Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94: 061.232 (477.6) “1920-1933”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КОМІТЕТИ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН В ДОНБАСІ (1920-1933 рр.)

07.00.01 - історія України

Волошенко Вікторія Олександрівна

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України

Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Нікольський Володимир Миколайович, професор кафедри історії України Донецького національного університету

Офіційні опоненти

доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгійович, завідувач кафедри новітньої історії Черкаського державного університету ім. Б.Хмельницького

доктор історичних наук, професор Лях Сергій Романович, завідувач кафедри історії України Запорізького державного університету

Провідна установа -Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться “23” жовтня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, корп.2, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “19” вересня 2003 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В.Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена особливостями сучасного розвитку вітчизняної історичної науки, коли існує нагальна потреба у висвітленні суперечливих питань історичного минулого України, зокрема, стосовно становлення та діяльності класової громадської організації - комітетів незаможних селян. Унікальність цього сільського об'єднання в тому, що воно опинилося в епіцентрі всіх найважливіших подій на селі у 1920-1933 рр. - від боротьби із селянським повстанським рухом до участі в проведенні суцільної колективізації й розкуркулень. Не викликає сумнівів, що діяльність комнезамів була вагомим чинником у житті сільських мешканців за тих часів, а наслідки її позначалися на долях людей впродовж тривалої історичної перспективи. В цьому відношенні гостроактуальним завданням видається з'ясування регіональних особливостей функціонування КНС у середовищі селянства. Висвітлення вказаної проблеми на матеріалах Донбасу є особливо важливим, адже досі не створено узагальненої праці, в якій би комплексно розглядалися питання формування й діяльності комнезамів у цьому регіоні, специфічному завдяки своєрідності заселення, національній строкатості, вазі його промислового потенціалу в національній економіці тощо.

У контексті назрілої необхідності дослідження історії КНС не лише крізь призму інтересів керівної партійної верхівки, а й зважаючи на сподівання селян, постає ще одне важливе питання - про взаємовідносини пересічного громадянина і влади. Діяльність сумнозвісних комітетів незаможних селян є показовою сторінкою в історії цих взаємин, ілюстрацією можливостей влади у процесі використання ідеологічних засобів маніпулювання людиною, здійснення впливу на її спосіб мислення. Подібна тематика викликає особливе зацікавлення насамперед на тлі сучасних прагнень розбудови в державі громадянського суспільства та демократичних інституцій з ефективними механізмами захисту прав та свобод окремої людини, коли з новою силою зринають проблеми набуття громадянами політичної культури, вміння через усвідомлені дії відстоювати свої політичні інтереси і брати участь у регулюванні громадсько-політичного життя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах держбюджетної теми Донецького національного університету “Актуальні проблеми наукового та методичного удосконалення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” (№ Г-01/28, номер державної реєстрації - 0101U005715).

Об'єктом дослідження виступають комітети незаможних селян як специфічна класова громадська організація політичного ґатунку, створена більшовицьким керівництвом для сприяння впровадженню серед селянства державних заходів.

Предметом дослідження є організаційно-правова, господарська і соціально-політична сфери діяльності КНС, у процесі якої формувалися взаємовідносини між різними прошарками селянства та між селянством і владними структурами на території Донбасу.

Мета роботи полягає у здійсненні об'єктивного та комплексного аналізу особливостей утворення, становлення та функціонування комнезамів у селянському середовищі Донбасу в 1920- 1933 рр.; визначенні ступеня ефективності роботи КНС у ході виконання партійно-державних завдань та у вирішенні проблем, які поставали перед сільськими мешканцями.

Задля досягнення поставленої мети передбачається розв'язати наступні завдання:

визначити ступінь наукової розробки обраної проблеми в історичній літературі, охарактеризувати історичні джерела;

проаналізувати регіональні відмінності процесів організаційного формування, структури та складу комнезаможів Донбасу; встановити чинники, якими зумовлювалися спади та підйоми активності в діяльності організації;

прослідкувати динаміку змін повноважень, що надавалися КНС державним керівництвом у різні періоди їх існування, та розглянути процес реалізації цих повноважень на практиці: форму та міру участі членів комітетів у проведенні в селах Донбасу реквізиційних і податкових кампаній, земельних перерозподілів, землевпорядження, кооперування, колективізації, розкуркулень, роль комнезамів у розподіленнях матеріальної допомоги бідноті;

розкрити особливості взаємовідносин КНС із органами влади і громадськими організаціями, що діяли на селі;

крізь призму діяльності комнезамів висвітлити ті маніпуляції, до яких вдавалася державна влада для забезпечення свого впливу серед селянства;

з'ясувати ставлення різних прошарків сільського населення до КНС та тих владних заходів, що провадилися на селі через цю організацію;

здійснити класифікацію етапів діяльності комнезамів на території Донбасу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють весь період існування комнезамів: від моменту їх утворення у травні 1920 р. до ліквідації у березні 1933 р.

Територіальні межі праці визначаються тогочасними кордонами Донбасу. Під цим терміном розуміється регіон, території якого у 1920-1925 рр. входили до складу Донецької губернії, у 1925-1930 рр. - Артемівського, Маріупольського, Луганського, Сталінського і Старобільського округів, у 1930-1932 рр. - 27 районів (згодом - 17 адміністративно-територіальних одиниць), на які були поділені означені округи, і на основі яких у липні 1932 р. було створено Донецьку область (об'єднувала території сучасних Донецької та Луганської областей).

Наукова новизна одержаних результатів. На підставі аналізу вже відомих, але переосмислених з позицій сучасної методології, та ще невідомих фактичних даних історія комнезамів у Донбасі вперше становить об'єкт спеціального та комплексного дослідження.

