Історіографія національно-культурного та духовного життя українського селянства

Серед перспективних сюжетів - висвітлення місця і ролі сільських священників у духовно-культурному житті селянства, їх поведінки в умовах експансії більшовизму та соціально-економічних експериментів. Хоча останнім часом інтерес до постаті сільського священника значно зріс (Т.Бобко), ця тема потребує дослідження з точки зору людського виміру історії. Йдеться, зокрема, про місце і роль священників у повсякденному духовному житті селянства. До феноменів, що позначалися на світобаченні селянства, належить зречення сану. Пропонується поглиблене дослідження цього соціально-психологічного явища у контексті політичних технологій більшовицького режиму.

Обгрунтований висновок, що в наявній історико-релігійній літературі домінує проблема державно-церковних відносин, натомість повсякденне релігійне життя селянства і соціально-психологічні явища, породжені атеїзацією, досліджені недостатньо. Конкретно-історичний підхід передбачає дослідження релігійного життя в широкому культурно-духовному та суспільно-політичному контекстах, визначення місця релігії і церкви в духовному житті українського селянства, осмислення наслідків і змін у його духовній сфері, що відбулися під впливом тотальної атеїзації суспільства.

У підрозділі 4.2. “Селянство і національна церква” аналізується висвітлення участі селянства в житті національної церкви. Першими істориками УАПЦ були провідники національного церковного руху. Ставлення українського селянства до національної церкви висвітлив митрополит В. Липківський, який констатував не тільки релігійне національне піднесення в українському селі, а й поділ на дві ворожі парафії - слов'янську і українську.

Підкреслено, що радянське релігієзнавство було спрямоване на дискредитацію української автокефальної церкви. Дана характеристика праць релігієзнавців 20-х рр., які, критикуючи національний церковний рух з класових та антицерковних позицій, повідомляли важливі факти щодо зв'язку УАПЦ з народною культурою.

В історіографії УАПЦ виділені два протилежні напрями: національний, представлений здебільшого провідними церковними діячами того часу, та більшовицький, що тлумачив релігійне життя з позицій класової боротьби і войовничого атеїзму. Якщо в радянській історіографії УАПЦ розглядалася в контексті боротьби з українським буржуазним націоналізмом, то в українській зарубіжній літературі утверджувалася національно-визвольна концепція історії УАПЦ.

В умовах перебудови другої половини 80-х рр. частина істориків все ще розглядала автокефалію як результат союзу церкви з українським буржуазним націоналізмом, але поступово викристалізовувався альтернативний погляд на історію УАПЦ, пов'язаний з національно-культурним відродженням.

Потужний імпульс дослідженню історії української національної церкви дало проголошення незалежності України. Першою узагальнюючою працею, в якій визначене місце селянства в житті УАПЦ, була дисертація О.Ігнатуші. На основі дослідження архівних матеріалів він дійшов висновку, що трудове селянство було головною соціальною силою, яка живила автокефальну церкву.

З початку 90-х рр. намітилася регіоналізація досліджень УАПЦ, що дало можливість поряд з вивченням діяльності церковної еліти та керівних органів УАПЦ поглибити висвітлення повсякденного життя місцевих церковних громад та участі селян у національно-церковному русі. Серед праць такого плану виділяється дослідження А.Зінченка з історії української церкви на Поділлі.

Для об'єктивного висвітлення історії становлення і діяльності УАПЦ як природного і цілісного процесу, ролі у ньому селянського чинника, важливе значення має дослідження церковного життя в Українській державі 1917-1920 рр. У цьому сенсі заслуговують уваги праці В.Ульяновського, в яких розглядається проблема українізації церкви та церковно-революційні рухи в регіонах.

Зроблений висновок про домінування в історичній літературі політико-організаційних аспектів становлення та діяльності УАПЦ. Незважаючи на те, що селянство визнане базою автокефального руху, його реальна роль у становленні та функціонуванні УАПЦ на конкретно-історичному рівні ще не відтворена. Для всебічного висвітлення теми “селянство і національний церковний рух” варто наповнити конкретним змістом найважливіші принципи функціонування УАПЦ, “зануритися” у повсякденне духовне життя селянства, здійснити аналіз національно-церковного руху на мікрорівні. Історіографічний досвід показує, що поставлені завдання можуть бути реалізовані в процесі регіональних досліджень, що дасть можливість поглибити уявлення про структуру і рівень національної свідомості селянства, збалансувати національний, релігійний і соціальний компоненти новітніх моделей духовного життя українського народу.

