Приватні архіви української родової еліти в національній історії другої половини XVII–XX ст. (на прикладі архівної спадщини роду Скоропадських)

Джерельну базу дослідження фамільного архіву Скоропадських становить передусім чергу сучасний фамільний фонд (ЦДІАК, ф. 1219, оп. 1, 2, 3). Він генетично походить від фамільного архіву, але став штучно сформованою колекцією історичних документів, що зазнала істотних втрат. Наприкінці ХХ ст. фонд був поповнений завдяки гетьманівні О. Скоропадській-Отт, яка передала копії спогадів батька, оригінали генеалогічних матеріалів тощо. У фонді представлено службовий, приватний та родинний епістолярій, документи про службову, економічну, громадську, благодійницьку, культурну і творчу діяльність цієї шляхетної родини. У ЦДАВО гетьманський архів 1918 р. відсутній, тому джерелом для дослідження ролі гетьмана в Українській революції 1917-1921 рр. слугують практично всі фонди вищих урядових установ, в яких відклалися його документи. У фондах ЦДІАЛ зберігаються документи, пов'язані з емігрантським періодом життя П. Скоропадського: цілісний комплекс епістолярію, пов'язаного з іменами гетьмана та О. Назарука, активного діяча гетьманського руху. Діяльність гетьмана в екзилі можна реконструювати за фондами ЦДАВО та ЦДАГО, що складають т. зв. “Празький архів”. Зокрема, це листування з іншими діячами українського руху на еміграції. Інститут рукопису НБУВ зберігає архівні документи та рукописні збірники, пов'язані з іменами гетьмана І. Скоропадського, його родичів та нащадків, що відклались у фамільних фондах Галаганів, Лизогубів, Кандибів, Сулимів та ін.; у збірці О. Лазаревського та колекції В. Модзалевського.

Значна кількість документів, що походять з фамільного архіву Скоропадських, перебуває нині в закордонних архівах. Насамперед, це російські архіви: Російський державний архів давніх актів (РДАДА), Російський державний військово-історичний архів (РДВІА), Державний архів Російської Федерації (ДАРФ), Російський державний історичний архів (РДІА), Архів Санкт-Петербурзького відділення Інституту історії Росії РАН. Документи гетьмана П. Скоропадського емігрантської доби, матеріали його сина Данила зберігаються нині у Східноєвропейському дослідному інституті
ім. В. Липинського (США). Щоденники П. Скоропадського емігрантської доби знаходяться в гетьманівни О. Скоропадської-Отт.

Підрозділ 3.2 “Доля архівів гетьманської родини Івана Скоропадського, Павла Скоропадського та його родини, Василя Скоропадського та його нащадків у XVIII ст., їхні “сліди” в існуючих архівних збірках України та Росії” розкриває процес виникнення родинних архівів усіх трьох братів після переселення з Умані. Фамільний архів Скоропадських, відомий принаймні з 1670-х рр., практично нічим не вирізнявся із загальної маси рукописних збірок представників лівобережної родової еліти. Первісний склад цього родового зібрання до нас не дійшов.

Проблема генезису фамільного архіву Скоропадських пов'язана з визначенням засновників роду і конкретного часу започаткування цієї документальної збірки. На жаль, засновники роду Скоропадських досі лишаються невідомими. Те ж стосується змісту та місця зберігання фамільного архіву. Тому доводиться починати з останньої чверті XVIIІ ст., коли Василь та Єфросинія Скоропадські, нащадки родинної лінії середнього брата гетьмана Івана, оголосили в поданні до Новгород-Сіверської депутатської комісії, що засновником їх роду був Федір Скоропадський, полковник у війську Богдана Хмельницького, за походженням - шляхтич “корони Польської”. Цей фамільний переказ не витримує критики. Певні сумніви виникають також щодо достовірності інформації про перебування родини в Умані до 1674 р. та “уманського архіву” Скоропадських, оскільки жодного документа, датованого раніше за 1675 р. і пов'язаного з цим родом, досі не виявлено. Разом з тим, опосередкованих доказів шляхетства збереглося достатньо: родовий герб, відомий уже на початку XVIII ст.; висока освіта всіх братів Скоропадських; усталена форма звертання до І. Скоропадського як до “рожоного пана” тощо. Тому варто говорити про родинний архів Скоропадських, створений на Лівобережжі, з документами від останньої чверті XVII ст. Саме тут спочатку два брати, а потім і третій, розпочали свою військово-державну кар'єру, отримували й купували ґрунти і, відповідно, накопичували приватноправові документи, що склали основу родинного архіву. Засаднича особливість фамільного архіву Скоропадських першої половини XVIII ст. полягає в тому, що одночасно існували три архіви - окремо в кожного з братів та їх нащадків. За рештою ознак всі три збірки родових паперів були подібними до таких же фамільних архівів лівобережної еліти.

