Суспільно-політична та наукова діяльність О. Кандиби-Ольжича у першій половині ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Суспільно-політична та наукова діяльність О. Кандиби-Ольжича у першій половині ХХ століття

Історія України

Чернівці - 2004

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови Української держави спостерігається підвищення інтересу широких кіл науковців і громадськості до історичної спадщини народу взагалі та до її визначних представників зокрема. Цей інтерес посилюється нагальною необхідністю переосмислення багатьох подій, явищ, оцінок суспільства. При цьому пріоритетного значення набуває звернення до ролі особистісного аспекту в історії, оскільки саме людський вимір є тим критерієм, що визначає духовність, потяг до історичної правди.

Відтак значної ваги набуває дослідження наукової спадщини вчених-істориків, суспільно-політичних, культурних діячів, які зробили свій внесок у розвиток вітчизняної та світової історії. Вивчення їх доробку в скарбницю української та світової культури, висвітлення життєвого й творчого шляху, повернення до їхніх праць надзвичайно є актуальне і має неоціненне наукове, політичне та соціальне значення.

У цьому зв'язку великого значення набуває дослідження життя та діяльності яскравого представника суспільно-політичного руху України кінця 30-х - початку 40-х років ХХ ст. О. Кандиби-Ольжича, чия громадсько-політична й науково-літературна робота була основою утвердження національної свідомості, свободи особистості та нації, боротьби за реалізацію національних прагнень українського народу.

Власне, участі О. Кандиби-Ольжича належить особливе місце у суспільно-політичних процесах кінця 30-х - початку 40-х років ХХ ст. Будучи в епіцентрі ідейної боротьби, ядром і рушійною силою суспільно-політичного руху, вчений втілював на практиці ідеї соборності й державності України, забезпечуючи єдність духовних та моральних засад, гармонійного і всебічного розвитку особистості, формуючи еліту з державницьким мисленням, завдяки якій було обґрунтовано ідеологічні засади загальноукраїнського національно-визвольного руху, що становили основу національного державотворення.

Оцінюючи проблему, варто відзначити, що окремі питання діяльності О. Кандиби-Ольжича були певною мірою порушені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Проте ці питання не ставили з тим ступенем конкретності, виходячи з якого їх можна було б розглядати як мету чи завдання досліджень, результати котрих дали б змогу простежити суспільно-політичну та наукову діяльність О. Кандиби-Ольжича, культурно-освітня та громадська робота якого були важливими чинниками духовного збагачення, формування національного ідеалу української генерації. Більше того, потреби державотворення, відродження і розвою вітчизняної культури, утвердження національної свідомості висувають на перший план питання обґрунтування та висвітлення багатогранної діяльності О. Кандиби-Ольжича, з'ясування його ролі у пропаганді української національної ідеї, аналіз впливу діяча і його спадщини на процеси формування національної свідомості, суспільно-політичний рух та його ідеологічно-програмні ідейні засади й вимоги, на становлення його рушійних сил та розвиток організаційних структур і їх взаємодію у боротьбі за соборну Україну, чим, власне, і зумовлена актуальність започаткованого дослідження.

Важливість дослідження теми посилюється також тим, що з'ясування особливостей становлення і формування О. Кандиби-Ольжича як видатного українського політичного діяча і вченого, а також визначення його внеску у процес загальноукраїнського національно-визвольного руху значно збагатить історичну науку й історичну пам'ять сучасного суспільства конкретними історіографічними знаннями, фактами, дасть змогу концептуально осмислити розвиток вітчизняної історичної науки, сформувати об'єктивне світобачення, виховати молоде покоління нашої держави на позитивних прикладах ґенерації громадсько-політичних та культурних діячів першої половини ХХ ст.

Зв'язок з науковими програмами, темами, планами.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної проблематики історичного факультету й кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка і виконано у межах комплексної проблеми «Україна в контексті європейської історії» (протокол №4 від 24 грудня 1998 р.).

Метою дисертації є комплексне дослідження суспільно-політичної та науково-літературної діяльності О. Кандиби-Ольжича у першій половині ХХ ст. шляхом з'ясування ролі й значення діяча у вітчизняній історії та вивчення досвіду і багатої ідейно-теоретичної спадщини вченого, визначення її важливих аспектів для сучасної української нації і держави.

Аналіз вивчення проблеми показав, що для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

- визначити основні чинники формування О. Кандиби-Ольжича як особистості, науковця і громадсько-політичного діяча;

- простежити процес становлення і формування його суспільно-політичних поглядів, показати еволюцію науково-ідеологічних засад діяча;

- розкрити специфіку громадсько-політичної діяльності О. Кандиби-Ольжича;

- дати об'єктивну цілісну оцінку участі вченого у національно-визвольних змаганнях за українську державність;

- охарактеризувати публіцистичну спадщину дослідника та його внесок у розробку питань української державності;

- проаналізувати основні напрямки суспільно-політичної та культурно-організаційної діяльності О. Кандиби-Ольжича;

- простежити зв'язки О. Кандиби-Ольжича з науковими організаціями, видавництвами і науковцями інших країн;

- визначити місце і роль О. Кандиби-Ольжича у суспільно-політичному та науковому житті України кінця 30-х - початку 40-х рр. ХХ ст. і висвітлити його внесок у загальноукраїнський національно-визвольний процес.

