Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата iсторичних наук

УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ВІДНОСИНИ: ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МІЖДЕРЖАВНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА (1990-ті роки)

СЕРГIЄНКО Тетяна Степанiвна

07.00.02 - всесвiтня iсторiя

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Віднянський Степан Васильович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Майборода Олександр Микитович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, завідувач відділу етнополітики Центру історичної політології;

кандидат історичних наук, професор

Постоловський Руслан Михайлович,

Рівненський державний гуманітарний університет, ректор.

Провідна установа: Дипломатична академія України при

Міністерстві закордонних справ України,

кафедра зовнішньої політики та міжнародного права.

Захист відбудеться 30.05.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 26.04.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук Гуржій О.І.

україна словаччина співробітництво

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Україна i Словацька Республiка - новi незалежнi європейськi держави, якi виникли внаслiдок вiкових нацiонально-визвольних змагань українського i словацького народiв, краху тоталiтаризму на зламi 80-90-х рокiв ХХ столiття, кардинальної змiни мiжнародних вiдносин в Європi i свiтi. Упродовж 1990-х рокiв в основному спiвпадали головнi українськi i словацькi завдання нацiонально-державного будiвництва, боротьби за мiжнародне визнання обох країн та реалiзацiї полiтики безпеки i спiвробiтництва. Україна була першою державою, яка в 1993 р. визнала незалежнiсть СР. Вона - єдина iз пострадянських держав, яка безпосередньо межує з Словаччиною. Мiж Україною та СР з самого початку не iснувало принципових розбiжностей або спiрних питань, якi не можна було б вирiшити шляхом переговорiв, компромiсу i змiцнення добросусiдських вiдносин. Все це заклало міцну основу динамiчного розвитку українсько-словацького міждержавного спiвробiтництва 1990-х років.

Актуальнiсть теми: Новiтня iсторiя становлення i розвитку системи українсько-словацьких міждержавних вiдносин ще не стала предметом i об'єктом спецiальних наукових дослiджень як в українськiй, так i в словацькiй iсторичнiй науцi. Тому актуальним i важливим з науково-теоретичного i практичного погляду є конкретно-iсторичний, комплексний аналiз процесу формування системи співробітництва мiж незалежними українською та словацькою державами впродовж 1990-х років, здiйснений автором у дисертацiйнiй роботi.

Завдяки зваженим, скоординованим i цiлеспрямованим спiльним зовнiшньополiтичним дiям Україна i СР сформували впродовж 90-х рокiв ХХ столiття не тiльки стiйкi двосторонні міждержавні зв'язки на рiзних рiвнях, але й основу цiлiсної системи стратегiчного партнерства. Вона охоплює весь комплекс українсько-словацького спiвробiтництва i базується на спiвпаданнi головних нацiонально-державних iнтересiв наших країн та погодженiй реалiзацiї їх через механiзми координацiї дiяльностi двох суверенних держав на мiжнароднiй аренi.

У цьому контексті представляє науковий і практичний інтерес аналіз процесу становлення системи ефективної взаємодії насамперед державних структур України і СР, які реально і визначають кроки з основних напрямів, видів і форм українсько-словацького співробітництва. Такими державними інституціями є парламенти і уряди двох країн, глави держав і урядів, міністерства і відомства та інші структури. Причому, якщо діяльність і контакти президентів України і СР, парламентів, глав урядів та кабінетів міністрів двох країн у цілому визначають в основному політичне поле, міжнародно-правову і законодавчу основу двостороннього співробітництва, то міжвідомчі зв'язки спрямовані на практичну реалізацію досягнутих на вищому рівні двосторонніх домовленостей і договірних положень. Автором дисертації проаналізовано конкретну роботу щодо розвитку українсько-словацького міждержавного співробітництва, здійснену в 1990-ті роки, насамперед Міністерством закордонних справ України - із підготовки і формування договірної бази та організаційно-правового механізму українсько-словацьких зовнішньополітичних стосунків, та його взаємодію з цих питань із зовнішньополітичним відомством СР; Міністерства економіки і питань європейської інтеграції (і його попередників у 1990-ті роки - Міністерства зовнішньоекономічних відносин, Міністерства торгівлі і зовнішньоекономічних відносин) у сфері економічного та інвестиційного співробітництва України і СР, Міністерства культури (та попередника - Міністерства культури і мистецтв) України щодо розширення культурно-мистецьких та інших українсько-словацьких зв'язків у культурно-духовній сфері, культурно-національного розвитку етнічних меншин і збереження їх національної самобутності. Особливої уваги заслуговує діяльність спеціально створених змішаних українсько-словацьких структур - Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури. Складовою частиною або підрівнем міждержавного українсько-словацького співробітництва є взаємодія і транскордонна співпраця регіонів двох країн. Слід констатувати, що впродовж 1990-х років сформувалися в основному цілісна система, структура і рівні міждержавного українсько-словацького співробітництва.

