Окремі аспекти розвитку українського села в період хрущовської "відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

відлига дестанілізація село реформування

Окремі аспекти розвитку українського села в період хрущовської «відлиги»

Федоренко Я.А.

Сучасне національно-державницьке відродження України позначене становленням і розвитком політично стабільної, економічно міцної та культурно розвинутої демократичної держави. У цьому зв'язку невідкладним є радикальне оновлення всіх сторін життя в українському селі.

Для вироблення основ сучасної політики виходу з тієї важкої ситуації, яка склалася в останні роки в сільській місцевості (занепад економіки, а разом з тим і сільської інфраструктури, нестача кваліфікованих кадрів та робочих місць, масовий переїзд молоді із сільської місцевості в міста) цілком доречним є звернення до досвіду недалекого минулого. Його об'єктивний аналіз, на нашу думку, може стати в нагоді під час вирішення багатьох проблем з якими часто вимушені зустрічатись мешканці сучасного українського села.

У цьому контексті значний інтерес викликає період хрущовської «відлиги». Незважаючи на половинчастий характер цієї доби, це був час глибоких змін у житті українського села, час його відродження після важких років голоду, репресій, війни, перенапруження всіх фізичних сил в період післявоєнної відбудови народного господарства. Це був також період послаблення всеохоплюючого страху перед перманентними репресіями, жорсткого ідеологічного контролю, припинення масового терору та посилення уваги радянського керівництва до проблем розвитку сільської місцевості.

Період хрущовської «відлиги» активно досліджувався такими науковцями як Ковпак Л.В., Панченко П.П., Чишко B.C. У наукових працях цих вчених на базі широкого фактичного матеріалу досліджено процес реабілітації, а також проаналізовано зміст і напрямки економічної та соціальної політики радянської влади і її вплив на життя українського селянства у період «відлиги» Визначальну рису способу життя селянства, яка полягає у господарюванні всебічно розглянув А.В.Гордон. Він увів у науковий обіг фактично нове поняття «землеробська творчість», яким позначив внутрішнє ставлення селян до найсвятішого для них скарбу землі. Мета і завдання статті полягають у аналізі основних кроків радянської влади, спрямованих на реформування українського села в період з 1953 по 1964 роки. Адже наукове осмислення економічних та соціальних змін у житті українського селянства дозволить не лише доповнити знання з аграрної історії України другої половини XX ст., а і окремі позитивні моменти застосувати у сучасній практиці оновлення сільської місцевості України.

Процес десталінізації суспільного життя в УРСР розгортався дуже повільно. Місцеве партійне керівництво на чолі з О.Кириченком зайняло вичікувальну позицію і лише з літа 1956 року в українській пресі стали з'являтись статті, котрі трактували рішення XX з'їзду КПРС. Тон і зміст критики, в цілому, були стриманими [ 1,с. 15].

Згодом лібералізацію відчуло на собі і українське село. Власне самому М. Хрущову був небайдужим стан сільського господарства, яке на початку 1950-х років перебувало в катастрофічному стані, внаслідок політики, що проводив Сталін. Гучні заяви «батька народу» і його оточення про запаморочливі успіхи у сільському господарстві спотворювали реальну ситуацію і були просто знущанням над здоровим глуздом.

Переймання М. Хрущова проблемами села пояснюється не лише намірами якнайшвидше відновити зруйноване сільське господарство, але і внутрішньою схильністю його як людини покращити злиденне життя селянства. Саме внутрішня мотивація значною мірою сприяла тому, що вже з перших днів боротьби за владу М. Хрущов виявив здатність порвати з терористичною політикою Сталіна і піти іншим шляхом шляхом реформ.

Слід відзначити, що важливу роль у розкріпаченні «сталінського» села відіграв вересневий (1953 рік) пленум ЦК КПРС. Прийнята на ньому постанова «Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР», стала відправним пунктом вирішення багатьох болючих питань, які стосувались розвитку сільського господарства [2,с.383].

Пленум кардинально переглянув та переосмислив шлях, пройдений колгоспами та радгоспами у попередні роки, акцентуючи головну увагу всього суспільства на стані сільського господарства. На порядок денний було поставлені питання, які відкривали гострі проблеми села, щодо підвищення життєвого рівня колгоспників та визначали шляхи для підйому сільського господарства.

Одним із невідкладних завдань, котре необхідно було швидко вирішити стало питання порушення принципу матеріальної зацікавленості колгоспів і самих колгоспників [3,с. 12]. Інакше кажучи, чи не вперше за часів радянської влади був визнаний фіскальний характер ставлення держави до селянства. Адже розмір податку з господарств колгоспників встановлювався не в залежності від фактичних доходів, отриманих від утримання худоби та зібраного на присадибній ділянці урожаю, а таких, які на думку податківців можна було отримати. Тому податок був непомірно обтяжливим для селян. Що привело врешті решт до скорочення поголів'я худоби в особистій власності, зменшення продуктивності присадибних ділянок, і вкрай негативно позначилось на загальних обсягах виробництва сільськогосподарської продукції в країні.

