Політика Великобританії по відношенню до Палестини, 1915-1922 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 94 (420): 94 (56.94).04

Політика Великобританії по відношенню до Палестини, 1915-1922 рр.

07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Русанова Марина Ігорівна

Луганськ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії і міжнародних відносин Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 01.07.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А, корп. 1, ауд. 241.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 А).

Автореферат розісланий 01.06. 2005 р.

АНОТАЦІЇ

Русанова М.І. Політика Великобританії по відношенню до Палестини, 1915-1922 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.02 - Всесвітня історія. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2005.

У рамках спеціального дослідження, на основі вивчення малодоступних джерел і літератури, у тому числі тих, які раніше не залучалися до наукового обігу, зроблена спроба аналізу політики Великобританії по відношенню до Палестини в 1915 - 1922 рр. На основі комплексного вивчення історичної епохи з'ясовується роль визначних британських політичних і громадських діячів (Г. Асквіта, Д. Ллойд Джорджа, У. Черчілля та ін.) у формуванні і здійсненні палестинської політики Уайтхоллу. Розкривається роль представників Форін оффісу на місцях (Г. Семуеля, Г. Мак-Магона, Т. Лоуренса, Е. Алленбі, Д. Хогарта та ін.) у процесі розробки курсу по відношенню до Палестини. Досліджується позиція провідних політичних партій і еволюція британської громадської думки в процесі відпрацювання та здійснення політики Лондону щодо Палестини.

Політика Великобританії по відношенню до цієї території розглянута в контексті міжнародних відносин того часу. В дисертації відображено не тільки точку зору урядових кіл, а й думку опозиції. Зображено також еволюцію британської громадської думки та її вплив на формування палестинського курсу Уайтхоллу.

Ключові слова: Палестина, Великобританія, зовнішня політика, міжнародні відносини, Уайтхолл, Близькосхідний департамент, “єврейський національний осередок, Всесвітня сіоністська організація.

великобританія палестина зовнішньополітичний

Русанова М.И. Политика Великобритании в отношении Палестины, 1915-1922 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2005.

Диссертация посвящена исследованию политики Великобритании в отношении Палестины в 1915 - 1922 гг. На основе широкого круга источников и историографического материала диссертант исследует историю возникновения британской палестинской политики, место Палестины в системе внешнеполитических интересов Великобритании, мотивы и причины борьбы в британских правящих кругах по вопросу палестинской политики; влияние внутренних и внешних факторов на процесс формирования политики Уайтхолла в отношении Палестины.

Палестина еще с середины XIX в. входила в сферу интересов Великобритании из-за своего выгодного геополитического положения. Но говорить о возникновении британской палестинской политики можно лишь начиная с 1915 г. В ходе Первой мировой войны одной из главных задач Великобритании было обеспечение безопасности Суэцкого канала. Это заставило Лондон пересмотреть свою политику в отношении Палестины. Начало британской палестинской политики положил проект министра внутренних дел в Кабинете Г. Асквита Герберта Сэмуэля, предусматривавший создание “еврейского национального дома” под протекторатом Великобритании в Палестине. Эта идея была положена в основу Декларации Бальфура, которая была издана 2 октября 1917 г. правительством Ллойд Джорджа. Благодаря этой Декларации на Парижской мирной конференции именно Великобритания получила мандат на Палестину. Однако в дальнейшем под влиянием внутренних и внешних факторов Лондону пришлось отступить от политики превращения Палестины в “еврейский национальный дом”. Это изменение в политике нашло отражение в “Белой книге Черчилля”.

Политика Великобритании в отношении Палестины рассмотрена в контексте международной ситуации того времени. В диссертации показано не только мнение правительственных кругов, но и взгляды оппозиции. Показана эволюция британского общественного мнения и его влияние на формирование внешнеполитического курса Великобритании в отношении Палестины.

Особое внимание уделяется анализу процесса выработки палестинской политики Уайтхолла, выявлению роли, которую сыграли после Первой мировой войны Кабинет министров, Форин оффис, резиденция Верховного комиссара Великобритании в Палестине. При этом делается попытка углубить освещение тех аспектов проблемы, которые в какой-то степени разрабатывались в западной историографии и почти не затрагивались советскими и отечественными историками.

Ключевые слова: Палестина, Великобритания, внешняя политика, международные отношения, Уайтхолл, Ближневосточный департамент, „еврейский национальный дом”, Всемирная сионистская организация.

Rusanova M.I. Policy of the Great Britain concerning Palestine, 1915-1922. - the Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degrees of the candidate of historical sciences on a speciality 07.00.02 - a world history. - The East Ukrainian Volodimir Dal National university. - Lugansk, 2005.

The dissertation is devoted to research of a policy of the Great Britain concerning Palestine in 1915 - 1922. On the basis of the broad audience of sources and a historiography material the dissertator investigates a history of occurrence of the British Palestinian policy, a place of Palestine in system of foreign policy interests of the Great Britain, influence of internal and external factors on process of formation of a policy of the Great Britain concerning Palestine.

It is proved, that London has not developed a precise rate concerning Palestine, the British leaders made of the decision more likely submitting to a course of events, than expecting or planning their consequences. The policy of the Great Britain concerning Palestine is considered in a context of the international situation of that time. In the dissertation the opinion not only official London is shown, but also and those politicians, whose sights were opposite. Influence of public opinion on changes of a rate concerning Palestine is shown.

Key words: Palestine, The Great Britain, Foreign policy, The international relations, White Hall, Middle East Department, “The Jewish national home”, The World Zionist organization.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Головною метою міжнародного співтовариства є досягнення миру і стабільності - надійної гарантії вирішення проблем, що постають перед людством у наш час. У практичному вимірі мова йде про врегулювання конфліктів, пов'язаних із ігноруванням політико-економічних і культурних потреб окремих етнічних і національних спільнот. Прикладом подібної ситуації є „палестинська проблема” - арабо-ізраїльське протистояння, яке своїми історичними коренями уходить у першу чверть XX століття.

