Структура дисертаційного дослідження визначається змістом проблеми, методами і завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і переліку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок, список джерел та літератури нараховує 226 бібліографічних позицій.

В другій половині 90-х років активізуються регіональні дослідження у наукових розвідках дослідників з південних областей України. Однією з перших монографічних праць, написаних в основному на матеріалах південного регіону України і присвячених дослідженню причин, ходи та соціально-демографічних наслідків голоду 1946-1947 років, стала робота запорізьких науковців В.М. Кириченко і С.М. Тимченко. Згодом по даній проблемі була захищена кандидатська дисертація.

На Миколаївщині до 50-річчя сумних роковин вийшла монографія місцевих науковців, які розкрили історіографію проблеми, хлібозаготівельну кампанію в 1946-1947 роках, репресії проти жителів області в період голоду. Один з розділів праці присвячено спогадам громадян.

В рік 60-річчя трагедії голоду 1946-1947 років в Миколаєві побачила світ монографія Горбурова К.Є.

У Херсоні редакційно-видавнича група серії книг «Реабілітовані історією» видала вагому працю «Останній сталінський удар», ряд статей якої присвячено подіям голоду 1946-1947 років на Херсонщині.

В Одесі громадською організацією «Меморіал» видано ряд томів «Одеський мартиролог», де є публікації, що стосуються повоєнного голоду на території області.

У другому параграфі першого розділу «Джерельна база дослідження» представлені різноманітні за походженням, видами, ознаками та змістом архівні та опубліковані джерела, періодичні видання. У дисертації використано матеріали 22 архівних фондів 9 архівосховищ України та Російської Федерації.

Основою джерельної бази є документи державних архівів України - Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), Державного архіву Миколаївської (далі - ДАМО), Херсонської (далі - ДАХО), Одеської (далі - ДАОО) областей.

За походженням комплекс документів сформувався з матеріалів вищих, місцевих органів влади. Серед матеріалів центральних органів найбільшу цінність мають довідкові та статистичні документи (ЦДАВО Ф. 1,4) та ЦК КП(б) У (ЦДАГО України, Ф. 1).

Відомчі архіви Міністерства внутрішніх справ України, Державний архів Служби безпеки України (далі - ДАСБУ) дали можливість здійснити аналіз репресій проти громадян, ознайомитись з архівно-слідчими справами жителів південного регіону. Особливий інтерес викликають документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ, м. Москва), Російського державного архіву економіки (РДАЕ). Зокрема Ф. 17 «Міністерство сільського господарства СРСР» архіву РДАСПІ та Ф. 1562 «Сільське господарство в 40-х роках» архіву РДАЕ.

Широко використана справочинна документація місцевих органів влади, що відклалася в обласних державних архівах (ДАМО - ФП-7 Миколаївський обласний комітет Комуністичної партії (більшовиків) України), (ДАОО - ФП-7 Одеський обком партії), (ДАХО - ФП-7 Херсонський облвиконком (1944-1980 рр.) та ФП-46 Херсонський обласний комітет компартії України).

Джерелом по темі дисертації є безпосередньо статистичні збірники, що містять дані про матеріальні збитки, завдані сільському господарству в роки війни, стан матеріально-технічної бази сільського господарства, наявність вироблених трудоднів колгоспниками, споживання продуктів харчування.

Важливу роль відіграє збірник документів і матеріалів «Голод в Україні 1946-1947 років», що вийшов в рік 50-річчя трагедії. Документи і матеріали його вперше у вітчизняній і світовій історіографії висвітлюють причини, хід та наслідки голоду, скоєного через репресивну хлібозаготівельну і податкову політику.

Різноманітний матеріал про соціально-політичну та економічну ситуацію на селі в другій половині 40-х років міститься в пресі.

Не менш важливим джерелом є спогади очевидців - людей, які на власні очі бачили всі страхіття голодомору. Від цих спогадів, звичайно, не можна чекати чіткої і ретельної передачі подій, що мали місце багато десятиліть тому. Проте ці неточності можна виправити, застосовуючи для порівняння інформацію з друкованих видань та архівних фондів.

Таким чином, аналіз джерел різного походження та видові ознаки дозволили з достатньою мірою достовірності дослідити сутність проблеми і створили достатнє підгрунтя для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань.

В другому розділі «Причини голоду 1946-1947 років - третього радянського голодомору ХХ століття», у першому параграфі «Розвиток сільського господарства СРСР в перші повоєнні роки» дисертант показує, що відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від загарбників. До кінця 1944 року практично відновилася діяльність всіх колгоспів південного регіону УРСР.

Демографічні втрати населення в роки війни створили напружене становище з трудовими ресурсами в селах України.

