Історична регіоналістика в Україні: теоретико-методологічні проблеми

В розділі висвітлюється також діяльність одеської школи М. Слабченка, істориків, що групувалися навколо невтомного дослідника «запорозької старовини» Д. Яворницького. Уважне дослідження доробку і взаємодії наукових шкіл в Україні, дотичних до розвитку регіонознавства, дозволяє солідаризуватися з С. Водотикою щодо плідності взаємодії різних наукових шкіл (хоч навряд чи можна поділити його погляд на всі школи української історіографії УСРР 1920-х рр. як на одну комплексну широку наукову школу). Спільними зусиллями забезпечувалося функціонування наукової інфраструктури, створювалася мережа науково-дослідних кафедр історичного профілю, здійснювалася координація дисертаційних тем, розподіл аспірантів після закінчення навчання. Втім, давалися взнаки і особисті амбіції, колишні образи, традиції протистояння. Не можна не враховувати і суттєві бар'єри між науковими школами, які створювалися об'єктивними причинами - природною конкуренцією в науковому середовищі, відмінностями в політичних позиціях, індивідуальним характером творчої праці, суперечностями між істориками, що працювали в столицях і в регіонах. Проте в сукупності їх діяльність забезпечила в останній чверті ХІХ і першій третині ХХ століття істотне просування вперед у справі вивчення історії України «по горизонталі».

Шостий розділ - «Теоретико-пізнавальні та прикладні функції історичної регіоналістики ХІХ - початку ХХ ст.» присвячений висвітленню ролі і місця історіографії в обґрунтуванні самодостатності українського історичного процесу і окресленні шляхів усунення надмірної централізації держав-метрополій. Осмислення суспільною думкою нових явищ в регіоналізації України, якими ознаменувався кінець ХVІІІ ст., відбувалося на Наддніпрянщині переважно на гегелівських засадах романтичного націоналізму, а в Галичині - на ґрунті своєрідного «нового консерватизму», під сильним впливом панславістської ідеології. Здійснений у розділі аналіз основних етапів розвитку української історіографії засвідчив, що вони загалом збігаються з етапами національного відродження - як у політичному, так і в географічному аспектах. Не випадково цілий ряд дослідників (М. Грушевський, І. Лисяк-Рудницький, Дж. Решетар, П. Магочий, О. Пріцак, В. Сарбей) уважно простежували роль історичних наукових осередків в регіонах у пробудженні національної свідомості і формуванні української ідеї. В основу періодизації українського національного руху прийнято класти історико-регіональний критерій. Хоч можна погодитися і з тими дослідниками, які вважають, що у ХІХ ст. етнотериторіальна самосвідомість ще не належала до основних домінант української суспільної думки.

Рефлексії з приводу історичної драми, зумовленої розчленуванням України, супроводилися наполегливими пошуками шляхів децентралізації обох імперій - Російської та Австро-Угорської - і прийнятних моделей місцевого самоврядування. В розділі висвітлюються зміст і спрямованість заснованих на ідеї «самоуправи» областей і національностей федералістських проектів М. Драгоманова, концепції національно-територіальної децентралізації, що вийшла з-під пера М. Грушевського, ідеї територіалізму у В. Липинського. Програма розв'язання «українського питання» в ході національної революції 1917-1920 рр. супроводилася цікавим політичним проектом - розробленою М. Грушевським схемою районізації України, закріпленою в Конституції УНР (квітень 1918 р.)

Розхитуючи основи державного централізму Російської та Австро-Угорської імперій, історичні студії живили спочатку ідеї федералізації й автономізації, а пізніше, в контексті революційних зрушень - і різні проекти адміністративно-територіальних змін. Не будучи оформленою інституційно, регіональна наукова думка виступала дійовим чинником геополітики. Інша річ, що можливості впливати на політику у науковців Радянського Союзу були вкрай обмежені. У розділі розглянуто, переважно на архівному матеріалі, епізоди особистої участі вчених, зокрема М. Грушевського і Д. Багалія, в концептуальному забезпеченні адміністративно-територіальної реформи в УСРР 20-х рр. Її цілковитий провал дисертант пов'язує поміж іншим із надто слабкою опорою на науку в політиці тогочасного партійного керівництва.

