Трансформація Британської Імперії, 1921-1931 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Корнєєва Олена Василівна

УДК 94(420):327"1921/1931"

ТРАНСФОРМАЦІЯ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, 1921-1931 рр.

07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття

наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Бондарєв Єгор Олексійович, завідувач кафедри всесвітньої історії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Бур'ян Михайло Степанович, завідувач кафедри всесвітньої історії Луганського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка;

доктор історичних наук, професор Чувпило Олександр Олександрович, професор кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, (відділ всесвітньої історії та міжнародних відносин) м. Київ.

Захист відбудеться 30.06.2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 в Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, аудиторія 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 21.05.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні усі ми є свідками дезінтеграції низки державних організмів, перспектива безбідного існування яких не викликала сумніву. Мова йде, передусім, про розпад таких багатонаціональних держав, як Радянський Союз, спадкоємець Російської імперії, та Югославія. Недавні події надали нове дихання ідеї курдського самовизначення в таких країнах, як Ірак, Іран та Туреччина. Не може не замислюватися над цими питаннями й Україна, що успадкувала проблему кримських татар. Визначена тенденція до дезінтеграції ставить ряд сучасних держав перед необхідністю відпрацювання нової моделі міжнаціональних відносин.

В цих умовах все більшого значення набуває досвід цивілізованого виходу з конфліктних ситуацій, що виникають в рамках тих чи інших державних систем. Очевидно, що найбільш цікавим, і навіть повчальним у цьому відношенні є досвід Британської імперії, яка трансформувалася на початку 30-х років XX століття в Британську Співдружність Націй. На відміну від багатьох імперій, що зійшли з історичної арени (від Австро-Угорської, Німецької, Османської - до Італійської, Французької, Іспанської, Португальської та Російської), Велика Британія зуміла не тільки номінально “зберегти обличчя” - все ж таки співдружність була визначена як “Британська”, - але й у значній мірі захистити свої економічні та геополітичні інтереси.

Про цю складову досвіду керівників британської імперської політики пишуть, на жаль, мало. Недостатньо досліджені й внутрішні механізми, завдяки яким вдалося добитися оптимального, на той час, результату. Між тим, саме зазначені аспекти, очевидно, мають найбільшу практичну цінність. Можливо, більш глибоке вивчення британського досвіду дозволило б архітекторам Співдружності Незалежних Держав, утвореної на уламках СРСР, обминути більшість помилок та прорахунків.

Пошук виходу з тупикової ситуації, що виникла в кінці 20-х - на початку 30-х років, відбувався в умовах запеклої боротьби в правлячих колах Великої Британії. Однак це не завадило керівникам імперської політики виявити гнучкість та політичну мудрість. В результаті сьогодні Співдружність, що спочатку включала в себе лише колишні домініони, об'єднує більше 50 держав, в числі яких і ті, котрі ніколи не були британськими володіннями.

Актуальність проблеми трансформації Британської імперії зумовлюється й тим, що вона до цього часу не розглядалася достатньою мірою у науковій літературі.

Таким чином, тема, обрана для дослідження, є актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до науково-дослідної теми кафедри всесвітньої історії Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди "Розвиток історичної науки в країнах Європи та США" № Г-12/31.

Об'єкт дослідження - еволюція колоніальної політики Великобританії в період між двома світовими війнами.

Предмет дослідження - процес трансформації Британської імперії протягом 20-х - початку 30-х років ХХ століття.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період 1921-1931 років. Нижня хронологічна межа -1921 рік. Саме тоді на імперській конференції вперше було поставлене питання про одержання домініонами права голосу в розробці зовнішньої політики імперії (що було зафіксовано в так званих "4-х основних принципах" А. Мейгена). Верхня хронологічна межа - 1931 рік - прийняття Вестмінстерського статуту, що означив лібералізацію внутрішньоімперських відносин в Британській імперії. В цілому, 1921-1931 роки - це період жорсткої боротьби в британських правлячих колах з проблеми змін у внутрішньоімперських відносинах, яка привела до політичної кризи, і як наслідок, до утворення Британської Співдружності Націй.

Територіальні межі дослідження включають територію Великої Британії та її домініонів в межах 1920-х - початку 1930-х років.

Мета дослідження. На основі впровадження до наукового обігу маловідомих джерел (які включають стенограми парламентських дебатів Великобританії та домініонів, звіти імперських та лейбористських конференцій, пресу та ін.), а також враховуючи результати вивчення історії внутрішньоімперських відносин Британської імперії вітчизняними та зарубіжними істориками, дослідити процес трансформації Британської імперії в 1921-1931 роках. Для досягнення поставленої мети дослідження були визначені наукові завдання:

виявити засоби, форми і методи впливу британського уряду на процес формування внутрішньоімперської політики по відношенню до проблеми трансформації імперії;

визначити мотиви та підґрунтя боротьби в правлячих колах Великобританії щодо майбутнього устрою імперії;

визначити основні етапи розвитку внутрішньоімперських відносин в період, що розглядається;

дослідити внутрішню політику домініонів у період, що розглядається;

висвітлити роботу імперських конференцій і їх роль в процесі трансформації імперії в Співдружність Націй;

розглянути, як впливало на політику Лондона співвідношення сил на внутрішньоімперській арені.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

вперше зроблено спробу ґрунтовно і детально, на основі широкого кола маловідомих джерел дослідити політику Великобританії та домініонів у питанні трансформації імперії;

визначено місце, яке займала проблема трансформації імперії у системі британського імперського мислення;

вперше зроблено спробу відмовитись від традиційної оцінки внутрішньоімперської політики в 1920-х - на початку 1930-х років як такої, що була незмінною;

проаналізовано ставлення урядів британських домініонів і їх політичних партій до метрополії і здатність цих сил до компромісів;

