М.П. Дашкевич: особистість, наукова та педагогічна спадщина вченого

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94 (477) "1852/1908"

М.П. Дашкевич: особистість, наукова та педагогічна спадщина вченого

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чуткий Андрій Іванович

Київ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор УЛЬЯНОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ІРИНАРХОВИЧ, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник МАТЯШ ІРИНА БОРИСІВНА, директор Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України;

кандидат історичних наук, доцент ПАЛІЄНКО МАРИНА ГЕННАДІЇВНА, доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться 20 січня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розіслано 18 грудня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

АНОТАЦІЇ

Чуткий А.І. М.П. Дашкевич: особистість, наукова та педагогічна спадщина вченого. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

Дисертація присвячена всебічному дослідженню особистості та наукової діяльності М.П.Дашкевича (1852-1908). Реконструюється внутрішній світ, приватне й публічне життя Дашкевича та вплив означених факторів на характер і зміст його наукових студій. Досліджено головні моменти професійної кар'єри вченого, викладацьку діяльність професора та окреслено коло його учнів.

Ключові слова: М.П.Дашкевич, Київський університет, українська історіографія, історія літератури, Історичне товариство Нестора-літописця.

дашкевич науковий учений викладацький

Чуткий А.И. Н.П. Дашкевич: личность, научное и педагогическое наследие ученого. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена всестороннему изучению личности и научной деятельности Н.П.Дашкевича.

Место рождения (с. Бежево Житомирского уезда Волынской губ.) и социальное происхождение (из семьи украинского православного священника) способствовали формированию украинской самоидентификации Дашкевича. Однако, в результате особенной осторожности и определенной слабости натуры, он вынужден был в дальнейшем скрывать свою национальную позицию под “общероссийской” оболочкой. Подобная раздвоенность позиции и попытки скрыть свои истинные убеждения прослеживаются и в ряде других принципиальных вопросов. Последнее достигалось путем отведения практически всего активного времени сначала на учебу, а затем - на преподавательскую и научную деятельность. И все же, при всей углубленности Дашкевича в науку, не она была определяющей сферой его жизни. Главным образом изменения в личной жизни влияли на интенсивность и идейную направленность его научных работ и лекционных курсов. Подчеркнем также, что личная жизнь и научная деятельность Дашкевича рассматривались на общем фоне профессорско-преподавательской корпорации Университета Св. Владимира и в целом - научных кругов Киева кон. XIX - нач. XX в. Тоесть, Н.П.Дашкевич изучается как субъект исторического процесса. В основе исследования - личность Дашкевича во всех ее проявлениях и социокультурной системе, что позволяет “вписать” личность и ее деятельность в общую картину жизни Киева и Украины указанного времени. А это обуславливает общую специализацию диссертационного исследования рамками специальности “история Украины”. Таким образом, научная деятельность была второй, хотя и не менее важной (в особенности для современной науки) по значению, сферой жизни Н.П.Дашкевича. Она начала формироваться еще в студенческие годы (1869-1873 гг.). После подготовки к профессорскому званию (1873-1876 гг.) Дашкевич с 1877 г. приступил к профессиональной научной деятельности, которая была неразрывно связана с его преподавательской работой в киевском Университете Св. Владимира (1877-1907 гг.). Причем Н.П.Дашкевич первоначально сформировался как историк, будучи учеником В.Б.Антоновича, который сориентировал его на изучение древнеукраинской истории. Однако в дальнейшем Дашкевич вынужден был переключиться на изучение западноевропейских литератур, поскольку именно по этой специальности тогда открылась вакансия в университете и Дашкевич воспользовался ею, подстегиваемый не только возможностью интеграции в университетскую профессорскую корпорацию, но и сложным материальным положением. Несмотря на это, и в дальнейшем Дашкевич остался в первую очередь историком, что подтверждается как характером его литературоведческих исследований, так и тем, что именно в сфере истории им были созданны особенно ценные труды и выдвинуты новые оригинальные теории. Следует констатировать, что на современном этапе научное наследие Дашкевича является малоизвестным, кроме того не все из его научных разработок были завершены и дошли до нашего времени (в частности, утеряна рукопись капитального трехтомного труда по истории Южной Руси). Тем не менее, и опубликованной части научного наследия Дашкевича вполне достаточно, чтобы причислить его к плодовитым деятелям украинской исторической науки, литературоведения и фольклористики. Его научные труды являются значительным приобретением отечественной науки и сохраняют свое научное значение и актуальность до сих пор. Преподавательская деятельность Н.П. Дашкевича была продолжением его научных трудов и имела две составляющие - работа в Университете Св. Владимира и на Киевских ВЖК, при этом определяющее значение имела работа в университете, которому Дашкевич посвятил всю свою жизнь. Отметим, что уже к концу XIX в. Н.П.Дашкевич приобрел репутацию выдающегося специалиста по южнорусской истории, литературе и фольклористике. Именно с личностью Дашкевича было связано научное становление преподавания предмета истории западноевропейских литератур в Университете Св. Владимира, а также подготовка специалистов в данном направлении, которые, будучи учениками Дашкевича, продолжили развитие этой дисциплины и в советское время, что способствовало сохранению традиции и беспрерывности процесса развития историко-филологического образования в Киевском университете.

