Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЗАМОЖНЕ СЕЛЯНСТВО В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ (1921 - 1929 РР.): СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

Виконав:

Паскаленко Владислав Євгенович

Черкаси - 20061. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. На сучасному етапі подальшого розвитку глибинних перетворень у всіх сферах господарсько-економічного життя України, коли перед суспільством постав цілий комплекс вкрай складних і відповідальних завдань по трансформації аграрного сектора національної економіки, які безпосередньо стосуються такої фундаментальної проблеми, як продовольча безпека держави, існує нагальна потреба об'єктивного, політично незаангажованого дослідження цілого комплексу питань, пов'язаних із історією функціонування однієї із правічних основ буття українського народу - сільського господарства. У цій ситуації важливим, на нашу думку, є використання величезного конкретно-історичного досвіду діяльності української сільськогосподарської кооперації 20-х років ХХ століття, до того ж в умовах досить близьких до сьогодення.

Прагнення кооперативних товариств до максимальної господарської та фінансової самостійності завжди владно висувало об'єктивну потребу найповнішої мобілізації внутрішніх економічних ресурсів села. В цьому зв'язку складно переоцінити важливість залучення до сільськогосподарських кооперативних товариств заможних верств українського селянства. Адже саме в господарствах заможного селянства в натуральній і грошовій формі концентрувались економічні ресурси, спираючись на які можна було створити необхідне матеріальне підґрунтя для активної розбудови всієї системи сільськогосподарської кооперації, а отже сільського господарства України в цілому. Інших суттєвих джерел в 20-х роках ХХ століття фактично просто не існувало.

Виходячи з цього, існує об'єктивна потреба в належному з'ясуванні сутності цієї проблеми, того виключно важливого як із соціально-економічної, так і суспільно-політичної точок зору значення, що мала участь в роботі сільських кооперативних організацій саме заможного селянства. Без цього не можна відтворити об'єктивну картину багатогранного життя української сільськогосподарської кооперації. Отже, обрана нами для дослідження тема має не лише науково-теоретичне, а й практичне значення, що і зумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету, вона органічно пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної організації українського селянства” (номер державної реєстрації 01020006796).

Об'єктом дисертаційного дослідження є сільськогосподарська кооперація як форма соціально-економічної організації українського селянства.

Предмет дослідження - вплив заможного селянства на темпи і масштаби господарсько-економічної розбудови сільськогосподарської кооперації.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період нової економічної політики - 1921-1929 рр. Нижня хронологічна межа обумовлена запровадженням НЕПу в 1921 р. Верхня межа наукового пошуку - 1929 р. - згортанням НЕПу, утвердженням адміністративно-командних методів управління економікою.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території УСРР, яка у 1922 р. увійшла до складу СРСР.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел, досягнень історіографії об'єктивно з'ясувати ту роль, яку відігравало заможне селянство в житті сільськогосподарської кооперації, визначити характер його впливу на розбудову її господарсько-економічної діяльності, виявити чинники, які сприяли цьому, чи навпаки, гальмували.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- з'ясувати стан наукового вивчення теми, рівень та повноту забезпечення джерельної бази;

- розкрити реальний зміст господарсько-економічної політики радянської держави по відношенню до заможного селянства;

- простежити динаміку членства заможного селянства в складі сільськогосподарської кооперації, фактори що її зумовлювали;

- визначити рівень і форми впливу заможного селянства на організаційну і економічно-господарську розбудову сільськогосподарської кооперації;

- розкрити сутність поняття „селянська заможність”, його кількісні та якісні, виміри, а також їхню відповідність об'єктивним критеріям;

- вивчити особливості участі заможного селянства у різних видах товариств сільськогосподарської кооперації: універсальних, спеціалізованих, кредитних та специфіку їх діяльності у кожному з них.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягає у наступному:

- вона є одним із перших спеціальних комплексних досліджень із історії заможного селянства України, його ролі в житті сільськогосподарської кооперації;

- на основі широкого кола джерел вивчено економічну політику влади Рад по відношенню до заможного селянства УСРР в окреслений період;

- показано зміни чисельності заможного селянства в складі сільськогосподарської кооперації у період НЕПу, динаміку та фактори, які на неї впливали;

- з'ясовано різноманітні форми і засоби впливу заможного селянства на економічно-господарську діяльність сільськогосподарської кооперації;

- по-новому осмислено поняття „селянська заможність”, кількісні та якісні виміри заможності, їхня відповідність об'єктивним реаліям;

- систематизовано та узагальнено характерні особливості участі заможного селянства в універсальних, спеціалізованих, кредитних товариствах сільськогосподарської кооперації;

