Зародження кооперативної освіти в Київській губернії (1868-1920 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зародження кооперативної освіти в Київській губернії (1868 -1920 pp.)

Ленченко Ф.І.

З перших кроків виникнення кооперативів як в Україні, так і на Київщині зокрема, виникла потреба у підготовці досвідчених кооперативних кадрів.

Перші українські кооператори (М. Баллін, О. Бріліантов, М. Зібер та інші) були і пропагандистами кооперативних ідей. Вони визнавали необхідність кооперативної освіти, але на той час, у 60-70 роках XIX ст., не мали змоги втілювати свої наміри у життя.

Лідерство в організації перших кооперативних курсів мала Київська губернія в особі губернського земства, де працювали інструкторами перші в Україні кооперативні освітяни Микола Бойков та Петро Пожарський. Значну роль в організації кооперативних курсів відіграв Кредитний Союз, створений і очолюваний Христофором Антоновичем Барановським (1874-1941). Сам Х.Барановський, виходець з бідної селянської родини, зумів одержати звання народного вчителя і, як ніхто, розумів значення спеціальної освіти. Саме тому він, разом з губернською земською, управою організував у селі Дзенгелівка Уманського повіту перші на Київщині курси по споживчій кооперації.

Курси були короткотермінові, проходили з 1 по 15 червня 1910 року і організовані лише для рахівників споживчих товариств. У селі Дзенгелівці з 1895 року існувало ощадно-позичкове товариство, а споживче з 1898 року.

X. Барановський вивчав літературу про кредитну кооперацію, набував практичного досвіду і допомагав у відкритті кредитних та ощадно-позичкових товариств у губернії. Діловодство і облік мали величезне значення для успішної діяльності кооперативів усіх видів. Тому X. Барановський почав розробляти форми документів і бланків, які потім видав окремими книжками.

Один з керівників курсів, інструктор земської управи М.С. Бойков у своїй книжці «Потребительская кооперация Киевской губернии» [2] надрукував програму курсів для підготовки керівників та рахівників. Вона була розрахована на 72 години.

Теорію кооперації викладав повітовий агроном М.І. Зам'ятій.

Історію кооперації інструктор земства П.М. Пожарський (у майбутньому автор підручника з історії, відомий освітянський педагог Київського Вищого кооперативного технікуму).

Організацію, практику та діловодство викладав на той час голова Союзбанку Х.А. Барановський. Рахівництво (42 години) викладали земські інструктори М.С. Бойков та Є.О. Лотоцький. Курси відвідували 43 слухачі.

На проведення курсів Київське земство асигнувало 500 руб. «Всякое коммерческое предприятие требует известных торгових навыков и знаний, хорошего руководителя и подходящих исполнителей-служащих» вказував М.С. Бойков [1, с.8].

У зв'язку з великою потребою в організації курсів у кооперативній пресі виступили інструктори Київського губернського земства П.Н. Пожарський і той же М.С. Бойков.

М. Бойков розробив програму місячних курсів для працівників споживчої кооперації, яка включала такі дисципліни:

— загальна теорія кооперації;

— історія та статистика кооперації;

— правовий статус кооперації;

— організація та діловодство;

— рахівництво та товарознавство.

He оминув М. Бойков і питань відносно того, хто організовує курси. Це:

— земства;

— спілки кооперативів;

— комітети сприяння кооперації.

Дуже важливим вважав він: вибір місця для курсів (щоб були кооперативні організації для екскурсій); визначення часу їх проведення; складання кошторису, підбір педагогічного персоналу, а також і слухачів курсів [ 1, с. 12].

М. Бойков радив:

— використовувати народні будинки;

— призначати (за місяць-півтора) завідуючого курсами, щоб він провів роз'яснювальну роботу, відбираючи майбутніх курсантів однакового рівня освіти;

— популяризувати ідею курсів у пресі, на зборах, в індивідуальних бесідах.

Вік слухачів, як вважав М. Бойков, повинен бути в межах 20-40 років.

Потрібно, підкреслював він, намагатися, щоб слухачі курсів мали однакові ступінь письменності, загальний розвиток та рід занять. Обов'язковим повинно бути знайомство з діяльністю кооперації [1, с. 14].

М. Бойков, враховуючи досвід з уже проведеними в губерніях України курсами, вважав, що:

— треба робити учбові групи не більш, як в 40 чоловік;

— посилати на курси і жінок;

— кооперативи повинні командирувати людей на курси та виплачувати їм гроші на поїздку до міста проведення курсів.