Підрозділ 4.3. “Висвітлення масового релігійного руху 20-х рр.” містить аналіз літератури з питань релігійного руху, пов'язаного з “чудесами” (оновленням ікон, церков, зціленнями тощо), що набув поширення у першій половині 20-х рр. Необхідність розгляду цього феномена в контексті історіографічного процесу обґрунтована тим, що він мав великий суспільно-політичний резонанс. Першу групу публікацій становили праці етнографів Н. Дмитрука, О. Пчілки, В. Кравченка, П. Попова та ін., які систематизували та класифікували фольклорні матеріали, пов'язані з “чудесами”. Акцентуючи увагу на фольклорних аспектах руху, згадані дослідники намагалися охопити це явище духовного життя як певну цілісність, від причин зародження до згасання.

До другої групи належать публікації 20-х рр., автори яких, представляючи офіційну точку зору на масовий релігійний рух селянства, систематизували важливий фактичний матеріал про конкретні вияви руху і намагалися пояснити причини його виникнення.

Виділені публікації пропагандистського та викривального плану, спрямовані на спростування “чудес” і дискредитацію церкви. Вони становлять інтерес з точки зору полемічних прийомів, які використовували більшовики в ідеологічній боротьбі зі своїми опонентами.

Ставлення до проблеми “чудес” стало своєрідним “лакмусовим папірцем”, що показав істотні зміни в гуманітарних науках кінця 20-х - початку 30-х рр. Критика історіографії “чудес” виключно з точки зору класової боротьби та заперечення здобутків народознавства 20-х рр. у цій царині свідчили про глибоку кризу етнографії сталінської доби.

В історіографії 30-х - першої половини 80-х рр. домінував спрощений і вкрай заідеологізований підхід до масового релігійного руху, заперечення і спростування “чудес” та характеристики їх як “куркульсько-попівської провокації”.

Наукове пояснення масового релігійного руху, пов'язаного з “чудесами”, стало можливим тільки після відкриття засекречених архівних документів та встановлення реального плюралізму у поглядах на духовне життя. Релігійний рух першої половини 20-х рр. був охарактеризований як специфічна форма виявлення духовних потреб і боротьби проти антирелігійної політики (Е.Слободянюк). Сучасні дослідники значно розширили панораму масового релігійного руху, спричиненого “чудесами”, поглибили розуміння його соціально-політичних та психологічних причин.

На основі історіографічного досвіду визначені перспективи комплексного дослідження масового релігійного руху. Запропоновано реконструювати релігійно-психологічний зміст руху, його ритуальну сторону. Для з'ясування масштабів руху варто було б створити історичну карту його поширення, позначити основні осередки та прояви в різних регіонах. Значний інтерес становить дослідження форм та методів антирадянської агітації, що велася під прикриттям масового релігійного руху. Варто реконструювати не тільки видиму на той час частину процесу, а й приховану від широкого загалу діяльність партійних та карально-репресивних органів, спрямовану на нейтралізацію та дискредитацію релігійного руху селянства.

У висновках підведені підсумки дослідження, основними з яких є такі:

- Дослідження розвитку історіографії національно-культурного та духовного життя українського селянства підтверджує одну з важливих закономірностей історіографічного процесу - пряму залежність його змісту і спрямування від характеру політичного режиму: насадження тоталітарної влади в УСРР різко обмежило творчий потенціал істориків, звузило історіографічний простір, призвело до ідеологізації науки, спрощення, примітивізації та фальшування знань про духовно-культурне життя суспільства, натомість крах радянського тоталітаризму, демократизація і лібералізація суспільних відносин повернули гуманітарним наукам їх природні функції, відновили інтерес науковців до людини як суб'єкта історичного процесу, стимулювали дослідження культурно-духовного життя народу.

- У 20-х роках ХХ ст. українське історико-гуманітарне знання під впливом Української революції 1917-1920-х рр. активно розвивало національні традиції історіографії, її антропологічну орієнтацію, що виявилося у народознавчих та краєзнавчих студіях, пошуку “живої” людини в історії. Ця тенденція засвідчувала вихід української науки на передові рубежі світової суспільно-історичної думки, однак більшовицький режим перешкодив реалізації її людинознавчого потенціалу.

