Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. Кримського

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

СОЮЗ ЧОРНИХ КЛОБУКІВ

Спеціальність: Всесвітня історія

Тайді Тетяна Юріївна

Київ, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історія союзу чорних клобуків продовжує залишатися малодослідженим питанням вітчизняної історії. Історики традиційно приділяли значно більше уваги боротьбі Київської Русі з кочовиками. Але у геополітичному арсеналі Давньоруської держави, крім військового протистояння існували також і різні засоби мирного співіснування. В сучасних умовах особливе значення має вивчення історії співробітництва тюркських народів Степу і Русі. Вивчення різних аспектів зовнішньої політики Давньоруської держави дає можливість усвідомити, що історія України має багатий досвід міжнародного співробітництва, коріння якого знаходиться ще у ранніх періодах її історії. Гнучкість зовнішньої політики Давньоруської держави особливо яскраво виявилася у відносинах з кочовиками, що хвилями накочувалися на південь сучасної України. Географічне положення Київської Русі сприяло виробленню особливих зовнішньополітичних прийомів, які дозволяють успішно діяти в різних напрямках міжнародної політики. Залучення тюркських племен до сфери державного розвитку Київської Русі було дуже вдалою й перспективною формою співробітництва з народами Степу.

Актуальність теми визначається важливістю дослідження історії союзу чорних клобуків, вивчення досвіду мирного співіснування тюркського об'єднання у Давньоруській державі. Розуміння історії Київської Русі неможливо без врахування цього важливого фактору, що діяв протягом двохсот років. Співробітництво з тюрками й залучення їх до державотворчого процесу стало дуже важливим фактором, який вплинув на всю подальшу історію цих земель. Саме в чорноклобуцьких військових формуваннях історики часто бачать зачатки українського козацтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках проблеми вивчення етнокультурної історії України, в тісному зв'язку з науковими темами ”Історія і культура етноконфесіональних суспільств Криму та Північного Причорномор'я”, “Давнє населення України. Антропологічний аспект” (№ 0199U003879), “Археологічні дослідження середньовічних міст України (ІХ-ХVІІ ст.) (№ 0102U002594).

Мета і завдання дослідження полягає в тому, щоб на базі комплексного вивчення вітчизняних і закордонних історичних джерел та наявних археологічних матеріалів створити узагальнююче монографічне дослідження історії виникнення та існування союзу чорних клобуків. Для цього визначені такі завдання роботи:

- причини та передумови запрошення тюрків на руську службу;

- основні етапи формування союзу кочових племен;

- визначення основної дислокації союзу кочовиків на території Давньоруської держави;

- висвітлення основних функцій чорних клобуків на Русі.

Об'єктом дослідження є союз тюркських кочових племен “Чорні клобуки”, який був інкорпорований у Давньоруську державу з другої половини ХI по першу половину ХIII ст.

Предмет дослідження - історія виникнення та розвитку союзу чорних клобуків на базі вивчення вітчизняних та закордонних писемних джерел, що містять звістки про тюркські племена, а також матеріалів інших історичних дисциплін - археології, антропології, етнографії.

Методи дослідження. В процесі розробки теми дисертації використано системний підхід до вивчення внутрішніх і зовнішньополітичних явищ, залучаючи загальнонаукові методи аналізу й синтезу, використовується принцип історизму.

Хронологічні межі дослідження. Хронологія роботи включає Х - початок ХIV ст., що трохи ширше реального часу існування союзу чорних клобуків на службі Давньоруської держави (друга половина ХI - перша половина ХIII ст.).

Проте це дозволяє простежити передісторію союзу, передумови й причини запрошення тюрків на давньоруську службу та з'ясувати долю цього союзу після монгольської навали.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автор вперше здійснив, використовуючи сучасний рівень знань, монографічне узагальнення історії чорних клобуків на базі комплексного аналізу існуючих історичних джерел.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані у загальних працях з відтворення ранніх етапів історії тюрських народів та України, підрозділах підручників, під час створення відповідних розділів музейних експозицій.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві немає.