Гетьманський (державний) архів І. Скоропадського у складі Національного архівного фонду відсутній. Його драматична доля пов'язана з історією діловодних фондів Гетьманщини наприкінці XVIIІ та у ХІХ ст. Так само не зберігся і приватний гетьманський архів, розпорошений серед спадкоємців, а остаточно знищений внаслідок вилучення документів російськими емісарами після смерті гетьмана. У російських архівах нині зберігаються оригінали царських жалуваних грамот, листів до сватів (П. Толстого та його дружини), а також ті архівалії, що потрапили до А. Марковича. Для реконструкції змісту родинної збірки доводилося використовувати опосередковані відомості з інших фамільних архівів (Лизогубів, Галаганів, Кандибів, Сулимів), копії з документів офіційних архівів, зібрані українськими істориками та колекціонерами кінця ХІХ - початку ХХ ст. Це універсали гетьманів-попередників і царські грамоти на маєтності, універсали самого І. Скоропадського щодо їх належного утримання, купчі, дарчі та інші господарські документи, а також кореспонденція, адресатами якої були російські високопосадовці, генеральна старшина, полковники, війти, родичі та близькі. Оригінал заповіту гетьмана, який був опротестований старшою дочкою І. Лизогубовою, також не зберігся. Все це безпосередньо вплинуло на стан історичних знань про добу гетьманування Скоропадського, саму постать гетьмана.

Історична доля архівних зібрань родинних гілок гетьманських братів була дещо іншою. Відомі нам документи стосовно земельних володінь та листування П. Скоропадського (†1739) були виявлені згодом В. Модзалевським по різних архівосховищах. Даних про їх перебування в архіві нащадків Павла немає, як і про сам родинний архів, сформований молодшим братом гетьмана. Остаточно ця родинна гілка згасла наприкінці XVIII ст.

Більш докладні відомості збереглися щодо архівного зібрання середнього брата Василя (†1727). Заснований ним рід дав Україні всіх відомих упродовж кінця XVIII-ХХ ст. представників фамілії, з якими пов'язана більша частина архівалій нинішніх державних, громадських і приватних архівосховищ. В архіві родини зберігались акти про земельні надбання, куплені та отримані за військову службу, починаючи з 1691 р. Після обрання І. Скоропадського гетьманом кількість документів про земельні надання в архіві Василя, сотника Березнянського та полкового обозного Чернігівського, значно збільшилася. Його старший син Михайло (близько 1697-1758), який був однією з визначних постатей останнього періоду Гетьманщини, почав свою військово-державну кар'єру 1715 р. у званні бунчукового товариша. Його внеском до фамільного архіву стали акти на отримані маєтності, атестати про військову діяльність (він брав участь практично в усіх військових походах першої половини XVIII ст.) та адміністративну кар'єру (генеральний підскарбій у 1744-1753 рр., генеральний суддя, головний правитель Генеральної військової канцелярії за К. Розумовського), матеріали судових процесів. Ці архівалії засвідчують високопатріотичну позицію М. Скоропадського. У конфлікті з К. Розумовським, що припав на 1753-1755 рр., генеральний підскарбій довів, що розумів ціну архівного документа, був небайдужим до вироку нащадків, що ґрунтувався на архівних свідченнях, і міг оприлюднити підготовлену ним добірку документів щодо своєї опали.

Син М. Скоропадського Іван (1727-1783) зміг увійти до найближчого гетьманського оточення, став останнім генеральним осавулом, носив це звання деякий час після ліквідації Гетьманщини, а при відставці отримав чин бригадира. Він користувався значним авторитетом у суспільстві, був обраний депутатом “Комиссии по составлению новаго Уложения” 1767-1769 рр. Але фамільні документи про цю видатну постать останнього періоду Гетьманщини практично не збереглись. Є відомості про те, що І. Скоропадський утримував у своєму маєтку весь фамільний архів родинної гілки нащадків Василя, принаймні ту частину, де знаходилися історичні документи, поземельні акти щодо володінь усіх братів Скоропадських (Івана, Петра та Якова). До складу Локнянського архіву Скоропадських в останню чверть XVIII ст. входили документи про земельні пожалування і військову службу Василя (з 1713 р.), його сина Михайла, онуків Івана, Петра та Якова; документи про купівлю ґрунтів, млинів, лісів, окремих ділянок; матеріали судових процесів; господарсько-фінансові документи. Збереженню саме таких джерел усі шляхетські родини приділяли найбільшу увагу. Епістолярій не мав в очах нащадків старовинних родів практичного значення і не згадувався при описуванні фамільних архівів.

Локнянський архів Скоропадських загинув у пожежі 1783 р., але частина фамільних документів усе ж збереглася. Вона стала підґрунтям доведення “благороднаго происхождения” роду наприкінці XVIII ст.

