Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ГОЛОКОСТ НА ТЕРИТОРІЇ КИЇВЩИНИ: ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Спеціальність: Історія України

Гончаренко Олексій Миколайович

Черкаси, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вступивши у ХХІ століття, Україна послідовно вирішує проблеми національно-культурного відродження. Позитивний імпульс, здобутий за роки державної незалежності, може отримати продовження лише за умови забезпечення в українському суспільстві рівності, поваги і взаємодопомоги всіх етнічних груп, які проживають на спільній території і для яких Україна є Батьківщиною. Формування суверенної державності, консолідація нації не лише як полі етнічної, а насамперед політичної спільноти, актуалізують необхідність наукових досліджень, які б розкрили причини, перебіг і наслідки конфліктів минулого, відокремили міфи та стереотипи, що склалися у суспільній свідомості, від реальних фактів, об'єктивно проаналізували минуле заради майбутнього суспільного прогресу.

Складовою частиною нацистського “нового порядку” в Україні стало тотальне знищення єврейського населення. Реалізація ідеологічного підґрунтя нацизму - доктрини расистського антисемітизму - спричинила, зрештою, істотні диспропорції в етнічному складі населення повоєнної України, втрати нею свого значного інтелектуального, соціокультурного, генетичного потенціалу.

Оголосивши євреїв своїми расовими та політичними супротивниками, німецькі окупанти прагнули скористатися пропагандистськими й ментальними стереотипами, негативними наслідками діяльності сталінського тоталітарного режиму, сформувати на цій основі колабораціонізм як масове соціально-політичне явище й використати представників інших етнічних груп для здійснення своїх расистських планів. Незважаючи на екстремальні умови нацистського окупаційного режиму, зазнаючи геноциду, український народ, за винятком обмеженої групи колаборантів, не став сліпим знаряддям в руках окупантів. Поряд з неспростовними фактами участі частини українців, росіян, білорусів, поляків у реалізації планів нацистів щодо знищення єврейського народу України, значна кількість громадян, ризикуючи життям, рятувала співвітчизників. Попри значну кількість літератури по темі недостатньо вивченим залишається комплекс проблем, пов'язаних з Голокостом. Вимагають уточнення етапи і терміни проведення геноциду, опір єврейського населення, регіональна специфіка цих акцій. У більшості наукових праць переважають описові методи подачі матеріалу, що не дозволяє глибоко проникнути в сутність проблеми. Невирішеність деяких теоретичних питань перешкоджає неупередженому висвітленню конкретно-історичних подій та їх кваліфікованій інтерпретації. Суспільна актуальність дисертаційного проекту диктується необхідністю гуманізації міжнаціональних стосунків, консолідації народів України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно науково-дослідницьких тем “Трансформація суспільно-політичних, економічних та культурних процесів в Україні під впливом воєнних подій. 1939-середина 40-х років” (номер держреєстрації - 0101U000624), “Євреї у міжетнічних взаєминах в регіонах України. ХХ сторіччя” (номер держреєстрації - 0100U004973), „Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни 1943-1945 рр.” (номер державної реєстрації 0104U003293), які розробляються відділом історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України.

Об'єктом дослідження є окупаційна політика нацистів в Україні.

Предмет дослідження - основні етапи, сутність та регіональні особливості політики Голокосту на Київщині як складової геноциду єврейського народу під час Другої світової війни.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період липень 1941 р. - березень 1944 р.

Нижня хронологічна межа обумовлена початком окупації Київщини, а нижня - її закінченням, що узгоджується із загальноприйнятою у вітчизняній історіографії періодизацією Другої світової війни та окупації України. Територіальні рамки дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються Київської області станом на 1941 рік, на території якої геноцид щодо євреїв набув особливо широких масштабів.

Мета роботи - на основі виявленого комплексу джерел, досягнень історіографії об'єктивно вивчити політику Голокосту на території Київщини в окреслений період.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:

- з'ясувати стан наукового вивчення проблеми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;

- проаналізувати форми, методи та ефективність ідеологічного впливу нацистських пропагандистських служб на населення окупованої території Київщини;

- дослідити регіональні особливості геноциду єврейського населення на території Київщини, спів ставити їх із загальними тенденціями, характерними для реалізації політики Голокосту в окупованій Україні;

- виявити безпосередніх виконавців ліквідаційних акцій та їхніх посібників;

- визначити мотиви участі різних соціальних груп населення Київщини як в анти єврейських заходах окупантів, так і у порятунку жертв геноциду;

- вивчити участь єврейського населення Київщини в антинацистському русі Опору та спротиві політиці геноциду;

