Національне питання в Росії 1905 – 1907 рр. (на матеріалах Державної Думи першого та другого скликань)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Національне питання в Росії 1905 - 1907 рр. (на матеріалах Державної Думи першого та другого скликань)

Бурда Інна Олександрівна

07.00.02 - Всесвітня історія

УДК 94 (470) “1905/1907”

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

доктор історичних наук, професор

КОЗИЦЬКИЙ МИКОЛА ЮХИМОВИЧ,

професор кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти

доктор історичних наук, професор

АНДРУСИШИН БОГДАН ІВАНОВИЧ,

завідуючий кафедрою теорії та історії держави і права,

декан соціально-гуманітарного факультету Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова

кандидат історичних наук

МОГИЛЬНИЙ ЛЕОНІД ПЕТРОВИЧ,

асистент кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Провідна установа

Донецький національний університет.

Захист відбудеться “20” 2004 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “18”листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент

Божко О.І.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 233 сторінки. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (31 сторінка, 385 назв).

Вступ. Актуальність дослідження. На початку ХХ ст. російський уряд, поряд з соціально-економічними та політичними проблемами, зіткнувся з проблемою врегулювання національних відносин. Ситуація у державі свідчила, що політика централізації та русифікації розпалює народи і загрожує єдності Російської імперії. На фоні революційних подій, які розгорнулися у 1905 р., значно відчувалося піднесення національних рухів.

У зв'язку з диференційованим підходом російської влади до неросійського населення, а також через ряд історичних подій, народи знаходилися на різних політичних та соціально-економічних щаблях, що впливало на рівень національної свідомості.

Врегулювання національної політики завжди стояло гостро для держав, які мали у своєму складі не одну національність. На початку ХХ ст. Російська імперія знаходилася у стані революційної ситуації, коли самодержавна політика як в економіці, так і у соціально-політичній сфері, себе повністю віджила, а нові підходи до управління імперією ще не були запроваджені. У результаті цього, поряд з піднесенням громадсько-політичних рухів, значно зросла і зміцніла національно-визвольна боротьба. Пригнічені народи почали відкрито заявляти про своє безправне у національному відношенні становище, а євреї і про громадянську нерівність. Цей період характеризується розробками великої кількості програм, які передбачали врегулювання національного питання у Російській імперії.

Перед історичною наукою постає завдання з'ясувати основи міжнаціональних протиріч, які завжди були не останнім чинником у непорозумінні між владою і суспільством. Історичний аналіз спроби мирного врегулювання національних конфліктів є надзвичайно актуальним, адже національне питання для багатьох країн світу і сьогодні залишається неврегульованим. Утворення незалежних демократичних держав, які стикнулися з національними конфліктами, потребує урахування історичного досвіду парламентської діяльності для нинішніх законодавчих органів.

Не дивлячись на те, ряд наукових досліджень, присвячений даній проблематиці, розкривають окремі аспекти проблеми, в сучасній історичній науці відсутня картина повного та об'ємного розкриття національного питання в Росії протягом 1905 - 1907 рр., особливо під час роботи Державної Думи першого та другого скликань. Наявна ж сукупність джерел дозволяє створити більш ґрунтовне та комплексне дослідження постановки польського, українського та єврейського національного питання протягом зазначеного періоду.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно наукової тематики кафедри історія для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є Державна Дума, як інститут народного представництва та національні партії, які брали участь у роботі парламенту 1906-1907 рр.

Предметом дисертаційного дослідження стала постановка національного питання у Державній Думі першого та другого скликань, а саме польського, українського, єврейського.

Хронологічні межі дослідження обумовлені терміном діяльності російського парламенту перших двох скликань: першої Державної Думи (27 квітня 1906 р. - 8 липня 1906 р.) та другої Державної Думи (20 лютого 1907 р. - 2 червня 1907 р.). З метою характеристики національних рухів польського, українського та єврейського народів у Російській імперії, які оформилися у національні політичні партії, розглядаються події, що передували відкриттю парламенту, а саме від проголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 р., який сприяв політичній активізації у країні.

Територіальні межі дослідження відповідають адміністративно-територіальному поділу Російської імперії станом на 1905 р., причому основна увага звертається на регіони проживання польського, українського та єврейського народу.

Метою дисертаційного дослідження є узагальнення з наукової точки зору діяльності національних представників щодо постановки національного питання у Державній Думі першого та другого скликань. У відповідності до мети дисертації визначено такі наукові завдання:

- проаналізувати стан та ступінь дослідження обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- прослідкувати та проаналізувати процес формування і організації національних угруповань протягом 1905 - 1907 рр. в Росії;

- висвітлити національне питання через призму обговорення соціально-економічних та політичних питань у Державній Думі першого та другого скликань;

- показати спеціальних характер і загальні особливості діяльності національних депутатів при розробці та обговоренні законопроектів чи законодавчих пропозицій у Державній Думі першого та другого скликань;

- показати історичне значення роботи національних депутатів на подальшу національно-визвольну боротьбу народів Російської імперії.

Методологічною основою дисертації є принцип об'єктивності, історизму та діалектичного підходу до вивчення подій. При написанні дисертації автор використовувала загальнонаукові методи: порівняльно-історичний та проблемно-хронологічний.

