Науково-освітня діяльність української еміграції в міжвоєнній Польщі (1919-1939)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип`Якевича

Інститут народознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Науково-освітня діяльність української еміграції в міжвоєнній Польщі (1919-1939)

Портнов Андрій Володимирович

Львів-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України Науковий керівник: Ісаєвич Ярослав Дмитрович, доктор історичних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України

Офіційні опоненти:

Литвин Микола Романович, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу наукових та інформативних видань Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України

Гирич Ігор Борисович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук Патер І.Г.

Анотація

Портнов А.В. Науково-освітня діяльність української еміграції у міжвоєнній Польщі (1919-1939). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України. - Львів, 2005.

У дисертації на основі широкого кола опублікованих і неопублікованих джерел висвітлено розвиток науково-освітньої діяльності української еміграції у міжвоєнній Польщі в контексті національної політики польського уряду й становища українського населення Східної Галичини і Волині. В роботі проаналізовано процес формування української еміграції та розвиток її взаємин з польським урядом; визначено причини й висвітлено перебіг створення еміграційних наукових і освітніх установ - закладів освіти в таборах інтернування, Студіум православного богослов`я, Українського Наукового Інституту; виявлено характерні риси і специфіку розвитку української науки в еміграції; проведено аналіз внеску вчених-емігрантів до української науки і культури.

Ключові слова: українська еміграція, міжвоєнна Польща, Студіум православного богослов`я, Український Науковий Інститут, табори інтернування, науково-освітня діяльність, національна політика, інтелігенція.

Аннотация

Портнов А.В. Научно-образовательная деятельность украинской эмиграции в межвоенной Польше (1919-1939). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины. - Львов, 2005.

В диссертации на основе широкого круга опубликованных и неопубликованных источников исследовано развитие научно-образовательной деятельности украинской эмиграции в межвоенной Польше в контексте национальной политики польского правительства и положения украинского населения Восточной Галичины и Волыни. В работе проанализированы взаимоотношения украинской эмиграции и польського правительства в контексте политики Польши по отношению к украинскому населению; определены причины и описан процесс создания эмиграционных научных и образовательных организаций - учебных заведениях в лагерях интернирования, Студиум православного богословия Варшавского университета, Украинского Научного Института; выделены характерные черты и специфика развития украинской науки на эмиграции; охарактеризованы особенности взаимодействия эмигрантских и западноукраинских ученых в контексте идеологических дискуссий в украинском обществе межвоенной Польши; проведен анализ вклада украинских ученых-эмигрантов в украинскую науку.

В диссертации реконструирован политический контекст формирования украинской эмиграции в межвоенной Польше, проанализировано влияние на этот процесс геополитических факторов, в частности активной советской пропагандистской работы и международных обязательств Польши, показана неизбежносит непоследовательности и неэффективности польской национальной политики. Подчеркивается, что отношения польского правительства с эмиграцией держались на противоречиях, что создало политический фон организационного оформления научно-образовательной деятельности эмигрантов. Анализ развития учреждений образования в лагерях интернирования армии УНР позволил констатировать обусловленность дальнейшей деятельности эмиграции полученным в лагерях опытом. Подробно освещено создание и развитие Студиум православного богословия, которое, в условиях отсутствия украинского университета, частично выполняла функцию такого высшего учебного заведения. Уделено особое внимание процессу создания Украинского Научного Института, подробно освещены его контакты с польськими научными кругами и издательские проекты. В анализе специфики научной деятельности украинской эмиграции подчеркивается важнейшая роль постоянных контактов с западноукраинскими коллегами и присутствие в границах Польши 5-миллионного коренного украинского населения. На основе анализа научного наследия эмиграции выдвигается тезис о решающем значении институционализации научной жизни для продуктивности научного творчества. Подводятся итоги научно-образовательной деятельности украинской эмиграции в межвоенной Польши, которые позволяют говорить о ее значительном вкладе в последовательное развитие национальной науки и формирование концепции польско-украинского сотрудничества.

Ключевые слова: украинская эмиграция, межвоенная Польша, Студиум православного богословия, Украинский Научный Институт, лагеря интернирования, научно-образовательная деятельность, национальная политика, интеллигенция.

Annotation

польський уряд еміграція

Portnov A.V. Scientific-educational Activity of Ukrainian Emigration in Inter-war Poland (1919-1939). - Manuscript.

Dissertation for obtaining the Degree of Candidate of Sciences in speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Ivan Krypiakevich Institute of Ukrainian Studies, National Academy of Sciences of Ukraine. - L`viv, 2005.

The dissertation based on the wide range of published und unpublished sources deals with the development of scientific-educational activity of Ukrainian emigration in inter-war Poland in the context of Polish national policy and the situation of Ukrainian population of Eastern Halychyna and Volyn. The formation of Ukrainian political emigration and its relations with Polish goverment is studied; the reasons for the institutionalization of emigration`s scientific and educational structures - camps educational system, Studium of Ortodox Theology, Ukrainian Scientific Institute are searched; the key features of Ukrainian emigration science development are specified; the analysis of role played by emigration scientists for Ukrainian culture is presented.

