Робсельінспекція УСРР як інструмент політики партії більшовиків у сфері культури (1920-1934 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК [РСІ (477) + 329] : 008

Робсельінспекція УСРР як інструмент політики партії більшовиків у сфері культури (1920 - 1934 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Рабенчук Олег Петрович

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії культури українського народу Інституту історії України Національної академії наук України.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, історичний факультет.

Захист відбудеться “_30___” квітня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “_29____” _березня____________ 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук Гуржій О.І.

АНОТАЦІЇ

Рабенчук О.П. Робсельінспекція УСРР як інструмент політики партії більшовиків у сфері культури (1920 - 1934 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Національна академія наук України. Інститут історії України. - Київ, 2004.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню діяльності НК РСІ УСРР як інструменту політики партії більшовиків у сфері культури. В ній на основі вивчення нових джерел та літератури проаналізовано роль НК РСІ УСРР у запровадженні радянською владою контролю та ідеологічного тиску на культурну сферу. Розкрито особливості більшовицької культурної політики та висвітлено діяльність компартійно-державних установ, які контролювали культурне життя в Україні. З'ясовано процес становлення та розвитку НК РСІ УСРР, простежено причини виникнення, трансформацію й завдання, що покладались на цей контрольний орган Компартією. Показано вплив органів контролю на здійснення українізаційних заходів більшовицької влади. Розкрито роль органів контролю у становленні радянської системи освіти в УСРР. Окреслено практичну діяльність НК РСІ УСРР у сфері книговидання. Відображено основні аспекти впливу органів контролю на роботу засобів масової інформації, культосвітніх закладів та кінематографа УСРР.

Ключові слова: Наркомат Робсельінспекції УСРР, ЦКК - НК РСІ УСРР, органи контролю, адміністративний тиск, ідеологізація, “чистки”, культура, “українізація”, освіта, книговидання, культосвітні заклади, преса, радіо, кіно.

Рабенчук О.П. Рабкрин УССР как инструмент политики партии большевиков в сфере культуры (1920-1934 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Национальная академия наук Украины. Институт истории Украины. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена комплексному исследованию деятельности Наркомата рабоче-крестьянской инспекции УССР (НК РКИ УССР) как инструмента политики партии большевиков в сфере культуры. В работе на основе изучения широкого круга различных источников и литературы раскрыта роль Наркомата РКИ УССР в утверждении советской властью контроля и идеологического давления на культурную сферу.

Автором выявлены и систематизированы новые архивные документы по истории органов контроля УСРР, освещено участие НК РКИ УССР в организации и проведении массовых большевистских “чисток” “национа-листических элементов” в Украине в конце 1920-х в начале 1930-х гг.

В диссертации рассмотрены отличительные особенности культурной поли-тики большевиков в 20 - 30 гг. ХХ в., раскрыта деятельность системы партий-но-государственных учреждений, контролировавших культурную жизнь в рес-публике. Автором охарактеризован процесс становления и развития органов контроля, проанализированы причины их возникновения, трансформация и задачи, которые возлагались на них Коммунистической партией.

“Культурная революция” рассматривалась большевиками как состав-ляющая плана социалистического строительства, поэтому НК РКИ УСРР в обязательном порядке должен был контролировать развитие культурной сферы УССР. При этом главное внимание “социалистического” контроля сосредотачивалось на практическом внедрении в жизнь руководящих указаний Компартии и правительства и независимо от того, где и в какой форме проявлялся этот контроль, он соответствовал классовым и идеологическим приоритетам советской власти. В работе показано влияние органов контроля на продвижение “украинизации” в УССР. Раскрыта роль ЦКК - НК РКИ УССР в реализации планов Компартии по ликвидации неграмотности взрослого населения, борьбе с детской беспризорностью, расширением сети начальных и средних школ, подготовки рабоче-крестьянской интеллигенции. Значительное внимание в работе отведено изучению контроля Наркоматом РКИ УССР деятельности издательств Украины, организации книжной торговли, доставки прессы, работы радиосети. Освещено основные аспекты влияния органов контроля на работу культурно-просветительских учреждений и кинематографа Украины.

Архивные материалы свидетельствуют, что, несмотря на ряд позитивных результатов, к которым приводила деятельность НК РКИ УССР, она полностью соответствовала политическим интересам советской власти, поскольку содействовала совершенствованию большевистского государст-венного механизма. Наркомат РКИ УССР был составляющей частью этого механизма, поэтому, используя его, Компартия усиливала контроль культурных процессов в Украине, успешно “загоняя” их в жесткие рамки марксистско-ленинской идеологии. Выступая инструментом в руках Компартии и следя за культурным строительством в УССР, НК РКИ УССР создавал условия, благодаря которым советский режим укреплял свои позиции, и с помощью возрастающей сети школ, радио, кино и культурно-просветительские учреждения пропагандировал большевистские ценности и воспитывал массы в соответствии с коммунистическими идеалами.

Ключевые слова: Наркомат рабоче-крестьянской инспекции УССР, ЦКК - НК РКИ УССР, органы контроля, административное давление, идеологизация, “чистки“, культура, “украинизация”, образование, пресса, кино, радио, книгоиздательство, культурно-просветительские учреждения.

Rabenchuk O.P. Robselinspection of the Ukrainian SSR as Bolschevik Party instrument in culture (1920-1934). - Manuscript.

Dissertation for acquiring seientific degree of Candidate of History Sciences, specialiti 07.00.01. - History of Ukraine. - National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of History of Ukraine. - Kyiv, 2004.

The dissertation is dedicated to the complex research of Narkomat Robselinspection of the Ukrainian SSR activity as Bolshevik Party instrument in culture. On the basis of new resources and literature study the role in introduction of the control and ideological pressure in cultural sphere by the Soviet government is analysed. The peculiarities of Bolshevik cultural policy are stated and the activity of Communist party state institutes controling the cultural life in the country is described. The process of forming and developing of Narkomat Robselinspection of the Ukrainian SSR is studied, the reasons of appearance, transformation and tasks given by the Party for that control body are determined. The influence of control bodies on the introduction of “ukrainisation”acts of Bolshevik party government is shown.

