Православна церква на Буковині у 1944-1991 рр. (державно-церковні взаємини)

АВТОРЕФЕРАТ

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Яремчук Сергій Степанович

Черкаси - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Коцур Анатолій Петрович, професор кафедри історії та культури України, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Лисенко Олександр Євгенович, завідувач відділом історії України періоду Другої світової війни, Інститут історії України НАН України

кандидат історичних наук, доцент Киридон Алла Миколаївна, доцент кафедри історії України, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Захист відбудеться „22” лютого 2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий 20 січня 2006 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Падіння монопольного правління Комуністичної партії та подальша розбудова незалежної України - демократичної та правової держави, актуалізували дослідження подій, явищ і суспільно-політичних процесів минулого. У сучасних умовах існують всі можливості об'єктивно відтворити історичні події, осмислити ті сторінки минулого, які раніше замовчувалися або заангажовано інтерпретувалися. Актуальність дослідження державно-церковних взаємин на Буковині у радянський час зумовлена також утвердженням за церквою в сучасній державі Україна, українському суспільстві того місця, з якого її насильно витіснили у радянські часи. Вона завжди була носієм духовності, високих моральних цінностей.

Однак за радянських часів, коли була заборонена релігійна пропаганда, церква не мала змоги донести свій голос до широких верств населення. Тому переосмислення на основі нових підходів і критеріїв нашого минулого, зокрема діяльності православної церкви на Буковині у радянський час, надасть певний досвід, який може бути цінним у сучасних умовах.

Тільки завдяки появі нових досліджень із цієї тематики можна повно відтворити картину діяльності православної церкви в умовах панування комуністичної ідеології. Отже, обрана тема дослідження має наукове, суспільно-політичне значення, чим і зумовлена її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з науково-дослідницькою темою кафедри історії та культури України „Соціально-політичні процеси в Україні ХІХ - ХХ ст.”, яка включена до тематичного плану наукової роботи Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Об'єктом дослідження є православна церква на Буковині у 1944 - 1991 рр. Предметом дослідження є державно-церковні стосунки на Буковині у контексті взаємин радянської державної влади та Руської православної церкви (далі - РПЦ). Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1944 - 1991 рр. Нижня хронологічна межа обумовлена звільненням Чернівецької області від фашистів і відновленням радянської влади. Верхня хронологічна межа дисертації обмежена 1991 р., коли була проголошена незалежність України. Однак при висвітленні багатьох аспектів дослідження нагальним було звернення до попередніх десятиліть.

Територіальні межі роботи охоплюють історичну область України - Буковину, яка в окреслений період входила до складу Чернівецької області Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР). Зауважимо, що радянський період історії Буковини розпочався в кінці червня 1940 р., коли територія краю була анексована Радянським Союзом у Румунії. Отже, Чернівецька область утворилась з Північної Буковини (сучасні м. Чернівці, Вижницький, Путильський, Заставнівський, Кіцманський, Глибоцький, Сторожинецький райони та декілька сіл Новоселицького району), Хотинського повіту Бессарабії (сучасні Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони) та округу Герца, який входив до румунського повіту Дорохой (сучасний Герцаївський район).

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі джерел, здобутків історіографії комплексно вивчити становище православної церкви на Буковині в 1944 - 1991 рр., вплив на неї тогочасної державної влади. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- з'ясувати стан наукового вивчення проблеми, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- простежити входження духовенства та віруючих Буковини до Московського патріархату;

- дослідити вплив встановлення радянської влади в регіоні на церковно-релігійне життя краю;

- проаналізувати організаційну структуру та кількісні показники православної церкви на Буковині у повоєнне десятиліття;

- розкрити сутність радянського релігійного законодавства;

- окреслити зміст та основні напрямки антицерковної політики радянської влади у 1944-1991 рр.;

- висвітлити форми, методи та основні напрямки діяльності уповноваженого Ради у справах РПЦ (релігій) при Чернівецькому облвиконкомі;

- охарактеризувати ставлення духовенства та віруючих до антицерковних заходів радянської влади;

- показати зміни у становищі церкви в кінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст.;

- довести причинно-наслідковий зв'язок між рецидивами антицерковної політики влади та явищами сучасного релігійного життя України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

- вперше в українській історіографії здійснено спробу дослідити історію православної церкви на Буковині в радянський період у нерозривному зв'язку з державно-церковними стосунками загалом у СРСР;

- простежено входження духовенства та віруючих Буковини до Московського патріархату;

- з'ясовано сутність та значення радянської антирелігійної політики в регіоні;

- вивчено вплив радянського антирелігійного законодавства на духовно-церковне життя населення краю;

- проаналізовано ставлення духовенства та віруючих до радянської антирелігійної політики в Буковині в окреслений період;