Об'єктом дослідження є життя та різнобічна діяльність О. Кандиби-Ольжича в контексті українського національно-визвольного руху за Українську державу.

Предмет дослідження - з'ясування основних напрямків і змісту суспільно-політичної й науково-літературної діяльності О. Кандиби-Ольжича та його впливу на національно-культурне життя на тлі державницьких домагань українського народу.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Чехословаччини, де перебував О. Кандиба-Ольжич, і України, де у кінці 30-х - на початку 40-х рр. ХХ століття розпочалися процеси національного піднесення, і діяч був очевидцем та активним учасником подій.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження визначені його тематичною спрямованістю, охоплюють, з одного боку, 1907-1944 рр., тобто життєвий шлях О. Кандиби-Ольжича, який можна поділити на «чеську» та «українську» доби діяльності вченого, з іншого - кінець 30-х - початок 40-х рр. ХХ ст., на який припадає найпитоміша вага його діяльності.

Методами дослідження слугували провідні принципи діалектики наукового пізнання: об'єктивності й історизму, які базуються на пріоритеті документів, що дають змогу всебічно проаналізувати суспільно-політичну і науково-літературну діяльність О. Кандиби-Ольжича.

Дослідження здійснено на основі використання таких методів: а) огляд стану проблеми, базований на історичних методах (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний); теоретичних загальнонаукових методах (абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція); емпірико-теоретичних методах (аналіз, синтез); б) вивчення діяльності О. Кандиби-Ольжича у контексті окреслених проблем базувалося також на загальнонаукових методах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному визначенні діяльності О. Кандиби-Ольжича як громадського діяча, науковця і літератора у контексті суспільно-політичного руху першої половини ХХ ст.; у висвітленні проблеми формування й еволюції суспільно-політичних та науково-ідеологічних поглядів діяча; в обґрунтуванні ролі О. Кандиби-Ольжича у громадсько-політичному житті, вихованні національної свідомості, самоствердженні та консолідації української нації у боротьбі за суверенність і незалежність Української держави. При здійсненні дослідження до наукового обігу введено значну кількість важливих, раніше недоступних дослідникам архівних джерел і документів, що дало змогу достовірно розкрити й проаналізувати суспільно-політичну і науково-літературну діяльність О. Кандиби-Ольжича, визначити його роль та значення у суспільно-політичному русі кінця 30-х - початку 40-х років ХХ ст. Дисертація є певним внеском у створення цілісної наукової біографії О. Кандиби-Ольжича.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих та спеціальних праць про життя та діяльність О. Кандиби-Ольжича, праць з історії України, з історії української культури, історії національних рухів, історіографічних видань, посібників, спеціальних статей, а також можуть бути впроваджені у вузівські навчальні дисципліни «Історія України», «Історіографія історії України», «Історія вітчизняної культури».

Апробація результатів дисертації здійснена на міжнародній науковій конференції «Архіви та краєзнавство: шляхи інтеґрації» (Київ - Трускавець - Дрогобич, 16-19 квітня 2003 р.); IV-й міжнародній конференції молодих науковців «Україна - Польща: шлях до європейської співдружності» (Тернопіль, 15-16 травня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Україна наукова '2003» (Дніпропетровськ, 16-20 червня 2003 р.); на ІІ-му міжнародному конгресі українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми історії і правознавства у працях молодих вчених» (Тернопіль, 23-24 жовтня 2003 р.); міжнародній науковій конференції «Національно-державне відродження слов'янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя» (Тернопіль, 18-19 листопада 2003 р.); на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Результати дослідження обговорено також на засіданнях кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка і кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у восьми наукових працях, з них сім опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Специфіка проблеми, що стала об'єктом дослідження, зумовила його логіку та структуру. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (семи параграфів), висновків та списку використаних джерел (267 позицій). Обсяг дисертації - 181 сторінок.

ольжич науковець політичний спадщина

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок із науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні рамки, розкрито наукову новизну отриманих результатів, методологічні засади та методи дослідження, теоретичне й практичне значення роботи, вказані форми апробації та структура дисертації.

У першому розділі - «Історіографічний огляд та аналіз джерельної бази дослідження» розкрито процес наукового осмислення проблем суспільно-політичної та наукової діяльності О. Кандиби-Ольжича у зарубіжній і українській історіографії, охарактеризовано найновіші дослідження.

Проведений аналіз з історіографії проблеми дає змогу умовно поділити її на два періоди: еміґраційна література та історичні праці 1991-2003 рр.

