Студентство Львівського університету в 1900-1914 роках: історично-соціологічний

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

СТУДЕНТСТВО ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В 1900-1914 РОКАХ:

ІСТОРИЧНО-СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність: Історія України

Благий Василь Богданович

Львів, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Студентство Львівського університету початку ХХ ст. - це не тільки традиційно молодь, що здобувала вищу освіту і становила “базу кваліфікованих кадрів країни”, але й важлива складова вищої школи, один із вагомих суб'єктів історії Галичини. Незаперечним є факт, що в той час воно визначало характер не тільки студентського, але й громадсько-політичного життя краю. Однак, при дослідженні історії університету, Львова чи Галичини студенти часто залишаються поза увагою науковців, згадуються лише окремі, найбільш відомі моменти їх діяльності, тоді як тільки комплексний аналіз студентства дозволить усесторонньо відтворити історію вищої школи, окремих діячів того часу, краю чи держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у відповідності з науково-дослідною програмою кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Об'єктом дослідження є студентство Львівського університету, а предметом - його структура й склад, умови навчання й проживання, участь у студентському русі, суспільно-політичному та громадсько-культурному житті.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1900-1914 рр. - один з найактивніших періодів у житті студентської молоді Львівського університету, “в котрім вона електризувала цілу суспільність, як ніколи перед тим, і видала більшу масу енергії, чим в усіх попередніх періодах разом”. У той час також відбулися суттєві зміни в її складі і структурі, умовах навчання і побуту.

Метою дослідження є дати всебічну характеристику студентства Львівського університету на початку ХХ ст., відтворити атмосферу, в якій воно навчалося, показати його місце в структурі вищої школи та історії Галичини. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

- розкрити стан наукової розробки та джерельну базу дослідження;

- з'ясувати вплив політичної і соціально-економічної ситуації в краї на розвиток шкільництва;

- показати місце Львівського університету в системі освіти Галичини, Австрії, особливості його структури та викладацького складу;

- проаналізувати динаміку чисельності, структуру, національний, релігійний, соціальний, етнічно-соціальний склад, походження за місцем народження студентства кожного факультету й університету в цілому;

- виявити фактори, які впливали на зміну кількості і структури студентства, пріоритетність того чи іншого факультету;

- дослідити умови вступу і навчання, зміст та особливості навчального процесу, навчальних планів і програм на кожному факультеті;

- розкрити матеріально-побутові умови та стипендіальне забезпечення студентства;

- охарактеризувати типи, структуру й основні напрями діяльності студентських товариств;

- проаналізувати роль студентів у суспільно-політичному та громадсько-культурному житті Галичини, відповідних національних середовищ;

- з'ясувати мотиви його участі, місце і тактику в змаганнях за український університет у Львові.

При розв'язанні зазначених проблем автор розглядав студентство Львівського університету з одного боку як єдине ціле, з іншого - як складову з української, польської і єврейської молоді. В окремих випадках особлива увага зверталася на українських студентів, які на початку ХХ ст. відіграли “далеко важливішу ролю” в національному середовищі, ніж студенти інших націй, виконували функцію інтелігенції, “пробудителів загального життя”.

Вирішальну роль при досягненні поставлених завдань та ілюстрації виявлених тенденцій автор відводив статистичним даним, які мають окрему історично-соціологічну вартість.

Наукова новизна: подано цілісний портрет студентства Львівського університету на початку ХХ ст., проаналізовано його склад, структуру та фактори, що впливали на їх зміну, умови навчання і проживання, діяльність, пресу, роль у суспільно-політичному та громадсько-культурному житті Галичини. Відзначено, що студентство виступало не тільки суб'єктом навчального процесу, а також одним із визначальних чинників тогочасних подій у краї. В науковий обіг введено низку невідомих та маловідомих джерел.

Наукове і практичне значення: зібраний фактичний матеріал та висновки можуть бути використані для підготовки монографічних і загальних праць, навчально-методичних посібників з історії Львівського університету, Львова, Галичини, України, Польщі, студентського чи молодіжного руху, міжнаціональних взаємин у Австро-Угорщині, історії педагогіки, доповнення до біографічних досліджень видатних діячів того часу.

Методологія і методи: робота ґрунтується на принципах об'єктивності та історизму, логічності й усебічності. При розв'язанні дослідницьких завдань використано аналітичний, порівняльний, структурний, тематичний, соціологічно-статистичний методи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на засіданні кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, в опублікованих статтях, виступах на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях:

- “110-річчя з дня народження академіка Івана Крип'якевича” (Львів, 1996);

- “Українсько-польські відносини в Галичині в ХХ ст.” (Івано-Франківськ, 1996);

- “До 130-річчя з дня народження М.С. Грушевського” (Львів, 1996 р.);

- “V-й Міжнародний славістичний колоквіум ”(Львів, 1996 р.);

- “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 1997, 1998, 2000 рр.);

- “Українська академічна гімназія у Львові: історія і сучасність” (Львів, 1998);

- “Львів: місто-суспільство-культура” (Львів, 1998).

