Обіг земельних володінь волинської шляхти у другій половині XVI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ОБІГ ЗЕМЕЛЬНИХ ВОЛОДІНЬ ВОЛИНСЬКОЇ ШЛЯХТИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТОЛІТТЯ

Спеціальність: Історія України

Блануца Андрій Васильович

Київ, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасне українське суспільство переживає період складних системних змін, зокрема, у сфері економіки. Кардинальна ломка старої і становлення нової системи соціальних та економічних відносин надає особливої суспільної ваги і наукової значущості теоретичним пошукам найоптимальніших для України, як незалежної постсоціалістичної держави, шляхів переходу на рейки ринкової економіки. Звісно, що будь-які новітні реформаторські ідеї, проекти та проголошені стратегічні орієнтири матимуть реалістичне підґрунтя й практичний сенс, якщо ґрунтуватимуться на глибокому знанні суспільства і не в останню чергу в його історичному вимірі.

У цьому зв'язку не можна нехтувати вивченням соціальних та економічних моделей суспільного устрою, що мали місце в історичному минулому України. Зокрема, йдеться про дослідження специфіки економічних процесів, які відбувалися у так звані перехідні етапи історичного буття українського суспільства. Одним із таких періодів в історії українських земель у складі Великого князівства Литовського (далі. - ВКЛ) і Речі Посполитої був своєрідний цикл політичних, правових, соціальних та економічних трансформацій, спричинених підготовкою і проведенням Люблінської унії 1569 р. й викристалізуваних впродовж перших трьох десятиліть по цьому політичному акті.

Актуальність теми. Дисертація присвячена розгляду одного з важливих аспектів соціально-економічної історії модерної Волині другої половини XVI ст., а саме: особливостям обігу земельних володінь шляхти Луцького повіту після судово-адміністративних реформ 1564-1566 рр., які створили нові правові умови у сфері володіння та розпорядження земельною власністю шляхетського стану. Під терміном “земельні володіння” у даній роботі мається на увазі комплекс маєтностей тієї чи іншої шляхетської родини, які вона тримала у безумовному (право вільного, необмеженого розпорядження) та умовному (право обмеженого розпорядження) володінні. Терміном “земельна власність” у дисертації позначено земельні володіння шляхти, що протягом кількох поколінь перебували у приватній власності, тобто спадковий власник міг вільно ними розпоряджатися: продавати, дарувати, обмінювати, заставляти або здавати в оренду. Дисертант виходить із засновку, що протягом 1566-1599 рр., у волинському ареалі українських земель відбувся суттєвий перерозподіл земельних володінь шляхти. Ключовим моментом у сфері шляхетського землеволодіння стало внесення змін (поправ) у відповідні положення ІІ Литовського (Волинського) Статуту 1566 р., згідно з якими шляхта отримувала право на продаж всієї маєтності цілком (за І Литовським Статутом 1529 р., можна було продавати лише третю частину приватного володіння, а дві третини віддавати у заставу). Зміни, які відбулися у правовому полі поземельних відносин, надали нові можливості економічно і політично впливовим шляхтичам для необмеженого збільшення своїх володінь, що спричинилося до часткового перерозподілу земельних володінь в середині корпорації волинської шляхти.

Як вважає дисертант, у межах Волині такі трансформаційні процеси можна детально простежити на прикладі Луцького повіту, як центрального повіту Волинського воєводства, оскільки тут представлена відносно задовільна джерельна база - земські актові книги, які, до речі, в контексті даної теми не були предметом систематичного опрацювання і, зазвичай, використовувалися в працях істориків принагідно.

Отже, наукова значущість теми дисертаційного дослідження очевидна. Адже при опорі на адекватний дослідницький інструментарій, її розробка дає можливість предметно з'ясувати кількісні і якісні показники обігу шляхетських земельних володінь та особливості їхнього перерозподілу серед луцької шляхти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з плановою темою відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України “Українське суспільство доби середньовіччя - початку Нового часу: політичні, соціальні, економічні, правові, міжконфесійні взаємини, соціокультурні уявлення та ціннісні системи” (державний реєстраційний № 0103U003921).

Об'єктом дослідження є обіг земельної власності волинської шляхти та процес перерозподілу земельних володінь між різними групами шляхетського стану.

Предмет дисертаційної роботи складають угоди-трансакції, що здійснювалися волинською шляхтою в межах Луцького повіту у 1566-1599 рр.

