Польсько-українське примирення у політичній діяльності Богдана Осадчука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польсько-українське примирення у політичній діяльності Богдана Осадчука

Польсько-українське примирення становить основний зміст двосторонніх відносин другої половини XX століття. Значний вклад у досягнення міжнаціонального зближення та подолання упереджень і стереотипів належить українському політологові, публіцистові і громадському діячеві Богдану Осадчуку. Професор Б. Осадчук народився у Коломиї, дитинство і молодість провів у Польщі, після Другої світової війни осів у Берліні. З 1952 р. співпрацював з паризькою "Kultury". У своїх публікаціях використовував псевдоніми ВЕО, Berlinczyk, Ю.Чорноморський.

Політичні погляди Б. Осадчука досліджували Б. Бердиховська [1], Т. Стриєк [2]. Опубліковано також його кореспонденцію 1970-1970 рр. з Є. Гєдройцем [3], інтерв'ю [4], статті [5;6]. Метою публікації є висвітлення політичної діяльності Б. Осадчука, спрямованої на досягнення польсько-українського примирення.

Співпраця Б. Осадчука з "Kultury" співпала з переходом процесу міжнаціонального примирення від методу міжурядових переговорів до народної дипломатії. В одній з публікацій Б. Осадчук виділив недоліки польсько-українських міжурядових переговорів і пресової дискусії 1947-1948 рр. Він вважав, що польсько-українська дискусія "розвивалася неорганічно, прагнучи одразу розв'язати ключові та ієрархічно найвищі проблеми (напр., форм федерації), залишаючи багато основоположних справ і суперечностей. Здається, що такий раптовий стрибок на вершину піраміди складних і напластованих взаємними психічними образами і травмами польсько-українських проблем був невірним методом, який вже з початку дискусії прирік її на безплідність". Б. Осадчук висловлював надію, що наступна фаза польсько-української дискусії "сконцентрується спочатку на копіткому подоланні упереджень і образ, на з'ясуванні принципових справ, нав'язанні постійного контакту для обміну думками і поглядами, щоб таким чином досягнути вершин наших спільних справ і будувати довготривалий компроміс" [7,с.89;8,с.47-48].

Б. Осадчук високо оцінив значення видання антології Ю. Лавріненка Літературним інститутом для справи польсько-українського порозуміння. "Кожний, хто дійсно зацікавлений у припиненні давньої гризні з поляками, кому на розумі, на серці лежить справа гармонійної співпраці між нашими народами, повинен з радістю привітати цей визначний документ єднання наших спільних сил. (...) Бо ж випуск книги Лавріненка польським видавництвом є живим запереченням тези тих закукурічених і затятих у старих чварах і конфліктах політичних сил польської та української громадськості, що, мовляв, всякі спроби спільних зусиль і акцій приречені на неуспіх і тому не варто їх й підіймати". Необхідність польсько-українського порозуміння Б. Осадчук пояснював геополітичними мотивами. "Всі ми виходимо з засадничого становища, що історія та географія веліли нам бути сусідами і що досвід минулого, як і недавніх літ, учить нас одного: кожний конфлікт між українцями і поляками є водою на млин ворогів Києва і Варшави та що вони кожний спір автоматично використовують для поглиблення протиріч та міжусобиць". Автор відмічав нові тенденції міжнародних відносин другої половини XX ст., які ставили перед обома народами нові виклики, успішний відгук на які був можливий тільки за умови досягнення міжнаціонального порозуміння. "Це вкінці спроба йти тут, на еміграції, в ногу з новими часами, які через море часто невинної, а напевно безпотрібно і на шкоду обидвом народам пролитої крови, через повоєнні радикальні територіальні і суспільно-політичні зміни внесли зовсім іншу проблематику в суть наших взаємовідносин". Глибокі суспільно-політичні трансформації в Польщі і в Україні після Другої світової війни внесли також кардинальні зміни у двосторонні відносини. Завданням польської і української еміграції, на думку Б. Осадчука, було осмислення цих трансформацій та створення позитивної програми співпраці. "Іншими словами нам друзям полякам і українцям йдеться у наших скромних спробах про те, щоб еміграція витягла конклюзії з сучасного стану на рідних землях у Польщі і на Україні, щоб допасувати наші заходи, дискусії та результати обміну думок до тих глибоких перемін, які відбуваються між поляками й українцями там, на захід і на схід від Бугу і Сяну". Б. Осадчук усвідомлював масштабність і довготривалість процесу міжнаціонального примирення, оскільки йшлося про подолання стереотипів, сформованих протягом кількох століть. "Ніхто з цього неписаного польсько-українського союзу не потрапляє у небезпечний самообман, що усунення грубих верств взаємних упереджень, запідозрень та, прямо кажучи, національної ворожнечі, себто суспільних і зовнішньополітичних явищ, які формувалися протягом цілих століть, може наступити, і то на еміграції, протягом кількох років". Б. Осадчук спробував спрогнозувати основні етапи на шляху міжнаціонального порозуміння. На першому етапі він пропонував налагодження співпраці, яке мало перейти в наступний етап подолання стереотипів і упереджень. "Чого наше невелике братство польсько-української дружби і дискусії хоче це речева співпраця в обопільному інтересі, а далі йдучи переборення комплексів Варшавської угоди. Ризького договору, комплексів "од можа до можа", Збруча чи "лінії Керзона", пацифікація та вирішування спірних питань шляхом ножа та поліційної палки" [9,р. ЗО;Ю,с. З-4].

