Мешканки міст харківської губернії: гендерна дискримінація та динаміка змін (1861-1917 рр.)

Історія мешканок міст Харківського регіону в період першої хвилі фемінізму на теренах Російської імперії (1861-1917). Аналіз життя і діяльності жіноцтва усіх соціальних груп Слобожанщини, рівень гендерної дискримінації жінок владою і процеси її подолання.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 13.10.2013
Размер файла 50,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Мешканки міст харківської губернії: гендерна дискримінація та динаміка змін (1861-1917 рр.)

Вороніна Марина Сергіївна

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент Плиско Леонід Миколайович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри історичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Астахова Катерина Вікторівна, Харківський гуманітарний університет “Народна українська академія” Міністерства освіти і науки України, перший проректор.

кандидат історичних наук, доцент Посохова Людмила Юріївна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри історії України.

Провідна установа:

Донецький національний університет (кафедра історії України), Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ століття “гендер” перестає бути лише науковим терміном. У всьому світі гендерний підхід набуває обертів у внутрішній політиці держав: гендерний перегляд питання про квоти в парламентах, гендерне законодавство, гендерні бюджети й так далі. Харків, як регіональний центр, не є периферією в цих питаннях. Певну допомогу з приводу досягнення гендерної рівності у суспільстві шляхом залучення громадськості надають Харківські міська рада та обласна державна адміністрація. Але основне фінансування здійснюють закордонні фонди. У другій половині ХІХ на початку ХХ століття перед громадськістю Харківської губернії теж стояли подібні проблеми. Також суспільним і суто жіночим організаціям допомагали органи самоврядування. Єдиною відмінністю була відсутність системи грантів від іноземних фондів. Наші попередниці вирішували фінансові питання завдяки внутрішнім ресурсам. Отже, у харків'янок є власний досвід становлення та взаємодопомоги, проблема полягає у його вивченні, висвітленні та оприлюдненні.

Харківський регіон був й залишається одним із провідних наукових, освітніх, промислових і культурних центрів Української держави. Вже у другій половині ХІХ століття значна частина жительок нашого регіону прагнули вийти за вузькі рамки статусу дружини та матері, й цілком природно, що найбільш активний елемент був зосереджений у губернському центрі та інших містах, де була найбільша концентрація населення.

До недавнього часу такі аспекти історії жіноцтва практично не досліджувались. У радянській історіографії вивчались лише ті питання, що були пов'язані з революційною діяльністю окремих осіб та організацій або з пролетаріатом у загальному його розумінні без акцентування на гендерних проблемах. Сучасні ж історики не поспішають сприймати новітні підходи в науці, використовувати новітні методи, оскільки незвичним шляхом завжди йти важче, ніж уторованим. Та невелика когорта істориків, що сприяла появі “women studies” (а в пострадянському науковому дискурсі вони іменуються соціальною фемінологією), своє завдання бачать у тому, щоб “повернути жінок історії”, “вписати” їх до неї , доповнити колишню картину або навіть “переписати” у відповідності з виявленими фактами. Таким чином, актуальність теми дослідження - гендерна дискримінація та дипривація не викликає сумнівів.

Зв'язок дисертації з науковими програмами. Робота виконана в межах науково-дослідницької теми Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Історія світової і вітчизняної системи освіти”.

Об'єктом дослідження є жінки - мешканки міст Харківської губернії.

Предметом дослідження є гендерні відносини в Харківській губернії.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину ХІХ століття - початок ХХ століття. Початкова межа розпочинається з 1861 року, коли у державі та суспільстві розпочалися кардинальні соціально-економічні зміни, що викликали і зміни у ментальності. Кінцевою межею дослідження є 1917 рік, коли держава і суспільство вступили в зовсім інший період свого існування.

Територіальні межі дослідження включають територію Харківської губернії в межах 1861-1917 р.р.

Мета дисертації вивчення гендерної дискримінації та динаміки змін у цій сфері в 1861-1917 роках в Україні на прикладі Харківської губернії

Для досягнення поставленої мети авторкою були визначені такі наукові завдання:

- проаналізувати гендерний підхід у радянській історіографії;

- визначити рівень гендерної дискримінації та депривації у системі освіти;

- встановити чисельність жінок, зайнятих у промисловості і проаналізувати законодавче регулювання жіночої праці на виробництві;

- зробити аналіз правоздатності жінки-городянки в родині і у суспільстві та дослідити роль громадських організацій у долі жіноцтва;

- здійснити комплексне вивчення боротьби жінок за виборчі права;

- розкрити роль мешканок міст Харківської губернії у вирішенні жіночого питання.

Теоретико-методологічною базою дисертації є принципи історизму і об'єктивності, які спрямовують на вивчення та узагальнення історичних подій на основі науково-критичного аналізу усього комплексу джерел і літератури стосовно предмета дослідження, активно застосовувався гендерний підхід. Перевага гендерного підходу в тому, що функція його використання в історичному дослідженні спрямована на відновлення цілісності соціальної історії. Саме завдяки йому є можливість детально висвітити один з найважливіших аспектів соціальної організації - відносини між жінками та чоловіками у макроісторичному контексті. Реалізація цих принципів здійснювалася авторкою насамперед через застосування спеціально-історичних методів наукового дослідження. Проблемно-хронологічний надав можливість комплексно вивчити усі основні аспекти історії жительок міст Харківської губернії. Історико-порівняльний метод потрібен був для дослідження, бо неможна вивчати Харківщину окремо від інших губерній України у складі Російської імперії, і звісно, від європейських країн, оскільки внутрішня політика останніх завжди вважалося прикладом для наслідування. Завдяки цьому методу також легше зрозуміти суттєву відмінність українського фемінізму, не зважаючи на те, що власне феміністичний рух зародився саме на Заході. Історико-генетичний розкрив спадкоємність та мінливість, яка заснована на наступності та видозміні, існування жінок із різних страт Харківської губернії, які немовби наслідували одна одну, досягнення одних не зводились нанівець, а трансформувалися в інші. Ретроспективний метод допомагає знайти витоки тієї чи іншої проблеми у становищі жіноцтва в різних сферах їх життя. Коли тема будь-якою мірою стосується промисловості, то важко обійтись без статистичного методу, тим більше, що деякі моменти досліджувались уперше. Для підтвердження певних гіпотез потрібно було зібрати максимальну кількість даних, обробити, перевірити їх відповідність та проаналізувати отриману інформацію. Звісно, не зволікаючи нерозривним зв'язком кількісних закономірностей життя суспільства із їх якісним змістом. Системний метод допоміг згрупувати отримані матеріали, хоча деякі проблеми мають суміжні теми, тому досить важко було їх відокремити. Наприклад, питання з приводу доцільності вищої жіночої технічної освіти та законопроекту про введення жіночої фабричної інспекції.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це перше комплексне дослідження з історії дискримінації мешканок міст Харківської губернії: зокрема

