Економічні засади діяльності виробничих колективів Білорусі в УРСР як фактор формування нової моделі міждержавного співробітництва 1959-1965 pоків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні засади діяльності виробничих колективів Білорусі в УРСР як фактор формування нової моделі міждержавного співробітництва 1959-1965 pоків

Жерносекова Д.Д.

Білорусь і У країна нові незалежні європейські держави, які виникли внаслідок вікових національно-визвольних змагань білоруського й українського народів, краху тоталітаризму на зламі 80-90-х років XX століття, кардинальної зміни міжнародних відносин і припинення двополюсного протистояння в Європі та світі. Принципово схожим є становлення суверенної державності Білорусі та України: вони обидві усамостійнилися мирним шляхом у процесі розпаду колишньої соціалістичної радянської федерації. Новітня історія становлення й розвитку білорусько-українських відносин ще не стала предметом і об' єктом спеціальних наукових досліджень як в українській, так і в білоруській історичній науці. Тому актуальним і важливим з науково-теоретичного і практичного погляду є конкретно-історичний, комплексний аналіз процесу формування системи співробітництва між Білоруссю та Україною впродовж 1959-1965 pp., років так званої «хрущовської індустріалізації», що дозволяє як підсумувати позитив співпраці, так і розкрити гальмівні чинники двостороннього співробітництва.

Радянськими науковцями було створено вагомий науковий доробок, присвячений висвітленню різних аспектів розвитку співпраці між радянськими республіками. їх роботи є корисними з точки зору дослідження радянської економічної моделі розвитку суспільства. В.С. Лукошком, А.Д. Молочком, Є.Я. Хильченком та іншими дослідниками ця проблема вивчалася як форми міжреспубліканської співпраці в межах СРСР, їхні праці ґрунтуються переважно на матеріалах СРСР чи БРСР, рідше УРСР. Однак у радянській історіографії набули висвітлення також і певні проблеми розвитку білорусько-українського досвіду в сфері співпраці виробничих колективів у повоєнний період. Процес демократизації суспільного життя, що розпочався в другій половині 1980-х років, сприяв переосмисленню минулого. Усе більший інтерес стали викликати студії соціально-історичного плану. На увагу заслуговують роботи П.І. Бригадіна, П.Г. Чигринова. У них представлено ґрунтовний аналіз соціального та економічного розвитку Білоруської республіки в зазначений період. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури дозволяє зробити висновок про те, що комплексного дослідження щодо досвіду білорусько-українського міждержавного співробітництва протягом 1959-1965-х рр., не було створено.

Уся історія людства наочно свідчить про те, що для успішного розвитку людських спільнот повинні постійно підтримуватися тісні виробничі контакти між ними, одна в одної мусить запозичувати все те прогресивне, що досягалося ними в процесі їхнього розвитку. Як правило, спільноти ізольовані, що не підтримували контакти зі своїми сусідами, завжди перебували на нижчому рівні розвитку, ніж спільноти людей, місце проживання яких знаходилося на перетині торгових шляхів і які мали можливість одержання ширшої інформації про новітні досягнення в галузі технічного прогресу. Ця життєва необхідність у постійному отриманні інформації особливо яскраво виявилася з моменту виникнення товарного виробництва, коли економічна конкуренція зродила навіть такий спосіб отримання технічної інформації, як промислове шпигунство, яке переслідує мету бути в курсі всіх новітніх досягнень конкурента. Все це ще раз підкреслює життєву необхідність постійного обміну інформацією про досягнуті успіхи в царині виробництва матеріальних благ.

У розглядуваний період у справі взаємообміну досвідом і технологією виробництва між спорідненими виробничими колективами союзних республік СРСР було накопичено вже досить багатий досвід. Існували різні форми й методи цього взаємообміну. Найбільш масовим і загальнодоступним джерелом інформації про досвід роботи та про новітні технології, що застосовуються тим чи іншим колективом, є періодична преса, листки технічної інформації, спеціальні брошури, тематичні кінофільми, виступи передовиків виробництва по радіо й телебаченню тощо. Цій же меті слугують виставки досягнень народного господарства, виставки робіт новаторів і раціоналізаторів. Подібні форми поширення досвіду дають змогу, по-перше, дати загальне уявлення про нього максимально широким колам зацікавлених у його впровадженні осіб, по-друге, вони слугують основою інших, активніших форм обміну, що передбачають безпосередні контакти між членами виробничих колективів. До числа останніх можна зарахувати такі форми, як:

1. Відрядження окремих працівників і делегацій на споріднені підприємства з метою вивчення на місці досвіду й технології виробництва.

