Виникнення та еволюція української козацької старшини Гетьманщини (1648-1782 рр). Історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

07.00.06 - Історіографія,

джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Виникнення та еволюція української козацької старшини Гетьманщини (1648-1782 рр). Історіографія проблеми

Фицик Лариса Анатоліївна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук,

Кривошея Володимир Володимирович,

Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України,

відділ етноісторичних досліджень,

головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Лепявко Сергій Анатолійович,

Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка,

кафедра історії слов'янських народів,

завідувач кандидат історичних наук,

Ситий Ігор Михайлович,

Чернігівський історичний музей

ім. В. Тарнавського,

провідний науковий співробітник

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ української історіографії та спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться „29” березня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України ( 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий „26” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історіографія виникнення та еволюції козацької старшини потребує неупередженого розгляду сучасними дослідниками, оскільки попередні оцінки цієї проблеми у літературі постійно змінювалися. Вчені дореволюційного, радянського та сучасного пострадянського періоду мають суттєві розходження у своїх поглядах на козацьку старшину та її роль у суспільному житті Гетьманщини. Вагомий внесок у дослідження зробили представники української діаспори та іноземні дослідники. Враховуючи зазначене вище, виникла потреба переосмислення цієї проблеми. Потрібно розглядати козацьку старшину через призму поглядів різних історіографічних шкіл, що сприятиме більш об'єктивному висвітленню дослідниками поставленої проблеми, тому дисертант намагається подати оцінку праць, що стосуються найбільш актуальних питань історіографії цього соціального прошарку Гетьманщини у контексті зміни підходів до цієї проблеми упродовж усього часу її розробки.

Ситуація, що склалася, є об'єктивним наслідком упередженого підходу до поставленої проблеми попередніми дослідниками. Співставлення різних точок зору в історіографії козацької старшини середини XVII - кінця XVIII ст. буде наступним кроком на шляху деідеологізації історичної науки та сприятиме формуванню виваженої оцінки в історіографії. Лише аналіз широкого кола історіографічних праць у повній мірі дозволить дослідити поставлену проблему, а також оцінити стан її розробки та визначити перспективи дослідження.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до плану роботи та наукової теми відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України ім. І.Ф.Кураса.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні стану, повноти і достовірності вивчення виникнення та еволюції козацької старшини Гетьманщини в українській історіографії, виявлення недостатньо опрацьованих питань та вироблення рекомендацій щодо подальшої розробки теми.

Ця мета досягається виконанням таких дослідницьких завдань:

охарактеризувати основні етапи та напрями дослідження виникнення та еволюції української козацької старшини упродовж початку ХІХ - початку ХХІ ст.;

виявити, систематизувати і кваліфікувати історіографічні джерела щодо проблеми;

проаналізувати повноту і достовірність відображення в історіографії основних етапів та особливостей розвитку старшини;

виокремити персональний внесок учених у дослідження козацької старшини;

окреслити на основі наявних праць недостатньо вивчені аспекти, спотворені або сфальсифіковані події, явища і процеси, визначити напрями майбутніх дослідницьких пошуків.

Об'єктом дослідження є сукупність основних груп історіографічних джерел (україно- і російськомовних), нагромаджених в Україні та за кордоном, які характеризують стан і розвиток історичної думки з історії української козацької старшини.

Предметом дослідження стало висвітлення провідних напрямів зародження, становлення і збагачення наукових знань про виникнення та еволюцію української козацької старшини Гетьманщини, формування концептуальних засад її дослідження, виявлення основних тенденцій і закономірностей розвитку цих знань.

Методологічні основи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, всебічності, наступності, ціннісного підходу, які зумовлюють вивчення і узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Для розв'язання поставлених завдань дисертантом були використані загальнонаукові (історіографічний аналіз та синтез, критика джерел) та загально-історичні (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, системно-структурний, ретроспективний) методи дослідження.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з початку ХІХ ст. до наших днів. Нижня межа роботи зумовлюється початком проведення системних наукових досліджень з історії козацької старшини Гетьманщини у вітчизняній науці, а верхня - необхідністю з'ясування сучасного стану вивчення цього питання. Крім того, встановлюються хронологічні межі стосовно предмету історіографії цієї проблеми: 1648-1782 рр. (нижня межа зумовлюється початком перетворення козацької старшини у правлячу еліту Української козацької держави, верхня - завершенням процесу існування старшини як керівного стану).

Наукова новизна роботи зумовлена сукупністю й масштабністю поставлених завдань. У ній вперше комплексно за проблемно-хронологічною схемою узагальнено історіографію української козацької старшини, окреслено основні історіографічні періоди, обґрунтовано класифікацію джерельного комплексу, з'ясовано концептуальні та методологічні засади досліджень, визначено і проаналізовано основні тенденції розвитку історичних знань про особливості функціонування старшини в різні історичні періоди, проаналізовано у порівняльному аспекті внесок вітчизняних та зарубіжних учених у розробку досліджуваної проблеми, поставлено ряд історичних та історіографічних проблем, які потребують подальшої наукової розробки.

Практичне значення отриманих результатів. Виявлено здобутки і вузькі місця в опрацюванні теми, висунуто пропозиції та рекомендації, що націлюють істориків на подальшу розробку нових проблем. Висновки можуть бути використані у процесі викладання історії України, історії держави і права України, українознавства, економічної історії у вищих та середніх навчальних закладах, а також для написання узагальнюючих і спеціальних праць з історії української історичної думки. Результати дослідження використовуються автором при проведенні занять зі студентами Уманського державного аграрного університету.