Key words: Ukrainian emigration, inter-war Poland, Studium of Ortodox Theology, Ukrainian Scientific Institute, intervention camps, scientific-educational activity, national policy, intelligentsia.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Останнє десятиліття польсько-українських взаємин і в політичній, і в науковій площині позначене послідовними спробами подолання національних упереджень, узгодження історичних інтерпретацій, пошуками прийнятної для обох сторін картини минулого. Істотним складником цього процесу є дискусії про міжвоєнний період, коли у складі відродженої польської держави опинилися як західноукраїнські землі з переважно українським населенням, так і впливова українська політична еміграція.

Щойно постання незалежної України, зняття ідеологічних обмежень і відкритість архівів, збільшення можливостей ознайомлення з доробком польських колег, зрештою, важливість спільної, відвертої польсько-української історичної дискусії визначили звернення уваги українських дослідників до історії міжвоєнного часу. Насамперед, у центрі уваги вчених опинилися питання політичної історії, оцінка природи польсько-українського союзу 1920 року, пізнішої діяльності українських урядів. З`явилися численні персоналійні дослідження, які повернули до українського наукового обігу чимало імен визначних еміграційних вчених.

Водночас, значно менша увага була приділена всебічному вивченню розмаїтих організаційних структур української еміграції, аналізові складного мережива їхніх взаємин з польським урядом, польським суспільством і, що не менш істотно, західноукраїнськими науковими елітами. Виходячи з цього, а також наявності численних неопрацьованих джерельних комплексів з даної теми, історія науково-освітньої діяльності української еміграції у міжвоєнній Польщі набуває наукової актуальності.

Особливо слід відзначити, що комплексна розробка складних питань історії українсько-польських взаємин, вивчення наукової діяльності української еміграції в міжвоєнній Польщі, невіддільної від всебічних, хоча й сповнених істотних ідеологічних і політичних проблем, польсько-українських наукових, політичних, освітніх контактів актуальна в контексті сучасного активного розвитку польсько-української співпраці в науковій і культурній царинах, свідомої настанови політичного керівництва і інтелектуальних еліт двох країн на подолання упереджень минулого й, водночас, плідне використання історичного досвіду співпраці.

Зв`язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане у відділі новітньої історії Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича Національної Академії Наук України. Положення дисертаційного дослідження, що стосуються розробок українських істориків-емігрантів в галузі джерелознавства й публікації історичних джерел використані в роботі відділу історії середніх віків за плановою темою: “Джерела давньої історії України: методика дослідження, публікації, електронні бази даних” та спільній науково-дослідницькій темі відділів нової і новітньої історії України “Суспільно-політичні процеси в Україні у контексті національно-державного розвитку країн Центрально-Східної Європи (ХІХ-ХХ ст.)”.

Мета дисертаційного дослідження - висвітлити розвиток науково-освітньої діяльності української еміграції у міжвоєнній Польщі в контексті національної політики польського уряду й становища українського населення в кордонах цієї держави.

Для досягнення вказаної мети визначено такі дослідницькі завдання:

провести пошук, відбір і класифікацію джерел та літератури;

схарактеризувати міжвоєнну політичну ситуацію як тло розвитку наукової діяльності української еміграції;

проаналізувати взаємини польського уряду з українською еміграцією в контексті політики Польщі щодо українського населення;

визначити причини і перебіг створення установ, в межах яких розгорталася науково-освітня праця українських емігрантів - таборових закладів освіти, Студіум православного богослов'я Варшавського університету, Українського Наукового Інституту;

виявити характерні риси й з'ясувати специфіку розвитку української науки в еміграції;

окреслити особливості наукової взаємодії еміграційних і західноукраїнських вчених в контексті ідеологічних суперечок в українському суспільстві міжвоєнної Польщі;

здійснити аналіз внеску українських науковців-емігрантів до скарбниці української науки і культури.

Об`єкт дисертаційного дослідження - українська (наддніпрянська) політична еміграція у міжвоєнній Польщі (1919-1939).

Предмет дисертаційного дослідження - науково-освітня діяльність української політичної еміграції в установах гуманітарного профілю у міжвоєнній Польщі.

Територіальні межі дослідження охоплюють міжвоєнну Польщу, при чому, основна увага зосереджена на діяльності української еміграції на етнічно польській території і, насамперед, у Варшаві - центрі організаційного життя української науки. Слід підкреслити, що польська політика була спрямована на свідоме ускладнення, а часто повну заборону активності еміграції на теренах Західної України, що визначило і зосередження української еміграції в польських інтелектуальних центрах (Варшава, Краків), і зосередженість нашого дослідження на цих теренах.

Хронологічні межі роботи охоплюють 1919-1939 роки, тобто час від створення перших організаційних осередків Української Народної Республіки, що стали зародком пізніших еміграційних структур, на території Польщі (у тоді ще не визначених остаточно кордонах) до початку Другої світової війни й окупації Польщі, що створило докорінно відмінні умови і для української еміграції та її культурної праці.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи об`єктивності і історизму. Дане дослідження знаходиться на перетині інтелектуальної і політичної історії, при цьому, історія інтелектуального знання в даній роботі висвітлена крізь призму історії наукових та освітніх інституцій української еміграції.