Підрозділ 3.3 “Доробок Івана Скоропадського та його родини в дослідженні історії роду; історико-генеалогічні пошуки Петра Скоропадського в московських та петербурзьких архівосховищах” присвячений зусиллям безпосередніх предків П. Скоропадського з підтримання фамільного архіву, який упродовж першої половини ХІХ ст. був розпорошений між численними представниками роду, а частина архівалій, що втратили утилітарне значення, просто загинула. Відновленням чи хоча б утриманням родової рукописної збірки почали опікуватися представники тієї фамільної гілки, яка згодом дала Україні майбутнього гетьмана. Його дід Іван (1805-1887) приділяв багато уваги веденню родинного архіву, де збереглися його щоденники, господарські документи Тростянецького і Полошківського маєтків, матеріали громадської, культурної та благодійницької діяльності цього видатного представника української родової еліти ХІХ ст. Є відомості про його зацікавлення ще замолоду історією роду, збиранням історичних документів. Цю справу ширше розвинув батько майбутнього гетьмана Петро (1834-1885). Полишивши на початку 1860-х рр. військову службу через родинні обставини, він віддався громадській діяльності, брав активну участь у звільненні кріпаків, служив по дворянських виборах. На початку 1880-х рр. ним було проведено широке виявлення і копіювання документів про рід Скоропадських за опублікованими джерелами та українськими архівами, організовано власним коштом археографічну експедицію до Москви та Санкт-Петербурга, де він особисто вивчав фонди Московського архіву МЗС, архівів Сенату (департамент герольдії), Головного штабу, Імператорської публічної бібліотеки. Мета пошуків спочатку була суто утилітарною, пов'язаною з уточненням родоводу і спробою отримати титул. Але згодом робота в архівах настільки захопила П. Скоропадського, що він мріяв написати “історичну біографію” гетьмана Івана. Здійсненню цього задуму завадила передчасна смерть гетьманського нащадка. Естафету дослідження родової історії перейняла його дружина Марія (з дому Міклашевських), а згодом - сини Михайло і Павло. Але всі ці спроби відновити фамільний архів носили несистемний, аматорський характер, оскільки ні Іван, ні його син не були істориками за фахом і не змогли провести справжньої наукової реконструкції фамільного архівного зібрання. Проте їх внесок у відтворення і підтримання архіву можна вважати значним, оскільки саме вони заклали основу Тростянецького архіву.

Розділ четвертий “Формування архівного зібрання П. П. Скоропадського наприкінці ХІХ - у ХХ ст. (Петербург, Тростянець, Ваннзее)” присвячений висвітленню праці П. Скоропадського зі створення та поповнення фамільної рукописної збірки, що стало для нього справою життя.

У підрозділі 4.1 “Документи військової, державної та політичної діяльності Павла Скоропадського (1893-1945) у складі фамільного зібрання” доведено, що фамільний архів Скоропадських свого часу містив значну добірку архівалій про службову і політичну діяльність П. Скоропадського. Він свідомо збирав службові документи впродовж служби в Кавалергардському полку, під час участі в російсько-японській та Першій світовій війнах, командування різними військовими частинами, до 34-го армійського корпусу включно. Переважна їх більшість (до 1917 р.) збереглась у складі нинішнього фамільного фонду Скоропадських. Ці архівалії можуть значно доповнити відомості фондів РДВІА про події 1904-1917 рр. Щоправда, на 1913, 1915-1917 рр. припадають певні лакуни. Натомість події доби Української революції документами фамільного архіву практично не представлені, хоч є всі підстави стверджувати, що гетьман і в цей період продовжував накопичення відповідних архівалій. Але тогочасні політичні обставини не сприяли збереженню документів: одна збірка, що відбивала процес українізації 34-го корпусу, керівництво Вільнокозацьким рухом та переговори з французькими військовими агентами, очевидно, була знищена у січні 1918 р., перед вступом до Києва більшовицьких військ. Про долю інших архівалій, в яких віддзеркалилися події між лютим і квітнем 1918 р., нічого не відомо. Нарешті, документи періоду Гетьманату, які мали зберігатись у спеціально створеному Науковому архіві при Генеральній канцелярії, після зречення гетьмана опинилися в розпорядженні Надзвичайної слідчої комісії Директорії УНР, і сліди їх загубилися вже 1919 р. Відсутність цих документів не дозволяє всебічно висвітлити роль П. Скоропадського в Українській революції 1917-1921 рр.

Такою ж виявилася доля фамільної колекції, яку гетьман почав збирати на еміграції. Більша, “політична” частина Ваннзейського архіву була спалена в лютому 1945 р., перед вступом до Берліна Червоної Армії. Збереглася тільки незначна кількість документів, що зрештою потрапила до Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. Липинського. Менша частина, де містилися приватні архівалії роду, творчі матеріали, а також відомості, зібрані для генеалогії Скоропадських і споріднених родів, була перевезена до Оберсдорфа, а звідти до Швейцарії, і нині зберігається в архіві О. Скоропадської-Отт.

Наступний підрозділ “Господарська, громадська та благодійницька діяльність родини Скоропадських у документах фамільного архіву (ХІХ-ХХ ст.)” присвячений документам господарської діяльності П. Скоропадського. Вони становлять значний пласт архівалій фамільної збірки і переконливо засвідчують його активну роль в управлінні складним родинним господарством уже змолоду. Ще на початку 1890-х рр. він добровільно взяв на себе всі господарські турботи, вжив усіляких заходів задля організації раціонального господарства в своїх маєтках. Документи фамільного архіву віддзеркалюють підприємницьку діяльність П. Скоропадського, будівництво заводів у Полошках та Кубарові, проведення торговельних операцій з реалізації продуктів сільського господарства і виробництва. Статок, який мала родина перед Першою світовою війною, став результатом цілеспрямованої й наполегливої економічної діяльності майбутнього гетьмана. На жаль, у складі нинішнього фамільного фонду представлено далеко не всі документи такого ґатунку, оскільки значна їх частина була втрачена після 1917 р. під час погромів родинних маєтків Скоропадських.

