Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КРИМСЬКІ БОЛГАРИ В ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА

Спеціальність: Історія України

Носкова Інна Аркадіївна

Одеса, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність досліджуваної теми. Проголошення суверенітету України, демократизація життєдіяльності українського суспільства призвели до справжнього ренесансу культур національних меншин. Вперше з'явилася реальна можливість представникам цих культур будувати гармонійні відносини. Падіння “залізної завіси” відкрило широкий доступ до знайомства з міжнародним досвідом у цій галузі.

На початку 90-х років ХХ століття у країні активізувалися національні рухи, почали створюватися національні товариства, відроджуватися традиції. Україна - держава, у якій проживають представники багатьох народів, і її політична стабільність та економічний добробут залежать від виваженої національної політики. Годі й зауважувати, наскільки важливим є вивчення їхнього минулого для налагодження стійких, надійних міжетнічних відносин у державі.

Актуальність дослідження пов'язана з поверненням до Криму депортованих у 1944 році кримських татар, вірмен, болгар і греків, унаслідок якого на півострові розпочався процес відродження національних культур, мов і самобутності народів Криму.

Важливим моментом у виборі теми дисертації стало те, що кримська група болгар досі залишалася практично поза увагою науковців, проте її докладне вивчення має велике значення для загального розуміння історії болгарської діаспори в Україні. Особливо вагомим є комплексне дослідження історії та культури кримських болгар, що дозволяє виявити взаємозв'язок процесів, які відбувалися в різних сферах життя кримських болгар.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження зроблено в рамках наукової теми кафедри археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова - “Культурно-побутові процеси на Одещині в ХІХ - ХХ ст.” (№ державної реєстрації - 123, наказ ОДУ №801-18 від 08.06.1999 р.).

Об'єктом дослідження в роботі є кримська група болгарських поселень у ХІХ - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є демографічні процеси, адміністративно-правовий устрій, соціально-економічній розвиток та культурно-освітня сфера кримських болгар у ХІХ - на початку ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють більш ніж столітній період історії кримських болгар (ХІХ - початок ХХ століття). Точкою відліку слугує 1803 рік - час виникнення на території півострова перших болгарських колоній і початок формування кримської групи болгар. Другою хронологічною межею є 1920 рік - час запровадження Радянської влади у Криму, після чого почалася нова епоха не тільки в житті кримських болгар, але й у житті всієї країни.

Територіальні рамки дослідження позначаються межами Кримського півострова.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є комплексне, всебічне вивчення болгарських поселень півострова ХІХ - початку ХХ ст., і виявлення особливостей взаємозв'язку різних галузей життя кримських болгар як особливої групи болгарського етносу. Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

1. Систематизувати виявлені джерела з теми дослідження і з'ясувати рівень їх репрезентативності та наукової значимості.

2. Охарактеризувати ступінь розробки в науковій літературі проблеми розвитку болгарських колоній Криму.

3. Розглянути причини й обставини виникнення перших болгарських колоній у Криму.

4. Простежити динаміку болгарського населення півострова.

5. Описати структуру адміністративно-правового становища кримських болгар і причини його зміни у другій половині ХІХ століття.

6. Проаналізувати роль і вплив общини на розвиток сільського господарства у кримських болгар.

7. Визначити роль болгарських поселенців у соціально-економічному розвитку Криму.

8. Показати роль церкви в духовному житті кримських болгар.

9. Виявити освітній рівень болгарських переселенців півострова.

10. Визначити культурно-побутові особливості та встановити хід етнічного розвитку діаспори.

Наукова новизна одержаних результатів. В дослідженні вперше проведено комплексне і систематичне вивчення різних аспектів історії та культури кримських болгар у ХІХ - на початку ХХ ст. Автором уведено до наукового обігу широке коло неопублікованих архівних документів та систематизовано новий фактографічний матеріал, накопичений в історичній літературі. У дисертації вперше:

- реконструйовано хід та основні етапи переселення болгар до Криму у ХІХ столітті, розглянута система політико-адміністративного устрою болгарських колоній;

- проаналізовані особливості аграрних відносин і структури господарства;

- визначено успіхи початкової освіти, описано культурне життя та встановлено хід етнічного розвитку діаспори, виявлено і висвітлено роль переселенців у процесах історичного розвитку та господарського освоєння регіону.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що зібрані та систематизовані архівні й бібліографічні матеріали разом з основними висновками дослідження можуть бути використані при підготовці фундаментальних праць з історії України і Болгарії, досліджень з історії болгарської діаспори в Україні, українсько-болгарських відносин, історії Криму, у підручниках і посібниках для вищих і середніх навчальних закладів і при укладанні бібліографічних довідників.