Для вирішення поставлених мети і завдань дослідження нами використано загальнонаукові (логічний, аналіз, синтез) і спеціально-наукові методи. Історико-генетичний метод застосований для розкриття закономірностей розвитку політичної і наукової програми діяльності української еміграції, висвітлення еволюції польської національної політики у взаємозв`язку зі змінами міжнародної ситуації міжвоєнної доби. За допомогою історико-порівняльного методу здійснено порівняння політично-правного становища емігрантів і українського населення Східної Галичини та Волині та їхніх ідеологічних поглядів, висвітлено причини змін радянської політики впливу щодо української еміграції, визначено відмінності та спільні риси ставлення різних польських політичних сил до українського питання. Історико-типологічний метод використаний для класифікації й аналізу наукового доробку українських вчених-емігрантів, визначення його місця в українській науці міжвоєнного часу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в даній роботі: вперше введено до наукового обігу нові джерела (зокрема, з польських та чеських архівів); висвітлено еволюцію інституцій науково-освітньої діяльності української еміграції в міжвоєнній Польщі; визначено вплив національної політики Польщі і закордонної політики Радянської України на розвиток науково-освітньої діяльності української еміграції; представлено взаємини українських вчених-емігрантів з західноукраїнськими і польськими науковими середовищами; окреслено ставлення польської еліти до українського питання в української еміграції; визначено місце наукового доробку української еміграції в розвитку української культури і науки; вперше висвітлено спадщину кількох замовчуваних і недосліджених постатей українського наукового життя на еміграції.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в можливості їхнього використання при написанні синтетичних монографій з історії української еміграції, українського наукового життя за міжвоєнної доби, українсько-польских політичних і культурних взаємин, при підготовці університетському курсі історії України ХХ століття, спецкурсах з історії української еміграції, історії Польщі, історії української історіографії. Також результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при створенні пам`яткових видань з історії української еміграції, вирішенні питань про увічнення пам`яті українських науковців, що працювали за кордоном, створенні українських меморіалів на території сучасної Польщі.

Апробація результатів дисертаційного дослідження була здійснена в доповідях, повідомленнях та виступах на: науково-теоретичній конференції “Національне питання в суспільно-політичному та культурному житті Східної України” (Харків, 3 жовтня 2000 р.), П`ятому Міжнародному Конґресі Україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002 р), міжнародній науковій конференції “Білорусь-Україна: історичний досвід взаємовідносин” (Мінськ, 18-19 березня 2003 р.), спеціальному засіданні Харківського історико-філологічного товариства (Харків, 22 квітня 2003 р.), міжнародній науковій конференції, присвяченій 750-річчю коронації князя Данила Галицького і 700-річчю утворення Галицької митрополії (Львів, 8-9 листопада 2003), міжнародному науковому семінарі “Європейська регіональна історія у ХХ столітті” (Київ, 21-22 листопада 2003 р.), щорічній конференції Студіум Східної Європи Варшавського університету (Варшава, 11 травня 2004 р.), Шевченківських читаннях 2005 (Санкт-Петербург, 10-11 березня 2005 р).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п`яти розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації складає 217 с., з них 175 с. основного тексту, список використаних джерел і літератури містить 475 позицій на 42 с.

2. Основний зміст дисертації

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми, схарактеризовано джерельну базу дослідження. Cпеціальну увагу приділено характеристиці ідеологічних впливів на розвиток історіографії теми.

Підвалини вивчення історії української еміграції міжвоєнного часу заклали огляди її діяльності, написані самими емігрантами Дорошенко Д. Українське літературне житття на еміграції // Трибуна України. - 1923. - № 1. - С. 24-32.; Саліковський О. Наша політична еміграція // Наш світ. - 1924. - № 17-18. - С. 2-4; Лотоцький О. Батьки й діти на еміграції. - Львів, 1937ю - 12 с.; Він само. На ріках вавілонських: Зб. статей. - Львів, 1938. - 192 с., видані ними ювілейні і пам`ятні збірники на пошану колег Памяти проф. Василя Біднова: Засідання Укр. Іст.-Філологіч. Тов-ва у Празі. - Прага, 1936. - 29 с.; Науковий зб. в 30-ту річницю наукової праці проф. І. Огієнка. - Варшава, 1937. - 223., а найбільшим науковим досягненням у вивченні еміграції, фактичною енциклопедією її міжвоєнної історії стала монографія С. Наріжного, видана 1942 р. в Празі. Наріжний С. Українська еміграція: Культурне життя української еміграції 1919-1939. - Прага, 1942. - Т. 1. - 367 с. Цю традицію продовжила українська закордонна історіографія, створивши низку досліджень персоналійно-мемуарного характеру про міжвоєнних вчених-емігрантів. Биковський Л. До проблематики життя й творчости Юрія Липи. - Женева, 1948. - 49 с.; Сухий М. Тиміш Гнатович Олексіюк-Олесевич. - Женева, 1948. - 49 с.; Крупницький Б. Дмитро Дорошенко - піонер історичної науки // Укр. Літопис. - 1953. - Ч. 1. - С. 91-96 та ін. Хоча тематика еміграції і, ширше, історії українсько-польських взаємин міжвоєнного часу посідала марґінальне місце в доробку української закордонної історіографії, слід відзначити запропоновану І. Лисяком-Рудницьким Лисяк-Рудницький І. Польсько-українські стосунки: тягар історії // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - С. 83-110. концепцію диспаритету історичних польсько-українських взаємин й підготований Т. Гунчаком збірник “Україна і Польща в документах: 1918-1822”. Hunczak T. (ed) Ukraine and Poland in documents: 1918-1922. New York-Paris-Sydney-Toronto, 1983. - Vol. 1. - 456 p.; Vol. 2. - 468 p.

