Результати дослідження апробовані на щорічних підсумкових конференціях викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2002-2005), Міжнародній конференції «Україна й Польща у світовій історії: політика, економіка, культура» (Національний університет «Острозька академія», 2002), науковому семінарі ХІІ Східної літньої школи у Варшавському університеті (2002), науковому семінарі в Німецькому історичному інституті у Варшаві (2003), українсько-німецькому науковому семінарі «Українсько-польські та німецько-французькі взаємини у ХХ столітті» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2003). Наукова апробація була проведена також на теоретичних семінарах та при обговоренні окремих частин дисертаційного дослідження на засіданнях кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Обсяг тексту дисертації становить 182 сторінки, перелік джерел та літератури - 390 позицій.

британський відродження керівництво польським

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи, визначено мету й завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі «Історіографія та джерела» проаналізовано джерельну базу дослідження та історіографію проблеми.

Політика уряду Великої Британії у питанні кордонів Польщі під час Другої світової війни найповніше досліджена польськими вченими. У працях, які з'явилися після війни, вони особливу увагу звертали на проблему включення до Польщі Східної Пруссії та територій на схід від Одри та Ниси Лужицької. Водночас вони наголошували, що учасники конференції у Потсдамі погодилися із входженням цих територій до Польщі, а в ході дальших переговорів мала бути визначена остаточна лінія польсько-німецького кордону. Разом з тим, дослідники мало уваги приділяли висвітленню політики США та Великої Британії у польському питанні, діяльності польського еміграційного уряду.

Розширення проблематики досліджень відбулося після ХХ з'їзду КПРС. Як наслідок, з другої половини 60-х років ХХ століття у Польщі з'явилися роботи, автори яких акцентували увагу на висвітленні діяльності політиків польського «лондонського» табору, урядів Великої Британії, США у питанні післявоєнних кордонів Польщі. Важливе місце відводилося вивченню процесу формування позиції британського уряду щодо територіальних обрисів Польської держави, з'ясуванню основних чинників, під впливом яких вона еволюціонувала. Дослідниками цього періоду було введено у науковий обіг значний масив нових документів, що стало можливим завдяки їхньому опублікуванню у США та Великій Британії. Насамперед мова йде про роботи В. Ковальського, С. Забелло, Г. Батовського та ін. У працях цього періоду відчутним є вплив марксистської методології.

Демократичні перетворення у країнах Східної Європи, розпад СРСР зумовили переосмислення, а відтак, - відхід від заідеологізованого та не завжди об'єктивного висвітлення подій періоду Другої світової війни. Починаючи з 90-х років у Польщі було опубліковано низку робіт про політику Великої Британії, втім і «великої трійки», у польському питанні. Увагу дослідників здебільшого привертає проблема встановлення східного кордону. Хоча кількість робіт, автори яких досліджували виключно політику британського уряду у цьому питанні, є незначною. З нечисленних праць на цю тему варто згадати дослідження Г. Батовського, Я. Тебінки. Британську політику щодо польсько-німецького кордону проаналізував у своїй статті В. Ройек. Окремі аспекти політичної лінії уряду Великої Британії у польському питанні дослідили М. Камінський, Я. Слюсарчик, К. Керстен, А. Чубінський, М. Хулас.

Польські науковці у діаспорі першими критично оцінили політику британського уряду, наголошуючи, що британці, з огляду на міжнародні обставини, іноді не виконували, а часто й ігнорували, попередньо взяті на себе зобов'язання щодо Польщі. Прагнучи забезпечити нейтралітет Радянського Союзу на першому етапі війни, а згодом підтримувати з ним союзницькі відносини, британський уряд поступався радянському керівництву у польському питанні.

Значний інтерес до цієї проблеми виявили британські, а також американські дослідники. В контексті аналізу політичної лінії британського керівництва в польському питанні вони простежують еволюцію позиції щодо територіальних обрисів Польщі, чинників, які на неї впливали. Важливе місце у цих дослідженнях відведено вивченню британсько-польських взаємин протягом війни. Передусім слід відзначити роботи Л. Вудворда, А. Пражмовської, а також Л. Гарднера, С. Майнера та ін.