Сьомий розділ - «Структура і функції історичної регіоналістики 20-90-х рр. ХХ ст.: краєзнавство і регіонознавство» присвячений відновленню і функціонуванню системи історичної регіоналістики в умовах радянської дійсності і після краху СРСР. Помітне місце в ньому відводиться інституалізації краєзнавства, яке після зруйнування в ході війн і революцій майже всієї інфраструктури історичної науки лишилося чи не єдиною формою акумулювання суспільної енергії навколо дослідження і збереження історико-культурної спадщини. Розглядаються дискусії 20-х рр. щодо визначення предмету і завдань краєзнавства, співвідношення його наукових і громадських засад, оцінок спадщини «старого», дореволюційного краєзнавства, які плавно переростали в систему його знищення.

В розділі міститься також огляд монографічних праць 60-80-х рр., які тією або іншою мірою розвивали традиції дореволюційної історичної регіоналістики. Проаналізовано досвід концентрації зусиль істориків і краєзнавців навколо створення масштабних праць - «Історії міст і сіл Української РСР», Зводу пам'яток історії та культури України тощо. Чимало уваги приділено реорганізації структури та інфраструктури історико-регіональних досліджень в умовах незалежності.

Одним із дослідницьких завдань, які реалізуються в розділі, є спеціальний аналіз пізнавального та соціально-інформаційного потенціалу сучасного історичного краєзнавства. Останньому справедливо закидають певне теоретико-методологічне відставання від найбільш просунутих галузей історичного знання, описовість, фактографізм. Проте не можна не бачити того, що краєзнавство максимально наближене до суб'єкта історичного процесу - людини - в її природному та соціокультурному оточенні, що воно має майже необмежені можливості заглиблення у конкретні пласти історії, пошуку нових джерел того. Внаслідок своєї масовості краєзнавство водночас є і засобом накопичення інформації і каналом її розповсюдження. Воно підтримує суспільний інтерес до історії не лише в місцевому соціокультурному середовищі, але й на всіх рівнях освіти, засобами музейництва, туризму тощо. Отже, серед його функцій не останнє місце займає функція соціально-історичного інформування.

Розглядаючи історичну регіоналістику в контексті процесів диференціації та інтеграції в природничих та суспільних науках, дисертант звертає увагу на її інтегративну функцію. Важко знайти сьогодні інший науковий напрям, в якому б так органічно співробітничали історики і етнографи, географи і демографи, екологи і лінгвісти. Особливістю джерельної бази історичної регіоналістики є те, що вона формується на порубіжжі історичного, географічного, філософського, етнологічного, економічного, культурологічного, соціолінгвістичного знання. Невеликі, як правило, ареали регіонально-історичних досліджень пред'являють особливо високі вимоги до комплексності джерельної бази й інформативної повноти.

Сьогодні Україна вже має міцний каркас науки про територіальну організацію і територіальні відмінності життя суспільства. Об'єктом вивчення в ній виступає суспільство в усьому розмаїтті його життєдіяльності, а предметом - його територіальний (просторовий) вимір. У територіальному розрізі вивчаються природні умови та ресурси територій, галузева структура господарства, розвиток людського потенціалу тощо. Українські науковці не замикаються на дослідженні місцевої специфічності, активно досліджують зарубіжний досвід регіоналізму.

