Окупаційна політика гітлерівської Німеччини стосовно етнічних німців у Рейхскомісаріаті "Україна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 943.085 (430)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ОКУПАЦІЙНА ПОЛІТИКА ГІТЛЕРІВСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ СТОСОВНО ЕТНІЧНИХ НІМЦІВ У РЕЙХСКОМІСАРІАТІ “УКРАЇНА”

ІВАНЬКОВ ІГОР ОЛЕКСІЙОВИЧ

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії

зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Іванов Олександр Федорович,

заступник начальника Управління міжнародних зв'язків

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Сергійчук Володимир Іванович,

директор Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

Калінічева Галина Іванівна,

декан факультету соціального менеджменту Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Захист відбудеться 11.04 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 09.03 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Казакевич Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг роботи становить 238 с. (список використаних джерел і літератури - 24 с., 205 позицій, додатки - 25 с., 12 додатків).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Друга світова війна спричинила значні етнічні й соціальні катаклізми в Європі, особливо Східній. Однією з етнічних груп населення, яка опинилася в центрі військово-політичного протистояння, були етнічні німці, що проживали за межами Німеччини, у тому числі й на території адміністративно-територіального утворення окупаційної влади - Рейхскомісаріату “Україна” (РКУ). Німецька етнічна меншина, яка до початку Другої світової війни налічувала майже півмільйона осіб, після війни практично зникла із зазначених територій. Водночас політика нацистського режиму стосовно цієї групи населення стала зразком реалізації підходів керівництва Третього Рейху до насадження панування представників німецької нації у Європі. Вказане призвело до суттєвих змін у демографічній та етнічній структурі населення як самої Німеччини так і окупованих земель, що мало місце протягом 1941-1945 рр.

Актуальність теми дослідження пояснюється потребою з'ясування основних ідеологічних засад, проявів та наслідків політики офіційного Берліна стосовно етнічної німецької меншини на землях України як сукупності заходів, спрямованих на докорінне перетворення структури суспільства.

Загалом політика нацистської Німеччини на окупованих територіях СРСР все ще недостатньо вивчена у історичній науці. На даний час відсутні праці, в яких би містився всебічний і об'єктивний аналіз політики окупаційного режиму стосовно німецького населення України у 1941-1944 рр. Значна кількість досліджень відносно етнічної німецької меншини, проведених вітчизняними науковцями з кінця 1980-х років і по наш час, стосується насамперед її історії до початку ХХ століття, а також у період між двома світовими війнами. Водночас, починаючи з середини 1950-х років німецька історіографія поповнилася значною кількістю праць з досліджуваної тематики, які залишаються практично поза увагою вітчизняних фахівців. Вивчення окупаційної політики Німеччини стосовно етнічних німців України має слугувати завданням порозуміння між народами, а також сучасної та майбутньої співпраці України та ФРН.

Об'єктом дослідження є політика гітлерівської Німеччини стосовно етнічних німців (так зв. “фольксдойче”) України, що перебували чи переселялися (мігрували) на цю територію в часи окупації (1941-1944).

Предметом дослідження є ідеологічні концепції, політичні наміри, практичні заходи та наслідки політики нацистського режиму стосовно “фольксдойче” на окупованих землях України.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні на основі всебічного аналізу, узагальнення та критичного осмислення доступних джерел та наукових досліджень окупаційної політики державних органів гітлерівської Німеччини стосовно етнічних німців України. Відповідно до поставленої мети дослідження передбачає вирішення таких основних завдань:

з'ясувати стан наукової розробки проблеми та її джерельної бази;

висвітлити ідеологічні засади планів керівництва Німеччини щодо використання етнічних німців на окупованих територіях;

дослідити формування, структуру та діяльність органів окупаційної влади, відповідальних за роботу з етнічними німцями;

дати характеристику чисельності та географії розселення етнічної німецької меншини в Україні у передвоєнний час та окупаційний період;

оцінити правовий статус етнічних німців України у системі нацистського “нового порядку на Сході”;

прослідкувати заходи соціально-економічної політики німецької адміністрації, спрямовані на покращення рівня життя “фольксдойче”;

проаналізувати особливості мобілізаційної політики нацистського режиму у залученні українських німців до служби у Вермахті та військах СС;

висвітлити прояви освітньої, ідеологічної, мовної та релігійної політики окупаційної влади стосовно місцевого німецького населення.

Хронологічні рамки дослідження включають у себе період окупації території УРСР нацистською Німеччиною та її союзниками у часи радянсько-німецької війни (22 червня 1941 р. - осінь 1944 р.). Водночас, для всебічного й глибокого наукового аналізу теми дослідження є необхідність звернутися і до довоєнного періоду проживання німецької меншини на території України, а також до тих політико-ідеологічних процесів у середовищі гітлерівської еліти Німеччини у передвоєнний час, які сформували певні стратегічні підходи до майбутнього використання етнічних німців на окупованих територіях.

Територіальні рамки дослідження знаходяться у межах Рейхскомісаріату “Україна” - адміністративного утворення німецької влади, яке існувало на більшій частині окупованої України з серпня 1941 р. до середини 1944 р.

Методологічною основою роботи є принципи історизму, об'єктивності, критичного та структурно-системного підходів до розгляду обраної теми. В процесі написання дисертації застосовувалися аналітичний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження. Було здійснене системне загальнотеоретичне осмислення процесів становлення і розвитку історичних явищ.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українській історіографії здійснено спробу цілісного дослідження засад, основних заходів та наслідків політики гітлерівської Німеччини стосовно етнічних німців у Рейхскомісаріаті “Україна” у всіх її сегментах - колонізаційному, національному, економічному, соціальному, мобілізаційному, освітньому, культурному, ідеологічному, мовному, релігійному. В ході підготовки дисертації значна частина документальних джерел центральних і регіональних архівів України була вперше введена в науковий обіг. Дисертант розширив знання про використання німецьких поселенців на території України в інтересах нацистської держави. Вперше з опертям на джерела комплексно проаналізовані особливості демографічного становища німецьких колоній у 1941-1944 рр. Неупереджено досліджена проблема розгляду етнічних німців України у часи Другої світової війни в якості “п'ятої колони” нацизму.