У 1945 році замість коней на польових роботах широко використовувались корови, хоча продуктивність праці при цьому падала на 25-40%. Максимальне використання наявного тракторного парку та корів не могло компенсувати нестачі тягла, часто колгоспники готували ґрунт під посіви вручну. В 1945 році посівні плани колгоспів досягли довоєнних, а валовий збір зернових виконано лише на 46,9%. Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Миколаївській і Херсонській областях налічувалося від 16 до 33 тисяч голів виснаженої худоби.

Не обґрунтовані економічно плани, спрямовані на найшвидше відновлення довоєнних площ оброблюваних земель, стали однією з основних причин низького рівня агротехніки, що проводилась з серйозними порушеннями. Все це поряд з несприятливими погодними умовами призвело до зниження врожайності зернових в регіоні з 10,8 ц в 1944 році до 7 ц в 1945 році. Труднощі мали місце і в тваринницькій галузі. На кінець 1945 року поголів'я худоби досягло 43% довоєнного рівня.

В результаті дослідження простежено, що сільське господарство південних областей УРСР на кінець 1945 року знаходилось у стані розвалу та занепаду. Критична ситуація в сільському господарстві вже сама по собі, без додаткових катаклізмів, створювала потенційну загрозу голоду. Її проявами стало форсування процесу розширення посівних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів, тяглової сили та посівного матеріалу, зростаючих обсягів хлібозаготівель та постійних спроб в умовах «холодної війни» створити систему державних хлібних резервів, диспропорції в оплаті праці колгоспників. Давались взнаки гостра нестача трудових ресурсів, постійні оргнабори, вилучення найбільш працездатних селян на відбудову промислових підприємств.

У другому параграфі «Причини голоду» здійснено аналіз об'єктивних та суб'єктивних причин, що призвели до голоду 1946-1947 років. Дисертант підкреслює, що головною причиною голоду стали грабіжницькі хлібозаготівлі, жорстока регламентація господарської діяльності колгоспів і радгоспів, а в цілому - антиселянська політика сталінського тоталітарного режиму. Колгоспи залишалися малорентабельними, матеріально і технічно незабезпеченими, всюди процвітали адміністративно-командні методи управління, організація праці селян - незадовільна, слабке матеріальне становище колгоспників.

Існували інші причини: руйнування під час війни матеріальної бази, повоєнні труднощі, посуха 1946 року, політика продрозкладки до колгоспів та радгоспів, безоплатна праця колгоспників, зменшення чисельності працюючих у сільському господарстві, соціальна політика центральних органів влади.

Напівголодна зима 1946 року використана партійно-державною владою головним чином у напрямку агітаційно-пропагандистської роботи та організації в ході весняно-польових робіт соціалістичного змагання, яке, на думку владоможців, повинно було компенсувати нестачу техніки та тяглової сили і без належного матеріального стимулювання якимось чином активізувати працю знедолених селян.

Голод 1946-1947 років скоєний у складних суспільно-політичних умовах після кривавої руйнівної війни. Комплекс причин, що обрушились на багатостраждальний народ України, змучений смертями рідних та близьких, розоренням, бідами й нестатками, був непростим.

Причиною голоду стали й вкрай несприятливі кліматичні умови. Надто посушливе літо, коли опадів випало менше третини, а температура досягала 36-39є тепла, призвело до знищення посівів у багатьох господарствах. Врожайність зернових у 1946 році на Херсонщині у Білозерському районі складала 1,25 ц, Херсонському - 1,4 ц. Не кращим було становище в багатьох районах Миколаївщини та Одещини, а в Ізмаїльській області вона складала не більше 1 ц з гектара.

Однією з причин було й урізання присадибних ділянок колгоспників. Накладання надмірних державних податків на землю, на кожну домашню тварину, на кожне дерево призвело до вирубування садів, вирізання худоби.

Крім поставок сільськогосподарської продукції, режим спустив плани обов'язкової підписки на державну позику, яка носила примусовий характер і поглинала до 40% прибутку селян, знижуючи і без того жебрацький рівень існування. Життя і діяльність сільського трударя були повністю регламентовані: селяни не мали паспортів, не могли залишити сіл без дозволу, за тяжку працю фактично не одержували платні.

Причини післявоєнного голоду полягали в самій сталінщині. Голод давав змогу нищити кращих представників народу, допомагав тиранові тримати його в страху й покорі. Щонайменший вияв патріотизму в Україні розглядався як «буржуазний націоналізм».

У першому параграфі третього розділу «Голод 1946-1947 років у південному регіоні УРСР», який має назву «Особливості голодомору 1946-1947 років», показано, що повоєнне лихо вразило не лише селян та жителів невеликих містечок, як у 1932-1933 роках, але й охопило значний відсоток жителів великих міст.