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на основних методологічних принципах історичної науки: історизму, наукової об'єктивності, системності при висвітленні історичних фактів і явищ. Використані синхронний, історично-порівняльний, статистичний та типологічний методи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були викладені на Міжнародній науково-практичній конференції “Болгаро-українські історичні зв'язки та їх вплив на розвиток культури південноукраїнських болгар” (Одеса, 1997), на міжнародній конференції “Україна і Болгарія: віхи історичної дружби” (Одеса, 1998), на 4-х щорічних республіканських наукових читаннях “Культура народів Північного Причорномор'я з найдавніших часів і до наших днів” (Сімферополь, 1996, 1998-2000), а також у монографії та у вісьмох статтях, підготовлених і опублікованих автором.

Структура роботи зумовлена метою та поставленими завданнями. Дослідження складається зі вступу, п'яти розділів (12 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (179 позицій) і літератури (86 позицій). Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 189 сторінок машинопису.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується ступінь її розробленості, визначаються об'єкт і предмет дослідження, хронологічні й територіальні межі, мета й завдання, вказується наукова новизна, практичне значення та апробація, методи роботи, форми апробації одержаних результатів та їх публікація.

У першому розділі "Історіографія й аналіз джерельної бази дослідження" аналізуються стан наукової розробки теми дисертації та Ії джерельна база. У підрозділі 1.1 “Історія вивчення болгарських колоній Криму” розгадається історіо графія питання, яку хронологічно можна розділити на три періоди. Перший з них - друга половина ХІХ-30-і рр., ХХ ст., яка характеризується спробою дослідників виокремити болгар із переселенського загалу; ідентифікувати їх.

З розвитком у ХІХ ст. південноросійських регіональних центрів вивчення історії з'являються перші публікації з болгаристики. У 1848 році була опублікована загальна робота А.О.Скальковського “Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае”. Ця публікація започаткувала дослідження історії болгар Російської імперії, у тому числі Криму.

Після А.О. Скальковського питання болгарської колонізації на півдні Росії продовжував досліджувати О.А. Клаус. У 1869 році вийшла його фундаментальна праця “Наши колонии”. У розділі, присвяченому задунайським переселенцям, використовуючи унікальні документи, О.А. Клаус дає глибокий на той час аналіз господарської діяльності болгарських колоністів краю. Автор позитивно оцінив процес переселення як для самих колоністів, так і для держави. Книга О.А. Клауса займає помітне місце в історіографії проблеми, не дивлячись на те, що в ній розглядаються основні сфери життя болгарських колоністів краю лише в першій половині ХІХ століття.

В усіх зазначених роботах болгарські поселення Кримського півострова були вивчені поверхово. Перша публікація, присвячена власне кримським болгарам, вийшла у світ у 1899 році.

В своїй роботі О.Ф. Музиченко вперше публікує 13 пісень, які виконували болгари Феодосійського повіту на межі ХІХ-ХХ ст. А у 1907 році автор публікує перше дослідження, присвячене історії болгарської колонізації Криму й особливостям діалекту місцевих болгар. У роботі він використовує унікальні документи, більша частина яких не збереглася. Тому декілька його робіт сьогодні є чи не основними джерелами у вивченні історії та культури кримських болгар ХІХ - початку ХХ ст.

Перший період вивчення історії й етнографії кримських болгар (40-і рр. ХІХ - 20-і рр. ХХ століття) характеризується спробами дослідників зібрати та проаналізувати етнографічній, лінгвістичній й антропологічній матеріали про кримських болгар, виділити групи болгарських колоністів і основні етапи їхнього переселення. Крім того, у першому періоді вивчення кримські болгари були предметом не стільки історичного, скільки економічного, статистичного й етнографічного дослідження. Більшу частину робіт цього періоду варто розглядати, насамперед, як джерело для вивчення історії болгарської діаспори в Криму.

У 20-і роки ХХ ст. починається процес культурного будівництва національних меншин. У цей час у Криму з'являються перші болгарські національні школи. Проте в цей період не було опубліковано ні одного дослідження, присвяченого історії та культурі кримської групи болгар.

Посилення ідеологічного тиску у другій половині 30-х років ХХ століття поклали кінець будь-яким дослідженням з історії болгарської діаспори. Тому протягом 30-х - першої половини 40-х рр., ХХ століття дослідження з даної проблеми не велися.

