Суспільно-політичний рух поляків Правобережної України у 1863-1914 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільно-політичний рух поляків Правобережної України у 1863-1914 роках

суспільний політичний рух царизм

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації становить 228 сторінок. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (19 сторінок, 328 позицій).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Сьогодні Україна представляє собою унітарну і водночас поліетнічну державу. Тому актуальним і важливим залишається докладне і неупереджене вивчення історії народів, що проживали на її території. Правобережна Україна представляє регіон, в якому тісно переплелися національні, економічні, політичні інтереси різних етнічних груп і народів. Саме в цій частині України проживає найбільша кількість поляків, які відігравали важливу роль в соціально-економічному і суспільно-політичному житті краю. Концентрація зусиль різних політичних сил і груп на вирішенні суспільних конфліктів сучасності, пошук компромісів і шляхів подальшого розвитку суспільства вимагає від дослідників вивчення суспільно-політичних і національно-визвольних рухів минулого. Польський суспільний рух змінював свої форми і методи впродовж ХІХ - початку ХХ ст., і став помітним явищем, яке позначилося на виникненні культурних, громадсько-політичних процесах на українських землях, на історичному розвитку регіону. Після ліквідації Польської держави поляки Правобережної України розгорнули послідовну боротьбу проти асиміляційної, русифікаторської політики царської влади. Впродовж всього ХІХ ст. національно-визвольна боротьба, відстоювання власних національних інтересів в усіх галузях життя було змістом польського суспільно-політичного руху, потужним імпульсом у справі захисту національної культури, мови, традицій, релігії.

Вивчення історії суспільних рухів дозволяє простежити процес творення нації і держави, формування свідомості народу, можливості впливу на вибір історичного шляху. Актуальність вибраної теми визначається відсутністю системного наукового дослідження польського суспільно-політичного руху на Правобережній Україні в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. до початку Першої світової війни, необхідністю осмислити, з'ясувати значення польського суспільного руху в історії України означеного періоду, простежити тенденції його розвитку та вплив на громадсько-політичне життя Правобережної України.

Зв'язки українського і польського національно-визвольних рухів, їх взаємовплив допомагають сформувати оптимальну модель співпраці, використати позитивний досвід в досягненні поставленої мети. Практична сторона даної теми полягає у можливості використання досвіду минулого в умовах розбудови української держави і розвитку громадянського суспільства.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як частина наукового дослідження, яке проводить кафедра історії України і зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету на тему: „Український національно-визвольний рух новітньої доби».

Об'єктом даного дисертаційного дослідження є суспільно-політичний рух поляків Правобережної України, його провідні напрями, форми і методи, сутність ідеології та практична діяльність його учасників.

Предметом роботи є польські політичні партії, громадські політичні організації національного, соціалістичного, благодійного та культурно-освітнього спрямувань, основні програмні і статутні засади, засоби і форми діяльності, їх значення і вплив на громадсько-політичне життя краю.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявлених архівних матеріалів, наукового доробку вчених, мемуарної літератури визначити особливості польського суспільно-політичного руху, з'ясувати його вплив на громадське життя Правобережної України. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу;

- з'ясувати сутність антипольських заходів російського царизму в Південно-Західному краї;

- визначити основні напрямки польського суспільно-політичного руху на Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст.;

- дослідити особливості ідеології, соціальну базу консервативного напрямку, форми і методи діяльності учасників польського суспільного руху;

- з'ясувати місце і роль поляків у революційно-народницькому русі, етапи і напрямки розвитку польського соціалістичного руху;

- проаналізувати зміст програм і діяльність польських політичних партій, їх роль і місце в суспільно-політичному русі на початку ХХ ст.;

- простежити процес утворення і діяльності польських громадських організацій націоналістичного, соціалістичного, благодійного і культурного спрямувань, з'ясувати їх значення і вплив на громадсько-політичне життя регіону на початку ХХ ст.

Географічні межі дисертаційного дослідження охоплюють територію Правобережної України, яка в ХІХ - на початку ХХ ст. в офіційних документах російської влади називалась Південно-західним краєм і включала три губернії - Київську, Подільську, Волинську. В польській історіографії ця територія належала до т.зв. «східних кресів».

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1863-1914 рр. Це цілісний період історії соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку поляків Правобережної України. Національно-визвольне повстання 1863 р. стало визначальною подією, яка змінила ідеологію, напрями, форми і методи діяльності учасників польського суспільного руху. Розпочався новий етап соціально-економічного, політичного, ідеологічного і культурного розвитку польського народу, що тривав до початку Першої світової війни, котра змінила характер і розстановку політичних сил в суспільній сфері.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові принципи історизму, діалектики, об'єктивності, системності, багатофакторності та світоглядного плюралізму. Автором використовувались загальні науково-дослідницькі принципи науковості, конкретності, всебічності, логічності, які дозволяли найбільш об'єктивно відобразити історичні процеси. При розробці теми також використані як спеціальні, так і міждисциплінарні методи наукового пізнання: порівняльно-історичний, історико-ретроспективний, статистичний, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, періодизації, хронологічний, класифікації тощо.