Практичне значення даної роботи полягає у тому, що її результати можуть бути використані при написанні наукових монографій та статей з проблем новітньої історії Німеччини та України, історії етнічних меншин країн Європи, а також у ході розробки відповідних навчальних курсів у вищих навчальних закладах.

Апробація дисертаційного матеріалу здійснювалася на щорічних наукових конференціях студентів та аспірантів історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2000-2001 рр., на українсько-німецькому семінарі “Соціальна історія України та Німеччини у ХХ столітті”, який проводився спільно історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка та відділенням східноєвропейської історії Університету м. Кельн (ФРН) у 2002 р. в Києві, на міжнародній конференції “Історія німців Причорномор'я та українсько-німецькі культурні зв'язки” (м. Одеса, 2003 р.), а також на українсько-німецькому науковому симпозіумі “Німці в історичному просторі України”, який відбувся у 2004 р. на базі кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Джерельна база та історіографія дослідження” подано характеристику джерел та аналіз історіографії з даної проблеми.

До джерельної бази дисертаційної роботи перш за все відносяться матеріали архівів, зокрема Центрального державного архіву вищих органів державної влади та управління України (ЦДАВОВУ). Надзвичайно цінним та продуктивним є звернення до документів німецького окупаційного режиму в Україні, які містять інформацію про етнічних німців, що проживали на території Рейхскомісаріату “Україна”. Зазначені документи відображають діяльність таких органів гітлерівської Німеччини на українських землях як Міністерства східних окупованих територій (керівник А.Розенберг) та підпорядкованої йому адміністрації Рейхскомісаріату “Україна” (керівник Е.Кох).

Документальні джерела Міністерства східних окупованих територій представлені у ЦДАВОВУ насамперед фондом 3676 (так званий “фонд Розенберга”, загалом 885 справ). У ньому збереглися звіти про склад і структуру, економічне та культурно-освітнє становище німецьких поселень (“Dorfberichte”), розгорнуті списки родин німецьких колоністів (“Einwohnerliste”), списки померлих від голоду, депортованих та репресованих сталінським режимом (“Verhungertenliste”, “Verbanntenliste” й “Verschlepptenliste”).

У фонді 3206 ЦДАВОВУ (загалом 1204 справи) міститься основна документація органів Рейхскомісаріату “Україна” (так званий “фонд Коха”), а саме закони, директивні вказівки і розпорядження РКУ з питань проведення окупаційної політики та управління загарбаними регіонами, а також огляди, відомості щодо адміністративного поділу Рейхскомісаріату “Україна”, національного складу населення, переліки населених пунктів України, особові справи етнічних німців.

Заходи окупаційної політики стосовно “фольксдойче” України у 1941-1943 роках знаходили своє відображення і у періодичних виданнях того часу, зокрема центральних (“Інформаційний листок Рейхскомісаріату “Україна”, “Нова доба”, “Службові відомості”, “Українська кореспонденція” тощо) та регіональних (“Голос Волині”, “Ружинський вісник”, “Коростишівські вісті”, “Олевські вісті”, “Дніпровська хвиля”, “Дзвін” тощо). Номери цих видань знаходяться як у вказаних фондах ЦДАВОВУ, так і в обласних архівах.

Фонди Державного архіву Служби безпеки України (ДАСБУ), у першу чергу фонд кримінальних справ, містять важливу для дослідження інформацію стосовно політики сталінського режиму щодо етнічних німців України у передвоєнну та воєнну добу, а також відносно проявів активності спецслужб гітлерівської Німеччини на території УРСР, спрямованої на залучення “фольксдойче” до розвідувально-підривної діяльності проти Радянського Союзу. Незважаючи на значну документальну цінність зазначених джерел, представлених матеріалами органів ОДПУ-НКВС-НКДБ 1930-1940-х років, слід відмітити можливість присутності сфальсифікованої та сфабрикованої інформації, яка широко продукувалася радянськими органами держбезпеки у період масових репресій. Разом з тим, важливість вказаних матеріалів полягає у концентрації в них інформації, зібраної як офіційним, так і негласним шляхами.

Матеріали, зосереджені у фонді 1 Центрального державного архіву громадських організацій України (ЦДАГОУ), дозволяють дослідити стан німецьких колоній різних регіонів УРСР (Волині, Півдня, Подніпров'я) напередодні радянсько-німецької війни, їхній економічний розвиток, національно-культурну самобутність.

Для повноцінного аналізу усіх аспектів історії етнічної німецької меншини України у передвоєнний час та окупаційний період необхідним є також залучення документів регіональних архівів, зокрема обласних. Серед них особливо цінними є документи, зосереджені у Державному архіві Житомирської області (ДАЖО). Саме на території Житомирщини в окупаційний період нацистська влада здійснила низку заходів з формування спеціальних адміністративних одиниць (так званих “хегевальдів”), які складалися виключно з поселень етнічних німців. Документи, в яких відображені вказані заходи, містяться у фондах ДАЖО, зокрема у ф. Р-1151 (матеріали Житомирського генералкомісаріату), ф. Р-1152 (матеріали Житомирського гебітскомісаріату) та у ф. Р-1153 (матеріали Житомирського обласного управління).

Важливою документальною базою дослідження є офіційні дані Всесоюзного перепису населення 1926 року. Вони дають змогу порівняти демографічну ситуацію серед німецького населення України у переддень сталінських репресій (друга половина 1920-х років) з відповідним станом напередодні Другої світової війни (переписи 1937 та 1939 рр.), на її початку, а також у окупаційний період.