Перші дослідження про О. Кандибу-Ольжича були опубліковані в еміґрації. Вийшли збірки його поезій, публіцистичні статті, численні спогади друзів, біографічні покажчики. Цінні біографічні дані, факти з життя видатного українського вченого знаходимо у наукових розвідках і публікаціях М. Шляхтиченка, М. Бажанського, В. Щербаківського та інших авторів.

Наукова діяльність О. Кандиби-Ольжича впродовж 1925-1940 рр. була предметом дослідження Л. Винара, Д. Дорошенка, А. Сороковського. У їхніх розвідках подано ґрунтовний аналіз наукової спадщини дослідника, визначено його роль та значення у науковому житті Східної Європи.

Виняткову цінність для дослідження суспільно-політичної діяльності О. Кандиби-Ольжича мають праці М. Величківського, Я. Гайваса, Л. Шувелди, в яких міститься цінна інформація про найважливіші суспільно-політичні події, творчі задуми політика та новини культурного життя на українських землях кінця 30-х - початку 40-х рр. ХХ ст.

Про О. Кандибу-Ольжича як одного з організаторів культурної референтури Проводу українських націоналістів йдеться у статтях В. Маруняка, О. Лащенка, Б. Бойка, в яких історики ґрунтовно систематизували та проаналізували культурно-освітню діяльність вченого, визначили його роль у розбудові організації та створенні Української Національної Ради.

До кінця 80-х рр. ХХ ст. відомості про О. Кандибу-Ольжича та його діяльність залишалися недоступними для широкої громадськості України. Радянська пропаганда трактувала вченого як буржуазного націоналіста. Єдиним твором, що вийшов в Україні за часів тоталітарного режиму, було дитяче оповідання «Рудько», яке В. Яременко свідомо приписав «реабілітованому» О. Олесеві.

Першою і найважнішою працею про О. Кандибу-Ольжича є дослідження М. Неврлого «Цитаделя духу», що містить, окрім творчої спадщини діяча, спогади, бібліографію та фотоматеріали. Це видання дало поштовх до переосмислення поглядів на постать О. Кандиби-Ольжича. Доказом служить видання Л. Череватенка під назвою «Незнаному Воякові». Протягом 1996-2003 рр. вийшли наукові розвідки про життя, політичну діяльність та поетичну творчість О. Кандиби-Ольжича. Серед них праці П. Іванишина та М. Костриці, Р. Кондратюка.

Цінні матеріали про дитинство та юність вченого знаходимо у публікаціях Н. Савків, М. Мушинки С. Андрусіва, які зосередили основну увагу на родоводі Кандиб та Свадковських, на формуванні світоглядних основ О. Кандиби-Ольжича, становленні його як особистості та науковця.

В історіографії проблеми варто назвати розвідки П. Чучки, О. Мишанича та Ю. Химинця, де йдеться про політичну ситуацію в Карпатській Україні та визначено роль О. Кандиби-Ольжича у цих подіях.

Варто звернути увагу на літературну спадщину поета, що знайшла своє відображення в дослідженнях, котрі побачили світ у 90-х рр. минулого століття. Саме в цей час вийшла низка науково-популярних видань, зокрема Н. Лисенка, М. Червака, О. Багана, які містять аналіз літературної спадщини поета, а саме: окремо кожної збірки і циклів, а також визначено місце та роль творчості поета в українській і світовій літературі.

Питання діяльності О. Кандиби-Ольжича на Буковині у контексті його співпраці з тодішньою інтелігенцією краю та редагування часопису «Самостійна думка» розкрито у розвідках Н. Мизака, Т. Бриндзана, Є. Онацького.

Серед найновіших публікацій про О. Кандибу-Ольжича - праця Р. Романчука, присвячена науковій та політичній діяльності вченого в археологічній комісії при НТШ, історико-філологічному товаристві у м. Празі, культурній референтурі ПУН.

Важливим етапом у вивченні життєвого й творчого шляху О. Кандиби-Ольжича стала низка наукових конференцій та симпозіумів з нагоди 50-ї річниці від дня смерті вченого. Редакція «Українського історика» присвятила окремий випуск пам'яті О. Кандиби-Ольжича.

Певним внеском у вивченні О. Кандиби-Ольжича як громадсько-політичного, культурно-освітнього діяча, публіциста, науковця та літератора є праці авторки дисертації. Про це свідчать її статті, опубліковані у 2000-2003 рр.

Аналіз історіографії показує, що на сучасному етапі постать О. Кандиби-Ольжича користується посиленим інтересом серед дослідників, проте розглянута проблема досі не знайшла спеціального висвітлення в українській історіографії. У вітчизняній історичній науці не було поставлене питання про роль і значення видатного українського вченого в суспільно-політичному та науковому житті України першої половини ХХ ст. Досі немає узагальнюючої праці, що висвітлила б життя і багатогранну діяльність О. Кандиби-Ольжича у національному піднесенні кінця 30-х - початку 40-х рр. ХХ ст. Недостатнє вивчення проблеми та її наукова актуальність потребують подальшого предметного дослідження.