Він підрахував, що загальна сума витрат на курси в середньому може становити тисячу рублів. Заняття потрібно проводити по 6 годин на день (з 9 до 1 години та з 3 до 5 год.).

М. Бойков підкреслив також необхідність поєднання занять на курсах з науковими екскурсіями до кооперативних установ [1. с. 19].

Видатний кооператор, інструктор губернського земства Петро Пожарський у циклі статей (журнали «Наше дело», «Муравейник») визначив основні проблеми щодо організації курсів:

1. В яку пору року краще влаштовувати курси? На думку, автора, це залежить від певних умов, але кращі місяці це квітень та травень.

2. Для кого відкривати курси? Для селян певного повіту або району.

3. ІЦо викладати? Необхідно спочатку дати слухачам загальний начерк з теорії та історії кооперації. Викладання спеціальних предметів рахівництва, бухгалтерського обліку, товарознавства іде важко тому, що освітня підготовка курсантів є дуже неоднорідна, і ці предмети засвоюються лише частиною курсантів [11, с.8-9].

На багатьох курсах висловлювались побажання, що для проведення практичних занять з рахівництва треба навчитися рахувати на рахівниці.

Київське губернське земство у 1910 р. організувало курси для працівників споживчої кооперації в Білій Церкві. Курсантів було більш як 80 осіб, з них -10 жінок. 34 особи відрядили споживчі товариства, а всі інші приїхали з власного бажання. Серед курсантів були люди з різною освітою від однокласної до чотирьохкласної, різного суспільного стану вчителі народних шкіл, телеграфіст, помічник начальника залізничної станції, швейцар.

Частина курсантів приїхала з Васильківського повіту. Курси працювали три тижні: рахівництво викладав інструктор, агроном М.І. Замятін, історію кооперації інструктор П.Н. Пожарський. Голова Київського Союзу і кредитних кооперативів Х.А. Барановський викладав організацію, практику та діловодство споживчих товариств. Управа не знайшла викладача з товарознавства, але всі курсанти висловили побажання надалі організовувати курси з поширеною програмою, але за умови їх дій в «неробочу пору року».

У 1912 році журнал «Наша кооперація» повідомляв, що Київське губернське земство влаштувало курси: в Умані; споживчі (керівник !Гончарук), у Білій Церкві та Смілі; кредитові [5, с. 13].

На курсах у м. Сміла (керівник П. Пожарський) було 34 слухачі, яким прочитали лекції з теорії кооперації, теорії та історії дрібного кредиту, організації рахівництва та діловодства.

У вільний від занять час відбулися екскурсії до двох ощадно-позичкових та двох споживчих товариств (одне з яких мануфактурне). Слухачі курсів відвідали дослідний лан, плодовий сад, ремісничу школу, прокатну станцію. Слухачі працювали по 8-10 годин і «треба було бачити той великий інтерес курсантів, щоб сказати: наскільки корисним та необхідним є організація курсів». Лекторами на курсах були Х.А. Барановський, М.С. Бойков, П.Н. Пожарський та С.Ф. Сухенко [6, с. 13].

З 1 листопада по 1 грудня 1910 р. в повітовому місті Київської губернії Сквира губернське земство відкрило тимчасові сільськогосподарські курси. Слухачі цих курсів звернулися до повітової земської управи з проханням про викладання їм курсу рахівників для споживчих товариств [7, с.11].

У 1913 році І.М. Подольський надрукував у «Посібнику з кооперації» коротку програму з теорії та історії кооперації, розроблену Київським губернським земством для місячних курсів [9].

Київське губернське земство провело курси у 1913 році: з 23 травня до 11 червня в Звенигородці для кооперативів дрібного кредиту, з 15 вересня до 1 жовтня для споживчих товариств, у Каневі, з 15 листопада до 6 грудня для кредитових кооперативів у Богуславі.

Кредитові союзи Київської губернії продовжували організовувати кооперативні курси за власні кошти.

У1911 році в них взяли участь слухачі з Васильківського повіту -69 осіб; Київського 40 осіб; Сквирського 27 осіб; Таращі -16 осіб; м. Києва 6 осіб.

Керівників кредитової кооперації Київської губернії (О.Беретті та Х.Барановського) особливо турбувало питання підготовки рахівників, прикажчиків, спеціалістів кредитної справи. X. Барановський пише спеціальні посібники, турбується про вдосконалення організації курсів.

