Соціально-економічна діяльність земств в Україні (1864 - 1917 роки). Історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСТВ В УКРАЇНІ (1864 - 1917 рр.): ІСТОРІОГРАФІЯ

Виконала:

ШАРАВАРА ТАМАРА ОЛЕКСІЇВНА

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Її обсяг становить 247 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (207 сторінок), списку використаних джерел та літератури (40 сторінок, 418 назв).

Вступ. Актуальність дослідження визначається певним прагматичним значенням історіографічного узагальнення досвіду минулого для реформування органів місцевого самоврядування в сучасній Українській державі. Разом з тим актуальність обраної теми визначається внутрішніми потребами самої історичної науки, її постійним прагненням рухатися уперед на основі аналізу і узагальнення уже досягнутого. Особливого значення цей чинник набуває на сучасному етапі розвитку Української держави, коли, з одного боку, зростає інтерес до історичного минулого, а, з іншого - здійснюється процес активного оновлення історичних знань. Він якраз і супроводжується підвищенням зацікавленості щодо поглядів, позицій та концепцій істориків, особливостей функціонування вітчизняної історичної науки в радянську і посткомуністичну добу.

Актуальність обраної теми визначається сучасним етапом історичної науки. Впродовж 1990-х років - на початку XXІ ст. в Україні вийшла ціла низка нових праць, які руйнують панівні у радянські часи стереотипи, суттєво збагачують і значною мірою змінюють наші попередні уявлення про діяльність земств і українських земств зокрема. А це, в свою чергу, вимагає комплексного історіографічного аналізу всього масиву найновішої літератури, об'єктивної оцінки реального стану розробки проблеми, виокремлення концепцій, думок і поглядів, що сприяють нагромадженню історичних знань і їх подальшому розвитку, визначення вузьких місць, прогалин і обґрунтування тематики подальших досліджень.

Нагальна потреба неупередженого аналізу особливостей формування за радянської доби історичних знань про органи місцевого самоврядування Російської імперії та їх внесок у вирішення соціально-економічних нужд населення, висуває обрану тему до актуальних напрямків дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми „Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01 БФ 04601), яка включена до тематичного плану, що розробляється історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сукупність основних груп історичних джерел з історії земств нагромаджених як у дорадянський період, у радянський, так і в пострадянський час.

Предметом дослідження є провідні напрями зародження, становлення і збагачення наукових знань із соціально-економічної діяльності українських земств, що існували у період із 1864 до 1917 років, формування концептуальних засад їх дослідження, виявлення основних тенденцій і закономірностей цих знань.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження мають два виміри:

а) межі реальних історичних подій, пов'язаних із становленням та розвитком органів місцевого самоврядування (земств). Необхідно зазначити, що відповідно до Положення 1864 року в Російській імперії розпочалося формування органів місцевого самоврядування. В Україні, як складовій Російської імперії, цей процес затримався на Лівобережжі у шести губерніях на 1-2 роки, а на Правобережжі на кілька десятиліть. Розв'язання питання про формування земств на Правобережній Україні почалося із законодавчого акту 1904 року, а реальне втілення його на практиці мало місце із 1911 року. Специфіка становлення органів місцевого самоврядування на українських землях перш за все полягає у тому, що земства окремих губерній мали власну, відмінну від інших, господарську спеціалізацію, різний соціальний склад гласних, робили різний, за рівнем, внесок у розбудову народного господарства регіону. Зазвичай їм доводилося стикатися із бюрократичними перешкодами, на них покладалося більше навантаження у роки Першої світової війни, оскільки українські землі стали епіцентром воєнних подій. Таким чином, специфіка існування українського земства потребує окремого детального вивчення науковцями і особливо внеску органів місцевого самоврядування у вирішення соціально-економічних проблем регіонів, так як вони виявилися для більшості прошарків населення найболючішими.

б) межі зародження, розгортання і проведення самих наукових досліджень даної проблеми, початковий рубіж яких співпадає з подіями реальної історії, тобто з початком 1864 та 1865 років, коли земства почали утворюватися на Україні, а кінцевий припадає на наше сьогодення.

Мета дослідження полягає в тому, щоб відтворити у всій складності та суперечності процес формування історичних знань про становлення і розвиток земств та соціально-економічні здобутки безпосередньо українських земств, з'ясувати головні напрями та відстежити основні історичні концепції у вивченні цієї теми, розкрити особливості методики та встановити загальний стан і повноту її дослідження, означити і обґрунтувати конкретні пропозиції щодо подальшої наукової розробки історії українського земства.