Кошти, отримані завдяки раціональній експлуатації маєтків, витрачалися не лише на потреби родини. Вони були підґрунтям її благодійницької діяльності. Члени родини допомагали нужденним як через офіційні канали (доброчинні товариства, громадські інституції), так і в індивідуальному порядку, фінансували сільські освітні заклади. Свідчення благодійницької діяльності нащадка гетьманського роду відклалися в багатьох справах фамільного архіву.

Підрозділ 4.3 “Епістолярна спадщина Павла Скоропадського: родинне листування, листування з політичними, державними, військовими та культурними діячами (1880-1945)” висвітлює історичне значення епістолярію гетьманської родини за довоєнний та міжвоєнний періоди для розкриття кола інтелектуального, службового, родинного спілкування П. Скоропадського упродовж 1883-1945 рр. Серед його кореспондентів були державні й політичні діячі кількох країн, вищі військові чини, товариші по зброї та службі, службовці, священики, творча інтелігенція, люди, які допомагали йому збирати фамільні архівалії тощо. Цікавим є родинне листування, насамперед листи до дружини. Без цього листовного щоденника неможливо відтворити об'єктивний соціально-політичний портрет гетьмана, дізнатися про його справжні думки та плани. Проте не всі листи П. Скоропадського до дружини, як і не всі кореспонденції інших осіб до нього, збереглися. Деякі лакуни є просто вражаючими та загадковими.

Епістолярій емігрантського періоду практично не відклався у фамільному архіві, і відтворити його можна тільки за фондами інших архівів України, Росії, Німеччини, Фінляндії, Чехії. Він є дуже політизованим, оскільки більшість нагальних проблем гетьманського руху в 1920-х - на початку 1940-х рр. вирішувалося шляхом листування з однодумцями, і значнішим за обсягом, ніж попереднє листування. Серед кореспондентів гетьмана були провідні гетьманці, громадські та церковні діячі, українська молодь, яких доля розкидала по всій Європі та Америці. Листування з колишніми співробітниками та комбатантами - росіянами свідчить про поступове і все більш рішуче світоглядне віддалення гетьмана від них.

У наступному підрозділі “Доля щоденників та спогадів Павла Скоропадського періоду російсько-японської, Першої світової воєн, Української революції та еміграції (1904-1945), спроби їх видання у 1920-1930-х рр.” доведено, що писання щоденника, який П. Скоропадський розпочинав тричі - в 1904-1905, 1915-1917 та 1919-1945 рр., було давньою родовою традицією. Проте записники Павла були своєрідними, адресовані насамперед дружині, ставали сурогатною формою щоденного спілкування з нею в тих випадках, коли офіцеру доводилося надовго залишати родину під час воєнних дій (російсько-японська, Перша світова війни). Згодом це стало звичкою, і в 1917 р. гетьман уже скаржився на брак часу для ведення щоденника. Але невдовзі його ведення стало неможливим і з політичних міркувань, а тому настала перерва - до січня 1919 р. Тоді до ведення щоденних записів його підштовхнула все та ж розлука з дружиною, але й пізніше П. Скоропадський продовжував ведення щоденника, де фіксувались як родинно-побутові деталі, так і політичні погляди, спостереження, прогнози.

Доля щоденників склалася так, що вони й досі лишаються незнаними для широкої громадськості, насамперед наукової. Перші записники, 1904-1905 та 1915-1917 рр., очевидно, свого часу були навмисно вилучені з фамільного фонду, який лишався в Росії. Нинішнє місце їхнього зберігання невідоме. Нас усе ще не полишає надія відшукати в російських державних або відомчих архівосховищах досить об'ємні і надзвичайно цінні для історії щоденники гетьманського подружжя.

Щоденник емігрантського періоду перебуває у Східноєвропейському дослідному інституті ім. В. Липинського (США), але гетьманівна О. Скоропадська-Отт не дала згоди на його публікацію чи навіть ознайомлення з ним. Тому широкому загалові відомі лише уривки з цього щоденника.

Майже одночасно з емігрантським записником П. Скоропадський розпочав писати спогади від початку 1917 і до кінця 1918 рр. Вони стали надзвичайно цінним, але разом з тим достатньо контроверсійним джерелом, яке потребує перевірки за тогочасними документами - як з фамільного архіву, так і з державних архівосховищ.

Упродовж 1922-2000 рр. здійснювалися численні спроби видати “Спогади” і щоденник гетьмана. Варто відзначити першу з них, започатковану В. Липинським, та повне академічне видання мемуарів, що побачило світ 1995 р. за редакцією академіка Я. Пеленського.

