Діяльність земських установ Полтавської губернії з розгортання традиційних українських промислів у період з 1864 по 1914 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 908 (477) "1864/1914" 930.85 (1-71)

Діяльність земських установ Полтавської губернії з розгортання традиційних українських промислів у період з 1864 по 1914 роки

Спеціальність 09.00.12 - Українознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Малєєва Тетяна Іванівна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Піскун Валентина Миколаївна, заступник директора Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Якименко Микола Андрійович, завідувач кафедри українознавства Полтавської державної аграрної академії

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Щербій Григорій Сергійович, вчений секретар Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Провідна установа - Український державний університет харчових технологій, кафедра українознавства.

Захист відбудеться "13"березня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 60, ауд. 108.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 11.02.2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук В.К. Борисенко

Анотаціі

Малєєва Т.І. Діяльність земських установ Полтавської губернії з розгортання традиційних українських промислів у період з 1864 по 1914 роки. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 -- Українознавство. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Автор на підставі комплексного аналізу архівних та друкованих джерел, опублікованих праць досліджує еволюцію земських установ Полтавської губернії та їх діяльність з розвитку традиційних українських промислів у період з 1864 по 1914 роки. Обґрунтовано напрямки та етапи урядового і земського сприяння кустарній галузі виробництва. Проаналізовано теоретичний зміст понятійного апарату проблеми. Розглянуті основні засоби пропагування та популяризації кустарництва, якими визнані зґїзди діячів, кустарні виставки, земські періодичні видання. Узагальнено практику впровадження та розгортання мережі кустарно-ремісничих навчальних закладів. З'ясовані основні типи ремісничих навчальних закладів та специфіку їх фінансування і утримання земствами Полтавської губернії. Фактографічний матеріал, залучений у дослідженні, сприяє переоцінці та збагаченню знань про рівень і напрямки земської діяльності у царині кустарно-ремісничого виробництва, створює умови до соціальної та наукової реабілітації земств як соціального інституту. Обґрунтовується висновок про високий рівень ефективності та динамічності у діяльності земських установ Полтавської губернії з розгортання традиційних українських промислів у період з 1864 по 1914 роки. Ключові слова: земські установи, Полтавська губернія, кустарна промисловість, традиційні українські промисли, кустарно-реміснича професійна освіта.

Maleyeva T.I. Activity of zemstvos in the Poltava province on Ukrainian traditional handicraft industry launching during the period from 1864 to 1914. - Manuscript.

Dissertation on taking Candidat's/Master's degree in history with specialization 09.00.12. - Ukrainian Studies. - Kyiv National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2002.

On the basis of complex analysis of archives, published transactions and other sources the author inquiries into the question on evolution of zemstvos in the Poltava province as well as their activity on Ukrainian traditional homecrafts and trades during the period from 1864 to 1914. Directions and stages of government and zemstvo encouragement of handicraft industry are substantiated. Theoretical signification of the conceptual mechanism of the problem is analysed. Basic methods of handicraft propagandizing and popularizing, which are conventions of handicraft figures, handicraft exhibitions, zemstvo periodicals, are examined. Practice of putting to use and expanding of the network of handicraft and trade educational establishments is integrated. Main types of handicraft and trade educational establishments as well as specific character of their financing and maintaining by zemstvos of the Poltava province. The factual information used in the work contributes to revaluation and enrichment of knowledge on level and directions of zemstvo activity in the field of handicraft industry as well as calls upon to social and scientific rehabilitation of a zemstvo as a social institution. Conclusion about a high level of efficiency and dynamics in the activity of zemstvos in the Poltava province on Ukrainian traditional handicraft industry during the period from 1864 to 1914 is substantiated.

Key words: zemstvo establishments, Poltava province, handicraft industry, Ukrainian traditional homecraft, handicraft and trade education.

Малеева Т.И. Деятельность земских учреждений Полтавской губернии по развертыванию традиционных украинских промыслов в период с 1864 по 1914 годы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - Украиноведение - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

В условиях упрочения независимости Украины возросла потребность в организации системы местного самоуправления на принципиально новых основаниях, соответствующих общепринятым мировым стандартам. В этой связи предметом научного интереса стала деятельность земских учреждений Полтавской губернии в сфере кустарно-ремесленного производства в период с 1864 по 1914 годы. Особое внимание исследователей привлекают традиционные украинские промыслы.

На основе привлечения в научный оборот новых источников обобщен опыт земских учреждений Полтавской губернии по развертыванию традиционных украинских промыслов.

Начало опеки кустарной промышленности положили исследования состояния промыслов 1878, 1884 - 85 гг. В 1881 г. было создано земское статистическое бюро. Собранные материалы составили основу земской программы развития кустарничества, в которой приоритетным направлением деятельности земств Полтавской губернии было определено кустарно-ремесленное профессиональное образование. Сосредоточив основные усилия в указанной сфере, земства Полтавской губернии использовали различные источники финансирования и содержания кустарно-ремесленных учебных заведений. Объектами углубленного рассмотрения в работе определены губернские земские Дегтяревское ремесленное училище и Миргородская художественно-промышленная школа им. Н.В. Гоголя. Прослежены этапы их формирования, определены основные направления и результаты учебной деятельности. Исследованы особенности такой формы распространения технических знаний в среде кустарей как ремесленно-учебная мастерская, существовавшая в губернии в виде сельской учебно-ремесленной мастерской и ткацкого учебно-показательного пункта. Определено, что опыт земств Полтавской губернии по созданию, развертыванию и поддержке профессионального кустарно-ремесленного образования достоин внимания современных органов местного самоуправления.