Мета роботи реалізується шляхом виконання наступних дослідницьких завдань:

· виявити, систематизувати, класифікувати і охарактеризувати основні групи історіографічних джерел з історії органів місцевого самоврядування Російської імперії;

· обґрунтувати основні історіографічні періоди вивчення історії становлення та соціально-економічних надбань земств в Україні, показати їх характерні особливості;

· виявити провідні напрями і основні тенденції дослідження історії українських земств;

· осягнути вагомість і значення дослідницьких результатів та визначити їх залежність від конкретно-історичних умов;

· висвітлити новітні підходи дослідників до історії українського земства, зумовлені деідеологізацією історичної науки та подоланням нашарувань так званого партійно-класового підходу до висвітлення історичного минулого;

· визначити внесок зарубіжних істориків у вивчення господарської діяльності органів місцевого самоврядування Російської імперії;

· окреслити недосліджені, недостатньо вивчені або сфальсифіковані аспекти проблеми;

· узагальнити історіографічні уроки і обґрунтувати перспективи дослідження теми.

Методологічною основою дисертації є насамперед принципи: історизму, об'єктивності, всебічності, наступності тощо. У роботі в поєднанні використовуються загальновизнані методи аналізу і синтезу, періодизації, проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, синхронний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній узагальнено процес формування історичних знань про суть, особливості і практику реалізації соціально-економічних завдань, які ставили земства в Україні. У дисертації обґрунтована сучасна періодизація вивчення теми, подана ґрунтовна характеристика кожного з історіографічних періодів. Переглянуті офіційно санкціоновані в радянські часи висновки щодо публікацій про земства, які насправді характеризувалися наявністю самобутніх поглядів на цю проблему. У дисертації здійснено нову історіографічну оцінку радянської літератури з різних аспектів діяльності земств, що з'явилася у 1920-х - 1980-х роках, показано її підпорядкованість панівним у радянському суспільстві політичним поглядам. Це і визначило зміст відповідних праць, який не відповідав історичним реаліям. самоврядування земство україна

Із сучасних позицій проаналізовано частину праць дослідників діаспори, визначено місце зарубіжної історіографії в дослідженні історії українського земства. У дисертації розглянуто найновіші публікації, які ще не підлягали історіографічному аналізу, розкрито їх важливе значення для переосмислення значення соціально-економічної діяльності українських земств. У роботі подано історіографію окремих аспектів теми, переосмислено низку оцінок, висновків, які раніше домінували в історичній науці, виокремлено проблеми, перспектива розробки яких дослідниками може бути продуктивною.

Науково-практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони з'ясовують сучасний стан дослідження історії українського земства і допомагають історикам краще орієнтуватися у великому масиві літератури, критично до неї ставитися, конкретніше бачити досягнення і наявні недоліки у вивченні теми. Робота дозволяє привернути увагу дослідників до невирішених завдань, до розробки мало досліджених і актуальних питань. Результати дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії вітчизняної історичної науки, при розробці нормативних і спеціальних курсів з історії України для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації апробовані на всеукраїнських конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція „Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХІ століття” (Полтава, 2001); Міжнародна наукова конференція „Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002); Всеукраїнська науково-практична конференція „Фермерські господарства на Поділлі: історична ретроспектива і сучасний стан” (Кам'янець-Подільський, 2003); Перше засідання Всеукраїнського „круглого столу” „Сарбеївські читання” (Київ, 2003). За темою дисертації опубліковано 5 статей: 4 у фахових збірниках наукових праць, із яких одна в співавторстві загальним обсягом 2,4 друк. арк.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Стан наукової розробки, періодизація та джерельна база дослідження” зазначено, що історіографічні дослідження, які так чи інакше пов'язані з обраною темою і позначилися на її розробці, досить різноманітні за своєю тематикою і змістом. При вивченні соціально-економічної діяльності земств були досліджені історичні джерела 1864-1917 років, радянської доби та сучасного періоду.

Перші спроби історіографічного аналізу діяльності земств були зроблені Б.Б. Веселовським, П.П. Гронським, О.Ф. Фортунатовим.

У своїх працях автори вміщували огляд літератури із земської проблематики, який більше нагадував бібліографічний опис.

Історіографічний аналіз діяльності земств продовжили радянські історики, але вже з точки зору класового підходу. Серед вчених, які розробляли історіографію земства в зазначений період варто назвати прізвища В.В. Гармізи, М.Д. Карпачова, Є.Г. Корнілова. Для того щоб докладніше зрозуміти причини відсутності української тематики у вивченні земств варто проаналізувати узагальнюючі праці з історіографії радянського суспільства та історії України, що розкривають особливості історичної науки. Марксистські методологічні підходи до історіографії, її періодизації, методики дослідження та оцінки історичних праць мали безпосередній вплив і на проблемну історіографію.