Наукова новизна визначається, перш за все тим, що в ній на основі аналізу форм і методів, ідеології й практичної діяльності учасників політичного процесу запропоновано класифікацію напрямків і течій польського суспільно-політичного руху. Автором низкою фактів поглиблено і розширено трактування політики російського царизму на Правобережжі антипольської за своєю сутністю, вперше визначено особливості, форми і методи діяльності консервативного й радикального напрямків польського суспільного руху у другій половині ХІХ ст. В дисертації на основі аналізу програм та головних напрямків діяльності польських політичних партій та громадських організацій з'ясовано їх вплив на громадсько-політичне життя регіону на початку ХХ ст., показано зв'язок з суспільним рухом Королівства Польського.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні положення, фактичний матеріал та висновки можуть бути використані для подальшого дослідження соціальної, політичної, культурної історії України та підготовки синтетичних праць, навчальних посібників та спеціальних курсів з історії України у вищих навчальних закладах і школах, а також сприятиме пошуку кращої моделі організації співпраці української влади та національних меншин, шляхів залучення їх до суспільно-політичного життя України.

Апробація дисертаційного матеріалу. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертації оприлюднювалися у формі доповідей на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету, виступах під час наукових конференцій: науково-практичній «Мови і культури у сучасному світі» (Київ, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції «Поляки на Волині» (Житомир, 2003 р.), ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська наука на сучасному етапі розвитку» (Кам'янець-Подільський, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції «Поляки на Волині: результати інтердисциплінарних досліджень» (Житомир, 2004 р.), науково-практичній конференції «Лінгвістична наука і освіта в європейському вимірі» (Київ, 2005), Міжнародній конференції «Політика іноземних держав і урядів проти поляків, які проживають на Сході (ХІХ - ХХ ст.)» (м. Мронгово, Польща, 2005 р.). Основні положення й висновки дисертації викладені у 5 наукових статтях, 4 з яких опубліковані в провідних фахових виданнях.

Перший розділ «Історіографія та джерела дослідження» присвячений аналізу стану розробки означеної теми та розгляду джерельної бази дисертації.

Історіографія проблеми. Різні аспекти історії національно-визвольної боротьби поляків Правобережної України стали предметом наукових досліджень як дореволюційної та радянської, так і сучасної історіографії. Якщо науковці приділили достатню увагу вивченню цих проблем першої половини ХІХ ст., а особливо повстанням 1830-1831 рр. і 1863 р., то суспільно-політичний рух в післяповстанський період досліджений досить слабко.

Аналіз історіографічного доробку з обраної проблеми дає можливість виділити за хронологією у розвитку історіографії наступні етапи: дореволюційна, радянська, сучасна українська та зарубіжна. На першому етапі спробу дати характеристику суспільного життя 60-80-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії зробили історики В. Мещерський, Н. Кареєв Мещерський В. Очерки нынешней общественной жизни в России. - Вып. 2. - СПб., 1870. Кареев Н. Polonica: Сборник статей по польським делам (1881-1905). - СПб., 1905. та ін. Революційні події 1905-1907 рр. і участь поляків у суспільних рухах, політичних партіях, громадських організаціях висвітлена у працях історика Л. Погодіна Погодин Л. Главные течения польской политической мысли (1863-1907 гг.). - СПб.: Книгоиздательское т-во “Просвещение”, 1907. .

Українські дореволюційні історики також зробили свій внесок у дослідження польського питання, зокрема М. Грушевський, М. Лозинський Грушевський М. З біжучої хвилі. - К., 1906.; Лозинський М. Польська народова демократія. - К.: Друкарня 1-ої Київської Друкарської спілки, 1909; Лозинський М. Польський і руський революційний рух і Україна. - К.: Ранок,1908.. Вони звертали увагу на значущість польського питання в Російській імперії, давали порівняльну характеристику польському й українському суспільним рухам.

У радянській історіографії посилена увага до вивчення історії поляків, зокрема, суспільно-політичного життя, припадає на 60-80-і рр. ХХ ст. Участь поляків в революційно-народницькому русі знайшла своє відображення у праці Т. Снитко Снытко Т. Русское народничество и польское общественное движение (1865-1881). - М.: Наука, 1969. . Історію польської соціал-демократії в період її становлення досліджував радянський історик Н. Пухлов Пухлов Н. Из истории польской социал-демократической партт 1893-1904 гг. - М.: Наука, 1968.. Він показав процес об'єднання окремих соціалістичних гуртків в організацію, боротьбу різних поглядів в ідеологічній і практичній діяльності соціал-демократичної партії в ході вироблення її програми.

