Поява та поширення християнства в Криму У ІІІ-IX століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

• дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
• ПОЯВА ТА ПОШИРЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА В КРИМУ У ІІІ-IX СТОЛІТТЯХ
• Спеціальність: Всесвітня історія

Фарбей Олександр Михайлович

• Київ, 2005 рік
• 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження. Її обсяг становить 228 сторінок. Робота складається із вступу, списку скорочень, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (43 сторінки, 614 позицій) і п'яти додатків (40 с.).

Вступ розкриває актуальність дослідження. Крим і особливо Херсонес-Херсон-Корсунь і Боспор були колискою християнства для України і українського народу і тому завжди привертали увагу дослідників. Християнські пам'ятки Криму досліджуються вже понад 150 років. Зібрано величезний історичний матеріал, який вимагає глибокого вивчення на основі комплексного підходу до всієї сукупності наявних нині різнотипних джерел. Розробка цієї проблематики, в свою чергу, сприятиме розвитку досліджень в суміжних галузях історичної науки, надаючи ґрунт для висновків відносно еволюції архітектурно-мистецьких уподобань, етичних та естетичних норм, інтеграційних процесів між різними культурами тощо.

Досить широка історіографія питання представлена, переважно, вузькоспеціальними працями, які не збігаються за тематичним спрямуванням. Це обумовлює необхідність створення наукових праць узагальнюючого характеру, в яких процес становлення християнства у Криму був би детально та неупереджено проаналізований і показаний в його історичному розвитку. Дореволюційні історики приділяли велику увагу проблемам християнства, але вони не володіли сучасною системою наукового аналізу джерел. Не було тоді накопичено й достатньої кількості матеріалів, які вже відомі на сьогодні.

Коли джерельна база стрімко зросла, у зв'язку з перемогою атеїстичної ідеології в радянські часи були відсутні необхідні умови для ґрунтовного, всебічного вивчення цього питання. Дослідження питань виникнення та поширення християнства на території України набуло у наш час особливого значення через підвищення зацікавленості релігійною проблематикою у суспільстві.

Предметом дисертаційного дослідження є розвиток християнства на території Кримського півострову з моменту його фактичної появи у III ст. н.е. до IX ст., включно, а також пов'язані з цим проблеми соціального, адміністративно-політичного та культурно-мистецького характеру.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сприйняття місцевим населенням християнського віровчення, формування культових осередків та релігійних громад протягом досліджуваного періоду, а також храмова архітектура, літургія, та церковно-адміністративний устрій пізнього римського та ранньосередньовічного Криму.

Географічні рамки дослідження охоплюють територію Кримського півострову.

Хронологічні рамки в своїй нижній межі обумовлені першими письмовими згадками та археологічними артефактами, що можуть репрезентувати реальну появу перших адептів християнства у Криму в III ст. Кінцева межа обумовлена традиційною періодизацією історії регіону та специфікою розвитку християнства в Криму в сер. IX ст., а саме - закінченням періоду релігійних борінь, позначеного перемогою ортодоксального православ'я після Константинопольського собору 861 р.

Мета дослідження полягає у виділенні та в узагальненій характеристиці етапів і періодів в історії християнства у Криму в III-IX ст., розгорнутому висвітленні та аналізі найважливіших проблем, пов'язаних з вивченням зародження, розповсюдження та затвердження християнського віросповідання у контексті пізньої античної та середньовічної церковної історії.

Виходячи з цього, визначені основні завдання дослідження:

- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту джерельної бази з питань історії християнської церкви в Тавриці (Криму);

- визначити періодизацію основних етапів християнізації пізньої античної та ранньосередньовічної Таврики;

- критично переглянути легендарні церковні джерела про найбільш ранні відомості місіонерської діяльності у Криму та на їх основі дослідити процес виникнення перших осередків християнства, зародження християнської символіки та провести порівняльний аналіз шляхів проникнення та утвердження християнства в локальних регіонах Криму в пізню античну епоху;

- дослідити поховальні споруди, обряд ранніх християнських поховань та їхній зв'язок з місцями відправлення християнського культу;

- простежити основні шляхи впливу на храмове будівництво християнської Таврики;

- розкрити характер взаємовідносин Візантійської імперії з населенням Кримського півострова та показати роль християнства у цих відносинах у різні періоди в контексті політичної та церковної історії, відтворити структуру та систему підпорядкування кримських єпархій та оцінити ступінь християнізації населення Таврики та положення місцевої церкви в епоху іконоборства;

- створити на основі здобутих даних цілісну картину трьох основних етапів християнізації Таврики.