висвітлено взаємозв'язок політики британських урядів по відношенню до проблеми трансформації імперії з економічним та політичним розвитком домініонів;

було вперше визначено вплив окремих державних та політичних діячів Великобританії (У. Черчілля, А. Бальфура, Л. Емері та інших) та домініонів (А. Мейгена, М. Кінга, Дж. Герцога та ін.) на формування внутрішньоімперської політики у досліджуваний період.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що наведений в ній фактичний матеріал може бути широко використаний при підготовці загальних курсів з новітньої історії країн Європи й Америки, спецкурсів і спецсемінарів з відповідної тематики. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані при написанні загальних і спеціальних праць, що стосуються проблем, розкритих у дисертації, а також у дипломатичній діяльності державних установ, що відповідають за розробку внутрішньої та зовнішньої політики України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження повідомлялися і обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Найголовніші питання дисертації доповідалися дисертантом на трьох наукових конференціях: "Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії" (1 Всеукраїнська наукова конференція 8-9 лютого 2001 р., Луганськ); "Аграрні реформи в Україні. Теорія, історія, політика, інформація" (міжнародна науково-практична конференція 19-20 квітня 2001 р., Харків); "Краєзнавство - 2001" (міжнародна наукова конференція 17 квітня 2001 р., Харків). Основні положення, результати і висновки дослідження викладені в 9, 8 з яких - фахові.

Структура дисертаційного дослідження Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (174 найменування) та додатків. Загальний обсяг дисертації 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження; хронологічні та територіальні рамки роботи, розкрита наукова новизна проблеми і її наукове значення, подано апробацію результатів наукового пошуку.

У першому розділі ”Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” дисертантом зроблений аналіз літератури, що стосується проблеми, подана характеристика джерельної бази, визначаються методологічні засади дисертаційного дослідження.

В спеціальній історичній літературі, що розглядає внутрішньоімперський розвиток Британської імперії у 1920-х - на початку 1930-х років, можна умовно виділити два головних напрямки - консервативний, або проімперський, і антиімперський. Представники цих напрямків мали розбіжності в поглядах на розвиток внутрішньоімперських відносин. Якщо перші називали цей період трансформацією імперії, то представники антиімперської течії називали цей час боротьбою британських домініонів за державну незалежність.

Теорія трансформації Британської імперії бере свій початок з часів Першої світової війни. Основні положення цієї концепції викладені в роботах Л. Куртіса і Е. Грігга. Для обох авторів є характерним бажання представити Велику Британію у найбільш вигідному світлі, що добровільно перебудовує свої відносини з домініонами у бік розширення прав останніх.

Схожа концепція простежується у фундаментальних дослідженнях професора Бірмінгемського університету В. Хенкока і американського історика В. Холла. Професор В. Хенкок відзначає, що"...зміни у відносинах між Великобританією і домініонами відбулися завдяки економічному розвитку останніх". Американський історик В. Холл у своєму дослідженні продовжує лінію Л. Куртіса. Він оцінює відносини між метрополією і домініонами як відносини "між рівними союзниками".

До консервативного напрямку належали й історики - члени лейбористської партії. Для лейбористів ідея трансформації Британської імперії була більш приваблива, ніж дебати з приводу колоніальної політики. У 1921 році вийшла книга значного діяча лейбористської партії Ф. Сноудена "Лейбористи нового світу". У цій праці докладно викладаються плани перетворення існуючої Британської імперії в соціалістичну Співдружність Націй на основі "рівності всіх націй, які входять до неї.". У роботі лідера лейбористської партії Р. Макдональда "Зовнішня політика лейбористської партії" розглядаються питання майбутнього устрою імперії. Більш об'єктивно оцінював роботу лейбористського уряду американський дослідник К.Бренд. У своїй книзі "Британська лейбористська партія. Коротка історія" він докладно зупиняється на політиці двох кабінетів Р. Макдональда. Вчений робить несподіваний висновок: лейбористи нічого не зробили для перетворення імперії в Співдружність Націй і навіть більш того - показали свою залежність від імперії.

Деякі дослідники історії домініонів належать до представників консервативної течії. Професор Торонтського університету (Канада) Честер Мартін у своєму дослідженні відзначає, що "для Канади участь Великої Британії в її справах була не лише необхідна, але і корисна". У книзі Ч. Мартіна дається аналіз розвитку економіки Канади у зв'язку з економічним розвитком Великобританії.

Найбільш сильними консервативні традиції були в історіографії Австралії та Нової Зеландії. У книзі "Історія Нової Зеландії" історик К. Сінклер відстоював ідею єдності Британської імперії, підкреслюючи необхідність постійного співробітництва країни з метрополією. Австралійський історик Дж. Летем у книзі "Австралія і Співдружність" на питання: "Чому розпалися Німецька, Отаманська й Австро-Угорська імперії, а Британська імперія ні?" відповідає: "Тому, що Британська імперія заснована на принципі свободи". Постійні політичні конфлікти домініонів з Великою Британією в 1920-х роках він розглядає як "ступені розвитку імперії". Теза Дж. Летема про те, що Британська імперія заснована на принципі свободи, одержує свій розвиток у наступні роки.