Територіальні та хронологічні межі дослідження зумовлені існуванням повіту як адміністративно-територіальної одиниці ВКЛ (після 1566 р., - Речі Посполитої). В його межах зберігалася юрисдикція традиційних замкових судів і поширювалася на новостворені в ході реформ 1564-1566 рр., інституції, а також відбувалося функціонування регіональних шляхетських зборів - повітових сеймиків. Отже, Луцький повіт являв собою цілісне адміністративно-територіальне утворення, в межах якого відбувалося публічне життя місцевої шляхетської корпорації у всіх його проявах, що виправдано фокусує дисертаційне дослідження на тісно взаємопов'язані конкретно-історичні реалії. Зосередження уваги на Луцькому повіті значною мірою пояснюється його центральним статусом у Волинському воєводстві, а також станом джерельної бази: задовільною збереженістю луцьких актових книг земських судів.

Хронологічно дисертація охоплює період з 1566 року до 1599 року. Нижня хронологічна межа зумовлена часом проведення судово-адміністративних реформ 1564-1566 років у ВКЛ, в ході яких було запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ держави на воєводства і повіти, а також ухвалено ІІ Литовський (Волинський) Статут (1566 р.) - загальнодержавний правовий кодекс, згідно з яким регламентовано правовідносини у сфері земельної власності та володіння шляхетського стану. Верхня хронологічна межа (1599 р.) окреслює певний історичний етап після реформаційних перетворень, які засвідчили якісний “зсув” у шляхетському землеволодінні регіону, що розглядається, а саме - досить суттєвий перерозподіл земельних володінь волинської шляхти на рівні двох поколінь. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу луцьких актових книг земських судів дослідити особливості обігу земельних володінь волинської шляхти в межах Луцького повіту. Для досягнення поставленої мети дисертант поставив перед собою такі основні завдання:

- оцінити зміни, що відбулися в територіально-адміністративному устрою ВКЛ після реформ 1564-1566 року, а також особливості економіки і соціальної структури населення Луцького повіту;

- з'ясувати правові процедури та визначити типи операцій із шляхетською земельною власністю;

- окреслити склад осіб, втягнутих в операції із земельною власністю шляхти у Луцькому повіті, та проаналізувати динаміку укладення контрактів;

- дослідити величину і ціну обігової власності;

- дати оцінку формам і методам ділової активності учасників укладення контрактів у сфері обігових поземельних операцій;

- визначити ступінь перерозподілу земельних володінь луцької шляхти на кінець XVI ст.

Методи дослідження. В процесі розробки теми дисертації автор залучив системний підхід щодо вивчення соціально-економічних явищ, залучаючи загальнонаукові методи аналізу і синтезу й керуючись принципом історизму. В роботі застосовано:

- хронологічний метод для відтворення послідовності подій;

- статистичний метод обрахунку інтенсивності укладення трансакційних договорів та аналізу динаміки обігу земельних володінь шляхти;

- метод збору даних з актових книг;

- порівняльно-історичний метод зіставлення загального та особливого в процесах аграрного характеру на інших територіях.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській історіографії на основі луцьких актових книг земського суду 1566-1599 рр., досліджено особливості обігу земельних володінь волинської шляхти в межах територіально-адміністративної одиниці - Луцького повіту, що дає змогу по-новому, з опорою на вивірені дисертантом об'єктивні показники, оцінити як політичні і соціально-економічні наслідки для волинської шляхти судово-адміністративних реформ 60-х рр. XVI ст., та Люблінської унії 1569 р., так і з'ясувати визначені ними реальні вектори історичної еволюції панівного стану тогочасного українського суспільства. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали, положення та висновки можуть бути використані при розробці широкого кола питань з історії ранньої модерної України та країн Центрально-Східної Європи, створенні вузівських курсів і навчально-методичних посібників з соціально-економічної історії, при підготовці узагальнюючих і монографічних наукових праць, історично-краєзнавчих дослідженнях, а також у викладацькій роботі.

Апробація результатів дослідницької роботи проводилася на засіданнях відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України, а також міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях:

- IV міжнародна наукова конференція молодих вчених та студентів “Нації та міжнаціональні відносини в історії людства очима молодих дослідників” (м. Донецьк, 19-20 березня 2003 р.);

- ІІІ та IV міжнародна конференція молодих вчених “Україна і Польща: шлях до європейської співдружності” (м. Тернопіль, 16-17 травня 2002 р., 15-16 травня 2003 р.);

- Всеукраїнська науково-практична конференція “І Сангушківські читання” (м. Славута, 15-16 січня 2003 р.);

- ІІ міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (м. Камянець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.);

- Всеукраїнська наукова конференція “Селянство півдня України: історія і сучасність” (м. Миколаїв, 28 листопада 2003 р.);

- III та IV Міжнародні молодіжні наукові конференції “Історія науки і техніки” (м. Санкт-Петербург, 2-4 грудня 2003 р., 6-8 грудня 2004 р.);