- вперше висвітлюється гендерний аспект у краєзнавстві взагалі, а не тільки Слобожанщини;

- вперше був зроблений акцент на дискримінаційних аспектах отримання початкових знань саме представницями жіночої статі, замість надання загальних характеристик;

висвітлено гендерну стратифікацію жінок в нижчій та середній професійній освіті;

- вперше було здійснено комплексне дослідження з історії боротьби за вищу жіночу освіту в Харкові;

- у роботі вперше була з'ясована кількісна та якісна присутність жінок у промисловості губернії;

- вперше була висвітлена боротьба жінок за виборчі права на Слобожанщині.

Практичне значення дисертації. Матеріал дисертації можна використовувати для спецкурсу “Мешканки міст Харківської губернії: гендерна дискримінація та динаміка змін (1861-1917 рр.)”. Безумовно є можливість використовувати результати дослідження у спецкурсах з історії фемінізму, “women studies”, соціальної фемінології, гендерних дослідженнь та ін., які успішно читаються в більшості університетів світу й останнім часом поступово вводяться до програм пострадянських навчальних закладів, у тому числі і в українських.

Апробація результатів дослідження відбулась на декількох конференціях: 51-й студентській науковій конференції, присвяченій 225-річчю з дня народження В.Н. Каразіна (14-15 травня 1998 р.); Науковій конференції молодих вчених з історичного краєзнавства, присвяченій 200-річчю Харківської єпархії (18 грудня 1998 р.); 52-гій науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії”, присвяченій 55-й річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників (29-30 квітня 1999 р.); XVII-й науковій історико-краєзнавчій конференції молодих вчених “Харків на межі тисячоліть” (10 грудня 1999 р.); міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України (16-18 травня 2001р.); ХІХ краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 100-річчю наукового гуртка на історико-філологічному факультеті Харківського університету (14 грудня 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції (18 грудня 2003 р.) “Гендерна політика міст: історія і сучасність” (Харків); І-й міжнародній науково-теоретичній конференції (24-26 вересня 2004 р.) “Український жіночий рух на зламі тисячоліть” (Львів). Основні наукові результати дослідження знайшли відображення у трьох статтях, надрукованих у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з історичних наук.

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінки машинопису, із них 166 - основного тексту. Список використаних джерел та літератури включає 271 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність обраної теми, визначається її зв'язок з науковими програмами, формується об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовуються його хронологічні і територіальні межі, з'ясовується мета, конкретні завдання і наукова новизна дисертації, дається характеристика апробації отриманих результатів та структури роботи.

Перший розділ дисертації - “Історіографія та джерела” - поділяється на два підрозділи. В першому з них аналізується історія вивчення даної проблеми. У другій половині ХІХ на початку ХХ століть тема “жіноче питання” була дуже популярною, не говорячи вже про її актуальність безпосередньо у житті суспільства. Висловлювання з цієї проблеми можна було знайти як на сторінках журналів, так і окремих видань. У періодиці, звичайно ж, не рідко зустрічалися фрази на зразок: “жінка - це недорозвинутий чоловік”, “її місце тільки біля домашнього вогнища”. Таким чином, з'явилась нагальна потреба активно ставати на захист здібностей і можливостей жіноцтва. Одним із заповзятих поборників фемінізму був В.М. Хвостов. У своїх працях він спростовував вище згадувані вислови за допомогою наукових досліджень та фактів із буденності. Хвостов В.М. Женщина в обновленной культуре. - М., 1917. - 97 с. Хвостов В.М. Женщина и человеческое достоинство: Исторические судьбы женщины. Природа женщины. Женский вопрос. - М., 1914. - 510 с. Хвостов В.М. Женщина накануне новой эпохи. - М., 1905. - 101с. Хвостов В.М. О равноправии женщин. - М., 1911. - 101 с. Проте його роботи містять лише загальноросійську та зарубіжну статистику, без будь-яких суто губернських прикладів. Це ж стосується і досліджень інших авторів.Абрамов Я.В. Вниманию интеллигентных провинциалок (Из общественной жизни Харькова). - СПб., 1889. - 15 с. Женщина дома и в обществе. - М., 1912. - 256 с.

Щепкина Е. Из истории женской личности в России. - СПб.,1914. - 307с. Щепкина Е.Н. К истории развития личности женщины. - СПб., 1914. - 204 с. Щепкина Е.Н. Участие женщин в местном самоуправлении // Союз женщин. - 1907. - №1. - С.14-15.

Пропагуванням ідеї рівноправ'я займалася і відома суспільна діячка, активістка, член Союзу Рівноправ'я Жінок та згодом Ліги рівноправ'я жінок Є.Н. Щепкіна.Крупская Н.К. Женщина-работница. - Л., 1926. - 39 с. ЇЇ роботи відрізняє “конкретика”, можливо, це результат того, що вона сама була активною учасницею жіночого руху, а не сторонньою спостерігачкою.