Українська радянська історіографія у вивченні міжвоєнної доби стикалася з численними ідеологічними заборонами, а питання науково-освітньої діяльності української еміграції взагалі підлягало табу.

Перед сучасною українською історіографією постали низка істотних викликів: політична лібералізація і методологічний плюралізм, необхідність опрацювання значних масивів недоступних раніше архівів, діалог зі світовою, і польською, зокрема, історичною наукою. Вперше синтетичне дослідження української еміграції в міжвоєнній Європі запропонував В. Трощинський Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне та соціально-політичне явище. - К.: Україна, 1994. - 260 с., висвітливши формування політичної української еміграції, специфіку її взаємин з країнами перебування.

Найкраще в сучасній історіографії досліджено історію військової еміграції в Польщі. В монографіях О. Колянчука Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920-1939). - Львів: Ін-т українознавства НАНУ, 2000. - 278 с.; Він само. Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20-30-хх рр. ХХ ст. у Польщі. - Львів: Ін-т українознавства НАНУ, 2003. - 246 с. на широкій джерельній базі висвітлено перебіг формування еміграції, історію кожного з таборів інтернування та його внутрішнє життя, з особливою увагою до культурно-освітньої праці, відтворено історію українських військових меморіалів, складено біографічні довідки про найвизначніших військових-емігрантів. Проблеми освітнього життя таборів і порівняння ситуації інтернованих українців у різних країнах Європи присвячені розвідки І. Срібняка, М. Павленка. Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована армія УНР у Польщі і Румунії (1921-1924). - К. - Філадельфія, 1997. - 188 с.; Павленко М. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і цмови перебування. - К.: Ін-т історії НАНУ, 1999. - 352 с.

Проблеми розвитку еміграційної науки побічно висвітлені у низці персоналійних досліджень Ляхоцький В. Просвітитель: Видавничо-редакційна діяльність Івана Огієнка. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000. - 528 с.; Тимошик М. “Лишусь навіки з чужиною...” Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження. - Вінніпег-Київ: Наша культура і наука, 2000. - 548 с. та ін., що виразно контрастує із майже повною відсутністю досліджень інституційного життя української еміграції. Як виняток: Потульницький В. А. Український науковий інститут у Варшаві (1930-1939) // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - К., 1999. - Вип. 3-4. - С. 356-369. В дослідженнях С. Гелея, В. Голубка, Б. Гудя, О. Зайцева, Л. Зашкільняка, М. Кучерепи, Ю. Макара, С. Макарчука, І. Соляра, М. Швагуляка та ін. з політичної історії західноукраїнських земель у складі міжвоєнної Польщі (що становить тло розвитку наукової праці української еміграції) переконливо стверджується окупаційний характер польського режиму в Західній Україні та дискримінаційно-асиміляційна природа національної політики міжвоєнної Польщі.

Значний інтерес для вирішення завдань даного дослідження становить польська історіографія. Серед численних досліджень програм і практики національної політики міжвоєнної Польщі Mikulicz S. Prometeizm w polityce II Rzeczypospolitej. - Warszawa: Ksi№їka i wiedza, 1971. - 315 s.; Wapiсski R. Narodowa demokracja 1893-1939. - Wrocіaw: Zakіad Narodowy im. Ossoliсskich, 1980. - 339 s.; Werschler I. Z dziejуw obozu belwederskiego. Tadeusz Hoіуwko: Їycie i dziіalnoњж. - Warszawa: PWN, 1984. - 399 s.; Stoczewska B. Litwa, Biaіoruњ i Ukraina w myњli politycznej Leona Wasilewskiego. - Krakуw: Ksiкgarnia Akademicka, 1998. - 397 s. та ін. вирізняється узагальнююче дослідження А. Хойновського. Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowoњciowej rz№dуw polskich w latach 1921-1939. - Wrocіaw: Zakіad Narodowy im. Ossoliсskich, 1979. - 262 s. Історик стверджує об`єктивний характер національних конфліктів у міжвоєнній Польщі, що випливав з неможливості дотримання за тодішніх міжнародних умов етнографічного принципу визначення державних кордонів, накладанні суспільних протирічь на національні. Ретельно розглянувши підходи до національного питання різних польських урядів, автор зазначає, що влада боялася політичних рішень, воліючи вгамувати суспільне невдоволення репресіями, що було приречене на невдачу через саму територіальну, економічну й суспільну структуру держави.

Цей концептуальний погляд розвивають монографії М. Папєжинської-Турек і Р. Тожецького, присвячені історії української спільноти в міжвоєнній Польщі, Papierzyсska-Turek M. Sprawa ukraiсska w Drugiej rzeczypospolitej: 1922-1926. - Krakуw: Wydawnictwo Literackie, 1979. - 392 s.; Torzecki R. Kwestia ukraiсska w Polsce w latach 1923-1929. - Krakуw: Wydawnictwo Literackie, 1989. - 468 s. в яких подано об`єктивний нарис організаційного життя, політичних і кульутрних прагнень українців. Спеціально феномену української еміграції (насамперед, її політичному складникові) присвячені дослідження Я. Бруського, Р. Потоцького Bruski J.J. Petlurowcy: Centrum Paсstwowe Ukraiсskiej Republiki Ludowej na wychodїtwie (1919-1924). - Krakуw: Arcana, 2000. - 600 s.; Potocki R. Idea restytucji Ukraiсskiej Republiki Ludowej (1920-1939). - Lublin: Instytut Europy Њrodkowo-Wschodniej, 1999. - 283 s.; ретельну хроніку життя української еміграції крізь призму діяльності її офіційної репрезентації - Українського Центрального Комітету створив О. Вішка Wiszka E. Emigracja ukraiсska w Polsce: 1920-1939. - Toruс: MADO, 2004., йому ж належить комплексне дослідження української еміграційної преси. Wiszka E. Prasa emigracji ukraiсskiej w Polsce: 1920-1939. - Toruс: Wyd-wo Uniwersytetu M. Kopernika, 2001. - 324 s.

