Болгарія в балканській політиці провідних держав антигітлерівської коаліції (1941-1945 роки)

Відмінності в ставленні трьох держав до Болгарії повною мірою пояснювались відсутністю в них у той час спільної політичної лінії, що було характерним для етапу становлення антигітлерівської коаліції.

У підрозділі 2.3 «Позиція СРСР, США та Великої Британії стосовно Болгарії на завершальному етапі формування антигітлерівської коаліції (грудень 1941 - червень 1943 рр.)» підкреслюється, що на цьому етапі можна говорити про три самостійні політичні лінії, неузгодженість яких певною мірою пояснювалась різним часом вступу кожної з держав у війну. Намагання всіх трьох країн утримати Болгарію від приєднання до фашистського блоку та вступу у війну виявило об'єктивний збіг їх інтересів та створило передумови для проведення в майбутньому спільної політики. Напад Німеччини на СРСР та початок утворення антигітлерівської коаліції ще більше розширили можливості для цього. Але на практиці ситуація не змінилася, і кожна з трьох держав продовжувала проводити в Болгарії власний курс. Перешкодою до шляху вироблення союзними державами спільної політики була протилежність їх стратегічних інтересів як на Балканах у цілому, так і в Болгарії. В першу чергу це стосувалося СРСР та Великої Британії. Обидві країни бачили в майбутньому Болгарію зоною власного впливу. Тому Радянський Союз вважав неприйнятним британський план включення Болгарії в балканську конфедерацію. Зі свого боку, Велика Британія уникала підписання з Москвою довгострокової політичної угоди, маючи намір у майбутньому протистояти радянській експансії у Південно-Східній Європі. Сполучені Штати дотримувалися в цій суперечці позиції спостерігача. Але формування всередині антигітлерівської коаліції англо-американського союзу мало, з часом, привести їх до підтримки британської позиції в балканських справах. Проте в середині 1942 р. суперечності з питань Болгарії та Балкан були другорядними і не могли суттєво вплинути на завершення процесу формування антигітлерівської коаліції.

У третьому розділі «Болгарія в стратегічних планах та політичних проектах провідних держав антигітлерівської коаліції 1942 - 1943 рр.» розглянуто подальший процес формування політичного курсу держав антигітлерівської коаліції стосовно Болгарії в умовах корінного зламу в ході війни.

Підрозділ 3.1 «Виникнення Вітчизняного фронту та держави антигітлерівської коаліції» висвітлює процес створення в Болгарії влітку 1942 р. коаліції лівих антиурядових сил, яка дістала назву Вітчизняного фронту, та відгуки на цю подію з боку СРСР, США та Великої Британії.

Відносини трьох держав з Болгарією в цей час не зазнали суттєвих змін. Англійцям не вдалося зміцнити зв'язки з опозиційними колами всередині країни. Політика американців, як і раніше, була пасивно-очікувальною. Утворення Вітчизняного фронту уможливлювало об'єднання широких суспільних верств, що сповідували антифашистські та русофільські погляди. Це об'єктивно сприяло зміцненню авторитету СРСР у країні.

Наприкінці 1942 р. антигітлерівська коаліція мала перспективу незабаром перенести воєнні дії на Балкани, що закономірно мало викликати активізацію дій щодо Болгарії, в першу чергу з боку США та Великої Британії, з метою її нейтралізації або залучення на свою сторону. Але відсутність єдиного підходу до такого корінного питання, як відкриття другого фронту, неминуче передбачало наявність у майбутньому суперечок при вирішенні окремих проблем, зокрема й таких, як політика в Болгарії.

У підрозділі 3.2 «Болгарія та антигітлерівська коаліція від Сталінграда до Курська (грудень 1942 - серпень 1943 рр.)» зазначається, що перемога під Сталінградом змінила хід війни та розташування сил усередині антигітлерівської коаліції. Перемога під Курськом закріпила ці зміни. Президент Ф. Рузвельт усе більше схилявся до думки про можливість тісної співпраці з СРСР під час війни та після її закінчення. Прем'єр-міністрові У. Черчіллю все частіше доводилось зважати на погляди інших учасників коаліції і все рідше нав'язувати власні пропозиції. Втрачаючи підтримку американців на фоні зростання авторитету та впливу СРСР, він відчував усе більшу стурбованість за майбутнє Британської імперії. Його стратегічні проекти стають все більше політизованими. Яскравим прикладом цього була Болгарія, яку в Лондоні вважали головною загрозою «комунізації» та «радянизації» Балкан. Англійці розробили плани «нейтралізації» Болгарії за допомогою Туреччини, з подальшим включенням в Балканську федерацію. Однак ці плани не підтримали в Москві та Вашингтоні. В самій Болгарії правлячі кола, відчувши наближення катастрофи, робили перші нерішучі спроби розпочати діалог з союзниками, обравши для цього американців.