Виникнення даного вузлу протиріч було зумовлено, в першу чергу, геополітичним значенням Близького Сходу, який є унікальним джерелом постачання вуглеводневої сировини на світовий ринок (до 60% світових запасів нафти). Навіть незважаючи на те, що з розпадом СРСР виникли нові перспективи розвитку світового ринку енергоносіїв, географічне положення цього регіону (в центрі давно утворених та розвинутих торгових шляхів) дозволяє йому зберігати своє значення. Крім того, тут, на перехресті шляхів між Європою, Азією й Африкою, зародилися світові релігії (у тому числі християнство, іудаїзм та іслам), святині яких розташовані на території Палестини. Все це призводило не тільки до численних внутрішніх конфліктів, але й до постійного втручання в ці конфлікти позарегіональних, у тому числі великих держав.

Однією з цих держав була Великобританія, серед пріоритетних задач якої в період між двома світовими війнами була розбудова так званої „близькосхідної імперії”. Саме британські правлячі кола створили умови для виникнення і поступового загострення „палестинської проблеми”, яка і до тепер остаточно не вирішена. Дослідження палестинської політики Уайтхоллу, таким чином, буде сприяти виявленню коренів конфлікту, і, зрештою, його мирному врегулюванню.

У цьому зацікавлена й Україна, яка має стратегічні інтереси на Близькому Сході та в Перській затоці. Однак, у вітчизняній історіографії історія палестинської проблеми, особливо її витоки, майже не вивчалася.

Все це свідчить про актуальність теми, обраної для дослідження.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної програми Науково-дослідного центру імені В.М. Бейліса „Схід-Захід: теорія та історія міжцивілізаційних взаємостосунків” (державна реєстрація № 0103U003602). Робота відображає також один із головних напрямків наукової діяльності кафедри всесвітньої історії і міжнародних відносин та пріоритетний напрямок науково-дослідної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є близькосхідна політика Великобританії наприкінці XIX - у першій чверті XX ст.

Предмет дослідження - процес формування політики Великобританії по відношенню до Палестини у 1915-1922 рр.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1915 по 1922 рр.

Нижня межа роботи визначається тим, що саме в січні 1915 р. міністр пошт (а з січня 1916 міністр внутрішніх справ Великобританії) Г. Семуель представив прем'єр-міністру Г. Асквіту проект утворення під британським протекторатом „єврейського національного осередку” на території Палестини. У березні перероблений документ був поданий на розгляд кабінету міністрів. Таким чином, була започаткована офіційна політика Лондону щодо Палестини.

Верхня хронологічна межа - 1922 р. 3 червня цього року була опублікована Біла книга У. Черчілля як офіційна інтерпретація палестинської політики Великобританії. 24 липня Рада Ліги Націй формально й остаточно затвердила передачу мандату, після чого 11 вересня документ набрав чинності. Визначення юридичного статусу Палестини означало завершення процесу розробки основ британської політики по відношенню до цієї стратегічної території.

Мета роботи - на основі широкої джерельної та історіографічної бази дослідити процес формування політики Великобританії по відношенню до Палестини в 1915 - 1922 рр.

Для реалізації поставленої мети були визначені наступні завдання:

з'ясувати зміст близькосхідної політики Великобританії у 1840 - 1914 рр., розкрити умови, в яких зароджувалася політика щодо Палестини;

показати місце Палестини в структурі зовнішньополітичних інтересів Великобританії того часу;

виявити фактори, які визначали еволюцію британської політики щодо Палестини;

дослідити форми і методи впливу офіційних і неофіційних кіл британського істеблішменту на формування палестинської політики Великобританії;

встановити безпосередні результати і наслідки боротьби в правлячих колах Великобританії з питань формування політики по відношенню до Палестини.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

у рамках спеціального дослідження, на основі вивчення малодоступних джерел і літератури, у тому числі тих, які раніше не залучалися до наукового обігу, була зроблена спроба аналізу політики Великобританії по відношенню до Палестини в 1915 - 1922 рр.;

на основі комплексного вивчення історичної епохи з'ясовано роль визначних британських політичних і громадських діячів (Г. Асквіта, Д. Ллойд Джорджа, У. Черчілля та ін.) у формуванні і здійсненні палестинської політики Уайтхоллу;

розкрито роль представників Форін оффісу на місцях (Г. Семуеля, Г. Мак-Магона, Т. Лоуренса, Е. Алленбі, Д. Хогарта та ін.) у процесі розробки курсу по відношенню до Палестини;

досліджується позиція провідних політичних партій та еволюція британської громадської думки в процесі відпрацювання та здійснення політики Лондону щодо Палестини.

Методологічні основи роботи. Підчас дослідження дисертантом у якості базових були обрані принципи об'єктивності, історизму, багатофакторності, цілісності та критичності, які використовувалися синтетично поєднані. Серед спеціальних методів було використано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, метод системного аналізу та інші методи. Всі вони в комплексі склали необхідний інструментарій підчас вивчення джерел та історіографії проблеми, а також безпосередньо в процесі аналізу досліджуваних подій.

Зокрема, використання порівняльно-історичного методу дозволило узагальнити процес розгортання та підсумки діяльності різних урядів, порівняти їх позиції щодо формування зовнішньополітичного курсу по відношенню до Палестини. Метод системного аналізу надав можливість розглянути еволюцію зовнішньополітичного курсу Великобританії в контексті змін, що відбувалися на світовій арені й у внутрішньому громадському житті метрополії. Проблемно-хронологічний метод дозволив дослідити комплекс зовнішньополітичних заходів британських правлячих кіл у складній ситуації, коли виявилася необхідність поєднання в зовнішньополітичному курсі інтересів конкуруючих і навіть ворогуючих суб'єктів міжнародних відносин регіону (Франції, Росії, Османської імперії та її арабських провінцій, які прагнули незалежності).

Науково-теоретична та практична значущість роботи полягає в тому, що основні її положення, фактичний матеріал і висновки можуть бути використані для подальшого дослідження історії Великобританії, Близького Сходу і, зокрема, Палестини, а також при підготовці навчальних курсів й аналітичних матеріалів із означеної проблематики. Здобутки дисертації можуть бути використанні як наукове підґрунтя для відпрацювання принципів зовнішньої політики України.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ЛНПУ імені Тараса Шевченка, підчас роботи наукових конференцій: “Актуальн проблеми втчизняно всесвтньо стор” (Луганськ, СНУ, лютий 2001 р.), “Iсторична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, СНУ, травень 2002 р.), "Внесок молодих учених у розвиток науки регіону" (Луганськ, ЛНПУ, квітень 2005 р.).

