Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика Німеччини стосовно Чехословаччини і роль західних держав у вирішенні "судетського питання"

Кудрявська Я.В.

Чехословаччина була одним із пунктів у списку територіальних амбіцій Гітлера, який прагнув поглинути якомога більше територій без європейської війни. Він зробив ставку на забезпечення прав судетських німців. Вирішення проблеми фюрер бачив в одному приєднання Судет до рейху. Проте Гітлер розумів, що в односторонньому порядку, так як це сталося з Австрією, справу вирішити не вдасться. Тому, судетське питання частково вписувалося в схему "помірного" німецького реваншизму, яка склалася на той час в головах західних політиків, і це грало на руку фюрерові. Разом з тим Чехословаччина була вписана в систему міжнародних зобов'язань, підписавши договори з Францією, яка зобов'язалася прийти їй на допомогу у разі агресії, і з СРСР, який мав виступити на стороні Чехословаччини після підтримки Франції. Перед Гітлером стояло складне дипломатичне завдання, хоча частково його вирішення полегшувала та обставина, що Чехословаччина, навіть за винятком Судет, не була етнічно однорідною. У Словаччині існував рух за автономію. Мільйон угорців не мав особливо ніжних почуттів до Праги, як і півмільйона русинів [12, с.112].

У багаточисельних працях як зарубіжних, так і вітчизняних істориків Бругеля Й.В. "Чехи та німці 1918-1939 рр." [19], Фукса Герхарда "Проти Гітлера та Генлейна" [17], Ширера У "Злет та падіння Третього рейху" [13], Цвєткова Г.М. "Міжнародні відносини і зовнішня політика в 1917-1945 рр." [10] і т.д. висвітлено правдиву і документально обґрунтовану історію мюнхенської згоди, викрито роль урядів західних держав і перш за все Великої Британії та Франції. Проте далеко не всі проблеми передісторії Мюнхена знайшли відображення в українській історіографії. На наш погляд не достатньо повно досліджена зовнішня політика малих держав Європи, в тому числі і зовнішня політика Чехословаччини, яка в другій половині 30-х років опинилася в центрі середньоєвропейської політики великих держав.

Аншлюс Австрії був першою акцією гітлерівської Німеччини, пов'язаний з територіальними змінами. На черзі стояла Чехословаччина. Ще на початку свого приходу до влади Гітлер заявив: "Чехо-моравський басейн буде колонізований німецькими селянами. Чехів ми переселимо в Сибір або в райони Волині. Вони повинні піти із Центральної Європи" [І. с.638].

Слід зазначити, що Чехословаччина розглядалася гітлерівцями перш за все як один із плацдармів подальшого розширення німецьких кордонів на Схід. Захоплення Чехословаччини надавало Берліну можливість наблизитися до Балкан і східного Середземномор'я, а це вже був хороший аргументу боротьбі проти Англії і Франції. Але особливо велике значення для Німеччини мав військово-промисловий потенціал Чехословаччини, її людські і матеріальні ресурси. За переписом 1930 р. у Чехословаччині проживало 3231 тис. німців, з них 3070 тис. у прикордонній Судетській області. Значна частина німецького населення підпадала під вплив фашистської ідеології і являла собою основний резерв для створюваної Гітлером "п'ятої колони" [8, с.325].

З військово-стратегічної точки зору найбільша небезпека загрожувала Чехословаччині з боку північно-східного кордону. Тому з кінця 1935 року була побудована суцільна смуга укріплень. Вона складалася з важких зрубів для піхоти і легких об'єктів, розміщених поблизу кордону. Для посилення вогняної потужності будувалися і артилерійські фортеці для оборони стратегічно важливих об'єктів уздовж кордону [2, с.114].

Розпочинаючи з 1935 року, особливо коли були підписані радянсько-чехословацькі і радянсько-французькі договори про взаємодопомогу, гітлерівська дипломатія стала працювати над підготовкою розчленування Чехословаччини. Передбачалось, що Чехословаччина буде розділена на три частини: Богемія повинна була відійти до Німеччини, Словаччина до Угорщини, а вся інша частина до Польщі. Нацисти такою схемою хотіли зацікавити правителів Польщі і Угорщини і таким чином втягнути ці країни у свою політику [11, с. З 06].