- доведено причинно-наслідковий взаємозв'язок між радянською антирелігійною політикою та сучасним релігійним життям в Україні.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, що його фактологічний матеріал, результати та висновки можуть слугувати як для подальшої розробки обраної теми, так і при написанні узагальнюючих праць з історії України, Буковини та історії православної церкви, різноманітних довідкових видань. Результати роботи можуть залучатися для читання лекційних курсів, для розробки спецкурсів з історії України, релігієзнавства та історії релігії в контексті проблематики державно-церковних взаємин, у суспільствознавчих і політологічних студіях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, а також знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на таких наукових форумах: науковій конференції, присвяченій 120-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, 4 - 6 травня 1995 р.), наукових читаннях на пошану професора Павла Михайлини (Чернівці, 25 - 26 січня 2003 р.), науково-практичній конференції „Національно-державне відродження України: історія та сучасність” (Коломия, 11 - 12 травня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції „Соборність України: історична спадщина і виклики часу” (Переяслав-Хмельницький, 19 - 20 травня 2005 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено в 7 публікаціях, зокрема, 4 статтях у наукових фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, монографії, матеріалах наукових конференцій і читань. Загальний обсяг публікацій становить 24 друкованих аркуша.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (236 найменувань), трьох додатків на 41 сторінці. Загальний обсяг дисертації складає 235 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито його наукову новизну і практичне значення, викладено інформацію по апробації результатів дослідження та публікації.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методи дослідження”, який структурно поділяється на два підрозділи, проаналізовано стан наукової розробки теми, охарактеризовано залучені джерела за темою дослідження, обґрунтовано його методи. Підрозділ 1.1 „Аналіз історіографії” присвячено аналізу наукових праць із проблеми, що досліджується. У процесі роботи автором була опрацьована різноманітна література з історії православної церкви на теренах України у ХХ столітті. Умовно історіографію з обраної теми дослідження можна поділити на: 1) радянську; 2) зарубіжну; 3) сучасну вітчизняну. Увага радянських дослідників зосереджувалася на “експлуататорській” ролі церкви в суспільстві, багато сторінок церковної історії замовчувалося. При цьому радянські автори стверджували, що тільки в СРСР свобода совісті набула найповнішого втілення. Дослідження релігійно-церковної тематики на Буковині були актуалізовані на початку 1960-х рр. і в подальшому регулярно виходили у вигляді статей у періодичній пресі та фахових виданнях. Серед місцевих авторів найбільшою активністю вирізнялася Д. Степанюк. Загалом увага акцентувалася на негативних тенденціях і явищах церковного життя до приходу радянської влади, робилися висновки про правильність радянської державної політики, яка сприяла припиненню діяльності релігійних громад різних конфесій і подоланню „релігійних пережитків”. Монографія М. Гайковського стала першим і водночас останнім у радянській історіографії самостійним дослідженням діяльності буковинської православної митрополії. Її наукова цінність полягає в тому, що автор глибоко дослідив фінансово-господарський стан церкви на Буковині до приходу радянської влади, що дає матеріал для порівняльного аналізу.

Починаючи з 1988 р. у роботах радянських істориків відчутними є зміни в їхньому трактуванні релігійної історії. На прикладі праць М. Гордієнка, О. Клєбанова та деяких інших можна помітити, що при аналізі новітнього періоду не робилося „згущення фарб” і антицерковних випадів. Важливим кроком до об'єктивності став збірник статей „На шляху до свободи совісті”. У ньому, чи не вперше, спростовувалася теза про „свободу совісті” у СРСР та визнавалося, що політика держави стосовно релігії та церкви являла собою справжні гоніння. Ця проблематика подальшого вивчення набула у роботах В. Алєксєєва, М. Безсонова, М. Одінцова та ін. Однак вони не перейшли до перегляду державно-церковних стосунків, зациклившись на темі „повернення до ленінських норм”.

Закордонні дослідники на відміну від своїх радянських колег, могли вільно висловлюватися з приводу тих чи інших питань із історії церкви. Водночас значним недоліком зарубіжної історіографії була обмежена джерельна база та заангажованість. Це призводило до значних фактологічних помилок і переважання публіцистичного стилю написання. Праці більшості дослідників, зокрема А. Краснова-Левітіна, М.Польського, були присвячені антицерковним гонінням, про які замовчувала радянська історіографія. Окремою групою проходить література, написана українськими церковними діячами, зокрема І. Власовським, С. Савчуком, Ю. Муликом-Луциком та ін. Вони знайомлять із автокефальним церковним рухом на українських землях. У другій половині ХХ ст. новітньою історією РПЦ займався канадський дослідник Д. Поспеловський. У 1990-х рр. у Росії побачили світ дві його праці, які охоплювали події всього ХХ ст. Їх цінність полягала у ґрунтовних висновках, узагальненнях, нових концепціях, які базувались на опрацюванні значного масиву джерел і літератури.

У сучасній російській історичній науці над питаннями, дотичними із задекларованою нами темою, працюють О. Васильєва та П. Книшевський, В. Ципін, М. Шкаровський, М. Данілушкін, С. Матюшкін та ін. Священик-викладач В. Ципін підготував підручник з новітньої церковної історії РПЦ для семінаристів, а в подальшому редагував дев'ятий том дванадцятитомної історії РПЦ, присвячений новітньому періоду. В цій праці вперше залучено маловідомі архівні документи, але зустрічається цілий ряд фактологічних помилок. М. Шкаровський дослідив церковну історію радянського періоду (до усунення М. Хрущова) на основі розсекречених матеріалів. Зазначимо, що російські дослідники розглядали передусім загальні процеси, які відбувалися в церковному житті Радянського Союзу, залишаючи поза увагою регіональні особливості.

