Створення та діяльність кооперативних видавництв в УСРР 1922-1930 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність теми зумовлена розвитком в Україні недержавних видавництв, форм приватної, акціонерної і кооперативної книготоргівлі, приватизаційними та реприватизаційними процесами в економічному житті суспільства, відтак і необхідністю вивчення історичного досвіду діяльності видавничих кооперативних товариств періоду НЕПу, з'ясування їхньої специфіки в умовах ринкових відносин.

Становлення та функціонування кооперативних видавництв залишається малодослідженою науково-історичною проблемою, яка має суто практичне й пізнавальне значення, тому що вони посідали вагоме місце в культурно-освітньому житті українського суспільства 1920-х - початку 1930-х рр., а з іншого боку - представляли соціальні форми повсякденної роботи і творчості інтелігенції, уособлювали самодіяльні форми підприємництва населення. Саме організаційні та соціально-економічні підвалини кооперативних видавництв певною мірою сприяли подоланню безробіття серед освітян і науковців, зменшенню суспільної напруги шляхом лібералізації виробничо-господарської діяльності професійних груп, а також збереженню в умовах утвердження тоталітарної системи певних демократичних свобод, позаяк друкували художньо-мистецьку, сільськогосподарську, наукову, дитячу та ін. літературу, уникаючи ідеологічно-політичних видань. Враховуючи те, що кооперативні видавництва займали ¹/₃ ринку книжкової продукції УСРР у вказаний вище період, їхнє співіснування з державними видавництвами виявилося тоді своєрідним суспільно-політичним барометром стабільності соціальних відносин в Україні, зважаючи на їхнє протистояння на ринку книжкової продукції та ідеологічні пріоритети.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди «Соціально-політичне життя України ХХ століття», вона також пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького «Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства» (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом дослідження є історичні форми кооперативного підприємництва соціально-професійних груп у галузі видавничої діяльності, взаємини держави і суспільства в УСРР 1920-1930 рр.

Предмет дослідження - організаційна структура, культурно-просвітницька і торгівельно-господарська діяльність видавничих кооперативів, соціальний склад і професійний рівень їхніх засновників, вплив кооперативних видавництв на культурно-освітнє життя суспільства.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1922-1930 рр. Вибір верхньої межі (1922 р.) пов'язаний із появою перших кооперативних товариств у видавничій галузі в УСРР, а нижньої (1930 р.) - з їх остаточною реорганізацією.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються адміністративних кордонів УСРР, які змінювалися протягом 1920-х - початку 30-х рр. унаслідок декількох адміністративно-територіальних поділів, але не вплинули на структурно-функціональну роботу кооперативних видавництв, організованих за галузево-професійним, а не адміністративно-територіальним принципом подібно до інших видів кооперації.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі джерел, здобутків історіографії з'ясувати закономірності розвитку невиробничих форм кооперації населення УСРР періоду НЕПу і початкового етапу соціалістичної реконструкції народного господарства. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- з'ясувати стан наукового вивчення проблеми, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- виявити особливості становлення та розвитку організаційної структури кооперативних видавництв шляхом наукового аналізу їхніх різноманітних функцій та порівняння з кооперацією в інших галузях економічно-господарського життя суспільства;

- дослідити соціально-професійний склад засновників і службовців кооперативних видавництв;

- розкрити специфіку відносин партійно-радянських органів та кооперативних форм видавничої галузі;

- визначити роль і місце кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції;

- вивчити організаційно-видавничу і торгівельну діяльність видавничої кооперації в контексті політики українізації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

- вперше в українській історіографії зроблено спробу дослідити діяльність кооперативних видавництв у роки НЕПу та соціалістичної реконструкції;

- становлення і функціонування кооперативних об'єднань видавничої галузі висвітлено у контексті соціальної історії, з урахуванням їхньої торгівельної та видавничо-господарчої роботи, специфіки організаційних форм підприємництва в царині культури, освіти;

- з'ясовано професійну діяльність соціальних груп у невиробничій сфері суспільства, крім технологічних процесів поліграфії;

- дотримуючись принципу історизму у дисертації розглянуто склад засновників і службовців кооперативних видавництв, котрі вирізнялися відповідним статусом;

- вивчено структурні складові кооперативних видавництв у поєднанні з їхніми функціональними рисами, що надало дослідженню системності; їхню діяльність проаналізовано в контексті політико-ідеологічних вимог і засад державних органів влади.

Науково-практичне значення дисертації полягає у тому, що її фактологічний матеріал, результати та основні положення можуть бути використані у підготовці праць з історії видавничої справи, для написання спеціальних вузівських курсів вітчизняної історії та краєзнавства, а особливо для розробки нормативно-правових актів у сучасних умовах розбудови видавничої галузі України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (7-8 жовтня 2004 р., м. Черкаси); II Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні педагогічні технології і освітні системи XXI століття» (18-20 листопада 2004 р., м. Кіровоград); Міжнародній науково-практичній конференції «Формування громадянської компетентності учнівської молоді» (8-9 лютого 2005 р., м. Харків); V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Духовність українства ХХІ століття» (14-16 квітня 2005 р., м. Кіровоград).

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 10 публікаціях, 8 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 5 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічними принципами дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (533 найменування). Загальний обсяг дисертації складає 241 сторінку.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито наукову новизну і практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методи дослідження», який структурно складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу, обґрунтовано методи дослідження.

У першому підрозділі першого розділу «Історіографія проблеми» з'ясовано стан наукового вивчення теми. В історіографії умовно можна виділити три етапи вивчення: 1) 1920-х рр.; 2) 1930-1950-ті рр. та - 1960-1980-ті рр.; 3) 1990-ті рр. - початок ХХІ ст.