Особистий внесок здобувача. В опублікованих у співавторстві з В.В. Кривошеєю статтях дисертанту належить розробка і написання текстів статей відповідно до поданих науковим керівником ідей та визначених напрямів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати, ідеї та пропозиції дисертації обговорювалися на засіданні відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, були оприлюднені у доповідях на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Україна скрізь віки” (Кам'янець-Подільський, 1999 р.), на міжвузівській науково-практичній конференції „Десять років незалежності України: шляхами державотворення” (Умань, 2001 р.), на II Міжнародній науково-теоретичній конференції „Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004 р.), на конференціях „Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 2000, 2004 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Історичні витоки козацького роду в Україні” (Вінниця, 2004 р.), Третій міжнародній молодіжній науково-практичній конференції „Козацька скарбниця. Гетьманські читання” (Київ, 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Україна в структурі європейської співдружності” (Умань, 2006 р.).

Публікації. Результати дослідження опубліковані у 4 виданнях, внесених до переліку ВАК, загальним обсягом 2,9 друкованих аркушів. Загальна кількість публікацій дисертанта з цієї проблематики складає 12 статей.

Структура дисертації зумовлена поставленими у роботі метою і дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку скорочень, списку використаних джерел та літератури, додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його методологічні принципи, хронологічні рамки, розкрито наукову новизну дисертації та її практичне значення, подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ „Джерельна база і становлення наукової проблематики історіографії козацької старшини” присвячений аналізові джерельної бази та історичної літератури, у якій тією чи іншою мірою висвітлюється історія української козацької старшини. У підрозділі 1.1. „Джерельна база” здійснено аналіз стану джерельної бази дисертації, яка представлена широким комплексом історіографічних та історичних джерел, основним критерієм відбору яких стала причетність до розробки найбільш значимих аспектів досліджуваної проблеми. 901 історіографічне джерело, використане у дисертації, можна розділити на кілька груп: 1) наукові авторські та колективні монографії, зібрання творів з проблеми як загальнотеоретичного, так і конкретно-історичного характеру, присвячені різним питанням становлення та розвитку козацької еліти. Першочергове значення надається монографіям як пріоритетному носію розвитку науки; 2) періодичні видання: статті в журналах, бюлетенях, збірниках, що містять елементи досліджуваної проблеми; 3) рукописи та автореферати докторських і кандидатських дисертацій. Окремі історіографічні сюжети розроблялися у вступах до кандидатських та перших розділах докторських дисертаційних робіт, хоча і їм певною мірою властивий бібліографічний характер аналізованої літератури; 4) матеріали круглих столів, конференцій, наукових сесій; 5) бібліографічні і біобібліографічні довідники (були видані декілька таких довідників, присвячених О. Лазаревському, Г. Швидько, Ю. Мицику, працям учених Відділення історії, філософії та права НАН України та ін.; 6) критико-бібліографічні огляди, передмови до книг, рецензії; 7) критико-бібліографічні огляди; підручники, навчальні посібники, курси лекцій, енциклопедії, навчально-методичні матеріали, які аналізуються у пропонованій дисертації як апробовані висновки на конкретному етапі розвитку науки. Під таким же кутом зором використані статті у спеціалізованих енциклопедіях та довідниках; критичні огляди літератури й публіцистики із загальних проблем діяльності старшини та окремих її аспектів, а також специфічні журнальні статті, що стосуються питань наукового життя, видавничої діяльності наукових установ.

Наукові праці дослідників стосовно досліджуваної проблематики були класифіковані у такий спосіб: 1) узагальнюючі видання з історіографії України, видані у різні часи; 2) загальні роботи, присвячені історіографії старшини; 3) історіографічна література, присвячена окремим напрямам дослідження козацької старшини; 4) публікації, у яких здійснюється аналіз історичних поглядів та концепцій конкретних істориків про старшину. Всі історіографічні джерела також класифіковані й за часовим принципом: дореволюційні дослідження, дослідження радянської доби, закордонна історіографія, сучасна історіографія.

Як джерело залучалися й архівні документи, які містять відомості про проблеми, поставлені перед дослідниками при вивченні теми. Їх використання в ході здійснення історіографічного аналізу дозволило підвищити рівень критичного аналізу робіт. З цією метою використовувалися письмові архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві та Інституту рукопису НБУ імені В.І. Вернадського. Серед них: архіви Генеральної військової канцелярії (ф. 51), першої (ф. 53) та другої (ф. 54) Малоросійських колегій, канцелярії міністерського правління (ф. 55). З фондів ІР НБУ використані матеріали ф. І (Літературні матеріали), ф. ІІ (Історичні матеріали), ф. VІІІ (Колекція Київського університету), ф. Х (Архів АН України), ф. ХІІ (Модзалевський В.Л.), ф. XIV (Колекція історичних документів ВР НБУ), ф. ХХVІІІ (Історичний музей ім. Т.Г. Шевченка), ф. ХХХ (Зібрання рукописних книг).

Серед законодавчих актів важливі відомості щодо старшини містяться в універсалах гетьманів та полковників. Цю групу джерел доповнюють майнові судові документи, іменні та формулярні списки, „сказки” полкової і сотенної старшини, значкових товаришів, військових товаришів, полкової старшини, бунчукових товаришів, сотників, справи про присвоєння чинів і звань, звільнення у відставку, про вибори і призначення окремих старшин на уряди, „відомості” про майновий стан службовців, формулярні списки старшини на конкретний місяць, на третину року, на половину року („піврічна” відомість) і рік („річна відомість”), „відомості” полкових канцелярій про абшитовану старшину, документи, пов'язані з виплатою грошової винагороди, компути, ревізії, присяжні книги, інструкції козацьким послам, монастирські та козацькі літописи, щоденники, родові фонди, автобіографічні матеріали, заповіти, чолобитні, доноси, епістолярії, купчі. Окремими групами джерел є документи Генерального слідства про маєтності і Румянцевської ревізії, описи Київського і Чернігівського намісництв.