Основні положення дисертації знайшли відображення у 6 публікаціях (4 - наукові статті, 2 - матеріали конференцій). Статті розміщенні у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку джерел і літератури. Основний текст розміщений на 160 ст. дисертації, загальний обсяг якої становить 185 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, вказується її зв'язок із державними програмами, планами і темами, визначаються об'єкт, предмет, хронологічні рамки, мета і завдання роботи, розкривається наукова новизна, характеризуються методологічні основи дослідження, його науково-теоретична і практична значущість, декларується апробація результатів роботи та загальна структура дисертації.

Перший розділ „Джерела та історіографія проблеми” присвячений оцінці ступеня вивчення проблеми, обраної для дослідження.

Джерельну базу роботи складають матеріали, які можна поділити на чотири групи.

До першої групи відносяться опубліковані офіційні документи.

Серед спеціальних видань документів, які торкаються британської зовнішньої політики, одними з перших опубліковано фундаментальне одинадцятитомне видання „Британські документи про причини війни, 1898-1914 рр.” (Лондон, 1927-1938), а також тематичні збірки „Великобританія і Палестина, 1915-1936 рр.” (Лондон, 1937), „Великобританія і Палестина” (Лондон-Нью-Йорк, 1946), „Зовнішня політика США, 1919: Паризька конференція” (Вашингтон, 1947).

Пізніше вийшли у світ інші публікації офіційних документів, які частково повторювали зміст попередніх видань, але містили велику кількість матеріалів, раніше не опублікованих. Серед них багатотомне видання „Документи зовнішньої політики Великобританії, 1919-1939”, яке декількома серіями виходило протягом багатьох років у Лондоні під редакцією стовпів британської історіографії Є. Вудуарда, Р. Батлера і М. Ламберта, а також збірки „Британський уряд, 1914-1953. Вибрані документи” (Лондон, 1955), „Дипломатія на Близькому і Середньому Сході, 1914-1956” (Лондон, 1956) та ін. Нарешті, у 1989 р. вийшов 15-й том зібрання „Британські документи з питань зовнішньої політики”, присвячений 1916-1938 рр.

Перелічені видання містять різноманітні документи, які складають основу концепції британської палестинської політики. Серед них листування Верховного комісара Єгипту Г. Мак-Магона з шерифом Мекки Хусейном, Декларація Бальфура і Біла книга Черчілля та ін. Деякі збірки були доповнені коментарями науковців (водночас відомих громадських і політичних діячів того часу). Прикладом є видання Оксфордського університету „Документи щодо Декларації Бальфура і Палестинського мандату” (Лондон, 1939), до якого додаються примітки і коментарі А. Дж. Тойнбі - видатного історика і філософа Великобританії, який особисто брав участь у двох мирних конференціях, був автором періодичного видання „Огляди міжнародних відносин” Королівського інституту міжнародних відносин.

Особливо цінним для дисертанта виявилося факсимільне видання 39-томного зібрання матеріалів з архівів Великобританії під назвою „Піднесення Ізраїлю”, яке містить понад 1 900 документів із питань політики Великобританії щодо Палестини. Ці матеріали виходили під редакцією відомих істориків університетів Великобританії, Ізраїлю і США: І. Фрідмена, А. Клімена та М. Кохена й охоплюють період 1882 - 1948 рр. Досліджуваний період знаходить своє відображення передусім у публікаціях, підготовлених І. Фрідменом. Серед них найбільш корисними є томи: „Політична активність Герцля, 1897-1904”, „Період після Герцля, 1904-1914”, „Британо-сіоністські відносини, 1914-1917”, „Великобританія приступає до підготовки угоди з сіоністами, 1917” (Т.1-2), „Повстання у Єрусалимі - конференція в Сан-Ремо, квітень 1920”. Багато важливих матеріалів містить том „Великобританія і Палестина, 1920-1925” із серії цього видання під редакцією А. Клімена.

Серед офіційних документів окремої уваги заслуговують стенограми засідань британського парламенту та комісій міжнародних установ, звіти британських політиків і державних діячів.

У 1920-1922 рр. в британському суспільстві з особливою гостротою спалахнули суперечки навколо проблеми майбутнього статусу Палестини, тому це питання привернуло увагу членів палати громад і палати лордів. Особливо важливий матеріал міститься в стенограмах дебатів, що проходили у британському парламенті відповідно 21 червня та 4 липня 1922 р., коли остаточно вирішувалася доля британського мандату на Палестину. Підчас обговорення проблем близькосхідної політики розкривалися погляди лідерів провідних політичних партій, а також відображалося ставлення британської громадськості до різних проектів майбутнього статусу Палестини. Таким чином, в „Парламентських дебатах” представлено не тільки офіційну позицію уряду, але й точку зору опозиції.

Серйозне значення мають документи Ліги Націй і Організації Об'єднаних Націй. У них міститься багато відомостей із історії Палестини досліджуваного періоду, звіти про діяльність різноманітних комісій з вивчення кризових ситуацій. Зокрема, тут розміщений звіт про діяльність комісії Кінга-Крейна, утвореної Лігою Націй, яка мала винести вердикт про передачу мандату одній із країн-претендентів. Серед них можна знайти щорічні звіти Постійної мандатної комісії по Палестині при Раді Ліги Націй про ситуацію в даному регіоні.

Дещо доповнюють картину звіти „людей на місцях” - представників Великобританії на Близькому Сході, і, зокрема, в Палестині. „Звіт Комісії зі справ у Палестині” (Лондон, 1921) верховного судді Палестини Т. Хайкрафта містить відомості про виступи арабського населення Палестини влітку 1921 р. Цей документ мав дати уряду уявлення про причини безладдя. „Звіт Голови Цивільної Адміністрації, 1920-1925” (Лондон, 1925) був підготовлений Г. Семуелем. Займаючи посаду Верховного комісара Палестини, він повідомляв про проблеми, з якими зіткнулася британська адміністрація, та заходи, які було організовано для їх урегулювання.