Двадцяті роки виявилися відносно ліберальним періодом в історіографії. У цей час відбувається організаційне й ідейне оформлення історичної науки, створюється концептуальна та джерельна база досліджень кооперативних видавництв. Незважаючи на ідеологічну цензуру, об'єктивно висвітлювався розвиток кооперації видавців. На сторінках тогочасної преси відбувається гостра полеміка стосовно організаційних форм та перспектив відбудови видавничої галузі. У роботах знаходимо чимало фактів про кооперативні видавництва Пакуль Н.М. “Книга”. Исторический очерк. - Х.: Главполитпросвет УСРР, 1923.- 130 с.; Козаченко А. Минуле книги на Україні. Історичний нарис. - Х.: Держвидав України, 1930. - 103 с..

Протягом 1920-х рр. були здійснені перші спроби дослідити участь кооперативних видавництв у формуванні книжкового ринку. З'являються праці із книготоргівельної інфраструктури кооперативних видавництв Абрамов Г. Кооперативна книготоргівля на переломі // Радянський книгар. - 1930. - № 1. - С. 6-7; Агуф М. На шляху культурної революції // Комуніст. - 1926. - 3 липня; Николаев Н.М. Правовые условия книжной торговли в СССР. - М.: “ГИЗ”, 1925. - 36 с.. Так, М. Нечаєв вивчав принципи роботи видавництва «Книгоспілка» Нечаєв М. Книжка та її покупець на селі. - К.: Український науковий інститут книгознавства, 1929. - 50 с.. Окремо висвітлювалися рекламно-агітаційна робота видавничої кооперації Махоніна О. Про колектори та редакційно-бібліографічний центр // Радянський книгар. - 1930. - № 1. - С. 12; Розанов Я. “Выставка живая книга” // Пролетарская правда. - 1924. - 23 сентября; Бородкін В. Проблема вітрини // Радянський книгар. - 1930. - № 3. - С. 7-9. і книговидавнича діяльність Кугель В.Р. Очерки издательского и полиграфического дела. - Москва-Ленинград, Государственное соцеально-экономическое изд., 1931. - 288 с.; Пігулін М. Українські видавництва в 1928/1929 році // Радянський книгар. - 1930. - № 3. - С. 3-4; Тищенко Ю. Сучасне становище книжкової справи на Україні // Нова Україна. - Прага-Берлін. - 1923. - № 6. - С. 120-132. . На сторінках періодичних видань зустрічалися розвідки засновників кооперативних видавництв, які розкривали книговидавничу та книготоргівельну роботу таких видавництв: «Книгоспілки» Сім Б. З біжучої роботи “Книгоспілки” // Вісті ВУЦВК. - 1926. - 6 липня., «Пролетарія» Васильков Г. Видавництво “Пролетарій” // Червона преса. - 1923. - № 3. - С. 75-76., «Українського робітника» Добрий Е.Г. Три роки видавництва “Український робітник” // Культура і побут (додаток до газети “Вісті ВУЦВК”). - 1928. - 11 серпня., «Культур Ліга» та ін.

Наприкінці 1920-х - на початку 30-х pp. спостерігалася поступова монополізація та політизація видавничої галузі. На сторінках преси кооперативні видавництва піддавалися гострій критиці Карбівничий Б. Кооператори ще погано торгують книжкою // Радянський книгар. - 1930. - № 3. - С. 13-14.. За таких умов, не витримуючи тиску з боку держави, вони призупиняли своє існування, тому про їхню діяльність почали забувати.

Для наукової літератури 30-50-х рр. ХХ ст. з обраної нами для вивчення теми притаманний пропагандистський і політико-публіцистичний характер, хоча йшлося головним чином про видавничу галузь СРСР, а кооперативні видавництва в УСРР майже не згадувалися. Цим питанням присвячено роботи А. Зйорнової (про початок книгодрукування в Москві та Україні) Зёрнова А.С. Начало книгопечатания в Москве и на Украине. - М.: 1947. - 102 с., М. Гітермана (з основ книговидавничої справи) Гиттерман М.И. Основы книгоиздательского дела. - М.: Искусство, 1957. - 93 с., Н. Назарова (з історії радянського книговидання) Назаров А.И. Очерки истории советского книгоиздательства. - М.: “Искусство”, 1952. -343 с..

У післявоєнний період інтерес науковців до вивчення історії книги значно пожвавився. Так, наприклад А. Назаров Назаров А.И. Октябрь и книга. Создание советских издательств и формирование массового читателя 1917-1923. - М.: “Наука”, 1968. - 386 с., М. Клімов Клімов М. Газетні жанри. - К.: Видавництво політичної літератури України, 1966.-130с., проаналізували книговидавничу систему РСФРР, але для нашої теми цінним є те, що вони розкривали становлення та функціонування кооперативних видавництв, які взаємодіяли з українськими кооперативами.

У 60-80-х рр. ХХ ст. висвітлення вченими культурно-освітнього будівництва в республіці продовжувалося. Їхні праці стосувалися історії видавництв державної форми власності, а також приватних та кооперативних. У своїх наукових розробках вони спиралися на архівні матеріали, періодичні видання, згідно з якими кооперативні видавництва постають не як шкідливі та контрреволюційні організації, а як складова розбудови видавничої галузі УСРР 1920-х рр. Одними з перших до кооперативно-видавничої проблематики у вказаний період звернулися М. Агуф та М. Коваль Агуф М., Коваль М. Книгу в маси. - Харків, Книжкова палата УРСР, 1965. - 230 с.. Автори переконливо довели перевагу кооперативних видавництв, оперуючи статистичними даними 1920-х років. Помітним явищем історичної науки 60-80-х рр. ХХ ст. стали публікації з проблем книготоргівлі Штернгарц М.З. Очерки книжной торговли за рубежом. - М.: “Искусство”, 1962. - 242 с. Говоров А.А. История книжной торговли. Учебное пособие для книготорговых и кооперативных техникумов. - М.: Книга, 1966. - 264 с.. Виходили колективні монографії російських та українських дослідників, які вивчали кооперативні видавництва поряд із державними, у тому числі в УСРР 400 лет русского книгопечатания 1564-1964. - М., “Наука”, 1964. - 583 с.; Книга і друкарство на Україні / За ред. П.М. Попова. Передмова І.К. Білодід “Скарбниця духовного життя”/. - К.: Наукова думка”, 1965. - 315 с..