- з'ясувати кількість жертв політики Голокосту на Київщині, демографічні наслідки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

- вперше у вітчизняній історіографії геноцид єврейського населення як складова політики Голокосту на Київщині став об'єктом спеціального наукового вивчення;

- до наукового обігу введено раніше невідомі джерела та матеріали;

- визначено загальні тенденції політики Голокосту в Україні та їхня специфіка на Київщині;

- комплексно проаналізовано заходи нацистських окупантів на Київщині;

- вивчено ставлення неєврейського населення регіону до політики Голокосту.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, висновки, введені до обігу документи й матеріали суттєво доповнюють сучасні знання з політики Голокосту в України, а також можуть залучатися при написанні наукових праць з історії Другої світової війни, розробці шкільних та вузівських курсів і спецкурсів із історії України вказаного періоду.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України, апробовано у доповідях на Міжнародній науковій конференції “Голокост в Україні у регіональному і загальнолюдському вимірі”:

- до 60-річчя трагедії Янівського концтабору у Львові (м. Львів, 18-20 листопада 2003 р.);

- Міжнародній науково-практичній конференції “Regional History: Research and Aspects” (Daugavpils, Latvia, 30.09.2004);

- Всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ та ХХІ століттях” (м. Вінниця, 28-29 жовтня 2004 р.);

- Міжнародній науковій конференції “Незабутні сторінки історії нашого народу” (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників) (м. Київ, 17 грудня 2004 р.);

- IV міжнародній науковій конференції з історії Голокосту: “Наслідки Другої світової війни та Голокосту в Україні. Перше післявоєнне десятиріччя” (4-6 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ);

- Міжнародній міждисциплінарній науковій конференції з іудаїки “Сефер” (м. Москва, 1-3 лютого 2005 р.);

- Науково-краєзнавчій конференції “Черкащина в контексті історії України” (7 квітня 2005 р., м. Черкаси);

- Всеукраїнській науковій конференції “Друга світова війна і доля народів України” (23-24 червня 2005 р., м. Київ);

- Міжнародній науковій конференції “Друга світова війна: український вимір” (до 60-річчя закінчення Другої світової війни)” (29 вересня 2005 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення й висновки дослідження викладено у 13 публікаціях, з яких 5 - у виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг публікацій - 7,1 друкованих аркушів (з них 2,6 - у фахових виданнях).

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями проблемно-хронологічним принципом дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, 2 додатків. Загальний обсяг роботи - 270 сторінки, з них основного тексту - 179 сторінок, літератури і джерел - 55 сторінки (455 позицій), додатків - 34 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи.

Перший розділ - “Стан наукового опрацювання, джерельна база та методологія дослідження” - структурно поділяється на 3 взаємопов'язані підрозділи. Перший - “Історіографічний огляд” містить аналіз наукової літератури з теми, яка умовно поділяється на радянську, сучасну вітчизняну та зарубіжну. Проблеми Голокосту в Україні загалом та на Київщині зокрема не були предметом ґрунтовних досліджень історичної науки в СРСР протягом усього її післявоєнного розвитку. До початку 90-х років ХХ ст. у радянській історіографії вони вивчалися побіжно і лише у загальному контексті історії Другої світової війни.

Початковий етап вивчення обраної нами для дослідження теми пов'язаний з підготовкою в СРСР матеріалів про злочини нацистів, вчинені на окупованій ними території УРСР. Радянський уряд, використовуючи їх для впливу на світову громадську думку і готуючись до судових процесів проти нацистських військових злочинців сприяв початку вивчення теми геноциду єврейського населення. Проте її опрацювання було детерміновано завданнями зовнішньополітичного характеру, а тому за умов наростання політики державного антисемітизму в СРСР та особистою позицією Й. Сталіна в перші післявоєнні роки було згорнуто. Процеси лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР, що розпочалися після розвінчання культу особи Й. Сталіна, не внесли відповідних змін у радянську історіографію з цієї теми. Разом із тим, саме в цей період проводяться дослідження, об'єктами яких стають рух Опору, знищення нацистами мирного населення УРСР тощо. Проте в спеціальних роботах, присвячених проблемі окупаційного режиму в УРСР, зокрема на території Київщини, ця тема замовчувалася, фактично розчиняючись у загальному викладі геноциду проти мирних громадян. Лише М. Коваль та Т. Першина у своїх працях звернулися до окремих аспектів геноциду єврейського народу. Таким чином, до початку 90-х років ХХ століття був відсутнім комплексний підхід при вивченні теми Голокосту в Україні. Радянська історіографія розглядала проблему геноциду євреїв контекстуально та фрагментарно і передусім мала на меті показати звірства нацистів щодо всіх категорій населення.