Важливими також є збірки документів, які торкаються політики інших великих держав щодо Палестини. Зокрема, велику кількість раніше секретних матеріалів було опубліковано в Росії після революції 1917 р. Так, у 1924 р. вийшла збірка документів „Розділ Азійської Туреччини”. Це зібрання охоплює період 1914 - 1917 рр. і містить донесення послів Російської імперії, циркуляри, інструкції російського міністерства іноземних справ та ін. Необхідно враховувати також матеріали, які містяться у виданні „Міжнародна політика новітнього часу в договорах, нотах і деклараціях” (Москва, 1926). Ці матеріали допомагають дослідити міжнародний контекст британської політики щодо Палестини, що дозволяє комплексно розглянути предмет дисертаційного дослідження.

Офіційні документи, зібрані підчас дослідження, складають докладну картину одного з вимірів проблем, що вивчається, а саме - офіційної сторони зовнішньої політики Великобританії щодо Палестини. Разом з тим ці матеріали дають вкрай недостатньо відомостей про особисті погляди британських політиків і державних діячів, та про стан громадської думки Великобританії. Через це офіційні документи повинні бути доповнені джерелами неофіційного характеру.

Другу групу складають мемуари і кореспонденція впливових політиків (сучасників подій). Подібні видання, присвячені у тому числі й палестинській проблемі, доволі численні. Серед них спогади голови двох коаліційних урядів, ідеолога й одного з тактиків і стратегів зовнішньої політики Великобританії того часу Д. Ллойд Джорджа „Воєнні мемуари” (Т.1-6, Бостон, 1933-1937) та „Спогади про мирну конференцію” (Т.1-2, Нью-Хевен, 1939). Відомий прибічник ідеї створення єврейського національного дому в Палестині розкриває боротьбу всередині британських правлячих кіл по палестинському питанню.

Книга згадуваного вище першого голови цивільної адміністрації в Палестині Г. Семуеля „Поглиблення змін. Книга мемуарів” безпосередньо розкриває процес розбудови „єврейського національного осередку”. Автор намагається пояснити своє прагнення змінити курс британської політики і обмежити єврейську імміграцію в Палестину.

Біографії і мемуари голови військової адміністрації Палестини, пізніше коменданта Єрусалима, Р. Сторрза („Спогади сера Рональда Сторрза”, „Лоуренс Аравійський. Сіонізм і Палестина”, „Орієнтації”) є прикладом тверезого погляду на розвиток подій одного з представників британських правлячих кіл на Близькому Сході. Різноманітну інформацію можна отримати при вивченні щоденників радника з єврейського питання Близькосхідного департаменту Міністерства колоній, учасника Паризької мирної конференції полковника Р. Мейнерцхагена. Автор явно не підтримував проарабську позицію деяких політиків, вважаючи саме це джерелом існуючих проблем. Іншу позицію займало подружжя Бентвічів, авторів „Спогадів про часи мандату, 1918-1948”. З їх точки зору саме прорахунки, допущені сіоністами стали причиною проарабської позиції більшості британських чиновників.

Вагомі матеріали можна знайти в публікаціях, авторами яких були лідери Всесвітньої сіоністської організації, а саме Т. Герцль, Х. Вейцман, З. Жаботинский, Н. Соколов та ін.

Підчас дослідження були використані й інші неофіційні джерела, які стосуються історії формування та реалізації британської політики по відношенню до Палестини у 1915 - 1922 рр.

Таким чином, мемуари, автобіографії, щоденники та листування складають важливу частину джерельної бази. Однак, ці матеріали часто мають упереджений, суб'єктивний характер, слід критично підходити до їх відбору, застосовуючи при цьому методи порівняльно-історичного аналізу.

Наступну, третю групу джерел складають матеріали тогочасної преси. Як відомо, преса, з моменту виникнення, висловлювала думку тієї чи іншої соціальної групи або правлячих кіл, майже завжди віддзеркалюючи настрої суспільства. У зв'язку з цим матеріали ЗМІ завжди є важливим джерелом для даного дослідження.

На сторінках газет можна знайти не тільки статті інформаційного характеру, тексти офіційних документів або уривки з них, звіти про засідання парламенту, інтерв'ю провідних державних та громадських діячів, листи до редактора, які відображають думки представників різноманітних кіл з широкого спектру питань внутрішньої і зовнішньої політики.

Особливо необхідно відзначити серію репортажів із Палестини (опублікованих лордом Норткліфом, газетним магнатом, власником лондонської „Таймс” і „Дейлі Мейл”). В репортажах, які виходили у 1922 р., сіоністи звинувачувалися в утисках арабів Палестини.

Отже, матеріали преси, хоча й характеризуються багатством матеріалу, але також як і мемуарна література, страждають певною суб'єктивністю. У той же час вони значно доповнюють історичну картину і роблять картину міжнародних відносин першої чверті XX ст. більш яскравою.

До окремої, четвертої групи джерел слід віднести монографії і статті, написані особами, які жили в той час, деякі з них брали участь в досліджуваних подіях. Серед таких робіт можна згадати книгу „Сім стовпів мудрості”, яка належить перу легендарного Лоуренса Аравійського (Т.Е. Лоуренса), британського розвідника та військового радника, який підчас Паризької мирної конференції був особистим перекладачем еміра Фейсала. В ній міститься велика кількість важливих фактів, які допомагають зрозуміти дійсні причини подій, що відбувалися у ті роки в Аравії та Палестині.

Важливими джерелами, які характеризують настрої сіоністів є твори їх лідерів -Т. Герцля („Єврейська держава”), Х. Вейцмана („Спокуса і гріх”) та ін.

В цілому ж доступне коло джерел, на наш погляд, містить широку інформаційну базу, достатню для побудови самостійного та оригінального дослідження з теми, обраної дисертанткою.

Історіографічну базу дисертації складають праці вітчизняних і зарубіжних авторів.

