Розвиток історичного краєзнавства на Лівобережній Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 93(477.5)"18/19"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

МІСОСТОВ ТОТРАЗ ЮРІЙОВИЧ

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

ПЛИСКО ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ, кандидат історичних наук, доцент, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри історичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

НЕСТУЛЯ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ, доктор історичних наук, професор Полтавський університет споживчої кооперації України, ректор;

КУДЕЛКО СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ, кандидат історичних наук, доцент, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри історіографії, джерелознавства та археології.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (відділ історико-краєзнавчих досліджень), м. Київ.

Захист відбудеться "27" жовтня 2006 р. о 16-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків - 77, пл. Свободи, 4, ауд. V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків - 77, пл. Свободи. 4.

Автореферат розісланий "27" вересня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради Є.П. Пугач.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах національно-культурного відродження України на сучасному етапі виняткового значення набувають питання подальшого розвитку історичного краєзнавства, яке відіграє важливу роль у формуванні національної самосвідомості, відродженні духовної культури українського народу, його патріотизму. У наш час, коли відродження історичного краєзнавства в Україні стало реальністю, надзвичайно важливо зібрати, дослідити, узагальнити все краще з досвіду розвитку історичного краєзнавства, зробити його надбанням сьогодення.

Поряд з вивченням окремих об'єктів краєзнавчих досліджень, які займають чільне місце у системному вивченні історії місцевого краю, останнім часом важливого значення набуває дослідження історії розвитку самої краєзнавчої науки в цілому. Одним з пріоритетних завдань є удосконалення науково-методичної бази краєзнавства, забезпечення наукової обґрунтованості краєзнавчої літератури. Взято курс на здійснення низки науково-організаційних заходів з метою активізації наукової діяльності, спрямованої на забезпечення розвитку краєзнавства, популяризації краєзнавчих досліджень, залучення широких кіл громадськості до національно-культурної спадщини.

Безумовно, для успішного виконання цих завдань необхідно детально вивчити і використати досвід краєзнавчого руху минулих років. Для вирішення цього питання потрібно, перш за все, ретельно дослідити історію розвитку історичного краєзнавства в окремих регіонах України.

Досвід історико-краєзнавчої роботи на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. є корисним у цьому відношенні. Саме в цей період розвиток історико-краєзнавчого руху набув цілеспрямованого, цілісного характеру і відрізнявся багатогранністю своїх напрямків. У той же час, значна кількість аспектів цього розвитку ще недостатньо досліджена і потребує більш детального вивчення. Дослідження тогочасного розвитку історико-краєзнавчого руху має досить велике наукове і практичне значення. Воно не лише дозволяє вивчити та проаналізувати досвід проведеної краєзнавчої роботи, а й використати його при розв'язанні багатьох проблем сучасного розвитку історичного краєзнавства на Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди і має безпосередній науковий та практичний зв'язок з державною національною "Програмою розвитку краєзнавства на період до 2010 року".

Об'єкт дослідження - розвиток історичного краєзнавства на Лівобережній Україні (у Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях) в другій половині XIX ст. - на початку ХХ ст.

Предмет дослідження - соціально-економічні та суспільно-політичні фактори, що впливали на розвиток історичного краєзнавства на Лівобережній Україні в досліджуваний період; діяльність основних історико-краєзнавчих осередків Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини; історико-краєзнавча діяльність державних та громадських закладів в Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях, а також історико-краєзнавчі аспекти в діяльності окремих представників наукових кіл в досліджуваних губерніях.

Мета дослідження - висвітлення основних тенденцій виникнення, формування і розвитку історичного краєзнавства в Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях наприкінці XIX - на початку ХХ ст., а також визначення ролі державних органів влади і громадськості у цьому процесі.

Завдання дослідження:

проаналізувати вплив соціально-економічних і суспільно-політичних факторів на розвиток історичного краєзнавства в Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях у другій половині XIX - до початку XX ст.;

висвітлити участь офіційних кіл та громадськості у краєзнавчій роботі, визначити їх вплив на розвиток історичного краєзнавства;

проаналізувати діяльність основних краєзнавчих осередків, вивчити причини та обставини їх виникнення, а також визначити роль цих закладів у розвитку історико-краєзнавчого руху;

простежити історію виникнення, основні форми і напрямки роботи краєзнавчих музеїв Харкова, Полтави, Чернігова;

дослідити діяльність окремих краєзнавців тієї доби і визначити їхній внесок у вивчення історії місцевого краю та України в цілому.

Хронологічні межі дослідження: друга половина XIX - початок XX ст. Саме в той період на Лівобережжі започаткувався і розгорнувся систематизований та послідовний історико-краєзнавчий рух.

Територіальні межі роботи - Харківська, Полтавська та Чернігівська губернії в дореволюційних межах. Тотожність економічного і культурного життя цих губерній вплинула на обґрунтування обраних територіальних меж.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше здійснено спробу комплексного узагальнюючого аналізу процесу розвитку історичного краєзнавства на Лівобережній Україні в другій половині XIX - на початку XX ст. Зокрема:

- проаналізовано чинники, що впливали на розвиток історичного краєзнавства та їх взаємодію із соціально-економічними та суспільно-політичними процесами;

визначено вплив офіційних кіл на розвиток історичного краєзнавства на Лівобережній Україні;

досліджено питання участі громадськості в заходах, які сприяли проведенню історико-краєзнавчої роботи в губерніях;

визначено вплив меценатства та благодійництва на розвиток історико-краєзнавчого руху;

- проаналізовано діяльність основних краєзнавчих осередків Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини по розгортанню історико-краєзнавчої роботи;

вивчено і проаналізовано краєзнавчу діяльність інтелігенції лівобережних губерній у дореволюційний період;

- визначено роль земств і органів міського управління у розвитку історико-краєзнавчих досліджень.