- досліджено господарсько-економічні стосунки різних соціальних груп українського селянства у межах сільськогосподарських кооперативних товариств.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих робіт із історії України та історії народного господарства, розробці конкретних проблем соціально-економічного характеру. Отримані матеріали будуть корисними при читанні спеціальних лекційних курсів для студентів, які навчаються на факультетах історичного, економічного та сільськогосподарського профілю.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи неодноразово доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення на регіональних та Всеукраїнських наукових конференціях: XIV наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах (Черкаси, 2003); Другі Богданівські читання (Черкаси, 2004); V Всеукраїнський симпозіум із проблем аграрної історії (Черкаси, 2004); XVI наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах (Черкаси, 2005).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 1 наукове видання, 6 статей, 3 з яких у фахових виданнях, визначених переліками ВАК України.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (347 найменувань), вісімнадцяти додатків. Загальний обсяг рукопису становить 249 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дослідження, визначено його основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію окреслених результатів.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методи дослідження”, що складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, з'ясовано стан наукового вивчення проблеми, джерельну базу та методи дослідження.

У підрозділі 1.1 „Стан наукового вивчення проблеми” історіографію з обраної для вивчення теми умовно поділено на декілька етапів: 1) 20-ті рр. ХХ ст.; 2) кінець 20-х - середина 50-х рр. ХХ ст.; 3) друга половина 50-х - початок 60-х рр. ХХ ст.; 4) друга половина 60-х - початок 80-х рр. ХХ ст.; 5) 1985 - 2005 рр. селянська заможність сільськогосподарський кооперація

Непівський період, цілком обґрунтовано зазначає Т. Шанін, став часом „розквіту досліджень села; на цей час виникає маса оригінальних робіт, присвячених життю села і шляхам його поліпшення”. Чільне місце серед робіт 20-х рр. ХХ ст. належить працям М. Бухаріна, Г. Петровського, О. Чаянова, М. Макарова, О. Челінцева та інших. Так, зокрема, М.Бухарін розробив теорію політики радянської влади стосовно селянства, реалістичну концепцію „кооперативного соціалізму”. Заможне селянство він розумів як активну і дієву силу відродження і розвитку виробничих сил аграрного сектора економіки країни. Схожою була і позиція Г. Петровського, який за умов українських реальностей у численних виступах, публікаціях розкривав конкретні шляхи і механізми, спрямовані на розвиток сільського господарства взагалі та сільськогосподарської кооперації зокрема. Він, наприклад, передбачливо, як довела подальша практика, доводив згубність адміністративно-командних методів подолання соціально-економічної диференціації селянства. У роботах О. Чаянова, М. Макарова, О. Челінцева та інших авторів розкривалися питання, що стосувалися налагодження раціональної співпраці селянських господарств, що належали до різних соціальних груп.

Разом із тим в окремих публікаціях вказаного періоду, за умов формування радянського тоталітаризму, мали місце риси вульгарно-марксистського, власне військово-революційного підходу до висвітлення дотичних із задекларованих нами проблем. Першість у цьому належала групі московських авторів - співробітників Комуністичної академії. У роботах Л. Кріцмана, А. Хрящевої, А. Айхенвальда, І. Беляника, Д. Богорада, В. Базарова та інших присутня заданість на пошук будь-яких аргументів, здатних зміцнити спрощену схему соціальної структури села бідний-багатий, позитивне-негативне. Згадані дослідники всю свою творчу енергію зосереджували на пошуку явищ і процесів, які можна було б покласти в основу концепції, згідно з якою, потужні, економічно сильні господарства негативно впливали на менш заможні.

Ця тенденція особливо посилилася наприкінці 1920-х рр., після офіційно проголошеного курсу на колективізацію. У цей час з'являються відверто кон'юнктурні роботи Р. Гольдберга, В. Целаріуса, М. Владімирського, в яких у будь-який спосіб доводилася необхідність колективізації, оскільки колгоспи - довершена форма існування кооперації. Так, О. Одінцов, І. Батюк, В. Онуфрієв, Я. Огій всіляко обстоювали тезу про те, що саме об'єднання виробничого типу логічно завершують еволюцію організаційних форм кооперативного життя на селі. Кооперація оголошувалася „вчорашнім днем”, роль заможного селянства у її функціонуванні надавалась вкрай тенденційно, викривлено.

Кон'юнктурність цих праць не потребує спеціальних доказів і є очевидною. Однак однозначно заперечувати їхню цінність також не варто. Потрібно мати на увазі, що подібні роботи замовлялися авторам, які добре зналися на сільському господарстві, у тому числі на кооперації. Тому у своїх розвідках вони наводили цікавий статистичний матеріал, оригінальні пояснення тих чи інших фактів і подій, специфіку перебігу різних економічних процесів.