Значний внесок у дослідження української церковної проблематики новітнього періоду, зокрема повоєнного, у сучасній українській історіографії зробив В. Пащенко. Автором багатьох публікацій з питань державно-церковних стосунків ХХ ст. є А. Киридон. Церковне життя періоду Української революції представлене у працях В. Ульяновського, Б. Андрусишина, Т. Євсєєвої. Історія Української автокефальної православної церкви досліджувалася Ф. Турченком, О. Ігнатушею, Л. Пилявцем. В. Силантьєв вивчав взаємини більшовиків із церквою у 1920-х рр. Становищу православної церкви в Україні періоду Другої світової війни присвячено праці Ю. Волошина, О. Лисенка та ін. Зокрема, Ю. Волошин досліджував церковну історію Буковини в період окупації. Повоєнним розвитком церкви, передусім подіями на межі 1950-1960-х рр., займалися І. Меркатун, В. Баран, В. Войналович.

У сучасній українській історіографії з обраної нами теми дослідження існують роботи, присвяченні історії православної церкви окремих регіонів України, переважно західних. В. Борщевич і В. Рожко досліджували церковну історію Волині та Полісся; А. Зінченко, П. Слободянюк - Поділля. Церковна проблематика Буковини знайшла своє часткове відображення у працях І. Чеховського, О. Масана, О. Добржанського, які переважно присвяченні аналізу австрійського періоду. Наразі В. Холодницький дослідив релігійну ситуацію регіону в роки Другої світової війни.

Комплексно історія церкви в Україні в історико-релігієзнавчому контексті активно опрацьовується відділом релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України на чолі з А. Колодним. Зокрема, В. Єленський був одним із перших, хто зробив спробу всебічно осмислити державно-церковні стосунки в Україні в радянський період. Однією із найґрунтовніших праць, створених українськими релігієзнавцями та істориками за часів незалежності, стала десятитомна “Історія релігії в Україні”, другий і третій томи якої висвітлюють історію православ'я від запровадження християнства до кінця 80-х рр. ХХ ст. Окремий розділ третього тому, підготовлений М. Гайковським, присвячено історії православної церкви на Буковині з давніх часів до початку 90-х рр. ХХ ст. У ньому наголошено на унікальності православ'я на Буковині та його значенні. Однак радянському періоду церковної історії Буковини присвячено лише декілька абзаців.

Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти обраної для дослідження теми знайшли відображення в історичній літературі, спеціального комплексного дослідження з історії православної церкви на Буковині, державно-церковних відносин у 1944-1991 рр. ще не існує, чим і зумовлене звернення автора до цієї проблеми.

У підрозділі 1.2 „Характеристика джерельної бази та методи дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною, визначено методологію.

У відповідності з загально прийнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку автором опрацьовані фонди Центрального державного архіву вищих органів влади України (далі - ЦДАВОУ): Ф. 4648 („Уповноважений Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по УРСР”); Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ): Ф. 1 („ЦК Компартії України”); Державного архіву Чернівецького області (далі - ДАЧО): Ф. 621 („Уповноважений Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР по Чернівецькій області”), Ф. 623 („Уповноважений Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по Чернівецькій області”); Поточного архіву Чернівецько-Буковинської Консисторії: Ф. 1 („Парафії (громади і храми) та благочиння”), Ф. 2 („Духовенство, псаломщики, монахи, студенти”), Ф. 6 („Поточне діловодство”); Поточного архіву відділу в справах релігій Чернівецької облдержадміністрації.

Залучена інформативна неопублікована джерельна база дозволила чітко з'ясувати позицію державного керівництва щодо церкви, розкрити діяльність уповноваженого Ради у справах РПЦ (релігій) впродовж окресленого періоду, висвітлити позицію церкви до радянської антирелігійної політики, дослідити внутрішньоцерковне життя, проаналізувати склад місцевого духовенства та церковного активу тощо.

Крім неопублікованих у роботі представлено й опубліковані джерела, зокрема, матеріали партійних з'їздів, конференцій, пленумів ЦК, постанови і циркуляри центральних органів Комуністичної партії, праці партійних лідерів; законодавчі акти державної влади стосовно релігії й церкви, матеріали Ради у справах РПЦ (з 1965 р. - Ради у справах релігій) при Раді Міністрів СРСР, у першу чергу доповіді голови Ради на щорічних всесоюзних нарадах уповноважених Ради.

Певний внесок у розвиток церковної історії радянського часу зробив німецький дослідник Г. Штріккер, який підготував двотомник документів і матеріалів з державно-церковних взаємин у СРСР. Вони незаперечно вказують на цілеспрямовану антицерковну політику тогочасної влади.