Другий період вітчизняної історіографії - друга половина 40-х рр. - 80-і рр., ХХ століття - можна охарактеризувати як переломний у розробці проблеми, оскільки в цей час змінюються засади в розробці проблеми. Якщо раніше дослідники використовували в основному описовий метод, то в другий період історіографії вперше стали застосовувати історично-порівняльний і статистичний методи дослідження.

Реанімація в роки другої світової війни радянським керівництвом ідеї єднання всіх слов'янських народів дала новий поштовх розвитку славістичних, у тому числі болгаристичних, досліджень, у яких головний акцент робився на вивчення переселення, умов розміщення болгар на нових землях, їх внеску в розвиток господарства краю. Наприкінці 40-х - початку 50-х рр. ХХ століття провідну роль у вивченні болгарської діаспори став відігравати Інститут слов'янознавства АН СРСР, яким керував академік С.Я. Бернштейн. У центрі уваги дослідників цього інституту стали проблеми, пов'язані з вивченням мови болгарської діаспори, а також історичні аспекти життя болгарських переселенців. Насамперед, ми маємо на увазі роботи самого С.Я. Бернштейна, присвячені питанням болгарського переселення в Новоросійський край. Крім того, на основі документів з фондів Державного архіву Одеської області С.Я. Бернштейн намагається по-новому розглянути питання, пов'язані з історією утворення перших болгарських поселень у Криму, історію земельної суперечки між старими кримськими болгарами і місцевим вірменським монастирем. С.Я. Бернштейн перший зробив глибокий всебічний аналіз основних питань історії болгарської колонізації в Криму, уточнив багато моментів конкретно-історичних подій і явищ.

Цікаві відомості щодо переселення болгар у Росію та соціально-економічного розвитку болгарських сіл Новоросійського краю містяться в публікації І.І. Мещерюка, присвяченої бессарабським і, почасти, приазовським болгарам.

Для дослідження велике значення має стаття кримських істориків М.М. Максименка і Г.Н. Губенко. Ґрунтуючись на матеріалах фондів Державного архіву Криму, автори вперше зробили спробу вивчити розшарування в болгарській общині. Дослідники докладно розглядають стан соціального розшарування серед болгар-переселенців і становище більшості селян у болгарській общині, показують соціальні наслідки процесу куркульства. Проте автори відзначають, що, незважаючи на класове розшарування всередині общини, економічне становище болгарського села на початку ХХ століття було значно кращим, ніж становище російських сіл.

Другий період вивчення болгарської діаспори Криму характеризує спроба переосмислення таких моментів, як переселення та соціально-економічне становище болгарських колоній, а також істотні зміни в якісному підході до дослідження: активно використовуються методи статистичного аналізу, сільськогосподарських знань, діалектології й етнографії. Поступово в науковий обіг вводиться все більша кількість матеріалів центральних, республіканських і місцевих історичних архівів. Але головне - зроблена популяризація фактів, накопичених попередніми дослідниками.

Третій період, що почався з початку 90-х рр. ХХ століття і продовжується до нашого часу, можна охарактеризувати як джерельний та аналітичний. У цей період вітчизняної історіографії вводять до обігу унікальні, раніше невідомі документи кримських архівів. Крім того, автори публікацій, які вийшли після 1991-го року, вперше дають порівняльний, історично-економічний та етнографічний аналіз відносно двох великих болгарських колоній півострова - Кишлав і Старий Крим.

Лібералізація громадського життя призвела до активізації вивчення історії національних меншин в Україні, у тому числі й болгар. Усередині самої болгарської діаспори пожвавлюється інтерес до свого минулого, культури, побуту і народних традицій; з'являється плеяда нових дослідників. Відхід від штампів і стереотипів, методика комплексної реконструкції минулого є характерними рисами робіт, які з'явилися в цей період. Характерними для цього періоду є публікації О.М. Борисенка, В.В. Павленко і Ф.І. Степанова.

Цінні матеріали з етнографії, фольклору й лінгвістики кримських болгар фіксуються в роботах молодого кримського філолога О.К. Шапошникова.

Хоч основний внесок у вивчення теми зробили вітчизняні дослідники, деякий здобуток має зарубіжна (болгарська і молдавська) історіографія. Зарубіжні історики та, насамперед, болгарські вивчали діаспору в руслі загально-болгарської історії, тому вони багато уваги приділили таким аспектам, як переселення та розвиток культури болгар України.