Використано опубліковані ще у ХІХ ст. збірники документів, значний корпус джерел міститься у збірниках „Возз'єднання України з Росією”, „Документи про визвольну війну 1648-1654 рр.”, „Документи Богдана Хмельницького”, „Ділова документація Гетьманщини ХVІІІ ст.”, „Волинь в роки Визвольної війни українського народу ХVII століття”, підготовлених і здійснених Ю. Мициком виданнях щодо козацької історії Національно-визвольної війни.

У підрозділі 1.2. „Історіографічні оцінки становлення наукової проблематики” належну увагу надано працям М. Максимовича як історіографа козацької старшини. Розкрито його критичний історіографічний підхід у „Листах про Богдана Хмельницького”, адресованих М. Костомарову. Показано полеміку дослідника з польським істориком М. Грабовським та російським істориком Г. Карповим. Значну увагу приділено історіографічним статтям О. Лазаревського, присвяченим уривкам з „Історії України і козаків” О. Мартоса, „Заметкам о Мазепе” (з приводу книги Ф. Уманця „Гетьман Мазепа”), „Судам в старой Малороссии”, де подані зауваження на монографію Д. Міллера „Суды земские, гродские и подкоморные в XVII в.” Відзначено, що у рецензіях Д. Багалія, В. Мякотіна, І. Лучицького, І. Джиджори, які з'явилися переважно у спеціалізованих українознавчих часописах, містяться відгуки на однобічне висвітлення старшинської верстви О. Лазаревським.

Встановлено, що найбільшу увагу в історіографів викликали праці О. Лазаревського і В. Липинського, в яких увага була сконцентрована на питаннях управлінських функцій старшини, ролі шляхти у її становленні, взаємин старшини і селянства. З історіографічної точки зору привертає увагу полеміка, яка розгорнулася між М. Василенком та М. Слабченком з приводу монографії останнього „Малорусский полк в административном отношении”.

У дисертації підкреслено, що увага дослідників зосереджувалася на історіографічних оцінках гетьманів, окремих ієрархічних груп старшини в різні періоди і в різних регіонах. Відзначено, що важливе значення для вивчення історіографії соціально-економічних відносин на Гетьманщині, зокрема старшинського землеволодіння, мала стаття С. Іваницького-Василенка про державне землеволодіння окремих представників шляхти, що залишилися в межах козацької держави, в якій він здійснив аналіз праць В. Мякотіна, О. Лазаревського, М. Владімірського-Буданова. Вказано, що значний інтерес для вивчення питання історіографії адміністративних установ Гетьманщини становить рецензія М. Петровського на працю І. Крип'якевича „Студії над державою Богдана Хмельницького”.

Ґрунтовний історіографічний аналіз попередніх праць, присвячених проблемі функціонування центральних органів влади був зроблений В. Дядиченком. А. Пашук здійснив короткий критичний огляд доробку попередньої історіографії про компетенції судових органів влади Гетьманщини. Постійно в полі зору дослідників були праці М. Максимовича. У 60-ті роки, коли увага знову була зосереджена на дослідженні народницького руху, посилився інтерес істориків до народницької історіографії. Питання поглядів народницької історіографії на козацьку старшину систематизував Г. Сторчак. Важливе значення для дослідження проблеми мала стаття О. Апанович, у якій була здійснена спроба оцінки стану вивчення командного складу збройних сил України першої половини XVIII ст. В. Сарбей проаналізував внесок О. Лазаревського у розвиток козацької регіоналістики. Проблемою історіографії козацької старшини активно і детально займався О. Коваленко, який у 1980 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену вивченню спадщини видатного історіографа старшини В. Модзалевського.

Наступним кроком у вивченні проблеми стали останні півтора десятиліття. Аналіз літератури про політичну діяльність козацької еліти на міжнародній арені подав В. Горобець, до історіографії її політичної культури звертається О. Струкевич. Помітною подією в історичних колах стала поява монографії В. Кривошеї „Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків” (2002 р.), у якій автор проаналізував два зрізи історіографії питання: персональний склад та генеалогію. У працях Т. Яковлєвої значне місце зайняв аналіз праць, пов'язаних з вивченням публікацій про козацьку старшину після Б. Хмельницького. Історіографія козацької старшини Переяславського полку міститься у дисертаційних дослідженнях І. Кривошеї, А. Іваненка, історіографічні оцінки різноманітних аспектів діяльності старшини, яка брала участь у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., - у дисертації О. Репана.

Державницьку діяльність Б. Хмельницького в оцінках М. Максимовича, М. Грушевського та В. Липинського дослідив Л. Мельник, вагомий внесок у дослідження історіографії праць про Б. Хмельницького зробили представники української діаспори, зокрема Б. Крупницький та Я. Пеленський. Поступом на шляху дослідження історіографії козацької старшини часів Ю. Хмельницького стали досліди Н. Савчук. Оцінку стану вивчення гетьманства Павла Тетері здійснив В. Газін. Ґрунтовний аналіз праць М. Костомарова про І. Мазепу здійснив Ю. Пінчук у монографії „Микола Іванович Костомаров. 1817-1885” (1992), С. Павленку належить історіографічний огляд про старшину за гетьмана І. Мазепи. Гетьману І. Скоропадському присвятив докторську дисертацію і монографії О. Гуржій. Історіографічну роботу оглядово-аналітичного плану, у якій розглядалася постать гетьмана Д. Апостола в оцінці істориків XIX ст., представила О. Ковальчук.

Відзначено, що до поля зору історіографів потрапили праці, які стосуються механізму реалізації старшиною політичної влади. Так, зокрема, погляди відомого історика українського права Л. Окиншевича на функціонування владних структур в українській козацькій державі вивчав С. Водотика. До історіографії основних процесів та особливостей інтеграції регіональної еліти XVIII - першої третини XIX ст. до владних органів Російської імперії звертається у дисертаційному дослідженні Б. Галь. Історик намагався порівняти ступінь її вивчення у різні історіографічні періоди, дати оцінку внеску представників української діаспори в її розробку. До проблем з'ясування концепцій та підходів українських вчених середини XIX - XX ст. щодо українського державного будівництва у 1648-1657 рр. звертається у кандидатській дисертації І. Поліщук.