Із початком суцільної колективізації і до середини 1950-х рр. об'єктивне висвітлення взагалі історії заможного прошарку українського селянства, його участі у сільгоспкооперації зокрема стало абсолютно неможливим. Будь-який крок у цьому напрямку владою розглядався як відкрита контрреволюція.

У другій половині 50-х - на початку 60-х років ситуація дещо змінюється на краще: з'являється ряд робіт, присвячених висвітленню діяльності сільськогосподарської кооперації. Це насамперед роботи М.О. Гетьман-Кравченка, О.О.Бабія, М.В.Терещенка, І.Е. Громенка та І.І. Бакуменка. Безумовно, вони несли на собі відбиток свого часу. Однак, написані людьми, які були безпосередніми свідками і навіть учасниками кооперативної роботи, попри всі штампи і заборони, вони містять значний обсяг цінної інформації, яка лише потребує вдумливого уважного опрацювання. На жаль, питання, пов'язані з соціально-економічними стосунками на селі, формуванням заможного селянина в період НЕПу та його роллю і значенням у житті сільськогосподарської кооперації, висвітлюються в них фрагментарно, що, безумовно, знижує їхню інформативну цінність.

Проте в постхрущовську добу навіть такі роботи практично знову перестають виходити. Вивчення діяльності сільськогосподарської кооперації під будь-яким кутом зору фактично припиняється. Щоправда, за одним винятком. У 1970 р. у видавництві „Мысль” вийшла достатньо змістовна робота Л. Е. Файна „История разработки В.И. Лениным кооперативного плана”. Однак, як свідчить назва роботи, її автор зосередився лише на дослідженні еволюції поглядів В. Леніна, а відповідно і ставленні радянської влади до кооперації та кооперативного рух в цілому. Разом із тим у роботі є окремі сюжети, присвячені діяльності сільськогосподарської кооперації.

Декілька суто інформативних фрагментів, які, принаймні, давали читачеві змогу дізнатися про саме існування сільськогосподарської кооперації та зрозуміти сутність її функцій у добу НЕПу було поміщено в двотомній монографії С.П. Трапезнікова, яка побачила світ у 1976 році. Окремі аспекти ролі сільгоспкооперації у ставленні радянського селянства проаналізовано у публікації С.Р. Ляха.

На початку 80-х рр. ХХ ст. з'являється ряд публікацій А.Г.Морозова, в яких досліджувалися різні сторони діяльності сільськогосподарської кооперації. Серед них є і такі, що спеціально присвячені проблемі соціального складу сільськогосподарської кооперації. Зрозуміло, що вони базувалися ще на радянських засадах, однак, у цілому великий обсяг наведених у них цифрових і фактологічних матеріалів дозволяв достатньо повно відтворити історію сільськогосподарської кооперації, зокрема участь у ній заможної частини села.

Стан вивчення проблеми досить швидко змінився з початком перебудови. Якщо до 1985 року будь-які спроби дослідників повно і всебічно висвітлити діяльність сільськогосподарської кооперації, показати ту важливу роль, яку відігравало залучення до неї заможної частини села з її значними матеріальними та фінансовими можливостями, негайно викликало звинувачення, особливо в Україні, в спробах реабілітації куркульської ідеології, то тепер цей жупел зник і дослідники отримали змогу аналізувати проблему об'єктивно. З'являються роботи, у котрих аналізуються не лише загальні проблеми сільськогосподарської кооперації, й спеціальні дослідження з конкретних питань. Це насамперед дослідження С. В. Кульчицького, А.Г.Морозова, В. Калініченка, В. Марочка, В. Половця. Так, наприклад, вагомим внеском у теоретичне осмислення і узагальнення досвіду реалізації нової економічної політики в Україні у цілому, з'ясуванню ролі, яку відігравала у добу НЕПу сільськогосподарська кооперація зокрема, стали численні роботи С.В. Кульчицького^,,. Їхній зміст фактично віддзеркалює розуміння сучасною українською історіографією сутності проблем, з якими зіткнулося українське селянство у 1921-1929 рр.

У 90-ті рр. ХХ ст. - на початку ХХ діяльність сільськогосподарської кооперації привернула увагу ряду нових молодих дослідників. Були захищені, зокрема, кандидатські дисертації О.А. Атоян, І.І. Бутенка, Г.В. Цибуленка, К.В.Філіпова, І.А. Фаренія. В них досліджено ряд аспектів діяльності сільськогосподарської кооперації, що були в той чи інший спосіб пов'язані з кількісно-якісними характеристиками, оцінкою ролі та значення членства в ній саме заможного селянства. Винятком є захищена у 2001 році дисертаційна робота В.М. Лазуренка. Він справедливо зазначає, що дослідження історії України ХХ століття, буде неповним без якісно нового висвітлення тієї важливої соціально-економічної ролі, яку відігравало в житті села доколгоспного періоду заможне селянство.