З самого початку підготовки захоплення Чехословаччини гітлерівці розраховували не стільки на свою військову силу, скільки на нацистську агентуру в самій Чехословаччині. Вони віддавали собі звіт в тому, що пряме військове вторгнення в Чехословаччину викличе війну в Європі, так як Чехословаччина мала пакти про взаємодопомогу з Радянським Союзом і Францією і, як член Ліги Націй, могла розраховувати на військову допомогу від інших країн. Тому були задіяні такі важелі як розвідка та агентура [17, с.38].

Необхідно наголосити, що питання про Чехословаччину було предметом англо-німецьких переговорів в Берліні у серпні 1936 p., коли в Німеччину на олімпійські ігри прибув англійський дипломат Вансіттарт. Він вимагав від Німеччини підписання німецько-чехословацького пакту про ненапад з тим, щоб радянсько-чехословацький пакт не був введений в дію. Німеччина не погодилася, так як такий пакт перешкоджав би проведенню німецької політики на Сході. Німці заявили, що готові підписати з Чехословаччиною лише такий договір, який закріпив би керуюче положення Німеччини в цій країні. Крім того, Німеччина наполягала, щоб Британія підтримала "справедливі" вимоги німців. Вансіттарт обіцяв, що англійське керівництво вплине на уряд Чехословаччини. Таким чином, підтримавши вимоги німців. Велика Британія почала тиснути на Францію, щоб і та вчинила так само. У січні 1937 р. міністр закордонних справ Франції Дельбос вимагав, щоб Чехословаччина домовилася з Німеччиною. СІЛА також підтримала ці країни [6, с. 198]. Отже, така позиція західних держав розв'язувала руки Німеччині в питанні реалізації своїх планів проти Чехословаччини.

У лютому 1937 р. міністр закордонних справ Німеччини Нейрат офіційно висловився за надання судетським німцям "культурної автономії". У квітні 193 7 р. в чехословацькому парламенті члени Судето-німецької партії вимагали фактично повної автономії для Судетської області. Чехословацькі правлячі кола розуміли, що "автономія" Судетської області буде в подальшому означати підкорення всієї Чехословаччини, хоча б уже тому, що на території Судетської області знаходились основні чехословацькі оборонні споруди та підприємства. Тому, вимога "автономії" була відхилена [19, с.113].

Після цього, застосовуючи тактику шантажу, Генлейн, керівник судето-німецької партії, повторював, що судетська проблема перетворилася в європейську і що від її "врегулювання" залежать відносини між Німеччиною і Чехословаччиною. У середині вересня 1937 р. Генлейн ультимативно вимагав "самоуправління" Судетської області. Під впливом цих вимог чехословацький уряд вирішив провести в "німецьких областях" вибори. Вони були використані генлейнівцями для пропаганди "допомоги" судетським німцям з Берліну у питанні надання "автономії". Уряд знову пішов на поступки, але "автономію" не надали [6, с.448].

Тим часом, партія Генлейна користувалася постійною, зростаючою з року в рік фінансовою підтримкою Берліна. Лише напередодні парламентських виборів у 1935 р. Німеччина виділила у розпорядження Генлейна "на виборчі цілі" 331 711 марок, або приблизно 3 млн. чеських крон [17, с.39]. Після виборів генлейнівці продовжували одержувати кошти через німецьке представництво у Празі в розмірі 12 тис. марок у чеських кронах щомісячно. На ім'я керівництва СНПу німецьких банках було відкрито поточний рахунок, який систематично поповнювався із каси нацистів. Усі закордонні поїздки вожаків СНП оплачувалися переказами із німецьких банків [15, с.89].