Апробація результатів дослідницької роботи здійснена у доповідях на всеукраїнській і міжнародній наукових конференціях “Україна наукова”: Перша Всеукраїнська науково-практична конференція (25-27 червня 2001 р., Дніпропетровськ) та на засіданнях відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України (жовтень 2004 р., Київ), Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (грудень 2004 р., Сімферополь), Slavonic and East European Mediaeval Studies Group 12-th March 2005 at Lady Margaret Hall, Oxford (Оксфорд, Великобританія).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 3 статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Дисертація складається із списку скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків (179 с.), додатків (6 с.) та списку використаних джерел і літератури (312 позицій).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, її територіальні й хронологічні рамки, визначено актуальність, сформульовано мету і завдання роботи, визначено її наукову новизну, схарактеризовано методи дослідження, показано практичну значимість роботи та структуру дисертаційного дослідження, яка випливає з основних завдань роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерела з історії чорних клобуків” розглянуто історію вивчення союзу чорних клобуків, розвиток поглядів і думок з цієї проблематики протягом більш ніж двохсотлітнього періоду. Огляд залучених до роботи джерел містить в собі нарративні матеріали, а також результати археологічних та етнографічних досліджень. У роботі використані також матеріали антропології й лінгвістики.

Протягом всієї історії вивчення теми до неї зверталися, переважно, у загальних працях по історії Київської Русі. Спеціальних робіт небагато, здебільшого вони виходили давно, й до них не залучені сучасні дані археологічних досліджень. В історіографії переважно розглядалися такі питання, як походження союзу, його датування та склад, топографія, характер господарства, соціальний лад чорних клобуків, зверталися до відносин чорних клобуків з великим князем та з половцями. Найперш, відзначимо статті І. Самчевського та Д. Расовського, що вийшли з різницею майже в сто років. Обидва автори в своїх дослідженнях спиралися на літописні джерела. І. Самчевський розглянув відносини чорних клобуків з великим київським князем, участь їх у виборах нарівні з мешканцями Київської землі, значення допомоги чорних клобуків тощо. Д. Расовський, який використовував також і матеріали археологічних досліджень ХІХ ст., розглянув питання, що стосуються ролі чорних клобуків на Русі, їхнього внеску у боротьбу з половцями, участь у князівських міжусобицях, виборах великого київського князя, використання торків у вбивствах або екзекуціях руських князів.

В історіографії простежується еволюція поглядів на походження племен, що входили до складу союзу. В. Татіщев вважав, що печеніги та половці - це назви одного й того ж племені, які тільки згодом мінялися. Аналогічних поглядів дотримувався М.Ф. Берлинський. Існувала і думка, що печеніги, торки та половці належали до слов'янського племені (О.І. Ригельман). Назву “чорні клобуки” часто плутали з назвами інших тюркських племен, перелічуючи їх через кому з торками й берендеями. Після М.І. Костомарова затвердилася думка, що чорні клобуки це загальна назва учасників союзу тюрків, що ввійшов до складу Давньої Русі. Походження назви союзу - “чорні клобуки” - розглянуто в роботах О.Я. Єфименко, М.С. Грушевського, В.В. Бартольда, С.О. Плетньової. Історики сходяться на тому, що ця назва походить від форми чорних шапок, що носили кочівники. П.В. Голубовський першим ототожнив гузів Північного Причорномор'я з літописними торками.

Датування союзу чорних клобуків вирішувалося практично одностайно. Історики датують його виникнення (з невеличкими відхиленнями) другою половиною ХI ст. С.М. Соловйов, М.С. Грушевський виділяли декілька етапів формування союзу.

Питання політичної історії союзу чорних клобуків та докладна характеристика області їх розміщення розглянуті М.С. Грушевським. Причини оселення кочівників на Русі більшість істориків пов'язує із експатріацією тюркських племен і половецькою агресією (В.В. Григор'єв, О.Я. Єфименко, М.С. Грушевський). В історіографії розглядалися питання топографії, пов'язані з історією кочівників, що входили до складу цього союзу (М.О. Максимович, М.М. Тихомиров).