Методологічною основою даного дослідження є принципи історизму, науковості та об'єктивності, діалектичний та системний підхід до історичних явищ. Дослідження ґрунтується на методах порівняння, аналогії і синтезу, індивідуалізації та узагальнення.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з історії рідного краю, спецкурсів з проблем краєзнавства, музеєзнавства і туризму, при написанні курсових і дипломних робіт, підготовці узагальнюючих праць з історії нашої країни.

Досвід вивчення розвитку краєзнавчих досліджень на Лівобережній Україні наприкінці XIX - на початку XX ст. може стати в пригоді сучасним краєзнавцям у вирішенні актуальних проблем, а саме: створенні краєзнавчих товариств, популяризації наукових результатів краєзнавчих досліджень, поліпшенні праці музеєзнавців тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-практичних конференціях: XVIII-тій науковій історико-краєзнавчій конференції молодих вчених "Слобожанщина на межі культур" (Харків, 2000 р.); 54-тій науковій конференції молодих вчених "Українська історична наука до десятої річниці незалежності" (Каразінські читання) (Харків, 2001); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 190-й річниці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди "Краєзнавство - 2001" (Харків, 2001); науково-практичній конференції "Музей і сучасність", присвяченої 110-річчю Полтавського краєзнавчого музею (Полтава, 2001); Харківській міській науковій конференції "III Багаліївські читання. Д.І. Багалій і розвиток історичної освіти" (Харків, 2002); XXI-ої краєзнавчої конференції молодих вчених, присвяченої 150-річчю з дня народження академіка М.Ф. Сумцова (Харків, 2003); міжнародній науковій конференції " Краєзнавство і учитель - 2006"(Харків, 2006). Результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Основні результати дисертаційного дослідження відображені у семи наукових статтях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України, а також у шести тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, що визначено її структурою.

Її обсяг складає 190 сторінки основного тексту (усього 256 сторінки). Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури(438 назв на 40 сторінках), 12 додатків на 26 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв'язок із науково-дослідною роботою кафедри, де виконувалася дисертація, вказується об'єкт, предмет, мета, завдання, хронологічні та територіальні рамки роботи, наукова новизна одержаних результатів, методологічна основа та практичне значення дисертаційної роботи, апробація результатів дослідження, розкривається структура виконаної роботи.

Перший розділ "Стан наукової розробки. Характеристика джерел" присвячений аналізу наявної наукової літератури та джерел із теми дисертаційного дослідження.

У дореволюційній історіографії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) авторами досліджень розвитку історичного краєзнавства були його сучасники - члени краєзнавчих товариств, засновники музеїв, меценати, фахівці з історії, етнографії, археології тощо. Історіографію цього етапу можна поділити на три групи. До першої групи необхідно віднести роботи, які містять відомості про окремих дослідників-краєзнавців Лівобережної України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Багалей Д. Памяти Д.П. Миллера // Вестник Харьковского историко-филологического общества. - 1914. - Вып. 5; Верзилов А.В. Петр Михайлович Добровольский. Биографический очерк // Труды Черниговской архивной комиссии. - Чернигов, 1911. - Вып. 8; Памяти Тарновского В.В., Лазаревского А.М. и Шугурова Н.В. // Киевская старина. - 1902. - № 7 - 8 та інші. Ці праці, написані з приводу ювілеїв відомих вчених, мають незначний обсяг, тому краєзнавча діяльність представлена досить стисло і фрагментарно.

Друга група представлена працями, які є свого роду звітом про виконану безпосередньо авторами-сучасниками роботу в галузі історичного краєзнавства. Зокрема, аналіз проведених археологічних, етнографічних та інших досліджень, а також звіти про діяльність окремих історико-краєзнавчих осередків містять праці Д. Багалія, В. Щербаківського, О. Твердохлібова. Багалей Д.И. Раскопка курганов в Изюмском уезде Харьковской губ., произведенная И.М.Бич-Лубенским // Сборник Харьковского историко-филологического общества. - 1891. - Т. ІІІ; Щербаковский В. Раскопки в урочище "Мечеть" возле м. Кишеньки Кобелянского уезда Полтавской губ. // Ежегодник Естественно-Исторического Музея Полтавского Губернского земства. - Полтава, 1913. - Т. 1; Твердохлебов А.Д. Ахтырский уезд накануне ХІХ века (Материалы для истории Ахтырщины). - Х., 1913. Ці роботи містять значний обсяг фактичного першоджерельного матеріалу щодо проведення окремих історико-краєзнавчих заходів, але практично позбавлені аналізу і необхідного історико-культурного контексту.

