Осип Маковей і процес формування української інтелігенції на західноукраїнських землях у кінці XIX - на початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Осип Маковей і процес формування української інтелігенції на західноукраїнських землях у кінці XIX - на початку XX ст.

Проскурняк В.П

На зламі XIX - XX ст. Російська та Австро-Угорська імперії вже не могли ефективно контролювати національно-культурні процеси та спрямовувати їх у русло денаціоналізації. Протистояти процесу денаціоналізації могла українська інтелігенція - сила, яка спроможна була б стимулювати культурний і освітній розвиток народу. Осип Маковей вважав, що українська інтелігенція - це та «верства нашої суспільності, в руки якої зложено дальший розвій і долю народу», яка має «велику задачу і роботу перед собою; вона відповідає перед історією за всяку свою недбалість; вона приготовляє будучність своїм наслідникам; вона нарешті і сама собі улекшує життя, дбаючи про красні обставини в краю» [20,с.1]. На його думку, тогочасні українські вчителі та письменники відігравали значну роль у вихованні та навчанні українського народу, впливали на формування національної свідомості українців, прививали любов до рідного слова. Саме тому Осип Маковей протягом життя намагався допомогти молодому поколінню українських письменників та вчителів.

Відсутність дослідження із зазначеної теми в українській історичній науці дало поштовх до поглибленого аналізу педагогічної, публіцистичної, редакторської та громадської діяльності Осипа Маковея. Серед наукових досліджень, що торкались вищезгаданих сфер його діяльності, слід зазначити праці, зокрема, Д.Лукіяновича «Осип Маковей. (Огляд 40-літньої літературної і громадської праці)» [18], В.Сімовича «Йосип Маковей» [35], Й.Кріля «Осип Маковей - борець за народну освіту» [15], О.Поповича «Осип Маковей - критик та історик літератури» [31]. Напрацювання попередніх дослідників містять чимало цінної інформації із зазначеної проблеми. Разом з тим, окремі питання вимагають більш детального вивчення. Відсутнє дослідження, яке б ґрунтовно розкривало роль діяльності Осипа Маковея в процесі формування української інтелігенції на західноукраїнських землях кін. XIX - поч. XX ст. Саме, ця проблема стала предметом дослідження. Мета статті - проаналізувати вплив публіцистики Осипа Маковея та його художніх творів на формування української інтелігенції; охарактеризувати його як педагога, який сприяв вихованню молодого покоління; розкрити зв'язок Осипа Маковея з відомими українськими діячами на зламі XIX - XX ст.; проаналізувати його ідеологічні погляди та просвітницьку діяльність.

Основною джерельною базою дослідження стали маловідомі наукові матеріали, а саме: документи відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника HAH У країни, Центрального державного історичного архіву У країни м. Львова та Центрального державного історичного архіву України м. Києва; матеріали з тогочасних газет («Буковина», «Руслан», «Діло»), журналів («Промінь», «Літературно-наукового вісника»). маковей публіцистика українська інтелігенція