Реализации земских намерений в сфере развертывания кустарно-ремесленных промыслов способствовало активное использование потенциала съездов деятелей кустарного производства, кустарных выставок, периодической печати. Положительную роль сыграло привлечение земствами к разрешению проблемы кустарно-ремесленного производства в губернии национально сознательных, высокообразованных кадров.

Определены специфические особенности двух типов кустарно-ремесленного производства Полтавской губернии. Проанализированы факторы, способствовавшие земской деятельности по развитию промыслов.

Ключевые слова: земские учреждения, Полтавская губерния, кустарная промышленность, традиционные украинские промыслы, кустарно-ремесленное профессиональное образование.

кустарний промисловість полтавський губернія

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасна практика державотворення в Україні спонукає історичну науку до поглибленого вивчення досвіду органів місцевого самоврядування. Особливу увагу дослідників привертає різнопланова діяльність такого соціального інституту як земства. Впроваджені до системи управління місцевим господарством внаслідок реформи 1864 р., земські установи Полтавської губернії зосередились на вирішенні соціальних проблем, керівництво якими з центру було малоефективним. У числі пріоритетних напрямків земської опіки опинились традиційні українські кустарні промисли як форма професійної зайнятості населення та важливий засіб модернізації цієї галузі виробництва -- кустарно-реміснича освіта. Земський досвід підтримки українського селянства в умовах реформування села на початку ХХ ст. є особливо актуальним на нинішньому етапі перебудови аграрного сектора економіки. Земські установи Полтавської губернії діяли на засадах патріотизму та лібералізму. Сприяючи розгортанню традиційно українських кустарних промислів, підтримували талановитих та підприємливих, плекали витоки національної самосвідомості та формували соціальну активність українського народу.

Зацікавлене вивчення форм та напрямків діяльності земських установ Полтавської губернії сприятиме суттєвому осягненню проблем і завдань, що постають сьогодні перед органами місцевого самоврядування. Інтеграція вітчизняного досвіду діяльності земських установ як інституту самоврядування у структуру державобудівничих процесів сучасної України має вплинути на закріплення позитивних тенденцій до економічного зростання та прискорити формування громадянського суспільства. Проблема актуалізується й через призму представлення своєособливої української культури виробництва у світі саме в тих галузях, що є традиційними у своєму розмаїтті.

Зв'язок з науковими програмами. Робота виконана в рамках програми “Дослідження проблем українства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій” науково-дослідних робіт Центру українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є еволюція земських установ, динаміка розгортання кустарних промислів Полтавської губернії у період з 1864 по 1914 роки.

Предметом дослідження є Полтавське губернське та 15 повітових земств, їх діяльність у царині розвитку традиційних українських промислів та ремесел: участь у розгортанні кустарної промисловості; створення професійно-освітніх закладів; популяризація кустарництва із залученням потенціалу кустарних виставок, з'їздів діячів з кустарної промисловості, періодичних видань; сприяння розвитку традиційних українських промислів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1864 -- 1914 роки від впровадження земств до початку першої світової війни, що обумовлено активізацією діяльності земських установ з опікування кустарними промислами Полтавської губернії. Цей період є найбільш плідним у земській діяльності з окресленого напрямку.

Територіальні межі дослідження включають Полтавську губернію, що поєднувала 15 повітів, 261 волость.

Мета дисертації визначена з врахуванням актуальності теми, ступеню її наукової розробки. Вона передбачає на основі аналізу та узагальнення конкретного історичного матеріалу реконструкцію історії традиційних кустарних промислів Полтавської губернії з 1864 по 1914 рр. та з'ясування ролі та місця Полтавського губернського та повітових земств з їх розвитку. Задля досягнення визначеної мети авторка ставила перед собою такі наукові завдання: проаналізувати еволюцію понятійного апарату, пов'язаного з кустарною промисловістю, а також з'ясувати теоретичне осмислення понять у наукових працях, простежити вплив урядових заходів на розвиток кустарних промислів Полтавської губернії; виявити і дослідити головні напрямки діяльності Полтавського губернського та повітових земств стосовно кустарних промислів; дослідити діяльність земств Полтавської губернії у справі створення та керівництва закладами професійної освіти; систематизувати форми і методи пропагування та популяризації кустарної промисловості у практиці Полтавських губернського та повітових земств; проаналізувати історію розвитку, особливості економічного становища, тенденції до поширення традиційних українських промислів Полтавської губернії; узагальнити досвід Полтавського губернського та повітових земств з опікування кустарної промисловості.

Наукова новизна дослідження. Автором вперше залучено до наукового обігу широке коло виявлених фондових джерел Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Полтавської області, Інституту рукописів національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Детально переглянуто періодичну пресу, що видавалась у Полтавській губернії у окреслений період та узагальнені дані земських періодичних видань. Вперше комплексно проаналізовано земські дослідження кустарних промислів Полтавської губернії, виявлені особливості економічного стану, тенденції до розвитку та поширення маловивчених традиційних українських промислів. В роботі обгрунтовано основну періодизацію урядової та земської діяльності, спрямованої на вдосконалення та розвиток кустарної промисловості; вперше робиться спроба дослідити еволюцію понятійного апарату кустарництва. Розкрито напрямки діяльності земських установ Полтавської губернії у царині кустарної промисловості. Визначені форми і методи пропагування та популяризації кустарної промисловості у практиці земств. Виокремлені основні характерні особливості кустарної промисловості Полтавської губернії.