Аналітичне осмислення взаємовідносин держави та кооперативних видавництв пожвавилося протягом 1970-х - 80-х рр. У монографії Є. Дінерштейна проаналізовано історіографію з проблеми розвитку видавничої справи в УСРР Динерштейн Е.А. Развитие издательского дела в союзных и автономных республиках. Обзор литературы 1967-1972 гг. - М.: “Книга”, 1973. - 62 с.. А. Подгорнова зазначала, що кооперативні видавництва радянською владою розумілися як різновид промислово-кооперативних товариств Подгорнова А.И. Советское книгоиздание в 20-е годы. - М.: Наука, 1984. - С. 59-60..

У 1991 р. розпочався новий етап розвитку української державності, відтак й історичної науки. Назріла потреба переосмислення звичних поглядів «стосовно різних українських епох їхніх тематичних і концептуальних парадигм, філософських і ідеологічних понять, цілей, параметрів, стратегій і притаманних ним міфів» Сидоренко О. Пост сталінізм і українська історіографія // Генеза. - 1998. - № 1-2. С.124.. Вітчизняна історична наука отримала новий поштовх у розвитку, перестала бути замкненою у своєму теоретичному колі Висовень О.І. Інтелігенція в культурно-освітньому розвитку УСРР (1920-ті - початок 1930-х рр..): історіографія. Автореф. дис. ... к-та. іст. наук / НАН України. Інститут історії України. К., 2004. - С 6..

Протягом останніх п'ятнадцяти років вийшов ряд праць, в яких суттєво переосмислено радянську історіографічну традицію, її концептуальні стереотипи та схеми. Вже у перших роботах, які вийшли протягом 1990-х рр., кооперативні видавництва трактуються як каталізатор становлення та розвитку видавничої галузі УСРР Кізюн В.К. Видавнича діяльність державних, суспільно-політичних та громадських організацій в 20-ті р.: Дис. ... канд. іст. наук / Київський Національний університет імені Тараса Шевченка: 07.00.06. - К., 1994. - 206 с. Ківшар Т. Український книжковий рух, як історичне явище (917-1923). - К.: Логос, 1996. - 344 с.; Кравченко Б. Соціальна зміна і національна свідомість в Україні XX ст. - К.: Основи, 1997. - 157 с.; Тимошик М.С. Історія видавничої справи. - К.: Наша культура і наука, 2003. - 496 с.. Зокрема, В. Кізюн звернув увагу на передісторію кооперативних видавництв, з'ясував вплив держави на розвиток видавничої справи в УСРР. Т. Ківшар та М. Тимошик розкрили історію діяльності кооперативних видавництв, проаналізували статистичні дані про кількість видавництв та друкованої ними продукції. Б. Кравченко, вивчаючи соціальні зміни і національну свідомість в Україні ХХ століття, систематизував і узагальнив статистичні дані кількості друкованих українських видань кооперативними видавництвами.

По-новому сучасними вітчизняними істориками, з позицій об'єктивного аналізу історичного процесу, розуміється і кооперативний рух. Дослідники переконані в історичній необхідності кооперації, а відтак і кооперативних видавництв, що було зумовлено соціально-економічним, політичним та культурним розвитком українського суспільства Веселов С.В. Кооперация и Советская власть: период “военного коммунизма” // Український історичний журнал. - 1990. - № 12. - С. 25-37; Вахитов К.И. Потребительская кооперация СССР. - Москва, Экономика, 1991. - 176 с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). - К.: 1995. - 224 с.; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К.: Основи, 1996. - 396 с.; Фареній І.А. Український кооперативний рух у період 1917-1920 років (історичний аспект): Дис. ... канд. іст. наук / Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького: 07.00.01. - Черкаси, 1999. - 184 с..

Враховуючи нові тенденції та узагальнення історичного досвіду, неупереджене ставлення до результатів роботи попередників, з'явилися сучасні оцінки діяльності кооперативних видавництв в УСРР 1920-х рр. Помітним явищем стали публікації з проблем бібліографії Гуменюк М.П. Біля джерел української радянської бібліографії / АН УРСР Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. - К.: Наукова думка, 1991. - 151 с.. Так, Г.Я. Рудий подаючи інформацію про кількість друкованих періодичних видань в УСРР 1920-х рр., побіжно згадує про кооперативні та приватні видавництва, які видавали газети та журнали Рудий Г.Я. Періодика України як об'єкт джерелознавчого дослідження Української культури (1917-1920 рр.) Автореф. дис. ... д-ра. іст. наук / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. К., 2004. - 33 с., Н.Г. Солонська частину дослідження присвятила вивченню кооперативного видавництва «Книгоспілка» Солонська Н.Г. “Бібліологічні вісті” як явище української книгознавчої думки 20-х початку 30-х років ХХ століття: Дис. ... канд. пед. наук / НАН України. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського: 07.00.08. - К., 1997. - 275 с., В.О. Батько - організаційно-видавничій роботі Жатько В.О. Основи журналістики та редакційно-видавничої справи. - К.: СПД В.О Жатько, 2005. - 352 с.. Безсумнівним досягненням сучасної української історіографії слід вважати публікації, присвячені органам державної цензури, у яких автори висвітлюють особливості її становлення та впливу на діяльність кооперативних видавництв Масненко В. Цензура в під радянській Україні 20-х років: система, інструкції, репресивна політика // Сучасність. - 1996. - № 6. - С. 81-90; Удод О.А. Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу: 1920-30-ті рр.: Дис. ... д-ра. іст. наук / Дніпропетровський державний університет: 07.00.06. - Дніпропетровськ, 2000. - 398 с.; Автушенко І.Б. Тоталітаризація культурної сфери суспільного життя в УРСР (20-30-ті рр. ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. наук / Київський Національний університет імені Тараса Шевченка: 07.00.01. - К., 2001. - 198 с.; Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941). - К.: Наук. світ, 2003. - 302 с..

