тощо.

Ключові слова: Греко-уніатська церква, джерелознавчий аналіз, світські та церковні документи, архівні джерела, міжконфесійні стосунки, церковна політика Російської імперії.

уніатський церква духовенство імперія

АННОТАЦИЯ

Лось В.Э. История Греко-униатской церкви на Правобережной Украине конца XVIII - первой половины ХІХ ст.: источниковедческий аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Украинский научно-исследовательский институт архивного дела и документоведения, Киев, 2007.

Диссертация посвящена источниковедческому анализу документов государственных и церковно-административных органов управления Российской империи конца XVIII - первой половины ХІХ в. Значительное внимание уделено и документам, которые содержатся в личных архивах и коллекциях (фонды К.С. Сербиновича, князей Сангушко, Чарторыйских, Любомирских и др.). Ценность архивных фондов состоит не только в наличии документов светского и церковного управления, но и в том, что они, несмотря на некоторый субъективный характер, раскрывают неофициальные стороны жизнедеятельности Греко-униатской церкви.

Характеризуются основные достижения историографии ХІХ-ХХІ вв. в вопросах систематизации и анализа источников. Отмечено, что наиболее содержательными являются работы историков-позитивистов ХIХ в., которые собрали значительный источниковедческий массив, а также достижения современных исследователей, которые акцентировали особое внимание на ранее не исследованных церковных источниках. Осуществлена систематизация и классификация источников, которые хранятся в архивных фондах, а также библиотечных и музейных коллекциях Украины, России и Польши. Сделана попытка определения их научной ценности и достоверности. В процессе классификации и систематизации источников определены устоявшиеся виды документов, предложено использование комплексной классификации источников по происхождению и родовидовым характеристикам. Установлено, что использование комплексной классификации источников является наиболее целесообразным для исследования документов церковной тематики данного периода.

Особое внимание уделено анализу источников, содержащихся в православных, греко-униатских и римско-католических духовных консисториях, а именно статистическим документам, визитациям церквей, рапортам, индивидуальным донесениям и жалобам духовенства, которые характеризуют состояние приходского духовенства, его материальный статус и образовательный уровень, а также сопротивление, которые оказывали униатские священники политике присоединения. Не менее важны для исследования и документы губернских канцелярий, в частности судебные дела, которые освещают не только особенности судебной системы того времени, но и дают ценные фактографические сведения для исследования религиозного менталитета населения, религиозных конверсий на уровне семьи.

Личные фонды польских магнатов несут информацию о пастырской деятельности Греко-униатской церкви, которая наименее отображена в источниках (образовательная сфера, благотворительная деятельность церкви).

Большое внимание уделено анализу содержательной стороны документов, в частности тех ее видов, которые освещают наиболее актуальные вопросы царской политики ликвидации Греко-униатской церкви и характеризуют ее реализацию на региональном уровне в конце XVIII - начале ХІХ в., а также изменения организационной структуры церкви в зависимости от особенностей государственной политики.

Ключевые слова: Греко-униатская церковь, источниковедческий анализ, светские и церковные документы, архивные источники, межконфессианальные отношения, церковная политика Российской империи.

ANNOTATION

Los V.E. The history of Greek-Uniate Church at the Right-Bank Ukraine during the end of the XVIII - 1st half of XIX century: the source history aspect. - Manuscript.

The thesis for a Candidate Degree in History in speciality 07.00.06 - Historiography, Source history and special historic disciplines. - Ukrainian Scientific Research Institute for Archives and Records Studies, Kyiv, 2007.

The thesis devoted to the source analysis of documents of state and church-administrative organs of govern of Russian Empire, which are the main source concerning the state of Greek-Uniate Church at the Right-Bank Ukraine during the end of the XVIII - 1st half of XIX century. The author characterizes the main historiography achievements of the XIX - XXI centuries concerning this problem; gives systematization and classification of sources; makes an attempt to define the scientific worth and authenticity of it. During the process of classification and systematization it was defined the types of documents and it was offered the complex classification of sources by their origin and sort sign, which is most expedient for research. The main attention is paid to the analysis of the content of documents, which gives valuable information concerning such little researched and actual problems as the realization of tsar policy on the sites, the pastoral activity of Church, religiousness of population etc.

Key words: Greek-Uniate Church, source analysis; worldly and church documents; archive sources; interconfessional relations; church policy of Russia.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Упродовж останніх двох тисячоліть взаємостосунки церкви, держави й суспільства значною мірою були визначальним чинником історичного розвитку, а тому й стали однією з провідних проблем досліджень у галузі історичної науки. Чільне місце серед напрямів вивчення історії церкви новітнього періоду посідають і джерелознавчі дослідження з історії української Греко-католицької церкви. Адже саме в джерельному пласті найбільш повно відображена духовна та матеріальна спадщина церкви, яка є органічною складовою життя суспільства та завжди відігравала і відіграє важливу роль у процесі його національно-державного і культурного розвитку.

Джерела з історії церкви, зібрані вченими-позитивістами ХІХ ст., є далекими від цілісного та об'єктивного відображення життя церкви. Значний комплекс церковних джерел залишився поза їх увагою, внаслідок чого багато аспектів внутрішнього становища церкви, її ролі на певних етапах історичного буття українського народу й до сьогодні є маловідомими. До таких недостатньо вивчених належать, зокрема, документи з історії Греко-уніатської церкви (сучасна офіційна назва церкви - Греко-католицька) на Правобережній Україні кінця XVIII першої половини ХІХ ст., що є об'єктом нашого дослідження. Величезний обсяг документів різного походження та виду, їх розпорошеність не тільки по вітчизняних фондах світського та церковного походження, а й в архівосховищах різних країн створюють величезні труднощі для дослідників. У свою чергу, відсутність комплексних джерелознавчих студій з цього питання призводить до неможливості об'єктивного висвітлення всіх сфер життя церкви зазначеного періоду. Водночас дослідження історичного минулого церкви України є актуальним в контексті з'ясування витоків розбіжностей в поглядах, традиціях та діяльності, які існують на сьогодні в різних релігійних конфесіях, і, в свою чергу, безперечно, сприяє досягненню міжконфесійної злагоди та взаємопорозуміння в суспільстві.