Необхідність детального та всебічного аналізу багатогранної суспільно-політичної і наукової діяльності О. Кандиби-Ольжича спонукала до пошуку відповідної джерельної бази. Джерела, використані у дисертації, відповідають авторській концепції та методологічним принципам опрацювання теми.

Найбільшу інформацію про суспільно-політичну та наукову діяльність вченого містять неопубліковані документи й матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного архіву у м. Львові, Державного архіву Житомирської області, бібліотеки імені О. Ольжича, відділу рукописів і текстології Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, Національної бібліотеки імені В. Вернадського НАН України, відділу україніки Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, Тернопільської обласної державної універсальної наукової бібліотеки.

Масив неопублікованих та виданих матеріалів умовно було згруповано за такою схемою: оcобисті документи О. Кандиби-Ольжича та його родини, документи про діяльність вченого у різних товариствах й організаціях, епістолярна спадщина.

Серед фондів архівів, що послужили основою дисертації, виділено наступні: «Акти хрещення», «Акти реєстрації шлюбів», «Акцизний фонд», «Наукове товариство імені Т. Шевченка, м. Львів», «О. Олесь», «Андрусяк Микола - бібліотекар НТШ», «Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях», «Особистий фонд видавця української національної літератури за кордоном журналіста Юрія Пилиповича Тіщенка (Сірого)», «Рейскомісаріат України м. Ровно», «Особистий фонд члена Центральної Ради сенатора і професора Сергія Павловича Шелухіна», «Колекція документів українських еміграційних установ, організацій та осіб», «Особистий сектор ЦК КП(б) України».

До одних із найчисельніших та найрізноманітніших за змістом джерел необхідно віднести листування О. Кандиби-Ольжича, котре тісно переплітається як з суспільно-політичною, так і з науковою сферою. Оскільки ці матеріали є неопубліковані, то більшість з них автор вводить у науковий обіг уперше. Як правило, це рукописний епістолярій вченого, представлений у роботі архівними матеріалами з особистих фондів українських вчених. Зокрема, в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові та у відділі рукописів текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України зберігаються листи вченого до Я. Пастернака (ф. 309, спр. 2403) і батька (ф. 309, спр. 976; ф. 15, спр. 906).

Епістолярна спадщина О. Кандиби-Ольжича та М. Андрусяка стала важливим джерельним матеріалом при висвітленні співпраці обох вчених. Так, у п'яти листах вченого до М. Андрусяка, що зберігаються у фонді 388 «М. Андрусяк - бібліотекар НТШ» в ЦДІА України у м. Львові, йдеться про створення Українського Наукового інституту в Америці, а також видання першого збірника згаданої інстанції.

Серед опублікованих джерел, що характеризують наукову діяльність О. Кандиби-Ольжича, - рапорти Г. Манкурті, В. Фюкса, самого вченого та його листи до батька, Марини й Марка Антоновичів, О. Штуля. Ці матеріали дають певні відомості про співпрацю О. Кандиби-Ольжича з Американською школою передісторичних досліджень, а також про археологічні розвідки, які історик проводив у країнах Східної Європи за сприяння зазначеної інстанції.

Важливим джерелом для вивчення літературної спадщини О. Кандиби-Ольжича є рецензії на його збірки поета: О. Лятуринської, Ю. Шереха, У. Самчука, у часописах «Обрії», «Українське слово», передані у відділ україніки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Ці матеріали дають певне уявлення про окремі збірки поета та його творчість взагалі.

До джерельної бази увійшли також періодичні видання України, Чехословаччини, Німеччини, де були опубліковані праці О. Кандиби-Ольжича: «Записки НТШ», альманахах «Пробоєм», «Сурми», «Український вісник», «Новий шлях», «Новий час».

Отже, можна констатувати, що хоча не всі джерела є рівнозначними, їх сукупність робить джерельну базу започаткованого дослідження цілком достовірною і достатньою для виконання поставлених завдань.

У другому розділі - «Формування О. Кандиби-Ольжича як особистості, науковця та громадського діяча», що складається з трьох параграфів, розкрито процес формування світогляду політика та становлення його як ученого і суспільно-політичного діяча.

У першому параграфі цього розділу - «Дитячі та шкільні роки О. Кандиби-Ольжича» - дослідниця аналізує автобіографічну спадщину вченого, спогади його сучасників; різноманітність джерельного матеріалу дає змогу виділити у процесі формування його світогляду важливий етап, що охопив дитячі та шкільні роки діяча (1907-1923 рр.). Головним фактором цього процесу було родинне виховання, котре здійснювали в національному дусі. Безпосередній вплив на формування світогляду вченого мало навчання в українській трудовій школі, де виявилися хист до малювання та ліплення, що пізніше згодилися йому як археологові. У цьому навчальному закладі в О. Кандиби-Ольжича розвинулися організаторські здібності. Зокрема, він займався випуском стінгазет, шкільного загально-мистецького журналу, організацією ряду літературних вечорів.

