Соціально-економічний і політичний розвиток Афганістану після Другої світової війни (1945-1978 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Терещенко Юрій Іларіонович,

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Лещенко Леонід Авдійович,

Дипломатична академія України при

Міністерстві закордонних справ України,

професор кафедри зовнішньої політики і

міжнародного права

кандидат історичних наук, старший

науковий співробітник

Ксьондзек Наталія Миколаївна

Провідна установа - Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “9” березня 2005 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул.Казакова, 8.

Автореферат розісланий “31” грудня 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент І.О.Кривий

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Закінчення Другої світової війни та утвердження біполярної структури світу привели до появи суперечливих тенденцій у розвитку новітньої історії країн Центрально-Азійського регіону. З одного боку, простежується тенденція до зростання їх відносної самостійності політичного та соціально-економічного розвитку, а з іншого - посилення протиборства між різними “центрами боротьби” за вплив у цій частині світу.

Одна з найбільших країн Центральної Азії - Афганістан, яка в економічному відношенні була слаборозвиненою аграрною країною, обтяженою феодальними пережитками, протягом 1945-1978 рр. пройшла складний шлях, характерний для багатьох країн третього світу, які звільнилися від колоніальної залежності. Демонструючи чіткий курс на нейтралітет та неприєднання до військових блоків, Афганістан намагався самостійно вирішити проблему зовнішньополітичних пріоритетів. Не знайшовши достатньої фінансової підтримки для здійснення економічних перетворень в країні, афганський уряд був змушений звернутися за допомогою до СРСР і встановити з ним тісні зв'язки. Проте, якщо спочатку це сприятливо позначилося на розвиткові країни, то згодом відіграло фатальну роль і втягнуло афганський народ у довготривалу війну.

У наш час, коли в Афганістані продовжується жорстка боротьба за владу між різними політичними партіями та національними угрупуваннями, узагальнення досвіду політичного та соціально-економічного розвитку цієї країни у 1945-1978 рр. - час становлення та утвердження політичного суверенітету та національної економіки країни, набуває особливого наукового та практичного значення. Всебічне та глибоке вивчення цього періоду в історії Афганістану допоможе виявити соціально-політичні суперечності у суспільстві напередодні Квітневого 1978 р. перевороту, з'ясувати витоки та причини дестабілізуючих факторів, які викликали довготривалу громадянську війну у цій країні. Зацікавлення у встановленні миру в Афганістані визначає напрямок та пріоритети зовнішньої політики низки країн у нинішній час. Не залишається осторонь від вирішення цього питання і незалежна Україна, яка прагне миру та стабільності у цьому регіоні.

Актуальність даної теми визначається також відсутністю праць, в яких містився би комплексний аналіз проблем соціально-економічного та політичного розвитку Афганістану після Другої світової війни (1945-1978 рр.). Більшість питань політичної історії цієї країни спотворено тлумачились в роботах представників як радянської (в першу чергу), так і західної історіографії. Незважаючи на те, що в цілому наукових праць з нової та новітньої історії Афганістану досить багато, окремі питання історичного та соціально-економічного розвитку країни після Другої світової війни ще недостатньо висвітлені.

Об'єктом дисертаційного дослідження є історія соціально-економічного і політичного розвитку Афганістану після Другої світової війни до Квітневого перевороту 1978 р.

Предметом дисертаційного дослідження є особливості соціально-економічного розвитку Афганістану, його міжнародне становище та зовнішня політика, суспільно-політичні зміни після повалення монархії, процес зародження суспільно-політичних рухів.

Метою дослідження є комплексний аналіз основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики Афганістану, соціально-економічного розвитку країни у повоєнний час від 1945 р. до квітневих подій 1978 р.

Виходячи з цього визначені такі основні завдання: виявити особливості становлення і утвердження політики нейтралітету Афганістану; дати аналіз стану економіки, соціальної сфери Афганістану після завершення Другої світової війни та динаміки їх розвитку в період з 1945 по 1978 рр.; розкрити специфіку “керованої економіки” М.Дауда і особливості її втілення на різних етапах; показати деструктивну роль “групи АНБ” у повоєнному економічному розвитку країни; визначити фактори, що перешкоджали проведенню аграрних перетворень в країні; проаналізувати роль радянсько-афганських відносин з позицій сьогодення; виявити роль НДПА та інших політичних партій в історичному розвитку країни.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1945-1978 рр. - від часу закінчення Другої світової війни до Квітневого 1978 р. перевороту в країні.

Методологічною основою роботи є порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистичний та аналітичний методи. Дисертант також виходив з того, що наукове вирішення завдань дослідження неможливе без дотримання історизму та об'єктивності.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці тематики, яка ще не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній літературі. На основі широкого кола архівних та опублікованих документів, матеріалів афганської, західної та радянської преси, які вперше залучені до наукового обігу, зроблено комплексний аналіз соціально-економічного розвитку Афганістану, проаналізовано та узагальнено основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики країни. Вперше на основі широкого фактичного матеріалу розкриті особливості аграрних перетворень в Афганістані, показано наслідки введення курсу “керованої економіки” та ліквідації “групи АНБ”. Визначено причини, що призвели країну до перевороту 1978 року, досліджено роль у ньому комуністичної Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА). На основі значного статистичного матеріалу проведено порівняльний аналіз матеріальної та фінансової допомоги США та СРСР соціально-економічному розвитку Афганістану. Окрім того, виявлено цілий ряд неточностей, похибок та фальсифікацій, які мали місце як в радянській, так і в зарубіжній історіографії.