Методологічними засадами дисертації є загальнонаукові принципи: закони логіки і діалектики, принцип історизму, методів об'єктивного, критичного і системно-комплексного аналізу археологічних пам'яток, документів, історичних свідчень, фактів, подій. При цьому застосовуються:

- проблемно-хронологічний метод, що дозволив аналізувати проблему у її часовій послідовності;

- історично-генетичний метод, що дає можливість описати досліджувані процеси, їх витоки і розвиток;

- аналітико-дедуктивний метод, що дозволяє прослідити причинно-наслідкові зв'язки;

- діахронний метод, що дозволив виділити якісні зміни в розвитку явищ, що вивчаються;

- структурно-системний підхід, що дозволив розглядати досліджуваний предмет як одне ціле.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до дослідження усіх типів джерел, відомих для Криму з історії християнства І тис. н. е.: аналіз артефактів проводиться у співставленні з історичними реаліями; запропоновано загальну картину розвитку християнства у тісному зв'язку з суспільною історією Візантійської імперії.

Новим є вирішення деяких усталених проблем кримської церковної історії. Зокрема, критично проаналізовано уявлення про присутність кримських єпископів на Нікейському соборі 325 р., та свідчення джерел про місіонерську діяльність апостола Андрія в Криму і про перебування св. Климента Римського в Херсонесі.

Запропоновано новий погляд на хронологію склепів з християнським розписом, наголошено, що вони могли функціонувати вже з другої половини IV-VII ст., включно, але розпис їх з'являється у V ст. Переглянуто іконографічну інтерпретацію зображення на відомій срібній чаші зі склепу в маєтку Гордікових (Керч) і обґрунтоване нове трактування образу вершника як Костантина Великого, а не Констанція II.

Спростовано поширене в сучасній історіографії уявлення про ранню будівлю на місці херсонеської "базиліки 1935 р.", як про синагогу і обґрунтовано його трактування як християнського храму V ст. Вперше запропоновано архітектурну і функціональну типологію кримських ранніх візантійських баптистеріїв.

Збільшення ромейскої міграції в Крим з кінця VII ст. пояснено перемогою ортодоксального християнства на VI Вселенському синоді, яка спричинила переселення прихильників монофізитства і монофелітства з Візантії.

Акцентована увага на політичному аспекті монофелітського фактора в заколоті херсонитів проти Юстиніана II Ринотмета в 710-711 pp. Проаналізовані причини анти хозарського характеру повстання Іоанна Сповідника і висунуто припущення про втручання іконоборчих сил Константинополя в події 786-787 pp. в Кримській Готії.

Подано характеристику структури церковних центрів Таврики і переглянуто питання про домінування в них хозарської влади.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх використання при дослідженні духовної культури середньовічного населення України, при розробці і викладанні лекційних курсів з історії Північного Причорномор'я, Візантії, давньої історії України, історії культури та релігії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднювались на наукових конференціях:

- "Проблемы греческой культуры" (Крым, Георгиевский монастырь, 1997);

- "Грецька православна церква в Україні: підсумки багатовікового служіння" (Київ, 2000);

- "Сурож, Сугдея, Солдайя в истории и культуре Руси-Украины" (Судак, 2002);

- "До 130-річчя Київської духовної академії" (Київ, 2002);

- "Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре" (Судак, 2004). Основні положення дисертації викладені в 12 статтях у провідних наукових фахових виданнях, а також у 5 публікаціях матеріалів доповідей наукових конференцій загальним обсягом 5 др. арк.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

В першому розділі "Джерела та історіографія дослідження" проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми та стан джерельної бази, на основі якої здійснювалося дослідження.

Джерельна база ґрунтується на широкому колі різноманітних матеріалів, накопичення та введення до наукового обігу яких тривало протягом понад двохсотрічного вивчення Кримського півострову. Всі вони так чи інакше пов'язані з історією християнізації Таврики (Криму) в І тис. н. е., і можуть бути умовно розділені на дві основні групи - письмові (свідчення істориків та хроністів, агіографічні тексти, літературні твори, акти соборів та списки єпархій тощо) та матеріальні (залишки храмової архітектури, поховальних споруд, витвори мистецтва, предмети культу, побутові речі з християнською символікою, а також епіграфічні знахідки, монети, печатки та ін.).

Історична ситуація, на фоні якої відбувалось поширення християнства в Тавриці, в тій чи іншій мірі відображена у творах Філосторгія, Іпполита, Астерія Амасийського, Євсевія Кесарійського, Созомена, Йордана, Прокопія Кесарійського, Захарія Митиленського, Іоанна Малали, Феофілакта Сімокатти, Феофана Сповідника, патріарха Никифора, Феодора Студита, Константина VII, продовжувача Феофана та ін.