Таким чином, в Україні Олег перебував лише перших 16 років свого життя, і став тут свідком великих та драматичних за розмахом подій. Роки становлення особистості заклали у душі юнака почуття загостреного сприйняття дійсності, підвищеної відповідальності за доручену справу, виховали і загартували національну самосвідомість майбутнього суспільно-політичного й наукового діяча. Саме впродовж цього часу сформувався на фоні любові та поваги до українського народу світогляд О. Кандиби-Ольжича, визначальним чинником якого було родинне виховання, яке здійснювалося у національному дусі.

У другому параграфі - «Празький» період» - авторка акцентує увагу на тому, що в празькому періоді життя вчений найяскравіше проявив себе у громадсько-культурних та наукових сферах. У цей час О. Кандиба-Ольжич здобував освіту як студент: з відзнакою склавши гімназійну матуру на курсах Українського громадського комітету, навчався у Карловому й Українському Вільному університетах та Українському Високому інституті ім. М. Драгоманова у м. Празі. Там він відвідував лекції таких відомих учених, як В. Щербаківського, Д. Антоновича, Д. Дорошенка.

Велике значення для становлення О. Кандиби-Ольжича як науковця мала тісна співпраця з А. Строцьким, за допомогою якого вчений здійснив шість наукових експедицій у Галичині та на Буковині. З кожної експедиції дослідник повертався із новими матеріалами. Вони склали основу докторської праці «Неолітична мальована кераміка Галичини» та монографії «Шипинці. Знаряддя та мистецтво неолітичного селища», яка є продовженням попередньої праці, що ще раз ознайомила Європу з унікальною праісторичною культурою давніх хліборобів в Україні. Крім них, наукова спадщина вченого - понад 30 статей, 8 рецензій.

Ще одним із етапів формування наукових поглядів О. Кандиби-Ольжича стала співпраця з Народним музеєм у м. Празі, налагодження зв'язків із Карловим університетом, Чеським Земським музеєм, Державним Археологічним інститутом.

Від 1928 р. О. Кандиба-Ольжич утверджувався як письменник та поет. Його першим друкованим твором було дитяче оповідання «Рудько», видане у Празі 1928 р., а через рік вірші опубліковані в «Літературно-науковому вістнику», «Студентському вістнику»; ці поезії можна віднести до «Празької школи».

У цей період учений активно займався громадськими справами. За словами сучасників (М. Антоновича, У. Самчука, О. Дніпрової), О. Кандиба-Ольжич разом із батьком відновив у м. Празі «Спілку письменників та журналістів», заснував «Українське об'єднання приятелів книги», збірник «Книголюб» та організував низку літературних вечорів. Тому в 1932 р. його обрали секретарем «Союзу українських журналістів і письменників» та редактором буковинського журналу «Самостійна думка».

Отже, «празький» період діяльності О. Кандиби-Ольжича сприяв його подальшому активному формуванню як науковця, поета та громадського діяча.

У третьому параграфі - «Вплив ОУН на діяльність і творчість О. Кандиби-Ольжича» - охарактеризовано утвердження вченого як активного суспільно-політичного діяча. У 1929 р. О. Кандиба-Ольжич вступив в Організацію Українських Націоналістів, де активно включився у підпільну боротьбу. Працюючи в організації, вчений виконував велику організаційну і видавничу роботу, поєднуючи її з обов'язками голови культурної референтури ПУН та першого заступника голови ОУН.

Важливе місце в житті вченого мала діяльність на Закарпатті, де він разом із С. Розсохою та Г. Стефанівим видавав молодіжний часопис «Пробоєм», організовував «Карпатську Січ». Його організаційна та політична праця була спрямована насамперед на піднесення національної свідомості населення України та здобуття незалежності. Тому значну роль у діяльності О. Кандиби-Ольжича відіграла участь у карпатсько-українському зриві, де на нього були покладені не лише культурницькі, а й політичні функції, зокрема, розбудови ОУН і поширення її впливу на місцеве українське населення.

Світоглядні позиції вченого зумовили характер його діяльності, яка відіграла важливу роль у суспільно-політичному та науковому житті України першої половини ХХ ст.

Третій розділ - «О. Кандиба-Ольжич у суспільно-політичному та культурному житті України» - присвячений дослідженню публіцистичної, культурно-освітньої та суспільної діяльності вченого. Він є ключовим щодо концептуального осмислення теми і містить два параграфи.

У першому параграфі - «Ідея української державності у творчій спадщині вченого» - проаналізовано новий теоретичний напрямок української історіографії 20-х рр. ХХ ст. - національно-державницький, що знайшов відображення у публіцистичному доробку О. Кандиби-Ольжича.

У своїх розвідках учений акцентував увагу на політичних, культурознавчих, літературознавчих, освітніх та виховних проблемах. Він дописував у низку видань України та зарубіжних. Серед них часописи: «Пробоєм», «Студентський вістник», «Українське слово».

Головна ідея, що пронизує його статті - це ідея української державності та пробудження національної самосвідомості народу. Саме тому О. Кандиба-Ольжич намагався проаналізувати історичний розвиток Української держави і причини поразки національно-визвольних змагань українського народу.