З крахом тоталітаризму і проголошенням суверенітету та державної незалежності України виникли умови для об'єктивної переоцінки історичних знань. Побачили світ історіографічні дослідження підготовлені на якісно новому рівні. Висновки сучасних дослідників щодо особливостей функціонування радянської історичної науки, становлять серйозне підґрунтя для проблемної історіографії включаючи і обрану тему. До таких належать роботи В.П. Коцура, С.Г. Водотики.

Стан наукової розробки даної теми суттєво поповнили роботи сучасних дослідників історіографії російських та українських земств. Це праці В.В. Курченко, В.П. Рябцева та О.М. Обметко, О.О. Бакуменко, І.М. Миколаєнко та інші. Вчені зробили спробу дати історіографічний аналіз різним напрямам діяльності органів місцевого самоврядування, визначили періоди вивчення історії українського земства, узагальнили здобутки земств на ниві господарської і культурно-просвітницької роботи. Історіографія діяльності українських земств знайшла своє відображення в перших розділах дисертаційних досліджень українських вчених та в окремих дисертаційних роботах.

Загалом, вивчення земської проблематики відбувалося в кілька історичних етапів: перший - 1864-1917 роки; другий - 1917-початок 1990-х років; третій - сучасний із початку 1990-х років і по сьогодення. В першому, умовно можна виділити два періоди дослідження проблеми а) 1864 - 1890; б) 1890 - 1917 роки. У другому етапі, що окреслений 1917 - початком 1990-х років можна виділити такі періоди: а)1917 - кінець 1920-х років; б) кінець 1920-х років - перша половина 1950х років; в) друга половина 1950-х років - середина 1960-х років (період „Відлиги”); г) друга половина 1960-х років - середина 1980-х років (період „Застою”); д) 1985 - початок 1990-х років (перебудовний період та здобуття Україною незалежності) Така періодизація обумовлена політичними процесами, які мали місце із 1917 до початку 1990-х років і безпосередньо впливали на об'єктивність тверджень істориків.

На відміну від двох попередніх періодів, де вивчення українських земств відбувалося переважно в контексті російських, у сучасному періоді, що починається із початку 1990-х років, істориками приділена значна увага розробці джерел та вивченню публікацій, в яких висвітлюється діяльність органів місцевого самоврядування в Україні.

Підсумовуючи огляд історіографії, слід зазначити, що в багатьох роботах піднімалися питання загального характеру із досліджуваної теми, які так чи інакше пов'язані з соціально-економічною діяльністю земств. Тема означеного дослідження вивчалася тільки в деяких її напрямах та аспектах.

Джерельна база дослідження охоплює історіографічні джерела. Під ними розуміють ті, які несуть відомості про розвиток, збагачення і тенденції історичних знань. Перша група історіографічних джерел охоплює монографічні розвідки присвячені процесам становлення та здобуткам органів місцевого самоврядування. У видовому плані ця група досить різноманітна, вона включає брошури, статті, дисертації тощо. Тобто дослідження з моно-проблеми. Другу групу джерел становлять узагальнюючі праці з історіографії земства, а також видання з історіографії історії СРСР, УРСР, сучасні історіографічні розробки. До третьої групи джерел відносимо довідникові видання, матеріали Всеросійських виставок, календарі-довідники, навчальні посібники та підручники, енциклопедії та енциклопедичні словники. Четверту групу складає преса і публіцистика. П'ята група містить мемуарну літературу, зокрема спогади земських діячів.

У другому розділі „Дорадянська історіографія про соціально-економічну діяльність земств в Україні” основна увага зосереджена на літературі, в якій відображено напрями соціально-економічної діяльності органів місцевого самоврядування.

Необхідно зазначити, що на Лівобережжі, де земства почали фактично діяти із 1865 року, відклався значний масив документального матеріалу, на основі якого були написані численні роботи наукового, публіцистичного характеру, які розкривають соціально-економічну діяльність земств України та потребують вивчення. У Південно-Західному краї земські установи почали діяти з 1904 року на підставі Положення від 2 квітня 1903 року. Фактично виборними у даному регіоні органи місцевого самоврядування стали із 14 березня 1911 року. Таким чином опубліковані видання про соціально-економічну діяльність земств у даному регіоні становлять для нас науковий інтерес і підлягають аналізу, незважаючи на те, що кількісно їх значно менше ніж видань присвячених земствам Лівобережжя.

Джерела із зазначеної проблеми, що публікувалися у вказаний період варто поділити на декілька груп: праці, що розкривають соціально-економічну діяльність земств; оглядові публікації присвячені земствам в цілому; роботи, що розкривають конкретні напрями діяльності земств; дослідження з історії земств окремих губерній; мемуарна література.