Осип Маковей як редактор, публіцист опублікував на сторінках галицької та буковинської преси ряд статей та художніх творів, присвячених вихованню учнівської молоді, розвитку народних шкіл, завданням, що ставились перед тогочасним шкільництвом. Він стверджував: «Нашому молодому поколінню все треба товкти вчися, вчися! He лиш для хліба, ще більше, для власної освіти, для визволення. Ми терпимо через нашу безосвітність і безкультурність» [24,с.4]. На сторінках «Буковини» Осип Маковей акцентував увагу громадськості на рівень освіченості українського населення краю: «А що-ж казати про Буковину, про буковинських русинів? Одні виховували ся в таких школах, що й не чули руского слова; других учив такий учитель рускої мови, що сам нічого не знав; молодші знов уже знають дещо і з рускої історії і літератури, знають без похибки писати по рускі. Є старі, що виховували ся не тілько в школі, але й дома по-німецьки; є молоді, що вже мати і батько говорили з ними лише по рус- ки. Дуже а дуже ріжнородні люди щодо свого виховання і освіти» [25,с.2]. Слід зауважити, що австрійський уряд дозволяв викладати українську мову в школах, також розширити мережу початкових шкіл та середніх навчальних закладів на західноукраїнських землях. Безумовно, рівень знань випускників навчальних закладів залежав від фахової підготовки та національної свідомості учителя. У газеті «Буковина» у статті «Листи до читателів» Осип Маковей розкрив підготовку «русина-учителя ще з дав- ної школи», який «з-часта закидає по німецькії...тішить ся тим, що народ руский підносить ся і я вже певний, що для русинів вже не пропаде», але «свого власного народу не знає, про русинів за границями Буковини довгі літа не чував, рускої історії не вчив ся, руских повістей не читав», такий учитель «хоч би рад, а дітей своїх по руски не виховає, бо навіть не знає, як собі поступити, аби дитина ніколи в світі не знімчила ся, ані зволощила ся, тілько зістала до смерті рускою», тому потрібно було «таких русинів ще довго учити, коли русин є добрим русином, а коли тільки звичайним хлібоїдом» [25,с.2]. Також у «ріжних клопотах руского редактора» він охарактеризував фахову підготовку молодого вчителя, «далеко ліпшого русина», якому «вже не треба багато говорити, як і що; і се читав і се знає і тім чув і то собі запамятав - то вже що інакше, для такого не треба довго розписувати ся, він уже знає, що й до чого» [25,с.2]. Слід зауважити, що педагоги різного покоління здобували освіту в різних умовах. Молодий педагог навчався в період національно-визвольного руху, коли друкувались художня література та преса українською мовою, а для учителя старшого покоління таких умов ще не було виборено.

Виховання та навчання молодого покоління було не тільки тематикою публіцистики О.Маковея, але й художніх творів. Навколо видавництва Осип Маковей згуртував педагогів, які писали твори для дітей та статті на педагогічні теми. Серед них були Є.Ярошинська, І.Бажанський, І.Синюк, С.Ковалів... В основу сюжетів багатьох творів О.Маковея («Записки професора», «Година граматики», «Задача», «Образа честі», «Сердак») було взято ситуації з його педагогічної діяльності. Кожен з цих творів мав підтекст, який базувався на моральних цінностях. Український письменник часто зустрічався з учнівською молоддю. Михайло Рудницький у спогадах «Письменники зблизька» описав зустріч Осипа Маковея з учнями гімназії, що відбулася в 1908 р. у Бережанах. Бесіда була на різні теми: про стан та розвиток української літератури; про спільну працю його з Іваном Франком та Михайлом Грушевським у видавництві журналу «Літературно-науковий вісник»; про роботу редакції, що «нагадує потроху фабрику, де сировину очищується і переробляється, поки вона не стане придатною для загального вжитку» [34,с. 138]; про перші літературні проби, при яких треба вчитися «відрізняти шкаралупу від того, що вона закриває...» [34,с.138-139]. Пізніше М.Рудницький писав: «...Маковей почав довгий виклад на теми, які і сьогодні хвилюють молодих авторів. І не одне кинене ним зауваження глибоко запало нам у душу і стало спонукою до дискусій, які тяглись у нашому гуртку, під час перерв між заняттями на наших прогулянках протягом довгих місяців» [34,с. 139]. Безумовно, такі зустрічі були важливою подією в житті учнівської молоді.