До джерельної бази дисертаційного дослідження відносяться також опубліковані документи Німці в Україні: 20 - 30-ті рр. ХХ ст. - К., 1994; Преступные цели гитлеровской Германии в войне против Советского Союза: документы и материалы. - М., 1987; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. - К., 1963; “Додому в Райх!”: Переселення німців з Північної Буковини 1940 р.: Матеріали, свідчення, документи. - Чернівці, 2004; Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1941 - 1998). - К., 1999 тощо. . Низка заходів економічної та колонізаційної політики нацистської влади стосовно німецького населення України, зокрема у сегменті евакуації “фольксдойче” на захід у зв'язку з поразками на радянсько-німецькому фронті, відображена у документі “Німецька економічна політика на окупованих радянських територіях у 1941-1943 рр.”, опублікованому в 1991 р. у ФРН. Значний інтерес для всебічного дослідження теми дисертаційної роботи представляють і видані у 1999 р. в Гамбурзі (ФРН) матеріали службового щоденника рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, який він вів протягом 1941-1942 рр.

Програмні засади політики нацистської Німеччини відображені у книзі Адольфа Гітлера “Майн Кампф” (1923-1927), де майбутній керівник Третього Рейху виклав уявлення про ідеальний державний устрій своєї країни. Виходячи з сутності тоталітарного режиму гітлерівської Німеччини 1933-1945 років, погляди самого А. Гітлера мали визначальний вплив на формування східної політики нацизму в цілому.

Аналіз наявних документальних джерел дає підстави стверджувати, що джерельна база з теми є повною. Це дає змогу у достатньому обсязі висвітлити проблеми окупаційної політики гітлерівської Німеччини стосовно етнічних німців України. Документальні джерела, насамперед окупаційного періоду, складені численними нацистськими військово-політичними установами, що займалися розробкою та реалізацією політики стосовно етнічних німців на території Радянського Союзу, на даний час зберігаються у центральних і регіональних архівах України. Незначна частина цих документів вже введена в науковий обіг і залучена до відповідних збірників джерел.

Історіографія дослідження. Соціальна історія німців, які історично проживали на теренах України в роки Другої світової війни, стала об'єктом окремих досліджень у вітчизняній історичній науці лише з початку 1990-х років. Спроби історичного осмислення долі українських “фольксдойче” в часи Другої світової війни розпочалися зі статті М.В. Коваля та П.В. Медведка, у якій висвітлювалися різні аспекти становища німецького населення в Україні у період нацистської окупації Коваль М.В., Медведок П.В. “Фольксдойче” в Україні (1941 - 1944 рр.) // УІЖ. - 1992. - № 5. - С. 15-22.. В середині 1990-х років до проблеми дослідження німецького населення України у передвоєнний час та в роки Другої світової війни звернулася низка українських науковців: В.Б. Євтух, Г.І. Калінічева, Н.В. Кривець, А.І. Кудряченко, І.М. Кулинич, Г.В. Павленко, В.І. Сергійчук, Б.В. Чирко. Їхні монографії та публікації в значній мірі заповнили інформаційний вакуум у вивченні історії німецьких поселенців в Україні у 1930-1940-х рр., зокрема в таких аспектах як розгляд життя окремих німецьких колоній у різних регіонах України (Житомирщина, Буковина, Закарпаття), українсько-німецька культурна співпраця, міграційні процеси німецького населення.

З середини 1990-х років одним із загальноукраїнських центрів дослідження історії етнічних німців України, зокрема у ХХ столітті, стає кафедра всесвітньої історії Дніпропетровського національного університету. Результати досліджень співробітників кафедри та інших вчених висвітлюються у збірнику наукових праць “Вопросы германской истории”, на сторінках якого протягом останніх десяти років опублікована низка статей українських науковців щодо різних аспектів досліджуваної проблеми. Зокрема, це роботи В.К. Клеця, присвячені становищу німецької меншини Дніпропетровської області у часи нацистської окупації Клец В.К. Немцы Украины в период Второй мировой войны (на примере Днепропетровской области). // Вопросы германской истории. Том.1 История. - Днепропетровск, 1998. - С. 148-152., участі радянських німців у збройній боротьбі проти гітлерівської Німеччини Клец В.К. Днепропетровская пресса оккупационного периода в годы Второй мировой войны в русле осуществления оккупационной политики // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. - Дніпропетровськ, 2002. - С. 112-119.. Підхід автора відрізняється ґрунтовним використанням німецькомовних джерел центральних та регіональних архівів України. Цей збірник містить також публікації І.М. Кулиніча з питань долі німецької діаспори м. Києва Кулинич И.М. Немецкая диаспора в столице Украины Киеве // Вопросы германской истории. - Днепропетровск, 1996. - С. 31-41., М.А. Журби стосовно громадських об'єднань у житті німецької національної меншини України Журба М.А. Громадські об'єднання в житті німецької національної меншини України (20 - 30 рр. ХХ ст.) // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. - Дніпропетровськ, 2001. - С. 13-22., В.М. Нікольського щодо репресій органів державної безпеки СРСР відносно німців України у передвоєнний період Нікольський В.М. Репресії державної безпеки щодо німців України у 1937 році: кількісні показники // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. - Дніпропетровськ, 2001. - С. 51-62., О.В. Соловйова з проблем діяльності військово-політичних організацій гітлерівської Німеччини в середовищі українських німців Соловйов О.В. Діяльність гітлерюгенду серед українських “фольксдойче” // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. - Дніпропетровськ, 2002. - С. 120-132..

Окрім досліджень дніпропетровської школи германістики слід виділити низку історичних праць з даної теми, опублікованих авторами у інших регіонах України: В.М. Брошевана, В.І. Бурдяка, В.М. Васильчука, А.М. Жовківського, С.Д. Осачука, Н.Ю. Ротара, В.К. Ренпенінга, Р. Тхоржевського. Серед праць учених вітчизняної історіографії з числа представників української діаспори цінною для дослідження історії етнічних німців України є монографія В. Косика Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993..