У радянській історичній науці політику Великої Британії щодо кордонів Польщі досліджували здебільшого у річищі міжсоюзницьких взаємин всередині «великої трійки» у 1941-1945 рр. Так, значну увагу акцентовано на ролі радянського керівництва та лівого крила польського руху Опору у визволенні Польщі, встановленні польсько-німецького кордону. Натомість поза увагою залишалася діяльність польського еміграційного уряду, взаємини між «лондонцями» та Кремлем, політика Великої Британії та США у польському питанні, особливо після розірвання польсько-радянських відносин.

Після розпаду Радянського Союзу відбувається перегляд встановлених під радянським впливом стереотипів висвітлення подій періоду Другої світової війни. У роботах Семиряги М., Поздеєвої Л., Уткіна А., Мельтюхова М. досліджено певні моменти політичної лінії британського керівництва у польському питанні. Окремі аспекти досліджуваної проблеми, зокрема, питання встановлення українсько-польського кордону, висвітлені у працях українських вчених, що вийшли друком останнім часом.

У дисертації використано архівні матеріали, опубліковані документи, мемуари, публіцистику та пресу.

Перший блок джерел становлять неопубліковані документи. Важливу інформацію про політику британського уряду щодо кордонів Польщі містять фонди Архіву нових актів у Варшаві (Archiwum Akt Nowych w Warszawie). У 2002 р. сюди було передано копії частини архівів польського еміграційного уряду, які знаходяться в Інституті Гувера Стенфордського університету у Каліфорнії (США). Мова йде передусім про матеріали фондів Міністерства закордонних справ, Міністерства інформації та документації, Актів Станіслава Миколайчика. Поряд з цим, автором проаналізовано матеріали інших фондів (Посольство РП в Лондоні, Посольство в Берні, Міністерство справ конгресових), які зберігаються у цьому архіві.

Значний інтерес становлять документи архіву Станіслава Кота, одного з членів польського еміграційного уряду, що знаходяться в Архіві осередку історії селянського руху (Archiwum Zakіadu Historii Ruchu Ludowego) у Варшаві, а також колекції Головнокомандувача польської армії на Заході генерала К. Соснковського, зосереджені у відділі рукописів бібліотеки імені Оссолінських у Вроцлаві (Польща).

Другий блок джерел - опубліковані документи, значну частину з яких упорядкували польські науковці. Чимало документів опублікували польські еміграційні дослідники. Найперше слід відзначити видання, здійснені Інститутом ім. Ю. Пілсудського у США та Інститутом ген. Сікорського у Великій Британії. Чимало документальних матеріалів надруковано в «Zeszytach Historycznych» («Історичних зошитах»), які видаються Інститутом літератури у Парижі. Окремі документальні підбірки опубліковані істориками за часів Польської Народної Республіки. Але найбільше документів з досліджуваної тематики видано у посткомуністичній Польщі. Серед них варто відзначити низку тематичних підбірок, протоколів зустрічей польського та британського прем'єрів, протоколів засідань польського еміграційного уряду.

Використано також збірники документів, упорядковані британськими дослідниками, зокрема, професором Школи слов'янських та східноєвропейських студій Лондонського університету А. Полонським та професором Лідського університету Г. Россом. Чимало документів з періоду Другої світової війни про взаємини між учасниками «великої трійки», їхню позицію у польському питанні опубліковано у США: «Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers» (Зовнішні відносини Сполучених Штатів Америки. Дипломатичні документи). Невід'ємну частину джерельного матеріалу дослідження становлять опубліковані підбірки документів з російських архівів.