У 70-80-х рр. ХХ ст. налагоджується тісна співпраця радянських і польських науковців, в результаті чого з'являється низка збірників наукових праць і матеріалів та узагальнюючих праць, зокрема, під редакцією В. Дьякова, О. Орєхова Исследования по истории польского освободительного движения ХЫХ - начала ХХ в. - М.: Наука, 1971 ; Очерки революционных связей России и Польши 1815-1917 гг. Под ред. В. Дьякова. - М.: Наука, 1976; Общественное движение на польских землях: основные идейные течения и политические партиив 1864-1914 гг./ под ред. А.М. Орехова - М.: Наука, 1988. . В них показано глибокі зміни в суспільно-політичному русі, пов'язані з фундаментальними зрушеннями соціально-класової структури. Відзначено, що нова розстановка класових сил польського суспільства, структура суспільно-політичних рухів в основних рисах оформилась в 90-і рр. ХІХ ст. В цей період також з'являються праці істориків О. Юрченка, М. Демченка, Г. Марахова Юрченко О.Т., Демченко М.В. поширення марксизму і соціал-демократичні організації на Україні (80-90-і рр.. ХІХ ст.) - К.: Політвидав України, 1983; Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 50-60-е гг. ХХ в. - К.: Вища школа, 1981. , присвячені аналізу суспільно-політичного життя на Україні в ХІХ ст.

Радянська історіографія проголосила революційні зв'язки стрижневим моментом історії поляків і росіян, причому для обох народів позитивним. Незважаючи на багату джерельну базу, проблематика революційних зв'язків залишалась слабко вивченою. Висвітлення подій залишалось тенденційним, обмеженим історико-партійними канонами. Так вважає, зокрема, російський історик Л. Горизонтов, який досліджував висвітлення російсько-польських стосунків у радянський період Горизонтов Л. Парадоксы имперской политики: поляки в России и русские в Польше. - М.: Индрик, 1999. .

З утворенням незалежної Української держави і формуванням нової національної політики науковці продовжують досліджувати історію окремих націй і народів, які з давніх часів проживають в Україні. Суспільно-політичний розвиток поляків Правобережної України висвітлюється в узагальнюючих працях з історії сучасними українськими істориками Я. Грицаком, Т. Гунчаком, Л. Зашкільняком, М. Панчуком Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - К.: Генеза, 1996. - С. 63; Тисяча років української суспільної думки: у 9 т. під ред. Т.Гунчака - К.: Дніпро, 2001. -Т.5. - Кн. 2: к. ХІХ ст. - поч. ХХ ст.; Зашкільняк Л. Історія Польщі. - Львів, 2002..

Окремі питання соціально-економічного і політичного життя поляків Правобережної України досліджуються сучасними українськими істориками. Зокрема, розселення польської людності в Україні, значення і суспільну вагу польського елементу в Україні впродовж століть, антипольську сутність політики російського царизму розглянуто В.Палієнком, І. Лісевичем, В. Надольською, Н.Щербак Палієнко В.І. Місця історичного розселення польської людності в Україні в кінці ХІХ ст. - К., 1998; Лісевич І. У затінку двоглавого орла (польська національна меншина на Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст.). - К., 1993. - С. 6; Лісевич І. Духовно спраглі (духовне життя польської національної меншини на Наддніпрянській Україні у другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст). - К., 1995. - С. 171-173; Надольська В. Політика деполонізації в Російській імперії: витоки, шляхи реалізації, наслідки. // Наукові записки / Національний університет „Острозька академія”. - Серія. Історичні науки. - Острог, 2003. - С. 50; Щербак Н.Г. Національна політика царату у Правобережній Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - Дис. ... канд. істор. наук: 07.00.02. - К., 1995; Щербак М.Г., Щербак Н.О. Національна політика царату на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) - К.: ІЗЮН, 1997; Щербак Н. Боротьба російського самодержавства проти польського впливу в Правобережній Україні у ХІХ ст. // Україна і Польща - стратегічне партнерство на зламі тисячоліть. - К.: Твім інтер, 2001. - С. 148..

Певні аспекти суспільно-політичного життя поляків Правобережної України знайшли своє відображення в наукових дослідженнях інших українських істориків. Так, В. Трохимович, О. Поліщук присвятили свої статті аналізу діяльності польської студентських організацій Трохимович В. Київська група польських соціалістів наприкінці ХІХ ст. // Україна-Польща. - К., 1993. - С. 151-153; Поліщук O. До питання поширення національно-визвольних ідей серед поляків Правобережної України на початку ХХ ст. // Міжнародний науковий конгрес „Історична наука на порозі ХХ ст. - Чернівці, 2001. - т. 2, С. 187-189.. Питання національних утисків поляків, їх громадську діяльність, внесок в європейську культуру висвітлювали у своїх дослідженнях О. Буравський, Л. Щур, В. Малий Буравський О. Поляки Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - Житомир, 2004; Щур Л. Утиски і переслідування поляків на Поділлі в другій половині ХІХ ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педуніверситету. - Кам'янець-Подільський, 2002. - С. 78-81; Малий В. Становище поляків на Поділлі у 30-90-і рр. ХІХ ст. // Поляки на Хмельниччині. - Хмельницький. 1999. - С. 196-202..