Розвиток вітчизняної історіографії значною мірою визначається геополітичними пріоритетами нашої країни. Саме тому близькосхідний напрямок досліджень є одним із найбільш перспективних. Це зумовило вихід останнім часом ряду монографій і підручників, присвячених, зокрема, і палестинській проблемі. Серед них монографії О. Івченка „Україна в системі міжнародних відносин: історична перспектива і сучасний стан” (К., 1998), О.А. Коппель та О.С. Пархомчука „Міжнародні відносини XX сторіччя”, колективна монографія, підготовлена в Інституті міжнародних відносин „Міжнародні відносини та зовнішня політика, 1980-2000 рр.” (К., 2001), одна з глав якої, написана Б.І.Гуменюком та О.А.Коппель, присвячена Близькому Сходу та ін. Ситуація в Перській затоці розглядається в одноосібній монографії професора кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка О.А. Коппель „Перська затока: проблеми безпеки у 80-ті - 90-ті рр.” (К., 1998). Зазначені роботи дають загальне уявлення про палестинську проблему. Саме це питання досліджується в роботах А.Д. Епштейна „Війни і дипломатія. Арабо-ізраїльський конфлікт у XX ст.” (К., 2003), Є. Федченка „Інтифада нового зразка. Ізраїльсько-палестинський конфлікт у вимірі етноконфесійних уявлень про політичну раціональність” у журналі „Політика і час” (№1'2000) та В.В.Тарасенка „В останні хвилини перед голосуванням. Біля витоків створення Держави Ізраїль”.

Єдиною спеціальною роботою, присвяченою історії британського мандату на Палестину є кандидатська дисертація співробітника кафедри нової і новітньої історії Таврійського національного університету С.С. Щевельова „Політика Великобританії в Палестині в період мандата (1920-1948 рр.)” (М., 2000), але дослідження охоплює більш пізній період. Основну увагу дисертант приділяє внутрішнім проблемам: діяльності сіоністської організації та арабо-єврейському протистоянню.

Важливими для розв'язання поставлених дисертанткою задач стали праці українських учених, присвячені зовнішній та колоніальній політиці Великобританії, а саме: монографія М.С. Бурьяна „Єгипет у зовнішній і колоніальній політиці Великобританії у 20-х рр. XX ст.” (Луганськ, 1994), його докторська дисертація „Криза колоніальної політики Великобританії в Єгипті і Судані у першій третині XX ст.” (М., 1996) та серія статей, в яких даний докладний аналіз боротьби в британських правлячих колах щодо стратегії у близькосхідному регіоні. Діючими особами цієї боротьби були А. Бальфур, Дж. Керзон, А. Мілнер, У. Черчілль, Е. Монтегью, Роберт і Едвард Сесіли та інші представники британського істеблішменту, які визначали не тільки єгипетську, а й палестинську політику Великобританії.

В цьому сенсі слід відзначити роботи О.В. Корнєєвої „Трансформація Британської імперії, 1921-1939 рр.” (Харків, 2004), К.А. Русакова „Проблема чорноморських проток у зовнішній політиці Великобританії, 1892-1920 рр.” (Луганськ, 2004) та ін.

Помітною подією стала публікація у 2004 р. двотомного видання „Українська дипломатична енциклопедія”, в окремих статтях якої розкривається сучасне наукове уявлення про окремі епізоди з історії Палестини (в контексті міжнародних відносин на Близькому Сході); надається характеристика палестинської проблеми (О.А. Коппель), містяться статті, в яких характеризуються Декларація Бальфура (І.С. Покровська), угода Мак-Магона-Хусейна (В.Ю. Константинов), договір Сайкса-Піко (І.Д. Коміренко), Севрський мирний договір (О.С. Пархомчук), конференція в Сан-Ремо (О.С. Пархомчук) тощо.

Отже, українські вчені зробили чималий внесок у дослідження історії Близького Сходу і, зокрема Палестини. Разом з тим є очевидною відсутність праць, які б досліджували процес формування та впровадження політики Уайтхоллу щодо Палестини у 1915-1922 рр., коли після війни визначався міжнародно-правовий статус цієї території.

Радянські та російські дослідники приділили значну увагу близькосхідній проблемі. На сьогодні найбільш відомим фахівцем із цієї проблематики є керівник творчої групи з історії міжнародних відносин на Близькому Сході, провідний науковий співробітник відділу комплексних проблем міжнародних відносин Інституту сходознавства РАН В.І. Кисельов, який був науковим керівником сучасного палестинського лідера Махмуда Аббаса. Серед численних його робіт слід відзначити монографії та статті „Палестинська проблема і Близькосхідна криза” (К., 1983), „Палестинська проблема в міжнародних відносинах: регіональний аспект” (М., 1988), „Проблема безпеки в зоні арабо-ізраїльського конфлікту” (М., 2001), „Деякі особливості структури влади і соціально-політичних інститутів в Палестині” (М., 2002), „Нові тенденції в міжнародних відносинах на Близькому та Середньому Сході і політика Росії” (М., 2002) та багато інших. Головним предметом дослідження В.І. Кисельова є арабо-ізраїльські відносини після Другої світової війни. Політика Великобританії щодо Палестини спеціально не розглядається.

Проте, саме політику британських правлячих кіл, причому у міжвоєнний період, вивчав А.Г. Судєйкін, співробітник Інституту загальної історії РАН, який у 1976 р. випустив монографію „Колоніальна політика лейбористської партії Англії між двома світовими війнами”. У 1982 р. в науковому щорічнику „Проблеми британської історії” було опубліковано статтю цього вченого під назвою „Англійська політика в Палестині”, а через два роки з'явилася його стаття „Політика Англії на Близькому Сході у 1920-1930 рр. та її радянська історіографія”. В своїх роботах автор характеризує політику першого лейбористського уряду Р. Макдональда і при цьому розглядає окремі аспекти британської політики щодо Палестини. Ці роботи віддзеркалюють чи не єдину в радянській історіографії спробу спеціального дослідження процесу формування палестинської політики Великобританії після Версальського миру.

Усі інші роботи радянських авторів присвячені дослідженню більш загальних і суміжних питань історії близькосхідної політики Великобританії, розвитку арабо-ізраїльського конфлікту тощо.

У дослідженні основ британської зовнішньої політики дисертант спирався на праці професора А.С. Єрусалимського „Зовнішня політика і дипломатія німецького імперіалізму”, Ф.А.Ротштейна „Міжнародні відносини наприкінці XIX ст.”, І.М. Леміна „Зовнішня політика Великобританія від Версаля до Локарно”, В.Г. Трухановського „Зовнішня політика Англії на першому етапі загальної кризи капіталізму” та „Уїнстон Черчілль”, Г.Л. Бондаревського „Англійська політика і міжнародні відносини в басейні Перської затоки” та ін.