Постійне перенесення строків відкриття другого фронту призвело влітку 1943 р. до глибокої за всю війну кризи у відносинах між СРСР, Великою Британією та США. Все очевиднішою ставала необхідність проведення особистої зустрічі всіх трьох лідерів провідних держав антигітлерівської коаліції з метою прийняття узгоджених рішень з ключових питань ведення війни та післявоєнного устрою світу.

У підрозділі 3.3 «Початок політичної кризи в Болгарії та антигітлерівська коаліція (серпень - листопад 1943 р.)» йдеться про внутрішньо та зовнішньополітичні наслідки раптової смерті в серпні 1943 р. болгарського царя Бориса ІІІ. Ця подія спричинила глибоку та тривалу політичну кризу в країні. Правлячі кола виявилися неспроможними до рішучого повороту політичного курсу щодо розриву з Німеччиною. Опозиційні сили не мали для цього достатніх сил. У ситуації, що склалася, вирішальну роль у майбутній долі країни мусив відіграти зовнішній фактор. Восени 1943 р. у американців та англійців виникла надія відірвати Болгарію від «вісі». На думку У. Черчілля, разом зі вступом у війну Туреччини, це могло призвести до перенесення напряму головного удару союзників з Північно-Західної Франції на Балкани. Здійснивши десантну операцію на острови в Егейському морі, Черчілль вирішив підштовхнути неквапливих болгарських політиків за допомогою бомбових ударів по столиці. Під час Московської конференції міністрів закордонних справ трьох держав антигітлерівської коаліції в жовтні 1943 р. Радянський Союз ухвалив цей план, що надавало «зелене світло» повітряним атакам союзницької авіації на Софію. Час «символічної війни» для Болгарії сплинув, і країна мала випробувати всі жахи війни.

У четвертому розділі «Політична криза в Болгарії та спроби держав антигітлерівської коаліції вивести Болгарію з війни (грудень 1943 - травень 1944 рр.)» розглядається етап найбільш активних та узгоджених дій союзників, спрямованих на відрив Болгарії від гітлерівської «вісі».

Підрозділ 4.1 «Болгарія та проблема другого фронту (листопад - грудень 1943 р.)» висвітлює події, пов'язані з Тегеранською конференцією трьох союзних держав. Після двох років взаємних образ та докорів перша зустріч Великої трійки відзначила початок найвищої фази співробітництва. Тегеранська конференція стала поворотним пунктом у процесі вироблення союзниками спільної стратегії. Середземноморську стратегію було відхилено та змінено на більш рішучу стратегію розгрому Німеччини шляхом форсування Ла-Маншу. Підтримка Радянським Союзом у Тегерані операції «Оверлорд» поклала край ваганням президента Рузвельта та послабила роль Великої Британії у визначенні стратегії війни. Після Тегерана «балканський план» У. Черчілля не був альтернативою форсуванню Ла-Маншу. Тепер його втілення в життя було можливим тільки за умови застосування обмежених сил та засобів. Нестачу сил Черчілль сподівався компенсувати завдяки Туреччині з її 700-тисячним військом. У зв'язку з цим планом зростає й значення Болгарії. До цього часу її розглядали лише як пасивний об'єкт післявоєнного устрою Балкан. З кінця 1943 р. від позиції Болгарії залежала поведінка Туреччини, отже, успіх «балканського варіанта». Політична криза в країні давала підстави розглядати її як слабку ланку в обороні «вісі» на Балканах, яка може луснути в разі сильного тиску. Капітуляція Болгарії поклала би край ваганням Туреччини і дозволила б союзникам без особливих зусиль дістатись Дунаю. Це стало б сигналом для Румунії. Водночас було б вирішено й долю Греції. Подібний грандіозний успіх на Балканах, досягнутий ще до початку операції «Оверлорд», міг стати приводом для перегляду всієї раніше узгодженої стратегії союзників та мати наслідком відмову від вторгнення через Ла-Манш та перенесення центру військових операцій до Південно-Східної Європи. Успіх цього амбіційного задуму залежав від поведінки маленької балканської країни. Тому наприкінці 1943 - початку 1944 рр. на Болгарію було здійснено особливо сильний тиск військовими, дипломатичними та пропагандистськими засобами.