Зарубіжна історіографія проблем польського суспільно-політичного життя в більшості своїй представлена в дослідженнях польських істориків. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. аналіз соціально-економічної і політичної ситуації на польських землях, особливості історичного розвитку Королівства здійснювали С. Кжемінський, М. Щепанський Krzemiсski S. Dwadzieњcia piкc lat Rosji w Polsce. Zarys historyczny. - Lwуw, 1892; Krzemiсski S. Z pod zaboru rosyjskiego. - Poznaс, 1901. Szczepaсski M. Kilka uwag nad poіoїeniem kraju. - Krakуw, 1898. . В цей період цінний фактичний матеріал містять праці безпосередніх учасників і керівників польських політичних партій, організацій і рухів на Правобережжі. Зокрема, редактор газети „Край» Е. Пілтц, К. Бужинський, Л. Бєлінський, В. Вакар, Л. Василевськийта ін. Piltz E. Polityka rosyjska w Polsce. List otwarty do kierownikуw polityki rosyjskiej. - Warszawa: Gebert i Wolff, 1909; Biliсski L. Znamiona polityki narodowej i krajowej t.zw. ”staсczykуw”. - Krakуw, 1882; Burzyсski K. Przejawy їycia politycznego na Rusi od roku 1905. - Krakуw, 1909; Wakar W. Rozwуj terytorialny narodowoњci polskiej. - Cz. III. - Kielce, 1917; Wasilewski L. Rosja wobec polakуw w dobie ”konstytucyjnej”. - Krakуw: Nakіadem centralnego biura wydawnictw N.K.N., 1916.

В умовах нової політичної ситуації, яка виникла в зв'язку з революцією 1917 р., свій погляд на історію поляків на Україні і на її подальші перспективи висловили Є. Старчевський, О. Верига-Даровський, Ф. Кон Starczewski E. Їycie polskie na Ukrainie. - Kijуw: Skіad gіуwny w ksiкgarni N. Gieryna, 1917; Darowski-Weryha A. Kresy ruskie Rzeczypospolitej. - Wrocіaw: Nakіadem koіa Polakiem ziem ruskich, 1919; Kon F. „Proletariat” - miкdzynarodowa socjalno-rewolucyjna partia. - Moskwa, 1926.. За їх переконаннями, польське суспільство повинно працювати над вирішенням організаційних, культурних і господарських справ, які об'єднували б навколо себе всіх поляків без різниці політичних переконань.

В 30-40-х рр. ХХ ст. в польській історіографії з'являються окремі праці, присвячені полякам Правобережної України. Так, історики О. Хедеман, В. Квятковський, Я. Хмелевський показали зміни в соціально-економічному становищі поляків на Поділлі, формування нових напрямів суспільного життя, діяльність студентських організацій у Києві Hedemann O. Historia powiatu Brasіawskiego. - Wilno, 1930; Kwiatkowski W. Walka o wolnoњж i potкgк Polski. - Lwуw, 1932. - T. 1.; Chmielewski J. Pierwsze lata korporacji studentуw polakуw w Kijowie (1884-1892). - Warszawa, 1939..

В 50-80-х рр. ХХ ст. польські історики В. Слівовська, С. Калябінський в своїх дослідженнях більше уваги приділяли участі поляків в російському революційно-народницькому русі, виникненню і діяльності польських політичних партій Њliwowska W. Udziaі polakуw w rewolzcyjnym ruchu narodnickim lat siedemdziesi№tych XIX w. w Rosji. - S. 225-261 // Z dziejуw wspуіpracy rewolucyjnej polakуw i rosjan w 2 poі. XIX w. - Wrocіaw, 1956; Kalabiсski S. Antynarodowa polityka endycji w rewolzcji 1905-1907 rr. - Warszawa: PWN, 1955.. Вивченню польського суспільно-політичного руху в Росії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., зокрема діяльності соціал-демократичних гуртків у Києві присвятили свої праці З. Лукавський, Г. Жеберек Јukawski Z. Ludnoњж polska w Rosji. 1863-1914. - Wrocіaw-Warszawa- Krakуw-Gdaсsk: PAN, 1978.; Јukawski Z. Polacy w rosyjskim ruchu socjal-demokratycznym w latach 1883-1893. - Krakуw, 1970; Їeberek G. Pocz№tki ruchu socjal-demokratycznego w Kijowie w latach 1889-1903. - Krakуw, 1981..

У 90-х рр. ХХ ст. з'явилися узагальнюючі праці з польської історії, в яких відображено новий погляд на історію поляків Правобережної України. Зокрема, С. Кєнєвич вважає, що особливістю польського націоналізму - народу в неволі - стало стримування в становленні і реалізації гасла незалежності Kieniewicz S. Historia Polski. 1795-1918. - Warszawa: PWN, 1997..

Найбільш повно і детально, з використанням великої кількості архівних матеріалів описав соціально-економічне і суспільно-політичне становище поляків Правобережної України французький дослідник Д. Бовуа Бовуа Д. Шляхтич, кріпак, ревізор. - К.: ІНТЕЛ, 1996; Бовуа Д. Битва за землю в Україні (1863-1914): Поляки в соціо-етнічних конфліктах. - К.: Критика, 1998.. Характеризуючи соціальні верстви польського суспільства другої половини ХІХ ст., він визначив їх роль у громадському житті. Сучасні польські історики також приділяють увагу вивченню історії поляків Правобережної України другої половини ХІХ ст. Про це свідчить дослідження Р. Юрковського, Д. Клємантовича та Зьомека Jurkowski R. Polacy z gubernii Woіyсskiej w wyborach do I Dumy Paсstwowej (1906) i Rady Paсstwa (1906, 1909, 1910) // Ucrainica Polonica. - Київ-Житомир, 2004. - С. 77-95; Klemantowicz D., Ziomek W. Polacy w uprzemysіowieniu Wolynia w latach 1864-1914 // Ucrainica Polonica. - Київ-Житомир, 2004. - С. 51-66.. Питання історичного вибору шляхів розвитку Польщі та методів боротьби стали предметом дослідження М. Дроздовського. В своїй праці він проаналізував ідейні засади «органічної праці» та революційні методи боротьби соціалістів Drozdowski M. Rewolucja czy praca organiczna drogami do niepodlegіoњci. - Poznaс, 1997..