М. Коваль одним із перших присвятив спеціальне дослідження проблемі Голокосту. Констатуючи недостатній рівень теоретичного опрацювання цієї багатопланової і складної теми, він акцентував увагу на таких її аспектах, як вплив злочинів сталінського режиму на політизацію взаємовідносин між українцями та євреями, спроба окупантів втягнути в анти єврейські акції місцеве населення, його участь в порятунку жертв нацистів. Протягом 90-х років ХХ століття вітчизняними науковцями здійснено ряд досліджень як на регіональному, так і загальноукраїнському рівнях. Ф. Левітасом та А. Подольським захищено перші в СНД докторська і кандидатська дисертації з проблем Голокосту в Україні. А. Подольський окреслив загальні контури проблеми, охарактеризувавши основні етапи, форми і методи геноциду євреїв України. Ф. Левітас у монографії, на основі широкої джерельної бази проаналізував становище євреїв у роки нацистської окупації України, висвітив їхню участь у русі Опору й акції солідарності з боку місцевого населення. Важливе місце в дослідженні відведено критиці нацистських ідеологем щодо значної ролі євреїв в організації Голодомору 1932-1933 рр., в Україні, їхній участі в злочинах сталінського режиму.

Останнім часом з'явився ряд праць, автори яких на основі раніше невідомих джерел з'ясовують різні аспекти Голокосту. Так, наприклад, кількісні втрати єврейського населення УРСР на основі оригінальних німецьких джерел вивчає О. Круглов, Я. Хонігсман та Ф. Винокурова досліджують регіональні особливості Голокосту у західних областях України на Вінничині. Ж. Ковбі, вдалося спростувати стереотипи, що стосувалися участі українців в анти єврейських акціях. С. Єлисаветський, залучивши раніше невідомі архівні матеріали, розкрив участь євреїв у радянському антинацистському русі Опору.

Осмислення подій Голокосту активно здійснюється дослідниками і зарубіжними істориками. Проте закритість та недоступність для західної історіографії матеріалів із вітчизняних архівів обмежили коло їхніх наукових пошуків, зокрема практично не дослідженим залишається геноцид євреїв України. Лише окремі фрагменти відображено у роботах Л. Полякова, Д. Райтлінгера, Р. Хільберга, Д. Тененбаума, Л. Давидович, Д. Міхмана, А. Шнеєра, К. Беркхофа.

Сучасні російські та білоруські вчені вивчають політику Голокосту на теренах СРСР. Зокрема І. Альтман, аналізуючи різні аспекти Голокосту в межах СРСР, доводить, що євреї не були безмовними жертвами режиму. Геноциду євреїв Білорусі присвячено монографію І. Іоффе.

Лише окремі сюжети розкрито у колективній монографії, що стосується історії Голокосту в Україні. Цим і зумовлено звернення автора до задекларованої теми.

У другому підрозділі - “Джерельна база” - проаналізовано різнопланові за змістом та характером джерела. Використано матеріали 267 справ, які зберігаються у 28 фондах 3 центральних та 1 обласного архіву, більшість із них вводяться в науковий обіг вперше.

Опрацьовані архівні матеріали можна умовно поділити на 2 групи. До першої належать документи радянських розпорядчо-виконавчих органів, партійних та комсомольських органів, які дають уявлення про особливості окупаційного режиму в Україні, заходи геноциду щодо окремих категорій місцевого населення. Окреме місце займають документи радянських спец. органів. Основний емпіричний масив документів цієї групи становлять архівні матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ), Державного архіву Служби Безпеки України (ДА СБУ), Державного архіву Київської області (ДАКО). Серед них використані документи, що містять відомості про нацистську окупаційну політику, конкретні описи акцій знищення, настрої місцевого населення, особливості антинацистського руху Опору.

У ЦДАГОУ до таких належать матеріали фонду 1 “ЦК КПУ”. В основі цих документів - інформація радянських та партійних органів про геноцид місцевого населення окупованих територій (українців і євреїв за національністю), яка й була використана при написанні праці. Аналіз матеріалів фонду дозволив простежити еволюцію нацистської репресивної політики щодо українців та однозначну позицію щодо євреїв.

У фонді 57 “Колекція документів з історії Комуністичної партії України в період Великої Вітчизняної війни” виявлено матеріали про кількість втрат та особливості окупаційної політики щодо населення Київщини. Матеріали фонду використані для характеристики компетенції та діяльності органів влади рейх комісаріату “Україна”, а також участі у геноциді євреїв.