Після Другої світової війни історіографія внутрішньоімперських відносин пережила значний підйом. Значна частина істориків Великобританії і домініонів звертаються в ці роки до вивчення коренів розпаду колоніальної імперії, які зберігаються в процесі єдності "британського світу", і, зокрема, до поглибленого аналізу ідеології і діяльності тих сил, які виступали з ідеєю імперської консолідації. Найбільш характерна ця точка зору для концепції британських істориків Д. Стречі і Н. Мансерга. Д. Стречі у своїй книзі "Кінець імперії" дійшов висновку, що зміни в Британській імперії проходили "еволюційним шляхом". Н. Мансерг у вступній статті до свого дослідження відзначав, що "домініони самі прагнули до збереження і зміцнення зв'язків із метрополією". Тим самим він ще раз підкреслює ідею імперської консолідації. Ця ж точка зору простежується в дослідженні Л. Джеймса. Його робота охоплює хронологічно більший період часу, ніж дослідження Н. Мансерга. Л. Джеймс, аналізуючи відносини метрополії з домініонами в різний час, відзначає, що "перехід імперії в Співдружність був обумовлений часом і необхідний у першу чергу Великій Британії". Американський історик А. Клейтон у своєму дослідженні відзначає, що період 1920-х років був "періодом найвищої напруги у відносинах метрополії і домініонів". Дотримуючись концепції трансформації імперії, він не залишає без уваги і конфліктні ситуації в імперських відносинах, пояснюючи їх "недалекоглядністю британських політиків".

Антиімперський напрямок, як правило, представлений роботами дослідників історії домініонів. Історики цього напрямку вбачали в британських узах перепону подальшому розвитку країни. За словами канадського історика Д. Грейгтона "націоналісти намагалися врятувати Канаду від ганьби її занадто британського минулого і реабілітувати її як американську державну одиницю". Цієї точки зору дотримувався професор Торонтського університету Роберт Мак Грегор Даусон. У роботі "Розвиток статусу домініонів у 1900-1936 роках" Р. Даусон розглядає переважно юридичний бік питання. У книзі Г. Скіллінга "Канадське представництво за кордоном. Від агенції до посольства" подано багатий документальний матеріал. Автор показує, що з розширенням економічних і торгових інтересів Канади усе більш ненормальним ставало те становище, що зовнішня політика країни цілком диктувалася лондонським Форін Оффіс (британським міністерством закордонних справ), і як поступово правлячі кола домініону поширювали свій контроль на все нові і нові сфери зовнішніх відносин.

Антиімперський напрямок в історіографії домініонів успадкував традиційний для британської історичної школи біографізм. Біографії М. Кінга, написані Г. Харді і Б. Хатчісоном містять багатий матеріал про діяльність ліберальної партії. У 1958 році в Канаді було почате видання офіційної біографії М. Кінга. Перший том був написаний професором Торонтського університету Р. Даусоном, другий том - професором універ-ситету Британської Колумбії Б. Нітбі, що продовжив створення біографії М. Кінга після смерті Р. Даусона. Цікаво простежити зміни в поглядах Р. Даусона. У дослідженні 1937 року "Розвиток статусу домініонів у 1900-1936 роках" він підкреслює непримиренність канадського прем'єра М.Кінга в боротьбі за політичну незалежність від Великобританії. Однак у його останній роботі помітна явна еволюція у бік широко поширеної в британській історіографії теорії трансформації Британської імперії. Акцент перенесений на схильність М. Кінга до компромісів. Р. Даусон підкреслює, що канадського прем'єр-міністра не можна розглядати як націоналіста-екстреміста, що М. Кінг не бажав розриву Канади з Великою Британією та імперією. Автор другого тому біографії М. Кінга Б. Нітбі відкрито виступив із позицій прихильників теорії трансформації імперії. Оцінюючи позицію, яку зайняв канадський прем'єр-міністр на імперській конференції 1926 року, Б. Нітбі стверджує, що М. Кінгу прийшлося "... рятувати Співдружність від дезінтегрованості, що ... він вірив у майбутнє Співдружності, яке ніколи не зруйнується, та давно дійшов висновку, що автономія скоріше підсилить, чим послабить співробітництво Канади з іншими країнами Співдружності. Він був автономістом, але не тому, що бажав незалежності, а тому, що хотів зміцнити Співдружність".

Серед інших біографій канадських політичних діячів слід відзначити біографію лідера лейбористської партії Канади Джеймса Вудсворта, написану його дочкою Грейс Мак Інніс. Книга містить цінний матеріал про позицію канадських лейбористів із питань англо-канадських відносин. Також варто відзначити книгу Освальда Піроу про колишнього лідера національної партії і прем'єр-міністра Південно-Африканського Союзу Джона Герцога. Період правління Дж. Герцога розглядається О. Піроу як ціла епоха в розвитку історії Південної Африки.

Представники марксистської історіографії більш схильні були розглядати внутрішньоімперські відносини з позиції історичного матеріалізму. Як у закордонній, так і в радянській марксистській історіографії проблема внутрішньоімперських відносин 1920-х років не була об'єктом спеціального дослідження. Історики-марксисти Канади, Австралії, ПАС, Великобританії зверталися до неї у своїх дослідженнях лише частково. Генеральний секретар комуністичної партії Канади Т.Бак схиляється до думки, що "відносини метрополії і домініонів змінилися б у будь-якому випадку", що, на його думку, обумовлено самим історичним розвитком. У книзі південноафриканського комуніста Брайєна Бантінга "Становлення південноафриканського рейху" розглядається процес формування і розвитку расизму і фашизму в ПАС. У цій книзі особливу цікавість представляють сторінки, присвячені історії виникнення і становлення національної партії Дж. Герцога і національного руху в ПАС. У книзі відомого історика-марксиста Великобританії Ралфа Палм Датта "Криза Британії і Британської імперії" у якості "імперіалістичних держав другого рангу" охарактеризовані британські домініони після прийняття Вестмінстерського статуту.