Базоване на сучасних теоретичних засадах у визначенні характеру діяльності КНС і тих соціально-економічних змін, які відбувалися в українських селах протягом 20-х - на початку 30-х років, викладення матеріалу здійснено не просто в руслі “переписування в іншій тональності” порівняно з результатами досліджень радянської доби, а з застосуванням якісно іншого підходу до вивчення питання. Діяльність класової організації - комнезамів - розглянуто не тільки як складову частину політичної історії становлення радянської влади в Україні, зокрема, в Донбасі, але й як невідривну частку історії мешканців донецького села, долі яких так чи інакше були пов'язані з цією організацією. Одна з особливостей дослідження - висвітлення не лише зовнішнього боку діяльності КНС, пройнятого ознаками офіційної ідеології, а, на цьому фоні, і її внутрішньої наповненості, зумовленої регіонально-характерними природно-кліматичними чинниками, історичними традиціями, людськими настроями та елементами неофіційної системи цінностей селянства, які, у своїй сукупності, впливали на хід становлення організації в Донбасі та по-своєму корегували виконання державних настанов, передбачених до впровадження на селі через комнезами. Цей підхід дає можливість виявити глибокі розбіжності між тим, чого чекала від КНС партійно-державна верхівка, зусиллями якої організацію було створено і підтримано, і тим, на що були спроможні комітети в дійсності.

Вперше детально розглянуто процес формування регіональної мережі КНС, показано динаміку змін кількості комітетів та чисельності їх членів, проведено аналіз змін у структурі та складі організації, зроблено спробу визначити ступінь реальної працездатності комнезамів.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертації, її теоретичні положення і результати можуть бути використані істориками, політологами, краєзнавцями у подальшій науковій та практичній розробці проблем аграрної історії та історії громадських організацій, у музейній справі, при підготовці узагальнюючих праць та спеціальних робіт з вказаної тематики, під час розробки лекційних курсів та практичних занять у ВНЗ. Врахування досвіду функціонування КНС буде корисним при виробленні державної та регіональної політики щодо управління соціальними процесами та регулювання суспільних відносин.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації і результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедри історії України ДонНУ, доповідалися на науково-теоретичній конференції “Національне питання в суспільно-політичному та культурному житті Східної України” (Харків, жовтень 2000 р.), на наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДонНУ (2001 р., 2003 р.), на Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Київ-Донецьк, вересень 2001 р.), на ІV Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 19-20 березня 2002 р.), на ІІ Міжнародній конференції “Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту” (Донецьк, жовтень 2002 р.)

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових робіт загальним обсягом 5,9 др. арк., з яких автору належить 5,5 др. арк. 9 статей надруковано у фахових наукових виданнях.

Структура дослідження. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, які мають внутрішній поділ на підрозділи і пункти, висновків, бібліографічних посилань, списку використаних джерел та літератури (566 найменувань) та додатків (24 таблиці і 43 діаграми). Повний обсяг роботи становить 322 стор., з них основного тексту - 180 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

селянський партійний комнезам влада

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, окреслено його хронологічні та територіальні межі, аргументовано наукову новизну і практичне значення та представлено апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” оцінюється стан наукової розробки теми, подається характеристика історіографічної та джерельної бази, визначаються методологічні засади дисертаційного дослідження.

Вказується, що вже починаючи з 1920 р. різноманітні аспекти історії КНС постійно перебували в полі зору дослідників. Наявну літературу з проблеми автор умовно розділяє на три групи: 1) праці радянської доби; 2) сучасні вітчизняні дослідження; 3) зарубіжна історіографія.

Процес складання доробку радянських дослідників, у свою чергу, поділено на три етапи, відмінні один від одного як за тривалістю, так і за змістом.

Перший етап охоплює 20-ті - початок 30-х років і пов'язаний із настійливими спробами популяризації комнезамів. Частково програмовий, частково пропагандистський характер мали роботи радянських посадовців, діячів громадських об'єднань та місцевих активістів Донбасу. Детерміновані поточним курсом політики партії були й перші спроби узагальнення історії КНС.

На другому етапі (середина 30-х - середина 50-х років) увага дослідників до питань історії КНС зменшилася: вийшло лише кілька праць, в яких це питання розглядалося спеціально. Хоча виклад був базований передусім на ідеологічних схемах, проте саме тоді було здійснено перехід від популярно-пропагандистських до наукових форм вивчення проблеми.

Упродовж третього етапу (середина 50-х років - до 1991 р.) було складено основний шар напрацювань, в яких аналізувався процес створення КНС та їхня діяльність. Це було зумовлено як актуальністю теми внаслідок її “класовості”, так і посиленням уваги дослідників до питань історії селянства загалом. Зокрема, свою версію цілісного нарису історії діяльності комнезамів в Україні у цей період запропонували П.С.Загорський та П.К.Стоян, але найбільш повне своє висвітлення тема знайшла у численних працях М.Д.Березовчука, перу якого належать не тільки докторська дисертація, три монографії та більше десяти статей, але й частини фундаментальних видань.

Значною була кількість робіт, в яких (у тому числі - і на регіональних матеріалах) висвітлено окремі аспекти історії КНС. Неодноразово увага дослідників зосереджувалася на питаннях дореорганізаційного етапу діяльності організації, культурно-освітньої роботи КНС, взаємодії комітетів із армійськими частинами, участі незаможників у боротьбі з селянським повстанським рухом та на проведенні радянських аграрних перетворень. Серед сюжетів, що плідно досліджувалися, була й проблема визначення місця комнезамів у системі влади та громадсько-політичних організацій на селі. Відповідно до часу написання робіт, позитивно оцінювалися наслідки залучення членів КНС до складу сільрад і виконкомів. Чималу увагу науковцями надано аналізові адміністративних повноважень і функцій комнезамів та їх попередників - комбідів. У роботах П.М.Тригуба встановлено практичні моменти взаємодії комбідів і комнезамів із місцевими органами влади, показано відмінності, що існували в цьому напрямку роботи обох класових організацій.