Окремо стоїть питання про походження й розташування літописного міста Торчеська. Різні варіанти його рішення запропоновані П.Г. Лебединцевим, В.Б. Антоновичем, М.С. Грушевським, Д.А. Расовським, С.О. Плетньовою, Б.О. Рибаковим, П.П. Толочком.

До питань соціального ладу чорних клобуків, їхнього господарського укладу зверталися в своїх роботах О.Я. Єфименко, М.С. Грушевський, С.О. Плетньова, Б.О. Рибаков.

Релігійну сторону життя тюрок і ступінь впливу на них християнства розглядали також В.Т. Пашуто, Д. Шепард. Історіографія печенігів, торків і половців розглядалася у роботі Р.М. Мавродіної.

Великий внесок у вивчення матеріальної культури, побуту, вірувань “своїх поганих” внесли роботи археологів - Д.Я. Самоквасова, В.О. Городцова, О.А. Спіцина, М.Ю.Бранденбурга, С.О. Плетньової, Б.О.Рибакова. М.П. Кучера зробив рекогносцировку на місцевості даних про розташування кочовиків на Русі, зокрема окремих племен, що входили до складу союзу. Порівняльний аналіз тюркських поховань у різних регіонах Східної Європи, проведений Г.О. Федоровим-Давидовим, дозволяє простежити подальшу долю племен союзу після монгольської навали. Антропологічні дослідження, здійснені Т.А. Трофимовою, Л.Г. Вуіч, та порівняльний аналіз кочівницьких черепів Саркела, пороських курганів, кочівницьких курганів Дніпропетровської області дозволили уточнити етнічний тип союзу чорних клобуків.

Деякі історики (М.М. Карамзін, І. Самчевський, М.І. Костомаров, С.О. Плетньова) вбачали саме в чорноклобуцькому військовому ладі зачатки майбутнього козацтва.

Джерелознавча база дослідження складається з вітчизняних й іноземних письмових джерел, археологічних матеріалів. У роботі використані так само дані етнографії, антропології, топонімики.

Головними джерелами з історії союзу чорних клобуків є літописи. Історія залучення кочівників на російську службу й формування союзу простежена за повідомленнями “Повісті минулих літ”. Її 2-а й 3-я редакції містять важливу інформацію про торків та інші тюркські племена, з якими Русь стикалася в цей період.

Основний масив відомостей про чорних клобуків містить Київський літопис (де вперше під 1146 р., названо етнонім “чорні клобуки”), складений ігуменом Видубицького монастиря Мойсеєм в останні роки ХІІ ст., коли встановилась відносна політична рівновага між Мономаховичами та Ольговичами. Він мав доступ до літописних сховищ, що дало йому змогу залучити до своєї роботи літописи різних князівств і різних політичних напрямків. Завдяки цьому можливо простежити відношення до чорних клобуків у різних землях Русі й різних князівських ліній. Так, в літопису Мономаховичів докладно розповідається про чорних клобуків. А літопис Ольговичів приділяє їм значно менше уваги. Крім Іпатіївського зводу додаткові відомості про чорних клобуків містять Лаврентіївський, Воскресенський, Радзівілівський, Никонівський літописи, Московський літописний звід.

У дослідженні використано іноземні свідоцтва. Західноєвропейські хроніки, описи східних авторів, візантійські джерела дозволяють усвідомити геополітичне положення союзу, його зв'язок із загальнотюркським етнічним масивом, співробітництво з іншими державами й народами. Свідчення Ібн-Фадлана, Ібн-Хордадбеха, інших арабських авторів містять як етнографічні замітки про побут, обряд поховання, культури гузів і печенігів, так і географічні спостереження, що дозволяють простежити міграцію гузьких племен на захід, уточнити її датування.