Наукова новизна полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого кола джерел автор комплексно дослідила місце національного питання у Державній Думі першого та другого скликань та з'ясувала практичні наслідки роботи національних депутатів. Було встановлено політичну позицію та поведінку польських, українських та єврейських депутатів, їхню політичну еволюцію. На основі аналізу виступів національних представників і російських депутатів з основних питань, які обговорювалися у Державній Думі першого та другого скликань (аграрного, політичної амністії, та ін.), визначено рівень національної свідомості та політичні погляди польських, українських та єврейських депутатів.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання одержаних результатів при подальшій науковій розробці національного питання у Російській імперії початку ХХ ст., у процесі написання узагальнюючих праць з історії національно-визвольних рухів польського, українського та єврейського народів, при підготовці підручників та навчально-методичних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були представлені на наукових конференціях: “Четверті джерелознавчі читання” (Київ, 2001), міжнародній науково-практичній конференції “Україна: національна ідея” (Київ, 2002), другій міжнародній науково-практичній конференції “Шевченківська весна” (Київ, 2004). Основні результати викладені у 4 наукових публікаціях загальним обсягом 1,6 друк. арк.

1. Основний зміст дисертації

національний питання росія дума

У першому розділі “Історіографія та джерельна база питання” присвячений аналізу літератури та характеристиці джерел з теми дисертації.

Історіографія національного питання думського періоду досить різноманітна. Протягом років відношення до цієї проблеми було пов'язано з політичною ідеологією, яка існувала у державі. Саме керуючись зміною політичних орієнтирів у Російській імперії, СРСР та незалежній Україні і розподілений аналіз історіографічних досліджень.

Після проголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 р. у ліберальній літературі проблемі устрою багатонаціональної держави стало приділятися більше уваги. У цьому плані слід виокремити доробки юриста, спеціаліста з національного питання партії кадетів Ф. Кокошкіна Кокошкин Ф. Областная автономия или единство России. - М., 1906.. Розробляючи проблему можливого врегулювання національних відносин у Російській імперії, він зазначав, що майбутній державний устрій тісно пов'язаний з питаннями автономії, яка, на відміну від федерації, не веде до розчленування держави. Заслуговує на увагу брошура І. Бодуен-де-Куртене, голови Спілки автономісті Бодуен-де-Куртене И. По вопросу об автономии и равноправии национальностей // Украинский Вестник. - 1906. - № 1. - С. 42-45.. У ній автор виклав позиції цієї організації, які зводилися, з одного боку, до недоторканності кордонів Російської імперії та визнання російської мови мовою загальнодержавною, а з іншого - до демократизації суспільства, знищення державного націоналізму і самовизначення усіх націй та народів.

Маніфест спричинив бурхливий розвиток національної політичної думки. Роботи польських громадсько-політичних діячів вміщували матеріали про розвиток польського національного руху, утворення польських політичних партій, а також діяльності Польського Кола у Державній Думі першого та другого скликань Пильц Э. Русская политика в Польше. Очерк. - Варшава, 1909; Дмовский Р. Германия, Россия и польский вопрос. - СПб., 1909; Василевский Л. Современная Польша и ее политические стремления. - СПб., 1906; Жижин В. Обзор польского революционного движения за 1905 год. - Варшава, 1906 та Обзор польского революционного движения за 1907 год. - Варшава 1908..

Щоб звернути увагу російського суспільства на вирішення українського національного питання, у Петербурзі було засновано Український політичний клуб. В “Украинском Вестнике”, друкованому виданні цієї організації, були опубліковані статті відомих на той час українських діячів М. Грушевського, І. Шрага, С. Русової, Д. Дорошенка та інших, на теми національно-культурного розвитку українців. Значне місце редактори надавали висвітленню роботи українських депутатів під час засідань Державної Думи першого та другого скликань. Висвітлення українського національного питання протягом 1905 - 1907 рр. у більшості мало місце у періодичних виданнях, наприклад газетах “Громадська Думка”, “Рідна справа - Думські Вісті”, “Рада”, які працювали над популяризацією українських національних ідей як серед українського, так і російського народу, пропонували шляхи вирішення цього питання та вміщували статті про роботу українських депутатів у російському парламенті.

Питання рівноправності єврейської нації в цей час отримало розробку у працях Ю. Гессена, В. Коссовського, С. Дубнова, дещо пізніше О. Гольштейна Гессен Ю. О жизни евреев в России: записка в Государственную Думу. - СПб., 1906; Коссовский В. Вопросы национальности. - Вильна, 1907; Дубнов С. Письма о старом и новом еврействе (1897 - 1907). - СПб., 1907; О. Гольштейн Среди еврейства (1905 - 1907). - Петроград, 1918.. Ці роботи були покликані довести російському суспільству, що євреї не причетні до політичних, економічних та соціальних конфліктів, які відбувалися у державі, а є жертвою урядової політики, яка переслідувала мету перенести на них народне незадоволення.

Радянський період думської історіографії насамперед був пов'язаний з вивченням не національної, а пролетарської боротьби. Тому висвітлення національного питання у Державній Думі 1906 - 1907 рр. часто не знаходило наукової розробки. На той час велике значення мала робота редакції журналу “Красный архив”, що виходив у 20-х - 30-х рр., де були опубліковані архівні матеріали революційного періоду початку ХХ ст.

Однопартійна система у СРСР, яка остаточно склалася у 20-х - 30-х рр., не заохочувала істориків вивчати досвід роботи національних представників у Державній Думі. Увага науковців акцентувалася на діяльності більшовиків, а національні рухи висвітлювалися як боротьба пролетаріату проти панування буржуазії. Таке відношення до цієї проблеми було обумовлено ставленням більшовицьких лідерів до національного питання. Так, В. Ленін наполягав у своїх статтях на єдності пролетаріату та відкидав будь-які прояви національної боротьби Ленін В.І. Критичні замітки з національного питання // Повне зібрання творів. - К., 1972. - Т.24. - С. 111-145 та ін..