Б. Осадчук є автором проекту Декларації в українській справі. У зв'язку з посиленням русифікації в УРСР та зближенням "Kultury" з російськими політемігрантами Б. Осадчук у переписці з Є. Гєдройцем вимагав зайняття чіткої лінії стосовно незалежності України. Є. Гєдройць виступив з ініціативою підписання "Декларації в українській справі" і запропонував Б. Осадчуку підготувати проект [11; 12]. У травні 1977 p "Kultura" опублікувала "Декларацію в українській справі". Декларація заявляла, що не буде по-справжньому вільних поляків, чехів і угорців без вільних українців, білорусів, литовців і росіян. Висунення українського питання на пріоритетне місце диктувалося тим, що українці є найбільшим поневоленим народом СРСР, які поряд з литовцями найбільш вперто прагнуть вибороти незалежне державне існування [13,s.66-67;14;15,p.9;16;17,p.l5;18,p.l-4], Оцінюючи значення заяви, Б. Осадчук писав: "Травнева декларація чотирнадцяти інтелектуалів з чотирьох сусідніх з Україною країн є як з точки зору українців, так і з огляду на цілість міжнародних відносин у цій частині Європи першим кроком до зламання заклятого чи радше проклятого кола ненависті, недовіри чи (...) байдужості". Звернувши увагу на пов'язаність економік УРСР зі своїми західними сусідами, Б. Осадчук висловлював надію, що декларація 1977 р. може стати першим кроком для появи у майбутньому центральноєвропейської федерації [19,s.7],

Наприкінці 1970-х рр. міжнаціональне зближення дало можливість організувати кілька польсько-українських наукових конференцій у Гамільтоні та Мюнхені. А. Білинський відзначав, що за науковим характером конференції у Гамільтоні крилася політика польсько-українського зближення, свідченням чого була участь у її підготовці Б. Осадчука і Б.Левицького, відомих з полонофільських переконань [20,с.4-6]. У травні 1978 р. підчас міжнародного з'їзду українських вчених у Лондоні (Канада) Б. Осадчук виступив з ініціативою підписання звернення до вищих органів влади УРСР на захист польської меншини. У документі, посилаючись на міжнародні договори і Гельсінські домовленості, з метою утвердження і поглиблення добросусідських відносин між українцями і поляками, вимагалося надання полонії на Україні повних прав у шкільництві і культурному житті. Українські науковці критикували нищення чи занедбування польських історичних пам'яток на Україні і вимагали поширення опіки на польську культурну спадщину [21]. Звернення підписали українські історики, економісти і політологи з університетів Канади, СІЛА і Європи: М. Богачевська-Хом'як, Т. Гунчак, І. Лисяк-Рудницький, П. Потічний, Б. Осадчук, Ф. Сисин, Р. Шпорлюк, В. Верига, Л. Винар та інші [22]. осадчук український польський співпраця