Практична значимість роботи. Її матеріали дозволяють осягнути та оцінити виробничий досвід попередніх поколінь у промисловій діяльності з огляду його практичної прийнятності, а також з'ясувати ефективність заходів земств Полтавської губернії з розвитку кустарної промисловості. Висновки та фактографічний матеріал роботи можуть бути використані у розгортанні місцевого самоврядування з урахуванням земського досвіду у царині ремісничої освіти. Дослідникам діяльності земств результати дослідження можуть бути корисними при створенні узагальненої історії цього інституту самоврядування. Одержані результати можуть прислужитись при витворенні цілісної не заангажованої історії України, застосовані у лекціях з історії України, Полтавщини, у курсі українознавства, при підготовці спецкурсів у вищих навчальних закладах.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені автором у статтях, доповідях на наукових конференціях: “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть” (Київ, 14-15 жовтня 1999 р.), ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси-Мліїв, 17-18 травня 2001 р.), “Україна: минуле і сучасне” (Кривий Ріг, 25 жовтня 2001 р.), щорічних наукових конференціях КДПУ.

Дисертація обговорювалась на засіданні Вченої ради Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Авторка має 5 публікацій з даної проблеми, з яких 4 надруковані у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена метою та завданням дослідження. Її обсяг становить 175 сторінок. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел (12 сторінок, 210 назв), додатків (20 сторінок). В основу побудови глав дисертації покладений проблемно-хронологічний принцип.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається мета та завдання дослідження, його обґєкт та предмет, окреслюється звґязок роботи з науковими програмами, розкривається сфера теоретичного і практичного значення роботи.

Розділ 1 “Історіографія проблеми та характеристика джерел” містить два підрозділи. Підрозділ "Історіографія проблеми" присвячений з'ясуванню ступеню вивчення теми.

Основу дослідження склали історіографічні праці. Перший етап розгляду проблеми розпочинається з дорадянської історіографії, яка представлена роботами російських вчених-теоретиків Є. Андреєва, О. Прилєжаєва, Є. Вреденаі зґясовує тлумачення та еволюцію основних понять проблеми кустарних промислів взагалі. Земські дослідження В. Василенка, І. Зарецького, С. Лісенка, В. Святловського, М. Сосновського несуть джерельне навантаження: містять опис та характеристику найбільш поширених традиційних промислів Полтавської губернії, дані про кількісний склад кустарів, їх економічний стан. У зв'язку з відсутністю архівних джерел з історії кустарництва Полтавської губернії вони набувають виняткового значення.

У загальному контексті вивчення історії України до питань самоврядування зверталися у своїх працях М. Костомаров, Т. Шевченко, М. Гулак, П. Куліш. До неї апелювали М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Винниченко, однак безвідносно земств Полтавської губернії та окреслених аспектів їх діяльності.

В цілому у дорадянський період не вийшло жодної узагальнюючої роботи з діяльності земств Полтавської губернії у сфері кустарно-ремісничого виробництва.

Незважаючи на те, що в цілому органи дорадянського самоврядування радянською історіографією піддавались нігілізму та дискредитації, орієнтуючись на відомий вислів В.Леніна про них як про “п'яте колесо”, у 20-ті роки дослідження деяких напрямків їх роботи було обумовлене потребами розвитку народного господарства, що розкривають праці О. Рибникова та П. Лященка. На хвилі хрущовської відлиги 60-х років з'являється узагальнююча монографія П. Риндзюнського, присвячена розгляду соціально-економічних процесів у селянській промисловості післяреформеного періоду. Автор вперше у радянській історіографії глибоко аналізує розвиток цієї галузі у 60-80-ті роки Х1Х ст., визначає місце кустарної промисловості в економіці країни.

Певний інтерес для нашого дослідження мають праці російських істориків 90-х років К. Тарновського та Н. Корольової, характерні відмовою від панівних у радянській історіографії методологічних та ідеологічних схем у поглядах на значення та роль земства. Вони зґясовують роль і місце кустарної промисловості у загальній картині соціально-економічного розвитку країни, виокремлюють форми урядового сприяння даній галузі виробництва, аналізують стан і перспективи кустарного виробництва на межі ХІХ-ХХ ст.

Українську радянську історіографію за хронологією можна умовно поділити на чотири етапи: у 20-ті роки кустарній галузі виробництва приділяється значної уваги (на підставі земських досліджень та враховуючи статистичні викладки, створюється нормативно-правова база кустарництва, організовуються промислові артілі). Внесок у досліджувану проблему зробили праці вітчизняного дослідника кустарних промислів Полтавської губернії Я. Риженка, хоча вони не відзначаються концептуальністю, мають компілятивний характер. За основу його методологічних підходів взяті дослідження В.Василенка та І. Зарецького.

У 30-40-х роках дослідження промислів і загалом їх розвиток згортаються у зв'язку з процесами колективізації і тиску на українське селянство. У цей час вивченням кустарництва як доморобної галузі промисловості займаються здебільшого вчені на еміграції В. Кузеля, М. Васильїв, Н. Полонська-Василенко та ін. Вони наполягають на існуванні в Україні ремісничої і доморобної промисловості аж до початку індустріалізації та насильницької колективізації: за переписом 1929 р. в Україні було зайнято у доморобній промисловості до 700-800 тисяч осіб, тоді як у 1933 р. -- тільки 48. Значимою для нашого дослідження є оцінка М. Васильївим місця ремесел у роботах радянських істориків: їх головна увага звернена на мистецьке ремесло чи ужиткове мистецтво, тоді як ремесла не знайшли великого інтересу. Праці Н. Полонської-Василенко подають неупереджену оцінку ролі земств у розвиткові кустарної промисловості та обґєктивну оцінку місця кустарництва у житті українського селянина.