Завдання здійснення в Україні масштабної політичної реформи, пов'язані із необхідністю вдосконалення її адміністративно-територіальної структури, диктують необхідність уважного врахування історичного досвіду районування. Дисертант висловлює свій погляд на можливі схеми нового районування України, у тому числі і на пропоновані вченими моделі її суспільно-економічної макрорегіоналізації. Існуюча система адміністративно-територіального устрою України являє собою складну, слабо упорядковану чотирирівневу ієрархічну структуру, яка не створює належної територіальної основи для місцевого самоврядування. Наукова регіоналістика в змозі підказати органам управління шляхи подолання регіональної асиметрії, знаходження компромісу між інтересами центру і регіонів, створення нової низової адміністративно-територіальної одиниці, - приміром, у формі самоврядної і економічно самодостатньої територіальної громади. Спираючись як на історичне, так і на географічне знання, сучасне регіонознавство здатне виявляти закономірності регіонального розвитку, прямо впливати на регіональне програмування і вироблення управлінських рішень. Проблема полягає у тому, що зусилля науковців різного профілю слабо узгоджуються, а просторові (хорологічні) підходи переважно лишаються у сфері географічного аналізу. Активне просування їх у інші сфери науки про людину і суспільство допоможе зробити регіональну науку важливим чинником оптимізації регіональної політики.

У Висновках запропоновано авторську періодизацію становлення системи історичної регіоналістики в Україні, висловлено ряд практичних рекомендацій щодо її вдосконалення. Основні наукові результати дослідження дисертант вважає можливим викласти у таких тезах:

1. Історична регіоналістика уже має власне, чітко визначене предметне поле і розробляється засобами цілого ряду суміжних дисциплін. Проте внаслідок недостатнього теоретичного і методологічного обґрунтування вона досі не зайняла належну їй по праву нішу в системі соціогуманітарного знання. На думку дисертанта, її межі нині вимальовуються на перетині теорії районування (що органічно включає методологію і методики дослідження регіональної специфічності) з історичною регіонологією (як системою пізнання процесів і факторів районування) та регіонознавством (як частиною країнознавства). Спираючись, з одного боку, на спадщину державознавства, історичної географії, «антикварного» напряму і «обласництва» в історіографії, а з другого - на напрацювання західних і радянських регіональних шкіл ХХ ст., історична регіоналістика освоює власний науковий простір на основі збагачення здобутками культурології, ландшафтознавства, археології тощо. На черзі - завдання належним чином вписати її в ту систему регіональної науки, яка створюється в Україні переважно зусиллями географів та економістів.

2. Паралельне дослідження тих складових, з яких виросла система сучасної історичної регіоналістики, демонструє чималі евристичні можливості, оскільки вадою «державознавчих» та «обласницьких» підходів був брак системності, а недоліком регіональної науки - брак історизму. Цікавим виявилося і зіставлення дослідницьких підходів різних наукових шкіл - польських, російських, українських. Звертаючи увагу на надмірну заідеологізованість історичного думання (за М. Грушевським, в Україні навіть етнографія була «бойовою наукою»), дисертант бачить і позитивні сторони цього процесу, а саме - вихід досліджень істориків-регіоналістів на політичну практику. Обґрунтування самодостатності української нації, проектів федералізації Російської та Австро-Угорської імперій, адміністративних реформ в СРСР - суттєвий внесок історичної думки в суспільні трансформації ХХ століття.

3. Аналіз взаємодії історичної регіоналістики із суміжними галузями наукового знання - історичною та соціально-економічною географією, краєзнавством, археологією, пам'яткознавством тощо - приводить до висновку про майже необмежені можливості прирощення наукового знання на основі міждисциплінарності. Проте у цьому руслі є і свої «підводні камені» - брак єдиної наукової мови, розбіжність у трактуванні багатьох понять. Надаючи особливої уваги аналізу термінологічного інструментарію історичної регіоналістики, дисертант намагався відшукувати у підходах представників різних наукових дисциплін те, що їх здатне об'єднати.

4. Розмитість і неусталеність терміна «регіон» та похідних від нього (регіоналізм, регіоналізація, регіональна історіографія тощо) створює чималі труднощі в осмисленні регіональної специфіки. Спираючись на широкий спектр підходів і оцінок, автор намагався сформулювати власне розуміння регіональності і поняття «історико-географічний регіон» як базового в регіоналістиці. При всій умовності цього поняття в ньому відбивається усталений погляд на регіон як динамічну соціоекосистему, триєдність природного, історично сформованого та сучасного соціального середовища, що має свій природно-ресурсний потенціал, власну національно-культурну ауру, специфічну самосвідомість.

