США і еволюція Азіатсько-Тихоокеанської політики Японії

Ця складність визначається двома суттєвими проблемами - участю Японії в американській зовнішньополітичній стратегії у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та невирішеністю територіального питання. Констатується, що процес зближення Японії з Росією відзначався певною суперечністю: з одного боку, Токіо було вигідно підключитися до російсько - американського діалогу в будь - якій формі багатостороннього співробітництва і тримати руку "на пульсі" російсько - американських відносин, але з іншого боку, Японія була зацікавлена, певною мірою, в послабленні цих відносин. Тому не повинні здаватися несподіваними такі дії японського уряду як збереження напруженості в російсько - американських відносинах в АТР, відмова від прийняття тих чи інших російських мирних ініціатив, нагнітання відчуття недовіри в американській адміністрації діями російського уряду і навпаки, посилення почуття недовіри діями США відносно Росії. Спроба японської дипломатії розіграти "російську карту" ускладнюється, як мінімум, двома обставинами:

- по-перше, неврегульованістю повоєнних відносин та відсутністю до сьогодення мирного договору між Японією та Росією (це, на думку Токіо, може бути вирішено тільки з розв'язанням територіальної проблеми);

- по-друге, дестабілізацією внутрішньо-політичного і економічного становища в Росії. При цьому, враховуючи скрутність, що переживає Росія, маніпулювання "російською мапою" для японської дипломатії ускладнюється навіть більше, ніж через першу причину. Підводячи підсумок, автор зазначає, що в контексті безпеки Японії, а також США, Токіо і Вашингтон значною мірою занепокоєні, насамперед, “фактором Китаю”, потенційно спроможним перетворитись через певний час у адекватний США та Японії домінуючий фактор у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а можливо і на світовій арені. Це, по-перше. По-друге. В той же час, для японських зовнішньополітичних діячів “російський чинник” також залишається вагомим, бо, на відміну від США, вони не настільки впевнені в майбутньому Росії як держави саме “західного світу”. Зрозуміло, що “заспокоїти” Японію могла б передача Південно - Курильских островів, але на цей рахунок у японської сторони теж відсутня остаточна ясність. По-третє. Ще більшу плутанину для японської сторони вніс візит до країни на початку вересня 2000 року Володимира Путіна, який запропонував обговорити проблему мирного договору одночасно на підставі японсько - радянської спільної угоди 1956 року, Токійської декларації 1993 року і Московської декларації 1998 року. Посилання на угоду 1956 року ніяк не зв'язується з концепцією вирішення територіальної проблеми на основі Токійської декларації. По - четверте. У Японії, фактично, немає альтернативи, крім зміцнення відносин з США, паралельно нарощуючи (“модернізуючи”) свій військовий потенціал. Проблема полягає в тому, що в американсько-японському союзі існує чимало потаємних домовленостей, які як правило, не афішуються у засобах масової інформації. По - п'яте. Японія дійсно опинилася у складному становищі: “під боком” у неї знаходиться Китай, який швидко розвивається, а також міцна, у військовому відношенні Росія. Об'єднання двох держав у “стратегічний альянс” розглядається зараз США і Японією як маловірогідне, але цілком можливе в майбутньому. Реалізація такої можливості, безумовно, залежить від багатьох міжнародних факторів і серед них один з найбільш непередбачених - зовнішня політика Росії.

ВИСНОВКИ

У висновках підбиті підсумки дослідження, виділені його результати, зроблені узагальнення.

- Аналіз процесу підготовки та проведення Сан-Франциської мирної конференції 1951 року показує, що повоєнна політика США щодо Японії визначалася логікою “холодної війни”, яка в Азіатсько - Тихоокеанського регіоні розпочалася на два роки пізніше ніж план Маршалла і Берлінська криза 1948 року та виявила сутність розстановки позицій в Європі. Вашингтон фактично усунув СРСР, КНР, КНДР, ДРВ і МНР від участі в підготовці мирного договору з Японією й підписав разом з Лондоном насправді сепаратний мирний договір, що давав односторонні переваги США в контролі над японською зовнішньою політикою та гарантував збереження на японській території американських військ, військових баз та інших військових об'єктів. Відмова СРСР підписати Сан-Франциський мирний договір зашкодила нормалізації радянсько-японських відносин і залишила невирішеними територіальні суперечки між двома державами. Не були вирішені також питання про японські репарації країнам, які постраждали в роки Другої світової війни. США, обмеживши національний суверенітет Японії, змушували Токіо дотримуватися проамериканської зовнішньої політики.