Джерельну базу дисертації збагатили матеріали тогочасних періодичних видань. Важливу роль відіграли періодичні церковні видання, зокрема “Журнал Московской Патриархии” і “Православний Вісник”. Із матеріалів місцевої періодичної преси залучалися газети „Радянська Буковина” та Час”. Остання виникла в кінці 1980-х рр. як опозиційна до компартійної преса. Деяка інформація, переважно загального та статистичного характеру, отримана автором через мережу Інтернет на церковних сайтах. Значні матеріали залучено зі звітних та статистичних довідників, які містять цінні відомості про функціонування релігійних громад і храмів краю.

Отже, вдалося виявити і опрацювати такі групи документів: законодавчі, нормативні акти, які визначали завдання, форми, методи проведення державної релігійної політики в масштабах країни і роль при цьому різноманітних партійних і державних структур; документи, які висвітлювали роль державних органів у проведенні курсу влади по відношенню до релігійних організацій, форми, масштаби й наслідки репресій; церковні документи, які висвітлювали реакцію духовенства та віруючих на дії влади, внутрішнє життя церкви; матеріали щодо церковної опозиції. Таким чином, репрезентативна джерельна база дослідження дозволяє об'єктивно і повною мірою розкрити тему дослідження, вирішити поставлені завдання.

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення фактів, подій та явищ. В основу покладено принципи історизму та об'єктивізму наукових досліджень, які базуються на пріоритеті фактичного матеріалу. При висвітленні теми використовувалися загальнонаукові і конкретно-історичні методи наукового дослідження: аналізу і синтезу - при вивченні джерел і літератури, періодизації (діахронний) у процесі структуризації дослідження, проблемно-історичний для викладу історичного матеріалу, порівняльно-історичний при порівнянні подібних даних і фактів в одних і тих самих історичних умовах, ретроспективний (звернення до минулого) при розкритті історичного минулого через вивчення спадковості традицій, статистичний для аналізу різних за характером і значенням кількісних показників, структурно-системний під час дослідження організаційних засад і структури церковної організації. Комплексне застосування різноманітних методів дало можливість дослідити загальні та особливі тенденції в історії православної церкви на Буковині та державно-церковні стосунки у радянську добу, сприяло розкриттю проблеми в цілому.

Другий розділ „Розвиток православної церкви на Буковині у 1944 - 1957 рр.” структурно поділяється на чотири взаємопов'язані підрозділи, що присвячені аналізу становища буковинської православної церкви у 1944-1957 рр. У підрозділі 2.1 „Особливості буковинського православ'я на час звільнення краю у 1944 р.” досліджено обставини, на фоні яких розгорталися події церковного життя краю до звільнення від фашистів у 1944 р. Зроблено короткий порівняльний аналіз становища православної церкви на Буковині та загалом по Україні у 1920-1930 рр. На законодавчому рівні у Румунії православ'я мало статус державної релігії. Так, зокрема, існувала кримінальна відповідальність за відступ від православ'я. Більше того, належність до православної віри автоматично свідчила про лояльність особи до держави. Православна церква Буковини, як інституція, до 1940 р. володіла релігійним фондом, у якому зосереджувалися величезні матеріальні ресурси: землі, ліси, фабрики, залізниці тощо. Населення Буковини до приходу радянської влади ніколи не зазнавало утисків за релігійною ознакою. Під час свого перебування в регіоні у 1940-1941 рр. радянська влада ставилася до церкви як до інституції, що мала зникнути. У зв'язку із цим церковна організація краю практично не функціонувала: митрополит та більшість священиків виїхали за кордон, церковне майно було націоналізовано. Під час фашистської окупації Буковини 1941 - початку 1944 рр. церковно-релігійне життя було частково відновлено, хоча носило вкрай заангажований характер. Зокрема, значних розмірів набула румунізація. Внаслідок нової релігійної політики влади православна церква у СРСР отримала право на існування, проте її діяльність була обмежена жорсткими рамками „храму і приходу”.

У підрозділі 2.2 „Формування взаємин між радянською владою та церквою Буковини у 1944 - 1946 рр.” висвітлено події, які започаткували державно-церковні стосунки на Буковині після звільнення. Коли навесні 1944 р. Чернівці і більша частина області були звільнені, виявилося, що в краї залишилося лише близько 20 священиків, яких очолював о. К. Богатирець. У червні 1944 р. у Чернівці прибув священик Є. Ковернінський, направлений екзархом України митрополитом Іоанном (Соколовим). Перейнявши справи у К. Богатирця, Є. Ковернінський фактично очолив Чернівецьку єпархію, яка поступово стала частиною РПЦ. Серед позитивних наслідків цих змін варто відзначити припинення румунізації, перехід на юліанський календар, наведення дисципліни серед духовенства. З липня 1944 р. контроль над діяльністю церкви з боку держави здійснював уповноважений Ради у справах РПЦ при Чернівецькому облвиконкомі М. Касаткін. Декларуючи лібералізацію релігійної політики, разом із тим, радянська влада не відмовилася від своєї стратегічної мети - ліквідація церкви як соціального інституту. Тому, з одного боку, уповноважений Ради у справа РПЦ докладав зусиль для нормалізації церковного життя, а з іншого - жорстко лімітував церковну діяльність.