The role of control bodis in the process of formaftion of national education in the Ukrainian SSR is investigated. The practical activity of Narkomat Robselinspection of the Ukrainian SSR in pulishing books is characterised, the main aspects of control bodies influence on mass media, cultural events and cinema of the Ukrainian SSR are described.

Key words: Narkomat Robselinspection of the Ukrainian SSR, control bodies, control, chek, influence, culture, “ukrainisation”, education, publishing books, cultural events, mass media, press, radio, cinema.

політика більшовики культурний усср

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

політика більшовик культурний усср

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України одним з першо-чергових завдань є вироблення орієнтирів державного та національно-культурного будівництва. У зв'язку з цим постає необхідність наукового переосмислення минулого, яка обумовлює доцільність дослідження перш за все тих проблем, які не вивчалися, або трактувалися з позицій тогочасних ідеологічних концепцій. До них належить, зокрема, діяльність Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції УСРР (НК РСІ УСРР) як інструменту політики партії більшовиків у сфері культури у 20-і - на поч. 30-х рр. ХХ ст. Цей контрольний орган сприяв розбудові нового, “соціалістичного” державного механізму та стежив за втіленням у життя керівних вказівок Компартії, у тому числі й у такій сфері, як культурне будівництво. Вивчення його діяльності допоможе всебічному аналізу процесу становлення комуністичного тоталітарного режиму та його впливу на розвиток культурних процесів в Україні.

Актуальність дослідження цієї теми обумовлена також тим, що в українській та радянській історіографії досі не було окремої праці, у якій висвітлювалася б участь Наркомату Робсельінспекції УСРР у культурному будівництві в республіці. ЇЇ вивчення дасть можливість визначити зміст та з'ясувати конкретні форми роботи НК РСІ УСРР на “культурному фронті”, розкрити його роль як органу, котрий стежив за ідеологічною чистотою класової лінії більшовиків у сфері культури, здійснював та керував кампаніями “чисток”, що значно полегшувало намагання більшовицького керівництва якнайшвидше поставити під тотальний контроль культурне життя в УСРР. Цей аспект дослідження є особливо важливим сьогодні, як у науково-теоретичному, так і практичному аспекті. Оскільки наше суспільство ще не позбулось старих стереотипів мислення, а деякі політичні сили час від часу намагаються через важелі свого впливу контролювати культурні процеси, свободу слова та свободу думки в країні, історичний досвід минулого і засвоєння його уроків можуть сприяти подоланню подібних негативних явищ тепер та застерегти від них майбутні покоління мешканців України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною загальної проблеми “Українізація” як чинник суспільно-культурного життя в Україні (ХХ ст.)”, яка розроблялася відділом історії культури українського народу Інституту історії України НАН України (реєстраційний номер 0101U003053).

Мета роботи полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу діяльності Наркомату Робсельінспекції УСРР протягом 1920-1934 рр. з'ясувати його роль, значення і внесок у встановлення тотального контролю за розвитком культурних процесів в Україні.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язати такі завдання:

- вивчити стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

- розкрити особливості культурної політики більшовиків у 1920-і - на поч. 1930-х рр. й висвітлити організацію компартійно-державних установ, які контролювали культурне життя в країні;

- проаналізувати процес формування Робсельінспекції УСРР, причини її виникнення, трансформацію й завдання, що покладались на неї Компартією;

- дослідити вплив Робсельінспекції УСРР на здійснення українізаційних заходів більшовицької влади;

- розкрити роль органів контролю у становленні радянської освіти в УСРР;

- висвітлити практичну діяльність НК РСІ УСРР у сфері книговидання;

- виявити основні аспекти впливу Робсельінспекції УСРР на роботу засобів масової інформації, культосвітніх закладів та кінематографа України.

Об'єктом вивчення став процес становлення системи тотального контролю в СРСР за всіма сферами соціального, економічного, суспільного та культур-ного життя.

Предметом дослідження є основні форми і методи діяльності Робсель-інспекції УСРР як інструменту політики партії більшовиків у сфері культури у 20-і - на початку 30-х рр. ХХ ст.

Методологічною основою дисертації є системний підхід до вивчення культурних, політичних та соціально-економічних явищ у їх розвитку і взаємозв'язку, які ґрунтуються на здобутках вітчизняної науки, пріоритеті фактів і загальнолюдських цінностей. У ході роботи автор дотримувався принципів історизму й об'єктивності. Вони передбачають розгляд історичних процесів у тому вигляді, в якому вони відбувалися в дійсності та вимагають їх вивчення шляхом зіставлення фактів на підставі наукового підходу, що дозволило розширити знання з досліджуваного питання і найбільш об'єктивно підійти до його оцінки.

Провідне місце при написанні дисертації посів проблемно-хронологічний метод, який обумовив структурну побудову дослідження. Це дало можливість з належною повнотою показати основні аспекти організації Робсельінспекції УСРР й її діяльності у сфері культури та зробити аналіз кожної проблеми у її часовій послідовності і динаміці. Застосування методів пошуку, критично-об'єктивного аналізу та синтезу різнопланових джерел і літератури сприяло відтворенню реальних фактів досліджуваного періоду, які дозволили врахувати і оптимально використати науковий доробок радянських і вітчизняних істориків, політичних та культурних діячів, представників української діаспори з питань суспільно-політичного і культурного життя 1920-х - 1930-х років та достатньо повно і глибоко опрацювати архівні матеріали. У дослідженні використано також діалектичний метод, що дав можливість висвітлити події і їх результати у русі, взаємовпливах, причинно-наслідкових зв'язках з урахуванням обставин часу. Аналітичний та узагаль-нюючий методи застосовано у висновках, у яких підсумовується внесок НК РСІ УСРР у практичне втілення в життя вказівок та розпоряджень Компартії і показано результати діяльності органів контролю у сфері культури.

Наукова новизна роботи визначається майже повною відсутністю робіт, у яких Наркомат робітничо-селянської інспекції УСРР розглядається як засіб компартійного впливу на культурний розвиток України.