У радянській історичній літературі еволюція імперських відносин міжвоєнного періоду розглядалася в контексті розвитку колоніальних зв'язків Британської імперії. Серед праць радянських істориків, які вивчають історію Британської імперії першої третини ХХ століття, можна виділити декілька робіт, автори яких безпосередньо розглядають період 1920-х років. Колективна робота "Розпад Британської імперії" за редакцією Г.Н. Мілейковського дає загальне уявлення про складні протиріччя, що виникли в Британській імперії після Першої світової війни. В роботі В.Г. Трухановського "Новітня історія Англії" відзначається, що "турбота про збереження домініонів у складі Британської імперії займала важливе місце в британській політиці".У роботі А.Г. Судейкіна "Колоніальна політика лейбористської партії між двома світовими війнами" висвітлюється діяльність двох лейбористських урядів Р. Макдональда 1924 і 1929 років, а також політика лейбористської партії під час її перебування в опозиції до уряду. Л.В. Кошелєв у своїй книзі ”Історія Канади” розділяє офіційну точку зору радянської історіографії, яка розглядала зміни в структурі Британської імперії винятково як розвиток продуктивних сил і класової боротьби.

У наш час відбувається переосмислення історичних цінностей, змінюються погляди на внутрішньоімперські відносини 1920-х років. Відомий радянський дослідник Н.А. Єрофєєв у книзі "Занепад Британської імперії" назвав цей період "початком розпаду могутньої Британської імперії". У цій роботі він відзначав, що "...у Співдружності дуже примарні перспективи". Згодом погляди Н.А. Єрофєєва змінилися. Це відбулося в результаті більш глибокого вивчення подій того часу. Майже через 30 років на науковій конференції, що відбулася в 1996 році в Берліні, він висловив думку, що, "незважаючи на розпливчастість Співдружності, це цілком реальна міжнародна організація, основи якої були закладені ще в 20-ті роки нашого століття". З сучасних наукових дослідників варто відзначити книгу Г.С. Остапенко ”Британські консерватори і деколонізація”. Хоча праця охоплює історію Британської імперії з кінця Другої світової війни, в ній наведені деякі відомості про діяльність консервативної партії в 1920-х роках.

Джерельна основа дослідження досить широка і різноманітна.

Цінність для дослідження представили офіційні публікації Великобританії та домініонів. Це, в першу чергу, стенограми парламентських дебатів Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії за 1921-1931 роки. Разом узяті, вони дозволяють скласти уявлення про діяльність урядів цих країн в галузі внутрішньоімперської політики. Як свідчать документи, уряди домініонів, особливо Канади та Південно-Африканського Союзу виступали за автономію країн всередині імперії. Але в той же час їх парламенти ніколи не були настроєні на кардинальні зміни, тобто не передбачали розриву з метрополією. Аналіз виступів депутатів парламентів дозволяє простежити еволюцію поглядів лідерів провідних політичних партій з питання трансформації імперії. Дослідження парламентських дебатів дозволяє виявити підходи до проблеми не лише керівників зовнішньої політики, але й лідерів опозиції. Будь-які зміни у внутрішньоімперських відносинах також знаходили відгук у стінах парламенту.

Докладні відомості про правове положення та статус домініонів того періоду містяться в опублікованих тематичних збірниках документів. Це стосується, зокрема, збірника, виданого під редакцією В.П.Кеннеді щодо Канади. Документи, які входять до цього збірника, дозволяють детальніше дослідити питання, пов'язані з розширенням прав домініону, але потребують критичного підходу.

Важливу інформацію про динаміку розвитку внутрішньоімперських відносин, надані пільги домініонам в зовнішній політиці, зміни в політиці британського керівництва надають матеріали імперських конференцій. До них належать, зокрема, звіти і протоколи імперських конференцій 1921, 1923, 1926, 1929 та 1930 років. Особливе місце серед них займають звіти конференцій 1926 та 1930-х років, виданих у Лондоні відповідно в 1927 та 1930-х роках. Саме на підставі цих документів можна простежити, як метрополія шляхом поступок задовольняє вимоги домініонів, та поступово відбувається трансформація Британської імперії.

Особливий інтерес викликають документальні матеріали політичних партій метрополії та домініонів. До них належать публікації матеріалів конференцій лейбористської партії Великобританії, документів політичних партій Австралії та Канади. Вивчення цих матеріалів дозволило здобувачеві скласти об'єктивну картину відношення політичних партій до питання трансформації імперії.

При вивченні питань економічного розвитку домініонів і їх соціальної структури були використані дані офіційних економічних щорічників Канади, Південно-Африканського Союзу, Австралії та Нової Зеландії за досліджуваний період. Аналіз цих матеріалів дозволив скласти таблиці, які характеризують стан розвитку внутрішньоімперської торгівлі. Значна частина статистичних матеріалів розкриває невідповідність у розвитку економіки метрополії та домініонів. Дані економічних щорічників показують, що в кінці 1920-х років Канада обганяє Велику Британію за темпами росту виробництва. Економічні чинники були одним із важливих пунктів, які змусили Великобританію переглянути внутрішньоімперські стосунки. До цієї групи варто віднести офіційні публікації британського міністерства торгівлі. В цих документах чітко викреслюється механізм надання пільгових мит (преференцій).

Особливо цінну інформацію містять статистичні збірники і звіти британського міністерства колоній, а з 1925 року - міністерства у справах домініонів, де представлені накази, циркуляри, угоди стосовно домініонів, річні звіти міністрів домініонів.. Перелічені вище матеріали дозволяють дослідити впровадження системи консультацій всередині імперії. Із цих публікацій можна побачити, як накопичувався комплекс економічних та політичних проблем. Документи міністерства домініонів відображають загострення внутрішньоімперських відносин і пошуки шляхів компромісу з боку британського уряду.

Окрему групу публікацій складають періодичні видання Великобританії та домініонів. Серед центральних періодичних видань політичного профілю найбільш змістовними були ”The Times”, ”The Round table”, ”The Economist”, ”The Board of Trade Journal”. Разом узяті, періодичні видання цікаві передусім для розуміння умов, у яких відбувалася трансформація Британської імперії. У них, зокрема, є важливі деталі про взаємини політичних діячів та їх ставлення до рішення внутрішньоімперських проблем.