Осип Маковей не тільки привертав своїми статтями громадськість до освітянських проблем, але й віддав частину свого життя педагогічній діяльності. Протягом 1899 - 1910 pp. він працював учителем української мови та літератури в Чернівецькій учительській семінарії з німецькою мовою навчання, про яку писав: «...Ce справді не одна школа, а ціла педагогічна фабрика з різними школами під одним дахом, одним зарядом. У великім, досить вигіднім будинку посеред садів були до осені 1909 р. з одного боку хлопяча школа вправ, два приготовляючі курси і чотири роки мужеського семінара, а з другого боку дівоча школа вправ і приготоляючі курси та жіночий семінар,... а є ще тут і фребелівська школа, де виховує ся щороку по 40 дітей, а практикує все з кільканадцять кандидаток» [27,с.20]. Пізніше, про початок своєї педагогічної діяльності він писав в автобіографії: «Я взяв ся до учительської праці і радо та богато причинив ся до рівня науки української мови в сій школі» [17,с.237]. У цьому закладі Осип Маковей самоутвердився на педагогічній ниві. Захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії у Чернівецькому університеті в 1901 р. дав право стати О.Маковею «провізоричним» головним учителем (асистентом - В.П.). Робота в семінарії, напевно, надихнула Осипа Степановича до написання праці «Три галицькі граматики» з історії української філології першої половини XIX ст. А в лютому 1903 р. Наукове товариство ім. Шевченка обрало його своїм «дійсним членом філологічної секції», що підкреслювало високу оцінку його діяльності. Проте це не дозволило посісти посаду головного вчителя. Тільки після складання вчительського іспиту в 1905 р. Осип Маковей одержав право бути головним учителем. Ці події чітко простежуються в його листах до Михайла Грушевського: «Цілий сей рік мені зійшов на тім, що я приготовляв ся до гімназійного іспиту і нарешті здав його...» [7, арк.77] А вже майже через рік писав: «Мене тяжка служба у семінарії так прибиває і стільки бере часу, що я вже поклав хрестик на всю мою літературну діяльність і рад буду, коли хоч оттаку кореспонденцію видам. «Зійшов на професора», як казав колись д.Франко про таких, як я. Справді «зійшов»...» [7,арк.79]. Паралельно Осип Маковей викладав в Чернівецькому університеті. За архівними даними, протягом 1907 - 1910 pp. був лектором української мови на філософському факультеті [6,арк.25-27].

Після появи статті О.Маковея «Листи з Буковини» в газеті «Громадська думка», на сторінках різних періодичних видань було опубліковано ряд виступів проти нього. У цей же час загострилися стосунки педагога з буковинськими національно-культурними діячами. Вищезгадані події вплинули на його рішення покинути Буковину. На сторінках «Каменяра» в статті «Проф. др. Осип Маковей» з підписом «вдячний бувший ученик» (за словами Й.Кріля автор статті Іларій Карбулицький) було висловлено слова вдячності: «В глибокім зрозумінню всіх заслуг д.Маковея, які він положив для буковинської України і з тугою бажаємо з цілої душі, що він забув ті - часом і дуже гіркі досвіди, які довело ся єму на Буковині від часу до часу збирати, і які почасти прогнали єго з Буковини, а щоб полишили ся в єго душі тільки гарні спомини. Бажаємо також, щоб він не забув і на далі за Буковину, і на єї потреби під оглядом літературним, які він так добре розумів» [10,с.5]. У Центральному історичному архіві міста Львова зберігаються тексти пісень «Збудилась Русь» та «Промова козака К.Купчанка ім. тов. «Запороже» з «прощального комерсу в честь ц.к. професора др. Осипа Маковея», що відбувся 29 жовтня 1910 р. у місті Чернівці [5,арк.38-39].

Восени 1910 р. О.Маковей переселився в Галичину. У Львівській жіночій учительській семінарії з польською мовою навчання він працював викладачем української мови та літератури. У цьому закладі продовжував прививати своїм учням любов до рідного слова. «Від професора Маковея в семінарії ми вперше почули живе, щире слово про Котляревського, Шевченка, Франка, Стефаника та інших письменників. Нам ніхто раніше не говорив про те, що «так вічно не буде», що прийдуть часи, коли всі будуть мати однакові права... - згадувала свого викладача, колишня його учениця, П.Сімовичева. - Всі ми нетерпляче ждали години української літератури. Професор Маковей ніколи не вимагав, щоб ми вивчали тільки дати, прізвища, імена персонажів художніх творів, а говорив про вдумливе вивчення художніх творів, радив виписувати зразки пейзажів з творів Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, цитати з віршів Шевченка, Лесі Українки та інших. Заохочував писати вірші, нариси, оповідання. Нам, українкам, давав завдання на вакаціях записати пісні свого села, описати сватання, весілля тощо» [14,с.31].