Роботи візантійців часто згадують тюркські народи. Лев Диакон, Костянтин Багрянородний, Анна Комнина та інші автори у своїх роботах містять загальну ідею про світове панування Візантійської імперії. Інші народи розглядаються візантійцями виключно з погляду корисності для імперії. Кочівники в цій схемі займають місце знаряддя проти інших народів, яке візантійці можуть успішно використати як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Наводяться чисельні приклади залучення тюрок на візантійську службу, а також використання їх проти болгар, русів та інших сусідів імперії. Це допомагає чіткіше зрозуміти деякі події, подані в давньоруських літописах У роботах візантійців наводяться численні приклади залучення тюрок на візантійську службу, а також використання їх проти болгар, русів та інших сусідів імперії. Це допомагає чіткіше зрозуміти деякі події, подані в давньоруських літописах. Так, появу на Русі печенігів і берендеїв у 1097 р., можна зв'язувати із закінченням печенізько-візантійської війни.

Крім письмових джерел в роботі використано матеріали археології, етнографії, лінгвістики. Археологічні джерела представлені двома типами пам'яток - похованнями й поселеннями. Матеріали археологічних досліджень поселень вивчені переважно за результатами розкопок Б.О. Рибакова в Київській області поблизу с. Шарки в 60-і роки ХХ ст. Б.О. Рибаков ототожнив розкопане велике (близько 90 га) городище з літописним Торчеськом. Воно мало традиційну для міст Київської Русі двохчленну структуру. Виявлено дитинець і цвинтар ХI-ХII ст., ремісничі майстерні й предмети слов'янської матеріальної культури.

Зафіксовано рештки пандусу, великого загону для худоби, сліди від легких наземних будівель (юрт), звичайних для тюрок. Розкопки в південній Київщині в післявоєнний період показали, що цей район був заселений переважно слов'янським населенням. Залишків чисто тюркських поселень, що згадуються у літописі, у цьому регіоні археологами поки що не виявлено.

Матеріальна культура чорних клобуків представлена, головним чином у матеріалах поховальних пам'яток. У роботі використані матеріали розкопок В.О. Городцова, Д.Я. Самоквасова, М.Ю. Бранденбурга, здійснених на території Південної Русі. Торки й печеніги ховали своїх небіжчиків у невисоких курганах або впускали поховання в кургани попередніх епох (бронзового та скіфського часу).

В Пороссі наприкінці ХIХ ст., М.Ю. Бранденбург розкопав кургани із специфічними ознаками, які викликали жваву дискусію серед істориків й археологів. Головним питанням було з'ясування проблеми, до якого народу належали ці кочівники, що ховали своїх померлих так близько до столиці Русі. Першим висловив думку про приналежність цих курганів чорним клобукам археолог О.А. Спіцин. Кургани являли собою невисокі круглі насипи, які розташовувалися групами вздовж невеликих річок, припливів р. Росі. Поховання неглибокі (0,7-1,5 м). Орієнтовані, головним чином, головою на захід, що характерно для печенізьких і торчеських поховань, на відмінність від половців, чиї поховання орієнтовані головою на схід. У деяких похованнях зустрічаються труни, що свідчить про певний вплив християнства на чорних клобуків. Розкопані як багаті, так і безінвентарні поховання, що також говорить про соціальну неоднорідність чорноклобуцького суспільства. З поховального інвентарю переважають зброя й прикраси, ритуальні предмети. Посуду й побутових предметів у тюркських похованнях на Русі небагато. Іноді зустрічаються залишки одягу й шкіряного взуття. У більшості поховань знайдені розчленовані кістяки коней, на відмінність від половецьких, куди клали цілого коня.

У Пороссі Р.С. Орловим виявлені й змішані русько-кочівницькі могильники. Крім Київської землі чорноклобуцькі кургани поки ніде більше не виявлені, що вказує на місце дислокації. За С.О. Плетньовою, кочівники розміщали свої ритуальні й похоронні комплекси тільки в безпечних місцях.

В роботі використані також матеріали етнографії й антропології, що дозволяє краще зрозуміти літописні звістки й археологічні матеріали. Порівняльний аналіз черепів з гузських і печенізьких поховань курганів Саркела-Білої Вежі, Поросся, Дніпропетровської області дозволяє уточнити етнічний склад тюркських племен, що входили до складу чорноклобуцького союзу (Т.А. Трохимова, Л.Г. Вуіч).