Широку групу джерел з історії проникнення християнства у Крим складає агіографія (житійні описи святих), що була одним з провідних жанрів раннього середньовіччя. Особливо важливе місце серед них займає розповідь про прибуття Андрія Первозванного у Крим, Мучеництво св. Климента Римського, ітинерарій диякона Феодосія, Житія св. єпископів Херсонських. До пам'яток агіографічного типу відносяться також і Спогади про заслання римського папи Мартіна і складений на кінець VII ст., короткий мартирій про монахів Феодора та Евпрепія. Особливо багатий на пам'ятки агіографії другий етап іконоборства і друга половина IX ст., коли були створені твори Єпіфанія монаха, Житія Стефана Нового, Іоанна Готського, Стефана Сурожського, Іоанна Психаіта, Іоанна Гімнографа, Феодора Студита, а також з'явились такі перлини агіографії як Житія Константина Філософа і Мефодія. До цього слід додати цілий пласт творів, що пов'язані з перенесенням мощів Климента Римського в Херсон в 861 p.

Слід відмітити особливо яскраво виражений й від того тенденційний ухил у церковну історію, на фоні якого нерозкритими залишаються інші, не релігійні мотиви поведінки мешканців цього регіону у ранньосередньовічний час. До письмових джерел, що висвітлюють історію поширення християнства у Криму відноситься і коло епістолярних пам'яток. Авторство переважної більшості їх належало духовним особам. Інформацію про "церковну географію" Таврики дають акти Вселенських церковних синодів і єпархіальні відомості Константинопольського патріархату (Notitiae episcopatuum), які відобразили церковно-адміністративний поділ Візантійської імперії.

Розширити, а іноді уточнити свідчення наративних джерел дозволяють окремі епіграфічні пам'ятки, особливо ранньовізантійського часу. Необхідно однак відмітити набагато меншу чисельність подібних знахідок у порівнянні з античною епохою.

До джерел, які надають найбільш об'єктивну інформацію, відносяться сфрагістичні матеріали Херсона, Сугдеї, Боспору які, за умов їх правильної інтерпретації, дозволяють отримувати унікальні свідчення, в тому числі про склад церковної адміністрації ранньосередньовічної Таврики і контакти її ієрархів.

Пізній античний і ранній середньовічний Крим досить багатий на нумізматичні знахідки. Монети відігравали роль наочної пропаганди, в тому числі християнських цінностей. Тому важливий час появи або зникнення тих чи інших релігійних символів, зображень на них.

Важливе значення мають інші численні пам'ятки археології, що походять з різних районів Північного Причорномор'я: херсонеські та боспорські християнські склепи, в тому числі з розписом, культові скульптури і рельєфи, архітектурний декор, витвори прикладного мистецтва, церковне начиння та побутовий інвентар з християнською символікою.

Таким чином, огляд джерел засвідчує наявність достатньої бази для їх різнобічного аналізу, систематизації та використання у вирішенні питання появи та поширення християнства в Тавриці, виявлення загальної закономірності цього процесу та специфіки його в різних регіонах Кримського півострову, висвітлення супутніх політичних та культурних обставин. Історіографію проблеми поширення християнства у Тавриці можна розділити на три основні періоди. Перший з них можна визначити як період ознайомлення з проблемою, нагромадження матеріалу та початку його осмислення. На той час праці дослідників демонструють різні рівні аналізу матеріалу, різні системні підходи. В 1793-1836 pp. Крим, та зокрема пам'ятки християнства досліджували: П.С. Паллас, П.І. Сумароков, І.М. Муравйов-Апостол, Дюбуа де Манпере, M.H. Мурзакевич та ін. Їх праці не завжди можна вважати науковими - це лише перші спроби збору та накопичення інформації про маловідомі на той час пам'ятки історії, в тому числі церковні старожитності.

Важливим досягненням був переклад та аналіз широкого кола письмових джерел. В кінці XIX на поч. XX ст., рівень розвитку знань спричинив до виходу перших робіт узагальнюючого характеру. У 1837 р. П.І. Кеппен завершив зібрання доступні на той час матеріалів та звів їх у свого роду енциклопедію, склав важливу і на сьогодні карту старожитностей Криму. За дорученням Імператорської Археологічної комісії Д.М. Струков вивчав пам'ятки давнього християнства, до того ж виявив 18 невідомих церков, знайшов та дослідив 11 християнських написів.