5. Міцний історичний фундамент - єдино можлива надійна основа для регіональної науки в Україні. Регіоналістика має бути відносно самостійною галуззю знання - із власним науковим простором і власною системою методів і дослідницьких засобів. Сфера її пріоритетних пошуків - природно-ресурсний потенціал регіонів, виробнича і територіальна структура господарських комплексів, внутрірайонні і міжрайонні економічні зв'язки, система комунікацій, проблеми адміністративно-територіального устрою. Історична регіоналістика має органічно вписатися в ту систему наукових центрів, які вже існують у столиці і в регіонах, і забезпечувати надійне історичне обґрунтування і експертизу розроблюваних в їх рамках проектів. Вона мислиться, отже, і як частина країнознавства, і як галузь регіональної науки. Теоретизація регіоналістики - вироблення і вдосконалення її понятійно-термінологічного апарату, універсалізація дослідницьких методів - сприятиме значному підвищенню її ролі у прогнозному моделюванні і плануванні регіонального розвитку.

6. Зрозуміло, що вихід за рамки проблемно-хронологічного осмислення минулого України піде на користь і історичній науці. Оволодіння хорологічними підходами дасть їй нові інструменти дослідження взаємодії простору і часу на різних стадіях суспільного розвитку. На цій основі вдасться наблизитися до розв'язання багатьох масштабних завдань - створення енциклопедичного видання з історії міст і сіл України, узагальнюючої кількатомної праці з історіографії історії України, її багатотомної історії у «горизонтальному» вимірі - як суми окремих регіонів.

7. Регіонознавство здатне запропонувати історичній науці і додатковий - територіально-просторовий - вимір історії культури. Питання про структуру культурного простору регіонів (з виділенням його науково-освітнього, художнього, морально-етичного блоків) - прерогатива культурології, але широкий міждисциплінарний ракурс його дослідження відкриває нові можливості системного підходу до пояснення співвідношення локального і регіонального, української і «малоросійської» ідентичності, патріотизму й націоналізму тощо. Міждисциплінарний підхід у дослідженні культурного потенціалу може виявитися корисним і для регіоналістики - насамперед для подолання спрощеного і вульгаризованого погляду на регіональний потенціал як майже виключно економічний ресурс. Зведення ресурсної компоненти регіону до виробничої інфраструктури призводило до ігнорування й нівелювання його інтелектуального й інноваційного ресурсу, внаслідок чого багато втратила і сама регіональна наука.

8. Регіональний вимір має бути присутнім в усіх різновидах історичних та історіографічних праць - синтетичних та аналітичних, тематико-проблемних, персонологічних, наукознавчих та інших. Пріоритетні напрями регіональних наукових інтересів мають розглядатися з врахуванням як внутрішньодисциплінарних потреб, так і особливо динаміки геополітичних, ідеологічних та інших факторів. Плідним полем наукового пошуку може стати порівняльний аналіз підходів істориків різних регіонів до дослідження окремих історичних сюжетів, спадковості напрямів і наукових шкіл, так само як і регіональних особливостей історіографічних стилів.

9. Розв'язуючи проблему інституалізації наукового простору історичної регіоналістики, слід насамперед мати на увазі, що сама ця інституалізація є структурним явищем і вимагає до себе відповідного підходу. Одна річ - інституалізація структури наукової діяльності, тобто об'єднання в рамках старих чи новостворених структур фахівців різних галузей знань, наукова координація різних напрямків регіонознавства. Інша - інституалізація інфраструктури наукової діяльності, тобто створення ефективних систем забезпечення наукових колективів відповідними технічними засобами та інформацією. Оскільки друге завдання більше пов'язане з пошуком джерел фінансування, воно розв'язується повільніше. Тим часом збереження диспропорцій між структурою наукової діяльності та її інфраструктурою здатне звести нанівець переваги міждисциплінарності.

