Римо-Католицька церква на Поділлі кінця XVIII – початку ХХ ст.: економічний, суспільний та культурний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Римо-Католицька церква на Поділлі кінця XVIII - початку ХХ ст.: економічний, суспільний та культурний аспекти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. 90-ті рр. ХХ - початок XXI ст. позначились в історії України, як часи відродження незалежності держави та розбудови справді демократичного суспільства, в якому Конституцією України (1996), Законами України: «Про громадянство України» (1991; 1997), «Про національні меншини України» (1992), «Про свободу совісті та віросповідання в Україні» (1991) й іншими гарантовано громадянам України рівноправність, свобода совісті і духовного життя. Український парламент ухвалюючи ці законодавчі акти врахував плекання, побажання та особливості історичного розвитку різних етнічних груп й релігійних конфесій, що мешкають на теренах нашої держави. Не стала винятком і Римо-Католицька церква (далі РКЦ), яка є однією з найбільш чисельних в Україні. Зокрема, за даними Всеукраїнського перепису (2001) на території нашої країни діє 772 римо-католицькі громади, працює 428 священнослужителів, 6 духовних навчальних закладів, 38 монастирів. Одним з найбільших регіонів України за кількістю віруючих римо-католиків є Подільський край, в якому у 1992 році було відроджено римо-католицьку єпархію з центром у м. Кам'янці-Подільському, відкрито духовну семінарію у м. Городку.

Нині є досить актуальною потреба в науковому і пізнавальному плані розглянути історичну долю Римо-Католицької церкви на прикладі великого регіону України - Поділля за часів Російської імперії, щоб засвідчити ті позитивні зміни і здобутки, що відбулися в сучасній Український державі.

Актуальність теми дисертації підсилюється нагальною потребою вивчення та систематизації конфесійного життя на історико-регіональному рівні, що дозволяє не тільки віддзеркалити загальні процеси минулого й сьогодення в даній галузі, але й детальніше з'ясувати його місцеву локальну специфіку. Такий підхід до вивчення економічної, суспільно-політичної, культурної, освітянської і духовної діяльності РКЦ та особливо відносин католицьких священиків з російським самодержавством, українським населенням краю є перспективним напрямком у розвитку історіографії проблеми, слугуватиме одним із засобів уникнення протиріч у стосунках Римо-Католицької церкви з сучасною Українською державою.

Практичний аспект дисертації спрямований на використання досвіду діяльності РКЦ в минулому для потреб розбудови сучасної Української держави, зокрема, в духовній сфері, в конструюванні нинішніх міжконфесійних відносин та запобіганні виникненню конфліктів на тлі релігійних розбіжностей і непорозумінь й реалізації всього позитивного комплексу історичних надбань РКЦ для подальшого духовного розвитку України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною державної наукової програми «Історія релігій в Україні», що розробляється відділом релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України та Інститутом історії України НАН України, на кафедрах історії України та всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного університету, Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при цьому вищому навчальному закладі, а також входить до комплексних наукових тем: «Духовні витоки Поділля», «Освіта, наука і культура на Поділлі», які реалізуються з 1991 р. координаційною радою Хмельницької обласної державної адміністрації та організаціями Всеукраїнської спілки краєзнавців Вінницької і Хмельницької областей. Номер державної реєстрації 0199U001874.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу і систематизації масиву джерел дослідити, відтворити та узагальнити об'єктивну історію, соціально-економічні умови існування, основні напрями та форми діяльності Римо-Католицької церкви в досліджуваному регіоні.

При цьому передбачається розв'язати такі завдання:

– обґрунтувати і визначити основні етапи діяльності Римо-Католицької церкви на Поділлі кінця XVIII - початку ХХ ст.;

– розглянути зміни в економічному та правовому становищі РКЦ у регіоні впродовж кінця ХVIII - початку ХХ ст.

– проаналізувати участь і наслідки діяльності римо-католицького духовенства та віруючих-католиків на Поділлі у польських конспіративних організаціях, повстаннях 1830-31 рр., 1863-64 рр. й революції 1905-07 рр.