Вагомий внесок у вивчення долі етнічних німців, які мешкали на території СРСР у період Другої світової війни, здійснила російська історіографія. Зазначені дослідження стосуються насамперед російських (поволзьких, сибірських, кавказьких) німців, а також аналогічних громад в Україні. У Москві функціонує профільне поліграфічне видавництво “Готіка”, де публікуються праці зі згаданої проблематики. Слід відзначити, що події радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. зображуються у роботах російських германістів, як правило, уникаючи висвітлення відповідної ролі українських “фольксдойче” в них. Разом з тим нові погляди на досліджувану проблему містяться в книгах П.М. Поляна та В.А. Русанова. Так, П.М. Полян у своїй праці про масові депортації в СРСР у період Другої світової війни називає етнічних німців України “покараним народом” Полян П.М. Не по своей воле… История и география принудительных миграций в СССР. - М., 2001. - С. 103.. В.А.Русанов зі свого боку відмічає присутність так званого “російсько-німецького етносу” з числа німецької меншини Поволжя, Сибіру та Півдня Росії Русанов В.А. Российско-немецкий этнос. Некоторые этнокультурные аспекты зарождения и возрождения // Культура и самосознание русских и немцев в Поволжье. - Саратов, 1994. - Вып. 2. - С. 9-12.. Наукові пошуки російських германістів та їх колег з ФРН, зокрема А. Айсфельда, узагальнені у фундаментальній енциклопедії “Немцы России”, перший том якої був виданий в 1999 р. у Москві Немцы России: Энциклопедия: т.1: А - И. - М., 1999..

На відміну від української та російської історіографії, в якій основні проблеми соціальної історії німецької етнічної меншини СРСР тривалий час замовчувалися і лише в роки перебудови почалися перші спроби належного висвітлення вказаних питань, західні науковці, у тому числі дослідники ФРН, активно цікавилися історією етнічних німців на території країн Східної Європи, в тому числі й на землях України, у період Другої світової війни. У першому повоєнному фундаментальному дослідженні окупаційної політики нацизму американський вчений А. Даллін, як і більшість західних вчених, аналізує стан політики гітлерівської влади стосовно етнічних німців на території Радянського Союзу на основі джерельної бази, яка після закінчення Другої світової війни зосереджувалася у архівах ФРН та США Dallin A. Deutsche Herrschaft in Russland (1941-1945). Eine Studie ьber Besatzungspolitik. - Dьsseldorf, 1958..

Одночасно з А. Далліном проблеми історії етнічних німців за межами власної історичної батьківщини у період Другої світової війни розглядав у своїх дослідженнях нідерландський вчений Л. де Йонг, співробітник Амстердамського державного інституту військової документації Де Ионг Л. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне. - М., 1958..

Серед наукових праць істориків Федеративної Республіки Німеччина, які безпосередньо стосуються досліджуваної теми, слід виокремити роботи І. Фляйшхауер, М. Бухсвайлера, А. Айсфельда, Р.Х. Вальта, У. Мая. І. Фляйшхауер у своїй монографії досліджує широкий спектр взаємозалежних історичних умов та подій, з якими була пов'язана доля німецького населення СРСР у 30-40-х роках ХХ століття Fleischhauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983.. Дослідження М. Бухсвайлера базується переважно на офіційних нацистських джерелах, спогадах нацистських чиновників, а також матеріалах післявоєнних судових процесів. Автор висвітлює місце і роль численних організацій Третього Рейху, які займалися встановленням і підтриманням зв'язків із “фольксдойче” на території СРСР, а потім на землях, що зазнали окупації Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitдt? - Gerlingen, 1984.. Праця А. Айсфельда дає цінний емпіричний матеріал з історії німецьких поселень в Україні від середини ХVІІІ століття до часів перебудови в Радянському Союзі Eisfeld A. Die Russland Deutschen. /Mit Beitrдgen von Detlef Brandes und Wilhelm Kahl. - Mьnchen, 1992.. В монографії Р.Х. Вальта ситуація з етнічними німцями СРСР розглядається, виходячи з соціально-політичних та економічних умов як радянської, так і нацистської систем, причому ще до початку воєнного зіткнення між ними - в часи радянсько-німецької співпраці 1939-1940 років Walth R.H. Strandgut der Weltgeschichte: die Russlanddeutschen zwischen Stalin und Hitler. - Essen, 1994.. Одна з останніх праць з цієї теми монографія Уве Мая щодо аграрної політики, соціального та територіального планування в нацистській державі містить синтез і порівняння даних як щодо економічної організації аграрного сектору всередині гітлерівської Німеччини, так і за її межами - на захоплених під час Другої світової війни теренах, заселених етнічними німцями Mai U. “Rasse und Raum”: Agrarpolitik, Sozial- und Raumplanung im NS- Staat. - Paderborn; Mьnchen; Wien; Zьrich, 2002..

Слід також відзначити низку праць інших західнонімецьких дослідників, зокрема, Г. Шаллера відносно ідеологічних засад національної політики в гітлерівській Німеччині Schaller H. Der Nationalsozialismus und die slawische Welt. - Regensburg, 2002., Е. Фьолькля Vцlkl E. Transnistrien und Odessa (1941-1944). - Regensburg, 1996., а також Г. Біндера Binder H. Aufzeichnungen aus Transnistrien 1942. - Mьnchen, 1999. щодо окупаційної політики, у тому числі стосовно місцевих німецьких колоній у “Трансністрії”.

Загалом сучасні західні дослідження відносно окупаційної політики гітлерівської Німеччини мають декілька спільних рис. По-перше, автори переконані, що радянські німці, знаходячись під гнітом комуністичного режиму, очікували приходу нацистських військ і свого “визволення”. По-друге, німецькі науковці велику увагу приділяють аналізу внутрішньополітичної боротьби всередині нацистської держави, яка мала місце у визначенні напрямів політики стосовно етнічних німців за межами Третього Рейху. По-третє, прискіпливо вивчається соціально-психологічний стан населення німецьких колоній України у 1930 - 1940-х років, розглядається, чому саме так, а не інакше “фольксдойче” реагували на певні події Другої світової війни тощо.