З претензіями на “конкретику” у 1899 році була написана брошура “Женщина-работница” Н.К. Крупською, звісно, не без втручання В.І.Леніна. Коллонтай А. Социальные основы женского вопроса. - СПб., 1909. - 431 с. Не зважаючи на назву, дуже багато уваги було присвячено селянкам, а не робітницям, і більшість тексту - звичайна соціалістична агітація. У роботі протиставляється жінка-робітниця “робітничому класу”, хоча жінки і працювали пліч-опліч з чоловіками-робітниками, та все одно не вважалась єдиним цілим.

Відомою дослідницею жіночого рівноправ'я була О.М. Коллонтай. Її робота “Социальные основы женского вопроса” написана в 1909 році й на сьогодні не втратила своєї цінності. Особливе значення ця книга має завдяки тому, що присвячена саме проблемам робітниць, на відміну від брошури Н.К. Крупської, і взагалі якість роботи на декілька порядків вище останньої. Тут є ґрунтовний аналіз законодавства Російської імперії, і порівняльні дані з країнами Європи та США. О.М. Коллонтай дотримувалася радикальних поглядів, які певною мірою співпадали з поглядами її ідеологічних супротивниць - лібералок, оскільки багато було суто жіночих проблем, де станова різниця на проекти програм вирішення “жіночого питання” не проявлялася. Звісно, не обійшлося без революційної агітації, проте робота має саме феміністичний характер. О.М. Коллонтай не друкувалася в таких журналах, як “Женский вестник”, “Союз женщин” та ін., скоріше через політичні погляди. Представники ж ліберального жіночого руху вважали такі видання за одну з головних трибун - а, оскільки їх була більшість, то і їх ідеї були більш розповсюдженими //Женский вестник/ Ред. Н. Мессарош, издательница А. Мессарош. СПб., 1866-1868;// Женский вестник: Ежемесячный общественный, научно-литературный журнал, посвященный равноправию и улучшению положения женщин/ Ред.-издательница М.И. Покровская. - СПб., 1905-1917; //Союз женщин/ Ред.-издательница М.А.Чехова. - СПб., 1907-1909.. Звісно, найбільш активними кореспондентками були власне, як вони самі себе називали, “редакторші”: А. Мессарош, М.І. Покровська (голова Жіночої прогресивної партії) та М.А. Чехова (член Російського жіночого взаємно-благодійного товариства, голова Союзу рівноправ'я жінок, президент московського відділу Всеросійської ліги рівноправ'я жінок). Окрім видавниць у створенні номерів приймали активну участь такі автори, як: П. Аріан (засновниця Санкт-Петербурзьких Жіночих політехнічних курсів), А. Шабанова (голова Російського жіночого взаємно-благодійного товариства), П.А. Ткачов, П. Дубовська, А. Мансветов, А. Антипова та ін.

Однією з фундаментальних праць з будь-якого питання історії Харківщини дореволюційного періоду є двотомна праця Д.І. Багалія та Д.П. Міллера Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655 - 1905). Истор. монография. В 2-х т. Т.2. - Репринт. Изд. - Харьков, 1993. - 982 с.. Ми не побачимо в розподілі тем статевої дискримінації. У монографії достатньо приділяється уваги всім існуючим жіночим навчальним закладам тих десятиліть. Центральне місце у всьому тексті займає аналіз благодійницької діяльності мешканців міста та їх прагнення допомогти всім нужденним. А оскільки харків'янки приймали в цьому найактивнішу участь, то й діяльність видатних жінок не залишилась “за кадром”.

Єдиною методологією за часів СРСР був марксизм-ленінізм. Фундаментальне ж поняття “клас” не співвідносилося з гендерною складовою соціальних процесів та соціальних інститутів. Для історіографії цього періоду стало притаманним використання класового підходу на тлі абсолютного ігнорування гендерних проблем навіть в середині класу-гегемону.

Одним із перших монографічних досліджень була робота Я. Звігальського та М. Іванова 1927 року видання Звігальський Я., Іванов М. Професійна освіта на Україні. - Олександрія, 1927. - 410 с.. Автори зайняли більш-менш нейтральну позицію у висвітленні розвитку та стану дореволюційної освіти. Однак це, скоріш, пояснюється саме датою появи книги, точніше особливим внутрішнім політичним кліматом у радянській країні. Тільки в цій книзі міститься матеріал про “Жіночий політехнікум у Харкові”. У жодному наступному дослідженні з дореволюційної освіти цей факт більше не згадувався.

З остаточним встановленням тоталітарного режиму жіноча тематика, особливо висвітлення діяльності жіноцтва не революційного (соціал-демократичного) спрямування, набула маргінального статусу.

70-80-ті роки ХХ століття в радянській історіографії можна назвати часом “застою”, причому цілком справедливо проводити паралелі з подібним періодом у загальній історії СРСР. Основна маса спеціалістів менше займалися прямою агітацією, але не вважали за потрібне звертати увагу на нові віяння у світовій історичній науці. Період дослідницького “застою” продовжився навіть і на початку 90-х років. У 1988 році була опублікована монографія Е.О. Павлюченко Павлюченко Э.А. Женщины в русском освободительном движении: от Марии Волконской до Веры Фигнер. - М., 1988. - 269 с.. Проте, не зважаючи на багатообіцяючу назву, що претендувала на презентацію загального висвітлення жіночого руху, робота стала черговою даниною радянському режимові. Засулич на її думку була провісницею “червоного терору”, а принципова відмінність “жіночого питання” та російського фемінізму від західного полягала в його антифеодальному характері.