- Міжнародна наукова конференція “XXI століття: актуальні проблеми історичої науки” (м. Мінськ, 15-16 квітня 2004 р.);

- V Міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених “Історія і політика у кількісних вимірах: очима молодих дослідників” (м. Донецьк, 14-15 травня 2004 р.);

- Міжнародна наукова конференція “Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha” (“Перший Литовський Статут та його епоха”) (м. Вільнюс, 15-16 вересня 2004 р.);

- Міжнародна наукова конференція “Україно-польські стосунки в українському і польському джерелознавстві та історіографії” (м. Херсон, 17-18 вересня 2004 р.);

- Міжнародна наукова конференція “Етноцентризм і толерантність: альтернативи соціальної еволюції” (м. Іжевськ, 6-8 грудня 2004 р.).

Структура роботи зумовлена метою, завданням і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг тексту дисертації - 192 с., у тому числі основний текст - 168 с. Список використаних джерел та літератури становить 14 с. (177 бібліографічних позицій). Додатки складають 11 с. (14 діаграм і 2 таблиці).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обгрунтовується вибір теми, її територіальні та хронологічні рамки, визначається актуальність обраної проблематики, викладені мета, завдання, наукова новизна, теоретична і практична значущість дисертації, розкрито історіографію та джерельну базу дисертаційної роботи.

Історіографія проблеми. Питання обігу земельних володінь волинської шляхти в межах Луцького повіту як спеціальна тема, пов'язана з дослідженням соціально-економічних процесів на українських землях у складі ВКЛ і Речі Посполитої з другої половини 60-х рр. і до кінця XVI ст., досі ще не ставилася в історіографії. По суті ця проблема залишилася на периферії уваги українських, польських та литовських істориків. А проте це не означає, що в історіографії зовсім немає ґрунтовних праць, у яких розглядаються дотичні до теми даної дисертації питання. Існують всі підстави стверджувати, що наявні розробки істориків у царині вивчення соціально-економічних процесів, права, станової структури та політико-адміністративного устрою ВКЛ і Речі Посполитої в період, який розглядається, створили сприятливий ґрунт для успішного розв'язання поставлених у даній роботі наукових завдань. У цьому зв'язку можна вирізнити кілька найважливіших історіографічних напрямів, насамперед, пов'язаних з дослідженням землеволодіння, зокрема, шляхетського, а також правових аспектів соціально-політичної та соціально-економічної історії ВКЛ, Речі Посполитої та країн Центрально-Східної Європи.

Стосовно порівняно нечисленних робіт, у яких висвітлено проблеми землеволодіння і котрі прислужилися дисертанту з огляду на опредметнені в них загальні дослідницькі підходи, концептуальні ідеї та важливу для порівняльно-історичного аналізу фактологічну канву, потрібно назвати, насамперед, працю М. Владимирського-Буданова “Заставное владение”, опубліковану 1911 р., як передмова до одного з томів Архіву ЮЗР. Автор цієї фундаментальної розвідки на широкій джерельній базі розкрив основні історико-правові аспекти функціонування та еволюції заставного володіння на українських землях XV-XVIII ст. Загалом можна стверджувати, що проблематика, пов'язана з вивченням питань шляхетського землеволодіння, в українській історіографії розроблена недостатньо. Про це красномовно свідчить як брак публікацій на цю тему, так і відсутність систематичної дослідницької роботи в зазначеній царині.

Лише окремі аспекти (нерідко на рівні ескізних згадок) шляхетського землеволодіння розглядалися у працях В. Пічети, О. Барановича, І. Бойка, Д. Мишка, А. Гурбика. Роботи цих істориків прислужилися дисертанту при з'ясуванні соціально-політичних та соціально-економічних процесів, що мали місце на українських землях у XVI - першій половині XVII ст. Зокрема, В. Пічета простежив вплив аграрної реформи на шляхетське землеволодіння. А. Гурбик детально проаналізував особливості реформування аграрного сектору на українських землях в середині XVI ст. В іншій своїй роботі А. Гурбик дослідив еволюцію соціально-територіальних спільнот середньовічної України XIV-XVI ст. Серед іншого, він розкрив особливості формування селянських господарств, а також охарактеризував взаємовідносини між шляхтичами та їхніми підданими. Д. Мишко, О. Баранович та І. Бойко, попри ідеологічні рамки, за межі яких не міг вийти радянський історик-медієвіст, у своїх монографіях на основі великого фактичного матеріалу намагалися докладно висвітлити розвиток сільського господарства, ремесел, промислів, торгівлі, а також проаналізувати поземельні відносини різних груп населення. Більш пізньому періоду (XVIII ст.) присвячена монографія О. Гуржія, в якій, однак, вельми цінними є теоретико-методологічні напрацювання стосовно питань землеволодіння та землекористування. В. Собчук значну увагу приділив дослідженню соціально-економічних та генеалогічних аспектів шляхетського землеволодіння на території Кременецького повіту Волинського воєводства у XVI ст.