Пленум прийняв програму, спрямовану на реальні заходи проти порушення найважливішого принципу артільної форми організації виробництва правильного поєднання громадських та особистих інтересів. Скорочення грошового податку, відновлення твердих ставок оподаткування у відповідності з розмірами присадибних господарств дозволили селянам оптимістичніше дивитись у майбутнє.

Рішення вересневого пленуму відкинули сталінську систему державного пограбування села і безумовно сприяли розкріпаченню свідомості селян. Селянин почав більш упевнено відчувати себе власником свого найсвятішого скарбу землі. На думку, А.В. Гордона «для селян обробіток землі це спосіб до життя, а не підприємницька діяльність заради прибутку» [4,с. 113]. Після пленуму почали відроджуватись і зміцнюватись особисті підсобні господарства невід'ємні сегменти матеріальної культури українського селянства.

Відродженню сільської місцевості сприяла і подальша політика М. Хрущова. За перші п'ять років його перебування при владі, в українському селі було використано вдвоє більше коштів, ніж за попередні роки радянської влади разом узяті. Крім цього, збільшилися державні заготівельні ціни на зерно і продукцію тваринництва, а з колгоспів списалася попередня заборгованість. Було переглянуто і питання оплати праці колгоспників. Якщо у попередні роки селянин мусив працювати за трудодні, то із 1957 року в УРСР впроваджено щомісячне авансування [5,с.42]. Щоб здійснити такий захід влада організувала перехідний фонд 100 тис. крб. і 1 тис. центнерів зерна. У середньому за місяць колгоспник отримував за кожний вироблений трудодень по 2,5 кг. зерна і 3крб., мізерну, але виплату [6,с.148].

У період «відлиги» значно поліпшилось пенсійне забезпечення колгоспників. Як і більшість соціальних виплат нарахування пенсій залежало від колгоспу, його економічного стану, а також від встановленого в кожній артілі порядку їх призначення. їх нараховували на загальних зборах колгоспу. За рахунок певної частини прибутків колгоспу створювався спеціальний фонд, що займався організацією допомоги непрацездатним колгоспникам. У 1955 році на У країні вже налічувалось 14 тисяч колгоспних кас, які охопили 4/5 колгоспів в УРСР [7,с. 151]. До кінця 1964 року розмір пенсії селян становив 12 крб.

Поступово і дуже повільно, починаючи з середини 1950-х років став зростати сукупний прибуток сільського населення, який складався із усіх надходжень від колгоспу, чистої продукції від особистого підсобного господарства, всіх надходжень за працю у державних кооперативних і громадських підприємствах, надходжень від держави у вигляді пенсій, тощо.

Найбільшу частину надходжень селян, складав прибуток отриманий від колгоспу (близько 52,4%.) а потім від особистих підсобних господарств 1955 році його частка складала 35,7% , в 1959 році 38,1% від загальної суми всіх надходжень) [8,с.26]. Після 1959 року відсоток прибутку від особистих господарств селян поступово зменшився.

Дуже проблематичною залишалась кадрова ситуація на періоду «відлиги» у селі. Людей, що мали середню професійну освіту в селах нараховувалося дуже мало, а з вищою взагалі одиниці. Сільська інтелігенція як соціальний прошарок була дуже малочисельною. Сільські заклади культури (клуби та бібліотеки навіть у середині 1950-х років) очолювали люди, освітньо-професійний рівень яких був нижчим за сім класів середньої школи. На 1 січня 1958 року по селах УРСР таких працівників нараховувалось 964 особи (925 очолювали сільські клуби, 39 бібліотеки) [9,с.171]. Катастрофічно не вистачало кваліфікованих кадрів і у сільськогосподарському виробництві.

Тільки наприкінці 1950-х років ситуація почала поступово виправлятися. Починаючи із 1959 року та до кінця 1964-го загальна кількість спеціалістів у сільській місцевості збільшилась приблизно у 1,5 рази або на 48,6 тисяч чоловік (у тому числі з вищою освітою з 24 до 34,5 тисяч чоловік). За цей період кількість кваліфікованих спеціалістів в українських селах, що працювали в колгоспах виросла на 42%, на підсобних сільськогосподарських підприємствах на 45%, у організаціях по обслуговуванню сільського господарства на 36% , а у радгоспах у 2 рази [10, с.8].