У підрозділі 4.2 «Спроби держав антигітлерівської коаліції вивести Болгарію з війни (грудень 1943 - травень 1944 рр.)» йдеться про хід та наслідки масованих бомбардувань союзною авіацією міст Болгарії. Ініціатива в цьому питанні належала У. Черчіллю, який забезпечив підтримку з боку США та згоду з боку СРСР. Бомбардування продемонстрували болгарському народові безжалісну військову міць Великої Британії та США, нездатність уряду захистити мирне населення від повітряного терору. Дух народу похитнувся, поглибилась політична криза, активізувались антинімецькі та антиурядові виступи. Але тисячі тон бомб не примусили Болгарію капітулювати. Причина містилась в позиції правлячих кіл країни, які продовжували підтримувати союз з гітлерівською Німеччиною. Певну роль відіграла неприйнятність умов, що пропонували союзники та острах репресій з боку Німеччини.

Невдача повітряного наступу була обумовлена й розбіжностями між США та Великою Британією щодо стратегічних пріоритетів у Європі. Американці, націлившись на Північно-Західну Європу, неохоче погодилися з балканським проектом англійців. Спільна акція проти Болгарії стала можливою при наявності двох умов: використанні обмежених засобів (дій тільки авіації) та швидкому досягненні результату (один місяць, як запевняв Черчілль). Коли з'ясувалося, що швидкої капітуляції Болгарії очікувати не слід, американці втратили інтерес до операції і повністю переключилися на «Оверлорд».

Руйнації та жертви, заподіяні авіацією західних союзників, викликали в населення сильні антианглійські та антиамериканські настрої. Болгари все більше пов'язували надії на припинення страждань та вихід з війни з втручанням Радянського Союзу. Радянське керівництво вдало використовувало подібні настрої. Початок активної фази радянської політики в Болгарії не збігався із зусиллями США та Великої Британії вивести країну з війни. Таким чином, діючи в руслі спільної політики, Радянський Союз проводив у Болгарії власну лінію.

Підрозділ 4.3 «Антигітлерівська коаліція та партизанський рух у Болгарії (серпень 1943 - серпень 1944 рр.)» присвячений зв'язкам країн антигітлерівської коаліції з Рухом Опору в Болгарії. Найактивніше в цьому напрямі діяли англійці маючи намір підпорядкувати партизанський рух у країні власним цілям. Улітку 1943 р. вони встановили зв'язок з партизанами і запланували забезпечити їх зброєю та іншим необхідним спорядженням. Але складні умови, в яких діяли болгарські партизани, не дозволили англійцям реалізувати намічені плани. Британські місії, направлені до Болгарії, загинули, зв'язок перервався і відновити його не вдалося. Американці не робили спроб установити власні контакти з партизанами. Радянський Союз також не мав з ними надійного зв'язку і почав надавати допомогу лише в серпні 1944 р. Сили болгарських партизанів були нечисленними, погано озброєними і не могли розраховувати на успіх у двобою з правлячим режимом. Таким чином, вирішальним для долі країни мав стати не внутрішній, а зовнішній фактор. В умовах, коли головні зусилля США та Великої Британії було зосереджено на операції «Оверлорд», саме Радянський Союз, війська якого наближалися до Дунаю, мав найбільше шансів стати вирішальним зовнішнім фактором для Болгарії.

У п'ятому розділі «Антигітлерівська коаліція та Болгарія після приходу до влади уряду «Вітчизняного фронту» 1944 - 1945 рр.» висвітлюються події, пов'язані з переходом Болгарії на сторону антигітлерівської коаліції та початком мирного врегулювання.

У підрозділі 5.1 «Вихід Болгарії з війни та провідні держави антигітлерівської коаліції (травень - вересень 1944 р.)» акцентується на тому, що швидке просування Червоної Армії в Центральну та Південно-Східну Європу влітку 1944 р. викликало серйозну стурбованість у Лондоні. Після невдалої спроби в травні - червні встановити британську та радянську зони відповідальності в Румунії та Греції, Черчілль повертається до «балканської стратегії», цього разу в західному варіанті - наступу на Італію через Люблянський прохід і одночасним десантом на узбережжі Далмації. Відновлюються і плани втягнути у війну Туреччину. Лише наполеглива відмова американців відволікати сили та засоби із західноєвропейського театру дій стримувала прем'єр-міністра.

У Болгарії уряд І. Багрянова виявляв бажання припинити стан війни з Великою Британією та США й дотримуватися нейтралітету, не розриваючи відносин з Німеччиною та зберігаючи загарбані території.