Порівняно незначне місце серед публікацій джерел належить мемуарам. З них привертають найбільшу увагу спогади британських політичних діячів Л.Джорджа та Л.Емері.

З російськомовних джерел варто відзначити ”Конституцію буржуазних країн” (том 4) та збірник документів ”Міжнародна політика новітнього часу в договорах, нотах і деклараціях” під редакцією Ю.А. Ключникова та А.В. Сабаніна.

Таким чином, аналіз історіографії та джерельної бази дослідження переконує в необхідності подальшої розробки й вивчення проблеми. Наявність документальних матеріалів, в тому числі маловідомих, створює реальну можливість вирішення поставлених завдань.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичні принципи наукового пізнання. Принцип історизму передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися не тільки з предметом (об'єктом) дослідження, але й з усіма пов'язаними з ними процесами і явищами. Принцип багатофакторності передбачає вивчення всього комплексу факторів (суб'єктивних, внутрішніх та зовнішніх, геополітичних та регіональних, економічних і політичних), які впливали на формування політики Великобританії відносно трансформації імперії. Принцип всебічності спрямований на визначення зовнішніх та внутрішніх взаємозв'язків та взаємообумовленості явищ, що аналізуються. Зазначені принципи реалізовувалися за допомогою проблемно-хронологічного та історико-порівняльного методів.

У другому розділі ”Розвиток внутрішньоімперських відносин у 1921 - 1923 рр.” розкрите загострення відносин усередині Британської імперії на початку 20-х років ХХ сторіччя. З цього часу значну роль у вирішенні складних внутрішньоімперських протиріч стали відігравати імперські конференції. Розділ складається з двох підрозділів.

Перший підрозділ ”Відношення домініонів до питань внутрішньоімперської політики” дається цілісна характеристика діяльності політичних сил домініонів. Правлячі кола Великобританії вживають заходів до послаблення відцентрових тенденцій в імперії. Для розв'язання спірних питань між метрополією і домініонами Великобританія використовувала імперські конференції. Як правило, на цих конференціях сторону британського уряду приймали більшість домініонів. У планах британського кабінету імперська конференція 1921 року повинна була стати основою для створення постійного імперського кабінету як органа управління всією імперією. Домініони розглядали конференцію дещо з іншої точки зору. Прем'єр-міністр Канади А. Мейген висловлював думку, що скликання конституційної конференції в той час не могло дати бажаних результатів.

Цей крок канадського прем'єр-міністра був схвалений британською стороною. У той же час А. Мейген запропонував "4 основні принципи", що є невід'ємною частиною статусу домініонів. У цих пунктах британському уряду пропонувалося координувати свої дії в питаннях зовнішньої політики з урядами домініонів. Оскільки це кардинально не зачіпало конституційного устрою імперії, Великобританія погодилася. Велика Британія приклала чимало зусиль для того, щоб залишити правову структуру Британської імперії без змін. Британський уряд, визнаючи зрослу роль домініонів в імперській політиці, прагнув не допускати останніх до керування імперією. Разом з тим він був не проти розділити зі своїми домініонами труднощі, які виникали перед імперією.

Результати конференції викликали різні відгуки політичних партій домініонів. У Канаді за збереження існуючого конституційного устрою імперії виступила консервативна партія. На противагу їй ліберальна партія на чолі з М.Кінгом виступила за політичну самостійність домініону. У цьому її підтримали прогресивна і лейбористська партії. Робоча партія Канади, створена в 1922 році, закликала вимагати незалежності країни.

У дисертації досліджено, як зі зміною консервативного уряду на чолі з А. Мейгеном на ліберальний (прем'єр - міністр М. Кінг) змінюється курс Канади стосовно питань конституційного устрою імперії. Якщо консерватори підтримували єдність імперії, то ліберали очолили відцентрові сили. У ПАС ідею централізації підтримувала партія юніоністів (частина великої буржуазії). За співробітництво з метрополією виступала і південноафриканська партія (лідери - Л. Бота і Я. Сметс). Антиімперські настрої виражала національна партія на чолі з Дж. Герцогом. Лейбористи виступали за співробітництво з Великобританією. Ірландія в результаті визвольної війни 1919 - 1921 років одержала статус домініону і також приєдналася до прихильників децентралізації. Уряди Австралії і Нової Зеландії були більш лояльні до Великобританії. Тому політичні партії цих країн - національна, аграрна і лейбористська в Австралії і ліберальна, реформістська в Новій Зеландії в основному підтримували існуючу правову структуру Британської імперії. Лише лейбористська партія Нової Зеландії час від часу виступала з вимогами розширення прав домініону.

Таким чином, на початку 1920-х років три уряди - Канади, ПАС і Ірландії - вимагали перегляду конституційних основ Британської імперії.