Використання документів та архівних матеріалів, переважна більшість з яких уперше вводиться до наукового обігу, дозволило більш повно і всебічно дослідити роль НК РСІ УСРР у запровадженні радянською владою адміністративного й ідеологічного контролю за культурною діяльністю у країні; одночасно автор висвітлює участь НК РСІ УСРР в організації і проведенні масових більшовицьких “чисток” “неблагонадійних елементів” у кінці 1920-х - на початку 1930-х рр. на “культурному фронті”.

Дисертантом також розкрито такий малодосліджений аспект історії як вплив НК РСІ УСРР під час перевірок виконання постанов і рішень Компартії на хід українізаційних процесів, становлення радянської освіти, книго-видавничої справи, кінематографа тощо.

Хронологічні межі охоплюють 1920 - 1934 рр. - період існування Наркомату робітничо-селянської інспекції УСРР.

Географічні рамки праці охоплюють територію УСРР, у межах її адміністративно-територіального поділу у досліджуваний період.

Практичне значення полягає в можливості використання матеріалів дисертації, її основних положень і висновків при підготовці узагальнюючих праць з історії України, написанні навчальних посібників, лекційних курсів з дотичних тем, спецкурсів з проблем культурології тощо. Результати проведеного дослідження можна широко використати при написанні спеціальних робіт з історії культури, освіти, духовного життя українського народу. Крім цього, дисертант убачає практичне значення роботи в тому, що її висновки поглиблюють знання про формування радянської державної системи та утвердження її контролю над культурним розвитком УСРР.

Наукову апробацію роботи здійснено на засіданнях відділу історії культу-ри українського народу Інституту історії України НАН України. Основні поло-ження дисертації знайшли своє відображення у доповідях на наукових конференціях, зокрема Всеукраїнській науковій конференції “Поділля у контексті української історії” (29-30 листопада 2001 р., м. Вінниця), Міжнародній науковій конференції “Историческая наука: проблемы развития” (17-18 травня 2002 р., м. Луганськ), Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень” (28 жовтня - 4 листопада 2002 р., м. Дніпропетровськ), ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (17-18 вересня 2003 р., м. Кам'янець-Подільський), Міжнародній науковій конференції “Національно-державне відродження слов'янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (18-19 листопада 2003 р., м. Тернопіль).

Публікації. Зміст дисертації викладено в 6 статтях у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 3 публікаціях матеріалів наукових конференцій.

Структура відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел і літератури. Її обсяг становить 241 сторінку, з них основного тексту - 199 сторінок, списку джерел і літератури - 42 сторінки (502 позиції).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв'язок з науковими програмами, об'єкт і предмет, окреслено хронологічні рамки та географічні межі, сформульовано мету і завдання, наукову новизну і практичне значення дисертації, відображено апробацію її результатів.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” розкриваються відповідні аспекти проблеми. Незважаючи на появу багатьох праць, присвячених періоду 20-30-х рр. ХХ ст., питання діяльності Робсельінспекції УСРР як інструменту політики партії більшовиків у сфері культури практично не було темою окремого наукового дослідження у радянській та вітчизняній історіографії. Тому автором проаналізовано праці, які торкались загальних аспектів функціонування НК РСІ УСРР та праці, що висвітлюють основні процеси підпорядкування і встановлення контролю більшовицького режиму за культурним життям в УСРР.

Значний доробок у дослідженні проблеми встановлення Компартією конт-ролю за розвитком культурних процесів в УСРР належить В.М. Даниленку, Г.В. Касьянову, С.В. Кульчицькому. У своїй спільній праці вони приходять до висновку, що запровадження тотального контролю держави над друком і видавництвами в 20-ті рр. значно полегшило прихід до влади й існування суспільних структур, зацікавлених у суцільній одноманітності в галузі культури та ідеології, тому цензура й контроль за видавничою справою виявились одним із основних засобів боротьби більшовиків проти “буржуазної ідеології”. У іншій спільній роботі Г.В. Касьянов та В.М. Даниленко, проаналізувавши державну систему, котра склалась в Україні в перші десятиліття радянської влади, стверджують, що, налагоджуючи механізм “управління культурою” по аналогії з системою управління економікою, більшовики намагались тотально політизувати й ідеологізувати культуру, закладаючи передумови для її дегуманізації.

Питанню ставлення компартійно-радянського керівництва до культурної розбудови України приділив увагу у своїй книзі С.В.Кульчицький. У ній відзначено, що партія більшовиків ретельно контролювала зміст національно-культурного процесу в УСРР і вимагала, щоб культурне життя республіки було національне за формою і соціалістичне за змістом, тобто щоб воно ні в якому разі не суперечило комуністичній доктрині. Тоталітарну сутність більшовицької культурної політики розкрито у праці М.В. Поповича. Окремі аспекти даної проблеми висвітлюються у роботах О. Кручека, П. Новохатька, В. Барана, В. Масненка, В. Очеретянка, Н. Ашаренкової.

Питанню організації роботи радянських спецслужб (органів ВУЧК-ДПУ), з допомогою яких влада встановлювала суцільний нагляд за населенням, у тому числі й за діячами культури, присвячено праці І.Г. Біласа та Р.Ю. Подкура. Значну увагу вивченню ролі та місця органів ВУЧК-ДПУ УСРР у системі компартійної диктатури та їх участі у розгромі пануючим режимом української культури приділено у працях Ю.І.Шаповала. Зокрема у колективній праці “ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи” Ю. Шаповал разом із співавторами В. Пристайком і В.Золотарьовим наводять аргументи, що засвідчують “подвійну бухгалтерію” вищого партійного керівництва ВКП(б) під час реалізації на практиці їх культурної політики.

Уваги заслуговує також фундаментальна праця С.І. Білоконя “Масовий терор як засіб державного управління в СРСР”, у якій автор скрупульозно й документовано проаналізував створений комуністичним режимом механізм відстеження й знищення “непридатного” населення.

З-поміж робіт представників української діаспори, які у своїх дослідженнях торкалися проблеми встановлення більшовицького контролю над культурною сферою УСРР, слід відмітити праці С. Николишина, Н. Полонської-Василенко, Д. Соловея, І. Майстренка, Г. Костюка, Т. Гунчака.