Посівна і збиральна кампанії проходили на критичній межі можливого й неможливого: голодні селяни не хотіли й не могли виходити на колгоспні лани через фізичне виснаження.

В розпал літа 1946 року в урядових колах розробили план суворого режиму економії хліба. На практиці це означало твердий намір будь-якою ціною зберегти державні резерви зерна. На стороні влади виступав закон і могутня пропагандистська машина, що вимагала дострокове виконання зобов'язань по поставкам сільгосппродукції і хліба державі.

Незважаючи на різні репресивні заходи, колгоспники намагалися уникати праці в колгоспному виробництві, отримуючи засоби до життя від заробітків на стороні чи на власному городі.

У другому параграфі «Специфічність хлібозаготівельної кампанії в повоєнні роки» показано, що кампанія здачі хліба в 1946 році розпочалася за заздалегідь відпрацьованою раніше схемою: різного роду наради, збори напередодні косовиці, агітаційний галас на шпальтах газет, соціалістичне змагання за право отримати першу квитанцію про здачу хліба державі.

Перші два місяці хлібозаготівельної кампанії завжди вважалися вирішальними. У врожайний рік в ці місяці у державні засіки засипалось до 80% зібраного хліба. У 1946 році на 1 серпня по Миколаївській області було заготовлено 17,6%, Одеській - 14,8%, Херсонській - 18,9% від планових завдань.

Виконання явно нереального плану означало поставити село на межу вимирання, різко скоротити поголів'я худоби, позбавити колгоспи насіння для весняної посівної кампанії 1947 року. Проте центральні та республіканські партійні і виконавчі органи вимагали від відповідних органів південних областей негайного виконання всіх зобов'язань по хлібозаготівлі. Звернення місцевих органів про зниження плану поставок рішуче відхилялося. ЦК КП(б) У вимагав від обласних партійних комітетів Півдня УРСР негайного посилення на місцях численних комісій, які б виявляли хліб та вимагали його негайної здачі, а приховувачів зерна, крадіїв - викривати та судити.

Уповноважені не зупинялись перед крайніми заходами щодо притягнення до партійної, адміністративної чи навіть судової відповідальності керівників нижчого рангу, які намагались зберегти хоча б мінімальну кількість зерна в колгоспі, сільраді чи районі.

У третьому параграфі «Репресивно-каральна система в боротьбі з опором селян хлібозаготівлям» встановлено форми опору селянства грабіжницькій політиці більшовизму. Найбільш поширеним було приховування частини зерна від планових хлібоздач, низькі темпи проведення хлібозаготівель, саботаж, затримка під різними приводами зерна на колгоспних складах, залишки зерна у відходах, засипання в насіннєві фонди продовольчого зерна, які спочатку партійно-державна номенклатура кваліфікувала як «антидержавні дії», а потім все відвертіше стала кваліфікувати як «державний злочин», близький за змістом до «ворога народу».

Посилення опору хлібозаготівлям вело в свою чергу до посилення репресій проти керівників господарств. Лише протягом 1946 р. - першої половини 1947 року судові органи завели 261 справу про злочини керівників господарств в південному регіоні. Серед них в Ізмаїльській області - 4, Миколаївській - 46, Одеській - 111, Херсонській - 38.

Голод, що охопив всю республіку в перші роки після війни, сприяв росту злочинності. Збожеволівші громадяни заради врятування себе та своїх близьких йшли на крадіжки, грабежі, вбивства. В обстановці, що склалася, уряд замість допомоги голодуючим посилив каральні функції.

Червневі укази 1947 року підтвердили те, що вирощений колгоспами і радгоспами хліб є державним надбанням, і дрібні посягання на нього зі сторони виробників безжалісно каратимуться.

У четвертому параграфі «Населення регіону в голодні 1946-1947 роки» дисертант переконливо показує, що третій радянський голодомор ударив передусім по безпосередніх виробниках сільськогосподарської продукції. Через надмірні хлібозаготівлі своєчасно не оплачувались трудодні колгоспникам. Пересічно на душу населення колгоспникам України у 1946 році припало тільки 34 кг зерна при мінімальній потребі селянина 256 кг зернових на рік. Це призвело до того, що населення ходило по полях, ловило ховрахів, викопувало взимку мерзлу картоплю, буряки, що лишилися після збирання на колгоспних ланах, збирало жолуді, вживало в їжу собак, котів, щурів, різні сурогати.

Голод став однією з основних причин зростання самогубств в 1946-1947 роках. Чергове підвищення цін, втрата хлібної картки, грошей, неувага з боку начальника, а тим більше оточуючих, могли підштовхнути морально слабку людину до останнього кроку.

