Благодійність в освітянській галузі Харківської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ століть)

Основні тенденції створення і специфікація організації системи благодійності в освітянській галузі. Аналіз напрямків, форм та результатів діяльності благодійних організацій, місце опікунських рад, меценатів у справі розвитку освіти в Харківській губернії.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.09.2013
Размер файла 31,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Благодійність в освітянській галузі Харківської губернії (друга половина ХІХ-початок ХХ століть)

Корнієнко Віра Миколаївна

Анотація

благодійність освіта харківський

Корнієнко В.М. Благодійність в освітянській галузі Харківської губернії (друга половина ХІХ - початок ХХ століть). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет ім.. В.Н. Кармазина, Харків, 2005.

У дисертації на основі опрацювання широкого кола джерел, більшість яких вперше вводиться в науковій обіг, досліджується виникнення і розвиток благодійності в освітянській галузі Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть.

Вивчаються основні тенденції створення та специфікація організації системи благодійності в освітянській галузі, аналізуються і розкриваються основні напрямки, форми, методи та конкретні практичні результати діяльності державних, міських та громадських благодійних організацій, розкривається місце і роль опікунських рад, меценатів у справі розвитку освіти в Харківській губернії.

У дисертації доведено, що благодійність в освітянській галузі проявлялась у тісному взаємозв'язку із загальними тенденціями розвитку держави і суспільства, але мала власні особливості.

Ключові слова: благодійність, освіта, меценатство, опікунські ради, опікування, благодійні організації харківської губернії.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна освіта, що стала масовою й тому постійно збільшує свою витратну складову, перетворилася на досить обтяжливу проблему для бюджету будь-якої держави.

Не є винятком й Україна, що модернізує свою освітню систему і прагне відчутно розширити й зміцнити джерела фінансування навчальних закладів. Історія української благодійної діяльності, меценатства - складова і невід'ємна частина національної історії та її відродження - це справа не тільки громадська, але й державна.

В 90-і рр. XX ст., після ліквідації СРСР, традиції доброчинства почали відновлюватися, що сприяло відродженню інтересу до історії питання. Це зумовило підвищену увагу фахівців до періоду другої половини ХІХ - початку ХХ століть, ознаменувало прискореною модернізацією багатьох сфер життя, підвищеною активністю громадськості, розвитком усіх сфер системи освіти. На території Харківської губернії цей процес відбувався динамічно й різноманітно. Стрімкий соціально-економічний розвиток регіону, будівництво нових промислових підприємств, залучення вітчизняного та іноземного капіталу, виникнення нових комунікацій - усе це вимагало оновлення й розширення освітньої системи. Харківська губернія перетворилася на один із центрів освіти в Україні. Осередком освітнього процесу в регіоні став Харківський університет.

На прикладі Харківської губернії з її розгалуженою освітньою мережею, добре простежуються причини виникнення добродійності, форми її реалізації - особливо в системі освіти. Губернія, що зосередила на своїй території значний на ті часи освітній і промисловий потенціал, об'єктивно опинилася серед лідерів в організації та розвитку благодійності.

На сучасному етапі трансформації освіти виникла відчутна необхідність додаткових інвестицій, оскільки держава не може повністю забезпечити зростаючі фінансові потреби для освітнього сектора. І це стосується не лише України. Всі провідні розвинуті країни зіткнулися з проблемами значного збільшення витрат на розвиток освіти. Пошук інвестицій, аналіз можливих шляхів додаткового фінансування об'єктивно поставили на порядок денний питання розвитку добродійності, спонсорства, залучення додаткових коштів.

Вивчення історії благодійності в освітянській галузі другої половини ХIX - початку ХХ століть у Харківській губернії дає можливість познайомитися з різноманітною діяльністю добродійних організацій, опікунських рад, меценатів, системою додаткового інвестування в розвиток освіти. Аналіз ситуації, характерної для розвитку благодійності й меценатства в Харківській губернії, дозволяє створити цілісне уявлення про генезис проблеми, її особливості й тенденції, властиві цьому явищу в кінці XIX - на початку XX століть.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках розробки науково-дослідної проблеми “Формування інтелектуального потенціалу нації на межі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти”, затвердженої Міністерством освіти і науки України як комплексна наукова тема Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” (державний реєстраційний № 0199.V.004470), а також безпосередній має зв'язок із науковими програмами кафедри історії України Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Об'єкт дослідження - система освіти в Харківській губернії другої половині XIX - початку XX століть.

Предмет дослідження - благодійна діяльність в освітянській галузі Харківської губернії другої половини XIX - початку XX століть як один із впливових чинників розвитку освіти в регіоні.

Мета роботи - дослідження історії формування й розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії другої половини ХIX - початку ХХ століть. Для її досягнення вбачається за доцільне вирішення наступних завдань:

проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в історіографії;

визначити передумови й умови виникнення й розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії в досліджуваний період;

дослідити генезис благодійності в системі освіти;

проаналізувати основні напрями й форми діяльності добродійних товариств, організацій, опікунських рад, меценатів;

показати роль держави, громадськості й конкретної особи в благодійному русі в освітянській галузі.

Територіальні межі роботи - Харківська губернія в межах другої половини ХІХ - початку ХХ століть - це історичне ядро колишньої Слобідської України. У досліджений період перетворилася в один із провідних освітніх центрів на українських землях у складі Російської імперії.