Особливості становлення руху Опору та участі у ньому євреїв дозволяють з'ясувати фонд 7 “ЛКСМУ. ЦК”, фонд 62 “Український штаб партизанського руху”, фонд 130 “Партизанські загони Радянської України періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.”, фонд 166 “Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії Наук УРСР”. Матеріали фондів використані для спростування тверджень про відсутність у євреїв волі до спротиву та недостатню участь в антинацистському русі Опору.

У дослідження залучено документи ЦДАВОУ. Серед матеріалів фонду 4620 “Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни” опрацьовано матеріали про окупаційну політику, настрої населення України, описи звірств нацистів щодо євреїв. Тут виявлено інформацію, що стосується нормативно-правового забезпечення “нового порядку” в Україні, структури та компетенції органів влади рейх комісаріату “Україна”.

Конкретизації кількісних параметрів втрат серед євреїв сприяло опрацювання дисертантом матеріалів фондів ДАКО: Р-4758 “Колекція хронологічних довідок про тимчасову німецько-фашистську окупацію населених пунктів Київської області” та Р-880 “Надзвичайна Державна комісія по виявленню злодіянь німецько-фашистських окупантів по Київській області”.

Підтвердженням злочинів, вчинених окупантами, участі євреїв у русі Опору є матеріали фонду 4 “Документальні матеріали про підпільно-партизанську діяльність в період тимчасової німецько-фашистської окупації Київської області”, ДАКО.

Важливим компонентом джерельної бази дослідження є документи радянських спецслужб, що містяться в ДА СБУ. Матеріали фонду 79 “Управління МДБ в Київській області” дозволили відтворити форми та методи “остаточного розв'язання єврейського питання” у регіоні. Фонд 6 “Архівно-кримінальні справи на реабілітованих громадян” та фонд 5 “Архівно-кримінальні справи” становлять групу матеріалів, дані котрих дозволяють з'ясувати особливості формування окупаційних органів влади, склад учасників, причини колаборації частини місцевого населення, поширення антисемітизму в різних групах суспільства, вплив політики сталінського режиму на моделі поведінки окремих соціальних груп, участь місцевого населення у порятунку євреїв.

Другу групу документів становлять матеріали німецького походження, а також документи окупаційних органів влади. У фонді 57 ЦДАГОУ опрацьовано директиви, розпорядження та накази німецького командування, донесення поліції безпеки та СД про становище в окупованій Україні. Серед матеріалів ЦДАВОУ важливе місце при аналізі нормативно-правового забезпечення геноциду посідають фонд “КМФ-8”, фонд 3206 “Рейхскомісаріат України”, фонд 3676 “Штаб імперського керівника /Рейхслейтер/Розенберга для окупованих східних областей, м. Берлін, Київ”. Р-2003 “Макарівська районна управа Київської області”, Р-2107 “Богуславська районна управа Київської області”, Р-2031 “Розпорядження рейхскомісара і генерал-комісара”. Матеріали наступних фондів ДАКО дозволили конкретизувати та порівняти репресивні заходи окупантів щодо різних груп українського суспільства: Р-2225 “Білоцерківська міська управа Київської області”, Р-2326 “Васильківська райуправа Київської області”, Р-2356 “Київська міська управа”, Р-2539 “Переяславська райуправа Київської області”, Р-2418 “Баришівська районна управа”, Р-2359 “Шевченківська райуправа м. Києва”.

Загалом архівні документи, виявлені й залучені до дисертації, є різними за походженням, евристичним потенціалом, ступенем вірогідності, об'єктивності й повноти висвітлення різних аспектів проблеми. Значну частину документів використано вперше.

Опубліковані джерела представлені збірниками документів, свідчень очевидців, періодикою. Важливу групу джерел становлять документальні збірники, видані в радянський період: матеріали органів партійно-державної влади СРСР та УРСР й археографічні збірники документів і матеріалів, присвячені подіям 1941-1944 років. Незважаючи на тенденційність підбору матеріалів, збірники мають пізнавальну й наукову цінність.

У роки незалежності України видано документальний збірник, що містить виявлені В. Косиком оригінальні німецькі архівні матеріали. Їхня важливість для розуміння сутнісних характеристик окупаційного режиму в Україні незаперечна. У 1995 році видано матеріали Київського процесу, які стосуються подій на Київщині. Оригінали документів зберігаються в архіві ФСБ РФ, а тому їх евристичну цінність для вивчення нацистського геноциду важко переоцінити. Окремі дані по темі дослідження дисертації містяться у збірнику документів, присвяченого подіям, що відбувались на території сучасної Черкащини. Не менш цінними є переклади з оригінальних документів нацистських каральних структур, видані О. Кругловим. Матеріали військових архівів, підготовлені Ф. Свердловим, дозволяють реконструювати події Голокосту на Київщині. Науковцями Інституту Яд Ва-Шем видано документи про Голокост в Україні.