Порівняно кращим є стан вивчення питань шляхетського землеволодіння у польській історіографії. Привертають увагу праці, в яких висвітлювалися проблеми реконструкції земельних володінь різних груп населення. Зокрема, Л. Поляшевський зробив реконструкцію шляхетського землеволодіння в межах Каліського воєводства у XVI ст., а М. Біскуп - Хелміньського та Мальборського воєводств у другій половині XVI ст.

Особливо потрібно вирізнити роботи польських істориків Х. Лашкевича та А. Пошьпєха, що є тематично близькі до дисертаційної роботи і становлять неабиякий науковий інтерес як з огляду на можливість здійснення на їх основі порівняння моделей шляхетського землеволодіння різних регіонів Речі Посполитої, так і аналізу застосованого істориками дослідницького інструментарію. Так, у монографії Х. Лашкевича досліджено торговельні операції із земельними володіннями хелміньської шляхти в другій половині XVII ст. A. Пошьпєх об'єктом своєї праці обрав обіг шляхетських земельних володінь у Каліському повіті кінця XVI - середини XVII ст. Подібне дослідження (з акцентом на генеалогічний аспект проблеми), присвячене перемешльській шляхті XIV-XVI ст., зробив російський історик С. Пашин.

Значний внесок польські вчені зробили у вивчення правових аспектів шляхетського землеволодіння (Я. Матушевський, Я. Адамус, Ю. Бардах П. Домбровський, Б. Лесіньський).

Важливим аспектом шляхетського землеволодіння у ракурсі соціально-станової проблематики є вивчення питань кланової організації та клієнтарно-патрональних відносин, що безпосередньо впливали на можливості формування та розширення володінь привілейованими станами Центрально-Східної Європи. Ці проблеми висвітлено в роботах польських істориків А. Мончака, Я. Куртики, У. Августиняк.

Соціально-політичні аспекти дисертаційної теми представлені у фундаментальній роботі М. Грушевського “Історія України-Руси” (т. VI), де підсумовано та синтезовано здобутки дореволюційної історіографії цього періоду. Значний вклад у дослідження проблеми формування панівного соціального стану в українському суспільстві XIV-XVII ст., внесла монографія Н. Яковенко, в якій на основі широкого комплексу джерел предметно розкрито ґенезу тогочасної соціальної еліти, що монопольно володіла політичними, майновими та особистими правами. Дисертант у своїй роботі спирався на розроблену Н. Яковенко структуру груп і прошарків привілейованого стану.

Висвітлення питань політичного та територіально-адміністративного устрою українських земель знайшли місце в ґрунтовних працях М. Любавського С. Кутшеби. Значний внесок у вивчення повітово-сеймикового устрою зробили російські медієвісти І. Лаппо та М. Максимейко. Серед сучасних українських дослідників потрібно вирізнити роботи М. Крикуна, в яких він, відштовхнувшись від здобутків історіографії у своїй дослідницькій царині, а також на широкій базі архівних джерел дослідив територіально-адміністративний устрій українських земель упродовж XV-XVIII ст.

З'ясовуючи загальну господарську ситуацію у регіоні, що досліджується, дисертант використав спостереження О. Барановича, О. Компан, П. Саса та А. Зайця, праці яких присвячені розвитку українських міст XV-XVII ст.

Соціально-економічні аспекти дисертаційної роботи відображено у дослідженні білоруського вченого М. Довнар-Запольського. Автор вичерпно змальовує державне господарство ВКЛ за часів правління династії Ягелонів і, зокрема, що важливо для нашої роботи, розглянув відношення різних верств населення до землеволодіння і земської служби. В роботі регіонального спрямування польського вченого О. Яблоновського розглянуто питання соціально-економічного розвитку Волині та Поділля XVI ст.

Заслуговують на увагу праці, присвячені соціально-економічній історії Речі Посполитої та країн Центрально-Східної Європи. Загальнотеоретичні питання, які стосуються економічних процесів, що мали місце у період середньовіччя та раннього Нового часу, розробляли в основному польські, менше американські та західноєвропейські дослідники (Є. Топольський, В. Куля, Я. Рутковський, М. Мацієвський, Н. Чировський, К. Ціполла, А. Джонсон, Г. Камен, М. Гутман, Г. Міскімін, Й. Вріез).

Джерельна база дослідження складається з комплексу документів судово-адміністративних установ Волинського воєводства (земські та гродські суди). Така документація відклалася у вигляді книг, назва яких в літературі закріпилися як актові книги.