Ключевые слова: Н.П.Дашкевич, Киевский университет, украинская историография, история литературы, Историческое общество Нестора-летописца.

Chutkiy A.I. M.P. Dashkevich: the scientist's personality, scientific and pedagogical heritage. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree by speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2003.

The thesis is dedicated to the comprehensive studying of M.P. Dashkevich's personality and scientific activity (1852-1908). Dashkevic's inner life, his private and public life and influence of the mentioned facts on the character and the metter of the scientific investigations are restored. The main moments of the scientist's professional career, the professor's teacher's activity are investigated.

Key words: M.P. Dashkevich, Kyiv University, Ukrainian historiography, History of literature, historical society of Nestor-chronicler.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг - 238 сторінок. Робота складається із вступу, трьох розділів (12 підрозділів), висновків, переліку скорочень, списку джерел і літератури (49 сторінок, 490 позицій) та додатків.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Задля кращого осмислення історичних процесів на вивчення заслуговують не лише особистості визначних вчених-істориків на кшталт М.С.Грушевського чи В.Б.Антоновича, але й інші персоналії, які також зробили важливий внесок у розвиток історичної науки, проте в силу різних причин були забуті чи відсунуті на другий план іншими особистостями. Натомість діячі “другого ряду” є особливо цінними для вивчення, оскільки саме вони відображають загальне тло своєї корпорації. Відповідно, лише через вивчення подібних особистостей, у різних вимірах їх життєдіяльності, стає можливим відтворення розвитку певної соціальної групи і загального контексту історичного періоду, у якому ця особистість існує. До подібних осіб належить і М.П.Дашкевич.

Можливість через реконструкцію особистості Дашкевича розширити знання про професорсько-викладацьку корпорацію Університету Св. Володимира і київського кола вчених другої пол. XIX - поч. XX ст. загалом також є беззаперечним доказом на користь всебічного вивчення цієї персоналії. До того ж, дослідження наукової спадщини Дашкевича сприяє актуалізації в українській історіографії творчості ще одного талановитого її представника, котрий суттєво збагатив новими ідеями й інтерпретаціями вітчизняну історичну науку та літературознавство. Тобто, М.П.Дашкевич досліджується як суб'єкт історичного процесу.

Об'єктом дослідження є особистість українського вченого-історика, фольклориста і літературознавця другої пол. XIX - поч. XX ст., професора Університету Св. Володимира Миколи Павловича Дашкевича. Причому, особистість Дашкевича вивчається в усіх її проявах, що піддаються реконструкції, та в соціально-культурній системі, що дозволяє включити цю особу та її діяльність в загальну картину життя Києва і України означеної доби.

Предметом дослідження є наукова і викладацька діяльність М.П. Дашкевича, а також ті аспекти його приватного і публічного життя, котрі можна відтворити на основі наявного комплексу архівних та опублікованих матеріалів.

Стан наукової розробки теми. Початок дослідження наукової спадщини М.П. Дашкевича можна пов'язувати з виданням у 1906 р. збірки з нагоди ювілею його наукової діяльності.

У 1908 р., після смерті М.П. Дашкевича, Історичне товариство Нестора-літописця видало окремий випуск своїх “Чтений”, що містив спогади колег і учнів вченого. В “Известиях” РАН у 1908 р. було вміщено статтю-некролог О.О. Шахматова, присвячену пам'яті Дашкевича як вченого-академіка з акцентуванням уваги на необхідності залучення до наукового обігу неопублікованої частини його творчої спадщини. Аналогічну спрямованість мала і некрологічна стаття М.М. Сперанського. У 1908 р. вийшов і окремий некролог, написаний найближчим товарищем М.П. Дашкевича Т.Д. Флорінським. Дещо різниться за стилем та ідейною спрямованістю некролог, опублікований М.С. Грушевським.