10. Особливе значення для історичної регіоналістики має уважний аналіз її потенційної джерельної історіографічної бази - неопублікованих рукописів, власних архівів істориків, архівів періодичних видань тощо. Саме на цьому шляху можна чекати істотного прирощення наукових знань. Держава має подбати про те, щоб зробити доступними для наукової молоді тривалі наукові відрядження для роботи в зарубіжних архівах, насамперед тих країн, до складу яких входили у різні часи українські землі.

11. Здатність української регіоналістики здолати упередженість старих підходів і зайняти належне їй місце в арсеналі соціогуманітарного знання вирішальною мірою залежатиме від освоєння нею сучасних дослідницьких методів і засобів накопичення і використання інформації. Як консультативно-прикладний, так і виховний ефект від дослідження локальних структур перебуває у прямій залежності від його науково-інформаційного забезпечення. Без електронних носіїв інформації, банків даних, скоординованих дослідницьких програм ніякий поступ у цій сфері неможливий.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях

Монографії

1. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. - 516 с. (22,6 др. арк.).

2. Історична регіоналістика в Україні: спроба концептуального аналізу. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. - 231 с. (12 др. арк.).

Брошура

3. Початки національної історичної науки: київські центри регіональних досліджень у 50-70-х рр. ХІХ ст. - К.: Інститут історії України НАНУ, 1997. - 43 с. (2,6 др. арк.).

Статті у фахових виданнях

4. Подвижник (Д.М. Щербаківський). - Київська старовина. - 1994. - №5. - С. 85-91. (0,7 др. арк.).

5. Біля джерел регіонально-історичних досліджень в Україні (П. Чубинський) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К.: Рідний край, 1996. - С. 11-30. (1,3 др. арк.).

6. Життя і смерть Данила Щербаківського // Український історичний збірник. Наукові праці аспірантів і молодих вчених. - Вип. 1. - К., 1997. - С. 245-269. (1 др. арк.).

7. Роль М.С. Грушевського у становленні системи регіонально-історичних досліджень в Україні // Український історичний журнал. - 1998. - №2. - С. 92-101. (1 др. арк.).

8. Методологічний інструментарій історичного краєзнавства в Україні (ХІХ - поч. ХХ ст.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики. - Ч. 3. - К., 1999. - С. 216-223. (0,8 др. арк.).

9. Становлення історичної екології Києва (за виданнями І. Фундуклея) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. - Вип. 6. - К.: Рідний край, 1999. - С. 53-57. (0,4 др. арк.).

10. «Людей і правду я любив» (Павло Чубинський) // Пам'ять століть. - 1999. - №4. - С. 9-24. (1 др. арк.).

11. Фундатор української генеалогії (В.Л. Модзалевський) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 9. - К.: Рідний край, 2000. - С. 341-356. (1 др. арк.).

12. Історичні міста в системі пам'яткоохоронної діяльності та регіонально-історичних досліджень // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наукових праць та спогадів. - Ч. 4. - Ч. 2. - К., 2000. - С. 355-369. (0,6 др. арк.). (Cпівавтор - П.Т. Тронько).

13. Історичне місто як об'єкт регіональних досліджень // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. - Вип.10. - К., 2000. - С. 73-87. (1 др. арк.)

14. П. Чубинський як дослідник правової культури України // Український історичний збірник. - 2000. - К., 2000. - С. 189-202. (1 др. арк.).

15. Біля витоків українського краєзнавства (Комісія для опису губерній Київського учбового округу) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. - Вип.11. - К.: Рідний край, 2000. - С. 89-105. (1 др. арк.)

16. Типи і типові ознаки історичного міста: проблеми дослідження і охорони спадщини // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики. - Ч. 5. - Історіографічні дослідження в Україні. - Вип.10. - Ч. 1: Джерелознавчі та спеціальні історичні дисципліни. - К., 2000. - С. 397-408. (0,7 др. арк.). (Cпівавтор - П.Т. Тронько).