З огляду на проблематику наявних досліджень, відчувається брак ґрунтовних праць, які б глибоко, з опорою на найновіші відкриття у джерельній базі запропонували комплексну оцінку передумов, заходів та наслідків здійснення політики Третього Рейху стосовно етнічної німецької меншини на окремих територіях України.

У другому розділі “Плани нацистського режиму щодо використання етнічних німців на окупованих територіях” висвітлюються ідеологічні засади планів нацистського режиму Німеччини щодо використання етнічних німців на окупованих територіях, у тому числі й на території України, досліджується формування, структура та діяльність органів окупаційної влади, відповідальних за роботу з етнічними німцями.

Східна окупаційна політика гітлерівської Німеччини була заснована на реалізації її розробниками, організаторами та виконавцями основ націонал-соціалістичної ідеології. Зазначена ідеологія, яка була керівною для правлячого режиму Третього Рейху, являла собою доволі строкату сукупність численних, іноді неузгоджених та суперечливих націоналістичних, расистських, соціалістичних концепцій популістського та реваншистського характеру. У тому сегменті нацистської ідеології, який стосувався зовнішньої політики Рейху стосовно етнічних німців за межами Німеччини, засадничими були: пангерманізм, расова доктрина, а також низка інших ідеологічних концепцій, витворених за часів гітлерівської диктатури. Представники німецької нації за межами Німеччини розглядалися нацизмом як представники вищої культури та свідомості й, відтак, повинні бути використані як союзники у здійсненні окупаційної політики. Націонал-соціалізм розглядав німців України як своїх природних спільників, виходячи насамперед з їхнього етнічного походження, а не визначених особистих, культурних, зрештою, політичних якостей. Повна колонізація території представниками німецької нації виступала кінцевою, остаточною метою усієї окупаційної політики нацистського Рейху в Україні в 1941-1944 роках. Почуття глибокої солідарності нацизму з німцями за межами Третього Рейху було засноване на сповідуванні найбільш одіозних доктрин німецької суспільно-політичної думки ХІХ-ХХ століть, використання яких призвело до розробки планів однієї із най масштабніших національних чисток у світовій історії (зокрема плану “Ост”) у тісній взаємодії з процесами німецької колонізації та співпраці з усіма “фольксдойче” Європи.

Утім, незважаючи на те, що політика німецької колонізації земель України була скрупульозно спланована, на практиці вона розпочалася втілюватися надзвичайно великою кількістю адміністративних органів різного відомчого підпорядкування. Вказане призвело до виконавської плутанини, дублювання названими структурами сфер повноважень, конкуренції між різними військово-політичними кланами гітлерівської Німеччини.

Зрештою, усі заходи, пов'язані з колонізаційною політикою в Україні, були передані у відомство німецьких спецслужб (Рейхскомісаріату зі зміцнення німецької державності, Головного управління з питань раси і переселення, Головного управління з репатріації етнічних німців) під егідою СС.

У третьому розділі “Кількість, розселення етнічних німців в Україні напередодні та в роки Другої світової війни” дається характеристика чисельності та географії розселення німецької меншини в Україні у передвоєнний час та окупаційний період. Також досліджується динаміка утворення нацистською владою нових німецьких колоній у регіонах компактного проживання українських “фольксдойче” і процес розформування згаданих поселень у 1943-1944 роках.

Станом на початок німецько-радянської війни німецьке населення України являло собою достатньо численну (близько 400 тисяч осіб) етнічну меншину зі своїми історично визначеними регіонами проживання (Волинь, Дніпропетровщина, Запоріжжя, Південь, Таврія), економічними та культурними традиціями, досвідом адміністративного самоврядування, доволі високою національною свідомістю та почуттям окремішності від решти населення українських земель. Водночас, тоталітарна політика сталінського режиму упродовж 1930-х років призвела до масової загибелі етнічних німців унаслідок насильницької колективізації, голодомору 1932-1933 рр. і репресій, скорочення їхньої чисельності внаслідок депортацій з місць проживання, різкого погіршення матеріальних умов існування, а також зміни їхнього суспільного статусу - з повноцінного суб'єкта національно-культурної та мовної автономії епохи нової економічної політики в СРСР етнічні німці України перетворилися на об'єкт цькувань та переслідувань з боку радянської каральної машини. Зазначені процеси стали головною передумовою для визрівання різко негативного та опозиційного ставлення представників німецького населення України до комуністичної диктатури та прихильного відношення до гітлерівської Німеччини, що в період окупації вирішальним чином вплинуло на характер їхньої взаємодії з нацистським режимом.

Німецька меншина у Рейхскомісаріаті “Україна”, становлячи близько 1% від загальної чисельності населення цього адміністративного утворення гітлерівської влади в Україні, мала низку особливостей свого розселення та демографічного становища. Німецькі колонії щільно зосереджувалися в окремих районах, де вони проживали ще з ХVІІІ-ХІХ століть - Західна та Центральна Житомирщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина (західний берег Дніпра), північна Миколаївщина, Мелітопольщина, Херсонщина. Протягом окупаційного періоду більшість цих колоній була досліджена німецькими демографами, зокрема із зондеркоманди К.Штумппа. Результати їхньої роботи дозволяють стверджувати, що якщо за радянських часів чисельність німецького населення України поступово скорочувалася, то в окупаційні часи демографічне становище німецьких поселенців суттєво покращилося саме внаслідок політики нацистського режиму, спрямованої на підтримку українських “фольксдойче”.