Після судово-адміністративних реформ 1564-1566 рр., коли були утворені гродські та земські суди, ці книги стали називатися гродськими і земськими актовими книгами. Для вивчення внутрішньої історії українських земель XVI ст., зазначені книги є чи не єдиним масовим джерелом із соціально-економічної та соціально-правової історії.

Згідно з класифікацією джерельної бази історії України XVI-XVII ст., урядові книги належать до документальних текстів приватноправового та публічно-правового змісту. Саме документи приватноправового характеру, за допомогою яких можна відобразити особливості обігу земельних володінь шляхти, стали предметом дисертаційного дослідження. Це угоди купівлі-продажу, дарування, застави, оренди, обміну. Укладаючи відповідні договори, шляхтичі оформляли письмові документи, копії яких вносили до урядових книг. Така правова процедура отримала назву “запис”, без неї будь-які угоди приватноправового або публічно-правового змісту не набували юридичної сили. За потреби, учасник договору міг отримати копію угоди вже із актової книги - так званий “випис”, який також мав юридичну силу оригіналу.

Тексти записів і виписів поземельних операцій становлять левову частку всіх документів актових книг земських судів і приблизно третину аналогічних документів з судів. Значна документальна репрезентативність актів поземельного характеру дає можливість кваліфікувати їх як масові джерела.

Дисертаційна робота в джерельному вираженні спирається насамперед на актові книги Луцького суду, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, ф. 26, оп. 1, спр. 1-13, 62, Ф. 25, оп. 1, спр. 8-19, 21-27, 29, 31-32, 34, 37-40, 43-46, 48, 50, 53-55, 57, 459-460. Документи зазначених книг стали предметом суцільного дослідження із застосуванням статистичного методу.

Автор дисертації також використав матеріали Інституту Рукопису Національної Бібліотеки України та Архіву Головного Актів Давніх у Варшаві, а також опубліковані джерела з книг “Литовської Метрики”, “Архіву ЮЗР”, “Актів ЮЗР”, “Волинських грамот”, “Торгівлі на Україні”, “Џrуdіa dziejowe”.

Перший розділ - “Політико-адміністративний устрій, особливості економіки та соціальна структура населення Луцького повіту (друга половина XVI ст.)” складається з трьох підрозділів. У ньому розглянуто судово-адміністративний устрій і територіальні межі Луцького повіту на другу половину XVI ст., а також проаналізовано особливості економіки та соціальної структури регіону.

За результатами судово-адміністративної реформи 1564-1566 рр., поряд з іншим, було утворено Луцький повіт, який отримав статус центрального повіту Волинського воєводства. У ньому, як і в решті повітів ВКЛ, запроваджувалися регулярні засідання місцевої шляхти на сеймиках, розпочали свою діяльність земські, суди, до складу яких увійшли нові урядники.

Роботу новостворених органів місцевого (повітового) самоврядування, компетенція яких поширювалася лише на територію повіту, регулювали положення ІІ Литовського статуту 1566 р. Територіальні межі Луцького повіту, який за площею був найбільший у Волинському воєводства, істотно не змінилися з дореформеного періоду - вони були уточнені після проведення розмежувань кордонів повітів і воєводств у 60-х рр. XVI ст.

У другому підрозділі здійснено аналіз структури шляхетського землеволодіння за матеріалами поборового реєстру Волинського воєводства за 1570 р. Згідно з даними реєстру, в структурі поземельних відносин на території Луцького повіту найбільша частка припадала на землеволодіння, а королівське і церковне було незначне. Основні володіння сконцентрувалися у представників заможної шляхти, котрі володіли понад 70% усіх володінь. Таке значне зосередження земельної власності в руках невеликого кола заможної шляхти простежується лише на Волині й не характерне для інших регіонів Речі Посполитої та ВКЛ.

Зроблений в останньому підрозділі огляд природно-географічних умов та особливостей економіки засвідчив значний потенціал господарської структури регіону, що досліджується. Природні умови відігравали істотне значення в історії заселення та економічного освоєння і використання зазначеної території. Зокрема, на півночі повіту розташовувався комплекс озер та річкових заплав, що набагато зменшував можливості розвитку сільськогосподарських галузей та заселення краю. Відповідно, тут була найменша кількість поселень та найнижчий середній коефіцієнт густоти населення. Південна ж частина повіту була більш сприятлива для ведення сільськогосподарського виробництва, особливо зернового, і мала вигідне стратегічне розташування. Тут проходили основні транспортні магістралі, що вели до Західної Європи. Відповідно у цій частині повіту розташовувалася і більше поселень сільського і міського типу, а також концентрувалася переважна більшість населення. В цей час в економіці повіту провідне місце займало сільське господарство. Основними галузями сільськогосподарського виробництва були землеробство і тваринництво, побічними - промисли з переробки зерна і продуктів тваринництва, бджільництво, рибальство та інші промисли, а також сільське ремесло. Значного розвитку набуло млинарство, чому сприяла наявність у повіті густої мережі річок, а також гуральні, броварні, медоварні, виробництво поташу, селітри, скла. Активно розвивалася внутрішня і міжрегіональна торгівля. Мало місце також і негативні фактори в розвитку економіки регіону, такі як часті татарські набіги, шляхетські маєткові наїзди, пожежі, поширення різноманітних пошестей і хвороб тощо.