Великий вплив на польсько-українське порозуміння та подолання стереотипів мала діяльність Польсько-українського Семінару. Б. Осадчук писав, що великим успіхом була б публікація хоча б частини цих матеріалів у вигляді книжки. "У кожному випадку дотепер це є єдина такого типу трибуна, де постійно дискутується про польсько-українські стосунки. На жаль, немає чогось подібного ані у Варшаві, ані в Києві" [23,р.6-7]. У 1980-хрр. Б. Осадчук редагував "Віднову", після відходу з "Віднови", він мав наміри видавати журнал "Розмови" для встановлення діалогу з сусідами України та порозуміння з росіянами, поляками, румунами, угорцями, словаками і чехами [24].

Важливе місце у процесі подолання стереотипів та примиренні мала зустріч українських і польських парламентарів 4-5 травня 1990 р. у Яблонній під Варшавою. Спостерігачем в українській делегації був проф. Б. Осадчук. До учасників конференції в Яблонній через телеграму, послану на ім'я Б. Осадчука, звернувся Є. Гєдройць. На його переконання, конференція повинна ствердити кілька основоположних тез: визнання непорушності кордонів, підтримка незалежної України як такої, що відповідає інтересам Польщі, та відкладення на майбутнє всіх федераційних концепцій, належність України до західної культури, унезалежнення українського представництва в OOH від радянського, вихід КПУ зі складу КПРС, вихід України з РЕВ та вимога про виокремлення українських радіопередач з Радіо Свобода і включення до Радіо Вільна Європа. Польща, на думку Є. Гєдройця, могла відіграти для України роль П'ємонта у багатьох галузях, зокрема, внаслідок існування чисельної української меншини. Є. Гєдройць пропонував опрацювання концепцій довгострокової економічної і культурної співпраці, культурної і релігійної автономії поляків в Україні, охорони пам'яток, дослідження і публікації з новітньої історії польсько-українських відносин. "Це кривава історія, але передусім неправдива, яка є тільки поживою для шовіністичних настроїв обох сторін. Єдиною дорогою нормалізації наших відносин є повідомлення собі всієї правди-до кінця" [25,s.38-40].

На конференції було обговорено переважно питання минулого двосторонніх відносин, у багатьох виступах наголошувалося на необхідності подолання стереотипів. Особливо акцентувалася увага на подіях XX ст., зокрема польсько-українській війні 1918-1919 рр. та акції "Вісла". Польська сторона з розумінням поставилася до позиції українських парламентарів, які стверджували, що найбільшою перешкодою на шляху порозуміння є невирішеність комплексу питань, пов'язаних з наслідками примусового переселення українців з їхніх споконвічних земель. Висувалася пропозиція створення спільних груп дослідників, які на основі недоступних раніше архівних матеріалів зроблять спробу об'єктивної оцінки минулого двосторонніх відносин. На завершення конференції було прийнято коротке комюніке, у якому констатувалося обговорення на зустрічі взаємних помилок і кривд протягом всієї історії, особливо у XX столітті, висловлювалося жаль з приводу взаємних кривд та підкреслювалося наявність спільних пов'язань, що зближують обидва народи. Зустріч у Яблонній, незважаючи на декларативний характер результатів, була одним з етапів інституціоналізації польсько-українського діалогу [26,с. 125-126]. Б. Осадчук вказував на історичне значення зустрічі у Яблонній, яка була ознакою встановлення діалогу між опозиційними рухами, оскільки "офіційна дружба, підтримувана комуністами в наших країнах, була нечесною і брехливою" [27,s. З 7-3 8].