У підрозділі 1.2 проаналізовано джерельну базу та з'ясовано методи дослідження. У відповідності із загальноусталеним принципом розподілу джерел, вони диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані.

Під час наукового пошуку автором опрацьовано фонди: Центрального державного архіву вищих органів влади України (далі - ЦДАВОУ): Ф. 290 („Всеукраїнський союз сільськогосподарської кооперації „Сільський господар”), Ф. 325 („Всеукраїнська спілка м'ясо-молочної кооперації „Добробут”), Ф. 308 (Всеукраїнське кооперативне товариство по збуту і експорту продуктів птахівництва „Кооптах”), Ф. 312 („Всеукраїнська спілка буряківничої кооперації „Украбурякоспілка”), Ф. 539 („Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції”), Ф. 257 („Всеукраїнський центральний комітет незаможних селян”); Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ) Ф. 1 („ЦК Компартії України”).

Архівні матеріали, залучені автором для написання дисертації, доцільно поділити на такі групи:

- перша група - розпорядження і постанови радянської влади, що стосувалися сільського господарства, сільськогосподарської кооперації, політики розколу селянства;

- друга група - різноманітні звіти, в яких докладно відображено стан аграрного сектора економіки УСРР, кооперативної мережі, різних соціальних груп на селі, господарська діяльність кооперативних установ тощо;

- третя група - інформаційні повідомлення, листи, пояснювальні матеріали, аналітичні та доповідні записки радянських, господарських, кооперативних, профспілкових, контролюючих установ і організацій. Ці документи, вільні від ідеологічних штампів, відзначаються адекватним відображенням сутності процесів кооперативного життя на селі;

- четверта група - документи економічного відділу ОДПУ на адресу ЦК КП(б)У. У них містяться достатньо правдиві статистичні матеріали, прагматичні висновки та рекомендації.

До друкованих джерел належать опубліковані у різних збірниках директивні документи вищих законодавчих і виконавчих органів радянської влади, вищих партійних інстанцій; стенографічні матеріали партійних з'їздів, конференцій, пленумів ЦК; спеціальні тогочасні тематичні збірки політичних документів і законодавчих актів, що спрямовували напрямки діяльності чи юридично оформлені ті чи інші кроки в організаційному або господарсько-економічному житті сільськогосподарської кооперації, офіційні звіти уряду УСРР Всеукраїнським з'їздом Рад; матеріали фундаментальних видань, що з'явилися останнім часом: „Как ломали НЭП. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б)”, „Совершенно секретно. Лубянка - Сталину о положении в стране (1922 - 1934 гг.)”, „Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918 - 1939” та інші. Особливе місце під час опрацювання теми дисертації було відведено автором вивченню значного комплексу наративних джерел: різноманітні газетні та журнальні видання 1920-х рр.

Загалом аналіз джерельної бази, яка залучена для дослідження ролі і значення заможного селянства в житті української сільськогосподарської кооперації доби НЕПу, свідчить, що вона є достатньо різноплановою і репрезентативною. Це дозволяє провести об'єктивне, комплексне дослідження зазначеної проблеми.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, об'єктивності, системності, комплексне застосування яких дозволяє кожне явище, подію і процес у цілому простежити у хронологічній послідовності та взаємозв'язку з іншими явищами і подіями з урахуванням конкретно-історичних обставин. У роботі використано також добре апробований дослідниками проблемно-хронологічний метод, що дало змогу вивчити проблему в розвитку та в тісному зв'язку з об'єктом і предметом дослідження.

У другому розділі „Суспільно-політичні умови діяльності сільськогосподарської кооперації”, який складається із трьох взаємопов'язаних підрозділів, висвітлено ставлення партійно-радянського керівництва до НЕПу, заможного селянства, його представництва та участі в діяльності сільськогосподарської кооперації.

У підрозділ 2.1 „Проблема визначення соціально-економічного стану селянських господарств” проаналізовано сутність більшовизму, радянської влади, розуміння державою становища у постреволюційному українському селі. Згідно зі спеціальною резолюцією V конференції КП(б)У, прийнятою у листопаді 1920 р., більшовики об'єктивно оцінювали ситуацію, що склалася в українському селі. Тому основним своїм завданням вважали утримання влади за будь-яку ціну. Саме цим і зумовлений перехід до НЕПу, відмова від політики „воєнного комунізму”. Остання, у сукупності з іншими факторами, негативно позначилася на соціально-економічному становищі селянських господарств УСРР. Серед членів партії не було одностайності з приводу ставлення до НЕПу і розуміння її сутності. Більшість партійців змушені були в силу жорсткої більшовицько-партійної дисципліни погодитися з волею вождя, вважаючи НЕП вимушеним, тимчасовим явищем, що немає нічого спільного з комунізмом. Таке ставлення екстраполювалося і на кооперацію, і на заможне селянство. Ця ситуація значно ускладнювала роботу кооперації на селі, участь заможних селян у її діяльності. Фактично вона містила компоненти відверто терористичної політики щодо селянства, реалізовані згодом Й. Сталіним через колективізацію.