У другому розділі - “Правові процедури і типи операцій із шляхетською земельною власністю”, що складається з трьох підрозділів, розглянуто правові засади шляхетського землеволодіння за нормами ІІ Литовського Статуту 1566 р., а також охарактеризовано типи поземельних контрактів. ІІ Литовський (Волинський) Статут низкою артикулів визначав економічні умови шляхетського землеволодіння. Ним закріплювалися права і норми, за якими повинні були здійснюватися контракти із земельною власністю. У порівнянні зі Статутом 1529 р., Статут 1566 р., скасував усі обмеження на розпорядження приватними володіннями, тобто скасовувалася норма стосовно права продажу лише 1/3 частини маєтків, а 2/3 віддавати у заставу.

З кінця XV ст. і, особливо, в XVI ст., у зв'язку з розвитком та активізацією товарно-грошових відносин поширюється купівля-продаж, обмін, застава і оренда маєтків. Це вимагало оформлення численних маєткових актів. Великокнязівська та королівська канцелярія вже не могли справитися з цим завданням. Тому документи на маєтки - купчі, закладні, орендні, обміни, дарчі, складені самими землевласниками або за участю місцевих властей (старост, воєвод, земських урядів), набували повного юридичного права і значущості нарівні з королівськими грамотами, що і було закріплено у нормах Статуту 1566 р. В результаті розгляду основних типів маєткових актів, завдяки яким уможливлювався практичний обіг шляхетської земельної власності, відзначено, що укладення зазначених вище контрактів було головною умовою здійснення трансакційних операцій із земельною власністю. Без укладення подібного договору такий контракт не мав юридичної сили і визнавався як такий, що порушив публічно-правову процедуру.

В останньому підрозділі показано як інтенсивність укладення договорів із земельною власністю залежала від сезонних циклів сільськогосподарського життя. Так, найбільша кількість з усіх контрактів у період, що досліджується, припала на літо (29 % усіх угод), час по завершенню жнив, та осінь (27,6 % усіх угод). Вплив сезонної активності яскраво появилася при укладенні заставних та орендних угод, що припадали на літо-осінь, тоді як контракти з купівлі-продажу відбувалися навесні-влітку. Прикметне, що внесення договірних умов до актових книг великою мірою визначалося графіком роботи земських судових канцелярій. Загалом юридичне оформлення контрактів із земельною власністю найінтенсивніше відбувалося навесні, восени та взимку, оскільки саме на ці сезони припадали сесії земського суду. Причому відповідні правові процедури, як правило, передбачали певну паузу між укладенням угод та внесенням їх до актових книг, яка могла сягати від кількох днів до року.

Третій розділ - “Динаміка укладення контрактів та їхні суми” містить два підрозділи та п'ять параграфів. У ньому проаналізовано кількісні та цінові показники укладення контрактів шляхтою Луцького повіту. Дисертантом встановлено, що протягом періоду, що досліджується, на території Луцького повіту було здійснено 1091 угода-трансакція із земельною власністю. З них 379 припали на контракти купівлі-продажу, 196 - дарчі, 14 - угоди обміну. В даному випадку йдеться про групу договорів, при укладенні яких відбувалося повне відчуження земельної власності. Як показують підрахунки, такі угоди склали понад половину з усіх укладених контрактів (589 договорів, або 53,9 %). Можна вирізнити ще одну групу договорів, за якими відбувалося часткове відчуження земельної власності. До цієї групи належить 474 застави і 28 оренд, тобто разом 502 угоди, або 46,1 % від усіх оформлених договорів.

Щоб виявити об'єктивні закономірності, які мали місце при укладенні контрактів із шляхетською земельною власністю в Луцькому повіті, автор дисертаційного дослідження проаналізував відповідну статистику під певним кутом зору, а саме: орієнтуючись на хронологічно мінімальні періоди з амплітудою у п'ять років, впродовж яких міг відбутися певний економічний цикл в межах даного регіону, а також на середньо-термінові хронологічні періоди ділової активності з циклом у десять років.