Через кілька місяців після зустрічі у Яблонній Б. Осадчук з жалем констатував відсутність відчутних наслідків її для двосторонніх відносин. Зокрема, на його думку, закономірним результатом конференції парламентарів мало стати створення мішаної тимчасової комісії для політичної співпраці. "Ta неформальна інституція в будучині подбала б про реалізацію бодай головних завдань, про котрі з великим піднесенням говорили сенатори та посли обидвох народів". До таких завдань Б. Осадчук зараховував створення осередку польської культури в Києві та осередку української культури у Варшаві, піднесення рангу дипломатичних представництв Польщі у Києві та Львові, відкриття українського посольства у Варшаві, охорона національних пам'яток та формування мішаної комісії для ревізії підручників історії [28].

Б. Осадчук високо оцінив підписаний рамковий польсько-український договір, вважаючи його соліднішим і кращим від польсько-німецького договору та більш конкретним у частині щодо національних меншин. Добре опрацьованим він вважав також розділ про взаємні консультації. Б. Осадчук висловлював надію на розширення військової співпраці між Україною і Польщею навіть у більших розмірах, ніж було зафіксовано у договорі. "У сумі це є рамковий договір, добре сконструйований, але у наступній черзі мають прийти похідні договори, конкретизуючи наші взаємні стосунки. Треба пам'ятати, що як завжди у таких договорах, все залежить від того, що буде впроваджено в життя. В кожному разі фундамент є дуже добрий".

З української сторони висувалися пропозиції тіснішої співпраці на регіональному рівні, причому Польща трактувалася пріоритетно. Б. Осадчук в інтерв'ю "Tygodniku Solidamosc" заявив, що в Україні є прихильники концепції Міжмор'я, тобто співпраці держав між Балтикою і Чорним морем за участю Польщі. Одночасно він зазначав, що однією з українських умов є нефедераційний статус цього міжнародного об'єднання. Польська сторона на початку 1990-х років реагувала байдуже на подібні пропозиції [29, р.388; 30].

Деякий час українська сторона старалася зацікавити польське суспільство ідеєю Міжмор'я, вбачаючи у цій концепції прагматичний засіб для залучення України до європейських процесів. Б. Осадчук на сторінках "Kultury" заявляв, що "Польща може і навіть повинна стати провідником спочатку неформального; але з часом і зростанням досвіду навіть більш тісного об'єднання держав цього регіону" [31,s.250;32,s.l5], Коли ж у макрорегіоні ЦСЄ зазначилися контроверсійні тенденції і у балтійських державах стала переважати скандинавська орієнтація, а в Білорусії російська, Б. Осадчук пропонував розвивати білатеральні відносини між Польщею і Україною [33,s.26-27]. Оцінюючи відмову Польщі від "плану Кравчука" щодо створення зони безпеки у ЦСЄ, розтягненої на Балтику, Україну, Білорусію, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдавію, Болгарію і Австрію з можливістю використання української ядерної зброї для захисту регіону, Б. Осадчук констатував, що ідея створення навколо вісі Варшава Київ "центру притягання інших потенційно слабших партнерів виявилася такою ж чужою як колись плани Пілсудського і Петлюри" [34,s.l03;35,p.33], Б. Осадчук позитивно оцінював польсько-українське зближення, яке почалося після отримання незалежності, особливо виділяючи співпрацю на урядовому рівні. Однак ці заходи складали тільки перший етап нормалізації і зближення. "Слід перейти до другого етапу розвитку широкої суспільної ініціативи у політичній, економічній і науковій галузях (...), поглиблення прикордонної, туристичної і спортивної співпраці. Ми повинні створити лобістські групи на різних адміністративних рівнях в окремих регіонах Польщі і України. З цією метою слід скликати регулярно неформальні зустрічі для перегляду недостатків і потреб співпраці та визначити шляхи і методи покращення кооперації". Найбільшою загрозою польсько-українському примиренню, "нашій спільній справі подолання всяких кордонів і бар'єрів між Польщею і Україною" Б. Осадчук вважав вимоги Європейської Комісії щодо ущільнення східних кордонів. Концентрацію зусиль щодо протидії цим факторам Б. Осадчук вважав першочерговим завданням прихильників польсько-української співпраці [36].