Хронологічні рамки - друга половина ХIX - початок ХХ століть. Реформи 60-70-х рр. ХIX ст. сприяли значному розвитку всіх сфер життя суспільства. На цей період припадає зародження благодійного руху в освіті, створюється система державного й громадського патронування освітніх установ, в яку входили попечителі за посадою, опікунські ради, благодійні товариства та організації. Дослідження доведене до 1917 року, коли, внаслідок відомих революційних подій, відбулися докорінні зміни у ставленні до благодійної діяльності, яка з ідеологічних причин була зведена нанівець і ліквідована.

Методологія дослідження складає систему світоглядних теоретичних положень про складні діалектичні взаємозв'язки: освіта - суспільство, освіта - політика - держава, що виступають як наукові ідеї в пізнанні благодійності й у дослідницькій практиці, а також втілюються в реалізації вимог принципів наукової об'єктивності, історизму, системності.

Принцип об'єктивності дозволив розглядати благодійність в її багатогранності й суперечності, вивчати факти у всій сукупності, що дозволило уникнути зайвих перебільшень, досягти відповідності наукових узагальнень із реальними процесами, що відбувалися в дійсності. Принцип історизму обумовив вивчення благодійного руху в Харківській губернії з урахуванням конкретно-історичних умов у динаміці їх розвитку. Принцип системності дозволив виявити взаємозв'язок між соціальними, економічними, політичними та іншими внутрішніми специфічними процесами в благодійності з аналогічними процесами в суспільстві в цілому. Історичний і логічний, проблемно-хронологічний і порівняльно-історичний, ретроспективний методи дослідження фактичного матеріалу забезпечили створення повної й достовірної картини формування та розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть.

Методологічною основою цього дослідження є також регіональний підхід у вивченні історії України, що постав характерною рисою сучасної вітчизняної історіографії. Конкретно-історичні умови розвитку окремих регіонів нашої країни, безумовно, позначилися на їх економічному, соціальному, політичному, культурному розвитку, зумовили появу регіональних особливостей і характерних рис.

При розгляді кількісних показників, з метою визначення якісних сторін розвитку благодійності в Харківській губернії, використовувався метод статистичного (формально-кількісного) аналізу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що в ньому вперше в українській історіографії поставлено та комплексно розглянуто наукову проблему, яка донині не була об'єктом спеціального дослідження. Авторка розкрила й проаналізувала зміст і регіональні особливості благодійності в освітянській галузі Харківської губернії другої половини ХIX - початку ХХ століть, ввела до наукового обігу значний масив неопублікованого раніше архівного матеріалу. Крім того, у роботі по-новому осмислені явища і процеси благодійного руху, які раніше не були відображені в науковій літературі або висвітлювалися фрагментарно. Зокрема:

описані передумови виникнення й розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії, вплив нових соціально-економічних відносин на виникнення й розвиток практики добродійності;

визначено роль та ефективність діяльності меценатів-підприємців і опікунських рад в освітніх установах Харкова і губернії, що виявилося у відкритті нових шкіл, гімназій, училищ, розширенні освітньої мережі, збільшенні кількості учнів і піднесенні освітньої системи на вищий рівень;

виявлено і сформульовано основні функції меценатства, що в розвитку освітньої системи позначилося на зближенні елітарної і масової (народної) культури, формуванні і визначенні соціальної свідомості людей, їх ціннісних орієнтацій, готовності до сприйняття інновацій в освіті, залученні сучасників до духовних і культурних цінностей;

показано роль держави, громадськості й конкретної особи в процесі благодійності: розкрито, як благодійність в освіті сприяла початку переходу від жорсткої системи державного управління освітніми установами до більш демократичної державно-громадської форми.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертації можуть бути використані при подальшому дослідженні проблем розвитку благодійності й меценатства, системи освіти в регіоні й на Україні в цілому. Вбачається доцільним використання цього дослідження для підготовки навчальних курсів з історії України, краєзнавства, організації виховної роботи у навчальних закладах. Висновки та узагальнення, зроблені в роботі, можуть бути використані в практиці сучасних навчальних закладів, при створенні опікунських рад, залученні додаткових інвестицій через інститут благодійності, у роботі державних установ з благодійними організаціями, приватними особами, підприємцями.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”, доповідалися на науково-практичних конференціях різного рівня: “Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих вчених м. Харкова” (Харків. 1998, 1999, 2000); “Науково-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку й удосконалення” (Рівне, 1999); “Жінки за духовну безпеку суспільства” (Харків, 1999); “Жінки та соціальна політика в Україні” (Харків, 2000); “Економіко-правові аспекти діяльності приватних вузів і концептуальні основи їх подальшого розвитку” (Харків, 2000); “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Харків, 2000); “Українська історична наука до десятої річниці незалежності” (Харків, 2001); “Багаліївські читання в Народній українській академії” (Харків, 2002, 2003); “Служіння заради миру” (Київ, 2004).

Результати дослідження викладені в 17 опублікованих і депонованих роботах, загальним обсягом 5,2 д. а. (у тому числі 7 статей у фахових| виданнях).

Матеріали дослідження були використані в роботі опікунської ради Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” й благодійного фонду “Академія”.