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків (51 таблиця). Її обсяг становить 264 сторінки (в тому числі 178 сторінок основного тексту). Список використаних джерел та літератури містить 570 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і хронологічні рамки дослідження, визначено його об'єкт і предмет, мету і завдання, методологічні принципи, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано стан наукової розробки та джерельну базу теми дисертації.

На підставі аналізу наукових праць констатується, що в українській та зарубіжній історичній науці немає монографічного дослідження, яке б комплексно висвітлювало дану проблему. Натомість є чимало праць, що стосуються окремих її аспектів. Зокрема, у вітчизняній історіографії найперше заслуговує на увагу збірка статей “Історичний огляд життя в студентських українських організаціях”, яка вийшла в 1908 р. і стала першою спробою проаналізувати витоки і ґенезу українського студентського руху у Львові крізь призму впливу національної ідеї. Аналогічну мету переслідувала й опублікована в 1932 р., збірка статей про москвофільське студентство, в якій під кутом “ідеології всеросійської єдності” характеризуються його погляди, діяльність, преса.

Найчастіше об'єктом дослідження ставала боротьба студентів за український університет у Львові. Різні її аспекти відтворили Степан Буда, Анатолій Романюк, історики міжвоєнного та радянського періодів Василь Мудрий, Степан Сірополко та Йосип Цьох, закордонні науковці Анн Сірка і Василь Яремко й особливо грунтовно сучасний дослідник Володимир Качмар.

Прагненням осмислити участь та роль українського студентства в зародженні та становленні руху напередодні Першої світової війни відзначаються праці Михайла Голубця, Осипа Думіна, Степана Ріпецького. Аналізу української студентської преси присвятили праці Аркадій Животко, Роман Паладійчук, Володимир Янів.

Вагомі дані про студентство Львівського університету зустрічаємо в нарисах життєвого шляху визначних його діячів, публікаціях про студентські товариства. Роль останніх у молодіжному русі Галичини досліджували Ігор Андрухів, Микола Крикун, Володимир Леник, а Роман Ковалюк - ще й найважливіші моменти участі студентства в боротьбі за власний університет та створенні організацій.

Із польської історіографії “автономного” періоду варто відзначити працю Клаудіуша Жульського, в якій автор аналізує динаміку чисельності студентів-юристів, їх соціальне походження і матеріальне становище, ставлення до навчання, успішність. Рух та ідеологію польських студентів соціалістичного напрямку порівнює на основі матеріалів тогочасної преси Едуард Пільц. Ці ж питання а також боротьбу жінок за право здобувати університетську освіту, склад і структуру студентів з Королівства Польського у Львівському університеті ґрунтовно висвітлив польський історик Ян Гулевич. Праці польських професорів Львівського університету Казимира Твардовського і Ернста Тіля допомагають зрозуміти умови вступу і навчання в ньому, кількісний склад і структуру студенток, результати екзаменів, а Станіслава Гломбінського і Тадеуша Глушінського (як і спогади Лєона Білінського і Міхала Бобжинського) - тенденційне ставлення польських викладачів до вимог української молоді щодо дотримання її прав у Львівському університеті та відкриття національної вищої школи.

З історією будівництва гуртожитків для українських і польських студентів знайомлять розвідки Кирила Студинського та Чеслава Маньчинського.

Із досліджень польських науковців початку ХХ ст. особливої уваги заслуговує дисертація Яніни Крвавич-Левицької “Статистика університету імені Яна Казимира за 1894/95-1917/18 роки”, в якій систематизовано дані про склад студентства на підставі вписових карт, а з сучасних дослідників - монографія Яни Дубєц про стипендіальне забезпечення і частково видавничу діяльність польських студентів університету та стаття Чеслава Міхалського про їх спортивні і туристичні товариства.

Безперечний інтерес викликають наукові публікації Криштофи Міхалєвської і Чеслава Партача, які широко висвітлили студентський фактор в університетському питанні на підставі аналізу тогочасної польської преси. Проте, під її впливом вони трактують прагнення українців до власної вищої школи в політичній площині, як наступ на “польський стан посідання” в провінції.

Із досліджень історії Львівського університету варта уваги масштабна праця польських професорів Людвіка Фінкля і Станіслава Старжинського. Натомість публікації про університет, написані його керівниками і викладачами в радянський період, тільки дотичне торкаються студентської проблематики, як і виданий у 1998 р., довідник-каталог.