Під його керівництвом А.С. Уварова в 1850-ті роки було досліджено ранньосередньовічну базиліку, баптистерій та п'ять склепів у Херсонесі, розпочато фундаментальне дослідження з історії християнської символіки.

Перший підсумок дореволюційним роботам по дослідженню старожитностей в Херсонесі, перш за все християнських, зробив О.Л. Бертьє-Делагард, який, окрім іншого, цікавився християнськими пам'ятками (зокрема печерними храмами) з інших районів Криму.

В 1905 р., виходить перша частина капітальної праці Д.В. Айналова, що була повністю присвячена докладному опису та аналізу християнських пам'яток Херсонесу, розкопаних до 1903 року.

Письмові джерела, пов'язані з історією християнства у Криму, публікувались та досліджувались В.Г. Васильєвським, Ю.А. Кулаковським, який також досліджував історію створення єпархій, а також В.В. Латишевим, І.Я. Франком, Є.Є. Голубинським. Дослідженню склепів в Херсонесі, аналізу стилю їх розписів приділено увагу в монографії М.Л. Ростовцева, який робить висновки про шляхи проникнення християнства в Херсонес та про ранню історію християнської общини, порівнює зі свідченнями житійної літератури.

Революції, війни, стан ідеології в наступні роки визначили специфіку наступного - другого періоду, що позначився спадом наукової зацікавленості християнськими старожитностями. Але активно розроблялась джерельна база. Вже в 20-х pp. XX ст., відновляється вивчення кримських старожитностей, яким присвячені роботи Ю.В. Готьє, Н.Д. Протасова, Є.В. Веймарна та ін.

Починаючи з 1960-х pp., стосовно питань християнства або храмової архітектури слід відмітити роботи А.Л. Якобсона, O.I. Домбровського, М.М. Кубланова, А.І. Романчук, Е.І. Соломонік та ін., в яких херсонеські храми вперше були розглянуті як історичне джерело, в тісному зв'язку з політичною історією Візантії та Північного Причорномор'я в цілому. В 1960-1990-х pp., з'являється цілий ряд публікацій, що тією чи іншою мірою стосуються християнських пам'яток (Л.А. Мацулевич, Т.М. Арсеньєва, В.В. Ковалевська, Л.Г. Колесникова, H.B. Протасов, I.B. Соколова, С.Б. Сорочан, В.Ф. Мещеряков, I.A. Баранов, В.М. Зубар, та ін.). В них вперше з'являється аргументовані висновки про порівняно пізнє проникнення християн на територію Криму а також приділяється увага їх соціальному та етнічному складу, взаємозв'язку з традиційними грецькими та еллінізованими східними культами.

Останнє десятиліття знаменує початок нового (третього) періоду в історії вивчення християнства у Криму, активізація якого стала можлива лише за умов відходу в минуле системи жорсткої політичної цензури.

Другий розділ "Поява християнства в Тавриці (III - IV ст.)" присвячений проблемі появи християнства на півострові.

Незважаючи на бідність та фрагментарність письмових свідчень й археологічних пам'яток з історії християнства у Криму, сукупне їх використання дозволяє висвітлити початковий процес християнізації Таврики, завдяки чому можна зробити ряд наступних висновків. Останнім часом найбільш поширеною є точка зору, що перше знайомство з християнством в Криму можна віднести до ІІІ ст., й пов'язувати з торговими центрами Боспору (а пізніше і з Херсонесом), куди воно вірогідно потрапляло з малоазійського узбережжя Чорного моря, в результаті гонінь на християн. На користь такого твердження прибічники раннього поширення християнства у Криму, наводять матеріали І Вселенського собору в Нікеї (325 р.), де вже, начебто, були присутні єпископи Боспору, Херсону і Скіфії.

Можна стверджувати, що нова релігія активніше, ніж раніше проникає на цю територію в кінці III - поч. IV ст. Твердо встановлено, що на поч. V ст. в Херсонесі та на Боспорі вже існують єпископські кафедри, але чи були вони у першій пол. IV ст. остаточно встановити важко. Присутність кримських єпископів на Нікейському синоді не зустрічає підтвердження в надійних джерелах. Легенда про місіонерську діяльність апостола Андрія в Криму також має пізнє походження. Автори III-IV ст. пов'язували його подорожі з римськими провінціями Фракією та Скіфією, а апокрифи - з Південним і Східним, але не Північним Причорномор'ям. Не відповідає дійсності й свідчення про перебування папи Климента в Херсонесі.