На території Миколаївської, Ізмаїльської, Одеської, Херсонської областей було зареєстровано 300 тисяч дистрофіків.

Голод, міграції, епідемії та смерть людей нанесли тяжкий удар по селу, сільському та всьому народному господарству. В регіоні відмічалась гостра потреба робочих рук.

В першому параграфі четвертого розділу «Наслідки голоду в південному регіоні УРСР», який має назву «Демографічні втрати в голодних 1946-1947 роках» дисертант в результаті підрахунків, здійснених на основі державних архівів Миколаївської, Херсонської, Одеської, Ізмаїльської областей, показує, що приріст населення за 1947 рік виявився з мінусовим показником (померло 265,9 тис. чоловік, народилося 194,6 тисячі). Найвища дитяча смертність була в Ізмаїльській області - 319 чоловік на одну тисячу дітей. Влада приховувала факти голодної смерті. Не лише засоби масової інформації мовчали про голод, медичні довідки приховували справжню причину смерті.

Назвати число жертв неможливо, оскільки відомості про голодних і померлих від голоду розрізнені, уривчасті та значною мірою занижені. Відділи ЦСУ, Міністерства охорони здоров'я, загсів містять багатий матеріал, але цифрові дані спотворені на догоду радянським та партійним органам, і тому вимагають критичного підходу.

Повоєнний голод супроводжувався небаченим розповсюдженням інфекційних захворювань серед населення, що переростали в епідемії. Передусім населення охопила епідемія тифу, причиною якої стали соціальні фактори, низький рівень медичного, матеріального та санітарного забезпечення.

Голодне лихоліття, що випало на долю українського народу через рік після закінчення найжахливішої війни в історії людства, найболючіше вразило дітей. Вони були найменш захищені, не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100-300 грамів хліба на працюючого. Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами людоїдів, від фізичної розправи над ними, від самогубств. Переважно помирали від голоду.

Дитяча смертність значно розширює соціально-демографічні горизонти жертв голоду, засвідчує катастрофічні наслідки для українського народу, що позначилися на сучасній демографічній ситуації в Україні, глибоко проникли у підсвідомість цілого покоління, нагадують час від часу про себе жахливими картинами, які засвоїла психогенетична пам'ять сільських дітлахів 40-х років.

В другому параграфі «Економічні наслідки голоду в південних областях УРСР» дисертант стверджує, що голод, спричинений грабіжницькими хлібозаготівлями, призвів до вимирання хліборобських сімей, занепаду сіл, хуторів.

Злочинна аграрна політика ВКП(б), яка базувалася на хлібозаготівлях, підірвала економіку сільського господарства, викликала недовіру селян до колгоспного ладу, що привело до масового голоду у Південній Україні.

Тоталітарна держава безжалісно пограбувала колгоспників та одноосібників під час хлібозаготівельної кампанії 1946-1947 років, залишивши їх без належної продовольчої допомоги, і тим самим прирекла селян на вимирання.

Голод є наслідком спроби здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичним методом. Проте грабіжницька хлібозаготівля 1946 року призвела до глибокої деградації сільського господарства, яке дорого обійшлося українському народу. Надмірні заготівлі позбавили колгоспи можливості видати хоча б мінімум хліба на прожиток.

Тяжке продовольче положення в багатьох селах стало поштовхом для більш активної міграції колгоспників, робітників радгоспів в місто, на роботу в промисловість, будівництво. Тривогу влади викликало і масове залишення села демобілізованими учасниками війни, на яких, як на силу, здатну відродити колгоспи та радгоспи, покладалася велика надія. Сільські жителі, і перш за все колгоспники, в умовах стихійного лиха впевнились в своїй повній незахищеності. Економічно слабкий і навіть середній колгосп не міг допомогти колгоспнику в екстремальній ситуації, забезпечити самий необхідний продовольчий прожитковий мінімум, як це робила держава для робітників, службовців, міського населення.

Наслідки посухи продовжували виявлятися і в наступні роки. Посуха уповільнила процес подолання наслідків війни в сільському господарстві, сприяла відтоку населення з села. Міграція і вимирання сільського населення України в другій половині 40-х років істотно вплинули на зменшення трудових ресурсів, особливо в колективних господарствах.

Не дивлячись на третій радянський голодомор, політика більшовиків в сільському господарстві залишалась незмінною. Механізми командування, способи викачування ресурсів з села не тільки не ослабли, а й ставали дедалі жорстокішими, ігнорувались закони суспільного розвитку, прагнення підігнати життя під схоластичні, догматичні ідеї, тяжіли до воєнно-комуністичних методів керівництва.

Размещено на Allbest.ru