- Американсько-японський Договір безпеки, підписаний в Сан-Францисько слідом за Сан-Франциським мирним договором, а також низка інших двосторонніх угод, що перетворили США у фактичного арбітра оборонних інтересів Японії та гарантували американську військову присутність на її території, сформували військово-політичний союз між двома державами, що став серцевиною більш широкої структури міжнародних відносин у АТР, підпорядкованій біполярному протистоянню між СРСР і США. Сан-Франциська система міжнародних відносин (так стали визначати сукупність створених під егідою США двосторонніх і багатосторонніх військово-політичних союзів, що охоплювали країни АТР) обумовлювала:

- домінування США в АТР;

- суверенітет Японії та її партнерство з США (хоч нерівноправне і підпорядковане американським зовнішньополітичним цілям);

- колективне “стримування” СРСР, КНР, КНДР, ДРВ.

- Зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів щодо Японії в повоєнний період пройшов складну еволюцію від диктату окупаційного періоду до рівня відносин, за якого ця країна розглядається як один із найважливіших союзників США в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні. Перетворення Японії на індустріально та фінансово могутню державу змінило попередні економічні й політичні відносини Японії з США із стану залежності до стану взаємозалежності. Японія продовжує залежати від США у сфері безпеки, прикриваючись американського “ядерною парасолькою”, але США також опинилися залежними від японських фінансів та технологій, зокрема, у відтворенні американського військово-промислового комплексу. В роки “холодної війни” мета американської політики залишилася незмінною - збереження Японії у сфері стратегічних інтересів США. Саме цим визначалося прагнення США до підтримки з Японією стабільних і міцних відносин, що складаються з системи двосторонніх відносин, у центрі яких знаходяться взаємні зобов'язання, що визначалися американсько-японським Договором безпеки, а також торговельно-економічної взаємодії та конкуренції двох наймогутніших світових економік. Незважаючи на зміну стратегії пріоритетів у зовнішній політиці США, значення Японських островів у американських геостратегічних розрахунках зберігається. Про це свідчили і американські зовнішньополітичні концепції, до реалізації яких залучалася Японія.

- Слід підкреслити, що хоча новий американсько-японський Договір безпеки 1960 р., відрізнявся від договору 1951 р., меншою асиметрією взаємних зобов'язань щодо співробітництва у сфері оборони і містив формулювання про те, що збройний напад на одну із сторін “становитиме загрозу миру і безпеці другої”, роль Японії була загалом пасивною й обмежувалася економічною та технічною підтримкою американських військ і військових баз на Японських островах. З середини 1970-х років фактично почався новий етап у розвитку американсько-японських відносин, що позначився більш високим рівнем військового співробітництва і погодженням політико-дипломатичної лінії у відносинах з іншими країнами АТР.

- Важливим елементом “доктрини Ніксона” стало несподіване для Токіо зближення США з КНР, що привело у 1972 р., до встановлення дипломатичних відносин Японії з Китаєм. Незважаючи на розрядку напруженості в американсько-радянських відносинах 70-х років, зближення Японії з КНР відбувалося на антирадянській основі, про що свідчить підписаний в 1978 р. Договір про мир і дружбу між двома державами, в який було включене положення про “протидію гегемонії”. Токіо розглядав розвиток відносин з КНР як умову підтримки миру і стабільності в АТР, як можливість здійснити торговельно-економічний “прорив” в Китай та зміцнити свої міжнародні позиції в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. У той же час японські правлячі кола поділяли тривогу Вашингтона через “китайську загрозу” ракетно-ядерною зброєю, претензії Пекіна на лідерство і домінування у Східній Азії, прагнення КНР до поглинання Тайваню.

- В умовах посилення конфронтації США з СРСР у першій половині 1980-х років Японія майже беззастережно рухалася у фарватері зовнішньої політики Р. Рейгана, отримавши більшу “свободу рук” у рамках американсько-японського військово-політичного союзу. Одночасно, США підштовхували Японію не лише до розширення її сфери військової діяльності, але й до більш активної участі у світовій політиці. В “еру Горбачова” роль Японії для США не зменшилася, вона продовжувала залишатися важливим елементом американської стратегії “передового базування” у Східній Азії. Залежність від США заважала Японії зайняти гідне місце у світовому співтоваристві та забезпечити повну самостійність своїй зовнішній політиці.