Слід вказати на досить невелику кількість точно встановлених християнських написів, на дуже повільне впровадження християнського поховального обряду у некрополях. На Боспорі християнські надгробки з епітафіями відомі не раніше початку IV ст., а в Херсонесі вони з'явились ще пізніше, на кінець IV - початок V ст., до того ж вони поодинокі.

В цей період відсутні особливі християнські некрополі, навіть поряд з містами.

Язичників ховали змішано з християнами. Ймовірно, старі традиції поховального обряду не відігравали для останніх важливого значення. Звичай збиратися на могилах для молитов і богослужінь приводив до старих, ще язичеських усипальниць.

Аналіз знахідок зображень хрестів показує, що вони слугували для християн як об'єкт поклоніння з ІІ-ІІІ ст., а в Криму раніше за все з'явилися на Боспорі, хоча надійних, певно датованих зображень нема до початку IV ст. Взагалі, речі з християнською символікою не були досить поширеними. Відсутні і сліди християнських культових споруд, якщо не рахувати фрагменти ранніх християнських скульптур. Як і лампадофори, лампади, вони могли знаходитись у відповідних приміщеннях житлових садиб, які в такому випадку слугували за "домові" титульні церкви.

Кримський півострів був не лише територією, куди християнські традиції потрапляли в сформованому вигляді, а й входив до малоазійського центру їх зародження та формування. Для цього тут склалися всі умови. Побутування античних й східних культів, функціонування іудейських общин склали підґрунтя для формування як християнської символіки так і близьких за ідеологією та організацією релігійних груп. Залежність раннього християнства від східних і грецьких релігійно-філософських систем, що стосується і мистецтва перших християн характерна як для Криму так і для інших регіонів розповсюдження - Мала Азія, Рим, Сирія, Палестина.

Вивчення питання показує, що зародження християнства у світі це спочатку поява нових ідей у середовищі класичної культури, її елліністичного варіанту, використання старих символів та релігійних уявлень і лише потім виокремлення та створення своїх іконографічних та символічних образів, які дуже часто продовжують зберігати старі стереотипи. Такі процеси можна простежити і на ранньохристиянських матеріалах Криму.

В третьому розділі "Поширення християнства на Кримському півострові в V-VI ст." проаналізовано формування та розповсюдження нової релігії у вказаний хронологічний період, серед найважливіших рис якого слід відзначити посилення позицій ортодоксального християнства та все зростаючу його підтримку з боку держави в боротьбі як з язичництвом так і з монофізитськими течіями. Основна роль у вивченні специфіки цих процесів на території Кримського півострову, за умов відсутності надійних, достатньо інформативних джерел, належить археологічним та епіграфічним пам'яткам. На особливу увагу заслуговують проаналізовані у дисертації поховальні комплекси цього часу, християнські надгробки, окремі предмети з зображенням християнських символів, написи відповідного змісту та культові споруди.

В V ст., для Криму характерна поступова активізація проникнення християнського віровчення у свідомість населення та значного збільшення його послідовників. З'являються стійкі осередки церковної організації. Можна вважати, що головною причиною цих зрушень на шляху християнізації місцевого населення стала державна політика Візантії. Зазначені процеси знайшли відображення у письмових свідченнях про присутність Кримських єпископів на церковних соборах. З'являються перші монументальні храми, християнські кладовища, розширюється коло культових й побутових речей з християнською символікою. Продовжуючи політику наступу на язичників, що з часів Феодосія І стали відправляти свої культи таємно, Юстиніан І (527-565) переходить до повної заборони поганства та законодавче закріпленого примусового хрещення всього різнобарвного населення імперії, як можливого фактору його інтеграції.

В цілому, всі ці зрушення, характерні для християнізації Таврики, співпадають з загальними процесами, що проходили й у інших регіонах Ромейської імперії.

В цей час зростає вплив Візантії в Північному Причорномор'ї, де вона в своїх руках зосереджує торгову монополію і адміністративне, військове панування. Одночасно можна говорити про культурну експансію Романії.

Разом з укріпленням кордонів Імперії широко будуються християнські храми та баптистерії декількох типів в основних регіонах Криму (Херсонес, Мангуп, Тепе-Кермен, Боспор), що було можливим лише за державної підтримки, наявності фінансування як з боку місцевих християнських громад, паройкій, так і з боку Церкви й імператорської влади. В VI ст., його друга половина, стали періодом остаточного перелому і широкої перемоги християнського віровчення, хоч пережитки язичництва продовжували зберігатись, особливо у варварському середовищі.