- Якісно новий період у дослідженні національно-культурного та духовного життя українського селянства розпочався з проголошенням державної незалежності України. З початку 90-х рр. значно розширився тематичний діапазон досліджень та їх джерельна база, налагодилися контакти із зарубіжною історіографією, збагатився понятійно-категоріальний апарат, завдяки чому створені узагальнюючі праці з історії культури та духовного життя українського народу, в т.ч. 20-30-х рр. ХХ ст.

- Як нове явище в українській історіографії останнього п'ятнадцятиріччя можна розглядати появу досліджень, безпосередньо присвячених ментальним та соціально-психологічним аспектам українського селянства періоду непу, суцільної колективізації, голодомору 1932-1933 рр.

- Незважаючи на помітне прирощування знань з історії національно-культурного та духовного життя українського селянства у 20-30-х рр. ХХ ст., зберігається дисбаланс між теоретичними та конкретно-історичними підходами, ще не досліджене національно-культурне та духовне життя українського селянства у конкретно-історичному аспекті.

- У регіональному плані духовна тематика розробляється також нерівномірно: якщо у західному регіоні наголошується на національно-культурних аспектах духовності, то на сході переважають дослідження соціально-психологічних аспектів історичного процесу.

- У сучасній історіографії акцент все ще робиться на інституційній, елітарній культурі, натомість на узбіччі історіографічного процесу значною мірою залишається культура повсякденності. Історіографічне дослідження показало, що народна культура має стати одним з ключових елементів сучасної схеми історії України 20-30-х рр. ХХ ст.

- Культурні та соціально-психологічні процеси досліджені нерівномірно як з точки зору змісту і структури духовного життя, так і з точки зору хронології. Значно повніше вивчені соціально-психологічні аспекти колективізації, розкуркулення та голодомору, у той час як духовні явища і процеси поза цими подіями належним чином ще не досліджені. Одна з характерних рис сучасної історіографічної ситуації - фрагментарність у дослідженні національно-культурного та духовного життя, нерівномірність у висвітленні основних компонентів духовного світу селян, термінологічна невизначеність та словникова обмеженість.

- Незважаючи на те, що в сучасній українській історіографії декларуються культурно-духовні пріоритети, значною залишається прогалина у знаннях про повсякденне національно-культурне та духовне життя селянства у 20-30-х рр. Для її заповнення належить здійснити комплексне конкретно-історичне дослідження культурно-духовних процесів, що відбувалися в українському селі, реконструювати “живого” українського селянина як носія певних уявлень про економіку, політику, право, віру та мораль, соціальних настроїв та почуттів. Саме через такий підхід ідеї мікроісторії та історії повсякдення можуть бути імплементовані у макроісторичні конструкції.

- Результати історіографічного аналізу дають підстави для уточнення та доповнення схеми конкретно-історичного дослідження національно-культурного та духовного життя селянства. У зв'язку з цим можуть бути запропоновані такі тематичні напрями досліджень: зміст і форми функціонування традиційної народної культури в умовах українізації, репресій, "культурної революції"; "зіткнення", взаємодія двох феноменів - української народної і радянської культур; динаміка суспільної свідомості селянства у її соціально-психологічних та національних складових; вплив радянської політико-ідеологічної системи на духовність селянства, його усне і писемне мовлення; етика та мораль українського селянства; релігійне життя українського села; “перевиховання” українського селянства більшовицьким режимом. Сюжетами спеціальних історичних нарисів могли б стати політична і економічна свідомість, правосвідомість, ідеологія та соціальна психологія селянства.

- Заслуговує дослідження критично-опозиційний напрям народної суспільної думки, яка може розглядатися як одна з форм опору духовній агресії більшовизму, політиці російщення.

- З'ясовуючи динаміку народної культури, важливо чіткіше визначити етапи її розвитку, домінуючі мотиви на кожному історичному відрізку. Адже ті загалом об'єктивні оцінки духовного стану, що даються у сучасних історичних та етнографічних працях, фіксують здебільшого статику духовного життя. Доцільно, на нашу думку, відтворити цілісність процесу національно-культурного життя українського селянства у його динаміці, багатогранності і самобутності.