Також українськими науковцями цього періоду показано специфіку існування КНС у контексті радянізованого суспільно-політичного життя на селі у 1920-ті рр. Окремі питання стосовно взаємодії комнезамів з комітетами взаємодопомоги ставилися Б.К.Мигалем, І.В.Рибаком, а щодо участі КНС у налагодженні роботи МОДРу - М.А.Журбою. У монографії С.Р.Ляха проблему участі сільськогосподарського пролетаріату в радянському будівництві репрезентовано у межах діяльності тієї частини сільської бідноти, що була організована у КНС.

У 60-х - 70-х роках світ побачили й перші наукові праці, в яких, хоча і побіжно, розглядалися питання створення та діяльності комнезамів у Донбасі. Неабияке значення для заповнення “білих” сторінок історії низових комітетів, навіть незважаючи на дещо тенденційний добір фактів, мали дані, зібрані у багатотомному виданні “Історія міст і сіл Української РСР”.

Узагальнюючи особливості історіографічного доробку, який формувався з середини 50-х і до кінця 80-х років, хотілося б зазначити, що вітчизняні історики, як і раніше, змушені були вивчати діяльність організації під кутом зору її значущості у виконанні державних настанов та її ролі у класовій боротьбі. Разом з тим, саме у цей період відбулося розширення тематики досліджень, а також зосередження уваги науковців на конкретних проявах роботи комітетів, як у різних сферах їхньої діяльності, так і на матеріалах різних регіонів України. Задля більш ґрунтовного вивчення проблеми почали залучатися цілі комплекси історичних джерел.

Цікаво, що за часів “перебудови” майже єдиною роботою, в якій було зроблено серйозну спробу переосмислити роль комнезамів (зокрема, під час боротьби із селянським повстанським рухом), стала монографія В.Ф.Верстюка. Вченим були розкритиковані покладені державою на комнезами функції з проведення серед селянства продовольчих реквізицій та зрівняльного перерозподілу землі. Враховуючи значущість зроблених у праці висновків, саме з неї доречно розпочинати відлік сучасного етапу складання вітчизняної історіографії з вказаної проблематики. У цей період дослідження українських істориків поступово звільнюються від впливу панівної раніше ідеології з пріоритетом класового підходу - головним науковим орієнтиром стає об'єктивність.

Вітчизняним науковцем, у працях якого історію КНС, вже без жодних застережень, було введено до загального контексту історії України на основі нових концептуально-теоретичних підходів, став С.В.Кульчицький. Ним визначено те місце, яке посідали комнезами в якості одного з “передавальних пасів” партійних ідей до мас, а також доведено, що створення організації обумовлювалося потребами влади мати опертя у процесі поглиблення соціальної напруженості на селі.

Слід зазначити, що за останнє десятиріччя опубліковано досить обмежену кількість робіт, безпосередньо присвячених діяльності КНС, захищено тільки одну кандидатську дисертацію з проблеми - О.А.Мельничуком з історії комітетів незаможних селян Поділля.

Загалом, у 90-х роках традицію розробки комнезамівської тематики на матеріалах Донбасу було продовжено, хоча питання функціонування КНС й розглядалися в основному побіжно. Подібна увага, нехай і виражена опосередковано, все ж свідчить про загальну важливість проблеми для досліджень історії українського села 20-30-х років.

Останній висновок справедливий і для публікацій загальноукраїнського значення. Різні аспекти діяльності комнезамів неодноразово розглядалися українськими науковцями в процесі дослідження історії становлення тоталітарного режиму, налагодження роботи місцевих органів радянської влади та громадських об'єднань, які функціонували в українському селі. Згодом більше уваги стало надаватися проблемам, пов'язаним із впливом діяльності КНС на господарське життя селянства. Теоретичні і практичні моменти поширення кооперативної мережі в Україні та значення залучення до роботи органів кооперації незаможників відображено в дослідженнях А.Г. Морозова та В.І. Марочка. Негативну реакцію комнезамів щодо впровадження на селі нової економічної політики висвітлено В.В.Калініченком у монографії “Селянське господарство України в період НЕПу”.

Проте аналіз літератури з історії КНС не можна вважати повним без огляду наукового доробку зарубіжних істориків. Європейські дослідники, які у своїх працях зверталися до історії СРСР, зазвичай торкалися лише питань існування комбідів. Представники української діаспори безпосередньо займалися проблемами визначення мети та наслідків утворення на теренах України комнезамів. І хоча в їхніх працях нерідко зустрічаються крайнощі в оцінках та фактологічні помилки, але безперечна корисність цих студій вбачається у репрезентації в них нестандартних підходів до дослідження тематики. Досить об'єктивно висвітлена сутність КНС як антиселянської організації у статті американського історика Д.Мейса. Сучасними російськими дослідниками питання функціонування українських класових організацій спеціально не вивчається, але, зокрема, у монографії І.Н.Ільїної зроблено спробу класифікації радянських громадських організацій взагалі.

У цілому, слід зазначити, що досліджувана проблематика від моменту виникнення попала під вплив політичної кон'юнктури, внаслідок чого висвітлювалася довгий час не об'єктивно. Попередниками проведено вагому роботу в напрямку вивчення історії КНС, однак значне коло питань, хоча й поставлено в історичній літературі, проте потребує переосмислення та більш детального дослідження, у тому числі - і з точки зору розгляду їхньої регіональної специфіки. Як показує аналіз наукової літератури, переважну більшість робіт присвячено висвітленню різноманітних аспектів історії КНС у загальнореспубліканському масштабі. В окремих публікаціях розкрито особливості створення та діяльності комітетів в Донбасі, однак комплексне дослідження з цієї тематики відсутнє, що й обумовило вибір теми пропонованої до уваги дисертаційної роботи.