Важливе місце у дисертації відведено працям, у яких розглядався доробок дослідників української діаспори у вивченні старшини. Серед них дисертаційні дослідження О. Яся про державницьку традицію в українській зарубіжній історичній науці та І. Верби про внесок О. Оглоблина в українську історіографію. Із зарубіжної історіографії аналізується стаття З. Когута „Проблеми дослідження української еліти Гетьманщини (1650-1830)”, в якій він ставить методологічні завдання дослідникам козацької старшини.

У другому розділі „Історіографія виникнення та персоніфікації козацької старшини в українській історіографії” висвітлені питання про стан вивчення джерел формування та персонального складу старшини. У підрозділі 2.1. „Питання виникнення та становлення української козацької старшини в історичних дослідженнях” з'ясовано, що початком формування історіографії старшини Гетьманщини вважається початок ХІХ ст. - час, коли світ побачили перші публікації істориків. З огляду на різні суспільно-політичні причини весь історіографічний процес дослідження вказаної проблеми дослідники розподіляють на три періоди: дореволюційний (ХІХ - початок ХХ ст.), радянський (з 1917 р.) та сучасний, який розпочався з проголошенням державної незалежності України, до яких приєднуємося і ми, лише з уточненнями верхньої межі другого періоду як кінець 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст. Зазначено, що помітним явищем у вивченні цього питання стали праці П. Куліша, О. Лазаревського, Д. Міллера, О. Єфименко, В. Модзалевського, І. Каманіна, Д. Мякотіна, М. Грушевського, Л. Окиншевича, В. Щербака. З'ясовано, що дослідники в основному зосереджували увагу на вивченні походження старшинських родів, їх пристосування до нових політичних умов і приходили до спільної думки, що старшина, яка складала правлячу еліту, вийшла з народних мас.

Підкреслено, що козацька старшина періоду 1625-1648 рр. як джерело старшинського корпусу Гетьманщини, стала однією з важливих проблем історіографії лише на сучасному етапі.

Стосовно ролі покозаченої шляхти у старшинському середовищі існує розмаїття думок. Вважаємо, що вирішенню цієї проблеми допоможе періодизація процесу покозачення шляхти, яка уже здійснена стосовно початкового періоду Національно-визвольної війни.

В історіографії було поставлене питання про правовий статус неурядової старшини. Присвячена цьому питанню спеціальна монографія Л. Окиншевича відіграла свого часу важливу роль у дослідженні значного військового товариства, але сьогодення вимагає нового комплексного дослідження чотирьох категорій неурядової старшини: значного, військового, бунчукового і значкового товариств.

У цьому підрозділі розглядається і аналізується вивчення етнічного складу козацької старшини. Відзначено, що вплив іноетнічного елементу на формування старшинського корпусу (позитивний і негативний) досліджували В. Модзалевський, І. Крип'якевич, В. Кривошея, І. Кривошея.

Існують помітні напрацювання у дослідженні питання причин посилення економічних позицій старшини. Дослідники звернули увагу на щедре надання гетьманом вихідцям із православної шляхти та інших верств суспільства, які утворювали новий стан, - козацьку старшину, - за їх лояльне ставлення до нової влади різноманітних привілеїв та підтвердження прав на володіння маєтностями (О. Левицький, О. Єфименко, М. Слабченко, В. Щербак, П. Пиріг). При розгляді питання про еволюцію козацької старшини у шляхетський стан основна увага науковців була зосереджена на питаннях приватної власності на землю як основного джерела зростання її багатств, політичної сили та влади. Більшість дослідників пов'язували початок роздачі рангових маєтностей старшині у приватну власність своїм нащадкам з початком перетворення верстви військової старшини у стан родового шляхетства.

Разом з тим ряд питань залишаються до кінця нерозв'язаними, зокрема: якою була частка серед старшини шляхти та інших соціальних верств суспільства; економічні чи політичні причини зумовили активність шляхти у роки Визвольної війни; хронологічні межі завершення процесу консолідації козацької старшини; роль етнічного фактора у цьому процесі; джерела формування неурядової старшини. До кінця не вивченим і дискусійним залишається питання державного (рангового) землеволодіння шляхти, зокрема її права володіння та розпорядження землею. Подальшого дослідження потребує проблема освіти та культурних цінностей козацької старшини, правових норм її буття, як важливих факторів, що сприяли її вирізненню та закріпленню соціально-економічних позицій в українському суспільстві.

У підрозділі 2.2. „Наукові дослідження персонального складу старшини ХVІІ-ХVІІІ ст.” характеризується історіографія персонального складу Гетьманщини, дається її періодизація.

Уже на першому етапі визначилися чотири напрямки дослідження. З'явилися перші недосконалі реєстри полковників всіх полків Гетьманщини, реєстри полкової старшини та сотників окремих полків. Біографічні нариси та біограми окремих старшин в генеалогічних розписах присвячувались гетьманам, генеральній старшині, полковникам. Дослідження старшини окремих регіонів зосереджувалась на старшині полків, відносно яких джерельна база збереглася найкраще (Стародубський, Ніжинський, Прилуцький, Лубенський, Полтавський).