Цією проблемою цікавилися також російські дослідники А.Ю. Горчева Горчева А.Ю. Пресса Гулага (1918-1955). - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. - 152 с., Т.М. Горяєва Исключить всякие упоминания...: Очерки истории советской цензуры / Сост. Т.М. Горяева. - Минск: “Старый Свет-Принт”, 1995. - 334 с., А.В. Блюм Блюм А.В. Советская цензура в эпоху тоталитарного террора. 1929-1953. - Санкт-Петербург, Академический проект, 2000. - 312 с., які на основі архівних матеріалів висвітлюють діяльність цензурної системи контролю над літературою. У їхніх працях розкрито механізми і результати цензурного «насилля» в усіх сферах літературної, видавничої та бібліотечної справи.

Науковці, широка громадськість останнім часом мають можливість ознайомитися із напрацюваннями істориків діаспори Ніколишин С. Культурна політика большевіків і український культурний процес: Публічні рефлексії. - Б. м.: На чужині, 1947. - 119 с.; Животко А. Історія Української преси. - Регенсбург, Український технічно-господарчий інститут, 1946. - 196 с.. Їхні роботи, присвячені історії української преси, видавничої справи, з одного боку, позначені критикою радянської політики щодо кооперації та кооперативних видавництв, а з іншого - у них практично відсутня достатня документальна база.

Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти обраної для дослідження теми знайшли відображення в історичній літературі, спеціального комплексного дослідження з історії кооперативних видавництв в УСРР у 1922 - 1930 рр. ще не існує, чим і зумовлене звернення автора до цієї проблеми.

У підрозділі 1. 2 «Джерельна база та методи дослідження» проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентованою, обґрунтовано методи. У відповідності із загальноприйнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані.

Архівні джерела, використані в дисертаційному дослідженні, умовно поділено на чотири групи: 1) документи центральних та місцевих адміністративних установ (наркоматів, Головкооперкому, ЦУДу, губкомів та ін.); 2) документи кооперативних та державних видавництв; 3) документи і матеріали ЦК КП(б)У; 4) документи громадських установ.

До роботи залучено переважно документи і матеріали архівних фондів радянських, партійних, громадських установ та організацій, які зберігаються у Центральному державному архіві громадських об'єднань України - (ЦДАГОУ) (Ф.1), Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України - (ЦДАВОУ). Насамперед це фонди ВУЦВКу (Ф. 1), Раднаркому УСРР (Ф. 2), Вищої ради народного господарства (Ф. 34), Наркомфіну УСРР (Ф. 30), Міністерства народної освіти УСРР (Ф. 166), Центрального управління у справах друку (Ф. 555), Головного кооперативного комітету (Ф. 271), Державної планової комісії при РНК УСРР (Ф. 337), Української економічної ради (Ф. 3040), Всеукраїнської ради профспілок УСРР (Ф. 2605), матеріали з особистих фондів кооперативних та державних видавництв - Кооперативного видавництва «Пролетарій» (Ф. 168), Всеукраїнського кооперативного книговидавничого і книготоргівельного товариства «Книгоспілка» (Ф. 292), Робітничо-кооперативного видавництва «Український робітник» (Ф. 174), Державного видавництва України (Ф. 177), Державного видавництва «Червоний шлях» (Ф. 178), а також у фондах Державного архіву Харківської області (ДАХО) - Харківського губвиконкому (Ф. 203), Харківського окружного виконавчого комітету рад робітничих і селянських депутатів (Ф. 845), Харківського райкому профсоюзу робітників гірничої промисловості (ф. 1009), Харківського окружного відділу профсоюзу «Всерабис» (ф. 1017), Харківського окружного відділу профсоюзу робітників поліграфічного виробництва (Ф. 1349), матеріали Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського. Зокрема, фонди Українського науково-дослідницького інститут книгознавства (Ф. 47), Всеукраїнського музичного товариства імені Леонтовича (Ф. 50), Левитського Ореста Івановича (Ф. 81), Грінченка Бориса Дмитровича (Ф. 170), Всеукраїнського центрального кооперативного музею (Ф. 290).

До групи опублікованих джерел, залучених до дисертації, належать: а) законодавчі акти вищих органів влади: стенографічні звіти, стенограми, статистичні хроніки, огляди та різні матеріали ВУЦВК, Ради Народних Комісарів УСРР, наркоматів; б) матеріали періодичних видань; в) збірники постанов та розпоряджень робітничо-селянського уряду України; г) документальні збірники; д) видання енциклопедичного характеру.

Сукупність усіх використаних у дисертації джерел дозволяє виокремити й проаналізувати становлення та діяльність кооперативних видавництв в УСРР 1922-1930 рр. і, на думку автора, є достатньою, щоб вирішити поставлені у цьому дослідженні завдання.

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення фактів, подій та явищ. У процесі написання дисертації використовувалися такі наукові методи: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, статистичний, логічно-аналітичний, метод кількісного аналізу. Для повнішого вивчення явищ застосовувався порівняльно-історичний метод. Він дозволив виявити в процесі порівняння основні напрямки діяльності кооперативних видавництв у загальнореспубліканському масштабі та на регіональному рівні, її закономірності та особливості. Статистичний та метод кількісного аналізу дали змогу проаналізувати соціально-професійний склад засновників і службовців кооперативних видавництв. Для аналізу одержаної з різних джерел інформації дисертант використовував описовий і проблемно-хронологічний методи, дотримуючись принципу критичного підходу та зіставлення. Застосування логічно-аналітичного методу дозволило подати матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності.