Проаналізувавши праці, які були надруковані у період становлення та активної діяльності органів місцевого самоврядування ми дійшли висновків, що історіографія соціально-економічної діяльності земств в Україні представлена значною групою досліджень, у яких автори деталізували різні напрями їхньої роботи. Більшість праць містить цінні історичні факти підтверджені широким цифровим матеріалом. Найбільш висвітленою є історія губернських земств Лівобережної України, тоді, як історія повітових земств розкривалася у контексті діяльності губернських земств. Найактивнішими земствами, у вирішенні соціально-економічних проблем населення можна вважати Чернігівське, Полтавське, Катеринославське, Харківське. Найглибший аналіз прорахунків та здобутків українських земств на ниві народного господарства вміщено в ювілейних збірниках присвячених кожному губернському земству окремо. Найчисельнішою є література, що відображає різноманітні напрями господарської діяльності земств. Варто також зазначити, що на оцінки діяльності органів місцевого самоврядування прямо впливали політичні зміни, що відбувалися в державі. Так, у період Контрреформ, з'являються публікації критичного змісту, більшість із яких не сповнена фактичних матеріалів і являє собою безпідставну критику. У період Першої світової війни, коли земства взяли на себе виконання завдань навіть не передбачених Положенням про земські установи, пов'язаних із наданням допомоги хворим, пораненим, діючій армій у вигляді постачання коней, тяглової худоби тощо, історіографія господарської діяльності земств не містить жодного моменту критики. Земства отримали належне визнання з боку влади та військового командування, що не могло не відобразитися у публікаціях. Таким чином, у дорадянській історіографії всебічно висвітлені різноманітні напрями господарської діяльності земств в Україні і серед них: медична діяльність, освітня, пожежна, кооперативна, статистична, сільськогосподарська. У цих сферах роботи земства розробили чітку програму, виділяли кошти, планували свою діяльність. Розкрито їх внесок у покращення соціального захисту населення та його економічний добробут. Найменш висвітленими лишилися: діяльність за доглядом в'язниць, притулків, дітьми сиротами, внесок земств у поширення телефонного зв'язку. Остання сфера знайшла своє відображення лише у чотиритомній праці Б.Б. Веселовського.

У третьому розділі „Радянська та зарубіжна історіографія про соціально-економічну діяльність земств в Україні” міститься аналіз різноманітних джерел, в яких подано оцінки господарської діяльності органів місцевого самоврядування в Україні.

Соціально-економічна діяльність органів місцевого самоврядування Російської імперії знайшла своє відображення в наукових, енциклопедичних, публіцистичних виданнях радянської доби. До кінця 1920-х років радянська історична наука не була цілком підпорядкована ідеології. У Києві, Харкові, Полтаві були надруковані праці Б.Грінченка, О.Я Єфименко в яких неупереджено оцінювалася господарська діяльність земств. У 1920-30-х роках світ побачили спомини земських діячів І.І.Петрункевича, А.В.Філатова, Ф.І.Родічева та ін. Їх праці виходили не тільки за кордоном, а й у Москві. Серед споминів домінують праці присвячені земській статистиці, медицині, агрономії тощо. Із завершенням доби українізації та НЕПу ставлення до органів місцевого самоврядування Російської імперії змінюється докорінним чином. Єдиним науковим методологічним підґрунтям поступово стає марксизм-ленінізм. Праці В.Леніна розглядаються як міцний фундамент для розуміння історичного процесу. Необхідно відмітити, що праці В.І.Леніна не виділяються оригінальністю з точки зору зроблених ним оцінок. Більшість із них за стилем нагадують публіцистику П.Б. Аксельрода, М.П. Драгоманова, С.Ю. Вітте. Нищівна оцінка земських установ, як „п'ятого колеса до воза” належить не В.Леніну, а письменнику М.Є. Салтикову-Щєдріну, який скептично ставився до самоврядування в умовах російського абсолютизму. Так, почала утверджуватися нова історична концепція, яка формує негативний погляд на дорадянське минуле, особливо коли влада прагне протиставити земствам інші органи порядкування громадами - ради. Але у 1920-х роках мали місце наукові публікації, що глибоко аналізували господарську діяльність земств і позитивно її оцінювали. Їх авторами були М.І. Яворський, М.Н. Покровський, А.А. Кауфман. Вони мають велику наукову цінність, оскільки вміщені в них факти не мають згадки в інших виданнях.