Література, яка складає третю групу, за своїм характером суттєво відрізняється від попередніх груп. Вона містить перші спроби дореволюційних дослідників висвітлити проблему становлення та розвитку окремих історико-краєзнавчих осередків Лівобережної України, а також охарактеризувати діяльність цих закладів. Так, М. Сумцов і Є. Рєдін Сумцов Н.Ф. 25-летие историко-филологического общества при императорском Харьковском университете. - Х., 1904; Редин Е.К. Учёная деятельность Историко-Филологичского Общества при императорском Харьковском университете за первые 25 лет его существования (1877 - 1902). - Х., 1904. розглянули діяльність одного з головних центрів історико-краєзнавчого руху в Харківській губернії - Харківського історико-філологічного товариства. Проблему розвитку музеїв Полтавщини, як історико-краєзнавчих осередків, вивчали В. Горленко, І. Зарецький, С. Кульжинський, М. Олеховський, І. Павловський. Павловский И.Ф. Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. - Полтава, 1914; Горленко В.П. Лубенский музей Е.Н.Скаржинской. - К., 1891; Зарецкий А.И. Музей Е.Н. Скаржинской, подаренный Полтавскому земству // Полтавский вестник. - Полтава, 1906. - №1152; Лубенский музей Е.Н. Скаржинской. Описание коллекции народных писанок. Вып. Первый. С альбомом из 33 хромолитографированных и 12 черновых табл. (Сост. Кульжинский С.К.) - М., 1899; [Олеховский М.А.] Естественно-Исторический Музей Полтавского губернского Земства: Описание коллекций. - Полтава,1899; Павловский И.Ф. Каталог музея Полтавской битвы на Шведской могиле. - Полтава, 1910. Це були перші спроби дослідження розвитку цих музейних закладів, але ці роботи здебільшого не мали цілісного характеру. Значну увагу дореволюційних дослідників привертала також історія музейної справи в Чернігівській губернії. На відміну від полтавських дослідників, місцеві краєзнавці Є. Корнаухов, В. Модзалевський Корнаухов Е. Черниговские музеи // Черниговская земская неделя. - 1914. - №21; Модзалевский В. Черниговские музеи // Черниговский край. - 1917. - 16, 17 октября. здійснили спробу охарактеризувати в цілому розвиток музеїв Чернігівщини. Автори зосередилися на висвітленні історії розвитку найбільш відомого тогочасного чернігівського музею - музею українських стародавностей В.В. Тарновського. Питання формування та розвитку музейних закладів Харкова, зокрема Музею витончених мистецтв і стародавностей Харківського університету та етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства, розглядали в своїх працях Є. Рєдін, Д. Багалій, М. Сумцов, В. Бузескул, В. Данилевич. Редин Е.К. Музей Изящных Искусств и Древностей Императорского Харьковского университета (1805 - 1905). - Х., 1904; Багалей Д.И., Сумцов Е.Ф. и Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования /1805 - 1905/.- Х., 1906; Данилевич В.Е. Этнографический музей Харьковского историко-филологического общества // Ученые общества и учебно-вспомогательные учреждения Харьковского университета (1805 - 1905). - Х., 1911. Окремі проблеми розвитку архівної справи на Харківщині та Полтавщині висвітлили в своїх публікаціях Д. Багалій і І. Павловський. Багалей Д.И. О необходимости превращения Харьковского исторического архива в центральный архив // Труды одиннадцатого археологического съезда в Киеве 1899: В 2 т. - М., 1902; К десятилетию Полтавской учёной архивной комиссии. Отчёт со дня открытия, с 26 окт. 1903 г. по 26 окт. 1913 г. Сост. И.Ф. Павловский - Полтава, 1913.

Таким чином, дореволюційні дослідники тільки заклали основи вивчення історії розвитку історичного краєзнавства на Лівобережній Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.

Даній проблематиці приділялась увага й у радянській історіографії. Новий (радянський) етап можна умовно розділити на чотири підетапи: 1) 1917 - початок 30-х рр.; 2) середина 30-х - перша половина 50-х рр.; 3) друга половина 50-х - перша половина 80-х рр.; 4) друга половина 80-х - 1991р.

У 1917 - початку 1930-х рр. серед праць, які містять відомості щодо розвитку історичного краєзнавства на Харківщині, перш за все треба виділити праці провідних харківських дослідників Д. Багалія і М. Сумцова. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Х., 1993; Сумцов Н.Ф. Слобожане. Історично-етнографічна розвідка. - Х., 1918. Продовжуючи свої наукові розвідки в цьому напрямку, вони подали значно більший обсяг інформації стосовно розвитку історико-краєзнавчого руху на Харківщині.

Серед праць, які містять матеріали щодо розвитку історико-краєзнавчої роботи в Полтавській губернії, помітне місце займають роботи видатного полтавського дослідника В. Щербаківського. [Щербаківський В. та ін.] Діяльність музеїв // Записки Українського наукового Товариства дослідування й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині. - Полтава, 1919. - Вип. 1. Значно більшу увагу, ніж на попередньому етапі, було приділено вивченню розвитку музейної справи на Полтавщині. Риженко Я. Полтавський державний музей (історичний огляд) // Збірник, присвячений 35-річчю музею. - Полтава, 1928; Рудинський М. Археологічні збірки Полтавського музею // Збірник, присвяч. 35-річчю Музею. - Полтава,1928.- Т. 1.

Х. Герасименко вперше спробував зробити загальний огляд розвитку архівної справи в Полтавській губернії. Герасименко Х. До історії архівної справи на Полтавщині. - Харків: Вид. Центр. архів. упр. УСРР, 1928. П. Федоренко і М. Ткаченко намагались охарактеризувати дореволюційне історичне краєзнавство Чернігівщини насамперед через виявлення та аналіз основних напрямків його розвитку. Федоренко П. Нариси з історії вивчення Чернігівщини // Записки Чернігівського наукового товариства. Праці історично-краєзнавчої секції. - Чернігів, 1931. - Т. І; Ткаченко М. З нової історіографії Чернігівщини // Чернігів: Північне Лівобережжя. - К., 1926.

З середини 30-х - до першої половини 50-х років XX ст. спостерігається значний спад дослідницької роботи. Деякі матеріали з дореволюційного розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині містяться в публікаціях К. Коцюбинської та М. Кибальчича, присвячених історико-краєзнавчій діяльності М. Коцюбинського. Коцюбинська К. М.Коцюбинський як член Чернігівської ученої архівної комісії // Музей М.Коцюбинського в Чернігові. Збірник перший. До 75-річчя з дня народження М.Коцюбинського. - Чернігів, 1939; Кибальчич М. М.М.Коцюбинський в архівній комісії // Радянське літературознавство. - 1940. - № 5 - 6.

