Ідея об’єднаної Європи та пошук шляхів її реалізації у 1945 - 1952 роках

Дослідження причинно-наслідкових зв'язків між розвитком європейської ідеї до і після закінчення Другої світової війни, її вплив на суспільно-політичні кола західноєвропейських країн. Обставини створення перших багатосторонніх організацій у Європі.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 20.10.2013
Размер файла 43,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ІДЕЯ ОБ'ЄДНАНОЇ ЄВРОПИ ТА ПОШУК ШЛЯХІВ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ У 1945 - 1952 р.

Виконав:

Ченчик Дмитро Володимирович

Харків - 2007 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У 2007 році виповнилося 50 років з часу укладення Римського договору, що заклав підвалини Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) - організації, яка відіграла головну роль у повоєнному реформуванні Європи. Поступальний розвиток регіональної економічної інтеграції зумовив створення в 1992 р. Європейського Союзу (ЄС) - унікального позанаціонального об'єднання, заснованого на єдиній системі цінностей. Спільний ринок, забезпечення вільного пересування громадян, поява в європейців можливості жити і працювати в будь-якій країні ЄС при суворому дотриманні їхніх прав - усе це (і багато іншого) спричинило формування “європейської мрії” і на Сході континенту. Для колишніх членів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) та Організації Варшавського договору (ОВД), включаючи держави Балтії, вона стала реальністю у 2004 і 2007 рр. Можна з упевненістю стверджувати: тією мірою, якою приклад Сполучених Штатів на початку XIX століття підняв народи Латинської Америки на повстання проти колонізаторів і заснування незалежних республік, загальноєвропейська ідея стала каталізатором демократичних процесів наприкінці ХХ ст. і на початку XXI ст. Й сьогодні вона перебуває на передньому краї політичної боротьби навколо пріоритетів зовнішньої політики України, незважаючи на офіційне проголошення Києвом “європейського вибору”.

Не применшуючи значення Римського (1957 р.) і Маастрихтського (1992 р.) договорів як найважливіших віх на шляху до європейської єдності, відправною точкою євробудівництва слід усе-таки вважати перші повоєнні роки. Величезний вплив процесів, що відбувалися в цей час, на зміст міжнародних відносин і долю Старого Світу, а також геополітичні перспективи сучасної України зумовлюють наукову та політичну актуальність теми дисертації.

Обраний напрямок дослідження є складовою комплексної наукової теми “Актуальні питання історії закордонних країн у новий і новітній час”, що розробляється на кафедрі нової та новітньої історії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Об'єкт дослідження ? європейська ідея як інтелектуальна передумова повоєнних інтеграційних процесів. Предмет дослідження - діяльність рухів прихильників єдиної Європи й політичних еліт, спрямована на об'єднання європейських країн (у тій чи іншій формі), створення перших багатосторонніх організацій на території Західної Європи.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1945 до 1952 року, хоча робота містить історичний екскурс з еволюції європейської ідеї від часів Середньовіччя, що дозволяє краще зрозуміти якісні зрушення в її осмисленні після Другої світової війни. Підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини в Карлхорсті в ніч на 9 травня 1945 р. обумовило нижню часову межу дослідження; верхня ж пов'язана з набуттям чинності 25 червня 1952 р. договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС), що стало початком секторальної інтеграції, заснованої на наднаціональному принципі. суспільний політичний європейська ідея

Географічні межі дослідження обмежені територією Західної Європи, передусім таких країн, як Велика Британія, Франція, Італія, ФРН, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург, оскільки того часу громадськість і політичне керівництво цих держав відігравали провідну роль у популяризації та реалізації проектів з об'єднання Європи.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні причинно-наслідкових зв'язків між розвитком європейської ідеї до і після закінчення Другої світової війни, визначенні її впливу на суспільно-політичні кола західноєвропейських країн і уточненні обставин створення перших багатосторонніх організацій у Європі.

Для досягнення поставленої мети автор має намір розв'язати низку завдань:

- представити стан історіографії проблеми, її джерельну базу;

- установити основні етапи розвитку європейської ідеї до середини ХХ століття;

- проаналізувати комплекс економічних, геополітичних і соціокультурних причин, що стимулювали інтеграційні процеси;

- схарактеризувати погляди прихильників єдиної Європи із середини 1940-х рр. до набуття чинності договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі, визначивши розходження в концепціях федералістів та уніоністів;

- подати оцінку ефективності зусиль проєвропейських суспільних рухів з реалізації своїх програмних настанов;

- визначити позицію керівництва західноєвропейських країн, а також США і СРСР щодо планів об'єднання Європи;

- вивчити вплив “холодної війни” на об'єднавчі процеси в західній частині континенту.

Методологічною базою дисертації є принципи системності, історизму й об'єктивності, а також цивілізаційний підхід. Останній дозволяє повніше виявити національні, регіональні й культурні особливості з урахуванням історичної індивідуальності й ментальності націй.

Це надає можливість відтворити цілісну картину під час вивчення інтеграційних процесів у тісному зв'язку з конкретними історичними умовами їх виникнення й розвитку.

Поряд із загальнонауковими методами пізнання (аналізу, синтезу), використовувалися також власне історичні, до яких належать історико-генетичний, історико-типологічний, порівняльно-історичний та історико-системний. Поєднання їх дозволило найповніше розкрити поставлені перед дослідником мету й завдання.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому:

- автором здійснена спроба системно й комплексно розглянути розвиток європейської ідеї та спроби її реалізації в 1945 - 1952 рр.;

- вперше у вітчизняній науці вивчені особливості ставлення до європейського будівництва представників уніонізму, федералізму й функціоналізму, подано докладний аналіз діяльності їхніх національних і міжнародних організацій;

- більш глибоко досліджено зв'язок між створенням перших багатосторонніх об'єднань, передусім Ради Європи (РЄ) і Європейського співтовариства вугілля і сталі, з активністю проєвропейських суспільно-політичних рухів;

- показано вплив зовнішньополітичних обставин (“холодної війни”) і концепцій (“третьої сили”, “західного союзу”) на еволюцію поглядів керівництва західноєвропейських країн і прихильників єдиної Європи;

- розглянуто співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чинників, що впливали на форми і зміст створюваних об'єднань.