- Аналіз особливостей формування азіатсько-тихоокеанської регіональної системи міжнародних відносин після закінчення “холодної війни” показує, що зникнення біполярного протистояння, зміцнення світового лідерства США й ослаблення Росії дещо ускладнили геополітичну ситуацію навколо Японії і поставило її зовнішню політику перед низкою нових викликів і завдань. Насамперед, це - занепокоєність з приводу зменшення військової присутності США в регіоні, майбутньої поведінки Китаю, загострення регіональної конфліктності через територіальні суперечки, ядерні зазіхання КНДР тощо. Ситуація в АТР перестала залежати від відносин між СРСР і США. Це дало поштовх до розвитку регіональної багатополярності зростає політико-дипломатична та військова активність “центрів сили”: Китаю, Росії, Японії, АСЕАН, КНДР, Південної Кореї, Тайваню.

Тому зовнішня політика Японії у 1990-і роки відзначається рядом змін і нових тенденцій. Пріоритетними серед них є, зокрема, прагнення до посилення політичної ролі, яка б відповідала економічній могутності держави, постановка завдань розширення військово-політичних взаємодій на регіональному рівні, активізація прагматичних стосунків з сусідніми країнами Росією, КНР, Тайванем, КНДР, Південною Кореєю, а також тенденція до збільшення власного зовнішньополітичного потенціалу в рамках американсько-японського військово-політичного союзу.

- Зміцнення військового союзу з Сполученими Штатами свідчить, що Японія виступає у вирішенні головних міжнародних питань як вірний американський союзник і партнер, зокрема, у забезпеченні безпеки в АТР. Пріоритети японської зовнішньої політики зумовлюють нову роль Японії в регіоні, що забезпечується дипломатією, яка поєднує одночасне досягнення багатьох цілей в різних площинах міжнародних відносин. Враховуючи зацікавленість США в стратегічному партнерстві з Японією, Токіо прагне виправити асиметрію в двосторонніх відносинах з Вашингтоном, що склалася в роки “холодної війни”, і приймати більш самостійну і рівноправну з США участь у структуруванні нового світопорядку в АТР. Союз з США дозволяє Японії компенсувати свою стратегічну уразливість, зокрема, стабілізувати відносини з Китаєм і Росією, як ядерними державами та з КНДР, як “пороговою ядерною” державою, змінити власну обороноздатність, особливо, враховуючи певну політичну ізоляцію Японії в регіоні, а також гарантувати стабільність у різноманітних сферах двосторонніх відносин між Японією і США.

- Необхідність адекватного реагування на розвиток подій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні після краху біполярної структури світового порядку, поставила перед США низку проблем, вирішення яких було стратегічно важливим для Вашингтона. На порядок денний ставало питання про формування нових завдань і цілей для американсько-японського військового союзу з врахуванням змін у світі та в АТР. Враховуючи небезпечність неконтрольованої гонки озброєнь з участю Китаю, Японії, Північної Кореї та Південної Кореї та інших країн, у разі ліквідації американської присутності в акваторії Тихого океану, США взяли курс на зміцнення й модернізацію військового союзу з Японією, забезпечення повномасштабного партнерства між двома державами. Нові якісні зміни відбулися після нового перегляду Договору безпеки та прийняття в квітні 1996 року “Спільної декларації”, у відповідності з якою Японія, погодившись на об'єднання оборонних можливостей своїх “сил самооборони” з американсько-японською системою безпеки, відіграватиме більш вагому військову роль у союзі з США в забезпеченні стабільності в АТР. Сполучені Штати, зміцнюючи військовий союз з Японією, намагаються досягти цілей:

- зберегти свою військову присутність на Японських островах, навіть, після скорочення кількості військових баз і збройних сил, США планують підтримувати систему передового базування для забезпечення безпеки в АТР, що залишається зоною потенційних конфліктів;

- забезпечити контроль за геополітичною ситуацією в регіоні, зокрема, мати змогу “стримувати” в нових умовах Китай, Росію, обидві Кореї, Тайвань;

- сприяти Японії в налагоджені діалогу з провідними азіатськими країнами, які відіграють важливу роль у справі зміцнення миру і безпеки в АТР.