У підрозділі 2.3 „Церковне життя Буковини у повоєнне десятиліття” досліджено суперечливий розвиток православної церкви на Буковині в повоєнне десятиліття. Протягом декількох повоєнних років чисельність священиків Буковини зросла до двох сотень, але з кінця 1940-х рр. влада почала їх лімітацію. Отже, нові священики могли бути висвячені лише на заміну тих, які вибували. Віруючі, які зареєстрували в органах влади громади, отримували в користування свої храми. На 1948 р. у Чернівецькій області було зареєстровано 361 православну громаду, але після цього влада припинила реєстрацію нових громад. На час звільнення території краю від фашистів на Буковині функціонувало 2 монастирі: чоловічий Св.-Іоанно-Богословський Хрещатик у Заставнівському районі на березі Дністра та жіночий Св.-Введенський у Чернівцях. Влада не перешкоджала їхній діяльності, залишивши їм майно і землі. Архієрей докладав зусилля щодо відродження у Чернівцях духовного навчального закладу, створення місіонерського товариства, випуску церковного періодичного видання, відкриття бібліотеки релігійної літератури тощо. Однак більшість з цих задумів залишилися нереалізованими через спротив влади. У радянську добу на Буковині змінилася система матеріального забезпечення церкви. Основним джерелом фінансування стали добровільні пожертви віруючих. Водночас щодо священиків чинилася дискримінаційна податкова політика, оскільки вони вважалися „нетрудовим елементом”. У підрозділі 2.4.”Вплив „відлиги” на церковний розвиток краю” розкрито ті заходи, які мала змогу здійснити церква внаслідок започаткованої М. Хрущовим політики лібералізації. Влітку 1954 р. новим вищим партійно-державним керівництвом було зроблено спробу переглянути основні положення релігійної політики. Однак вона наразилася на значний спротив як населення Буковини, так і окремих представників т. зв. „сталінської гвардії” (В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович, М. Булганін). Наступні роки були сприятливими для церковного розвитку, який активізувався у всіх сферах. Внаслідок підвищення життєвого рівня населення зростали церковні прибутки, які переважно йшли на будівельні роботи. Зокрема, якщо в Чернівецькій області протягом 1944-1953 рр. було відремонтовано 78 храмів, то за 1954-1957 рр. - 241, із яких 128 - капітально.

У третьому розділі „Дискримінаційна політика радянської влади щодо буковинського православ'я у 1958 - 1964 рр.”, який структурно поділяється на три підрозділи, охарактеризовано тотальні антицерковні утиски влади по відношенню до релігії й церкви на Буковині в кінці 1950-х - на початку 1960-х рр. У підрозділі 3.1. „Фінансові обмеження та ліквідація буковинських монастирів” охарактеризовано діяльність держави, спрямовану на погіршення матеріального становища церкви та її служителів. Розкрито цілеспрямовану політику радянської влади з ліквідації буковинських монастирів. Восени 1958 р. владою було відновлено антицерковний наступ. Перші удари спрямовувалися проти церковних прибутків і монастирських господарств. Спочатку влада зробила збитковим виробництво та продаж свічок і забрала у монастирів понад 70 % земель, обклавши їх завищеними ставками податків. Результатом стало те, що у двох буковинських монастирів залишилося по одному гектару землі. Впродовж наступних років влада розширила спектр відповідних заходів. Священиків усунули від фінансово-господарської діяльності приходів і перевели на сталі ставки зарплати. При цьому розміри їхніх податкових платежів були зависокими. Рух церковних коштів контролювався через квитанційні книжки, які використовувалися як засіб адміністративного тиску на священиків, членів церковного активу.

З квітня 1957 р. у монастирі Хрещатик перебував нині канонізований схіігумен Кукша (Величко), внаслідок цього до монастиря розпочалося масове паломництво, яке влада не могла зупинити. Тому влітку 1960 р. схіігумена Кукшу переселили в Одесу, а інших монахів у Почаїв, а на їхнє місце переселили монахинь із Чернівців. Проте незабаром, влітку 1962 р., влада розігнала монахинь і закрила останній буковинський монастир.

У підрозділі 3.2. „Закриття храмів і зменшення чисельності духовенства” висвітлено процес закриття владою храмів, заходи щодо скорочення чисельності духовенства та кількості духовних навчальних закладів і тих, хто у них навчався. У 1959 р. у Чернівецькій області були закриті перші два храми, а з лютого 1960 р., коли Г. Карпова на посаді Голови Ради в справах РПЦ замінив В. Куроєдов, розпочалося планове скорочення чисельності церковних установ і церков. Загалом протягом 1959-1963 рр. у Чернівецькій області було знято з реєстрації 97 православних громад і закрито 99 храмів. Дві громади - у Герцах і Сторожинці - в обмін на свої закриті церкви отримали маленькі старі з раніше недіючих. Кількість діючих храмів Буковини зменшилася з 361 у 1958 р. до 264 у 1964 р., а священиків - з 193 у 1958 р. до 165 на 1 січня 1965 р. Із 1959 р. уповноважений Ради у справах РПЦ заборонив архієрею висвячувати у духовний сан людей без духовної освіти. Одночасно владі вдалося закрити 5 з 8-ми діючих у СРСР духовних семінарій і знизити кількість учнів у них майже втричі.