Зміна геополітичної ситуації на європейському континенті в перші роки третього тисячоліття внаслідок розширення трансатлантичних і загальноєвропейських структур на Схід, згідно з рішеннями Празького самміту НАТО (листопад 2002 р.) та Копенгагенського самміту Європейського Союзу (грудень 2002 р.), в тому числі вступ СР у 2004 р. до НАТО і ЄС, однак, потребує серйозного переосмислення стану і перспектив стосунків між Україною і Словаччиною. Актуальним тому є узагальнення досвіду їх міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років у ракурсi євроiнтеграцiї та формування цивiлiзованої європейської моделi добросусiдських відносин, з метою збереження і розвитку найбільш ефективних його напрямів, видів і форм та адаптації українсько-словацьких стосунків до нової системи взаємодії України з ЄС та НАТО.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертацiйне дослiдження виконане в рамках наукової проблематики відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України за темою “Європа і Україна: загальне і особливе в культурно-цивілізаційному розвитку та міжнародних взаєминах у ХХ столітті” (номер державної реєстрації 0199 U 004230) і органічно пов'язане з тематикою наукових розробок кафедри нової і новітньої історії та історіографії історичного факультету Ужгородського національного університету - “Соціально-політичний і культурний розвиток країн Центрально-Східної Європи” (номер державної реєстрації 0198 U 007782).

Хронологiчнi рамки роботи - 1990-тi роки - обумовленi набуттям незалежностi Україною в 1991 р., а СР - в 1993 р. та перетворенням їх внаслiдок цього у суверенних суб'єктiв мiжнародних вiдносин i мiжнародного права. Головнi принципи i напрями взаємодiї заклав Договiр про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвробiтництво мiж Україною i Словацькою Республiкою від 29 червня 1993 р. При цьому автор виділяє ще і специфічний - підготовчий період двосторонньої співпраці на межі 1980-1990-х років. Еволюцiя українсько-словацьких міждержавних стосункiв з початку і до кінця 1990-х рокiв склала перший етап становлення i розвитку основ стратегiчного партнерства і добросусідських відносин України і СР. Рубiжним для завершення цього етапу був 2000 р., коли внаслiдок введення Словаччиною вiзового режиму щодо в'їзду громадян України суттєво змiнився характер стосункiв в гуманiтарнiй та iнших сферах, але укладенням наприкiнцi 2000 р. комплексу нових двостороннiх угод обидвi сторони зробили вагомий крок до iнтенсифiкацiї спiвпрацi на сучасному - другому етапi українсько-словацького спiвробiтництва.

Наукова новизна i теоретичне значення дисертацiйного дослiдження полягають у наступному:

- вперше в сучаснiй українськiй iсторiографiї здiйснено комплексний конкретно-iсторичний аналiз процесу становлення i розвитку цiлiсної системи українсько-словацьких міждержавних вiдносин у 1990-х роках;

- визначено й науково обґрунтовано хронологiчнi рамки та суть етапiв i перiодiв розвитку українсько-словацьких стосунків на межі ХХ-ХХІ століть;

- висвiтлено еволюцію головних напрямiв, видiв i форм спiвробiтництва органів державної влади і управління України і СР та розкрито особливостi процесу формування добросусідських відносин і основ стратегiчного партнерства мiж двома країнами в період 1990-х років;

- узагальнено досвiд першого етапу (1990-ті роки) українсько-словацького міждержавного спiвробiтництва, видiлено його позитивнi тенденцiї i гальмуючi фактори та доведено необхiднiсть розробки i формування стратегiчної концепцiї зовнiшньої полiтики України щодо СР і країн регiону Центрально-Схiдної Європи у цiлому в нових геополітичних умовах;

- уперше введено в науковий обiг значний обсяг неопублiкованих матерiалiв з центральних і регіональних архiвiв України i Словаччини, в тому числi з архiвiв органiв державної влади та управлiння, насамперед міністерств закордонних справ, культури і економіки.

Мета дослiдження - розкрити еволюцiю основних напрямiв, видiв i форм українсько-словацького міждержавного спiвробiтництва на базі конкретно-iсторичного аналiзу процесу становлення i розвитку добросусiдських вiдносин і основ системи стратегiчного партнерства мiж Україною та СР у 1990-тi роки.

Основними дослiдницькими завданнями в контекстi головної мети роботи, якi автор намагалася вирiшити в ходi дослiдження, є наступнi:

- простежити передумови та видiлити етапи i перiоди становлення вiдносин спiвробiтництва мiж Україною i СР в 1990-ті роки;

- визначити мiсце і роль, напрями, форми, види і механізми співробітництва центральних органів державної влади в системi мiжнародних вiдносин i зовнiшньої полiтики України та СР у 90-тi роки ХХ столiття;

- розкрити процес формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства і добросусідських відносин впродовж 1990-х років;

- розглянути спiвпрацю двох держав у зовнішньополітичній сфері та з питань вдосконалення договiрно-правової бази українсько-словацького спiвробiтництва;

- проаналiзувати чинники і напрями розвитку зовнiшньоекономiчних зв'язкiв мiж Україною та СР впродовж 1990-х рокiв;

- дослідити українсько-словацькi взаємозв'язки 1990-х рокiв у культурно-духовнiй сферi та вказати на особливостi пiдходiв сторiн до взаємної гарантiї прав нацiональних меншин;

- видiлити й розкрити специфiку транскордонного i мiжрегiонального українсько-словацького спiвробiтництва;

- узагальнити досвiд українсько-словацького міждержавного спiвробiтництва 90-х рокiв ХХ столiття, видiлити його головнi уроки та визначити основнi завдання з вдосконалення системи партнерських вiдносин мiж Україною та СР на початку третього тисячоліття.