Окремий блок джерел - мемуарна література. Насамперед слід відзначити спогади В. Черчілля та А. Ідена, що відіграли важливу роль у формуванні британської політики у польському питанні. У роботі використано також спогади А. Кадогана, А. Гаррімана, Е. Рачинського, С. Миколайчика та ін. Важливе значення для дослідження теми дисертації становлять численні публіцистичні твори, тогочасна преса.

Отже, при написанні дисертації опрацьовано різноманітні джерельні матеріали та наукову літературу, що дало змогу висвітлити проблеми, визначені темою дослідження.

Другий розділ - «Позиція Великої Британії з польського питання (вересень 1939 - червень 1941 рр.)». Початок Другої світової війни змінив геополітичну кон'юнктуру на європейському континенті, поставив польську проблему, її територіальний аспект у фокус британської зовнішньої політики.

Протягом вересня 1939 р. британці сподівалися полагодити конфлікт з Німеччиною шляхом мирних переговорів, необхідною передумовою початку яких мало стати звільнення окупованих німцями територій, що заселяли поляки та чехи (меморандум А. Кіркпатрика від 1 жовтня 1939 р.). Такий механізм розв'язання конфлікту свідчив про те, що відновлення незалежності Польщі асоціювалося у британців передусім з територіями, окупованими Німеччиною. Проте, доволі швидко з'ясувалося, що вирішити польську проблему дипломатичними методами неможливо.

У результаті це зумовило зміну орієнтирів зовнішньої політики Великої Британії у бік Радянського Союзу, що проявилося у виступах та заявах британських політиків та дипломатів вже на початку жовтня 1939 р. Незважаючи на те, що напад Радянського Союзу на Польщу негативно був сприйнятий як у суспільстві, так і в урядових колах, британське керівництво, керуючись вимогами національної безпеки країни, не робило кроків, які вели б до конфронтації з Москвою. Розуміючи, що території, анексовані СРСР в етнічному відношенні були далеко непольськими не маючи жодних можливостей вплинути на Кремль, британці вже тоді песимістично оцінювали шанси на повернення цих територій Польщі. Прагнучи уникнути конфлікту з СРСР, британські експерти запропонували задекларувати етнографічний принцип маркування польсько-радянського кордону, що свідчило також про небажання офіційного Лондона вступати у суперечку з Москвою через польські інтереси.

Відносини з польським еміграційним урядом становили важливий напрям британської зовнішньої політики. Під час перших зустрічей польські лідери задекларували прагнення відновити передвоєнний східний кордон та, міркуючи з позицій безпеки, змінити на користь Польщі кордон з Німеччиною. Британці припускали можливість реконструкції польсько-німецького кордону, однак не робили жодних заяв, які б окреслювали їхню позицію у цьому питанні. Причиною була відсутність на той час у самих же британців цілісного бачення майбутніх територіальних обрисів Польської держави. Британські лідери водночас не приховували перед поляками своїх сумнівів щодо можливостей повернути окуповані Радянським Союзом території та неодноразово наголошували, що Польща за жодних обставин не може розраховувати на те, щоб Велика Британія розпочала війну з СРСР задля їхнього повернення. Було очевидно, що восени 1939 р. офіційний Лондон, розглядаючи питання кордонів Польщі, зважав на попередній досвід британської дипломатії, зокрема, з Паризької мирної конференції, та враховував значущість радянського чинника у війні.

Втім, восени 1939 р. у Форин Оффіс існував проект, автор якого припускав можливість повернення Польщі територій, анексованих СРСР, у випадку укладення федеративної угоди між поляками та українцями. Проте перебіг перших розмов засвідчив: якщо українці схвально ставилися до можливості політичної співпраці з поляками, то їм не імпонувала ідея укладення союзу між двома державами на федеративних засадах. Відчутною була також розбіжність поглядів щодо майбутнього польсько-українського кордону, зокрема, незгода українців на відновлення передвоєнного східного кордону Польщі.