Кошти, які надходили із Німеччини використовувалися не лише для політичної боротьби, але і для широкої підривної діяльності проти ЧСР. Гітлерівську Німеччину цікавили перш за все розвідувальні матеріали щодо внутрішньополітичного становища Чехословаччини і боєздатності її армії. Німецькі агенти ділилися на дві групи: одні постійно проживали і проводили пропагандистську і розвідувальну діяльність у різних містах ЧСР, а інші, так звані "летючі агенти", здійснювали зв'язок з розвідцентрами. Найважливіші центри німецької розвідки діяли у Мюнхені та Драждянах. Генлейн часто виїжджав до Німеччини, де зустрічався з нацистськими ватажками і одержував накази щодо дальшої діяльності [19, с.114].

В атмосфері, в якій готувалася змова Німеччини з західними країнами за рахунок Чехословаччини, між прем'єром Годжею і німецьким посланцем Ейзенлором розпочалися переговори про стан німецьких меншин в Чехословаччині. Годжа наполягав на внутрішньополітичному характері судетсько-німецької проблеми і відхиляв німецьке втручання. Але пообіцяв задовольнити деякі вимоги генлейнівців і частково надати їм місця в місцевому управлінні. Це було саме те, про що мріяли генлейнівці: добитися захоплення важливих позицій у державі [13, с.370].

Отримавши фактичну згоду Англії, Франції і СІЛА на захоплення Чехословаччини, Німеччина в 1937 р. готувалася до її миттєвого знищення. Під час зустрічі з Шушнінгом 12 лютого 1938 р. Гітлер говорив про те, що захоплення Чехословаччини відбудеться незабаром. Це стало відомо уряду Чехословаччини. Однак, до конкретних дій, направлених на оборону країни і зміцнення пакту про взаємодопомогу з CPCP правлячі кола Чехословаччини не вдавалися. Навпаки, чехословацьке керівництво обрало тактику поступок і очікування. Що стосується Франції і Великої Британії, то ці держави не чинили ніяких перешкод агресивній політиці Німеччини по відношенню до Чехословаччини [8, с.79].

Будуючи плани оволодіння Чехословаччиною, Німеччина робила ставку на підтримку західних держав, або хоча б на те, що вони не будуть заважати. А коли стало зрозуміло, що з боку західних держав не буде перешкод, то Гітлер у стосунках з Чехословаччиною відкинув засоби дипломатії і розгорнув підготовку до насильницьких дій, широко використовуючи свою агентуру в Чехословаччині для підриву її внутрішніх сил і міжнародного авторитету.

Продовжуючи свою агресивну політику німецький генеральний штаб почав розробляти плани воєнної агресії проти Чехословаччини. У1937 р. були розроблені плани загарбання ЧСР під назвою "Ауфмарш рот" і "Ауфмарш грюн". Ці плани були досить сміливими і визначили завдання підривної діяльності, які повинні були проводитися у всіх сферах економічного і суспільно-політичного життя Чехословацької республіки. Підготовка збройних сил до можливої війни мала вестися протягом мобілізаційного періоду 1937-1938 р. [17, с.92].

21 квітня 1938 року в Берліні відбулася нарада Гітлера і Кейтеля. На нараді було вирішено не проводити широких операцій по захопленню Чехословаччини, а здійснити миттєві дії проти неї. Було сплановано здійснити вбивство німецького посла в Празі в зв'язку з "якоюсь анти німецькою демонстрацією". Відповідно до 20 травня був розроблений секретний військовий план, згідно якого захоплення Чехословаччини повинне відбутися не пізніше 1 жовтня 1938 р. [10, с.446].

У зв'язку з розробкою плану захоплення Чехословаччини Німеччина реорганізувала генлейнівську партію, завдяки об'єднанню двох існуючих в Судетській області німецьких партій в одну судето-німецьку. 24 квітня 1938 р. на з'їзді судето-німецької партії Генлейн проголосив вісім пунктів своєї програми. Ця програма містила вимоги широкої "автономії" для Судетської області, а також відмову від пакту з Радянським Союзом. Вимоги Генлейна означали не що інше, як провокування воєнного конфлікту між Німеччиною і Чехословаччиною. Уряд Чехословаччини погодився на деякі поступки: була надана амністія політичним ув'язненим німцям, прийнято рішення про проведення в Судетській області виборів, обговорювався проект статусу національних меншин в Чехословаччині [ІЗ. с. ЮЗ].