Четвертий розділ - "Християнство в Тавриці в VII-IX ст." присвячено розгляду процесу християнізації Таврики у т.зв. "темні віки". Характеризуються зміни в історичній ситуації та їх вплив на розвиток ідеологічних засад та адміністративної структури церковної організації. Ці процеси розглянуто за наступними етапами.

З початку VII ст. можна відмітити різке ускладнення геополітичного положення Візантійської імперії, порушення її цілісності. В такій ситуації вже Іраклій (610-641) розумів необхідність ідеологічного згуртування, якому заважали ідеологічні й політичні суперечки, що продовжувались у вигляді христологічних і тринітарних дискусій. Саме на примирення була направлена об'єднавча політика Іраклія, що виявилась у формі монофелітства.

У першій половині VIII ст., Візантія підтримувала особливо дружні стосунки з Хозарією. Імператор Лев III (717-741 pp.) в 732 pp., направив посольство до кагана і оженив свого сина майбутнього імператора Константина V (741-775 pp.) на його дочці. Каган, виконуючи союзні вимоги не перешкоджав створенню нових єпархій у Криму, оскільки на території півострова з кінця VII - початку VIII ст., діяв режим візантійсько-хозарського кондомініуму.

Свідчення цьому знаходимо в наративних джерелах (листи папи Мартіна І, хроніки Феофана, Никифора, Житіє Іоанна Готського), актах синодів, єпископських нотіціях і серед сфрагістичних, археологічних даних.

У другій половині VIII-IX ст., територія Криму (Кримські єпархії) входять нарівні з іншими візантійськими єпархіями в коло активної християнізації імперії, що відповідало зростанню потреб держави та Церкви, і є одним з доказів існування як широкого кола християн, так і монастирів та монастирської братії, що була не тільки споживачами житійної літератури, але і її творцями. Однак з листа Феодора Студита до архімандрита Готії, написаному між 821 та 826 pp., з приводу розбратів з архієреєм сусідньої єпархії, видно також, що не було миру та узгодженості між монастирями та місцевою церковною ієрархією. Така ситуація не дає можливості впевнено говорити про широку імміграцію у Крим та повсюдне виникнення тут монастирів.

Розвиненій єпископальній структурі Криму відповідала велика кількість культових пам'яток, чисельність яких неухильно збільшувалась. Продовжують існувати зведені раніше храми, вони часто ремонтуються, розширюються. З другої половини VII по IX ст., особливо у другій пол. VIII-першій пол. IX ст., будівництво християнських храмів у різних частинах півострова не припинялося, що складає широку джерелознавчу базу для вивчення особливостей даного етапу існування християнства в Криму.

Проникнення християнських ідей у світогляд кримського населення засвідчують і могильники.

Велику кількість могильників ранньосередньовічного часу досліджено в Південному та Південно-Західному Криму Скалисте, Лучисте, Суук-Су, Артек, Кореіз, Симеіз, Узень-Баш, Ароматне, Баштанівка, Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Терновка та багато інших.

Таким чином, т. з. "темні віки", які співпадають з критичним, переломним періодом в історії Візантії, треба оцінювати як особливий, період у розвитку християнства, позиції якого змінювались разом з державою. Почавшись у критичний та переломний час, він, у решті решт, призвів до зміцнення Візантії та її відродження у більш пізній час.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків, що виносяться на захист стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії відзначається переважанням робіт, присвячених вузькоспеціальним питанням, з недостатнім ступенем узагальнень щодо проблеми в цілому. На останній час сформувався значний обсяг джерел документального, археологічного та мистецтвознавчого характеру, який вимагає поглибленого опрацювання з позицій досліджуваного питання. В процесі християнізації населення Кримського півострову в І тис. н. е. можна виділити три основні періоди. На початковому етапі, в III-IV ст., християнство спорадично проникає з Малої Азії та поступово утверджується на кінець IV ст., в осередках гетерогенного грекомовного населення під впливом політики римських імператорів. Значну роль в цьому процесі зіграло утвердження християнства у кримських готів. Період V-VI ст., для Криму є періодом активного проникнення християнського віровчення у свідомість населення, появи стійких осередків церковної організації, зміцнення єпархій Херсона і Боспору, що стало результатом повної, законодавчо закріпленої заборони поганства та примусового хрещення всього населення імперії. Одним з основних проявів цього процесу стала поява великої кількості культових споруд у всіх регіонах Криму, розповсюдження та широке сприйняття християнської символіки. В наступний період (VII-IX ст.) Кримський півострів стає ареною гострої церковної боротьби. "Темні віки" проходили на тлі зміцнення центральної влади та державного апарату, подолання христологічних і тринітарних суперечок, монофелітства. Все це відбувалось під знаком зростання стратегічного значення Таврики та посилення на кінець VII ст., інтересу Хозарії до Кримських земель.