У дослідженнях, що були присвячені “робітничому класу” вже за традицією ігнорувалась жіноча тема. Більшість радянських істориків у працях з питання про чисельність робітників та становлення робітничого законодавства використовували загальноросійську статистику, в кращому випадку дані зі Санкт-Петербурзької, Московської та ще деяких суто російських губерній. Але, по-перше, на основі таких матеріалів неможна говорити навіть про висвітлення положення робітництва в українських губерніях, а не в окремій Харківській. По-друге, єдиними жінками-робітницями, яким приділялась увага в радянській історіографії, це працівницям текстильної промисловості, що була в основному зосереджена у Володимирській, Костромській та Ярославській губерніях. Проте, цей регіон і на сьогодні залишається унікальним, аналогів якому не існувало на всій території Російської імперіїАлешина Т.С. К истории производства готового платья в Москве в середине ХIХ - начале ХХ веков.// Материалы и исследования по истории России периода капитализма. - М., 1988. - С. 133-147; Котлова Т.Б Российская женщина в провинциальном городе на рубеже ХIХ - ХХ веков. - Иваново, 2003. - 168 с.; Ковалева И.Н. Женский вопрос в России 50-60-х ХIХ в. // Проблемы истории русского общественного движения и исторической науки. - М., 1981. - С. 119-125.. Таким чином, жіноцтво майже не було презентовано у наукових дослідженнях і загальне поняття “робітничий клас” фактично не включало в себе жіночий чинник.

Одним із таких істориків був Ю.І. Кир'янов, який присвятив декілька значних за обсягом монографій саме робітничому класу Російської імперії. У всіх їх розділах, що висвітлювали основні сфери існування пролетаріату, ми майже не зустрінемо такі поняття як “робітниця”, “пролетарка”, “жінка”. Жіноцтву присвячено лише декілька абзаців із приводу їх заробітної плати: те, що вона була найчастіше менше, ніж чоловіча. Однак, цей факт не отримав суттєвого аналізу і пояснення Кирьянов Ю.И. Жизненный уровень рабочих России (конец ХІХ - начало ХХ): Автореф. дис. на д.и.н. - М., 1079. - 78 с.;Кирьянов Ю.И. Жизненный уровень рабочих России (конец ХІХ - начало ХХ в.). - М., 1979. - 287с.; Кирьянов Ю.И. и Пронина П.В. Облик пролетариата России. Библиогр. Указ. - М., 1967. - 195 с.; Кирьянов Ю.И. и Пронина П.В. Положение пролетариата России. Указ. литературы. Вып. 1. - М., 1972. - 260 с.; Кирьянов Ю.И. и Пронина П.В. Положение пролетариата России. Указ. литературы. Вып. 2. - М., 1972. -284 с.; Кирьянов Ю.И. Переход к массовой политической борьбе. Рабочий класс накануне первой российской революции. - М., 1987. - 238 с.; Кирьянов Ю.И. Рабочий класс накануне первой российской революции. - М., 1989. - 751 с..

Подібна ситуація спостерігалася і в дослідженнях з історії освіти. Дослідники вивчали, так би мовити, загальну історію цієї сфери суспільного життя. Однак не можна нехтувати тим фактом, що в Російській імперії “спільне навчання” було виключенням, а не правилом. Тема професійної жіночої освіти залишалася “білою плямою” не лише в загальноросійських дослідженнях Высшее образование в России: Очерк истории до 1917 года. - М., 1995. - 342 с.; Очерки истории профессионально-технического образования в СССР. - М., 1981. - 352 с.; Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. XVIII в. - первая половина ХIХ в. - М., 1973. - 605 с.; Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая половина ХІХ в. - М., 1976. - 600 с.; Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец ХІХ - начало ХХ в. - М., 1991. - 448 с., а й у тих, що були присвячені меншій за географічними межами території - українським землям Вища школа Української РСР за 50 років: У 2 ч. - К., 1967. - Ч.. 1. - 395 с.; Константинов М.О., Смирнов В.З. Історія педагогіки. - К., 1958. - 280 с.; Оноприенко В.И., Щербань Т.А. Становление высшего технического образования на Украине. - К., 1990. - 138 с.; Пузанов М.Ф., Терещенко Г.И. Очерки истории профессионально-технического образования в Украинской ССР. - К., 1980. - 231 с.; Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. Нариси (ХІХ ст. - поч. ХХ ст.). - К., 1991. - 380 с.; Степанович Е.П. Высшая специальная школа на Украине к. ХІХ - н. ХХ в. - К., 1991. - 98 с.. Науковці цього часу, що звикли до радянської системи навчання, переносили цю “кальку” й на дореволюційний період: висвітлювали розвиток тільки чоловічої освіти, ігноруючи жіночі навчальні заклади. фемінізм слобожанщина гендерний дискримінація

У 1991 році була опублікована фундаментальна праця А.Є. Іванова, яка не стала виключенням у висвітлені цієї проблеми Иванов А.Е. Высшая школа России в конце ХІХ - начале ХХ века. - М., 1991. - 392 с.. Однак треба відмітити, що автор детально проаналізував загальні тенденції розвитку вищої освіти в Російській імперії. Такі матеріали дали змогу з'ясувати: чого саме було позбавлено жіноцтво і, в наслідок цього, до чого воно прагнуло. А.Є. Іванов навіть зробив спробу визначити періодизацію розвитку вищої жіночої школи.

Жіноча тема була реабілітована лише завдяки таким ентузіастам як Г.А. Тішкін та Н.Л. Пушкарьова, вони були єдиними серед радянських істориків, хто спрямував свій дослідницький талант на жіноцтво, маючи у розпорядженні величезний хронологічний “шмат” історії: цілі століття від утворення східнослов'янських племен і до розвалу СРСР.

Цінність для дослідження представила монографія професора історії Джорджтаунского університету Р. Стайтса 1978 року видання. Як зазначили редактори російського перекладного видання: “…шкода, що російські історики до цих пір не зробили дослідження подібного масштабу на тему жіночого руху і жіночої політичної участі.” Стайтс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860-1930/ Пер. с англ. - М., 2004. - 616 с.

Для української історіографії найбільш актуальної темою є національна ідентифікація. Першими дослідженнями стали кандидатські дисертації Г.І. Ткаченко і І.О. Волкової з політології, а не безпосередньо історії. Ткаченко Г.І. Жіноче питання в українській суспільно-політичній думці: Автореф. дис. к.політ.н. - Львів, 1994. - 20 с.; Волкова І.О. Жіноче питання в Україні (друга половина ХІХ ст.): Автореф. дис… к.політ.н. - Одеса, 1995. - 24 с.