У Франції і Англії, як заявляв Бонне, вважали, що судетсько-німецька проблема повинна бути знята. Наприкінці квітня французький уряд повідомив Берлін, що вони вирішили "заморозити" французько-радянський пакт про взаємодопомогу. Одночасно президенту Бенешу було повідомлено, що у випадку війни Франція не зможе надати допомогу Чехословаччині, але полегшить вирішення даного питання.

судетське питання гітлер чехословаччина

11 квітня Лондон заявив про те, що Британія не вступить у війну щоб захистити Чехословаччину і що Франція повинна вплинути на Чехословаччину, щоб та прийняла німецькі вимоги. Капітулянтська позиція Великої Британії і Франції була на руку гітлерівцям. Англія і Франція відмовлялися від прийняття на себе будь-яких обов'язків і наполягали на домовленості між чехословацьким урядом і генлейнівцями. Прага, в свою чергу, не погоджувалася на повну автономію Судетської області [6, с. 202]

Тим часом німці готувалися до нападу на Чехословаччину. Вони вирішили використати напружену міжнародну ситуацію того часу і кинути Чехословаччині відкритий виклик. За наказом із Берліну, генлейнівці приступили до формування "добровольчого корпусу" із судетських німців, а німецькі війська з 19 травня зосередилися на чехословацькому кордоні.

Загроза німецького вторгнення у Чехословаччину ставала все більш реальною. Тому чехословацький народ піднімається на захист незалежності своєї країни. Під впливом широкого народного руху проти гітлерівської агресії 20 травня 1938 р. в Чехословаччині була оголошена часткова мобілізація. Однак Англія і Франція наполягали на тому, щоб Чехословаччина відмінила мобілізацію і йшла на поступки [9, с.542].

Слід зазначити, що разом з "мирним" варіантом захоплення Чехословаччини гітлерівці продовжували готувати і військовий варіант: 30 травня 1938 р. в Берліні був прийнятий новий план захвату Чехословаччини, який передбачав війну на два фронти. Чехословаччина в майбутньому мала бути розділена в результаті воєнних дій, говорилося в плані, підписаному Гітлером. Були також прийняті додаткові директиви, згідно з якими захоплення Чехословаччини повинне бути здійснене після 1 жовтня 1938 р. і тільки за умови, якщо Англія і Франція не виступлять на захист Чехословаччини [11, с.373].

Але травнева криза не переросла у війну. Однією з причин була позиція СРСР. В середині травня 1938 р. Сталін передав послання Бенешу, в якому говорилося, що Радянський Союз готовий надати військову допомогу Чехословаччині навіть в тому випадку, якщо цього не зробить Франція і якщо Польща і Румунія відмовляться пропустити радянські війська в Чехословаччину [8, с.62]

Гітлер запропонував Бенешу гарантію "нейтралітету" взамін на відмову Чехословаччини від допомоги CPCP і Франції у випадку агресії. Але Чехословаччина не підтримала цю пропозицію [5, с.117].

З серпня до Праги виїздить англійський посланець лорд Ренсімен із завданням зіграти роль посередника між празьким урядом і Судето-німецькою партією. Французький уряд схвалив цей крок, але відмовився брати участь у цій акції, щоб не поставити чехословацьке керівництво в незручне становище.

Місія Ренсімена підготувала пропозицію про скликання конференції і про проведення плебісциту в районах Чехословаччини з меншою кількістю німецького населення. Пропозиція Ренсімена була доставлена в Берхтесгаден, де 1-2 вересня відбулася рада. Наслідком цих "нових заходів" стало збройне повстання генлейнівців. Уряд Чехословаччини подавив ці виступи і оголосив про розпуск генлейнівської партії. У відповідь німецькі газети і радіо підняли гучну компанію проти Чехословаччини [13, с.375].