У підрозділі 2.2 „Обмеження входження заможного селянства до сільськогосподарських кооперативних товариств та форсування членства кооперації бідноти, жінок та молоді” розкрито вироблення радянською системою концепції майнового поділу селянства, охарактеризовано селянську економіку як цілісну структуру, з'ясовано соціально-психологічні риси селянства, його мотивацію дій, відносини між різними соціальними групами селян. Однією з основних проблем соціально-економічних відносин на селі було питання оцінки нижчими та вищими прошарками села своїх відносин. Дилема була простою, а водночас і складною: співробітництво чи визиск. Саме від цього багато у чому залежала соціальна атмосфера на селі. Не останню роль під час вирішення цієї дилеми відіграла радянська влада, яка нав'язувала селянству власні цінності та ідеали, наскрізною тезою яких стала думка про те, що „куркуль” - глитай, експлуататор бідняка. Цьому підпорядковувалась і земельна, і податкова політика більшовиків в українському селі у період НЕПу. Так, зокрема, у стратегічному плані негативно на продуктивність сільського господарства вплинули націоналізація, монополізація державою зовнішньої торгівлі, відсутність приватної власності на землю, обмеження входження заможного селянства до кооперації та форсування членства бідноти, дітей, жіноцтва. Саме у такий спосіб радянське керівництво намагалося забезпечити собі достатньо надійні позиції в сільськогосподарській кооперації. З оголошенням курсу на індустріалізацію органи радянської влади розпочали цілком свідомо заважати розвитку товарного виробництва міцних самодостатніх господарств. Вся наступна політика більшовиків стимулювала нездорову кон'юнктуру, де єдинопридатним вважався не нормальний розвиток сільськогосподарського виробництва, а „плановий систематичний розвиток”.

У підрозділі 2.3 „Представництво заможного селянства в керівних органах сільськогосподарської кооперації” вивчено роль економічно міцних сільських господарів у розвитку кооперації, в цілому аграрного сектора економіки.

В силу ряду об'єктивно-історичних причин, українська сільськогосподарська кооперація орієнтувалася на економічно міцні селянські господарства. Більшовицькі лідери, зокрема В. Ленін, прекрасно розуміли цей момент, прагнули його використати на свою користь у складній економічній та політичній ситуації початку 20-х рр. ХХ ст. Саме цим можна пояснити те, що в одній із останніх публікацій В. Леніна „Про кооперацію” формулюється положення про тотожність інтересів пролетарської держави і дрібнотоварних виробників - селян у розвитку кооперації - єдиноможливого інструменту будівництва соціалізму. Однак по смерті В. Леніна його думки та ідеї лише належним чином вшановувалися, однак, до них уже не прислухалися. Нове керівництво партії та держави, позитивно оцінюючи внесок кооперації, відповідно і заможного селянства, у відновлення сільського господарства, відверто вказувало на те, що „окремі види кооперації дуже часто за своїм складом, структурою відображають інтереси не трудящих, а їхніх класових ворогів”. Саме тому більшовики ставлять за мету максимально забезпечити керівні органи сільськогосподарської кооперації членами своєї партії, комнезамівцями. Іншими словами, мова йшла про те, щоб, витіснивши середняцько-заможне селянство, очолити кооперацію, перетворивши її на слухняний провідник партійних директив. При цьому абсолютно не йшлося про відповідну фахову компетентність нового керівництва.

У третьому розділі „Вплив заможних верств села на господарське життя та економічний розвиток сільськогосподарської кооперації”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, вивчено діяльність універсальних, кредитних, спеціальних сільськогосподарських кооперативних товариств, роль заможного селянства у їхній діяльності.

У підрозділі 3.1 „Універсальні сільськогосподарські товариства відбудовчого періоду” розкрито радянську політику по відношенню до цього виду кооперації та заможного селянства, яке брало у ній активну участь. Значна частина нового радянського чиновництва України, спираючись на приховано-прихильне ставлення кремлівського керівництва до себе, спробувала нав'язати селянству таку організаційну форму кооперативної роботи, яка б не в центрі, а на місцях поставила б сільськогосподарські товариства у фінансово-економічну залежність від товариств споживчої кооперації. З цією метою, прикриваючись формальною турботою про всіляке зміцнення сільськогосподарських товариств, вони підштовхували їх до створення інтегралів, тобто інтегральних кооперативних товариств. Така позиція обґрунтовувалася тим, що, оперуючи споживчим крамом, споживчі товариства швидше збільшували свої торговельні капітали, ніж сільськогосподарські, нерозривно пов'язані з річним сільськогосподарським циклом. До того ж на їхнє економічне становище вкрай негативно вплинула посуха 1921 р.