У 1960-х рр. у науковців з'явилася можливість вивчення діяльності Державної Думи першого та другого скликання з використанням нових джерел. У цей період вийшов збірник документів і матеріалів з історії Державної Думи під редакцією Ф. Калінічева Калиничев Ф. Государственная дума в России. Сб. документов. - М., 1957.. Не дивлячись на те, що у ньому було висвітлено діяльність різних думських фракцій, особливий наголос робився на роботі представників соціалістичного напрямку.

У 1970-х - 80-х рр. зріс інтерес до вивчення діяльності так званих непролетарських партій. Почали з'являтися праці у яких, поряд з відношенням партійців до соціально-економічних та політичних реформ, вміщувалися їхні позиції щодо врегулювання національних відносин у Російській імперії. Наприклад, Т. Бурмістрова і В. Гусакова Бурмистрова Т.Ю. и Гусакова В.С. Национальный вопрос в парламентах и тактике политических партий в России. 1905 - 1907 гг. - М., 1976., у роботі показали, що національне питання розроблялося в той час усіма політичними партіями, до того ж більш ширше, ніж більшовиками.

Розпад СРСР і загострення національних стосунків у колишніх республіках спричинив інтерес до вивчення історії національної політики Російської держави, що започаткувало новий етап досліджень. З іншого боку, відродження парламентаризму на початку 1990-х рр. викликало посилений інтерес до роботи перших депутатів. Їхній законодавчий досвід у національній політиці було зібрано у колективній роботі під редакцією В.Ю. Зоріна Национальный вопрос в Государственных Думах России (опыт законотворчества) / В.Ю. Зорин, Д.А. Аманжалова, С.В .Кулешов. - М., 1999., яка охоплює період діяльності парламентарів Російської імперії та Російської Федерації протягом 1906 - 1999 рр. У ній характеризуються депутатські проекти, які мали покращити положення національностей у державі, автори збірника висвітлюють роботу польських депутатів у першій та другій Думі, проте зовсім не розроблено проблеми роботи Спілки автономістів, постановки українського та єврейського питання. До того ж у збірнику стверджується, що увесь депутатський корпус переймався національними проблемами пригнічених народів, з чим важко погодитися.

На сучасному етапі науковці Російської Федерації переглядають історію взаємовідносин з народами, які входили до складу СРСР або були найближчими сусідами. Роботи О. Солженіцина, І. Міллера, Л. Горизонтова Солженицин А. Двести лет вместе (1795 - 1995). - М., 2001.; Миллер А.И. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении ( вторая половина ХІХ в.). - СПб., 2000; Горизонтов Л.Е. Парадоксы имперской политики: поляки в России и русские в Польше. - М., 1999. та ін. висвітлюють нове бачення російсько-польських, російсько-українських та російсько-єврейських відносин, прогнозуючи подальші шляхи для взаєморозуміння між державами. Проблеми наукового переосмислення міжнаціональних відносин у Російській імперії викликають інтерес і у зарубіжних істориків. У 2000 р. на російську мову було перекладено роботу австрійського історика А. Каппелера Каппелер А. Россия - многонациональная империя: Возникновение. История. Распад. - М., 2000., де характеризується сутність національних рухів у Російській імперії, у тому числі польського, українського та єврейського.

Після проголошення незалежності України, науковці отримали змогу по-новому підійти до вивчення українського національно-визвольного руху. Період 1905 - 1907 рр. було висвітлено у вітчизняній історіографії у різних напрямках: діяльність українських політичних партій, діяльність українських депутатів та Української Парламентської Громади (УПГ) під час роботи Державної Думи Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - К., 1996; Тимошенко О.І. Національне питання у програмах та діяльність політичних партій на початку ХХ ст.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - К., 1997; Доморослий В.І. Діяльність української парламентської громади в І та ІІ Державних Думах 1906 - 1907: Дис…канд. іст. наук. - К., 1994;, було опубліковано програми українських партій початку ХХ ст. Багатопартійна українська держава на поч. ХХ ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. - К., 1992. Однак комплексного дослідження українського національного питання протягом 1905 - 1907 рр., включаючи досвід роботи у Державній Думі першого та другого скликань, зроблено не було.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних матеріалів, опублікованих документів, мемуарна література, публіцистика та періодичні видання.

Важливу інформацію містять документи і матеріали, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві, м. Київ (ЦДІА). Вивчення фондів Київського (ф.274), Подільського (ф.301), Харківського (ф.336), Чернігівського (ф.1439) Губернських жандармських управлінь (ГЖУ) дали змогу з'ясувати відношення міністерства внутрішніх справ до подій 1905 - 1907 рр., особливо під час виборчих компаній у Державну Думу першого та другого скликань, та їх розпорядження. Допомогли сформувати уявлення про роботу партійців на місцях з виборцями відозви різних політичних партій до населення з приводу скликання Державної Думи, виборів (на території Царства Польського ф.442) та її розпуску (ф.336, ф.442, ф.385). Цікавими для дослідження є звернення П. Столипіна до Київського генерал-губернатора про не допущення єврейських погромів напередодні та під час роботи другої Державної Думи (ф.442).

У Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України (ІР НБУ) вивчення фондів Модзалевського Вадима Львовича (ф.12) дало змогу проаналізувати заяви українських депутатів про виділення в окрему фракцію під час роботи другої Думи, Лучицького Івана Максимовича (ф.66) - протоколи екстреного засідання Київського комітету “Союза для достижения полноправия евреев”, звернення Української демократичної партії до з'їзду земських і міських діячів у Москві з питань федеративного устрою Росії і автономії України.