Обережні кроки керівників Болгарії не встигали за розвитком подій у регіоні. Розгром Румунії наблизив радянські війська до болгарського кордону, а численні радянські ноти свідчили, що Москва має намір відіграти в майбутньому активну роль у Болгарії. Ігноруючи СРСР, уряд вирішив зробити ставку на суперечностях між союзниками. Зважаючи на велику зацікавленість англійців у балканських справах, для встановлення контактів та з'ясування умов виходу з війни, в Туреччину був направлений С. Мошанов. Урядові кола Болгарії прийняли рішення передати владу представникам легальної опозиції, відновити конституційний лад, розірвати стосунки з Німеччиною і в такий спосіб запобігти втручанню СРСР та сприяти укладанню перемир'я. На початку вересня було сформовано кабінет К. Муравієва.

Суворі умови перемир'я, зміна уряду привели до зволікання з початком переговорів, місцем яких англійці визначили Каїр. Маневри болгарського уряду не були секретом для СРСР. Тривалий час він не виявляв наміру встановити контроль над Болгарією і не брав участі в розробці проекту перемир'я з нею. Але влітку 1944 р. ситуація змінилася: через Болгарію пролягав шлях у Югославію і далі - до узбережжя Адріатичного моря та в долину Дунаю, а також у північні регіони Греції. Крім того, Болгарія, як чорноморська країна, входила до зони безпеки СРСР, яку прагнув створити Сталін. На зміну позиції СРСР вплинуло й керівництво БРП, яке знаходилося в Москві. Сама БРП не мала відповідних сил, щоб захопити владу в країні.

Упевнившись, що новий болгарський уряд має намір укласти перемир'я лише з західними союзниками, виключивши з цього процесу СРСР, Москва оголосила 5 вересня війну Болгарії і ввела війська в країну. Це дозволило БРП та Вітчизняному фронту взяти владу до своїх рук. Оголошення війни поставило СРСР у рівну позицію з його союзниками в переговорному процесі з Болгарією. Поява Червоної Армії в Болгарії в безпосередній близькості від життєво важливих зон безпеки Британської імперії «стало прелюдією» до візиту У. Черчілля до Москви та поділу Балкан на сфери впливу.

У підрозділі 5.2 «Болгарія та поділ Балкан на сфери впливу (вересень - жовтень 1944 р.)» йдеться про хід та наслідки радянсько-англійських переговорів у Москві в жовтні 1944 р. Під час цих переговорів Й. Сталіна з У. Черчіллем та бесід міністрів закордонних справ було узгоджено, що Радянський Союз матиме 80 % впливу в Угорщині та Болгарії, 50 % - у Югославії, решта залишалася за західними союзниками. Ця подія ввійшла в історію як «поділ Балкан на сфери впливу», або «відсоткове порозуміння Черчілль - Сталін». Сполучені Штати не брали участі в переговорах і були лише частково проінформовані про їх результати. Радянсько-англійську угоду не зафіксовано в письмовій формі, але обидві сторони в подальшому дотримувалися її положень, прикладом може бути підписання угоди про перемир'я з Болгарією 28 жовтня 1944 р. Згідно з його умовами всі контролюючі функції та відповідальність за ситуацію в країні покладалися на СРСР.

Процес мирного врегулювання з Болгарією виявив, що між державами антигітлерівської коаліції зберігаються різні підходи до цієї балканської країни. Радянський Союз взяв режим Вітчизняного фронту під опіку. В Москві оцінили результати жовтневих переговорів та підписання перемир'я з Болгарією як велику перемогу. Однак переоцінили готовність Великої Британії йти на нові поступки на користь СРСР та захищати власні інтереси за рахунок США. Минуло лише кілька місяців і союзники почали критикувати один одного за методи господарювання в країнах, на які поширювалися сфери їх впливу.

У підрозділі 5.3 «Проблеми Болгарії в міжсоюзницьких відносинах на завершальному етапі війни (жовтень 1944 - серпень 1945 рр.)» відзначається, що наближення кінця війни мало серйозні випробування єдності антигітлерівської коаліції. Політичні, економічні, ідеологічні відмінності між її членами все більше нагадували про себе. Це відбилося й на політиці щодо Болгарії. Приводом для суперечок стали проблеми керівництва та порядок роботи Союзницької Контрольної Комісії, статусу представників західних держав, участь Болгарії у війні проти Німеччини, матеріальні претензії до Болгарії з боку Греції та ін. На думку англійців, радянське домінування в Болгарії загрожувало інтересам імперії на Балканах та Східному Середземномор'ї. Московська угода про сфери впливу в Південно-Східній Європі дозволила пом'якшити англо-радянські суперечності, але не усунула їх цілком. Вона похитнула атмосферу довіри між членами «Великої трійки». Американці не вважали себе причетними до угоди, що була укладена без їхньої участі. Зустріч лідерів трьох держав у Криму в лютому 1945 р. відновила єдність, але, як виявилося, на незначний час. Смерть Ф. Рузвельта остаточно порушила рівновагу всередині коаліції. Новий президент Г. Трумен узяв «жорсткий курс» щодо СРСР та країн, які він контролював, включаючи Болгарію. Велика Британія поступилася ініціативою своєму могутньому партнерові та надавала йому всіляку підтримку.