Багато сільськогосподарських товариств не встигли навіть розвинути до більш-менш прийнятних розмірів обсяги своїх постачальницьких операцій, потрапляли в ситуацію, коли знесилені селянські господарства об'єктивно були не в змозі повернути отримані кредити. Перед загрозою повного фінансового краху вони змушені були об'єднуватися із споживчими кооперативними товариствами. Цьому активно сприяли і органи радянської влади, оскільки споживча кооперація на той час була настільки одержавлена, що фактично виконувала функції контрагента радянської держави у кооперативному русі. Тим самим більшовики встановлювали контроль і над громадсько-кооперативною діяльністю селянства. Як свідчить статистика, заможні селяни швидко зрозуміли сутність інтегралів, а тому не поспішали ставати їхніми членами: у 1923 р. кількість членів сільськогосподарської кооперації зросла лише на 44 тис. У порівнянні з даними 1921 р., це був мізер. Тому виникла своєрідна парадоксальна ситуація. Відродження сільськогосподарської кооперації розглядалося як засіб залучення до відбудови економіки коштів заможного селянства. Натомість, силоміць нав'язані інтеграли приваблювали економічно слабкі селянські господарства. Тим самим різко скоротилися виплати пайових внесків, що ставило під загрозу відновлення економіки країни в цілому і сільського господарства взагалі. Тому вище радянське керівництво відмовилося від свого чергового експерименту, що відразу дало позитивні результати.

У підрозділі 3.2 „Кредитна сільськогосподарська кооперація” з'ясовано розвиток сільгоспкредиту, роль у цьому заможних селянських господарств, радянську політику у цій сфері. Розуміючи всю значимість сільськогосподарського кредиту в соціально-економічному та суспільно-громадському житті, більшовики його систему планували і будували виключно на державних, а точніше державно-капіталістичних засадах у формі радянських акціонерних товариств. Зразком такого підходу став Укрсільбанк - фінансово-організаційна структура, створена в листопаді 1923 р. Він представляв собою багаторівневу систему сільгоспкредиту - Губсільбанків. Передбачалося, що саме на цьому рівні, спираючись на контрольний пакет акцій Укрсільбанку, буде вестися робота з концентрації фінансово-грошових ресурсів приватних осіб, місцевих підприємств і організацій. Встановивши контроль над діяльністю системи сільгоспкредиту, більшовики розпочали роботу по створенню низової мережі сільгоспкредиту. До її складу мали входити економічно міцні універсальні сільськогосподарські товариства, які контролювалися Губсільбанками. Її формування велося інтенсивними темпами. Вже на початку червня 1923 р. у Харкові розпочало роботу перше у республіці губернське товариство сільгоспкредиту. Згодом аналогічні заклади було відкрито у Києві, Херсоні, Одесі.

Концепція, покладена в основу радянської системи сільськогосподарського кредиту, розроблена відомими фахівцями (П. Дібровим, П. Височанським, І. Подольським, С. Фесенком), вирізнялася продуманістю, виваженістю. Вони зробили все для того, щоб максимально зацікавити селян у фінансовій співпраці з установами сільгоспкредиту, залучаючи до кооперативного обігу вільні кошти, що стали накопичуватися у селянських господарствах. Селянство належним чином оцінило незаангажований політичною кон'юнктурою такий підхід радянського керівництва. Свідченням цього є те, що на середину 1924 р., тобто всього через півроку після формування системи Губсільбанків, сума, виручена від продажу селянам цінних паперів, становила понад 21 % від ресурсів Губсільбанків. Як переконливо свідчить численні архівні матеріали, найактивніше до справи сільгоспкредиту долучилися заможні селяни.

Основну роль у досягненні фінансових успіхів сільгоспкредиту відіграли кошти заможного селянства республіки. Обіги заможних господарств значно переважали аналогічні показники незаможних господарств, тому і надходження від них виразно домінували над надходженнями незаможницьких господарств як мінімум у 4 рази, а як максимум - у 30 разів. Завдяки цьому кредитним сільгосптовариствам вдалося інтенсивно збільшити обіги пайових капіталі. Якщо на 1 жовтня 1926 р. їхній загальний обсяг дорівнював 3,9 млн. крб., то на 1 жовтня 1927 р. - 6,8 млн. крб., а на 1 жовтня 1928 р. - 14,3 млн. крб.

На межі 1927-1928 рр. економічні критерії регулювання кредитної роботи відразу поступилися адміністративним. Така зміна принципів управління швидко дала негативні наслідки, оскільки порушувала засади функціонування кредитної кооперації. За умов, коли сільгоспкредит став об'єктом політичних спекуляцій, селяни зробили адекватні висновки: не маючи змоги повернути свої паї, вони вдалися до несплати кредитів. Тим самим попередня діяльність всієї системи кредитної сільгоспкооперації була зведена нанівець.