Праці, що складають історіографію Центральної контрольної комісії - Робітничо-селянської інспекції умовно можна поділити на три періоди: перший - 1920-ті - 1930-ті рр.; другий - кінець 1940-х - І пол. 1980-х рр.; з ІІ пол. 1980-х рр. почався третій період дослідження проблеми.

Особливістю історіографії 20-х - 30-х рр. є те, що праці цього часу носили в основному агітаційно-пропагандистський характер й роз'яснювали громадськості головні завдання та роль органів контролю в більшовицькій державній розбудові. Їх авторами були, головним чином, керівники ЦКК-РСІ, котрі працювали над реалізацією на практиці вказівок Компартії по поліпшенню роботи контрольних органів. Із зміцненням сталінського диктату основним напрямом діяльності органів контролю стає боротьба проти “ухилів” від генеральної більшовицької лінії, тому ця тематика стала провідною у працях про роботу ЦКК-РСІ, які мали яскраво виражену ідеологічну спрямованість. Серед їх авторів - Я. Муценек, І. Просвірін, А. Ротт. З середини 1930-х рр. внаслідок ліквідації ЦКК-РСІ кількість видань, у яких висвітлювалася діяльність контрольних органів суттєво зменшується, оскільки дана тематика втратила актуальність для сталінського режиму. Дослідники знову почали її вивчати лише після Другої світової війни .

Об'єктивніше, однак виключно в контексті компартійних настанов, висвітлювалась історія ЦКК-РСІ після ХХ з'їзду КПРС. Попри засудження культу Й. Сталіна, система правління в СРСР залишилась незмінною, тож усі дослідження, як і раніше, мали відповідати суворо регламентованим ідеологічним канонам, тому наукову цінність вони становлять лише з точки зору накопичення фактичного матеріалу. До них належать публікації Л. Маймескулова, А. Рогожина та І. Дрейслера, А. Коняєва, Л. Потарикіної. Суто апологетичними й над-мірно заідеологізованими були публікації Ф.П. Терєхова та В.К. Шумакова.

Серед видань 1970-х рр. варто виділити монографію М.Ф. Карпенка, у якій на основі широкої джерельної бази зроблено узагальнююче дослідження діяльності НК РСІ УСРР. Однак, в силу марксистсько-ленінської ідеологічної заанґажованості й специфічного підбору фактажу, виклад матеріалу в його праці носить тенденційний характер. З середини 1980-х років науковці починають дедалі активніше переосмислювати історію органів контролю. Особливе зацікавлення в них викликало замовчуване радянськими істориками питання фальсифікації верхівкою РКП(б) ленінських пропозицій щодо реорганізації системи контролю в СРСР. Цю проблему вивчали С.Дмитренко та А.Осадча.

У сучасній українській історіографії вивченням діяльності НК РСІ УСРР займався Ю.І. Кисіль. На новому архівному матеріалі автор відтворив справжню, цілісну картину становлення та розвитку органів контролю УСРР та зробив логічні висновки про характер їх діяльності. Побіжно розглядається діяльність НК РСІ УСРР в інших дослідженнях Г.В. Касьянова, С.В. Кульчицького, а також Г.М. Васильчука. Важливим компонентом історіографічної бази дисертації є також праця представника української діаспори Г.Костюка, у якій, аналізуючи сталінізм в Україні, автор розкрив причини ліквідації більшовицьким режимом ЦКК - РСІ у 1934 р.

Таким чином, як свідчить огляд літератури, починаючи з 1920-х років і до сьогодення, дослідники займалися вивченням історії органів контролю, однак питання діяльності Робсельінспекції УСРР як інструменту політики партії більшовиків у сфері культури залишалось поза їх увагою.

Вивчення функціонування НК РСІ УСРР на терені культури забезпечене значною джерельною базою. Матеріали, що її складають, можна розділити на три групи: 1) документи й матеріали архівів; 2) опубліковані джерела; 3) матеріали преси.

Серед джерел першої групи варто відмітити перш за все, документи фонду НК РСІ УСРР (Ф.539), які зосереджені в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Для вивчення проблеми вони мають виняткове значення, оскільки містять найповнішу інформацію про роль НК РСІ УСРР як одного з органів, з допомогою якого більшовики встановлювали контроль за культурними процесами в Україні.

Важливі відомості знаходяться в документах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), зокрема, у фонді ЦК КП(б)У (Ф.1) та фонді ЦКК КП(б)У (Ф.22). Більш детально дослідити, яким чином Наркомат Робсельінспекції УСРР, будучи інструментом у руках Компартії, здійснював та керував кампаніями “чисток”, дозволило вивчення фондів Державного архіву Київської області (ДАКО, фонди Київської окружної Контрольної комісії КП(б)У - окружного відділу Робітничо-селянської інспекції (Ф.Р.290), Київської обласної Контрольної комісії КП(б)У - обласного відділу Робітничо-селянської інспекції (Ф.Р.292), Бородянської Контрольної комісії КП(б)У - районного відділу Робітничо-селянської інспекції (Ф.Р.1464)) та фонду Київської міської контрольної комісії КП(б)У - міського відділу Робітничо-селянської інспекції (Ф.Р.323) Державного архіву м. Києва (ДАК). Інформація, що міститься в документах цих фондів, значно розширила уявлення про механізм перегляду органами контролю керівного й викладацького складу шкіл, про систематичне стеження ними за „ідеологічними проривами” в роботі учбових закладів і проявами „ворожого” впливу на школу, про особливості „очищення” вчительських кадрів від осіб, яких режим зараховував до „чужих” та „класово-ворожих елементів”.

При дослідженні проблеми були використані також документи Державного архіву Вінницької області (ДАВО, фонди Подільської губернської Контрольної комісії КП(б)У (Ф.П.2), Вінницької окружної Контрольної комісії КП(б)У (Ф.П.34) та Могилів-Подільської окружної Контрольної комісії КП(б)У (Ф.П.36)). Вони дозволили детальніше розкрити зміст роботи контрольних органів та зрозуміти її значення для компартійного режиму.