Із досліджень зарубіжних вчених значний інтерес становлять деконструкція Д. Бовуа міфу “кресів” й етностереотипів на матеріалі польських наративних джерел першої половини ХХ ст. Beauvois D. Oni i inni: pamiкtnikarze polscy na kresach wschodnich w XX wieku // Przegl№d Wschodni. - 2000. - T. VII. - Zesz. 1. - S. 195-204.; аналіз перетворення націоналізму еліт на масовий націоналізм на прикладі польської націонал-демократії, здійснений в книзі Р. Портера “Коли націоналізм починає ненавидіти” Porter B. When Nationalism Began to Hate. - Oxford-New-York: Oxford University Press, 2000. - 307 p.; концептуалізація радянської національної політики 1920-тих рр. в монографії Т. Мартіна “Імперія випереджувальної дії” Martin T. The Affirmative Action Empire: Nations nad Nationalism in the Soviet Union 1923-1929. - Ithaca-London: Cornell University Press, 2001. - 496 p., що допомагає зрозуміти природу радянської пропаганди серед еміграції та феномен інтелектуального радянофільства.

Загалом, можна константувати, що історіографічний доробок з теми даної дисертації відзначається нерівномірністю тематичного охоплення. За наявності розвідок з політичній історії польсько-українських взаємин і персоналійних досліджень найвидатніших вчених-емігрантів, відчутно бракує узагальнюючих розвідок з історії науково-освітньої діяльності української еміграції у міжвоєнній Польщі в контексті розмаїтих стосунків емігрантів з польським урядом, українським автохтонним населенням та іншими еміграційними спільнотами.

Джерельну базу даного дослідження склали неопубліковані і опубліковані матеріали. Серед архівних документів особливе значення належить виявленим нами у Головному архіві нових актів м. Варшави низці персональних справ українських професорів Студіум православного богослов`я, що зберігаються в фонді Міністерства віровизнань і народної освіти. Це справи Івана Огієнка (№ 997, 4692), Дмитра Дорошенка (№ 2254), Мирона Кордуби (№ 3488), Олександра Лотоцького (№ 4086) і Богдана Лепкого (№ 4078), що містять анкети професорів, документи про їхнє обрання на посаду, офіційне листування вчених з польською владою, в окремих справах - таємні опінії поліції щодо політичної лояльності українських науковців.

Репрезентативним джерелом до вивчення науково-освітньої праці в таборах є звітна документація культурно-освітніх відділів таборів інтернування, що збереглася в фондах 1078 (Головна управа Генерального штабу армії УНР) і 2439 (Група інтернованих військ армії УНР в Польщі) у Центральному державному архіві вищих органів влади України в Києві.

Багаті відомості про наукове життя містить неопубліковане листування українських вчених. При написанні даної роботи були опрацювані комплекси листів, що збереглися в Центральному державному архіві вищих органів влади України в Києві: фонди 3830 (особистий фонд В.К. Приходька), 3864 (особистий фонд В.М. Щербаківського), 3876 (особистий фонд Л.Т. Білецького), 3956 (особистий фонд Д.В. Антоновича) та фонді 4465 (Колекція окремих документальних матеріалів українських еміграційних установ, організацій та осіб); Центральному державному історичному архіві України у Львові: фонди 309 (Наукове Товариство ім. Шевченка), 357 (Крип`якевич Іван - історик), 359 (Назарук Осип - громадський діяч), 376 (Скрутень Йосафат - священик), 684 (Протоігуменат монастиря св. Василія Великого Спасителя у Львові), 771 (Левицький Володимир - голова НТШ), 779 (Редакція газети “Діло”), а також в особистому фонді Володимира Дорошенка в Літературному архіві пам`яток народного письменства в Празі.

З опублікованих джерел особливу цінність мають офіційні звіти Українського Наукового Інституту Piкж lat istnienia Ukraiсskiego Instytutu Naukowego. - Warszawa, 1935. - 25 s.; Звіт Українського Наукового Інституту за час 13. ІІІ.1935 - 15.ІІІ.1939. - Варшава, 1939. - 19 с. та Студіум православного богослов`я Sprawozdanie z dziaіalnoњci Studium Teologii Prawosіawnej Uniwersytetu Warszawskiego za lata akademickie 1925-1932 // ELPIS. - 1932. - No. 1-2. - S. I-LXII., що містять докладну інформацію про діяльність цих установ, її еволюцію, взаємини з польськими та закордонними науковими колами. Серед опублікованих джерел особистого походження вирізняється книга І. Кедрина “Життя-Події-Люди: Спомини і коментарі” Кедрин І. Життя-Події-Люди: Спомини і коментарі. - Нью Йорк: Червона калина, 1976. - 724 с., в якій автор (український публіцист, що мешкав у Варшаві і був активним учасником польсько-українського діалогу) змалював масштабну багатоперспеткивну картину інтелектуального життя української еміграції в міжвоєнній Польщі. Надзвичайно важливим джерелом даної роботи була також польська і українська преса міжвоєнного часу.