Слід сказати, що кожен з нових етапів процесу дослідження польської проблематики мав свої особливості, пов'язані з історичними умовами розвитку російсько-польських відносин, класовими підходами, ідеологічними упередженнями. Окремі сторони національно-визвольної боротьби польського народу є ще недостатньо вивченими. Зокрема, важливим завданням для істориків залишається визначення місця і ролі польського суспільно-політичного руху в загальноросійському в порівнянні з суспільними рухами інших народів.

Джерельну базу дослідження склали документи і матеріали архівів Центрального державного історичного архіву м. Києва (ЦДІАУК), Державних архівів Київської (ДАКО), Житомирської (ДАЖО), Хмельницької (ДАХмО) областей, Національної наукової бібліотеки ім. Вернадського, Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, Ягелонської наукової бібліотеки у Кракові, наукової бібліотеки ім. Оссолінських у Вроцлаві, наукової бібліотеки Варшавського університету. Значна кількість документів маловідома або вперше введена до наукового обігу. В них висвітлюється зміст суспільно-політичного життя польського населення Правобережної України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Важливу групу джерел становить також періодична польська преса ХІХ - початку ХХ ст. Цінним джерелом дослідження історії є мемуарна література, яка допомагає повніше відтворити картину історичних подій минулого, не рідко заповнюючи прогалини у відсутності документів. У 20-х рр. ХХ ст. радянська історіографія з польської проблематики збагатилася спогадами польських революціонерів І. Мошинського, Г. Каменського Мошинский И. На путях к Первому съезду РСДРП. - М., 1928; Каменский Г. Из истории борьбы польского пролетариата (1914-1918 гг.). - М., 1926..

Основну групу документів при проведенні дослідження склали матеріали архівних фондів України. Так, у Центральному державному історичному архіві м. Києва (далі ЦДІАУК) у ф. 442 (Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора) зберігаються циркуляри і розпорядження генерал-губернатора, міністерства народної освіти, міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ, листування генерал-губернатора з київським, волинським і подільським губернаторами, які розкривають зміст внутрішньої політики російського царизму щодо поляків Правобережної України. Цей фонд містить значну кількість документів, які вказують на легальну і таємну діяльність польських організацій і товариств краю.

Важливе значення для визначення напрямків польського суспільного руху, участі поляків в революційно-народницькому русі, з'ясування змісту діяльності польських політичних партій і громадських організацій, аналізу їх програм, статутних положень мало дослідження фондів: ЦДІАУ - ф. 274 (Київське губернське жандармське управління), ф. 275 (Київське охоронне відділення), ф. 276 (Південно-Західне районне охоронне відділення), ф. 278 (Київське жандармське політичне управління залізниць), ф. 279 (Дніпровське відділення Московсько-Київського жандармського політичного управління залізниць), ф. 285 (Фастівське відділення Київського жандармського політичного управління залізниць), ф. 301 (Подільське губернське жандармське управління), ф. 317 (Прокурор Київської судової палати).

Цінні відомості про регіональні особливості легальної діяльності товариств, а також агентурні відомості та спостереження за діячами таємних польських організацій містяться у фондах помічників начальника Волинського губернського жандармського управління: - фф. 1262, 1598, 1599, 1600.

Документи про русифікаторську і шовіністичну сутність політики царського уряду зберігаються у справах фондів Державного архіву Житомирської області - ф. 67, 70, 329, Р-405. Участь польської шляхти в соціально-економічному та громадсько-політичному житті краю відтворена у документах ф.146.

Національна політика російського царизму, зокрема і щодо поляків Київської губернії розглядається у документах ф. 2, 347 Державного архіву Київської області. У цих же фондах зберігаються звіти губернатора про політичну ситуацію в губернії напередодні виборів у Державну Думу. Справи ф. 1260 містять відомості про діяльність революційних організацій, донесення про спостереження за католицьким духовенством, студентами і учнями польського походження.

Антипольські заходи царської влади на Поділлі розкриваються у справах ф.292, 294 Державного архіву Хмельницької області. Ф. 281 містить справи про осіб польського походження, яких підозрюють у веденні революційної діяльності, зберіганні і поширенні літератури тенденційного змісту, спрямованої проти існуючих порядків і політично неблагонадійних поляків.

Усього опрацьовано 30 фондів у державних архівах України. Більша частина виявлених документів з теми дослідження не публікувалася і вводиться в науковий обіг вперше.