Головним аргументом США в протистоянні з СРСР стало володіння атомною бомбою. Потсдамська конференція стала першою спробою використання атомної дипломатії - методу, що незабаром став улюбленим у зовнішній політиці великих держав. Результати конференції засвідчили, що перша спроба атомного шантажу зазнала невдачі, але США не залишили намірів використовувати загрозу застосування атомної зброї в дипломатичній боротьбі. Потсдам став початком кінця антифашистської коаліції і, в цьому сенсі, початком «холодної війни». Саме в Потсдамі було «забито клин» в єдність Сходу та Заходу, і яблуком розбрату, вже вкотре в історії, стали Балкани.

У висновку дисертаційної роботи підведені підсумки та узагальнені результати дослідження.

Політична лінія кожної з трьох держав щодо Болгарії в період, що розглядається, визначалась місцем, яке вона посідала в зовнішній політиці в передвоєнний час, поточними та перспективними цілями ведення війни, уявою про післявоєнний устрій регіону та світу в цілому; врешті-решт - необхідністю зважати на інтереси власних союзників.

Найбільший досвід діяльності в Балканському регіоні мала Велика Британія. Тому британська політика була найпродуманішою та найпослідовнішою. Її головна мета - захист стратегічних комунікацій, життєво важливих для Британської імперії. Болгарія розглядалася як країна, що загрожувала головним союзникам Великої Британії на Балканах - Греції та Туреччині, а також як провідник політики її суперників - Німеччини та Росії. Ці обставини зумовили в цілому вороже ставлення до Болгарії, посилене особистим почуттям неприязні прем'єр-міністра У. Черчілля, що сформувалося внаслідок досвіду Першої світової війни.

Своїм головним суперником у регіоні, поряд з Німеччиною, Велика Британія вважала СРСР. У цьому простежується спадкоємність черчіллівської дипломатії з британською зовнішньою політикою ХІХ ст. Але ослаблена війною Британська імперія виявилася нездатною самостійно захистити власні інтереси на Балканах. Не маючи необхідної підтримки від США, Черчілль був змушений шукати вирішення проблем, що його турбували, в особистій домовленості зі Сталіним. «Відсоткове порозуміння» поділило Південно-Східну Європу на радянську та британську сфери впливу, визначивши подальшу долю Болгарії та інших балканських країн майже на півстоліття. Але воно було не в змозі усунути всі причини англо-радянського суперництва в регіоні. Конфлікт набув нового імпульсу на завершальному етапі війни, після приєднання до нього США, і став одним з елементів генезису тотального протистояння між СРСР та Заходом, що дістало назву «холодної війни».

Найближчий союзник Великої Британії - Сполучені Штати - не мали в Болгарії та в цілому на Балканах ані економічних, ані політичних або якихось інших інтересів. Політичні та військові акції, що вони проводили, свідчили, зазвичай, про солідарність з Великою Британією.

Президент Рузвельт завжди дуже обережно ставився до планів Черчілля відкрити другий фронт на Балканах, висадивши тут союзницькі війська або втягнувши у війну Туреччину. Його позицію формувало найближче оточення, перш за все військові, які вважали, що дії на Балканах відвернуть американців від головного стратегічного напряму - Західної Європи - і призведуть до великих жертв та витрат. Відмова американців надати війська та техніку зрештою прирекла на провал задум Черчілля нанести удар у «м'яке підчерев'я вісі» на Балканах. Наприкінці 1944 р. президент мав додаткову причину відмовити своєму партнерові щодо відправки американських солдат до Південно-Східної Європи. Він неодноразово висловлював занепокоєння з приводу можливого конфлікту між Великою Британією та СРСР і був категорично проти втягування в такий конфлікт США. Не бажав Рузвельт і загострення відносин з СРСР, на співробітництво з яким у повоєнний час він щиро сподівався.

Позиція США різко змінилася після приходу в Білий дім президента Г. Трумена, який розглядав Південно-Східну Європу як сферу американських інтересів і ситуацію в Болгарії, Румунії та Угорщині, де при владі перебували прорадянські уряди, як одну з ключових проблем у відносинах з СРСР. Протягом 1945 р. США перетворились на провідну антирадянську силу на Балканах.

Важливим елементом американської політики стала підтримка опозиційних сил. З літа 1945 р. американці активно спонукали болгарську опозицію до відвертої конфронтації з урядом Вітчизняного фронту. Наслідком цих дій стало зростання політичного напруження в країні та безкомпромісність боротьби між опозицією та владою, за спиною якої стояв СРСР. Урешті-решт боротьба закінчилася розгромом опозиції та фізичним знищенням її учасників.