Загалом джерельна база, що складається з неопублікованих і опублікованих джерел різної родо-видової приналежності є репрезентативною для вирішення поставлених у даному дослідженні завдань.

У другому розділі “Відроджена польська держава і українська еміграція: загальна характеристика взаємин” висвітлено вплив польських політичних концепцій і українсько-польського союзу 1920 р. на національну політику міжвоєнної Польщі, відтворено перебіг організаційного оформлення української еміграції, розвиток її взаємин з політичними і науковими елітами Західної України. Підкреслено, що головною особливістю ситуації української еміграції в міжвоєнній Польщі була наявність в межах цієї держави 5-мільйонного автохтонного українського населення, що становило абсолютну більшість у західноукраїнських воєводствах.

Національна політика міжвоєнної Польщі постійно хиталася між двома політичними концепціями: націонал-демократів, що відмовляли українцям і білорусам в національному статусі й вимагали їхньої послідовної національної асиміляції та соціал-демократів, які розглядали майбутню українську державу як запоруку де-імперіалізації головної для Польщі зовнішньої загрози - Росії.

Внаслідок поразки української революції на території Польщі опинилися до 30 тис. українських політичних емігрантів, більшість з яких була пов`язана із УНР на чолі з С. Петлюрою - недавнім військовим союзником Польщі. За соціальним складом серед емігрантів був дуже високий відсоток військових та інтелігенції, що зумовило подальший активний розвиток науково-освітньої праці.

Організаційна консолідація еміграції відбулася на Першому з`їзді українських емігрантів 1923 р. у Варшаві, що покликав до життя Український Центральний Комітет УЦК - єдиний репрезентативний орган еміграції в її взаєминах з польським урядом. Протидіючи спробам польського уряду використати наддніпрянців як політичну противаги до тотально антипольського налаштування західноукраїнського населення й радянофільській пропаганді, провід еміграції включився також до українських дискусій щодо геополітичної орієнтації та найкращої для України форми політичного устрою.

У третьому розділі “Науково-освітня діяльність української еміграції в таборах інтернування армії УНР на території Польщі” відтворено розвиток таборової освіти й елементів наукового життя, що заклав підвалини пізнішої інституціоналізації науково-освітньої діяльності української еміграції.

1921 р. вояки армії УНР були розташовані у п`яти таборах (у Вадовицях, Ланцуті, Пикуличах, Александрові-Куявському і Каліші), усі з яких були непристосовані до постійного перебування людей і, до того ж, відзначалися суворістю польської адміністрації.

Освітня праця в таборах виросла з усвідомлення важливості використання вимушених таборових умов для підвищення освітнього рівня й початково живилася вірою у швидке продовження визвольної боротьби в Україні. В дисертації розглядаються такі напрямки освітньої праці, як ліквідація неписьменності, патріотичне виховання, підготовка до вступу до вищих навчальних закладів.

Вершиною освітньої праці в таборах стало відкриття 1921 р. Українського Народного Університету в Ланцуті (ректор В. Біднов), що складався з історично-філологічного, математично-природничого, економічного і військового факультетів. Хоча університет проіснував менше року, а з 1922 р. почалася кампанія скорочення таборів (що завершилася їх повним закриттям 1924 р.), сам факт його створення засвідчив величезний інтелектуальний потенціал еміграції.

А найбільшим досягненням в науковій роботі став розвиток воєнно-історичних досліджень, засвідчений архівною, видавничою та популяризаторською діяльністю Українського воєнно-історичного товариства, відновленого 1925 р. в Українській Станиці в Каліші, що існувала від часу закриття таборів 1924 р. до початку Другої світової війни.

У четвертому розділі “Боротьба за створення українського вищого навчального закладу і Студіум православного богослов`я Варшавського університету” висвітлено перебіг створення і розвитку Студіум православного богослов`я в контексті політичної боротьби за відкриття українського університету та протирічливої політики міжвоєнної Польщі щодо православної церкви. Стверджується, що значний час Студіум фактично виконував (зрозуміло, в обмеженому вигляді) функції українського вищого навчального закладу.

В дисертації описано боротьбу за відкриття українського університету у Львові. Усі переговори в цій справі в найкращому разі закінчувалася на рівні створення робочих комісій й засвідчили засадничу неможливість порозуміння в цій справі. Реакцією на непослідовність польської політики стало заснування Таємного українського університету (1921-1925), що складався з філософського, правничого і медичного відділень. А починаючи з 1925 р. кількість українців, що навчалися в польських університетах щороку сягала 2 тис. осіб, що покликало до життя Союз українських студентів-емігрантів і Українську студентську громаду УСГ. Все це свідчило про важливість розширення доступу української молоді до вищої освіти, реалізацією чого стало заснування Студіум православного богослов`я Варшавського університету.

Студіум, відкритий 8 лютого 1925 р., був створений з ініціативи православної ієрархії Польщі й з самого початку опинився на перехресті різних політичних течій. Польський уряд, значною мірою, під тиском панівної католицької церкви, постійно хитався в політиці щодо православ`я між стратегією порозумінь і стратегією репресій й сподівався, що Студіум сприятиме полонізації майбутніх священиків. Натомість, вища православна ієрархія розраховувала зберегти проросійський статус-кво.