17. Розвиток регіонально-історичних досліджень у львівській та київській школах М. Грушевського // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 13. - К., 2001. - С. 5-23. (1 др. арк.).

18. Регіональний напрям історичних досліджень Д. Багалія та його школи // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 14. - К., 2001. - С. 102-114. (0,8 др. арк.).

19. Вплив процесів українізації 20-30-х рр. на стан української національної свідомості // Схід і Захід України: проблеми єднання. - Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ. - Вип. 13. - К., 2001. - С. 175-184. (0,8 др. арк.).

20. Становлення регіонального напряму в українській історіографії: від М. Костомарова до М. Грушевського // Спеціальні історичні дисципліни. Питання теорії та методики. - Число 6 (7). - У 2-х ч. - Ч. 2. - К., 2001. - С. 344-363. (1 др. арк.).

21. Дослідження історії міст і сіл в історичному краєзнавстві України: здобутки і проблеми // Історико-географічні дослідження в Україні. Збірка наукових праць. - Ч. 5. - К., 2001. - С. 14-30. (0,6 др. арк.) (Cпівавтор - П.Т. Тронько).

22. «Земля» як категорія історичної регіоналістики // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 19. - К.-Донецьк: Рідний край, 2001. - С. 12-19. (0,5 др. арк.).

23. Історична регіоналістика в Україні // Український історичний журнал. - 2001. - №6. - С. 3-21; 2002. - №2. - С. 3-26. (2,5 др. арк.).

24. Поняття «регіональна історіографія» в сучасному українознавстві: зміст, структура, дослідницькі методи // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Вип. 6. - К., 2002. - С. 112-120. (1 др. арк.).

25. Запорозьке козацтво як об'єкт наукових зацікавлень Д.І. Яворницького // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії і методики. - Число 8-9.-У 2-х ч. - Ч. 2. - К., 2002. - С. 304-314. (0,8 др. арк.).

26. Регіональна історіографія: зміст і структура поняття // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип. 11. - К., 2002. - С. 250-258. (1 др. арк.).

27. Роль і місце історичної регіоналістики в системі соціогуманітарних наук // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 20-21. - К., 2002. - С. 79-94. (1 др. арк.).

28. Історична складова регіональної науки: методологічний аспект // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - Вип. 8. - К., 2003. - С. 100-109. (1 др. арк.).

29. Регіон у понятійно-термінологічній системі історичної регіоналістики // Історико-географічні дослідження в Україні. Зб. наук. праць. - Ч. 6. - К., 2003. - С. 319-329. (0,6 др. арк.)

30. Регіоналізація України в українознавстві ХІХ ст. // Український історичний збірник. - Вип. 5. - К., 2003. - С. 383-403. (1 др. арк.)

31. Історичний вимір регіональної науки: світовий і вітчизняний досвід // Історичний журнал. - 2003. - №4-5. - С. 24-31. (1 др. арк.)

32. Процеси інституалізації краєзнавства в Україні 20-30-х рр. ХХ ст. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Зб.статей). - Вип. 22-23. - К., 2003. - С. 31-50. (0,8 др. арк.)

33. Місто як категорія урбаністики // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Зб. наукових статей. - Вип. 25. - К., 2004. - С. 322-332. (0,8 др. арк.)

34. Концептуалізація історичної регіоналістики в системі соціогуманітарного знання // Україна соборна. Збірник наукових статей. - Вип.1. - К., 2004. - С. 340-379. (2,5 др. арк.)

35. Теоретико-методологічні проблеми історичної урбаністики // Український історичний журнал. - 2004. - №3. - С. 21-38. (1 др. арк.)

36. Історична регіоналістика і краєзнавство: діалектика співвідношення // Історико-географічні дослідження в Україні. Збірка наукових праць. - Число 7. - К., 2004. - С. 29-47. (0,8 др. арк.)