У цей час політична діяльність О.Маковея, його фейлетони та гуморески в періодичній пресі не були до вподоби його львівським політичним противникам. Напружена атмосфера, цькування письменника стали поштовхом до його бажання покинути Львів. Він порушив клопотання перед Шкільною радою про перевід до семінарії в Заліщиках. З приводу побутових умов Заліщинської учительської семінарії він в листі до О.Барвінського, від 12 серпня 1912 p., писав: «Був у Заліщиках, подивити ся. ... Будинок семинарії (а властиво будинки, бо їх є 3) кличуть о пімсту до неба. Комнати низкі, вікна на метер від землі, вогкість, стухлина, холод каміне. Бібліотека спісніла, в однім з кабінетів я бачив правдиве живе муравлисько, як в лісі, - з кілька метрів мурашок! Зрозуміти годі, як держава має лице так нівечити людську молодіж і учителів...» [ 1 ,арк. 131 ]. О.Маковей не зважив на умови і в травні 1913 р. був переведений на вакантну посаду директора учительської семінарії в містечку Заліщики (тепер Тернопільська область). Тут він швидко завоював авторитет місцевої громади. Директорові вдалося роздобути нове приміщення для семінарії, про що він писав: «Від грудня 1913 р. полегшало - і я і школа живемо вже в кращих будівлях, сухих і ясних...» [ 1,арк. 152]. Для дітей із бідних сімей він домігся відкрити інтернат, за що одержав прихильність з боку викладачів та учнів. Про своє директорство та про тогочасну свою літературну діяльність Осип Маковей, в листі до Олександра Барвінського, писав: «Коротко сказати: не святі горщики ліплять, більша штука бути, добрим учителем, ніж директором, хоч - що правда директура забирає більше часу, ніж учителювання, через те і я замовк і лежав «облогом» як запущене поле» [ 1,арк. 1431. Ta налагоджене життя перервала Перша світова війна. «Чотири роки без трьох тижнів» на війні негативно вплинули на його здоров'я, а враження стали основою його творів воєнного та повоєнного періоду. У листі до дружини Ольги від листопада 1915 р. Осип Маковей писав: «Я найрадше жив би тепер на якімсь хуторі близько міста і на якімсь малім господарстві, щоб убігти від крику політичного і воєнного світа та жити природно і успокоїти нерви. ... Війна навчила мене (і очевидно доказ того), що до житя поправді дуже мало треба (а до смерті ще менше)» [2,арк.ЗО].

Після демобілізації з війська він повернувся до Заліщиків, де на нього чекали дружина та донька. Осипу Маковею було запропонувано посаду «завідуючого всіма середніми школами Подільської губернії», але він відмовився. Своє рішення він прокоментував так: «Гарна і добра платна посада, дуже важна, непевна, бо московське чиновництво, чим може, тим гонить українців. А мені ризикувати годі, за старий уже» [3,арк. 165].

О.Маковей залишився працювати директори семінарії в Заліщиках. Він хотів реорганізувати навчальний заклад, «щоби і жіночій молоді дати нагоду до освіти, бо повоєнна приватна жіноча семінарія не могла самостійно удержатися» [13,с.2]. Директор семінарії надіявся відкрити промислову школу в Заліщиках, що входило в плани Українського педагогічного товариства, та, на жаль, не судилося Осипу Маковею реалізувати цей проект, завадила хвороба. Складним був повоєнний період у його житті, адже Східна Галичина ввійшла до складу Польщі, яка вела дискримінаційну політику щодо українців. «Несолодкою була його доля серед нових обставин. Він мусів як директор українець (як я це чув в по сторонніх та віродостойних уст, бо він сам не жалівся) терпіти чимало колючок, не згадуючи вже про ревізії і арешт, спричинений доносом, і це відчай відривало не замітно, але постійно його здоров'я» [ 13,с.2] - згадував Д. Коренець в «оповіданні очевидця» на сторінках «Діла». О.Маковея ніколи не покидали переживання за майбутнє його випускників, про що писав Д.Коренець: «Багато журби причиняла йому також доля його учеників. Він бачив, що семинаріальна матура не дає хліба. Багато його учеників опинилося на посадах по найбільш запалих кутах західної і північної Польщі. Tа останніми часами і там же стало для них місця. Це було предметом його журби. Він думав про те, куди би скерувати молодь, особливу ту, яка рік-два повчиться і застогне, а потому в неї по його вислову «ні пан ні Іван» [13,с.2].