У дисертації обґрунтовується, що попри взаємовпливи цих суперечливих тенденцій й інтернаціональний характер викладацького складу, від 1926 р. прослідковується тенденція до українізації Студіум. Головна заслуга в цьому належить українським професорам І. Огієнку, В. Заїкину, О. Лотоцькому, В. Біднову, Д. Дорошенку, що за різних часів викладали в Студіум. Свідчення вказаної тенденції стали і тематика магістерських праць студентів, і створення богословської секції УСГ.

Слід підкреслити, що саме стала праця у Студіум уможливила українським науковцям спокійну наукову працю, чого вони здебільшого були раніше позбавлені, змушені до заробітку на численних випадкових роботах. Саме на час праці в Студіум припадає вихід ґрунтовних мово- і книгознавчих досліджень І. Огієнка, підготовка історичних монографій Д. Дорошенка і В. Заїкина.

У дисертації приділено особливу увагу дискусії про специфіку українських православних церковних традицій, що розгорнулася між професорами Студіум, і яка є істотним внеском вчених-емігрантів до скарбниці української науки. У публікаціях О. Лотоцького, І. Огієнка, В. Біднова набула розвитку концепція особливостей українського православ`я, які включали, на думку цих авторів, демократичність церковного устрою і активну участь мирян в церковному управлінні, а також доводила доречність політично-державного втручання до церковного життя. Цим поглядам опонував В. Заїкин, доводячи на матеріалі історії української церкви нерозвиненість соборноправного начала і його невідповідність православним канонам. Ця дискусія поглибила наукове вивчення історії, а також стимулювала дебати про майбутнє православ`я в Польщі.

У п`ятому розділі “Український Науковий Інститут: постання і діяльність” розкрито політичні й наукові передумови створення та історію діяльності установи, що стала найповнішим втіленням інституційної організації наукового життя української еміграції в Польщі.

Український Науковий Інститут УНІ, створений за наказом Ради мінстрів Польщі 7 березня 1930 р., мав, за задумом влади, протидіяти щоразу потужнішій радянській ідеологічній кампанії й підтримати гасла “прометеїзму” (польської політики, скерованої на підтримку, хоча і в обмеженому вигляді, національних прагнень українців). Для польського уряду УНІ набув особливого значення після невдачі планів перенесення до Польщі українських вищих навчальних закладів з Чехословаччини.

Початково, з огляду на підтримку польського уряду, Інститут, очолюваний О. Лотоцьким, викликав побоювання багатьох українських вчених, але незабаром навколо наукових проектів УНІ вдалося об`єднати майже всі українські наукові кола, з Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові та празькими установами включно. В дисертації детально розглянуто роль О. Лотоцького, Б. Лепкого, В. Садовського, М. Кордуби у розширенні наукових контактів Інституту.

Діяльність УНІ відбувалася в межах регулярних семінарів і засідань комісій за тематичним принципом. Особлива роль належала комісії для дослідів над польсько-українськими питаннями, комісії з перекладу Св. Письма на українську мову, комісії історії літератури (яка працювала над виданням зібрання творів Т. Шевченка). Одним з найважливіших досягнень УНІ стало налагодження й розвиток співпраці з польською наукою.

Тематичним пріоритетом досліджень Інституту була історія української національно-визвольної боротьби, вивчення першоджерел та аналітичні студії з історії мазепинської доби, українського руху ХІХ ст. Ці розвідки вийшли друком як 50 томів наукових праць УНІ, що є скарбницею української науки.

У висновках підбито результати проведеного дослідження та викладено положення, що виносяться на захист:

- В історії української еміграції в міжвоєнній Польщі чи не найменш дослідженим залишається один з її найважливіших складників - науково-освітня діяльність. Це, насамперед, стосується історії академічних і навчальних установ у контексті їхніх взаємин з польською владою і польським науковим світом. Одним з чинників цього є неопрацьованість багатьох комплексів архівних документів.

- Явище української еміграції невіддільне від політичного контексту міжвоєнної доби. На становище еміграції (яку також називали “наддніпрянською” та “УНРівською” й яка нараховувала до 30 тисяч осіб) істотний вплив мали геополітичні чинники: включення за згодою Ради послів Антанти до складу Польщі західноукраїнських земель з абсолютною перевагою автохтонного українського населення, провокаційна політика радянської влади і поширення радянофільства, загальноєвропейська радикалізація правих політичних рухів. За таких умов національна політика міжвоєнної Польщі - країни зі зруйнованою економікою й зовнішньополітичними проблемами - відзначалася маневруванням між взятими на себе міжнародними зобов`язаннями й внутрішнім тиском націоналістично налаштованого суспільства, що призводило лише до поглиблення наявних протирічь.

- Взаємини польського уряду з українською еміграцією відзначалися непослідовністю. Неофіційно визнаючи союзницький характер УНР й дозволяючи розвиток еміграційних установ, Польща, водночас, мусила виконувати Ризький договір 1921 року з Радянською Росією, що передбачав заборону будь-якої організаційної діяльності української еміграції. Також уряд зробив кілька невдалих спроб політичного використання еміграції як противаги до виразно антипольських західноукраїнських еліт. Впродовж усього міжвоєнного періоду зберігала актуальність проблема правного статусу емігрантів.