Практичне значення дисертації. Наукові результати роботи можуть використовуватися під час читання загальних і спеціальних курсів лекцій з історії Західної Європи й Північної Америки, для написання підручників і монографій з історії європейської ідеї. Вони також допоможуть у підготовці нових досліджень і науково-популярних робіт, присвячених європейським організаціям, що виникли після закінчення Другої світової війни.

Апробація дослідження. Положення й матеріали дисертації були викладені в доповідях і повідомленнях на п'ятьох міжнародних наукових конференціях молодих учених “Каразінські читання” (Харків, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 р.) і на Всеукраїнській молодіжній науково-практичній конференції “Всесвітня історія й актуальні проблеми міжнародних відносин” (Луганськ, 2006 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета й завдання, об'єкт, предмет, територіальні і хронологічні межі, наукова новизна дослідження, практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Історіографія і джерела” - проаналізовано рівень наукової розробки проблеми і подана характеристика джерел.

У першому параграфі - Вивчення проблеми в країнах Європейського Союзу й Північної Америки - розглядаються досягнення закордонної історіографії.

Наприкінці 1940-х - початку 1980-х рр. на Заході виникло кілька теоретичних підходів до вивчення процесів європейської інтеграції. Перший з них - федералізм - А. Этціоні схарактеризував як договірну відмову від централізму, структурно оформлену дисперсію повноважень між різними центрами. Представники функціоналізму (Д. Мітрані та ін.) вважали, що необхідно сприяти співробітництву між країнами в розв'язанні завдань, які представляють спільний інтерес, і бачили в такій взаємодії шлях до досягнення мети. Неофункціоналісти на чолі з Е. Хаасом розуміли інтеграційний процес як зростання взаємодії і змішування, що має на меті усунення кордонів між системою міжнародних організацій та оточенням, яке складають окремі держави ? члени організації. Четвертий напрямок ? трансакціоналізм (К. Дойч) - виходив з тези про те, що поглиблення інтеграційних процесів не зумовлює витиснення прихильності до національних цінностей. Відповідно шлях до міжнародного співтовариства лежить через створення широкої мережі загальних прав і обов'язків держав. Інтерговерменталісти занадто скептично оцінювали європейську інтеграцію, вбачаючи у ній погрозу культурної ідентичності європейських народів. На думку А. Мілворда, не варто перебільшувати ролі інтеграції для Європи, оскільки ці процеси є не більш ніж адаптованою реакцією національних держав на кардинальні зміни внутрішнього й зовнішнього характеру. Використання досягнень усіх цих наукових шкіл дозволило історикам більш комплексно підійти до вивчення питань євроінтеграції та причин її виникнення.

Історії європейської ідеї тривалий час приділялася незначна увага. Серед ретроспективних робіт виділяється монографія Ж.-Б. Дюрозеля, який розглядав її з часів античності. Однак у подібних наукових працях, що характеризуються досить широкими хронологічними межами, недостатньо уваги приділялося розвитку історії європейської ідеї в перші повоєнні роки. Цю прогалину почасти заповнив X. Брюгманс, який досліджував основні етапи становлення європейської ідеї у ХХ ст. З багатьма висновками бельгійського вченого погоджувалася А. Грейлсаммер, чия робота дотепер залишається одним із найбільш змістовних досліджень з історії французьких федералістських організацій. З кінця 1960-х р.р. плідно вивчав історію громадських рухів, що мали на меті об'єднати Європу в 1945 - 1947 рр., В. Ліпгенс. Британським федералістам, а саме історії Федерального союзу присвячене дослідження Дж. Піндера і Р. Майне.

Закордонних істориків цікавила й проблема виникнення економічної інтеграції, її зміст, а також причини заснування ЄСВС. Одними з перших дослідників у цій галузі став Ф. Уілліс, який зосередив увагу на вивченні франко-німецьких відносин кінця 1940-х рр. Другий науковець ? Р. Морган ? виділив кілька стадій європейського будівництва в 1945 - 1951 рр. На першій стадії відбувалася боротьба між федералістськими та уніоністськими течіями за вибір шляху об'єднання Європи; на другому етапі заснування ЄСВС стало початком інтеграційних процесів. Р. Майне став одним із перших істориків, які спробували здійснити узагальнюючий аналіз об'єднавчих процесів, що відбувалися на території Західної Європи, а також позиції політичних еліт європейських країн щодо цього питання. Велику увагу дослідників (Дж. Гімбелл, М. Хоган) привертали також питання, пов'язані з історією виникнення та реалізації “плану Маршалла”, його впливу на початок євробудівництва. Утягування Західної Європи в орбіту впливу Вашингтона після 1945 р. розглядали Д. Елвуд і Дж. Бейліс.

Певні аспекти будівництва об'єднаної Європи досліджували у своїх працях учені, які займалися історією окремих західноєвропейських країн. Серед них виділяються роботи А. Буллока, Дж. Янга, де аналізується європейський вектор зовнішньої політики Великої Британії.

Докладно зупиняються на ставленні різних політичних сил Франції до ідеї єдиної Європи В. Лот і Ф. О'Нейл. Роль видатних політичних діячів повоєнної епохи ? Конрада Аденауера й Шарля де Ґолля - на початку процесів євробудівництва вивчав у своїх роботах Ч. Уільямс.

В останні півтора десятиліття коло дослідників євроінтеграції розширився за рахунок учених країн Центральної та Південно-Східної Європи. Серед них слід відзначити праці болгарських науковців М. Велевої-Євтімової, Р. Ботева, Б. Стоянова, румунки Г. Гіндеа.