Слід зауважити, що Осип Маковей як педагог, який мав «лагідну вдачу, спокій, любов до молоді, любов до предмету, ініціативу, незвичайну розважність, велику точність, справедливість» [35,с.372], зумів посіяти зерно любові до рідного слова. Серед його випускників були українські письменники: Данило Харов'юк, Іларій Карбулицький, Сергій Канюк... З почуттям вдячності згадував свого викладача їларій Карбулицький: «З єго учительської діяльності! треба піднести ту єго прикмету, що д.Маковей, вступивши до учительської служби, вмів, як не може бути красше «відшукувати» між своїми учениками здібних хлопців, з яких - як се він не раз казав - дасть ся щось зробити і які зможуть своїй рідній землі послужити... He одного цікавого і талановитого русначка, ...вратував д.Маковей перед цілковитим знімеччинєм у той спосіб, що зумів у питомий єму ввічливо-батьківський спосіб заінтересувати до української літератури і збудити в нім любов до рідного слова» [ 10,с.5]. Перші літературні проби Сергія Канюка припадають на період навчання у семінарії. У 1901 р. газета «Буковина» видрукувала його оповідання «Варварка» і «Фонетика», а згодом ім'я все частіше з'являлося і в «Буковині», і в «Літературно-науковому віснику». Поважному наставникові і другові Сергій Канюк у квітні 1902 р. з Старих Мамаївців писав: «Прямую шляхом, Ви показали мені його, я ж був Вашим школярем і - серцем повіки останусь вдячним за те, що справили на добру дорогу» [8,с.23].

Осип Маковей як редактор, критик, відомий громадський і культурний діяч допоміг багатьом тогочасним молодим українським письменникам. Його сучасник Василь Сімович з цього приводу писав: «Доволі переглянути два річники дневника «Буковина» з 1896 і і897 p., щоб переконатися, скільки нових письменників «однайшов» Маковей, скільки праці вкладав у редакцію їхніх творів, скільки вказівок давав він письменникам, що вперше пробували свого пера в «Буковині», скільки талантів відігрівав він із покритої пилом архівної теки «Буковини», де містилися твори молодих авторів, що даремно, нераз роками, чекали хоч би звістки про долю чи не першого виливу їхнього серця, чи не першого дарунку, їхньої фантазії...» [35,с.372].

«Особистість Осипа Маковея відіграла свою незлу роль в мене як письменниці» [11,с.218] - писала Ольга Кобилянська в автобіографії. Редактор «Буковини» розумів реалії тогочасного суспільного життя на Буковині, які впливали на становлення літератури як соціокультурного явища, про що писав: «Німецька культура, яка здавна панує на Буковині, і політичне верховенство волохів надовго здержали там розвій руської інтелігенції... Серед тяжких для русинів обставин на Буковині Ольга Кобилянська могла дуже легко стати німецькою писателькою, а не руською...» [32,с.44]. Розуміння цього стало однією з причин, що спонукало його залучити талановиту письменницю, яка писала більше німецькою, ніж рідною мовою, до українського часопису. О. Маковей вказував на недоліки, які слід було «гірській орлиці» обов'язково викорінювати: «Злі, передовсім, мова і стиль - треба їх поправити...» [32,с.34]. Його перу належить перші рецензії на твори О.Кобилянської, перший її літературний портрет, а також друкував на сторінках «Буковини» та «Літературно-наукового вісника» її твори.

