Українська еміграція Канади і США та національно-визвольний рух на західноукраїнських землях (1914–1923)

Конструктивною та вагомою була діяльність Українського Народного Комітету в США. У результаті звернень до президента В.Вільсона та заходів представників Комітету в конгресі українське питання знайшло розуміння серед загалу американського суспільства. Конгрес ухвалив резолюцію і президент підписав закон про відзначення в країні 21 квітня 1917 р. Українського Дня.

Діаспорні структури заклали підґрунтя для піднесення ідеологічної та організаторської роботи на підтримку Української Центральної Ради в Києві та УНР. Крах Австро-Угорської імперії, Першолистопадовий зрив у Галичині та Буковині, утворення ЗУНР та її злука з УНР обумовили нову хвилю національно-патріотичних настроїв еміграції. Під керівництвом Українського Народного Комітету в США й Українського Горожанського Комітету в Канаді продовжено збирання коштів, розгорнуто широкомасштабну пропаганду української проблеми та проведено дипломатичні акції. Делегації від українців-іммігрантів неодноразово зверталися до президента США та прем'єр-міністра Канади, парламентів і відомств закордонних справ цих країн із домаганням дипломатичного визнання УНР і ЗУНР. Це помітно вплинуло на американські, канадські та британські урядові кола під час розгляду українського питання на Паризькій мирній конференції, куди діаспора також надіслала своїх представників (кооптовані в склад офіційних делегацій УНР і ЗУНР).

З метою надання допомоги ЗУНР у боротьбі з агресією Польщі Січова організація українців Америки намагалася сформувати за океаном українські збройні формування - легіон кількістю 10 тис. вояків. Однак, на відміну від поляків, через спротив урядових кіл США і різних антиукраїнських сил цю акцію не реалізовано.

Поразка збройної боротьби за незалежність ЗУНР у 1919 р. обумовила перенесення головних зусиль еміграції на активізацію дипломатичних заходів і проведення масових акцій, спрямованих проти окупації Східної Галичини Польщею. В результаті широкомасштабної кампанії українців США і Канади уряди цих країн та їхні представники на міжнародних конференціях змушені були визнавати необхідність вирішення східногалицького питання. Цьому також сприяла еволюція зовнішньополітичного курсу уряду ЗУНР в екзилі від ідеї соборності до відстоювання незалежності Галицької держави. Його звернення до діаспори із закликами про політичну та матеріальну підтримку були сприйняті нею з зрозумінням, спричинивши проведення нових протестаційних акцій і кампанію збирання коштів на Позичку національної оборони.

Важливе значення для консолідації української діаспори мало перебування в 1921-1922 рр. у Канаді та США митрополита А. Шептицького. Його діяльність сприяла тому, що канадський уряд звернувся до Ліги Націй з перспективними пропозиціями щодо вирішення політичного статусу Східної Галичини.

Діяльності патріотичних сил протидіяли радянські партійні органи і спеціальні служби УСРР і СРСР. Їхня підривна, розкладова робота належним чином була організована та профінансована ЦК КП(б)У і Комінтерном. Шляхом відвертої демагогії та ідеологічних провокацій комуністичні структури підривали єдність дій української діаспори, дискредитували в її середовищі політику уряду ЗУНР в екзилі, перешкоджали кампаніям збирання пожертв, блокували дипломатичні акції за відновлення суверенітету ЗУНР.

Перехід на прорадянські позиції окремих громадсько-політичних діячів, виникнення і діяльність за підтримки радянських Москви та Харкова емігрантських комуністичних угруповань виснажували українську діаспору не лише в Східній Європі, а й у Північній Америці, сприяли вирішенню багатьох питань міжнародної політики на користь УСРР і СРСР. Для великого загалу не підготовлених до складних соціально-економічних і політичних умов життя на чужині емігрантів, заагітованих різними ліво- та праворадикальними програмами, ідеологіями, орієнтаціями нерідко чужих і ворожих для них сил, не виявилося єдиного національно-державницького центру, який би зміг організувати загалом аполітичні пролетаризовані маси і допомогти їм розібратись у складних етнополітичних обставинах поразки визвольних змагань в Україні. На перешкоді консолідації еміграції стала також її роз'єднаність за ідеологічними, соціально-політичними та релігійно-церковними ознаками.

Незважаючи на значні зусилля урядів і дипломатів УНР і ЗУНР, емігрантських громадсько-політичних організацій, великі європейські держави, а також США і Канада розглядали українське питання лише в контексті загальноросійських і польських проблем. Офіційна політика Білого дому під впливом повідомлень зі східноєвропейського театру воєнних дій у 1914-1920 рр. постійно варіювала, тому дипломатично-політичну позицію США щодо України можна визначити як неоднозначну та суперечливу, передусім після червня 1919 р. Канада як домініон Британської імперії у вирішенні української проблеми та східногалицького питання повністю підтримувала непослідовну позицію Лондона. Різко антиукраїнською виявилася політика Франції, котра взагалі не бажала розглядати будь-яких варіантів творення чи відродження ЗУНР; головну ставку Париж зробив на відродження міцної Польщі як антибільшовицького форпосту в Східній Європі. Не вдалося українській діаспорі створити анти-більшовицький блок з еміграційними об'єднаннями інших країн, зокрема Балтії.