Структура дисертації обумовлена характером, метою й завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновку, додатків, списку джерел і літератури (296 найменувань). У додатках подано зведені статистичні таблиці та копії документів. Загальний обсяг дисертації складає 217 сторінки машинописного тексту, з них основна частина 144 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, окреслені хронологічні та територіальні межі, визначено мету і конкретні науково-дослідницькі завдання, розкрито методологічні засади і наукові методи, які авторка використала в своїй дисертації, її бачення наукової новизни, практичне значення підготовленої нею дисертації, а також охарактеризовані процес наукової апробації отриманих результатів та принципи, покладені в основу структурної побудови дисертації.

У першому розділі “Історіографія і джерельна база дослідження”, який складається з двох параграфів, міститься аналіз історіографії проблеми, огляд основних джерел, використаних у дослідженні, характеристику їх інформаційних можливостей.

Проблема розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії у зазначений період досі не була предметом спеціального дослідження. Історичних досліджень на цю тему у вітчизняній історіографії немає.

Історіографічні праці можна умовно поділити на три періоди: дореволюційні, радянські й пострадянські дослідження.

Дореволюційна література з проблем розвитку системи освіти достатньо різноманітна і представлена в основному роботами загального характеру, які дозволяють отримати цілісне уявлення про розвиток освіти другої половини XIX - початку ХХ століть в Україні і зокрема в регіоні, побачити фінансові, станові обмеження і труднощі, зрозуміти адресну спрямованість благодійності в освітянській галузі.

Значне місце займають роботи, присвячені соціально-економічному розвитку країни, зокрема Харківської губернії, де простежуються думки, що соціально-економічний розвиток країни у другій половині XIX - на початку XX століть створював матеріальну базу для виникнення добродійності в освіті.

Для досліджуваної проблеми важливими виявилися роботи В. Гур'є, Є. Максимова, які наводять значний фактичний і статистичний матеріал, аналізують роль добродійності у справі виховання й освіти дітей.

У публікаціях А. Баханова, П. Буришкіна, Л. Ілляшевича, В. Порошкіна розглядається соціальна основа добродійності. Уперше в історіографії дається об'єктивна й аргументована оцінка діяльності купців-підприємців.

Історіографію проблеми доповнюють роботи з історії благодійної діяльності міських і сільських громад. Показовою в цьому відношенні є робота Н. Савицького і П. Євстратова, в якій зібрані дані про розміри і характер добродійної діяльності в Харківській губернії.

Важко переоцінити значення досліджень відомого історика та краєзнавства Д. Багалія. Як історик Д. Багалій мав доступ до архівів, як голова міської думи - до офіційної документації, все це дозволяло здійснити аналіз благодійної діяльності у Харківській губернії і місті Харкові. Систематизувати й узагальнити інформацію про розвиток благодійності в регіоні, вперше вдалося в фундаментальній праці “История города Харькова за 250 лет его существования” Д. Багалію та Д. Міллеру. Ця робота написана науковцями - учасниками процесу освіти в Харківській губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст. - і тому вона набуває особливої цінності як свідчення безпосередніх очевидців.

Таким чином, у дореволюційний час були зроблені перші кроки щодо накопичення й узагальнення фактичного матеріалу з історії благодійності і стану освіти в країні в цілому і в Харківській губернії зокрема. Узагальнюючої праці з історії благодійності в освітянській галузі в цей період не було.

Після подій 1917 р. дослідження, присвячені різним аспектам благодійності, були припинені. “Благодійність була визнана соціальним явищем класового, перш за все буржуазного суспільства. У системі радянського тоталітаризму благодійності не знайшлося місця ні в енциклопедії, ні в суспільному житті”.

У порівнянні з попереднім періодом, радянська історіографія досягла певних успіхів у вивченні стану освіти та участі в ній представників різних суспільних верств та організацій періоду, що досліджується. Заслуговують на увагу праці А. Іванова, В. Борисенка, В. Лейкіної-Свирської, Н. Левицького. Аналіз цієї групи дозволяє обґрунтувати оцінку ролі приватної і громадської ініціативи в розвитку освітньої системи періоду, що досліджується, побачити проблемні питання в досліджуваній темі.

Значно була розширена джерельна база дослідження, вчені вивчали рівень громадської і професійної освіти робітників, аналізували культурно-освітню діяльність різних напрямів суспільно-політичного руху. Разом з тим, збереження радянської системи, значно ускладнювали об'єктивність висвітлення ролі опікунства, добродійності й меценатства в системі освіти другої половини XIX - початку XX століть. Дослідження мали фрагментарний характер, хоч авторами був накопичений значний фактичний матеріал з історії освіти досліджуваного періоду.

Оцінюючи стан радянської історіографії, необхідно зазначити, що історики в основному приділяли увагу вивченню освітньої системи, а їх роботи були занадто ідеологізовані. Жодного дослідження, присвяченого історії благодійницького руху в освіті другої половини XIX - початку XX століть як у цілому по країні, так і в Харківській губернії, опубліковано не було.

У 1990-х роках, унаслідок відомих суспільно-політичних процесів, почався новий етап розвитку вітчизняної історіографії.

Велике значення для подальшого аналізу процесу розвитку системи освіти, ролі й місця в ній суспільної і приватної ініціативи мають роботи з історії становлення й розвитку окремих її напрямів в Україні.