Увагу авторки дисертації привернули політичні розвідки, в яких дослідник обґрунтував проблему неперервності ідеї української державності, що особливо чітко простежується в працях «Українська історична свідомість», «Дух руїни», «У двадцятиліття», де розвиток Української держави розглянуто від найдавніших часів через українське середньовіччя з двома державними формаціями - Київським і Галицько-Волинським князівствами, що продовжили себе у Литовсько-польському періоді, потім - у козацько-гетьманській державі XVII-XVIII століть, а згодом у національно-культурному відродженні ХІХ століття. Найбільшу увагу вчений приділив добі Київської держави та гетьмануванню Б. Хмельницького.

Дослідивши становлення та розвиток української держави, О. Кандиба-Ольжич визначив основні причини поразки національно-визвольних змагань українців: геополітичне становище України на межі Захід-Схід, загарбницьку політику сусідів; бунти проти централізації влади та внутрішню боротьбу, які зумовили втрату державної незалежності України; щоб історія не повторилась, О. Кандиба-Ольжич звернувся до всіх українців із закликом «боротися і перемогти».

Окремо висвітлене у дисертації питання національної свідомості, що виступає однією з найнеобхідніших умов існування нації та лежить в основі справжнього націоналізму, розвиток якого до рівня державної ідеології має на меті вивести Україну з багатолітньої неволі.

Крім того, вчений у своїх працях стверджував, що формування кожного етносу залежить від географічного розташування та духовних орієнтирів; здійснив певні порівняння стародавньої та сучасної історії Європи.

Не менш важливе місце у творчій спадщині О. Кандиби-Ольжича займають праці освітнього та виховного характеру, в яких автор намагався розробити власну концепцію національної педагогіки та застосувати й підпорядкувати її етнічно-виховним завданням. Метою національної освіти й виховання є, на його думку, формування активної особистості, здатної до життєвої боротьби, наділеної почуттям власної гідності й самовизначенням. Публіцист також стверджував, що основною рисою виховання та освіти виступає національність змісту й форми.

У літературознавчих статтях О. Кандиба-Ольжич прагнув проаналізувати творчість окремих письменників («Василь Мисик», «Дмитро Фальківський») та літературний процес загалом («Два світобачення», «Голод і сучасна українська література»).

Серед ряду публікацій науковця слід виділити праці «культурного змісту», де автор визначав основні засади політичної культури та розробив власну концепцію культури (політико-мілітарна).

Таким чином, публіцистична спадщина діяча, тісно пов'язана з його діяльністю як політика та письменника, відіграла вагому роль у суспільному житті, впливаючи національним змістом на свідомість українських читачів, орієнтуючи їх на втілення на практиці ідей соборності й державності України.

У другому параграфі - «Культурно-освітня та суспільно-політична робота О. Кандиби-Ольжича» - авторка акцентує увагу, що у кінці 30-х - на початку 40-х рр. ХХ ст. вчений найяскравіше проявив себе у суспільно-культурних та політичних сферах. У цей час О. Кандиба-Ольжич створив та розбудував культурну референтуру Проводу українських націоналістів, яка виступила осередком культурно-освітнього життя української еміґрації, та розробив основні завдання, визначив філософсько-ідеологічні основи нової організації, котра включала в себе 15 комісій державного планування (шкільна, господарська, фінансова, промисловості й торгівлі та ін.) у сфері національно-культурної політики.

При організації було створено культурно-наукове видавництво, секцію митців, письменників та журналістів, літературно-мистецьке товариство «Говерла» та «Аполлон мілітанс». До цінних співробітників культурної референтури належали О. Теліга, О. Штуль, У. Самчук та ін.

Дисертантка стверджує, що під час Другої світової війни О. Кандиба-Ольжич виконував функції організатора. Він створив у Києві «Спілку письменників, музикантів, лікарів, музейних працівників та інженерів», політичний клуб інтелігентів імені гетьмана П. Полуботка, налагодив випуск журналу «Литаври», часописів «Розбудова нації», «Український вісник», газети «Українське слово». Значним його внеском було відновлення шкіл, створення «Музею» - архіву передової доби», товариств «Просвіта».

Діяльність О. Кандиби-Ольжича в культурній референтурі ПУН була найпліднішою у житті політика. Завдяки його наполегливій праці авторитет організації зріс в Україні і за її межами.

Політик став співорганізатором Української Національної Ради у м. Києві, метою якої було повернення Української Самостійної Соборної Держави. Її основні завдання: 1) належне представництво українського народу перед німецьким урядом; 2) утвердження громадсько-суспільних цінностей, розвиток національної культури й освіти; 3) відновлення релігійно-церковного життя та економіки; 4) соціальний захист населення; 5) духовне та моральне виховання молоді. За складом УНР була однопартійною, мала очолити всі ділянки українського життя до часу з'ясування формально-правого становища. О. Кандиба-Ольжич розробив такі державницькі документи організації, як Декларація, Протокол та Акт Злуки.