Евристична робота в архівних та бібліотечних установах дозволила вивчити значну кількість джерел з історії Греко-уніатської церкви, здійснити їх систематизацію та класифікацію за видами, походженням та змістом. Саме такий комплексний підхід до класифікації джерельного масиву дозволяє найефективніше використати наявні документи з теми та провести їх джерелознавчий аналіз. Використання комбінованих схем класифікації дозволяє найбільш повно інтерпретувати складні процеси функціонування церкви в умовах Російської імперії, побутування конкретних парафій, духовенства та пастви, які становлять “живе тіло” церкви. На нашу думку, саме такий комплексний підхід дозволяє дослідити і актуалізувати різні сфери соціальної історії, що є перспективним напрямом сучасних наукових розвідок, тим більше якщо врахувати, що подібного комплексного історико-джерелознавчого дослідження, присвяченого аналізу різнопланового комплексу джерел з історії Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні зазначеного періоду й досі не проводилось.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертації пов'язана із загальною плановою науковою темою 2002-2007 рр.: “Книжкові та рукописні пам'ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (шифр теми: 4.1.02-06), виконуваною в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського (НБУВ).

Об'єктом дослідження є комплекс архівних джерел світських та церковних органів управління з історії Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII першої половини ХІХ ст.

Предметом дослідження є всебічна характеристика родо-видового складу, змісту та специфіки джерельної бази й відображення через її призму становища та особливостей функціонування Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII першої половини ХІХ ст.

Хронологічні рамки дослідження включають період від входження Правобережної України до складу Російської імперії наприкінці XVIII ст. (ІІ та ІІІ поділи Польщі 1793-1795 рр.) до офіційної ліквідації Греко-уніатської церкви в імперії в 1839 р. З метою дослідження передумов та наслідків означених історичних подій в дисертації частково використано відповідні документи в дещо ширших хронологічних межах.

Територіальні рамки роботи охоплюють Волинську, Подільську та Київську губернії Правобережної України, які були місцем компактного проживання українських уніатів у складі Російської імперії. За адміністративним поділом Греко-уніатської церкви, це колишні Луцько-Острозька, Володимирська і частини Митрополичої та Львівсько-Кам'янецької єпархій.

Мета дослідження полягає в комплексному джерелознавчому аналізі опрацьованого корпусу документів з історії Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні в складі Російської імперії наприкінці XVIII в першій половині ХІХ ст. та визначенні їх інформаційного потенціалу для розкриття особливостей функціонування церкви. Це передбачає вирішення наступних завдань:

- з'ясувати сучасний стан наукової розробки теми;

- здійснити джерелознавчий аналіз структури джерельного масиву з теми, провести його систематизацію та класифікацію;

- на основі архівних джерел та історіографії питання з'ясувати організаційну структуру Греко-уніатської церкви та особливості церковної політики Російської імперії протягом першої третини ХІХ ст.;

- розкрити інформаційний потенціал документів церковного походження, які репрезентують особливості становища греко-уніатського духовенства;

- проаналізувати корпус документів державно-адміністративних органів управління як комплексне джерело з історії релігійного життя вірних;

- з'ясувати достовірність та інформаційне наповнення документів світських та церковних органів управління (скарги та донесення), що висвітлюють особливості опору уніатського населення церковній політиці царського уряду;

- вивчити і охарактеризувати масив документів особового походження, які розкривають джерелознавчий потенціал найменш дослідженої фахівцями сторони діяльності Греко-уніатської церкви - пастирської діяльності (освіта, доброчинна діяльність тощо).

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об'єктивності й конфесійної неупередженості у дослідженні джерел. Застосовано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, типологічний та статистичний методи наукового дослідження. Комплексне застосування різноманітних засобів пошуку, аналізу та синтезу документів уможливлює оптимальне використання архівних документів, опублікованих джерел, наукових праць тощо.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

- вивчено актуальну тему, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці;

- запроваджено до наукового обігу значну кількість раніше не актуалізованих джерел церковного і світського походження, які можуть бути використані при вивченні духовного та матеріального життя українського суспільства нової доби;

- запропоновано оригінальну класифікацію архівних документів, що дозволяє всебічно розкрити організаційну структуру та характер діяльності Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні в кінці XVIII першій половині ХІХ ст. та особливості церковної політики Російської імперії в цей період;

- на підставі комплексного вивчення змістовної сторони архівних документів з'ясовано маловідомі сторінки політичної та соціальної історії Греко-уніатської церкви, зокрема спростовано твердження російської історіографії ХІХ ст. (яка використовувала вибірковий підхід до джерел) про відсутність опору російській політиці “возз'єднання” серед різних прошарків українських уніатів;

- через внутрішню критику джерел, зокрема судових документів, висвітлено основні аспекти та особливості релігійного життя населення Правобережної України кінця XVIII першої половини ХІХ ст.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали використано для розробки джерелознавчих питань історії церкви в Україні, уточнення навчальних курсів з спеціальної історичної дисципліни “Джерелознавство”, історії духовної культури України тощо. Набуте нове знання може бути застосоване як фактологічна база для інтенсифікації наукових досліджень та поглибленого вивчення широкого кола питань, пов'язаних з проблемами конфесійного життя українського суспільства наприкінці XVIII в першій половині ХІХ ст.; окремі особливості релігійної обрядовості населення, висвітлені в роботі, є потенційним джерелом вивчення релігійної ментальності українців Правобережжя першої половини ХІХ ст.