Упродовж радянського періоду під тиском класового підходу, політичної кон'юнктури при дефіциті інформації вченим так і не вдалося реалізувати повною мірою наукові принципи системності, аргументованості, всебічності у підходах до історії козацтва в цілому і старшини зокрема. В працях загального характеру нерідко відчутна політична заангажованість. Зрозуміло, що відсутність спеціальних досліджень указаної проблематики тягла за собою описовість і фрагментарність у працях з історії Гетьманщини. Підтримуємо точку зору, що в радянській історіографії старшини персоніфіковано використовувалися лише в двох сюжетах: козацьких ватажків соціальних низів, яких представляли як героїв і козацьких старшин, яких вважали феодалами і експлуататорами тих же низів. Найбільше дискусій викликало питання про Богуна і Федоровича, одна це особа чи різні, а також встановлення авторства „Літопису Самовидця”. Дискусійність деяких аспектів цих питань не знята і сьогодні.

В умовах державної незалежності України упродовж третього періоду відбулися значні зрушення, але у більшості випадків вони стосуються постановки нових історіографічних питань та часткового їх вирішення. Загалом сучасна вітчизняна українська історіографія персонального складу української козацької старшини стоїть вище іноземних аналогічних досліджень щодо цієї проблеми.

Синхронний аналіз всього масиву вітчизняної та зарубіжної історіографії, яка вивчала різні аспекти діяльності української козацької старшини, показує, що історично зумовленим є те, що період „первісного нагромадження” емпіричних знань дещо затягнувся. Цей стан спричинений тим, що в перший період дослідження історії України відбувалися в руслі пануючих російської і польської історіографії, у другий період стався розрив тяглості українського історіографічного процесу, який лише в кінці цього періоду відродився, але залишався в тисках тоталітарного антинаукового підходу до багатьох питань історичного минулого. Історія козацтва і старшини займала серед цих питань одне із провідних місць. Поки що не вдалося здолати фрагментарність дослідження. Серед вад варто назвати і відсутність праць, присвячених старшині упродовж усього часу існування козацької держави. Ідеологічні орієнтації авторів меншою мірою вплинули на дослідження персонального складу, більшою - на вибір об'єктів біографічних досліджень.

На сьогодні у вітчизняній науці склалася нова ситуація: знято значну частину попередніх обмежень, з'явилась ціла плеяда нових дослідників. Науковці вийшли на новий рівень джерельного забезпечення історичних студій, осмислення суспільних процесів та аргументацій гіпотез та висновків, помітно розширився спектр дослідницьких сюжетів, урізноманітнилися підходи та методи вивчення, присутні різні точки зору. Вірно документовані згадки про каденції, уточнення знаходження на старшинських урядах того чи іншого старшини, науково виважені інтерпретації належно сприймаються науковцями.

У третьому розділі „Історіографія основних аспектів діяльності козацької старшини” досліджується література про основні аспекти еволюції козацької старшини та її державотворчу діяльність. У підрозділі 3.1. „Дослідження основних тенденцій еволюції козацької старшини протягом середини XVII - кінця XVIII ст.” аналізується історіографія еволюції козацької старшини від середини XVII ст. до ліквідації Гетьманщини.

Зазначено, що найбільше уваги питанням впливу старшини на економічні процеси приділив свого часу О. Лазаревський. Він доводить, що та отримала свої багатства за рахунок зловживань, хабарництва, прямого розбою, звідки робить висновок про її негативну роль в соціально-економічному житті Гетьманщини. П. Оглоблин, не заперечуючи фактів старшинського здирства і гноблення, рішуче відкидав узагальнення, які плямували старшинство як антилюдську егоїстичну соціальну верству. В. Барвінський, О. Єфіменко, В. Модзалевський, Л. Окиншевич і слідом за ними радянські історики вважали гонитву за маєтностями і посадами основним сенсом життя цієї найбільш освіченої і господарськи міцної соціальної еліти.

У працях, присвячених системі планування і регулювання економіки, більша увага приділялася російському втручанню, а не внутрішнім регулятивним процесам та ролі старшини у них. Еволюція рангових маєтностей і рангових селян досліджувалася лише в окремі історичні періоди та в окремих місцевостях.

В. Смолій та В. Степанков звернули увагу на те, що соціальну диференціацію в середовищі старшини значно доповнювали і поглиблювали істотне розширення прав на землеволодіння, спадковість маєтностей, що фактично перетворювало її на землевласників, а з часом - на поміщиків-кріпосників. Особливо це стосувалося тих представників молодої еліти, які походили зі шляхетського середовища.

Зародження і оформлення зверхнього стану в Україні простежував і Л. Окиншевич, вважаючи соціальний чинник головним у становленні козацької старшини. О. Гуржій у дисертаційному дослідженні, аналізуючи зміни в соціальних відносинах у Гетьманщині не знаходить принципової різниці у соціальному статусі представників козацької верхівки і шляхти. До правового та історико-політичного обґрунтування соціальних домагань старшинської верстви II половини XVIII ст. звертається О. Струкевич. Він вважає, що старшини, у своїй масі вихідці з козацтва, заволодівши маєтками і посадами, прагнули закріпити свої здобутки гарантованим соціальним статусом, спрямовуючи українські правові норми, збережені з часів Визвольної війни, на відновлення старих порядків у царині адміністративного управління і суду.

Значну увагу дослідники приділяють висвітленню проблеми старшинської нобілітації. В дисертації проаналізовано погляди Н. Полонської-Василенко, В. Сенютовича-Бережного, В. Смолія, З. Когута.

За часом гетьманування старшинське середовище найкраще досліджене в період гетьманства Б. Хмельницького (В. Смолій, В. Степанков, В. Сергійчук). У центрі уваги В. Герасимчука і Ю. Мицика були проблеми старшини часів гетьманування І. Виговського. Праці В. Герасимчука про старшинський корпус Ю. Хмельницького застарілі, дослідження Ю. Мицика не ставили перед собою завдання розкриття цього питання, монографія Н. Савчук, хоча в ці питання і вносить багато нового, все ж не є цільовою. Я. Дашкевич і В. Газін є провідними дослідниками діяльності гетьмана Тетері і старшинського корпусу його часу.