Для проблеми дослідження особливий інтерес має робота І. Прокопенка і Д. Кочата. Автори аналізують історію становлення й розвитку народної освіти на території Харківщини в період, що досліджується, подають загальну характеристику стану освіти і побіжно торкаються ролі благодійницького руху в освітньому процесі.

Важливе значення для дослідження проблеми, що вивчається має робота Т. Коломієць. Авторка уперше показала роль і значення громадської благодійності у справі освіти, але робота обмежена характеристикою тільки одного товариства і не дає цілісного уявлення про проблему, що досліджується.

На початку 90-х рр. ХХ сторіччя зростає інтерес до історії благодійності як у вітчизняній історичній науці, так і в закордонній

Уперше в українській історіографії з'являються роботи, в яких по-новому висвітлюється діяльність підприємців в організації виробництва і їх участь в благодійності стосовно освіти. Знайомство із цими роботами, дозволяє досліднику побачити підприємця як основну категорією інвесторів освіти у другій половині XIX - на початку XX століть.

На сучасному етапі змінилося відношення держави до благодійної діяльності у сфері освіти, до діяльності меценатів і опікунських рад. Виникла об'єктивна необхідність звернутися до аналізу використання додаткового фінансування сфери освіти, до історії цього досвіду в дореволюційний період. Сучасна історіографія даного питання представлена окремими роботами.

Дослідники В. Червинський і М. Слобошницький аналізують роль меценатів в освіті і ставлення до їх діяльності царського уряду. В. Червинський стверджує: “Історія українського меценатства - складова і невід'ємна частина національної історії. Отже, її потрібно вивчати, досліджувати і знати для відродження і продовження. Тим більше, що благодійність, меценатство - риси ментальності українського народу”.

У кінці 90-х років ХХ ст. окремими проблемами благодійності на Харківщині займалися відомі історики: О. Кравченко, С. Посохов і О. Ярмиш, Т. Шерстюк та А. Епштейн. Автори намагаються показати роль добродійності в житті міста Харкова і Харківської губернії, розкрити значення цього явища. А. Епштейн пише: “Нам сьогодні важко розібратися в мотивах благодійності, бо вони різноманітні. Але в сучасних умовах на передній план серед цих мотивів постає соціальна функція підприємництва”. Однак автори не розкривали повного змісту благодійності в освітянській галузі на Харківщині в кінці XIX - на початку XX століть, тому що ці дослідницькі задачі виходили за межи їх наукових інтересів.

Аналіз новітньої історіографії свідчить про посилення інтересу до проблем вітчизняної дореволюційної благодійності. Він характеризується зміною акцентів в оцінці значення благодійності для суспільства. Вивчалися питання організації державно-громадської опіки, розвитку меценатства і діяльності добродійних організацій в освіті тощо. Однак зовсім поверхово висвітлені питання основних етапів становлення й розвитку благодійності в системі освіти, не достатньо досліджено діяльність і вплив опікунських рад, благодійних установ на розвиток освітньої системи, мало досліджена приватна добродійність, а також внесок та основні соціальні функції меценатів у розвитку освіти.

Отже, необхідно зазначити, що, незважаючи на значну кількість робіт з історії добродійності та історії розвитку освітньої системи взагалі, благодійність в освітянській галузі Харківської губернії другої половини XIX - початку ХХ сторіч не вивчалася як наукова проблема і не була предметом комплексного дослідження. Це й визначило вибір теми дисертаційної роботи.

Джерельна база дослідження багата і достатньо різноманітна.

Головний масив джерел, використаних в дисертації, складається з опублікованих і архівних матеріалів.

Серед опублікованих джерел важливу категорію складають законодавчі акти, що визначали напрями благодійної діяльності в освіті.

Міністерство народної освіти розкривало і конкретизувало деякі положення законів, які зібрані в “Сборнике постановлений по Министерству народного просвещения”, і складали другу підгрупу.

Діяльність благодійних товариств, закладів визначалася засновницькими документами, передусім статутами.

Велику групу джерел складають підзаконні акти: правила, інструкції, циркуляри навчального відділу, попечителів навчальних округів, які дозволяють побачити гнучкість державної політики й похибки, допущені в роботі місцевою владою.

Вивчення комплексу законів і підзаконних актів, численних розпоряджень дає можливість простежити тенденції розвитку взаємовідносин Міністерства народної освіти, місцевих органів управління освітою з державними і приватними вузами, а також ставлення держави до благодійного руху.

Важливу групу джерел складають звіти, в яких знаходиться інформація про громадську і приватну ініціативу освіти.

Своєрідну групу джерел являють собою збірники “Начальное народное образование в Харьковской губернии …”. Автором були використані ці джерела для аналізу початкової освіти і для з'ясування причин виникнення благодійності в освіті.

Для характеристики діяльності органів місцевого самоврядування в освіті велике значення мають опубліковані доповіді й щорічні звіти Харківської губернської і повітової земських управ, а різноманітний матеріал про благодійну діяльність добродійних установ містять збірники, видані Відомством установ Імператриці Марії.

До самостійної категорії джерел можна віднести документи з'їздів російських діячів громадського нагляду і народної освіти.

Цінний джерельний матеріал знаходиться в різноманітних публікаціях сучасників. Їх вивчення дозволяє перевірити, уточнити дані про державну політику у сфері опікування освіти в Харківській губернії. Важливим джерелом є матеріали загального перепису населення Російської імперії 1897 р.