– висвітлити взаємовідносини Римо-Католицької церкви і російського самодержавства на прикладі Поділля;

– розкрити роль римо-католицького духовенства в суспільному та культурному житті Поділля;

– простежити динаміку змін чисельності і географію розміщення духовенства, віруючих-католиків, монастирів, костьолів та каплиць;

Об'єктом дослідження є Подільська і Луцько-Житомирська єпархії Римо-Католицької церкви кінця XVIII - початку ХХ ст.

Предметом дослідження є економічна, громадська, політична, духовна, просвітницька, благодійницька діяльність римо-католицького духовенства на Поділлі досліджуваного періоду.

Методи дослідження є загальнонаукові принципи об'єктивності, історизму, системності, світоглядного плюралізму і діалектичного розуміння історичного процесу, неупереджений підхід до складних явищ суспільного і релігійного життя.

Методи дослідження визначаються характером теми, метою та особливостями джерельної бази, яка покладена в основу дисертації. Для розв'язання дослідницьких завдань використано історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, статистичний, ретроспективний, системно-структурний методи, поєднання яких сприяло вивченню маловідомих аспектів проблеми, подоланню усталених стереотипів, реалізації нових підходів при аналізі й інтерпретації тогочасних подій.

Застосування названих методів дослідження дало можливість з'ясувати чинники, що зумовили ґенезу Римо-Католицької церкви на Поділлі, а також особливості її економічної, суспільної, політичної, громадської, благодійницької, культурної та освітянської еволюції за часи панування Російської імперії в Україні.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від приєднання Поділля до складу Російської імперії (1793 р.) до початку Першої світової війни (1914 р.), які дозволяють на досить тривалому і цілісному відрізку часу історії України в комплексі розглянути й узагальнити основні етапи різноаспектної діяльності римо-католицького духовенства в даному регіоні. Короткий ретроспективний огляд діяльності РКЦ на теренах Подільського краю з моменту відкриття у 1375 році римо-католицької єпархії.

Територіальними межами дослідження є територія Подільської губернії в адміністративних кордонах ХІХ - початку ХХ ст., яка співпадала з межами Кам'янецької римо-католицької єпархії. У роботі широко вживаються назви даного регіону «Поділля», «Подільський край», як означення історико-географічної землі України. Сьогодні на цьому просторі розташовані південна частина Хмельницької, Вінницька, північні райони Одеської та Миколаївської областей України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в український історіографії здійснено комплексне, різноаспектне, та історичне дослідження діяльності римо-католицької конфесії на Поділлі у найменш вивчений в історичній науці період її розвитку (кінець ХVIIІ - початок ХХ ст.). При цьому введено в науковий обіг нові джерела з фондів Центрального державного історичного архіву у м. Києві і двох обласних державних архівів, Інституту рукопису НБУ НАН України імені Володимира Вернадського у м. Києві та Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, бібліотеки римо-католицької духовної семінарії в м. Городку Хмельницької області та Католицького університету в м. Києві.

Автором показано внесок Римо-Католицької церкви в усі сфери життя регіону в умовах політики русифікації та заходів російської влади, що сприяли нищенню її структурної організації в духовному й особливо соціально-економічному та суспільно-політичному житті краю. Вперше у комплексі розглянуто благодійницьку, культурно-освітянську діяльність РКЦ на Поділлі та показано її особливості. Водночас проведено порівняльний аналіз економічного стану Римо-Католицької церкви на Поділлі та заходів, що вживало російське самодержавство, з кінця XVIII до початку ХХ ст., для послаблення економічного, суспільного впливу римо-католицького духовенства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому що, зібраний фактичний матеріал, концептуальні положення та висновки дисертації можуть бути використані для написання узагальнюючих праць з історії релігії України, в інших краєзнавчих та релігієзнавчих виданнях, посібниках, під час навчального процесу у вищих і середніх навчально-освітніх закладах.