У другому параграфі розглядається внесок радянських, російських та українських вчених у вивчення передісторії європейської інтеграції. Роботи радянського періоду, присвячені цьому питанню - “Загроза плану Шумана”, монографії Д. Ч. Алексєєва й А. П. Михайлова - зазнали впливу політичної та ідеологічної кон'юнктури. Більшість наступних праць з питань європейської інтеграції практично не висвітлюють передумови виникнення цих процесів. Першою, виданою в СРСР монографією з історії європейської ідеї, стала книга А. О. Чубар'яна.

Іншим важливим напрямком дослідження проблем об'єднання Європи в повоєнну добу в радянській історіографії було вивчення історії зовнішньої політики окремих країн (роботи В. Г. Трухановського, М. М. Нарінського ). У цілому ж світоглядні настанови звужували можливості радянських науковців, змушених робити сумнівні висновки з тих чи інших проблем повоєнної історії, що суперечать очевидним фактам.

Після розпаду СРСР у російській історичній науці робота відбувалася в кількох напрямках: науковці переглядали усталені положення радянської історіографії, усебічно переосмислювали інтеграційні процеси. Так, у збірнику “История европейской интеграции (1945 - 1994 гг.)” уперше докладно висвітлено Гаазький конгрес 1948 р., а також реакцію Москви на план Шумана. Окремі питання історії європейської ідеї в період, що цікавить нас, розглядали В. А. Артемов і Ю. В. Борко.

Зі здобуттям Україною незалежності вітчизняна історична наука тривалий час практично не приділяла уваги цій проблематиці. Ситуація змінюється лише на початку XXI ст., коли виходять друком книга В. В. Копійки і Т. І. Шинкаренко, монографія І. С. Пиляєва, присвячена історії створення РЄ, і робота Н. Л. Яковенко, у якій досліджувалася позиція Великої Британії щодо процесів євробудівництва.

Таким чином, історію розвитку європейської ідеї в перші повоєнні роки тривалий час належно не вивчали. Інтереси західних учених переважно концентрувалися на вивченні європейської інтеграції як важливого аспекту геополітики, пов'язаного з початком “холодної війни” й поділом Європи на два протиборчих блоки. Першочергове значення вони приділяли економічним причинам інтеграційних процесів, не враховуючи багатьох моментів соціокультурного характеру. Все ще недостатньо досліджений взаємозв'язок між європейською інтеграцією та історичною еволюцією європейської цивілізації.

У радянській історичній науці, як і в сучасній українській та російській, відсутні комплексні дослідження, присвячені історії європейської ідеї середини ХХ ст. Незважаючи на те, що окремі питання частково були досліджені, багато важливих аспектів проблеми залишилися поза увагою науковців країн СНД.

У третьому параграфі розглядається джерельна база дослідження, яку складають: 1) офіційні документи дипломатичного походження; 2) стенограми парламентських дебатів і резолюції національних представницьких органів; 3) матеріали політичних партій, рухів і організацій; 4) публіцистика; 5) мемуарна література; 6) періодична преса.

Серед корисних для нас збірників документів, виданих у СРСР, виділимо матеріали Тегеранської, Кримської та Потсдамської конференцій, що започаткували Ялтинсько-Потсдамську систему міжнародних відносин. До джерел дипломатичного походження належать також міжнародні договори про створення багатосторонніх організацій у Західній Європі ? Західного Союзу, Північноатлантичного альянсу, РЄ, ЄСВС. Великий інтерес становлять офіційні звіти про діяльність цих установ, протоколи засідань їхніх інституцій, зокрема стенограми сесій, прийняті конвенції та резолюції Консультативної асамблеї РЄ.

Наприкінці 1980-х рр. у Лондоні були опубліковані збірники з історії зовнішньої політики Великої Британії в період правління лейбористської партії. Особливий інтерес викликає том про позицію керівництва Сполученого Королівства щодо “плану Шумана”. Важливі матеріали опубліковані у збірнику документів, що відображають зовнішньополітичний курс США в перші повоєнні роки.

З конституційних актів ми враховували Основні закони Четвертої республіки у Франції (1946), Першої республіки в Італії (1947) і Федеративної Республіки Німеччини (1949), де фіксувалася можливість передачі частини національних повноважень на наднаціональний рівень.

Інший великий масив джерел з досліджуваної проблеми складають праці представників суспільно-політичної думки. До них належать документи різних політичних сил, організацій і рухів, їхніх видатних діячів. Найбільшу наукову цінність становлять публікації документів, підготовлені за редакцією В. Ліпгенса. Інформацію про Гаазький конгрес 1948 р. та діяльність Європейського руху можна знайти в опублікованому 1949 р. цією організацією збірнику.

Самостійну групу джерел складає публіцистика. Суттєво допоміг у вивченні проблеми багатотомний збірник промов У. Черчілля, який активно діяв у другій половині 1940-х рр. на цій ниві. Серед праць представників федералістського напрямку відзначимо публікації Р. Маккая, А. Спінеллі, Д. Ружмона. Фондом Р. Шумана був опублікований збірник промов Р. Шумана під назвою “За Європу”, що дозволяє простежити еволюцію поглядів видатного французького політика й державного діяча щодо перспективи європейської єдності.

У переліку джерел важливе місце також посідає мемуарна література, серед якої найбільш цінними є спогади безпосередніх учасників подій - Р. Куденхове-Калергі, Ж. Монне, К. Аденауера, Г. Макміланна та деяких інших.

Автором також використані матеріали періодичної преси різних західноєвропейських країн і СРСР.

Таким чином, наявні з теми дисертації джерела дозволяють розв'язати поставлені завдання та досягти мети дослідження.

У другому розділі - “Еволюція європейської ідеї: від Середньовіччя до середини ХХ ст.” - розглядається історія становлення європейської ідеї (до 1945 р.), що має тривалий шлях формування: від міркувань про “вічний мир” на континенті до злагоджених концепцій і планів багатонаціональної федерації. Якщо в XIX ст. європейська ідея була популярною переважно в ліберальних колах і стосувалася швидше філософствування на теми єдності, то після Першої світової війни з'являються рухи, учасники яких здійснювали практичні кроки для досягнення згуртованості європейських країн зі спільними цінностями. Про це можна говорити, зважаючи на діяльність Пан-європейського союзу й ініціативу А. Бріана, а також на інші її варіації, далеко не завжди ліберально-демократичного спрямування.