Базовою формою утворення нацистською владою нових німецьких колоній у регіонах компактного проживання українських “фольксдойче” стали сукупності населених пунктів під назвою “хегевальди”. У листопаді 1942 р. на території колишньої Житомирської області були створені 2 “хегевальди” - на південь від Житомира й у трикутнику Житомир - Коростень - Новоград-Волинський. 23 вересня 1943 року на землях Волині був сформований третій “хегевальд”. Вказані землі на Житомирщині обіймали площу розміром 6750 км2, з них було виселено до 90% українського населення. Втім у зв'язку з переломом в ході радянсько-німецької війни протягом 1943-1944 років близько 220 тисяч “фольксдойче” України (практично все німецьке населення) були евакуйовані у західному напрямку.

У четвертому розділі “Участь “фольксдойче” у втіленні окупаційної національної, соціально-економічної та мобілізаційної політики” дається оцінка правового статусу етнічних німців України у системі нацистського “нового порядку на Сході”. Проаналізовані конкретні заходи соціальної та економічної, зокрема аграрної політики німецької адміністрації, спрямовані на покращення рівня життя “фольксдойче”. Прослідкована роль мобілізаційної політики нацистського режиму у залученні українських німців до служби у Вермахті та військах СС.

Загалом слід відмітити, що “фольксдойче” хоча й набули особливого статусу у порівнянні з рештою населення окупованої території УРСР, але у переважній більшості все ж не отримали “імперського” громадянства. При прийнятті на роботу особи, що одержали статус етнічного німця, получали заробітну платню вищу, аніж українці чи росіяни, але значно нижчу, аніж громадяни Німеччини (“рейхсдойче”). Етнічні німці України протягом 1941-1944 рр. мусили задовольнитися роллю адміністраторів нижчих ланок окупаційного апарату в Рейхскомісаріаті, а їхній статус визначався чистотою національного походження та, меншою мірою, політичною благонадійністю. Все ж у порівнянні з рештою населення окупованої України місцеві “фольксдойче” зусиллями гітлерівського режиму мали незрівнянно вище соціальне становище.

З перших місяців свого панування на захоплених територіях України гітлерівський режим розпочав здійснювати заходи, спрямовані на суттєве покращення рівня життя місцевих “фольксдойче”. З настанням окупаційного періоду етнічні німці оголошувалися під захистом німецьких збройних сил. Їм відразу надавалася перевага у ході заготівлі та розподілу продуктів: у містах етнічні німці отримували їжу за четвертою, найвищою, категорією. У 1942 р. скрізь по Україні відкривалися спеціальні торгівельні центри для “фольксдойче”. Також етнічні німці безкоштовно забезпечувалися предметами повсякденного вжитку. Більшість податків, чинних для українського населення, не розповсюджувалися на “фольксдойче”. Генералкомісари РКУ уповноважувалися звільнити місцевих німців від усіх грошових стягнень, чинних на території Рейхскомісаріату. Також для представників німецького населення проголошувалася перевага при працевлаштуванні, нормуванні робочого часу та визначенні розмірів заробітної платні. Незважаючи на неповне вирішення проблеми надання орної землі німецьким поселенцям, в цілому суперечлива аграрна політика нацистів була націлена на максимальне сприяння українським “фольксдойче” та нещадну експлуатацію корінного ненімецького населення країни.

Мобілізаційний сегмент політики гітлерівців щодо їхніх співвітчизників у Рейхскомісаріаті “Україна” також переслідував одну мету - витворення на окупованих землях нового елітного прошарку громадян, який би спирався на цілковиту підтримку збройних сил та спецслужб Третього Рейху.

У п'ятому розділі “Культурно-освітня політика гітлерівського режиму стосовно етнічних німців Рейхскомісаріату “Україна” висвітлюються заходи освітньої, ідеологічної, мовної та релігійної політики окупаційної влади стосовно місцевого німецького населення. Досліджуються особливості сприйняття етнічними німцями України нацистського режиму.

Освіта і молодіжне виховання етнічних німців на території Рейхскомісаріату “Україна” були спрямовані на формування в середовищі українських “фольксдойче” необхідного нацистському режиму світогляду. У містах та сільській місцевості Рейхскомісаріату створювалася та активно функціонувала мережа освітніх закладів для “фольксдойче”. Кадри для цих установ, як правило, набиралися теж із місцевих німців. Керівництву нацистської організації Гітлерюгенд вдалося створити розгалужену мережу і залучити у свої ряди більшу частину молодих німців України, відкрити різноманітні заклади, що працювали для їх перевиховання: табори, гуртожитки, професійні школи тощо.

Основними формами ідеологічної роботи гітлерівців з місцевим німецьким населенням України були: пропагандистські збори, виставки, тематичні кіноогляди, а також екскурсійні поїздки до Німеччини. Окупанти сприяли поширенню німецької мови серед українських “фольксдойче”. Щоби підкреслити винятковість нового стану цих громадян та нерозривність їхньої долі від долі населення корінних земель Німеччини нацистська влада видала розпорядження про зміну частини імен і прізвищ українських німців. Перейменування торкнулося й назви населених пунктів, де проживали “фольксдойче”. Після початку війни на окупованих територіях України гітлерівська влада дозволила діяльність німецьких релігійних організацій, хоча й не заохочувала їхнє функціонування.

Незважаючи на позитивне сприйняття переважною більшістю німецького населення України окупаційного режиму, слід відмітити, що далеко не всі “фольксдойче” з ентузіазмом сприймали нацистські перетворення, не у всіх етнічних німців свідомість та культурна орієнтація змінювалася згідно з новими ідеологічними стандартами. Деякі місцеві німці постраждали від нацистської влади: це були колишні представники місцевої партійної радянської адміністрації.