Іншою групою джерел є опубліковані свідчення очевидців подій. Опубліковані спогади киян, що були учасниками Великої Вітчизняної війни, присвячені участі євреїв у бойових діях у складі частин Червоної армії. Вони сприяють де конструкції стереотипів про відсутність участі євреїв України у боях з німецькою армією на фронтах Другої світової війни, нейтральну позицію та реакцію місцевого населення на геноцид євреїв.

Окремий сегмент джерельної бази дисертації становить окупаційна періодична преса. Автором опрацьовано змістовну частину газет, що друкувались на окупованій території Київщини: “Рідна нива”, “Уманський голос”, “Українське слово”, “Дзвін”, “Дзвін волі”, “Таращанські вісті”, “Переяславські вісті”, “Васильківські вісті”, “Українське слово”, “Нове українське слово”. Преса містить матеріали, що дозволяють простежити повсякденне життя населення Київщини, пропаганду “юдео-більшовизму”.

Помітним явищем в археографії теми є поява першої книги 5-томного проекту, присвяченого трагедії Бабиного Яру. Окрім документів, що опубліковані вперше, книга містить джерелознавчі й концептуальні аспекти, що стосуються міжетнічних відносин та функціонування радянського суспільства. Важливим для розуміння процесів, які відбулись на території окупованої Київщини, є збірник документів радянських спецслужб.

Отже, джерельна база обраної теми дослідження є достатньо репрезентативною і дозволяє реалізувати поставлену мету та вирішити дослідницькі завдання.

У третьому підрозділі “Методологія та методи дослідження” окреслено концептуальні орієнтири дослідження, на основі яких проаналізовано та інтерпретовано емпіричний матеріал. Теоретичною базою дисертації стали положення, які визначають основні тенденції дослідження теми в зарубіжній та вітчизняній історіографії. Ознайомлення з кращими зразками світової наукової думки дозволило з'ясувати зміст і смислове наповнення ключових дефініцій: Голокост, геноцид, гетто, антисемітизм, “юдео-більшовизм”, колаборація. Методологічні підходи дисертанта дозволили визначити вибір адекватних дослідницьких методик для виконання сформульованих завдань. Проблемно-хронологічний метод ліг в основу архітектоніки праці, компонування її основних складових елементів. Аналітико-типологічний метод дослідження дозволив виділити характерні для Київщини моделі та методи винищення євреїв, основні тенденції та регіональні особливості геноциду на різних етапах окупації. На основі застосування компаративістського методу з'ясовано спільні й відмінні риси геноциду євреїв та представників інших народів України. Завдяки методу історичної ідеографії розкрито стратегічні й тактичні аспекти політики нацистів щодо євреїв, з'ясовано причини створення гетто у південних районах Київщини, виділено сутнісні характеристики цих місць концентрації. Метод діахронного аналізу вжито як засіб вивчення динаміки організаційних суб'єктів каральних органів ІІІ Рейху на різних етапах окупаційного режиму. Використання системного методу дозволило розкрити сутнісну природу антисемітизму та “юдео-більшовизму” як еклектичної суміші расизму й антирадянських ідей, в яких домінувала теза про “світову єврейську загрозу”.

Другий розділ “Голокост на теренах України як концентрований вираз нацистської окупаційної політики” поділяється на три взаємопов'язані підрозділи. У першому підрозділі “Організаційно-правове забезпечення нацистського геноциду євреїв України” проаналізовано компетенцію каральних органів, створених для практичного виконання заходів геноциду. Команди поліції безпеки та СД, польова жандармерія, поліція безпеки та СД рейхскомісаріату “Україна” мали право на затримання, арешт, концентрацію та розстріли євреїв. Місцева допоміжна поліція виконувала функції із затримання, охорони, конвоювання та підготовки місць розстрілів.

У другому підрозділі “Юдео-більшовизм” як модель ідеологічної обробки населення окупованих областей України” виділено особливості ідеологічного впливу нацистів на цивільне населення України. Для гітлерівського керівництва “юдео-більшовизм” став одним із найважливіших факторів впливу на місцеве населення.

В основі “юдео-більшовизму” лежали такі постулати: історичний антагонізм між українським та єврейським етносами, експорт “єврейського більшовизму” з Росії, звинувачення євреїв у злочинах сталінського режиму. На забезпечення ідеологічних акцій працювали періодична преса, радіо та кіно, відповідного змісту друкована продукція.