У 50-х роках в цілому не змінилися підходи до проблеми, до того ж термін "кустарні" продовжують вживати з негативно-принизливим відтінком, відбувається підміна поняття “кустарні промисли” на "народні художні промисли".

60-80-ті роки позначені зростанням теоретичного рівня історичних досліджень. Розширюється і їх проблематика. Українські історики Ю. Лащук, Ю. Гошко, Т. Кара-Васильєва та ін. широко досліджували народне прикладне мистецтво, народні художні промисли, вивчаючи кустарні промисли, як прояв художнього виробничого хисту народу, таким чином сприяли виявленню та збереженню характерних особливостей традиційного виробництва. Досить розгалужена історіографія народних художніх промислів України 60-80 рр. є свідченням прагнення авторів у складних обставинах несвободи дослідити і зберегти характерні особливості традиційного кустарного виробництва. У дослідженнях цього періоду простежуються позитивні тенденції та водночас в умовах політизованого та кон'юнктурного суспільства проблема кустарних промислів не була актуальною і перейшла до розряду архаїчних, тим паче не об'єктивно висвітлювалась роль земств у розвитку цієї галузі промисловості. Загалом же у працях радянських істориків простежується певний інтерес до практичних, художньо-мистецьких аспектів розвитку кустарних промислів в Україні дорадянської доби. Ними накопичено значний фактографічний матеріал, виявлені художні особливості розвитку промислів, регіони їх поширення безвідносно земств.

Оскільки обрана тематика має прикладний характер, то зарубіжна українська історіографія обійшла її належною увагою і діяльність земств Полтавської губернії не стала предметом спеціальних досліджень.

Якісно новий етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався з 90-х років. Він позначений критичним переосмисленням наукового історичного спадку, подоланням догматичних штампів. Зі здобуттям Україною незалежності постало завдання розбудови системи місцевого самоврядування на якісно нових засадах. Відтак, активізувався науковий пошук у царині вивчення традиційних українських промислів. У цей період з'являються науково виважені, національно забарвлені дослідження традиційно-українського промислового виробництва. Предметом ґрунтовного вивчення стають гончарство у О. Пошивайла, ковальство у С. Боньковської, деревообробництво у М. Станкевича та ін.

Досить широке коло питань з проблеми висвітлюється також у краєзнавчій літературі. Помітними тут стали праці В. Ханка, присвячені історії кустарництва Полтавщини.

Аналіз історіографії проблеми засвідчує, що на сьогодні створено досить ґрунтовні передумови для підготовки узагальнюючих праць з історії традиційних кустарних промислів України. Водночас, залишаються недостатньо висвітленими такі аспекти проблеми, як особливості діяльності земських установ з розгортання кустарної галузі, зокрема у Полтавській губернії, урядове сприяння розвиткові кустарно-ремісничого виробництва, еволюція поняття “кустарна промисловість” у працях дослідників промислів, зусилля земських установ Полтавської губернії зі створення мережі ремісничих професійно-освітніх закладів, особливості розвитку та характерні ознаки традиційних водночас маловивчених промислів. Автор робить спробу їх аналізу у дисертації.

Другий підрозділ "Джерельна база дослідження". Автор виокремлює такі основні групи джерел: 1) архівні матеріали; 2) наративні джерела. Їх спільною ознакою є масовість та офіційність походження.

Складність вивчення проблеми пов'язана з відсутністю архівних джерел, які б пролили світло на діяльність земських установ Полтавської губернії з розгортання кустарної промисловості. Фонди Полтавського державного архіву щодо земств значною мірою знищені і частково вивезені до сховищ Москви та С-Петербургу. Попри це, автором виявлено у ДАПО три фонди (612, 694, 837), які ілюструють діяльність земських установ Полтавської губернії з окресленої проблеми.

Основою для вивчення діяльності земських установ Полтавської губернії опікування кустарними промислами стали матеріали архівних фондів Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАУ), Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського та Державного архіву Полтавської області (ДАПО), а також фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Тематична документальна система з проблеми земської опіки традиційними кустарними промислами, яка нами розглядається, дозволяє органічно об'єднати джерела за місцем їх зберігання у зазначених архівосховищах України. У масиві писемних джерел можна виділити: архівні матеріали; опубліковані документи; пресу; описові матеріали.

Найбільш цінною є група джерел, що зберігається у зазначених державних архівах України: у фондах ЦДІАУ (ф. 707. Управління Київського учбового округу) містяться клопотання, про відкриття ремісничих училищ, аналітичні довідки про стан професійної підготовки з деяких ремесел, заяви про пожертви на користь навчальних закладів від приватних осіб та установ, розпорядження про призначення та звільнення зі служби та ін.

Важливий, хоч і незначний корпус матеріалів по темі дисертації виявлено у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ф.61. Архів О. Кістяківського; ф.ІІ Архів Галаганів; ф. Х Архів історико-географічного комитету АН УРСР; зберігається по одній справі ф.143. Архів Старицьких А.К. і В.Є; ф. 159. Архів Русова А.А.). Листування директора народних училищ Полтавської губернії А. Добротворського з Г.П. Галаганом з приводу участі Дігтярівського ремісничого училища у Всеросійській промислово-художній виставці у 1882 р.; завідуючого статистичним бюро Полтавського губернського земства М. Кулябко-Коренного з повітовими земствами щодо сприяння О. Русову у вивченні становища сільського господарства; Старицького К.С. з Полтавською земською управою про пожертву коштів на організацію шевської та шорної майстерень, проливають світло на перебіг процесу розвитку кустарної промисловості, засвідчують роль земських діячів та національно-свідомої громадськості у розвитку традиційних промислів. У фонді 61 (Архів О. Кістяківського) зберігається неопублікована праця відомого дослідника кустарних промислів Полтавської губернії земця В.І. Василенка "Подсоседки в Полтавской губернии”, яка вводиться автором до наукового обігу вперше.

Особливе місце серед джерел цієї групи займають документи, що відклалися у фондах Державного Архіву Полтавської області - ДАПО (ф. 837. Миргородська художньо-промислова школа ім. М.В. Гоголя; ф. 612. Лохвицька повітова земська управа; ф.694. Гадяцька повітова земська управа). Тут виявлено справи, що розкривають зміст діяльності земств Полтавської губернії з опікування кустарними промислами та ремісничою освітою. Ці архівні матеріали об'єднує спільність походження, змістове навантаження та функціональна спрямованість. У ф. 837 (Миргородська художньо-промислова школа ім. М.В. Гоголя) зберігається 17 справ, які висвітлюють участь Полтавського губернського та Миргородського повітового земств у діяльності школи та дозволяють відтворити історію становлення та розвитку цього унікального навчально-ремісничого закладу. Справи зазначеного фонду містять статут школи, списки учнів та особового складу, список Членів Попечительської Ради школи, відомості успішності учнів. Тут знаходимо листування із губернською та повітовими управами щодо господарських та фінансових питань, та з приводу прийому учнів на навчання, замовлення на виготовлення виробів оголошення у часопис "Хуторянин" про набір учнів, про виставки учнівських робіт тощо, листи-вимоги з різних на роботу випускників школи, доповідні записки.

У ДАПО зберігаються 2 фонди з повітових земських управ, які містять справи із свідченням їх опікування кустарними промислами. У фонді 612 (Лохвицька повітова земська управа) виявлена справа з низкою клопотань про відкриття у повіті ремісничих майстерень, виділення коштів на розвиток кошиков'язального і ткацького промислів та відповідними постановами повітового земського зібрання. У фонді 694 (Гадяцька повітова земська управа) зберігаються дві справи з документами про діяльність Гадяцького повітового земства у царині створення мережі кустарно-ремісничої освіти. Справи містять листування з Полтавським губернатором та постанову повітового земського зібрання з приводу відкриття ремісничих майстерень, циркуляр Міністерства народної освіти про створення при жіночих початкових училищах рукодільних класів для ремісничих відділень, кошториси витрат на утримання класів ручної праці, ремісничих відділень; листування з Міністерством торгівлі та промисловості, Київським учбовим округом про розроблення у повіті мережі ремісничих відділень при початкових училищах, орієнтовні списки інструментів для обладнання майстерень. Значна частина документів та матеріалів з них введена автором до наукового обігу вперше.

У фондах ДАПО та бібліотеки ім. В.І. Вернадського опрацьований значний масив опублікованих документів.

Значною за обсягом та різнорідною за походженням є група наративних джерел: збірники документів, справочинні, довідкові, статистичні видання; звіти навчальних закладів, нариси діяльності земств. Вони містять дані про стан кустарної промисловості, розміри видатків на розвиток мережі професійних навчальних закладів, кількість кустарів та ремісників за повітами та волостями, відомості про ярмарки, стан сільського кредиту, висвітлюють діяльність земських ремісничих навчальних закладів, містять списки учнів, відомості про успішність, звіти адміністрації, стенограми виступів.

Комплексне використання архівних матеріалів та інших документів, їх критичний аналіз та оцінка дозволяє розкрити основні аспекти обраної теми, розв'язати поставлені завдання.

Теоретико-методологічна база дослідження дозволила застосувати системний підхід, що сприяло визначенню методів (загальнонаукових, спеціально-наукових, конкретно-проблемних). Він спирається на принципи структурності та поліфункціональності систем, на загальнометодологічні принципи об'єктивності, історизму, поліперспективності. В роботі застосовані логічний, порівняльно-історичний, історико-хронологічний, проблемно-хронологічний, періодизаційний, формально-кількісний, статистичний спеціальні наукові методи, які дозволили виявити і проаналізувати основні напрямки і форми роботи земських установ з розгортання кустарної промисловості, характерні ознаки їх діяльності на різних етапах історичного розвитку, встановити структурно-типологічні особливості традиційних промислів, зібрати і систематизувати дані про ремісничі навчальні заклади, визначити хронологічні та географічні межі дослідження. В цілому широке застосування сучасної методології сприяло розширенню кола питань, визначенню об'єкта дослідження та системному розв'язанню поставлених завдань.

У розділі 2 “Заходи урядових і земських установ з розгортання кустарної промисловості - загальні тенденції” з'ясовуються суттєві підходи та виокремлюються основні засоби сприяння кустарництву на Полтавщині. Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому - “Діяльність урядових та земських установ по розгортанню кустарної промисловості: теоретичні підходи та практичні заходи” досліджуються напрямки та етапи урядового та земського сприяння цій галузі виробництва. Автор зґясовує теоретичний зміст понятійного апарату проблеми. У наведених працях простежується еволюція тлумачення змісту поняття “кустарна промисловість” від його допоміжної ролі при зайнятті землеробством, до виділення у самодостатню форму зайнятості населення.

Автор простежує розгортання урядових заходів щодо опікування кустарною промисловістю і виділяє три етапи: 1) спорадичний (70-80-ті рр. ХІХ ст.); 2) підготовчий (1888-1902 рр.); 3) конкретних заходів (1902-1914 рр.) Упродовж них проводяться дослідження різних галузей кустарництва, започатковані художньо-промислові виставки та торговельно-промислові зґїзди, витворюється організаційне підґрунтя до вирішення проблем кустарної промисловості та спрямовуються значні грошові видатки на розвиток галузі.

Головна увага дослідника зосереджується на діяльності земств Полтавської губернії з опікування кустарною промисловістю. Вона розпочалася з організації обстежень стану промислів 1878 та 1884 - 1885 років. 1881 року було створено земське статистичне бюро, покликане акумулювати та узагальнювати потік інформації. З 1882 по 1889 роки було організовано опис губернії із з'ясуванням промислових занять населення. Отже, на початковому етапі, у 80-ті роки ХІХ століття Полтавське губернське земство мало у своєму розпорядженні статистичний та описовий матеріал щодо регіонів, міри поширеності та становища кустарної галузі у губернії. Зібраний та систематизований матеріал ліг в основу розробленої земцем В.Василенком програми дій губернського земства з розвитку кустарно-ремісничого виробництва. Пріоритетним напрямком опіки земств промислами визнавалась кустарно-реміснича професійна освіта. Полтавське губернське земство зверталось до аналізу становища професійної освіти у губернії, сформулювало висновки щодо її основних засад , які знайшли втілення у період активного впровадження мережі навчально-ремісничих майстерень у перше десятиліття ХХ ст. Висновки та положення, напрацьовані земством Полтавської губернії, склали підвалини новітньої системи професійно-технічної освіти в Україні. Проблема професійної освіти поставала у порядку денному з'їздів діячів з кустарного виробництва, висвітлювалась на шпальтах періодичних видань губернського земства, знаходила відображення у звітах щодо стану професійних навчальних закладів Полтавського губернського земства. Конкретним проявом зусиль земства у галузі ремісничої освіти стало заснування Дігтярівського (Полтавського) земського ремісничого училища, Миргородської художньо-промислової школи ім. М.В. Гоголя, мережі навчальних майстерень у формі сільських навчально-ремісничих та ткацьких навчально-показових пунктів.

У другому підрозділі “Кустарні зґїзди та виставки, як засоби просвітницької діяльності земств” висвітлюються земські зусилля з розвитку кустарництва через участь у зґїздах та виставках.

Полтавське губернське земство виступило ініціатором скликання першого регіонального зґїзду діячів з кустарництва 1901 р. у Полтаві. Полтавське губернське земство спільно з повітовими брало активну участь у роботі Всеросійських зґїздів діячів з кустарної промисловості 1910, 1911, 1913 років. Зґїзди відігравали важливу роль у зґясуванні дійсного становища та нагальних потреб кустарництва. Для подолання перешкод до розвитку галузі зґїзди виробили конкретні заходи, зокрема запропонували для сприяння кустарям у придбанні сировини та збуті готових виробів організовувати земські кустарні склади та каси дрібного кредиту, влаштовувати навчальні майстерні у місцях виробництва, впроваджувати сільські професійні школи та ремісничі відділення при загальноосвітніх школах, дбати про поширення технічних знань, готувати техніків-інструкторів, тощо. Серед делегатів зґїздів знані у губернії люди, відомі земські діячі на ниві кустарної промисловості: художниця кустарного складу губернського земства Віра Болсунова, експонент вишивок другої Всеросійської кустарної виставки Єлизавета Масенко з м. Хорола, службовець кустарного складу Ганна Мороз, завідувачка майстернею губернського земства, художниця Євгенія Прибильська, завідувач кустарним відділом губернського земства Євген Саранчов , завідувачка ткацькими майстернями Миргородської повітової земської управи Людмила Середина-Сабатіна.

Безпосереднім засобом популяризації кустарного виробництва у діяльності земств Полтавської губернії були виставки, які знайомили широкий загал з іменами талановитих майстрів-кустарів та ремісників, поширювали інформацію про заклади ремісничої освіти, про досконалі технічні прийоми виробництва, про нові перспективні промисли та ін. Полтавські губернське та повітові земства брали участь у всеросійських кустарних виставках 1896, 1902 і 1913 рр., всеросійських сільськогосподарських 1887 та 1913 рр., щорічних місцевих сільськогосподарських та ін. Простежуються значні організаційні зусилля земств: залучення кустарів до участі у виставках, відбір та доправлення експонатів до місця, формування колекцій тощо. Суттєвим проявом тенденції до формування у губернії мережі професійної освіти є залучення земствами Полтавщини до участі у всеросійських виставках ремісничих навчальних закладів.

Кустарні виставку сприяли збереженню та вдосконаленню традиційних українських промислів, спонукали земства Полтавської губернії до пошуку засобів їх підтримки.

У третьому підрозділі “Роль земських періодичних видань у розгортанні кустарної промисловості” зґясовуються форми та напрямки зусиль земської преси з популяризації кустарництва.

Авторка простежує земську діяльність з розгортання кустарної промисловості через періодику. Невідґємною складовою діяльності земств у галузі популяризації власне кустарної промисловості, її діячів, досягнень, досвіду були періодичні видання. Найбільш змістовну інформацію про стан кустарної галузі систематично подавали “Полтавская земская газета” та часопис “Хуторянин”. Вони піднімали проблеми, що вимагали втручання земств, у числі яких недосконалість правил видачі кредиту, відсутність громадських складів, невизначеність збуту виробів. Періодичні видання губернії інформували про правила прийому до ремісничих навчальних закладів та про відкриття нових, аналізували становище навчальних майстерень, повідомляли про виставки та ярмарки, знайомили з іменами видатних майстрів та ін.

Розділ 3 “Земська опіка традиційних ремесел та кустарних промислів Полтавщини: основні тенденції та характеристика” аналізується професійно-освітня діяльність земств та виявляються характерні особливості традиційних українських промислів.

У першому підрозділі “Розгортання професійної освіти - головний аспект діяльності земств Полтавської губернії” зґясовуються істотні підходи земських установ до організації ремісничої освіти у губернії. До навчальних закладів губернського підпорядкування і утримання належали Полтавське (Дігтярівське) ремісниче училище, Миргородська художньо-промислова школа ім. М.В. Гоголя, Дігтярівська ткацька майстерня, Опішнянська інструкторська струнна навчальна майстерня, Полтавська зразкова столярно-різьбярська майстерня, Решетилівський та Смілянський ткацькі навчально-показові пункти. За основу нашого розгляду взято Дігтярівське ремісниче училище та Миргородську художньо-промислову школу ім. М.В. Гоголя. Земська діяльність була започаткована зусиллями відомого українського мецената, поміщика Г.П. Галагана, на пожертви якого Полтавське губернське земство відкрило у 1878 році Дігтярівське ремісниче училище (з 1897-Полтавське). Скориставшись приватною ініціативою, Полтавське губернське земство у подальшому сприяло утвердженню першого у губернії самостійного навчального ремісничого закладу. Завдяки продуманій постановці навчальної роботи училище виконувало роль взірця та лабораторії з пошуку навчально-методичних засад ремісничої освіти, а також своєрідної кузні підготовки кваліфікованих кадрів для розгортання у губернії ремісничої освіти. За час своєї діяльності училище готувало завідувачів та майстрів навчально-ремісничих майстерень, власників ремісничих майстерень, машиністів залізниці, техніків з будівництва до земських установ та інших спеціалістів. Дігтярівське земське ремісниче училище було неодмінним експонентом та дипломантом кустарних виставок.

90-ті роки ХІХ ст. позначені урізноманітненням форм ремісничої освіти та відкриттям Миргородської художньо-промислової школи ім. М.В. Гоголя. За задумом створювана школа мала поєднати формування митецького та художнього хисту з реальними потребами життя, а також надати поштовх до виникнення навчальних закладів даного типу. Миргородська школа стала своєрідним осередком поширення технічних знань та прищеплення художнього смаку кустарям Полтавської губернії та місцем підготовки кваліфікованих фахівців для багатьох регіонів країни. У 2001 р. Миргородська художньо-промислова школа ім. М.В. Гоголя (Миргородський керамічний технікум) відзначила 105-ту річницю від дня свого заснування.

У 90-ті роки земства Полтавської губернії почали активно впроваджувати та розвивати безпосередньо наближену до кустаря форму поширення ремісничих знань, якою стала ремісничо-навчальна майстерня. У губернії склались два типи цих навчальних закладів: сільські навчально-ремісничі майстерні та ткацькі навчально-показові пункти. Специфіка діяльності земств Полтавської губернії з розгортання професійної освіти полягала у постійному пошуку джерел фінансування та утримання навчальних закладів.

Другий підрозділ “Основні тенденції та загальна характеристика кустарно-ремісничих промислів у Полтавській губернії” присвячений розгляду традиційних і водночас маловивчених промислів, зґясуванню головних чинників їх поширення, виявленню основних осередків виробництва.

Типово кустарними осередками у Полтавській губернії були мм. Опішня, Сміле, Решетилівка, Рашівка, Хомутець, Вороньки, Поставмуки, с. Панське тощо. У Полтавській губернії існували традиційні українські промисли з чітко окресленими своєрідними рисами. За типологією автор виділяє промисли: з обробки шкіри включно із шевством, щетинницький, з обробки рогів, сукновальний, рогозяний та з плетіння рибальських сітей. Так, промисел з обробки шкіри був багатовимірним і розпадався на кілька взаємопов'язаних, проте самостійних занять: чинбарство, кушнірство, лимарство та шевство. Специфікою щетинницького промислу був його торговельно-посередницький характер та організація промислу на засадах суворої низхідної ієрархії. Правові відносини у середовищі щетинників (традиційна, куркульська та вексельна) ілюструють динаміку соціального розшарування в українському селянстві кінця ХІХ - початку ХХ ст. Промисел з обробки рогів виокремлюється через яскраво виражену концентрацію, а отже монополію м. Хомутець на виготовлення рогового товару. Сукновальний промисел с. Панського Золотоніського повіту, пов'язаний з існуванням вівчарства, виник як засіб подолання безземелля та через необхідність пошуку джерел до існування і сплати податків. Розвиток сукновального промислу с. Панського є свідченням прямого зв'язку між рівнем забезпеченості орною землею та мірою участі мешканців у промислів. Виникнення рогозяного промислу тісно пов'язане з умовами довкілля, оскільки своїм існуванням він завдячує тростинній рослині - рогозу. З розвитком промислу ареал поширення рогозу віддалявся, проте нескладність техніки виробництва, відносна дешевизна матеріалу та широке залучення дитячої та жіночої праці робили його прибутковим, а значить привабливим. Рогозяний промисел мав широкий збут далеко за межами губернії. Насамкінець, традиційним промислом, що використовував доступний рослинний матеріал (коноплі), був сіткарський.

Отож, кустарно-ремісниче виробництво у Полтавській губернії поділялось на два типи: кустарне та ремісниче. Кустарне виробництво орієнтоване на невизначений ринок, а кустар є водночас підприємцем і виробником. Ремісниче виробництво існує завдяки замовленням і за рахунок замовника, а ремісник докладає лише свою працю та власний інструмент. Першою і головною передумовою до розвитку кустарної промисловості є наявність сировини, тобто безпосередній вплив довкілля: кошикоплетіння, розвивалось у місцевості де ріс рогіз, а гончарство у районах залягання гончарних глин. Важливим спонукальним чинником до занять кустарництвом була втрата звґязку із землеробством у процесі поглиблення майнового розшарування селянства. Поряд з економічним соціально-історичний чинник був теж потужним стимулом до промислових занять: переважання у масі сільського населення козацтва, як більш підприємливого прошарку, сприяло посиленому розвитку кустарної промисловості.

Основні результати дисертаційного дослідження

У результаті проведеного комплексного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Впровадження земств 1864 р. стало важливим чинником виділення і оформлення кустарно-ремісничої галузі як форми зайнятості українського населення, зокрема Полтавської губернії.

Діяльність земських установ з опікування кустарною галуззю виробництва, як один з аспектів компетенції органів місцевого самоврядування, істориками практично не вивчалась.

На основі залучення до наукового обігу нових джерел автором узагальнено досвід земських установ Полтавської губернії з розгортання традиційних українських промислів.

Розгортання традиційних українських кустарних промислів Полтавської губернії уможливлювалось обумовленням зусиль уряду та земських установ Полтавської губернії.

Доведено, що практичним заходам розвитку кустарного виробництва передувало з'ясування його теоретичних засад та еволюції понятійного апарату проблеми, що тривало упродовж досліджуваного періоду.

В урядовій діяльності, спрямованій на підтримку розвитку кустарної промисловості, виявлені три етапи: спорадичний (70-80-ті рр. ХІХ ст.), підготовчий (1888 - 1902 рр.), конкретних заходів (1902 - 1914 рр.).

З'ясовано, що діяльність земських установ Полтавської губернії з розгортання традиційних українських промислів є ефективною та динамічною завдяки таким чинникам: з одного боку готовність населення до зайнять кустарництвом (збереження традиційної вмілості, матеріальна скрута і малоземелля, наявність козацтва як підприємливого прошарку), а з іншого - залучення до земської діяльності на Полтавщині національно свідомих, високоосвічених, патріотично налаштованих кадрів.

Виявлено основний аспект діяльності земських установ Полтавської губернії, спрямованої на розвиток кустарно-ремісничого виробництва, яким було формування мережі кустарно-ремісничої професійної освіти. Губернське земство зосередилось на організації спеціалізованих ремісничих закладів вищого рівня підготовки та інструкторських шкіл; повітові земства впроваджували до шкільної мережі ремісничі класи та класи з рукоділля. Важливим кроком земських установ на шляху до поширення професійних знань стала зосередженість на влаштуванні безпосередньо наближених до кустарів навчально-ремісничих майстерень.

Серед низки форм діяльності земств на підтримку кустарно-ремісничого виробництва виділяються зґїзди діячів кустарної промисловості та виставки.

За типами кустарно-ремісниче виробництво на Полтавщині поділялось на типово кустарне і типово ремісниче з їх специфічними особливостями.

За ступенем традиційної вкоріненості виділяються промисли з обробки шкіри включно із шевством, щетинницький, з обробки рогів, сукновальний, рогозяний та з плетіння рибальських сітей.

Доведено, що найвищого рівня діяльність земських установ Полтавської губернії з розгортання кустарного виробництва та кустарно-ремісничої професійної освіти досягла напередодні першої світової війни, яка загальмувала реалізацію набутого земствами потенціалу до розвитку галузі.

Досліджено досвід земств Полтавської губернії зі створення, розгортання та підтримки професійної кустарно-ремісничої освіти, який вбачається вартим уваги сучасних органів місцевого самоврядування.

Основний зміст дисертації викладено у таких працях

1. Історіографія проблеми розвитку традиційних кустарних промислів Полтавської губернії у період з 1864 по 1914 роки.// Наукові праці Камґянець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки./ Українська історіографія на рубежі століть./Том 7(9). -- Камґянець-Подільський, 2001. -- С. 398-405.

2. Кустарні зґїзди, як засіб теоретичного осмислення та практичного вирішення проблем кустарного виробництва Полтавської губернії. // Україна: минуле і сучасність: Зб.наук.праць. - Кривий Ріг: Видавництво “І.В.І.”, 2001. - С.105-116

3. Миргородська художньо-промислова школа ім. М.В. Гоголя як втілення земської ініціативи. До 105-річчя з дня відкриття. // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. №5-6(19-20) жовтень-грудень 2001, -- м.Дніпропетровськ.- С. 106-111.

4. Особливості розвитку промислів з обробки шкіри у Полтавській губернії (1880-1910 рр.) // Український селянин: Праці Науково-дослідного інституту селянства / Інститут історії України НАН України. -- Черкаси, 2001. -- Вип. 3. -- С. 140 - 146.

5. Кустарна промисловість Полтавської губернії у період з 1864 по 1914 рр. // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. №6 (43) листопад-грудень 2001р. -- Донецьк, 2001. -- С.76-79.

Размещено на Allbest.ru