У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Проблема вивчення політики керівництва Третього Рейху стосовно німецького населення України є відносно новою для вітчизняної історичної науки. Період 1941-1944 років відображений в українській історіографії фрагментарно, лише на рівні окремих статей. Представники німецької та американської історіографій у своїх працях відносно окупаційної політики гітлерівської Німеччини приділяли значну увагу згаданому питанню, досліджуючи концептуальні підходи нацистського режиму щодо використання представників німецького етносу за межами Третього Рейху, соціальний стан німецьких колоній України у 1940-х рр., а також ті конкретні прояви соціально-економічного та культурного сприяння, які здійснювала окупаційна влада стосовно українських “фольксдойче”. Водночас західні науковці практично не досліджували демографічний аспект проблеми, не здійснювали ґрунтовний аналіз колонізаційних устремлінь Третього Рейху стосовно території України. До джерельної бази дисертаційного дослідження відносяться архівні матеріали, офіційні дані Всесоюзного перепису населення 1926 року, опубліковані документи, літературні джерела. Документальні джерела, насамперед окупаційного періоду, складені численними нацистськими військово-політичними установами, що займалися розробкою та реалізацією політики стосовно етнічних німців на території Радянського Союзу, на даний час зберігаються у центральних та регіональних архівах України. Стан джерельної бази дисертаційної роботи є достатньо повним для всебічного аналізу основних підходів, проявів і наслідків окупаційної політики гітлерівської Німеччини на території Рейхскомісаріату “Україна” відносно німецької меншини.

- Ідеологічні передумови формування планів правлячого режиму Німеччини щодо використання етнічних німців на окупованих територіях СРСР, у тому числі й на території України, були визначені низкою концептуальних положень націонал-соціалістичної ідеології, зокрема пангерманістськими доктринами “расової єдності”, “життєвого простору”, “джерела життя”. Представники “німецької раси” навіть за межами Німеччини розглядалися нацизмом як представники вищої культури та свідомості, що мали бути використані як союзники в окупаційній політиці. Конкретні задуми нацистських лідерів з використання етнічних німців України у реалізації власних зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей були відображені у плані “Ост”, розробленому в генеральних управліннях СС. У довгостроковій частині зазначеного плану була передбачена повна колонізація території України представниками німецького етносу протягом 30 післявоєнних років.

- Незважаючи на те, що політика німецької колонізації земель України була скрупульозно спланована, на практиці вона втілювалася надзвичайно великою кількістю окупаційних структур різного відомчого підпорядкування (СС, нацистська партія, Міністерство східних окупованих територій, адміністративний апарат Рейхскомісаріату “Україна”). Це призвело до плутанини, дублювання вказаними структурами сфер повноважень, конкуренції між різними військово-політичними кланами гітлерівської Німеччини. Станом на серпень 1942 р. усі заходи, пов'язані з колонізаційною політикою були передані у відомство німецьких спецслужб під егідою СС.

- Чисельність етнічної німецької меншини в Україні у передвоєнний час та в окупаційний період перебувала у постійній динаміці. На 1 січня 1939 року чисельність німців УРСР складала 392,7 тис. осіб. Після 22 червня 1941 року німецьке населення України скоротилося на 250 тис. чол. внаслідок масових депортацій “фольксдойче” сталінським режимом. Географія розселення етнічних німців в Україні у 1930-х - початку 1940-х років відзначалася зосередженням німців в окремих регіонах (Правобережне Полісся, захід Запоріжжя, Одещина, Херсонщина) з щільним розташуванням поселень. На початок 1942 р. в межах Рейхскомісаріату “Україна” мешкали 181500 етнічних німців. У другій половині 1941-1942 рр. на землі Рейхскомісаріату “Україна” були переселені німці з власне Німеччини, а також з територій інших окупованих країн. Їхня кількість становить близько 45 тис. осіб. Відтак на початок 1943 р. на землях Рейхскомісаріату у 486 населених пунктах мешкали загалом близько 226,5 тис. етнічних німців, які складали понад 1,3% загального числа населення.

- Правовий статус етнічних німців України у системі нацистського “нового порядку на Сході” визначався розробленими Міністерством східних окупованих територій “Директивами з поводження з етнічними німцями”. Німці, які мешкали в РКУ, перетворювалися на повністю привілейований стан, окремий від решти населення. Особливі права і привілеї надавалися “фольксдойче” не обов'язково за службу окупантам, а за саме німецьке походження. Представники “фольксдойче” України могли отримати імперське громадянство Німеччини. Це право мали колишні громадяни СРСР (та особи без громадянства), що мали німецьке походження і були віднесені до 1-ї та 2-ї категорій так званих “Списків осіб німецької національності” (документ, згідно з яким здійснювалася типологія етнічних німців за “чистотою крові та походження”). Таким чином протягом 1941-1944 рр. етнічні німці на окупованих східних землях зіштовхнулися із необхідністю доводити свою ідеальну “расову чистоту” для отримання німецького імперського громадянства.

- З настанням окупації “фольксдойче” оголошувалися під захистом німецьких збройних сил. Їм надавалася перевага у ході заготівлі та розподілу продуктів. У 1942 році скрізь по Україні відкривалися спеціальні торговельні центри для “фольксдойче”. Також етнічні німці безкоштовно забезпечувалися предметами повсякденного вжитку, які постійно оновлювалися. Більшість податків, дієвих для українського населення, для “фольксдойче” ніколи не мали чинності. Також для представників німецького населення проголошувалася перевага при працевлаштуванні, нормуванні робочого часу та визначенні розмірів заробітної платні. Етнічні німці України мали право отримувати безкоштовно сільськогосподарське майно. Окупанти підняли проблему повернення військових займів, які були проведені кайзерівською Німеччиною у німців України в 1918 р. Разом з тим нацистська влада не змогла усюди надати сім'ям етнічним німцям земельні наділи у приватну власність.

- Представники “фольксдойче” широко залучались окупантами до служби в поліцейських органах, військах СС, Вермахті, до охорони об'єктів військового значення. З числа німецьких колоністів створювалися загони самооборони. Значна частина етнічних німців, які служили станом на 22 червня 1941 р. в Робітничо-селянській червоній армії та були взяті в полон, йшли на співпрацю з гітлерівським режимом. Із 1943 року проводився призов українських “фольксдойче” до військ СС.