Зростає кількість краєзнавчих робіт з другої половини 50-х до першої половини 80-х рр. Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. - К., 1967. - Полтавська область; Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. - К., 1967. - Харківська область; Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. - К., 1972. - Чернігівська обл. Історію розвитку історичного краєзнавства на Полтавщині досліджував А. Аббасов. Аббасов А.М. Становление и развитие исторического краеведения Полтавщины от его зарождения до наших дней: Автореф. дис. канд.ист.наук: 07.00.01 / Ин-т истории АН УССР. - К., 1979. Значними були наукові розвідки та дослідження з краєзнавчої проблематики В. Сарбея та О. Коваленка. Сарбей В.Г. Вклад губернських архівних комісій в історіографію України // Друга республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. - К., 1965; Коваленко О.Б. Чернігівська архівна комісія // Укр.істор.журнал. - 1976. - №12.

З другої половини 80-х рр. - до 1991 р. виходять праці, присвячені діяльності окремих історико-краєзнавчих осередків Лівобережжя. Курас Г.М. Музей Черниговской архивной комиссии // Тезисы докладов Черниговской обл. научно-методической конф., посвященной 90-летию Черниговского исторического музея. - Чернигов, 1986; Коваленко О.Б. Ніжинське історико-філологічне товариство і його внесок у розвиток краєзнавства на Чернігівщині // Друга Чернігівська обл. наук. конф. з історичного краєзнавства: Тези доповідей. - Чернігів - Ніжин, 1988. - Вип. ІІ; Шандра В.С. К истории деятельности Харьковского историко-филологического общества // Археографический ежегодник. 1985 - 1986; Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. - К., 1989. Питання розвитку історичного краєзнавства в Чернігівській губернії розглядаються у дисертаційному дослідженні В. Малинєвської. Малиневская В.М. Развитие исторического краеведения на Черниговщине в конце ХІХ - нач. ХХ вв.: Автореф. …канд. ист. наук: 07.00.01 / Ин-т истории АН УССР. - К., 1990. З'являються й дисертаційні дослідження наукової спадщини відомих краєзнавців. Кравченко В.В. Д.И.Багалей и его вклад в изучение отечественной истории.: Автореф. дис. канд. истор. наук: 07.00.01 / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. - К., 1986.

Наступний етап історіографії досліджуваної проблеми розпочався у 1991 році і продовжується до сьогодення. Завдяки стрімкому розгортанню національно-культурного руху в цей період, кількість праць з даної проблематики значно збільшилась. Помітно зростає чисельність загальних робіт з проблем і завдань подальшого розвитку історичного краєзнавства в Україні. Тронько П.Т. Развитие исторического краеведения на Украине: опыт, проблемы, перспективы // Историческое краеведение в СССР: вопросы теории и практики. Сборник научных статей. - К., 1991 та інші. Науковий спадок видатних харківських краєзнавців досліджують у своїх працях О. Юрченко і Г. Савченко. Юрченко О. Рєдін Єгор Кузьмич - фундатор українського мистецтвознавства та бібліографії мистецтва. // Наукова конференція "Художнє життя Харкова першої третини XX століття." - Х., 1993; Савченко Г.О. Життя, діяльність і науково-історична спадщина академіка М.Ф. Сумцова (1854 - 1922 рр.): Дис... канд. істор. наук. - Дніпропетровськ, 1993.

Матеріали щодо підготовки XII археологічного з'їзду в Харкові висвітлив у своїй роботі Б. Зайцев Зайцев Б.П. Из истории подготовки XII археологического съезда в Харькове: (По материалам гос. арх. Харьк. Обл.) / Б.П. Зайцев, С.М. Куделко // №7;, короткий історико-краєзнавчий довідник випустили С. Куделко, В. Міхеєв, С. Посохов. Зайцев Б.П., Куделко С.М., Міхеєв В.К., Посохов С.І. Слобідська Україна: Короткий історико-краєзнавчий довідник. - Х., 1994. З'являються також праці історіографічного характеру. Красиков М. З історії вивчення Слобожанщини // Краєзнавство. Літопис українських краєзнавців. Річник VII. - №1 - 4, - К., 1995; Ярошик В. Краєзнавча бібліографія Харківщини // Краєзнавство. Річник VII. - К., 1995.

В роботі С. Куделко та В. Міхеєва показано підвищення інтересу до розвитку історичного краєзнавства та зроблено перелік тогочасних краєзнавчих організацій у Харкові. Міхеєв В.К., Куделко С.М. Про розвиток історичного краєзнавства у Харківському університеті // VIII Всеукр. наук. конф. "Історичне краєзнавство і культура" - Ч. I. - Х., 1997. О. Супруненко у своїх дослідженнях приділяє значну увагу вивченню діяльності окремих краєзнавців Полтавщини. Супруненко О.Б. Археологічні дослідження В.М. Щербаківського на Полтавщині // Тез. доп. і повід. Другої Полтавської наук. конф. з історичного краєзнавства. - Полтава, 1991. Важливими у вивченні питань розвитку пам'яткоохоронній діяльності є праці О. Нестулі. Нестуля О.О. В.М.Щербаківський і охорона пам'яток Полтавщини // АЗ ПКМ - Вип. 2 - Полтава, 1992; Його ж. Біля витоків державної системи охорони пам'яток культури в Україні (Доба Центральної Ради, Гетьманщини, Директорії). - К. - Полтава, 1994 та інші. Автор не тільки розглядає діяльність у цьому напрямку окремих краєзнавців, а й робить комплексний огляд всього розвитку пам'яткоохоронного руху. Продовжується дослідження дореволюційного розвитку історичного краєзнавства в Чернігівській губернії. Коваленко О. Головні етапи розвитку історичного краєзнавства на Чернігово-Сіверщині // Краєзнавство, № 1 - 2, 2000.

Таким чином, загальний огляд історіографії свідчить про значні досягнення у вивченні історії розвитку історичного краєзнавства у Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях другої половини XIX - поч. XX ст., але не всі питання висвітлені рівномірно і вичерпно. У наукових працях досліджено лише окремі аспекти розвитку історичного краєзнавства Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини цього періоду.