Таким чином, морально-політична, дипломатична та матеріальна підтримка українською північноамериканською еміграцією національно-визвольної боротьби на західноукраїнських землях у 1914-1923 рр., хоч остання й не завершилася перемогою, мала велике значення, оскільки:

- забезпечила активну зовнішньополітичну діяльність уряду ЗУНР щодо захисту незалежності української держави;

- сприяла винесенню українського питання на міжнародну арену, обговоренню його на всіх повоєнних мирних конференціях за участю провідних держав світу;

- надала більше можливостей зруйнованому війнами (1914-1918 рр., 1918-1919 рр. і 1920 р.) краю відбудувати національне господарсько-фінансове та культурно-освітнє життя;

- суттєво вплинула на консолідацію української еміграції й активізацію її участі в суспільно-політичному і громадсько-культурному житті США та Канади;

- заклала міцне підґрунтя для сталих зв'язків діаспори з батьківщиною в усіх сферах життя, насамперед духовного, сприяла розбудові в Північній Америці українських Греко-католицької та Православної церков.

Основні публікації

1. Гуцал П. Сидір Голубович: штрихи до політичного портрета // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: історія. Випуск 8. - Тернопіль, 1999. - С. 53-55.

2. Гуцал П. Морально-політична і дипломатична підтримка українців СІІІА та Канади Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: історія. Випуск 1. - Тернопіль, 2005. - С. 267-273.

3. Гуцал П. Українська діаспора в США та визвольні змагання в Україні під час Першої світової війни // Сторінки історії: Збірник наукових праць. Випуск 21. - К.: Політехніка, 2005. - С. 36-50.

4. Гуцал П. Уряд Західно-Української Народної Республіки в екзилі та українська діаспора Північної Америки // Мандрівець. - 2005. - № 5. - С. 23-28.

5. Гуцал П. Славні дочки січового стрілецтва (Софія Галечко, Олена Степанів). Хоробрість і командирський хист (Сень Горук). Хорунжий народного прапора (Михайло Галущинський). Співець стрілецької звитяги (Левко Лепкий) // Історичний календар'98: Науково-популярний та літературний альманах. Випуск четвертий. - К., 1997. - С. 203-204, 255-256, 261, 356-357.

6. Гуцал П. Літописець XX століття (Ісидор Нагаєвський). Галицька руїна. Дослідник історії церкви і права (Микола Чубатий) // Історичний календар'99: Науково-популярний та літературний альманах. Випуск п'ятий. - К., 1998. - С. 145-146, 231-233, 351.

7. Гуцал П. Українська греко-католицька церква під час “Галицької руїни” 1914-1915 років // “Берестя-1596” в історичній долі українства: Матеріали всеукраїнської науково-богословської конференції. - Тернопіль, 1996. - С. 26-29.

8. Гуцал П. Славна сторінка в історії Тернополя // Тернопілля 97: Регіональний річник. - Тернопіль: Збруч, 1997. - С. 73-75.

9. Гуцал П. Священик та історик (Іриней Назарко) // Український церковно-історичний календар-2001. - К.: Церк.-істор. наук. т-во, 2001. - С. 97-98.

10. Гуцал П. Сидір Голубович - голова уряду ЗУНР // Тернопілля'98-99: Регіональний річник. - Тернопіль: Збруч, 2002. - С. 114-116.

11. Гуцал П. Акт Злуки УНР і ЗУНР. Армія УНР. Баран Степан. Бачинський Юліан. Брестський мирний договір 1918. Вітовський Дмитро. Галечко Софія. Голубович Сидір. Ґаллер Юзеф. Ґорук Сень. Державний секретаріат ЗУНР. Диктатор ЗУНР. Директорія УНР. Західно-Українська Народна Республіка // Тернопільський енциклопедичний словник. Том 1. А-Й. - Тернопіль: Збруч, 2004. - С. 32, 47-48, 79, 92-93, 184, 287, 326, 387, 446, 453, 481-482, 495, 496, 629-630.

12. Гуцал П. Капустянський Микола. Карманський Петро. Кедрин-Рудницький Іван. Коновалець Євген. Коструба Теофіл. Кучабський Василь. Липинський В'ячеслав. Микитюк Дмитро. Нагаєвський Ісидор. Омелянович-Павленко Іван // Тернопільський енциклопедичний словник: Том 2. К-О. - Тернопіль: Збруч, 2005. - С. 31, 38, 60, 159, 198, 264, 356, 509, 587-588, 674.

13. Гуцал П. Юліан Бачинський // Рада: Інформаційно-методичний вісник. - 2005. - № 8. - С. 56-59.

Размещено на Allbest.ru