Готуючись до нападу на Чехословаччину Гітлер боявся, що Велика Британія і Франція можуть піти на захист цієї країни. І тому до початку вересня 1938 р. Німеччина остаточно заручилася підтримкою Італії та Угорщини у випадку нападу на Чехословаччину. Італія обіцяла виступити проти Франції, а фашистський правитель Угорщини Хорті заявив, що Угорщина буде брати участь разом з Німеччиною в захваті Чехословаччини [9, с.581].

Виконуючи останні рекомендації Ренсімена, Чехословаччина запропонувала 6 вересня новий план "вирішення" конфлікту. Фактично він задовольняв генлейнівські вимоги, висунуті в Кардових Варах. Генлейнівці, отримавши цей план сповістили в Берлін, що Чехословаччина виконала всі вимоги і що план не можна не прийняти. Однак за наказом із Берліну генлейнівці перервали переговори з Бенешем.

13 вересня місія Ренсімена завершила свою діяльність. Вже після від'їзду з Праги Ренсімен висловився за передачу Німеччині Судетської області, а також інших чехословацьких областей, де переважало німецьке населення, за встановлення "місцевої автономії" для районів з німецьким населенням, тобто за розчленування Чехословаччини [6, с.448].

В свою чергу США, Велика Британія та Франція прикладали багато зусиль, щоб не допустити військового конфлікту між Німеччиною і Чехословаччиною і досягнути мирної передачі Судетської області Німеччині.

22 вересня відбулася зустріч Чемберлена і Гітлера. Мова йшла уже не тільки про Судетську область, але і про існування всієї Чехословаччини. Гітлер вимагав тепер не лише райони в яких німці становили більшість, але і області, в яких німців було значно менше. Крім того, було наголошено, щоб Чехословаччина задовольнила і територіальні вимоги Польщі і Угорщини. Чехословаччина мала б очистити всі ці області протягом найближчих днів. Поведінка Гітлера говорила про загрозу війни. Чемберлен добивався лише одного щоб Німеччина не розпочинала військових дій проти Чехословаччини. І робив він це саме за рахунок Чехословаччини [11, с.367]

Разом з тим, Німеччина впевнено реалізовувала свою зовнішню політику. Так, 24 вересня 1938 року в Празі був вручений німецький меморандум, де мова йшла про відділення Судетської області і проведення плебісциту в областях, де німецьке населення не складало більшості. Чехословацький уряд відмовився прийняти такі німецькі вимоги, а на чехословацьких кордонах з обох сторін війська вже були готові до бойових дій. Гітлер погрожував війною у випадку, якщо західні держави не змусять Чехословаччину капітулювати.

27 вересня по англійському радіо виступив Чемберлен. Він повторив слова Гітлера про те, що ніби приєднання Судетської області до Німеччини це останнє територіальна зміна в Європі і заявив, що необхідно зробити все, щоб "врятувати світ" [13, с.379]

Гітлер направив Великій Британії, Франції та Італії запрошення прибути наступного дня до Мюнхена, де відбудеться конференція. Про запрошення Чехословаччині мова зовсім не йшла.

А вже ЗО вересня 1938 року було підписано договір. Мюнхенська угода означала розчленування Чехословаччини і фактичне включення її основної частини в сферу впливу Німеччини. Німеччина отримала майже 1/5 території Чехословаччини і близько ¹Zi її населення. Німецький кордон проходив в 40 км від Праги. Ця угода забезпечила економічне і стратегічне зростання Німеччини [14, с.109].

Отже, можна зробити висновок, що в основу зовнішньої політики Німеччини другої половини 30-х років було покладено ідею повернення інтересів Німеччини на Сході та завоювання там життєвого простору. Це підтверджують і рядки з книги Гітлера "Майн Кампф", де він говорить: "Ми, націонал-соціалісти, призупиняємо вічне устремління німців на південь і захід Європи і повертаємо свій погляд на землі на сході [І. с.834].