Особистий внесок здобувача. Викладені в роботі положення та висновки належать дисертантові одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки й положення дисертації апробовано на VI і VII Дрогобицьких Міжнародних наукових історико-краєзнавчих конференціях (Дрогобич, 2002, 2004); на ІІ і ІІІ Міжнародних наукових конгресах українських істориків (Кам'янець-Подільський, 2003; Луцьк, 2006); XIV і XV Міжнародних конференціях “Історія релігій в Україні” (Львів, 2004, 2005); Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Житомир в історії Волині і України” (Житомир, 2004); Міжнародній конференції „Dziedzictwo Rzeczypospolitej Obojga Narodow. Koњcioіy Wschodnie XVI-XVIII wieku i ich tradycja” (Lublin, 2005); Міжнародній конференції “Насилля влади проти свободи сумління: репресивна політика Російської імперії щодо Християнських церков і вірних” (Київ, 2006); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, 2007), а також на методологічних та науково-практичних семінарах у стінах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та просемінаріях проф. В.І. Ульяновського. Вони викладені в 15-ти статтях та 3-х тезах конференцій.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг основного тексту дисертації 177 с., перелік джерел та літератури складає 66 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність, наукову новизну, визначено ступінь наукової розробки теми, об'єкт і предмет, хронологічні межі дослідження, сформульовано його мету і завдання, висвітлено практичне значення результатів дисертації.

Перший розділ - “Вивчення історії Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.: стан наукової розробки теми та родо-видова класифікація джерельної бази” - присвячений дослідженню історіографії питання та характеристиці корпусу джерел з теми.

Історіографія теми передбачає аналіз концептуальних напрямів, зумовлених як розвитком філософсько-методологічної бази історичних досліджень, так і політичною ситуацією в державі. В розділі подається коротка характеристика зазначених напрямів. Так, зокрема, відмічено такі негативні риси російської та польської історіографії ХІХ ст., як надмірна тенденційність, емоційність, зумовлена конфесійною заанґажованістю та залежністю вчених від державницьких позицій Російської та Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперій. Попри це робляться акценти і на визначних здобутках учених-позитивістів ХІХ ст., якими були започатковані наукове збирання, систематизація та класифікація джерел. Ґрунтовні праці, що базувалися на значній джерельній основі, були написані представниками як російської історіографії ХІХ ст. (М. Коялович, І. Чистович, Д. Толстой, С. Рункевич), так і польської історіографії (єпископ Е. Ліковський, Є. Гіжицький та ін.).

У Києві в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на базі Духовної академії виникла київська церковно-історична школа, представники якої основну увагу приділяли пошуку та аналізу історичних джерел. Один із найкращих репрезентантів цієї школи М. Петров присвятив свою працю, що ґрунтувалася на багатій джерельній базі, зазначеній проблематиці, з'ясувавши роль василіан в уніїзації монастирів та латинізації церкви. Звертали увагу на вивчення джерел з історії унії дослідники Поділля (М. Симашкевич, Ю. Сицинський, Н. Яворовський та ін. ) та краєзнавці (О. Фотинський, В. Переговський, П. Антонович, Л. Похилевич та ін.), які займалися публікацією джерел на сторінках єпархіальних часописів.

Утім, попри гідну уваги археографічну діяльність істориків Наддніпрянщини ХІХ - початку ХХ ст., вона лише частково охопила церковні джерела. Власне тому цілком закономірним є факт відсутності в цей час окремих монографічних досліджень, присвячених вивченню джерел з історії Греко-уніатської церкви наприкінці XVIII XIX ст.

У радянський період церковна тематика не належала до пріоритетних напрямів історичних досліджень, відповідно пошук та публікація джерел не практикувалися.

Набагато більше уваги церковній тематиці приділялося українською греко-католицькою історіографією міжвоєнного Львова, де інтенсивно розвивався греко-католицький напрям української церковно-історичної науки. Проте сконцентрованість досліджень на теренах Львівської митрополії спричинила до спорадичного вивчення джерел з історії церкви в географічних межах нашого дослідження. Слід відзначити лише публікацію “візити” Дубенського монастиря о. Й. Скрутеньом.

Не менш плідними були й джерелознавчі студії представників української діаспори в Римі, діяльність яких полягала в основному у виданні церковних джерел з історії України та Білорусі із збірок Ватикану. Проте через брак доступу до українських архівалій багато джерел залишилося поза їх увагою.

В останні роки зросла кількість фахових джерелознавчих робіт та публікацій церковних джерел. Розгляд проблеми існує в контексті різноманітних студій над історією Греко-уніатської церкви в Україні, тематика яких є досить широкою. Проте в своїй більшості публікації розглядають джерела з ранньої історії унії (М. Довбищенко) або джерела з історії церкви в Львівській єпархії (І. Скочиляс). Опису одного із видів церковних джерел - візитацій - присвячені джерелознавчі розвідки Р. Кондратюка та А. Зінченка. Єдиним дослідженням, безпосередньо присвяченим аналізу архівних документів з історії Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні XVIII - першої половини ХІХ ст., є розвідки О. Крижанівського. Попри те, що публікації автора висвітлюють джерела стосовно трьох християнських церков Правобережжя, що не дає можливості більш детального аналізу документів кожної із зазначених церков, вони є єдиною спробою комплексного аналізу світських та церковних джерел.