Після 1908 р. - “доби некрологів” й понині до особи Дашкевича та його творчості не було виявлено жодної спеціальної уваги у наукових колах як Росії, так і України. Виняток становить стаття М. Лабуньки 1993 р., в якій стисло розглядається науковий шлях Миколи Дашкевича у контексті Київської історичної школи, а також кілька заміток сучасного дослідника Волині М.Ю. Костриці, який звертається до особистості М.П. Дашкевича в контексті регіональної історії. Нещодавно була захищена дисертація Г.А. Александровою, що стосується літературознавчих студій М.П. Дашкевича. Цікаво, що Александрова визнає тяжіння Дашкевича до історизму у його літературознавчих працях. Цими дослідженнями і вичерпується перелік розвідок, присвячених М.П. Дашкевичу.

Названі малочисельні публікації базувались переважно на спогадах сучасників Дашкевича, створених одразу ж після смерті вченого, а тому перейнятих панегіричним настроєм, і, відповідно досить суб'єктивних, без достатнього підкріплення архівними матеріалами. Як наслідок - уривчастість повідомлень, слабкий аналіз не лише життєдіяльності, але навіть творчої спадщини Дашкевича, багато неточностей, невірних інформацій і навіть грубих помилок.

Своєрідною була і доля Дашкевича у різного роду енциклопедичних та довідкових виданнях, котрі за браком спеціальних публікацій доводиться включати до історіографії досліджуваної теми. Якщо у дореволюційний період ім'я Дашкевича потрапило до енциклопедичних словників, як ім'я російського вченого-історика та літературознавця, то радянські енциклопедичні видання хоча і згадували його (називаючи російським, а вже потім і українським вченим), але виключно як літературознавця. Замовчувались історичні праці Дашкевича, які і за поглядами, і за тематикою були переважно українськими. Подібна оцінка через свою тривалість і відсутність заперечень набула статусу традиційної.

Лише на еміграції видавці “Енциклопедії українознавства” віднесли Дашкевича до представників української науки та культури і присвятили йому стислу замітку. В ній перераховано головні праці Дашкевича, а його самого кваліфіковано, як українського історика і літературознавця. Однак, хоча цим і було покладено прецедент, проте коротка замітка в емігрантському (нині перевиданому в Україні) виданні не здатна вплинути на вирішення питань про те, якій саме культурі - українській чи російській - має належати ім'я цього вченого і яка сфера його наукової діяльності була домінуючою. Лише комплексне використання актуалізованого (опублікованого) й неактуалізованого (архівного) блоків джерел дозволяє глибше зрозуміти й висвітлити особистість і наукову спадщину Дашкевича.

Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності даної теми. Ставилось за мету комплексно дослідити особистість і наукову діяльність Дашкевича та виявити причинно-наслідкові зв'язки між цими двома сферами буття, еволюцію тематики його наукових досліджень, викладацьку діяльність та участь у роботі різних наукових інституцій. У відповідності до поставленої мети було визначено наступні завдання:

дослідити генеалогію та етапи формування і подальшого розвитку Дашкевича як особистості, його приватне життя, з'ясувати вплив оточуючого соціального середовища на вказану сферу;

виявити причини, що обумовили звернення Дашкевича до наукової професійної діяльності, реконструювати у цьому зв'язку окремі обставини його навчання в Житомирській гімназії та Університеті Св. Володимира;

прослідкувати процес початку і подальшого розвитку наукових досліджень вченого, виділивши в ньому основні напрямки і визначивши причини переорієнтації наукових інтересів;

відслідкувати участь Дашкевича у роботі різних наукових інституцій;

дослідити його викладацьку діяльність та визначити коло учнів Дашкевича.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють роки життя М.П.Дашкевича (1852-1908), проте особлива увага приділена періоду від поч. 1870-х рр. і до 1908 р. При цьому нижня межа є часом становлення Дашкевича як особистості і науковця, а верхня - датою смерті Дашкевича, яка (будучи відносно ранньою) перервала його особисте життя і наукову діяльність у їх активній фазі.

Методологічною базою роботи є принципи історизму, об'єктивності критичного та структурно-систематичного підходів до джерельного матеріалу. В процесі її написання застосовувалися аналітичний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження.

Джерельну базу дисертації становить, по-перше, збережена частина архіву М.П. Дашкевича - тут знаходяться найрізноманітніші (переважно рукописні) матеріали (тексти лекцій, чернетки власних наукових праць та виписки з праць ін. вчених, листи, візитні картки різних осіб, особистий записник Дашкевича, відбитки ряду його статей з авторськими правками). У фондах Інституту рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського НАН України також збереглось близько двохсот листів адресованих Дашкевичу, або ж ним до інших осіб (ф. III “Листування” та ф. VIII “Архів Київського Університету Св. Володимира”). Даний блок джерельних матеріалів є найбільш цінним, оскільки дає змогу відслідкувати як процес творення друкованих праць вченого, так і реконструювати неопубліковану частину його творчої спадщини. Особливу цінність мають вказані матеріали також для реконструкції біографії вченого та авторської самооцінки.