Зібрані й проаналізовані історичні відомості можуть становити основу для проведення культурно-просвітницької роботи серед населення, допомогти усім зацікавленим громадянам у вивченні та переосмисленні історії римо-католицької конфесії в Україні на прикладі подільського регіону.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли всебічну апробацію. Його результати обговорювалися на спільному засіданні кафедри історії України і кафедри всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного університету, на засіданні вченої ради Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при цьому ж навчальному закладі. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти знайшли відображення в доповідях автора на ІІ Міжнародному Науковому Конгресі українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Кам'янець-Подільський, 2003), на Міжнародних наукових конференціях: «Поляки на Хмельниччині: Погляд крізь віки» (Хмельницький, 1999), «Міжнаціональні відносини в контексті українського державотворення: історія та сучасність. (Міжнародний «круглий стіл» у дні проведення в Хмельницькій області Міжнародного фестивалю національних культур)» (Кам'янець-Подільський, 2001), «Поляки на Поділлі: історія і сучасність» (Кам'янець-Подільський, 2002), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Постать Симона Петлюри в контексті українських національно-визвольних змагань» (Київ-Кам'янець-Подільський, 1999), «Освіта, наука і культура на Поділлі» (Кам'янець-Подільський, 2002), «Х і ХІ Подільських історико-краєзнавчих конференцій» (Кам'янець-Подільський 2000, 2004), під час презентації 3 (5), 5 (7), 13 томів «Наукових праць Кам'янець-Подільського державного університету: історичні науки» (1999, 2000, 2004).

Публікації. Зміст дисертації розкрито в 14 статтях наукових збірників, з яких 4 здійсненні у фахових виданнях.

Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (590 найменувань), додатків (6 таблиць на 13 сторінках). Загальний обсяг дисертації - 229 сторінок.

Основний зміст дисертації

церква католицький духовенство

У вступі визначено актуальність, предмет, об'єкт, хронологічні та територіальні межі дослідження, мету і завдання, наукову новизну і практичне значення роботи, а також наведено дані про апробацію отриманих результатів і публікації з теми.

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база» дано вивчення проблеми в історичній літературі і характеристику джерел, визначено ступінь її висвітлення. Визначено, що процес вивчення історії РКЦ в Україні і, зокрема, на Поділлі досліджуваного періоду започаткувався ще у XIX ст. і триває досі.

Специфіка досліджень історії Римо-Католицької церкви на Поділлі з кінця XVIII і до I-ї третини XIX ст. полягає в тому, що нею займалися переважно польські вчені. Окремі важливі відомості про церковні маєтки їх кошториси та місце в подільському ринку містяться в історико-статистичних і географічних описах Подільської губернії римо-католицького священика, подолянина В. Марчинського та подолянина, історика і археографа О. Пшездзецького.

З початком II половини XIX ст. зростає інтерес до історичної долі Римо-Католицької церкви та її діячів серед українських науковців. В український історіографії окремі аспекти історії РКЦ розглядалися М.І. Костомаровим, В.Б. Антоновичем, І.Я. Франком, М.С. Грушевським.

Значний інтерес становлять тогочасні науково-дослідницькі праці регіонального характеру. Одна з перших вдалих спроб упорядкувати історичні відомості про суспільно-політичне та економічне життя римо-католицького кліру на Поділлі з XIV по XIX ст. належить місцевому історику, етнографу, фундатору поділієзнавства М.В.Сімашкевичу, який видав капітальну монографію «Римо-католицтво та його ієрархія на Поділлі».

Тогочасні російські дослідники історії Римо-Католицької церкви Д.А. Толстой, М.М. Морошкин, Ю.Ф. Самарин, О.В. Погодін, О.М. Пипін намагалися проаналізувати російську політику стосовно Римо-Католицької церкви, визначити помилки і прорахунки, що на їх думку посилювали опозиційність католицького духовенства.

Історія РКЦ, її взаємини з державою, роль духовенства у економічному, суспільно-політичному та громадському житті, традиційно займає помітне місце в польський історіографії другої половини XIX - початку ХХ ст. Чільне місце тут займають праці підписані псевдонімом d-r Antoni J., який належить польському історику, письменнику Юзефу Антонію Роллє.