Об'єктом дослiдження в дисертацiйнiй роботi є процес становлення i розвитку цiлiсної системи добросусiдських, партнерських вiдносин мiж суверенними українською i словацькою державами в 1990-тi роки.

Предмет наукового аналiзу охоплює основнi рiвнi, напрямки, види i форми взаємодiї головних складових елементiв системи мiждержавного українсько-словацького спiвробiтництва протягом вказаного перiоду: спiвпрацю глав держав, урядів, міністерств і вiдомств, дiяльнiсть змiшаних українсько-словацьких комiсiй, механiзми міждержавного зовнiшньо-полiтичного, зовнiшньоекономiчного i культурно-освітнього спiвробiтництва, взаємної гарантії прав національних меншин, міжрегіональне і транскордонне спiвробiтництво.

Головнi методологiчнi принципи дослiдження - наукова об'єктивнiсть, iсторизм, iсторичний плюралiзм та поєднання цивiлiзацiйного i стадiального пiдходiв до вивчення процесу розвитку системи українсько-словацького міждержавного спiвробiтництва в 90-тi роки ХХ столiття.

Методи дослiдження пов'язанi з метою, об'єктом, предметом i науковими завданнями дисертацiйної роботи. Застосування, з-помiж комплексу iнших загальнонаукових методiв, синтезу iсторичного i логiчного методiв забезпечує конкретно-iсторичний характер дослiдження в реальних часових (1990-тi роки) та просторових (Україна, Словаччина, Центрально-Схiдна Європа) рамках. Багатограннiсть дослiджуваної проблеми зумовила необхiднiсть мiждисциплiнароного пiдходу, з використанням iнструментарiю iсторiї i теорiї мiжнародних вiдносин, полiтологiї, державознавства, етнологiї, культурологiї, економiки та iнших дисциплiн. Узагальненню теорiї i практики першого етапу новiтнього українсько-словацького спiвробiтництва сприяв системний пiдхiд i застосування структурно-функцiонального i структурно-системного аналiзу.

Практичне значення дисертацiйного дослiдження та результатiв, отриманих у ходi роботи над темою, полягає в тому, що методологiчнi пiдходи, апробованi в роботi, доцiльно застосувати для вивчення проблем спiвробiтництва України з iншими державами Центрально-Схiдної Європи. Основнi положення, узагальнення i висновки роботи, зiбраний фактичний матерiал можуть бути використанi для пiдготовки пiдручникiв, навчально-методичних посiбникiв i навчальних програм з всесвiтньої iсторiї, iсторiї мiжнародних вiдносин, країнознавства та iнших дисциплiн.

Апробацiя результатiв дисертацiї. Основнi результати дисертацiйного дослiдження викладенi автором на 9-ти наукових конференцiях і семінарах, в т.ч. 4-х мiжнародних: “Літературно-мистецький журнал “Дукля” в історії розвитку українсько-словацьких взаємовідносин” (м.Ужгород, 18 грудня 2001 р.), “Словацько-українські зв'язки в області мови, літератури, історії та культури” (м.Пряшів, СР, 12-13 вересня 2002 р.), “Перспективи розвитку словакістики в Україні” (м.Ужгород, 16-17 жовтня 2002 р.), “Що дала - взяла нашим землякам оптація” (м.Пряшів, СР, 9 березня 2002 р.), “Зовнішня політика України на початку ХХІ століття” (м.Рівне, 20-21 березня 2003 р.).

Публiкацiї, покладенi в основу дисертацiї: 6 наукових статей, в тому числi 3 iндивiдуальні. Iз них - 4 публiкацiї за темою дисертацiї у фахових виданнях з iсторичних наук, що вiдповiдають вимогам ВАК України.

Дисертацiйна робота виконувалася в Інституті історії України НАН України та обговорювалася на засіданні відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України.

Дисертацiйне дослiдження побудовано на основi проблемно-тематичного i проблемно-хронологiчного принципiв та складається iз вступу, п'яти роздiлiв основної частини, висновкiв, списку використаних джерел і додаткiв. Загальний обсяг дисертації становить сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність і новизна обраної теми дисертаційної роботи, її хронологічні межі, визначаються мета, об'єкт, предмет і основні наукові завдання дослідження, розкриваються теоретичне і практичне значення дисертації та апробація її головних положень.

У першому розділі - “Джерела, історіографія і методологія дослідження стосунків між Україною та СР у 90-ті роки ХХ століття” критично аналізуються архівні та опубліковані документальні матеріали, які використані для написання роботи, рівень і стан наукових досліджень проблеми в сучасній українській та зарубіжній історіографії.