37. Становлення інформаційної системи та інфраструктури регіоналістики в Україні кінця ХVІІІ-ХІХ ст. // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип. 14. - К., 2004. - С. 227-249. (0,7 др. арк.)

38. Історичні витоки територіальних проблем в українсько-польських відносинах // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Зб. статей). - Вип. 28. - К.-Хмельницький-Кам'янець-Подільський, 2004. - С. 486-496. (0,6 др. арк.).

Матеріали та тези наукових доповідей

39. До питання про пропаганду народознавства засобами туризму // Історико-культурна спадщина Середнього Подніпров'я: Регіональна науково-практична конференція. - Київ-Черкаси, 1994. - С. 23-25. (0,2 др. арк.).

40. Питання української козацької державності в історіософії М.І. Костомарова // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали Четвертих Всеукраїнських історичних читань. - Київ-Черкаси, 1994. - С. 170-173. (0,2 др. арк.).

41. «Статті Богдана Хмельницького» у науковій спадщині М.С. Грушевського // Богдан Хмельницький - гетьман України: Збірник матеріалів Всеукраїнської конференції музейних працівників. - Черкаси, 1995. - С. 26-27. (0,2 др. арк.).

42. До історії становлення українознавства на Поділлі (1905-1925 рр.) // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю. - Ч. 1. - Хмельницький, 1994. - С. 373-375. (0,2 др. арк.).

43. Становлення «історичного районознавства» в Україні // Регіональна політика України: Концептуальні засади, історія, перспективи: Міжнародна науково-практична конференція. - К., 1995. - С. 157-160. (0,2 др. арк.).

44. До питання про організацію регіональних досліджень в Україні // VІІ Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність». - Ч. 1. - К., 1995. - С. 180-182. (0,2 др. арк.).

45. Гадяцький трактат і його оцінки в українській історіографії ХІХ - поч. ХХ ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали П'ятих Всеукраїнських історичних читань. - К., 1995. - С. 118-120. (0,2 др. арк.).

46. Ідея громадянського суспільства у спадщині М. Драгоманова // Історико-філософські проблеми формування громадянського суспільства в Україні: Тези доповідей і повідомлень наукової конференції, присвяченої Дню слов'янської писемності і культури. - К., 1996. - С. 14-15. (0,1 др. арк.).

47. Переяславсько-московський договір 1654 р. в оцінці М.С. Грушевського // Богдан Хмельницький та його доба: Матеріали Міжнародної наукової конференції. - К., 1996. - С. 192-193. (0,2 др. арк.).

48. «Запорозькі вольності» під пером Д. Яворницького: до оцінок історіографічної спадщини // Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Київ-Запоріжжя, 1997. - С. 271-275. (0,4 др. арк.).

49. Проблеми історичного районознавства у науковій спадщині М. Грушевського // Третій міжнародний конгрес україністів. Історія. - Ч. 1. - Харків, 1996. - С. 155-161. (0,4 др. арк.).

50. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства як центр українознавства // VІІІ Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство і культура». - Ч. 2. - Київ-Харків: Рідний край, 1997. - С. 32-35. (0,2 др. арк.).

51. В. Антонович як основоположник «земельного» напряму в українській історіографії // Четверта Академія пам'яті професора В. Антоновича. - К., 1999. - С. 88-92. (0,3 др. арк.).

52. Регіональна історіографія України ХІХ - поч. ХХ ст.: спроба періодизації // Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Історія. - Ч.ІІ. ХХ століття. - Одеса-Київ-Львів, 1999. - С. 44-48. (0,3 др. арк.).

53. Энциклопедическая традиция в украинской исторической регионалистике // Проблемы региональных энциклопедий. Сб. материалов международного научно-практического семинара (14-16 октября 2003 г.). - СПб., 2004. - С. 70-76. (0,5 др. арк.).

54. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Зб. наук. статей. - Ч. 2. - Чернівці, 2004. - С. 376-380. (0,5 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru