Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890-1918 рр.)

Зміцнення національних секцій СДРПА супроводжувалося посиленням їх конкурентної боротьби за вплив на робітниче середовище, яка поширювалася на фахові товариства, інші робітничі інституції. Неабиякій актуалізації “профспілкового питання” сприяло загострення німецько-чеського профспілкового спору, який став основним джерелом напруги в австрійському соціал-демократичному русі та першорядним чинником початку фактичної дезінтеграції СДРПА.

За таких умов у 1908 р. діячі “молодого” крила УСДП висунули вимогу федералiзацiї профспiлок за нацiональною ознакою, водночас ініціювали створення українських фахових робітничих об'єднань, тимчасом як польська соцiал-демократiя перешкоджала розширенню впливiв УСДП. До початку Першої світової війни співвідношення сил у профспілковому русі не зазнало суттєвих змін. Це означало фактичну поразку “молодих” у боротьбі за профспілки та пролонгацію проблем розбудови УСДП. Злиття політичної організації ППСД із багатонаціональними профспілками консервувало й певну аморфність польської соціал-демократії як партії.

Водночас намітилася тенденція до зближення соціал-демократичних партій з іншими політичними силами своїх націй на ґрунті національної платформи. Це було насамперед характерно для ППСД. У питаннях боротьби за національні права польського народу ППСД, зрештою як і УСДП та ЄСДП, виявляла пріоритет національного над соціально-класовим, ішла на співпрацю з іншими національними партіями різних ідейних спрямувань.

Характерне для передвоєнного періоду загострення українсько-польських взаємин у Галичині зумовило ускладнення стосункiв мiж ППСД і УСДП. З ряду актуальних проблем суспільно-політичного життя секції СДРПА зайняли протилежнi позиції (вбивство галицького намісника А. Потоцького членом УСДП М.Січинським (1908 р.), холмське та університетське питання, святкування 500-лiття Грюнвальдської битви (1910 р.) тощо).

Вiдверта орiєнтацiя “старого” крила УСДП (“централістів”) на польську соцiал-демократiю викликала обурення “молодих”, яке одним із перших публiчно висловив у журналi “Наш голос” Ю.Бачинський у статтi “Взаємнi вiдносини соцiал-демократичних партiй, української i польської, в Схiднiй Галичинi”, що в кiнцi 1910 р. вийшла окремою брошурою. Автор у гострiй формi закинув ППСД ворожiсть до українського соцiал-демократизму, звинуватив керiвництво партiї в нацiоналiзмi. Ставлення до публікації, яка в концентрованій формі виражала погляди “молодих” (“автономістів”), відіграло роль вододілу у внутріпартійних взаєминах. Проте поразка УСДП на парламентських виборах 1911 р. (здобуто лише 1 мандат С. Вiтика) ускладнила становище “молодих”.

Натомість польські соціал-демократи покращили свій результат: були не тільки переобрані на новий термін обидва їх депутати у Львові (Г. Діаманд і Ю. Гудец), а також у Перемишлі (Г. Ліберман) та Стрию (Є. Морачевський), але й здобуто два мандати в Кракові (І. Дашинський і З. Марек). У сільському краківському окрузі мандат отримав З.Клеменсевич, у Сілезії - Т. Регер. Дев'ятим послом від ППСД став у 1913 р. на додаткових виборах у Подгужі в Західній Галичині Е.Бобровський.

Поглиблення розбiжностей, насамперед із питань тактики щодо ППСД, зумовило остаточний розкол УСДП на черговому IV з'їзді партiї 3-4 грудня 1911 р. та її занепад у 1912-1913 рр. Криза української секції СДРПА стала предметом обговорення та полеміки на шпальтах австрійської, польської, української та іншої соціалістичної преси.

У 1912-1913 рр. поступальний розвиток робітничого й соціал-демократичного рухів змінився спадом і стагнацією, зумовленою передвоєнною економічною депресією, масовим безробіттям і еміграцією, складними внутріпартійними процесами.

В умовах загострення міжнаціональних протиріч у суспільстві більшість секцій австрійської соціал-демократії виявилася розколотою внаслідок посилення всередині них нових національних течій. Причому якщо в єврейській та українській секціях у Галичині й на Буковині національний напрям був опозиційним щодо партійного керівництва, то в польській був представлений самим керівництвом, якому лише подекуди намагалися протидіяти слабкі й розрізнені ліві елементи.

Загалом, попри формальне збереження єдності, реальний розпад СДРПА, особливо після парламентських виборів 1911 р. і поділу партійної фракції в рейхсраті, став доконаним і очевидним для всіх фактом.

У шостому розділі - “Соціал-демократія в системі національно-політичних таборів під час Першої світової війни” - показано участь соціал-демократів Галичини й Буковини в національних репрезентаційних інституціях періоду Першої світової війни (1914-1916 рр.), висвітлено місце та роль у національно-визвольних змаганнях і революційних процесах 1917-1918 рр.

Попри певні відмінності, становище всіх соціал-демократичних партій регіону в перший період війни залишалося вкрай складним. Бойові дії на теренах краю, мобілізація діячів та рядових членів до армійських лав, утрата зв'язку між партійними центрами та місцевими осередками, закриття преси та парламенту - усе це спричинило згортання внутріпартійного життя й організаційний занепад секцій СДРПА в Галичині й на Буковині.

З початком вiйни бiльшiсть соцiал-демократичних партiй Європи виступила на боцi своїх урядiв, що, як вiдомо, призвело до фактичного розпаду II Iнтернацiоналу. Позиція австрійських соціал-демократів не відрізнялася суттєво від інших партій країни, жодна з яких не виступила проти війни. Усередині австронімецької секції СДРПА чітко намітилися дві основні ідейні тенденції - прогабсбурзька та інтернаціоналістська, причому обидві офіційно не визнавали права націй на самовизначення майже до кінця існування Австро-Угорщини.

Політика польської секції СДРПА була спрямована на всебічне забезпечення та політичну підтримку діяльності польських легіонів і особисто Ю. Пілсудського. Велика група чільних діячів ППСД, у тому числі й депутатів парламенту (Є. Морачевський, Г. Ліберман, Т. Регер, Е. Бобровський, Е. Гекер, А. Гауснер, Р. Куницький, М. Капельнер та ін.) вступила до лав І бригади легіонів, якою командував соціаліст Ю. Пілсудський. Більшість із них узяла участь у бойових діях проти Росії на боці Австро-Угорщини.

ППСД досить послідовно дотримувалася лінії на консолідацію польського національно-політичного табору. І.Дашинський відіграв активну роль у переговорах між польськими політичними силами, що завершилися ліквідацією “Комісії сконфедерованих незалежницьких партій” і заснуванням 15-16 серпня 1914 р. Начального комітету народового (НКН) - спільної політичної репрезентації польських партій Австро-Угорщини, котрі виступали на боці центральних держав. У березні 1916 р. парламентські посли ППСД вступили до Польського кола. Австрійські соціал-демократи розцінили цей крок як фактичний вихід ППСД зі складу СДРПА.

Подібно до польської соціал-демократії УСДП узяла курс на консолiдацiю з iншими силами в єдинiй українськiй нацiонально-полiтичнiй репрезентацiї. Діячі партії (М. Ганкевич, В. Старосольський та ін.) зробили помітний внесок в організацію та діяльність Головної (з травня 1915 р. - Загальної) Української Ради, легiону Українських сiчових стрiльцiв, активно працювали в Союзі визволення України (СВУ).

Падіння царату й лiквiдацiя абсолютистського монархiчного режиму в Росiйській імперії, військові поразки Четверного союзу помітно позначилися на суспільно-політичних процесах у країнах Центрально-Східноєвропейського регіону. На тлі посилення відцентрових тенденцій в Австро-Угорщині польські соціал-демократи взяли активну участь у підготовці відновлення польської державності на чолі з Ю. Пілсудським, створенні в Кракові “Польської ліквідаційної комісії”. Перші уряди незалежної Польщі в листопаді 1918 р. очолили провідники ППСД І. Дашинський та Є. Морачевський.

Представники УСДП (С. Вiтик, Л. Ганкевич, О. Крупа, А. Чернецький - з Галичини та О. Безпалко, Г. Андрiящук i В. Сороневич - з Буковини) увійшли до складу утвореної в жовтні 1918 р. у Львові Української Нацiональної Ради. Цілий ряд соціал-демократів узяв активну участь у подіях Листопадової національно-демократичної революції на західноукраїнських землях, згодом працював в урядах УНР і ЗУНР.

Схожим шляхом єднання й співпраці з національними політичними силами пішли і єврейські соціал-демократи. Відновлена в жовтні 1918 р. ЄСДП Галичини і Буковини разом із сіоністами й Поалей-Ціон причинилася до творення єврейських національних рад у Львові, Кракові, Тарнуві, Перемишлі, Стрию, Коломиї та інших містах. Вони переймали на себе управління єврейськими громадами (кагалами), організовували загони самооборони.

Перша світова війна та революційні події остаточно виявили примат національних компонентів над інтернаціональними й соціально-класовими в ідеології соціал-демократії, яка стала кузнею кадрів для перших національних урядів і парламентів, включилась у процеси розбудови нових незалежних національних держав, що виникли на уламках Австро-Угорської та Російської імперій.

Висновки. Етносоціальні особливості досліджуваних регіонів суттєво позначилися на розвитку робітничого й соціал-демократичного рухів. Численнішими за складом і впливовішими в робітничому середовищі були соціал-демократичні партії панівних національностей - польська, єврейська, румунська. Разом із тим, вузькість масової бази внаслідок нечисленності промислового пролетаріату зумовила гостру конкурентну боротьбу між “братніми” національними секціями СДРПА за вплив на профспілки, культосвітні товариства та інші робітничі об'єднання.

Вирішальну роль у заснуванні всіх трьох галицьких національних соціал-демократичних партій (польської (1890 р.), української (1896, остаточно 1899 р.), єврейської (1905 р.)) відіграла молодь, яка вийшла з лона патріотичних учнівських і студентських осередків і поєднувала у своєму світогляді помірковано-марксистський варіант соціалізму з національною ідеєю.

У федералізації СДРПА в другій половині 90-х років, яка загалом відбулася з ініціативи й під тиском соціал-демократій слов'янських народів, не останню роль відіграла польська секція. Загальнокрайова, квазіінтернаціональна Галицька робітнича партія, перейменована в 1892-1893 рр. на СДПГіС, практично відразу почала набувати виразно польського, мононаціонального характеру. Її стосунки з Русько-українською радикальною партією стали важливим чинником виникнення української секції СДРПА.

Практично з моменту заснування польської секції СДРПА й до 1913 р. із порядку денного внутріпартійного життя в ній не сходило “єврейське питання”. Категоричний спротив польських соціал-демократів утворенню аналогічної єврейської автономної секції був зумовлений високою питомою вагою євреїв серед галицького пролетаріату, особливо в містах, та часткою єврейських голосів в електораті партії.

Політико-ідеологічне та організаційне становлення ППСД, УСДП, ЄСДП і БСДП припало на період 1899-1907 рр. Єврейська секція виникла тільки в 1905 р., проте порівняно швидко здобула вплив на значну частину єврейського робітництва. БСДП та УСДП з організаційної точки зору перебували в зародковому стані до 1905-1907 рр., коли активізація робітничого руху виступила каталізатором процесів становлення цих партій. Хоча польська секція була заснована фактично ще 1890 р., однак лише з остаточним відокремленням українських та єврейських соціал-демократів можна вважати завершеним і процес становлення самої ППСД як суто польської національної секції СДРПА.