Спостереження, які провели російські та західноєвропейські етнографи у ХIХ-ХХ ст., дають цікавий матеріал про культуру, побут, вірування тюркських народів Сибіру, Алтаю, Далекого Сходу. Залучені до роботи етнографічні дослідження дозволили краще зрозуміти деякі явища й події, подані у середньовічних джерелах, так само краще “прочитати” археологічний матеріал, виявлений у чорноклобуцьких похованнях.

Лінгвістичні дослідження проводять паралелі між гузькою й азербайджанською мовами.

Другий розділ “Походження союзу чорних клобуків” складається з семи підрозділів.

У ньому розглянуто передумови та причини запрошення торків на руську службу, датування, дислокація тюркського корпусу на Русі, умови прийому на службу. Розглянуто питання господарського укладу, побуту та вірувань чорних клобуків.

Однією з головниї причин запрошення торків (гузів) на службу Давньоруській державі був активний наступ половців. Він викликав просування гузів до кордонів Русі, що ускладнило їх відносини з Києвом. У другій половині 60-х років ХI ст., склалася ситуація, коли обидві сторони - гузи й Русь, були зацікавлені у взаємному співробітництві проти половців. Русь страждала від половецьких нападів, торки ж виявилися в положенні між двома вогнями - половцями й Руссю. Запрошення торків на руську службу стало оптимальним рішенням для обох сторін.

Ця подія могла статися в другій половині 60-х - на початку 70-х років XI ст. У 1060 р. торки ще були ворожі Русі, а під 1080 р. “Повість минулих літ” вже називає їх “переяславськими”. Відповідно, що запрошення відбулося між двома цими датами. Початком процесу стало залучення торків, які спочатку служили самостійно на Русі до кінця ХI ст.

Наприкінці століття до них приєдналися два інших тюркських племені - берендеї й печеніги, що поклало початок формуванню союзу чорних клобуків. Інші пересування відбувалися вже на внутрішньому рівні, в середині самого союзу. В середині ХII ст., Київський літопис називає серед учасників союзу й інші племена - аепичів, ковуїв, турпеїв. На нашу думку, це могли бути відгалуження тих же торков і берендеїв. У літописах не сказано про прихід інших кочівників за цей період.

На першому етапі, з другої половини ХI ст., приблизно до середини ХII ст., тюркські гарнізони розміщалися в прикордонних містах Київського й Переяславського князівства (Переяслів, Торчеськ, Баруч тощо). Другий етап розміщення кочівників на Русі характеризується виникненням тюркських військових поселень у прикордонній південній смузі “Руської землі”. В 1050 р., у Київському літописі згадуються поселення з тюркськими назвами - переважна частина корпусу оселилася в області “Чорні клобуки”.

Окремий підрозділ роботи вивчає різні аспекти господарства, побуту, релігії чорних клобуків. Зіставлення повідомлень письмових джерел з матеріалами археології дозволяє зробити висновок, що “свої погані” продовжували залишатися скотарями, хоча й переходили до більш перспективних форм ведення скотарського господарства - напівкочового скотарства. До складу череди, за літописом, входили вівці, корови, коні, верблюди. Крім скотарства вони займалися торгівлею, про що свідчать візантійські джерела. Предметом торгівлі була, головним чином, худоба. Використання етнографічного матеріалу дозволило авторові з'ясувати значення деяких ритуальних предметів, виявлених у похованнях кочівників (ритуальні підвіски, бубонці, дзвоники, які нашивались на одяг або привішували до пояса, на шию). Як з'ясувалося, подібні підвіски не були звичайною прикрасою, а мали багатогранне ритуальне значення. Аналіз етнографічних даних дозволив пояснити деякі деталі тюркських похоронних комплексів.

Роль релігії в тюркському суспільстві й служителів культу, шаманів відтворюється завдяки широкому комплексному зіставленню матеріалів археології, етнографії, письмових джерел.