Отже, культурно-освітня та суспільно-політична праця О. Кандиби-Ольжича стала невід'ємною складовою боротьби за українську державність, ґрунтувалася на культурних надбаннях минулого і пріоритеті національних інтересів, була основою виховання молоді.

Четвертий розділ - «Науково-літературна діяльність О. Кандиби-Ольжича» складається з двох параграфів.

У першому з них - «Археологічні дослідження вченого» - проаналізовано наукову спадщину О. Кандиби-Ольжича, яка включає в себе польові дослідження, співпрацю з багатьма музеями Європи, викладацьку діяльність, редакційну працю у наукових та науково-популярних виданнях різноманітних наукових установ і співпрацю з ученими й науковцями з Чехії, Югославії, США та України.

Для докладнішого огляду та системного аналізу основних етапів наукової діяльності виділяємо три основних періоди. Перший (1925-1930 рр.) - це навчання на філософічному та історико-філологічному факультетах. Авторка простежує у вказані роки співпрацю О. Кандиби-Ольжича з НТШ, за сприяння якого вчений протягом 1928-1929 рр. проводив ряд археологічних розвідок у Західному Поділлі (Борщівському та Заліщицькому повітах), працював у музеях Львова і Кракова (музеї Любомирських та Дідушинських). Ця кількарічна робота дала змогу О. Кандибі-Ольжичу опанувати музейну справу, працювати безпосередньо під керівництвом відомих археологів. Учений виступив організатором низки археологічних виставок, присвячених передісторичним епохам від неоліту до ранньослов'янських культур. Основними науковими працями дослідника даного періоду були: «Перегляд поглядів на мальовану неолітичну кераміку», «Розкопки в Галичині 1928 р.», «Галицька мальована кераміка», «Старша неолітична кераміка Галичини».

Розширенню та збагаченню інтересів й наукового світогляду О. Кандиби-Ольжича в цей і наступний період життя посприяли також наукові контакти з українськими та європейськими вченими - А. Строцьким, Л. Нідерле, В. Щербаківським.

Другий період - «золота доба» (1931-1940 рр.), особливо важливий у житті О. Кандиби-Ольжича, впродовж цього часу він утвердивсь як науковець та суспільно-політичний діяч. Основний період наукової діяльності дослідника можна умовно поділити на два хронологічних підперіоди: перший (1931-1937 рр.) - науково-дослідна робота, другий (1938-1940 рр.) - науково-організаційна праця. Видатні українські науковці вже на початку 1932 р. вважали 25-літнього О. Кандибу-Ольжича здібним і перспективним археологом, ставили його наукову діяльність поруч із працями старших колег Я. Пастернака, Л. Чикаленка та інших. Ця оцінка молодого науковця, яку дали видатні вчені старшого покоління, була справедливою і об'єктивною.

Окремого висвітлення в дисертаційному дослідженні набула співпраця з Фогг-музеєм при Гарвардському університеті, музеєм Пенсільванського університету, Українським Вільним університетом, Американською школою передісторичних досліджень, Українським історико-філологічним товариством у м. Празі, при сприянні яких О. Кандиба-Ольжич здійснив наукові поїздки в Югославію, Чехію, Болгарію, Румунію, Моравію та Австрію.

Авторка вважає, що велике значення для налагодження співпраці між чеськими та європейськими науковими інстанціями мала участь в 1930-1932 рр. О. Кандиби-Ольжича як асистента кафедри археології Українського Вільного університету у роботі Другого наукового з'їзду в м. Празі, де вчений активно прилучився до обговорення низки наукових рефератів та доповідей.

У дисертаційному дослідженні наголошено на зв'язках ученого з празькими ілюстрованими тижневиками «Пам'ятки археологічні», львівським часописом «Новий час», «Американським журналом Археології». Також проаналізовано викладацьку й організаторську діяльність ученого як співзасновника Українського Наукового інституту в Америці.

Третій період (1941 - травень 1944 р.) - вступ О. Кандиби-Ольжича в археологічну комісію при НТШ.

Таким чином, О. Кандиба-Ольжич є видатною постаттю української та світової науки, одним із кращих дослідників і знавців європейського неоліту, зокрема трипільської культури.

У другому параграфі - «Літературна творчість О. Кандиби-Ольжича у контексті українського національно-визвольного руху» - досліджено літературну спадщину вченого, що є вагомим надбанням українців, орієнтиром та стимулом для творення тієї літератури, яка необхідна народові у його державницьких змаганнях. Дисертантка переконана, що ім'я поета назавжди залишиться в історії української літератури.

Аналізуючи його творчість, авторка виділила два періоди. Перший - це ранні твори вченого, що поділяються на три групи: дитяча поезія, проза (п'єси, оповідання) та студентська лірика (альбомна поезія).