У працях з історії Львова роль студентів університету в житті міста не знайшла належного висвітлення. Найбільше відомостей про основні студентські товариства подав польський дослідник Львова початку ХХ ст., Юзеф Вінчковський. Нариси про місто істориків радянського періоду фрагментарно відображали лише участь студентства в робітничо-революційному русі.

Невід'ємними для розуміння суті періоду, місця та ролі в ньому студентства стали загальні праці польських та українських дослідників з історії Галичини, України та Польщі.

Історіографічний огляд дозволяє констатувати, що студенти Львівського університету початку ХХ ст. ставали предметом зацікавлення істориків найчастіше як учасники змагання за український університет у Львові, рідше - як суб'єкти студентського чи громадсько-суспільного руху, а їх склад, структура, навчальний процес, матеріально-побутові умови, діяльність студентів-євреїв і до нині залишаються не висвітленими. Особливістю досліджень “автономного” періоду є попри суто історіографічну джерельна цінність, оскільки їх автори були свідками чи учасниками подій.

Важливе значення для комплексного дослідження теми мають джерела, які поділяються на опубліковані та неопубліковані документи і матеріали. За тематикою перші класифікуються на:

- статути та звіти про діяльність студентських товариств;

- збірники нормативних документів;

- навчальні плани і програми;

- щорічні інавгураційні промови ректорів;

- австрійські і польські статистичні збірники;

- виступи відомих діячів того часу;

- звернення студентів та їх товариств до громадськості, владних чинників;

- звіти про організацію і проведення студентами віч, мітингів.

За повнотою та різноманітністю інформації з теми дисертації помітно виділяється “Хроніка університету” за 1898-1910 рр. Неопубліковані джерела - карти студентів, статути і звіти про роботу студентських товариств, їх кореспонденція, донесення поліції, протоколи засідань сенату, колегій професорів, клопотання про матеріальну допомогу, інформація про умови та процедуру отримання стипендій, навчання і проживання - містяться у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Державному архіві Львівської області, Центральному державному історичному архіві України у Львові. Зосереджені в них фонди університету ім. Яна Казимира, Дирекції поліції, Галицького намісництва, студентських (“Академічна Громада”, “Друг”, “Руська Академічна Поміч”, “Медична Громада”, “Січ”, “Українська Академічна Поміч”, “Український Студентський Союз”, “Читальня Академічна”) та громадських (Наукове Товариство ім. Шевченка, Товариство “Комітет Академічного Дому”, Руський народний інститут “Народний Дім”) товариств; громадських діячів (Т. Романовича, В. Старосольського, К. Студинського, В. Охримовича, М. Павлика, О. Тисовського) містять достатньо матеріалів для об'єктивного аналізу обраної проблеми.

Глибше пізнати світогляд та діяльність студентів, їх тактику в справі українського університету допомагають студентські часописи, українська і польська преса, тогочасні брошури та публіцистичні збірки.

Аналізу навчального процесу, ідеології та завдань університетської молоді, діяльності студентів-москвофілів присвятив ряд публіцистичних праць Іван Франко. Про справу українського університету, матеріальне становище та завдання студентів-українців не замінимими є публікації Михайла Грушевського як професора Львівського університету і свідка досліджуваного періоду.

Про суспільно-політичну та громадсько-культурну діяльність студентів, участь у військовому русі, тогочасну атмосферу в їх середовищі інформують спогади учасників та очевидців студентського руху початку ХХ ст.

У другому розділі “Склад та структура студентства Львівського університету на початку ХХ ст.” висвітлено стан освіти в Галичині, місце Львівського університету в системі вищих шкіл Галичини й Австрії, особливості його структури та професорсько-викладацького складу, проаналізовано динаміку чисельності, структуру, національний, віросповідний, соціальний і етнічно-соціальний склад студентства кожного факультету й університету в цілому та фактори, які впливали на них.

Констатується, що на початку ХХ ст., Львівський університет як академічна вища школа був одним із найавторитетніших в Австрії і найпрестижнішим у Галичині. Він складався з теологічного, юридичного, медичного та філософського факультетів і мав де-юре утраквістичний (двомовний), а де-факто - польський характер з тенденцією до поступового обмеження прав українців.