Важливим показником суспільного примирення стало проведення міжнародних польсько-українських конференцій. Б. Осадчук пропагував ідеї польсько-українського примирення на багатьох форумах: від зборів Польсько-Українського товариства у Парижі до міжнародних наукових конференцій у Польщі та Україні [37;38;39;40]. За заслуги у справі польсько-українського примирення Б. Осадчук був відзначений нагородою ім. Яніни Лаврук зі Старицьких, нагородою дружби і співпраці "Kultury" (1984), Орденом Білого Орла (2001), нагородою ім. Є. Гєдройця (2007) [41,s.45;42;43], Довголітня діяльність Б. Осадчука сприяла досягненню польсько-українського примирення та встановленню відносин стратегічного партнерства.

Список використаних джерел

1. Berdychowska В. Giedroye і Ukrainey // Jerzy Giedroye Emigraeja ukrainska. Listy 1950-І982Warszawa: Czytehiik, 2004.-S. 5-54.

2. Stryjek Т. Przeeiwko cieniom przeszlosci. Europa srodkowo-Wschodnia oczami Berlinezyka//WarszawskieZeszytyUkrainoznawcze.-№X-Warszawa,2000.-S. 307-313.

3. Jerzy Giedroyc Emigracja ukrainska. Listy 1950-1982 / Wybrala, wstpem і przepisami opatrzyla Bogimiila Berdychowska. Listy autorow ukraiiiskich przelozyla Ola Hiiatiuk / Archiwum Kultuiy. T.8.Warszawa: Czyteluik, 2004.830 s.

4. Kerski B., Kowalezyk J.S. Wiek ukrainsko-polski. Rozmowy z Bohdanem Osadczukiem / Wspolpraca KZastawny.Lublin: Wydawnietwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2001.179 s.

5. Osadezuk B. Niepodlegla Ukraina. Wybor szkicow, artykulow і rozmow (1991-2006) / Wybor і opracowanie Basil Kerski.Sejny: Pogranicze, 2006.429 s.

6. Polska і Ukraina. Rozmowy z Bohdanem Osadczukiem przeprowadzili Basil Kerski і Andrzej Stanislaw Kowalczyk.-Wroclaw: KEW, 2008.-272 s.

7. BEO. Bilans dyskusji 1947-1948 //Kultura-Paryz, 1952.-№ 6.

8. ОсадчукБ. Україна, Польща, світ. Вибрані репортажі та статті-K.: Смолоскип, 2001 С.47-48.

9. Les Archives de ITnstitut Litteraire a Paris (AILP).Les coupures de presse (CP).1960.Vol. I.

10. Чорноморський Ю. Книга "Розстріляне відродження" велика подія культурного й політичного життя // Українські вісті-№ 1-2 (1375-1376).1.1.1960 С. 3^1.

11. AILPBohdan Osadczuk.List J. Giedroycia do B. Osadczuka, Maisons-Laffitte, 27 II 1975; List B. Osadczuka do J. Giedroycia, Berlin, 21 III 1975; List JGiedroycia do В. Osadczuka, Maisons-Laffitte, 17 III 1976; List B. Osadczuka do J. Giedroycia, Berlin, 25 III 1976.

12. Інтерв'ю з Є.Гєдройцем, Мазон-Ляфіт, 18 IX 1999.

13. Deklaracjawsprawieukrainskiej //Kultura-№ 5 (356).-V 1977.-S. 66-67.

14. AILP-CP1977.Vol. I.

15. Radio Free Europe. Polish Broadcasting, 22 V 1977.

16. Erklarimg osteuropaischer Exilpolitiker liber die Ukraine // Die Welt.11 VI 1977.

17. 14 Emigre East Europeans Support Ukraine's Freedom // Svoboda (Jersey City, NJ.).-29 V 1977.

18. Declaration sur la question Ukrainienne // L'Est Europeen. Problenies Actuels Notes Historiques (Paris).№ 154.Juillet aout 1977.P. 1^1.