З прийняттям Брюннської національної (1899 р.) та Віденської (1901 р.) програм завершилася, в основних рисах, ідейна еволюція австрійської соціал-демократії, а разом із нею і її автономних національних секцій, до реформізму та парламентаризму з орієнтацією на цілком легальне здобуття політичної влади в результаті перемоги на парламентських виборах і подальше здійснення поступових, мирних, поетапних суспільних перетворень у соціалістичному напрямку законодавчим шляхом. Усі ці та інші положення австромарксизму в ППСД й УСДП приймалися практично без застережень, натомість національна програма, що обмежувалася вимогою територіальної автономії австрійських народів та їх рівноправності, відверто розглядалась лише як мінімальна, як перший крок у боротьбі за національну державність. Загалом ідеологія галицької та буковинської соціал-демократії формувалася під помітним впливом лассальянства та бернштейніанства, що породжувало певний дуалізм революційної теорії (з відповідною марксистською фразеологією) і ревізіоністської, реформістської практики, пов'язаної з необхідністю вирішення насамперед загальнодемократичних завдань.

Якщо для соціальних перетворень соціал-демократи обрали еволюційний, легальний, парламентський шлях, то для кінцевого вирішення національного питання практично без вагань апробували збройну боротьбу, апелюючи при цьому до історичних традицій своїх народів (поляки - до повстань 1830-1831 та 1863-1864 рр., українці - до Хмельниччини, І.Мазепи тощо). Таким чином, мобілізаційний потенціал соціалістичної ідеї та європейського революціонізму ХІХ ст. був перенесений із соціальної в національну площину.

У перших роках ХХ ст. остаточно склались і зовнішні орієнтації національних секцій СДРПА. Зокрема польська тісно співпрацювала з ППС, перебувала під впливом її ідеології, українська підтримувала інтенсивні контакти з РУП, згодом - УСДРП, єврейські соціал-демократи Галичини й Буковини були орієнтовані на Бунд.

Особливим явищем у СДРПА була Буковинська соціал-демократична партія, котра сама складалася з п'яти національних організацій. Формально вона не була окремою секцією австрійської соціал-демократії, не мала свого представництва в загальнопартійному керівництві та на з'їздах, однак діяла як цілком автономна, єдина організація, яка проводила крайові конференції, обирала свій крайовий керівний орган, координувала роботу, здійснювала спільні політичні акції і через відсутність явної переваги якоїсь зі своїх секцій мала переважно позитивний досвід міжнаціональних взаємин.

Безумовним лідером у галицькому робітничому русі була польська соціал-демократія. Вона зайняла домінуюче становище серед міського пролетаріату, прагнула монополізувати промислове робітництво й ремісників, витісняючи українську соціал-демократію на село, а єврейській узагалі відмовляючи в праві на існування. На Буковині ситуація в соціал-демократичному русі помітно відрізнялася. Порівняно сильнішою була єврейська секція БСДП, яка підтримувала тісний зв'язок із ЄСДП, досить впливовою - румунська, котра єдина мала свого представника в австрійському рейхсраті (Г.Григоровича), однією з найактивніших - українська, завдяки енергійній діяльності її лідера О.Безпалка.

Міжнаціональні протиріччя всередині СДРПА були, по суті, конфліктом між визвольними тенденціями пригноблених народів та національним егоїзмом соціал-демократів панівних етносів. Лояльність австронімецьких соціал-демократів щодо Габсбургів, їх прагнення зберегти існуючу державність від розпаду суперечило розвиткові національно-визвольних устремлінь інших народів імперії, зростанню їх національної самосвідомості й об'єктивно сприяло відцентровим процесам у СДРПА та її фактичному розпадові вже напередодні Першої світової війни. Націоналізм соціал-демократії посилювався невирішеністю національних питань практично всіх без винятку представлених у СДРПА національностей. Соціал-демократичні партії - автономні секції СДРПА - виявилися водночас невід'ємними складовими національно-політичних таборів та іредентичних рухів своїх народів, їх лівим, радикальним крилом.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора:

Монографії:

1. Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890-1918 рр.). - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - 536 с. (Рец.: Вісник Прикарпатського університету. Політологія.-2007.-Вип.2-3.-С.219-220).

2. Жерноклеєв О.С. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899-1918). - К.: Основні цінності, 2000. - 168 с.

3. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії. - К.: Основні цінності, 2004. - 283 с. (особисто автору належить 50% - с.9-29, 40-50, 65-74, 97-107, 119-126, 145-158, 170-173, 195-204, 219-229, 245-252, 275, 281-282).