У підрозділі 3.3 „Спеціальні сільськогосподарські товариства” розкрито діяльність різноманітних спеціалізованих системи сільгоспкооперації, участь у ній заможних селян. Поступове відновлення потужностей сільського господарства не лише вирішувало гострі економічні проблеми, але і породжувало нові. Однією із таких стала реалізація виробленої продукції. Найгострішою вона була для господарств заможної частини селянства. Пов'язано це з тим, що, з одного боку, в результаті грошової реформи 1924 р. заможні господарства мали достатньо стабільних грошей, а з іншого, у другій половині 1920-х рр. завершилося формування достатньо ефективного рівня виробничих потужностей заможних та середняцьких господарств. Ці причини дали поштовх до розвитку широкої мережі переробних підприємств, формування спеціальних сільськогосподарських кооперативних товариств, активної участі у них заможних верств селянства. Інтенсивними темпами розвивалася мережа спеціальних скотарсько-молочарських, птахівничих та інших кооперативних товариств.

Ще однією важливою проблемою було забезпечення селянських господарств необхідною кількістю техніки, реманенту, тяглової сили. Виникало своєрідне замкнене коло. З одного боку, неможливо було ефективно господарювати на землі без наявності тягла та ґрунтообробних знарядь, а з іншого, їхнє придбання для половини селянських дворів було також неможливе через очевидну економічну неефективність, оскільки через недостатню землезабезпеченість зумовлювало омертвіння виробничих коштів. Як вихід із ситуації, селяни стали організовуватися у спеціальні кооперативні об'єднання для володіння і використання сільгосптехніки та знарядь: прокатні пункти сільгоспмашин і реманенту, машинно-тракторні гуртки. Вже на кінець 1923 р. в УСРР працювало понад 2 тис. кооперативних прокатних пунктів. Організовані на кооперативних засадах, вони вигідно відрізнялися від аналогічних закладів Наркомзему, насамперед сумлінним та дбайливим ставленням до машин і механізмів. Завдяки очевидній вигідності для селян їхня кількість постійно зростала. У 1927-1928 рр. нараховувалося понад 7,5 тис. активно працюючих прокатних, зерноочисних та інших пунктів. Брутальний наступ радянської влади на цей вид спеціалізованої сільгоспкооперації, розпочатий у 1929 р., виявився неочікуваним для селян. Він мав негативні наслідки. Аналогічною була ситуація з машинно-тракторними товариствами, які забезпечували застосування складної сільськогосподарської техніки у селянських господарствах на засадах кооперації.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. аналіз стану наукового вивчення проблеми свідчить, що досі вона не була предметом спеціального вивчення, залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною і достовірною, що дозволяє повно дослідити обрану тему;

2. реальний зміст господарсько-економічної політики радянської держави по відношенню до заможних селян зводився до того, що влада, вбачаючи у цій категорії селянства свого опонента, всіляко обмежувала його господарську ініціативу, перешкоджала зміцненню їхніх господарств;

3. заможні селяни активно залучалися до розвитку практично всіх видів сільськогосподарської кооперації. Вони, як ніхто інший, були зацікавлені в тих економічно вигідних перспективах, що несла із собою кооперація. Фактично за рахунок фінансів заможного селянства розвивалися кредитна, спеціалізована, універсальна сільськогосподарська кооперація;

4. динаміка членства заможного селянства у сільськогосподарській кооперації залежала від багатьох як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Чисельність заможного селянства у різних видах кооперації визначалася відносністю рівня свободи, господарської діяльності, контрольованого державою, що зумовлювало ступінь його економічної активності;

5. заможне селянство по-різному впливало на ефективність роботи сільськогосподарської кооперації: фінансово, своїм власним авторитетом, фаховою грамотністю, господарським потенціалом;

6. у господарсько-економічних стосунках з іншими верствами українського села заможне селянство більше схилялося до співробітництва, ніж до визиску. Образ „куркуля-глитая”, створений радянською ідеологією, різко контрастував із справжніми рисами працелюбства, ощадливості, здорового економічного прагматизму, властивих заможному селянству;

7. попри всі гучні гасла щодо турботи влади Рад про інтереси незаможних селян, на практиці виразником і певною мірою протектором їхніх інтересів виступали заможні селяни, за кошти котрих створювалися і функціонували різні види кооперативних об'єднань, відновлювався потенціал сільського господарства в цілому;

8. „селянська заможність”, як свідчить об'єктивний аналіз, немає нічого спільного з тими політично заангажованими штампами, якими більшовики наділяли всіх без винятку селян-одноосібників, що ефективно господарювали.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вплив заможного селянства на господарське життя та економічний розвиток універсальної, кредитної сільськогосподарської кооперації. - Черкаси: „Ант”, 2005. - 48 с.