Другий розділ «Формування організаційної структури кооперативних видавництв» поділено на три взаємопов'язані підрозділи, присвячено вивченню питань розвитку мережі та структури кооперативних видавництв, висвітленню соціально-професійного складу засновників і членів видавничих кооперативів, розкриттю взаємовідносин кооперативних видавництв та органів державної влади.

У першому підрозділі «Розвиток мережі та структури кооперативних видавництв» розкрито особливості становлення кооперативних видавництв та проведено порівняльну характеристику з видавництвами різних форм господарювання, досліджено і узагальнено організаційну структуру кооперативних видавництв.

У роботі зазначено, що кооперативні видавництва, як складова видавничої галузі УСРР, виникають на початку 1920-х рр. Форма видавничого кооперативу була оптимальною, враховуючи мізерність коштів, які держава виділяла на розвиток книговидавничої справи. Кооперативні видавництва в галузі видання та торгівлі книгами представляли різновид промислово-кооперативних товариств. Дослідження дозволило встановити декілька груп кооперативних видавництв: підконтрольних владі, заснованих кооперативними організаціями («Книгоспілка»), підпорядкованих Губкомам («Пролетарій») та ВУРПС («Український робітник»), створені громадськими організаціями («Гарт», «Плужанин», «Каменяр», «Спілка авторів», «Економічне видавництво»), а також засновані органами інвалідної кооперації («Наука»), кооперативні видавництва національних меншин («Унзер Бух», «Культур-Ліга», «Trybuna na Ukraini»).

Поряд із кооперативними видавництвами в УСРР діяли державні, акціонерні та приватні, що вирізнялися структурою організації видавничої роботи та формами реалізації друкованої продукції. Кооперативні видавництва мали нечисельний апарат управління, а саме об'єднання діяло, як єдиний механізм, що трансформувався і швидко реагував на будь-які зміни в суспільстві. Гнучкішими в цьому відношенні були приватні видавництва, але це досягалося завдяки малій кількості співробітників та управлінського апарату, меншим витратам коштів на оплату праці. Окрім цього, через свою малогабаритність й гнучкість, кооперативні та приватні видавництва в основному орієнтувалися на попит, тоді як акціонерним, а особливо державним, які мали значний штат працівників, управлінський склад, розширену книготоргівельну мережу, усе це не давало можливості ефективно та економічно доцільно проводити книговидавничу і торгівельну діяльність в умовах НЕПу. До того ж, як уже зазначалося, кооперативні та приватні видавництва орієнтувалися переважно на потреби книжкового ринку, а державні й акціонерні - видавали літературу, спрямовану на ідеалізацію політичного режиму, що суперечило потребам суспільства, саме тому в першій половині непівської доби кооперативні й приватні видавництва мали більшу популярність серед споживачів книжкової продукції. Ще одним фактором, який суттєво відрізняв видавництва з різними формами господарювання, був порядок їхнього заснування. Так, якщо державні та акціонерні видавництва засновувалися за сприяння владних структур і без проблем реєструвалися у державних установах за місцем їхньої діяльності, то приватні організовувались окремими особами і реєструвались у цензурних установах та органах НКВС; у свою чергу, кооперативні видавництва організовувалися як фізичними, так і юридичними особами, але обов'язковою умовою була наявність кооперативних організацій серед членів упорядників, до того ж реєструвалися вони в Головкооперкомі й повинні були стати на облік в органах НКВС.

Упродовж 20-х рр. ХХ ст. кількість кооперативних видавництв коливалася від 8 до 10 об'єднань, які переходили зі статутних засад кооперативних на організаційні принципи приватних, або навпаки («Рух», «Друкар»), але їхній вплив на культурно-освітнє і духовне життя виходив далеко за кількісні параметри. Кооперативні видавництва створювалися відповідно до закону про кооперацію, тому успадкували її основні організаційні й функціональні структури.

У підрозділі 2. 2 «Соціально-професійний склад засновників і членів видавничих кооперативів» проаналізовано соціальний склад засновників і членів кооперативних видавництв, розкрито особливості формування їхнього кадрового потенціалу.

Зазначено, що організаційне формування кооперативних видавництв відбувалося згідно нормативно-правової бази радянської держави, яка регламентувала їхню діяльність, впливала на соціальний склад фундаторів і не забувала одночасно про кадри. В офіційних документах та періодичних виданнях 1920-х рр. зустрічаються три категорії фізичних осіб, які мали безпосереднє відношення до кооперативних видавництв: засновники, члени і співробітники. Вони вирізнялися повноваженнями, правами, обов'язками, функціями.

До керівного складу кооперативних видавництв входила переважно інтелігенція - лікарі, письменники, освітяни, службовці. Засновники кооперативних видавництв вирізнялися за соціальним походженням та освітнім рівнем. Кооперативні видавництва створювали особи, які мали досвід роботи у видавничій сфері. Організаторами кооперативних видавництв виступали також і представники кооперативних навчальних закладів. Національний склад організаторів кооперативних видавництв був наступним: українці - 52,2%, росіяни - 24,1%, євреї - 11,7%.

Членами кооперативних видавництв були фізичні та юридичні особи. Їхні права забезпечувалися відповідними законодавчими актами і положеннями статуту. Повноваженим членом кооперативного видавництва був кожний, хто відповідав вимогам чинного законодавства, сплатив вступні й пайові внески. Пайщик (член) ставав і співзасновником кооперативного об'єднання, але мав лише один голос, незважаючи на частку паю.

Принцип партійності стосувався головним чином управлінців, а основну категорію працівників уособлювали фахівці, підготовку яких кооперативні видавництва здійснювали власним коштом на курсах підвищення кваліфікації та у вищих навчальних закладах.

Третій підрозділ «Ставлення органів державної влади до кооперативних форм видавничої діяльності населення» присвячено вивченню специфіки взаємовідносин партійно-радянських органів та кооперативних видавництв.

У підрозділі підкреслено, запровадження державної монополії на друковане слово відбулося після остаточного встановлення радянської влади в Україні шляхом централізації та уніфікації видавничої галузі. Централізацією видавничої галузі передбачалося усі великі видавництва об'єднати в один єдиний центр. Однак ця програма від початку виявилася невдалою, тому що державний видавничий сектор не мав ефективної моделі книговидавничої та книготоргівельної роботи. Кооперативні та особливо приватні видавництва не бажали такого об'єднання. Тоді держава вдалася до уніфікації. Першими кроками стало укрупнення видавництв: замість невеликих створювалося велике радянсько-партійне видавництво «Червоний шлях».

Встановлено, що централізація та уніфікація видавничої справи в республіці негативно позначилися на діяльності кооперативних видавництв, що обернулося для них посиленням партійно-державного контролю. У видавничій сфері поступово формувалася система цензурного нагляду. На початку 1920-х рр. були створені відповідні органи - Центральне управління в справах друку, Головліт, Головмистецтво, Головрепертком, ДНМК, ЦМК - які підпорядковувалися Наркомосу УСРР. Певні цензурні повноваження мала інша група державних органів влади - Бюро радянсько-партійних та громадсько-кооперативних видавництв, відділ преси, Агітпроп ЦК КП(б)У. Адміністративно-судові та ідеологічні заходи державних органів спрямовувалися проти кооперативних видавництв із декількох причин: усунути конкурента зі споживчого ринку книжкової продукції, унеможливити функціонування самодіяльної кооперативної системи в галузі поліграфії та друку, залучити кооперативи видавців до виконання ними державних замовлень ідеологічного спрямування, схилити до реорганізації на засадах і принципах державних об'єднань.

Третій розділ «Функціонування кооперативних видавництв», який складається із трьох органічно пов'язаних підрозділів, присвячено вивченню питань створення кооперативно-видавничої інфраструктури, участі кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього ринку книжкової продукції, культурно-освітній діяльності кооперативних видавництв.

У підрозділі 3. 1 «Організаційно-господарська діяльність видавничих кооперативів» висвітлено особливості організаційної будови, матеріальне забезпечення, рекламно-агітаційна робота кооперативних видавництв.

У роботі акцентується увага на тому, що кооперативні видавництва були одночасно товариствами і підприємствами кооперації з редакційними, виробничими та господарськими функціями. Їхня діяльність зумовлювалася статутом, а організаційна будова залежала від обсягів роботи та виду друкованої продукції.

Кооперативні видавництва, окрім редакційної, вели планово-фінансову, бухгалтерську та господарчу роботи. Цим займався комерційний і частково фінансовий відділи. Значну роботу виконував торгівельний відділ. Адміністративно-господарчими питаннями займався відділ управління справами. Ефективність діяльності кооперативних видавництв залежала від оперативної господарської структури, матеріальної бази (друкарське обладнання, постачання папером тощо).

Аналізуючи організаційно-виробничу та видавничу діяльність кооперативних видавництв, в дисертації зосереджено увагу на їх рекламній діяльності. Кожне кооперативне видавництво мало спеціальний рекламний відділ, запроваджувалися посади рекламних агентів. У бібліографічному розділі журнали подавали інформацію про нові видання, друкували рекламні оголошення, проспекти тощо. Свої рекламні акції кооперативні видавництва часто проводили на зборах та з'їздах різних організацій, брали участь у виставках, симпозіумах, ярмарках. У книжкових магазинах періодично проводилися виставки книг, які вважалися найефективнішим засобом реклами та привернення уваги читача.

У підрозділі 3. 2 «Участь кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього ринку книжкової продукції» розкрито основні шляхи формування та діяльності системи торгівельної мережі кооперативних видавництв, їхня робота в сфері обслуговування друкованою продукцією, а також висвітлено фінансово-кредитне забезпечення діяльності кооперативних видавництв.

Зазначено, що 1922-1923 рр. для кооперативних видавництв були сприятливими у проведенні торгово-фінансових операцій. Торгівля книгами була визнана основною формою обміну. Кожне видавництво, враховуючи нові умови, намагалося створити свій торговий апарат та мережу, яка складалася з представництв, книжкових складів, магазинів, крамниць.

Основу кооперативних видавництв становили філії. Правління видавництв надавало їм відносну самостійність. Кожна така підструктура мала власні відділення, представництва, приватних осіб та контрагентів, користувалася правом на самостійне укладання угод із місцевими книготоргівельними організаціями.

Розповсюдження літератури кооперативні видавництва здійснювали через первинну ланку кооперації, яка мала очевидні переваги: по-перше, відсутність додаткових витрат, які могли привести до подорожчання книг, тому що кооператив проводив торгові операції у магазинах одним і тим же персоналом; по-друге, кооператив мав власні кошти, відтак надавав кредити підприємствам та організаціям, залучав до себе селян; по-третє, поширюючи видавничу продукцію, кооперація стала своєрідним неофіційним клубом, куди приходили селяни, по-п'яте, просвітницькі організації здійснювали шефство над книжковою торгівлею кооперативу.

З'ясовано, що постійними партнерами кооперативних видавництв були видавництва з подібною формою господарювання, які завжди підтримували один одного. Домовленості між кооперативними видавництвами стосувалися обміну друкованою продукцією та товарообміну. З державними видавництвами кооперативні постійно підтримували «товариські» стосунки. Це було спричинено монопольним становищем державного видавничого сектору. Державні видавництва, особливо на початку 1920-х рр., ставились до кооперативних лояльно, позаяк бачили у них своїх партнерів. Кооперативні видавництва активно співпрацювали з видавництвами, які діяли за межами УСРР.