Матеріал дисертації має наукове та практичне значення. Він може бути використаний, перш за все, під час підготовки узагальнюючих праць з новітньої історії, історії Афганістану, історії міжнародних відносин тощо. Дослідження може бути використане в роботі викладачів вузів під час підготовки певних курсів лекцій та спецкурсів, у проведенні семінарських занять, написанні дипломних і курсових робіт. Окремі положення роботи можуть бути використані дипломатичними працівниками в процесі становлення і розвитку відносин між Україною та Афганістаном.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі виступів на засіданнях методологічного семінару кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету, на науково-практичній конференції “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” 6-9 квітня 2004 року в Київському національному лінгвістичному університеті.

Основний зміст роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Її загальний обсяг становить 200 сторінок. Вона складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (27 сторінок, 334 назв).

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені предмет, хронологічні рамки, наукова новизна, сформульовані мета і завдання роботи.

Перший розділ “Історіографія та джерельна основа дослідження” присвячено аналізу літератури та джерел дисертації.Наукові праці, які тією чи іншою мірою пов'язані із політикою, соціально-економічним розвитком Афганістану 1945-1978 рр. можна умовно розділити на чотири групи: 1)Дослідження істориків національної школи, мемуари військових і державних діячів Афганістану; 2) Наукові праці західних дослідників; 3) Роботи радянських вчених; 4) Праці сучасних істориків країн СНД.

Політичний і соціально-економічний розвиток Афганістану вивчають дослідники багатьох країн і, насамперед Афганістану. Варто насамперед назвати мемуарний твір державного та військового діяча країни маршала Шах Валі “Мої спогади” Шах Валі. Мої спомини. - Кабул, 1958; Теж саме. - Москва, 1960.. На основі унікальних архівних джерел, особистих вражень лідерів младоафганського руху, до якого належав і сам автор, написана книжка афганського історика Мір Гуляма Губара “Афганістан на шляху історії” Губар М.Г. Афганістан на шляху історії. - Кабул, 1967; Теж саме. - Москва, 1987..

Серед нечисленних наукових праць афганських авторів, присвячених окремим питанням новітньої історії слід відзначити роботу Равана Фархаді “Зовнішня політика Афганістану та обов'язки міністерства іноземних справ”, монографії Аманулли Хосрата “Позиція Афганістану в Організації Об'єднаних Націй” та Мухаммеда Алі “Афганістан (доба Мухаммедзаїв)” З Фархаді Р.Зовнішня політика Афганістану та обов'язки міністерства іноземних справ. - Кабул, 1964; Хосрат А. Позиція Афганістану в Організації Об'єднаних Націй. - Кабул, 1961; Ali, Mohammed. Afghanistan (The Mohammedzai Period). - Kabul, 1959..

Погляди афганських дослідників на проблему соціально-економічного і політичного розвитку країни у 1945-1978 рр. зазнали за останні роки істотних змін. З'являються спроби об'єктивно проаналізувати період історії Афганістану до Квітневої революції 1978 р. Серед цих праць варто виділити видані мовою дарі монографії С.С.Хашимі “Новітня історія Афганістану” та А.Мехрабана “Історія парламенту Афганістану” й колективну монографію “Новітня історія Афганістану: від досягнення незалежності до Квітневої революції” Хашимі С.С. Новітня історія Афганістану: Курс лекцій. - Кабул, 1984; Мехрабан А. Історія парламенту Афганістану. - Кабул, 1989; Новітня історія Афганістану: від досягнення незалежності до Квітневої революції. - Кабул, 1982.

5 Poullada L.B. Afghanistan and the United States: the crucial years // The Middle East Journal. - 1981. - V.35, N 2. - P.185-231; Newell, Richard S. The Politics of Afghanistan. - Ithaca-London, 1972; Wilber, Donald N. Afghanistan. - New Hafen, 1956; Fraser-Tytler, William Kerr. Afghanistan. - London, 1953..Разом з тим, варто зазначити, що більшість афганських дослідників 80-х рр. у своїх працях оминають увагою обрану нами проблему, або приділяють їй недостатньо уваги та обмежуються лише висвітленням “позитивного досвіду” правління НДПА.

Серед західних вчених, що вивчають історію Афганістану, провідне місце належить дослідникам США, які об'єднані в Американське товариство з вивчення Афганістану (Afghan Studies Association - ASA). Опорою товариства є єдина у світі наукова установа, що веде дослідження виключно з питань історії Афганістану, - центр вивчення Афганістану (Center of Afgan Studies - CAS). Політика, історія і економіка Афганістану викликає інтерес також деяких вчених Англії, Німеччини, Франції та інших країн. Серед західних дослідників відзначимо роботи американських вчених Леона Пуллади, Річарда Ньюелла, Дональда Вільбера, та англійського історика В.К.Фрезер-Тайтлера.

В Англії вивченням проблем Афганістану займаються вчені Королівського товариства Азії (Royal Society for Asian Affairs), яке видає наукові журнали “Asian Affairs” та “Middle East Journal”. Об'єднання всіх західних вчених, що досліджують історію, економіку, соціально-політичні проблеми Афганістану, відбулося у 1974 р., коли почав виходити друком у м. Грац (Австрія) “Afghanistan Journal” англійською, французькою, німецькою мовами. Це ж видавництво, починаючи з 1972 року, щорічно видає англійською мовою “Історичний і політичний довідник Афганістану” - фундаментальне 6-томне видання, присвячене окремим регіонам країни.