Джерела класифіковано автором за формальними ознаками та, більш детально, за походженням. За формальними ознаками вони поділяються на опубліковані та архівні. Всього для написання роботи використано документи з 30 архівних фондів 4 архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, державних архівів Донецької та Луганської областей.

На підставі класифікації джерел за походженням їх поділено на кілька груп, що об'єднують документальні матеріали, різні за формальними ознаками і видовою належністю.

Першу групу складають матеріали вищих та місцевих органів влади, які представлені в офіційно-документальних виданнях, тематичних збірках, а також у фондах названих архівів.

Насамперед, це комплекс нормативних документів (постанови, положення та договори, витяги з протоколів засідань РНК УСРР тощо), що становили законодавчу базу КНС.

У матеріалах з'їздів рад, протоколах засідань, звітах та доповідях президій і комісій місцевих установ влади містяться відомості про становище комнезамів у Донбасі, оцінки роботи організації місцевим радянським керівництвом, характеристики майнового розшарування селянства.

Свого роду єдиним джерелом, в якому відбилася повсякденна реєстрація всього, що відбувалося в житті населення за тих часів, були зведення повідомлень інформаційно-агентурної мережі органів ВУЧК-ДПУ-НКВС. Саме у цих документах своє найбільш повне висвітлення знайшов процес організації окремих комітетів у Донецькій губернії в 1920-1921 рр. Немаловажне значення для розуміння моральної обстановки, в якій здійснювалася робота комнезамів наприкінці 20-х років, мають повідомлення окружних відділів ДПУ до ОКНС. В оглядах політико-економічного стану губернії й окремих округів зафіксовано висловлювання селян про дії партійних та адміністративних органів на селі.

Другу групу джерел складають документи політичних партій і громадських організацій (компартії, Всеробітземлісу, взаємокомів, комнезамів) - як надруковані, так і ті, що зберігаються у вищевказаних архівосховищах.

За матеріалами постанов та звітів всеукраїнського та місцевих представництв КП(б)У можна прослідкувати те, яким чином партійними органами координувалися та спрямовувалися зміни в організаційній побудові комнезамів та у визначенні напрямів їх діяльності. Із звітних доповідей КВД і ВРЗЛ взято дані про налагодження співпраці КНС із цими громадськими організаціями.

Переважно діловодною була й документація самих комітетів незаможних селян.

Безпосереднє управління комнезамами здійснювалося через такі розпорядчі документи, як інструкції, накази, циркуляри, директивні розпорядження, телефонограми. Протоколи і стенограми пленумів, з'їздів і загальних зборів членів КНС, засідань їх президій, а також плани робіт комнезамів стали одним з основних джерел інформації про пріоритетні напрямки діяльності організації на різних етапах її існування. Особливий інтерес являють протоколи загальних зборів комітетів нижчого щабля - саме в них відображене те, чим реально були зайняті рядові члени й місцеві апаратники КНС.

Матеріали поточного листування комнезамів дають можливість виявити ті моменти практичної діяльності комітетів, які були важливими для налагодження взаємодії між різними елементами тільки-но сформованого державного механізму управління.

Дослідження процесів організаційної розбудови комнезамів, змін їх структури, кількісного та якісного складу членів, комплексний розгляд результатів роботи неможливі без використання досить значного шару звітної документації про стан КНС. У зв'язку з численними розбіжностями, зібраний цифровий матеріал у дисертації наведено у співставленні з даними інших видів джерел.

Опрацювання облікових документів (списків дійсних та виключених членів організації, різноманітних фінансових паперів) сприяло формуванню уявлення про такі малодосліджені питання, як кошти КНС та матеріальні пільги, що їх отримували члени комітетів від держави.

До третьої групи джерел входять статистичні матеріали. Найбільшу цінність у межах цього дослідження становить видання 1923 р. “Комнезамы Донбасса”, яке містить дані чисельного, національного, вікового та соціального складу комітетів станом на січень 1923 р. У всесоюзних і регіональних статистичних збірниках, можна віднайти відомості про особливості соціально-економічного становища селянства, кількісний склад населення визначеної території.

До четвертої групи віднесено таке важливе наративне джерело вивчення діяльності місцевих комнезамів та суспільно-політичної обстановки в донецьких селах як повідомлення періодичних видань.

Джерелом наративного характеру є й документи особистого походження, виокремленні автором в останню, п'яту, групу.

У зв'язку із політичною заангажованістю, певні проблеми існують із використанням спогадів активних діячів КНС, опублікованих за радянської доби. Та навіть серед великої кількості заідеологізованих кліше, якими рясніють ці видання, в них можна знайти факти, які б безпосередньо чи непрямо вказували на реальний стан справ в організації.

Масу яскравих деталей про становище селянства у 20-ті - 30-ті роки містять видані за кордоном збірники спогадів українських селян-емігрантів. Конкретні деталі суспільно-політичного життя на селі за тих часів представлено й у сучасному виданні оповідей старших селян, оброблених за методиками усної історії в Центрі досліджень історії та культури під керівництвом В.Нолла .

Влучні оцінки діяльності комнезамів, закріплені у селянській свідомості, збереглися у надбаннях фольклору - прислів'ях, приказках, частівках. Зразки народної творчості з цієї тематики знайдено в опублікованих збірках документів та у фонді Сталінського (Донецького) обкому КП(б)У (ДАДО).

Аналіз комплексу історичних джерел підтверджує високий рівень їх репрезентативності за умови критичного використання.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на комплексному та системному підходах, заснованих на принципах історизму, науковості та об'єктивності. Реалізація вказаних теоретичних принципів здійснена за допомогою статистичного, проблемно-хронологічного, історико-порівняльного методів, а також методів історико-типологічного та структурно-функціонального аналізу мережі КНС та їхньої діяльності. Поєднання описового та культурно-історичного методів уможливило зображення не тільки явищ громадського життя, але й характерних для епохи загальноселянських настроїв та прагнень.