Аналіз джерел про найранішу міссіонерську діяльність в Криму доводить, що присутність кримських єпископів на Нікейському синоді не можна вважати безперечно доведеною, а легенда про місіонерську діяльність апостола Андрія в Криму також має пізнє походження. Не відповідає дійсності свідчення про перебування папи Климента в Херсонесі. Оцінку джерел про перебування засланого папи Мартина І в 655 р., в Херсоні або його околицях слід робити з урахуванням законів жанру прохальних листів і агіографічної літератури. Звинувачення ним місцевого населення у варварстві, язичництві неприйнятні, оскільки воно було таким тільки з точки зору завзятого антимонофеліта. Треба враховувати, що монофелітські настрої були сильними в цих краях навіть на початку VIII ст., що видно на прикладі перевороту Вардана-Філіпіка, який гаряче співчував цьому релігійному вченню. Дослідження поховальних споруд довело, що в Криму, як і в і в інших регіонах світу, ранні християни знаходились в системі традицій більш раннього часу (про потойбічний світ, систему поховальних обрядів, які церковними правилами ще ніяк не регламентувались). Певні типи споруд використовувались не лише для поховальних обрядів, але й для інших культових відправ. Імовірно, для проповіді християнства спочатку влаштовувались титульні церкви та утилізувались деякі язичницькі споруди. У цілому, в цей час християнство співіснує з античними культами та сповнене їх елементами, символікою, що були переосмисленні першими християнами.

Ґенеза храмової архітектури Таврики демонструє запозичення будівельних канонів, на яких позначились малоазійський, сірійський і, насамперед, візантійський вплив, цілком пояснений стійкими зв'язками з Константинополем і великими містами Південного Понту. Особливо виразно він проявляється за правління Юстиніана та найближчих його наступників. Спільність рис в конструкціях та будівничих прийомах у базилік з різних районів Криму з херсонеськими базиліками свідчить про існування єдиних будівничих артілей з Херсонесу, або ж централізованого контролю за храмовим будівництвом з боку візантійської адміністрації. Взаємовідносини Візантії з місцевим населенням перебували під знаком її політичної та релігійної експансії. Процес християнізації активно охоплює в VI ст., федератів Візантії, розселених в Південно-Західній Тавриці. Поширення християнства серед варварів особливо наочно простежується на прикладі федератів Південно-Західної Таврики і "гунів" Боспору, серед яких переважали болгари. Разом з тим, джерела показують, що прийняття з політичних міркувань християнства соціальною верхівкою варварів ще не означало християнізацію всього племені. Тільки в самому кінці 20-х pp. VI ст., в цьому напрямі відбувся корінний, незворотний злам.

Позиції Церкви Південно-Західній Тавриці визначала єпархія Херсона Доранта. Федерати імперії, що жили в межах її кордонів, вступали в нові для них відносини, засвоюючи ромейські цінності і звички. В цей час населення півострова переживало демографічний підйом, причини якого крилися не тільки в стабілізації життя краю, але і в наслідках церковної політики. Крім прибульців-інородців, переважно болгар, на кримських землях з'явилися мігранти з Романії, прихильники монофізитства і монофелітства, приплив яких збільшився після перемоги ортодоксального християнства на Вселенському синоді 681 p.

Не знайшла підтвердження постульована в історіографії точка зору про широку хозарську експансію в Криму. Є суттєві підстави припускати, що хозари, проникаючи в Таврику потрапляють в коло культурного та релігійного впливу Візантії і виступають в ролі її військових союзників. Подібне розуміння відносин Візантії та Хозарії дозволяє змінити оцінку традиційного сприйняття деяких епізодів того часу. Оцінка Житія Іоанна Готського показує, що його, як головного героя превентивного анти хозарського виступу союзники імператриці Ірини намагались вивести з політичної гри константинопольські іконоборчі кола, що організували ситуацію, в якій Іоанн піддався репресіям з боку кагана хозар.