По-друге, у фонді Університету Св. Володимира (Державний архів м. Києва, ф. 16) зберігаються справи, пов'язані з навчанням та роботою М.П.Дашкевича в Університеті, а також копія заповіту Дашкевича; а архів Київських Вищих жіночих курсів (ф. 244) містить документи, що стосуються участі Дашкевича в діяльності цієї інституції. Архівні документи про вченого відклалися і в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві - це офіційне листування Університету Св. Володимира з Попечителем Київського учбового округу щодо продовження роботи Дашкевича у цьому навчальному закладі, особова справа М.П. Дашкевича, рішення цензурного комітету про друк праць вченого, клопотання про затвердження його дійсним членом Київської Археографічної комісії (ф. 262 “Довнар-Запольський М.В.”, ф. 294 “Канцелярія Київського окремого цензора Міністерства внутрішніх справ”, ф. 442 “Канцелярія Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора”, ф. 707 “Канцелярія Київського учбового округу”). Ці документи допомагають чітко окреслити період навчання М.П. Дашкевича і його подальшу професійну діяльність в стінах Університету Св. Володимира та участь у роботі низки наукових інституцій, а також ставлення до нього університетської адміністрації та інших органів місцевої і центральної влади. Окрім цього, в фондах Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України зберігаються листи М.П. Дашкевича до І.Я. Франка (ф. 3 “Архів І.Я. Франка”). Корпусний принцип аналізу неактуалізованої джерельної бази, на нашу думку, є найбільш оптимальним, оскільки містить загальний “ключ” для створення дослідницької системи корелятів, що дозволяє більш точно застосовувати зібраний фактичний матеріал.

Детальну інформацію про навчання і професійну діяльність Дашкевича в Університеті Св. Володимира можна також почерпнути з “Университетских известий” за 1868-1908 рр. Було проаналізовано всі друковані праці Дашкевича (докладний перелік виданих праць Дашкевича подано у списку літератури до дисертації), а також видання Історичного Товариства Нестора-літописця та тих Всеросійських археологічних з'їздів, у яких він брав участь.

Таким чином, нам вдалось цілком охопити друковані праці самого Дашкевича, або ж пов'язані з ним, та різноманітні архівні матеріали, більшість яких раніше не залучалася до наукового обігу (це, певною мірою, стосується і деяких друкованих праць вченого, які випали з поля зору вже його сучасників). А відтак, залучена джерельна база є репрезентативною і дозволяє аргументовано вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала окремого всебічного та ґрунтовного висвітлення в історичній науці. На основі широкого масиву джерел, насамперед архівних документів, здійснено першу спробу комплексного і детального вивчення приватного і публічного життя та наукової діяльності Дашкевича у контексті вітчизняної історичної науки, розглянуто процес його становлення як особистості, обставини вибору та еволюції професійної діяльності. Уточнене датування ключових аспектів біографії вченого, що ліквідувало помилки попередніх науковців. Вперше подано реконструкцію психологічного портрету (при виявленні причинно-наслідкових зв'язків у цій сфері) і основні складові внутрішнього світу М.П. Дашкевича та їх вплив на наукову діяльність. Реконструйовано головні напрямки творчості Дашкевича і доведено визначальність історичних досліджень та загалом історичного підходу (методу) в усіх працях ученого. Було також остаточно підтверджено не лише українське походження Дашкевича, але і його українську самоідентифікацію. Нарешті, дане дослідження доповнило існуючи схеми вивчення персоналій.

Практичне значення дисертації. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні монографій, підручників та довідників з історії Київського університету загалом і його професорсько-викладацького складу зокрема, та з історії України. Результати дисертації можуть бути використані і в роботі Народного музею історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ046 - 01), яка включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація дисертаційного матеріалу здійснювалася у формі доповідей на міжвузівській науково-практичній конференції присвяченій 10-ій річниці незалежності України (Київ, 2001) та на засіданнях наукового Просемінарію при кафедрі давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати дисертації були оприлюднені в чотирьох авторських публікаціях загальним обсягом 3,9 друк. арк.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Особистість М.П. Дашкевича через призму приватного життя” з'ясовуються етнічна належність та самоідентифікація Дашкевича і обставини та етапи його формування як особистості; розглядається приватне життя вченого і його вплив на перебіг наукової діяльності Миколи Павловича.

Приватна сфера належить до визначальних складових життя будь-якої особистості. Ця сфера, як правило, менше виражена, проте саме вона в значній мірі обумовлює та визначає зміст “зовнішньої” сфери життя кожної людини. При цьому зазначимо, що для сучасної історичної науки сфера приватного життя особи становить інтерес головно в плані можливості з її допомогою краще пояснити зміни в науковій діяльності вченого. Саме цим критерієм ми керувались, виносячи сферу приватного у перший розділ нашої роботи (окрім того, навіть в хронологічному сенсі вона сформувалась раніше за професійну діяльність).