З 1900 р., до 1914 р., кількість студентів у Львівському університеті зросла в 2,9 рази і за їх часткою він був лідером серед вищих шкіл Галичини (74 %) та третім серед восьми університетів Австрії (19 %). На розподіл студентів по факультетах впливали кон'юнктура на місцевому ринку праці, престижність спеціальності в суспільстві, умови її здобування, матеріальне становище батьків, а іноді й національні особливості. Так, євреї через велику ймовірність еміграції частіше обирали “рухомі” спеціальності - наприклад, лікаря. Найпопулярнішим був юридичний факультет, де навчалося 60-62 % усіх студентів університету і за їх чисельністю він значно випереджав аналогічні факультети австрійських університетів. Надмірний потяг галицької молоді до юриспруденції пояснюється не тільки престижністю кар'єри урядовця в Галичині, але й легшими, в порівнянні з іншими факультетами, умовами навчання і можливістю одночасно заробляти на своє утримання.

Першість в університеті за ростом кількості та відсотку студентів утримував медичний факультет. З 1900 р., до 1914 р., чисельність його студентів зросла в 6,2 рази (тоді як у цілому в Австрії - в 1,9 рази), а їх відсоток в університеті - з 6,2 до 13,5 %, а серед студентів-медиків монархії - з 3 до 11 %. Студіювання медицини вимагало значних фінансових витрат, багато зусиль і часу. Як наслідок, незважаючи на постійне збільшення кількості студентів-медиків, їх питома вага протягом 1900-1914 рр., і далі залишалася найнижчою у Львівському університеті та серед колег по фаху з австрійських університетів.

Частка студентів-філософів у Львівському університеті за 14 років зросла з 15 до 21 % (серед відповідних факультетів австрійських університетів удвічі - з 7 до 14 %), а їх кількість - у 4 рази, тоді як у середньому в Австрії в 2 рази.

Найменше випускників середніх шкіл вступало на теологічний факультет, який на початку ХХ ст. почав втрачати свій престиж. Так, за 14 років кількість студентів на ньому збільшилася тільки на 18 осіб, а їх питома вага в університеті зменшилася з 16,5 до 6 %, а серед студентів-теологів імперії - з 28 до 21,5 %. Та оскільки це було характерно і для інших університетів Австрії, то, незважаючи на спад, кількість і частка студентів-теологів у Львові і в 1914 р., залишалися одними з найбільших серед австрійських університетів.

На ріст чисельності студентів Львівського університету впливали фактори як внутрішні - зростання мережі середніх шкіл, так і зовнішні - дозвіл жінкам здобувати в Австрії вищу медичну (з 1897 р.) та філософську (з 1900 р.) освіту (до речі, з 1900 р. до 1914 р. їх частка в університеті зросла з 3 до 10 %, зокрема на філософському факультеті - з 14 до 30 %, на медичному факультеті - з 3 до 18 %), революційні події 1905-1907 рр., у Росії та бойкот поляками російських шкіл у Королівстві Польському, звідки 566 осіб протягом 1905-1914 рр., отримали університетську освіту у Львові.

За правами й обов'язками студенти поділялися на звичайних, надзвичайних. За статусом найвище стояли перші, бо могли отримувати диплом. Їх відсоток в університеті протягом 1900-1914 рр. коливався від 86 до 93 %. Надзвичайні студенти, як найвищу частку мали на філософському (16-28 %), а перші в 1900-1905 рр. і на теологічному (21-28 %) факультетах.

Національне походження студентів Львівського університету можна виявити реально лише за їх конфесійною приналежністю. При цьому під римо-католиками варто розуміти, як правило, поляків, греко-католиками - українців, іудеями - євреїв. Отож, протягом 1900-1914 рр. частка поляків в університеті складала 44-49 %, українців - 27-31 %, євреїв - 20-28 %. Перші переважали на світських факультетах, зате на теології домінували українці - 66-75 %, а євреїв чимало вступало на медицину - 42-46 %. Закономірно, що за досліджуваний період кількість студентів вказаних національностей зросла як в університеті в цілому - українців у 2,5, поляків у 2,6, євреїв у 4 рази, так і на кожному факультеті. Проте, це не завжди означало збільшення їх відсотку - тільки щодо євреїв зростали паралельно обидва показники. Натомість частка українців попри збільшення їх кількості і далі залишалася найнижчою і мала тенденцію до спаду як по університеті в цілому (з 31 % в 1900 р. до 27 % в 1914 р.), так і на кожному з факультетів зокрема. Відбулись зміни і в профорієнтації останніх. За 14 років відсоток українців стосовно усіх співвітчизників в університеті зріс на юридичному - з 47 до 63 %, медичному - з 2,5 до 6,5 %, філософському - з 10 до 15 % і різко зменшився з 41 до 15 % на теологічному факультетах. Це доводить, що на початку ХХ ст. українці частіше обирали світські професії і змінили усталене захоплення кар'єрою священика.