Важливу інформацію містять опубліковані документи російського уряду, у яких простежується реакція на національно-визвольні рухи Дякин В.С. Национальный вопрос во внутренней политике царизма (ХІХ - начало ХХ века). - СПб., 1998.. З'ясувати загальний напрям у національній політиці партій дали змогу видання періоду виборчих компаній та звіти парламентських конференцій, матеріали яких були опубліковані у кінці 1990-х рр. Либеральное движение в России 1902 - 1905 гг. - М., 2001; Меньшевики: Документы и материалы. 1903 - февраль 1917 гг. - М., 1996; Партия социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1900 - 1922 гг. - М., 1996; Партия “Союз 17 октября”: Протоколы съездов и заседаний ЦК. 1905 - 1915 гг. - М., 1996; Правые партии: документы и материалы. 1905 - 1917 гг. - М., 1998; Съезды и конференции конституционно-демократической партии 1905 - 1920 гг. - М., 1997.

Найбільш вагомим джерелом вивчення роботи національних депутатів у Державній Думі першого та другого скликань є стенографічні звіти за 1906 - 1907 рр. Государственная Дума. Стенографические отчеты 1906 год. Сессия 1-я. Т.1: Заседание 1-18 (с 27 апреля по 30 мая). - СПб., 1906; Государственная Дума. Стенографические отчеты 1906 год. Сессия 1-я. Т.2: Заседание 19-38 (с 1 июня по 4 июля). - СПб., 1906; Государственная Дума. Второй созыв. Стенографические отчеты 1907 год. Сессия 2-я. Т.1: Заседание 1-30 (с 20 февраля по 30 апреля). - СПб., 1907; Государственная Дума. Второй созыв. Стенографические отчеты 1907 год. Сессия 2-я. Т.2: Заседание 31-53 (с 1 мая по 2 июня). - СПб., 1907; З їх допомогою було об'єктивно оцінено роботу депутатів щодо вирішення національного питання у Російській імперії. Зміст парламентської форми боротьби за національні права і становить головне джерело вивчення проблеми.

Враховуючи те, що більшість робіт були написані безпосередньо учасниками подій, мемуари цього періоду, за критичного підходу, можуть слугувати джерелами для вивчення діяльності Державної Думи першого та другого скликань Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1933 - 1934; Витте С.Ю. Воспоминания. - М., 1960; Маклаков И.С. Вторая Государственная Дума: (Воспоминания современника). - Лондон, 1991..

Значне місце серед джерел займає публіцистика. Учасники подій давали характеристику та своє бачення того, що відбувалося у державі протягом 1905 - 1907 рр. Вебер М. Исторический очерк освободительного движения в России и положение буржуазной демократии. - К., 1906; Аксельрод Л. К национальному вопросу. - СПб., 1906; Аленчиков И. Русские политические партии. - Тверь, 1907 та ін. та під час роботи Державної Думи першого та другого скликань Бикерман И. Российская революция и Государственная Дума. - СПб., 1906; Волькенштейн О. Кому и зачем нужно всеобщее избирательное право. - СПб., 1906; Гучковский А.И. Народ и Дума. - СПб., 1906; Бренчанинов А. Междодумье. Сборник материалов для характеристики политического положения перед созывом второй Думы. - СПб., 1907 та ін.. Слід відмітити робити безпосередніх учасників засідань Державної Думи, наприклад, М. Винавера, який наполягав на слабкості ініціювання національного питання у першій Думі, І. Попова, що був одним з не багатьох, хто звернув увагу на роботу Спілки автономістів, П. Мілюкова - лідера кадетської фракції Винавер М. Конфликты в первой думе. - СПб., 1907; Попов И. Дума народных надежд. Очерк деятельности первой русской Думы и Государственного Совета. - М., 1907; Милюков П. Год борьбы. Публицистическая хроника 1905-1906. - СПб., 1907 та ін..

Джерельну базу дисертації суттєво збагатили матеріали тогочасних періодичних видань. У процесі дослідження вивчалися офіційні урядові часописи “Правительственный Вестник”, партійні видання “Вільна Україна”, “Громадська Думка”, “Волна”, “Рада”, громадські видання “Украинский Вестник”, “Окраины России”, “Речь” та ін.

Таким чином, комплекс джерел і літератури, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволили зробити певні узагальнення і аргументувати положення, що виносяться на захист.

У другому розділі “Особливості національних вимог політичних сил напередодні та під час революції 1905 - 1907 рр.” досліджується становище польського, українського та єврейського народу з огляду на його національний розвиток та відношення російського уряду до врегулювання національного питання у державі на початку ХХ ст. Підкреслено, що у Російській імперії загострилися міжнаціональні стосунки, а початок революції викликав піднесення національних рухів. Загальними вимогами на той час були зрівняння усіх народів у правах, освіта на рідній мові, свобода віросповідання. Однак кожен народ, у зв'язку зі своїм власним історичним розвитком, мав відмінні риси національно-визвольного руху.

Перш ніж перейти до аналізу національних програм польських, українських та єврейських партій і громадських рухів, у розділі проаналізовано національні програми російських партій, які були досить активними та згуртованими, мали вплив серед населення, окрім хіба що польських губерній, та становили більшість як у першій, так і у другій Державній Думі. Доведено, що найбільш ліберально з цього приводу висловлювалася партія кадетів. Її лідери, у першу чергу, наголошували на вільному культурному розвитку народів, що населяли Російську імперії, але автономія передбачалася лише для Царства Польського ЦДІА України - Ф.336, оп. 1, с. 2251, арк. 4.. Значне місце у своїй програмі кадети приділяли розробці питання місцевого самоуправління, яке, на їхню думку, могло задовольнити національні потреби народів в усій Російській імперії. За для пропаганди своє партії під час виборів кадети відкрито намагалися залучитися підтримкою національних представників. Їхня програма мала успіх серед українських та єврейських виборців, чого не можна сказати про виборців Царства Польського.