Аналіз джерельної бази засвідчує її достатню репрезентативність для комплексного і системного дослідження проблеми.

У другому розділі „Основні напрямки суспільно-політичного життя поляків Правобережної України у другій половині ХІХ ст.», що складається з трьох підрозділів аналізується політика царської влади щодо поляків Правобережної України після повстання 1863 р. та дається характеристика консервативному і радикальному напрямкам польського суспільного руху у другій половині ХІХ ст.

У першому підрозділі „Заходи царської влади щодо деполонізації Правобережної України» відзначається, що після повстання 1863 р. політика царського уряду щодо поляків Правобережної України мала репресивний, русифікаторський характер. Суть цієї політики полягала у послабленні їхнього впливу на соціально-економічне, суспільно-політичне життя регіону.

Протягом століття після приєднання Правобережної України російський царат, застосовуючи продуману репресивну політику, зумів поширити російський вплив на цій території. Більш як двісті років польського панування на Правобережжі закінчилося енергійним, всеохоплюючим наступом російської держави в усіх сферах життя. Поляки втратили тут свій політичний вплив і значно зменшилося польське землеволодіння, що складало їх економічну силу.

Утиски польського населення стосувалися також мови, релігії, розвитку культури. Цілеспрямована політика русифікації певною мірою досягнула поставленої мети. Царській владі вдалося ослабити вплив польських землевласників на політичне, економічне та культурне життя краю. Однак, розвиток капіталізму, демократичні завоювання буржуазної революції 1905 р. дозволили польським землевласникам утримати міцні економічні позиції в розвитку краю. Поляки зберегли національну самобутність, взяли активну участь у виборах до державних органів влади, у створенні та діяльності громадсько-політичних організацій.

Розвиток капіталізму привів до втягування польських земель в соціально-економічну структуру тих країн, які інкорпорували їх до свого складу. Це зумовило розвиток нової структури польського суспільного руху. В ньому можна виділити три головні напрямки - консервативний і радикальний та сформований наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. - націоналістичний. Кожен з них мав свою соціальну базу, власну ідеологію і сформував наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. свою політичну партію.

У другому підрозділі „Розвиток консервативного напрямку в громадсько-політичному житті польського населення» вказується, що консервативний напрямок суспільно-політичного руху поляків Правобережної України у післяповстанський період в ХІХ ст. був представлений землевласниками, буржуазією та інтелігенцією. Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. в консервативному таборі вирізняються політичні уподобання, які оформлюються в «угодовську» течію, з якої на початку ХХ ст. була утворена партія „угоди», а пізніше «реальної політики» і націонал-демократів. «Угодовці», до яких належали великі землевласники, буржуазія, прагнули тісної співпраці з царським урядом для взаємної вигоди у боротьбі з наростаючим революційним рухом та збереженні станових прав і привілеїв. В умовах урядових заборон і поліцейських утисків періоду 60-80-х рр. ХІХ ст. в консервативному напрямі виділялась течія позитивізму, особливо популярна серед інтелігенції.

Обидві течії спиралися у своїй діяльності на ідеї «органічної праці». Її програма полягала в необхідності врахування реальної ситуації, збереженні польської нації як такої, розвитку господарства, культури, науки. Одним із виявів „органічної праці» було заняття доброчинною діяльністю, допомога бідним полякам, сприяння молодим талантам, підтримка науки, техніки, культури. При цьому використовувались як легальні, так і нелегальні форми вияву громадської діяльності: участь в різноманітних організаціях, асоціаціях, касах, створення таємних шкіл, пансіонатів, товариств.

У третьому підрозділі «Виникнення і розвиток радикального напрямку польського суспільного руху» показано, що у 70-80-х рр. ХІХ ст. радикальний напрямок польського суспільно-політичного руху був представлений участю поляків у загальноросійському революційно-народницькому русі та поширенням у 80-х рр. ХІХ ст. соціалістичних ідей. Народницький рух за своєю ідеологією був близький до ідеалів демократичного напрямку польської визвольної боротьби початку ХІХ ст. Революційно налаштовані поляки, вихідці з дрібної шляхти прагнули суспільних змін, встановлення соціальної справедливості. Враховуючи попередній досвід боротьби й радикальні настрої, поляки активно включилися в боротьбу з царським самодержавством в народницьких гуртках Правобережжя. Протягом 70-х рр. ХІХ ст. змінювались форми та методи боротьби народників від „ходіння в народ» до пропагандистської діяльності та здійснення терористичних актів.

Соціалістичний рух став новим фактором суспільно-політичного життя. Його соціальною базою був промисловий пролетаріат з прагненням до соціального і політичного звільнення. Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. відбулось розмежування політичних сил і утворилися два напрямки соціалістичного руху - соціал-націоналістичний та соціал-демократичний, представлені в 90-х рр. Польською соціалістичною партією (ППС) та Соціал-демократією Королівства Польського та Литви.

На території Правобережжя в суспільно-політичному житті спостерігається діяльність польських організацій, прихильників обох течій соціалістичного руху, які підтримували зв'язок із цими партіями за кордоном. Вони одержували нелегальну літературу в достатній кількості, чим вирізнялися з-поміж інших революційних груп. Основна діяльність польських революційних організацій проходила в гуртках, які займалися в основному теоретичною працею - самоосвітою, виробленням положень власної програми, політичними дискусіями.