Під впливом X. Барановського у 1913 році Київське губернське земство скликало нараду по кооперації щодо відкриття школи для рахівників та прикажчиків. Була створена комісія для підготовки програми та плану роботи школи, до якої увійшли X. Барановський, П. Пожарський та представники від Київського Союзу дрібного кредиту. Державного Банку, земства. Московської агентури споживчих товариств.

У журналі «Наше дело» була надрукована стаття П.Пожарського «Про тимчасові курси по кооперації», в якій він зауважив, що особливе значення для сільської кооперації має участь сільської інтелігенції, насамперед вчителів. Вони можуть бути «щотоводами або порадниками селян» [11, с.8-9].

Водночас, ще у 1911 році вийшов циркуляр міністра освіти Касо, який категорично забороняв освітянам брати участь у діяльності суспільних організацій, в тому числі і в кооперативних установах.

Тому на різних курсах (аж до 1917 року) викладали, в основному, працівники земських управ, запрошені земствами лектори, викладання велося переважно російською мовою, яку селяни погано розуміли.

Тільки 12 серпня 1918 року (на підставі, між іншим, закону від 1 липня 1914 року) міністр народної освіти уряду України Скоропадського Микола Василенко затвердив статут середньої загально-кооперативної школи. Вона була заснована Київським крайовим кредитовим союзом кооперативних установ «В пам'ять 50-річчя української кооперації». Школа почала працювати в жовтні того ж року.

Наступним статутом, який затвердило Міністерство освіти, був Статут нижчої кооперативної школи імені Василя Доманицького, заснованої на кошти Дніпросоюзу.

До школи приймались учні не молодше 18 років, які скінчили початкову школу або склали відповідний іспит. Насамперед приймались учні, відряджені споживчими кооперативами.

Курс навчання в школі був однорічний. У школі викладались такі дисципліни: 1) українська мова і українознавство, 2) теорія та історія кооперації, 3) практика і організація споживчих товариств, інструктування та ревізія товариств, 4) економічна географія, 5) рахівництво, 6) українознавство, 7) діловодство, 8) кооперативне і торговельне право, 9) культурно-просвітницька праця кооперативів, 10) загальні основи політичної економії, статистики і фінансів, 11) комерційна арифметика, 12) комерційна кореспонденція.

Урочисте відкриття школи (по вулиці В. Володимирській, 92) відбулося 27 жовтня 1918 року. Усі учні селяни, віком від 20 до 30 років. Плата за навчання становила 80 рублів на рік. Дніпросоюз виділив 9 стипендій, одну Полтавська споживча спілка. Викладачами працювали такі відомі кооператори, як Пожарський, Сидоренко, Мартос, Філіпович, Фергардт та інші.

Заняття в Київській нижчій кооперативній школі проводились у режимі вечірнього навчального закладу. «Причиною тому, як писав П.Пожарський, являються і учні, і лектори, багато з котрих зранку заняті своєю службою» [10, с.62-63].

У 1919 р. 2-й клас школи було переведено у містечко Сміла Черкаського повіту. У 1921 році відбувся перший випуск вихованців -у кількості 15 осіб.

З реорганізацією кооперації київська школа перейшла до Губпрофобру і невдовзі була реорганізована в кооперативний технікум, матеріальне піклування про який взяв на себе Губсоюз. Технікум складався з 2-х класів: 1-го і 3-го (з кількістю учнів відповідно 55 і 15 осіб).

Загальноосвітня програма технікуму охоплювала обсяг середніх учбових закладів. Кооперативна програма включала теорію і практику усіх видів кооперативів. Згідно з Положенням про технікум, затвердженим Губрофобром, заняття проводились з 20-го вересня по 20-е квітня. Влітку учні працювали у себе дома в місцевих кооперативах, представляючи Педагогічній Раді технікуму звіти про виконані практичні роботи.

Усі учні були дітьми селян (за віком більшість з яких становили 20-22 роки). При технікумі був гуртожиток і їдальня. Вони, що характерно, перебували у веденні самих учнів. Постачання їдальні продуктами проводили самі учні, вносячи їх за визначеною нормою.

Звісно, що в умовах громадянської війни важко було організувати нормальне навчання. У Києві за 1918-1919 роки дев'ять разів мінялася влада. Багато учнів шкіл мобілізовано до війська. Відкриті школи тоді ледве проіснували всього 2 роки.