Всесвіт, відповідно до уявлень тюрків, мав трьохчастинну структуру:

- верхній рівень, де перебували боги та духи-помічники;

- у середньому, земному, вимірі жили люди; нижні, підземні, структури приділялися загробному миру, куди душі померлих переходили після смерті.

Вірування тюрків представлені декількома рівнями.

Вищі духи - заступники Степу мали антропоморфний вигляд. Особливе місце в пантеоні тюрків займали заступники водної стихії, які виступали у жіночому образі.

Духи-помічники більш низького рівня мали вигляд комах, комарів, мух. У ритуальних підвісках робилися отвори з метою вільного проникнення в них духів-помічників.

Релігійні уявлення чорних клобуків, як показують матеріали археології й письмові джерела продовжували залишатися язичеськими. Історики неодноразово відзначали марність спроб прилучити тюрок у широких (державних) масштабах до християнства (В.Т. Пашуто, Д. Шепард). Християнство проникало у вищі шари тюркського суспільства, про що свідчать археологічні матеріали, але далі не поширювалося.

У третьому розділі - “Участь чорних клобуків у боротьбі з половцями” - розглянута головна функція торків на руській службі - захист кордонів Русі, участь у боротьбі з половцями. Саме це було головною причиною запрошення торків на Русь. Сусідство Русі зі Степом становило постійну небезпеку, що відзначали багато істориків. Для захисту від кочівників застовувалися різні оборонні засоби, такі, як зведення стратегічних ліній валів, будівництво військових міст-фортець. Всі ці оборонні заходи Русь активно використовувала в боротьбі з печенігами, але половецька небезпека була значно серйознішою.

Для її відсічі й була створена “третя” лінія оборони у вигляді допоміжних тюркських загонів, розміщених вздовж південного руського кордону. Торки разом з русичами відбивають половецькі напади на території Русі вже наприкінці ХI ст.

У роботі приділена увага переходу Русі до наступальної тактики, походам у Степ кінця ХI - початку ХII ст., відзначеними у літописах. На нашу думку, одним з головних чинників такого переходу стала наявність допоміжних тюркських загонів у руському війську. Торки прекрасно знали степові маршрути, були знайомі з традиційною кочівницькою тактикою ведення бою, крім того, в Степу вони мали багато одноплемінників. Можна виказати достатньо обґрунтовану гіпотезу, що саме торки могли підказати ідею походів у глиб Степу.

Чорні клобуки брали участь не тільки у безпосередніх військових діях - в більшості походів на половців або відбитті їхніх нападів. Представники чорноклобуцького корпусу брали участь у Раді під час вирішення питань, пов'язаних з половецькою небезпекою. Вони були також учасниками князівських “снємів” (з'їздів) з половцями (як в 1155 р.). Проте залучення половців до внутрішніх справ Русі робило положення чорних клобуків трохи суперечливим.

Статистичні підрахунки дозволяють проаналізувати результати присутності тюркського допоміжного корпуса на Русі. Чорні клобуки брали участь у більшості військових операцій проти половців у протягом ХII ст.

Завдяки наявності тюркських гарнізонів у прикордонній руській лінії й створенню в середині ХII ст., області “Чорні клобуки”, яка складається з тюркських військових поселень, половецька агресія в другій половині ХII ст. була зведена практично до прикордонних зіткнень, які нерідко закінчувалися у чорноклобуцьких володіннях. Чорні клобуки були ініціаторами декількох походів у глиб Степу наприкінці ХII ст. Участь чорних клобуків в охороні південного кордону давала можливість Русі обходитися без значних заходів щодо відбиття нападів половців, суттєво заощаджувала економічні й людські ресурси країни.