У 1960-му році частка колгоспної інтелігенції в УРСР складала 0,9% від загальної кількості колгоспників [1,с.20]. В 1962 році вийшла спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів CPCP «Про підвищення ролі агрономів, зоотехніків і інших спеціалістів сільськогосподарського колгоспного і радгоспного виробництва», за рекомендацією якої колгоспи повинні були виплачувати для заохочення спеціалістам 80-90 % місячного посадового окладу голови колгоспу.

Щоб залучити якомога більше кваліфікованих працівників культурно-освітніх установ у сільську місцевість, Рада Міністрів УРСР зробила їх пільговою категорією, видавши постанову «Про встановлення безплатних комунальних послуг для культурно-освітніх працівників УРСР», згідно якої у тримісячний термін затверджувався план житлового будівництва для культосвітніх працівників в сільській місцевості, виділялися лісосіки для заготівлі деревини на будівництво жилих будинків та обов'язково повинний був передбачатися в планах розподіл палива а також організація доставки його до місця їх проживання [12,с. 149- 150]. Ця постанова була досить ефективною робота культпрацівника почала приваблювати багатьох бажаючих як із сільського контингенту, так і випускників міських закладів культурного профілю.

Загалом процес десталінізації суспільства в Україні мав свої особливості. Було розпочато реформування сільського господарства. В українське село почало надходити набагато більше коштів ніж у попередні періоди. Збільшились також державні заготівельні ціни, колгоспники почали отримувати виплати за кожний вироблений трудодень. Хоча в той же час все ще подовжували існувати істотні проблеми із наданням допомоги таким малозахищеним прошаркам сільського населення як сироти та матері породіллі.

Для того, щоб полегшити життя сільського населення було скорочено грошовий податок та відновлено тверді ставки оподаткування у відповідності із розмірами присадибних господарств. Ці заходи дозволили відродити і зміцнити особисті підсобні господарства.

Поступово у селах У країни поліпшилась і кадрова ситуація. Зокрема, істотно збільшилась частка сільської інтелігенції (працівників культури та освіти) та спеціалістів сільськогосподарського профілю (агрономів, ветеринарних лікарів, зоотехніків). Ці категорії отримали ряд пільг, які почали приваблювати до сільської місцевості випускників міських вузів.

Список використаних джерел

1. Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років./ Касьянов Г.K., Либідь, 1995. 224 с. Бібліогр.: с.221-223.

2. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій, і пленумів ЦК.1898-1971; Ін-т історії і партії при ЦК Компартії України філіал Інститут

3. Марксизму-Ленінізму при ЦК КПРС. [Видання 8-ме доповнене і виправлене]. K.: Політвидав України, 1980. Т.6 (1941-1954). 1980. 524 с.

4. Свет и тени «великого десятилетия» Н.С. Хрущов и его время./ под ред Н. Кульбина. Л.: Леииздат, 1989. 480 с.: Библиограф: с.475-480

5. Гордон А.В. Тип хозяйствования образ жизни личность / Гордон А.В.// Крестьянство и индустриальная цивилизация [отв. за ред. Александров Ю.Г.] M.: Наука: Изд.фирма «Восточная литература», 1993. С.113-135. Библиогр. в конце разд.

6. Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині XX століття (1945-2000 рр.) / Ковпак Л.В. K.: HAH України інститут історії України, 2003. 250 с.: Бібліограф, с. 248-249

7. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВОВ України). - Ф.5111. Інформація PATАУ про щомісячну оплату трудоднів колгоспників. Оп.1. Спр. 136. 253 арк.

8. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф.1. Дані про каси допомоги непрацездатним. Оп.31 (частина 2). Спр.1136. 198 арк.

9. ЦДАВОВ України. Ф.582. Информация Центрального статистического управления при Совете Министров CCP о совокупном доходе колхозников за 1959 год в сравнении с 1955 годом. Оп. 24. Спр.806 (14.04.1960-17.10.1960).-231 арк.

10. Панченко П.П., Чишко B.C. Украинское село на путях научно-технологического прогреса: достижения и прощеты (1960-1980). АН У CCP Ин-т истории. / Панченко П.П., Чишко B.C. К.: Наукова думка, 1989. 184 с. Бібліогр. с. 180-183

11. Гринів І., Ніколенко В. Колгоспне селянство: зростання соціальної активності./ Гринів І., Ніколенко В.K.: Політвидав України, 1978. 128 с. Бібліограф, в підряд, прим.

12. Арутюнян Ю.В. Социальная структура сельского населения СССР./ Арутюнян Ю.В. М.: Мысль, 1971. 374с.: табл. Библиограф, в междустроч. примеч.

13. ЦДАВОВ України. Ф.2. Постанова Ради Міністрів УРСР «Про встановлення безплатних послуг для культурно-освітніх працівників УРСР». Оп.9. Спр. 1179. 187 арк.

Размещено на Allbest.ru