Побіжно вивчали джерела з досліджуваної тематики й сучасні польські дослідники (В. Колбук, С. Набиванець, М. Підлипчак-Маєрович). Однак, враховуючи той факт, що зазначені дослідження переважно сконцентровані на теренах Холмської єпархії, вони можуть слугувати для дисертаційної роботи лише в якості порівнянь. Значно більше відповідають нашому дослідженню джерелознавчі праці о. М. Радвана, незаперечною заслугою котрого є використання джерельних масивів російських архівів.

Джерельною базою дослідження є сукупність опублікованих та архівних документів, розпорошених по вітчизняних і закордонних архівах та бібліотеках. Серед опублікованих документів, що містять інформацію до історії церкви, слід назвати: “Полное собрание законов Российской империи”; “Описание архива Западно-русских униатских митрополитов” С. Рункевича, що й досі є важливим першоджерелом для дослідження історії Уніатської церкви XVII-XIX ст.; працю “Колекція та архів єпископа П. Доброхотова”, упорядковану В. Ульяновським; публікації документів на сторінках наукових збірників та єпархіальних часописів (“Труды Киевской Духовной Академии” (ТКДА), “Киевские епархиальные ведомости” (КЕВ), “Волынские епархиальные ведомости” (ВЕВ), “Подольские епархиальные ведомости” (ПЕВ), “Киевская старина” (КС) та низку публікацій документів, здійснених сучасними дослідниками (о. М. Радван, М. Довбищенко, І. Скочиляс та ін. )).

Проте значно більший інтерес викликають архівні джерела, в основу класифікації яких нами покладено принцип походження документа, який в свою чергу, розрізняється за родо-видовим складом і змістом інформації.

Корпус джерел з історії Греко-уніатської церкви можна поділити на два блоки: документи світських органів влади і документи власне церковного походження. Оскільки в основу двох виділених блоків документів покладено класифікацію за фондоутворювачем, тобто за приналежністю до світських або церковних органів влади, тому документи, зосереджені в колекціях особового походження, збірках бібліотек та музеїв, з метою більш повного аналізу виділено в окремий підблок. У свою чергу, розгляд кожного з цих блоків джерел за походженням неможливий без використання й інших класифікаційних схем. Саме тому всередині зазначених блоків з метою більш повного висвітлення інформаційного потенціалу джерельної бази вважаємо цілком слушним застосування й видової класифікації. Це актові джерела, які охоплюють всю нормативно-регламентаційну, правову та економічну документацію, наративні джерела (приватне листування, мемуари, хроніки тощо), які містяться у фондах як церковного, так і світського походження. Останні, в свою чергу, можна віднести й до джерел особового походження.

Блок світських документів, виходячи із структури управлінського апарату Російської імперії, можна поділити на: 1) документи вищих органів управління;

2) документи центральних (губернських) органів управління. Найбільший пласт нормативних та виконавчих документів зосереджений у фондах вищих органів влади. До таких фондів, перш за все, слід віднести ф. 821 “Департамент духовних справ іноземних віросповідань МВС” та фонди вищого управління, в яких частково зберігаються уніатські справи: ф. 560 “Загальна канцелярія міністерства фінансів”, ф. 1285 “Департамент державного господарства МВС”, ф. 1374 “Канцелярія генерал-прокурора Сенату” та інші, які знаходяться в Російському державному історичному архіві в Санкт-Петербурзі (РДІА СПб).

Серед світських фондів центрального рівня управління слід назвати фонди місцевої адміністрації, які зосереджені в ЦДІАК України: ф. 442 “Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора”, ф. 533 “Канцелярія Київського воєнного губернатора”, а також ф. 2 “Канцелярія Київського губернатора” (Держархів Київської області), ф. 70 “Канцелярія Волинського губернатора” (Держархів Житомирської області) тощо. Найповніше репрезентує інформацію ф. 442 ЦДІАК України, зокрема описи 1; 413; 789 а.

Зазначений корпус джерел містить різні види документів: імператорські укази, циркуляри, відношення, донесення, акти, протоколи засідань та судових розслідувань, статистичні зведення тощо. Тобто тут наявна вся видова палітра документів, що розкривають специфіку взаємин держави та Греко-уніатської церкви та їх зміну наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ ст. Певний обсяг інформації з теми містять фонди судових світських установ як повітового, так і губернського рівнів (ф. 16, ф. 36, ф. 359, ф. 363, у Держархіві Волинської області тощо).

Особливістю світського масиву джерел, найбільш повно представленого в сучасних архівах, є його велика хронологічна репрезентативність, що сприяє конкретним дослідженням. Найінформативнішим є цей корпус джерел для вирішення таких питань: законодавство Російської імперії з уніатського питання, правове та майнове становище Греко-уніатської церкви, ліквідаційна політика щодо уніатів органів влади різних рівнів. Натомість, зазначений масив документів містить значно менше інформації щодо внутрішнього життя церкви.

Більший за обсягом комплекс джерел міститься в церковних фондах, які репрезентують особливості внутрішньо-церковного життя. Корпус церковних джерел представлений широким колом документів, що потребують групування. Це, перш за все, синодальні та консисторські архіви. Також джерельну базу Греко-уніатської церкви можна поділити на документи білого та чорного (ченців) духовенства, тобто документи єпархіального та монастирського походження.

В той же час, корпус церковних джерел репрезентує увесь видовий склад документів з даної теми.