Західними вченими написано досить велику кількість наукових праць з історії Афганістану, але й вони не позбавлені суб'єктивних оцінок. Це стосується, в першу чергу, періоду 1945-1978 рр. Так, наприклад, більшість дослідників цілком не визнавала політику нейтралітету Афганістану. Англійський вчений В.К.Фрезер-Тайтлер у своїй книзі “Афганістан”, яка вийшла друком у 1953 р., називає політику нейтралітету “неспроможною”, закликає Афганістан “приєднатися до сусідів (Ірану та Пакистану - авт.) для боротьби проти СРСР єдиним фронтом” Fraser-Tytler W.K. Afghanistan. - P.79.. Американський вчений Дональд Вільбер у своїй книзі “Афганістан: його народ, його суспільство, його культура” заявив, що Афганістан, дотримуючись політики нейтралітету, вже приєднався до блоку, створеного Радянським Союзом Wilber D.N. Afghanistan: its Peaple, its Society, its Kulture. - New Hafen, 1962. - 87.. Більшість західних вчених схильна була перебільшувати значення економічної та культурної допомоги США Афганістану.

Однак, як відзначив відомий американський дослідник Луіс Дюпре, “найбільше європейських спеціалістів з історії Афганістану знаходиться в СРСР разом з всесвітньо відомими школами у всіх галузях від антропології до зоології” Dupree L/ Afghan studis. - New York, 1976. - P.8.. Великий внесок у дослідження повоєнної історії Афганістану внесли Ю.В.Ганковський, Р.Т.Ахрамович, Г.П.Єжов, В.Г.Коргун, Е.С.Нухович, В.А.Ромодін, Л.Б.Теплинський та інші Ахрамович Р.Т. Афганистан в 1961-1966 гг. Политическое положение. Конституционная реформа. - Москва, 1967; Ганковский Ю.В. Изучение Aфганистана в Советском Союзе // Специальный бюллетень Института востоковедения АН СССР. - 1991. - № 6. - С.4-9; Ежов Г.П. Наш сосед Афганистан. - Москва, 1965; Коргун В.Г. Афганистан в 20 - 30-е годы ХХ в.: Страницы политической истории. - Москва, 1979; Нухович Э.С. Внешняя политика Афганистана. - Москва, 1962; Ромодин В.А. Изучение Афганистана в Советском Союзе// Ближний Восток: экономика и история. - Москва, 1983. - С.194-225; Теплинский Л.Б. 50 лет советско-афганских отношений. 1919-1969. - Москва, 1971..

Широко і різнобічно вивчалась в Росії економіка Афганістану зусиллями А.А.Поляка, А.І.Лобашова, Ю.В.Головіна, А.Д.Давидова, Н.І.ЧерняхівськоїГоловин Ю.М. Афганистан. Экономика и внешняя торговля. - Москва, 1962; Давыдов А.Д. Социально-экономическая структура деревни Афганистана (Особенности эволюции). - Москва, 1976; Лобашов А.И. Сельское население и сельское хозяйство Афганистана в цифрах. - Москва, 1967; Поляк А.А. Экономический строй Афганистана (очерки). - Москва, 1964; Черняховская Н.И. Развитие промышленности и положение рабочего класса Афганистана. - М., 1965. . Помітне місце серед робіт економістів посідають праці Н.М.ГуревичаГуревич Н.М. Внешняя торговля Афганистана в новейшее время. - Москва, 1981; його ж. Очерк истории торгового капитала в Афганистане. - Москва, 1967; його ж. Экономическое развитие Афганистана (денежно-кредитные вопросы). - Москва, 1972 та ін. , що присвячені торгівлі, фінансам і грошово-кредитній системі. Провідним науковим закладом Росії, який досліджує в комплексі проблеми Афганістану є Інститут сходознавства РАН (м. Москва) та його Санкт-Петербурзьке відділення.

Провідним науковим центром з вивчення проблематики історії, економіки та культури Афганістану в Узбекистані став Інститут сходознавства АН Узбекистану. Авторами багатьох відомих робіт з новітньої історії Афганістану є М.А.Бабаходжаєв, А.Х.Бабаходжаєв, Д.Я.Очільдієв, М.Г.Пікулін, Р.Т.Рашидов, Н.Х.Халфін та інші Бабаходжаев А.Х. Очерки по истории советско-афганских отношений. - Ташкент, 1970; Бабаходжаев М.А. Очерки социально-экономической и политической истории Афганистана. - Ташкент, 1975; Очильдиев Д.Я. Общественно-политическая мысль Афганистана накануне завоевания независимости. - Ташкент, 1972; Пикулин М.Г. Афганистан, Экономический очерк. - Ташкент, 1956; Рашидов Р.Т. СССР - Афганистан. 70-е годы. - Ташкент, 1981; Халфин Н.А. Проблема Пуштунистана // Краткие сообщения Института востоковедения АН СССР. - 1959. - Вып.35. - С. 35-48..

У 1970 р. було створено Інститут сходознавства АН Таджикистану. Самостійним структурним підрозділом інституту став сектор Афганістану. В 60-80-х роках почала відроджуватися українська школа орієнталістики, що мала великі довоєнні традиції. Відомі українські афганісти П.Ф.Кирпенко та І.Г.Майдан Кирпенко П.Ф. Новые пути Афганистана. - Киев, 1983; Майдан И.Г. Вклад Украинской ССР в развитие сотрудничества между Советским Союзом и Афганистаном // Социальный бюллетень Института востоковедения АН СССР. - 1991. - № 6. - С.148-151. досить ґрунтовно дослідити ряд аспектів історичного та суспільно-політичного розвитку цієї країни.