У другому розділі “Створення і становлення комітетів незаможних селян в Донбасі” аналізується процес формування в Донбасі організаційної мережі комнезамів, динаміка змін кількості комітетів та чисельності членів, особливості структури організації, її соціального, освітнього, статевого, національного та партійного складу.

Автором з'ясовано, що кількісне зростання комнезамів у 1920 р. відбувалося в Донбасі найшвидше по УСРР. Це пояснювалося зацікавленістю партійного керівництва в опануванні регіону, проте з послабленням зовнішнього контролю, за умов розгортання селянського повстанського руху і поширення голоду, вже у 1921 р. кількість комітетів і членів у них істотно зменшилася. Протягом 1923-1930 рр., із незначними коливаннями, динаміка кількісних змін щодо комітетів та членства в округах Донбасу виявила загальну тенденцію до збільшення. Більш-менш помітних скорочень чисельності комнезамівців було два: після чистки складу КНС у 1923 р. та після реорганізації комітетів наприкінці 1925 р. За період 1931-1933 рр. здійснення підрахунків по окремих районах ускладнено, але в цілому вже протягом 1931 р. відбулося скорочення членів організації.

На території регіону існували як об'єктивні, так і суб'єктивні перепони для того, щоб КНС стали масовою організацією - до лав комітетів було залучено від 1,1% до 4% сільського населення. За офіційними даними, біднота була охоплена в середньому на 20-30%.

Становлення вертикальної структури комнезамів відбувалося в основному за наданими “згори” схемами. У 1920-1922 рр. вони існували тільки у вигляді сільських та волосних комітетів і були підпорядковані НКВС УСРР. З 1923 р. КНС було передано до відання ВУЦВК. Окрім цього було вибудовано й власну структуру управління комнезамів: на відповідних з'їздах мали обиратися всеукраїнська, губернські, окружні та районні комісії незаможних селян, первинними осередками залишалися сільські комітети. У 1924 р., із становленням місцевої організаційної структури КНС, у Донецькій губернії відбулися позитивні зрушення у налагодженні управління периферійними організаціями, все більше уваги стало надаватися роботі на хуторах та окраїнах великих сіл. На конкретному фактичному матеріалі продемонстровано, що на місцях становище комнезамів корегувалося в залежності від типів поселень, в яких вони діяли, соціального і національного складу мешканців, економічних умов існування, зацікавленості людей в отриманні матеріальних пільг. Серед недоліків в управлінні, що позначалися на працездатності КНС, були: неусталеність системи комнезамівського керівництва, низький рівень оплати праці членів президій, недисциплінованість їх членів тощо. Внаслідок цих причин більше половини комнезамів залишалися неспроможними до активної діяльності.

Марними виявилися намагання активізувати роботу комітетів у другій половині 20-х років. Замість вирішення внутрішніх проблем КНС, робилися спроби поширити вплив на бідноту через всілякі нові організаційні форми - від проведення зборів комнезамів у присутності неорганізованої бідноти до намагань поєднати роботу комітетів із функціонуванням груп бідноти та наймитсько-незаможницьких груп при колгоспах. З 1930 р. відбулася фактична децентралізація роботи КНС - її знов було зосереджено переважно на рівні низових філій, оскільки ні ВЦКНС, ні, тим більш, створені у 1932 р. обласні комітети, реального впливу на ситуацію на місцях не мали.

Доведено, що внаслідок різноманітних маніпуляцій, до яких вдавалася влада при підборі осіб, “гідних” стати членами КНС, критерії визначення категорій селянства були настільки мінливими, що на місцях неодмінно мала виникнути плутанина у процесі прийому. Непорозуміння виникали і під час наступних спроб корегування соціального складу КНС. Як наслідок, чистки, що здійснювались упродовж всього існування комнезамів, часто-густо призводили до неочікуваних владою результатів.

У розділі простежено динаміку змін у складі КНС. Зокрема, на 1920 р. у Донецькій губернії майже дві третини його складали робітники, безземельні та селяни із наділами до трьох десятин. І хоча вже тоді третину становили середняки (у складі комнезамів у середньому по УСРР їх було тільки 2,1%), а також найбільшою по УСРР була частка партійців - некомуністів, до 1922 р. відсоток умовно люмпенізованих членів, апріорі здатних до виконання державних завдань, а також комуністів і жінок постійно зростав. З 1923 р. розпочався процес активного “осереднячування” комнезамів. Більш того, у 1926-1927 рр. частка заможних у складі КНС Донбасу була вищою за загальноукраїнські показники. Дієве “вичищення” їх було проведене на початку 30-х років. Примітно, що зміни у рівні заможності комнезамівців прямо пропорційно відбивалися й на загальному рівні освіченості комнезамівців.

Лише частково втілювалися у життя партійні директиви про необхідність залучення до КНС сільського жіноцтва, представників національних меншин та членів КП(б)У і КСМУ. Насамперед, це стосувалося роботи комітетів у національних селах, де вона носила випадковий характер. Входження до лав організації селянок частіше за все було пов'язане з їхніми сподіваннями покращити таким чином своє матеріальне становище. І тільки в останні роки існування комнезамів поповнення їх за рахунок селянок більшою мірою стало завдячувати спеціально націленим державним заходам. Це стосувалось і збільшення у складі КНС з кінця 20-х років частки партійців та комсомольців.

Таким чином, вже під час створення і становлення КНС на місцях виявилися протиріччя між прагненнями партійної еліти отримати в особі комнезамів вірних помічників для впровадження на селі запланованих заходів та реальними обставинами, за яких відбувалося налагодження їх діяльності.

У третьому розділі “Діяльність комітетів незаможних селян в Донбасі” розглянуто основні напрями роботи КНС у соціально-економічній сфері, а також окреслено їх місце у системі місцевих органів влади та громадських організацій, що діяли на селі.