- Розробка спільної політики США і Японії в забезпеченні багатостороннього механізму безпеки в АТР відбувалося під впливом концептуального узагальнення проблем формування нового світового порядку, що характеризується як наявністю однополярності єдиної наддержави - США, так і багатополярністю центрів сили - США, об'єднаної Європи, Японії, Китаю, Росії. Саме взаємовідносини між центрами сили (можливо, за винятком об'єднаної Європи) визначають сучасний геополітичний простір Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Теоретичне підґрунтя зовнішньополітичного курсу Японії у сфері взаємовідносин з США в АТР зазнало певного коригування на користь зростання політичного чинника, посилення самостійності в прийнятті рішень щодо відносин з Китаєм, Росією та іншими східно-азіатськими країнами при зміцненні військового союзу з США, більшої уваги до загального процесу безпеки та будівництва нового міжнародного порядку в АТР.

- Американсько-японські відносини, незважаючи на гостроту постійно виникаючих торговельно-економічних і фінансових суперечностей в нових умовах, як і під час “холодної війни”, не приводять до взаємної відчудженості двох держав, вони мають багато співпадаючих інтересів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, починаючи від впровадження режиму нерозповсюдження зброї масового знищення до боротьби з міжнародною злочинністю. В прагненні забезпечити стабільність і безпеку в АТР Вашингтон і Токіо особливу увагу приділяють взаємовідносинам з КНДР, КНР і Росією.

- Зміцнення економічної та військової могутності Китаю, його вихід на міжнародну арену, зокрема прагнення до лідерства в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, спричинили занепокоєння в Японії та США і стали стимулом до зміцнення стратегічного партнерства між Вашингтоном і Токіо в їх намірах дати спільну відповідь на “китайський виклик”. Після зникнення “радянської загрози” Китай став перетворюватися в найважливіший об'єкт геостратегічних інтересів США. Спираючись на альянс з Японією, Сполучені Штати не тільки підтримують свою домінуючу роль у АТР, але й обмежують амбіції Китаю в області регіонального впливу. З цією метою Вашингтон здійснює політику, що поєднує два важливих напрямки: традиційне “стримування”, щоб обмежити роль і сили “модернізованого” Китаю, та політику “втягування” Китаю в міжнародний діалог і співробітництво з сусідніми “центрами сили”, в тому числі з Японією, щоб забезпечити стабільність і безпеку в АТР. Так, США прагнуть до співробітництва з Китаєм для підтримки миру на Корейському півострові (в запобіганні нерозповсюдження зброї масового знищення, війни між Півднем і Північчю Кореї). Поділяючи спільні з США інтереси щодо Китаю, Японія намагається використати “китайську карту” для зміцнення власних позицій в міжнародних відносинах у АТР. Скориставшись китайською модернізацією, Японія стала найбільшим торговим партнером Китаю і головним конкурентом США на китайському ринку. історіографічний політика повоєнний

Окраїнне становище Російської Федерації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, зростання її економічної та політичної нестійкості після закінчення “холодної війни”, ослабили здатність Москви відігравати стратегічну роль у АТР. Усе ж, для США, які прагнуть зберегти домінуючі позиції в цьому регіоні, Росія залишається важливим елементом регіональної стратегічної рівноваги. Зближення між Росією та Китаєм, зокрема у військовій сфері, розглядається як небезпечне для Вашингтона і Токіо, які прагнуть позитивного залучення Росії до безпеки в АТР, у тому числі, до вирішення корейської проблеми. Ускладнюючим фактором для регіональної стабільності залишається відсутність конструктивних відносин між Росією та Японією, які так і не врегулювали питання про належність так званих “північних територій” (острови Хабомаї, Шикотан, Кунашир, Ітуруп). Пошуки компромісного вирішення територіальної суперечки з Токіо стало б шансом для взаємодії Росії з Японією та США, перш за все, у створенні своєрідної противаги “виклику” Китаю.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пронь С.В. США та Японія в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні (50-ті та 90-ті роки ХХ століття). - Миколаїв: Видавництво Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили, 2003. - 244 с. (15, 2 д.а.).

2. Пронь С.В. Японія. Зовнішня політика та дипломатія у післявоєнний період (1950-1990 роки). - Миколаїв: Видавництво НВЦ ”ЕОЛІС”, 1997. - 145 с. (6,5 д.а.).