В третьому розділі „Становлення і діяльність польських партій та громадських організацій на Правобережній Україні на початку ХХ ст.», який складається з трьох підрозділів, розкривається їх діяльність і значення в суспільно-політичному житті краю.

У першому підрозділі «Посилення впливу польських політичних партій на суспільно-політичне життя поляків», вказується що серед польських політичних партій на Правобережній Україні на початку ХХ ст. найбільший вплив на суспільно-політичне життя краю мали «угодовці», «народові демократи» та ППС. Прихильники «угодовського» напрямку на початку ХХ ст. в Королівстві Польському утворили партію «реальної політики». На Правобережжі «угодовці» організували товариства «Зжешенє», «Товариство політичне кресове» та консервативну «Партію крайову». До них належали великі землевласники, промислова і торгівельна буржуазія, інтелігенція. Їх діяльність проявилася ще наприкінці ХІХ ст. і стала активнішою з початком буржуазно-демократичної революції, яка несла загрозу існуванню привілейованих класів. Польські землевласники Правобережжя взяли активну участь у легальній політичній діяльності - виборах в Державну Думу, утворенні Партії крайової, спонсоруванні різних політичних акцій.

Найбільшу підтримку партії народових демократів склала численна шляхта краю та інтелігенція, яка проявляла свою діяльність в різноманітних легальних і таємних організаціях націоналістичного спрямування. Народовці прагнули бути єдиною силою, яка представляє інтереси поляків. В Південно-Західному краї під їх впливом перебували студентські організації націоналістичного спрямування. Виразником ідей народових демократів стала газета „Джєннік Кійовські», навколо якої групувалася польська інтелігенція.

Польська соціалістична партія окремої організації на теренах Правобережної України не мала. Але її члени та прихильники, які проживали на Правобережжі, підтримували постійний зв'язок з Королівством Польським, забезпечували революційною літературою великі міста, проводили агітацію серед молоді, здійснювали терористичні акції проти російських чиновників, а також пограбування банків, казначейств, поштових відділень.

Діяльність польських політичних партій на Правобережній Україні була тісно пов'язана з суспільним рухом Королівства Польського, представляючи його головні напрямки та охоплюючи своїм впливом всі верстви населення. Разом з тим, Партія крайова виражала інтереси місцевих польських землевласників та виступала в підтримку російського царизму. Інші польські партії в своїй діяльності враховували особливості й умови краю, в якому переважало українське селянство та російське чиновництво.

У другому підрозділі «Утворення і діяльність польських громадських організацій націоналістичного і соціалістичного спрямувань» розкривається процес виникнення і діяльності польських організацій. Після втрати державної незалежності першочерговим завданням польського суспільства стало збереження національної культури, мови, традицій. Впродовж ХІХ ст. змінювались форми і методи визвольної боротьби: від збройних повстань 1830-1831 рр. та 1863 р. до нелегальних гуртків і організацій другої половини ХІХ ст. і легальної діяльності товариств націоналістичного спрямування після революції 1905-1907 рр.

Польські товариства націоналістичного спрямування виникали в основному в студентському середовищі під керівництвом дворян та інтелігенції. Як правило, ці організації існували нелегально. Їх основним завданням було досягнення політичної незалежності Польщі, забезпечення умов для вільного національного розвитку. Великий вплив на їх діяльність мала партія народових демократів, яка здійснювала керівництво більшістю гуртків та організацій. Польська партія соціалістична сприяла появі організацій соціалістичної орієнтації, яких на Правобережжі було небагато. Польські товариства Правобережної України мали тісні стосунки з націоналістичними організаціями в Королівстві Польському, Галичині. Напередодні Першої світової війни у напруженій суспільній обстановці діяльність товариств активізувалася, почали поширюватись ідеї підготовки до боротьби за незалежність збройним шляхом, формування воєнізованих загонів.

У третьому підрозділі „Активізація діяльності благодійних і культурно-освітніх польських громадських організацій» зазначається, що на початку ХХ ст. вони займали значне місце у польському суспільно-політичному русі Правобережної України. Активізується діяльність благодійних товариств, які існували раніше і мали значний досвід роботи та виникає цілий ряд нових організацій. Вони створювались за ініціативою духовенства, дворянства, інтелігенції у великих містах і містечках з метою надання матеріальної допомоги бідуючим і незахищеним особам польської національності, а також піклування про збереження високого морального стану суспільства. Головним в їх діяльності було те, що окрім легально задекларованих цілей і завдань, благодійні товариства переслідували мету виховання національної самосвідомості та поширення освіти серед польського населення. Для цього використовувались як легальні, так і нелегальні форми і методи діяльності.