Радянська історична наука після II світової війни зробила помітний крок у вивченні проблем пов'язаних з історією Римо-Католицької церкви в Україні. Окремі проблеми суспільно-економічної та політичної діяльності РКЦ в Україні й, зокрема, Поділлі знайшли своє відображення в працях Г.І. Марахова, Ф.А. Ястребова, О.З. Барабоя, М.В. Миська, В.А. Дьякова, Л.А. Обушенкової, В.М. Зайцева, Л.В. Баженова, Н.Н. Красникова, Л.Е. Кизі і М.І. Коваленка. Післявоєнний період у польський історіографії характеризується зростанням інтересу до історії РКЦ й церковного землеволодіння. Чимало праць висвітлюють питання костьольного землеволодіння, як основи того величезного впливу, який мало римо-католицьке духовенство.

З набуттям Україною незалежності та усуненням ідеологічних штампів ситуація у вивченні історичної долі Римо-Католицької церкви змінюється. Значним кроком у перед при вивченні церковного землеволодіння є праці О.П. Крижанівського, А.Л.Зінченка, Г.Д. Казмирчука, Т.М. Соловйової, А.В. Опрі, М.Д. Поповича, В.І. Смолинського, А.К. Лисого, Г. Надтоки. Вагомим доробком української історіографії у плані вивчення історичного поступу різних релігійних конфесій, угрупувань та об'єднань, стало видання 10-ти томного енциклопедичного дослідження «Історія релігій в Україні» (2003). Особливу зацікавленість викликає четвертий том присвячений діяльності Римо-Католицької церкви в Україні. Колектив авторів спромігся прослідити історичний поступ РКЦ з самого початку її появи в Україні, в тому числі й на регіональному рівні.

З початком 80-х років ХХ століття та зміною суспільно-політичної ситуації в світі у Польщі також проходять процеси демократизації суспільства, що призвело до докорінних змін у ставленні польських істориків до питання історії Римо-Католицької церкви. В цей час зявляються праці польських учених, які безпосередньо торкаються історії РКЦ на Поділлі, зокрема, роботи М. Токаржевського, Я. Ршибула, Я. Спижа, Я. Марека, Л. Гребеня.

Джерельна база дослідження. Джерельна база дисертаційного дослідження складається з архівних матеріалів, опублікованих джерел, мемуарної літератури.

Багатий документальний матеріал, використаний у підготовці дисертації, міститься в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАУ в м. Києві). За нашими підрахунками, потрібні для дисертації документи перебувають у 20 фондах архіву. Центральне місце в комплексі джерел складають документи та матеріали, що зберігаються в архівосховищі Кам'янець-Подільського міського державного архіву (К-ПМДА). Справи, які висвітлюють різні аспекти економічної, суспільно-політичної та просвітницько-благодійницької діяльності Римо-Католицької церкви на Поділлі, представлені у 23 фондах К-ПМДА. Значна група документів і матеріалів з історії Римо-Католицької церкви на Поділлі розпорошена у декількох фондах Державного архіву Житомирської області в м. Житомирі (ДАЖО). Значний документально-актовий матеріал знаходиться в «Полном Собрании Законов Российской империи» (зібрання 1-е, 2-е, 3-е, СПб., 1830-1917 рр.). Звід надає змогу детально прослідкувати етапи відносин католицького кліру з представниками урядових структур.

Окремі відомості щодо деяких загальних питань церковної історії у Західних губерніях є у щоденниках, мемуарній літературі, біографіях, записках, що залишилися після церковних і світських сановників і безпосередніх учасників політичних подій. Зокрема, це спогади С.Ю.Вітте та В.М. Ламздорфа, О. Вайде, Б. Познанського, мемуари А. Козерадзького, О. Яловицького, Ю. Карвицького-Дуніна, Т. Скальского, кам'янецького римо-католицького єпископа П. Маньковського.

Таким чином, зазначені джерела, а також опрацьована згідно окресленої теми література, творчі надбання науковців й аматорів, безпосередніх учасників історичних подій, дали можливість автору виконати поставленні мету і завдання дисертаційного дослідження. При роботі з публікаціями та архівними матеріалами автор дотримувався критичного підходу, всебічного аналізу та співставлення даних з іншими джерелами.