Таким чином, російські, як і українські вчені, практично не досліджували витоки близькосхідної і палестинської політики Великобританії.

Натомість у зарубіжній, передусім британській історіографії, ця проблематика розроблялася досить активно. В ній можна умовно виділити два основних напрямки: апологетичний (Дж. Марлоу, І.Фрідман, Р.Сандерс, М.Коен та ін.) і ліберальний (Дж. Антоніус, Е. Кедурі, Дж. Гейнсборо, Дж. Хоупвуд та ін.).

Представники першого із згаданих напрямків у своїх працях ідеалізують політику британського керівництва, спрямовану на утворення „єврейського національного осередку”. Дослідники цього напрямку продовжують відстоювати офіційну точку зору правлячих кіл Великобританії, якої додержувались у свій час Д. Ллойд Джордж та його прибічники: британці виконали свій „священний обов'язок” - повернули євреям Батьківщину.

Вчені, яких ми віднесли до другого, ліберального напрямку, навпаки роблять висновок, що Лондон обрав стратегію „порушення обіцянок”, даних арабам, чим сприяв утвердженню на території Палестини єврейської держави. Цим Уайтхоллу штучно створив конфлікт, який не урегульовано до тепер. Вони відстоюють позиції тих кіл британського істеблішменту, які за часів розгортання досліджуваних подій займали проарабські позиції. Їх погляди були широко висвітлені в ЗМІ, що належали могутньому лорду Норткліфу.

Перш за все слід назвати роботи з історії міжнародних відносин в цілому. Найбільш відомі та фундаментальні з них - „Огляди міжнародних відносин”, які виходили під редакцією видатного британського філософа та історика А.Дж. Тойнбі та під егідою Королівського інституту міжнародних відносин (вони вже згадувалися серед джерел).

Книга „Боротьба за панування в Європі, 1848-1918 рр.” (Оксфорд, 1957), яку написав професор Оксфордського університету А. Дж. Тейлор, є однією з найбільш вдалих спроб розкрити надзвичайно багату подіями епоху, показати роль окремих громадських і політичних діячів у європейській політиці. Його висновки та положення ґрунтуються на архівних матеріалів Лондону, Відня та Парижу, а сама книга доповнюється змістовними історіографічними оглядами.

Необхідно згадати видання, які присвячені близькосхідній проблематиці: працю „Британія і арабські держави: огляд англо-арабських відносин, 1920-1948” (Лондон, 1948) М.В. Сеттон-Уільямс, яка працювала у роки Другої світової війни в Міністерстві інформації, і, за родом діяльності, мала доступ до інформації з проблем Середнього Сходу; праця провідного журналіста консервативної „Івнінг ньюз”, який служив в роки Другої світової війни на Арабському Сході Дж. Коннела „”Оффіс”: дослідження британської зовнішньої політики та її творців, 1919-1951” (Лондон, 1958); роботу Е. Монро „Британський вплив на Середньому Сході” (Лондон, 1963); монографію колишнього резидента, посла Великобританії в Тегерані сера Р. Булларда „Британія і Близький Схід: від ранніх часів до 1963 р.” (Лондон, 1964); монографію А.Клімена „Основи британської політики на Арабському Сході: Каїрська конференція 1921 р.” (Лондон, 1970).

Значною подією стала публікація монографії професора Редінгського університету Дж. Дарвіна „Британія, Єгипет і Середній Схід, 1918-1922” (Лондон, 1981). Спираючись на ґрунтовну базу джерел, основу якої складають неопубліковані матеріали, що зберігаються в державних і приватних архівосховищах, він підготував оригінальне та цікаве дослідження. Уперше було поставлено мету: „прослідкувати, яким чином реагували керівники імперської політики на проблеми і сприятливі можливості, які виникли на Арабському Сході в результаті Першої світової війни”. Неординарним є не тільки предмет дослідження, але й підхід Дж. Дарвіна до оцінки міжвоєнного періоду. Він відмовляється беззаперечно розглядати закінчення Першої світової війни в якості „вирішального зворотного моменту в історії Британської імперії, який відокремлює еру могутності та успіху від ери занепаду”. Виходячи з цього вчений піддає різкій критиці авторів деяких авторитетних досліджень за їх спроби представити післявоєнний період як час „майже безперервного відступу” перед силами антибританського опору. Тим не менш, висуваючи такі тези, Дж. Дарвін не ставить під сумнів можливість існування в ті роки певної довгострокової урядової програми, спрямованої на „послаблення імперського контролю” над арабськими територіями.

Чимало досліджень було присвячено безпосередньо палестинській проблематиці та міжнародним відносинам . Перш за все це праця класика британського сходознавства, автора понад п'ятнадцяти книг Дж. Марлоу „Трон Пілата - ціна Палестинського мандату” (Лондон, 1959). Важливими є роботи випускниці Лондонської школи економіки і коледжу св. Антонія Оксфордського університету Е. Кедурі „У англо-арабському лабіринті: переписка Мак-Магон-Хусейн та її інтерпретатори, 1914-1939” (Кембрідж, 1976), „Англія і Середній Схід: розпад Османської імперії, 1914-1921 рр.” (Сассекс, 1978), „Версія Чатем Хауза й інші дослідження з історії Середнього Сходу” (Лондон, 1970) та „Палестина і Ізраїль у XIX - XX ст.” (Лондон, 1982).

З оригінальною концепцією виступив А.Р. Тейлор. У своїх книгах „Прелюдія Ізраїлю. Аналіз сіоністської дипломатії, 1897-1947” (Лондон, 1961) та „Палестина: у пошуках правди. Вступ до арабо-ізраїльського конфлікту” (Вашингтон, 1970) він стверджував, що Великобританія підтримала сіоністів, оскільки для неї самої був властивий „культурний сіонізм”.