Підрозділ 4.5 “Формування колекції документів з історії роду та питання її публікації в 1909-1917 рр. (архівно-археографічний проект “Архів Скоропадських”), відновлення фамільної збірки на еміграції” присвячено збирацьким зусиллям П. Скоропадського кінця ХІХ - початку ХХ ст. Він вважав відновлення фамільного фонду одним із головних своїх завдань, розпочав збирати архівалії роду буквально з перших кроків самостійного життя. Разом з тим П. Скоропадський усвідомлював, що тільки власних зусиль задля цього буде недостатньо, тому залучив до архівних пошуків своїх знайомих - чернігівських краєзнавців П. Дорошенка та В. Горленка. З 1909 р. до цієї справи долучився молодий історик В. Модзалевський, за допомогою якого було вироблено концепцію документального видання та стратегію виявлення документів по різних архівосховищах. Саме завдяки останньому впродовж 1909-1917 рр. було зібрано значну частину історичних документів нинішнього фамільного фонду Скоропадських, тоді як за попередній період (1893-1908) до архіву потрапило лише кілька десятків документів. Ті ж копії, які В. Модзалевський не встиг передати до фамільної збірки в останній період своєї співпраці зі Скоропадськими (1916-1917 рр.), відклалися в частині особового фонду вченого, яка нині перебуває в Інституті рукопису НБУВ.

Висновки узагальнюють авторські підходи та інтерпретації, містять стислий виклад результатів дослідження, основний зміст яких виноситься на захист:

1. Проведений нами аналіз історії створення та побутування, складу й змісту, археографічного дослідження фамільних архівів української лівобережної еліти другої половини XVII - початку ХХ ст. свідчить про надзвичайну значущість цього національного суспільно-наукового феномена, який існував упродовж трьох століть. Насильницька ліквідація після 1917 р. тієї суспільної верстви, що його народила, поклала край практичному використанню фамільних архівалій, що опинилися на маргінезі суспільних та наукових інтересів. Доводиться констатувати й неприховану неувагу українського джерелознавства, археографії, архівознавства та історичної науки до цього явища. Дослідження, розпочаті М. Маркевичем та О. Бодянським, продовжені О. Лазаревським, В. Модзалевським та іншими істориками ХІХ - початку ХХ ст., не отримали потрібного розвитку, а теоретичне усвідомлення суті цього феномена взагалі відсутнє.

2. Нами запропоновано власне визначення характерних особливостей фамільних архівів. Фамільний архів/архівний фонд складає цілісна сукупність документальних свідчень про державну, політичну, культурну, громадсько-благодійницьку і господарську активність представників землевласницького стану, їхнє інтелектуальне життя й побут. Фамільний архів містить переважно папери не одного, а кількох родів землевласницької еліти, а також їхнього родинного та інтелектуального оточення. Такі роди здебільшого були пов'язані шлюбними та іншими родинними або правовими стосунками (успадкування, купівля маєтків). У фамільних архівах зберігалися також різноманітні відомості про ширше коло інших людей, економічно або ж політично залежних від власників: посполитих та козаків, потім кріпаків, а ще пізніше - населення сіл, розташованих на одідичених родом землях, священнослужителів, учителів нижчих шкіл, службовців, які працювали в маєтках. Засадничою ознакою таких збірок є альтернативність їхнього змісту порівняно з інституційними архівами, що пояснюється як характером, так і вмістом фамільних архівів. Документи, при створенні яких передбачалося насамперед задоволення внутрішніх, особистих потреб
(а не зовнішніх, публічних, як в офіційних актах) або ж відновлення історичної пам'яті роду, виступають не лише необхідним доповненням офіційних джерел. Вони можуть суперечити офіційним актам, навіть спростовувати їх. Нарешті, в документах фамільних збірок могли міститися приховані, таємні відомості, які ніколи не потрапляли до офіційних архівів. Ще однією суттєвою ознакою фамільних архівів є їх регіональна прив'язка і, у зв'язку з цим, - надзвичайна цінність для краєзнавчих досліджень. Слід відзначити і специфічні часові параметри таких фондів, адже накопичення документів у них тривало, як правило, кілька століть.

3. На підставі виявлених відомостей щодо первісного змісту фамільного архіву Скоропадських та аналізу частини архівної спадщини роду, яка нині зберігається в українських архівах, доходимо висновку, що згадана фамільна збірка за своїм складом та змістом була схожа на інші шляхетські архіви, але формувалася за умов активної діяльності наприкінці XVII - початку XVIII ст. одразу трьох братів Скоропадських і тому від початку мала три центри формування й зберігання - окремі для кожного з братів.

4. Реконструкція первісного складу фамільного архіву Скоропадських за більш ніж три століття (кінець XVII-ХХ), проведена нами шляхом виявлення, зведення та аналізу всієї наявної інформації про склад і зміст цієї документальної збірки, сприяє отриманню якісно нового рівня знань про значення фамільних зібрань української родової еліти, дозволяє визначити їхні роль та місце серед документів Національного архівного фонду України. На підставі цього нами доведено, що фамільні архіви, створені представниками провідної суспільної верстви тогочасного суспільства, були не просто збірками особових (родинних) паперів і не тільки джерелом інформації про соціально-економічне становище окремих родів української шляхти та всієї землевласницької еліти. Їх значення - набагато ширше, оскільки без використання фамільних архівалій всебічне висвітлення життя українського суспільства другої половини XVII - початку ХХ ст. є неможливим.