Другий період - поезія 1929-1941 рр. Вона зібрана в книжках «Рінь», «Вежі» та «Підзамчя», що органічно поділяються на три великих виразно окреслених цикли: вірші історіографічні, декларації та вірші-плакати. Саме професія археолога допомагала йому знайти такі теми й осмислити складний і багатостраждальний шлях людства - з глибини минулих століть. До того ж, без його віршів неможливо до кінця зрозуміти ні біографічної, ані творчої еволюції автора, важко осягнути його життя - героїчне та жертовне.

Ще одним важливим захопленням О. Кандиби-Ольжича була проза, яка представлена п'ятьма оповіданнями. На відміну від поезії, у ній не так помітне авторське «я», воно наче заховане за описаними подіями, а епічна розповідь захоплює вже сама собою і не потребує прямого авторського ставлення до описаного. Тим самим проза для О. Кандиби-Ольжича була ще однією гранню художнього таланту письменника.

Та, все ж таки, О. Кандиба-Ольжич утвердився в літературі і як поет, а не як прозаїк. Свідченням цього є вірші, які посіли вагоме місце у нашій національній літературі поряд із творчістю Т. Шевченка, І. Франка та Лесі Українки.

Висновки. Дослідження суспільно-політичної та наукової діяльності О. Кандиби-Ольжича свідчить про його різноманітну й багатогранну творчу працю. Він - видатний учений, поет, майстерний публіцист, активний організатор та суспільно-політичний діяч. О. Кандиба-Ольжич настільки велетенська і могутня постать в українському суспільно-політичному та науковому процесах першої половини ХХ ст., що вивчення його творчості вказує не лише на важливе значення цієї особистості в історії нашого народу, а й дає змогу глибше зрозуміти обставини відродження українських земель у той час, з'ясувати причини і характер подій, що відбувалися в Україні та за її межами у досліджуваний період.

Проаналізувавши основні віхи життя та діяльності О. Кандиби-Ольжича, можна зробити висновок, що у його творчості та діяльності відбилося становлення й визначення світоглядних позицій, у формуванні яких можна виділити два етапи. Перший охоплює дитячі роки і період навчання в українській трудовій школі. Визначним чинником формування світогляду політика на цьому етапі було родинне виховання, яке здійснювали у національному дусі. Другий період включає навчання в Карловому й Українському Вільному університетах та Українському Високому інституті імені М. Драгоманова у м. Празі. На цьому етапі світоглядні позиції О. Кандиби-Ольжича формувалися, головним чином, під впливом викладацького середовища, української громади та самоосвіти. Цей відрізок часу характерний для О. Кандиби-Ольжича зміцненням у його світобаченні національних позицій, що відіграли неабияку роль у подальшій суспільно-політичній діяльності.

О. Кандиба-Ольжич розпочав суспільно-політичну діяльність у кінці 30-х - на початку 40-х рр. ХХ ст., коли завершився процес формування модерної української нації, а український національний рух вступив у найвищу - політичну стадію розвитку. Особливе місце серед української преси першої половини ХХ ст. займала публіцистична спадщина вченого. У ній О. Кандиба-Ольжич поєднав себе як політик, письменник, науковець; вона відіграла значну роль у пробудженні національних почуттів українського народу.

Ще одним, не менш важливим напрямком суспільно-політичної діяльності О. Кандиби-Ольжича була культурно-освітня праця, оскільки зародження і побудова української держави, що становило мету його життя, була немислима без збереження культурних надбань минулого і розвитку нашої історії. Як активний громадсько-освітній діяч учений створив і розбудував культурну референтуру Проводу українських націоналістів, яка виступила осередком культурного життя української еміґрації.

Культурно-організаторська праця вченого була тісно пов'язана з його політичною діяльністю, яка розпочалась зі вступу О. Кандиби-Ольжича в Організацію Українських Націоналістів. Окрім того, політик брав активну участь у карпатсько-українському зриві, де проявив себе здібним організатором та політичним діячем. Він також виступив співорганізатором Української Національної Ради, в якій розробив ряд державних документів. Як свідчить політична біографія О. Кандиби-Ольжича, протягом усього життя він був загальновизнаним авторитетом серед політичних діячів того часу.

О. Кандиба-Ольжич був видатною постаттю української історичної науки. Можна виділити два напрямки його наукової діяльності - археологію та літературу. Саме археологія займала важливе місце у науковому житті вченого. Він був одним із знаних дослідників і знавців європейського неоліту, завдяки своїм науковим публікаціям в українських та іноземних часописах, виступам на наукових форумах, викладацькій діяльності та співпраці з Науковим товариством імені Т. Шевченка й Американською школою передісторичних досліджень зумів популяризувати трипільську культуру в Україні та за її межами.

Багатогранна діяльність О. Кандиби-Ольжича як талановитого суспільно-політичного діяча, майстерного публіциста, непересічного організатора та культурно-освітнього діяча, видатного науковця і поета була спрямована на утвердження національної ідеї у свідомості кожного українця, в якому він бачив особистість, насамперед горду тисячолітніми набутками науки і культури та готову боротися за державну самостійність України як запоруки подальшого збагачення духовної скарбниці української нації.

Размещено на Allbest.ru