При аналізі опублікованих джерел з історії ЦКК-РСІ слід згадати праці В.Леніна. У таких статтях як „Чергові завдання радянської влади”, „Як нам реорганізувати Робсельінспекцію”, „Краще менше та краще” та ін. В.Ленін теоретично обґрунтував значення організації контролю для більшовицької держави, розробив його основні принципи та висунув ідею докорінної перебудови системи контролю в країні.

Серед опублікованих матеріалів важливими є документи вищих органів влади та управління УСРР, у яких міститься інформація про організацію та реорганізацію органів контролю в Україні, їх структуру, права, обов'язки, форми й методи роботи.

Велике значення для дослідження проблеми мало використання матеріалів тогочасної преси. У журналах „Бюлетень ЦКК КП(б)У - НК РСІ УСРР” та „Під контроль мас”, що видавались Наркоматом РСІ УСРР, публікувались постанови, директиви, інструкції ЦКК - НК РСІ СРСР та УСРР, обіжники РСІ до місцевих органів контролю, доповнення до постанов про Наркомат РСІ УСРР. Аналіз цих документів дозволяє простежити процес розвитку і трансформації органів контролю, дослідити головні напрями їх діяльності.

Особливий інтерес викликають також матеріали, опубліковані в центральних газетах УСРР - „Комуніст” та „Вісті ВУЦВК”. На основі результатів інспекційної діяльності НК РСІ УСРР у пресі загострювалась увага громадськості навколо організації освітнього процесу в республіці, роботи вищих навчальних закладів (вишів та втишів), подолання дитячої безпритульності, виправлення хиб розповсюдження періодичних видань тощо.

У другому розділі “Культура УСРР та компартійно-державні контрольні органи” розглядаються особливості культурної політики більшовиків та висвітлено діяльність компартійно-державних установ, які контролювали культурне життя в Україні.

„Революційна культура” була в руках більшовиків перш за все ідеологіч-ною зброєю, засобом пропаганди соціалістичного способу життя, особливо, на теренах УСРР, де давалися взнаки наслідки культурного підйому періоду визвольних змагань. Тому культурна політика більшовиків, що ґрунтувалася на теоретичних розробках В.Леніна була направлена на створення нової масо-вої культури, котра б допомагала поширювати та утримувати владу Компартії.

За визначенням Й. Сталіна усі культурні явища поділялись на реакційні, що служили інтересам “віджилих” сил суспільства, та революційні, що служили “передовим” силам. Перші, на думку більшовицького лідера, гальмували розвиток суспільства й мали бути відкинутими та знищеними, другі ж, як “здобуток” народних мас, мали мобілізовувати їх на боротьбу й перебудовувати суспільство в напрямку прогресу. Особливу роль у такій схемі культурно-історичного розвитку радянської країни відігравало насильство, котре скасовувало “старі” порядки й закріплювало нові та стало основою утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. У рамках такої політики культурі відводилась роль додатка, служника режиму.

Для всебічного контролю розвитку культурних процесів в Україні пануючій радянській системі було вигідно мати декілька органів, що виникали і вдосконалювались паралельно з розбудовою компартійно-державного апарату. Серед них Агітпропвідділ при ЦК КП(б)У, НКО УСРР, органи ВУЧК-ДПУ та ін. Через розгалужену систему компартійно-державних структур більшовики встановлювали свою монополію в господарсько-політичному та духовному житті суспільства й нівелювали підконтрольні культурні цінності.

Виходячи з позицій класової непримиренності до своїх ворогів, Компартія надавала великого значення такому виду контролю над культурно-інтелектуальним життям країни, як цензура. Розвиваючи традиції російського імперіалізму, сталінський режим успішно використовував її для знищення вільної думки і слова та проявів національної свідомості й самобутності. Ще одним ефективним засобом налагодження механізму контролю й управління культурою був суцільний нагляд Компартії за населенням. Органам ВУЧК-ДПУ у ході цього нагляду доручалось заздалегідь виявляти осіб, які становили потенційну загрозу режиму. Своєю діяльністю вони могли “негативно” впливати на формування суспільної думки, тому, ведучи облік таких осіб, Компартія тримала ситуацію в країні під своїм контролем, оскільки могла їх знищити фізично чи морально в будь-який момент. Діяльність спецслужб дозволила більшовикам контролювати соціально-культурні процеси в країні та визначати конкретні практичні кроки по придушенню і знищенню носіїв “контрреволюційної” ідеології.

До більшовицьких контрольних органів належав також Наркомат робітничо-селянської інспекції УСРР, об'єднаний у 1923 р. за рішенням ХІІ з'їзду РКП(б) із Центральною контрольною комісією КП(б)У. Проаналізовані в дисертації опубліковані документальні та архівні матеріали свідчать, що діяльність цього компартійно-державного органу суттєво впливала на культурне життя УСРР відповідно інтересам радянської влади.

За задумом більшовиків, Робсельінспекція УСРР мала виконувати функцію вдосконалення державного апарату й сприяти Компартії встановлювати зв'язок з широкими масами через “кращих” представників робітників і селян. Щоб діяльність контрольних органів була більш ефективною, влада періодично реорганізовувала їх структуру, змінювала форми і методи роботи, розширювала права. Виконуючи свої функції, НК РСІ УСРР співпрацював і доповнював роботу інших контролюючих інстанцій (ВУЧК - ДПУ, НКО УСРР, Агітпропвідділу при ЦК КП(б)У та ін.), що допомагало більшовикам посилювати свій контроль над усіма сферами життєдіяльності суспільства.

З кінця 1920-х рр., внаслідок узурпації Й.Сталіним усієї повноти влади та через “загострення класової боротьби” з “націоналістичними ухилами”, ЦКК - НК РСІ УСРР все активніше переходить від раціоналізаторської й обсте-жувальної роботи на засадах наукової організації праці до контролю за фак-тичним виконанням постанов Компартії і до перевірок та “чисток” особового складу адміністративних господарських і культурних установ.