5. Вивчення складу фамільного архіву Скоропадських свідчить про виняткове значення документів, наявних у ньому, для дослідження насамперед політичної історії України. Кілька поколінь цього роду та споріднених родів - Апостолів, Кочубеїв, Марковичів, Милорадовичів, Полуботків та ін. - упродовж XVIII - початку XX ст. знаходилися біля державного керма в Україні, посідали провідні посади в адміністрації Гетьманщини, а після її ліквідації - в російських органах місцевого управління на українських теренах. Разом з тим, служба “всеросійській імперії” не свідчила про зраду ними національних інтересів, оскільки документи фамільних архівів української еліти дають опосередковані відомості про існування наприкінці XVIII ст. таємного сепаратистського руху, очолюваного представниками шляхетства (Полетиками, Скоропадськими, Ханенками, Худорбами та ін.) і спрямованого на захист старовинних українських прав і привілеїв, намагання використати трибуну Катерининської комісії 1767-1768 рр. для агітації за права благородних станів усіх національних окраїн Російської імперії. Збереглася лише незначна частина їхньої архівної спадщини, але і цього достатньо для висновку щодо провідної ролі згаданих старшинських родів у політичному житті України цієї доби, причому в такому висвітленні, якого не змогли подати документи державних архівів.

6. Доведено, що не меншою, а в багатьох аспектах навіть більшою за політичну, була роль шляхетської української верстви в економічному житті країни. Завдяки своєму винятковому становищу землевласницька еліта керувала всіма господарськими процесами в Україні другої половини XVIII - початку ХІХ ст., тобто за часів, коли набули найбільшого розвитку товарно-грошові відносини, земля була основним видом товару і головним
об'єктом вкладання капіталу. За умов уведення кріпацтва та його наступного занепаду далеко не всі представники шляхетського стану змогли зберегти провідні економічні позиції. Але поруч із занепадом значної кількості дворянських господарств деякі з них змогли пристосовуватися до капіталістичних відносин, набули нового значення як центри культурного землеробства. Наявні у фамільному архіві Скоропадських документи переконливо свідчать про зростання економічного потенціалу цього роду, успішне запровадження його представниками прибуткових форм ведення господарства.

7. У дисертації показано, що роль шляхетства в культурному розвої України була винятковою. Саме його представники вже в другій половині XVIII ст., не задовольняючись місцевою освітою (Києво-Могилянська академія), проторували шлях до закордонних університетів, причому найпершими серед них були сини генерального підскарбія М. Скоропадського. Старшина виписувала іноземні книги, запрошувала для своїх дітей закордонних вихователів, а разом з тим опікувалася освітою залежного від них населення. Надзвичайно промовистим фактом уболівання за національну історичну спадщину стало підтримання фамільних архівів, збирання свідомою частиною шляхетства історичних документів, які відбивали героїчну минувшину України. Саме шляхетська верства висунула перші національні ідеали, які полягали, на думку її представників, у конституюванні окремішного шляхетського стану в межах Російської імперії, відновленні старовинних привілеїв. Фамільні архівалії Скоропадських підтверджують таку роль шляхетської верстви, оскільки, на відміну від представників багатьох інших родів, Скоропадські зберегли дух шляхетської незалежності, гордощів за минуле і сподівань на майбутнє. Саме цей дух на початку ХХ ст. проявився в особі П. Скоропадського та в його спробі відродити національні державотворчі традиції, підтриманій кращими представниками української землевласницької верстви.

8. Аналіз змісту фамільного архіву Скоропадських, що нині зберігається в ЦДІАК, та відомостей про ті архівалії, які колись перебували у ньому, засвідчує велику роль П. Скоропадського у формуванні фамільної збірки як документами про власну діяльність і життя, так і історичними документами, зібраними та скопійованими В. Модзалевським в ході реалізації проекту “Архів Скоропадських”.

9. Проведена реконструкція фамільного архіву Скоропадських змушує переглянути традиційні хронологічні рамки, які обмежували вирішальний вплив старшинсько-шляхетської верстви другою половиною XVII - першою половиною ХІХ ст. Зміст згаданих фамільних архівалій дозволяє говорити про те, що деякі землевласницькі роди (насамперед Скоропадські, а також Галагани, Милорадовичі, Міклашевські/Олсуф'єви, Кочубеї, Ханенки) і на початку ХХ ст. зберігали за собою провідну роль. Вона забезпечувалася позиціями цих родів в царині політики, економіки, культури, добродійності.

10. Здійснене нами відновлення первісного складу фамільного архіву Скоропадських доводить невичерпність архівознавчого змісту самого феномена фамільних архівів та необхідність його подальшого ґрунтовного дослідження, яке з 1930-х рр. практично припинилося. Відтоді приватні документальні збірки фактично перетворилися на об'єкт, закритий для архівознавчого дослідження. Насамперед це стосувалося архіву Скоропадських, який тривалий час перебував поза межами України і був недоступний для вивчення аж до 60-х рр. ХХ ст.

11. Дослідження змісту фамільних архівів ставить на порядок денний проблему встановлення для їхніх документів особливих умов доступу та зберігання. У численних фамільних документах виявлено інформацію конфіденційного змісту, розголошення якої і донині може зашкодити історичній репутації і сучасним спадкоємцям старовинних фамілій української еліти. Зокрема, в архіві Скоропадських - це відомості про хворобу брата гетьмана П. Скоропадського Михайла, які нині закрито для дослідження відповідно до волі О. Скоропадської-Отт. Так само гетьманівна вважає небажаним введення до широкого обігу інформацію про деякі міжособистісні стосунки всередині гетьманського руху 30-40-х рр. ХХ ст. Щодо цих документів вона висловила бажання знищити їх перед своєю смертю.