Вивчення проблем історичного, суспільно-політичного і економічного розвитку Афганістану не було позбавлено суб'єктивних оцінок та ідеологічної упередженості, притаманої радянській істореографії в цілому. В період перебудови, що проходила в колишньому СРСР, почали створюватися передумови для руйнування усталених ідеологічних уявлень. В цілому ж роботи радянських дослідників Афганістану потребують критичного переосмислення.

Після розпаду СРСР з'являються колективні праці російських дослідників, підготовлені на основі широкого кола документальних джерел та матеріалів. В них констатується, що об'єктивні тенденції розвитку країни до періоду радянського-афганського протистояння можуть продовжуватися і після відновлення миру в країні Афганистан: проблемы войны и мира. - Москва, 1996.. Особливо важливими для розробки теми дослідження є праці, в яких вивчається історія Афганістану повоєнного періоду , опубліковані останніми роками в інших країнах СНД, в тому числі і в Україні Вализада А.Р. Особенности развития социально-классовой структуры афганского общества (социальный анализ). - Автореф. дис. …канд. ист. наук. - К., 1988; Ахмад Шах Хиульвак. Социально-политический конфликт в Афганистане: причины возникновения и пути развития. - Автореф. дис. …канд. полит. Наук. - К., 1994; Пандщири, Гулям Хабиб. Развитие рабочего движения в Афганистане в 1930-1973 гг. - Дис. …канд. ист. наук. - Ташкент, 1991 та ін.. Різнорідність наукових публікацій та їх якісна розбіжність поставили перед дисертантом складне завдання ретельного відбору та перевірки фактів, зроблених оцінок, узагальнень накопиченого матеріалу.

Отже, маємо констатувати, що в історіографії досі відсутнє комплексне дослідження історії соціально-економічного та політичного розвитку Афганістану з часу закінчення Другої світової війни до Квітневої революції 1978 р.

Джерельну основу дослідження становлять комплекс архівних матеріалів, публікацій документів, періодичні видання.

У роботі було використано документи Національного архіву Афганістану та архівні матеріали восьми фондів Державного архіву Російської Федерації. До наукового обігу значна частина архівних матеріалів вводиться вперше. За походженням, формою і науковою цінністю друковані та архівні джерела можна розділити на 4 групи: 1) документи Національного архіву Афганістану (друковані і рукописні); 2) документи і матеріали державних структур і громадських об'єднань СРСР (друковані, архівні); 3) документи і матеріали державних структур Афганістану (друковані); 4) матеріали періодичної преси.

До першої групи джерел належать постанови, роспорядження афганських урядів, Великої джирги, міністерств країни, політичних і громадських організацій, перелік яких увійшов до каталогу Національного архіву Афганістану.

Другу групу складають документи державних органів СРСР, громадських організацій і товариств. Більшість джерел цієї групи зберігається у фондах Державного архіву Російської федерації. Дисертантом були використані 8 фондів цього архіву, документи яких висвітлюють соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Афганістану у досліджуваний період. Це документи Всесоюзного товариства культурних зв'язків із закордоном СРСР (ф.5283); Міністерства державного контролю СРСР (ф.8300); Радянського інформаційного бюро при Раді Міністрів СРСР (ф.8581); Міністерства вищої освіти СРСР (ф.9396); Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ф.9501); Союзу радянських товариств дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами (ф.9576); Центральної протичумної станції Міністерства охорони здоров'я СРСР (ф.9642). У цих фондах збереглися бюлетені афганської преси, листування з радянськими дипломатичними представниками в Афганістані з різних питань соціально-економічного розвитку країни, звіти представників Радянського інформбюро про події в Афганістані, матеріали про поставку навчального обладнання, участь у протичумних експедиціях тощо. У цих же фондах зберігається чимало статистичних даних про рівень міждержавних стосунків СРСР і Афганістану, товарообіг між ними, а також стан народної освіти, медицини в Афганістані тощо.

Значний корпус документів та архівних джерел, які торкаються безпосередньо теми дослідження, був опублікований у збірниках документів та матеріалів. Слід відзначити такі грунтовні видання, як 21-томний збірник “Документы вешней политики СССР”, підготовлений до друку Міністерством закордонних справ СССР 11 Документы внешней политики СССР: В 21 т. - Москва,1957-1977., а також збірник документів “Совестко-афганские отношения, 1919-1969 гг.”, який побачив світ у 1971 р.22 Советско-афганские отоешния. 1919-1969 гг. Документы и материалы. - Москва, 1971. Окремі документи, які висвітлюють тему дисертації, були опубліковані у збірниках “Международные отношения после Второй мировой войны”, “Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами” та “СССР и ООН”33 СССР и ООН. - Т.1-2. - Москва, 1960, 1965.. Більших з цих документів і матеріалів характеризують стан міждержавних стосунків Афганістану та СРСР, розкривають правову основу відносин, на якій базувалось це співробітництво, а також дозволяють проаналізувати ступінь зацікавленості лідерів ЦК КПСС у перспективах розвитку взаємин з Афганістаном.

Третю групу джерел складають опубліковані матеріали та документи уряду та урядових установ Афганістану. Це насамперед “Закон про вибори до парламенту 1965 року”, “Закон про покарання 1976 року”, “Закон про приватні національні та іноземні інвестиції”, “Конституція Республіки Афганістан”44 Закон про вибори до парламенту 1965 року. - Кабул, 1965; Закон про покарання 1976 року. - Кабул, 1976; Закон про приватні національні та іноземні інвестиції. - Кабул, 1966; Конституція Республіки Афганістан. - Кабул, 1977. та ін. До цієї групи джерел слід віднести матеріали п'ятирічних планів афганського уряду, в яких підбиваються підсумки певних етапів розвитку афганської економіки, підраховуються темпи зростання доходів населення, аналізуються причини та наслідки запровадження урядових заходів у різних галузях економіки країни тощо 55 Second Five Year Plan 1341-1345. - Kabul,1963; The Third Five Economic and Social Plan of Afghanistan. - Kabul, 1967..