Основна увага “чистячих” комісій зверталася на соціальне походження, оскільки вважалося, що представники “чужого” класу більш здатні до впливу на них ворожого комуністам елементу. Під час проведення “чисток”, якими керував НК РСІ УСРР перед органами контролю ставилося завдання якнайбільше притягувати осіб за звинуваченнями у “перекрученні класової лінії”. Щоб активно демонструвати широкому загалу масштаби “загрози”, яку саме вони несли державі, НК РСІ УСРР мав систематично примушувати і сприяти засобам масової інформації надавати значну увагу цим аспектам, висвітлюючи вкрай важливе значення “чисток” для Компартії.

Після постанови ЦК ВКП(б) від 24 січня 1933 р., у якій, попри мільйонні жертви голодомору, парторганізація УСРР звинувачувалася у “великому прориві” в сфері керівництва нею сільським господарством і хлібозаготівлею, від органів КК-РСІ вимагалась особливо підвищена класова пильність. Компартія розпочинала в цей час чергову “чистку” своїх лав, тому контрольні комісії мусили максимально сприяти їй у проведенні даного заходу.

Однак, незважаючи на великий обсяг роботи, який Наркомат РСІ УСРР виконував, наглядаючи за ідеологічною чистотою класової лінії більшовиків та в ході масових “чисток”, вона, усе ж, визнавалась пануючим режимом як незадовільна й недостатня, хоча фактично завдала процесам українського національно-культурного відродження непоправної шкоди. Влітку 1933 р. ЦКК ВКП(б) заявила, що більшість КК-РСІ України не перебудували своєї діяльності відповідно до нових господарсько-політичних обставин, а в низових організаціях РСІ існували чисельні факти “засміченості”. Тому НК РСІ УСРР потрібно було терміново перебудувати свою роботу, щоб на рівень найважливіших завдань поставити питання національно-культурного розвитку й забезпечити таким чином успішне розгортання будівництва української радянської культури - “національної формою, соціалістичної змістом”.

Після ХVІІ з'їзду ВКП(б) (1934), на якому Й.Сталін проголосив побудову соціалізму в СРСР, система влади в країні реорганізовується, й ЦКК - НК РСІ ліквідовується, а на його місці створюються дві окремі комісії партійного (при ЦК) і радянського (при РНК) контролю, до цього ж, хоча й формально, ЦКК вважалась незалежною від ЦК і поділяла з ним компартійну владу. Такі зміни були викликані тим, що на даному етапі розвитку більшовицької держави вище компартійне керівництво шляхом терору та репресій оточувало себе ореолом політичної чистоти, тому будь-яка можливість його контролю з боку народу й партійних мас виключалась.

У третьому розділі “НК РСІ УСРР як інструмент компартійного впливу на розвиток української культури” розкрито діяльність органів контролю на терені культури.

Важливим напрямом діяльності Робсельінспекції УСРР у сфері культури впродовж 1920-х рр. був контроль за реалізацією українізаційних заходів радянської влади. В ході перевірок органи контролю постійно відмічали, що ця справа майже виключно залежала від центральної влади, яка не вимагала остаточного переходу життя країни на українську мову.

Перевіряючи “українізацію” округ для з'ясування дійсного її стану, Наркомат РСІ УСРР розробляв спеціальні плани, відповідно до яких підсумовувались здобутки “українізації” та виявлялись всі хиби і несприятливі її умови. Матеріали Робсельінспекції УСРР свідчать про схожість ситуації, яка складалась у різних регіонах України під час здійснення коренізаційних заходів. Не маючи міцної соціальної бази, вони всюди наштовхувались на байдужість або пасивний чи навіть відвертий опір чисельних російських і зрусифікованих прошарків суспільства. І хоч органи КК-РСІ своїми інспекціями дещо пожвавлювали українізаційні процеси та усували хиби, котрі стояли на їх шляху, постанови влади так і не виконувались.

Через “загострення ситуації на культурному фронті” під час проведення “українізації” Компартія зобов'язувала органи КК-РСІ особливу увагу приділяти “ідеологічному озброєнню” мас. Робсельінспекція УСРР мала все-бічно обстежувати стан радянської політико-освітньої роботи та перевіряти, як партійні осередки, зокрема при навчальних закладах, боролися з ідеоло-гічними “ухилами”. На ХVІІ з'їзді КП(б)У (січень 1934) нарком ЦКК - НК РСІ УСРР К.Сухомлин наголошував, що партія проявила “притуплення” більшовицької пильності, внаслідок чого в лавах КП(б)У виник “націона-лістичний ухил” М.Скрипника, у чому була винна й Робсельінспекція УСРР. Та було б помилковим, вважав К.Сухомлин, якби Компартія обійшла ту “позитивну” роботу, яку провели органи КК-РСІ разом із всією парт-організацією в “справі виправлення шкоди”, якої завдали її вороги в галузі національно-культурного будівництва.

Здійснюючи контроль за виконанням директив Компартії по розвитку радянської освіти, Робсельінспекція УСРР докладала зусиль у справі ліквідації неписьменності дорослого населення, подолання дитячої безпритульності. Вона ґрунтовно вивчала та вдосконалювала діяльність Наркомату освіти УСРР і його відділів у регіонах, з'ясовувала причини недоліків роботи освітніх закладів і сприяла їх усуненню, а також стежила, щоб вони працювали відповідно до встановлених Компартією планів і програм. Вирішення цих проблем виявилось для більшовиків досить складним завданням. Намагаючись його розв'язати, влада спонукала НК РСІ УСРР регулярно перевіряти органи, відповідальні за цю справу, та усувати існуючі в їх роботі недоліки.

Оскільки освіта в СРСР вважалась найголовнішим елементом здійснення „культурної революції”, Компартія намагалася тримати освітній процес у рамках ідеологічних канонів. Засобом досягнення мети при цьому слугували періодичні “чистки”, що в кінці 20-х - на поч. 30-х рр. почали набувати найбільш масових і непримиренних форм. З особливою гостротою в цей період для пануючого режиму постало питання: “Чого саме і як навчають школи, хто навчає і в який бік гне?”, і в першу чергу це стосувалось учительських кадрів у сільській місцевості. Тому від контрольних органів вимагалось “виловлювати конкретних носіїв зла” серед освітніх кадрів, що “ідеологічно нівечили” дітей і “перекручували” класову лінію. Як наслідок, впродовж 1929-1930-х рр. працівники шкіл в УСРР зазнали масових “чисток”.