У другому підрозділі ”Відцентрові тенденції в політиці домініонів” аналізується ряд спроб урядів домініонів в проведенні автономної політики і дії метрополії по їх ослабленню. Кінець 1922 - початок 1923 років ознаменувався загостренням у відносинах між метрополією і домініонами. Цьому сприяв прихід до влади національних урядів (у 1921 році - у Канаді й Ірландії, у 1924 році - у Південно-Африканському Союзі). Треба відзначити, що з 1923 року домініони висувають вимоги самостійності не тільки в зовнішньої, але і у внутрішній політиці. Близькосхідна (Чанакська) криза, яка виникла восени 1922 року, була одним із сигналів загострення протиріч домініонів з Великобританією в питаннях зовнішньої політики. 15 вересня 1922 року британський уряд звернувся до домініонів із проханням надати військову допомогу у випадку війни проти Туреччини. Позитивну відповідь дали уряди Австралії і Нової Зеландії. Інші домініони заявили про своє небажання бути втягненими у війну. Однак 16 вересня у пресі було опубліковане підготовлене У. Черчіллем повідомлення про військові заходи Великобританії в Середземному морі. У повідомленні вказувалося, що британський уряд вступив в контакт із домініонами і запропонував їм надіслати війська. Публікація цих зведень поставила домініони перед важкою проблемою - необхідністю відкритої відмови підтримати метрополію, на що, на думку лондонських політиків, домініони не зважаться. Чанакський інцидент показав британським правлячим колам, що коли вони почнуть війну, домініони не приймуть у ній активної участі. На черговій імперській конференції, яка проходила в Лондоні з 1 жовтня по 10 листопада 1923 року, британський уряд сподівався дійти згоди з політичними колами домініонів у плані консолідації, тобто виробленню єдиної імперської політики. Однак М. Кінг, прем'єр - міністр Канади, виступив проти концепції єдиної імперської політики, яка була викладена в доповіді Керзона. Більше того, у його заяві звучала вимога повної рівності метрополії і домініонів у проведенні зовнішньої політики. Позиція М.Кінга була підтримана делегаціями Ірландії і ПАС. У підсумку переговорів на конференції за домініонами затверджувалося право не визнавати себе зв'язаними тими договорами, які Великобританія укладала без узгодження з ними. Крім того було санкціоновано право урядів домініонів на самостійне підписання договорів з іноземними державами. Одночасно з імперською в Лондоні відбувалася економічна конференція. На ній британська сторона не лише підтвердила пільгові тарифи (преференції) на деякі товари домініонів, але й розширила їх коло. Таким чином, для домініонів економічні відносини в самій імперії були більш привабливі, ніж торгівля з іншими країнами.

У третьому розділі ”Боротьба Великобританії за збереження єдиної імперської політики” досліджується політика метрополії періоду 1923-1926 років, яка була спрямована на збереження статус-кво в імперії. В свою чергу домініони намагаються якнайбільше розширити свої права. Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Проблема створення імперського кабінету” дається характеристика політики лейбористського уряду Р. Макдональда. Лейбористи, побоюючись розколу в імперії, запропонували скликати конституційну конференцію. Але у зв'язку з поразкою лейбористського уряду в листопаді 1924 року на парламентських виборах, конференція не відбулася. Консерватори, які прийшли до влади, впровадили неофіційні щотижневі засідання верховних комісарів домініонів. Останні вбачали в цьому акті спробу утворити імперську централізовану державу. Щоб не загострювати відносин, британський уряд відмовився від цих засідань. Суттєвим чинником на шляху трансформації Британської імперії було визнання Лігою Націй міжнародного статусу домініонів. Утворення урядом Великобританії міністерства домініонів було показником зрослої ролі останніх у житті Британської імперії.

У другому підрозділі ”Роль домініонів в британській зовнішній політиці (від Локарно до пакту Бріана-Келлога)” аналізуються тенденції і причини змін, за яких домініони стали займати одне з головних місць в британській політиці. Як наслідок, на конференції 1926 року вони санкціонували своє право призначати дипломатичних представників в іноземні держави.

У третьому підрозділі ”Внутрішня політика домініонів” показано, що вирішальним поштовхом у рішенні метрополії докорінно перебудувати свої відносини з домініонами була їх внутрішня політика. Домагаючись трансформації відносин з метрополією і самостійності в проведенні зовнішньополітичного курсу, домініони повинні були мати таку державну владу, яка мала б повну автономію не лише у вирішенні питань зовнішньої, але й внутрішньої політики. Такою силою стали уряди національних партій, які прийшли до влади в середині 1920-х років. В канадському парламенті були поставлені питання про зміну конституції та обмеження прав генерал-губернатора. В Австралії лейбористи внесли до парламенту резолюцію про зміну конституції країни, яка б надавала необмежені законодавчі права парламенту. Ірландія в 1925 році поставила питання про скасування апеляцій у Судовий комітет Таємної Ради Великобританії. У Південно-Африканському Союзі Дж. Герцог та його прихильники пропагували теорію про право домініонів на відокремлення від імперії. Крім того, гострі суперечки точилися навколо національного прапору країни. Було запропоновано виключити ”Юніон Джек” (емблему Великобританії) з проекту майбутнього прапора. Якщо говорити про більш-менш лояльне відношення урядів британських домініонів, то лише Нова Зеландія та Ньюфаундленд не висували вимог щодо змін свого конституційного устрою. Наведений в розділі матеріал свідчить, що до 1926 року протиріччя домініонів із метрополією досягли своєї кульмінації. До вимог домініонів про надання їм самостійності у зовнішній політиці додалися аналогічні вимоги відносно їхньої внутрішньої політики. Британські правлячі кола намагалися побороти кризу шляхом надання обмежених поступок домініонам. У цілому можна говорити про поступову трансформацію відносин всередині імперії і створення необхідних умов для утворення Британської Співдружності Націй.

У четвертому розділі ”Утворення Британської Співдружності Націй” висвітлюються економічні та правові чинники, які сприяли утворенню Співдружності Націй. Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі ”Еволюція торговельних відносин Великобританії з домініонами” досліджується вплив змін, які відбулися у внутрішньоімперській економіці, насамперед торгівлі на політику метрополії. До початку 1920-х років структура економіки самої Великобританії під впливом імперських колоніальних зв'язків набула одностороннього напрямку. Її промисловість, що швидко розвивалася, все більше залежала від промислової сировини, імпортованої головним чином з країн Британської імперії. Економічна криза, яка почалася в Великобританії в 1920-му році, спонукала британський уряд шукати більш тісних шляхів співробітництва з країнами своєї імперії. Насамперед, лідируюче становище займали домініони. Вони до цього часу вже не були ”сировинними додатками Великобританії ”, а мали свою добре розвинену економіку.