Зорієнтованість британців із перебігом спорадичних польсько-українських розмов давала підстави песимістично оцінювати шанси на досягнення порозуміння. Навесні 1940 р. у взаєминах між поляками та українцями не відбулося жодного прогресу. Закінчення радянсько-фінської війни та ймовірність поліпшення британсько-радянських відносин зумовили спад інтересу Лондона до цього питання.

Зміна геополітичної кон'юнктури внаслідок перемоги Німеччини на Заході влітку 1940 р. потребувала від британців пошуку шляхів до діалогу з Радянським Союзом. Зважаючи на це офіційний Лондон спершу у червні, а згодом у жовтні 1940 р. висловлював готовність поступитися Кремлеві у багатьох питаннях, утім і територіальних, у східноєвропейському регіоні та Польщі, зокрема. Результатом британських ініціатив мало стати, якщо не зближення з Москвою, то принаймні забезпечення її нейтралітету щодо Великої Британії. Незважаючи на неодноразові спроби, британцям буквально до червня 1941 р. не вдавалося налагодити діалогу з Кремлем.

Третій розділ - «Проблема територіального устрою Польщі у політиці та відносинах Великої Британії з союзниками (червень 1941 - березень 1944 рр.)».

Зі вступом Радянського Союзу у війну, британський уряд не міг допустити, щоб польсько-радянські суперечності зашкодили зближенню з Москвою, відтак почав вимагати від поляків розпочати переговори з Кремлем про нормалізацію відносин. Протягом липня 1941 р. у Лондоні відбувалися польсько-радянські переговори за участю керівника Форин Оффіс А. Ідена. Відмова Москви визнати передвоєнний східний кордон Польщі та небажання Лондона гарантувати територіальну цілісність Польської держави, чого домагалися «лондонці», ускладнювали досягнення порозуміння. Домовленості про відтермінування розв'язання проблеми польського східного кордону та згода уряду Великої Британії підтвердити невизнання територіальних змін, що сталися від початку війни, уможливили підписання польсько-радянської угоди про відновлення дипломатичних відносин та взаємодопомогу у війні. Після її підписання обидві сторони по-різному трактували зміст пунктів угоди. «Лондонці» вважали проблему східного кордону закритою, радянське ж керівництво не виключало можливості його зміни у майбутньому. Подібної точки зору дотримувалися британські дипломати, котрі одразу ж після підписання угоди вказували полякам, що у майбутньому їм, ймовірно, доведеться відмовитися від деяких територій на сході країни.

Відмова союзників від територіальної експансії, задекларована в пунктах Атлантичної хартії у серпні 1941 р., зміцнювала позицію «лондонців» у суперечці з Москвою. Проте цей принцип зменшував їхні шанси змінити на свою користь кордон з Німеччиною. Спроби домогтися від британців окремої заяви, співзвучної з польськими територіальними претензіями щодо Німеччини, не мали успіху.

Під час візиту А. Ідена до СРСР проблема територіальних меж країн Східної Європи, в т. ч. і польських, постала на порядку денному переговорів. Користаючи з тимчасових успіхів на фронті, Й. Сталін запропонував розглянути низку документів, які передбачали зміну кордонів країн східноєвропейського регіону. Враховуючи попередньо задекларовану позицію США та виконуючи вказівки В. Черчілля, А. Іден відмовився приймати будь-які рішення щодо майбутнього геополітичного устрою на континенті. У результаті під час московського візиту не було досягнуто жодних домовленостей.

Після повернення до Лондона А. Іден, аналізуючи хід воєнної кампанії на Східному фронті, дійшов висновку, що після війни союзники не зможуть вплинути на встановлення західного кордону СРСР. Зважаючи на це, він одним із перших запропонував піти назустріч побажанням Кремля. Погіршення воєнної ситуації, страх В. Черчілля перед укладенням сепаратного перемир'я між Москвою та Берліном і прагнення забезпечити активну участь СРСР у війні зумовили зміну позиції британського прем'єра, котрий на початку березня 1942 р. погодився розглянути радянські територіальні вимоги. Намагання поляків перешкодити розгляду справи кордонів не принесли успіху. Лише завдяки жорсткій позиції США питання реконструкції територіальних меж країн Східної Європи були зняті з англо-радянських переговорів.