У підрозділі 3.3. ”Утиски владою духовенства та віруючих краю” розглянуто весь арсенал адміністративних заходів, які використовувала влада для „атеїстичного перевиховання” людей. Для встановлення тотального контролю за діючими священиками та членами православних громад і обмеження їхньої діяльності, було запроваджено нові заборони та обмеження. Наприклад, заборонялося священикам служити не у своїх храмах під час свят. Віруючих обмежували у місцях проведення культових дій. Тривалість церковного дзвону сурово регламентувалося від 1 до 3 хв. у місті та від 1 до 10 хв. у селі. Жорсткий контроль встановлювався за проповідницькою діяльністю духовенства. Зокрема, представники влади контролювали, щоб священики навіть під час служби не займалися релігійною пропагандою. Для реалізації цих заходів по всій країні створювалися комісії та групи сприяння уповноваженим Ради у справах РПЦ, які займалися наглядом за діяльністю духовенства і віруючих.

У четвертому розділі „Тенденції державно-церковних стосунків на Буковині у 1964 - 1991 рр.”, який структурно складається з чотирьох підрозділів, проаналізовано процеси, які відбувалися в державно-церковних відносинах на Буковині протягом періодів „застою” та „перебудови”. У підрозділі 4.1. „Процес „освоєння” владою закритих храмів” досліджено дії влади щодо законних клопотань людей про реєстрацію релігійних громад і повернення закритих на межі 1960-х рр. храмів. Протягом наступних двох десятиліть, після усунення М. Хрущова, влада не допустила відкриття жодного з закритих раніше храмів, оскільки побоювалася „ланцюгової реакції”. Навпаки, протягом 1964-1986 рр. у Чернівецькій області було знято з реєстрації ще 8 громад. У відповідь на вимоги віруючих щодо повернення закритих храмів, влада вирішила провести їхнє “освоєння” - зробити все можливе, щоб закриті церкви не нагадували людям про своє минуле. З понад 100 закритих храмів „неосвоєними” вважалися близько половини. З осені 1979 р. розпочалося вивезення з колишніх храмів церковного майна та їхнє переобладнання або руйнація. У таких селах, як Горошівці і Кулівці Заставнівського району, Ожево Сокирянського району, Мошанець Кельменецького району, Тернавка Глибоцького (нині - Герцаївського) району, Давидівці та Юженець Кіцманського району не обійшлося без протистояння віруючих із владою та силових дій. Результатом стало подальше загострення відносин влади та віруючих.

У підрозділі 4.2. „Політика подвійних стандартів щодо віруючих” висвітлено заходи, які використовувалися владою щодо священиків і мирян у період „застою”. Їхня особливість у цей період полягала в тому, що влада постійно виправдовувала свої дії посиланнями на „найдемократичніше” радянське законодавство. Кожний активний священик або мирянин потенційно міг потрапити у лави порушників радянського законодавства, хоча представники влади, які брутально знущалися над віруючими, були безкарними, оскільки знали, що директиви партії з боротьби з “релігійними пережитками” вище законів. Крім цього, влада в особі уповноваженого Ради у справах релігій „проводила роботу” з архієреєм і церковним активом для “вимивання” церковних коштів у різні державні фонди, зокрема Фонд миру. Щорічно держава отримувала лише з однієї Чернівецької області декілька сотень тисяч карбованців.

У підрозділі 4.3. „Посилення кризових явищ у православній церкві Буковини” розкрито негативні тенденції у церковному житті регіону, які стали наслідком антицерковної політики влади. Катастрофічно зменшувалася чисельність духовенства та його якісний рівень. Близько 260 буковинських парафій протягом 1970-х рр. знаходилися під опікою лише 140 - 160 священиків. Зазначимо, що більшість священиків були людьми пенсійного віку, багато з них не мали спеціальної освіти, а окремі - навіть шкільної. Проблема недостатньої кількості релігійної літератури загострювалася майже повною відсутністю книжок українською мовою. Загалом це призводило до зменшення кількості парафіян. Більшість представників церкви вказані тенденції сприймали як негативні, але тимчасові явища. Однак була незначна частина кліриків та мирян, які закликали до рішучих дій - дисиденти. Однак керівництво церкви їх не підтримало, а діяльність окремих із них засудило. Наприклад, священики Г. Якунін та М. Ешліман були заборонені у священослужінні.