При сприянні Осипа Маковея через буковинську пресу увійшов в українську літературу такий видатний майстер, як Марко Черемшина, який назвав себе у листі до О.Маковея «буковинським гуцулом». Адже в 1896 році було надруковане перше оповідання Івана Семанюка «Керманич», підписане під псевдонімом Марко Черемшина, що відтоді так і лишився його літературним ім'ям. Згодом у «Літературно-науковому віснику» Осип Маковей виступив із рецензією на цикл творів «Листки», в якій писав: «В них Черемшина намагається підійти під лад теперішніх модерністів: фантазує, символізує, старається описати такі ніжні речі, як ледові квіти, і часом попадає у надмірну і майже нездорову чутливість» [ 16,с.49]. Критик радить молодому письменнику «заправляти свій талант на живих подіях, але не заморожених фіалках та ледових квітах» [16,с.48]. Саме «редактор з-над синього Прута» підштовхнув учителя Івана Бажанського до літературної праці, і на період його редакторства, припала творча активність молодого письменника. Завдяки йому дебютував Іван Синюк, автор чудових ліричних творів збірки «Образки з життя і природи», що ними захоплювався чеський дослідник Ф.Ржегорж.

О.Маковей розпочав публікацію творів адвоката Андрія Чайковського. Пізніше він охарактеризував молодого письменника так: «...Чайковський має те, чого бракує багатьом сучасним письменникам: хист спостерігача і зацікавлення до людей, яких бачить. Він має неоціненний дар - здоровий розум. Він - оповідач, себто людина, яка знає багато життєвих пригод і оповідає їх так, що загострює нашу увагу» [34,с. 140]. Твори Тимотея Бордуляка вийшли у світ завдяки Осипу Маковею, який підштовхував молодого священика писати, незважаючи на його важкі умови життя, які часто губили талановитих письменників. Газета «Буковина» стала «літературною орбітою» для Василя Стефаника, що стало підставою Лесі Українці зарахувати його до «буковинського тройзілля». А Ольга Кобилянська називала Василя Стефаника галицьким Федьковичем, бо «ніхто з наших письменників не має такі струни при своїй арфі, як Ви ... ну, а єси я помиляюся, так се мій гріх ... я дуже Вами навіть горджуся ... ви пішліть мені свої новелки конечно, я їх хочу в себе мати» [12,с.368]. Отже, в середовищі молодих письменників панувала підтримка один одного. Вражений «знаменитою обсервацією», виявленою Стефаником у новелах, надісланих в «Літературно-науковий вісник» у 1898 р., Осип Маковей вважав їх «сирими шкіцами» і радив глибше «обробляти і шліфувати» свої твори. Безперечно, Осип Маковей - «ювелір» творчості багатьох літературних імен, без яких сьогодні важко уявити українську літературу. Він як редактор, критик, педагог виплекав цілу плеяду талановитих українських письменників, за короткий період редакторства в «Буковині» та співредакторства в «Літературно-науковому віснику», за час своєї педагогічної діяльності.

О.Маковей був також активним учасником політичного життя Буковини, про що в автобіографії писав: «Безцеремонний був народ - ті наші політики і їх прихвостні-кадильники. Я воював з ними і - як мені й досії здаєть ся - боронив розумну справу: організацію знизу, селян та учительства» [17,с.238]. Слід зауважити, що громадський діяч своєю публіцистикою та діяльністю спонукав учителів до участі в політичному житті Буковини, зокрема, до участі в радикальній партії на Буковині. У «листі до товариша-учителя на Буковині», що був опублікований на сторінках «Буковини» у 1909 р., Осип Маковей розкрив «куди дівала ся за 60 років політики наша енергія і праця на Буковині». Він вважав, що «учителі-радикали», які входили до складу партії, якщо вони «справді прихильниками радикальних ідей» і «радикали з переконання» то повинні «перш усего перестудіювати докладно цілу історію української політики в нашім краю», «розділити в чім лежить вина нашого політичного застою - чи в лихій тактиці, чи в злій волі наших політичних проводирів» [20,с.2]. Адже тогочасні буковинські вчителі становили «майже цілу нашу інтелігенцію», що «по своїм силам піддержує українську справу так, як то й належиться» [9,с.ЗО]. He можливо залишити поза увагою активність педагога в українських педагогічних товариствах, зокрема, в Українському педагогічному товаристві та «Руській школі» ( з 1908 р. «Українська школа»). Ці товариства займалися питаннями розвитку шкільництва, реформуванням навчальних закладів, надавали моральну та матеріальну підтримку вчителям.