Неготовність західних союзників розпочати воєнну кампанію на Західному фронті у 1942 р. виведення польської армії з СРСР на Близький Схід зумовили охолодження польсько-радянських та британсько-радянських відносин. Візит В. Сікорського до США у грудні 1942 р., задля отримання підтримки Білого дому у взаєминах з Москвою зумовив дальше загострення і розірвання двосторонніх відносин у квітні 1943 р., підставою чому послужили катинські події.

Зміна воєнно-політичної ситуації у перші місяці 1943 р. спонукала британців активізувати роботу над новою концепцією територіальних обрисів Польщі, згідно з якою передбачалося зміщення у західному напрямку польсько-радянського та польсько-німецького кордонів. Такий механізм вирішення проблеми післявоєнних територіальних меж Польської держави набув особливої ваги після розірвання польсько-радянських відносин та у зв'язку з труднощами їхньої нормалізації. Категоричність Кремля у польському питанні вказувала на необхідність здійснення поступок СРСР у територіальних питаннях, що, у свою чергу, могло стати основою для нормалізації польсько-радянських відносин.

На конференції у Тегерані В. Черчілль ініціював розгляд польської проблеми і оприлюднив механізм вирішення питання майбутніх кордонів Польщі, попередньо розроблений у Форин Оффіс. Британці пропонували встановити польсько-радянський кордон по лінії Керзона з одночасним зміщенням на захід польсько-німецького кордону. Пропонована лінія р. Одри, як один із варіантів кордону між Польщею та Німеччиною, була доволі умовною, оскільки на момент зустрічі у Тегерані британці не виробили чіткої позиції у цьому питанні. Тоді ж Й. Сталін висунув претензії до частини Східної Пруссії, що не викликало застережень з боку західних союзників. Відтак, у результаті переговорів, які відбувалися здебільшого між В. Черчіллем та Й. Сталіним, лідери «великої трійки» попередньо узгодили основні контури майбутніх кордонів Польщі.

Після конференції у Тегерані британці спрямували зусилля на подолання кризи в польсько-радянських взаєминах та їхню нормалізацію. Не повідомляючи «лондонський» уряд про досягнуті у столиці Ірану таємні домовленості щодо кордонів Польщі, А. Іден, а згодом і В. Черчілль, намагалися схилити поляків прийняти лінію Керзона як майбутній польсько-радянський кордон, що послужило б підставою для початку переговорів про відновлення двосторонніх відносин.

Однак протест «лондонців» проти силової зміни попередньо укладених міжнародних угод, висловлений після вступу радянських армій у кордони Польщі у січні 1944 р., оприлюднення британцями радянських претензій до частини Східної Пруссії та категоричність радянської дипломатії ускладнювали досягнення порозуміння. Незважаючи на те, що з-поміж поляків були як прихильники, так і противники територіальних поступок СРСР, уряд С. Миколайчика узалежнював висловлення згоди на лінію Керзона від отримання з боку західних союзників гарантій про приєднання німецьких територій та непорушності нового кордону з Німеччиною. Проте уряди США та Великої Британії таких гарантій не давали.

Заява ж В. Черчілля від 22 лютого у Палаті громад про підтримку радянських вимог щодо зміни східного кордону Польщі звела нанівець і без того слабкі сподівання поляків на початок діалогу з Москвою. Своєю заявою британський прем'єр зіграв тільки на користь Кремля, який після цього не поспішав розпочинати переговори з поляками. Наприкінці березня 1944 р. британці визнали фіаско власних ініціатив з метою відновлення польсько-радянських відносин.

Четвертий розділ - «Польське питання у зовнішній політиці Великої Британії на заключному етапі війни (квітень 1944 - липень 1945 рр.)»