Підводячи підсумок, зазначимо, що вивчення процесу утворення болгарських общин у Криму протягом ХІХ - початку ХХ ст., з другої половини ХІХ - до кінця ХХ ст., відбувалося лише в контексті інших тематичних досліджень. Незважаючи на те, що історія болгарського населення останнім часом вивчалася досить широко, комплексне дослідження з історії болгарської діаспори у Криму відсутнє.

Підрозділ 1.2 “Джерела з історії та культури кримських болгар у ХІХ - на початку ХХ ст.” відображає результати бібліографічної та архівної евристики. Джерельну базу дисертаційного дослідження склали документи 24 фондів п'яти архівів, бібліотечних і музейних зібрань України й Болгарії: Державного архіву Автономної Республіки Крим (ДААРК, м. Сімферополь), Державного архіву в Одеської області (ДАОО, м. Одеса), Державного архіву Херсонської області (ДАХО, м. Херсон), Центрального Державного історичного архіву Республіки Болгарія (ЦДІА, м. Софія, Болгарія) і Болгарського історичного архіву при Народній бібліотеці ім. Кирила і Мефодія (НБКМ-БІА, м. Софія, Болгарія), матеріали етнографічних і фольклористичних досліджень О.Ф. Музиченка й О.К. Шапошникова. Крім того, у роботі були використані документи, опубліковані в законодавчих і дипломатичних збірниках, статистичних і періодичних виданнях, а також матеріали власних польових спостережень автора.

Усі джерела можна поділити на три групи: історичні, лінгвістичні й етнографічні. Більшу частину з них складають історичні, котрі у свою чергу розподіляються на п'ять груп: актові, діловодства, статистичні, епістолярні та періодика.

Найбільшу цінність представляють актові матеріали (статути, укази, закони, правила тощо), серед яких у першу чергу потрібно виділити “Статут про колонії іноземців у Росії”, де позначені основні законодавчі принципи влаштування іноземних колоністів (у тому числі болгарських), і Правила про громадський і поземельний устрій поселених на казенних землях поселян-власників (колишніх колоністів), затверджені імператором 4 червня 1871 року після скасування “Статуту”. Не менш важливі матеріали діловодства (звіти, доповіді, рапорти, клопотання, протоколи, інструкції, довідки, телеграми, кошториси тощо). До їхнього числа можна віднести документи з фондів Опікунського комітету про іноземних поселенців Південного краю (ДАОО, ф. 6), Одеської контори іноземних поселенців Південного краю Росії (ДАОО, ф. 252) і Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора (ДАОО, ф. 1), а також справи Таврійської палати держмайна (ДААРК, ф. 81), фонд Таврійського губернського з селянських справ присутствія (ДААРК, ф. 41), утвореного на підставі Маніфесту від 19 лютого 1861 року про становище селян, що вийшли з кріпосної залежності і, нарешті, документи з фондів Канцелярії Таврійського цивільного губернатора (ДААРК, ф. 26) і Таврійського губернського правління (ДААРК, ф. 27).

Серед матеріалів діловодства особливо цікаві ті, що виходили безпосередньо від болгар: цивільні вироки, постанови сільських сходів, скарги, клопотання. Цікаві також звіти чиновників, які займалися питаннями болгарських жителів півострова. Наприклад, щорічні звіти Наглядача кримських колоній Таврійському губернатору (ДААРК, ф. 26) і в Опікунський комітет (ДАОО, ф. 6), а також звіти таємного радника А.М. Лавинського, що кілька разів виступав посередником у земельних суперечках між болгарськими колоністами та місцевими поміщиками.

У роботі широко залучалися матеріали статистики як неопубліковані (з фонду Таврійського Статистичного комітету (ДААРК, ф. 35)), так і опубліковані.

Певну цінність становить дипломатична переписка. До цієї категорії документів можна віднести насамперед звіти й листи з особистих фондів дипломатів Миколи Палаузова (НБКМ-БІА, ф. 113) і Найдена Герова (НБКМ-БІА, ф. 22), що займалися питаннями переселення відінських болгар у Росію в 1860-1862 рр. Частину з цих документів, а також багато інших можна знайти в опублікованих документах з болгарської історії, у збірнику документів “Русия и българското национално-освободително движение”.

Цікаві факти з життя кримських болгар можна зустріти на сторінках газет “Крымский вестник” (1890), “Одесский вестник” (1857, 1861-1862), “Таврические губернские ведомости” (1861-1863) та журналів “Москвитянин” (1845), “Русский вестник” (1866), “Радуга” (1862) і “Таврида” (1900). У матеріалах періодики порушені питання переселення відінських болгар до Криму в 1861-1862 рр., а також подробиці ведення господарства болгарськими колоністами півострова, наприклад, посадка винограду, методи будівництва житла.