Особливі умови зберігання фамільних документів диктуються наявністю в межах одного фонду документів за різні роки (від другої половини XVII до ХХ ст.), з різною основою (пергамен, папір XVIIІ та ХХ ст.) та різними засобами відтворення. Очевидно, що засоби зберігання мають бути специфічними для кожного виду таких документів, хоче це важко забезпечити в рамках одного фонду.

12. Реконструкція первісного змісту фамільного архіву Скоропадських, проведена нами, відкриває можливість застосування аналогічної методики для відновлення інших фамільних архівних збірок, насамперед споріднених родів - Міклашевських, Милорадовичів, Кочубеїв та ін.

Такі шляхи включають, передусім, традиційне вивчення складу тих архівних фондів державних установ, корпоративних збірок, фамільних фондів, архівосховищ інших держав (Росія, Польща, Німеччина), де можливе знаходження документів, пов'язаних з історичними родами української еліти; виявлення і копіювання таких документів з метою поповнення існуючих фамільних фондів.

13. Одночасно з традиційними формами поповнення таких фондів нині існує можливість застосування задля досягнення поставленої мети - відновлення первісного складу фамільних архівів - новітніх інформаційних технологій. На часі - розроблення проекту “Віртуальний архів Скоропадских”, який має стати базовою моделлю відновлення інших фамільних архівів української еліти. Лише застосування такого підходу дозволить, фізично не зачіпаючи документальні комплекси, що склалися, достовірно й вичерпно відновити первісний склад фамільних архівів на вторинному документному рівні.

14. Дослідження, проведене нами, свідчить, що серед нагальних проблем сучасного архівознавства необхідність комплексного вивчення фамільних архівів посідає одне з провідних місць. Такої уваги вимагають як ті фамільні фонди, що нині перебувають у державних архівах, так і всі наявні відомості щодо приватних архівів української еліти, які існували до 1917 р., а потім були втрачені внаслідок відомих суспільних катаклізмів.

Без такого дослідження наші знання про минулий і сучасний склад Національного архівного фонду України будуть неповними, лишається поза увагою значний і значущий сегмент національних інформаційних ресурсів.

історичний архів фамільний скоропадський

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

Індивідуальні монографії:

1. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. - К., 2003. - 282 с.

2. Архів Скоропадських: фамільні архіви української еліти другої половини XVII-XX ст. та архівна спадщина роду Скоропадських. - К., 2004. - 420 с.

Статті в наукових фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України:

3. Гортаючи сторінки “Архива русской революции” // Архіви України. - 1991. - № 4. - С. 51-54.

4. Українська гетьманська держава 1918 р. та Павло Скоропадський // Наукові записки Тернопільського педуніверситету. Серія: Історія. - Вип. IV. - Тернопіль, 1997. - С. 115-122.

5. ІІ Міжнародна наукова конференція “Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р.” // Архіви України. - 1998. - № 1-6. - С. 139-141.

6. Архів, архівний документ у житті Павла Скоропадського // Архівознавство, археографія, джерелознавство: Міжвідомчий зб. наук. праць. - Вип. 1: Архів і особа. - К., 1999. - С. 122-134.

7. Закарпатська проблема в архівній спадщині Павла Скоропадського
(20-ті - початок 40-х років) // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1999. - Т. 4. - С. 142-149.

8. Павло Скоропадський: Постать на тлі історії // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1999. - Т. 5: Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р. - С. 14-20.

9. Доля національної еліти України та Фінляндії на зламі епох: Павло Скоропадський і Карл Густав Маннергейм // Етнічна історія народів Європи: Україна та Фінляндія: західні та східні впливи на історичний та культурний розвиток: Зб. наук. праць. - Вип. 5. - К., 2000. - С. 53-58.

10. Проблеми збереження і користування фамільними архівними фондами (на прикладі фонду Скоропадських) // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 2000. - Т. 6. - С. 32-37.

11. Створення фамільного архіву Скоропадських: доробок Павла Скоропадського // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2000. - Вип. 6. - С. 97-110.

12. Загальний міжнародний стандарт архівного описування ISAD(G) та перспективи його впровадження в Україні (на прикладі фамільного фонду Скоропадських ЦДІАК) // Архіви України. - 2001. - № 4-5. - С. 3-24.

13. Михайло Грушевський і Павло Скоропадський: начерк історії особистих стосунків // Архівознавство, археографія, джерелознавство: Міжвідомчий зб. наук. праць. - Вип. 4: Студії на пошану Р. Пирога. - К., 2001. - С. 135-145.

14. Щоденники Павла та Олександри Скоропадських 1904-1917 рр.: історія ведення, зберігання, зникнення; спроба реконструкції // Архівознавство, археографія, джерелознавство: Міжвідомчий зб. наук. праць. - Вип. 3: Джерелознавчі дисципліни. - К., 2001. - С. 433-446.

15. Засновники роду Скоропадських (архівно-генеалогічна і геральдична розвідка) // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 2002. - Т. 8. - С. 87-95.

16. Листи з 1917 р.: Кореспонденція Павла Скоропадського часів Лютневої революції в Росії // Архіви України. - 2002. - № 1-3. - С. 81-111.