У третьому підрозділі “Політика Голокосту в регіонах України” вказано, що, незважаючи на різні форми та методи проведення геноциду євреїв України, їхня мета була єдиною - усі виявлені євреї підлягали тотальному знищенню. Доля радянських євреїв перебувала у прямому взаємозв'язку з етапами “остаточного розв'язання єврейського питання” в Європі. Репресивні заходи нацистів в Україні відзначалися активністю та меншим ступенем технічної організації. Головним інструментом, за допомогою якого реалізовувалися їхні плани, став геноцид.

Третій розділ - “Знищення євреїв Київщини як складова частина Голокосту” присвячено вивченню практичних кроків окупантів у цій сфері, він складається із чотирьох взаємопов'язаних підрозділів. У підрозділі “Етапи, форми та методи знищення євреїв Київщини” розглянуто регіональні особливості заходів нацистів, спрямованих на знищення євреїв. Найінтенсивніше “єврейське питання розв'язувалось” на територіях, які перебували під юрисдикцією військової адміністрації. До такого типу територій належала окупована Київщина, яка згодом, поетапно увійшла до генерального округу “Київ” - складової частини рейхскомісаріату “Україна”. На момент передачі території області у підпорядкування цивільній адміністрації значну частину євреїв регіону було знищено.

Виконавцями акцій знищення євреїв були зондеркоманди 4а, 4б, оперативна команда 5, дивізія СС “Вікінг”, 8 полк 1 мотопіхотної бригади СС, 401-й поліцейський батальйон, польова жандармерія ортс- та фельдкомендатур, поліція безпеки та СД рейхскомісаріату “Україна”. Різні підходи до “остаточного розв'язання єврейського питання” є свідченням відсутності чітких інструкцій з приводу методів виконання, прийнятого вищим політичним керівництвом ІІІ Рейху рішення про початок тотального знищення. Керівники каральних структур виявляли власну ініціативу, розробляючи засоби виконання наказу. Окремі представники вермахту та каральних структур намагалися уникати участі в акціях знищення. Особиста позиція керівників каральних структур є причиною інтенсивного характеру діяльності ЗК 4а та її відсутності у зоні відповідальності ОК 5.

У регіоні загинуло 40 тис. осіб, що становить близько 50% довоєнної кількості єврейського населення. Разом із євреями було розстріляно військовополонених єврейської національності. З часом кількість жертв серед євреїв стала зменшуватися, при цьому одночасно посилюються репресії щодо українців.

У другому підрозділі “Правовий статус і соціальне становище єврейського населення Київщини у період окупації” стверджується, що євреї перебували в особливому правовому полі й зазнавали дискримінації. Вони мали статус нації, яка була ворожою арійській расі. Це передбачало окремий порядок реєстрації та ідентифікації, обмеження в пересуванні, використання на трудомістких примусових роботах, виплату контрибуцій, відсутність продовольчого забезпечення, обмеження в цивільно-правових відносинах, позбавлення особистих прав.

У третьому підрозділі “Расова сегрегація як одна із форм геноциду євреїв Київщини” - розглянуто виникнення та функціонування гетто і таборів праці, створених у південних районах Київщини. Лише в окремих випадках ці місця утримання мали одну-дві формальні ознаки гетто. Як правило, це були місця попереднього (декілька тижнів) утримання євреїв перед знищенням. Найбільшим на цій території є підстави вважати “гетто” в Умані.

У четвертому підрозділі “Спротив єврейського населення Київщини політиці нацистського геноциду” висвітлено форми опору євреїв. Численні дані свідчать, що євреї Київщини, стосовно яких проводилась політика геноциду, не були покірною жертвою нацистів. Форми опору євреїв знайшли вияв у пасивній та активній, неорганізованій формах. Невиконання розпоряджень окупантів, втечі були характерною реакцією євреїв, які протестували проти дій режиму. Ці форми опору не мали політичної основи, не пов'язувалися з певною ідеологію і спрямовувались переважно на порятунок, збереження людської гідності. Участь місцевого населення у допомозі євреям за принципами загальнолюдської моралі. Рятували, переховували не носіїв певної ідеології, а сусідів по соціуму й ареалу проживання. Ці дії кваліфіковано як окремий вид громадянського опору, спрямований на збереження принципів загальнолюдської моралі. Частина євреїв брала участь у радянському русі Опору.