Комісії по “чистці”, особливо на районному рівні, матеріали “чисток” учительських кадрів практично не перевіряли, стаючи на шлях огульного класового “вичищення”. Інколи апеляційні комісії скасовували постанови про звільнення за недоведеністю фактів обвинувачень, або через їх відверту абсурдність, однак такі випадки були рідкістю, про що свідчила велика кількість листів учителів до Центрального бюра скарг ЦКК - НК РСІ УСРР, в яких вони скаржилися на упередженість дій місцевої влади по відношенню до них та на довготривалий і незадовільний розгляд своїх справ.

З моменту створення НК РСІ УСРР наглядав за діяльністю видавництв України. Завдяки зусиллям наркомату, з 1.02.1924 р. влада знизила відсоток надбавки на собівартість книг із 160% до 140%, у лютому 1925 р. колегія НК РСІ УСРР видала постанову “Про здешевлення й просування книги для села”. Поряд із налагодженням роботи видавництв органи контролю сприяли вирішенню питання організації книжково-торгівельної справи та експеди-ціювання преси, оскільки відрив від вимог ринку та побудова виробничих планів відповідно ідеологічних настанов Компартії призводили до осідання великої частини продукції у сховищах. Крім цього, з 1926 р. з метою виправлення недоліків апарату центральних установ органи КК-РСІ брали під свій нагляд та розслідували всі робселькорівські дописи, які друкувались у газетах “Вісті”, “Правда”, “Комуніст”, “Радянське село” та ін.

У полі зору НК РСІ УСРР перебували видавництва і під час масових “чисток”. Зокрема, під пильним наглядом комісій по “чистці” радапарату опинилась Київська філія “Книгоспілки”. Доповідаючи в грудні 1930 р. центральній владі про діяльність одного з відділів філії, органи контролю відзначали “глумливе” ставлення її керівництва до директив Компартії. Зазнали кадрових втрат після “чисток” 1930-1931 рр. також Київська й Одеська філії Держвидаву РСФРР та Державного видавничого об'єднання України. На початку 30-х рр. був розгромлений Науково-дослідний інститут книгознавства в Києві, очолюваний з 1922 по 1931 рр. Ю.Меженком. У постанові від 19.09.1933 р. Київська міська КК-РСІ наголошувала на недостатній пильності партійного керівництва цієї установи, котре не змогло вчасно виявити “контрреволюційні елементи” й не організувало “критичний” перегляд періодичної та монографічної продукції.

До обов'язків НК РСІ УСРР входило усувати недоліки, котрі виникали на шляху налагодження радіомовлення в республіці, та стежити за тим, щоб воно приносило максимальну користь радянській системі. Особливо активно органи контролю допомагали пануючому режиму вести боротьбу з національно свідомими українськими силами у цій сфері. Так, доповідаючи у кінці 1933 р. вищим партійним інстанціям про роботу Всеукраїнського та Харківського облрадіокомітетів, Наркомат РСІ УСРР відмічав, що кадри їх відповідальних робітників “засмічені націоналістичними елементами”, внаслідок чого з апарату ВУКР звільнили 27 таких осіб, а в Харківському облрадіокомітеті виявили та зняли з роботи “10 петлюрівців, білогвардійців, куркулів…”. Як вважав НК РСІ УСРР, “засміченість ворожими силами” була спричинена “поганим” добором кадрів Всеукраїнським радіокомітетом і відсутністю у його штаті “міцного партійно-комсомольського прошарку”, що призвело до “низького” рівня якості радіомовлення.

Значну увагу приділено в дисертації вивченню діяльності НК РСІ УСРР по поліпшенню роботи культосвітніх установ (хат-читалень, сельбудів, робітничих клубів). Органи контролю періодично перевіряли склад їх завідувачів для заміни “непридатних” потрібними владі робітниками. Архівні документи також свідчать про пильний нагляд Робсельінспекцієї УСРР за бібліотечними та музейними закладами. На думку органів контролю, у бібліотеках переважало “старе сміття”, тоді як була обмежена кількість літератури, що відображала заходи Компартії та уряду. Тому своїми постановами вони зобов'язували місцеві відділи освіти призначати ідеологічно виважені кандидатури для керівництва бібліотечною справою, організовувати надсила-ння рекомендованих списків літератури, а також створювати при бібліотеках спеціальні комісії, котрі б відповідали за підбір книжкових фондів. У 1933 р. з допомогою НК РСІ УСРР було “вичищено” колектив Всенародної бібліотеки України (ВБУ) при ВУАН та Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки. Органи контролю брали активну участь у “чистці” Всеукраїнського музейного містечка в Києві, намагаючись перетворити його на осередок „войовничої антирелігійної пропаганди”.

В умовах радянської дійсності величезне ідеологічне та культурно-освітнє значення мав кінематограф, тому органи контролю досить часто обстежували діяльність Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), Одеської, Ялтинської та Київської кінофабрик, сприяли розширенню кіномережі республіки. Намагаючись поліпшити кіновиробничий процес в Україні, Наркомат РСІ УСРР прийшов до висновку про необхідність вилучення з системи Всесоюзного об'єднання “Союзкіно” української кіноорганізації, на основі чого РНК УСРР прийняв 7.03.1933 р. постанову “Про підпорядкування тресту “Українфільм” Раднаркому УСРР та про надання йому прав Головної Управи в справах кіно-фотопромисловості УСРР”. Однак найбільший акцент під час перевірок НК РСІ УСРР робив на художньо-ідеологічній лінії українського кіна. Спеціальною комісією наркомату була вироблена система диференціації оцінювання кінофільмів, відповідно до якої вони поділялись на “дуже хороші”, “хороші”, “середні”, “нижче середніх”, “погані”. З початком масованого наступу Ком-партії на “ворогів народу” на початку 1930-х рр. органи контролю зазначали, що більшість картин, випущених у цей період не відповідали ідеологічним вимогам більшовиків. Серед причин “низького” ідейно-художнього рівня кіно-продукції України називалась погана “озброєність” мистецьких кадрів марк-систсько-ленінською теорією, що була наслідком їх недостатньої партійної “насиченості”.