Слід вказати на ту обставину, що в Афганістані до 1978 р. не велася демографічна та економічна статистика. З 1958 р. міністерство планування Афганістану почало щорічно видавати збірник “Survey of Progress”, у якому вміщувалися основні офіційні данні по економіці країни 66 Survey of Progress. - Kabul, 1956.. Проте ці матеріали, як правило, приховували негативний бік життя країни. Тому вирішальне значення при проведенні данного дослідження мали статті, огляди та інші матеріали, опубліковані у різних періодичних виданнях Афганістану - центральних офіційних газетах “Іслах”, “Аніс”, “Kabul Times”, “Bekhtar Times”, “Офіційна газета”, економічному журналі “Іктесад”, а також приватних часописах “Ватан”, “Мусават”, газетах, які видавали політичні партії та рухи “Хальк”, “Парчам”, “Шо'лєє джавід”, “Джумхуріат” та ін. В процесі дослідження дисертант залучав також західні та радянські періодичні видання, зокрема, “New York Times”, “New York Herald Tribune”, “Dаily news”, “Le Monde”, “Известия”, “За рубежом”.

Таким чином, джерельна основа дисертації є достатньо широкою для створення комплексного дослідження стану соціально-економічного та політичного розвитку Афганістану після Другої світової війни.

У другому розділі “Афганістан в перші повоєнні роки (1945-1953)” подана всебічна характеристика становища країни після закінчення Другої світової війни. Згідно діючої в той час конституції 1931 р. верховна влада в країні належала королю. Він призначав Раду Міністрів, усіх членів верхньої палати парламенту - Сенату. Населення Афганістану було позбавлене багатьох демократичних прав і свобод.

В економічному відношенні Афганістан був слаборозвиненою аграрною країною, в якій панували феодальні відносини, обтяжені дофеодальними пережитками. В хліборобському господарстві застосовувались середньовічна агротехніка і агрокультура, а основу тваринництва, що давало приблизно половину валової сільськогосподарської продукції, складало пасовищне скотарство. Кількість сільськогосподарської продукції на душу населення була набагато меншою, ніж у більшості інших країн Азії. Поміщикам належало до 70% усіх земель, що оброблялися, і частина іригаційних споруд. Більшість селян не мали землі, або розпоряджалися наділами, що були замалими для забезпечення життєздатності та ведення самостійного господарства. Вони змушені були орендувати землю у великих землевласників, які, як правило, не вели власного господарства.

Зростання опозиційних настроїв, що відбивали невдоволення політикою правлячих кіл, погіршення економічного становища, призвели до виникнення ряду нових політичних течій. Їх представники, що були обрані в 1949 р. депутатами Народної ради, об'єдналися в одну фракцію і намагались перетворити парламент в діючий інструмент влади.

Однак, на наступних виборах 1952 р. лідери опозиції не отримали жодного мандату внаслідок відкритого втручання уряду у хід виборчої компанії і фальсифікації виборів. Масова демонстрація протесту опозиції та її прибічників 25 травня привела до репресій властей проти її організаторів і розгрому буржуазно-демократичних рухів. Боротьба буржуазних елементів на цій стадії політичного процесу зазнала поразки. Монархія, зберігаючи достатній авторитет в суспільстві, зуміла в цей період висунути із середовища сардарства прозорливого діяча Мухаммеда Дауда, який очолив у 1953 р. новий уряд.

Третій розділ “Країна в період першого правління М. Дауда (1953 - 1963 рр.)” висвітлює особливості внутрішньої політики нового уряду. В цей період уряд спрямував свої зусилля на забезпечення більш високих темпів економічного росту країни і здійснення модернізації армії. Вирішення обох завдань вимагало великих фінансових коштів. Виправданим було введення урядом М.Дауда політики “керованої економіки”, головним завданням якої було стимулювання розвитку державного сектора економіки. В країні було створено розгалужену мережу кредитно-банківських закладів. Вони не тільки дозволили урядові утримати в своїх руках контроль над усією системою кредитування в країні, і спрямовувати приватний капітал в сферу промислового виробництва.

Уряд суттєво обмежив комерційну діяльність великих приватних компаній. Він передав до рук щойно організованих великих торговельних ширкетів, у більшості яких брав участь капітал державних і напівдержавних організацій, операції щодо руху найважливіших експортно-імпортних товарів.

Економічні перетворення в країні були пов'язані перш за все з плануванням економічного і соціального розвитку країни. Головними завданнями перших двох п'ятирічок (1956/57 - 1960/61 рр. і 1962/63 - 1966/67 рр.) став розвиток інфраструктури, головним чином транспорту та зв'язку. Успішна реалізація цих завдань дала можливість не тільки створити сприятливі передумови для розвитку промисловості і сільського господарства, але й мала величезні соціальні наслідки.

У сфері соціальної політики, забезпечення демократичних прав громадян і покращання життя трудящих досягнення М.Дауда були більш ніж скромними. Реалізації його задумів завадили протиріччя всередині правлячої династії Надирів, що загострились на початку 60-х років.

Глобальне протистояння країн Заходу і СРСР в період “холодної війни” не могло не зачепити Афганістан. Західні країни часто використовували афгано-пакистанські протиріччя. В 1961 р. уряд Пакистану розірвав дипломатичні відносини з Афганістаном. Дворічне перекриття транзиту афганських вантажів через територію сусіда негативно вплинуло на розвиток економіки країни. Обіцянки СРСР заповнити прогалину в порушених зв'язках за допомогою транзиту вантажів через територію СРСР виявились фактично не реалізованими.