19. X.Y. Ukrainaszkic sytuacji//NowaKoalicja-№ I 1985.S. 3-9.

20. Білинський А. На маргінесі польсько-української конференції в Гамільтоні // Українське Життя,№ 13,I VII 1978,С. 4, 5, 6.

21. Ukrainscy naukowcy apelujq о prawa dla mniejszosci polskiej na Ukrainie //Nowy Dziennik(Nowy Jork).-№ 1841.-9 VI 1978.

22. Женецький C. Українські професори домагаються прав для поляків в Україні // Голос Лемківщини-№ 11 (180).-XI 1978.

23. Przeglqd czasopism polskich wychodzqcych па Zachodzie / Opracowal Zygniunt Jabloiiski // Radio Free Europe. Polish Broadcasting Department.20 XI 1977.P. 6-7.

24. AILPB.Osadczuk List B. Osadczuka do J. Giedroycia.-l I 1990.

25. Giedroyc Jerzy. Apel do uczestnikow konferencji polsko-ukrainskiej. 27 kwietnia 1990 r. // Kultara.1990.№ 6(513).S. 38^10.

26. Потічний П. Зустріч українських і польських парламентарів // Сучасність 1990,№ 9,-Вересень. -С. 125-126.

27. OsadczukB. Zblizenie polsko-ukrainskie//Kultara 1990.-№6(513). -S. 37-38.

28. Лисяк Б. Що нового у наших сусідів поляків ? // Америка № 120.-23.10.1990.

29. AILPCP1992,Vol. 2.

30. Nasze stosunki z Polska traktujemy priorytetowo. Z Bohdanem Osadczukiem, intelektualistq ukrainskim, rozmawia Antoni Zambrowski // Tygodnik Solidamosc № 23.-5.06.1992.

31. Stroiiska A. Dopoki milczy Ukraina.-Warszawa: Wydawnictwo TRIO, 1998.

32. StronskaA. Dopoki milczy Ukraina //Kultura. 1998. -№ 5.

33. O stosunkach polsko-ukrainskich mowiq prof. В.OsadcziJf oraz Ambasadorowie P. Sardaczuk і J. Bahr / Rozmawial A. Bejcar // Lithuania. 1996. № 3. S.26-27.

34. OsadcziJf B. Ukraina sam na sam // Kultura. 1993. № 12.

35. KaminskiA., Kozakiewiez J. Polish-Ukrainian Relations 1992-1996. Report. Warszawa: Center for Intemational Relations at the Institute of Public Affairs, 1997.

36. Zaklad Narodowy im. Ossolinskich (ZniO).Dzial r^kopisow.Akc. 115/06.Npgn. Osadczuk B. Faks z Berlina do uczestnikow spotkania "Ukraina przed wyborem" zorganizowanego w "Kole Podkowy" 22 marca 1998. Berlin, 21 III 1998.

37. AILP-Wl. Zelenski-List Wl.Zelenskiego do J. Giedroycia-Paryz, 8 XII 1978.

38. ZNiO.-Dokumenty zycia spolecznego.-Sygn. SI88. Odirredenty do wspolpracy: stosunki polsko-ukrainskie w XX w.

39. AILP-CP1992.-Vol. 2.

40. Ak. Wazne polsko-ukrainskie spotkanie naukowe // Dziennik Szczecinski.-15.06.1992.

41. Bakula B. Emigraeje "Mi^dzymorza" czy poczqtek dialogu? // Almanaeh Humanistyezny (Warszawa).№ 7.1987.

42. Пристані Я. Професор Богдан Осадчук лауреатом Нагороди ім. Єжи Ґєдройця // Наше слово Варшава 2007,№ 47 25 листопада.

43. Присташ Я. Професор Богдан Осадчук-лауреатом Нагороднім. Єж襺дройвд// http://nslowo.free.ngo.pl/ukr-pl/prof_osadczuk_laureatom_naliorody_giedroycia.htm

Размещено на Allbest.ru