Аналіз динаміки контрактів за 5-річним циклом ділової активності показав, що якщо протягом перших чотирьох 5-річних циклів почергово спостерігаються спади зростання кількісних показників, які відображають доволі млявий стан економіки Луцького повіту, то в подальшому картина змінюється. Протягом наступних трьох 5-річних циклів виразною стає тенденція до поступального збільшення кількості укладених контрактів, що вказує на істотне пожвавлення торговельних операцій наприкінці століття. Потрібно наголосити на тому, що зазначені особливості обороту шляхетських земельних володінь зумовили не лише і не стільки законодавчими нормами, які регулювали дану сферу, або суто потенційними можливостями і запитами регіональної економіки. Реальний і вельми значний вплив (як гальмуючий, так і стимулюючий) на цей оборот справляла поточна політична ситуація в державі: у періоди політичної нестабільності укладалася порівняно мала кількість поземельних контрактів, тоді як у “спокійні” роки відбувалося зростання як кількісних, так і якісних показників обігових операцій.

Аналіз контрактів із земельною власністю за 10-річними циклами ділової активності дав змогу встановити тенденцію до поступового збільшення відповідних кількісних показників. Причому в другому 10-річному циклі відбулося деяке зростання цих показників, пов'язане, головно, з подоланням так званого періоду великого без королів, тобто виходом держави з політичної кризи. Характерно, що більшість контрактів з повним відчуженням власності волинська шляхта уклала у 80-90-ті рр., тоді як у середині 70-х рр., в роки політичної нестабільності, кількість подібних договорів була помітно менша.

У другому підрозділі здійснено дослідження частоти укладення угод та ціни обігової власності, яке показало, що протягом другої половини XVI ст., економічна кон'юнктура в Луцькому повіті залишалася загалом стабільна. Певне пожвавлення у цій сфері простежується за 10-річним циклом ділової активності, тоді як за 5-річними циклами впадає в очі часто повторювана періодичність зростання і спаду фінансово-господарської діяльності шляхтичів. Симптоматично, що стосовно величини обороту більшу питому вагу мали заставні контракти, а не на угоди купівлі-продажу, що дає змогу додатково аргументувати висновок про більш інтенсивний обіг земельних володінь луцької шляхти на умовах часткового відчуження. Згідно з аналізом ціни на обігову власність встановлено, що відповідні ціни у Луцькому повіті протягом періоду, що досліджується, залишилися відносно стабільні.

У четвертому розділі - “Суб'єкти угод у сфері шляхетського землеволодіння та зміни у структурі останнього”, що складається з двох підрозділів, - досліджуються економічні процеси, пов'язані з обігом земельних володінь луцької шляхти з поправкою на фактор соціально-станової зумовленості. Встановлено, що з-поміж усіх учасників обороту земельної власності та володінь на князівську групу припадає 7,6 %, панський прошарок - 15,2 %, шляхтичів - 75,1 %. Найбільш активними у сфері укладення трансакційних угод (йдеться про екстенсивні показники - з огляду на загальну кількість учасників угод-трансакцій і число укладених ними таких договорів) виявилися шляхтичі. Частка їхніх поземельних операцій становила 53 % від усіх укладених контрактів. Відповідно на панську групу припало понад 30 %, а на князівську - 13,6 %. Тим часом всередині окремих станових прошарків серед суб'єктів зазначених угод існували такі співвідношення: в середньому один представник князів уклав 3,4 договори, панів - 4,2, а шляхти - 1,3. Обрахунки показників балансу набуття та втрати володінь репрезентантами різних соціально-станових груп засвідчують більшу активність панів і князів порівняно з шляхтою.

Досліджено, що фінансові можливості представників кожної з груп, що розглядаються, істотно різнилися: в середньому на одного представника князівської групи припадав грошовий оборот величиною у 3856 кіп грошів, панів - 2198 кіп грошів, шляхти - 650 кіп грошів. Загалом за кількістю угод, що припадали на одну особу та величиною грошових витрат на оформлення відповідних договорів, представники князів і панів значно переважали контрактантів з числа шляхтичів. Обігові операції із земельними володіннями серед князівської групи найактивніше здійснювали “княжата головні”, натомість представники “княжат-повітників” не мали таких значних фінансових можливостей. Щодо економічної діяльності представників панського прошарку, то на ній істотно позначилася залежність капіталу від влади і навпаки. Перевага маєткових та економічних позицій зберігалася за “шляхтою старожитною”, тобто панською групою, члени якої посідали уряди різних рівнів у повіті та воєводстві. Найскромнішими ж у цій сфері виявилися здобутки представників шляхти.