Періодика того часу є істотним, суттєвим додатком до існуючих архівних документів.

Велике значення при дослідженні питань початкової освіти в болгарських селах Криму мали опубліковані звіти та зводи постанов повітових земських зборів, документи фонду Дирекції народних училищ Таврійської губернії (ДААРК, ф. 100) і Таврійської губернської училищної Ради Міністерства народної освіти (ДААРК, ф. 103).

Історичні джерела істотно доповнюються лінгвістичними й етнографічними джерелами. Лінгвістичні представлені матеріалами О.Ф. Музиченка і стосуються фонетичних особливостей діалекту кримських болгар. Крім того, у даному дослідженні використані етнографічні матеріали О.Ф. Музиченка та М.С. Державіна, зібрані в болгарських селах півострова наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., а також власні польові спостереження, проведені влітку 1998-2000 років у селах Коктебель, Желябовка, у м.Старий Крим Автономної Республіки Крим, у містах Приморськ-Ахтарськ і Кримськ Краснодарського краю, де компактно проживають нащадки кримських болгар.

Таким чином, наявність величезної кількості різноманітних джерел у цілому дозволяє простежити історію кримських болгар у ХІХ - початку ХХ ст.

У другому розділі - "Формування кримської групи болгар у XІХ ст." аналізуються причини та характер еміграції болгар з Турецької імперії на Кримський півострів протягом ХІХ ст.

У підрозділі 2.1 “Перші поселення болгар на початку ХІХ ст.” розглядаються причини та характер першої хвилі болгарського переселення в Крим (1803-1812 рр.). У результаті на півострові були засновані дві болгарські та одна болгарська колонія. Заснування перших двох болгарських колоній Кишлав і Старий Крим, за запропонованою в даній роботі концепцією, відбувалося практично одночасно - у період з середини 1803 до кінця 1804 року. Основною причиною болгарської еміграції в цей період була втеча жителів Румелії (південно-східна частина Болгарії) від масового розгулу, жорстокості та насильства розбійницьких банд кирджаліїв. У цілому перший етап болгарського переселення в Крим був ретельно продуманий і достатньо добре організований владою.

У підрозділі 2.2 “Переселення болгар у Новоросійський край в 1828-1830 рр. та в 1861 -1862 рр., їх вплив на болгарські поселення в Криму” досліджуються причини, характер й процес другого та третього етапів болгарського переселення до Криму.

Ініціатором другої хвилі болгарського переселення до Криму був Новоросійський та Бессарабський генерал-губернатор М.С. Воронців. У 20-і роки ХІХ ст. суттєвою перепоною в розвитку російського мореплавства на Чорному морі була відсутність кваліфікованих моряків і суднобудівників, так як основна частина місцевого населення були хлібороби. М.С. Воронцов звернувся до уряду з пропозицією залучити в російські порти моряків і суднобудівників із портових міст Болгарії. З 1829-1830 рр., до Криму прибуло близько 3 тисяч турецьких підданих. Це були болгари і греки, жителі східної та південно-східної частини турецької Болгарії. Вони прибували з Варни, Созополя, Бургаса у Феодосійський, Євпаторійський і Севастопольський порти на суднах Чорноморського флоту, а також на грецьких і австрійських суднах, зафрахтованих царським урядом. Під час другої хвилі болгарської еміграції уряд й Опікунський комітет діяли неорганізовано. Питаннями розташування й харчування задунайських переселенців займалася, в основному, місцева влада.

Третій етап еміграції, який почався в серпні 1860 року й продовжувався до кінця 1862 року, був пов'язаний з тяжкими умовами життя, украй високими податками й розміщенням на землях болгарських селян мусульман, що емігрували з Росії після Кримської війни. У результаті неграмотної переселенської політики царського уряду, відсутності необхідних умов життя, неврожаїв 1862-1863 рр., епідемії тифу третя хвиля масового переселення болгар до Криму цілком провалилася. Більша частина переселенців змушена була залишити Росію та повернутися назад у Ломський край і Відінський округ.

Успіх усіх трьох етапів болгарської еміграції до Криму багато в чому залежав від дій місцевих чиновників, від того, які умови вони створювали переселенцям, а також, меншою мірою, від соціально-економічного розвитку країни та регіону зокрема. Наприклад, погана організація третього етапу переселення була пов'язана скоріше з ускладненим після Кримської війни економічним становищем Росії, у результаті якого “підйомні” засоби, обіцяні болгарським переселенцям, часто затримувалися або взагалі не виплачувалися.

У цілому процес переселення болгар у Новоросійський край можна назвати скоріше не політичним, а економічним демаршем царського уряду. Проводячи політику переселення, російська влада була зацікавлена більше не в допомозі своїм балканським одновірцям, а перш за все в освоєнні нових, завойованих наприкінці XVIII століття південних територій. Такий інтерес керівництва країни й Новоросійського краю особливо проявився в ході першого і третього етапів болгарського переселення. Саме в цей час, після масових міграцій кримських татар у Туреччину, економіці півострова було завдано значної шкоди. Тому губернська влада покладала великі надії на досвідчених болгарських землеробів у процесі розвитку сільського господарства.

Підрозділ 2.3 “Внутрішня міграція болгарського населення Криму в другій половині ХІХ століття і утворення нових (дочірніх) поселень” висвітлює причини та характер демографічних процесів серед болгарського населення півострова, які розпочались у кінці 50-х - початку 60-х років ХIХ ст.

У 1863 році переселення болгар у Росію було припинено, і подальше збільшення болгарського населення в Криму відбувалось за рахунок природного приросту й переселення болгар із материкових повітів Таврійської губернії. Число родин росло з кожним роком, а наділи дробилися все більше и більше, поки деякі з них не досягли 1/8 своєї первісної величини. Таким чином, молоді болгарські родини вимушені були купувати Ії в навколишніх власників, створюючи нові селища. Завдяки цьому процесу в другій половині ХIХ ст., кількість болгарських колоній півострова виросла в 5 разів. Тільки жителі двох найстаріших болгарських сіл Кишлав і Старий Крим з 1860-1888 рр. заснували на території Феодосійського повіту губернії 9 дочірніх поселень.

Процес природного приросту та утворення нових дочірніх поселень болгарського населення мав дві сторони. Його позитивним моментом можна назвати поліпшення соціально-економічного становища кримських болгар. З іншого боку, вже на початку ХХ ст. в жителів нових болгарських селищ спостерігався процес етнічної асиміляції.

Третій розділ - "Соціально-правовий і економічний розвиток болгарських поселень Криму в ХІХ - на початку ХХ ст." - присвячено вивченню внутрішнього устрою болгарських переселенських общин, соціальних процесів, які відбувалися в їх середовищі, ролі внеску емігрантів до соціальної інфраструктури й сільського господарства Кримського півострова.

У підрозділи 3.1 “Соціально-правове становище” досконально розглядається політично-адміністративний та правовий устрій болгарських колоністів півострова.

Іноземними колоніями в Росії займався Опікунський комітет про іноземних поселенців Південного краю Росії, який підпорядковувався Міністерству внутрішніх справ. Представництва Опікунського комітету були в усіх південноросійських губерніях, де проживали іноземні колоністи. На півострові справи німецьких і болгарських жителів вів Наглядач кримських колоній. Соціально-економічне, правове й адміністративне становище іноземних колоністів півдня Росії було офіційно підкріплено Указом Сенату від 29 грудня 1819 року. Іноземні колоністи звільнялися на декілька років від уплати казенних податей і повинностей, а також від військово-постоєвої повинності, громадської та військової служб і перетворювалися в землевласників на казенній землі.

Після затвердження Олександром ІІ “Правила про громадський і поземельний устрій поселених на казенних землях поселян-власників (колишніх колоністів)” уся колоніальна система у країні ліквідувалася. Тепер колишні колоністи одержували статус поселян-власників, прирівнювалися до решти селянства Росії та позбавлялися всіх прав і переваг, якими користувалися раніше. Але, не зважаючи на реформу, у кримських болгар, як і раніше, зберігалося общинне землеволодіння. Тепер поселянин-власник міг безперешкодно продати, купити чи заповісти свій земельний наділ. Реформа 1871 року прискорила процес створення на півострові нових дочірніх болгарських поселень.

У підрозділі 3.2 “Сільське господарство” досліджується внесок болгар у економічний розвиток Кримського півострова, де вони займалися переважно скотарством і землеробством та досягли в цьому великих успіхів. Найважливішою сільськогосподарською галуззю болгар було землеробство. Завдяки болгарам у ХІХ - на початку ХХ ст., в Криму почало розвиватись садівництво, виноградарство та виноробство. Однак у більшості болгарських переселенців краю в першій половині ХІХ ст. основним видом сільськогосподарської діяльності було скотарство, яке займало важливе місце в господарстві. У багатьох поселеннях скотарство було головним джерелом прибутків болгарських селян.

У наступному підрозділі - 3.3 “Ремесло і торгівля” йде мова про характер національного ремісничого виробництва та розвиток торгівлі у кримських болгар за досліджуваний період. Промисловість у болгарських селах півострова, на відміну від бессарабських, не була розвинена. Тільки на початку ХХ ст., у болгар Криму почалась тенденція відділення дрібного ремісничого виробництва від домашнього. Також у зародковому стані знаходилася і торгівля. Місцеві болгари продавали лише вино, овочі, фрукти та іноді пшеницю. Інше використовували для власних потреб.

У четвертому розділі - "Розвиток освіти та церковне життя болгарських переселенців Криму в ХІХ - на початку ХХ ст.” докладно вивчається розвиток освіти, будівництво шкіл та церков у болгарських селах Криму в визначений період.

У підрозділі 4.1 “Освіта” відзначено порівняно високий освітній рівень кримських болгар за досліджуваний період. Завдяки освітній політиці місцевих земств тільки в другій половині ХІХ століття в 9 з 16 сіл, де проживали болгари, були побудовані сільські народні училища. Будівництво нових земських шкіл істотно підвищило рівень грамотності в задунайських переселенців. У підрозділі також іде мова про навчання кримських болгар у церковнопарафіяльних училищах та відкриття в болгарських селах Криму народних бібліотек, аналізуються статистичні дані про національний склад читачів бібліотек та рівень грамотності деяких кримських народностей на початку ХХ століття.

У підрозділі 4.2 “Церква” описується будівництво нових церков у Криму болгарськими переселенцями. Однією з головних причин переселення болгар у Росію була відсутність свободи віросповідання на батьківщині. У Болгарії майже в кожному поселенні була своя маленька церква, у якій селяни просили в Господа миру та спокою, здоров'я рідним і близьким, багатого врожаю. Тому при облаштуванні на новому місці вони в першу чергу намагалися побудувати церкви чи молитовні будинки. Потім на кошти казни та болгарських сільських общин будували невеликі церкви з каменю. Сільські общини кримських болгар також брали активну участь і в реконструкції місцевих церков. У ХІХ - початку ХХ ст., капітальному ремонту були піддані тільки два храми, парафіянами яких були болгари.

У п'ятому розділі - “Культурно-побутові особливості у ХІХ - на початку ХХ ст.” основну увагу сконцентровано на напрямках етнічного розвитку та культурно-побутових процесах, показано різницю між традиціями кримських болгар, а також ступінь консервації національних рис впродовж ХІХ ст.

Підрозділ 5.1 “Матеріальна культура” складається з трьох підрозділів, які містять детальний опис побуту кримських болгар, а саме житла, одягу та кухні кримських болгар в досліджуваний період.

У підрозділі 5.2 “Духовна культура” іде мова про звичаї, фольклор та обрядовість кримських болгар. Сімейна обрядовість у кримських болгар була досить архаїчною і консервативною. Багато обрядів мали навіть язичницький характер. У цілому в болгарських родинах Криму в ХІХ - на початку ХХ ст., спостерігалися суворі патріархальні закони, які неухильно виконували всі члени родини.

Розвиток культури кримських болгар відзначався консервацією деяких Ії рис. На підставі зібраних етнографічних матеріалів можна зробити висновок, що в ХІХ - на початку ХХ ст., у кримських болгар практично не спостерігався процес етнічної асиміляції. Це пояснюється перш за все особливою ментальністю болгар півострова. Відчужені, замкнуті, неговіркі - такими вони були по відношенню до своїх сусідів, представників інших національностей. Ці факти часто описували сучасники. Ще одна причина повільного процесу етнічної асиміляції кримських болгар у кінці ХІХ століття - відсутність змішаних шлюбів.

Багатство фольклору збереглося головним чином у пам'яті старшого покоління, у той час як молодь у кінці ХІХ - початку ХХ ст., була з ним обізнана значно менше.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюють авторські підходи та інтерпретації й містять стислий виклад результатів дослідження, основний зміст яких виноситься на захист:

- Перші болгарські колонії на півострові виникли в період 1803-1806 рр. Болгарська еміграція до Криму на початку ХІХ століття була викликана декількома факторами: насильством з боку розбійних банд так званих кирджаліїв щодо місцевого болгарського населення, і зацікавленістю царського уряду в господарському освоєнні Криму після першої масової еміграції кримських татар у Туреччину. Більшу частину перших болгарських переселенців складали жителі південно-східної частини Болгарії (Румелії).

- Кримська група болгар формувалася не одночасно, а поступово. За рахунок природного приросту населення півострова у другій половині ХІХ століття почався процес утворення нових (дочірніх) болгарських поселень із числа молодих родин, жителів двох центральних колоній: Кишлав і Старий Крим. Болгарське населення півострова також істотно поповнилося за рахунок внутрішньої міграції та переселення до Криму болгар із північних повітів Таврійської губернії.

- До початку 70-х рр. ХІХ ст. кримські болгари мали особливий правовий статус, що виділяв їх серед решти колоністів. Закінчення пільгового терміну співпало із скасуванням стану іноземних колоністів за реформою 1871 року. Це призвело до різкого посилення податкового тиску на болгар. Проте реформа мала і свої позитивні сторони. Її важливим наслідком стало скасування колоністських округів; усі великі колонії були об'єднані за територіальною ознакою. У результаті цього у Феодосійському повіті виникла нова Кишлавська волость, у яку ввійшли 2/3 болгарських колоній півострова.

- Розглянувши розвиток продуктивних сил кримських болгарських колоній, можна зробити висновок, що основним заняттям та джерелом існування їх населення було сільське господарство. З початку ХІХ століття, у результаті переселень болгарських етнічних груп, у Криму з'являються нові сорти злаків, фруктів, овочів і ягід, невідомі до цього часу породи овець і методи їхнього розведення. Особливо помітним був внесок болгар у розвиток виноградарства, городництва, шовківництва й тютюнництва. Ці новації в короткий проміжок часу поширилися на всі етнічні групи півострова.

- Кримські болгари згадуються як ініціатори будівництва церков не тільки в тих колоніях Феодосійського повіту, де вони компактно проживали, але навіть у віддалених селищах, де проживало всього декілька сімей болгар. Завдяки такій діяльності вже на початку ХХ ст., практично в кожному селі, де проживали болгари, була своя церква.

- У ХІХ - початку ХХ ст. кримські болгари досягли помітних успіхів у сфері початкової освіти, насамперед, завдяки фінансовій допомозі повітових земств і сприянню сільських болгарських общин.

- Розвиток культури кримських болгар відзначався консервацією деяких її рис. В ХІХ - початку ХХ ст., у кримських болгар процес етнічної асиміляції не спостерігався. Вони зберегли на той час свою самобутність.

- Болгарська колонізація Криму в ХІХ - на початку ХХ ст. зіграла позитивну роль у процесі південноукраїнської (і особливо кримської) історії: болгари значно збагатили етнічну, соціальну, релігійну й культурно-побутову палітру півострова, заклавши один із каменів в основу його подальшого благополуччя. історія колонізація південноукраїнський

- Існування ряду особливостей кримських болгар дозволяє виділити їх, з одного боку, як окрему етнічно-соціальну категорію населення даного регіону, з іншого боку - як особливу групу болгарського етносу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Носкова И.А. Крымские болгары в ХІХ - начале ХХ вв.: история и культура. Симферополь: СОНАТ, 2002. - 152 с.

2. Носкова И.А. Формирование крымской группы болгар в ХІХ веке // Культура народов Причерноморья. - 1999. - №6. - С. 183-187.

3. Носкова И.А. Храмовые (престольные) праздники в болгарских селах Крыма в ХІХ - начале ХХ вв. // Культура народов Причерноморья.- 1999. - №11. - С. 203-205.

4. Носкова И.А. Переселение болгар в Крым в ХІХ веке // Наша школа. - 1999. - №2/3. - С. 180-181.

5. Носкова И.А. Внутренняя миграция болгарского населения Крыма во второй половине ХІХ века и образование новых дочерних поселений // Культура народов Причерноморья. - 2000. - №14. - С. 76-79.

6. Носкова І.А. Історія, етнографія та лінгвістичні особливості мови кримських болгар в публікаціях Олександра Музиченка // Записки історичного факультету / Одеський нац. ун-т ім. І.І. Мечникова. - 2002. - Вип. 12. - С. 142-146.

7. Носкова И.А. Старокрымское народное училище // Сурб Хач.- 1998. - Декабрь. - С. 46-47.

8. Носкова И.А. Крымские болгары: взгляд в прошлое // Спектр.- 1999. - №21. - С. 24-41.

9. Носкова И.А. ІІІ волна болгарского переселения в Крым (1856-1866 гг.). Ошибки и поражения // Проблемы материальной и духовной культуры народов Крыма и Северного Причерноморья от античных времен до наших дней. Материалы І научных чтений. г. Симферополь, 14-15 ноября 1996 года. - Симферополь: Рой, 1996. - С. 21.

Размещено на Allbest.ru