Основною функцією кооперативних видавництв були друк та збут друкованої продукції. У 1924 - 1926 рр. державні видавництва видали 2 828 назв, приватні - 567, тоді як кооперативні - 1 348. З другої половини 1920-х рр. показники друкованої продукції по основним кооперативним видавництвам зменшуються, у свою чергу ДВУ збільшило їх. Це пояснюється поганим паперовим забезпеченням з боку держави.

Споживачами книжкової продукції кооперативних видавництв були селяни, організації, соціально-професійні групи, жінки, молодь, діти.

Свою кооперативну діяльність видавництва розпочинали з установчого капіталу. Формувався він переважно із коштів членів кооперативу та спонсорів. Загальний прибуток кооперативних видавництв розподілявся по групам згідно з їхнім призначенням: пайовий капітал, запасний, спеціальний. Прибутки розподілялися на загальних зборах, дотримуючись принципу кооперативної демократії. У разі, якщо виявлялася збитковість підприємства, а на покриття коштів із запасного капіталу не вистачало, то у такому випадку загальні збори проводили розподіл необхідних коштів між усіма членами кооперативного видавництва в межах їхньої відповідальності, пропорційно сумі їхніх пайових внесків. Кооперативні видавництва, окрім основної своєї діяльності, отримували прибуток від фінансових операцій, вкладаючи кошти у різні організації, установи та підприємства. Кооперативні видавництва одержували кредити від держави та інших джерел, намагаючись зберегти організаційно-виробничу незалежність.

У підрозділі 3. 3 «Культурно-освітня діяльність кооперативних видавництв» проаналізовано видану друковану продукцію, висвітлено проблеми книгодруку україномовних видань в умовах українізації, розкрито громадську та доброчинну роботу кооперативних видавництв.

Кооперативні видавництва відігравали провідну роль у науковому, духовному та культурному житті України. Вони видавали книги з усіх галузей знань. Важливе місце посідали видання суспільно-політичної, навчальної, художньої, наукової та довідкової літератури, книги з питань народної освіти і друку, техніки, транспорту, зв'язку, сільського господарства і військової справи. Значні кроки було зроблено членами кооперативного видавництва «Книгоспілка» у справі кінофікації та радіофікації сільського населення .

Одним із важливих досягнень кооперативних видавництв у духовному та культурному житті українського суспільства було видання української книжки, особливо в умовах українізації. Лише за 1923/1924 р. кооперативним видавництвом «Книгоспілка» було видано 70,7% україномовної літератури, тоді як ДВУ - 60%. Такі кооперативні видавництва, як «Пролетарій» та «Робітник Донбасу» були російськомовними, але видавали й українські книги, у свою чергу «Рух» майже стовідсотково видавало україномовну літературу.

Однак у напрямку видання української книжки кооперативні видавництва постійно наштовхувалися на негативні тенденції: по-перше, ідеологічні мотиви, які стримували друк української книжки; по-друге, постійний контроль держави за українськими авторами та їхніми творами; по-третє, нездорова конкуренція з боку російських видань щодо українських; по-четверте, нестача матеріальних та кадрових ресурсів; по-п'яте, постійний тиск із боку держави на діяльність кооперативних та приватних видавництв, які орієнтувалися на україномовну літературу.

Ефективною просвітницькою формою роботи кооперативних видавництв була їхня доброчинна діяльність, яка поширювалася на всі прошарки населення. Кооперативні видавництва брали активну участь у боротьбі з голодом 1921-1923 рр., допомагали нужденним дітям, для них проводилися культурно-освітні заходи, екскурсії по підприємствам видавництв. Кооперативні видавництва допомагали студентству. Постійно відраховувалися кошти на культурно-просвітницькі цілі, проводили вечірки на яких були присутні молоді початківці літературного мистецтва, брали участь у розбудові музейної справи на Україні.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона поки не стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до дисертаційної роботи джерельна база є достатньо представницькою й достовірною.

2. Кооперативні видавництва представляли самодіяльну форму підприємництва соціально-професійних груп суспільства, які вирізнялися автономною організаційною структурою, але не створили власної системи вертикальної підпорядкованості відповідно до адміністративно-територіального поділу або на зразок ключових видів кооперації. Діючи в умовах радянської системи влади, вони мали виразні функціональні ознаки громадсько-політичних інституцій, а видавництва, що виникали до утворення більшовицького режиму, зберегли організаційні принципи суто кооперативних об'єднань. Функціональних кооперативних ознак набули видавництва, організовані громадськими організаціями з дотриманням основних принципів кооперації, а також ті, які були засновані кооперацією інвалідів та на кошти національних адміністративних одиниць.

3. Між кооперативними, державними, акціонерними й приватними видавництвами існували суттєві відмінності у функціональних рисах та ознаках. Їхня діяльність зумовлювалася статутом, а організаційна будова залежала від обсягу роботи та виду друкованої продукції. Усією організаційно-виробничою та видавничою роботою керували члени правління видавництва, які диференціювали сфери впливу між відділами. У цілому структура кооперативних видавництв як підприємств з багатофункціональними обов'язками була досить гнучкою, що дозволяло їм ефективніше й мобільніше здійснювати свою видавничу діяльність. За структурною будовою кооперативні видавництва мали оптимальний управлінський апарат, у якому кожен співробітник виконував свою функцію, а саме видавництво діяло як єдиний механізм, що в разі необхідності міг легко трансформуватись і швидко відреагувати на будь-які зміни в суспільстві з ринковою економікою. Значно гнучкішими в цьому відношенні були приватні видавництва, тому що їхній управлінський апарат не перевищував десяти осіб, а видавнича діяльність в основному орієнтувалася на попит, тоді як акціонерні та особливо державні мали значний штат працівників, адміністративну книготоргівельну мережу. Кооперативні та приватні видавництва обслуговували переважно внутрішній споживчий ринок, а державні та акціонерні видавали ту літературу, що була спрямована на ідеалізацію політичного режиму, а це суперечило потребам суспільства, тому в першій половині непівської доби кооперативні та приватні видавництва мали велику популярність серед споживачів книжкової продукції. Державні та акціонерні видавництва засновували владні структури без проблем реєстрації за місцем їх діяльності, а приватні організовувалися окремими особами, реєструючись у цензурних установах та органах НКВС. Засновниками видавничо-кооперативних об'єднань виступали фізичні та юридичні особи, але обов'язковою умовою їх суспільно-політичної легалізації була реєстрація в Головкооперкомі та органах НКВС.