Поки що відсутня синтезована праця, яка б розкривала всі сторони і напрямки історико-краєзнавчої роботи на Лівобережній Україні другої половини XIX - поч. XX ст. Зокрема, потребують вивчення такі питання як становлення історико-краєзнавчої діяльності основних губернських краєзнавчих осередків, їх вплив на стан історичного краєзнавства в регіоні; роль державних органів, громадськості та наукової інтелігенції у розвитку історичного краєзнавства; маловідомі аспекти історико-краєзнавчої діяльності окремих харківських, полтавських та чернігівських вчених, діяльність меценатів; вплив соціально-економічних і суспільно-політичних факторів в цілому на розвиток історичного краєзнавства в Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях у дореволюційний період. Висвітленню цих питань і присвячена ця дисертаційна робота.

Джерела по темі дисертації багаті і різноманітні. Основний масив джерел можна умовно поділити на чотири групи.

До першої групи відносяться опубліковані джерела. Ця група представлена, головним чином, щорічними звітами, які видавалися губернськими краєзнавчими осередками Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини. Важливі джерела про розвиток дореволюційного історичного краєзнавства у Харківській губернії - це збірники та вісники Харківського історико-філологічного товариства, "Праці XII археологічного з'їзду у Харкові в 1902 році". Відомості щодо вивчення розвитку історичного краєзнавства у Полтавській губернії знаходяться у звітах Полтавського губернського земства, журналах Полтавського губернського земського зібрання, збірнику циркулярів Полтавського губернатора і губернського правління, записках Українського наукового Товариства дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, звітах природничо-історичного музею Полтавського губернського земства, у звітах та працях Полтавської вченої архівної комісії. Опубліковані джерела, які містять відомості щодо розвитку історичного краєзнавства в Чернігівській губернії, насамперед, представлені працями Чернігівської архівної комісії та працями комітету з проведення XIV археологічного з'їзду в Чернігові.

Другу групу джерел складають архівні документи. Нами були використані документи Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України) в Києві, Харківського, Полтавського і Чернігівського облдержархівів, філіалу Чернігівського облдержархіву в місті Ніжині.

Зокрема, в ЦДІА України по нашій темі були використані: фонд 2017 (Харківського історико-філологічного товариства), фонд 2052 (М.Ф. Сумцова), фонд 2040 (Д.П. Міллера), фонд 856 (В.Л. Модзалевського), фонд 294 (Канцелярії Київського відділення цензора), фонд 1219 (Скоропадських), фонд 1439 (Чернігівського Головного Жандармського Управління), фонд 1196 (Київського відділення Російського воено-історичного товариства).

Значну кількість матеріалів щодо розвитку історичного краєзнавства на Харківщині зосереджено у Харківському облдержархіві. Були використані фонд 45 (Харківської Міської Управи), фонд 3 (канцелярії Харківського губернатора), фонд 200 (Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності), фонд 488 (Українського ім. Г. Квітки-Основ'яненко етнографічного товариства), фонд 667 (Харківського університету), фонд 304 (Харківського губернського земства) та фонд 51 (Харківського губернського статистичного комітету).

Значно менше матеріалів про розвиток історико-краєзнавчого руху є у Полтавському облдержархіві. Були використані фонд 875 (Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства) та фонд 222 (фонд К. Скаржинської).

Основна частина архівних документів з відомостями про розвиток історичного краєзнавства в Чернігівській губернії, міститься в Чернігівському облдержархіві та його філіалі в м. Ніжині. Зокрема, було вивчено матеріали фонду 127 (Чернігівського губернського правління), фонду Р-593 (Відділу народної освіти Чернігівського губернського виконкому), фонду Р-7 (Остерського повітового революційного комітету). В архіві м. Ніжина було проаналізовано значну кількість документів фонду 1334 (фонд Ніжинського історико-філологічного товариства).

Третя група джерел з досліджуваної теми представлена низкою періодичних видань. Серед цих видань, які містять достатню кількість цікавих відомостей щодо розвитку історичного краєзнавства в досліджуваних губерніях Лівобережної України, можна виділити "Южный край", "Харьковские губернские ведомости", "Украинская жизнь", "Полтавский вестник", "Черниговская земская неделя", "Черниговское слово", "Черниговский край", "Киевская старина", "Исторический вестник", "Літературно-науковий вісник", "Живая старина" та інші.

До четвертої групи джерел належить мемуарна література. Слід зазначити, за кількістю праць, це найменша джерельна група. Використані спогади В. Вернадського, В. Ніколаєва, М. Гавриленка, В. Попадинця. Гавриленко М.І. До історії археологічного відділу Полтавського Республіканського історико-краєзнавчого музею. - Рукопис // НА ПКМ, - Од. зб. 03-19; Николаев В.Ф. Мои воспоминания. Рукопись; Його ж. К истории Полтавского краеведческого музея. Рукопись. - Умань, 1963.; Автобиография кандидата биологических наук Николаева Валентина Фёдоровича. Рукопись. 12 октября 1959г.; Попадинец В. Професор Щербаківський. 1876 -1957 // НА ПКМ - Рукопис.; Вернадский В.И. Дневники 1917-1921. - К., 1994.

Таким чином, аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона достовірна і достатня для розкриття теми.

У другому розділі "Політика державних органів щодо розвитку історико-краєзнавчих досліджень на Лівобережній Україні" проаналізовано вплив органів державної влади на розвиток історичного краєзнавства та розглянуто історико-краєзнавчу діяльність державних наукових і культурних установ.