У четвертому розділі “Участь чорних клобуків у історичному житті Давньоруської держави” висвітлено різні аспекти участі тюрків у політичному та суспільному житті Русі. Тут розглянуто такі важливі питання, як вибори князя, включення їх в систему землекористування Русі, роль тюрків у Київському князівстві. Чорні клобуки на Русі були представлені різними соціальними рівнями. Літописи називають знатних кочівників (бояр) - Каракоз Мнюзович, Корас Кокей й інших, князів - Контувдей, Кулдюрь. Основну масу становили пересічні дружинники, яких звичайно йменують стрільцями. Знатні клобуки входили до складу верхівки командування корпусом та приймали активну участь у політичному житті Русі. Вони були членами Ради, про що свідчать літописні звістки, брали участь у виборах великого київського князя. Той факт, що чорні клобуки висловлюють свій голос на користь того чи іншого претендента на київський стіл, є прекрасним показником їхньої суттєвої ролі в Давньоруській державі. З літописних повідомлень можна зробити обґрунтований висновок, що за свою службу вони одержували земельні дарування.

Окремо розглянуто питання про використання тюрків як виконавців убивств або екзекуцій князів. Це пов'язано з особливим положенням князя, як священної фігури, в давньоруському суспільстві. Легше покладати такі не зовсім почесні функції на іновірців.

Висвітлено також відносини чорних клобуків з великим князем київським, який був головнокомандувачем корпусом і мав свого представника в Пороссі, яким звичайно був хтось із молодших князів.

Аналіз літописів, доводить, що чорні клобуки перебували на службі виключно в того князя, хто обіймав Київський стіл. Князі мали право розпоряджуватися тюркським корпусом тільки поки займали Київ. Залишаючи його, вони втрачали право на звання великого князя, старшого серед всього князівського роду, а отже і право на розпорядження чорними клобуками. Самі кочівники віддавали перевагу співробітництву з Мономаховою князівською лінією, завжди підтримували її представників і не підтримували князів з роду Ольговичів. Це пов'язано з тим, що останні часто залучали половців до вирішення внутрішніх питань на Русі, міжусобних дій. Головні землі Ольговичів, їхня база знаходилась на Лівобережжі. В той час як Мономаховичі, чия головна база була у Київській землі та Волині (особливо нащадки Мстислава Володимировича, північна гілка Мономаховичів знаходилась далеко, на Північному Сході), намагалися спиратися на чорних клобуків у будь-яких внутрішніх усобицях й самі завжди підтримували їх. Проте, коли до влади в Києві приходили представники протилежної князівської лінії, чорні клобуки переходили в її розпорядження.

Відзначаються дві головні політичні фактори Київського князівства - київське боярство й чорні клобуки. Саме ці дві сили багато в чому визначали його політику. Перевагу отримував князь, якого підтримували чорні клобуки. Інтереси останніх та феодальної верхівки Київської землі переважно збігалися. Якщо князеві було відмовлено в підтримці боярства й чорних клобуків, він реально не міг розраховувати зайняти київський стіл.

У “Висновках” узагальнюються основні результати роботи. На базі комплексного аналізу відомих на сьогодні історичних, археологічних, етнографічних та антропологічних джерел узагальнено історію виникнення та розвитку унікального історичного явища - тюркського об'єднання, інкорпорованого у систему Давньоруської держави, - союзу чорних клобуків. Для цього було зібрано та вивчено давньоруські літописи, повідомлення східних, візантійських та західноєвропейських хронік та повідомлень. Залучені фольклорні матеріали. Розглянуто археологічні та етнографічні матеріали і паралелі. Критично вивчено історіографію з цієї проблематики та залучено до дослідження матеріали й найбільш обґрунтовані висновки багатьох фахівців з різних аспектів проблеми.

В результаті здійсненого дослідження автор прийшов до наступних висновків.

Головною передумовою появи й оселення на землях Русі торків, берендеїв, печенігів та інших тюркських племен стала геополітична ситуація, що в Степу у середині ХI ст., пов'язана з масовим рухом половців на захід й спричинила серйозні зміни в Північному Причорномор'ї. Половці витискували тюркські племена гузів і печенігів з їх звичних територій. Частина цих племен була змушена шукати порятунку на території Київської Русі, з якою донедавна вони ворогували. Експатріація цих тюркських племен створила складну ситуацію в Середньому Подніпров'ї. Та поява спільного могутнього ворога, який серйозно загрожував самому існуванню як згаданих тюркських племен, так і самої Русі в остаточному підсумку призвело до запрошення торків на руську службу в якості допоміжної військової сили. Сталося це наприкінці 60-70-х роках ХІ ст.