4. Соборність України: історія і сучасність / За ред. В.І.Кононенка, М.В.Кугутяка. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - 85 с. (особисто автору належить 15% - с.53-63).

5. Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект / Гол. ред. І.Ф.Курас, кер. авт. кол. М.І.Панчук. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. - 356 с. (особисто автору належить 5% - с.41-55).

6. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Історія / Кер. авт. кол. й відп. ред. О.Карпенко. - Івано-Франківськ: Сіверсія, 2001. - 628 с. (особисто автору належить 5% - с.42-61, 61-72.).

7. Прикарпаття: спадщина віків / Голов. ред. М.Кугутяк. - Львів: Манускрипт-Львів, 2006. - 568 с. (особисто автору належить 5% - с.10, 190-194, 206-213, 220-231).

Статті у наукових фахових виданнях:

8. Жерноклеєв О.С. Національна ідея “Молодої України” (1900-1903) // Галичина. - 1997. - №1. - С.29-36.

9. Жерноклеєв О.С. Національні меншини на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини (1900-1914 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 1999. - Вип. ІІ. - С.74-84.

10. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Семен Вітик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів, 2000. - Вип. 6. - С.184-188 (особисто автору належить 50% - с.184-186).

11. Жерноклеєв О.С. Співпраця української й австрійської соціал-демократії на початку ХХ ст.: досвід історії // Політологічний вісник. - К., 2001. - №8. - С.90-96.

12. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Семен Вітик: політична біографія // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 2001. - Вип. IV-V. - С.44-50 (особисто автору належить 50% - с.44-46).

13. Жерноклеєв О.С. Юліан Бачинський - засновник і лідер Української соціал-демократичної партії Галичини й Буковини // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2002. - Вип. 47. - С.40-46.

14. Жерноклеєв О.С. Зв'язки та співпраця українських соціал-демократів Галичини і Наддніпрянщини на початку ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2003. - Вип. 48. - С.38-41.

15. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Володимир Старосольський: політичний портрет // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 2002. - Вип. VІ. - С.83-100 (особисто автору належить 50% - с.83-91).

16. Жерноклеєв О.С. Міжнародна діяльність галицько-української соціал-демократії на початку ХХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2003. - Вип. 62. - С.20-25.

17. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Микола Ганкевич (1869-1931): основні віхи життя і громадсько-політичної діяльності // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 2003. - Вип. VІІ. - С.3-22 (особисто автору належить 50% - с.3-12).

18. Жерноклеєв О.С. Ідея національної державності в ідеології польської соціал-демократії Галичини кінця ХІХ - початку ХХ століття // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М.Алексієвця.- Тернопіль: ТДПУ, 2003. - Вип. 3. - С.10-14.

19. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Осип Безпалко: сторінки життя і громадської діяльності // Галичина. - 2003. - Ч. 9. - С.81-94 (особисто автору належить 50% - с.81-87).

20. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Політичний портрет Левка Ганкевича // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 2004. - Вип. VIII. - С.9-29 (особисто автору належить 50% - с.9-18).

21. Жерноклеєв О.С. Соціальні питання в програмі австрійської соціал-демократії на початку ХХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2004. - Вип. 63-65. - С.48-50.

22. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Антін Чернецький (1887-1963): сторінки життя і громадсько-політичної діяльності // Українознавчі студії. - 2002-2003. - Ч. 4-5. - С.211-224 (особисто автору належить 50% - с.211-217).

23. Жерноклеєв О.С., Адамович С.В. Співпраця наддніпрянської політичної еміграції в Австро-Угорщині з українською соціал-демократією Галичини та Буковини (1914-1918 рр.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне, 2005. - Вип. 4. - С.67-70 (особисто автору належить 50% - с.67-68).

24. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Володимир Темницький: сторінки політичної біографії // Український історичний журнал. - 2004. - № 6. - С.68-83 (особисто автору належить 50% - с.68-75).