Фундаментальною працею з історії дореволюційного українського жіноцтва є на сьогодні “Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Сторінки історії: Монографія” Л.О. Смоляр СмолярЛ.О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Сторінки історії: Монографія. - Одеса, 1998. - 408 с.. Тут зібраний величезний фактичний матеріал. Але відсутні особливі тенденції розвитку окремих губерній. Роботу не можна віднести до гендерних досліджень, бо скоріше вона має описовий характер, проте їй притаманне певне феміністичне забарвлення.

За роки незалежності нашої України було захищене кілька дисертаційних дослідженьГнатчук О.С. Українські жіночі організації на Буковині (80-ті роки ХІХ - 30-ті роки ХХ ст.): Автореф. дис… к.і.н. - Чернівці, 2001. - 20 с.; Дядюк М.С. Політизація українського жіночого руху в Галичині (1921 - 1939 рр.): Автореф. дис… к.і.н. - Львів, 2002. - 20 с.; Кісь О.Р. Жінки в українській селянській сім'ї др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.: ґендерні аспекти: Автореф. дис… к.і.н. - Львів, 2002. - 20 с.; Старченко Н.П. Становище жінки шляхтянки на Волині др. пол. ХVІ - поч. ХVІІ ст.: майновий та правовий аспекти: Автореф. дис… к.і.н. - Львів, 2002. - 20 с.; Сухенко Т.В. Жіноча середня освіта в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): Автореф. дис…к.і.н. - К., 2000. - 19 с.; Тронько Т.В. Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ століття: Автореф. дис…к.і.н. - Запоріжжя, 2001. - 20 с., які можна віднести до “women's studies” або жіночої проблематики і лише одна О.Р. Кісь презентує гендерні дослідження. Проте, не всі автори використовували новітні методи дослідження. Звісно, не можна нехтувати й науковими дослідженнями загального характеру Стоян Т.А. Університетська освіта в Україні в др. пол. ХІХ ст.: Автореф. дис…к.і.н. - К., 1999. - 20 с.; Удовицька Т.А. Громадські і приватні вищі навчальні заклади в Україні (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.): Автореф. дис…к.і.н. - Харьков, 2002. - 18 с..

Для російської історіографії останніх років із даної проблематики у більшій мірі є характерним роботи загального масштабу Айвазова С.Г. Русские в лабиринте равноправия: Очерки по литературной теории и истории. Документальные материалы. - М., 1998. - 408 с.. Не можна й проігнорувати дослідження соціолога І.І. Юкіної, особливо її статті з приводу виборчих прав жіноцтва Російської імперії Юкина И.И. Нигилистки// Женщины в социальной истории России. - Тверь, 1997. - С. 47-56.; Юкина И.И. История женщин России: Женское движение и феминизм в 1850 - 1920-е годы. Материалы к библиографии. - СПб., 2003. - 234 с.; Юкина И.И. Формирование феминистской идеологии в пореформенной России (Вторая половина ХIХ - начало ХХ веков) // Женщины в истории: возможность быть увиденными: Сб. науч. ст. Вып.2. - Минск, 2002. - С. 229-240.. Ця тема довгі роки замовчувалася радянськими істориками.

У підрозділі 1.2 роботи аналізується її джерельна база. Джерельну базу дисертації складали: законодавчі акти; діловодна документація центральних та губернських державних установ; нормативно-регулятивні джерела; статистичні матеріали загальноросійського та місцевого значення; періодичні видання; матеріали мемуарного характеру.

До законодавчих актів належить Повне зібрання законів Російської імперії. Головною особливістю імперського законодавства було його гендерне забарвлення та чіткий акцент на розподілі гендерних ролей.

Деякі законодавчі акти є широко відомі й неодноразово використовувались у наукових та публіцистичних працях, особливо це стосується робітничого і страхового законодавства, та з питань освіти. Проте показовим є те, що в більшості випадків це була лише констатація, іноді стислий перелік основних норм. Нехтування причинами, мотивами законодавців, за якими вони обирали саме цю редакцію законопроекту з багатьох інших, призводить до однобічності й навіть абстрактності в окремих дослідженнях. У створюванні законів, за звичай, присутній людський фактор, що є найбільш суттєве в контексті обраної теми, законодавцями були виключно представники чоловічої статі. Тому, коли при створенні нових законів найчастіше за основу брали законодавство країн Західної Європи, пункти, що стосувалися жіночого питання ігнорувалися і навіть успішний досвід іноземців не переконував. Особливо це стосувалося тих сфер життя, де жінка могла стати потенційним конкурентом для чоловіків (Російський Державний історичний архів Ф. 20, 23, 1162, 1276; Відділ рукописів Державної Публічної бібліотеки ім. М.Є. Салтикова-Щедріна Ф. 781).

До діловодної документації центральних та губернських державних установ відноситься листування між засновниками громадських і освітніх закладів та міністерствами, між міністерствами народної освіти та внутрішніх справ і т.д. (Державний архів Харківської області Ф. 3, 200, 266, 922; РДІА Ф. 23, 25, 733, 767, 1335; Центральний Державний історичний архів в м. Києві. Ф. 304).

Опубліковані нормативно-регулятивні джерела були представлені “Статутами” громадських організацій навчальних закладів, де були детально викладені основні пріоритети і напрямки діяльності: “Устав общества “всероссийская лига равноправия женщин”, “Устав Харьковского общества взаимного вспоможения трудящихся женщин”, “Устав Харьковского Общества распространения в народе грамотности”, “Устав Харьковского Коммерческого института”.