Синодальні фонди РДІА СПб (ф. 796 “Канцелярія Синоду”, ф. 797 “Канцелярія обер-прокурора Синоду”, ф. 799 “Господарське управління Синоду”, ф. 834 “Рукописи Синоду”) є надзвичайно інформативним джерелом з питань вивчення історії Греко-уніатської церкви, адже саме до цих фондів надходила вся звітна документація з Правобережних губерній.

Інформація локального характеру, що найбільше розкриває внутрішнє життя церкви, міститься в документах консисторій, зокрема православних - Київської і Волинської духовних консисторій (відповідно ЦДІАК - ф. 127, Держархів Житомирської області - ф.1); фондах Білоруської, Литовської, Луцької та Холмської уніатських консисторій (відповідно ЦДІАК - ф. 972, Держархів Житомирської області - ф. 420, Держархів Волинської області - ф. 382, Люблінський державний архів - ф. 95); фондах Римо-католицької консисторії (Держархів Житомирської області - ф. 178).

Якщо за родо-видовим складом документи консисторій є майже тотожними, то за своїм інформативним потенціалом вони значно різняться. Так, католицькі і православні консисторії містять документи, що розкривають особливості міжконфесійних відносин духовенства, а інформацію щодо внутрішнього становища Греко-уніатської церкви містять джерела, які акумульовані у фондах Греко-уніатської церкви. Вони представлені як документами столичних архівів (РДІА СПб: ф. 824 - “Білорусько-Литовська духовна колегія Сенату”, ф. 823 - “Канцелярія митрополитів греко-уніатських церков Росії”), так і єпархіальних, де питання внутрішнього становища церкви знайшли найбільш повне відображення. Власне, документи уніатських митрополитів зберігаються у ф. 823, який має три описи. У третьому описі фонду, який не був виданий і, відповідно, є найменш дослідженим, містяться документи XVIIХІХ ст., багаті на детальні відомості про уніатські єпархії. Документи цього фонду цінні вже й тим, що мають персоніфікований характер. Зазначимо, що чимало документів цих фондів, які розкривають надзвичайно важливі аспекти внутрішнього та зовнішнього життя церкви, залишаються до цього часу маловідомими.

Не меншою повнотою характеризуються документи уніатських консисторій, що подають різноманітну інформацію щодо внутрішнього життя церкви. Кожна із консисторій висвітлювала в документах зміст діяльності управлінської системи та духовенства уніатської єпархії.

Так, зокрема, найбільшим ступенем висвітлення внутрішнього життя церкви характеризується фонд Луцької консисторії, оскільки більшість документів потрапляла саме до цієї консисторії. Фонд Литовської консисторії містить, в основному, метричні книги за 18251836 рр., а Білоруської - переважно охоплює документи 30-х років ХІХ ст., що пояснюється припиненням функціонування Луцької консисторії в зв'язку із ліквідацією Луцької єпархії.

У розділі наведено характеристику й такого виду церковних джерел, як візитації, монастирські джерела, зокрема книги та літописи уніатських монастирів, які відклалися в Держархіві Житомирської області, ЦДІАК України, Інституті рукопису НБУВ, Краківському державному архіві.

Окремо слід відзначити джерела особового походження та колекційні збірки: документи музею князів Чарторийських, фонд К.С. Сербіновича, князів Сангушків, Любомирських, колекцію П. Доброхотова, о. Уссаса, митрополита А. Шептицького тощо, які містять документи як світського, так і церковного походження. Викликає науковий інтерес й така група джерел особового характеру, як мемуари провідних діячів “возз'єднання” - митрополита Й. Семашка, єпископа Полоцького В. Лужинського і єпископа-вікарія Литовської єпархії А. Зубка, так звані їхні “Записки”. Попри суб'єктивний характер наведеної в них інформації, цей вид джерел є надзвичайно інформативним та досить точно відтворює конфесійну специфіку того часу.

У другому розділі - “Становище Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII першої половини ХІХ ст.” на основі використаної джерельної бази досліджується організаційна структура Греко-уніатської церкви на теренах Правобережжя та її зміни в результаті ІІ та ІІІ поділів Польщі.

Так, із 4-х єпархій Уніатської церкви, що функціонували на території Правобережної України в другій половині XVIII ст., а це - Володимирська, Луцько-Острозька, Львівсько-Кам'янецька та Митрополича єпархії, на початок ХІХ ст. залишилася лише одна - Луцька. Встановити чисельність уніатських парафій на досліджуваних теренах досить складно. За підрахунками М. Радвана, на 1772 р. в Україні в межах майбутніх підросійських територій перебувало 4034 парафії. Звичайно, не всі зазначені парафії знаходилися на території Правобережної України, втім, якщо врахувати, що на 1839 р. їх залишилося 139 тобто трохи більше 3% від попередньої кількості, то таке різке зменшення вражає. Більшість уніатських парафій знаходилася на Волині (164 із 176 за даними 1803 р.). Аналіз джерел свідчить, що в багатьох повітах Правобережної України повністю зникли уніатські церкви. Станом на 1803 р. Луцька єпархія нараховувала 195 парафіяльних священиків та 594 безмісних. Попри такі різкі зміни в становищі церкви, вона продовжувала функціонувати, маючи необхідний адміністративний апарат: єпископа, консисторію, капітулу, деканів та духовенство. Аналіз рапортів Литовської консисторії, які зберігаються у ф. 824 “Білорусько-Литовська духовна колегія Сенату” (РДІА СПб), дозволяють стверджувати, що протягом 30-ти років перебування в складі Російської держави спостерігалася незначна динаміка розвитку Греко-уніатської церкви. Першість у природному зростанні уніатського населення належала Волині, де, за даними 1829 р., річна кількість населення зросла на 1264 чол. Станом на 1835 р. спостерігалося незначне збільшення уніатських церков Волині (на 8% ), вдвічі зросла й кількість мурованих церков. Втричі зросло й число самих душпастирів (1798 р. - 191, 1826 р. - 433 чол.). Прикметно, що із загальної кількості священиків Луцької єпархії на 1827 р. найбільше їх число 60% було посвячено в сан протягом саме 18001827 рр. Таким чином, українська Греко-уніатська церква, хоч і в невеликих масштабах, змогла частково повернути собі втрачене і в майновому, і в кадровому аспектах.

Зміни становища Греко-уніатської церкви знаходилися в прямій залежності від особливостей політики Російської держави, яка переходила від періодів переслідувань (Катерина ІІ і Микола І) до періодів лібералізації (Павло І, Олександр І). Проте загальний вектор релігійної політики держави, попри певні відмінності, не змінювався і був спрямований на ліквідацію церкви, яка була, на думку офіційної влади, чинником соціальної, політичної та конфесійної нестабільності на Правобережжі. Крім того, на відміну від інших національних груп, українські уніати не дуже вирізнялися від домінуючої російської етнічної і релігійної групи, а тому підпадали під міф російської історіографії про етнічну, політичну та релігійну ідентичність східних слов'ян. Свідченням цього є розроблений за таємним наказом імператриці план ліквідації Греко-уніатської церкви архієпископом Євгеном Болгарином Херсонським, який зберігається у ф. 574 Відділу рукописів Російської Національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. Цей план, адресований обер-прокурору Св. Синоду О.І. Мусіну-Пушкіну, згодом, на нашу думку, став зразком для відомої доповідної записки єпископа Й. Семашка 1827 р.

Доведено, що два періоди ліквідації Греко-уніатської церкви (кінець XVIII і 30-ті роки ХІХ ст.) мали свої особливості. Якщо наприкінці XVIII ст. процес приєднання відзначався надзвичайно швидкими темпами та відкритим характером „місійної” діяльності, що й викликало відчутну протидію, то уряд Миколи І здійснював ліквідацію церкви обережно та повільно, зосередивши основну увагу на русифікації освіти уніатського духовенства, послабленні позицій представників василіанського чину, делатинізації літургії та внутрішньому облаштуванні церков, а головне на ретельному підборі адміністративних кадрів. Доведено, що в 90-х роках XVIII ст. жоден із представників вищої уніатської ієрархії не приєднався до православного віросповідання, на відміну від процесу приєднання 1839 р., коли уніатська духовна еліта виступила в ролі слухняних виконавців, а інколи й ініціаторів (Й. Семашко) урядової акції.

У розділі значну увагу приділено відмінностям процесу приєднання в різних регіонах Правобережжя (міцності унії на Волині і її слабкості на теренах Поділля та Київщини) та проаналізовано думки істориків з цього приводу. Ми вважаємо, що дана проблематика потребує додаткового дослідження як внутрішнього становища Греко-уніатської церкви на зазначених теренах, так і становища цих регіонів. Лише врахування зовнішнього і внутрішнього чинників може дати підстави для об'єктивних й достовірних висновків. А для цього необхідним є залучення та детальний аналіз якомога більшої кількості різнопланових джерел.

У третьому розділі - “Джерела до історії Греко-уніатської церкви в контексті інформативності та походження” доведено, що джерела з історії церкви найповніше відображені в комплексах документів, створених у результаті діяльності державних та церковних органів влади. Детально проаналізовано різні види документів, які розкривають ті чи інші напрями функціонування церкви. Так, серед джерел церковного походження найбільш інформативними для нашого дослідження є документи консисторій Греко-уніатської, Православної та Римо-католицьких церков, в яких відбилися практично всі події політичного, економічного та духовного життя Правобережної України. До консисторій надходили статистичні документи, зокрема різноманітна звітна інформація з описом парафій (візитації церков); документи фінансового характеру, що розкривають господарську сферу діяльності церкви, рапорти духовних правлінь та благочинних, індивідуальні донесення та скарги різноманітного характеру від духовенства та мирян; метричні книги, які дають можливість відтворити соціальну структуру Уніатської церкви перед її ліквідацією.

При аналізі документів консисторій враховується й конфесійний чинник. Адже якщо до православних консисторій надходили скарги на уніатське духовенство, то уніатські консисторії, навпаки, містять скарги на православних. Відповідно, цей вид документальних джерел вимагає зваженого й об'єктивного аналізу.

Консисторські документи дозволяють найбільш повно та об'єктивно охарактеризувати становище уніатського духовенства, яке на початку ХІХ ст. було досить складним. В найгіршій ситуації перебували так звані безмісні священики, які в силу політичних обставин втратили свої парафії, а отже і засоби для існування. Саме в Луцькій єпархії їхня кількість була найбільшою і становила близько 80% всіх греко-уніатських безмісних священиків.

Єдиним способом зберегти або зміцнити своє матеріальне становище були постійні судові тяжби міжконфесійного духовенства, відсоток яких є найбільшим серед консисторських документів цього часу. Саме розгляд справ про майнові конфлікти дозволяє найкраще відтворити процес змін правового та майнового становища уніатського парафіяльного духовенства протягом досліджуваного періоду.

Докладний аналіз документів дозволяє виділити групи судових справ, спричинених міжконфесійними суперечками духовенства. Зазначимо, що найбільша кількість судових справ про залишення православ'я зафіксована на Волині, що є цілком очевидним. Нам вдалося виявити лише за 1799 р. випадки повернення до унії в 29 населених пунктах шести повітів, зокрема: Дубенського, Луцького, Кременецького, Ковельського, Овруцького і Володимирського.