Із новітніх робіт необхідно відзначити працю викладача сучасної історії Нортемптонського університету М. Хьюгса „Алленбі та британська стратегія на Середньому Сході, 1917-1919” (Лондон, 1999), та консультанта Державного архіву Великобританії Дж. Фішера „Керзон і британський імперіалізм на Середньому Сході, 1916-1919” (Лондон, 1999).

Окреме місце серед книг, які вийшли останнім часом займає праця „Завоювання миру. Британська дипломатична стратегія, мирне планування і Паризька мирна конференція, 1916-1920” (Оксфорд, 1991), яка належить перу викладача історії міжнародних відносин Бірмінгемського університету Е. Голдштейна. В ній досліджуються еволюція поглядів британських правлячих кіл у період підготовки і підписання мирного договору після Першої світової війни, розкривається роль у цьому процесі Департаменту політичної розвідки, членами якого були А. Тойнбі, Г. Нікольсон, Р. Вансіттарт. Це дослідження висвітлює раніше невідомі сторінки історії Паризької мирної конференції.

Події, пов'язані з виникненням мандату на Палестину не отримали однозначної оцінки в британській історичній науці. Ця оцінка залежала кожного разу не тільки від того, яких політичних поглядів додержувався той чи інший історик, але і від ступеню загострення близькосхідної кризи на час виходу в світ чергового дослідження; наскільки були зачеплені позиції Уайтхоллу.

Американська історіографія також приділила значну увагу історії Близького та Середнього Сходу. Але сходознавці США в основному спеціалізувалися на дослідженні періоду після Другої світової війни. Інколи ці праці включають передісторію питання - розділ по міжвоєнному періоду. Більшість представників американської історіографії, які займалися близькосхідною проблемою, мали єврейське або арабське походження. Деякі з них працювали в університетах і наукових закладах Ізраїлю і США.

Перш за все, треба назвати таких вчених, як: А.Хаурані, А. Тібаві, Г. Сакер, Р. Сандерс та ін. А.Хаурані написав книгу „Великобританія та арабський світ” (Нью-Йорк, 1945) - досить невелике за обсягом дослідження, яке в загальних рисах визначає основні особливості, мету і завдання британської політики по відношенню до країн Арабського Сходу. Автор ґрунтовно розглядає недооцінку британськими правлячими колами сили арабського національно-визвольного руху як фактора, що ускладнював розвиток цих взаємовідносин. Професор Гарвардського університету А.Л. Тібаві в своїй роботі „Англо-арабські відносини і палестинське питання, 1914-1921” підкреслює, що всередині британського політичного істеблішменту не було єдності щодо цілей і методів палестинської політики. Разом з тим офіційний курс Лондона учений характеризує як віроломний і несправедливий.

Цікавою спробою дослідження міжнародної боротьби за територію Палестини, зокрема ролі в цьому британських політиків, стала видана в США двотомна збірка статей „Палестина: дослідження єврейської, арабської і британської політики” (Нью-Хевен, 1947). Через чверть століття вийшла в світ інша колективна монографія під назвою „Палестина: пошуки правди” (Вашингтон, 1970). Редактором цього видання став А. Тейлор, а свої роботи представили А. Тойнбі, А. Хаурані, М. Бубер та Х. Арендт, відома серією фундаментальних творів із проблем світової політики. З 60-х рр. над проблемами виникнення Ізраїлю плідно працював випускник Єврейського університету і Лондонської школи економічних і політичних наук, професор сучасної єврейської історії і політичних наук Дропського університету (Філадельфія) І. Фрідман. У 1973 р. з'явилося його дослідження „Палестинське питання, 1914-1918: британо-єврейсько-арабські відносини”.

Проблема арабо-єврейських відносин у контексті розвитку сіоністського руху розглядається в класичній праці керівника Інституту новітньої історії, члена редколегії журналу „Сучасна історія” В. Лакера „Історія сіонізму” (Нью-Йорк, 1972). Робота „Історія Ізраїлю” (Єрусалим, 1976) належить перу провідного американського фахівця в області історії Близького Сходу та Ізраїлю, професора Університету імені Дж. Вашингтона (США) Г. М. Сакера.

Д. Перетц у працях „Арабо-ізраїльський диспут” і „Близький Схід” намагається обґрунтувати думку, що просіоністська політика британських правлячих кіл не могла суперечити волі палестинців, оскільки араби називали себе сирійцями, а значить „не мали прав” на Палестину. Т. Хубер і К.-Х.Восс у роботі „Це Ізраїль: Палестина учора, сьогодні, завтра” (Єрусалим, 1978) також стверджує, що Великобританія ніколи не порушувала прав палестинських арабів, оскільки ніколи не давала обіцянок, що Палестина повинна увійти до складу арабської держави. Певним виключенням стала робота Н. Вейнстока „Сіонізм проти Ізраїлю” (Париж, 1969). Він обґрунтовує тезу про те, що істинним інтересам єврейського народу більше відповідало б не проголошення незалежної держави Ізраїль, а укріплення миру з палестинськими арабами, які до посилення впливу сіоністів мирно жили поряд із євреями.

Окреме значення для дисертантки мала фундаментальна праця головного редактора видавництва „Мейнстрім” Р. Сандерса „Високі стіни Єрусалиму” (Нью-Йорк, 1983), в якій він докладно, на основі аналізу широкого кола джерел і літератури розглядає історію виникнення Декларації Бальфура.

Таким чином, сходознавцями СРСР, а потім і держав, які виникли після його розпаду, проблема англо-палестинських відносин розглядалася в основному у контексті арабського національно-визвольного руху. Місце палестинської проблеми в системі британського імперського мислення, умови, в яких відбувався процес відпрацювання курсу по відношенню до цієї території - усі ці та багато інших питань не стали предметом спеціального дослідження.

Сходознавці Великобританії, США та Ізраїлю такі спроби робили, однак, маючи у своєму розпоряджень солідну джерельну базу, вони не квапились відмовлятися від стереотипів концептуального характеру. Крім того, деякі важливі аспекти палестинської проблеми практично не досліджувалися.

Загалом, зроблений історіографічний і джерелознавчий аналіз запевнює в необхідності подальшої розробки проблеми.

Другий розділ „Зародження близькосхідної політики Уайтхоллу, 1840-1914 рр.” присвячено вивченню історичних передумов виникнення палестинської політики Великобританії.