Стосовно гетьманства С. Опари є лише поодинока публікація Д. Дорошенка. В. Борисенко у працях про гетьмана Ігнатовича не розглядає проблем старшинського корпусу. „Білою плямою” залишається козацька старшина гетьманату І. Самойловича.

Багато нового матеріалу про Мазепу додали М. і О. Грушевські, цикл праць І. Борщака. Сучасний дослідник С. Павленко опублікував велику монографію про Івана Мазепу та його оточення (охоплює біографічні дані про 120 старшин). Постать П. Орлика спочатку була об'єктом дослідження в Україні (М. Василенко), потім на багато років дослідниками його гетьманування стають лише іноземні та діаспорні вчені І. Борщак, А. Енсен, Б. Крупницький. Лише після проголошення незалежності з'являються перші розвідки в Україні (В. Ульяновський). О. Гуржій проаналізував відношення гетьмана І. Скоропадського до старшинського корпусу. В. Горобець вважає, що гетьман Д. Апостол багато зробив для упорядкування місцевої адміністрації, реформування системи судочинства, ліквідації зловживань у користуванні державним земельним фондом (так званими ранговими маєтностями), розвитку зовнішньої торгівлі України. Хоча наукових праць про останнього не бракує, все ж історіографічний процес очікує появи монографічного дослідження про цього достойника, бо єдине попереднє дослідження уже явно застаріло. Після дореволюційної монографії А. Васильчикова доля гетьмана Розумовського стала об'єктом уваги професора О. Путро.

Вивчення культурного спадку старшини Гетьманщини, який включає в себе різні прояви духовного життя, стало окремим об'єктом досліджень. Відзначено вклад В. Кравченка, Я. Дзири в аналіз національної свідомості через призму історико-літературних пам'яток 30-80-х рр. XVIII ст., внесок окремих представників старшини у розвиток української культури. Створення і розповсюдження національних кодів, насамперед, лінгвістичних, через літописи, палеографію, правопис привернуло увагу дослідників, але далеко не вичерпало проблематику. Увага до освітніх українських кодів простежується через вивчення стосунків старшини з Києво-Могилянською академією, Переяславською і Чернігівською колегіями. Серед досліджень естетичних кодів передує музика і малярство. Релігійність старшини досліджені значно краще (К. Харлампієвич, І. Огієнко), разом з тим наголошено на необхідності її подальшого вивчення. О. Лазаревський і І. Крип'якевич заклали основи дослідження козацько-старшинської сфрагістики як одного з національних кодів, в сучасних умовах І. Ситий і В. Панченко розвивають науковий пошук гетьманських, старшинських, полкових і сотенних печаток.

У дисертації встановлено, що серед комплексу питань, які стосуються старшини, найменш дослідженою є проблема її етнонаціональної ідентичності. В. Смолій та В. Степанков вважають, що практично ніхто з представників вітчизняної історіографії кінця XIX - першої половини XX ст., за винятком хіба що В. Липинського, не займався висвітленням українцями, учасниками боротьби, її мети, національної ідентичності, національних інтересів. Недостатньо висвітленою в історичній літературі є політична свідомість та політична культура та близька до неї тема ментальності козацької старшини.

Регіонально, крім Лівобережжя, дослідження передують по Правобережжю (В. Антонович, М. Андрусяк, О. Оглоблин, Б. Крупицький, В. Дядиченко, Т. Балабушевич, В. Кривошея, М. Кононенко), здійснена постановка питання про західноукраїнський регіон (В. Грабовецький), Поділля (В. Степанков), Брацлавщину (О. Дан), Волинь (О. Ярошинський).

У підрозділі 3.2. „Історіографічні оцінки державотворчої діяльності козацької старшини” показано, що історію полкового устрою досліджували М. Маркевич, М. Максимович, О. Андрієвський, О. Лазаревський, М. Василенко, В. Мякотін, В. Модзалевський, пізніше - М. Слабченко, М. Петровський, І. Крип'якевич, С. Шамрай, Ф. Шевченко, В. Дядиченко, О. Апанович, Я. Дашкевич, В. Панашенко, Ю. Гаєцький, О. Ростовська.

Найбільш повний аналіз компетенцій полкової старшини міститься у монографії В. Панашенко „Полкове управління в Україні (середина XVII-XVIII ст.)”. Встановлено, що основу триярусної адміністративно-територіальної структури Гетьманщини становила сотня. Склад, обов'язки та компетенція сотенної старшини подані О. Лазаревським, А. Андрієвським, В. Модзалевським, С. Шамраєм, В. Дядиченком, В. Панашенко, В. Кривошеєю. Статус та обов'язки бунчукових товаришів найповніше висвітлюються у дослідах Л. Окиншевича та В. Панашенко. Тема внутріполітичної незалежності Гетьманщини та державницькі змагання козацької старшини другої половини XVIII ст. значною мірою відображена у працях З. Когута та О. Струкевича. Політико-адміністративні заходи російської влади у ході асиміляції політичного життя Лівобережжя розглядаються у працях В. Горобця, О. Струкевича. Українські історики простежили процес еволюції козацької старшини у стан шляхетства, а потім - дворянства, визначили хронологічні межі цієї трансформації, сформулювали основні її чинники: соціально-економічні, юридичні, соціально-психологічні. Найбільша увага науковців сконцентрована на вивченні соціального і національного в поведінці старшини. Незважаючи на різні оцінки в історичній науці цієї, основної, на нашу думку, дилеми, яку дослідники намагалися вирішити комплексно, вона в цілому вирішується на користь соціально-економічних важелів. Саме протиріччя соціально-економічного характеру в середовищі козацької верстви та негативний вплив геополітичного чинника українські історики пов'язують із втратою старшиною позицій еліти нації, що мало, у підсумку, негативний вплив на долю Гетьманщини взагалі.