З кінця 1920-х років друкуються підручники з історії Росії, енциклопедичні видання в яких об'єктивного відтворення історії земства ми вже не знайдемо. Незважаючи на всю заідеологізованість історичної науки в радянську добу, під час Великої Вітчизняної війни було опубліковано кілька праць присвячених соціальним досягненням земств. Це праця А.П. Погребінського „До історії союзів земств та міст у роки імперіалістичної війни”. Автор порівнює ситуацію 1914 року із 1941 і прагне привернути увагу громадськості до органів самоврядування, на чиї плечі було покладено розв'язати місцеві господарські проблеми. Аналогічною є праця А.Н. Стискіна, присвячена земській хірургії. Як бачимо, земства були предметом уваги в означених роках і тому висновки багатьох дослідників земства, які зазначають, що до періоду „Відлиги” земства не вивчалися - не відповідають реальному стану справ.

На початку 1950-х років у працях істориків починає простежуватися певний шаблон, від якого вони не відходять до кінця 1980-х років. У курсах лекцій друкується відповідний набір цитат класиків марксизму-ленінізму і власного „почерку” істориків ми вже не спостерігаємо.

У 1960-х роках відзначається сторіччя заснування земських установ і історики активізують дослідження, але в певному руслі - вивчають земську контрреформу, участь земств у ліберальному русі. Дослідники в цей час зосередили увагу на вивченні взаємовідносин земств з органами державної влади, на внутрішньополітичних кризах в Російській імперії. Привертають увагу праці Л.Я. Корнейчук, яка вивчила пореформені економічні проблеми в імперії та рівень суспільно-економічної думки в Україні в 1870-х роках ХІХ століття.

Історія земств України знайшла своє відображення в працях представників діаспори, хоча господарська діяльність земств була розкрита ними у більшій мірі описово. Конкретні напрями діяльності земств майже не знайшли свого відображення на сторінках публікацій діячів діаспори, але загальний аналіз їх діяльності автори подавали.

1980-ті роки, сучасні історики назвали періодом регіональних досліджень. При вивченні історії регіонів центральне місце у працях істориків приділено проблемам практичного внеску земських установ у розвиток народного господарства. Розпочалося активне вивчення різнопланової діяльності Київського, Чернігівського, Харківського, Катеринославського, Бесарабського земств. Найбільшу увагу регіоналісти приділили аналізу земських бюджетів, соціальному складу земських установ, участі окремих земських діячів у політичних рухах тощо. Дослідники використала місцеві архіви, вони прагнули визначити особливості досліджуваних губерній і повітів. Не обійшли у вагою і Правобережжя. Розробкою проблем соціально-економічного плану, які вирішували земства на Правобережжі займалися М.Н. Лещенко та І.В. Сесак.

Необхідно зазначити, що наприкінці 1980-х років залишилося ряд галузей соціально-економічної діяльності земств, які не були докорінним чином висвітлені у науковій літературі. Невивченими лишилися фінансова система земств, участь земств у кооперації, у переселенській політиці доби столипінських реформ, економічні і соціальні заходи земств у голодні роки кінця ХІХ століття, підприємницька діяльність земств, їх участь у загальноросійських соціально-економічних процесах.

Також необхідно відмітити, що радянська історіографія не стала логічним продовженням вивчення земських проблем започаткованих в дорадянський період. Українським земствам присвячена незначна кількість монографічних розвідок і певну активізацію досліджень простежуємо наприкінці 1980-х років.

У четвертому розділі „Сучасна історіографія соціально-економічної діяльності земств в Україні” аналізуються умови, в яких відбувається вивчення історії земства та праці, що відображають господарську діяльність земств.

З крахом радянського тоталітаризму, з проголошенням державної незалежності України виникли умови для об'єктивного висвітлення історії земств. Сучасну літературу з історії земств можна поділити на три групи: новітні енциклопедичні видання, історико-соціологічні нариси, курси лекцій; наукові монографічні розвідки у періодичних виданнях та дисертаційні дослідження; історичні видання зарубіжних авторів.

Необхідно відмітити, що переважна більшість сучасних навчальних посібників з історії обмежується викладом матеріалу про земства у розділі „Реформи 60-х - 70-х років ХІХ століття” чи у розділі присвяченому ліберальному та опозиційному рухам. Діяльність земств на початку ХХ століття у підручниках не висвітлюється, окрім поодиноких досліджень.

Зарубіжна сучасна історіографія має такі особливості: українські земства згадуються лише в контексті діяльності російських для порівняльного аналізу. Досить часто позитивно оцінюється господарська діяльність Чернігівського та Харківського земств; переважна увага зарубіжних науковців зосереджується на медичній та статистичні й діяльності земств різних регіонів Російської імперії.