Чільне місце у підрозділі займають таблиці, дані яких характеризують загальну картину розвитку торгівлі між Великою Британією та домініонами. Значну увагу приділено створенню системи пільгових мит (преференцій), які існували в імперській торгівлі. Відзначено, що домініони ставали більш економічно самостійними. Ці країни перевершили свою метрополію за темпами росту промислової продукції. Але з огляду на той факт, що розширення зовнішніх зв'язків було можливе лише за підтримки державної влади метрополії, необхідно було отримати юридичне підтвердження своєї автономії.

У другому підрозділі ”Визнання незалежного статусу домініонів” розглядається імперська конференція 1926 року, на якій була юридично оформлена автономія домініонів. На цій конференції було надано юридичне визначення короля як символу особливих відноси між різними частинами імперії. Воно було гнучкою формою об'єднання всіх частин імперії в умовах проголошення рівного з Великобританією статусу домініонів. Така правова форма надавала можливість останнім, не пориваючи остаточно зв'язків із Великобританією, одержувати вигоди від наявності цих зв'язків і проводити власну зовнішню політику, обґрунтовану, в деякій мірі, зовнішньополітичним курсом метрополії. На підставі цього можна зробити висновок, що уряд Великої Британії, використовуючи цю юридичну форму, одержував можливість:

по-перше, проводити самостійну, незалежну від домініонів політику, виступаючи в таких випадках у якості окремої частини імперії й укладати договори від імені короля Великобританії;

по-друге, відігравати роль лідера, що визначає і направляє політику всієї імперії в міжнародних договорах, укладених декількома або всіма домініонами від імені короля як символу єдності імперії;

по-третє, використовувати ідею єдиного для всіх членів Співдружності короля для зміцнення зв'язків між домініонами й Великобританією усередині імперії;

по-четверте, протистояти утвореною на новій основі імперією зовнішньому світу у найважливіших питаннях міжнародної політики.

Конференція ще раз підкреслила, що в області зовнішньої політики головну частку відповідальності несе і протягом деякого часу повинен нести уряд Великобританії. Результати конференції по-різному зустріли політичні партії домініонів. Наприклад, в Канаді ці рішення були піддані критиці консерваторами та лейбористами за недостатню твердість, а французькі націоналісти виступали проти компромісності цих визначень. Варто зауважити, що Канада була єдиним домініоном, де резолюції конференції зазнали критики. В Південно-Африканському Союзі, Ірландії, Ньюфаундленді, Австралії та Новій Зеландії були задоволені такими результатами.

У третьому підрозділі ”Прийняття Вестмінстерського статуту” розглядається офіційне визнання Британської Співдружності Націй. В жовтні 1929 року в Лондоні відбулася конференція, на якій розглядалися питання про законодавство в домініонах та торгове судноплавство. Її результати змінювали деякі аспекти внутрішньоімперських відносин. До них можна віднести такі пункти:

скасовувалося право корони забороняти закони, прийняті парламентом домініону;

домініонам надавалося право екстериторіального законодавства.

Всі ці рекомендації були взяті до уваги на наступній імперській конференції, яка відбулася в Лондоні в жовтні 1930 року. На ній були остаточно урегульовані відносини між метрополією та домініонами. Встановлювалося, що саме бажання урядів домініонів було джерелом принципу невтручання метрополії в їх справи. Визнання в такій формі статусу домініонів було найважливішим кроком до видання Вестмінстерського статуту 1931 року. Щодо інших питань - призначення генерал-губернатора, зовнішньої політики, громадянства, правового положення, верховних комісарів - були досягнені компромісні рішення. Делегації були задоволені досягнутими результатами. 11 грудня 1931 року новий статут домініонів, який одержав назву Вестмінстерського (його підписання відбулося у Вестмінстерському палаці біля Лондона) був схвалений британським парламентом, королем і був направлений для схвалення парламентами домініонів. У Вестмінстерському статуті були встановлені принципи, які характерні для суверенної держави. Разом з тим статут закріпив і несуттєві елементи формальної нерівності домініонів у вигляді юридичних архаїзмів, які випливають із прерогативи корони.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

На початку ХХ століття головним завданням британських правлячих кіл було збереження статусу Великобританії як наймогутнішої колоніальної держави. В основі їх політики була занепокоєність, що імперію, яка була створена на основі колоніальної могутності, може спіткати доля, яка не минула інші універсальні держави. Але після закінчення Першої світової війни стало зрозумілим, що вирішення цієї задачі неможливе без корінних змін в області британського імперського мислення.

Після розгрому Німеччини та Османської імперії в Першій світовій війні та підписання Версальського (1919) та Севрського (1920) договорів, здавалося, що мрії британських колоніальних кіл про всемірне розширення Британської імперії близькі до здійснення. Однак завершення війни супроводжувалося для Великої Британії не тільки перемогами. Тривала кровопролитна війна підірвала британську економіку, ускладнила фінансове становище, привела до встановлення певної фінансової залежності від США. На перші післявоєнні роки припадають повстання в Єгипті (1919), англо-афганська війна (1919), повстання в Іраку (1920), різке послаблення британських позицій в Ірані, спалах антиколоніального руху в Індії. На цьому фоні посилилися сепаратистські настрої в домініонах. Британські керівні кола були вимушені замислитися про майбутнє імперії в умовах, коли до старих, англо-французьких протиріч, які спалахнули з новою силою після війни, додалися й англо-американські. Британські дипломати були змушені враховувати також виникнення на світовій арені нового діючого актора - СРСР, підписання Москвою дружніх договорів з кемалійською Туреччиною, Іраном Рези-Шаха, Афганістаном Амманулли.

Всі ці обставини зумовили спалах жорстокої боротьби в правлячих колах Великої Британії стосовно питання майбутнього устрою імперії - боротьби, яка врешті решт призвела до зміни статусу домініонів, що було закріплено підписанням Вестмінстерського статуту 1931 року.

З самого початку мало хто міг передбачити, що лібералізація внутрішньоімперських відносин, яка проходила з великими труднощами, є справою найближчого десятиріччя.