Матеріал розділу показує, що протягом 20-х років характер діяльності КНС постійно змінювався.

У 1920-1922 рр. робота комнезамів була відносно активною та спрямованою проти заможних верств села. Комнезамівці нерідко були ініціаторами створення колективних господарств та передання їм “нетрудового” майна. За безпосередньої участі КНС відбувалися земельні перерозподіли, проводилися продовольчі та реквізиційні кампанії, формувалися військові загони, встановлювався контроль за діяльністю кооперативних товариств. Переважно за рахунок більш заможних односельців здійснювалося надання допомоги нужденним, передусім родинам червоноармійців та самих незаможників.

Подібний характер діяльності комітетів не міг не викликати ворожого ставлення до їх членів з боку решти селянства. За період з 1920 р. до лютого 1923 р. на території Донбасу було вбито понад 300 комнезамівців (по УСРР більше загинуло тільки на Полтавщині). Не додавав популярності КНС й їхній тодішній склад - з “ледарів”. Упродовж всього періоду існування комнезамів невдоволеність селянства провокували випадки розбещеної поведінки місцевого керівництва організації.

Вже у 1920 р. КНС було розпочато роботу із встановлення контролю над сільрадами, проте в Донецькій губернії цим займалося не більше однієї шостої всіх комітетів. До 1923 р. найгіршою по УСРР робота комнезамів у радах була на Чернігівщині й у Донбасі. Зі свого боку, місцеві органи влади також були зобов'язані контролювати роботу КНС, але, натомість, чимало районних виконкомів рад, а до 1924 р. - й більшість окружних, вважали це для себе зайвим клопотом. Час од часу серед радянських і партійних працівників виникали ліквідаційні настрої щодо комнезамів.

У 1923-1927 рр. характер діяльності КНС став більш “мирним”, проте, водночас, і більш млявим. У проведенні податкових кампаній робота комнезамів, зазвичай, обмежувалася агітаційною діяльністю. Фіксувалися випадки встановлення контролю за діяльністю земгромад, однак владою було засуджено створення земгромад з одних тільки незаможників. Епізодичними були випадки співпраці з колективними господарствами і кооперативними товариствами, фактично, вона обмежувалася ініційованим державою збільшенням кількості комнезамівців у складі цих об'єднань та їхніх правлінь. Втім, у вступі до СПТ і СГТ селяни були зацікавлені значно більше, бо саме через систему кооперації розповсюджувалася переважна більшість кредитів, а також складний реманент і трактори. На середину 20-х років частка комнезамівців-членів кооперації в Донецькій губернії була однією з найбільших в УСРР. Майже не мала практичних результатів і співпраця комнезамів із громадсько-політичними та культурно-освітніми організаціями. Єдиним об'єднанням, взаємодія з яким не обмежувалася формальними стосунками, були комітети взаємодопомоги - комнезами брали безпосередню участь у налагодженні їх роботи.

Згодом стосунки між незаможниками і рештою селянства стали менш напруженими. На них більшою мірою впливали економічні фактори, ніж політичні. У середньому по всіх округах Донбасу, навіть за посиленої пропагандистської роботи, частка комнезамівців у складі сільрад не сягала й однієї третини, що було найнижчим показником по УСРР. Більш того, з послабленням ідеологічного тиску, під час перевиборів 1925 р., серед членів КНС регіону відразу збільшилася кількість тих, хто підтримував кандидатури, висунуті “куркулями”. Відстоювання “шкурних” інтересів взагалі стало повсюдним явищем. Недаремно комнезамівці, не в останню чергу - з меркантильних розрахунків, виявляли зацікавленість до того, щоб стати головами сільрад. Та й отримуючи допомогу від заможних, вони думали передусім про захист власних інтересів. Подібні уподобання зрозумілі, якщо враховувати, що селянам доводилося переборювати не тільки наслідки війни та голодувань, а й надмірний податковий тиск, невипадково частими були складання комнезамівцями колективних клопотань про зменшення податкового тягарю.

Найбільше інтереси багатших і бідніших перетиналися під час розподілу державної допомоги і врегулювання поземельних відносин. Наданням бідноті штучних переваг в отриманні різноманітних матеріальних пільг, на селі підігрівалися нездорові настрої суперництва. Фактично невирішеним залишалося й земельне питання, за чим приховувалася маса соціальних конфліктів, які використовувалися владою у своїх цілях, зокрема - під прикриттям КНС.

Чергова зміна характеру діяльності комнезамів відбулась у 1928-1933 р., коли їх було вирішено знову зробити “бойовими органами керівництва класовою боротьбою” на селі. Відтоді значно більше уваги в діяльності КНС стало надаватися роботі зі збору податків. Хоча її наслідки не завжди задовольняли владу, однак створювалося враження, що незаможники підтримували заходи держави.

Вже протягом 1928 р. відчутно знизилися темпи кооперування комнезамівців. Взагалі наприкінці десятиріччя відбулося поступове згортання діяльності практично усіх громадських організацій на селі. Збільшення частки комнезамівців-членів низових органів влади відбувалося на фоні посилення тиску на селянство. На початку 1930 р. комнезамівці зробили свій внесок й у формування інституту “висуванців”.

Далеко не по всіх населених пунктах вдалося налагодити процес керування комнезамів проведенням суцільної колективізації та розкуркулень. Хоча за доброю волею до колгоспів не хотіли вступати навіть селяни, залучені до КНС, з 1928 р. справа значно посунулася. При цьому, якщо в Старобільському округу темпи колективізації незаможників були найвищими по УСРР, то у відносно заможних Артемівському, Луганському та Сталінському округах - одними з найнижчих. На цьому тлі відчутно загострилися стосунки в селянському середовищі. З одного боку, члени КНС нерідко ставали на захист своїх односельців, що потрапляли у репресивні лещата. З іншого - чимало комнезамівців були частиною репресивного апарату, що призводило до формування переважно негативного ставлення селян до організації, хоча, попри всі намагання, влада не змогла домогтись повного розбрату між незаможниками та їх більш заможними сусідами.