25. Жерноклеєв О.С. Галицька робітнича партія (1890-1892 рр.) // Галичина. - 2004. - Ч. 10. - С.164-178.

26. Жерноклеєв О.С. Соціал-демократична партія Галичини і Сілезії у складі австрійського “малого Інтернаціоналу” (1892-1899 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 2005. - Вип. ІХ. - С.48-68.

27. Жерноклеєв О.С. Від “Молодої України” до “молодого” крила української соціал-демократії: походження, платформа й тактика внутріпартійної опозиції в УСДП (1905-1907 рр.) // Галичина. - 2005. - Ч. 11. - С.139-147.

28. Жерноклеєв О.С. Боротьба національних секцій австрійської соціал-демократії початку ХХ ст. за вплив на профспілки Галичини і Буковини // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - Вип. 11. - С.218-234.

29. Жерноклеєв О.С. Виникнення і становлення єврейської соціал-демократичної партії Галичини і Буковини (1899-1907 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - 2006. - Вип. Х-ХІ. - С.89-104.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій:

30. Жерноклеєв О.С. Взаємовідносини між українською і польською соціал-демократіями в Галичині на початку ХХ ст. // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.). - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.69-73.

31. Жерноклеєв О.С. Україна: уроки історії // Україна: державність, історія, перспективи (матеріали регіональної наукової конференції). - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С.98-107.

32. Жерноклеєв О.С. Становлення та розвиток соціал-демократичного руху в Галичині на початку ХХ ст. // Українська соціал-демократія і національна державність: Матеріали регіональної наукової конференції, присвяченої 100-річчю української соціал-демократії. 15 грудня 2000 р., Івано-Франківськ - Криворівня. - Івано-Франківськ, 2001. - С.20-31.

33. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Українська соціал-демократична партія // Довідник з історії України. А - Я / За заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. - К.: Генеза, 2002. - С.949-950 (особисто автору належить 50% - с.949).

34. Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Володимир Старосольський: політичний портрет (до 125-річчя від дня народження) // Людина і політика. - 2003. - №5. - С.135-150 (особисто автору належить 50% - с.135-142).

35. Жерноклеєв О.С. Ставлення національних секцій австрійської соціал-демократії до проблеми соборності України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Україна соборна: Зб. наук. ст. - К., 2005. - Вип. 2. - Ч. 1. - С.93-101.

36. Жерноклеєв О.С. Соціал-демократизм і націоналізм: полеміка між О.Бауером та Ю.Бачинським (1911-1912 рр.) // Україна соборна: Зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - Вип. 3. - С.73-80.

37. Жерноклеев О.С. Особенности еврейского социал-демократического движения в Галиции (конец ХIХ - начало ХХ вв.) // Материалы Тринадцатой Ежегодной Международной Междисциплинарной конференции по иудаике. - М.: Академическая серия, Вып. 20, 2006. - С.417-425.

38. Жерноклеєв О.С. Питання про автономію та поділ Галичини в ідеології польських соціал-демократів початку ХХ ст. // Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності: Зб. наук. пр. / Наук. ред. І.Ф.Кононов. - Луганськ: Знання, 2007. - С.340-347.

АНОТАЦІЯ

Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890-1918 рр.). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2007.

У дисертації досліджується історія соціал-демократичного руху в Галичині й на Буковині в складі Австро-Угорської монархії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Розкрито діяльність національних секцій австрійської соціал-демократії - української, польської, багатонаціональної буковинської, самопроголошеної, але невизнаної єврейської та інших. На значному джерельному матеріалі показано зародження, політико-ідеологічне й організаційне становлення соціал-демократичних партій, проаналізовано складні внутріпартійні процеси. Окреслено місце та роль соціал-демократії в суспільно-політичному житті регіону, висвітлено її участь у визвольній боротьбі народів, національному державотворенні.

Ключові слова: австрійська соціал-демократія, Австро-Угорщина, національні секції, соціал-демократичні партії, робітничий рух, Галичина, Буковина.

ANNOTATION

Oleg Zhernokleyev. National sections of Austrian social democracy in Halychyna and Bukovyna (1890-1918). Manuscript.