Радянський Союз у міжвоєнний час не проводив помітної балканської політики. Офіційні відносини з Болгарією було встановлено пізно, і вони не відзначалися особливою близькістю.

Проте, серед трьох провідних держав антигітлерівської коаліції саме СРСР був у Болгарії популярнішим серед широких верств населення, що пояснювалося історичною роллю, яку відіграла Росія в долі країни. Активізація радянської політики в регіоні в 1939 - 40 рр. була зумовлена радянсько-німецьким зближенням. Саме тоді Радянський Союз уперше відверто заявив, що вважає чорноморські країни зоною власної безпеки.

Напад Німеччини на СРСР змусив на деякий час забути про ці претензії. В цей час радянсько-болгарські відносини набували своєрідного характеру. Країни, що належали до ворогуючих угруповань, не тільки не ворогували, але й підтримували між собою дипломатичні стосунки, незважаючи на зовнішній тиск.

Як свідчать документи, до кінця 1943 р. Радянський Союз не розробив політичної лінії стосовно Болгарії. Після Тегеранської конференції, на вимогу союзників, Москва вчинила безпрецедентний дипломатичний тиск на Софію, який разом з іншими факторами призвів до поглиблення політичної кризи, але не змусив Болгарію капітулювати перед Великою Британією та США. Подальший курс СРСР щодо Болгарії був пов'язаний з наступальними операціями на південному фланзі радянсько-німецького фронту. По мірі їх успішного розвитку та виходу Червоної Армії до державного кордону 1941 р. радянське керівництво активно висувало ідею створення зони безпеки з прикордонних країн, де б у влади перебували дружні до СРСР режими. У власних планах мирного врегулювання в Східній Європі радянське керівництво передбачало зміцнення безпеки СРСР, вважаючи весь регіон як оборонний буфер проти Заходу. Водночас радянській зовнішній політиці був притаманний диктат ідеологічних міркувань, тобто поширення комуністичних режимів на сусідні країни. Обидва ці компоненти свідчили про двоїстий характер зовнішньополітичних цілей СРСР.

Після виходу Червоної Армії до болгарського кордону в Москві очікували, що Софія розірве стосунки з Німеччиною, звернеться до СРСР із проханням про захист і посередництво в мирних переговорах з Англією та США. Але замість цього регенти та уряд Болгарії зробили спробу форсувати підписання перемир'я із західними союзниками. Оцінивши таку поведінку як лицемірну, Радянський Союз оголосив війну Болгарії. Цей крок відіграв роль каталізатора внутрішніх процесів у країні, які завершилися переворотом 9 вересня 1944 рр. та приходом до влади уряду Вітчизняного фронту.

Переговори Сталіна та Черчілля в жовтні зміцнили встановлений стан справ: Болгарію включили до радянської сфери впливу. З таким фактом довелося погодитися й американцям. Після цього СРСР став відданим захисником Болгарії від союзників по коаліції і фактично взяв на себе роль, яку відігравала в минулому царська Росія. Завдяки радянському заступництву Болгарія зберегла за собою Південну Добруджу, приєднану в 1940 р. від Румунії.

Для самої Болгарії перебіг подій у 1941 - 1945 рр. підтвердив, що визначальним для країни є зовнішній фактор. Спочатку це була Німеччина, яка втягнула Болгарію до Троїстого пакту, зробила її співучасницею агресії проти сусідніх країн і штовхнула на «символічну» війну з Великою Британією та США. Після Сталінграда ініціатива поступово перейшла до держав антигітлерівської коаліції - Америки та Англії. В 1944 р. вирішальним зовнішнім фактором став Радянський Союз, війська якого, переслідуючи гітлерівців, прийшли в Південно-Східну Європу.

Тривалий час політика держав антигітлерівської коаліції стосовно Болгарії була тісно пов'язана з т. зв. «балканським варіантом» У. Черчілля. Намір відкрити другий фронт на Балканах виник у британського прем'єр-міністра наприкінці 1942 і не залишав його майже до осені 1944 р. Він ґрунтувався на досвіді Першої світової війни. На відміну від плану висадки у Франції, «балканський варіант» не мав цілісної стратегічної концепції і ніколи не був детально розробленим. Незважаючи на заперечення з боку США та СРСР, Черчілль та британські органи військового планування розглядали операцію на Балканах як альтернативу діям у Західній Європі. Навіть після Тегеранської конференції, де було визначено місце і час відкриття другого фронту у Франції, Черчілль знову і знову повертався до «балканського варіанта», спокушаючи союзників малою чисельністю потрібних сил та очікуваними грандіозними результатами.