У підрозділі 4.4. „Нормалізація релігійного життя внаслідок „перебудовчих” процесів” простежено зміни, які відбулися у державно-церковних стосунках під час „перебудови”. Вони стали відчутними з 1988 р. Священики отримали право очолювати парафіяльні ради, а віруючі - реєструвати в органах влади свої громади. Протягом 1988-1990 рр. у Чернівецькій області було зареєстровано понад сто православних громад. Незабаром було скасовано всі обмеження стосовно висвячення священиків і духовної освіти. Церква отримала свободу щодо випуску друкованої продукції. У 1989 р. почав відроджуватися монастир Хрещатик, а у 1991 р. церква підняла перед владою клопотання про повернення будівель Св.-Введенського монастиря. Поступово духовенство було урівняне в громадянських правах із іншими верствами суспільства. Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” юридично закріпив ці зміни та запровадив нові. Зокрема, було дозволено релігійну пропаганду. Водночас церква зіткнулася з новими проблемами, які фактично являли собою рецидиви антицерковної політики тоталітарної системи. Одним із таких питань, яке не вирішене й донині, є розкол українського православ'я. На час проголошення незалежності України УАПЦ на Буковині налічувала лише 13 громад, а УПЦ - 366, але їхній конфлікт тільки розпочинався.

церковний радянський влада православний

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що вона поки що не стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до дисертаційної роботи джерельна база є достатньо представницькою та достовірною.

4. Православна церква в Чернівецькій області за кількісними показниками залишалася у кращому становищі, порівняно з іншими регіонами України та Радянського Союзу, насамперед завдяки високій релігійності місцевого населення.

5. Стратегічною метою радянської релігійної політики завжди залишалося повне знищення церкви, однак, у різні періоди змінювалися методи і темпи. Радянська влада йшла на тактичні компроміси з церквою лише в моменти державних катаклізмів.

7. Радянські релігійні дисиденти не знайшли суттєвої підтримки серед церковної ієрархії, кліру та віруючих. Навпаки, до репресій з боку влади додалися заходи канонічного впливу з боку церковного керівництва. В результаті дисиденти перенесли звинувачувальні акценти в питанні церковної дискримінації з влади на керівництво Московської патріархії.

8. Протягом 1988 - 1991 рр. радянське керівництво пішло назустріч більшості побажань церкви, внаслідок чого припинилася релігійна дискримінація, а церква стала повноправним соціальним інститутом.

9. Антицерковна політика влади, яка мала місце в радянську добу, спричинила багато негативних явищ у релігійному житті суспільства, основним з яких є розкол у сучасному українському православ'ї.

Публікації. Здобуті автором наукові результати опубліковано у монографії, ряді статей та у збірниках доповідей і повідомлень наукових конференцій

1. Яремчук С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). - Чернівці: Рута, 2004. - 352 с.

2. Яремчук С. Становлення церковного життя у Чернівецькій області в перші повоєнні роки // Наукові записки з української історії: Збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - Вип. 11. - С. 146 - 153.

3. Яремчук С. Адміністративний тиск радянської влади на православну церкву в кінці 50-х - на початку 60-х рр. ХХ ст. (на прикладі Чернівецької області) // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - Т. 5. - С. 193 - 198.

4. Яремчук С. Процес “освоєння” раніше закритих православних церков як остання адміністративна акція радянської влади (на прикладі Чернівецької області) // Наукові записки з української історії: Збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - Вип. 12. - С. 184 - 192.

5. Яремчук С. Життєвий шлях православного священика Кассіана Богатирця // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - Т. 6. - С. 275 - 280.

6. Яремчук С. Лібералізація державно-церковних стосунків у СРСР наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ століття (на прикладі Чернівецької області) // Матеріали науково-практичної конференції „Національно-державне відродження України: історія і сучасність” (11 - 12 травня 2005 р.). - Коломия, 2005. - Ч. 1. - С. 38 - 43.

7. Яремчук С. Церковне питання на Буковині і політична боротьба навколо нього // Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників та студентів, присвячені 120-річчю заснування Чернівецького університету (4 - 6 травня 1995 р.) - Чернівці, 1995. - Т.1. - Кн. 1. - С. 61.

АНОТАЦІЇ

Яремчук С.С. Православна церква на Буковині у 1944 - 1991 рр. (державно-церковні взаємини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2006.

У дисертації досліджено історію православної церкви на Буковині у 1944 - 1991 рр. Основну увагу зосереджено на державно-церковних стосунках, які визначально впливали на церковний розвиток. Простежено зміни як церковного, так і світського характеру, які відбулися у статусі буковинської православної церкви після входження Чернівецької області до складу Української РСР і Радянського Союзу. Зроблено порівняльний аналіз організаційної структури та кількісних показників буковинської православної церкви до і після приходу радянської влади, з'ясовано чинники, які визначали тогочасний статус церковної організації регіону. Вивчено цілеспрямовану антицерковну політику державної влади в зазначений період. З'ясовано роль уповноваженого Ради в справах РПЦ (релігій) при Чернівецькому облвиконкомі в питанні державної політики щодо релігії і церкви. Охарактеризовано позицію духовенства та мирян щодо політики влади стосовно церкви та розкрито роль церковних дисидентів. Висвітлено зміни, які відбулися в державно-церковних взаєминах у кінці 1980-х рр. Доведено причинно-наслідковий зв'язок між рецидивами негативного ставлення влади щодо релігії та церкви у радянський час і тими явищами релігійного життя України, які вийшли назовні після нормалізації державно-церковних стосунків.