Мюнхен вселив глибоку недовіру до західних союзників, бо, по суті, західні держави під прапором боротьби за мир пішли назустріч Гітлеру, погодившись на всі його вимоги. Якщо аншлюс з Австрією Гітлер провів прикриваючись референдумом, то окупацію Чехії фактично санкціонували "миротворці" Чемберлен і Даладьє, забувши про ті гарантії, що були надані Чехословаччині раніше. Своїми діями вони заохочували агресивну політику Гітлера й прагнули направити німецьку агресію на схід, і тим самим поставили мир перед небезпекою розв'язування Світової війни.

Розв'язання, таким чином "судетського питання" привело в черговий раз до зміни розстановки сил в Європі. Німеччина тріумфально повернулася до Європи й потім до забутої теми Балкан. По суті, Німеччина отримала плацдарм для уже великої війни.

Коли міністр закордонних справ Каміл Крофта, зломлений і обурений, повідомив ЗО вересня 1938 року послам трьох держав Великої Британії, Франції та Італії, про згоду свого уряду у відторгненні частини території Чехословаччини на користь Угорщини і Німеччини, він застережливо доповнив: "He знаю, чи матимуть користь від рішення, прийнятого в Мюнхені, ваші країни. Ta ми, звичайно, не будемо останніми, після нас постраждають й інші" [5, с. 206]. Ці слова стали пророчими. Гітлера зупинити вже було не можливо. Він, як звір, що відчув запах крові, беззастережно готувався до "європейського полювання". А Мюнхенська угода підвела риску під міжнародним порядком, який виник після Першої світової війни. Його мала замінити нова система, створена на основі договорів між країнами, які брали участь в мюнхенській змові. Але ця система так і не була створена. Світ і Європа все одно не уникнули війни, яка розпочалася 1 вересня 1939 року.

Список використаних джерел

1. Гитлер А. Моя борьба (Майнкампф). Ашхабат, 1992.1202 с.

2. Бобраков-Тимошкии А. Проект "Чехословакия": конфликт идеологий в Первой Чехословацкой республике (1918-1938), М., 2008. - 199 с.

3. Всемирная история. Канун Второй мировой войны. Т.2. Минск - Москва. 2000. - 265 с.

4. Дашичев В.И. Подготовка ко Второй мировой войне 1933-1939. М., 2005.524 с.

5. Дашичев В.И. Стратегия Гитлера. Путь к катастрофе. 1933-1945: Исторические очерки, документы и материалы: В 4 т. М.: Наука; 2005. т.1.

6. Европа между миром и войной. М., 1992.

7. Зорин А.В. Позиция США по Чехословацкой проблеме на Парижской мирной конференции // Международные отношения в XX веке. Киров, 2009. С.57-86.

8. История Германии. М., 2008. Т. 2. 672 с.

9. Лопухов Б.Р. Германский и итальянский фашизм на пути к войне // Европа между миром и войной 1918-1939 / Под ред. А.О. Чубарьяна. М., 1992.С. 20-56.

10. Ушаков А. Гитлер. Неотвратимость судьбы. М., 2007.558 с.

11. ФестИ. Адольф Гитлер. Путь наверх. Пермь, 1993. т.2. - 480 с.

12. Цветков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в1917-1945рр. - К., Либідь, 1997.

13. Ширер У Взлет и падение Третьего рейха. - М., 2010. Т.1.810 с.

14. Яровий В. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. - К., 1996.416с.

15. 15. DasAbkonmien von Miinchen. 1938. Tschechoslowakische diplomatisce Dokmnente 1937-1939. - Praha, 1968.

16. Fritz Peter Habel: Eine politische Legende: die Massenvertreibimg von Tschechen aus deni Sudetengebiet 1938/39. LangenMiiller, 1996, S.96.

17. Fuchs Gerhard. Gegen Hitler und Henlein. Der solidarische Kampf tschechischer und deutscher Antifaschisten von 1933 bis 1938. Berf, Rutten, Loening, 1961, 336 s.

18. Klaus Hildebrand: Das Dritte Reich. Oldenbowg Gnmdriss der Geschichte. Miinchen 1991, S.36.

19. Brugel J.W. Cesi a Nemci 1918-1938. Praha, 2006.

Размещено на Allbest.ru