Була доведена українська етнічна приналежність та автохтонність родини Дашкевичів на Житомирщині. М.П. Дашкевич розпочав формуватися як особистість під значним впливом свого батька-священика, який був впливовою особою серед православного духовенства Волині і вирізнявся певним лібералізмом. Саме батько прищепив Миколі Дашкевичу любов до своєї батьківщини (в мікрогеографічному вимірі) та справжню релігійність (в євангельському розумінні) - риси, що стали визначальними на все подальше життя вченого, хоча він згодом і приховував українську самоідентифікацію під оболонкою “офіційної російськості”, а релігійні потреби задовольняв в рамках офіційної РПЦ, котра тоді мало відповідала євангельському трактуванню Церкви. Подібна роздвоєність свідчила про слабкість цієї особистості і слугувала постійним джерелом посилення різних душевних переживань, що опосередковано позначалось на змісті і характері його наукової діяльності.

Початок приватного життя М.П. Дашкевича припав на гімназичні роки (1860-1868) і був позначений низкою конфліктів з соціумом, обумовлених низьким соціальним походженням, глибокою вразливістю і невмінням контактувати з оточуючими. Ці конфлікти мали своє продовження і підчас навчання в Університеті Св. Володимира (1869-1873); їх наслідком було замкнення Миколи Павловича у собі, відгородження від світу, обережне поводження з оточуючими. Все це досягалось шляхом відведення практично всього вільного часу спочатку на освіту, а згодом - на наукову і викладацьку діяльність. Одночасно в ряді принципових питань Дашкевич змушений був займати подвійну позицію: приховував власні погляди, натомість виявляв на загал позицію тотожну офіційному курсу держави. Безперечно, що подібні поступки і “роздвоєність позиції” на особистості Дашкевича позначились не лише в плані загострення різних внутрішніх переживань, але й у подальшому намаганні замкнутись у собі, відгородитись від світу.

Для М.П. Дашкевича були також властиві критичне ставлення до себе (в силу чого він довго не наважувався публікувати власні праці, вважаючи їх недостатньо зрілими), висока моральність. Ці риси характеру сприяли оформленню загостреного почуття професійного обов'язку.

Вдалось також встановити і таку невідому сторінку особистого життя М.П. Дашкевича, як створення ним власної сім'ї. З'ясовано характер проведення Миколою Павловичем вільного часу і коло його київських знайомих та друзів. Загалом, проведена пошукова робота дала змогу не лише досить повно відтворити саму особистість М.П. Дашкевича і здійснити реконструкцію його приватного життя, але й допомогла пояснити причини змін в ідейній та тематичній спрямованості його наукової діяльності.

У другому розділі “Науково-видавнича діяльність та участь у наукових інституціях” досліджується період навчання Дашкевича та причини його спрямування в суто інтелектуальну (наукову) сферу; показана еволюція наукових інтересів; аналізується наукова спадщина Миколи Павловича та його співпраця з науковими інституціями.

М.П. Дашкевич здобув початкову освіту вдома і був зорієнтований батьками на шлях світської освіти та кар'єри. Відповідно, він пройшов необхідні сходинки освіти - гімназія (у Житомирі в 1860-1868 рр.) та університет (Університет Св. Володимира у 1869-1873 рр.) і після підготовки до професорського звання з 1877 р. розпочав професійну діяльність у тому ж університеті, в якому пропрацював до 1907 р. Було встановлено помилковість попередньої історіографії стосовно датування вступу (не 1868, а 1869 р.) Дашкевича до університету та з'ясовано, що він робив це двічі.

Микола Дашкевич надзвичайно старанно відносився до навчання, а згодом - і до наукової діяльності. Його дипломна робота “Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям” здобула у 1873 р. золоту медаль і досі може вважатися однією з кращих праць з історії Галицько-Волинського князівства.