В цей період значні зміни сталися в афгано-американських відносинах. Оскільки на звернення М.Дауда допомогти в реорганізації армії Вашингтон відповідав відмовою, уряд Афганістану звернувся до СРСР і в 1955 р. отримав кредит в розмірі 100 млн. долл. Радянський Союз послідовно тіснив США і став провідним торгово-економічним партнером Афганістану. Радянська допомога Афганістану була мізерною платою за ефективну нейтралізацію країни, за спокійний більш як двотисячокілометровий кордон, за відсутність на території Афганістану будь-яких іноземних об'єктів, які можна було б використати проти СРСР.

Активізувались у цей період зв'язки Афганістану з ФРН, Японією, Італією та іншими країнами. В 50-х роках було покладено початок співробітництва Афганістану з країнами Східної Європи та Китаєм. Останій намагався поширити вплив своєї ідеології не тільки на внутрішній розвиток країни, але й на зовнішню політику держави.

Об'єктивна потреба Афганістану, зацікавленого у зміцненні свого суверенітету, в досягненні економічної самостійності, в ліквідації колоніалізму і його наслідків, вимагала поширення його зв'язків з незалежними державами Азії і Африки. Однак у проведенні зовнішньої політики М.Дауд був не дуже послідовним, що і привело врешті-решт до його відставки.

Четвертий розділ дисертації - “Соціально-політичні процеси в Афганістані в 1963-1973 рр.”. В уряді М.Юсуфа, що прийшов на зміну М.Дауду, вже не було жодного представника родової аристократії, однак на багатьох постах знаходились прихильники А.М.Забулі. Головним завданням уряду М.Юсуфа була розробка нової конституції країни. Прийняття її відбулося на засіданні Великої джірги, що проходило в Кабулі з 9 по 19 вересня 1964 р.

Новий конституційний закон підтвердив конституційно-монархічний устрій Афганістану. Важливою новацією, втіленою в конституції 1964 р., було поширення парламентаризму. Нижня палата парламенту з цього часу формувалася з депутатів, що обирались шляхом загальних, таємних і прямих виборів терміном на чотири роки. Її голова обирався із числа депутатів. Що стосується верхньої палати - сенату, то її склад формувався на 1/3 із числа призначених особисто королем, а на 2/3 -шляхом виборів. Нижня палата парламенту мала право виносити вотум недовіри уряду. Разом з тим король мав конституційне право розпустити парламент. Були розширені загальнодемократичні права і свободи громадян -дозволялось створювати партії, організовувати збори, видавати приватні газети, було декларовано рівноправність жінок.

З середини 60-х років в Афганістані виникають політичні угрупування різних напрямів (від крайніх лівих до крайніх правих). Деякі з них прийняли форму політичних партій. Серед течій лівого напрямку головну роль почала відігравати комуністична Народно-демократична партія Афганістану (НДПА). Вона утворилась у 1965 р., а до осені 1966 р. розкололась на дві фракції - “Хальк” і “Парчам”.

Економічні перетворення періоду 1963-1973 рр. були спрямовані на розвиток виробничих секторів - промисловості і сільського господарства. Розширились масштаби капіталовкладень в ті галузі і підприємства, які при менших витратах прискореними темпами створювали умови для економічного розвитку країни, збільшення обсягів виробництва продуктів харчування та товарів широкого вжитку. Стала до ладу низка гідроенергетичних і фабрично-заводських підприємств традиційних галузей промисловості, було прокладено близько 3 тис.км автомобільних доріг із твердим покриттям, що з'єднали між собою основні райони країни та Афганістан із сусідніми державами, створено мережу міжнародних і місцевих аеропортів. Активна участь держави в економічних перетвореннях в країні привела і до виникнення нових галузей економіки: авторемонтної, цементної, будівельної, газодобувної, хімічної.

У 1967 році був прийнятий закон про місцеві та іноземні приватні капіталовкладення, що значно прискорило приплив інвестицій в промисловість. На основі цього закону в 1967 - 1973 рр. приватний капітал створив 81 промислове підприємство.

Розширенню позицій капіталізму на селі заважали велика земельна власність, торговельно-лихварські методи експлуатації, панування ісламського світогляду та відстала технічна база землеробства та тваринництва. Проте питання проведення земельно-водної реформи на урядовому рівні в цей період практично не ставилося.

Економічне піднесення в країні в 50-60-х роках стимулювало і обумовило певні зрушення в розвитку соціальної сфери. В країні були відкриті різні професійні школи, сільські та міські загальноосвітні школи, курси по ліквідації неписьменності. В 1963 р. було створено Джелалабадський університет, в 1967 р. - відкрито Кабульський політехнічний інститут, при Кабульському університеті були створені нові факультети. В цей період було побудовано декілька лікарень і поліклінік, розгорнута мережа санітарно-гігієнічних пунктів і лабораторій.

Зовнішня політика країни в період 1963-1973 рр. характеризувалась насамперед нормалізацією відносин з Пакистаном. Це сприяло і розвиткові афгано-іранських зв'язків. Проте надії західних держав на зміну зовнішньополітичного курсу країни у зв'язку з відставкою М.Дауда не виправдались. Наступні уряди в цьому питанні зберігали традиційність. Ось чому американські політики, зробивши ставку в Південно-Західній Азії на Пакистан, відмовились від спроб втягнути Кабул у військово-політичні блоки і виробили стратегію, згідно з якою вони вирішили сприяти афганській незалежності. Уряд США розширив економічні зв'язки з Афганістаном, збільшив обсяги фінансової допомоги.