У підсумках до розділу вказано, що в діяльності комнезамів Донбасу було чимало протиріч. З одного боку, вона була зумовлена партійними завданнями, які ставилися перед організацією, а практичні результати роботи комітетів, кінець кінцем, мали нищівні наслідки для всього подальшого розвитку сільського господарства. З іншого - за багатьма напрямками діяльність КНС залишалася надто кволою, їхня активність в регіоні була вибірковою й нетривкою.

У висновках узагальнено результати дослідження та сформульовано рекомендації щодо можливостей подальшого застосування його результатів.

Проблема функціонування комнезамів від моменту їх створення викликала резонанс серед сучасників і дослідників, але завжди була обставлена відверто заангажованими чинниками, її висвітлення в різні історіографічні етапи було нерівнозначним за ступенем інтенсивності розробки, опрацювання масивів джерел, урізноманітнення досліджуваної тематики, при цьому на сьогодні відсутні комплексні дослідження з історії комітетів незаможних селян у Донбасі.

Процес утворення, становлення та діяльності комнезамів у Донбасі, як і загалом по УСРР, у цілому проходив у визначених партійно-державним керівництвом межах. Втім, у владних структур не вистачало можливостей весь час штучно підтримувати певний рівень активності КНС, які були не тільки створеною за партійними вказівками класовою організацією, але й осередком сільських мешканців із притаманним їм світосприйняттям, залежністю від природно-кліматичних і соціально-економічних чинників. На роботі комітетів позначалися й такі фактори, як працездатність комнезамівського апарату управління, стан дисципліни в організації, ставлення місцевих партійних та радянських функціонерів, відмінності у типах поселень та національному складі їх мешканців, особливості відносин між різними прошарками селянства, зацікавленість потенційних комнезамівців щодо отримання пільг.

Задля спрямування роботи комнезамів у необхідне русло влада вдавалася до численних маніпулювань стосовно організації комітетів, визначення критеріїв селянської заможності, формування потрібного складу КНС та їх загального іміджу у суспільстві загалом і, особливо, серед селянства.

Становлення комнезамів у Донбасі мало свої специфічні особливості: у 1920 р. мережу КНС у регіоні було створено найшвидше по УСРР, але вже в 1921 р., під впливом об'єктивних обставин, їхня кількість значно скоротилася; у їх лавах була найбільша по республіці частка заможних; їх члени виділялися відносною аполітичністю, наданням пріоритету вирішенню господарських питань.

Селяни у масі своїй не хотіли вступати до комнезамів. Ставлення до КНС з боку сільських мешканців доволі часто залежало від авторитету, здобутому кожним з комітетів, а також від того, яким чином спрямовувалася їхня діяльність на різних етапах функціонування організації. Проте вже сам факт появи подібного об'єднання сприяв поляризації відносин між різними прошарками селянства, хоча говорити про існування стійкого протистояння між ними не можна.

Загальна антиселянська спрямованість діяльності КНС у цілому вказує на її негативний вплив на події на селі за тих часів і в історичній перспективі, але не слід перебільшувати реальні наслідки їхньої роботи - місцевим комнезамам, зазвичай, бракувало активності у діях, більша частина них була взагалі непрацездатною. Збільшення присутності комнезамівців у складі місцевих органів влади, громадських організацій та господарських об'єднань забезпечувалося здебільшого завдяки цілеспрямованій протекціоністській політиці держави. Пересічні члени КНС у масі своїй до громадської праці ставилися пасивно, до неї було залучено, у кращому разі, не більше третини їх. Усвідомлення партійними керманичами неефективності діяльності комнезамів призводило до спроб їх “клонування”. Зважаючи на ступінь фактичної дієвості комітетів, є сенс стверджувати, що їхня діяльність мала, окрім реального, передусім вагоме пропагандистське значення.

На основі проведеного дослідження здійснено класифікацію етапів становлення і діяльності комітетів незаможних селян у Донбасі за наступною сукупністю ознак: а) рівень повноважень, якими наділялись КНС; б) темпи змін кількості організацій і чисельності членів; в) структурні видозміни; г) особливості складу організації; д) напрями діяльності комнезамів: ступінь виконання комітетами поставлених партією завдань, а також дійсні наслідки щодо забезпечення потреб селянства; є) ставлення селянства до організації, характер взаємовідносин між різними соціальними прошарками селянства в процесі функціонування комнезамів.

За умови критичного осмислення узагальненого в дисертації матеріалу, одержані результати можуть бути використані не тільки в подальшій науковій розробці зазначеної та суміжної проблематики, але й у суто прагматичній площині врахування набутого досвіду за сучасних обставин, коли зберігається необхідність у формуванні політичної культури суспільства, і, як наслідок, активного характеру громадських об'єднань, здатних конструктивно взаємодіяти з соціумом та державними органами влади.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Волошенко В.О. Комітети незаможних селян в Донбасі (1920-1933 рр.) // Історичні і політологічні дослідження. - 2003. - №2-3 (15-16). - С. 132-138 (0,5 др. арк.)

Волошенко В.О. Основні напрями діяльності КНС в Донбасі у 1920-1924 рр. // Нові сторінки історії Донбасу: Ст. кн.8 / Голов. ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, 2000.- С.97-109 (0,9 др. арк.)

Волошенко В.О. Кошти комітетів незаможних селян (на матеріалах Донбасу) // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2000. - №2.- С.236-242 (0,4 др. арк.)