Четвертий розділ “Українське суспільство і проблеми Голокосту” складається із двох взаємопов'язаних підрозділів. У першому підрозділі “Проблема колаборації у контексті Голокосту” досліджено нацистські заходи щодо радянських євреїв, залучення до них фашистами місцевого населення, вплив антисемітизму на мотивацію тих, хто співпрацював з гітлерівцями, переслідуючи євреїв. Участь у діяльності окупаційних органів влади та переслідуванні євреїв взяли представники всіх національностей, тому звинувачення на адресу виключно українців є безпідставними. Доведено відсутність взаємозв'язку між побутовим антисемітизмом місцевого населення та участю окремих його представників у переслідуванні євреїв. Домінуючими мотивами цих дій були чинники матеріального та особистого характеру.

У другому підрозділі “Участь місцевого населення у порятунку євреїв” на численних прикладах з'ясовано, що місцеве населення не залишилося мовчазним свідком безчинств, які здійснювались окупантами. За будь-яку форму допомоги євреям з боку місцевого населення карателі застосовували проти нього жорстокі репресії. Незважаючи на це, факти участі місцевого населення у порятунку співгромадян є непоодинокими. Порятунок євреїв мав і колективні форми. Значна кількість фактів дозволяє твердити, що участь у порятунку євреїв брали місцеві поліцаї та службовці органів влади генерального округу “Київ”. Таким чином, окупантам не вдалося використати населення у реалізації заходів геноциду.

У результаті проведеного науково дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального наукового вивчення, залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною і достовірною, що дозволяє повно дослідити обрану тему.

2. Політика Голокосту включала в себе пропаганду “юдео-більшовизму”, практичне застосування якого свідчить про те, що заходи окупантів щодо єврейського населення були, з одного боку, метою, а з іншого - засобом формування колаборації. За допомогою “юдео-більшовизму” місцеве населення переконували в тому, що євреї є соціально-політичною опорою сталінського режиму, а тому неминуче мають відповідати за всі дії радянської влади, зокрема політичні репресії та організацію голодомору 1932-1933 рр. Домінуючим методом впливу на населення стала періодична преса. Проте його ефективність була набагато меншою від очікуваної, оскільки, всупереч твердженням нацистських пропагандистів, усі категорії населення підлягали репресіям.

3. Особливостями Голокосту на Київщині є наступні:

- відсутність стихійних погромів;

- високий рівень “ефективності” проведених репресивних заходів у перші місяці окупації;

- відсутність гетто і таборів праці, за винятком південних районів області, де вони мали ознаки місць тимчасової концентрації;

- ліквідація евакуйованих євреїв; застосування різних методів знищення людей, спричинених відмінними особистими позиціями керівників каральних структур та підвідомчою юрисдикцією території області військовій та цивільній адміністраціям;

- повна відсутність технічних засобів знищення.

4. Політика Голокосту на території Київщини здійснювалась у двох формах: організованій (силами ЗК 4а, ЗК 4б, ОК 5, 401-го поліцейського батальйону, дивізії СС “Вікінг”, 8-го полку 1-ої мотопіхотної бригади СС, польової жандармерії, поліції безпеки та СД, місцевої поліції) та спонтанній (особовим складом підрозділів вермахту). Службові повноваження на проведення акцій знищення євреїв мали виключно керівники німецьких каральних органів. Українська допоміжна поліція та органи місцевого управління виконували технічні функції. На Київщині загинуло близько 50% довоєнного єврейського населення, що становить майже 40 тис. чоловік.

5. Євреї Київщини, як і інші категорії цивільного населення, брали участь в різних формах спротиву окупаційній політиці та радянському антинацистському русі Опору. Найпоширенішими були пасивні та неорганізовані засоби протидії, що фактично мали характер стратегії виживання.

6. Етапи “остаточного розв'язання єврейського питання” визначалась зміною підвідомчої юрисдикції правобережних та лівобережних районів Київщини. В першу чергу були знищені євреї, які перебували у військовій зоні окупації. Протягом першого етапу політики Голокосту на Київщині (липень-середина серпня 1941 р.) відбувались масові акції знищення. Більша частина євреїв регіону була ліквідована під час другого етапу (середина серпня-грудень 1941 р.), коли було проведено акції тотального масштабу. На третьому етапі ліквідовано євреїв-спеціалістів, “вихрестів” та представників змішаних шлюбів. У правобережних районах Київщини останній етап здійснено в 1942 - весною 1943 року, а в лівобережних районах області - весною 1942 року.