Статистичні джерела, що використовувались для написання дисертації, характеризуються найбільшою концентрацією кількісних даних. Визначним статистичним джерелом був Перший Загальноросійський перепис 1897 року. Пізніше з'явились (іноді щорічні) статистичні видання з кожної галузі народного господарства: “Статистические сведения о состоянии учебных заведений, подведомственных учебному отделу министерства торговли и промышленности” ,“Начальное народное образование в Харьковской губернии за 19…год”. Вагомий внесок також зробили науковці з Харківського університету, які провели перший перепис харківського студентства у 1909 році. Також серед статистичних джерел мали місце й “Отчеты…” про діяльність окремих освітніх закладів: Харківського жіночого медичного інституту, Вищих жіночих курсів та ін. Промислова сфера мала свої видання: “Указатель фабрик и заводов”, “Список фабрик и заводов Европейской России” й т.д. Згодом було опубліковано багато різноманітних статистичних збірників і звітів фабричних інспекторів В.В. Святловського, А.Н. Опацкий А. Гнедича, С. Аксьонова.

Для написання дисертації не менш важливими були періодичні джерела. Їх можна поділити на місцеві (“Харьковские губернские ведомости”,“Известия Харьковской городской думы”, “Памятная книжка”, “Харьковский календарь”) та загальноросійські (“Женский вестник” (1866 - 1868 рр.), “Женский вестник” (1905- 1916рр.), “Союз женщин”). Цінність цих періодичних видань полягає не лише в джерелознавчій функції, а й у відігріванні значної ролі безпосередньо в житті тогочасних читачів. Саме статті подібних журналів формували ту ідеологічну основу свідомості, що потім передавалася з покоління в покоління навіть до сьогодення, включно.

Другий розділ - “Жіноча освіта як ознака гендерної стратифікації (на матеріалах Харківської губернії)” - складається з трьох підрозділів. У першому з них аналізується причини низької письменності жіноцтва. Нами ставиться під сумнів думка радянських дослідників про виключно станове походження цієї проблеми. Оскільки суттєва відсоткова відмінність мала місце саме між жінками і чоловіками в межах однієї, хоча й непривілейованої, страти суспільства.

У підрозділі 2.2. дисертації висвітлюється стан жіночої професійної освіти в Харківській губернії, де найбільше презентував себе гендерний підхід держави. Підкреслюється особлива зацікавленість та емансипованість громадськості, як єдиної засновниці нижчих і середніх професійних закладів для дівчат та жінок на Харківщині.

В підрозділі 2.3. досліджується антимонопольна боротьба в сфері вищої освіти. Проти влади виступали провідні суспільні діячі, науковці, Харківське Товариство взаємодопомоги працюючих жінок, Союз рівноправ'я жінок і значна частина громади регіону. Однак не менш суттєвою проблемою для тогочасних жінок була реалізація отриманої вищої освіти, тому саме цьому аспекту також було приділено достатньо уваги.

Третій розділ - “Становище і роль жінок в промисловості Харківської губернії (1861-1917 рр.)” - складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. з'ясовується питома вага робітниць у промисловості регіону, оскільки без елементарних чисельних показників важко оцінити роль цієї групи жіноцтва і, в наслідок, актуальність законодавчих змін в їх становищі. Завдяки підрахункам вдалось встановити, що на Харківщині існували виробництва з домінуючою жіночою працею (вовномийне, оброблення конопель та джуту, вироби з паперу, тютюнове, цукерне, пряничне), виробництва, де за відсотковими показниками робітниць було менше половини, проте в абсолютних показниках їх присутність досить значна (цукрове, фаянсове, керамічне). Суттєвим є той факт, що існували цілі галузі промисловості, де взагалі були відсутні жінки: металообробна та машинобудівна.

У параграфі 3.2. аналізується законодавче регулювання використання жіночої праці. Принцип гуманізму не був провідним у вирішенні багатьох питань робітничого законодавства. Навпаки, не зважаючи на адекватні вимоги промислового розвитку, на економічну доцільність заборони нічної праці в певних галузях виробництва, введення восьмигодинного робочого дня за рахунок тризмінної системи в інших не набули необхідного розповсюдження в регіоні. Запізнілим проявом державного прагматизму став закон про загальне страхування робітників, де вперше хоча б трохи вирішувалась проблема вагітних та породілей.

Четвертий розділ - “Приватне та публічне в житті городянок Харківської губернії”. У параграфі 4.1. висвітлювалось таке неоднозначне поняття як “материнство” і небажана вагітність, як один із аспектів. Ускладнювало проблему те, що у Російської імперії за штучний викидень за законодавством жінку разом із акушеркою відправляли до Сибіру. Кожна п'ята новонароджена дитина в Харкові була позашлюбною, а поза губернським центром кожна 30-та. Відпустка за вагітністю юридично існувала з 1912 року лише для робітниць регіону. Система дошкільного виховання знаходилась в процесі становлення та навіть сюди брали дітей від трьох років, не раніше. Для незаміжньої та незаможної городянки, найчастіше відірваної від великої родини, яка була більш характерною для сільської місцевості, вагітність нерідко ставала тягарем.

Харківська громада і в цьому питанні фактично стала єдиною опорою для жіноцтва. Створювались жіночі навчальні заклади для отримання медичних знань, оскільки чоловіків-лікарів катастрофічно не вистачало. Медики обох статей надавали професійну допомогу жінкам та немовлятам у безкоштовних амбулаторіях чисельних благодійницьких організацій губернії. У системі закладів “Крапля молока” бідним матерям і немовлятам надавалось безкоштовно стерильне молоко, решті за доступну плату. Харківське Товариство взаємодопомоги працюючих жінок разом із іншими громадськими об'єднаннями заснували дитячі садочки та літні табори в сільській місцевості для маленьких городян. Навіть, якщо держава в особі членів імператорської родини створювала подібні благодійницькі товариства, їх фактична діяльність в регіонах залежала лише від ініціативності та порядності місцевих активістів. Харків'яни ж протягом десятиліть пристойно використовували навіть найменший шанс для допомогти суспільству і матеріально, і морально, і професійно.