У другому розділі «Правовий статус та економічні зміни в житті Римо-Католицької церкви на Поділлі кінця XVIII - початку ХХ ст.» висвітлюється соціально-економічна історія РКЦ на Поділлі. Характеризуючи господарське становище римо-католицьких економій та їх галузеве спрямування, у другому розділі дисертаційного дослідження визначено два головні періоди:

1. Кінець XVIII-I половина XIX ст. це час, коли розпочалася нова сторінка соціально-економічної історії Римо-Католицької церкви, яка тісно пов'язується з тими очевидними вигодами і неминучими втратами, які давала опіка з боку сильної централізованої російської влади.

В окреслений час Римо-Католицька церква пройшла декілька етапів:

– 1793-1798 рр. характеризуються адміністративною кризою, а саме протистоянням Р.Сєраковського та Я. Дембовського за Кам'янецьку єпископську кафедру. На тлі цієї боротьби царизм проводить неординарний захід: скасування в 1795 р. Кам'янецької та відтворення на її місці Летичівської єпархії;

– 1798-1809 рр. відзначаються поновленням діяльності Подільської римо-католицької єпархії і намаганнями єпископа Я. Дембовського відновити роботу її керівних структур;

– 1809-1830 рр. є своєрідним «золотим віком» для Римо-Католицької церкви на теренах Подільського краю. Дослідження фактичного матеріалу доводить, що у цей час римо-католицьке духовенство повернуло конфісковані раніш царським урядом маєтки, набуло нових фундушів та ануат, не без допомоги подільської шляхти відбудувало значну кількість нових костьолів та каплиць;

- 1830-1866 рр. позначаються кардинальним втручанням самодержавства в економічно-господарський стан РКЦ на Поділлі. Внаслідок поразки повстання 1830-31 рр. царська адміністрація вжила рішучих заходів щодо обмеження господарської чинності католицьких священиків, скоротила кількість релігійних споруд та священнослужителів, реалізувала секуляризаційну реформу, яка суттєво підірвала підвалини економічної спроможності римо-католицького духовенства на Поділлі, значно обмежила його господарську діяльність та змусила священиків вишукувати інші джерела доходу, окрім державного грошового утримання;

2. Друга половина XIX - початок ХХ ст. стала часом, коли Римо-Католицька церква на Поділлі була поставлена російським урядом у повну економічну залежність від держави і остаточно втратила свою адміністративну незалежність.

Однак, базуючись на фактичному матеріалі, ми можемо стверджувати, що із наростанням революційної ситуації на теренах Російської імперії на початку ХХ ст. самодержавство, задля притягнення РКЦ на свій бік у боротьбі з «політичної крамолою», було змушене йти на деякі економічні, політичні й національні поступки і дещо лібералізувати своє ставлення до поляків та римо-католицького духовенства.

У третьому розділі «Суспільно-політична та культурна діяльність Римо-Католицької церкви на Поділлі 1793-1866 рр.» проаналізовано суспільно-політичну діяльність РКЦ на Поділлі з 1793 по 1866 рр. Треба визнати, що в цей час значна частина римо-католицьких священиків стала діючою опозицією всьому російському та православному, не полишало надії повернути втрачені привілеї, релігійні та суспільно-політичні впливи на населення подільського краю. Різними методами вони намагалися нанести якомога більшої шкоди російській владі та Православній церкві. Відтак, Римо-Католицька церква стала провідною ланкою польського опозиційного руху, наймогутнішою агітаційно-духовною частиною польського суспільства і такою суспільно-політичною інституцією, без якої, на нашу думку, польський рух опору був би майже не можливий.

Протистояння царизму та римо-католицького духовенства на Поділлі ми можемо поділити на кілька етапів. Перший охоплює 1793-1830 рр. і характеризується тим, що тоді РКЦ подолавши організаційну кризу, викликану боротьбою між Я. Дембовським та Р.Сєраковським, завдяки діяльності єпископа Ф. Мацкевича змогло посісти одне з перших місць у суспільно-політичному житті краю.