На сьогодні активізовано вивчення внеску українських земств у вирішення господарських проблем, що виникли в роки Першої світової війни. Чисельно збільшилася кількість наукових розвідок присвячених сільськогосподарській діяльності українських земств, а саме їх внеску у заснування дослідних полів, поширення добрив та техніки, проведення щеплень для худоби, поширення нових сортових культур тощо. Активізовано вивчення земської благодійницької діяльності, поглиблено вивчення участі українських земств у розбудову шкільної та просвітницької діяльності.

На сучасному етапі зросла кількість дисертаційних досліджень присвячена земствам окремих губерній, а також різним напрямам діяльності українських земств. Спробу комплексної історіографічної оцінки діяльності земств здійснила І.М. Миколаєнко, а оцінку соціально-економічній діяльності українських земств дала О.М. Обметко. Найкраще вивченим є Лівобережжя України та Південь. Певний вакуум спостерігається відносно господарської діяльності земств Правобережної України. На сьогодні не існує комплексного наукового дослідження, яке б глибоко висвітлювало всі сфери господарської діяльності земств в окремо взятій губернії, а також відсутнє комплексне дослідження діяльності земств України в цілому.

У висновках дисертації містяться загальні підсумки дослідження, основні з яких виносяться на захист:

Стан наукової розробки обраної теми свідчить, що історики підготували низку праць, в яких зверталися до окремих аспектів історіографії, як земств Російської імперії загалом, так і суто земств України. Історіографічні джерела з історії органів місцевого самоврядування можна поділити на такі групи: 1.монографічні праці присвячені моно-проблемі (брошури, статті, дисертації); 2. узагальнюючі праці з історії земства, а також видання з історіографії історії СРСР, УРСР, сучасні історіографічні розробки; 3. довідникові видання та матеріали Всеросійських виставок;4. преса і публіцистика; 5. мемуарна література.

Впродовж 140 років науковці зібрали й узагальнили конкретно-історичний матеріал. Дослідження земств відбувалося у відповідності до тенденцій розвитку історичної науки і включає три основних історіографічних етапи: 1) перший (1864-1917роки); 2) другий (1917-початок 1990-х років); 3) третій - сучасний, з початку 1990-х років і до сьогодення. У кожному історіографічному періоді головні напрями, методологія та методика дослідження земської історії визначалися сукупністю різних чинників. Визначальний вплив на дослідження кінця ХІХ - початку ХХ століття здійснили Контрреформи 1890-х років, революційні подій 1905-1907 років, столипінські перетворення, Перша світова війна. З приходом до влади більшовиків на історичні дослідження вже мали вплив ідеологія правлячої комуністичної партії, яка монополізувала державні функції. За цих умов об'єктивність висвітлення історії земства приносилося в жертву ідеології та політиці. Після розпаду СРСР, відбулися якісні зміни у дослідженні історії земств та історії українських земств зокрема, зумовлені, звільненням історичної науки від марксистсько-ленінської ідеології.

У дорадянський період історики започаткували вивчення таких напрямів діяльності земств: економічного (сільське господарство, агрономія, ветеринарія, кооперація, дрібне кредитування), медичного (фінансування медичної справи, навчання медичного персоналу, збільшення медичних пунктів, проведення щеплень), соціального (організація притулків для сиріт, допомога біженцям під час війни), пожежного, освітнього, статистичного. В радянський період вивчалася опозиційна діяльність та ліберальний земський рух. Радянські історики не продовжили розробку та вивчення напрямів діяльності земств започатковану в дорадянський період. У 1980-х років розпочалися регіональні дослідження. До цього періоду були надруковані поодинокі праці присвячені земствам України. В цілому земства України вивчалися в контексті діяльності російських. На сучасному етапі зроблено значний внесок у вивчення соціально-економічної діяльності земств України. Зроблені наукові спроби вивчити освітню, соціально-економічну в цілому, медичну, пожежну, статистичну діяльність органів самоврядування в Україні.

Період радянського тоталітаризму згубно вплинув на історичну науку. З кінця Великої Вітчизняної війни і до середини 1950-х років земства перестали бути об'єктом наукової уваги. Хрущовська „Відлига” позитивно позначилася на якості наукових досліджень, але земська проблематика виявилася мало продуктивною. У другій половині 1960-х - першій половин 1980-х років з'явилася найбільша кількість праці присвячених земствам за увесь радянський період. Вивчення земства стало можливим через деталізацію більш загальних тем (ліберального руху, опозиційного руху, освіта в Російській імперії тощо). В роки горбачовської „Перебудови” почала вивчатися земська медицина, статистика, участь у піднесенні сільського господарства, але докорінних зрушень в історичній науці не відбулося і методологічна основа наукових розробок залишалася незмінною.