З 1570 р. до 1599 р., частка панських земельних володінь збільшилася в середньому на 4-5 % за рахунок зменшення володінь групи шляхтичів, а представники князівської групи утримали свій земельний фонд на однаковому рівні (45 % від загальної величини усіх володінь у повіті).

У “Висновках” узагальнюються основні результати роботи. Зроблено спробу синтезу основних дослідницьких сюжетів дисертаційного дослідження, що дає можливість показати різноманітні аспекти даної проблематики. Політико-правові реформи 60-х рр. XVI ст., у ВКЛ, укладення польсько-литовської Люблінської унії 1569 р. безперечно вплинули на соціально-політичну і правову ситуацію на українських землях, включених в результаті цього акту до Польської Корони, спричинивши, серед іншого, певні зміни у сфері землеволодіння та земельної власності привілейованої верстви модерного українського суспільства - шляхти. А проте системна інерція суспільства була настільки велика, що подолати її виявилося не під силу ініційованим центральною владою реформам. Через це впродовж понад трьох десятиліть по реформах 60-х рр. XVI ст., так і не відбулося радикальної ломки старої системи шляхетського землеволодіння як на Волині, так і в Луцькому повіті, де левова частка земельного фонду концентрувалася у руках шляхетського стану, а королівське і церковне землеволодіння було незначне.

Матеріали актових книг свідчать про те, що певне перегрупування маєтностей і володінь всередині шляхетського стану відбувалося в межах особливих юридичних процедур. Зазвичай укладення трансакційних договорів набирало форму купівлі-продажу, застави, дарування, оренди та обміну, тобто контрактів приватновласницького характеру.

В результаті опрацювання та аналізу низки зазначених вище договорів досліджено, що обіг шляхетської земельної власності і володінь в Луцькому повіті Волинського воєводства у другій половині 60-х рр. - наприкінці XVI ст., відбувався з циклічними спадами і підйомами, що дзеркально відображали стан політичної стабільності у державі. історіографічний реформа шляхта

Здебільшого він здійснювався у родинному колі та за підтримки зв'язків, живучість і дієвість яких проявлялася на всіх рівнях шляхетської корпорації. Головними “гравцями” на специфічному ринку шляхетського землеволодіння і маєтків були економічно могутні князі (Юрій Чорторийський, Юхим Корецький, Костянтин Острозький та ін.) і пани (Василь Гулевич, Іван Чаплич-Шпановський, Олександр Семашко, Іван Хрінницький та ін.). Причому фінансова спроможність останніх нерідко посилювалася за допомогою такого позаекономічного важеля, як використання в корисливих цілях повітових та воєводських урядів, що знаходилися у їхніх руках. Таким чином, політико-правові реформи 60-х рр. XVI ст., у ВКЛ, а також виникнення на підвладних йому українських землях нової політичної реальності у зв'язку з Люблінською унією 1569 р., до кінця XVI ст., навіть віддалено не вплинули на обіг земельної власності у Луцькому повіті до такої міри, щоб створити у ньому критичну масу кардинальних структурних змін. Водночас протягом періоду, що розглядається, стала визначатися тенденція до перерозподілу шляхетського землеволодіння за рахунок економічно слабшого станового прошарку шляхти.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Соціально-станова зумовленість шляхетських наїздів на Волині у другій половині XVI ст. // Український історичний журнал. - 2003. - № 4. - С. 103-111.

2. Правові основи шляхетського землеволодіння за Другим Литовським Статутом 1566 р. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2003. - Вип. 3.

3. Особливості кредитних операцій на Волині у другій половині XVI ст. // Український історичний збірник - 2002. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2003. - Вип. 5. - С. 71-77.

4. Судово-адміністративний устрій і територіальні межі Луцького повіту Волинського воєводства: фактор реформ у Великому князівстві Литовському 1564-1566 рр. // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький. - 2004. - Вип. 15. - С. 225-231.

5. Сезонні цикли укладення контрактів із земельною власністю шляхтою Луцького повіту Волинського воєводства в останній третині XVI століття // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Донецький національний університет. - 2004. - № 1 (19). - С. 11-16.

6. Частота укладення земельних контрактів між волинською шляхтою (за матеріалами Луцьких актових книг 1566-1599 рр.) // Український історичний збірник - 2003. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2004. - Вип. 6. - С. 85-102.

7. Шляхетське землеволодіння на українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої у XVI ст. (Луцький повіт Волинського воєводства): історіографічний аспект // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Вип. 16. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. - С. 42-47.

8. Цінові аспекти обігу земельних володінь волинської шляхти (за матеріалами Луцьких актових книг 1566-1599 рр.) // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2004. - Вип. 7. - С. 106-122.

Размещено на Allbest.ru