У висновках відбито підсумки проведеного дослідження, викладено його основні результати, що винесені на захист.

1. Починаючи з 1920-х рр. і до сьогодення, дослідники займались вивченням діяльності органів контролю, однак, незважаючи на це, проблема ролі Робсельінспекції УСРР в культурних процесах, використання її як інструменту політики партії більшовиків у сфері культури досі не була предметом спеціального дослідження.

2. Більшовицька влада вважала „культурну революцію” складовою частиною побудови соціалізму, тому серед завдань, що ставились нею перед Наркоматом РСІ УСРР, було здійснення контролю за культурним будівництвом в Україні. Головна його увага зосереджувалась на практичному втіленні в життя вказівок Компартії й уряду. Виконуючи свої функції, НК РСІ УСРР співпрацював і доповнював роботу інших контролюючих інстанцій, сприяючи посиленню тиску більшовицької держави на сферу культури.

3. Розраховувати на закріплення своєї влади в Україні більшовики могли лише при виваженій національній політиці, тому, діючи стратегічно, компартійне керівництво проголосило курс на “українізацію”. Постійно перевіряючи регіони, НК РСІ УСРР надавав Компартії всебічну інформацію про її хід, що допомагало більшовикам оцінювати українізаційні процеси. Стан речей, який складався на початку коренізації, коли вона гальмувалась чисельними антиукраїнськими силами і про що доповідали органи КК-РСІ, був вигідним державі, тому всі вказівки Робсельінспекції УСРР зводились лише до формальної перевірки постанов Компартії та уряду щодо “українізації”. Проте, як тільки явища культурно-національного ренесансу, спричинені нею, все більше почали виходити з-під контролю Компартії, вони одразу стали об'єктами репресій, до яких залучався НК РСІ УСРР.

4. Одним із основних напрямів діяльності органів КК-РСІ УСРР у сфері культури був контроль за розвитком радянської освіти. НК РСІ УСРР контро-лював стан вирішення проблем подолання дитячої безпритульності, ліквідації неписьменності, розширення мережі шкіл, підготовки робітничо-селянської інтелігенції тощо. Однак, з початком широкого наступу Компартії на українські “націоналістичні елементи” основна увага НК РСІ УСРР зосередилася на “чистках” педагогічних кадрів, жертвами яких стали люди, котрим „навішувалися” ярлики приналежності до соціально ворожого стану.

5. Важливу роль серед більшовицьких засобів формування нової суспільної свідомості й культурних традицій відігравало друковане слово. Тому з моменту свого створення НК РСІ УСРР контролював видавничу справу, налагоджуючи роботу чисельних видавництв республіки та організацію книжкової торгівлі. При цьому у сферу нагляду наркомату потрапляли також питання ідеологічної “якості” літературної продукції та придатності апарату видавничих організацій і книгознавчих наукових установ до роботи в радянських умовах.

6. З метою нав'язування єдності думки з усіх питань суспільного життя й спрямування його в потрібному руслі більшовики ефективно використовували засоби масової інформації. Щоб друковане та ефірне слово швидко і вчасно доходило до якомога більшої кількості громадян, Робсельінспекція УСРР намагалась вдосконалити систему експедиціювання преси й розширити мережу радіомовлення в Україні. Оскільки для Компартії цінним матеріалом були робселькорівські дописи, що часто мали форму доносів, НК РСІ УСРР доручалось брати їх під свій нагляд і тісно співпрацювати з робселькорівським рухом. Для того, щоб засоби масової інформації приносили максимальну користь сталінській системі, НК РСІ УСРР під час перевірок стежив також за ідеологічною “витриманістю” матеріалів преси й радіотрансляцій та сприяв владі у веденні боротьби з національно-свідомими українськими силами у цій сфері.

7. Великого значення в ході „культурної революції” більшовики надавали створенню в країні чисельних культосвітніх закладів: робітничих клубів, сельбудів, бібліотек, музеїв. Докладаючи зусиль до розв'язання організаційних, фінансових та адміністративних проблем, що виникали на шляху їх утворення й функціонування, НК РСІ УСРР тим самим допомагав Компартії прищеплю-вати народу нові культурні цінності й виховувати його в більшовицькому дусі непримиренного ставлення до „класових ворогів”. До них, у першу чергу, зараховувались українські “буржуазні націоналісти”, яких Робсельінспекція УСРР вишукувала й таврувала під час керованих нею сталінських “чисток”.

8. Надавати масам “розумні й корисно-виховні видовища” та вкорінювати в їх свідомість ідеї соціалістичного побуту мало радянське кіно. Контролюючи розвиток українського кінематографа й зупиняючись на різних аспектах його діяльності, органи контролю позитивно впливали на виробничий процес кінофабрик та на зростання кіномережі України. Проте на першому плані в НК РСІ УСРР постійно залишався контроль за художньо-ідеологічною лінією українського кіна, що супроводжувався постійною забороною й вилученням “шкідливих” для більшовицького режиму фільмів.

9. Незважаючи на те, що діяльність органів контролю мала ряд позитивних результатів, вона цілком відповідала політичним інтересам більшовицького режиму, оскільки допомагала удосконаленню радянського державного механізму. Наркомат РСІ УСРР був складовою частиною цього механізму, тож, використовуючи його, Компартія посилювала контроль над усіма сферами культурного життя в Україні й успішно „заганяла” їх в жорсткі рамки марксистсько-ленінської ідеології. Будучи інструментом у руках Компартії й стежачи за культурною розбудовою УСРР, органи ЦКК - НК РСІ УСРР створювали умови, завдяки яким пануючий тоталітарний режим зміцнював своє владне становище, маючи змогу через зростаючу мережу шкіл, радіо, кіно та культосвітні заклади утверджувати класові пріоритети й виховувати маси в дусі відданості Комуністичній партії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Контроль діяльності ВУФКУ Робсельінспекцією УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць. - Вінниця, 2001. - Вип.3. - С.109-113.