Правила про товариства і союзи від 4 березня 1906 р. дали можливість реєструвати і працювати офіційно товариствам освітньо-культурного напрямку. Засновниками цих товариств були дворянство, духовенство, інтелігенція, студентство та учнівська молодь. Організації існували, як правило, легально у вигляді клубів, шкіл, гуртків. Вони утворювались як за професійною ознакою, так і за спільними уподобаннями. Діяльність цих організацій сприяла об'єднанню польського суспільства, піднесенню освіти, науки, культури, досягненню високого духовного рівня нації. Це дозволяло зберегти національну ідентичність та самобутність.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків, основні з яких виносяться на захист:

- Суспільно-політичний рух поляків Правобережної України після повстання 1863 р. до початку ХХ ст. досліджений досить слабко. В дореволюційній історіографії панувала офіційна точка зору в трактуванні польського питання, дослідники радянського періоду більше уваги приділяли революційним зв'язкам російського і польського народів. Сучасні історики вивчають окремі сторони досліджуваної проблеми. Для створення узагальнюючої картини польського суспільного руху на Правобережжі в дисертаційному дослідженні залучена репрезентативна джерельна база.

- Характерними особливостями царської політики після приєднання Правобережної України до Російської імперії стала русифікація польського етносу. Деполонізація краю мала на меті зменшення впливу польських землевласників у всіх сферах життєдіяльності: економіці, громадсько-політичному житті, культурі, мові, релігії. На підставі нових архівних даних і документальних матеріалів розкрито репресивну й антипольську сутність політики російського царизму на Правобережжі.

- Консервативний напрямок польського суспільного руху, сформований наприкінці VІІІ ст. після поразки повстання 1863 р. змінив свою ідеологію, форми і методи діяльності. Він був представлений течіями «угоди» та позитивізму. Соціальною базою «угодовців» були великі землевласники, буржуазія, шляхта та інтелігенція. Реальним виявом та основними засадами, на які спирався консерватизм, було проведення в життя гасел «органічної праці» та «праці біля основ». Вони полягали в збереженні польської нації, як такої, розвитку економіки, науки, освіти, культури. При цьому використовувались як легальні, так і нелегальні форми вияву громадської активності: участь в різноманітних організаціях, асоціаціях, об'єднаннях, проведенні благодійної діяльності та меценацтві.

- Радикальний напрямок польського суспільного руху виявився у двох течіях, які змінювали одна одну: народницькій і соціалістичній. Соціальну базу обох течій складали поляки, вихідці з дрібної шляхти, інтелігенції, студентство. Основна форма організації і діяльності цього напрямку була гуртковою. Революційно налаштовані поляки взяли активну участь у Всеросійському народницькому русі, в гуртках, які діяли на Правобережній Україні. У 80-90-х рр. ХІХ ст. соціалістичні гуртки були утворені в Києві. Це були українські і польські об'єднання націонал-соціалістичного і соціал-демократичного спрямувань, які займалися самоосвітою, виробленням програмних положень, політичними дискусіями. Вони мали тісні стосунки із революційним підпіллям Королівства Польського. Наприкінці ХІХ ст. польські соціалістичні гуртки об'єдналися з російськими, утворивши організацію „Союз боротьби за визволення робітничого класу» і перестали існувати, як напрямок польського суспільного руху.

- На українських землях польські консерватори на початку ХХ ст. утворюють політичні організації і партії. В їх програмах основна увага приділялася розвитку культурно-освітньої діяльності, формуванню національної свідомості, підтримки католицької церкви, вимогам національної автономії в межах Російської держави. Позиції „народових демократів» на Правобережній Україні, які представляли націоналістичний табір, були міцними і виражалися в підтримці діяльності легальних і таємних громадських організацій націоналістичного спрямування. В соціалістичному таборі найбільш впливовими були дві партії - Польська партія соціалістична й Соціал-демократія Королівства Польського і Литви, які представляли два напрямки соціалістичного руху - націоналістичний та інтернаціоналістський (міжнародний). Польські політичні партії, які сформувалися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Королівстві Польському мали значний вплив на суспільний розвиток поляків Правобережної України, сприяли визначенню їх власної політики і орієнтації стосовно розвитку польського суспільства і перспектив його майбутнього на Україні.

- Після буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. поляки засновують громадсько-політичні організацій націоналістичного, благодійного та культурно-освітнього спрямувань, що сприяли розвитку політичної самосвідомості та активності народних мас. Вони структурували й ідейно об'єднували польську громадськість на українських землях, здійснюючи при цьому національне виховання, вказуючи шлях розвитку суспільства.

Література

1. Діяльність польських громадських організацій м. Житомира у 1917 р. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: Історія, економіка, філософія. // Гол. ред. Ю.І. Терещенко. - К.: КНЛУ, 2001. - Вип. 5. - С. 378-382.

2. Діяльність польських громадських організацій на Житомирщині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Українська полоністика. - Житомир, 2004. - Вип.1. - С. 28-36.

3. Польський соціалістичний рух на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія /За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2005. - Вип. 9. - С.60-66.

4. Антипольські заходи царату в контексті політики русифікації на території Правобережної України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Мандрівець. - Тернопіль, 2005. - №3. - С. 31-34.

5. Діяльність польських політичних партій на Правобережній Україні на початку ХХст. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль: ТНПУ, 2005. - Вип. 1 - С.254-260.

6. Размещено на Allbest.ru