У параграфі 4.2. з'ясовувалась правоздатність жіноцтва Харківської губернії: юридично і фактично. Майже із народження жінки одразу мали нерівні права і можливості в порівнянні із чоловіками. Законодавчо вирішувалась спрямованість дівчат на родину, а парубків на майбутню професію. Після вступу до шлюбу змінювався лише володар: з батька чи опікуна на чоловіка. Представниця будь-якої страти, навіть після скасування кріпацтва за суттю залишалась кріпачкою, бо до 4 лютого 1914 року вона не мала власного паспорта, не мала права на вільне пересування, влаштування на службу, навчання, окреме проживання без дозволу чоловіка-власника.

На тлі абсолютної залежності неймовірним здається прагнення жіноцтва здобути активне і пасивне виборче право. Мешканки міст Харківщини, як найбільш активна частина населення, входили до складу загальноросійських суфражистських об'єднань. Крім того, в губернському центрі успішно діяло Харківське Товариство взаємодопомоги працюючих жінок, яке за чисельністю іноді перевищувало вище згадуванні. Саме загальними зусиллями жінкам величезної країни вдалося здобути 19 березня 1917 року виборче право на загальнодержавному рівні. Завдяки високому рівню емансипованості харківської громади в цей же день були проголошені додаткові вибори до міської думи на посади гласних за демократичними принципами з не цензових станів. Харківське Товариство взаємодопомоги працюючих жінок отримало свою квоту, як одна із значних організацій губернії. Вибори відбулися на засадах гендерної рівності, і вже 26 квітня засідання розпочалися в оновленому складі, гласними стали Є.М. Десятова і А. Чаплигіна, яких обрали мешканці Харківщини.

У висновках сформульовані результати проведеного дослідження:

В другій половині ХІХ століття в Російській імперії розпочалася, так звана, перша хвиля фемінізму. Саме Харківська губернія відрізнялася унікально високим рівнем емансипованості місцевої громади, нерідко всупереч загальнодержавним тенденціям по відношенню до жіноцтва. Дискримінація жіноцтва відбувалась у всіх сферах життя і лише завдяки особливостям розвитку регіону здійснювалось протистояння і відбувалися суттєві зміни.

Відсутність обов'язкового загального початкового навчання, роздільне статеве навчання, гендерні забобони населення призвели до більш низького рівня писемності серед жінок. Абсолютна пасивність держави стає особливо помітною на території Харківської губернії під час заснування нижчих та середніх професійних навчальних закладів. Існувала довготривала заборона вступати жінкам у всі вузи країни та й за кордоном. Усе це унеможливлювало доцільну реалізацію жіночого потенціалу в багатьох сферах громадського життя країни і безпосередньо на Харківщині. В той же час російський уряд під тиском об'єктивних обставин із певним запізненням все ж таки надав можливість приватній ініціативі населення вирішувати “жіноче питання” в освітній сфері.

Вимоги громадських діячів, щодо приділення більше уваги жіночій спеціальній освіті, вважались урядом передчасними. Саме для підтвердження або для спростування цього був сенс з'ясувати кількість робітниць в окремих галузях виробництва Харківщини протягом усього досліджувального періоду. Аналіз того, в яких групах підприємств жіноцтво не тільки було чисельно представлено, а й навіть домінувало, дав змогу довести, що спеціалізація навчальних закладів Харківської губернії не відповідала справжнім потребам. Таким чином, жінки були приречені працювати чорноробами. Робітниче ж законодавство наприкінці ХІХ століття тільки розпочало своє становлення. Воно було досить суперечливим, нерідко доповнення до закону зводили сутність останнього нанівець. Проте закон про обов'язкове страхування став вершиною робітничого законодавства країни, особливо у жіночому питанні.

Слід зазначити, що окрім проблем виробничої сфери життя, існували ще й інші суто жіночі проблеми з приводу родинних відносин і суспільна стратифікація тут не відігравала особливої ролі. Через підпорядкованість батькам, потім чоловікові жінка не мала право на розпорядження власною долею. Існування особливої паспортної системи прирівнювала її становище до кріпацтва. Жіноцтво Харківської губернії із будь-яких страт дипривації в багатьох сферах життя.

У руслі особливостей вітчизняного фемінізму, в громадських організаціях Харківщини, діяльність яких була спрямована на вирішення суто жіночих проблем, брали активну участь і чоловіки. Проте, таким товариствам було більше притаманне благодійне та медичне спрямування. На території Харківської губернії діяли також і безпосередньо жіночі об'єднання: Харківське Товариство взаємодопомоги працюючих жінок, Харківський відділ Союзу рівноправності жінок, Харківський відділ Ліги рівноправності жінок. Їх діяльність була спрямована на зміну свідомості всього жіноцтва регіону, націлювала на політичні права. Історія існування та активної діяльності жіночих організацій як Харківщини, так і загальноросійських, довгий час замовчувалась. Але представниці жіночої половини населення в Харківській губернії у межах загальноросійського руху за виборчі права завдяки власним зусиллям отримали активне й пасивне виборче право на регіональному рівні і на загальнодержавному.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Вороніна М.С. Жіноча професійна освіта в Харківській губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Проблеми історії та археології України: Матеріали міжнародної наукової конференції (Харків, 16-18 травня 2001 р.). - Харків, 2001. - С.133;

Вороніна М.С. Розвиток жіночої професійної освіти в Харківській губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття //Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”. - Вип. 7. - Харків, 2001. - С. 97-104;

Вороніна М.С. Професійна освіта як ознака гендерної стратифікації жінок у промисловості Харківської губернії (в др. пол. ХІХ - на поч. ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”. - Вип. 9. - Харків, 2002. - С. 33-38;

Вороніна М.С. “Антимонопольні” дії жінок щодо вищої освіти в Харківській губернії у другій половині ХІХ ст. на початку ХХ ст. // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”. - Вип. 13. - Харків, 2003. - С. 202 - 206;

Виборчі права жінок Харківської губернії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Український жіночий рух на зламі тисячоліть. Матеріали І-ї міжнародної науково-теоретичної конференції 24-26 вересня 2004 року. - Львів, 2004. - С.32-37.