Вплив офіційних кіл на історичне краєзнавство в досліджуваний період здійснювався за кількома напрямками, які простежуються у здійсненні заходів щодо збору інформації історико-краєзнавчого характеру (наприклад, про архіви та різні пам'ятники давнини), фінансуванні історико-краєзнавчих організацій, виділенні коштів на проведення етнографічних та археологічних експедицій, заходів щодо розвитку архівної і музейної справ, пам'яткоохоронній діяльності тощо. Проведення заходів історико-краєзнавчого характеру знаходило підтримку влади. Втім, не можна говорити про рівномірність позитивного впливу царської влади та місцевих владних структур. Допомога розвитку історичного краєзнавства з боку губернських, міських та інших органів влади мала більш послідовний характер. Позитивне ставлення саме місцевих владних структур до процесу розвитку історичного краєзнавства, їх матеріальна та моральна підтримка були важливими факторами у реалізації можливостей харківських, полтавських та чернігівських вчених, громадськості розвивати історико-краєзнавчі дослідження і в цілому краєзнавчу роботу.

Внесок окремих державних установ у розвиток історико-краєзнавчого руху відрізнявся як величиною, так і своїм значенням. Історико-краєзнавчі аспекти в діяльності загальнодержавних установ, були представлені такими заходами краєзнавчого характеру, як підготовка та проведення археологічних з'їздів, надання дозвілу на проведення археологічних розкопок, організація запитів стосовно стану місцевих архівів, розробка проекту положень щодо створення та діяльності губернських архівних комісій, здійснення етнографічних експедицій, розробка положень щодо організації розвитку в губерніях Лівобережної України історико-краєзнавчих експозицій музеїв, пам'яткоохоронні заходи тощо. Подібними історико-краєзнавчими аспектами в своїй діяльності відрізнялись Імператорська Археологічна комісія, Московське Археологічне товариство, Петербурзька Академія мистецтв та інші.

Серед місцевих державних установ найбільш вагомий внесок у дореволюційний розвиток історичного краєзнавства в губерніях Лівобережної України було зроблено губернськими статистичними комітетами і вченими архівними комісіями, які стали справжніми історико-краєзнавчими осередками в губерніях, перш за все в Полтавській і Чернігівській губерніях. Присутність у їх складі цілого сузір'я видатних вчених та фахівців з різних історико-краєзнавчих наукових напрямків забезпечила високий професійний рівень дослідницької роботи, а також широкий спектр наукових інтересів у вивченні історії рідного краю.

Багато в чому завдяки діяльності губернських архівних комісій були остаточно сформовані основні напрямки історико-краєзнавчої роботи в губерніях, а також визначені головні завдання і цілі подальшого розвитку цього руху. Завдяки плідній дослідницькій праці багатьох членів архівних комісій, до наукового обігу було введено величезний обсяг історико-краєзнавчої інформації. Тим самим було підготовлено міцний базовий фундамент для системного наукового вивчення історії місцевого краю.

У третьому розділі "Роль органів місцевого самоврядування у розгортанні історико-краєзнавчого руху на Лівобережній Україні" комплексно аналізується внесок органів міського самоуправління та земств у розвиток історико-краєзнавчих досліджень. Губернські і повітові земства, а також органи міського управління позитивно вплинули на розвиток історичного краєзнавства в губерніях Лівобережної України. Окрім матеріальної допомоги вже існуючим центрам історико-краєзнавчих досліджень, земства виконували функції безпосередніх засновників нових історико-краєзнавчих осередків. Так, земські структури Чернігівської і Полтавської губерній мали пряме відношення до заснування наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. мережі місцевих краєзнавчих музеїв. Доволі часто, органи місцевого самоврядування самі виступали у ролі як учасників різних історико-краєзнавчих заходів, так і ініціаторів їх проведення. Вагомий внесок було зроблено земствами у справу популяризації історичного краєзнавства. На їх базі доволі часто проводились різноманітні археологічні і етнографічні виставки, екскурсії до пам'ятних історичних місць губернії, публічні лекції з історії рідного краю. Досить активною була пам'яткоохоронна діяльність земських установ.

Активність органів місцевого самоврядування по розвитку історичного краєзнавства пояснюється, насамперед, значним пожвавленням інтересу з боку громадських кіл до вивчення історії рідного краю. Значне пожвавлення соціально-економічного та суспільно-політичного життя в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в значній мірі сприяло розквіту культуротворчого процесу і органи самоврядування повинні були реагувати на реалії часу.

Іншим фактором, що сприяв активній участі земств у історико-краєзнавчому русі, була присутність у складі цих структур дослідників - краєзнавців. Вагомий внесок у розвиток історичного краєзнавства на Лівобережній Україні, зокрема у Чернігівській і Полтавській губерніях, зробили земські краєзнавчі музеї. Ці, створені земствами, культурно-освітні заклади відігравали роль місцевих історико-краєзнавчих осередків. Виконуючи функції головних центрів збору та зберігання предметів історичного минулого краю, земські музеї, тим самим, були важливими популяризаторами історичного краєзнавства в губерніях. Постійно діючі в стінах музеїв виставки, оглядові екскурсії і, взагалі, вільний доступ до огляду музейних експозицій - все це значно сприяло поширенню інтересу серед широких кіл населення до справи вивчення місцевої історії.

Серед подібних земських музеїв найбільш вагомим внеском у розвиток історичного краєзнавства в регіоні, відзначався природничо-історичний музей Полтавського губернського земства. Він став не тільки осередком зберігання краєзнавчих матеріалів, а й одним з провідних координуючих центрів історико-краєзнавчого руху в Полтавській губернії.