Другий період - 1830-1866 рр. - був часом, коли значна частина римо-католицького духовенства Поділля стала політичними змовниками, а в деяких випадках і керівниками військових загонів польських повстанців. Вони полишають справи духовні і поступово перетворюються на політичні угрупування, які прагнули усунути існуючу владу та повернути старий суспільно-політичний порядок Речі Посполитої, в якому католицькі священики відігравали далеко не останню роль. У цей час більшість ксьондзів і монахів перетворюються на своєрідну політичну партію, яка переслідувала свої релігійно-політичні цілі, мала чітку структуру підпорядкування та внутрішню організацію, усталений і сильний вплив на суспільні відносини, і, найголовніше, ідеологічно та фанатично відданих виконавців. Такий стан речей, звичайно, не міг, і не залишився поза увагою російської самодержавної влади, яка спрямовувала свої зусилля на обмеження та остаточну ліквідацію панівного становища римо-католицького духовенства, але робила це доволі обережно і помірковано.

У четвертому розділі «Подільське римо-католицьке духовенство в складі Луцько-Житомирської єпархії 1866-1914 рр.» визначено, що після придушення польського повстання 1863-64 рр. по відношенню до Римо-Католицької церкви на Поділлі царизм вжив більш рішучих заходів. За царським розпорядженням 1865 року було скасовано Кам'янецьку римо-католицьку єпархію з подальшим приєднанням її до складу Луцько-Житомирської, закрито католицьку духовну семінарію та здійснено інші репресії, щодо латинського кліру.

Втративши єпархію, подільське римо-католицьке духівництво не збиралося припиняти боротьби та відмовлятися від політичного протистояння владним структурам. З цього часу деякі ксьондзи відмовлялися поширювати засади католицизму через низку підпільних польських шкіл, розглядаючи їх як застарілі методи боротьби та соціального протесту. Натомість вони перейшли до більш гнучкої агітаційної роботи серед місцевого українського населення. Окремі представники латинського кліру на Поділлі почали використовувати релігійно-духовні братства своїх парафіян для досягнення політичних і вузько-конфесійних цілей. Однак, спроба з боку частини римо-католицького кліру політизувати їх діяльність не знайшла відчутної підтримки не тільки серед українського католицького населення, але й частини польської громади Подільського краю.

На початку XХ ст., і особливо в роки революції 1905-07 рр., самодержавство задля приборкання революційних настроїв було змушене йти на деякі поступки і дещо лібералізувати своє ставлення до поляків та РКЦ. Однак, в період 1905-07 рр. римо-католицькі священики діючи за згодою самодержавства на фоні боротьби з революційними рухами, не полишали надії на розгортання національних прагнень польської меншини краю.

Незважаючи на значну заполітизованість римо-католицьких священиків, окремі з них починають перейматися більше благодійницькою діяльністю, а ніж підбурювати місцеве населення до активного протистояння самодержавству. Вони у своїй діяльності активно займалася доброчинністю, проявами милосердя, різними іншими формами допомоги своїм віруючим, у першу чергу з числа бідноти, немічних хворих і не імущих. При цьому було чимало випадків поширення такої благочинності і на віруючих інших релігійних конфесій краю.

У висновках стисло викладено найважливіші результати дослідження та основні положення, які виносяться на захист:

Процес формування і становлення відносин російського уряду та місцевої влади з РКЦ на теренах Поділля відбувався складно, зайняв час з кінця ХVIII - до початку ХХ ст. і фактично не був завершений. Державні установи впродовж даного періоду зіткнулися з сильною опозицією католицького духовенства, з наявністю сталих суспільно-духовних традицій та інституцій в регіоні, однорідністю панівного стану, що складався переважно з осіб польського походження, та надзвичайно великим обсягом соціально-економічних, політичних завдань, які постали перед адміністративними органами імперії на території новоприєднаних від Польщі українських земель.