- Освіта німецького населення України стала об'єктом особливої турботи з боку окупаційної влади. Запроваджувалася неповна середня освіта дітей етнічних німців. Викладачі-“фольксдойче”, які спочатку працювали в установах РКУ перекладачами або допоміжними службовцями, мали повернутися у школи. Була розгорнута система перепідготовчих закладів для місцевих викладачів. Нацисти також здійснювали заходи по забезпеченню функціонування в середовищі етнічних німців системи професійно-технічної, зокрема фармацевтичної, стоматологічної, сільськогосподарської освіти. У Рейхскомісаріаті “Україна” місцеві етнічні німці стали основою масової організації “Гітлерюгенда”, який на цих теренах фактично існував саме для них. За головне завдання українським підрозділам “Гітлерюгенда” було поставлено виховання молоді “фольксдойче” у віці від 10 до 21 року в дусі націонал-соціалізму. Український “Гітлерюгенд” також брав активну участь у переселенні “фольксдойче”. Керівництву “Гітлерюгенда” вдалося створити розгалужену мережу і залучити у свої ряди більшу частину молодих німців України, відкрити різноманітні заклади, що працювали для їх перевиховання: табори, гуртожитки, професійні школи тощо. Основними формами ідеологічної роботи гітлерівців з місцевим німецьким населенням України були пропагандистські збори, виставки, тематичні кіноогляди, а також екскурсійні поїздки до Німеччини. Окупанти сприяли поширенню німецької мови серед українських “фольксдойче”. Щоб підкреслити винятковість нового стану цих громадян та нерозривність їхньої долі від долі решти населення гітлерівської імперії нацистська влада видала розпорядження про зміну частини імен і прізвищ українських німців. Перейменування заторкнуло й назви населених пунктів, населені німцями. Після початку війни на окупованих територіях України гітлерівська влада дозволила діяльність релігійних організацій, зокрема чотирьох німецьких баптистських церков: двох на півдні України і двох на Волині.

Основні положення та висновки дисертації викладено у публікаціях:

етнічний німецький меншина нацистський

1. Німецькі колонії Півдня України та голод 1932-1933 років (за матеріалами Міністерства східних окупованих територій гітлерівської Німеччини) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 16. - К., 2004. - С. 60-66.

2. Етнічні німці України в збройних силах третього рейху // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Історія. - 2005 р. - Вип. 80-81. - С. 83-86.

3. Правовий статус етнічних німців України у системі нацистського “нового порядку” на Сході // Схід. - 2006. - № 4 (76). - С. 71-74.

4. Етнічні німці України та голодомор 1932-1933 років. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Історія. - 2000 р. - Вип. 46. - С. 61-65. (у співавторстві з О.Ф. Івановим; авторський внесок - с. 61-62).

5. Демографічні втрати етнічних німців УРСР у роки голодомору // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К., 2003. - С. 514-527 (у співавторстві з О.Ф. Івановим; авторський внесок - с. 514-521).

6. Політика нацистського режиму стосовно етнічних німців України // Український історичний журнал (УІЖ). - 2005. - № 5. - С. 83-95. (у співавторстві з О.Ф. Івановим; авторський внесок - с. 83-87).

Анотація

Іваньков І.О. Окупаційна політика гітлерівської Німеччини стосовно етнічних німців у Рейхскомісаріаті “Україна”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню окупаційної політики гітлерівської Німеччини щодо німецького населення в Рейхскомісаріаті “Україна” у 1941-1944 рр. У дисертації аналізуються плани та заходи гітлерівської верхівки щодо використання етнічних німців на території України у побудові нового суспільно-політичного ладу. Висвітлені ідеологічні засади використання німецького населення на окупованих територіях, у тому числі й на землях України. Проводиться дослідження структури та діяльності органів нацистської влади, відповідальних за роботу з етнічними німцями. Дається характеристика чисельності та географії розселення етнічної німецької меншини в Рейхскомісаріаті “Україна”. Досліджуються процеси утворення окупаційною владою нових німецьких колоній та розформування цих поселень у 1943-1944 рр. Оцінюється правовий статус німецької спільноти України у системі гітлерівського так званого “нового порядку на Сході”. На широкій джерельній основі вивчається соціально-економічна, мобілізаційна, культурна, освітня, релігійна політика Міністерства східних окупованих територій, адміністрації Рейхскомісаріату “Україна” та нацистських спецслужб відносно українських “фольксдойче” на різних етапах окупації. З'ясовуються особливості сприйняття етнічними німцями України окупаційного режиму.

Ключові слова: нацистська окупаційна політика, колонізація, етнічні німці, міністерство східних окупованих територій, Рейхскомісаріат “Україна”.

Аннотация

Иваньков И.А. Оккупационная политика гитлеровской Германии относительно этнических немцев в Рейхскомиссариате “Украина”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию оккупационной политики гитлеровской Германии относительно немецкого населения в Рейхскомиссариате “Украина” в 1941-1944 гг. В диссертации анализируются планы и мероприятия гитлеровской верхушки касательно использования этнических немцев на территории Украины в ходе построения нового общественно-политического порядка. Освещены идеологические основы использования немецкого населения на оккупированных территориях, в том числе и на землях Украины. Проводится исследование структуры и деятельности органов нацистской власти, ответственных за работу с этническими немцами. Дается характеристика численности и географии расселения этнического немецкого меньшинства в Рейхскомиссариате “Украина”. Исследуются процессы образования оккупационной властью новых немецких колоний и расформирования этих поселений в 1943-1944 гг. Оценивается правовой статус немецкого сообщества Украины в системе гитлеровского так называемого “нового порядка на Востоке”. На основании значительного числа источников изучается социально-экономическая, мобилизационная, культурная, образовательная, религиозная политика Министерства восточных оккупированных территорий, администрации Рейхскомиссариата “Украина” и нацистских спецслужб относительно украинских “фольксдойче” на разных этапах оккупации. Выясняются особенности восприятия этническими немцами Украины оккупационного режима.