- Організаційне оформлення науково-освітньої діяльності української еміграції почалося в таборах інтернування, створених 1921 року, й фактично продовжувало традиції освітньої праці в українському війську часів визвольних змагань. Перші школи і навчальні курси для вояків та офіцерів армії УНР в таборах постали стихійно, але згодом опіку над ними взяли на себе Культурно-освітня управа Генштабу армії УНР та створений у серпні 1921 р. Український Центральний Комітет. Вершиною науково-освітньої праці серед інтернованих стало створення таборового Українського Народного Університету в Ланцуті (1921), можливе завдяки високому інтелектуальному потенціалові еміграції, наявності серед неї майже всього викладацького складу Кам`янець-Подільського університету; та діяльність Українського воєнно-історичного товариства, відновленого 1925 р.

- За умов посиленої полонізації Львівського університету й неспроможності польської влади відкрити окремий український навчальний заклад, створений за ініціативою Православної церкви Польщі Студіум православного богослов`я Варшавського університету (1925) частково відіграв роль українського університету, уможливлючи українській молоді здобуття вищої богословської освіти. Всупереч прагненню польських чинників до полонізації і проросійської налаштованості більшості православного кліру, незаперечною виявилася тенденція до українізації Студіум, що було заслугою професорів О. Лотоцького, І. Огієнка, В. Біднова, Д. Дорошенка, В. Заїкина, хоча Студіум ніколи не був суто українським навчальним закладом, а радше простором співпраці православних вчених з багатьох країн.

- Наслідком складної взаємодії таких чинників, як посилення радянської пропагандистської праці серед українців Польщі, усвідомлення частиною польських еліт потреби відповіді на цей виклик і поширення “прометеїзму”, а також важливість поглиблення польсько-українських наукових контактів стало утворення Українського Наукового Інституту (1930). Діяльність Інституту охоплювала питання історії, філософії, філології, економіки і політики, з особливим наголосом на вивчення польсько-українських взаємин. УНІ під керівництвом О. Лотоцького став справжнім академічним центром українознавства, об`єднавши не лише українських вчених-емігрантів у Польщі, а й науковців Західної України, інших країн Європи, а також польських дослідників.

- Специфіку і тло наукової діяльності української еміграції визначили контакти з західноукраїнськими колегами і наявність в кордонах міжвоєнної Польщі 5-мільйонної автохтонної української спільноти. Необхідність постійного маневрування між польською владою; настроями українського населення земель, включених до Польщі; сталі контакти з частиною польських наукових і політичних еліт, відданих ідеям “прометеїзму”; загальноєвропейське поширення авторитарно-націоналістичних ідеологій створювали постійні виклики для української еміграційної науки. Цей стан постійної напруги і непевності стимулював наукову працю, зміцнював відпорність на зовнішні виклики. Внутрішні конфлікти і розбіжності, часто інспіровані чи підтримувані ззовні, були не лише джерелом проблем, але й сили української еміграції. Доказом цього є доля позбавленої розмаїття течій білоруської політичної еміграції, яка добровільно припинила інституційну діяльність і визнала радянський Мінськ.

- Саме розвиток академічних інституцій уможливив нормальну наукову працю багатьох вчених-емігрантів. На час викладання в Студіум припадає видання найістотніших наукових досліджень І. Огієнка з царини книгознавства, палеографії, історії церковнослов`янської мови; підготовка Д. Дорошенком фундаментальної монографії про гетьмана Петра Дорошенка; вихід друком досліджень з історії церкви і православного богослов`я В. Заїкина.

- Внесок української еміграції в міжвоєнній Польщі до скарбниці української науки визначають численні наукові дослідження, видані під егідою Студіум православного богослов`я, 50 томів наукових праць УНІ, підготовка 16-томового зібрання творів Тараса Шевченка, опрацювання архіву Михайла Драгоманова, публікації діаріюша Пилипа Орлика, численних наукових монографій. В багатій інтелектуальній спадщині української еміграції в Польщі бачимо як синтетичні, так і археографічні дослідження, оригінальні концепції цивілізаційно-культурної орієнтації України, особливостей українського православ`я, а також концепцію польсько-української співпраці і порозуміння. Усе це дозволяє стверджувати, що українська еміграція в міжвоєнній Польщі забезпечила тяглість розвитку національної освіти і науки, спричинилася до конструктивного розвитку українсько-польських взаємин.

Основні публікації

1. В'ячеслав Заїкин: історик із багатьма обличчями // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Нова серія. - Харків, 2004. - Т. 10. - С. 89-112.

2. Освітня діяльність української еміграції в таборах інтернування армії УНР у міжвоєнній Польщі // Грані. - 2004. - № 5. - С. 59-60.

3. Український науковий інститут (1930-1939): до історії постання і діяльності // Бористен. - 2004. - № 7. - С. 5-7.

4. Джерела Головного архіву нових актів м. Варшави до історії наукової діяльності української еміграції в Польщі (1919-1939) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Ювілейний зб. на пошану Миколи Ільницького. - Львів, 2004. - № 12. - С. 672-675.

5. Культурне життя української еміграції в міжвоєнній Польщі (1921-1939) в освітленні польської історіографії // Історіографічні ті джерелознавчі проблеми історії України. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетроського національного ун-ту, 2004. - С. 114-119.

6. Василь Біднов: з Катеринослава до Варшави // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ, 2002. - Вип. 10. - С. 196-198.

Размещено на Allbest.ru