М.П. Дашкевич у науковому плані сформувався спочатку як історик. Він може вважатися учнем В.Б. Антоновича, який зорієнтував юнака на вивчення давньоукраїнської історії. Однак в подальшому Дашкевич змушений був переключитись на вивчення західноєвропейських літератур, оскільки саме по цій спеціальності відкрилась вакансія в університеті. Це дало можливість Миколі Павловичу отримати добре оплачувану викладацьку посаду, що для нього було актуальним через складне матеріальне становище. Кафедра ж російської історії на той час була заміщена й вакансія по ній не передбачалася. Тим не менше, Дашкевич здобув перш за все репутацію визнаного фахівця саме з давньоруської історії і навіть після переорієнтації своїх наукових інтересів на літературознавство не полишив суто історичних наукових студій. Зокрема, він продовжив вивчення “галицької теми” і пов'язаного з нею “болоховського питання”, довівши, що Галицько-Волинське князівство було спадкоємцем Київської Русі, а болоховці в етнічному відношенні були східними слов'янами, і що на базі болоховського руху в XIV - XV ст. виникло українське козацтво. Дашкевич також обстоював думку про значний вплив “руського” елементу у Великому князівстві Литовському, і створив низку грунтовних досліджень з історії литовсько-польської доби в історії України. Звичайно, за чисельністю наукова спадщина М.П. Дашкевича, пов'язана з історичною тематикою, поступається аналогічному наробку таких визначних тогочасних українських істориків, як В.Б. Антонович, а тим більше М.С. Грушевський. Але слід брати до уваги те, що Дашкевич прожив менше за них і до того ж досить багато часу приділяв ще й історико-літературознавчим дослідженням. Окрім того, не всі наукові праці Дашкевича збереглись до нашого часу (зокрема, втрачений рукопис великої трьохтомної праці з історії Південної Русі). Тим не менш, й опублікованої частини історичних студій Дашкевича цілком достатньо для того, щоб віднести його до плідних діячів української історичної науки, що своєю діяльністю охопили велике коло питань вітчизняної історії і інтегрували українську історіографію в загальноєвропейський контекст.

У своїх історичних дослідженнях М.П. Дашкевич йшов у ногу з часом, акцентуючи свою увагу на найбільш проблемних аспектах давньоруської історії. Саме це спричинило до того, що його історичні праці не втратили своєї наукової актуальності й по сьогодні. Розробки вченого також засвідчують певну спільність методів та принципів історичних досліджень із “почерком” Антоновича, що є додатковим доказом приналежності Дашкевича до учнів Володимира Боніфатійовича. Разом з тим, М.П. Дашкевич намагався йти своїм шляхом, висунувши ряд цілком самостійних теорій (стосовно болоховців, походження етноніму “Русь” та українського козацтва), що свідчить про наукову самодостатність М.П. Дашкевича і важливість його історичної спадщини для вітчизняної історичної науки, як її окремого ціннісного складника. Дашкевич був також одним з тих, хто виступав за активне залучення іншомовних писемних джерел у дослідження, пов'язані з вивченням вітчизняної історії і особисто відшуковував та публікував джерела з окресленої тематики. Все це зайвий раз підкреслює важливість досліджуваної теми власне для історії України в широкому хронологічному аспекті.

Одночасно М.П. Дашкевич уславився і як визначний дослідник української, російської та західноєвропейської літератур, хоча всі літературознавчі студії він проводив в історичному ключі, залишаючись і в цій сфері наукової діяльності перш за все істориком. Він став засновником власне наукового вивчення західноєвропейських літератур в Києві і загалом в Україні. Літературознавча спадщина вченого є не менш цінною, ніж історичні дослідження, особливо беручи до уваги те, що у ній Микола Павлович міг дозволити значно більшу свободу суджень, ніж у суто історичних працях. Проте і ця сфера наукової діяльності Дашкевича є мало відомою сучасним дослідникам. Зазвичай, згадують лише таку визначну роботу Дашкевича, як “Отзыв о сочинении г. Петрова: “Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия”, в котрій науково доведена самобутність української літератури і мови (та культури загалом), тяглість її розвитку від часів Київської Русі. Але не менш важливими були й інші літературознавчі дослідження Миколи Павловича, в яких доводився тісний взаємозв'язок розвитку української та західноєвропейських літератур і фольклору, стверджувалася еволюція українських дум з давньоруських билин, детально вивчався середньовічний лицарський роман, легенди про св. Грааль тощо.

Вагомість наукових здобутків М.П. Дашкевича була визнана у наукових колах Російської імперії та за кордоном, його бажали бачити серед своїх працівників Московський та Львівський університети, чимало наукових інституцій вважали за честь співпрацю з цим ученим. Він брав активну участь у діяльності Історичного товариства Нестора-літописця, Київської археографічної комісії, Російської Академії Наук та деяких ін. наукових інституцій, а також залучався до проведення ряду Всеросійських археологічних з'їздів.

Отже, Дашкевич був багатогранним вченим, що відзначався різноманітністю наукових інтересів, але внаслідок відносно ранньої смерті він не встиг реалізувати чимало своїх наукових планів і вже розпочатих розробок. На користь цього свідчать виявлені нами чернетки з його архіву, а також спогади сучасників Миколи Павловича. Тим не менше, його оприлюднена наукова спадщина стала вагомим надбанням української історичної науки та літературознавства. Вона певною мірою зберігає своє наукове значення до сьогодні, що засвідчує доцільність її вивчення, систематизації й навіть перевидання. Подібний стан справ із науковою спадщиною Дашкевича ще раз засвідчує, що тема її дослідження належить саме до сфери історії України.