Докорінним переломом у розвитку європейської ідеї стала Друга світова війна. Цей трагічний досвід спричинив широке прийняття принципу єдиної Європи як основного для розв'язання європейських проблем. Існували різні погляди щодо географічних меж об'єднаної Європи та її ролі у всесвітньому повоєнному улаштовуванні. Проте прихильникам ліберального напрямку були властиві спільність думок і подібність мотивів, особливо щодо розуміння неприйнятності абсолютного національного суверенітету та загрози миру, що походить від нього. Визнання необхідності федеративного регулювання також було типовим для більшості політиків у вигнанні і для переважної частини керівників Опору в окупованих країнах - від Франції до Польщі. Однак суспільне значення європейських ідей руху Опору не слід переоцінювати, оскільки в контексті всього суспільства вони так і не одержали значного поширення. До того ж прагнення до федерації було практично не помітним в тих країнах, що в роки війни залишилися нейтральними - у Швеції, Швейцарії, Ірландії, Іспанії та Португалії.

Питання повоєнного устрою європейського континенту активно обговорювали і члени антигітлерівської коаліції - США, Велика Британія та СРСР. Москва, яка спочатку спокійно відреагувала на пропозиції Сполученого королівства щодо створення федеративних структур в Європі, незабаром зайняла негативну позицію, що спричинило провал цих планів. Та й керівництво США спочатку було скептично налаштоване до них. Бажаючи прискорити закінчення війни, Ф. Рузвельт погодився залишити Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Румунію й Болгарію в радянській сфері впливу і, по суті, прийняв геополітичну стратегію Сталіна, спрямовану на поділ сфер впливу. З окупацією Східної Європи Червоною Армією всі плани щодо демократичного й цивілізованого союзу, який би забезпечив процвітання європейським народам, перетворюються в ілюзію. У Великобританії ж віра у федеративне розв'язання європейських проблем, що існувала на початку війни, ближче до її кінця змінилася на впевненість у власних силах та інститутах, на прагнення досягти своїх цілей у межах Британської Співдружності і співробітництва з країнами антигітлерівської коаліції - США і СРСР. Отже, умови для поширення ідей євробудівництва після 9 травня 1945 року були не найсприятливішими.

У третьому розділі - “Проблеми повоєнного улаштовування та рухи в підтримку об'єднаної Європи (1945 - 1947 рр.)” - проаналізовані підходи провідних європейських держав, США і СРСР до розв'язання повоєнних проблем, виникнення й діяльність федералістських і уніоністських організацій, що виступали в підтримку створення об'єднаної Європи.

З другої половини 1946 р. швидко зростає кількість прихильників єдиної Європи, які розглядали цю ідею як найкращу можливість досягти тривалого миру й економічного благополуччя. Певний час у політичних колах Західної Європи популярною була концепція “третьої сили” - об'єднання, яке б зайняло серединну позицію між США і СРСР.

Спочатку самі союзники з антигітлерівської коаліції прагнули досягти взаєморозуміння в розв'язанні повоєнних проблем. Однак незабаром намітилося охолодження у відносинах між ними, що зумовило стан “холодної війни” та однозначно негативне ставлення до європейської ідеї сталінського керівництва. Зі свого боку, США прагнули не допустити подальшого поширення комуністичних ідей у Європі. Така політика призводила до поділу Старого Світу на сфери впливу між двома наддержавами, до спроб зміцнити свої позиції за рахунок інтересів інших країн. Для тих, хто симпатизував європейській ідеї, протиборство, що намітилось між СРСР і США, мало неабиякі наслідки. Якщо до вересня 1946 р. створення Сполучених Штатів Європи здавалося утопією, що навряд чи могла втілитися в найближчому майбутньому, то після промови У. Черчилля в Цюриху європейська ідея стає предметом активного обговорення. Можливість її реалізації, хоча б у межах Західної Європи, не здавалася вже чимось недосяжним.

Важлива роль у цьому процесі належала “плану Маршалла”. Ініціатива держсекретаря США продемонструвала підтримку ідей об'єднання Європи і змусила керівництво західноєвропейських країн замислитися про практичні кроки з їх реалізації, заручившись підтримкою Вашингтона. Остаточний провал на Лондонській сесії Ради міністрів закордонних справ (РМЗС) у грудні 1947 р. спроб розв'язати німецьку проблему призвело до закріплення поділу Європи.

У розвитку проєвропейських рухів можна виділити два періоди - до і після другої половини 1946 р. У першій фазі їхня активність була незначною. У другій - ситуація суттєво змінилася. Спостерігається зростання кількості асоціацій і рухів. Створюється перше транснаціональне федералістське об'єднання - Союз європейських федералістів (СЄФ), а проведені його керівництвом конференції в Гертенштейне й Люксембурзі, збори в Амстердамі, як і конгрес у Монтре, сприяли ідейному і структурному укріпленню організації. Повернення з еміграції Р. Куденхове-Калергі та заснування ним Європейського парламентського союзу (ЄПС) демонструвало посилення популярності європейської ідеї серед парламентаріїв західноєвропейських країн, що також зміцнювало позиції федералістів.

У цей же час конституюються рухи уніоністів, які виступали за прагматичне міждержавне співробітництво урядів, без обмеження національного суверенітету. Провідними серед них стали Рух за об'єднану Європу (РОЄ) на чолі з У. Черчіллем і Незалежна ліга європейського співробітництва (НЛЄС) під керівництвом П. Ван Зеєланда. Незважаючи на розбіжності у принципових підходах до створення єдиної Європи, майже усім рухам - і федералістським, і уніоністським - вдалося дійти згоди щодо створення загального координаційного комітету, що, у свою чергу, підсилило їхні позиції в боротьбі за єдність Європи.