- Важливо простежити взаємодію традиційних і новоутворених форм духовного життя, його сталих і рухливих компонентів.

- Розглядаючи духовне життя у соціально-психологічній площині, слід поглибити дослідження соціально-політичних настроїв селянства, скласти “реєстр” їх конкретно-історичних виявів і динаміку у просторово-часовому вимірі. національний культурний духовний українське селянство

- Завдання повномасштабної реконструкції національно-культурного і духовного життя українського селянства 20-30-х рр. ХХ ст. актуалізують необхідність джерелознавчого забезпечення конкретно-історичного дослідження. Варто продовжити пошук джерел, рівною мірою врахувати всі їх групи, передусім ті, які найповніше відображають духовний світ селян: інформаційно-аналітичні матеріали органів влади, селянські документи (листи, скарги, заяви), стенограми різноманітних зібрань, судово-слідчі справи, народнопоетичну і пісенну творчість, художню літературу, спогади селян тощо.

- Необхідно продовжити археографічне опрацювання листів та скарг українських селян 20-30-х рр.: пошук, класифікацію та видання їх окремими збірниками. Підвищення науково-теоретичного рівня досліджень, забезпечення належної аргументованості та переконливості висновків може бути досягнуте як шляхом розширення джерельної бази, так і на основі удосконалення методики аналізу джерел. Йдеться, передусім, про використання кількісних методів дослідження джерел, що містять інформацію про повсякденне національно-культурне і духовне життя селян.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Дровозюк С.І. Національно-культурне та духовне життя українського селянства у 20-30-х рр. ХХ ст.: Історіографічний нарис.- Вінниця: О.Власюк, 2005.-364 с.

2. Завальнюк К.В. Дровозюк С.І. Національно-культурне та духовне життя українського селянства у 20-30-х рр. ХХ століття: історіографічний нарис.- Вінниця: О.Власюк, 2005.- 364 с. // Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць.- Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т.6: Матеріали другого круглого столу “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі у ХVІІІ - ХХІ ст.”.- С.363-364.

3. Дровозюк С.І. Духовне життя українського селянства як предмет конкретно-історичного дослідження // Український історичний журнал.-1994.-№5.-С.61-67.

4. Дровозюк С.І. Ментальність українського селянства 20-30-х рр. ХХ ст.: історіографія проблеми // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки.-2001.-Т.7(9).-С.528-535.

5. Дровозюк С.І. Українізація 20-х рр. і селянство: історіографія проблеми // Наукові записки Тернопільського педагогічного університету ім.В.Гнатюка.-2001.-Вип.14.-С.228-232.

6. Дровозюк С.І. Висвітлення національно-культурного та духовного життя українського селянства в 20-30-ті рр. ХХ ст. в історіографії 90-х рр. // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка: Історія.-2001.-Вип.54.-С.28-31.

АНОТАЦІЯ

Дровозюк С.І. Історіографія національно-культурного та духовного життя українського селянства 20-30-х рр. ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.- Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. - К., 2006.

Розглядаються методологія, історіографія та джерела дослідження. Виявлені, систематизовані та проаналізовані історіографічні джерела з проблеми за 1920-2005 рр., здійснена їх класифікація. Досліджені основні тенденції розвитку знань з історії національно-культурного та духовного життя українського селянства, визначені особливості та характерні риси історіографічного процесу, його залежність від політичного режиму. З'ясована структура, повнота та достовірність знань про духовно-культурні процеси в українському селі в умовах більшовицьких соціально-політичних експериментів та репресій. Історіографія проблеми розглядається з точки зору взаємодії двох складових культурного процесу: офіційної, одержавленої культури і повсякденного культурно-духовного буття селянства. На засадах антропологічного підходу встановлена присутність у суспільно-історичній літературі українського селянина як носія певних ідей, настроїв, соціальних та національних почуттів. З урахуванням історіографічного досвіду запропонована схема поглибленого і комплексного дослідження національно-культурного та духовного життя українського селянства.

Ключові слова: історіографія, історіографічний процес, селянство, національно-культурне життя, духовне життя, українізація, “культурна революція”, народна культура.