Успіх реалізації задуму прем'єр-міністра багато в чому залежав від позиції Болгарії, що після капітуляції Італії була головним союзником Німеччини на Балканах. Черчілль розглядав її як «слабку ланку» гітлерівської «вісі» і був переконаний, що країну можна легко змусити розірвати з Німеччиною, якщо енергійно «натиснути» на неї військовими та дипломатичними засобами. Він вважав особливо важливим досягти успіху до початку операції «Оверлорд». Тому з грудня 1943 до травня 1944 рр. Болгарія посіла одне з провідних місць у стратегічних планах антигітлерівської коаліції. Не перебільшуючи можна стверджувати, що в цей період від неї залежала не тільки доля «балканського варіанта», але й майбутнє другого фронту. Проте ні жорстокі бомбардування болгарських міст союзницькою авіацією, ні радянські дипломатичні заяви, ні умовляння американських дипломатів, ні погрози лондонського радіо не змусили правлячі кола країни капітулювати. А легальна та радикальна опозиція виявились занадто слабкими, щоб скористатися ситуацією, що склалася. У результаті Болгарія лишилась вірною союзу з Німеччиною. Балканським планам Черчілля не судилося бути реалізованими. Зусилля трьох держав вивести Болгарію з війни наприкінці 1943 - на початку 1944 рр. стали піком їх спільної політики стосовно неї. В подальшому, незважаючи на неодноразові декларації про узгоджену лінію поведінки, кожна з держав надавала перевагу власній.

Антигітлерівська коаліція ненадовго пережила свого ворога - Третій Рейх. Інакше і не могло бути. Зовнішня загроза змусила об'єднати зусилля таких різних країн як Радянський Союз, Сполучені Штати, Велика Британія. Різними шляхами прийшли вони до союзу, різні цілі переслідували у війні і воювали по-різному. Весь час спільної боротьби над учасниками антигітлерівської коаліції тяжів тягар колишніх упереджень та образ, взаємної недовіри та підозри, які двічі в 1942 та 1943 р. спричиняли серйозні кризи, що загрожували існуванню коаліції. Але розуміння важливості єдності перед обличчям ворога щоразу перемагало. Зі зникненням спільного ворога ослабла і єдність коаліції, що стало особливо помітним на заключному етапі війни. Прикладом можуть бути відносини трьох країн з Болгарією.

Література

1. Потрашков С.В. Антигитлеровская коалиция и Болгария 1941 - 1944 гг. Монография. - Х., 2005. - 282 с. / Рецензія: Ільганаєва В.О. Нова праця з історії Болгарії // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2005. - Вип. 16. - С. 280 - 282.

2. Потрашков С.В. Болгария в политике Англии и США накануне и во время Московского совещания (1945) // Bulgarian Historical Review. - Sofia, 1989. - № 4. - С. 3 - 15.

3. Потрашков С.В. Англо-советские переговоры в Москве в октябре 1944 г. и «раздел» Балкан на сферы влияния // Pax Britannica: актуальные проблемы социально-экономической и политической истории Великобритании в новое и новейшее время. Тезисы научной конференции. Ч. II. - Уфа, 1991. - С. 120 - 123.

4. Потрашков С.В. Проблемы Болгарии на советско-болгарских переговорах в Москве в октябре 1944 года // Болгаристика в системе общественных наук: опыт, уроки, перспективы. Тезисы докладов и сообщений второй всесоюзной конференции по болгаристике (II Дриновских чтений) 5 - 7 февраля 1991 г. - Х., 1991. - С. 97, 98.

5. Потрашков С.В. Болгария и балканская стратегия У. Черчилля // Вопросы новой и новейшей истории. Республиканский межведомственный научный сборник. - К., 1991. - № 37. - С. 53 - 62.

6. Потрашков С.В. Проблемы Болгарии и других балканских стран на советско-английских переговорах в Москве в октябре 1944 г. // Болгарский ежегодник. - Х., 1994. - Т. 1. - С. 69 - 78.

7. Потрашков С.В. До питання про «поділ" Балкан на «сфери впливу» між СРСР та Великобританією у 1944 році // Питання нової та новітньої історії. Міжвідомчий науковий збірник. - К., 1994 - Вип. 40. - С. 69 - 77.

8. Потрашков С.В., Барабанов Ю.М. Сталін i Черчілль: поділ Балкан на сфери впливу (жовтень 1944 р.) // Питання нової та новітньої історії: Міжвідомчий науковий збірник. - К., 1997. - Вип. 43. - С. 82 - 91.