Уродженцями Галичини були 95-96 % студентів. Іноземців нараховувалося в 1900 р. 2,4 %, у 1914 р. - 3,2 %, найбільше - на філософському (41-61 %) і медичному (10-27 %), а найменше - на теологічному (1-13 %) факультетах.

Аналіз соціального складу студентів доводить, що вони походили найчастіше з сімей державних службовців (24-27 %), часто - з селян (15-19 %), торговців - (9-13 %), рідше - з представників вільних професій (6-7 %), духівництва (5-9 %). Прикметне, що дедалі частіше освіту в університеті здобували вихідці із соціальних низів, з яких у 1914 р., походив кожен четвертий студент. Особливістю соціального походження студентів теологічного факультету була абсолютна перевага дітей селян (34-54 %) та зменшення в 2,5 рази частки синів священиків. Для світських факультетів характерним було найбільше представництво вихідців з сімей державних службовців - 23-31 % на юридичному, 25-30 % на медичному, 28-31 % на філософському факультетах та зростання на них відсотку студентів селянського походження - відповідно з 12 до 20 %, з 5 до 8 %, з 10 до 13 %. Крім того, особливістю соціального складу студентів - медиків була вища, ніж на інших факультетах, доля дітей торговців - 11-21 %. Таким чином, соціальне походження впливало на вибір фаху і вихідці із селян, ремісників частіше обирали теологічний факультет, де навчання було безплатним і “не дорогі” юридичний і філософський факультети, а представники заможних верств надавали перевагу медичному факультету.

Етнічно-соціальний склад студентів університету свідчить, що поляки походили в основному з:

- сімей державних службовців (36-40 %), селян (10-13 %), представників вільних професій (6-9 %);

- українці, як правило, були дітьми селян (18-42 %), священиків (17-26 %), державних службовців (16-25 %);

- євреї - торговців (38-42 %), державних службовців (13-15 %).

Серед останніх найвищим в університеті (понад 4 %) був відсоток дітей банкірів і підприємців.

У третьому розділі “Навчальний процес та умови навчання студентства” проаналізовано умови прийому і навчання, зміст та особливості навчального процесу, процедуру і результати складання екзаменів, стипендіальне забезпечення та матеріально-побутові умови студентства.

Відзначається, що на початку ХХ ст. у Львівському університеті діяла з одного боку демократична (без вступних екзаменів та з можливістю зарахування після встановленого терміну), з іншого боку - бюрократична (передбачала заповнення цілого пакету бланків та відвідання різних інстанцій) система прийому студентів. Основною підставою для зарахування був документ про середню освіту, проте велике значення мали тип і форма власності установи, яка його видала, національність і стать абітурієнта, обрана спеціальність.

Здобування освіти тривало на теологічному, юридичному і філософському факультетах чотири, на медичному факультеті - п'ять, а на відділенні фармації - два-три роки. Студент мусив відвідувати принаймні 20 годин занять щотижня, щоби семестр зарахували в час навчання. Суттєві проблеми з цим були в майбутніх юристів, з яких, наприклад, в зимовому семестрі 1910/11 н.р., менше 7 % були регулярно присутні на заняттях.

За винятком теологічного і, де-факто, медичного факультетів, студенти могли обирати навчальні предмети, але при цьому мали керуватися наступністю їх вивчення та умовами допуску до державних екзаменів. Річний і семестровий контроль за успішністю здійснювався тільки та теологічному факультеті. Особливістю навчального процесу у Львівському університеті було викладання поряд з польською ще й українською, латинською і німецькою мовами. Кількість навчальних дисциплін протягом 1900-1914 рр., поступово зростала і збільшилась з 23 до 32 на теологічному, з 41 до 49 - на юридичному, з 45 до 70 - на медичному, з 93 до 172 - на філософському факультетах. Заняття поділялися на обов'язкові і елективні, платні і безплатні, лекції і практичні.

Навчання на юридичному і філософському факультетах закінчувалося державними, а на медичному факультеті - докторськими (ригорозами) екзаменами, кожен з яких передбачав строгі умови допуску і громіздку процедуру складання, що позначилося на успішності. Так, зі студентів-юристів протягом 1900-1914 рр., незадовільні оцінки з першого державного екзамену отримали 13-23 %, другого - 6-15 %, третього - 6-18 %. Державний екзамен на філософському факультеті включав письмове домашнє завдання, екзамен під наглядом викладача та усний екзамен. Протягом 1898-1910 рр., його не склало 32 % студентів. Диплом “доктора всіх лікарських наук”, а відповідно й дозвіл виконувати всі галузі лікарської практики, які видавали після здачі трьох ригороз, кожна з яких включала чотири окремих екзамени, отримали в 1900 р., 49 %, а в 1910 р., - 33 % випускників медичного факультету.