Отже, опубліковані за темою дисертації джерела багаті й різноманітні, а вміщені в них відомості доповнюють архівні дані.

Важливим комплексом неопублікованих історичних джерел, які покладені в основу дисертаційного дослідження, стали архівні матеріали, що зберігаються як на Україні, так і в Росії. Це насамперед документи Російського державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі (РДІА) (фонди: 91, 401, 704); Центрального державного архіву України у Києві (ЦДАУ, фонд 707); Державного архіву Харківської області (ДАХО, фонди: 3, 71, 200, 202, 266, 269, 304, 311, 489, 661, 668); Державного архіву Сумської області (ДАСО, фонди: 1, 235, 236, 348). До неопублікованих джерел відносяться документи відділу рукопису Російської державної бібліотеки (фонд Киреєва).

Архівні документи менш систематизовані, але їх цінність полягає в тому, що вони доповнюють й уточнюють різноманітні аспекти благодійності в освіті.

Архівні матеріали за походженням і змістом розподіляються на такі групи. Перша група - щорічні звіти губернатора Харківської губернії, попечителя Харківського навчального округу, статистичні дані про стан навчальних закладів в Харківській губернії.

Другу групу архівних матеріалів складають укази, інструкції, розпорядження з питань державної і приватної благодійності в освіті, рапорти благодійників і донесення штатних наглядачів. Ці документи дають можливість у динаміці простежити становлення державної і приватної благодійності в освіті, зробити висновок про неадекватність зусиль офіційних органів щодо цієї діяльності.

Третю групу архівних матеріалів складають різноманітні відомості про відкриття й функціонування шкіл, шкіл письменності, недільних шкіл.

Важливе місце в дисертаційному дослідженні посідає питання, пов'язане з роботою опікунських рад та участю органів місцевого самоврядування в благодійності. Ці матеріали можна віднести до четвертої групи документів.

П'ята група документів - це прохання про надання освітніх послуг різним персонам, рапорти благодійників з відомостями про тих, хто потребує підтримки, відомості про звільнення учнів шкіл від оплати за навчання тощо. Звіти, відомості, протоколи засідань, статути добродійних організацій, товариств, документи про діяльність членів правління товариства складають шосту групу архівних матеріалів.

Сьому групу архівних документів складають донесення про пожертви на розвиток освіти, заповіти, визначення стипендій, підтвердження про пересилання грошей до установ громадського нагляду, призначених для утримання повітових училищ і гімназій, і подання до нагородження благодійників. Своєрідним джерелом, що дозволяє заповнити лакуни в джерельній базі, є періодичні видання дореволюційного часу.

Окремою самостійною групою джерел є мемуари.

Кожна із розглянутих і використаних в дисертації груп джерел вимагає більшої систематизації, синтезу різноманітних документів, зіставлення й об'єднання даних із джерел різних груп можна висвітлити процес виникнення, становлення й розвитку благодійності в освіті.

Велика кількість збережених джерел вимагає вибіркового аналізу. Благодійний рух розвивався в багатьох напрямах життя суспільства, унаслідок цього коло джерел, які являють інтерес для вивчення теми, дуже різноманітне, це й обумовило їх класифікацію. Разом з тим, саме це створює умови для вивчення благодійного руху в освіті за багатьма параметрами: внутрішня логіка й динаміка розвитку опікунських рад, взаємовідношення держави і громадськості, організаційно-фінансові питання і т. ін.

Отже, аналіз джерел, про благодійність в освітянській галузі Харківської губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. показує, що джерельна база є достовірною і достатньою для всебічного аналізу заявленої теми.

У другому розділі “Формування благодійності в освітянській галузі Харківської губернії в другій половині XIX - на початку ХХ століть”, який складається із двох параграфів, проаналізовані передумови і причини появи, процес виникнення і розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії в другій половині XIX - на початку ХХ століть. У розділі зазначено, що період, який досліджується, знаменувався розвитком товарно-грошових, ринкових відносин, періодом дипломатичного зростання економіки й формування цілісної системи освіти.

Система освіти, яка склалася у Харківській губернії вимагала серйозних змін, а також особливого ставлення і допомоги, яку можна було отримувати тільки через благодійність. Саме благодійність забезпечувала перехід від системи державного управління освітніми установами до громадсько-державної форми освіти і визначала пріоритетні напрями розвитку благодійності в Харківській губернії, а також спрямовувала зусилля на пошук нових форм, моделей і напрямів партнерства суспільства і влади в управлінні освітньо-виховним процесом у цілому.

В ході дослідження було визначено, що рівень соціально-економічного розвитку в Харківській губернії створював відповідні умови і матеріальну базу для розвитку освіти й формування благодійності. Виникла об'єктивна потреба у грамотних, кваліфікованих кадрах, а, серед народних мас постала усвідомлена необхідність отримати освіту, а це означало, що з'явилася потреба використання різних форм благодійності. Саме через благодійність могла вирішуватися проблема доступності освіти для всіх верств населення.

Дослідження проблеми дає підстави вважати, що в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., визначилося три види благодійності в освіті: державна, церковно-громадська і приватна. Але розділити ці види одну від одної жорсткими рамками неможливо, внаслідок їх взаємозбагачення, доповнення й фінансової підтримки.