П'ятий розділ “Особливості розвитку Афганістану під час другого правління М.Дауда (1973-1978 рр.)” присвячений останньому мирному періоду в повоєнній історії країни. На початку 70-х років в країні виникла антимонархічна опозиція, яка 17 липня 1973 р. повалила монархію і проголосила республіку. Переворот вивів на політичну арену різнорідну за своїм соціальним складом, політичними цілями та ідеологічними переконаннями коаліцію. Її складали діячі з середовища правлячих класів, прихильники “сильної влади” і перетворень в руслі державного капіталізму, прибічники радикальних політичних і соціально-економічних реформ із фракцій НДПА і окремих груп військової інтелігенції. Політичним органом нової влади став Центральний комітет республіки. Його рішенням головою держави став М.Дауд, якому також було доручено пости прем'єр-міністра, міністра оборони і міністра закордонних справ в уряді.

Після перевороту було заарештовано членів королівської сім'ї, колишніх міністрів та ряд високопоставлених урядовців, деяких керівників “групи АНБ” (А.М.Забулі в цей час перебував за кордоном). Почалася чистка командного складу армії. Був розпущений парламент, скасований Верховний суд - опора мусульманського духовенства; на всій території країни запроваджено військовий стан, заборонено діяльність приватної преси.

Програма уряду, що була оголошена по радіо 23 серпня 1973 р. і отримала назву “звернення до народу”, обіцяла здійснити глибокі соціально-економічні реформи, забезпечити демократичні перетворення в країні. Проголошувалося зміцнення державного сектору економіки та підвалин планування, здійснення земельної реформи, тощо.

Члени НДПА, що були членами ЦК та уряду (“парчамісти”), підштовхували М.Дауда на радикальні реформи. Однак останній проведив курс на збереження балансу між різними політичними угрупуваннями і орієнтацію на національно-буржуазні кола. Нова конституція (1977 р.) проголосила країну президентською республікою, ввела однопартійну систему управління на чолі з організованою М.Даудом Партією національної революції (ПНР).

Після затвердження конституції наказом президента було оголошено про відміну військового стану, розпуск уряду і ЦК республіки, призначено новий склад Верховного суду. М.Дауд намагався скоригувати місце Афганістану в протистоянні Схід-Захід на основі “рівновіддаленості”. Головна мета цієї політики полягала в отриманні максимально можливої допомоги від будь-якої держави чи міжнародної організації за умов очевидного пріоритету поглиблення зв'язків з країнами капіталістичного світу. Принциповим було і те, що на міжнародну орієнтацію уряду почало більш помітно впливати співвідношення протидіючих сил, воно обумовило поступову еволюцію зовнішньополітичного курсу в напрямку стримування радянсько-афганського співробітництва і обмеження його тільки рамками торговельно-економічних зв'язків. Зовнішня політика уряду М.Дауда сприяла значному посиленню в Афганістані позицій західних держав і, перш за все, США та ФРН.

Нового характеру набула і соціально-економічна політика М.Дауда в цей період. Головним тут була ліквідація “групи АНБ”, що завершилась в червні 1975 р. Важливим напрямком соціально-економічної політики М.Дауда була аграрна політика. Однак, головним заходом в цій галузі стало прийняття в серпні 1975 р. “Закону про земельну реформу”. Закон декларував обмеження розмірів земельної власності, встановив рівень землеволодіння від 20 до 40 га в залежності від якості землі; лишки підлягали вилученню державою і перерозподілу серед селян. Реформа викликала опір великих землевласників і клерикалів, в результаті чого її втілення в життя фактично так і не відбулося.

Уряд здійснив деякі заходи щодо покращання економічного становища окремих категорій трудящих. Протягом 1973-1974 рр. він запровадив підвищення мінімальної зарплати робітників від 450 до 900 афганів щомісяця, нормований 8-годинний робочий день, елементарні норми медичного обслуговування робітників. В березні 1975 р. уряд оголосив про початок реформи в галузі освіти, взявши курс на професійно-технічну орієнтацію школи.

Прийнявши конституцію 1977 р., M.Дауд позбавив НДПА можливості брати участь у політичній боротьбі. Однак партія, відчувши смак влади, розгорнула в підпіллі широку кампанію за її повернення. До кінця 70-х років афганська армія була вражена глибокими соціальними, національними і релігійними протиріччями. Неабияке значення мала та обставина, що в 1978 р. в збройних силах Афганістану існував значний прошарок офіцерів, які отримали освіту в СРСР і пройнялися впливом комуністичної ідеології. Коли М.Дауд в квітні 1978 р. віддав розпорядження про арешт керівників НДПА за їх антиконституційну діяльність, в дію вступила військова організація партії і збройним шляхом захопила владу.

висновки

Поступальний процес історичного розвитку Афганістану відбувався на основі загальних закономірностей, притаманних країнам, що розвиваються, які переплітались із афганською специфікою. Історичні, економічні та політичні умови склались таким чином, що на момент закінчення Другої світової війни Афганістан був економічно слаборозвинутою аграрною країною, до 90% продуктивного населення якої було зайнято в сільському господарстві. Особливістю країни слід вважати панування феодальних відносин, обтяжених дофеодальними пережитками. Афганістан відзначався високим рівнем торгівлі, причому експорт спирався на аграрний сектор економіки у вузькому діапазоні його предметної спеціалізації (садівництво та виноградарство, бавовництво, килимарство, виробництво каракулю і шерсті). Ці галузі мали сприятливі можливості для захоплення міцних позицій на світовому ринку і, отже, забезпечення валютних надходжень до країни. Державний устрій країни являв собою конституційну монархію, причому король володів необмеженими повноваженнями. В країні були відсутні елементарні демократичні права і свободи громадян.