Національні програми соціалістичних партій, з одного боку, проголошували рівність усіх націй і народів та право на самовизначення, а з іншого - принцип єдності пролетаріату, наголошуючи на класовій боротьбі. Зазначається, що устрій майбутньої держави, яку прагнули побудувати більшовики, повинен мати сильну централістичну владу.

Національні програми російських партій були у певній мірі дещо схожими. Усі вони робили виключення для Польщі, якій вважали за потрібне надати широку автономію. Щодо українців та євреїв, то перших вважали нацією не сформованою, а других - взагалі не нацією. Цим народам російські політики пропонували лише деякі національні поступки, які виражалися у введенні рідної мови у початкових школах, суспільному житті та визнанні рівності прав усіх громадян перед законом.

Першою спробою спільної праці народів Російської імперії за свої національні права стала робота Спілки автономістів. Нажаль автономістам не вдалося досягти значних результатів, проте їхній досвід, з огляду на умови того часу та політичну розрізненість національних представників, оцінюється належним чином.

Головними причинами, які впливали на формування польського, українського та єврейського національно-визвольних рухів були історичний розвиток кожного народу, умови входження до Російської імперії та диференційований підхід російського уряду до “інородців”.

Польські партії представлені здебільшого діяльністю націонал-демократичної партії (н.-д.), яка отримала перемогу у виборах до Державної Думи першого та другого скликань. Вимагаючи у своїй національній програмі автономного устрою для польських територій, ідеологи н.-д. інакше ставилися до національного розвитку інших національностей. Зокрема у статтях Р. Дмовського, Я. Поплавського, С. Балицького простежується упереджене відношення до українців та євреїв Лозинський М. Польська народова демократія. - К., 1908.. Для повноти картини польської політичної ситуації звертається увага на діяльність польських соціалістичних партій. Стверджується, що недостатня популярність польських соціалістів серед поляків була спричинена не лише їхніми закликами до збройного повстання та терористичними акціями, а і національної програмою, у якій на перше місце ставилися інтереси класові, а вже потім національні Люксембург Р. Чего мы хотим? Комментарии к программе социал-демократии Польши и Литвы. - СПб., 1906..

Діяльність українських партій на початку ХХ ст. вже досліджувалася у українській історичній науці, тому, у першу чергу, звернуто увагу на проблему створення осередку української інтелігенції у Петербурзі, який сприяв піднесенню українського національного духу серед українців та взяв на себе організацію УПГ у першій Думі. Значне місце у розділі належить публікаціям друкованого органу Українського Петербурзького клубу - “Украинскому Вестнику”, зокрема статтям М. Грушевського, які лягли в основу Декларації виробленої українськими депутатами Грушевский М. Национальный вопрос и автономия // Украинский Вестник. - 1906. - № 1. - С. 8-17; Наши требования // Украинский Вестник. - 1906. - № 5. - С. 267-273..

Найбільш складним у національному відношенні для Російської імперії на початку ХХ ст. залишалося єврейське питання. Програми єврейських політичних партій були найбільш різноманітними. Для з'ясування особливостей національних вимог, у розділі розглядається історія виникнення асиміляторства, єврейських громадських і політичних організацій, поширення у Російській імперії руху сіоністів.

На час відкриття Державної Думи вимоги польського, українського та єврейського народів були оформленні у програмах національних політичних партій та громадських організацій. Характерною рисою для них залишалася різносторонність поглядів щодо вирішення національного питання. Майже усі польські партії виступали за автономію Царства Польського. Деякі з них були схильні до терору та закликали до збройної боротьби. Українські політики стояли на позиціях корінних реформ у державі та за рівність прав усіх громадян. Єврейські політичні лідери у своїх програмах поєднували вимоги громадянських права із національними. Щодо російських політиків, то не дивлячись на різноманітність думок, в одному вони збігалися - Російська імперія повинна бути єдиною та неподільною. І навіть ті, хто погоджувався на ліберальне вирішення національної проблеми, намагалися відсунути його на невизначений термін.

Третій розділ “Національне питання у Державній Думі першого скликання” присвячений роботі польських, українських та єврейських депутатів за національні права і як результат - реакції російських депутатів до такого роду заяв. Підводячи до самої проблеми, подано матеріали, які стосуються запровадження Державної Думи, ходу виборів та наголошується, що у виборчих законах інтереси так званих “інородців” не були захищені і тому їхня незначна кількість не могла істотно вплинути на роботу парламенту і поставити на загальне обговорення національне питання.

Документів, які б торкалися вирішення національного питання, депутатами вироблено не було, але воно ініціювалося під час обговорення майже усіх поточних справ. У зв'язку з цим аналізуються відповідь на тронну промову імператора, обговорення законопроекту про громадянські права, відносини депутатів з Міжпарламентським союзом, який був утворений у 1888 р., у Парижі, для вирішення законодавчим шляхом національних конфліктів у державах, відкриті заяви польських, українських та єврейських депутатів, які оголили перед присутніми існування національної проблеми у Російській імперії.

Польські депутати були найбільш організованими у першій Державній Думі. Цьому сприяв прихід у парламент представників однієї польської партії - н.-д. Утворена фракція (Польське Коло) усі свої виступи поєднувала з вимогами автономії Царства Польського. Поляки на той час вже мали досвід парламентської боротьби, а тому їхні виступи були змістовними, а робота достатньо організованою.