На сучасному етапі історичних досліджень значне місце посіли проблеми вивчення земств України. Поштовхом послужила розбудова органів самоврядування на місцях в незалежній державі, а також необхідність використання досвіду попередніх поколінь. Предметом наукових досліджень стали різні напрями діяльності земств України та окремі губернські земства в цілому. Розширилися географічні межі вивчення земств України. Окрім Лівобережжя активно вивчаються земства Півдня України, але значно менше Правобережжя.

Історики діаспори в роки радянського тоталітаризму видали низку праць за кордоном, в яких поява земств оцінювалася позитивно. Характеристика земської діяльності у більшості робіт мала загальний характер і земства України не виокремлювалися із загального контексту, окрім кількох досліджень. Більшість авторів ставили собі за мету порівняти стан народного господарства Російської імперії до запровадження земств і в роки плідної їх господарської діяльності. Історики діаспори вказували на факти, які замовчували прибічники абсолютизму.

На сьогодні необхідно звернути увагу на відсутність комплексної оцінки діяльності усіх земств України, кожного окремого губернського земства, а також на недостатню вивченість земств Правобережжя. Практично не вивченими залишаються сфери участі українських земств у втіленні столипінської аграрної реформи, у розбудові поштової справи та телефону, в утриманні в'язниць та ін.

Багато проблем з історії українських земств знаходиться на перетині різних наук: історії, педагогіки, правознавства. Нагальним є створення міждисциплінарних досліджень. Це дасть можливість виявити нові грані в історії українського земства та сприятиме зростанню авторитету історичної науки. Також, варто результати соціально-економічної діяльності земств та методи практичного втілення досягнень у життя розроблені земствами, зробити доступнішими широкому загалу читачів та діячів сучасних органів місцевого самоврядування.

Аналіз наявної наукової літератури свідчить, що на сьогодні закладена основа для об'єктивного відтворення цілісного історичного полотна з історії земств України.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3. Хоменко Т.О. З досвіду самоврядного регулювання економіки // Регіональні перспективи. - 2001. - №5-6 (18-19). - С. 105-106.

4. Хоменко Т.О. Преса і публіцистика 1864-1917 років про земства (історіографія) // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип. 13. - С. 241-247.

5. Хоменко Т.О. Створення волосних земських установ: історіографія початку ХХ століття // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2003. - Вип. 14. - С. 285-293.

6. Хоменко Т.О. Політико-правове протистояння земств з імперською владою в Україні (історіографія ІІ половини ХІХ - початку ХХ століття) // Історична пам'ять. 1-2'2003. Науковий збірник. - Полтава: АСМІ, 2003. - С. 52-59.

7. Хоменко Т.О. Історіографічне дослідження діяльності земств Наддніпрянської України у сфері модернізації сільськогосподарського виробництва періоду другої половини ХІХ - початку ХХ століття // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Випуск VI. - Київ: Ін-т історії України НАН України, 2003р. - С. 406-411 (В співавторстві з М.А.Якименком. Особисто автором проаналізовано внесок Полтавського, Харківського, Київського та Катеринославського губернських земств у модернізацію сільського господарства, а також розроблено періодизацію дослідження цієї проблеми в історичній науці.)

АНОТАЦІЇ

Шаравара Т.О. Соціально-економічна діяльність земств в Україні (1864-1917 рр.): історіографія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

У дисертації комплексно досліджуються опубліковані праці дорадянського, радянського та сучасного періодів, у яких відбито рівень внеску земств України у вирішення соціально-економічних питань. З'ясовано головні напрями у вивченні цієї теми, розкрито загальний стан і повноту її дослідження, визначено пропозиції щодо подальшої наукової розробки історії українського земства.

У роботі систематизовано, класифіковано і охарактеризовано основні групи історіографічних джерел з історії органів місцевого самоврядування Російської імперії. Визначено внесок зарубіжних істориків у вивчення господарської діяльності органів місцевого самоврядування Російської імперії.

Ключові слова: земство, історіографія, Російська імперія, Лівобережна Україна, Південна Україна, місцеве самоврядування, статистика, народне господарство.

Шаравара Т.А. Социально-экономическая деятельность земств в Украине (1864-1917 гг.): историография. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины.

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка - Киев, 2004.

