Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЗДІЙСНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ. ІСТОРИЧНІ УРОКИ ТА НАСЛІДКИ

Виконав:

Корнієнко Валерій Васильович

Луганськ - 20031. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

У розбудові громадянського суспільства в Україні винятково важливе значення має вирішення проблеми земельних відносин. Адже земля, її надра, як і усі інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Саме від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією та відповідними Законами України.

Після проголошення Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.) вирішення проблеми земельних відносин стало одним із пріоритетних завдань. У грудні 1990 р. Верховна Рада прийняла постанову "Про земельну реформу в Україні". Її здійснення проводиться поетапно. Кожний із них мав свої особливості як у характері, так і у формах проведення відповідних заходів щодо виконання конкретних завдань земельної реформи.

Узагальнення досвіду проведення земельної реформи має загальнодержавне значення. Воно є однією з вирішальних умов зміни політичної та економічної систем, успішної розбудови громадянського суспільства в Україні. В процесі реалізації земельної реформи виявилися певні позитивні та негативні аспекти діяльності відповідних ланок органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

До цього часу проблеми проведення земельної реформи, в основному в економічному плані, висвітлюються вченими-аграріями. Відсутні роботи історичного характеру, в яких би всебічно досліджувалися питання її значущості для вирішення проблем розбудови незалежної, демократичної, правової, соціальної Української держави, формування середнього класу та утвердження справжнього господаря на землі. Це й зумовило вибір автором теми дослідження.

Тема дисертації є розділом комплексної проблеми "Соціально-економічні перетворення в українському селі (ІІ пол. ХХ ст.): історичний аспект" (реєстраційний номер 0102U001683), яка розробляється науковцями кафедри історії України Національного аграрного університету (м. Київ).

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є земельні відносини в Україні 1990-2002 рр.

ПРЕДМЕТОМ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ є діяльність органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, керівних структур аграрного сектора, які практично здійснювали земельну реформу.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ МЕЖІ охоплюють усі регіони сучасної України.

ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ дисертаційного дослідження охоплюють 1990-2002 рр. - період, коли поетапно здійснювалася земельна реформа, розвивалися і утверджувалися нові форми власності на землю. Нижня межа визначається моментом прийняття Декларації про державний суверенітет (липень 1990 р.) та постанови Верховної Ради про здійснення земельної реформи (грудень 1990 р.). Верхня - обумовлена соціальними та економічними результатами першого періоду земельної реформи, що призвело до зміни економічних відносин в аграрній сфері економіки та утвердження статусу селянина як господаря та активного учасника суспільно-політичного і соціально-економічного життя, прийняттям нового Земельного кодексу України.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ: полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази висвітлити суть, напрями, етапи законодавчого і науково-методичного забезпечення та практичного проведення земельної реформи в Україні у 1990-2002 рр., узагальнити досвід організаційної роботи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій в процесі зміни форм власності на землю та становлення і розвитку нових організаційно-виробничих структур в аграрному секторі, розкрити значущість заходів щодо землевпорядкування для утвердження ринкової економіки і розбудови громадянського суспільства в Україні.

ОБҐРУНТОВАНІСТЬ І ДОСТОВІРНІСТЬ НАУКОВИХ ПОЛОЖЕНЬ ТА ВИСНОВКІВ дисертації базується на використані широкого кола опублікованих документів, архівних джерел, з якими автор мав можливість безпосередньо працювати в роботі над темою дослідження.

МЕТОДОЛОГІЧНУ ОСНОВУ дисертації становлять принципи історизму та об'єктивності. Аналіз процесу здійснення земельної реформи, її політичних, соціально-економічних та організаційно-виробничих проявів здійснювався з метою розкриття закономірностей розвитку суспільства по шляху до ринкової економіки. При цьому використовувалися положення із Конституцій, Земельних кодексів, законодавчих і нормативних актів, прийнятих у 1990-2002 рр., програмних документів політичних партій, виступів їх лідерів, державних діячів, вчених-аграріїв, економістів, істориків.

Основні методи дослідження - проблемно-хронологічний, структурно-системний, порівняльно-історичний, статистично-аналітичний.

НАУКОВА НОВИЗНА ДИСЕРТАЦІЇ дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження особливостей та напрямків здійснення земельної реформи в сучасній Україні та розкриття її значущості для розбудови громадянського суспільства в Україні. земельна реформа україна власність

На основі всебічного аналізу широкого кола виявлених архівних джерел та матеріалів періодичної преси та даних, опублікованих у виданнях органів державної влади та самоврядування, автором вперше:

досліджено сучасний стан наукової розробки проблеми;

систематизовано нормативно-правову базу та визначено політико-правові засади та етапи здійснення земельної реформи в Україні у 1990-2002 рр.;

проаналізовані праці та документи, в яких відображені рекомендації науково-методичного характеру, щодо організації та проведення конкретних заходів землевпорядкування;

показано як в ході земельної реформи змінювалися економічні відносини, перебудовувалися організаційно-виробничі структури аграрного сектора економіки України;

визначено місце соціального чинника в проведенні землевпорядкувальних робіт;

детально проаналізована специфіка повноважень та сфери конкретної діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо проведення земельної реформи;

викладено історію земельних кодексів України, розкриті особливості та етапи їх прийняття;

проаналізовані етапи та характер змін у соціально-психологічному ставленні сільськогосподарських товаровиробників до землевпорядкування, розкрито вплив земельної реформи на зміну соціального складу працівників аграрного сектора та розвиток інфраструктури села, формування моральних цінностей сільських жителів;

сформульовані відповідні практичні рекомендації щодо закріплення результатів земельної реформи та забезпечення стабільного, послідовного і неухильного здійснення Земельного кодексу України.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ роботи полягає у використанні висновків і положень дисертації у навчальному процесі, при викладанні курсу історії України у вищих навчальних закладах і загальноосвітніх школах, розробці спеціальних курсів з історії земельних відносин в Україні, при подальшій розробці проблем розвитку аграрного сектора економіки України.

Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії України Національного аграрного університету (м. Київ).

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ. Основні положення та висновки дисертації були обговорені на засіданнях кафедри історії України Національного аграрного університету; міжнародній (вересень-жовтень 1998 р.) та міжвузівської (червень 1999 р.) конференції (Київ, 1999), присвяченій 100-річчю Національного аграрного університету; на всеукраїнській науково-практичній конференції присвяченій 10-річчю незалежності України (м. Київ, 2002).

За темою дисертації опубліковано 4 статті (вийшли без співавторів), 3 з них у провідних фахових наукових виданнях, опубліковані тези виступів на науково-практичних конференція, їх загальний обсяг складає 4,2 др. арк.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації - 214 с. Список використаних джерел та літератури включає 367 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено її новизну, показано теоретичну і практичну значимість дисертації, окреслено хронологічні рамки дослідження, з'ясовано предмет та об'єкт дослідження, поставлено мету й завдання роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Джерельна база та історіографія дослідження” присвячений аналізу використаних джерел та стану наукової розробки проблеми.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять архівні документи, публікації у періодичних виданнях (часописах, журналах), матеріали соціологічних досліджень. Використано документи та матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України, відомчих та поточних архівів Міністерства аграрної політики України, державних комітетів статистики, по земельних ресурсах, Фонду державного майна, ряду громадських об'єднань, наукових установ Української академії аграрних наук, вищих навчальних закладів аграрного профілю.

При написанні дисертації використано чотири типи архівних документів.

По-перше, матеріали державних архівів: а) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України (Фонди 2 і 27 - документи Ради Міністрів УРСР та міністерств сільського господарства і радгоспів з проблем розвитку сільського господарства, постанови, інструктивні листи, доповідні записки 80-х - початку 90-х рр.; Фонд 582 - матеріали Центрального статистичного управління, в тому числі під грифом “Для службового користування”, що не потрапляли до щорічників ЦСУ, які дають уявлення про використання земельних угідь України); б) Центрального державного архіву громадських організацій (ЦДАГО) України (Фонд 1 - документи Політбюро та Секретаріату ЦК КПУ, відділів сільського господарства, організаційно-партійної роботи, агітації та пропаганди ЦК КПУ, постанови, інструктивні листи 80-х - початку 90-х рр.; документи нових політичних партій та рухів, які виникли наприкінці 80-х - на початку 90-х рр.). По-друге, документи відомчого архіву Міністерства сільського господарства і продовольства (з липня 1997 р. - Міністерство агропромислового комплексу, з 1999 року - Міністерство аграрної політики), в яких аналізується хід реформ в агропромисловому комплексі, переважно у аграрній та переробній сферах. По-третє, матеріали, які відповідно до існуючих правил, зберігаються у поточних архівах державних органів влади (Мінагрополітики, Держкомстатистики, Держкомітету по земельних ресурсах), наукових і навчальних закладів (Президія та відповідні інститути Української Академії аграрних наук, Національний аграрний університет). По-четверте, поточні архіви політичних партій, рухів, громадських організацій (матеріали з'їздів, інформації щодо роботи серед сільськогосподарських товаровиробників; статистичні звіти про соціальний склад політичних партій та громадських організацій).

Складовою джерельної бази дослідження стали матеріали періодичної преси, видавцями якої є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації, наукові та навчальні заклади.

При написанні історіографічного огляду дисертант врахував, що ряд праць з проблеми проаналізовані у колективних монографіях, відповідних розділах докторських і кандидатських дисертацій, захищених за спеціальностями економіка, соціологія, історія України.

При оцінці стану наукової розробки проблеми враховано, що у історичній літературі на сьогоднішній момент немає жодної роботи, в якій комплексно досліджувалися б процеси реформування аграрного сектора економіки у 1990-х рр. з урахуванням його значення для розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні. Однак, аспекти вказаної проблеми у певній мірі висвітлені у документах органів державної влади, законодавчих і нормативних актах, програмах політичних партій та громадських організацій, монографіях і дисертаціях з проблем державотворення, проведення економічних реформ, утвердження багатопартійності, розвитку духовного життя. Опубліковано ряд праць, в яких характеризуються заходи щодо зміни форм власності та господарювання в агропромисловому комплексі України у першій половині 1990-х років. Є й спеціальні праці істориків і економістів, в яких багатопланово у хронологічно-проблемному плані досліджені проблеми реформування форм власності та господарювання в аграрному секторі України у 1990-х рр.

Результати досліджень колективів істориків Інституту історії України НАНУ, Національного аграрного університету, ряду вузів України висвітлені у колективних монографіях, виданих у 1998-2002 рр. Про результати досліджень з проблеми історики доповідали на наукових конференціях і симпозіумах, матеріали яких опубліковані.

Заслуговують на увагу дослідження питань про значущість результатів земельної реформи для зміни форм господарювання в аграрному секторі та утвердженні нової економічної системи в Україні в цілому на основі принципів приватної власності та ринкової економіки; про: а) соціальні та соціально-психологічні проблеми аграрних перетворень; б) форми інтеграції в агропромисловому комплексі; в) екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні; г) місце і роль органів місцевого самоврядування в проведенні реформ в агропромисловому комплексі.

Аналіз джерельної бази і огляд праць про здійснення земельної реформи свідчать про необхідність активізації історичних досліджень з проблеми. Вказане вважається актуальним, оскільки багато питань щодо організації та здійснення земельної реформи ще по суті не висвітлено. Не охарактеризовані також етапи та не описані напрями і шляхи проведення земельної реформи відповідно кожного із них, не проведено аналізу регіональних програм. Відсутні спеціальні дослідження про розвиток сільськогосподарської кооперації та її роль у зміні економічних відносин в агропромисловому комплексі.

До того ж, загальні синтетичні праці щодо розбудови громадянського суспільства в Україні та утвердження ринкової економіки неможливо створювати без ґрунтовних досліджень з історії організації та здійснення земельної та аграрної реформи.

У другому розділі “Історія правового і наукового забезпечення земельної реформи в Україні” розкриваються питання щодо: а) етапів прийняття законодавчих та нормативних актів, в яких сформульовані суть, напрями, конкретні завдання земельної реформи в умовах розбудови незалежної, демократичної, правової, соціальної держави; б) науково-методичного забезпечення організації та проведення конкретних заходів землевпорядкування.

Основоположні засади земельної реформи закладені у Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.). Характерно, що ще до прийняття Акту проголошення незалежності України, Верховна Рада прийняла постанову “Про земельну реформу”. В ній вона представлена як складова частина переходу держави до ринкових відносин, в ході якої здійснюється перерозподіл земель з одночасною передачею їх хліборобам у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Оголошено, що з 15 березня 1991 р. всі землі України є об'єктом земельної реформи. У жовтні 1991 р. було затверджено концепцію роздержавлення і приватизації землі.

У 1991 р. - першому півріччі 2003 р. Верховною Радою України прийнято більше 150 законів, в яких визначалися принципи та заходи проведення земельної реформи. За цей же час видано понад 200 Указів Президента України та понад 2500 нормативних актів органів виконавчої влади (постанови) Кабінету Міністрів України, колегії Міністерства аграрної політики України, розпорядження його департаментів, рішення колегії та накази Держкомітету України у земельних справах. Після прийняття Земельного Кодексу України, який формально набрав чинності 1 січня 2002 року, прийнято 14 законів з питань землевпорядкування та внесено відповідні зміни і доповнення у 12 законів, видано понад 300 нормативних актів з вказаної проблеми.

У розділі значна увага приділена розкриттю питання щодо науково-методичного забезпечення проведення земельної реформи. Значний вклад у цю справу внесли працівники наукових установ Української академії аграрних наук, особливо інститути аграрної економіки, землеустрою, землеробства та Національного аграрного університету. У 1991 р. - першій половині 2003 р. науковцями УААН та Національного аграрного університету підготовлено і надіслано у відповідні органи, установи, господарства понад 1100 науково-методичних розробок, в яких містилися рекомендації щодо організації та проведення інвентаризації та грошової оцінки земель, паювання землі та майна, оформлення сертифікатів, виділення земельних ділянок для осіб, які вирішили стати фермерами, розвитку орендних відносин, здійснення моніторингу земель, ведення земельного кадастру, раціонального використання земельних ресурсів, охорони і відтворення родючості ґрунтів тощо.

У процесі здійснення земельної реформи об'єктивно виникло питання про розробку нового Земельного кодексу, що сталося 25 жовтня 2001 р. У 1-5 статтях його визначені концептуально-правові засади використання власності на землю. Встановлено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Новий Земельний кодекс закріплює землю у власності людей, які протягом 1994-2001 рр. одержали на це право. До 2005 р., коли закінчиться мораторій на торгівлю землею, передбачено закінчити видачу державою державних актів на землю і врегулювання усіх проблем, пов'язаних із землевлаштуванням і системою управління земельними ресурсами. Відповідно до принципів Земельного кодексу Верховна Рада 22 травня 2003 р. прийняла Закон про землевпорядкування, що встановлює правові й організаційні основи діяльності в сфері землевпорядкування. Він покликаний реалізувати політику держави у відношенні проведення земельної реформи, удосконалення земельних відносин, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування.

У третьому розділі “Діяльність державних структур та громадських об'єднань у проведенні земельної реформи” розкриті структури та форми діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, які безпосередньо займалися здійсненням земельної реформи. У Верховній Раді України у 1990-1995 роках функціонувала комісія з сільського господарства, а з 1996 року - комітет з аграрних питань. У Кабінеті Міністрів України діяла служба, яка займалася питаннями аналізу та прогнозування процесу здійснення земельної реформи.

У реалізації заходів щодо її організації та проведення брали участь співробітники Міністерства сільського господарства (з 1997 р. - Міністерство аграрної політики), у складі якого діяли головні управління реформування сільського господарства, державної власності, роздержавлення та приватизації.

Значно зросла роль Державного комітету України по земельних ресурсах. У 90-х рр. ХХ ст. тричі змінювалася його структура, приймалися рішення щодо розширення його повноважень. В 1993-1995 рр. існували управління землевпорядкування і приватизації землі. З 1999 р. в центральному апараті Держкомзему діють управління державного земельного кадастру, земель сільськогосподарського призначення, земель несільськогосподарського призначення. Своєрідною структурою Держкомітету України по земельних ресурсах є Центр державного земельного кадастру, створений в листопаді 1997 р. Відповідно Статуту, Центр здійснює свою діяльність з метою створення та функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру України та системи реєстрації земель.

Своєрідно змінювалася структура місцевої (регіональної) землевпорядкувальної служби. До введення інституту державних адміністрацій, землевпорядники були працівниками органів виконавчих структур рад народних депутатів. До 1996 р. склалась вертикаль органів Держкомзему, яку представляють Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах, обласні та районні управління по земельних справах, Київське і Севастопольське управління земельних ресурсів. У їх складі функціонують відділи технічного нагляду.

При обласних та районних адміністраціях створювалися спеціальні структури, які займалися проблемами організації та проведення земельної реформи. На Волині, Сумщині, Запоріжжі в обласних і районних адміністраціях діяли центри приватизації та земельної реформи, у Львівській області самоврядна представницька структура - аграрна палата.

Значна увага приділена розкриттю досвіду роботи сільських, селищних, міських рад, які наділені повноваженнями здійснення заходів щодо землевпорядкування, правом контролю за регіональним і ефективним використанням землі.

У розділі розглянуто й питання про участь громадських об'єднань у здійсненні земельної реформи. По-перше, викладені підходи ряду політичних партій до цього процесу: (СДПУ(о), Аграрна партія України - позитивне ставлення; Компартія України, Соцпартія України - неприйняття її). По-друге, наведені матеріали про ставлення і участь у здійсненні земельної реформи громадських організацій (Селянська спілка, Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, Асоціації фермерів України /з 1998 р. Асоціація фермерів і приватних землевласників/, Рада жінок-фермерів України, Національна асоціація сільськогосподарських кооперативів, Українська ліга підприємців агропромислового комплексу.

Безпосередню участь у проведенні земельної реформи беруть сільські, селищні, міські ради, які наділені повноваженнями здійснення заходів щодо землевпорядкування, правом контролю за регіональним і ефективним використанням землі.

Четвертий розділ “Історичні наслідки земельної реформи в утвердженні нових економічних відносин в аграрному секторі економіки України” присвячений розкриттю процесу проведення та результатів поетапного здійснення земельної реформи.

Акцентовано, що важливо розрізняти етапи проведення земельної реформи і етапи зміни структури організаційно-виробничих форм господарювання.

В процесі здійснення конкретних завдань земельної реформи було 5 етапів. В межах першого етапу провадилася інвентаризація земель; другого - їх роздержавлення і приватизація; третього - виділення земельних часток (паїв) та вручення сертифікатів; четвертого - впровадження орендної застави; п'ятого - проголошення права на продаж-купівлю землі.

Кожний з вказаних етапів різний за хронологічними межами. Перший продовжувався майже два роки, другий - понад чотири, третій - два роки. Четвертий та п'ятий взаємопов'язані, вони продовжуються.

Етапів змін організаційно-виробничих форм господарювання було три. Перший охоплював менше двох років, коли колгоспи та ряд радгоспів реформувалися у колективні сільгосппідприємства і почався розвиток фермерства. Другий продовжувався майже сім років і пов'язаний із створенням передумов реформування колективних сільгосппідприємств. Третій характерний тим, що протягом 2000 р. - першої половини 2001 р. в результаті реформування колективних сільгосппідприємств сформувалися господарства, які базуються на приватній власності на землю і майно.

З урахуванням вказаного підходу й розглянуті історичні наслідки земельної реформи.

Інвентаризація проводилася по двох напрямах. Перший - встановлювалась кількість землі, яка знаходилась у розпорядженні колгоспів, радгоспів, міжгоспів, в особистому користуванні осіб, що використовували її у підсобних господарствах, складалися списки членів колгоспів, працівників радгоспів, міжгоспів. Другий - визначалися користувачі несільськогосподарських земель. У проведені цієї багатопланової і складної роботи при сільських, селищних, міських радах було створено понад 29 тис. груп. До їх складу входило майже 120 тис. чоловік. Очолювали такі групи землевпорядники, які були в той час працівниками сільських, селищних, міських рад.

До проведення інвентаризації землі були залучені науковці Української академії аграрних наук, викладачі та студенти вищих навчальних закладів аграрного профілю, співробітники Міністерства аграрної політики, обласних і районних управлінь сільського господарства. В цілому до цієї справи було залучено понад 300 тис. чоловік.

Внаслідок приватизації земельних ресурсів у 2001 р. у державній власності залишилося 49,7% всіх земель. Було здійснено паювання 26,4 млн. га земель, переданих у колективну власність 11419 підприємствам. Право на земельну частку (пай) набули майже 6,6 млн. громадян. Середній розмір земельної частки (паю) становило 4,1 га. Було створено резервний фонд земель загальною площею 3,070 млн. га. Приватизували свої земельні ділянки на площі 3 млн. 256 тис. га 11 млн. громадян; 37,6 тис. фермерських господарств використовували майже 2 млн. га сільськогосподарських угідь. Розвивався ринок землі - у селян орендувалося понад 20,7 млн. га земель. Станом на 1 жовтня 2001 р. здали свою землю в оренду 5,3 млн. громадян.

Станом на 30 жовтня 2001 р. із 6 мільйонів 753 тисяч громадян, які набули право на земельну частку (пай), отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) 6 мільйонів 593 тисячі 700 громадян, або 97,6 відсотка. Фактично було оформлено та видано державних актів на право приватної власності на землю 1 мільйон 815 тисяч 300 сертифікатів, що складало 27,5 відсотка від їх кількості. Окрім того у стадії розробки ще знаходилося на цей час понад 1 мільйон 354 тисячі 700 державних актів, що складало 20,5 відсотка від кількості сертифікатів. Виявлялися фінансові труднощі щодо оформлення державних актів на право приватної власності на землю.

Розширення права власності сільськогосподарських товаровиробників на землю, паювання землі створило передумови для трансформації колективних сільгосппідприємств в агровиробничі формування, заснованих на засадах приватної власності на землю та майно. Реорганізація колективних сільгосппідприємств здійснювалася відповідно до положень Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. шляхом їх внутрішньогосподарської структуризації, прискорення процесу розпаювання землі та майна, задоволення прагнень селян до вибору відповідних форм господарювання.

У процесі реформування колективних сільгосппідприємств у господарства з приватною власністю на землю та майно було створено понад 115 тис. нових агроформувань ринкового типу, з них близько 3,5 тис. приватних підприємств, 7,5 тис. господарських товариств, понад 2 тис. кооперативів, 1800 фермерських господарств та інших суб'єктів господарювання. При цьому господарські товариства становили 42%, приватні господарства - 20%, селянські (фермерські) - 8%, сільськогосподарські кооперативи - 22%. Зберегли свій статус 204 українсько-іноземних підприємств та 37 із 100-відсотковим іноземним капіталом. Збереглися понад 200 державних господарств. Збільшилася кількість сільгосппідприємств військових частин та підрозділів МВС.

Нові земельні відносини призвели до змін соціального статусу усіх верств сільських жителів.

Станом на 1 січня 1999 р. серед сільських жителів у віці 18 і старше років працівники колгоспів становили 8%; радгоспів - 3,8%; фермери - 0,7%; орендарі - 0,2%; члени колективних сільгосппідприємств - 49,4%; члени акціонерних товариств - 0,7%; працівники культурно-освітніх установ - 3,1%; працівники державних промислових підприємств - 2,3%; працівники органів державної влади та самоврядування - 0,7%; студенти вищих і середніх сільськогосподарських учбових закладів - 0,9%; пенсіонери - 31,2%. Соціальний склад населення свідчив, що вже неправомірно було розглядати українське село як колгоспне та застосовувати по відношенню до селянства поняття “колгоспне”. Працівники аграрного сектора вже виступали як сільськогосподарські товаровиробники. До того ж, у їх складі вже визначилися категорії за характером форм власності та господарювання.

Серед нових організаційно-виробничих структур в аграрному секторі домінують господарські товариства з приватною формою власності на землю і майно. Широкого розвитку набули орендні відносини. Значна кількість власників земельних паїв виявили бажання створити виробничі кооперативи. Зросла кількість селян, які приєднали земельні ділянки, одержані в результаті паювання до своїх підсобних господарств. Ряд громадян здають свої земельні ділянки у заставу.

Відповідно до положень Земельного кодексу Верховна Рада України 22 травня 2003 р. прийняла Закон про землевпорядкування, що встановлює правові й організаційні основи діяльності в сфері землевпорядкування. Закон спрямований на врегулювання відносин, що виникли між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими органами по керуванню земельними ресурсами, юридичними особами і громадянами, по забезпеченню стабільного розвитку землекористування. Він покликаний реалізувати політику держави у відношенні проведення земельної реформи, удосконалення земельних відносин, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування. Встановлено, що землевпорядкування проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій, незалежно від форм власності, у випадку надання, вилучення, відчуження земельних ділянок, організації нових і упорядкування існуючих об'єктів землевпорядкування.

Певного розвитку набуло підприємництво. У складі жителів сільської місцевості є верстви, які відносяться до середнього класу (працівники мережі заготівельно-збутових кооперативів та кооперативних агроторгових домів, фірмових магазинів, інфраструктури аграрного ринку, зокрема системи кредитних спілок, брокерських контор, що обслуговують сільськогосподарські структури).

Земельна реформа сприяла створенню можливості приєднувати земельні та майнові паї до своїх особистих селянських або фермерських господарств. За період 1901-2001 рр. кількість селянських (фермерських) господарств зросла з 82 до 38428, а середній розмір ферми з 24,3 га до 56,1 га. Найбільш масовою формою господарств громадян залишилися особисті селянські господарства. У 2001 р. їх середній розмір дещо перевищував 0,5 га. Діяльність особистих підсобних господарств мала, в основному, нетоварний характер.

Подальшому здійсненню земельної реформи сприятиме втілення в життя положення Закону “Про особисте селянське господарство” (15 травня 2003 р.), дія якого поширюється на фізичних осіб, що у встановленому законом порядку одержали у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Висновки підсумовують наступні основні положення, що виносяться на захист:

історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, в історичній літературі недостатньо висвітлені проблеми проведення земельної реформи та впливу її результатів на суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток в сучасній Україні;

земельна реформа заклала і зміцнює основи економічних відносин ринкового типу. Поетапно впроваджується принцип приватної власності на землю і майно, створюються умови для утвердження засад купівлі-продажу землі, розвитку і зміцнення індивідуальних селянських господарств, як вагомої форми господарювання в аграрному секторі;

у процесі здійснення земельної реформи відбулися зміни в соціально-професійному складі сільськогосподарських товаровиробників, з'явилися нові соціальні групи - члени господарських товариств, заснованих на приватній власності на землю та майно, фермери, орендарі, члени виробничих та обслуговуючих сільгоспкооперативів; змінився статус власників особистих селянських господарств, які стали більш великими за рахунок приєднання одержаних земельних паїв у натурі;

використання земель сільськогосподарського призначення повинно ґрунтуватися на приватній і кооперативній формах власності, на ландшафтних принципах проектування сільськогосподарських утворень, на створенні природоохоронних і екологічно захищених землеволодінь і землекористувань;

реформування традиційних структур (колгоспів і радгоспів) відбувалося еволюційним шляхом, господарствам надавалася методична-правова допомога з метою, щоб вони могли не тільки трансформуватися, а й ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки;

відповідно до нового Земельного кодексу приймаються законодавчі та нормативні акти, спрямовані на подальший розвиток земельної реформи, втілення в життя принципу купівлі-продажу землі;

серед практичних рекомендацій, сформульованих у висновках, пріоритетне місце займають ті, що спрямовані на організаційне та матеріально-технічне забезпечення подальшого розвитку земельної реформи, вони стосуються й подальшої наукової розробки проблеми, використання усього позитивного, що було в процесі здійснення земельної реформи, врахування повчальних уроків в ході проведення землевпорядкувальних робіт з метою недопущення грубих помилок і прорахунків у подальших перетвореннях економічних відносин в сучасному українському селі.

Держава має відігравати легітимну роль у створенні всіх умов, необхідних для завершення земельної реформи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Корнієнко В.В. Історіографічні праці з проблем розвитку аграрних відносин в Україні у другій половині ХХ століття // Історіографія розвитку аграрних відносин в Україні у другій половині ХХ століття. - К.: Інститут історії України НАНУ, 1999. - С. 4-15.

2. Корнієнко В.В. Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні у працях політичних діячів та історичних дослідженнях // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск перший. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. - С. 52-64.

3. Корнієнко В.В. Висвітлення проблем формування нової політичної системи в сучасній Україні в історичних дослідженнях // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск третій. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. - С. 60-71.

4. Корнієнко В.В. Новий етап здійснення земельної реформи в сучасній Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Результати досліджень істориків науково-дослідних інститутів та навчальних закладів. Частина ІІ. - К.: ІІУ НАНУ, Українська академія історичних наук. 2003. - С. 74-77.

5. Корнієнко В.В. Нові історичні дослідження про реформи у агропромисловому комплексі // Актуальні проблеми державотворення в сучасній Україні. Матеріали секції історії України міжнародної (вересень-жовтень 1998 р.) та міжвузівської (червень 1999 р.) конференції. - К.: Інститут історії України, НАУ. - 1999. - С. 9-12.

6. Корнієнко В.В. Формування державної політики щодо проведення аграрної реформи в Україні (історіографія проблеми). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск спеціальний. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: ІІУ НАНУ, 2002. - С. 180-186.

АНОТАЦІЇ

Корнієнко В.В. Здійснення земельної реформи в Україні (1990-2002 роки): історичні уроки та наслідки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2003.

На основі широкого кола джерел дисертант комплексно висвітлює суть, напрями, етапи, історичні наслідки земельної реформи в Україні у 1991-2002 роках. Охарактеризовано історію правового і науково-методичного забезпечення здійснення земельної реформи. Розкрито форми та методи діяльності державних структур та громадських об'єднань при здійсненні земельної реформи. Проаналізовано комплекс державних заходів, спрямованих на посилення контролю за процесом зміни земельних відносин, та надання йому менш стихійного характеру. Однак вказано, що ці заходи не дали позитивних наслідків у зв'язку із недостатнім фінансуванням урядом аграрної сфери. Результатом стали проблеми виділення земельних ділянок (паїв) значній кількості громадян, в основному похилого віку (пенсіонерам), які багато років працювали у сільськогосподарському виробництві. З'ясовано вплив результатів земельної реформи на зміну економічних відносин, становлення та розвиток нових організаційно-виробничих форм господарювання в аграрному секторі економіки України, зміну статусу сільськогосподарських товаровиробників. Охарактеризовані заходи щодо подальшого розвитку земельної реформи відповідно до принципів нового Земельного Кодексу України.

Ключові слова: земельна реформа, аграрна політика, Земельний кодекс, роздержавлення і приватизація, оренда, фермерство, кооперація, аграрний ринок, сільськогосподарський товаровиробник.

Корниенко В.В. Осуществление земельной реформы в Украине (1990-2002 годы): исторические уроки и результаты. - Рукопись.

Диссертация на сосискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2003.

На основе анализа законодательных и нормативных актов, архивных материалов комплексно раскрывается сущность, направления, этапы, исторические последствия земельной реформы в Украине в 1991-2002 годах. Охарактризовано историю правового и научно-методического обеспечения осуществления земельной реформы. Раскрыты формы и методы деятельности государственных структур и общественных обьединений при проведении земельной реформы. Особое внимание уделено освещению функционирования подразделений Государственного комитета Украины по земельным ресурсам, института землеустроителей.

Прослеживается влияние последствий земельной реформы на изменение экономических отношений, становление и развитие новых организационно-производственных форм хозяйствования в аграрном секторе экономики Украины, смена статуса сельскохозяйственных товаропро-изводителей.

Рассмотрев большое количество архивных документов и материалов периодических изданий, автор сделал вывод о том, что весь сложный процесс изменения земельных отношений в Украине в исследуемый период стал следствием перехода к рыночной экономике и формирования новых социально-профессиональных слоев населения в современном украинском селе.

Охарактеризованы мероприятия дальнейшего развития земельной реформы в соответствии с принципами нового Земельного кодекса Украины.

Утверждается, что завершение земельной реформы будет способствовать утверждению статуса сельскохозяйственного товаро-производителя как реального собственника и хазяина на землю, повышению его социальной защищенности и жизненного уровня.

Проанализован комплекс государственных мероприятий, направленных на усиление контроля за процессом изменения земельных отношений, намерение сделать его менее стихийным, но которые не дали позитивных результатов в связи с остаточным принципом финансирования правительством аграрной сферы. Результатом стали проблемы выделения земельных участков (паев) значительному количеству граждан, в основном пожилого возраста (пенсионерам), которые много лет трудились в сельскохозяйственном производстве.

Высказаны также рекомендации о необходимости проведения комплексных исследований в сфере аграрной теории: в первую очередь, вопросов собственности на землю, земельных отношений, земельного рынка, совершенствования законодательной базы и системы инвестирования работ по землеустройству, купле-продаже, аренде земли.

Ключевые слова: земельная реформа, аграрная политика, Земельный кодекс, разгосударствление и приватизация, аренда, фермерство, кооперация, аграрный рынок, сельскохозяйственный товаропроизводитель.

Kornienko V.V. Land Reform implementation in Ukraine (1990-2002 years): Historical lessons and consequences. Manuscript.

Thesis for the receiving of candidate of historical scince degree for the speciality 07.00.01 - History of Ukraine. Volodymyr Dal' Eastern Ukrainian National University. Lugansk, 2003.

In the thesis the essence, directions and stages, economic and political consequences of the 1990's agrarian reform in Ukraine are examined.

Considering a great amount of sources the author reveals the essence, directions, stages, historical consequences of the land reform in Ukraine in 1991-2002.

The history of low and scientific and methodical background of the land reform implementation is analysed. Forms and methods of the state establishments and public organizations activity under the land reform period are indicated. The complex of state measures directed on intensification of control after the process of changes of land relations as well as on attempts to do it less spontaneous is analysed. The reform didn't give positive results because of insufficient financing provided by agricultural sphere government, this resulted in the problems while a lot of people (especially pensioners) who had been working in the agricultural sphere for a long period were being allotted the land plots. The land reform influence on the change in economic relations, on formation and development of new forms of organization and production in the agricultural goods producers' status is considered. Some possible ways of the following land reform development are given according to the principles of the new Land Code of Ukraine.

Keywords: land reform, agrarian politics, Land Code, denationalization and privatization, rent, farming, cooperation, agrarian market, agricultural commodity producer.

Размещено на Allbest.ru