Джерельну базу дисертацiйного дослiдження, зокрема, складають: неопублiкованi архiвнi матерiали, якi вперше вводяться автором до наукового обiгу, насамперед з фондiв Відділу архіву зовнішньої політики України, архіву ООН та інших міжнародних організацій Історико-архівного управління Міністерства закордонних справ України (далі - ВАЗП МЗС України) та Центрального державного архiву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), архіву МЗС Словацької Республіки та ряду центральних, відомчих і регiональних українських i словацьких архiвiв, зокрема, Державного архiву Закарпатської областi (ДАЗО) України; документи i матерiали з поточних архiвiв мiнiстерств, вiдомств, мiсцевих органiв влади та iнших державних установ України i Словаччини; матерiали з архiвiв мiжнародних органiзацiй i асоцiацiй, у тому числі Карпатського єврорегiону, об'єднань господарських суб'єктiв та органiзацiй, котрi спецiально займаються зовнiшньоекономiчним спiвробiтництвом, насамперед, центральних i регiональних торгово-промислових палат України i СР; документи з поточних архiвiв громадських органiзацiй та культурно-нацiональних товариств.

Автор опрацювала і широко використала для написання роботи матеріали з ВАЗП МЗС України, де було проаналізовано документи фонду “Справи постійного зберігання за 1988-1994 рр.”, де містяться документи з основної діяльності МЗС України за вказаний період - листування, інформації, звіти, тощо окремих управлінь та відділів міністерства, і фонду “Двосторонні договори і угоди” по Розділу “Словаччина, Словацька Республіка”. У ВАЗП МЗС України найбільш повним чином представлена договірно-правова база українсько-словацького співробітництва, на основі чого автором відображено її еволюцію в 1993-2002 рр. в Додатку А до роботи. Залучено і матеріали з архіву МЗС СР (Odbor archivu, dokumentacie a spravy registratury Ministerstva zagraniиnych veci Slovenskej republiky).

Автором також проаналізовано і використано при написанні роботи матеріали з поточних архівів інших українських міністерств. Зокрема, в поточному архіві Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України зберігаються три найважливіші групи документів щодо українсько-словацького зовнішньоекономічного співробітництва 1990-х років. Перша - договірно-правова база українсько-словацьких відносин у зовнішньо-економічній сфері: міждержавні, міжурядові і міжвідомчі угоди з економічних питань. Друга - протоколи засідань та інші документи щодо роботи міжурядової українсько-словацької Комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва. Третя - щоквартальні і щорічні звіти про роботу торговельно-економічної місії (ТЕМ) в складі посольства України в Словацькій Республіці. Конкретні дані щодо розвитку українсько-словацького культурного співробітництва 1990-х років найбільшим чином містяться в документальній збірці Управління міжнародних зв'язків Міністерства культури України, а саме: оригінали та копії найголовніших двосторонніх договірних документів, підготовчі матеріали, проекти, листування, зокрема, з посольством СР у м.Києві та Міністерством культури СР. Міністерство культури найчіткіше з-поміж українських центральних відомств регулярно веде облік конкретних акцій українсько-словацького співробітництва у сфері своєї діяльності, що дозволило автору скласти їх детальний перелік за 1993-2000 р. в Додатку Б.

Значний масив ще не введеного до наукового обігу матеріалу з питань становлення українсько-словацьких стосунків на початку 90-х років ХХ ст. виявлений в ЦДАГОУ, де проаналізовано і використано в роботі документи з розділів І, ІУ, УІ Опису 32, Частини ІІІ Фонду 1 - “Центральний Комітет Комуністичної партії України” про зовнішні зв'язки України за період 1986-1990 рр. Нові документи щодо початкового етапу українсько-словацького співробітництва виявлено і в фондах ДАЗО.

До комплеку опублiкованих джерел входять договори, угоди, протоколи та iншi мiжнародно-правовi документи, якi регулюють українсько-словацьке міждержавне спiвробiтництво, вмiщенi в офiцiйних публiкацiях законодавчих актiв України i СР i спецiальних збiрниках документiв. А також опубліковані офiцiйнi статистичнi матерiали, зокрема, статистичнi щорiчники України і СР, матеріали загальнодержавних переписів населення Словаччини в 1991 р. та 2001 р., України - в 1989 р. і 2001 р., зовнiшньоекономiчна i регiональна статистика. Важливим джерелом для написання роботи є українська i зарубiжна, в т. ч. словацька, преса і періодичні видання.

Українська історична наука тривалий час досить продуктивно досліджувала проблеми чехословацької, чеської і словацької історії та розвиток українсько-словацьких зв'язків. Під егідою Інституту історії України НАН України в період 1970-1980 рр. в Україні склалася своєрідна історична школа вивчення інтернаціональних, дружніх зв'язків українського народу з народами Центрально-Східної Європи, представлена публікаціями С.В.Віднянського, І.М.Кулинича, І.М.Мельникової, П.С.Соханя та інших дослідників. У 1980-ті роки українськими і зарубіжними вченими активно досліджувалися проблеми українсько-словацьких прикордонних зв'язків.