Здобуття освіти в університеті (крім теологічного факультету) було платним. Зокрема, година занять щотижня коштувала від 2 до 10 корон у семестр. За даними сучасника, в 1910 р., сумарна оплата за навчання на юридичному факультеті становила в середньому 40 корон в місяць, тоді як на медичному факультеті половину цієї суми коштувало вивчення одного предмету протягом семестру. Однак студенти, які мали свідоцтво про убогість та сумлінно ставилися до навчання, могли звільнятися від оплати за нього повністю чи наполовину. Протягом 1900-1914 рр. цим скористалися від 33 до 46 % студентів університету, в тому числі 21-32 % на юридичному, 28-52 % на медичному, 33-62 % на філософському факультетах. За національністю серед них переважали поляки, а за соціальним походженням - діти службовців і ремісників, селян і представників вільних професій. Студента, який не оплатив за навчання і не мав пільг, виключали з університету. В лютому 1910 р. така доля спіткала 59 осіб.

Навчання тісно залежало від матеріально-побутових умов. На початку ХХ ст., для більшості студентів вони були важкими і не завжди приходилось розраховувати на допомогу батьків. Наприклад, у 1910 р., 65 % студентів-юристів мусили самі дбати про утримання, а отже, працювали після занять за мізерну плату. Сучасник стверджував, що 95 % українських студентів заробляли на хліб після навчання. Це виснажувало їх фізично і морально, не дозволяло вчасно отримати диплом. У такій ситуації важливу роль мали студентські гуртожитки (академічні доми), які забезпечували в першу чергу незаможних студентів недорогим і гігієнічним помешканням. Їх відкривали за громадські кошти окремо для польських (у 1907, 1912 рр.), українських (1906 р.) та єврейських (1909 р.) студентів. При гуртожитках діяли їдальні з дешевим харчуванням.

Суттєвою допомогою для студентів стали й стипендії. Їх засновниками були в основному фізичні особи та громадські інституції, які й визначали умови їх отримання. Відповідно до них стипендії поділялися на родинні, спеціальні, шляхетські та загальні. Останніх у 1903 р. було 174 (19 %) з усіх 936. У 1900 р. одна стипендія припадала на 11, а в 1914 р. - на 30 студентів університету, її середній розмір за цей час зріс з 189 до 403 корон. Не завжди стипендії отримували соціально незахищені чи найкращі в навчанні студенти. Найчастіше їх надавали студентам-медикам, а за національністю - полякам. Українців суттєво підтримувало Наукове Товариство ім. Шевченка, яке лише в 1903 р. виділило дев'ять стипендій на суму 1030 корон. Євреї могли розраховувати виключно на допомогу общини, яка в 1907 р. мала 86 благодійних фондів.

У четвертому розділі “Громадська та культурно-просвітницька діяльність студентства” охарактеризовано типи, структуру й основні напрями діяльності студентських товариств, проаналізовано роль студентів у суспільно-політичному та громадсько-культурному житті Галичини, відповідних національних середовищ, змаганнях за український університет у Львові, їх пресу та видавничу діяльність.

Поряд із навчанням більшість (у 1900 р. - 53 %) студентів університету брали участь у студентському русі, об'єднуючись у товариства, яких у травні 1909 р. нараховувалося близько 40. На початку ХХ ст. активізувалося українське і єврейське студентство, створюючи свої організації і відповідно припиняючи членство в польських. Студентські товариства Львівського університету поділялися за національним і політичним принципами, напрямом діяльності (загально-студентські, наукові, культурні, спортивні, гуманітарні, релігійні тощо). З них за сферою впливу виділялися “Академічна Громада” і “Читальня Академічна”, які в 1900 р. об'єднували відповідно 66 % українських і 25 % польських студентів, єврейське “Товариство ригорозантів”, “Український Студентський Союз” (УСС), “Товариство Братньої допомоги студентів Львівського університету”. Основними завданнями студентських товариств були матеріальна допомога та фаховий розвиток своїх членів, пропаганда національних ідей, а для євреїв - боротьба за визнання національності в університеті. Найактивнішими їх учасниками були студенти юридичного, філософського, рідше - медичного факультетів. Студенти-теологи через строгі церковні канони практично не брали участі в студентському та громадсько-політичному житті.

У товариському русі серед студентів-поляків спершу домінували ендеки, та згодом у них появилася опозиція з поступовців і самостійників. Серед євреїв вплив захопили сіоністи, а в українців ініціатива поступово переходила від соціалістичної до національно-демократичної молоді. На радикалізацію студентського руху вплинули події 1905-1907 рр., у Росії. Польські товариства діяли в значно сприятливіших умовах, ніж українські і тим більше єврейські, відчували лояльність і матеріальну підтримку влади. Студентські товариства стали осередками самоосвіти, вишколу майбутніх політичних та громадських діячів, сприяли формуванню в молоді національної свідомості.