Найбільш активно польські депутати виступали за відміну військового положення у польських губерніях, розв'язання аграрного питання, яке поляки вважали можливим вирішити лише за умови автономного устрою, піднімали мовне питання. Увійшовши до парламенту з чітко сформованими вимогами стосовно автономії Царства Польського, польським депутатам вдалося на належному рівні висвітлити перед присутніми національні проблеми польського народу.

Національно свідомих українців у першу Думу потрапило зовсім не багато, що ускладнювало обговорення цієї проблеми з парламентської трибуни. Але українській інтелігенції вдалося зорганізувати українських народних представників і утворити УПГ.

Перш ніж виступити у парламенті, українські депутати погоджували свої виступи з членами УПГ, а зміст цих дебатів публікувався у газеті “Громадська Думка”. Українські представники належали до різних політичних течій і часто не могли прийти згоди під час обговорення таких болючих на той час для України питання, як аграрне, розвитку національної культури, мови, освіти. Характерним для українських депутатів було те, що їхні виступи у парламенті не обмежувалися українськими проблемами. Вони ставали на захисту прав інших національностей, наприклад євреїв.

Незважаючи на те, що більшість депутатів з України були селяни, членам Українського Петербурзького клубу вдалося організувати УПГ і заявити про існування українського питання. Однак на той час їм не вистачало досвіду сумісної політичної боротьби, а приналежність до різних політичних фракцій часто заважала прийти до спільної думки.

Євреям, не дивлячись на офіційний дозвіл брати участь у виборах, було досить важко потрапити до Державної Думи. Їхня незначна кількість, а також досить упереджене відношення до них з боку шовіністично настроєних народних депутатів, заважали відкритому обговоренню становища єврейського народу. Найбільшої уваги з боку депутатів єврейське національне питання отримало після погрому у Білостоці, коли на захист прав євреїв стала значна частина депутатського корпусу. Багато з них засудили дії уряду і надіслали до Міністра внутрішніх справ запит з цього приводу. Проте, зазначається, що поряд з промовами на захист євреїв, депутати від польських та українських губерній у своїх виступах намагалися поєднати вирішення єврейського питання із запровадженням автономного устрою у Російській імперії шляхом розширення місцевого самоврядування.

Історичне значення для з'ясування причини погромів мала доповідь князя С. Урусова, який, спираючись на власний досвід на посаді губернатора, довів присутнім причетність урядовців та місцевих органів влади до організації погромів. Його виступ був підтриманий, депутати підтвердили факт організації єврейських погромів на їхніх територіях, особливо на території України, де смуга єврейської осілості мала найбільші межі.

Визначено, що більшість російських депутатів не були налаштовані вирішувати національне питання, проте польські, українські та єврейські депутати постійно ініціювали його обговорення. Польське Коло було організовано не лише за національним, а і за партійним принципом і завжди чітко та конкретно висловлювало свої пропозиції. Українці, хоча і були об'єднані в УПГ, відносилися до різних політичних угруповань і часто не могли прийти до спільного рішення. Єврейські депутати були представлені незначною кількістю у Думі і належали, більшістю, до кадетської фракції, що відбивалося на їхній роботі.

У четвертому розділі “Національне питання у Державній Думі другого скликання” аналізується урядова програма, яка була представлена П. Столипіним у парламенті з огляду на вирішення національної проблеми у державі. Поступки Міністра внутрішніх справ у національному відношенні торкалися лише послаблення централістичної політики у області початкової школи, місцевого самоуправління та віросповідання.

Фракція Польське Коло, зорганізувавшись під час другої сесії, продовжувала відстоювати національні права польського народу. Її лідери вирішили перейти до більш рішучих заяв. На розгляд Думи було винесено Проект основних положень автономного устрою Царства Польського, з детальною розробкою положень щодо запровадження автономії для польських губерній у складі Російської імперії Главные течения польской политической мысли (1863-1907). Сочинения А.Л. Погодина.- М., 1907. . Зазначається, що поляки намагалися досягти домовленості як з депутатами, так і з російським урядом. Вони прагнули переконати російську владу і російське суспільство, що автономія Царства Польського, у ситуації, яка склалася у державі, вигідна не лише полякам, а і самій Російській імперії. Польські депутати наполягали на тому, що централізм підриває основи держави і веде до внутрішнього послаблення.

Українські депутати змінили свою тактику у другій Думі. Великим досягненням стала організація окремої української політичної фракції. Тепер усі свої виступи з думської трибуни українці виголошували від її імені. У парламенті було заслухано законопроект УПГ про народну освіту, відкриті протести проти переселення українців. Але законопроект про автономний устрій України депутати внести не встигли. Беручи участь у обговоренні нагальних питань, члени УПГ не лише виступали з критикою уряду та вимагали поступок, а вносили чіткі пропозиції, які були покликані покращити становище українського народу.

Розпуск першої Державної Думи спричинив політичну активність єврейських національних партій, які почали організовуватися для боротьби за місця у парламенті. Особливо активно проявили себе єврейські соціалістичні партії, такі як “Серп”, Бунд, сіоністські організації (сіоністи-соціалісти, партія “Поалей-Ціон”). Щоб отримати голоси виборців єврейські політики йшли на політичні союзи з російськими соціалістичними партіями (РСДРП, есери). Не дивлячись на це, у другу Державну Думу євреїв потрапило лише 4 чол., що ускладнює аналіз їхньої діяльності у парламенті.