Доведено, що майнові конфлікти були невід'ємним атрибутом відносин й уніатського та католицького духовенства. Особливо це стосується питання юрисдикційної приналежності каплиць та підпорядкування самого духовенства.

У фонді 972 “Білоруська греко-уніатська консисторія” зберігається багато документів із зазначеного питання.

Втім, слід наголосити, що основним підґрунтям конфліктів трьох конфесій був не стільки релігійний, скільки матеріальний чинник. Так, зокрема, в монастирській книзі Дубенських василіанок висвітлюються факти міжусобних конфліктів уніатського духовенства.

Серед джерел з історії Греко-уніатської церкви в окрему групу слід виділити документи, створені в результаті адміністративної діяльності влади, тобто державного управління. Генерал-губернатори, що втілювали в життя російську урядову політику, значну увагу приділяли церковним питанням. До того ж ситуація ускладнювалася поліконфесійністю регіону (3 млн. православних, майже мільйон (979 614 тис.) римо-католиків і близько 130 тис. уніатів).

Документи канцелярії генерал-губернатора належать до комплексного виду джерел, оскільки крім адміністративних містять і судово-поліцейські документи. Аналіз урядового порядку судочинства в справах про так зване “совращение из православия”, кількість яких особливо зросла в результаті реалізації акту “возз'єднання” 1839 р. Православної та Греко-уніатської церков, дозволяє отримувати чимало фактів для дослідження релігійної ментальності населення, зокрема релігійних конверсій греко-уніатів Правобережжя на родинно-побутовому рівні. Вони фіксують певну релігійну терпимість, що найкраще простежується на прикладі міжконфесійних шлюбів, а також вибору обряду хрещення дітей. Проблеми виникли лише із посиленням урядового тиску на представників змішаних шлюбів, які чинили завзятий опір, що, в свою чергу, є свідченням сили релігійної традиції в регіоні.

Крім того, аналіз судових документів дозволяє з'ясувати процес реалізації урядових постанов на місцевому рівні, тобто відтворює картину функціонування судової системи в практичній площині. Існував спеціально встановлений порядок ведення справ з відступництва від православного віросповідання, оскільки всі уніати після акту про возз'єднання офіційно вважалися православними. Для розслідування призначалася спеціальна комісія у складі земського повітового справника та духовних депутатів з православної і католицької сторін. Їхнім завданням було встановлення на основі метричних записів, сповідних книг, опитування свідків тощо приналежності особи до православ'я (чи колишньої унії) або католицизму. Характерною особливістю цих справ була їх довготривалість: розгляд деяких з них сягав до 10-ти років. Останньою інстанцією розгляду справ був сам імператор. Джерела фіксують його особисті розпорядження щодо деяких найбільш стійких відступників.

Серед документів, створених у результаті діяльності державних та церковно-адміністративних органів управління, найбільш широко представлений такий вид документальних джерел, як скарги та донесення царських чиновників, духовенства та приватних осіб. Вони відображають місцеву специфіку і є цінними для проведення історико-церковних досліджень на мікрорівні. Зокрема, зазначений блок документів є надзвичайно інформаційним для висвітлення історії приєднання та опору уніатського населення. Попри свій суб'єктивний характер, саме вони найбільш повно відображають картину реалізації царської політики на парафіяльному рівні. Адже якщо законодавчі акти репрезентують офіційну політику держави, то нормативні, в яких наявні скарги та донесення офіційних та приватних осіб, відображають особливості її реалізації на місцях.

Зазначимо, що інформація, яка розкриває особливості першого періоду ліквідації Греко-уніатської церкви, зосереджена в документах церковних фондів трьох конфесій, а події 30-х років ХІХ ст. найкраще відображені у фонді губернської канцелярії, оскільки в цей період основні важелі управління ліквідаційним процесом зосереджувалися в руках світських органів. Документи таємних комітетів, які містяться в синодальних фондах та у фонді К. С. Сербіновича (РДІА СПб), значно доповнюють офіційну інформацію про приєднання. Висвітлення опору населення потребує також аналізу такого суб'єктивного, але дуже інформативного джерела, як спогади ініціатора та активного учасника подій - митрополита Й. Семашка.

Аналіз зазначених блоків джерел дозволив визначити характерні особливості протидії населення. Так, зокрема, доведено, що опір кінця 90-х років XVІІІ ст. і 30-х років ХІХ ст. мав певні відмінності. Перш за все, це відкритий характер дій першого періоду і більш опосередкований та в значно менших масштабах - другого. Цікавим моментом протидії в ХІХ ст. є значно більший опір упровадженню православної обрядовості (1834-1836 рр.), ніж опір під час офіційного акту ліквідації церкви в 1839 р. Це можна пояснити тим фактом, що саме обряд асоціювався в релігійній свідомості мирян з приналежністю до тієї чи іншої церкви.

Доведено, що протидію ліквідаційній політиці уряду чинили всі верстви уніатського населення: селяни та міщани, дрібна шляхта та духовенство. Якщо основними формами протидії духовенства була проповідницька та організаційна діяльність, то для селян та шляхти були характерними пасивна відмова від зміни обряду, хоча інколи це виливалося у відкриті заворушення.

У цілому, за нашими підрахунками, станом на 1840 р. близько 25% парафіяльних та 50% безмісних священиків чинили опір урядовій політиці.