Але рівень вивчення теми дисертаційного дослiдження в сучасній українськiй iсторiографiї залишається поки що недостатнiм. Ґрунтовних спецiальних праць з комплексним аналiзом проблем iсторiї українсько-словацького спiвробiтництва 1990-х рокiв в Українi ще не опублiковано. До середини 1990-х рокiв з'являлися лише окремi науковi розвiдки щодо джерел формування зовнiшньополiтичних стосункiв мiж Україною та Словаччиною, процесу усамостiйнення СР i її розвитку та окремих аспектiв українсько-словацького спiвробiтництва (І.М.Мельникова, І.І.Вовканич, О.С.Передрій та інші).

У другiй половинi 1990-х рокiв кiлькiсть публiкацiй, що торкалися проблем українсько-словацького спiвробiтництва, суттєво зросла. Побачили свiт видання загального характеру про зовнiшню полiтику України та мiсце незалежної української держави в глобальнiй системi мiжнародних вiдносин, де українсько-словацькi стосунки розглядалися у загальноєвропейському i регiональному контекстi. Історичний екскурс в українсько-словацькi та українсько-чеськi взаємини зробив у декiлькох роботах С.В.Вiднянський, визначивши вплив їх минулого на сучасність. Були опублiкованi i першi спецiальнi iсторичнi статтi та монографiї з проблем постсоціалістичних перетворень в ЧСФР, ЧР і СР та становлення українсько-словацьких відносин (І.М.Гранчак, В.П.Приходько, І.М.Сюсько). Етнополiтичний аспект українсько-словацьких взаємин висвiтлили М.П.Макара та I.I.Мигович.

На зламi другого i третього тисячолiть, зокрема, в 1999-2002 рр. поява цiлої низки публiкацiй про двостороннi стосунки, переважно полiтологiчного характеру, була викликана дипломатичним суперництвом України i СР за мiсце непостiйного члена Ради Безпеки ООН та введенням Словаччиною вiзового режиму, а також перспективою входження СР, як i iнших держав Центрально-Схiдної Європи, до ЄС i Шенгенської зони.

Стiйкий рiст iнтересу українських вчених до iсторiї країн регiону, в цiлому, та Словаччини, зокрема, i до розвитку Україною добросусiдського спiвробiтництва з ними став, однак, помiтним лише з 2001-2002 рр., коли з нагоди 10-рiччя незалежної української державностi та її зовнiшньої полiтики i дипломатiї, а також 10-рiччя встановлення Києвом офiцiйних дипломатичних вiдносин з країнами Центрально- i Пiвденно-Схiдної Європи почав пiдсумовуватися досвiд першого етапу двостороннiх зв'язкiв та результати європейської i регiональної полiтики України. В такому ракурсi розглядають українсько-словацькi вiдносини історики С.В.Вiднянський, В.М.Литвин, А.Ю.Мартинов у роботах, присвячених зовнiшньополiтичнiй дiяльностi України в 1991-2001 рр. В Iнститутi iсторiї України НАН України було пiдготовлено ґрунтовну 2-томну анотовану iсторичну хронiку “Україна i Європа”, в частинi першій якої мiститься узагальнений хронологiчний матерiал з iсторiї українсько-словацьких стосункiв 1991-2000 рр. та характеристика їх розвитку. Пiд егiдою Львiвського нацiонального унiверситету iм.I.Франка у 2001 р. було опублiковано першу в Українi ґрунтовну iсторiю Центрально-Схiдної Європи вiд найдавнiших часiв до сучасностi, де стисло вiдображено i розвиток СР в 1990-тi роки.

У контексті досліджуваної теми важливе значення мали принципові зміни в методології української історичної науки за минуле десятиліття, де відбувся кардинальний перелом - більшість серйозних дослідників відмовилася від аксіом ортодоксального марксизму і одномірного стадіального підходу до вивчення історичного процесу та перейшла на позиції історичного плюралізму і аналізу минулого й сучасності на базі цивілізаційного підходу або конструктивного поєднання методології цивілізаційності і стадіальності. Історія і теорія новітніх міжнародних відносин незалежної України почала вивчатися із застосуванням загальноприйнятих у світовій науці методів дослідження глобальної системи взаємовідносин як цілісної системи, що динамічно розвивається. Значний вплив на становлення новітньої української школи аналізу міжнародних відносин суверенної України мали теоретичні положення робіт найвідоміших західних вчених (Р.Арон, З.Бжезінський, П.Кальвокорессі). Сформувалася українська історико-політологічна школа дослідження міжнародних відносин, значну організаційну роль у становленні якої зіграв часопис “Політична думка”. На його сторінках публікувалася низка робіт, частина з яких потім синтезовано вийшла у трьох найвагоміших колективних монографіях “Політичної думки” з питань політології посткомунізму, української державності та глобальних міжнародних відносин.

Сучасна російська історіографія приділяє значну увагу трансформаційним процесам в країнах Центрально-Східної Європи та змінам їх геополітичного становища. Вченими Інституту слов'янознавства і балканістики РАН в 1990-ті роки було опубліковано низку статей і монографій з цих питань. Найбільш вагомим доробком російських вчених з проблеми стало трьохтомне колективне видання “Центрально-Східна Європа в другій половині ХХ століття.” В третьому томі цієї солідній публікації аналізуються системні зміни в області політичної, економічної, соціальної трансформації 1990-х років. З погляду дисертаційного дослідження особливо важливе значення мають положення двох заключних розділів тому щодо зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних факторів розвитку країн Центрально-Східної Європи на перехідному етапі.