Будучи директором семінарії в Заліщиках, О.Маковей проводив для педагогів в Кам'янець-Подільському лекції на тему «Розвиток національної української думки» [4,арк.8]. А в листі до Кирила Студинського, від 22 грудня 1918 p., він писав: «Просили з лекціями на учительській курси. Цікаво було там подивити ся. Учителів і учительок було коло 350, крім них ще коло сотні вільних студентів... я «читав» про мову українську літературу і мав практичні лекції. Видко, мої лекції подобали ся, бо по них не раз і плескали в руки і співали «Заповіт» (по лекції про Шевченка) або наші пісні патріотичні, а при кінці, як у нас пишуть, оваціями не було «кінця»... Ci учителі - се вже готові українці, їх не треба навертати на наш бік, але достає їм кріпких основ для їх свідомості і тут курси українознавства справді потрібні» [3,арк.165]. Педагог в своєму житті декілька разів змінював місце проживання, але це не заважало йому зробити немалий внесок у формування національної свідомості української інтелігенції.

Осип Маковей відноситься до когорти особистостей, які стимулювали культурний і освітній розвиток народу. «Він ніколи не відпихав від себе тих, що тільки починали писати, але навпаки він старався притягнути їх до себе й тішився, коли міг і комусь з талантів подати свою конечну руку... Tаким своїм культурним та людяним поступуванням він заохочував українців до думання й творення» [33,с.2] - так, було охарактеризовано Осипа Маковея на сторінках журналу «Самостійна думка». Він своєю різноплановою діяльністю прививав любов до рідного слова, допомагав молодій генерації українських письменників та вчителів. Діяльність та творчість

О.Маковея завжди була пронизана ідеєю прищепити національну свідомість українській інтелігенції. Він сподівався на її кращу долю і в статті «Замки на леді», що була опублікована в 1922 р. в журналі «Промінь», писав: «Національне виховання, українська свідомість, защеплена в молодіжі і в народі, це таке добро, що його й знівечити не можна й воно скорше чи пізніше виведе суспільність на власну широку дорогу» [33,с.48].

Список використаних джерел

Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника HAH України. - Ф. 11. - Од.зб. 1803. - 128 - 165 арк.

Там само. - Ф. 66. - Од.зб. 5. - 34 арк.

Центральний державний історичний архів України, м. Львів. - Ф. 362. - On. 1. - Спр. 349. - 191 арк.

Там само. - Ф. 386. - Оп.1. - Спр. 10. - 9 арк.

Там само. - Ф. 386. - On. 1. - Спр. 2. - 39 арк.

Там само. - Ф. 386. - On. 1. - Спр. 18. - 27 арк.

Центральний державний історичний архів України (м.Київ) Ф. 1235. - Оп.

- Спр. 622. - 191 арк.

Василиненко П. Слово полум'яного борця. [Про С.І.Канюка] / Петро Василиненко. - Ужгород: Карпати, 1977. - 135 с.

Гарас М. Ілюстрована історія товариства «Українська школа» в Чернівцях 1887 - 1937: Пропам'ятна книжечка, видана з нагоди 50-х роковин існування цього товариства / Микола Гарас Микола Гарас. - Чернівці, 1937. - 147 с.

Карбулицький І. Проф. др. Осип Маковей / Іларій Карбулицький // Каменярі. - 1910. - № 21. - С, 4 - 6.

Кобилянська О. Слова зворушеного серця: Щоденники; Автобіографії; Листи; Статті та спогади // Упоряд., передм. Ф.П. Погребенника / Ольга Кобилянська. - Київ: Дніпро, 1982. - 359 с.

Кобилянська О. Твори: В 5 т. / Ольга Кобилянська - Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1963. - Т. 5. - 767 с.