4. В офіційних документах та періодичних виданнях 20-х рр. ХХ ст. зустрічаються три категорії фізичних осіб, котрі мали безпосереднє відношення до кооперативних видавництв: засновники, члени і співробітники. Вони вирізнялися повноваженнями, правами, обов'язками, функціями. Членами кооперативних видавництв були фізичні і юридичні особи, тобто громадяни УСРР, а також організації - державні, профспілкові, громадські. Кооперативні видавництва вирізнялися від товариств споживчої чи сільськогосподарської кооперації, бо останні мали завершену організаційну систему і відповідну управлінсько-адміністративну вертикаль. До складу керівних кадрів кооперативних видавництв належала переважно інтелігенція: письменники, лікарі, педагоги. Принцип партійності стосувався головним чином управлінців, а основну категорію працівників уособлювали фахівці, підготовку яких кооперативні видавництва здійснювали власним коштом на курсах підвищення кваліфікації та у вищих навчальних закладах.

5. Взаємовідносини кооперативних і державних видавництв мали ситуативну суспільно-політичну парадигму, яка віддзеркалювала ставлення монопартійної системи до самодіяльних форм підприємницької діяльності населення. Протягом 1920-х рр. тривало своєрідне мирне співіснування двох секторів видавничої діяльності, але спостерігалася тенденція до одержавлення кооперативних видавництв. Держава намагалася не допустити посилення ролі приватних і кооперативних форм. Запроваджуючи класифікацію видавництв, радянська держава прагнула монополізувати й централізувати видавничу галузь в Україні, запровадити систему політико-ідеологічного контролю у вигляді цензури. Адміністративно-судові та ідеологічні заходи державних органів були спрямовані проти кооперативних видавництв з декількох причин: усунути конкурента зі споживчого ринку книжкової продукції, унеможливити функціонування самодіяльної кооперативної системи в галузі поліграфії і друку, залучити кооперативи видавців до виконання ними державних замовлень ідеологічного спрямування, схилити до реорганізації на засадах і принципах державних об'єднань.

6. Кооперативні видавництва були товариствами підприємницького типу, організаційно й функціонально належали до кооперативних товариств, а з іншого боку - були громадськими об'єднаннями з редакційними, виробничо-господарськими і соціокультурними функціями. Дослідивши діяльність кооперативних видавництв, можна констатувати, що саме вони посідали вагоме місце в поширенні й друкові різної літератури: соціально-економічної, суспільно-політичної, сільськогосподарської, художньої, книг для дітей, підручників, природничої, військової. Споживачами книжкової продукції кооперативних видавництв були найрізноманітніші соціально-професійні групи населення: робітники, селяни, службовці, жінки, молодь, військові, діти. Розповсюджуючи літературу в країні, де майже дві третини населення було неписьменним, видавництва сприяли повноцінній діяльності освітніх закладів, підвищенню інтелектуального й духовного рівня суспільства, створювали умови для розвитку науки, мистецтва, культури та освіти. Між кооперативами видавців, культурно-освітніми й науковими установами виник цілком органічний зв'язок, склалася своєрідна інтелектуально-духовна залежність, зумовлена високим попитом на книгу, позаяк видавництва друкували літературу з усіх галузей знань. Кооперативи друкарів займалися доброчинною діяльністю упродовж голодомору 1921-1923 pp., заснувавши спеціальний фонд допомоги дітям, до якого надходили кошти з внесків співробітників та членів видавництва. Для дітей проводилися культурно-освітні заходи, надавалася допомога студентам, постійно відраховувалися кошти на культурно-просвітницькі справи, на розвиток бібліотек та музеїв. Підтримуючи україномовну літературу, кооперативні видавництва сприяли українізації освітньо-культурних закладів.

7. Організаційно-виробнича та торгівельно-комерційна діяльність кооперативних видавництв не обмежувалася лише пошуком ринку реалізації книжкової продукції, не вирізнялася готівковими та оборотними коштами, тобто суто економічними показниками, а формувала соціально-культурну інфраструктуру в містах і селах України. Торгова мережа мала представництва, книжкові магазини, склади, контори, що стали пропагандистами знань і досягнень цивілізації. Кооперативи мали кошти для кредитування просвітницьких акцій. Магазини видавничої кооперації, особливо на селі, стали осередками культурно-побутової модернізації. На ярмарках, базарах, клубах і сільбудах влаштовувалися книжкові виставки.

Саме кооперативні видавництва започаткували рекламні відділи, які вивчали попит на продукцію книжкового ринку, здійснюючи, окрім комерційної мети, певну просвітницьку місію в суспільстві; їх створення та діяльність мали значення соціального та культурного явища, були важливим чинником розвитку української національної культури, джерелом формування громадської думки та читацьких смаків населення не лише в Україні, а також поза її межами.

Діяльність кооперативних видавництв в УСРР 1922-1930 pp., особливо формування організаційної структури та здійснення рекламно-агітаційної роботи варто взяти до уваги, розробляючи законодавчу базу національної програми книговидавництва в Україні.

Література

1. Костик Є.П. Створення та діяльність кооперативного видавництва «Пролетарій» в УСРР періоду непу // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. - Вип. 10. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С. 164-178.