Союз тюрків, який дістав назву у літописах чорних клобуків складався поступово. На першому етапі він складався переважно з одних торків. Наприкінці ХІ ст. до торків приєдналися два інших тюркські племені - берендеї та печеніги, що поклало початок формування самого союзу. В середині ХІІ ст. літопис згадує ще племена аепичів, ковуїв, турпеїв. На першому етапі (70-ті рр., ХІ - середина ХІІ ст.) тюркські гарнізони розміщалися в прикордонних містах Київського та Переяславського князівств. Другий етап (середина ХІІ - середина ХІІІ ст.) характеризується функціонуванням у Пороссі особливої області під назвою “Чорні клобуки” з поселеннями, які мали тюркські назви, куди й перейшло більшість чорних клобуків.

Дислокація корпусу чорних клобуків обмежувалася “Руською землею”. Зосередження поховальних пам'яток чорних клобуків та локалізація поселень з тюркськими назвами доводить, що область “чорні клобуки” знаходилась в Пороссі. Головним містом області, резиденцією намісника великого князя київського був Торчеськ. Поява чорних клобуків в інших землях Київської Русі була зумовлена лише їхньою участю у різних заходах великого князя й мала виключно тимчасовий характер. Головним заняттям чорних клобуків було скотарство, що мало вже напівосілий характер, й, вірогідно, торгівля худобою. Релігія чорних клобуків продовжувала залишатися язичеською.

Головною функцією союзу чорних клобуків на Русі була боротьба з половцями, захист від них південних кордонів Русі. Для цього й розміщався у стратегічному регіоні - Пороссі допоміжний тюркський корпус. Звідси було зручно відбивати половецьки напади, прийти на допомогу в інші райони Київської чи Переяславської землі, звідси було зручно організовувати походи в глиб Степу проти різних угруповань половців.

Чорні клобуки надали перевагу Русі, вільно володіючи традиційною кочівницькою зброєю та тактикою, добре знаючи степові маршрути. Саме із залученням тюркського допоміжного корпусу Русь на початку ХІІ ст., переходить до наступальної тактики по відношенню до половців, до масштабних походів у глиб степу. Великі князі київські також активно використовували чорних клобуків у внутрішніх конфліктах, під час боротьби за Київ. Функції захисту Русі від половців чітко виконувалися чорними клобуками протягом усього часу існування союзу. Це мало позитивні наслідки для історичного розвитку Давньоруської держави, заощаджуючи їй людські та економічні ресурси.

Перебуваючи в складі двньоруської державної системи протягом майже двохсот років, чорні клобуки брали активну участь у політичному житті Давньоруської держави. Вони впливали на вибір великого князя київського, брали участь у Раді, князівських з'їздах тощо. Не зважаючи на тісне співробітництво, чорні клобуки зберегли головні риси свого господарського укладу та побуту, свою релігію. Тільки незначна частина тюркської знаті зазнала впливу християнства.

Союз чорних клобуків закінчив своє існування під час самої монгольської навали. Археологічні матеріали показали, що:

- частина їх перемістилася за Урал разом із завойовниками; інша частина відкочувала в Молдавію;

- в той же час велика кількість тюркських поховань післямонгольського часу зафіксована в Пороссі.

Чорні клобуки зробили і певний внесок у етнічний розвиток населення південних районів Київської Русі.

історія тюркський військовий

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПРАЦЯХ

1. Формирование союза кочевых племен по данным “Повести временных лет” // Гуманитарный журнал. - Днепропетровск. - 2000. - № 2. - С. 95-99.

2. Позитивні та негативні наслідки спілкування з кочовиками // Гуманітарний журнал. - Дніпропетровськ. - 2000. - № 3-4. - С. 83-88.

3. О значении бубенчиков у тюркских народов (о бубенчиках из частной коллекции) // Гуманитарный журнал. - Днепропетровск. - 2003. - № 2. - С. 53-62.

Размещено на Allbest.ru