9. Потрашков С.В. Вступ Болгарії у Другу світову війну та позиція провідних держав антигітлерівської коаліції // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2001. - Вип. 8. - С. 37 - 44.

10. Потрашков С.В. СРСР, Болгарія та британські плани федералізації Європи в 1942 р. // Збірник наукових праць. Серія: «Історія та географія» / Харківський державний педагогічний університет iм. Г.С. Сковороди. - Х., 2002. - Вип. 9. - С. 86 - 90.

11. Потрашков С.В. Дослідження в Україні історії Болгарії часів Другої світової війни: минуле та сучасний стан // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка. Вип. 15. Серія: історичні науки. - № 1. - Чернігів, 2002. - С. 86 - 89.

12. Потрашков С.В. Антигитлеровская коалиция и Болгария в конце 1943 - начале 1944 гг. // Історична наука: проблеми розвитку. Секція «Всесвітня історія». Матеріали Міжнародної наукової конференції (17 - 18 травня 2002 р.). - Луганськ, 2002. - С. 118 - 121.

13. Потрашков С.В. Радянська та сучасна російська історіографія про поділ Балкан на сфери впливу між СРСР та Великою Британією в 1944 р. // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2002. - Вип. 9. - С. 44 - 50.

14. Потрашков С.В. Проблеми історії Болгарії періоду Другої світової війни в дослідженнях українських учених // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2002. - Вип. 10. - С. 34 - 38.

15. Потрашков С.В. До питання про позицію СРСР щодо спроби Великої Британії та США вивести Болгарію з війни шляхом бомбардувань у 1943 - 1944 рр. // Збірник наукових праць. Серія: «Історія та географія» / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2002. - Вип. 10. - С. 58 - 63.

16. Потрашков С.В. О некоторых проблемах межсоюзнических отношений в период формирования антигитлеровской коалиции (июнь 1941 - июнь 1942 гг.) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2002.- № 566. - Історія. - Вип. 34. - С. 109 - 118.

17. Потрашков С.В. Утворення Вітчизняного фронту Болгарії та провідні держави антигітлерівської коаліції // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х.: ХДАК, 2003. - Вип. 11. - С. 79 - 86.

18. Потрашков С.В. Провідні держави антигітлерівської коаліції і бомбардування Болгарії (листопад 1943 - квітень 1944 рр.) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. - Ужгород, 2003. - Вип. 9. -С. 162 - 168.

19. Потрашков С.В. «Балканский вариант» У. Черчилля: «стратегический оппортунизм» или политический расчет // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2003. - № 594. Історія. Вип. 35. - С. 109 - 117.

20. Потрашков С.В. Початок політичної кризи в Болгарії після смерті царя Бориса III та позиція провідних держав антигітлерівської коаліції // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2004. - Вип. 12/13. - С. 61 - 70.

21. Потрашков С.В. Радянський Союз та проблеми Болгарії на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Великої Британії в жовтні 1943 р. // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2004. - Вип. 14. - С. 41 - 47.

22. Потрашков С.В. Партизанський рух у Болгарії та провідні держави антигітлерівської коаліції 1941 - 1944 рр. // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2004. - Вип. 15. - С. 43 - 49.

23. Потрашков С.В. Проблема СКК в Болгарии в межсоюзнических отношениях на заключительном этапе Второй мировой войны (ноябрь 1944 - февраль 1945 гг.) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2004. - № 633. Історія. Вип. 36. - С. 258 - 267.

24. Потрашков С.В. СРСР, США, Велика Британія та перемир'я з Болгарією в 1944 р. // Збірник наукових праць. Серія: «Історія та географія» / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2004 - Вип. 17 - С. 16 - 21.

25. Потрашков С.В. Операція «Толстой» - історіографічні міфи та історичні факти. (До питання про хід і результати радянсько-британських переговорів у Москві в жовтні 1944 р.) // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка. Вип. 27. Серія: історичні науки. № 2. - Чернігів, 2004. - С. 120 - 126.

26. Потрашков С.В. Проблема «Антигітлерівська коаліція та Болгарія» у висвітленні болгарських істориків // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харківський державний педагогічний університет ім.. Г.С. Сковороди. - Х., 2005. - Вип. 18. - С. 5 - 9.

27. Потрашков С.В. Проблеми Болгарії в міжсоюзницьких відносинах під час Берлінської (Потсдамської) конференції (17 липня - 2 серпня 1945 р.) // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2005. - Вип. 16. - С. 66 - 72.

28. Потрашков С.В. Щоденники та мемуари політичних діячів Болгарії як джерела з історії країни часів Другої світової війни // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. - Х., 2005. - Вип. 17. - С. 42 - 46.

29. Размещено на Allbest.ru