Не дивлячись на меншість, єврейським депутат вдалося звернути увагу парламентарів на проблеми єврейського народу. Окремі виступи були присвячені самосуду над євреями, становищу єврейської національної школи. Позитивно на депутатів мала вплинути записка Ю. Гессена, у якій доводилося, що ненависть до євреїв спричинена саме урядовою політикою, яка породила у суспільстві угруповання, що розпалюють національну ворожнечу. Тому, на думку автора, для вирішення єврейського питання одних реформ буде недостатньо. Окрім цього потрібно боротися проти язичницьких пережитків у суспільстві. В умовах національного гніту єврейського населення, саме ініціювання цієї проблеми у парламенті можна вважати кроком до її вирішення у майбутньому.

У висновках підводяться основні результати дисертації, які виносяться на захист:

1. Національне питання у Росії 1905 - 1907 рр. і особливо під час роботи першої та другої Державної Думи протягом тривалого часу досліджувалася фрагментарно, тільки в окремих аспектах та напрямках. Основною проблемою дослідження була і залишається політична різносторонність, суб'єктивність поглядів істориків та очевидців подій. Проте наявні архівні та опубліковані джерела дали авторові змогу вирішити основні завдання дослідження.

2. Події 1905 - 1907 рр. призвели до оформлення громадських рухів у партії та зумовили національне піднесення у Російській імперії. Польські національні партії умовно поділяються на соціалістичні та націоналістичні. Соціалістичні, такі як ППС, СДКПіЛ та ін., у своїх програмах виступали за єдність пролетаріату, відсуваючи на другий план національну боротьбу. Їм не вдалося залучитися народною підтримкою і провести у Державну Думу своїх кандидатів. Націонал-демократичній партії завдяки своїй національній програмі вдалося отримати перемогу на виборах як до першої, так і до другої Державної Думи. Українські партії протягом 1905 - 1907 рр. знаходилися у стані формування. Їм не вистачало досвіду політичної боротьби, про що свідчать непорозуміння їхніх лідерів, особливо щодо вирішення національного питання (від культурної та національно-територіальної автономії і аж до повної незалежності України). Не маючи достатньої популярності серед українського населення, вони для проведення своїх кандидатів у парламент вступали у союз з кадетами, що позначилося на їхній думській діяльності. Єврейські національні партії не сприймалися російським суспільством як рівноправні політичні організації, тому євреям було найважче потрапити до парламенту. Єврейська інтелігенція активізувала свою діяльність протягом 1905 - 1907 рр., але в основному її діяльність зводилася до створення громадських єврейських союзів. У більшості єврейська інтелігенція належала до кадетської партії, за допомогою якої їй вдалося провести до парламенту своїх представників.

3. Перша Державна Дума, як вважали депутати від національностей, відкривала можливість вирішення національного питання у Росії. Однак російські парламентарі, яких була більшість, висували на перше місце економічні, політичні та соціальні питання. Тому польським, українським та єврейським депутатам було досить важко вести боротьбу за свої національні права і приходилося поєднувати їх з обговоренням політичних та соціально-економічних проблем. Наприклад, велике значення мав документ, прийнятий народними депутатами - відповідь на тронну промову імператора, у якому було заявлено, що думці включають до своєї роботи, поряд з соціально-економічними та політичними питаннями, задоволення національних вимог, законопроект про рівність прав громадян, політичної амністії, аграрний та ін., які за умови прийняття могли послабити національний гніт. Ці законопроекти не були прийняті з ряду причин: по-перш, меншістю та слабкістю, у порівнянні з російськими депутатами, національних представників, по-друге, російські політики, не дивлячись на свої передвиборчі програми, не були готові обговорити та прийняти рішення з приводу національного питання.

4. Національно-визвольних рух 1905 - 1907 рр. зміцнив свої позиції у Російській імперії, пройшовши шлях від громадської роботи до політичної боротьби. Польським, українським та єврейським депутатам загалом вдалося гідно представити свої національні вимоги у парламенті, хоча і з різними підходами їх вирішення. Найсильнішим на той час можна вважати польський національний рух, а роботу Польського Кола підготовленою до політичної боротьби. Українські інтелігенти були свідомі щодо вирішення українського національного питання, однак політична розрізненість та обмеженість українських селян у цьому питанні не давали можливості лідерам УПГ відкрито вимагати автономного устрою для України. Єврейські депутати намагалися, піднімаючи єврейське питання, не викликати хвилю протестів серед населення, а тому їхні вимоги були пов'язані, в основному, з рівноправністю їхнього народу.

5. Досвід роботи польських, українських та єврейських депутатів над вирішенням національного питання, яке хоча окремо не обговорювалося, однак постійно йшло поряд з будь-яким дискусіями у парламенті, довів, що політика русифікації та централізації у Російській імперії себе повністю віджила. Національності в цей час проявили себе згуртованими і готовими до політичної боротьби за права свого народу. Досвід депутатів мав велике значення та вплив на подальший розвиток національно-визвольної боротьби. І хоча думцям не вдалося завоювати національну свободу, робота у парламенті допомогла польським, українським та єврейським політикам зорганізуватися у подальшому та намітити шляхи мирного врегулювання національного питання у Російській імперії.

Опубліковані праці за темою дисертаційного дослідження

Статті в провідних наукових фахових виданнях

1. Діяльність Української парламентської Громади в І Державній Думі // Наукові записки: Зб. наук. ст. НДПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: НДПУ, 2001. - Випуск 44. - С. 183-188.

2. Особливості національних вимог у програмах політичних партій кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Наукові записки: Зб. наук. ст. НДПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: НДПУ, 2002. - Випуск 46. - С. 169-177.