У підрозділі обґрунтовується, що вперше в історіографії були порушені проблеми адміністративного устрою органів управління та судочинства Гетьманщини в працях Д. Бантиша-Каменського, О. Лазаревський і О. Левицький розкрили систему судочинства, продовжили дослідження військових судів І. Крип'якевич і В. Єфимовський, І. Черкаський зупинився на судовій реформі Розумовського. Поза увагою дослідників залишилася старшина, яка безпосередньо займалася правничими функціями - полкові судді, писарі ГВС, писарі полкових судів.

Роль старшини в організації збройних сил та її участь у військових діях також досліджена фрагментарно. Наявні лише розвідки В. Дядиченка про участь українських козацьких полків у Азово-Дніпровських походах 1695-1696 рр., О. Апанович про збройні сили України першої половини XVIII ст., В. Заруби про українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVІІ ст., І. Стороженка про участь старшини у Національно-визвольній війні періоду Б. Хмельницького, А. Іваненка про Переяславський козацький полк у військовій та суспільно-політичній системі Гетьманщини.

Відзначено, що у новітній літературі вперше розглянув проблему „циркулювання” (зростання або втрата домінування) старшини В. Кривошея, проте він не пішов далі і не показав це як механізм соціальної рівноваги. Ще В. Голобуцький поставив проблему участі козацької старшини у дипломатії Гетьманщини, проте і сьогодні вона залишається дослідженою лише в окремі періоди і в окремих напрямках. Перевага надається дипломатичним крокам часів гетьманства Богдана Хмельницького, а серед напрямків беззастережним лідером є українсько-російський.

У висновках узагальнені основні наукові результати дослідження:

1. Аналіз історіографічних джерел дозволив з'ясувати основні етапи, виокремивши чотири періоди в дослідженні проблеми. Під час першого періоду (початок ХІХ ст. - 1917 р.) вийшли друком перші публікації. У роки другого періоду (1917 - початок 30-х рр.), коли партійний контроль над історичною наукою ще був слабкий, допускався плюралізм думок щодо природи козацької старшини. Третій період (початок 1930-х - кінець 80-х років) характеризується поглибленням класового підходу радянських авторів, пануванням догматизму, перекрученням і замовчуванням фактів. Певні зміни в історіографії проблеми настали лише в часи „хрущовської відлиги”. Проте в ці роки навіть кращі українські історики козацької старшини вимушені були залишатися в лоні основних вад радянської історіографії. Можливість досліджувати різні аспекти проблеми без ідеологічного тиску мали можливість лише зарубіжні історики. Після проголошення державної незалежності України у вітчизняній історіографії відновлюється процес об'єктивного і неупередженого відтворення правдивої історії української козацької старшини.

2. Зроблено висновок, що перші наукові публікації, присвячені досліджуваній проблематиці, базувалися в основному на літописах. Архівний матеріал цих досліджень був обмеженим, оскільки в ті часи значна їх частина була розпорошена у багатьох архівосховищах, а також особистих колекціях. У подальшому праці ґрунтуються на більш широкій архівній базі.

3. У часовому проміжку найбільша кількість досліджень стосується доби Національної революції 1648-1676 рр., особливо періоду гетьманування Богдана Хмельницького і доби гетьмана Івана Мазепи. Найважливішим напрямом дослідження стало вивчення державотворчої діяльності козацької старшини. Серйозним внеском в українську науку стало дослідження організації та функціонування установ української держави. Дворянська, буржуазна та українська радянська історіографія виявилися неспроможними дати об'єктивний аналіз адміністративно-політичного устрою та ролі в ньому козацької старшини. Найбільша увага науковців зосереджувалася на історико-юридичному та соціально-економічному аспекті питання.

4. Вдалося виокремити персональний внесок наукових шкіл і вчених, включаючи й істориків української діаспори, в дослідження козацької старшини. Найбільші успіхи маємо у дослідженні формування старшини у працях М. Грушевського, С. Лепявка, В. Щербака, старшинського джерелознавства - М. Ковальського, Г. Швидько, Ю. Мицика, М. Крикуна, В. Кривошеї, Н. Миронець, державотворчої діяльності - Л. Окиншевича, Б. Крупицького, В. Степанкова, В. Смолія, Я. Дашкевича, О. Гуржія, З. Когута, В. Панашенко, соціально-економічного розвитку - С. Щамрая, П. Федоренка, В. Борисенка, О. Путро, політичних угрупувань - О. Оглоблина, Т. Яковлєвої, В. Кривошеї, духовної сфери старшини - Ю. Мицика, В. Горобця, О. Струкевича, дипломатичної діяльності - В. Брехуненка, В. Горобця, Т. Чухліба, військової діяльності - О. Апанович, В. Сергійчука, В. Заруби, О. Репана, біографістики - М. Костомарова, В. Липинського, Д. Дорошенка, Ю. Мицика, В. Смолія, В. Степанкова, генеалогії - О. Лазаревського, В. Модзалевського, Г. Милорадовича, М. Астреба, В. Кривошеї, І. Кривошеї, В. Томазова, сфрагістики - І. Ситого, визначенні внеску окремих істориків у вивчення проблематики - Ю. Пінчука, І. Верби, творчої „лабораторії” дослідників - Я. Калакури, І. Матяш, В. Кравченка, В. Томазова.