Крім товариського, студенти університету брали участь у суспільно-політичному та громадсько-культурному житті. Вони мали тісні стосунки з народними масами, поширювали революційну літературу, включались у рух за виборчу реформу, передвиборні кампанії. Визначальними в поглядах молоді були національні, державницькі принципи, які перепліталися із соціальними. Тому, незважаючи на щораз глибші ідеологічні розбіжності між студентами одної національності, партійна диференціація, як правило, не перешкоджала їх тимчасовій консолідації для участі в певній акції. Значний вплив на активність студентства університету мали їх колеги із Російської імперії. Особливо варто наголосити на діяльності українських студентів, які спричинились до проголошення гасла Самостійної України в 1900 р., аграрного страйку в 1902 р., першими задекларували ще в 1913 р., програму політичного сепаратизму від Росії, активно включились у становлення стрілецького руху.

Активними студенти університету були і в громадсько-культурному житті, в яке на початку ХХ ст. заангажовувались вже як члени відповідних студентських товариств:

- українських - “Просвітнього кружка”, секцій УСС;

- польських - “Студентських гуртків Товариства школи людової” (їх було кілька залежно від політичного напряму);

- єврейських - “Юдає”, “Макобея”, “Гасмонея” та інших.

Найбільше уваги вони приділяли просвіті народу та розвитку національного шкільництва, зосереджуючись на таких основних напрямах:

- організація секцій і відділів громадських і культурних товариств та допомога в їх діяльності;

- ліквідація неграмотності серед населення;

- проведення різних культурних заходів;

- пропаганда національної музики та пісні;

- вшанування ювілеїв видатних діячів.

У порівнянні з попередніми роками, студенти прагнули вести просвітню роботу систематично й організовано, та не змогли уникнути періодичності і пасивності, на що вплинула почасти й національна та партійна диференціація серед них. Проте незаперечним є великий вплив студентських музичних і просвітніх товариств на культурне життя краю. Одночасно просвітницька робота позитивно впливала на культурний рівень та кристалізацію національної свідомості самого студентства.

На початку ХХ ст., студенти-українці Львівського університету найбільше проявили себе в боротьбі за відкриття національної вищої школи у Львові. При цьому в них періоди активності (1899-1902, 1906-1907, 1910 рр.) змінювалися періодами пасивності. Помітна й еволюція їх вимог - від захисту прав рідної мови та відкриття українських кафедр в існуючому університеті до його відкриття окремого українського університету. Вдавались і до “тактики локальних вимог”, зокрема студенти-юристи на вічах 18 березня 1904 р., 27 травня і 14 грудня 1905 р., вимагали негайного відкриття на факультеті кількох українських кафедр і формування екзаменаційних комісій виключно з українських викладачів.

Для досягнення поставлених вимог українські студенти використовували як легальні, так і нелегальні методи:

- віча і з'їзди (в тому числі і міжнародні, наприклад, віча студентів-слов'ян 11 березня 1903 р. в Грацькому університеті, 10 березня і 9 червня 1907 р. в Празі, з'їзд поступової слов'янської молоді в Празі 24-30 червня 1908 р., з'їзд чеських студентів у Брно в 1910 р.;

- з'їзди українських студентів вищих шкіл Австрії в 1903, 1906, 1908, 1909, 1913 роках у Львові), бойкот польських викладачів, інавгурацій ректорів та імматрикуляцій (у 1902, 1905-1907 роках), петиції, зустрічі з владними чинниками. Варто відмітити і систематичність українських студентів у домаганні національної вищої школи починаючи від першої декларації її потреби в 1899 р., і до початку Першої світової війни. Щоправда, після інциденту 1 липня 1910 р., вони не вдавалися до відкритих сутичок з поляками, обмежуючись в основному зверненнями до громадськості через пресу, нарадами, локальними вічами. До вимог українських студентів з розумінням ставились їх польські (соціал-демократи) та єврейські колеги, але вороже.

Боротьба за український університет призвела і до певної соціалізації її учасників - основний тягар несли студенти з убогих сімей, а вихідці із заможних верств стояли осторонь університетських перипетій або ж переходили в інші університети Австрії.

У досліджуваний період студентство Львівського університету відзначилося й активною видавничою діяльністю. З його часописів найпомітнішими стали українські “Молода Україна”, “Відгуки”, “Шляхи”, москвофільські “Живая Мысль”, “Новая Жизнь”, “Националист”, польські “Promieс”, “Zjednoczenie”, “Теkа”, “Zarzewie”, єврейський “Moriach”. Вони виходили на кошти самих видавців і якщо польські існували й до 10 років, то українські через брак фінансування, як правило, два-три роки.