2. Кого звати селянином (до визначення базового поняття) // XIV наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах. - 12-20 березня 2003 р. - Черкаси, 2003. - С. 27-28 (у співавторстві).

3. Сільськогосподарська кооперація - актуальна проблема історичних досліджень // Записки студентського Наукового товариства Осередку НТШ у Черкасах. - Кн. 1-2. - Другі Богданівські читання (24 грудня 2004 р.). - Черкаси, 2003-2004. - С. 38-40.

4. Селянська заможність у добу НЕПу: проблема визначення // XVI наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах. - 12-20 березня 2005 р. - Черкаси, 2005. - С. 74-75.

5. Критерії визначення соціально-економічного становища селянського господарства в добу НЕПу // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 27. - Вип. 14. - Історичні науки. - Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. П. Могили. - 2003. - С. 67-72.

6. Участь заможного селянства в роботі сільськогосподарських кооперативів доби НЕПу // Український селянин. - 2003. - № 7. - С. 122-124.

7. Заможний селянин в добу НЕПу: комуністична доктрина та економічні реалії // Український селянин. - 2004. - № 8. - Матеріали V Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. - С. 257-259.

Анотації

Паскаленко В.Є. Заможне селянство в сільськогосподарській кооперації України (1921-1929 рр.): соціально-економічний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2006.

Дисертацію присвячено вивченню ролі заможного селянства України у розбудові та господарсько-економічній діяльності сільськогосподарської кооперації 1921-1929 рр. Вивчено економічну політику більшовиків по відношенню до заможного селянства УСРР, динаміку членства заможного селянства у складі сільськогосподарської кооперації, систематизовано та узагальнено характерні особливості участі заможного селянства в універсальних, спеціалізованих, кредитних товариствах сільськогосподарської кооперації.

Ключові слова: заможне селянство, НЕП, економічна політика радянської влади, сільськогосподарська кооперація.

Паскаленко В.Е. Зажиточное крестьянство в сельскохозяйственной кооперации Украины (1921-1929 гг.): социально-экономический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2006.

Диссертация посвящена изучению роли зажиточного крестьянства Украины в формировании и хозяйственно-экономической деятельности сельскохозяйственной кооперации 1921-1929 гг. Исследуется реальная сущность экономической политики советского государства по отношению к зажиточному крестьянству. Власть эту категорию крестьян считала своим оппонентом, поэтому всячески ограничивала её инициативу в хозяйственной деятельности, препятствовала развитию её экономического благосостояния. Зажиточное крестьянство активно участвовало в развитии практически всех видов сельскохозяйственной кооперации. Именно эти крестьяне, как никто другой, были заинтересованы в тех экономически выгодных перспективах, заложенных в кооперации. Фактически за счет финансовых возможностей зажиточных крестьян развивалась кредитная, специализированная, универсальная сельскохозяйственная кооперация. Динамика членства этой категории крестьян в разных формах сельскохозяйственной кооперативной жизни зависела как от объективных, так и субъективных факторов. В частности, уровнем экономической свободы, который контролировался государством и обуславливал степень хозяйственной активности. Можно выделить такие основные виды влияния зажиточного крестьянства на эффективность работы сельскохозяйственной кооперации: финансы, собственный авторитет, профессиональная грамотность. В экономически-хозяйственных отношениях с другими категориями украинской деревни зажиточные крестьяне больше тяготели к сотрудничеству, нежели к эксплуатации, как это им приписывалось советской идеологией.

Ключевые слова: зажиточное крестьянство, НЭП, экономическая политика советской власти, сельскохозяйственная кооперация.

Paskalenko V. E. Prosperous peasantry in agricultural cooperation of Ukraine (1921-1929): social-economy aspects. - Manuscript.

The dissertation presented for a degree of the Candidate of historical science for the specialty 07.00/01/-History of Ukraine. - Cherkasy state University named after B. Khmelnitsky- Cherkasy, 2006.

The dissertation deals with the learning of the role of prosperous peasantry of Ukraine in construction and house holding-economy activities in agricultural cooperation. The economy policy of Bolshevics taking to the prosperous peasantry USSR, dynamic of membership of the prosperous peasantry being a part of agricultural cooperation and factors which lead them to it. Different forms and methods of influence of the prosperous peasantry on the economy-house hold activity of agricultural cooperation are found out, systematized and generalized characteristic features of taking part in universal, specialized or credit unions of agricultural cooperation.

Key words: prosperous peasantry, NEP, the economy policy of the Soviet power, agricultural cooperation.

Размещено на Allbest.ru