Дисертант приходить до висновків, що палестинський напрямок у зовнішній політиці Великобританії закономірно виник під час розвитку її близькосхідної стратегії. Британські правлячі кола, усвідомлюючи економічне значення регіону прагнули максимально укріпити свої позиції.

Дж. Пальмерстон, Б. Дізраелі, У. Гладстон, які складали політичне обличчя Великобританії в другій половині XIX ст., неодноразово підкреслювали значення Палестини. Після придбання акцій Суецького каналу, а пізніше окупації Єгипту, в британських правлячих колах почали виникати проекти використання Палестини як стратегічного плацдарму, за допомогою якого можна було, з одного боку, укріпити безпеку Суецького каналу, а з іншого, розвивати альтернативну лінію комунікацій із азійськими володіннями.

У 1898 р. інтерес до Палестини виявив новий політичний гравець Всесвітня сіоністська організація, лідери якої висунули проект утворення в Палестині єврейського національного осередку. Але численні спроби добитися практичної підтримки уряду Османської імперії, Німеччини і самої Великобританії не досягали успіху. Головною перепоною на цьому шляху була політика status quo по відношенню до Туреччини. Ця політика представляла собою складний баланс інтересів великих держав у регіоні і до початку Першої світової війни залишилася незмінною, незважаючи на те, що активні дії Франції, а з часом і Німеччини розглядалися британським істеблішментом як загроза національним інтересам Великобританії.

Вступ Туреччини у війну на боці Німеччини розв'язав руки британським правлячим колам, які прагнули кардинально змінити ситуацію на Близькому Сході на свою користь.

Третій розділ „Г. Асквіт, Д. Ллойд Джордж: еволюція британської політики щодо Палестини, 1915-1920 рр.” присвячений розгляду заходів британського уряду із включення Палестини в зону беззаперечного контролю Великобританії. Розділ складається з двох підрозділів: 1. Проблема майбутнього Палестини за часів ліберального і коаліційного кабінетів Г. Асквіта, 1915-1916 рр.; 2. Декларація Бальфура й активізація палестинської політики коаліційних урядів Д. Ллойд Джорджа, 1916-1920 рр. Одержання мандату на Палестину.

Початок війни у 1914 р. скорегував плани Форін оффісу. З усією гостротою постало питання безпеки Суецького каналу. Лідери ВСО це добре розуміли, розпочавши новий штурм офісів британського уряду. Новий лідер Х. Вейцман за допомогою редактора „Манчестер Гардіан” С.П.Скота зав'язав знайомства з міністром фінансів у Кабінеті Г. Асквіта Д. Ллойд Джорджем і міністром пошт Г. Семуелем, який підготував меморандум про майбутнє Палестини і 9 листопада 1914 р. представив його міністру закордонних справ Е. Грею. В січні 1915 р. за його дорученням Г. Самуель підготував документ під назвою „Майбутнє Палестини”, в якому пропонувалося підтримати ідею утворення „єврейського національного осередку”.

Проект не був підтриманий діючим Кабінетом, хоча його прибічником був Д. Ллойд Джордж (якому судилося незабаром очолити новий уряд). Але 30 червня 1915 р. в комісію Форін оффісу надійшла записка, де було зазначено, що Великобританія має інтереси на лінії Хайфа - Ровандуз. Хоча доля цих територій на той момент віддавалася на розгляд Союзної Ради, даний документ знаменував початок офіційної британської політики щодо Палестини.

Тим часом події, що розгорталися на Близькому Сході, підштовхували британських політиків на рішучі кроки по укріпленню союзницьких відносин із Францією і Росією, й паралельно з цим - шерифом Мекки Хусейном, який представляв арабів Хіджазу і Сирії.

Відносини з Хусейном були закріплені підчас листування сера Генрі Мак-Магона (з 1914 р. - новий верховний комісар Єгипту) і шерифа Мекки Хусейна. В обмін на військову підтримку проти Туреччини, Великобританія визнавала арабське королівство у кордонах Сирії, Аравії і Месопотамії. Викликає сумніви думка, що Палестина була включена в перелік територій, обіцяних Хусейну. В листуванні Г. Мак-Магон вів розмову про „незалежність арабського королівства” і виключення з його території областей на захід від районів Дамаску, Хомса, Хами і Алеппо. Але після поразки Туреччини Хусейн став вживати фразу „незалежність арабів”, не визнаючи територіальних обмежень.

Одночасно союзники по Антанті активно проводили консультації щодо майбутнього турецьких володінь в Азії. Великобританія намагалася отримати міжнародні гарантії передусім на території Месопотамії, залишаючи французам Сирію. Але окремі представники британського істеблішменту намагалися включити Палестину в зону виключно британського контролю. Серед них був аналітик Воєнного оффісу М. Сайкс, який на другому раунді англо-французьких переговорів у 1916 р. представляв Великобританію. Ще більш радикальних поглядів дотримувався У. Р. Холл, голова служби розвідки при Адміралтействі, який пропонував безпосередню окупацію Палестини.

Незважаючи на те, що в правлячих колах Великобританії жваво обговорювалося декілька проектів встановлення контролю над Палестиною, Е. Грей наполягав на нерозповсюдженні навіть натяків про подібні плани, розглядаючи цей крок як занадто передчасний і такий, що зашкодить відносинам із союзниками. Через це М. Сайкс був вимушений підписати договір (відома угода Сайкс-Піко), за яким Палестина, буцімто з метою забезпечення релігійних інтересів союзних держав, вилучалася з-під турецької влади. На її території встановлювався особливий контроль за узгодженням між Росією, Францією та Великобританією.

Наприкінці 1916 р. кабінет Г. Асквіта закінчив свою діяльність і поступився місцем другому коаліційному уряду, який очолив Д. Ллойд Джордж. До нового кабінету ввійшли А. Бальфур, Дж. Керзон, А. Мілнер, У.Черчілль, Е. Монтегю - команда однодумців, що прагнула довести розв'язану війну до перемоги і створити „близькосхідну імперію”. 20 березня 1917 р. прем'єр міністр поставив задачу Воєнному кабінету зруйнувати Туреччину як імперію. Рішучі дії нового уряду значною мірою зумовили розвиток подій.