Диссертация посвящена историографии социально-экономической деятельности органов местного самоуправления Украины. В диссертации комплексно исследуются опубликованные работы досоветского, советского и современного периодов, в которых отражен вклад органов местного самоуправления в решение социально-экономических проблем. Исследованы основные направления в изучении данной темы, очерчены основные сферы деятельности земств Украины, которые нуждаются в дальнейших исследованиях и не полностью отражены в литературе. В работе с акцентировано внимание на зависимости исторических исследований от исторических периодов и условий. Раскрыты новые подходы исследователей к истории и хозяйственной деятельности украинских земств, обусловленные деидеологизацией исторической науки. Изучен вклад зарубежных историков в изучение социально-экономической деятельности земств Российской империи. Хозяйственная деятельность земств в Украине не стала предметом специальных исторических исследований современных русских ученых. В большей мере они уделяли внимание земствам в целом, и только данные по деятельности некоторых земств в Украине приводились исследователями в качестве сравнительной характеристики. В большей мере, на сегодняшний день, русскими учеными исследована статистическая и медицинская деятельность земств в Украине.

В работах представителей диаспоры дается в целом положительная оценка социально-экономической деятельности земств в Украине, но отдельные сферы деятельности земств не отображены. Земства оцениваются в контексте исторических событий.

Изучение земской проблематики проходило в три исторических этапа: первый, с 1864 по 1917 год. В нем можно выделить два этапа исследования проблемы: а)1864 - 1890; б) 1890 - 1917 годы. Второй этап - с 1917 по начало 1990-х годов. В нем можно выделить такие периоды изучения социально-экономической деятельности земств: а) 1917 - конец 1920-х годов; б) конец 1920-х годов - первая половина 1950-х годов. в) вторая половина 1950-х годов - средина 1960-х годов; г) вторая половина 1960-х годов - средина 1980-х годов; д) 1985 год - начало1990-х годов.

Этот этап содержит источники наработанные в эпохи хрущевской “Оттепели”, брежневского “Застоя”, и горбачевской “Перестройки”. Третий - современный период может быть очерчен началом 1990-х годов и продолжается до сегодняшних дней. Многие исследователи утверждают, что современный период изучения земств можно отсчитывать с 1985 года, с периода горбачевской “Перестройки”, или же с 1991 года, то есть с достижением Украиной независимости, но реальной основы так считать нет, в силу того, что методологические подходы и оценки событий во многом оставались прежними. В это время только было начато переосмысление вклада земств Украины в решение социально-экономических проблем населения. Реальная переоценка событий произошла в начале 1990-х годов в условиях построения уже независимого украинского государства.

Источники историографического исследования можно разделить на несколько групп: первая - включает монографические исследования посвященные процессам становления и достижениям земств. К этой группе относятся монографии посвященные земствам разных губерний Украины и разным направлениям их хозяйственной деятельности. Эта группа источников очень разнообразна, поскольку к ней относятся брошюры, статьи, диссертации, то есть исследования по одной моно-проблеме; вторая группа источников состоит из обобщающих работ по истории земства, работ по историографии истории СССР, УССР и современных историографических исследований; третья группа источников состоит из энциклопедических и справочных изданий, а также к ней можно отнести учебники, учебные пособия; четвертая группа включает прессу и публицистику; пятая группа состоит из мемуаров, в частности воспоминаний земских деятелей.

Таким образом, существующая база опубликованных исследований по интересующей нас проблеме, дает возможность, с использованием неизученных источников, на качественно новом уровне, проанализировать вклад органов местного самоуправления Украины в решение социально-экономических проблем населения. Опыт работы земств в условиях реформ, контрреформ, военного времени требует и дальнейшего изучения. Он также может быть использован деятелями органов самоуправления на современном этапе построения государства.

Ключевые слова: земство, историография, Российская империя, Левобережная Украина, Южная Украина, местное самоуправление, статистика, народное хозяйство.

Sharavara T.O. The social and economic activities of zemstvas in Ukraine (1864-1917): historiography. - Manuscript .

The thesis for obtaining the candidate of science degree on the speciality 07.00.06 - historiography, source study and special historical sciences. Kyiv National University named after Taras Shevshenko. - Kyiv, 2004.

The thesis fully investigates the published sources of the pre-Soviet, Soviet, and modern periods which show the contribution made by the Ukrainian zemstvas on the solution of social and economic problems. The author inquired the main directions of studying the topic, showed the level and completeness of its investigation, and made suggestions on the further inquiry of the history of Ukrainian zemstvas.

The thesis systematizes, classifies and characterizes the main groups of historiographic sources on the history of the local forms of government of the Russian Empire. The thesis also defines the contribution of the foreign historians on the studies of the economical activity of the local forms of government of the Russian Empire.

The key words: zemstvo, historiography, the Russian Empire, the Left-bank Ukraine, the Right-bank Ukraine, the local forms of government, statistics, national economy.

Размещено на Allbest.ru