Студентські часописи були важливим джерелом інформації, чинником виховання молоді, сприяли її консолідації, свідчили про зростання і поглиблення політичної диференціації в студентському середовищі та відображали процеси, які відбувалися в ньому. Варто наголосити на активній видавничій діяльності українських студентів, яка матеріалізувалася на початку ХХ ст., в дев'ять часописів (не враховуючи москвофільських). Крім загальних періодичних органів, були спроби видання передовсім студентськими товариствами фахових часописів, брошур, скриптів, публіцистичних і, навіть, невеликих за обсягом творів художньої літератури.

У висновках узагальнено результати дослідження, викладено його основні положення, що виносяться на захист.

Доведено, що на початку ХХ ст., університетська освіта користувалася найбільшою популярністю серед випускників галицьких середніх шкіл, відповідно й статус студента Львівського університету був найпрестижнішим серед вищих навчальних установ міста і краю. В 1900-1914 рр., особливостями динаміки чисельності його студентів в порівнянні з відповідними факультетами університетів Австрії були: найвищий приріст кількості студентів-філософів, кількості і відсотку студентів-медиків, перевага за кількістю і часткою студентів-теологів та за відсотком студентів-юристів. Та й загальна кількість студентів у Львівському університеті за досліджуваний період зросла більше, ніж у будь-якому з австрійських університетів.

Найчастіше у Львівський університет вступали поляки, а також українці та євреї і лише поодинокі представники інших національностей. Вони походили з різних соціальних верств, причому зростала частка вихідців із незаможних сімей. Помітно зменшилась кількість вступників на теологічний факультет і відповідно зросла частка бажаючих здобувати світські професії, зокрема юриста.

Права й обов'язки студентів визначалися їх належністю до категорії звичайних, надзвичайних, а це в свою чергу залежало від документа про середню освіту та громадянства. Умови навчання суттєво відрізнялися на кожному з факультетів і найважчими були для студентів-медиків як за насиченістю навчального процесу, так і за затратою коштів на здобуття освіти. Навчання у Львівському університеті було платним, за винятком теологічного факультету, а тому безпосередньо залежало від матеріального становища студента. Оскільки чимало з них походили з незаможних сімей, то мусили після занять вдаватись до заробітчанства, що, як доводить успішність за державні екзамени, часто-густо негативно впливало на їх рівень знань. Важливу роль соціального захисту для убогих студентів мали гуртожитки та стипендії. Останні надавалися, як правило, з приватних фондів і не завжди визначальним для їх отримання був рівень успішності та дисципліни.

Поряд з навчанням студентство Львівського університету (особливо українське) на початку ХХ ст., вбачало своє завдання й в участі в суспільно-політичному та культурно-просвітницькому житті, діяльності в студентських товариствах, які розмежовувалися за напрямами діяльності, національним і часто партійним принципами. Сформоване із вихідців з різних соціальних верств, студентство становило окрему групу в структурі суспільства з визначеними статусом і роллю й одночасно залежало від його середовища та умов, стало одним з впливових чинників історії Галичини в досліджуваний період. історіографічний студентський університет

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ В ПУБЛІКАЦІЯХ

Львівська Академія Ветеринарної Медицини в 1897-1914 рр.: історія становлення. - Львів, 2001. - 144 с.

Шкільництво в Галичині на початку ХХ ст.: історично-соціологічний аспект. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 1999. - 76 с.

Структура та викладацький склад вищих шкіл Львова на початку ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2000. - Вип. 35-36. - С. 207-220.

Студенти-медики Львівського університету на початку ХХ ст. (1900-1914 рр.) // Львів: місто - суспільство - культура: Збірник наукових праць. Т. 3 / За ред. М. Мудрого. Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск. - Львів, 1999. - С. 409-420.

Студентки Львівського університету в 1897-1914 роках // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 1998. - Вип. 33. - С. 132-138.

Товариства студенток Львівського університету на початку ХХ ст. // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. - С. 117-121.

Українська студентська преса Галичини (60-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р.): історично-бібліографічний огляд // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М. Романюка. - Львів, 1998. - Вип. 5. - С. 421-453.

Студентська преса (С. 282-284), Товариш (С. 240), Україна (С. 381), Український студент (С. 474), Український Студентський Союз (С. 474-475), Українські студентські громади (С. 475-476), Шляхи (С. 629-630) // Довідник з історії України / За ред. І.З. Підкови, Р.М. Шуста. - К.: Генеза, 1999. - Т. 3.

Размещено на Allbest.ru