Доведено, що селянські заворушення кінця XVIII - 30-х років ХІХ ст. охопили частину Ковельського, Луцького, Дубенського, Володимирського та Овруцького повітів Волинської губернії, а також Радимишльського на Київщині. Наприкінці XVIII ст. близько 80-ти населених пунктів Правобережжя, переважно на Волині, були охоплені різними формами протесту, а в 30-ті роки ХІХ ст. опір приєднанню документально зафіксований лише в близько 30-ти населених пунктах, що пояснюється втратою Греко-уніатською церквою своїх позицій на цій території.

Ще однією особливістю уніатських церковних заколотів 1834-1838 рр. є участь у них української дрібної шляхти, що спростовує тезу про відсутність соціальної бази Уніатської церкви в шляхетному середовищі, яка декларувалася в працях багатьох авторів ХІХ-ХХ ст.

Найменш повно відображено в джерелах таку важливу сферу діяльності церкви, як душпастирство, або турботу про спасіння душ вірних. Класифікувати фактичні відомості цього виду діяльності церкви є дуже складно, оскільки вони розпорошені в документах різного походження та родо-видового складу.

Окремі відомості з цього питання містяться у вже аналізованих нами консисторських документах, зокрема у візитаціях та монастирських книгах, які також частково потрапили до консисторії. Саме в документах візитації зустрічаються відомості про наявність шкіл, братств, шпиталів, тобто те, що є зовнішнім виразом душпастирської діяльності церкви.

Значну наукову цінність мають і монастирські книги (нами досліджувалися рукописи Любарського чоловічого та Дубенського жіночого монастирів), адже в них містяться детальні відомості про внутрішнє життя обителі, її місце в тогочасному суспільстві, особливості взаємин ченців з іншими верствами населення, їхню освітню діяльність тощо. Цінність зазначених книг полягає не лише у їх великому інформаційному наповненні, а й у високому ступені достовірності. Це пояснюється тією великою увагою, що приділялася церковною адміністрацією збиранню інформації, адже як проведення візитацій, так і складення монастирських книг (господарські книги, хроніки, каталоги настоятелів тощо) були чітко регламентованими процедурами. Ці види документів відображають й номенклатуру посвят українських уніатських храмів, що є матеріалом для дослідження релігійної побожності вірних.

Певна інформація відклалася й в масиві особових фондів польських магнатів, зокрема в Музеї князів Чарторийських, де зберігаються документи, що проливають світло на освітню сферу діяльності Греко-уніатської церкви. Важливо уточнити, що першість у монастирській освіті належала василіанам, школи яких складали 26% від усіх монастирських шкіл католицьких церков. Значного розвитку досягла і видавнича справа василіан. До 1831 р. Почаївська друкарня не тільки задовольняла попит уніатського населення на церковні книги, а й постачала книги православному відомству, успішно конкуруючи з російськими православними друкарнями. До того ж почаївські книги активно використовувалися тривалий час і після ліквідації самої Греко-уніатської церкви, що інколи призводило до курйозних випадків (молитви за Папу Римського в православних церквах).

Ситуація з освітою білого духовенства, а тим більше з освітою парафіян, перебувала в значно гіршому стані. На низькому рівні був і стан церковних шпиталів, діяльність яких недостатньо відображена в джерелах. Це пояснювалося значною різницею в матеріальному становищі білого та чорного духовенства, а також відсутністю допомоги з боку держави. Втім, ці питання турбували уніатську ієрархію та вирішувалися на офіційному рівні, свідченням чого є наказ єпископа Ф. Корсака від 1810 р. проводити збирання відомостей про шпиталі, який нам вдалося віднайти в документах фонду Луцької консисторії.

ВИСНОВКИ

1. У історіографічному дослідженні масиву джерел з історії Греко-уніатської церкви кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. можна виокремити такі основні етапи: середина ХІХ - початок ХХ ст.; радянський період; праці істориків міжвоєнного Львова; джерелознавчі праці української діаспори; сучасні унієзнавчі дослідження. Згадані етапи характеризуються виявленням, обліком, систематизацією та вибірковим вивченням джерел з історії Греко-уніатської церкви. Серед них найбільш плідними є праці істориків ХІХ ст., які нагромадили великий джерельний масив та здобутки сучасних дослідників, що звернули увагу на раніше не задіяний комплекс церковних джерел з цієї тематики.

2. Попри значні втрати, джерельний масив з історії Греко-уніатської церкви саме в досліджуваний період репрезентований широкою видовою палітрою документів. Пояснюється це ліквідаційною по відношенню до Греко-уніатської церкви політикою російської влади, яка була зацікавлена в постійному надходженні повної інформації про цей процес, що й створило передумови появи великої кількості російської діловодної документації. Даний масив інформації, що міститься у фондах світських органів влади і дозволяє ґрунтовно відтворити взаємини церкви та держави, зберігся найбільш повно. Втім, наявні в ньому відомості потребують доповнення та взаємоперевірки, що здійснюється при залученні власне церковних документів, які походять з органів управління Греко-уніатської, Православної та Римо-католицької церков. Хоча інформація, яку зафіксовано в світських та церковних офіційних документах, є найбільш репрезентованою для створення цілісної картини, необхідне залучення джерел переважно приватного характеру, які представлені масивом різноманітних документів особового походження, колекцій та збірок як архівних, так і бібліотечних, і музейних.

Таким чином, розпорошеність документів у фондах різних конфесій, а також характер їхнього походження з світських та церковних джерел дають можливість співставлення, верифікації та взаємодоповнення наявної інформації, що, в свою чергу, дозволяє достатньо повно та більш об'єктивно охарактеризувати досліджуваний комплекс архівних джерел з історії Уніатської церкви на теренах Правобережної України.