У четвертому розділі "Громадський напрям у розвитку історичного краєзнавства на Лівобережній Україні" висвітлено діяльність громадських історико-краєзнавчих товариств і закладів, а також роль приватної ініціативи у розвитку історико-краєзнавчого руху.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. спостерігалася активізація участі громадськості губерній Лівобережжя у розвитку історико-краєзнавчого руху. Наприкінці ХІХ ст. при Харківському університеті і Ніжинському історико-філологічному інституті на громадських засадах почали діяти історико-філологічні товариства, навколо яких згуртувались провідні історики-краєзнавці і представники місцевої інтелігенції. Харківське і Ніжинське історико-філологічні товариства стали провідними громадськими історико-краєзнавчими осередками в Харківській і Чернігівській губерніях. Завдяки діяльності цих установ, вивчення історії рідного краю наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. набуло системного характеру, а історико-краєзнавчий рух у губерніях Лівобережної України став організованішим і більш цілеспрямованим. Багатогранність історико-краєзнавчої роботи цих закладів сприяла різнобічному вивченню історії місцевого краю. Разом з тим, Харківське історико-філологічне товариство розгорнуло більш масштабну за своїм обсягом історико-краєзнавчу роботу. У Чернігівській губернії внесок, обмеженого за своїми можливостями, Ніжинського історико-філологічного товариства у розвиток історичного краєзнавства, певною мірою, компенсувався діяльністю головного історико-краєзнавчого центру губернії - Чернігівською архівною комісією. Завдяки своїй активній діяльності, Харківське і Ніжинське історико-філологічні товариства стали провідними координуючими центрами історико-краєзнавчого руху в своїх губерніях і підготували міцну базу і дослідницькі кадри для подальшого розвитку історичного краєзнавства на Лівобережній Україні.

Характерною рисою громадського напряму у розвитку історико-краєзнавчого руху був активний прояв приватної ініціативи з боку багатьох представників громадськості. Пожертвування своїх колекцій старожитностей або цілих приватних музеїв мало виключне значення для розвитку музейної і архівної справи в регіоні. Важливу роль у розвитку історичного краєзнавства відігравала благодійницька діяльність окремих меценатів, за допомогою яких зміцнювалася матеріальна база історико-краєзнавчих осередків, відбувалась реалізація окремих пам'яткоохоронних заходів. Участь значної кількості представників громадськості в історико-краєзнавчому русі знаходила прояв у пожертвуваннях, збиранні інформації історико-краєзнавчого характеру, підтримці та безпосередньої участі у здійсненні археологічних та етнографічних досліджень, заохоченні до історико-краєзнавчої діяльності, підтримці проведення заходів краєзнавчого характеру тощо. Проведення чисельних заходів щодо вивчення місцевого краю значною мірою залежало від участі в них представників громадськості.

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки дисертаційного дослідження. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. історичне краєзнавство на Лівобережній Україні розвивалось як невід'ємна складова історичної науки, з одного боку, і громадського руху з іншого. Розвиток історичного краєзнавства у досліджуваний період включав у себе два головних етапи: на першому етапі (1864-1900 рр.) відбулось значне пожвавлення інтересу широких кіл населення до історії і культури рідного краю, пов'язане з загальним піднесенням громадського руху. Реформи місцевого самоуправління (земська і міська) сприяли розгортанню різнобічного вивчення історії свого краю. У ці роки відбулось становлення організаційної структури історико-краєзнавчого руху на Лівобережжі. Були остаточно оформлені основні форми і напрямки історико-краєзнавчої роботи в регіоні. У губерніях Лівобережної України була створена розгалужена мережа історико-краєзнавчих установ, завдяки яким, вивчення місцевої давнини набуло системного характеру, а історико-краєзнавчий рух у губерніях став більш цілеспрямованим. На другому етапі (1900-1917 рр.) - спостерігалася значна активізація історико-краєзнавчого руху. Склад членів більшості історико-краєзнавчих осередків значною мірою, було оновлено і розширено. Історико-краєзнавча робота в регіоні стала більш широкомасштабною і якісною. Значно розширилась тематика історико-краєзнавчих досліджень, активізувалась просвітницька і видавнича діяльність. Набула більш системного характеру публікація історико-краєзнавчих матеріалів на сторінках місцевих часописів. Активно розвивалась архівна і музейна справа. Високого рівня набула популяризація історико-краєзнавчих знань серед населення.

Особливо стрімкий розквіт історико-краєзнавчого руху в губерніях Лівобережної України відбувався під час підготовки і проведення ХІІ і ХІV археологічних з'їздів, що зумовило подальше піднесення історико-краєзнавчого руху в регіоні. Завдяки плідній праці місцевих краєзнавців і діяльності історико-краєзнавчих осередків, в цілому, історико-краєзнавчий рух в регіоні досяг значного успіху і вийшов на якісно новий, досить високий рівень свого розвитку.

У роботі вказані провідні центри історико-краєзнавчих досліджень в губерніях Лівобережної України. В Харківській губернії таким центром стало Харківське історико-філологічне товариство, в Чернігівській - Чернігівська архівна комісія і Ніжинське історико-філологічне товариство, в Полтавській - природничо-історичний музей Полтавського губернського земства і Полтавська архівна комісія. Харківський університет наприкінці XIX - на початку XX ст. був одним з головних центрів розвитку освіти та науки в Україні. Це відіграло визначну роль щодо стрімкого розвитку історичного краєзнавства на Харківщині. Наявність значного наукового потенціалу в університеті надала можливість втілювати в життя різноманітні аспекти розвитку історичного краєзнавства. Висока результативність історико-краєзнавчої роботи Харківського історико-філологічного товариства зобов'язана, головним чином, наявності у складі товариства цілої плеяди авторитетних вчених. Наукова діяльність таких відомих фахівців, як Д.І. Багалій, В.П. Бузескул, Н.А. Гредескул, М.С. Дринов, О.Я. Єфименко, П.С. Єфименко, Ф.Ю. Зеленський, Д.П. Міллер, Ф.А. Павловський, О.О. Русов, Є.К. Рєдін, М.Ф. Сумцов, Є.П. Трефільєв, М.А. Федоровський, М.Г. Халанський, Д.І. Яворницький та інших, служила одним з головних факторів, який визначав основну направленість дослідницької роботи товариства.