У четвертому розділі - “Виникнення перших багатосторонніх організацій і посилення позицій прихильників єдиної Європи (1948 - 1949 рр.)” - розглядається створення перших багатосторонніх організацій на території Західної Європи - Західного союзу (ЗС), Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), Північноатлантичного альянсу та Ради Європи, а також діяльність рухів прихильників єдиної Європи, що знайшла своє відображення у проведенні Гаазького конгресу 1948 р. і заснуванні об'єднаного Європейського руху.

1948 рік відзначився докорінним переломом у підході до перспектив європейської єдності. Поворотним пунктом став лютневий державний переворот у Чехословаччини. Це зумовило помітне протверезіння західноєвропейських політичних еліт, що відбилося у прийнятті американського погляду щодо необхідності об'єднання ліберальних демократій. Неабияку роль зіграли також соціально-економічні проблеми, що загострювалися. Створення загальноєвропейських організацій повинне було допомогти розв'язати їх. Такими першими ланками стали ЗС і ОЄЕС. Обидві не знали аналогів в історії та перекривали дві важливі сфери - військову й економічну. Ці інституції хоч і створювали передумови для подальшої інтеграції європейських країн, але структура і характер їхніх керівних органів відображали класичні принципи міждержавного співробітництва.

Із середини 1948 р. відбувається зміна зовнішньополітичної концепції Сполученого Королівства. Якщо на початку року лейбористи виступали за створення Західного союзу як незалежної від США і СРСР “третьої сили”, то ближче до його кінця через нестачу ресурсів, унаслідок економічних проблем і неможливості виконати роль гаранта безпеки європейських країн пріоритетом для Лондона стає співробітництво із США і Британською Співдружністю. Подібна зміна геополітичної стратегії була закріплена створенням Північноатлантичного альянсу у квітні 1949 р. Частина європейських країн готова була піти в об'єднавчих процесах набагато далі, ніж цього хотіли в Лондоні, однак опір британського уряду зводив плани їхнього керівництва нанівець. Так трапилося під час створення Ради Європи. Фактично, на відміну від ОЄЕС, ЗС і НАТО, пропозиція щодо її заснування приймалася урядами під тиском прихильників єдиної Європи та їхніх організацій.

У діяльності останніх також можна виділити два етапи - до Гаазького конгресу й після нього. Проведення конгресу в Гаазі у травні 1948 р. сприяло зростанню кількості єврооптимістів як у політичних колах, так і серед широкої громадськості. Уперше на зборах такого високого рівня йшлося про конкретні кроки й концептуальні засади єдиної Європи. Характерною рисою конгресу було й те, що в ньому брали участь прихильники різних ідейних течій - уніоністів і федералістів. Багато ідей, закладених у резолюціях конгресу, згодом були реалізовані, що зайвий раз підкреслює його значущість у процесах євробудівництва.

З травня 1948 р. діяльність проєвропейських асоціацій перейшла з площини проектування до практичної роботи з конституювання “Сполучених Штатів Європи”. Відбулося структурне зміцнення й розширення транснаціональних об'єднань, що відбилося у створенні Європейського руху. І федералісти, і уніоністи вітали перші міждержавні союзи, але ремствували на недостатність дій своїх урядів у цьому напрямку.

У п'ятому розділі - “Провал федералістських концепцій єдиної Європи та початок інтеграційних процесів (1949 - 1952 рр.)” - висвітлені питання пошуку шляхів посилення об'єднавчих процесів на території Західної Європи, боротьба федералістів за перегляд повноважень РЄ, а також обставини проголошення “плану Шумана” і початок секторальних інтеграційних процесів.

Після створення у травні 1949 р. Ради Європи численні прихильники єдності західноєвропейської частини континенту твердо вірили, що ця організація стане першим кроком на шляху побудови європейської федерації. Ними була розгорнута широка кампанія щодо прийняття федерального пакту й перегляду статуту РЄ. Як показало перше засідання консультативної Асамблеї РЄ в серпні 1949 р., більшість її членів підтримували ідеї створення Європейського союзу. Однак на своєму засіданні в листопаді Комітет міністрів РЄ продемонстрував неприйняття подібних ідей. Деструктивну позицію зайняли міністри від Великої Британії та Скандинавських країн, що одразу відкинули будь-які федералістські прагнення. У результаті склалася патова ситуація, коли один орган Ради Європи прагнув до якнайшвидшого створення об'єднаної Європи, інший же всіляко цьому перешкоджав. Протиріччя зберігалися і в наступні роки, що зумовило розчарування в інтеграційному потенціалі РЄ, незважаючи на деякі його успіхи, особливо у правовій сфері.

Виходом із ситуації, що склалася, стала пропозиція Р. Шумана, підготовлена за особистої участі Ж. Монне. Ця пропозиція припускала інтеграцію в окремих сферах економіки. Вона дозволяла по-новому розв'язати франко-німецьку проблему, інтенсифікувала об'єднавчі процеси на континенті, що до цього моменту перебували в кризовому стані. До того ж пропозиції Ж. Монне влаштовували майже всіх прихильників єдиної Європи - як уніоністів, так і федералістів. Важливу роль зіграли й геополітичні чинники: почавшись у розпал “холодної війни”, західноєвропейська інтеграція сприяла зміцненню позицій Західного табору на чолі із США.

Разом з тим держави-переможниці у Другій світовій війні розглядали її як спосіб контролю над переможеними, насамперед над Західною Німеччиною, що перетворилася з противниці у спільницю, а самі переможені (ті ж ФРН й Італія), навпаки, убачали в інтеграції несхибний шлях до рівноправ'я. Нарешті, для тих та інших інтеграція була противагою не тільки СРСР, але почасти і США - гаранту безпеки Західної Європи перед обличчям потенційної загрози зі Сходу. Розпад заморських імперій, що розпочався під час деколонізації, також сприяв зосередженню основних інтересів західноєвропейських країн на власному континенті.