Опубліковані впродовж останнього десятиліття в СР роботи, що стосуються українсько-словацьких відносин, доцільно розділити на декілька тематичних груп: перша - публікації із питань двостороннього співробітництва у контексті кардинальних змін геополітичної ситуації на європейському континенті у цілому, і в регіоні Центрально-Східної Європи, зокрема; друга - роботи з конкретних проблем політичного і економічного міждержавного співробітництва; третя - публікації щодо нових форм, видів і напрямів співпраці між Україною і СР, насамперед на міжрегіональному і транскордонному рівні та в сфері гуманітарних відносин. Особливої уваги заслуговують статті та дві індивідуальні монографії словацького політолога О.Дулеби “Кінець сучасної Центральної Європи? Україна і Словаччина після першої хвилі розширення НАТО на Схід” (1998 р.) та “Україна і Словаччина. Геополітичні характеристики розвитку і міжнародного становища України. Імплікація для Словаччини” (2000 р.), де автор концентрується на аналітичному формулюванні варіантів впливу зміни геополітичного становища України на майбутній розвиток Центрально-Східної Європи у цілому, та Словаччини і українсько-словацького співробітництва, зокрема. Автор в обох виданнях визначає чотири можливі - два оптимістичні і два песимістичні сценарії розвитку подій і системних змін в регіоні внаслідок реалізації того чи іншого варіанту внутрішньої трансформації в Україні та її нової позиції в європейських міжнародних відносинах. Конкретні аспекти українсько-словацького співробітництва висвітлені в матеріалах ряду міжнародних конференцій, які відбулися під егідою Словацької асоціації зовнішньої політики та в щорічних аналітичних доповідях Інституту громадських питань (м.Братислава). Слід відмітити чітку практичну спрямованість досліджень і рекомендацій провідних вчених СР на формування концептуальної основи українсько-словацького співробітництва і прогнозування та моделювання варіантів його розвитку на перспективу.

У другому розділі - “Становлення і розвиток системи українсько-словацьких зовнішньополітичних відносин” аналізуються політичні відносини, як найважливіша, синтезуюча підсистема двосторонніх міжнародних відносин співробітництва. Окремо виділено перехідний (підготовчий) етап українсько-словацьких політичних зв'язків, де розглянуто на базі виявлених нових архівних матеріалів програму міжреспубліканського українсько-словацького співробітництва (травень 1989 р.) та перші переговори прем'єрів України і Словаччини (березень 1991 р.). Визначено особливості міждержавного співробітництва після проголошення незалежності України (1991 р.) та СР (1993 р.). Детально проаналізовано формування договірно-правової бази українсько-словацьких відносин на основі матеріалів ВАЗП МЗС України.

Розглянуто процес формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства в 1990-ті роки та розвиток системи і структури міждержавного співробітництва. Зроблено аналіз і дано позитивну оцінку взаємодії президентів і глав урядів України і СР, регулярних міжурядових контактів, співпраці міністерств і відомств двох країн. Разом з тим підкреслено, що, наприклад, така ефективна форма міждержавного співробітництва, як регулярні зустрічі і переговори урядових делегацій - 1995 р. (м. Київ). 1996 р. (Штрбське Плесо), 1997 р. (м.Ужгород) була наприкінець 1990-х років втрачена. Недостатніми слід вважати інтенсивність та рівень українсько-словацьких міжпарламентських і міжпартійних контактів 1990-х років. Не повністю справилися з роллю координаторів та організаторів міждержавного співробітництва зовнішньополітичні відомства двох країн. Недостатня координація зовнішньополітичних дії привела до гострого суперництва між Україною та СР за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН (1999 р.) та введення словацькою стороною візового режиму для в'їзду українських громадян до СР і адекватної відповіді України (2000 р.). Висвітлено ключові причини такої еволюції міждержавних відносин, зокрема, дещо безпідставні геополітичні очікування двох країн, особливості внутрішньополітичного становища, характер державно-політичних еліт та їх вплив на зовнішньополітичні рішення в період 1990-х років. Підкреслено співпадання євроінтеграційних планів України і СР на сучасному етапі співробітництва, що відкриває нові перспективи їх плідної взаємодії.

У третьому розділі - “Економічне співробітництво України і Словацької Республіки у 1990-ті роки” розкрито основні чинники становлення і розвитку двосторонніх зовнішньоекономічних зв'язків. Зазначена схожість дещо загальмованого процесу ринкових перетворень в Україні і Словаччині та економічного спаду в 1990-ті роки. Обґрунтовано більш динамічний вихід із кризи та розвиток словацької економіки в другій половині десятиріччя і перетворення СР в рівноцінного господарського партнера для України. Проаналізовано динаміку українсько-словацької зовнішньої торгівлі. Вказано, однак, на нереальність міжурядових планів 1996-1997 рр. різкого зростання її щорічного обсягу до 1 млрд. дол. США. Безрезультатною була і спроба підготовки вступу України до Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (CEFTA) за підтримки СР. Зазначено деякі причини незадовільного стану двостороннього науково-технічного співробітництва. У цілому позитивно, все ж, оцінено координуючу роль роботи Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва в 1990-ті роки.