3. Польська національна ідея на початку ХХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2004. - № 3. - С. 109-116.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації

4. Інститут народного представництва у Російській імперії на початку ХХ ст. // Рідна школа. - К., 2003. - № 7. - С.70-72.

5. Поширення української національної ідеї в періодичних виданнях 1905 - 1907 рр. // Україна: національна ідея. - К.: КиМУ. Правові джерела. 2003. - С. 381-386.

6. Діяльність польських, українських та єврейських депутатів у першому російському парламенті 1906 - 1907 рр. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. - К., 2004. - Вип. ІІ. - С. 137-139.

Анотація

Бурда І.О. Національне питання в Росії 1905-1907 рр. (на матеріалах Державної Думи першого та другого скликань). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

У роботі аналізується постановка польського, українського та єврейського національного питання в Росії 1905 - 1907 рр., особливо під час роботи Державної Думи першого та другого скликань. Висвітлено участь національних представників у думських пленарних засіданнях та їхня діяльність у думських національних угрупованнях. Розглядаються основні точки зору на проблему врегулювання національного питання у Російській імперії національних депутатів та порівнюються з пропозиціями російських народних представників.

Встановлено, що під час засідань парламенту польські, українські та єврейські депутати виступили самостійним суб'єктом політичної боротьби за свої національні інтереси, причому, не дивлячись на різноманітні погляди щодо вирішення проблеми, перевага надавалася демократичним, ненасильницьким методам.

Ключові слова: революція 1905 - 1907 рр., національно-визвольний рух, політичні партії, Державна Дума, національне питання, депутат, поляки, українці, євреї.

Аннотация

Бурда И.А. Национальный вопрос в России 1905 - 1907 гг. (на материалах Государственной Думы первого и второго созывов). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук, специальность 07.00.02. - Всемирная история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

В начале ХХ века, в Российской империи начался подъем национально-освободительного движения. В связи с дифференцированным подходом российского правительства к нероссийскому населению, а также из-за ряда исторических событий, нации находились на разных политических и социально-экономических ступенях. Конечно, эти обстоятельства влияли на уровень национального сознания, который четко обозначился на протяжении 1905 - 1907 гг., и особенно во время работы Государственной Думы первого и второго созывов.

Характерной чертой польского, украинского и еврейского национально-освободительных движений была разнообразность взглядов, которые характеризуются в работе. Почти все польские партии выступали за автономию Царства Польского. Некоторые из них тяготели к террору, призывали к вооруженному восстанию. Украинские политики стояли на позициях коренных реформ в государстве, выступали за равенство всех наций и народов перед законом. Еврейские политические лидеры в своих программах пытались объединить борьбу за гражданские права с национальными интересами своего народа. Российские же политики старались, во что бы то ни стало, сохранить единство Российской империи. И даже те из них, кто соглашался либерально разрешить национальный вопрос, отодвигали его на неопределенный период.

В работе показано работу польских, украинских и еврейских депутатов в Государственной Думе первого и второго созывов над разрешением национального вопроса. Исследовано участие национальных представителей в думских пленарных заседаниях, работа думских национальных организаций - Польского Кола, Украинской Думской Громады, еврейской группы. Рассматриваются основные точки зрения национальных депутатов на проблему урегулирования национального вопроса в Российской империи, сравниваются с предложениями российских представителей. В связи с этим установлено, что польские депутаты были наиболее организованными, так как уже имели опыт парламентской работы, а члены Польского Кола принадлежали к одной политической партии - национал-демократической. Все свои выступления в парламенте они произносили от имени польского народа и связывали их с требованиями автономии для Царства Польского. Во время второй сессии Государственной Думы Польское Коло внесло на обсуждение депутатов Проект основных положений автономного устройства Царства Польского, в котором было детально разработано возможное введение автономии в польских губерниях в составе Российской империи. Сознательных украинцев в Государственную Думу пришло немного, что усложняло обсуждение украинской национальной проблемы. При этом украинские депутаты принадлежали к разным политическим течениям и часто не могли прийти к согласию. Поэтому огромное значение для организации украинских депутатов имела работа Украинского Петербургского клуба, членам которого удалось организовать Украинскую Парламентскую Громаду. Опыт работы во время заседаний первой Думы был использован украинскими депутатами и во второй Думе. УПГ приняла статус отдельной политической фракции, со своей программой. Еврейский национальный вопрос был наиболее острым для Российской империи. В с предвзятым отношением к евреям со стороны шовинистически настроенных депутатов, представителям этого народа было очень трудно попасть в Государственную Думу и открыто заявить о своем бесправном положение. Наиболее активно еврейский национальный вопрос обсуждался после Белостоцкого погрома, когда на защиту прав евреев стала значительная часть депутатов. Не смотря на то, что депутаты не уделили обсуждению еврейского национального вопроса нужного внимания и не приняли соответствующих законопроектов, сама инициация этой проблемы уже была шагом к взаимопониманию между народами.

Установлено, что во время работы Государственной Думы первого и второго созывов, польские, украинские и еврейские депутаты выступили самостоятельным субъектом в политической борьбе за свои национальные права, при этом, не смотря на разнообразие взглядов, предпочтение отдавалось демократическим, ненасильственным методам. Национальный вопрос, не смотря на то, что отдельно в парламенте не рассматривался, присутствовал при обсуждении экономических и социально-политических вопросов, что свидетельствует о высоком национальном сознании нероссийских депутатов, упадке политики русификации и централизации, которую проводило правительство Российской империи.

Ключевые слова: революция 1905-1907 гг., национально-освободительное движение, политические парии, Государственная Дума, национальный вопрос, депутат, поляки, украинцы, евреи.