6. Аналіз історичних праць, проведений дисертантом, показує, що головними напрямами досліджень є економічна, соціально-політична та духовна сфери її діяльності з поглибленим акцентом на економічну як визначальну. Розглядаючи основні тенденції еволюції діяльності козацької старшини упродовж середини XVII - XVIII ст., учені встановили, що саме економічні потенції нового зверхнього шару поставили старшину в становище нових поміщиків. Процес цей визнається в українській історіографії як цілком закономірний. Та як не парадоксально, економічна сфера діяльності старшини все ще залишається до кінця не вивченою. Чекають своїх дослідників проблеми землеволодіння та промислових об'єктів (млинарство, винокуріння), власності старшини, еволюція її взаємовідносин з іншими станами тогочасного українського суспільства, вплив старшини на розвиток краю, виявлення економічного стану різних категорій старшини, особливо сотенної і неурядової. Статки старшини, розміри і тип маєтку, кількість працюючих посполитих, яка продукція і в яких об'ємах вироблялася, що вироблялося на продаж, як організовувалися ярмарки, збір на них податків поки що залишаються поза увагою дослідників. У системі планування і регулювання економіки більше уваги слід приділити внутрішнім регулятивним процесам. Варто здійснити комплексне дослідження рангових маєтностей і рангових селян, а також старшинського землеволодіння у цілому.

Заслуговує на подальшу увагу питання діяльності Генеральної військової канцелярії, її внутрішньої структури, особового складу, вирішення нею державних та військових справ. Функції генеральної старшини найбільш детально визначені у генерального обозного, судді, писаря, і не досить виразно в осавулів, хорунжого, бунчужного.

7. Вдалося вичленити коло питань, які вивчені недостатньо, серед них: участь старшини у формуванні правової системи і звичаїв, дослідження військових аспектів діяльності козацької старшини та організації збройних сил, особливо під час польських походів 30-х рр. XVIII ст., Семилітньої війни, російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст., її діяльність в уряді Міністерського правління, другої Малоросійської колегії, на міжнародній арені. Нерозв'язаним є питання частки шляхти серед старшини на різних етапах розвитку Гетьманщини. Предметами окремих дисертаційних досліджень можуть стати неурядова старшини і кожний з її чотирьох структурних елементів: значне військове, бунчукове, військове і значкове товариства. Найменш дослідженою проблемою в історіографії є історія сотенної старшини, ще менше уваги приділено її повноваженням. Залишається недостатньо дослідженою тема етнонаціональної ідентичності старшини. Потребує ґрунтовного вивчення культурна діяльність козацької старшини Гетьманщини, яка включає в себе різні прояви духовного життя та біосоціальна сфера життя української еліти. Тут увага має сконцентруватися на меценатстві, освітніх та релігійних потребах. Усі ці питання українськими істориками розглядалися досить фрагментарно.

Подальше і поглиблене вивчення історіографії козацької старшини залишається актуальним і пріоритетним завданням українських істориків.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ:

Козацька старшина Гетьманщини (огляд сучасної історіографії) // Гілея. - 2005. - № 4. - С. 217-242.

Лазаревський О. як історик чернігівського козацтва // Сіверянський літопис. - 2001. - № 6. - С. 131-136 (у співавторстві з Мельником А.І.).

Українська козацька старшина (огляд літератури) // Гілея. - 2005. - № 2. - С. 193-230 (у співавторстві з Кривошеєю В.В.).

Архіви Скоропадських - джерельний пошук (Папакін Г.В. Архів Скоропадських: Фамільні архіви української еліти другої половини XVII-XX ст. та архівна спадщина роду Скоропадських. - К., 2004. - 420 с.) // Гілея. - 2005. - № 3. - С. 226-229. (у співавторстві з Кривошеєю В.В.)

Список праць за темою дисертації, опублікованих в інших наукових виданнях

До питання про українську національну еліту в сучасних історичних дослідженнях // Десять років незалежності України: шляхами державотворення. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - К.: ЗАТ “Нічлава”, 2001. - С. 44-47 (у співавторстві Фициком І.Д.).

О.М.Лазаревський - генеалог та історіограф козацької старшини // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. - Біла Церква, 2002. - Вип. ІІІ. - С. 35-38.

Сучасна історіографія української козацької старшини // Україна: вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. пр. - Запоріжжя, 2003. - С. 314-324.

Деякі питання сучасної історіографії української козацької старшини // Студії з історії Степової України. - Вип. 1. - Запоріжжя, 2003. - С. 81-87.

Українська козацька старшина: проблеми методології дослідження // Проблеми суспільно-політичних, гуманітарних та загальноосвітніх дисциплін в аграрному вузі: Зб. наук. пр. - Вип. 1. - Умань, 2004. - С. 3-5.

До питання про виникнення та становлення української козацької старшини в історичних дослідженнях // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. - Вип. 13. - Київ: ХІК, Часи козацькі, 2004. - С. 360-366.

Виникнення та становлення української козацької старшини в історичних дослідженнях // Козацька скарбниця. Гетьманські читання. - К.: “Стилос”, 2005. - С. 8-22.

До питання про виникнення української козацької старшини в історичних дослідженнях // Знаки питання в історії України: українська історія в європейському контексті: Збірник матеріалів II Міжнародної конференції. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Горького, 2005. - С. 24-26.

АНОТАЦІЯ

Фицик Л.А. Виникнення та еволюція української козацької старшини Гетьманщини (1648-1782 рр.). Історіографія проблеми. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Київ, 2007.

Дисертаційна робота є системним науковим аналізом історіографічних джерел стосовно проблеми виникнення та еволюції козацької старшини Гетьманщини (1648-1782 рр.), комплексним дослідженням означеної наукової теми із залученням історичного матеріалу. На основі їх використання розглядаються питання вивчення формування та функціонування козацької старшини у конкретно-історичних умовах становлення, стабілізації і занепаду української держави. Докладно з'ясовано основні етапи, виокремлено чотири періоди в розробці теми, виділено головні напрями досліджень упродовж початку ХІХ - початку ХХІ ст., встановлено повноту і достовірність їх відображення в історіографії. Висвітлено методологічні та методичні підходи вчених до розробки питання участі козацької старшини в українському державотворенні, виокремлено їх персональний внесок у вивченні цієї проблеми. Окреслено недостатньо вивчені аспекти, спотворені або сфальсифіковані події, явища і процеси, визначено напрями майбутніх дослідницьких пошуків.