Досить знаковою виявилася позиція лейбористського уряду Великої Британії, який підтримав план Шумана, але відмовився приєднатися до переговорів. Формальним приводом стало неприйняття принципу наднаціональності. З геополітичного погляду в Лондоні продовжували вважати свою країну однією зі світових держав першого рангу, зобов'язання якої за межами Європи не дозволяли їй приставати до такого тісного співробітництва з континентальними державами.

Створене 25 липня 1952 р. Європейське співтовариство вугілля і сталі, стало першим реальним кроком на шляху до Європейського Союзу, що мало величезне значення для оздоровлення і зміцнення економічних позицій шести країн-учасниць - Франції, ФРН, Італії та країн Бенілюксу. У кінцевому підсумку воно зумовило утворення “Спільного ринку” з вільним рухом людей, ідей і капіталів, що було важливою вимогою всіх прихильників єдиної Європи перших повоєнних років. Спроба перенести успішний досвід напрацювання з галузі економіки до військової сфери втілилася в Договорі 1952 р. про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). Однак армія виявилася занадто чуттєвою сферою для урядів IV Республіки. Так що подальша інтеграція відбувалася у вигляді секторального співробітництва, закінчившись підписанням Римських договорів 1957 р. про створення Європейського економічного співтовариства та Євратому.

У Висновках зроблені узагальнення й підведені підсумки дослідження.

Незважаючи на велику бібліографію, присвячену євроінтеграційним процесам, їхній передісторії, періоду з 1945 до 1952 р., науковці приділяли не достатньо уваги. Низка аспектів, що стосуються діяльності різних проєвропейських рухів і організацій, їх впливу на поведінку політичних еліт і появу перших європейських об'єднань, дотепер недостатньою мірою вивчена.

До 1918 р. плани об'єднання європейських країн відбивали як християнські, глибоко гуманістичні й пацифістські, так і реакційно-реставраторські погляди. Однак усі ці проекти схвалювало лише обмежене коло інтелектуалів; вони не справляли особливого впливу на політичні кола й широку громадськість.

Спроби переосмислити причини виникнення Першої світової війни спричинили зростання популярності планів створення єдиної Європи як однієї з альтернатив розв'язання політичних проблем, що знайшло відображення в діяльності Пан-європейського союзу Р. Куденхове-Калергі й ініціативи А. Бріана. Але складна економічна ситуація, повсюдне зростання націоналізму і протекціонізм обумовили її невдачу.

Друга світова війна скориґувала розвиток європейської ідеї. Завдяки зусиллям держав антигітлерівської коаліції, політика насильницької уніфікації континенту під керівництвом III Рейху зазнала невдачі. Не мали успіху і спроби врегулювання європейських проблем за допомогою створення регіональних федерацій. У цих умовах панівну роль в об'єднанні Європи відіграв ліберально-демократичний напрямок суспільної думки, представники якого спробували з'ясувати причини виникнення двох світових катаклізмів. Багато хто з інтелектуалів і політиків у вигнанні розглядав принцип європейської єдності (з обмеженням національного суверенітету) як основний у розв'язанні нагальних проблем континенту; цей принцип мав значну підтримку і серед лідерів руху Опору.

Війна спричинила також інші наслідки. Вона завдала найсильнішого удару по державах Європи, що від того часу значно втратили у своєму статусі провідних геополітичних гравців, більш-менш зрівнявши їхні позиції. Це уможливило інтеграцію на партнерських засадах. Важливим чинником було формування біполярної системи міжнародних відносин. Підсумкові рішення, прийняті на нарадах у Ялті й Потсдамі, закріпили поділ Старого Світу на “сфери впливу”. Несумісність двох суспільних систем зумовила початок нового протистояння в Європі, що набуло форми “холодної війни”.

З огляду на це плани об'єднання Європи постійно оцінювалися негативно з боку сталінського керівництва. Поки надія на співробітництво колишніх союзників з антигітлерівської коаліції остаточно не згасла, лідери західноєвропейських країн мали рахуватися з позицією Кремля. Вашингтон, прагнучи не допустити поширення комуністичного впливу, приходить до думки про підтримку ідей єдиної Європи з метою консолідації західного табору перед обличчям радянської загрози. До того ж події та процеси, які відбулися після 9 травня 1945 р., швидко довели, що мирне влаштовування Європи, як єдиного цілого, неможливе. У цих умовах ідея європейської єдності видозмінюється у плани створення союзу в межах Західної Європи. Неможливість самостійного подолання європейцями економічної кризи викликала до життя “план Маршалла”, у якому вперше офіційно був оприлюдений намір США підтримати плани розв'язання проблем Європи об'єднаними зусиллями держав.

Відмовою взяти участь у “плані Маршалла” Москва стимулювала економічний і політичний поділ Європи. Провал наприкінці 1947 р. Лондонської сесії РМЗС і лютневий комуністичний переворот 1948 р. у Празі закріпили сформовану ситуацію: Східна Європа виявилася під контролем СРСР, а Західна потрапила у фінансово-економічну залежність від США. Засновані навесні 1948 р. ЗС і ОЭЕС стали першими багатосторонніми міждержавними структурами, у межах яких закладалися передумови для подальшої інтеграції Європи.

Прихильники європейської ідеї спочатку не відзначалися великою активністю через примарні перспективи її реалізації. Однак неможливість досягнення компромісу у врегулюванні повоєнних проблем великими державами зумовили зміну настроїв у політичних і суспільних колах. Поштовхом до цього стала промова У. Черчілля 19 вересня 1946 р. у Цюриху, у якій підкреслювалася необхідність франко-німецького примирення як першого кроку на шляху до створення Сполучених Штатів Європи. Така позиція авторитетного політика одержала широкий міжнародний резонанс, поставивши питання про об'єднання Європи до порядку денного.