Коренець Д. Недуга, смерть і похорони Осипа Маковея. (Оповідання очевидця) / Д.Коренець // Діло. - 1925, 3 вересня. - Ч. 195. - С. 2 - 3.

Кріль Й. Осип Маковей. (До 100-річчя з дня народження) / Йосип Кріль. - Київ: Знання, 1966. - 45 с.

Кріль Й. Осип Маковей - борець за народну освіту / Йосип Кріль // Радянська школа. - 1957. - № 9. - С. 63 - 65.

Лесин В. Марко Черемшина / В. Лесин. - Київ, 1974. - 124 с.

Лукіянович Д. Автобіографія О.Маковея / Денис Лукіянович // Літературно-науковий вісник. - 1925. - Т. 88. - Кн. 11. - С. 230 - 240.

Лукіянович Д. Осип Маковей. (Огляд 40-літньої літературної і громадської праці) / Денис Лукіянович // Літературно-науковий вісник. - 1925. - Т. 87. - Кн. 7 - 8. - С, 267- 275.

Маковей О. Замки на леді / Осип Маковей // Промінь. - 1922. - С. 45 - 48.

Маковей 0.60 років політики. (Лист до товариша-учителя на Буковині) / Осип Маковей // Буковина. - 1909, 31 березня. - С. 1 - 2.

Маковей О. Res Ruthenicae / Осип Маковей // Буковина. - 1897,17 (29) жовтня. - С. 1.

Маковей О. До книжки! / Осип Маковей // Каменярі. - 1909, 10 травня. -С,1- 2.

Маковей О. Життя і письменства. (Наш поспіх у зрості кількості. Яка користь може бути з того? В чім ми не спішимо ся? Угорсько-руські просвітителі. Еманципація нашого жіноцтва. Руський театр у Львові) / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. - Т. 1. - 1898. - Кн. 1 - С. 98 - 106.

Маковей О. Критичні думки (Лист до одної співробітниці «Проміня») / Осип Маковей // Самостійна думка. - 1931. - № 2. - С. 4 - 5.

Маковей О. Листи до читателів. (Ріжиі клопоти руского редактора) / Осип Маковей // Буковина. - 1897, 21 січня (2 лютого). - С. 1 - 2.

Маковей О. На громадській службі. / O обороні правди і честі / Осип Маковей. - Львів. - 1911. - С. 89 - 99.

Маковей О. Реформа учительського семінара в Чернівцях. // Наша школа. - 1910. - Річ. 2. - С, 20 - 23.

Маковей О. Світла й тіні [Про национальну свідомість Русинок і народні строї] / Осип Маковей // Зоря. - 1895 - № 2. - С. 38 - 40.

Маковей О. Три галицькі граматики (Іван Могильницький, Йосиф Левицький і Йосиф Лозинський) / Осип Маковей. - Львів: Накладом Наукового товариства ім. Шевченка. - 1903. - 58 с.

Погребенник Ф. Письменник, педагог, громадський діяч / Федір Погребенник // Радянська школа. - 1957. - № 9. - С. 59 - 63.

Попович О. Осип Маковей - критик та історик літератури / Олександр Попович. - Чернівці: Рута, 2001. - 145 с.

Ольга Кобилянська в критиці та спогадах // Упоряд. та приміт. Ф.П. Погребенника, O.K. Коваленко, Е.М. П анчука, В.Я. Піскалової; Вст. ст. Ф.П. Погребенника. - Київ: Держлітвидав України, 1963. - 560 с.

Осип Маковей і Буковина // Самостійна думка. - 1931. - № 2. - С. З - 4.

Рудницький М. Письменники зблизька. (Спогади) / Михайло Рудницький. - Львів: Книжково-журнальне видавництво. - 1958. - С. 137 - 156.

СімовичВ. Йосип Маковей. Праці у двох томах. Том 2: Літературознавство. Культура. / Упорядкування Л. Ткач, О. Івасюк за участю P. Пилипчука; передмова Федора Погребенника. / Василь Сімович. - Чернівці: Книги - XXI. - 2005. - С. 366 - 373.

Размещено на Allbest.ru