З часу входження Поділля до складу Російської імперії (1793 р.) і до 40-х років ХІХ ст., тут збереглися значні земельні володіння римо-католицького духовенства. Зокрема, у 1793 р. РКЦ на Поділлі належало 8 555,2 десятин землі, на них працювало 7442 українських селян-кріпаків. Станом на 1840 р. у розпорядженні РКЦ на Поділлі було 10 626,1 десятин землі з 12 489 кріпаками, з яких утримувався сукупний доход до 290 770 руб. на рік.

У зв'язку з причетністю представників місцевого католицького духовенства до польського повстання 1830 р. у Королівстві Польському і на Поділлі, наступного року російський уряд ліквідував у регіоні 24 монастирі і відібрав 1054 кріпаків. У 1841 р. внаслідок секуляризаційної реформи Подільській римо-католицькій єпархії було залишено всього 2324.7 десятини орної землі, 350 дес. під сіножаті, 120 дес. під хуторами та 6766 кріпаків, що значно обмежило економічні можливості місцевої конфесії. Початок другої половини XIX ст. був ознаменований подальшим втручанням російської держави у церковне землекористування на Поділлі.

У роботі проаналізовано участь та наслідки діяльності римо-католицького духовенства та віруючих-католиків на Поділлі у польських повстаннях 1830-31, 1863-64, революції 1905-07 рр. й польських конспіративних організаціях краю. На підставі здобутих фактів, з'ясовано: по-перше, католицьке духовенство на Поділлі стало однією з рушійних сил польського повстання 1830-31 рр. (взяло участь 7.9% католицьких священиків, або 1.4% від загальної кількості подільських повстанців); по-друге, діячі РКЦ на Поділлі слугували надійним підґрунтям для втілення в життя власних патріотичних задумів польської меншини краю між польськими повстаннями (священики взяли активну участь у діяльності Союзу польського народу, об'єднанні «Віра, Надія, Любов» та інших конспіративних осередках); по-третє, забезпечувало матеріальну та ідеологічну допомогу в організації польського повстання 1863 р. у Правобережній Україні (з січня 1863 по вересень 1864 рр. на Поділлі відбулось близько 30 значних політичних акцій, маніфестацій проведених римо-католицькими священиками); по-четверте, в період 1905-07 рр. значна частина римо-католицьких священиків Поділля використовувала революційні події для забезпечення національних прав польської меншини краю (послаблення репресивного тиску з боку офіційної влади щодо конфесії, одержання права на будівництво культових споруд, видавати свої часописи, безперешкодно виконувати духовні треби, хресні ходи, похоронні процесії та ін.); інша, кількісно невелика, підтримувала революційні гасла і демократичні перетворення в імперії.

Загалом, дисертаційне дослідження підтверджує висновок сучасного французького вченого Д. Бовуа, дослідника польсько-українських відносин у XIX - на початку ХХ ст., що у протистоянні місцевої полонії, римо-католицького духовенства та російської влади і Православної церкви не було місця власне українському народу його національним інтересам. РКЦ, безпосередньо визискуючи українських селян-кріпаків, використовувала корінне населення як об'єкт духовного впливу і експансії, але було байдужим до його економічних, соціальних інтересів.

Незважаючи на політику дискримінації, русифікації з боку правлячого на той час режиму щодо РКЦ на Поділлі, з кінця ХVIII - початку ХХ ст. у цьому регіоні зберігались її організаційна цілісність і єдність, тенденція до зростання та впровадження в життя духовних, громадських, культурно-просвітницьких засад, існувала розгалужена система католицьких громад, благодійницьких релігійних об'єднань та товариств (налічувалось до 50). Представники римо-католицького духовенства у своїй повсякденній діяльності сприяли зростанню культурно-освітнього і духовного потенціалу населення краю, утверджували принципи високої моралі в суспільстві, прагнули адаптуватись з традиціями і способом життя українського населення, розвивати польсько-український діалог на тлі духовних і культурних взаємин.