Проаналізовано українсько-словацьке інвестиційне співробітництво 1990-х років та його еволюцію до реалізації спільних інвестиційних проектів, зокрема, в енергетичній сфері. Наведено приклад і розкрито причини тривалого невирішення питань міждержавної українсько-словацької взаємодії із завершення будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату (КГЗК).

У четвертому розділі - “Українсько-словацькі зв'язки і взаємовпливи в гуманітарній і культурно-духовній сферах” висвітлено роль співробітництва міністерств культури та інших державних органів у становленні і розвитку двостороннього співробітництва в сфері культури, науки і освіти в 1990-ті роки та особливості підходу України і СР до взаємної гарантії прав національних меншин. Вказано на позитивну роль діяльності Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури. На базі аналізу динаміки національного складу населення України і СР та їх суміжних прикордонних областей за результатами переписів населення (викладених, зокрема, і в Додатку 3), визначено місце і роль груп русинів та українців у Словаччині і словацької національної меншини в Україні, охарактеризовано державну етнополітику, підтримку розвитку освіти і культури національних меншин. Зазначено специфічний вплив “русинського питання” і “політичного русинства” на українсько-словацькі відносини 1990-х років.

У розділі п'ять - “Транскордонне і міжрегіональне співробітництво в системі міждержавних відносин України і СР” розглянуто проблеми розвитку українсько-словацьких зв'язків на регіональному рівні. Показано чинники і принципи еволюції співробітництва від прикордонного до транскордонного, побудованого за загальноєвропейськими стандартами. Вказано на розвиненість договірно-правової бази двосторонньої транскордонної співпраці як на міждержавному, так і міжрегіональному рівнях. Позитивно оцінена українсько-словацька міжурядова угода про транскордонне співробітництво (2000 р.). Підкреслена пріоритетність контактів на рівні регіональних і місцевих органів самоврядування і територіальних спільнот України і СР для успішного розвитку транскордонного співробітництва.

Окремий параграф присвячено аналізу українсько-словацької взаємодії в рамках першого за участі України Карпатського єврорегіону, заснованого 14 лютого 1993 р. Проаналізовано становлення і діяльність організаційних структур єврорегіону - Ради, Секретаріату, робочих комісій. Зазначено негативний підхід уряду СР на чолі з В.Мечіаром (1993-1998 рр.) до участі словацьких адміністративно-територіальних одиниць в єврорегіоні. Визначено етапи і перспективи розвитку українсько-словацької євро-регіональної співпраці: на сучасному етапі головним стає завдання переходу до конкретного господарського співробітництва, практичної реалізації спільних економічних проектів - своєрідна “економізація” діяльності Карпатського єврорегіону

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Становлення і розвиток українсько-словацького міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років мали системний характер: еволюція різних напрямків, форм і видів відносин між Україною та Словаччиною відбувалася під цілеспрямованим керівництвом держав і відповідних державних органів і в кінцевому результаті привела до формування цілісної системи двосторонніх добросусідських відносин та заклала основи стратегічного українсько-словацького партнерства у відносинах між двома незалежними державами. У цілому, міждержавні зв'язки України та СР в 1990-ті роки стабільно розвивалися як відносин міжнародного співробітництва.

2. В 1990-ті роки сформувалася системи ефективної взаємодії між основними державними інституціями України і СР - парламентами і урядами, главами держав і урядів, міністерствами і відомствами та іншими структурами. Разом з тим, зв'язки суб'єктів - структурних елементів системи українсько-словацького міждержавного співробітництва мали різну інтенсивність: офіційні контакти президентів двох країн посилилися лише в 1999-2000 рр.; дещо раніше - в 1995-1997 рр. була започаткована принципово нова форма співпраці урядів - регулярні зустрічі і переговори міжурядових делегацій; з деяких питань недостатньою була координуюча спільна робота зовнішньополітичних відомств; тільки наприкінці 1990-х років більш інтенсивним стало двостороннє міжпарламентське і міжпартійне співробітництво.

3. Важливу роль у формуванні системи і координації міждержавного співробітництва зіграла діяльність Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури.

4. Складовою частиною - підрівнем міждержавного українсько-словацького співробітництва в 1990-ті роки була взаємодія регіональних і місцевих органів державної влади і самоврядування України і СР, транскордонна співпраця регіонів двох країн, у тому числі в рамках Карпатського єврорегіону.

5. Впродовж 1990-х років створено широку договірно-правову базу українсько-словацького міждержавного співробітництва, яку складають понад 100 двосторонніх міжнародно-правових документів.