Інтенсивний розвиток кооперації на початку XX ст., швидке зростання кількості кооперативних товариств і збільшення обсягів їх діяльності вимагали невідкладного визначення завдань щодо організації вищої освіти в системі кооперації. Для споживчої кооперації спеціалістів готували спочатку комерційні навчальні заклади. Так, у 1906 р. у Києві (і в 1912 р. у Харкові) були засновані вищі комерційні школи, які згодом реорганізували в комерційні інститути. Перші ж вищі кооперативні курси в Російській державі були відкриті в 1910 р. (при університеті імені Шанявського в Москві). Програма курсів поступово розширювалась і вже на початку 1917 р. охоплювала низку предметів з теорії і практики кооперації.

У той час у світовій практиці вже був накопичений певний досвід формування вищої кооперативної школи. Так, у деяких німецьких університетах і вищих агрономічних школах читалися лекції на кооперативні теми, а з 1911 р. у Галлі при університетській кафедрі політичної економії і статистки було введено курси «Кооперативне право», «Кооперація і ремісник», «Сільська кооперація в Німеччині, її історія і значення для сільського господарства», «Споживчі товариства» та ін. Навчання завершувалося екзаменом, котрий складався з двох частин: письмової роботи і усної відповіді на запитання з шести предметів.

Питання про організацію вищої кооперативної освіти у нашій країні було винесено на Всеросійський кооперативний з'їзд, що відбувся в 1913 р. у Києві. У спеціальній доповіді з'їзду було розглянуто питання про джерела фінансування навчальних закладів та про зміст їх діяльності.

При розробці заходів щодо відкриття кооперативного інституту було передбачено встановлення 3-річного терміну навчання: два звичайних і один спеціальний курс. З метою більш інтенсивного використання часу, на відміну від існуючої тоді практики, рекомендувалося розділити рік на три семестри, з них два зимовий і весняний тривалістю по 15 тижнів кожний (для теоретичного викладання) і літній, тривалістю 11 тижнів головним чином для практики в кооперативних організаціях.

Комісія, що займалася підготовкою матеріалів про відкриття інституту, враховуючи досвід кооперативних курсів у різних країнах, запропонувала таку програму, щоб на основі грунтовної підготовки слухачів у галузі економічних наук дати їм необхідні знання з історії, теорії і практики кооперації та юриспруденції.

Передбачалося, що викладання в інституті повинно здійснюватися без перенавантаження студентів розумовою працею і залишати досить часу на самостійні заняття (на лекційні заняття планувалося відвести 18-20 годин на тиждень). Практичні заняття мали відбуватися в різних формах: семінарські заняття, заняття в кооперативних організаціях протягом літнього семестру.

закордонні відрядження, шляхом організації студентами кооперативних товариств різних видів.

На III курсі передбачалося вивчення спеціального курсу політичної економії, новітньої економічної історії, спеціального курсу з історії кооперації, статистики та ін.

Планувалося, що інститут повинен бути не тільки навчальним закладом, а й науковим. Він повинен дбайливо зберігати накопичений кооперативний досвід і кооперативні знання, готувати кадри молодих вчених, викладачів у галузі кооперації. Багато чого з цих планів організації вищої кооперативної освіти знайшло втілення у житті в наступні роки.

Пожвавлення в кооперативному русі (завдяки позитивним змінам у суспільному житті в 1910-і роки) сприяло при формуванні мережі закладів кооперативної освіти. У 1918 р. почав діяти кооперативний інститут в Москві.

25 жовтня 1918 р. в Києві почав працювати економічно-адміністративний інститут при Товаристві економістів. Одним з п'яти його відділів був кооперативний. Термін навчання один рік (для осіб з вищою освітою), навчання платне 300 крб. Завідуючим кооперативним відділом був П.Пожарський.

Найбільш актуальною тоді проблемою для українських кооператорів була ідея створення українського кооперативного інституту. Ця ідея організації вищого кооперативного учбового закладу була висунута ще під час Всеросійського кооперативного з'їзду (1913 р.) професором О.М. Анциферовим з Харкова. Після доповіді Анциферова з'їзд прийняв рішення про заснування спеціального фонду (з внесків кооперативних установ). Але на перешкоді цьому рішенню стала Перша світова війна.