Розгляд динаміки чисельності духовенства і віруючих католиків, кляшторів, костьолів, освітніх закладів засвідчує, що станом на 1795 рік в Подільській губернії було 106 костьолів, 28 монастирів, 80 парафіяльних шкіл, всього було віруючих католиків - 196 725 осіб, духовні потреби яких обслуговували 284 священики; у 1830 р. - відповідно 131, 30 і 120, 200 663 осіб віруючих, 414 священиків; у 1866 р. - костьолів - 114, монастирів - 1, духовенства - 147, віруючих - 232 819; у 1900 р. - костьолів - 106, духовенства - 130, віруючих - 263 539. Дана статистика характеризує політику офіційної влади стосовного РКЦ, що вела в ХІХ і початку ХХ ст. до закриття Подільської єпархії, зменшення кількості храмів, майже повної ліквідації монастирів, церковнопарафіяльних закладів освіти тощо.

Сучасна українська держава, використовуючи досвід минулого, повинна переосмислити весь спектр того негативного, що було присутнє у відносинах Римо-Католицької церкви з російським самодержавством, Православною церквою та українським народом і надалі спрямовувати свої зусилля у бік порозуміння, плідної співпраці з РКЦ в Україні, як духовного, культурного осередку, що скеровує свою діяльність на підвищення морального, естетичного, етичного, патріотичного й духовного стану громадян України й віруючих-католиків.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі в період правління Директорії УНР // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: Збірних наукових праць. - Кам'янець-Подільський-Фастів: Поліфаст, 1999. - С. 183-187.

2. Зваричук Е.О. Церковне землеволодіння римо-католицького духовенства на Поділлі (кінець XVIII - початок ХІХ ст.) // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2001. - Т. 5 (7). - С. 99-104.

3. Зваричук Е.О. Єпископ Ф. Мацкевич та його роль в розбудові церковної освіти на Поділлі (1809-1842 рр.) // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2002. - Т.2. - С. 179-184.

4. Зваричук Е.О. Діяльність Римо-Католицької церкви в галузі освіти на Поділлі у першій половині ХІХ ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. - Кам'янець-Подільський, 1999. - Т.3 (5). - С. 137-143.

5. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі напередодні повстання 1863 року. // Матеріали Х-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції / ред. кол.: Винокур І.С., Баженов Л.В., Блажевич Ю.І. та ін. - Кам'янець-Подільський, 2000 - С. 162-167

6. Зваричук Е.О. Становище Римо-Католицької церкви на Поділлі в першій половині ХІХ ст. // Поляки на Хмельниччині: Погляд крізь віки.: Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної наукової конференції (23-24 червня 1999 р.) Інститут історії України НАН України та ін. - Хмельницький: Поділля, 1999. - С. 155-157.

7. Зваричук Е.О. Російське Біблійне Товариство та його осередок на Поділлі. // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - Т.5. - С. 29-32.

8. Зваричук Е.О. Богословський факультет Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету. // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - Т.4. - С. 105-111.

9. Зваричук Е.О. Антоній Фіалковський - Останній єпископ Кам'янецької дієцезії у ХІХ ст. // Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій.: Збірник науково-краєзнавчих праць. - Київ - Дунаївці, 2000. - вип. ІІ. - С. 198-200.

10. Зваричук Е.О. Благодійницька діяльність Римо-Католицької церкви на Поділлі у ХІХ ст. // Міжнаціональні відносини в контексті українського державотворення: історія та сучасність (Міжнародний «круглий стіл» 15 вересня 2001 р.). - Кам'янець-Подільський, 2001. - С. 98-101.

11. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі під час польського повстання 1863-1864 рр. // Матеріали ХІ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004 - С. 614-619.

12. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі напередодні польського повстання 1830-1831 рр. // Pamiкtnik Kijowski. - T. 7. - Polacy na Podoly // pod red. naukowa H. Stroсskiego. - Kijуw, 2004. - S. 103-106.

13. Зваричук Е.О. Суспільно-політична діяльність римо-католицького духовенства на Поділлі (60-ті рр. ХХ ст. - початок ХХ ст.) // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: історичні науки. - Кам'янець-Подільський, Оіюм, 2004. - Т.13. - С. 311-319.

14. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі у період польського повстання 1830-31 рр. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: - Випуск 2. В 2-х томах. - Т.1. - Кам'янець-Подільський, 2003. - С. 110-112

Размещено на Allbest.ru