АННОТАЦИЯ

Дровозюк С.И. Историография национально-культурной и духовной жизни украинского крестьянства 20-30-х гг. ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины.- Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С.Грушевского НАН Украины. - К., 2006.

Рассматриваются методология, историография, источники исследования. Выявлены, систематизированы и проанализированы историографические источники по проблеме за 1920-2005 гг., осуществлена их классификация. На основе сравнительного анализа советской, диаспорной и современной украинской историографии исследованы основные тенденции развития знаний по истории национально-культурной и духовной жизни украинского крестьянства, выявлены особенности и характерные черты историографического процессса, его зависимость от политического режима. Определена структура и полнота знаний о духовно-культурных процесссах в украинском селе в условиях большевистских социально-политических эспериментов и репрессий. Историография проблемы рассматривается с точки зрения взаимодействия двух составляющих культурного процесса: официальной, огосударствленной культуры и повседневного культурно-духовного бытия крестьянства. Освещается эволюция знаний о содержании “культурной революции”, формах и методах ее осуществления в украинском селе. Анализируется освещение в исторической литературе основных составляющих культурной революции. Культурный процесс рассматривается сквозь призму взаимодействия, столкновения “культурной революции” и традиционной народной культуры. Прослеживается процесс отхода от советских стереотипов в освещении культурного строительства. Анализируется освещение в исторической литературе системы взаимосвязей и взаимозависимостей между политикой украинизации и динамикой национального сознания крестьянства. Сравнивается эволюция знаний о функционировании традиционной народной культуры в условиях тоталитарного режима, выявлены антропологические подходы к изучению жизни крестьянства в народоведении 20-х гг. ХХ в. Определены перспективные направления конкретно-исторического исследования народной культуры. Выявлены основные этапы исследования динамики общественного сознания крестьянства в условиях нэпа, тенденции психологизации исторического знания. Прослеживается процесс накопления знаний об изменениях, происшедших в культурно-духовной сфере украинского крестьянства под воздействием раскулачивания, насильственной коллективизации и голода 1932-1933 гг. Выявлены основные историографические аспекты голодомора, которые представляют научный интерес. Проанализированы историографические источники, в которых отражены знания о духовных процессах, происходивших в условиях воинствующей антирелигиозной политики большевистского режима. На основе антропологического подхода установлено присутствие в общественно-исторической литературе украинского крестьянина как носителя определенных идей, настроений, социальных и национальных чувств. С учетом историографического опыта предложена схема углубленного и комплексного исследования национально-культурной и духовной жизни украинского крестьянства, намечены перспективные направления и сюжеты дальнейшего освещения культурно-духовных трансформаций в украинском селе 20-30-х гг. ХХ века. Рассмотрены источниковедческие вопросы проблемы.

Ключевые слова: историография, историографический процесс, крестьянство, национально-культурная жизнь, духовная жизнь, украинизация, “культурная революция”, народная культура.

Drovozyuk S.I. Historiography of national _ cultural and spiritual life of Ukrainian Peasantry 20-th - 30-th of XX Century. - Manuscript.

The thesis is aimed at achieving the degree for the Doctor of Science in history, a speciality 07.00.06 - Historiography, Science of sources and special historical disciplines. - Institute of Ukrainian archaeography and science of sources named by M.S. Grushevsky, National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2006.

The methodology, historiography and sources of research are considered. The historiographyc sources on the problem of 1920-2005 years are revealed, systematized and analysed, their classification is made. The main tendencies of the progress of knowledge of the history of national, cultural and spiritual life of Ukrainian peasantry are studied, determined peculiarities and characteristic features of historiographyc process, its dependence from the political regime. It is elucidated the structure and fullness of knowledge about spiritual and cultural processes in Ukrainian village in conditions of bilshovyks` social and political experiments and repressoins. The historiography of the problem is considered from the point of interaction of two components of cultural process: official, state culture and everyday cultural and spiritual life of peasantry. By the way of antropological method in social and historical literature is determined the presence of a peasant as an exponent of certain thoughts, moods, social and national ideas. On the basis of historiographyc experience it is proposed the scheme of deepened and complex investigation of national and cultural life of Ukrainian peasantry.

Key words: historiography, historiographycal process, peasantry, national - cultural life, spiritual life, ukrainianisation, “cultural revolution”, national culture.

Размещено на Allbest.ru