The thesis for a scientific degree of doctor of historical sciences by speciality 07.00.02 - world history. - Chernivtsi national university named after Y. Fedkovych. - Chernivtsi, 2007.

The dissertation deals with the history of social democratic movement in Halychyna and Bukovyna as parts of the Austrian-Hungarian monarchy at the end of 19^th - at the beginning of 20^th century. The activity of the national sections of the Austrian social democracy - Ukrainian, Polish, multinational social democratic party of Bukovyna, self-proclaimed, but not recognized Jewish section and others is exposed. On a significant historical sources and archival materials genesis, political, ideological and organizational forming of social-democratic parties are shown, complicated inner-party processes are analyzed. The place and the role of social democracy in social and political life of the region are outlined, its participation in liberating struggle of nations and creation of the national states are reflected.

Key words: Austrian social democracy, Austrian-Hungarian Empire, national sections, social democratic parties, working class movement, Halychyna, Bukovyna.

АННОТАЦИЯ

Жерноклеев О.С. Национальные секции австрийской социал-демократии в Галиции и на Буковине (1890-1918 гг.). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2007.

В диссертации исследуется история социал-демократического движения в Галиции и на Буковине в составе Австро-Венгерской монархии в конце ХІХ - начале ХХ вв. Раскрыта деятельность национальных секций австрийской социал-демократии - украинской, польской, многонациональной буковинской, самопровозглашенной, но непризнанной еврейской и других. На материале исторических источников показано зарождение, политико-идеологическое и организационное становление социал-демократических партий, проанализированы сложные внутрипартийные процессы. Определено место и роль социал-демократии в общественно-политической жизни региона, освещено ее участие в освободительной борьбе народов, создании национальных государств.

Отмечено, что этносоциальные особенности исследуемых регионов существенно отразились на развитии социал-демократического движения. Более влиятельными в рабочей среде были социал-демократические партии господствующих национальностей - польская, еврейская, румынская. Узость массовой базы вследствие немногочисленности промышленного пролетариата обусловила острую конкурентную борьбу между “братскими” национальными секциями Социал-демократической рабочей партии Австрии (СДРПА) за влияние на профсоюзы, культурно-просветительные товарищества и другие объединения рабочих.

Становление социал-демократических партий пришлось на период 1899-1907 гг. Еврейская секция возникла только в 1905 г., однако сравнительно быстро завоевала влияние на значительную часть еврейского пролетариата. Буковинская социал-демократическая партия, как и УСДП, с организационной точки зрения находилась в зародышевом состоянии до 1905-1907 гг., когда активизация рабочего движения выступила катализатором процессов становления этих партий. Хотя польская секция была основана фактически еще в 1890 г., однако лишь с отделением украинских и еврейских социал-демократов можно считать завершенным и процесс становления самой ППСД как польской национальной секции СДРПА.

Идеология галицийской и буковинской социал-демократии формировалась под заметным влиянием лассальянства и бернштейнианства, что порождало определенный дуализм революционной теории (с соответствующей марксистской фразеологией) и ревизионистской, реформистской практики, связанной с необходимостью решения в первую очередь общедемократических задач. Основные положения австромарксизма принимались практически безоговорочно, тем временем национальная программа, которая ограничивалась требованием территориальной автономии австрийских народов и их равноправия, откровенно рассматривалась секциями лишь как минимальная, как первый шаг в борьбе за независимую национальную государственность.

Межнациональные противоречия внутри СДРПА были, в сущности, конфликтом между освободительными тенденциями угнетенных народов и национальным эгоизмом социал-демократов господствующих этносов. Национализм социал-демократии усиливался нерешенностью национальных вопросов практически всех без исключения представленных в СДРПА национальностей. Социал-демократические партии - автономные секции СДРПА - оказались одновременно и неотъемлемыми составляющими национально-политических лагерей своих народов, их левым, радикальным крылом.

Ключевые слова: австрийская социал-демократия, Австро-Венгрия, национальные секции, социал-демократические партии, рабочее движение, Галиция, Буковина.

Размещено на Allbest.ru