У 1918 році впритул постало питання про організацію кооперативного інституту. Велику роботу для цього провів видатний економіст професор Михайло Іванович Туган-Барановський. Ще у 1911 році він очолив кафедру кооперації в університеті O.JI Шанявського (Москва). У липні 1918 року приїхав до Києва, а в листопаді очолив Українське товариство економістів. Завдяки йому почав діяти Український економічно-адміністративний інститут та (з осені 1917 року) перші Вищі інструкторські кооперативні курси (які навесні 1918 року закінчило близько ста інструкторів різних галузей кооперації).

У вересні 1918 року Центральний Український кооперативний комітет (ЦУКК) організував другі чотиримісячні курси, на які було прийнято 314 осіб, що мали досвід кооперативної і громадської праці. Протягом двох місяців загальні лекції тут читали М.І. Туган-Барановський, Х.А. Барановський, Б.М. Мартос, П.Н. Пожарський, О.ІІ. Ночвин, К.І. Шемітов. Наступні два місяці відводилися на викладання та практичні заняття з рахівництва, діловодства, банківської справи, теорії та практики кредиту, товарознавства. Вищі інструкторські курси стали базою для створення кооперативного інституту.

Установчі збори ЦУКК (1-3 вересня 1918 року) прийняли таку постанову: «Доручити Раді (ЦУКК) негайно приступити до утворення Українського Кооперативного інституту науково-шкільного характеру.

Перший склад Наукової Ради, Директор і його помічник призначались Радою ЦУКК, а склад викладацького персоналу Педагогічною Радою [12, с.71].

Рада ЦУКК 13 квітня 1919 р. за пропозицією члена Управи О. Ночвина асигнувала 100 тисяч крб. для організаційних витрат на заснування кооперативного інституту. Було прийняте рішення присвоїти інституту ім'я вже на той час покійного професора М.І. Туган-Барановського.

Збори уповноважених Дніпросоюзу 28 травня виділили для інституту 250 тис. крб. Окремі суми виділили на інститут союзи та окремі товариства від прибутків. «Сума достатня» для розпочинання перших кроків по організації відкриття інституту.

Кооперативний інститут імені Туган-Барановського відкрився в Києві 1 січня 1920 року. Інститут мав загально-кооперативний характер. Тут, мабуть, доречно буде зазначити, що до його відкриття різні види кооперації розпочали збір коштів з 1913 р. (у фонд заснування інституту кооперативні організації України відраховували 1% від своїх коштів).

Таким чином, кооперативна освіта Київської губернії пройшла шлях від утворення курсів для підготовки фахівців кооперативів до заснування першого вищого навчального закладу.

кооператив український курси київський

Список використаних джерел

1. Бойков Н. С. Курсы по кооперации / Н. С. Бойков. Петроград, 1918.

2. Бойков Н. С. Потребительная кооперация в Киевской губернии. Очерк /

3. Н. С. Бойков. К. : Агрономический отдел губернской управы по делам земского хозяйства. Типография Императорского университета св. Владимира. Акц. Общ. Н.Т. Корчак-Новицкого, 1910. -47 с.

4. Кооперативна освіта в Україні / М. В. Аліман, С. Ф. Купрій, Ф. І. Ленченко, під ред. Ф. I. Ленченко. К., 2001. 96 с.

5. Лаврик-Слісаренко Л. П. Просвітницька роль кооперативів в Україні в кін. XIX XX століття / Л. П. Лаврик-Слісаренко // Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. -2009. -Вип. 5(58). -4.1. -С. 152-154.

6. Наша кооперація. 1912. -№ 10. -С. 13.

7. Наша кооперація. 1913. -№ 15. -С. 13.

8. Наше дело.-1910.-№20.-С. 11.

9. Пак В. П. Нариси з історії споживчої кооперації Київщини / В. П. Пак, Ф. І. Ленченко. -К. : [Ірідіум], 2002. -200 с. -Бібл.: с.194-195.

10. Подольский И М. Пособие при устройстве курсов, чтений и бесед по кооперации и литература для изучения кооперации: В 2 ч., с прил. / Подольский Иван Михайлович. Санкт-Петербург: Б/и, 1913. VII, 90, 86, 34 с.: ил

11. Ю.Пожарський П. Нариси з історії української кооперації / П. Пожарський. К. : Друкарня товариства «Робітнича книга», 1919.-185 с.

12. 11 .Пожарський П. Про тимчасові курси по кооперації / П. Пожарський // Наше дело.-1911.-№12.-С. 8-9.

13. Українська кооперація. 1919. С. 71.

Размещено на Allbest.ru