3. Пронь С.В. Сан-Францисская система и страны Азиатско-Тихоокеанского региона (Япония, Китай, Корея). - Москва: Издательство НТЦ ”Информтехника”, 1992. - 106 с. (5, 58 д.а.).

4. Пронь С.В. Новейшая история стран Азии и Африки. 1917-1994 годы. - Николаев: Жовтневая типография, 1995. - 256 с. (11.6 д.а.).

5. Пронь С.В. Японський феномен та сучасний розвиток Півдня України (щодо використання історичного досвіду) // Заселення Півдня України: Зб. наук. пр. - Херсон: Херсонський державний педагогічний інститут, 1997. - С. 42-44 (0,2 д.а.).

6. Пронь С.В. Вплив США на формування зовнішньої політики Японії у післявоєнний період // Наукові праці: Збірник. - Миколаїв: Видавничий відділ Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (далі - МФ НаУКМА), 1998. - Т.1. - С. 25-28 (0,3 д.а.).

7. Пронь С.В. Американсько-японський договір безпеки: історія та сучасність // ”Південний архів”(історичні науки): Зб. наук. пр. - Херсон: Херсонський державний педагогічний університет, 1999. - Випуск 1. - С. 71-77 (0,6 д.а.).

8. Пронь С.В. Американський фактор у сучасних стосунках Японії і Росії // Наукові праці: 1999. - Т.2. - С. 56-62 (0,6 д.а.).

9. Пронь С.В. Тайванське питання та спроба його вирішення в сучасній офіційній китайській історіографії // Наукові праці: Зб. наук. пр. - Миколаїв: Видавництво МФ НаУКМА, 2000. - Т.8. - С. 154-157 (0,4 д.а.).

10. Пронь С.В. Китайська карта в американсько - японських відносинах (1972 - 1980) // Південний архів: Зб. наук. пр. - Херсон: Видавництво ХДПУ, 2000. - Випуск 3. - С. 52-57 (0,3 д.а.).

11. Пронь С.В. США - Китай - Японія: проблеми регіональних взаємодій // Історична наука: проблеми розвитку: Зб.наук.пр. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет, 2002. - С. 125-127 (0,3 д.а.).

12. Пронь С.В. Американсько-китайські й китайсько-російські взаємовідносини та їх вплив на стан національної безпеки Японії: до постановки проблеми // Наукові праці: Науково - методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002. - С. 163 (0,3 д.а.).

13. Пронь С.В. “Корейський вузол” та сучасні зовнішньополітичні орієнтири США і Японії // Наукові праці: Науково - методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили, 2002. - Т.17. - Випуск 4. - С. 149-153 (0.4 д.а.).

14. Пронь С.В. Азіатсько-Тихоокеанська доктрина Рональда Рейгана: пошук нових форм військово-політичного співробітництва США та Японії // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид - во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - Т.23. - Випуск 10. - С. 117-123 (0,7 д.а.).

15. Пронь С.В. США, Японія та їх сроби врегулювання корейської проблеми в 1990-х рр // Науковий журнал. Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Донецький національний університет, 2002. - № 2. - С. 246 (0,7 д.а.).

16. Пронь С.В. США та Японія на рубежі тисячоліть: історичний досвід і перспективи відносин // Науковий Вісник Дипломатичної академії України. - Київ: Видавничий дім Демід, 2002. - Випуск 6. - С. 435-440 (0,6 д.а.).

17. Пронь С.В. США та нормалізація японсько-китайських відносин у 1970 - х роках // Південний архів: Зб. наук. пр. - Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. - Випуск 8. - С. 18-28 (0,7 д.а.).

18. Пронь С.В. Зовнішня політика та безпека Японії в умовах сучасних викликів // Південний архів (історичні науки): Зб. наук. пр. - Херсон: Вид-во Херсонського державного університету, 2002. - Випуск 9. - С. 30-33 (0,3 д.а.).

19. Пронь С.В. Нова “модель безпеки” в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та американсько - японські відносни // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. - Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. - Випуск 22. - С. 190-196 (0,4 д.а.).

20. Пронь С.В. Американська дипломатія: проблема мирного договору з Японією (1949 - 1951 роки) // Південний архів. (Історичні науки): Зб. наук. пр. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. - Випуск 8. - С. 102 -108 (0,7 д.а.).

21. Пронь С.В. Японія - Росія. Курили: чи буде розв'язано вузол протиріч? // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. - Київ: ІСЕМВ НАН України, 2003. - Випуск 24. - С. 217-228 (0,8 д.а.).