Зміни геополітичної обстановки спричинили збільшення чисельності проєвропейських рухів, їх ідейне і структурне зміцнення. Крім СЄФ, з'являється низка інших транснаціональних організацій - ЄПС, РОЄ, НЛЄС та ін. Стосовно питань про можливі форми співробітництва й необхідності обмеження національного суверенітету всі ці асоціації можна розділити на два напрямки - федералістське й уніоністське. Незважаючи на значну відмінність в підходах, їм вдалося погодити свою діяльність, спрямовану на консолідацію Європи. Це сприяло формуванню груп тиску усередині західноєвропейських країн, які виступали за якнайшвидше об'єднання, що поряд з подібними вимогами Вашингтона зумовило посилення впливу європейської ідеї на формування зовнішньополітичної стратегії західноєвропейських держав.

Вінцем зусиль прихильників єдиної Європи стало проведення у травні 1948 р. Гаазького конгресу. З того часу європейська ідея стає однією з основних політичних концепцій більшості впливових партій і громадських організацій у групі країн. У той же час загальне число прихильників ідеї європейського об'єднання в цей період не перевищувало кількох сотень тисяч осіб, а конкретними питаннями її реалізації займалося й того менше - кілька сот ентузіастів. Більшість європейського населення байдуже ставилося до питань взаємозв'язків на інтеграційній основі.

Важливим компонентом у зміцненні західного світу стало створення НАТО. Відтепер, перебуваючи під захистом Вашингтона від радянської загрози, європейці могли зосередитися на розв'язанні внутрішніх проблем і планах більш глибокої кооперації своїх країн. Не менше значення мало заснування РЄ - першої міжнародної парламентської асамблеї, головними завданнями якої стали захист прав людини, сприяння розвитку європейської культури й ідентичності. На відміну від попередніх організацій, своєю появою вона була зобов'язана діяльності Європейського руху, що виник завдяки Гаазькому конгресу та об'єднав існуючі організації федералістів і уніоністів.

Під час дискусій на переговорах зі створення ЗС, ОЄЕС, НАТО і РЄ з'ясувалася важлива деталь - між двома провідними західноєвропейськими державами, Францією та Великою Британією, існують непереборні розбіжності щодо форми й мети об'єднань, обсягу їхньої компетенції, необхідності обмеження національного суверенітету. У той час як IV Республіка, яку підтримували Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, а пізніше і ФРН, пропонувала рухатися до більш глибоких рівнів економічної та політичної координації, аж до створення митного союзу й федеративних структур, Англія разом зі скандинавськими країнами всіляко опиралася подібним проектам, наполягаючи на пріоритетності міждержавного співробітництва й непорушності національного суверенітету. Лакмусовим папірцем у взаєминах цих двох таборів стала боротьба за федералістську трансформацію РЄ, що закінчилася невдачею через обструкцію з боку блоку північних держав на чолі з Великою Британією.

Вихід із ситуації, що склалася на межі 1950-х рр., запропонував Ж. Монне. Таким виходом передбачалася секторальна економічна інтеграція, здатна, на його думку, зумовити франко-німецьке примирення в економічній і політичній сферах, забезпечивши недопущення світової війни в майбутньому. Оформлена як “план Шумана”, вона підсилила об'єднавчі процеси на континенті, чого наполегливо домагався і Вашингтон. Ідеї Ж. Монне підтримали практично всі прихильники єдиної Європи, сприяючи їх успішній реалізації.

Об'єктивною причиною інтеграційних процесів, що розпочалися, стала необхідність формування великих господарських комплексів, які виходять за вузькі межі національних кордонів європейських держав. Почавшись у розпал “холодної війни”, західноєвропейська інтеграція була також покликана зміцнити економічну базу НАТО. Однак спроби перенести її на оборонну та політичну сфери зазнали поразки.

Таким чином, 1945 - 1952 рр. стали часом мобілізації суспільної думки, створення й консолідації великої кількості організацій на підтримку об'єднання Європи, розробки конкретних проектів на громадському й державному рівнях, уточнення позицій зацікавлених сторін і пошуку взаємоприйнятних варіантів. Заснування відповідно до Паризького договору 1951 р. Європейського співтовариства вугілля і сталі, його успіхи на шляху економічної реконструкції країн-учасниць обумовили в остаточному підсумку напрямок подальших об'єднавчих процесів на континенті.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Ченчик Д. В. Погляди Вінстона Черчілля щодо об'єднання Європи // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 701: Історія. - Х., 2005. - Вип. 37. - С. 199-206.

2. Ченчик Д. В. До витоків європейської інтеграції: Гаазький конгрес 1948 року і утворення Ради Європи // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 728: Історія. - Х., 2006. - Вип. 38. - С. 186-195.

3. Ченчик Д. В. Позиция лейбористского правительства Великобритании в отношении “плана Шумана” // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. - Х., 2006. - Вип. 8. - С. 115-122.

4. Ченчик Д. В. Движения в поддержку единой Европы во второй половине 40-х гг. ХХ ст. // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин. - Луганськ, 2006. - Вип. 2. - С. 179-181.

5. Ченчик Д. В. Виникнення та початок діяльності уніоністських організацій у Західній Європі (1946 - 1947 рр.) // Збірник наукових праць: Серія “Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 2007. - С. 101-107.

6. Ченчик Д. В. Становление европейских федералистских движений в 1945 - 1947 гг. // Каразінські читання. Матеріали міжнародної наукової конференції 20 квітня 2007 р.- Х., 2007. - С. 322-324.

АНОТАЦІЯ

Ченчик Д. В. Ідея об'єднаної Європи та пошук шляхів її реалізації в 1945 - 1952 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена комплексному вивченню розвитку європейської ідеї у 1945 - 1952 рр. Її головними носіями у цей час стали різні громадські організації ліберально-демократичного напрямку, що прагнули об'єднання Європи. Вони поділялись на федералістів, які виступали за делегування частини національних повноважень на наднаціональний рівень, й уніоністів, які обстоювали міждержавне співробітництво. Початок “холодної війни” призвів до зростання об'єднавчих настроїв на заході континенту. Це підтвердив Гаазький конгрес 1948 р., що заклав ідейні засади інтеграційних процесів. Заснування Ради Європи - першої міжнародної парламентської асамблеї - було одним з його головних підсумків. Однак відсутність у РЄ значних повноважень, спричинила пошук інших варіантів євробудівництва. “Декларація Шумана” (1950) і, як її наслідок, створення Європейського співтовариства вугілля та сталі поклали початок інтеграційним процесам, визначивши їхній напрямок на наступні десятиліття.

Ключові слова: європейська ідея, інтеграція, федералісти, уніоністи, Європейський рух, Рада Європи, Європейське співтовариство вугілля та сталі.

Ченчик Д. В. Идея объединенной Европы и поиск путей её реализации в 1945 - 1952 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена комплексному изучению развития европейской идеи от окончания Второй мировой войны до начала интеграционных процессов в Западной Европе. Её главными носителями в это время стали разные общественные организации либерально-демократического пацифистского направления, выступавших за скорейшее создание Соединённых Штатов Европы. В зависимости от отстаиваемых ими принципов они подразделялись на федералистов, требовавших передачи части национальных полномочий на наднациональный уровень с учреждением объединённых политических институтов, и унинонистов, ратоваших за межгосударственное сотрудничество и укрепление существующих связей. Неспособность СССР и США выработать общие подходы к решению социально-экономических и политических проблем Старого Света привели к началу “холодной войны” и росту объединительных настроений на западе континента. Это со всей очевидностью продемонстрировал Гаагский конгресс 1948 г., заложивший идейные основы интеграционных процессов. Одним из его главных итогов стало учреждение Совета Европы - первой международной парламентской ассамблеи - и Европейского движения, в которое вошли, несмотря на тактические разногласия, федералисты и унионисты. Однако обструкционистская политика руководства Великобритании, воспрепятствовавшей передаче СЕ значительных полномочий, привело к поиску других вариантов евростроительства. “Декларация Шумана” (1950) и, как её следствие, создание Европейского сообщества угля и стали положили начало евроинтеграционным процессам, определив их направление на последующие десятилетия.

Ключевые слова: европейская идея, интеграция, федералисты, унионисты, Европейское движение, Совет Европы, Европейское сообщество угля и стали.

D. V. Chenchik. The idea of united Europe and the search of ways of its realization in 1945 - 1952. - Manuscript.

Candidate's thesis in history, specialty 07.00.02. - world history. - V. N. Karazin Kharkіv Nashional University. - Kharkіv. - 2007.

The thesis dissertation is dedicated to the in-depth study of the evolution of the european idea in 1952 - 1952. Its major supporters at that time became different public organization of liberal democratic direction, who wanted to create the United States of Europe. They were subdivided in federalists who demand to transfer part of the national authority to the supranational level and unionists who fought for intergovernmental cooperation. The beginning of the “cold war” resulted in growth of the unifying spirits in the west of continent. It was confirmed by the Hague Congress in 1948, where the basic ideas of integration processes were founded. One of its main results was the creation of the Council of Europe - the first international parliamentary assembly. However, the absence of supranational authority in Council of Europe leads to the search for some other ways to the European consolidation. “Shuman declaration” and as its consequence, the establishment European coal and steel community provoked eurointegration processes, defending their direction for further decades.

Key words: European idea, integration, federalists, unionists, European Movement, Council of Europe, European coal and steel community

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз позиції США щодо ідеї створення об’єднаної Європи в контексті подій "холодної війни". Дослідження "плану Маршалла", викликаного до життя неможливістю самостійного подолання європейцями економічної кризи. Сутність примирення Франції та Німеччини.

    статья [25,2 K], добавлен 11.09.2017

  • Основні процеси та явища, характерні для людської спільноти. Вивчення та фіксація хронологічного викладу Другої світової війни (1939-1945 рр.) Визначення закономірностей та принципів явищ. Пошук істини на стику різнопланової історичної джерельної бази.

    реферат [16,2 K], добавлен 12.04.2016

  • Історія створення та правове обґрунтування використання прапору Франції як національного символу даної держави. Тимчасовий режим після Другої світової війни, його видатні представники та досягнення. Матеріальні втрати та соціально-економічні наслідки.

    презентация [184,8 K], добавлен 18.04.2016

  • Закладення принципових основ союзницького контролю і міжнародного правового статусу Німеччини після Другої світової війни на Постдамській конференції. Історія створення Федеративної Республіки Німеччини та особливості її державно-правового розвитку.

    реферат [25,5 K], добавлен 28.10.2010

  • Дослідження передумов краху колоніальної системи в класичних формах прямого підпорядкування та диктату. Історія набуття незалежного статусу країнами Південної і Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки після Другої Світової війни.

    реферат [28,4 K], добавлен 27.10.2010

  • Підготовчі заходи та бойова діяльність військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни та в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках. Військові сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років.

    курсовая работа [115,8 K], добавлен 06.11.2010

  • Стан Великобританії після Другої світової війни, характер та етапи проведення реформ лейбористів. Політика консервативних і лейбористських кабінетів у 1951–1964 рр. Назрівання неоконсервативного перевороту. Європейська інтеграція, діяльність М. Тетчер.

    лекция [69,9 K], добавлен 26.06.2014

  • Процес над винними в розв'язуванні Другої світової війни. Фінляндія в післявоєнний період. Історія Фінляндії в 50-60 роках. Радянсько-фінляндські відношення. Вступ Фінляндії до Європейського союзу. Рейтинг конкурентоспроможності країн Західної Європи.

    контрольная работа [22,2 K], добавлен 27.01.2011

  • Наслідки Другої Світової війни та загальні втрати країн Європи. Ідеологічне обґрунтування та причини впровадження плану Маршалла, його сутність, завдання та шляхи реалізації, історичне значення. План Маршалла як зовнішньополітичний експеримент США.

    курсовая работа [46,4 K], добавлен 10.05.2009

  • Нюрнберзький процес - визнання агресії найтяжчим злочином проти людства. Завершення Другої світової війни, капітуляція Німеччини. Правові основи Нюрнберзького судового процесу. Суд народів над гітлеризмом - епілог другої світової війни в Європі.

    курсовая работа [78,6 K], добавлен 27.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.