Також основні положення і висновки розділу з історіографії дослідження були викладені у рецензіях на використану літературу в міждисциплінарному журналі “Гендерні дослідження”:

Марина Воронина. Пушкарева Н.Л. Русская женщина: история и современность: История изучения “женской темы” русской и зарубежной наукой. 1800 - 2000: Материалы к библиографии. - М., 2002 - 526с. // Гендерные исследования, №7-8(1-2/2002): Харьковский центр гендерных исследований. - С.362-364;

Марина Воронина. Маланчук-Рибак О. Жінка в історії: Навчальна хрестоматія для студентів історичних та гуманітарних факультетів університетів. - Львів, 2002. - 336 с. // Гендерные исследования, №7-8(1-2/2002): Харьковский центр гендерных исследований. - С. 365-366;

Марина Воронина. Айвазова С.Г. Русские в лабиринте равноправия: Очерки по литературной теории и истории. Документальные материалы. М., 1998.- 408 с. // Гендерные исследования, №7-8(1-2/2002): Харьковский центр гендерных исследований. - С. 366-372;

Марина Воронина. Котлова Т.Б. Российская женщина в провинциальном городе на рубеже ХІХ-ХХ веков. Иваново, 2003. - 168 с. // Гендерные исследования, № 12(1-2/2004): Харьковский центр гендерных исследований. - С. 194-197;

Марина Воронина. Юкина И.И. История женщин России: Женское движение и феминизм в 1850 - 1920-е годы. Материалы к библиографии. - СПб., 2003. - 234 с. - (Серия “Гендерная коллекция”). // Гендерные исследования, № 12(1-2/2004): Харьковский центр гендерных исследований. - С. 186-189.

АНОТАЦІЇ

Вороніна М.С. Мешканки міст Харківської губернії: гендерна дискримінація та динаміка змін (1861-1917 рр.). - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню історії мешканок міст Харківського регіону в період першої хвилі фемінізму на теренах Російської імперії (1861 - 1917 рр.). Головна увага у роботі приділяється висвітленню більшості сфер життя і діяльності жіноцтва усіх соціальних груп Слобожанщини окрім селянок. Також з'ясовувався рівень гендерної дискримінації жінок владою, яка була презентована лише чоловіками-урядовцями, і процеси її подолання, динаміка змін з приводу жіночої освіти усіх ступенів, працевлаштування, соціальної мобільності, соціального захисту материнства і дитинства, правового статусу в родині і в суспільстві. У дисертації підкреслюється особлива роль емансипованої харківської громадськості у вирішенні багатьох аспектів “жіночого питання” у межах губернії і навіть держави.

Ключові слова: гендер, гендерне маркування, гендерний підхід, гендерні дослідження, депривація, соціальна мобільність, страта, стратифікація, “her story”, “his story”, “women's studies”.

Воронина М.С. Жительницы городов Харьковской губернии: гендерная дискриминация и динамика изменений (1861-1917 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2005.

Диссертация посвящена исследованию истории жительниц Харьковского региона в период первой волны феминизма на территории Российской империи (1861-1917 гг.). Харьковская губерния не только была частью этой страны, но в первую очередь отличалась особенно высоким уровнем эмансипации местной общественности относительно женского вопроса. Дискриминация женщин происходила во всех сферах жизни, и лишь благодаря уникальному развитию Харьковщины существовало противостояние и происходили существенные изменения в положении половины ее населения.

Переплетение различных аспектов: отсутствие общего обязательного начального образования, принципа раздельного обучения, гендерных предрассудков представителей малоимущих страт общества, привели к более низкому уровню грамотности у женского населения в процентном отношении в сравнении с мужским. Профессиональное образование было наиболее ярким признаком гендерной стратификации со стороны государства, поскольку последним не было основано ни единого профессионального училища на территории Харьковской губернии, абсолютно все подобные учреждения были созданы по общественной и частной инициативе. В антимонопольной борьбе женщин за право на высшее образование участвовали все слои населения региона, благодаря чему к концу исследуемого периода в Харькове во многих Вузах появились студентки либо были открыты идентичные Высшие Женские курсы.

Изучение образовательного потенциала жительниц городов Харьковской губернии, вызывает вопрос о соответствии наиболее востребованных профессий и специализации начальных и средних учебных заведений. Благодаря тщательным подсчетам удалось выяснить, что работницы доминировали на шерстомойнях, на предприятиях по обработке пеньки и джута, изделий из бумаги, табачных, конфетных и пряничных. На сахарных, фаянсовых и керамических заводах в процентном отношении женщин было меньше половины, но, поскольку это все были крупнейшие промышленные производства, в абсолютных числах их презентация была значительной. В то же время, большинство профессиональных учебных заведений обучали кройке и шитью. Таким образом, основная часть работниц были априори лишена возможности заниматься квалифицированным трудом и получать более высокую заработную плату, швейные же мастерские были скорее лишь кустарным промыслом и не могли обеспечить работой почти 9000 работниц. Естественно, немаловажным является вопрос о законодательном регулировании положения этой социальной группы Харьковского региона. Однако, законодательство Российской империи находилось на стадии становления, поэтому наибольшим достижением можно считать лишь закон об обязательном страховании рабочих, один из пунктов которого касался беременных работниц.

Если женщины работницы хотя бы юридически имели право на 6 недель оплачиваемого декретного отпуска, то все остальные социальные группы были этого лишены, в то время как каждый пятый ребенок в Харькове и каждый 30 в губернии был незаконнорожденным. Государство за аборт ссылало в Сибирь и только общественные организации и частные лица Харьковщины прилагали массу усилий в оказании реальной помощи женщинам и их детям.

Опыт противостояния государству в его внутренней гендерной политике, особенно в сфере образования. Активность местных общественных организаций, существование мощной женской организации “Харьковское Общество взаимопомощи трудящихся женщин” и филиалов в Харькове Союза равноправия женщин и Лиги равноправия женщин привели к тому, что еще в начале 1917 года харьковчанки получили активное и пассивное избирательное право. В то время как на общероссийском уровне женщины добились избирательных прав лишь на выборы в будущее Учредительное собрание.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.