Ключові слова: православна церква, релігія, Буковина, монастир, єпископ, священик, радянська влада, громада.

Яремчук С.С. Православная церковь на Буковине в 1944 - 1991 гг. (государственно-церковные взаимоотношения). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2006.

Диссертация посвящена проблеме государственно-церковных взаимоотношений на Буковине в 1944 - 1991 гг. в контексте религиозной политике советской власти. На основе всестороннего анализа широкого круга архивных, статистических материалов, научных публикаций сделана попытка комплексного исследования истории православной церкви на территории Черновицкой области. Несмотря на достаточное количество литературы, в которой рассматривается церковная история ХХ века, проблема взаимоотношений православной церкви и государственной власти на Буковине не стала объектом самостоятельного изучения. Автор осуществил комплексный анализ проблемы, объективно подойдя к ее рассмотрению. Прежде всего были освещены перемены как церковного, так и гражданского характера, которые произошли в статусе буковинской православной церкви после вхождения Черновицкой области в состав Украинской ССР и Советского Союза. В результате вхождения церковной организации Буковины в состав Русской православной церкви ее статус трансформировался с автономной митрополии до унифицированной епархии. Но при этом отошла в прошлое румынизация и новый стиль, против которых выступало украинское население. С внедрением советского законодательства православные верующие Буковины впервые ощутили, что представляет собой религиозная дискриминация. Церковь не только потеряла все свои привилегии, но и превратилась в идеологического врага новой власти. Поэтому большинство местных священников выехали за границу до прихода советской власти. Для запугивания оппонентов коммунистами были проведены „чистки” среди местного населения, под которые попали и представители духовенства, и верующие. В работе сделан сравнительный анализ организационной структуры и количественных показателей церкви до и после прихода советской власти. Уровень религиозности местного населения позволил в короткие сроки возродить церковную организацию края. Хотя многие потери оказались невосполнимыми, общее положение церкви на Буковине оставалось одним из лучших в УССР. Через всю работу проходит тема целенаправленной антицерковной политики советской власти, которая велась все время, менялись только ее формы и методы. Проанализирована роль уполномоченного Совета по делам РПЦ (религий) при Черновицком облисполкоме, как координатора в вопросах проведения государственной политики по отношению к церкви, а попросту административного давления. Охарактеризована гражданская позиция духовенства и верующих в отношении политики власти и раскрыты особенности диссидентского движения. Притом, что верующие Буковины остались пассивными к призывам горстки церковных диссидентов, они проявили неслыханную активность и мужество в отстаивании своих святынь, в частности храмов. Также изучены изменения, которые произошли в государственно-церковных отношениях в конце 1980-х гг. под влиянием „перестройки”. Предоставление церкви прав и свобод было логическим завершением конфликта идеологий и воочию опровергло атеистические тезисы об „антинародном” характере церкви. Показана причинно-следственная связь между рецидивами тоталитарного общества, в котором атеизм насаждался государственной властью и теми явлениями религиозной жизни Украины, которые вышли наружу после нормализации государственно-церковных отношений. Тоталитарное общество само по себе есть ущербным, а атеизм способствовал уничтожению духовных ценностей. Поэтому современное украинское общество до сих пор пожинает плоды прошлых десятилетий.

Ключевые слова: православная церковь, религия, Буковина, монастырь, епископ, священник, советская власть, община.

Yaremchuk S.S. “Orthodox сhurch in Bukovyna in 1944 - 1991 years (relationship between the state and the church)”. - Manuscript. This thesis is for obtaining the scientific degree of the Candidate of Historical Sciences on specialty 07.00.01 - history of Ukraine. - Cherkasy national university named after Bogdan Khmelnytskyi. - Cherkasy, 2006. In the dissertation there is studied the history of the Orthodox Church in Bukovyna during 1944-1991. The principal attention was focused on the state and church relations that mainly influenced the development of the church. There are traced the changes of church and secular character that took place in the status of the Bukovynian Orthodox Church after accession of the Chernivtsi Region in Ukrainian SSR (Soviet Socialist Republic) and Soviet Union. There is made the comparative analysis of organization structure and quantitative indicators of the Bukovynian Orthodox Church before and after Soviet power coming, and there are elucidated the factors that determined the status of those days church organization of the region. There is traced the goal-oriented anti-church policy of the state power that was led during all the above described time. There is revealed the role of the Council representative in religious matters at the Chernivtsi Region Executive Committee concerning religion and church state policy. There is characterized the attitude of clergy and parishioners towards state policy concerning church, and there is unveiled the role of church dissidents. There are elucidated the changes that took place in the state and church relations in the end of 1980s. There is proved the cause and effect relation between recurrences of the state negative attitude towards religion and church during the Soviet period, and those phenomena of religious life in Ukraine that came to light after normalization of the state and church relations.

Key-words: orthodox church, religion, Bukovyna, monastery, bishop, priest, the Soviet regime, community.

Размещено на Allbest.ru