Специфічна особливість Афганістану, що полягала в неможливості направлення капіталу торговців і великих землевласників на створення сучасної промисловості, визначила напрямок економічного розвитку країни, що мав полягати у гнучкому поєднанні державного регулювання з приватною ініціативою. На жаль, досягти такого поєднання не вдалось, і на різних етапах переважав той чи інший курс розвитку.

В історії країни помітна роль належить М.Дауду. З десятирічною перервою він двічі знаходився на вершинах влади. Однак, якщо його діяльність у першому періоді, поза сумнівом, принесла величезну користь країні (він прийняв важливе рішення розвивати державний сектор економіки, що дало великий поштовх соціально-економічному розвиткові Афганістану), то у другому - політичні успіхи чергувались з видимими прорахунками. Безумовно діяльність цього неординарного і суперечливого політика заслуговує окремого всебічного глибокого аналізу.

Економічний розвиток Афганістану стримувався фактичною відсутністю необхідних радикальних аграрних перетворень. Всі уряди в аграрній політиці виявляли надзвичайну обережність, побоюючись зачіпати інтереси великих землевласників і лихварів. Крім того, на темпи економічного зростання Афганістану суттєво впливала та обставина, що країна витрачала величезні кошти на оборону.

Історичні обставини склалися таким чином, що Афганістан змушений був звернутися по допомогу до Радянського Союзу і встановити з ним тісні зв'язки. Проте, якщо спочатку це сприятливо позначилось на розвиткові країни, то згодом відіграло фатальну роль.

Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в таких публікаціях автора

1. Джуінда Абдул Фарід. Зовнішня політика Афганістану у перші післявоєнні роки (1945-1953 рр.) // Вісник Київського державного лінгвістичного університету: Зб. наук. праць кафедри історії України. - Серія “Історія, економіка, філософія” - Вип.1. - К., 1997. - С.146-153.

2. Джуінда Абдул Фарід. Повалення монархії в Афганістані і внутрішньо-політичне життя країни у 1973-1978 рр. // Вісник Київського державного лінгвістичного університету: Зб. Наук. праць кафедри історії України. Серія “Історія, економіка, філософія” - Вип.1. - К., 1997. - С.154-164.

3. Джуінда Абдул Фарід. Особливості внутрішньої політики Афганістану в період “Першого правління” М.Дауда (1953-1963 рр.) //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - Зб.наук праць Київського державного лінгвістичного університету. - К., 1997. - С.132-137.

4. Джуінда Абдул Фарід. Внутрішня політика Афганістану у 1945-1953 рр. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія” - Вип.5. - К., 2001. - С.303-309.

5. Джуінда Абдул Фарід. Афганістан в перші повоєнні роки (1945-1953) //Сабаун.-1990.-№2.-С.5-12.-Дарі.

6.Джуінда Абдул Фарід. Проблеми економічного розвитку Афганістану:державне регулювання //Жевандон.-1991.-№5.-С.ЗЗ-39.-Дарі.

7. Джуінда Абдул Фарід. Характеристика етапів соціально-економічного розвитку Афганістану після Другої світової війни // Сабаун.-1992.-№3.-С.51-55.-Дарі.

АНОТАЦІЯ

Джуінда Абдул Фарід. Соціально-економічний і політичний розвиток Афганістану після Другої світової війни (1945-1978 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю: 07.00.02 - всесвітня історія. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.

В дисертації на основі вивчення архівних і офіційних друкованих документів, афганської та зарубіжної періодики, праць вітчизняних, афганських, західних дослідників висвітлюється соціально-економічний і політичний розвиток Афганістану після Другої світової війни. Аналізуються та узагальнюються основні напрями його внутрішньої і зовнішньої політики. Розкриваються особливості аграрних перетворень в країні, визначено фактори, що гальмували їх розвиток. Показано наслідки введення курсу „керованої економіки” та ліквідації „групи АНБ”. Визначено причини, що привели країну до перевороту 1978р., досліджено роль у ньому Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА).

Ключові слова: політика, економіка, планування, соціальна сфера, М.Дауд, Велика джірга, НДПА (Хальк і Парчам), ”група АНБ”, Партія національної революції.

Аннотация

Джуинда Абдул Фарид. Социально-экономическое и политическое развитие Афганистана после Второй мировой войны (1945-1978 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всеобщая история. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2005.

В диссертации на основе изучения архивных и официальных печатных документов, афганской и зарубежной периодики, работ отечественных, афганских, западных исследователей освещается социально-экономическое и политическое развитие Афганистана после Второй мировой войны. Анализируются и обобщаются основные направления его внутренней и внешней политики. Раскрываются особенности преобразований в стране, определены факторы, тормозившие их развитие. Показаны последствия введения курса “управляемой экономики” и ликвидации “группы АНБ”. Освещаются особенности периодов первого и второго правления М.Дауда. Рассмотрено содержание экономического и социального развития Афганистана. Показано, что реализация задач первых двух пятилеток создали предпосылки для развития промышленности и сельского хозяйства, имела существенные социальные результаты. Проанализированы многосторонние внешнеполитические связи Афганистана и прежде всего с Советским Союзом и США. Сделан вывод что советская помощь Афганистану была мизерной платой Афганистану за эфективную политику нейтралитета и безопасную более чем двухтисячную границу и отсутствие в нем иностранных