7. Наявність випадків і проявів побутового антисемітизму у місцевому середовищі не мали помітного впливу на політику Голокосту. При одночасному зростанні мотивів матеріального, побутового та особистісного характеру з боку колаборантів простежується відсутність прямого впливу антисемітизму на рівень задіяності місцевих мешканців у репресивних заходах нацистів. Натомість цивільне населення у різний спосіб взяло участь у порятунку євреїв. До таких дій вдалася і частина працівників окупаційних органів влади. Простежується тенденція відсутності політичних мотивів подібної поведінки. Нацистам не вдалось структурувати соціальні зв'язки, що склалися на мікрорівні в українському суспільстві.

8. Незважаючи на наявність регіональних особливостей політики Голокосту в Україні, її результат був єдиним - всі виявлені в зоні окупації євреї підлягали знищенню. Разом з євреями знищувались роми. Усі інші категорії населення отримували надію на інтеграцію в майбутній “новій Європі”. Форми та методи “остаточного розв'язання єврейського питання” в окупованій Україні залежали від часу та особливостей входження регіонів до окупаційних адміністративних утворень, територіальної близькості до лінії фронту, наявності каральних структур, демографічної ситуації в місцях компактного проживання євреїв. Загальними тенденціями політики Голокосту в Україні слід вважати повну відкритість нацистських заходів, експлуатацію антисемітських настроїв, швидке переростання масових акцій знищення в тотальні, перебування євреїв в особливому правовому становищі, яке передбачало їх дискримінацію, створення гетто та таборів праці, домінування політико-ідеологічних чинників над економічними, використання каральних органів, обмежене використання технічних засобів знищення, намагання знищити свідчення проведеного геноциду і пам'яті про них.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гончаренко О. Взаємозв'язок між антисемітизмом і участю українців в політиці Голокосту на території Київщини // Література та культура Полісся. - Вип. 27. - Регіональна історія та культура в українському та східноєвропейському контексті / Відп. ред. і упорядник Г.В. Самойленко. - Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. - С. 151-158.

2. Гончаренко О. Голокост на території Київщини: до питання про антисемітську основу ідеологічної обробки населення // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - Вип. 15. - С. 173-178.

3. Гончаренко О. Голокост на території Київщини: до питання про правове становище єврейського населення // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, Л.Л. Макаренко. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - Випуск VII (57). - С. 189-198.

4. Гончаренко О. Голокост як історична подія і проблеми теорії громадянського суспільства // Формування громадянської компетентності учнівської молоді. Відкриття європейського року громадянської освіти в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 8-9 лютого 2005 р. - Харків: ХОНМІБО, 2005. - С. 30-31.

5. Гончаренко О. Криза цінностей сталінізму та політика Голокосту в Україні (1941-1944 рр.) // Український історичний збірник (2004) / редактор Т. Чухліб. - Вип. 7. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С. 337-352.

6. Гончаренко О. Моделі “остаточного вирішення єврейського питання” на окупованій території Київщини // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - Серія №6. - Історичні науки: Зб. наукових праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - Випуск 1. - С. 119-126.

7. Гончаренко О. Нацисти: до питання про основу формування колаборації // Голокост і сучасність. - №5. - 2003. - С. 14-17.

8. Гончаренко О. Опір єврейського населення Київщини нацистській політиці геноциду (1941-1944 рр.) // Національні рухи опору в Східній і Центральній Європі кінця 1930-х - середини 1950-х років: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - К.: КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2005. - С. 50-55. окупація репресивний регіональний

9. Гончаренко О. Переяславська Рада та її наслідки в контексті нацистського окупаційного режиму в Україні (1941-1944 рр.) // Переяславська Рада 1654 року: історичне значення та політичні наслідки: Збірник наукових статей / Переяслав-Хмельницький, 2004. - С. 173-182.

10. Гончаренко О. Політика Голокосту в Україні: регіональний аспект // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - Київ, 2004. - Вип. 1. - С. 86-91.

11. Гончаренко О. Правове становище єврейського населення напередодні знищення: Генеральний округ Київ // Проблеми історії Голокосту: науковий журнал. - Випуск ІІ. - Дніпропетровськ: Центр “Ткума”, Запоріжжя: Прем'єр, 2005. - С. 51-64.

12. Гончаренко О. Українська національна інтелігенція і Голокост: до питання про нейтралітет та конформізм у протистоянні тоталітарних режимів // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Вип. 8. - Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. - Вінниця: ДП “МКФ”, 2004. - С. 185-191.

13. Гончаренко О. Учителі України в умовах нацистського окупаційного режиму: до питання про порятунок єврейського населення // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів VIII Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 12-13 травня 2005 р., у 6-ти т. / Редкол.: Тимошенко І.І. (відп. ред.) та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. - Т. 5. - С. 128-131.

Размещено на Allbest.ru