Значна увага в цьому розділі приділялась визначенню нових типів громадських об'єднань - товариств сприяння розвитку освіти. Такі товариства не були явищем екстраординарним, а швидше, виявом спільного інтересу до знань. Крім того, дослідження показало, що відповідальність і контроль за їх діяльністю був розподілений між одинадцятьма міністерствами.

Дослідження виділило чотири групи добродійних установ за родом благодійності в освіті:

I - дитячі притулки, виховні будинки для бездомних дітей, ясла, навчальні та ремісничі заклади; землеробські колонії і ремісничі дитячі виправні притулки, добродійні гуртожитки;

II - нічліжні дома, безкоштовні й дешеві квартири та кімнати, будинки працелюбства, безкоштовні й дешеві їдальні, чайні, допоміжні та позикові каси для малозабезпечених учнів і студентів;

III - притулки для невиліковно хворих дітей і дорослих, санаторії, лікарні, установи глухонімих і сліпих, інших інвалідів; товариства милосердя;
IV - служби, комітети із вивчення питань надання допомоги учням, студентам і навчальним закладам.
Така класифікація установ дає підстави розглядати в комплексі усі аспекти їх участі у благодійній діяльності в освіті: від створення дитячих притулків, ясел, безкоштовних і дешевих їдалень до організації спеціальних служб і комітетів.

Благодійна діяльність у досліджуваний період прийняла системний характер і відповідала духові нових суспільних відносин, загальному прагненню до громадської користі, виконанню громадянського обов'язку і розумінню важливості державного блага.

Успіх розвитку освіти в Харківській губернії багато в чому визначався громадською ініціативою, практикою добродійності, завдяки якій була створена сучасна для того часу база освітньо-виховного процесу, а сам процес набув творчого, цілеспрямованого характеру, що відповідав педагогічним ідеалом епохи.

Практика благодійності на Україні в період, що досліджується, формувалася винятково на громадських засадах і приватній ініціативі, на відміну від російської добродійності, яка перебувала під державним впливом. Що ж до практики благодійності в Харківській губернії, то вона поєднувала в собі і приватну ініціативу, і державну підтримку, оскільки це було пов'язано з особливістю місця розташування губернії на межі України і Росії. У другій половині XIX - на початку ХХ століть у Харківській губернії склалася ціла система благодійної діяльності, яка набула ознак громадянськості у системі суспільних відносин, створила сприятливі умови для розвитку освіти в цьому регіоні.
У третьому розділі “Традиції і форми благодійності в Харківській губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть”, який складається із трьох параграфів, виділяються суттєві риси, специфічні функції, особливості діяльності благодійних організацій, опікунських рад і меценатів.
Визначило, що становлення традицій благодійності на Слобожанщині мало давні традиції, але широкого розвитку в освіті набуває в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть і Харківська губернія посіла помітне місце в цьому русі.
Благодійність стала соціальним рухом взаємодії і партнерства між різними суспільними силами і формувала громадські засади освіти, забезпечувала широку участь громадськості в навчально-виховному процесі, залучала фінансовий і інтелектуальний потенціал суспільства для розвитку освіти в Харківській губернії.
Для Харківської губернії були характерні такі форми благодійності у сфері освіти, як меценатство; діяльність опікунських рад, які з'являлися при навчальних закладах; діяльність добродійних установ і товариств.

В дослідженні було визначено, що організація діяльності благодійних установ освітянської галузі у Харківській губернії мала низку особливостей: велика увага приділялася опікуванню дітей різного віку, починаючи із грудних і закінчуючи сліпими, глухими та морально зіпсованими (малолітні злочинці), і майже нічого не було зроблено у справі допомоги тим, хто потребує роботи, тому що створений будинок працелюбності не виправдав надій, що покладалися на нього.

Дослідження документів благодійних організацій Харківської губернії показало, що для їх діяльності була характерна децентралізація. Створювалися вони в конкретному місці, для конкретної допомоги і мали цілком конкретні цілі і завдання.

На відміну від інших регіонів, у Харківській губернії діяльність благодійних організацій, передусім, була спрямована на розвиток початкової освіти, створення нових навчальних закладів саме цієї групи, а потім на розвиток позашкільної освіти.

Слабким місцем в діяльності всіх без винятку благодійних організацій Харківської губернії в період, що досліджувався, було нерегулярне та випадкове надходження коштів і шаблонність їх використання.

Не ідеалізуючи діяльність благодійних організацій у сфері освіти в Харківській губернії, все-таки є підстави вважати, що вона мала багату історію і традиції і була важливим джерелом розвитку й підтримки освіти, а також у чималій мірі сприяла перетворенню регіону на провідний освітній центр країни.

Опікунство у сфері освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть було громадським рухом і створювало потенційні ресурси, що були зосереджені у діяльності опікунських рад, які в Харківській губернії на цей час мали багатий досвід.

В розділі доведено, що головне призначення опікунських рад у галузі освіти було: наблизити школу до потреб народу і використати позабюджетні форми фінансування освіти. Опікунські ради спочатку виникли в початкових і середніх навчальних закладах, а пізніше - у вищих навчальних закладах.