22. Пронь С.В. “Система нового світового порядку” та Японія (до проблеми визначення поняття “новий світовий порядок” в історії міжнародних відносин) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету: Збірник. - Запоріжжя: Просвіта, 2003. - Випуск 16. (0,3 д.а.).

23. Пронь С.В. Домінуючі проблеми повоєнного розвитку Японії та позиція США (на прикладі роботи Сан-Франциської конференції 1951 року) // Наукові праці: Науково - методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили, 2003. - Т.27. - Випуск.14 - С. 169-174 (0,4 д.а.).

24. Пронь С.В. Роль і місце “доктрини Річарда Ніксона” в американсько-японських відносинах // Історична пам'ять: Наук. зб. - Полтава: ТОВ “АСМІ”, 2003. - №1 - 2. - С. 111-119 (0,7 д.а.).

25. Пронь С.В. Повоєнні проблеми Китаю, СРСР, Японії в американсько-англійському проекті мирного договору 1951 року // Південний архів (історичні науки): Зб. наук. пр. - Херсон: Видавництво Херсонського державного університету, 2004. - Випуск 14. - С. 71-77 (0,4 д.а.).

26. Пронь С.В. Американський чинник у японсько-російській територіальній проблемі // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили, 2004. - Т. 25. - Випуск. 17. - С. 103-112 (0,65 д.а.).

27. Пронь С.В. Японія у багатополярному світі // Південний архів (історичні науки): Зб. наук. пр. - Херсон: Видавництво Херсонського державного університету, 2004. - Випуск 15. - С. 59-64 (0,4 д.а.).

28. Пронь С.В. Проблематика истории международных отношений в Азиатско - Тихоокеанском регионе в курсе новейшей истории // Некоторые вопросы всеобщей истории: Сборник научных работ. - Николаев: Издательство МП “Элма сервис”, 1991. - С. 3-14 (0,7 д.а.).

29. Пронь С.В. Николаевщина и страны Азиатско-Тихоокеанского региона // Тези першої обласної наукової краєзнавчої конференції. - Миколаїв: Миколаївський краєзнавчій музей, 1995. - С. 113-114 (0,2 д.а.).

30. Пронь С.В. Україна в системі міждержавних відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону // Незалежність України: історичні витоки, сучасний стан та перспективи: Матеріали наукової конференції. - Миколаїв: Редакційно - видавнича група Миколаївського регіонального центру, 1996. - С. 47-48 (0,2 д.а.).

31. Пронь С.В. Англійська дипломатія і Сан - Франциська конференція 1951 року // До 130-річчя М. Грушевського: Матеріали конференції. - Миколаїв: Миколаївський краєзнавчий музей, 1996. - С. 55-57 (0,3 д.а.).

32. Пронь С.В. Розвиток стосунків між Японією та Україною у 1991-1996 роках // До 20-річчя історичного факультету: Збірник матеріалів. - Миколаїв: Видавництво ТЦ МДПІ, 1997. - С. 7-9 (0,2 д.а.).

33. Пронь С.В. Зовнішньополітична діяльність України на далекосхідному напрямку (1991-1997 рр.) // Конституція. Незалежність. Правова держава: Доповіді конференції. - Миколаїв: Миколаївська обласна державна адміністрація, 1997. - С. 58-60 (0,2 д.а.).

34. Пронь С.В. Особливості формування зовнішньої політики Японії у післявоєнний період // Національний прогрес України: історичні, духовні, соціально - політичні передумови та пріоритети: Зб. наук. пр. - Миколаїв: Український державний морський технічний університет, 1997. - С. 18-22 (0,5 д.а.).

35. Пронь С.В. Американський досвід післявоєнного відродження Японії та сучасний розвиток півдня України // Південна Україна: проблеми історичних досліджень: Зб. наук. пр. - Миколаїв: Видавничий відділ МДПІ, 1998. - Частина друга. - С. 141-143 (0,2 д.а.).

36. Пронь С.В. (у співавторстві з Т.С. Мироновою). США - Японія - Китай: військово-політичні партнери чи конкуренти? // Студентський науковий вісник. - Миколаїв: Видавництво Миколаївського державного педагогічного університету, 2001. - Випуск 2. - С. 3-10 (0,4 д.а.).

Размещено на Allbest.ru