Волошенко В.О. Національне питання в діяльності громадських організацій селян Донбасу в 1920-х роках. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 504.- Історія України. Випуск 4.- С.178-182 (0,4 др. арк.)

Волошенко В.О. Залучення жінок до сільських громадських організацій у Донбасі (1920-1933 рр.) // Український селянин: Зб. наук. праць. - Черкаси: РВВ ЧДУ, 2002. - Вип.6. - С.120-122 (0,4 др. арк.)

Волошенко В.О. Незаможники у радянських громадських об'єднаннях приазовських сіл Ялта і Мангуш: 1920-1925 роки // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Київ - Донецьк: Рідний край, 2001. - Вип. 18. - С.194-204 (0,6 др. арк.)

Волошенко В.О. Становлення профспілки сільськогосподарських і лісових робітників в Донбасі (1920-1931 рр.) // Історичні і політологічні дослідження. - 2002. - №1 (9).- С.90-99 (0,7 др. арк.)

Волошенко В.О. Селянські комітети суспільної взаємодопомоги: 1921-1932 роки (на матеріалах Донбасу) // Історичні і політологічні дослідження. - 2001. - №1(5). - С.82-90 (0,6 др. арк.)

Волошенко В.О., Міхеєва О.К. Правоохоронний аспект діяльності КНС (на матеріалах Донбасу) // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2001. - №2.- С.179-188 (0,8 др. арк.)

Волошенко В.О. Матеріальні пільги комітетів незаможних селян у 1920-1927 рр. (на матеріалах Донбасу) // Історичні і політологічні дослідження. - 1999. - №1-2. - С.85-90 (0,4 др. арк.)

Волошенко В.О. “Класові” організації селянства: новий погляд // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999- 2000 рр. Історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія. - Донецьк, 2001. - С.10-13 (0,2 др. арк.)

АНОТАЦІЇ

Волошенко В.О. Комітети незаможних селян в Донбасі (1920-1933 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2003.

Дисертацію присвячено проблемі становлення та функціонування на території Донбасу класової громадської організації - комітетів незаможних селян (1920-1933 рр.). Діяльність комнезамів розглянуто не тільки в ракурсі політичної історії становлення радянської влади в одному з найбільш специфічних та потужних регіонів України - Донбасі, але й у контексті історичної минувшини мешканців донецького села, на долі яких вплинула діяльність комітетів.

На підставі всебічного аналізу відповідних законодавчих і нормативних актів, архівних і опублікованих документів з'ясовано регіональні відмінності процесів організаційного формування, структури та складу КНС. Прослідковано зміни у системі повноважень, що надавалися КНС державним керівництвом протягом всього періоду існування. Розглянуто основні напрями діяльності комнезамів у регіоні. Визначено ступінь працездатності комнезамів, а також чинники, які впливали на ефективність їхньої роботи. Класифіковано етапи функціонування КНС у Донбасі.

Ключові слова: КНС, незаможне селянство, класова громадська організація, Донбас, радянська влада, політичні маніпуляції, сільські мешканці.

Voloshenko V.O. The Committees of Poor Peasants (KNS) in Donbass (1920-1933). - Manuscript.

This is the thesis for the Degree of the Candidate of Historical Science on specialty 07.00.01 - history of Ukraine - Donetsk National University, Donetsk, 2003.

The thesis is dedicated to the problem of formation and functioning of public class organization in Donbass - the Committees of Poor Peasants (1920-1933). The history of the poor peasants is studied as the part of the political history based on the formation of Soviet domination in Ukraine (namely - in Donbass), it is also analyzed as the part of the history of the inhabitants of Donetsk village and the committees influence on them.

Regional discrepancy of the formation of organization, KNS structure and staff are studied based on the fundamental analysis of the corresponding legislative and standard acts, archive and published documents. The author monitors the changes in functions given to KNS by the State Authorities during the whole period of their existence. The main directions of KNS activities in the region are studied. The author determines the degree of KNS activity, discloses the factors that influenced on the efficiency of their work. The stages of KNS functioning in Donbass are classified.

Key words: KNS, poor peasants, public class organization, Donbass, soviet authorities, political manipulation, village inhabitants.

Волошенко В.А. Комитеты незаможных селян в Донбассе (1920-1933 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2003.

Диссертация посвящена исследованию проблемы создания и функционирования на территории Донбасса так называемой классовой общественной организации крестьянства - комитетов незаможных селян (1920-1933 гг.). Деятельность комнезамов рассматривается не только в ракурсе политической истории становления советской власти в одном из наиболее специфических регионов Украины - Донбассе, но и в контексте исторического прошлого жителей села, на судьбах которых оставили свой след данные комитеты.

Показано, что процесс создания и становления КНС в Донбассе, как и в целом по Украине, в основном проходил в рамках, определенных партийно-государственным руководством. С целью сосредоточения роботы комнезамов в необходимом направлении, власти пускались на манипуляции во время организации комитетов, при определении критериев крестьянской зажиточности, формировании необходимого им состава КНС и общего имиджа организации в обществе и, особенно, среди крестьян.

На основе всестороннего глубокого анализа соответствующих архивных и опубликованных документов определены региональные отличия процессов организационного строительства, структуры и состава КНС. Отмечено стремительный количественный рост комнезамов в Донецкой губернии в 1920 г., что объяснялось заинтересованностью руководства государства в быстром завершении установления советской власти в регионе. Вместе с тем доказано, что подобная форма организации крестьянства плохо приживалась - уже в 1921 г., с ослаблением внешнего контроля, в условиях развертывания повстанческого движения и увеличения количества голодающих, количество комитетов и членов в них резко и значительно уменьшилось. И в дальнейшем колебания этих показателей зависели не только от правительственных распоряжений, но и от работоспособности аппарата управления КНС, отношения местных партийных и советских функционеров, заинтересованности крестьян в получении льгот и преимуществ, предоставляемых государством членам комитетов.