Створення й функціонування опікунської ради навчального закладу знаходилося під контролем Міністерства народної освіти. Оскільки опікунські ради були громадськими організаціями та існували за рахунок членських внесків і пожертв, то їхня діяльність не регламентувалася власним статутом, а цілком підпорядковувалася статуту навчального закладу, в якому були визначені основні права й обов'язки опікунської ради, а також її функції.

Дослідження дає підстави зробити висновок про те, що кожний навчальний заклад встановлював права та обов'язки опікунської ради самостійно, але загалом функції цих рад не виходили за межі нижченаведених вимог:

· Сприяти успішному оволодінню учнями знань предметів, поповненню бібліотек і піклуватися про способи збільшення грошових і матеріальних коштів.

· Здобувати кошти для облаштування загальних учнівських квартир і для матеріальної підтримки незаможних учнів.

· Сприяти випускникам після закінчення навчальних курсів в отриманні тих професій, що відповідають їх підготовці.

· Спостерігати за станом матеріальної частини навчального закладу і щорічно перевіряти майно за інвентарем.

· Розглядати річні кошториси і звітувати про прибутки навчального закладу, а також подавати висновки начальству.

· Складати правила та інструкції щодо господарської частини.

· Визначати оплату начальника навчального закладу та інших посадових осіб.

· Визначати плату за навчання.

· Звільняти від плати за навчання малозабезпечених учнів.

· Звертатися до Міської думи з офіційними проханнями щодо потреб навчального закладу.

Однак в дослідженні доведено, що в діяльності опікунських рад була відсутня взаємодія і системність. Вони існували розрізнено і не мали єдиного координуючого центра, майже не обмінювалися досвідом.

Опікунські ради в Харківській губернії виступали в ролі інвестиційних комітетів, які налагоджували зв'язок між державою і суспільством. Вони створювали умови для зміцнення й розвитку в освітніх установах громадського самоврядування, сприяли формуванню цивільного суспільства.

Опікунські ради в освітній сфері Харківської губернії другої половини ХІХ - на початку ХХ століття були свого роду осередками меценатства, позабюджетні кошти опікунських рад, їх культурна й виховна діяльність підняли освітню систему цього регіону на новий високий рівень.

В розділі проаналізована динаміка розвитку діяльності меценатів в освітянській галузі Харківської губернії другої половини ХІХ - на початку ХХ століття. Доведено, що широкого розповсюдження благодійність набула серед підприємців, які стали головним ядром меценатства в освіті, а їх діяльність стала певною історичною традицією. Визначено, що меценатство, як соціальне явище, виконувало і конкретні функції.

Загалом можна зробити висновок, що підприємці Харківщини підготували матеріальну базу для розквіту освітньої системи регіону у другій половині XIX - на початку XX століть. Якщо меценатство на Заході - це явище, яке нарівні з моральними мотивами мало і юридичні основи (зниження податків або звільнення від них), то в Україні, і зокрема в Харківській губернії, воно частіше було пов'язане із релігійними, етичними поняттями, підкорялося вимогам громадської думки.

Благодійність, меценатство - це риси ментальності українського народу, тому вони будуть виявлятися завжди, оскільки це високопатріотична і гуманістична справа незалежної Української держави.

У висновках зроблено підсумки проведеного дослідження, сформульовано практичні рекомендації щодо впровадження його результатів та напрями подальшої розробки теми.

Дослідження благодійності в освітянській галузі виявило характерні особливості цього процесу. У науковій літературі містяться лише фрагментарні дослідження окремих аспектів цього соціокультурного явища, а істотним недоліком історіографії благодійності в освіті є відсутність інноваційної оцінки цього явища, специфіки діяльності меценатів, опікунів, опікунських рад, благодійних організацій для розвитку суспільства взагалі.

Благодійність в освітянській галузі була закономірним результатом соціально-економічного розвитку досліджуємого регіону. Прискорення модернізаційних процесів залучило до ринкових відносин мільйони людей, для яких освіта ставала життєво необхідною.

У Харківській губернії благодійність в освітянській галузі другої половини XIX - початку ХХ ст. поєднувала в собі приватну ініціативу, громадські начала і державний вплив. Основними засновниками навчальних закладів виступали міські та губернські управління, станові і професійні організації, земства, культурно-просвітницькі товариства, церква і приватні особи, благодійні організації. Саме благодійність забезпечила перехід від системи державного управління освітніми установами до державно-громадської форми і визначила пріоритетні напрями благодійного руху.

Аналіз джерел дає підстави для висновку про те, що характерними формами благодійності у сфері освіти для Харківської губернії були такі: меценатство; діяльність попечительських рад, які з'являлися при навчальних закладах; діяльність благодійних установ і товариств.

Дослідження показує, що діяльність благодійних організацій в освітянській галузі мала не тільки позитивні сторони, але і проблеми:

по-перше, відомості про нужденних надходили безпосередньо від дійсних членів товариства, для яких легше було платити гроші, ніж відвідувати “підвали”, тому товариство не мало адекватного уявлення про потребу харків'ян і не наближало в повній мірі благодійників до тих, хто потребував допомоги;

по-друге, опікунами-благодійниками були, в основному, багаті люди, а дрібних жертводавців до благодійної діяльності в освіті не залучали;

у ході дослідження було встановлено, що меценати-благодійники були розділені на дві категорії і їх діяльність заохочувалася державою: нагородженням орденами і медалями, наданням звань почесних та іменних громадян і правом на особисте дворянство.