Події, пов'язані з виступом Іоанна, призвели до подальшого посилення церковної структури на півострові. Ймовірно, на кінець VIII ст. було організовано єпископство Готія. Згідно джерел, в Криму на цей час вже існували єпископства Херсона, Боспору і Сугдеї. Херсон займав в цьому списку провідну роль, за ним - Боспор, який залишався ромейським містом-полісом з ортодоксальними християнськими традиціями. Таким же ромейським містом у другій третині VIII ст., була Сугдея, представник якої, Стефан, не відрізнявся настільки ревним іконо шануванням, як це намагалась зобразити пізніша іконо шануючи агіографія. Готська єпархія не переросла в розряд митрополії. На території Криму з числа запланованих єпархій реально з'явилася лише одна - Фули, яка увійшла в місцеву систему церковної "пентархії", що склалася на кінець IX ст.

Поява та утвердження християнського віровчення в Тавриці на протязі всіх трьох виділених етапів в І тис. постає надзвичайно складним, неоднозначним процесом, що на кожному з етапів мав свою специфіку. Разом з тим слід особливо підкреслити, що розвиток християнства на території Кримського півострову протягом всього періоду, що розглядається, був виявом загальних процесів в Візантійській імперії, роль якої у поширенні християнства в країнах Європи важко переоцінити.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

віровчення імперія історичний

1. Археологические исследования средневековой Сугдеи в 2000 г. // Археологічні відкриття в Україні 1999-2000 pp. / Інститут археології НАНУ. - К., 2001. - С. 75-76 (у співавторстві з I.A. Барановим, B.B. Майко, авт. внесок - 0,1 др. арк.).

2. Християнізація тюрко-болгар Криму в світлі археологічних джерел // Археологія. - 1995. - № 4. - С. 75-81 (у співавторстві з В.В. Майко, авт. внесок - 0,5 др. арк.).

3. Поховальний комплекс ранньосередньовічного часу і деякі питання з історії Херсонеса Таврійського в IV-VI ст. // Археологія. - 1998. - № 3. - С. 122-129.

4. Історіографія питання про християнізацію Таврики в пізньоримський період та раннє середньовіччя // Вісник Київського університету. Серія історія. - 1999. - Вип. 43. - С. 96-103.

5. Джерела з історії християнства в Криму // Український історичний журнал. - 2000. - № 4. - С. 48-57.

6. Отчет о раскопках склепов с полихролимной росписью на территории некрополя Херсонеса в 1998-1999 гг. // Зубарь В.М., Хворостяний А.Й. От язычества к христианству. - К.: Институт археологии НАНУ, 2000. - С. 144-154 (у співавторстві з В.M. Зубарем, авт. внесок - 0,4 др. арк.).

7. Дослідження посаду середньовічної Сугдеї у 1999 р. // Археологічні відкриття в Україні 1999-2000 pp. - К., 2001. - С. 65.

8. Новые раннехристианские памятники юга Украины. Проспект к 2000- летию рождения Христа. - К., 2000. - 6 с. (авт. внесок - 0,1 др. арк.).

9. До питання про атрибуцію та духовний зміст християнських символів на сердолікових вставках у персні зі Східного Криму // Український музей. - К., 2003 - С. 87-113 (у співавторстві з І.С. Піоро, авт. внесок - 1 др. арк.).

10. Взаимоотношения Византии и Хазарии в контексте церковной истории // Сугдейский сборник. - К. - Судак, 2004. - С. 352-369.

11. Разведочные археологические раскопки в цитадели Судакской крепости // Археологічні відкриття в Україні 2002-2003 pp. - К., 2004. - С. 323-325 (у співавторстві з B.B. Майко, A.B. Джановим, авт. внесок - 0,4 др. арк.).

12. Раскопки на посаде средневековой Сугдеи // Археологічні відкриття в Україні 2002-2003 pp. / Інститут археології НАНУ.- К., 2004. - С. 325-327 (у співавторстві B.B. Майко, A.B. Джановим; авт. внесок - 0,3 др.арк.).

13. Об одном типе плитовых могил средневековой Сугдеи // Проблемы греческой культуры. - Симферополь, 1997. - С. 101-103 (у співавторстві з В.В. Майко, авт. внесок - 0,2 др. арк.).

14. Поширення християнства в Криму та виникнення перших єпархій // Грецьке православ'я в Україні. - К., 2001. - С. 47-51.

15. Очерк истории исследования Судака // Сугдея, Сурож, Солдайя в истории и культуре Руси-Украины. - К.: "Академперіодика", 2002. - С. 3-13.

16. Христианские символы на сердоликовых вставках в перстни (на примере находок из Восточного Крыма) // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. - К.: "Академперіодика", 2004. - С. 220-222.

17. Христианские храмы Сугдеи // Софійські читання / Національний заповідник "Софія Київська". - Вип. 2. - К., 2004.

Размещено на Allbest.ru