Багатогранна діяльність Полтавського краєзнавчого музею і архівної комісії мала визначний позитивний вплив на розвиток історичного краєзнавства в Полтавській губернії. Завдяки науковим експедиціям, здійсненим під опікою цих закладів, було ретельно досліджено значну кількість стародавніх пам'яток, розташованих на території губернії, зібрано багато колекцій речових та писемних пам'яток минулого, врятовано велику кількість документів з фамільних архівів. Постійна популяризація проблеми розвитку історичного краєзнавства дала свої результати, які знайшли відображення в активній участі полтавської громадськості у проведенні заходів історико-краєзнавчого характеру, а також у підвищенні розвитку благодійництва. У природничо-історичному музеї Полтавського губернського земства і Полтавській архівній комісії співпрацювали як історики-професіонали, так і аматори-краєзнавці. Серед них були такі видатні вчені, як В. Бучневич, В. Василенко, І. Зарецький, В. Ніколаєв, І. Павловський, Л. Падалка, В. Щепотьєв, В. Щербаківський та інші. Діяльність цих та інших вчених відігравала значну позитивну роль в становленні цих закладів як головних історико-краєзнавчих осередків Полтавщини.

Аналогічність основних напрямків розвитку місцевого історичного краєзнавства простежувалась і в Чернігівські губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.. У цьому регіоні провідними історико-краєзнавчими осередками були Чернігівська архівна комісія і Ніжинське історико-філологічне товариство. Місцеву наукову еліту тут представляли такі відомі науковці, як М. Бережков, А. Верзилов, Ю. Виноградський, П. Добровольський, Г. Милорадович, В. Модзалевський, О. Русов, І. Шраг, М. Сперанський та інші. Завдяки плідній праці цих вчених, у губернії була досить чітко поставлена історико-краєзнавча робота, яка відзначалася своїм високим науково-дослідним рівнем.

Характерною особливістю Чернігівської губернії була досить розгалужена мережа музейних закладів, більшість з яких, за характером своїх експозицій були краєзнавчими.

Одним з найбільш значних стимулів для розвитку історичного краєзнавства в регіоні, стали підготовка і проведення у 1908 р. в Чернігові ХІV Всеросійського археологічного з'їзду, приуроченого до 1000-літнього ювілею цього міста.

Важливою складовою державного впливу на розвиток історико-краєзнавчого руху в губерніях Лівобережної України був внесок окремих державних закладів. Зокрема, одними з таких закладів являлись Імператорська Археологічна Комісія, Московське Археологічне Товариство, Петербурзька Академія Мистецтв, Імператорська Академія Наук та ін.

Безпосередньо в губерніях Лівобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., розробкою й організацією окремих історико-краєзнавчих заходів займались місцеві державні заклади. Одним з таких закладів були губернські статистичні комітети. розвиток краєзнавство лівобережжя

Втім, найбільш вагомим внеском у розвиток історичного краєзнавства на Лівобережжі відзначились, насамперед, губернські вчені архівні комісії. Зокрема, в Чернігівській і Полтавській губерніях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. ці державні заклади стали провідними координуючими центрами місцевого історико-краєзнавчого руху.

Органи місцевого самоврядування в губерніях Лівобережної України фінансували центри історико-краєзнавчих досліджень, а також ініціювали створення нових історико-краєзнавчих осередків.

Окреме значення для розвитку історичного краєзнавства мала історико-краєзнавча діяльність земських культурно-освітніх закладів. Виконуючи роль головних зберігачів пам'яток історичного минулого рідного краю, ці заклади стали справжніми губернськими історико-краєзнавчими осередками.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. найбільш розгалуженою була мережа подібних земських музейних закладів у Чернігівській губернії.

На початку ХХ ст. найбільш вагомим внеском у розвиток історичного краєзнавства серед земських культурно-освітніх закладів, відзначився природничо-історичний музей Полтавського губернського земства. Завдяки своїй активній краєзнавчий роботі цей заклад став одним із провідних центрів історико-краєзнавчого руху не тільки на Полтавщині, а й по всій Україні.

Визначну роль у справі розгортання історико-краєзнавчого руху на Лівобережжі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. відігравала приватна ініціатива з боку окремих представників громадськості. Найбільш поширеним видом меценацтва була пожертвувальна діяльність. Пожертвування робили представники практично всіх верств населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Встановлено важливе позитивне значення меценатства і благодійництва щодо тогочасного розвитку історичного краєзнавства. До 1917 року історико-краєзнавчий рух на Лівобережній Україні набув досить високого рівня розвитку, став системним і цілеспрямованим.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. До питання розвитку Полтавського краєзнавчого музею у першій чверті ХХ сторіччя // Краєзнавство. - 2001. - №1-4. - С. 42-43.

2. ХІІ археологічний з'їзд і розвиток краєзнавства у Харківській та Полтавській губерніях (1902-1917 рр.) // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія " Історія та географія". - Харків, 2002. - Вип. 9. - С. 51-56.

3. Офіційна політика щодо розвитку краєзнавства у Харківській губернії // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія " Історія та географія". - Харків, 2002. - Вип. 10. - С. 30-34.

4. Історія розвитку краєзнавства на Харківщині та Полтавщині кінця ХІХ - початку ХХ ст. в працях сучасних дослідників // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія " Історія та географія". - Харків, 2002. - Вип. 11. - С. 28-37.

5. Вплив історико-філологічного товариства при Харківському університеті на розвиток краєзнавства у Харківській губернії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія " Історія та географія". - Харків, 2003. - Вип. 14-15. - С. 140-146.

6. Роль громадськості у розвитку історичного краєзнавства на Харківщині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Краєзнавство. - 2003. - №1-4. - С. 70-73.

7. Вихованець Харківського університету В.Ф. Ніколаєв - один з перших директорів Полтавського краєзнавчого музею // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей 2001-2003 рр. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток. - Полтава:, 2004 - С. 77-85.

АНОТАЦІЇ

Місостов Т.Ю. Розвиток історичного краєзнавства на Лівобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2006.