6. Чинники, які знижували ефективність українсько-словацького міждержавного співробітництва в 1990-ті роки мали внутрішньо- і зовнішньополітичний характер. Зокрема, з-поміж зовнішніх - різне міжнародне (геополітичне) становище України і СР, відмінність в зовнішньополітичній орієнтації, належність до різних інтеграційних структур; внутрішніх - характер правлячих політичних сил, державно-полiтичних елiт, рiзноманiтних кiл i груп впливу, безпосереднiх суб'єктiв двостороннiх стосунків тощо.

7. Авторська концепцiя перiодизацiї міждержавних відносин незалежної України та СР полягає у видiленнi двох основних етапiв: перший - з початку 1990-х рокiв до 2000 р. (включно), який умовно можна йменувати “екстенсивним”, так як акцент у цей час робився переважно на прямий або “лінійний” розвиток співпраці - розширення масштабів співробітництва і нарощення його кількісних показників; другий - розпочався в 2001-2002 рр. і може бути названий “інтенсивним”, так як головним завданням зараз постає ефективне використання переважно уже усталених структур і каналів співпраці та якісна зміна системи двостороннього співробітництва, адаптація його до нових геополітичних умов, з врахуванням наслідків розширення загальноєвропейських і євроатлантичних структур на Схід. На першому етапi, який і є предметом дисертаційного дослідження, доцiльно визначити три основні перiоди становлення і розвитку українсько-словацьких відносин: 1) перехідний (або пiдготовчий) перiод - 1989-1992 рр., коли ще рухаючись до державної незалежностi України (1991 р.) i Словаччини (1993 р.), вони налагоджували контакти і встановлювали попереднi, зазвичай неiнституйованi зв'язки; 2) перiод становлення i стабілізації міждержавних партнерських вiдносин - 1993-1998 рр., як перiод цiлеспрямованого формування системи двосторонньої взаємодiї, основу якої заклав Договiр про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвробiтництво мiж Україною та Словацькою Республiкою вiд 29 червня 1993 р.; 3) перiод якісних змiн - 1999-2000 рр., коли з певних причин, у тому числі через введення Словаччиною візового режиму для в'їзду громадян України на словацьку територію в середині 2000 р. та адекватної відповіді України, ускладнилися взаємини між нашими державами, але, водночас, внаслідок підготовкти СР до вступу в ЄС і НАТО та проголошення європейського курсу одним із головних напрямків зовнішньої політики України, розгорнувся i обопільний пошук оптимальних варiантiв спiвробiтництва в нових умовах внаслiдок вичерпання в основному екстенсивних чинників його розвитку. На початку третього тисячолiття українсько-словацькi стосунки вступили до нового етапу розвитку, основним завданням якого буде максимальне використання потенцiалу двохстороннього спiвробiтництва для успiшної реалiзацiї євроiнтеграцiйних планiв України та СР.

Основні положення та висновки дисертації викладні в таких публікаціях автора:

1. Сергієнко Т. Білатеральні зв'язки словаків та українців. Історія та сучасність // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і шляхи поліпшення. - Ужгород:ГРВВУСПІ, 2001.- C.113-117.

2.Сергієнко Т. Документальні джерела з історії українсько-словацьких відносин 90-х років ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія:Історія.- Ужгород: Вид-цтво В.Падяка, 2002.- С.186-191.

3. Сергієнко Т. Словацька національна меншина в двосторонніх українсько-словацьких відносинах // Carpatiсa-Карпатика. Випуск 17. Українсько-словацькі взаємини в галузі історії, літератури та мови. - Ужгород:УжНУ, 2002. - С.122-129.

4. Сергієнко Т. Проблеми українсько-словацького співробітництва: погляд словацьких вчених // Регіональні студії. Науковий збірник. Випуск 4.- Ужгород: Ліра, 2002. - С.89-99.

5. Вiднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС України. Випуск 7.- К.: Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, 2002. - С.221-229 (авторські - С.222-227).

6. Serhijenko T., Sjusko I. Проблеми оптації в контексті сучасних українсько-словацьких відносин // Иo dala - vzala naљim rodakom optacia / Zbornik z medzinбrodnej konferencie. Ed.M.Gajdoљ. - Koљice-Preљov:EXCO,2002. - S.50-58 (авторські - S.53-58).

АНОТАЦІЇ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидат історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. Інститут історії України НАН України. Київ, 2003.

Досліджується процес становлення і розвитку системи українсько-словацького міждержавного співробітництва в 1990-ті роки. На основі введення до наукового обігу нових матеріалів з центральних державних і відомчих архівів України та СР розглядаються проблеми перехідного періоду співробітництва початку 1990-х років та формування договірно-правової бази міждержавних стосунків двох незалежних країн після 1993 р., становлення системи взаємодії між основними державними інституціями України і СР - парламентами і урядами, главами держав і урядів, міністерствами і відомствами; діяльність Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури; взаємодія регіональних і місцевих органів державної влади і самоврядування України і СР, транскордонна співпраця регіонів двох країн, у тому числі в рамках Карпатського єврорегіону.

Ключові слова: Україна, Словаччина, міжнародні відносини, українсько-словацькі відносини, система міждержавного співробітництва, транскордонне співробітництво.

Размещено на Allbest.ru