17. Фамільні архіви української еліти: склад, зміст, доля у ХІХ ст. // Архівознавство, археографія, джерелознавство: Міжвідомчий зб. наук. праць. - Вип. 6. - К., 2003. - С. 28-52.

18. Фамільні архіви української лівобережної шляхти у XVII і XVIII ст. та збірка Скоропадських // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2003. - Вип. 8. - С. 28-57.

19. Архіви родини Скоропадських у першій чверті XVIII ст. // Студії з архівної справи та документознавства. - Т. 11. - К., 2004. - С. 25-42.

20. Дослідження витоків української археографії (Журба О. І. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції. - Дніпропетровськ: Вид. Дніпропетровського університету, 2003. - 316 с.) // Архіви України. - 2004. - № 4-6. - С. 223-230.

21. Фамільні архіви української еліти: Питання камерально-археографічного та едиційного опрацювання // Архіви України. - 2004. - № 1-2. - С. 34-81.

Статті в закордонних виданнях:

22. Павел Петрович Скоропадский // Вопросы истории. - М., 1997. - № 9. - С. 61-81.

23. История, современное состояние и перспективы использования документов частных коллекций и архивов религиозных конфессий государственной и негосударственной части НАФ Украины // The Private Archives and Archival materials in Central and East European Countries: Materials of International Conference (Modralin, Oct. 8-11, 1998). - Warszawa, 1999. - S. 171-180.

24. Доступ к историческим документам в научных и генеалогических целях: юридические аспекты и опыт Украины // Accessibility of Archival Materials in Compliance with the Law and General Practices of the State of Central and East European Countries. (Modralin, Oct. 15-16, 1999). - Warszawa, 2000. - S. 179-183.

25. “...мы пойдем по пути всевозможных социальных экспериментов”. Февральская революция 1917 г. в семейной переписке П. П. Скоропадского // Исторический архив. - М., 2002. - № 4. - С. 70-91.

Публікації у збірниках наукових праць та інших виданнях:

26. Гетьман Павло Скоропадський: штрихи до портрету // Гетьман Павло Скоропадський. Спомини. - К.: Україна, 1992. - С. 3-9.

27. Доля архівної спадщини Скоропадських у сховищах України // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського (1873-1945). - К.: Академпрес, 1993. - С. 198-246.

28. Державотворча спадщина Центральної Ради і становлення Української гетьманської держави 1918 р. (до формулювання питання) // Історія в школах України. - 1997. - № 2. - С. 14-20.

29. Павло Скоропадський як діяч архівної справи (до правомірності формулювання питання) // Архівна та бібліотечна справа доби визвольних змагань (1917-1921): Зб. наук. праць. - К., 1998. - С. 166-184.

30. Павло Скоропадський і Фінляндія на початку ХХ ст. (До історії зв'язків майбутнього гетьмана України з фінами та Фінляндією) // Україна - Фінляндія: Зб. наук. статей. - К., 1999. - С. 27-42.

31. Карпатська Україна і гетьман Павло Скоропадський (до питання про позицію гетьманського руху щодо утворення Карпатоукраїнської держави у 1938-1939 рр.) // Наук. зб. Товариства “Просвіта” в Ужгороді. - Річник IV (XVIII). - Ужгород, 2000. - С. 60-66.

Матеріали конференцій:

32. Питання єдності церков у державницькій діяльності гетьмана П. Скоропадського (1918-1945) // “Берестя - 1596” в історичній долі українства: Матеріали Всеукраїнської науково-богословської конференції (Тернопіль, 29-30 листопада 1996 р.). - Тернопіль, 1996. - С. 65-79.

33. Постать Богдана Хмельницького в історико-політичній концепції Вячеслава Липинського // Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 400-річчю від дня народження Великого Гетьмана (Київ, 24-25 жовтня 1995 р.). - К., 1996. - С. 184-188.

34. Державотворча спадщина Центральної Ради і становлення Української гетьманської держави 1918 р. // Центральна Рада і український державотворчий процес: Матеріали наук. конференції (Київ, 20 березня 1997 р.). - К., 1997. - С. 85-97.

35. Павло Скоропадський та архівна справа в Українській Державі
1918 р. - до постановки проблеми // Українське архівознавство: Історія, сучасний стан і перспективи: Наук. доповіді Всеукраїнської конференції (Київ, 19-20 листопада 1996 р.). - Ч. ІІ. - К., 1997. - С. 118-123.

36. Павло Скоропадський та українська національна церква у першій половині ХХ ст. // Ідея національної церкви в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 17-18 жовтня 1997 р. - Тернопіль, 1997. - С. 93-101.

37. Роль Павла Скоропадського у державотворчих процесах доби національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. // Десять років незалежності України: минуле і сучасне державотворення: Наук. зб. / Під ред. В. Смолія, О. Реєнта, Ю. Терещенка та ін. - К., 2003. - С. 112-130.

Електронні публікації:

38. Фамільні архіви української лівобережної старшини другої половини XVII - початку ХХ ст.: Проект реконструкції // http:// www.archives.gov.ua/ Publicat/ References/Ukrainian_elite.php

Размещено на Allbest.ru