У третьому розділі “Викладацька діяльність М.П. Дашкевича” висвітлюється праця М.П. Дашкевича в Університеті Св. Володимира та підготовка ним спеціалістів по своїй кафедрі, котрі продовжили вивчення західноєвропейських мов та літератури у Київському університеті (і які по суті були учнями Миколи Павловича); вперше реконструйовано його роботу на Вищих жіночих курсах (ВЖК) у Києві.

М.П. Дашкевич присвятив Університету Св. Володимира все своє трудове життя. Саме з ім'ям Дашкевича пов'язане наукове становлення викладання предмету історії західноєвропейських літератур в Університеті Св. Володимира.

Дашкевич викладав лекційний матеріал суворо науково, надзвичайно відповідально ставився до підготовки лекційних курсів, постійно переробляючи і вдосконалюючи їх. Текстологічний аналіз показує, що в лекційних курсах він також проявлявся в першу чергу як історик. Позалекційна робота зі студентами складалася з консультаційних годин, практичних занять (поділялись на романський та германський семінарії) та винесення тем на медалі і рецензування написаних студентами робіт.

У 1900 р. М.П. Дашкевич виступив ініціатором створення при історико-філологічному факультеті університету романо-германського відділу, який згодом і очолив. Окрім цього, він виходив з цілою низкою ініціатив щодо покращення викладання в університеті і залучався до виконання різного роду доручень адміністрацією університета, відповідально ставлячись до їх реалізації. Отже, М.П. Дашкевич виконував в Університеті Св. Володимира не лише свої прямі службові обов'язки (читання лекцій та ведення практичних занять), але й був задіяний у різних сферах університетського життя, виявляючи ініціативу і небайдужість до справи.

На відміну від роботи Дашкевича в Університеті Св. Володимира, котра мала багатогранний характер, участь вченого в діяльності Київських ВЖК обмежувалася головно викладацькою діяльністю. М.П.Дашкевич читав на історико-філологічному відділенні ВЖК курс лекцій з історії всесвітньої літератури впродовж 1881-1889 рр., а після відновлення Курсів - у 1906-1907 рр. Даний аспект діяльності вченого ніколи не досліджувався, що змусило нас провести спеціальні пошуки в архіві Київських ВЖК.

Як було встановлено, лекції, котрі М.П. Дашкевич читав на Київських ВЖК, контекстуально не різнились від змісту лекцій, які він читав в Університеті Св. Володимира. Втім, вони не були і простим копіюванням університетських лекційних курсів. На відміну від останніх, в лекційних курсах Дашкевича, призначених для читання на ВЖК, більше уваги приділено ліричній літературі, схема викладу дещо спрощена (в плані наукової аргументації, мови і термінології). Між іншим, викладач робив наголос на ролі жінки (відображеній в літературі), й визнавав її адекватною ролі чоловіка, починаючи з епохи середньовіччя.

Зважаючи на тривалий термін викладацької діяльності Дашкевича (1877-1907 рр.), логічним є припущення про те, що за цей час він міг підготувати певне коло учнів. Зазначимо, що дане питання належить до таких, що найменш підкріплене документально. А відтак, віднесення окремих осіб до числа учнів Дашкевича є досить умовним. З упевненістю ми можемо віднести до учнів Дашкевича лише кількох осіб, а саме: І.В. Шаровольського, М.К. Бокардова та Ф.Г. Де-ла-Барта. Лише щодо них Дашкевич виявляв постійну турботу, згадував у листах до колег, і мав сталі контакти з ними. Всі вказані особи пов'язали свою професійну діяльність з Київським університетом і західноєвропейським літературознавством.

Інші особи можуть бути віднесені до учнів Дашкевича лише за формальним принципом: всі вони починали свою наукову кар'єру під його керівництвом. Дашкевич також керував підготовкою кількох випускників університету до професорського звання і всі ці особи пов'язали своє подальше професійне життя з літературознавчими студіями в стінах Київського університету, спираючись на науковий наробок Дашкевича, поділяючи і розвиваючи його наукові погляди. Серед них були: А.М. Лобода, І.І. Глівенко, В.О. Розов, О.М. Лук'яненко, К.Ф. Радченко, І.М. Жданов, Г.І. Чудаков, І.М. Стешенко.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків, які виносяться на захист:

- З'ясовано, що М.П. Дашкевич походив з української сім'ї православних священиків, яка була автохтонною на Житомирщині. Дашкевич був не лише українцем за походженням, але й зберіг впродовж всього життя українську самоідентифікацію, хоча і приховував її під оболонкою офіційної “російськості”. Це перше “роздвоєння” власної позиції спостерігалось також у релігійній сфері, що викликало різні внутрішні конфлікти і переживання та створювало відчуття загального дискомфорту, а в поєднанні з низкою інших факторів, призводило до численних конфліктів з оточуючим соціальним середовищем;

- Заспокоєння від всіх цих потрясінь і конфліктів Дашкевич шукав у навчанні, яке поглинало левову частку вільного часу. У становленні М.П. Дашкевича як науковця, вирішальну роль відіграв В.Б. Антонович, який, вочевидь і зорієнтував Дашкевича на вивчення давньої української історії - тематика, котра залишилась визначальною в усій його подальшій творчій кар'єрі;

М.П. Дашкевич сформувався початково як вчений-історик у першій пол. 70-х рр. ХІХ ст. Проте з метою подальшого працевлаштування він з сер. 1870-х рр. перекваліфікувався на дослідження західноєвропейських літератур, але й у літературознавчих дослідженнях Дашкевич залишився істориком, тяжіючи до історичних принципів та фактажу. Саме в царині історії ним були висунуті важливі проблеми та теорії, які зберігають актуальність і в наш час (про східнослов'янське походження болоховців і виникнення на їх основі українського козацтва, про Галицько-Волинське князівство як спадкоємця Київської Русі і по суті українську приналежність цих державних утворень, виявлення та залучення до наукового обігу ряду джерел з південноруської історії). Водночас і в літературознавстві ним було створено праці, які варті вивчення і в наш час, як важливе підгрунтя української національної ідеології. Подібна проукраїнська ідейно-тематична спрямованість праць Дашкевича, в поєднанні з українським походженням та самоідентифікацією його самого, дозволяє беззаперечно включити всю його наукову спадщину до скарбниці української науки та культури;

Важливою складовою наукової діяльності Дашкевича була його співпраця у різних наукових інституціях тогочасного Києва. Зокрема він особливо активно брав участь у роботі Історичного товариства Нестора-літописця практично з моменту його заснування, спочатку в якості простого відвідувача засідань, згодом і дійсного члена, а з 1878 по 1893 р. - як його секретар та як голова Товариства у 1899-1904 і 1905-1907 рр. Причому він доклав чимало зусиль для зміцнення авторитету цієї інституції. Одночасно Дашкевич співпрацював також з Київською археографічною комісією і у 1900 р. був обраний її дійсним членом. Брав Дашкевич активну участь і в роботі ІІІ та ХІ Всеросійських археологічних з'їздів, що відбувались у Києві. Серед наукових інституцій поза межами Києва, з якими контактував Дашкевич, були Наукове товариство імені Т. Шевченка, Товариство шанувальників російської словесності, Московське археологічне товариство і Російська Академія Наук. Ця академія обрала Дашкевича у члени-кореспонденти (1902 р.), а потім і у позаштатні академіки (1907 р.), що стало найвищим визнанням його наукового авторитету;

- Не менш вагомою, ніж наукова, була і викладацька діяльність М.П. Дашкевича (перш за все) в Університеті Св. Володимира (1877-1907 рр.). Вона відзначалась високим професіоналізмом, грунтовністю підходу і добрим знанням джерельної та історіографічної (включаючи і закордонну) бази; при цьому саме з ім'ям Дашкевича пов'язане власне наукове становлення викладання предмету історії західноєвропейських літератур в Україні та підготовка перших висококваліфікованих спеціалістів з цього предмету, коло яких чи не вперше ми спробували окреслити. Учні й послідовники Дашкевича продовжили розпочату ним справу вивчення західноєвропейських літератур доби середньовіччя та Нового часу. Певною мірою нагадував університетський курс лекцій, з яким Дашкевич виступав на Київських Вищих жіночих курсах у 1881-1889 та 1906-1907 рр. (останній лекційний курс був спеціально пристосованим до особливостей жіночої аудиторії, що засвідчило небайдужість Дашкевича до проблеми жіночої освіти).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті в провідних фахових наукових виданнях

1. Заповіт М.П. Дашкевича: спроба ідентифікації особистості // Просемінарій. Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. - К., 1999. - Вип. 3. - С. 256-265.

2. Київські походи Романа Мстиславича // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - Випуск 43. - К., 2000. - С. 53-57.

3. Проблема “національного” в житті і творчості Миколи Дашкевича // Просемінарій. Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. - К., 2000. - Вип. 4. - С. 219-245.

4. Релігійний контекст у науковій діяльності та приватному житті М.П. Дашкевича // Київська старовина. - К., 2001. - № 2. - С. 127-137.

Размещено на Allbest.ru