У другій половині XIX - на початку ХХ століть головним благодійником стає вже не дворянство, а підприємці - нова прогресивна частина суспільства.

Завдяки діяльності меценатів Харківської губернії з'являються нові школи, гімназії, училища; розширюється освітня мережа, збільшується кількість учнів; росте освіченість населення в регіоні.

Головне призначення опікунських рад у галузі освіти полягало у двох речах, а саме - у необхідності наблизити школу до потреб народу і використати позабюджетні форми фінансування освіти.

Завдяки благодійності більшою мірою було вирішено питання розвитку освітньої системи в Харківській губернії досліджуваного періоду. Увага держави, земських і міських органів управління, громадських організацій, приватних осіб до розвитку системи освіти в Україні неухильно зростала, об'єднувалися зусилля з розвитку навчальних закладів і створення їх мережі. Це стало наслідком того, що українське суспільство почало розуміти роль освіти в підвищенні ефективності промисловості, торгівлі й загалом модернізації всієї економіки.

Висновки й узагальнення, зроблені в роботі, можуть бути використані в практиці сучасних навчальних закладів, при створенні попечительських рад, залученні додаткових інвестицій через інститут опікування, у роботі державних установ з благодійними організаціями, приватними особами, підприємцями.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях

1. Корниенко В.Н. Благотворительность в системе образования Слобожанщины: к истории возникновения Попечительских Советов // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. - 1998. - Т.4. - С. 47-53.

2. Корниенко В.Н. Д.И. Багалей об общественной благотворительности (на примере образовательной системы Харьковщины) // Багаліївські читання в НУА: Прогр. та матеріали [І Багаліїв. читань], Харків, 6 листоп. 1998 р. / ХГІ “НУА”. - Х., 1998. - С. 31-32.

3. Корниенко В.Н. Практика благотворительности: меценатство и деятельность Попечительских Советов в сфере образования на Слобожанщине во II половине XIX в. // Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих вчених м. Харкова: Зб. ст. / Голов. упр. з гуманіст. та соціал. питань; Ком. у справах сім'ї та молоді та ін. - Х.: Бізнес Інформ, 1998. - С. 112-115.

4. Корниенко В.Н. Благотворительная деятельность предпринимателей Слободской Украины в сфере образования: к истории проблемы // Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку та удосконалення: Тез. міжнар. наук.-практ. конф., Рівне, 14-17 трав. 1999 р. - Рівне, 1999. - С. 63-65.

5. Корниенко В.Н. Благотворительность в сфере образования: Харьковская губерния во второй половине XIX в. // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. - 1999. - Т.5. - С. 184-190.

6. Корниенко В.Н. Д.И. Багалей о деятельности благотворительных обществ (на примере образовательной сферы Слобожанщины) // Багаліївські читання в НУА: Прогр. та матеріали [ІI Багаліїв. читань], Харків, 5 листоп. 1999 р. / М-во освіти України, ХГІ “НУА”. - Х., 1999. - С. 43-45.

7. Корниенко В.Н. Деятельность Попечительских Советов в сфере образования на Слобожанщине // Зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т. - Х., 1999. - № 3. - С. 148-151.

8. Корниенко В.Н. К истории возникновения попечительства женского образования и воспитания // Жінки за духовну безпеку суспільства: Матеріали між нар. наук.-практ. конф., Харків, 11-12 черв. 1999 р. / [Держ. ком. України у справах сім'ї та молоді, ХГІ “НУА”]. - Х., 1999. - С. 107-109.

9. Корниенко В.Н. Благотворительность в сфере образования: к истории вопроса // Вісн. Харк. ун-ту. № 456. Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова. - Х., 2000. - Ч. 1. - С. 302-305.

10. Корниенко В.Н. Из истории благотворительной деятельности женщин Слобожанщины в сфере образования // Жінки та соціальна політика в Україні: Прогр. та матеріали регіон. наук.-практ. конф., Харків, 2 берез. 2000 р. / М-во освіти та науки України, Нар. укр.. акад. - Х., 2000. - С. 82-84.

11. Корниенко В.Н. Меценатство в сфере образования: к истории вопроса // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. - 2000. - Т.6. - С. 96-102.

12. Корниенко В.Н. Попечительские Советы в сфере образования: роль и возможности в современных условиях // Экономико-правовые аспекты деятельности приватных вузов и концептуальные основы их дальнейшего развития: (Материалы II Междунар. семинара лидеров приват. образования), Харьков, 3-5 июля 2000 г. / М-во образования и науки Украины, Нар. укр. акад. и др. - Х., 2000. - С. 96-99.

13. Корниенко В.Н. Попечительство в сфере образования в Харьковской губернии: к вопросу о деятельности Попечительских Советов // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. - 2002. - Т.8. - С. 150-157.

14. Корниенко В Н. Д.И. Багалей о благотворительной деятельности женщин Слобожанщины в сфере образования // Багаліївські читання в НУА: Прогр. та матеріали [VI Багаліїв. читань], Харків, 5 листоп. 2004 р. / ХГУ “НУА”. - Х., 2004. - С. 86-89.

15. Корниенко В.Н. Возникновение и развитие практики благотворительности в образовании: к истории проблемы // Вчені зап. Харк. гуманіт. ун-ту “Нар. укр. акад.”. - 2005. - Т.11. - С. 142-153.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.