"4 основні принципи" А. Мейгена, які були прийняті на імперський конференції 1921 року та змушували Уайтхолл координувати свою зовнішню політику з урядами домініонів, стали результатом гострої боротьби в правлячих колах домініонів. Саме поява цього важливого документа змусила прем'єр-міністра Ллойд Джорджа відмовитися від традиційного курсу і шукати шляхи компромісу.

Прихід в кінці 1922 - на початку 1923 років до влади в домініонах урядів, що вимагали розширення автономії, призвів до ще більшого загострення внутрішньоімперських відносин, індикатором чого стала відмова домініонів від участі у бойових діях під час Чанакської кризи. Перемога консерваторів на чергових виборах до парламенту також була наслідком близькосхідної кризи. Результатом цього стало деяке уповільнення процесу лібералізації відносин з метрополією. І все ж таки, вже на імперській конференції 1923 року були розширені права домініонів у сфері їх зовнішньої політики.

З приходом до влади лейбористського уряду Р. Макдональда маятник реформи внутрішньоімперських взаємовідносин уповільнив свій рух, незважаючи на те, що саме лейбористи, знаходячись в опозиції, висували ідею трансформації імперії у вільну співдружність народів. Але, опинившись при владі, лейбористи у цьому питанні виявилися ще більш консервативними, ніж самі консерватори. Були скасовані навіть деякі пільги, які були надані раніше.

Повернення консерваторів характеризувалося новими спробами зберегти імперську єдність. Але після виключення домініонів з процесу підписання Локарнських угод (1925) відносини між метрополією та домініонами ще більш загострилися. Підтримка У. Черчілем, Л. Емері та деякими іншими “справжніми” торі “ізоляціоністів” підкреслило відсутність у британських правлячих колах єдиної точки зору стосовно післявоєнної імперської політики, результатом чого стала непослідовність у вирішенні питання, настільки важливого для імперії.

Але хід подій підштовхував правлячі кола Великої Британії до вирішення наболілої проблеми. В ситуації, яка склалася у другій половині 20-х років ХХ століття, домініони могли зважитися на крайні міри і просто розірвати зв'язки з імперією. Все це зумовило рішення чергової імперської конференції (1930), яка врегулювала відносини між метрополією та домініонами, практично визначивши незалежність останніх. Вестмінстерський статут (1931) підтвердив факт остаточного вирішення головної проблеми: домініони отримали очікувану незалежність без фатальних наслідків для імперії.

Таким чином, очікуваний сценарій розпаду Британської імперії не відбувся. Британська Співдружність Націй, що виникла на початку 30-х років XX століття, навіть географічно майже точно повторювала контури своєї попередниці. Існуюча система політичних, культурних та економічних зв'язків, що була утворена на той час, не тільки збереглася після того, як незалежність отримали фактично всі колонії та залежні території Великої Британії, але й динамічно розвивається, об'єднуючи на сьогодні більш ніж чверть населення Землі та п'яту частину світової торгівлі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

внутрішньоімперський політика великобританія імперія

1. Місце та роль Великобританії в арабо-ізраїльському конфлікті (20-ті - 40-ві роки ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Випуск 2. - Х., 1998. - С. 184-190.

2. Відносини Англії зі своїми домініонами в 20-х роках ХХ століття (короткий історіографічний огляд зарубіжної літератури) // Збірник наукових праць. Історичні науки. Науковий вісник ХДПУ. Випуск №2. - Х., 1999. - С. 209-215.

3. Щодо юридичного визначення незалежності британських домініонів. // Збірник наукових праць. Серія: Економіка і право. Випуск 3. - Х., 1999. - С. 56-62.

4. Англія та домініони в середині двадцятих років (проблема створення імперського централізованого кабінету) // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Випуск №4. - Х., 2000. - С. 211-220.

5. Британська Співдружність Націй в кінці 70-х - на початку 80-х років: проблеми та перспективи. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Випуск 5. - Х., 2000. - С. 137-142.

6. Зміни в економічних відносинах Великої Британії і домініонів в 1920-х роках як один з факторів утворення Британської Співдружності Націй. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Випуск 7. - Х., 2001. - С. 126-129.

7. Развитие сельскохозяйственных связей между Англией и ее доминионами в 20-х годах ХХ века // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 19-20 квітня 2001 р. - Х., 2001. - С.69-71.

8. Урегулювання правових відносин між Великобританією та її домініонами (за матеріалами конференцій 1929 та 1930 років. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Випуск 11. - Х., 2002. - С. 121-124.

9. Відцентрові тенденції в політиці політичних партій британських домініонів в 1920-х роках. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія.

АНОТАЦІЯ

Корнєєва О.В. Трансформація Британської імперії, 1921-1931 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. Донецький національний університет. Донецьк, 2004.

В дисертації досліджується процес трансформації Британської імперії в Британську Співдружність Націй у 1920-х - на початку 1930-х років. Висвітлюються політичні та економічні процеси цього періоду у Великобританії, діяльність різних політичних партій імперії у відношенні до її подальшого правового устрою. Виділені та охарактеризовані основні етапи в розвитку внутрішньоімперських відносин. Показана еволюція в поглядах правлячих кіл метрополії від консервативних до більш ліберальних. Аналізується робота імперських конференцій, на яких вирішувались головні питання імперської політики. Підкреслюється, що 1920-ті роки в історії внутрішньоімперських відносин Британської імперії розглядаються як період трансформації, тобто мирного переходу від імперії до Співдружності Націй.

Ключові слова: Великобританія, внутрішньоімперські зв'язки, трансформація імперії, Британська Співдружність Націй, метрополія, домініон, імперська конференція.

АННОТАЦИЯ

Корнеева Е.В. Трансформация Британской империи, 1921-1931 гг. - Рукопись.