2. Виїзд окремих осіб та комплексних бригад з метою демонстрації на інших підприємствах своїх методів праці і винайдених ними пристосувань.

3. Міжреспубліканські школи досвіду й т. ін.

Такого роду контакти сприяють найбільш ефективному впровадженню в життя всього передового, що сприяє підвищенню продуктивності праці та зниженню собівартості продукції, з одного боку, і зміцненню дружби й товариської взаємодопомоги колективів, що співпрацюють, з іншого. Про ефективність виробничих зв'язків щодо обміну досвідом можна наочно судити на прикладі співпраці працівників як промисловості, так і сільського господарства Білоруської та Української PCP у 1959-1965 pp. Необхідність виробничих зв'язків з обміну передовим досвідом між спорідненими підприємствами Білоруської та Української PCP у ці роки зумовлена тим, що на цих підприємствах при виконанні одних і тих самих виробничих операцій витрати праці нерідко були різними. Tак, наприклад, витрати на виробництво чавунного й сталевого литва в нормогодинах по Мінському та Харківському тракторним заводам на початок семирічки становили:

Значне перевищення витрат праці на виробництві сталевого й чавунного литва на Мінському тракторному заводі у порівнянні з Харківським викликало, відповідно, і перевищення собівартості його продукції. Якщо порівняти калькуляцію собівартості однієї тонни литва на цих заводах у 1959 p., то можна помітити, що собівартість однієї тонни сталевого литва на ХТЗ була на 407 карб. 96 коп. нижчою, ніж на МТЗ, а відсоток цехових витрат у відношенні до заробітної плати на МТЗ був на 106,4% вищим, ніж на ХТЗ. Отже вивчення та впровадження досвіду роботи харків'ян, у яких цехові витрати, знос інструменту та втрати від браку набагато нижчі, було для мінських тракторозаводців одним з найважливіших завдань у роки семирічки в боротьбі за зниження собівартості своєї продукції.

У свою чергу, багатьом українським машинобудівним підприємствам, у тому числі й Харківському тракторному заводу, було що запозичити у своїх білоруських колег. Зокрема, питома вага допоміжних робітників на цілому ряді білоруських підприємств у ці роки була значно нижчою, ніж на українських, що, відповідно, знижувало собівартість виробленої ними продукції.

Чимало цінного могли запозичити в роки семирічки у своїх білоруських колег й українські верстатобудівники, бо в ці роки на верстатобудівних підприємствах БРСР середня продуктивність праці була на 20% вищою, ніж на підприємствах України. Аналогічні приклади необхідності тісних виробничих зв'язків білоруських і українських підприємств у сфері обміну передовим досвідом для успішного виконання грандіозних завдань, поставлених семирічним планом розвитку народного господарства нашої країни, можна навести і в інших галузях промисловості: легкої, харчової, деревообробної тощо.

Весь досвід виробничого співробітництва підприємств Білорусії та України в 1959-1965 pp., наочно свідчить про економічну ефективність такого роду зв'язків. Так, наприклад, у 1959 р., в Мінську на низці промислових підприємств побувала комплексна бригада працівників промисловості Харківського раднаргоспу. Запозичення методу виправлення дефектних колінчастих валів двигуна СМД, застосованого на Мінському тракторному заводі, дало в тому ж році заводові «Серп і молот» 250 тис. карбованців економії, а економічний ефект від упровадження автомата для навивання пружин, запозиченого в результаті цієї ж поїздки на Мінському мотовелозаводі, склав 30 тис. карбованців.

У свою чергу, в результаті поїздки на Харківський тракторний завод у першому півріччі 1960 р., представників Мінського заводу запасних частин, мінчани змогли значно поліпшити якість виготовлення цілого ряду деталей трактора ДТ-54 і, особливо, колінчастого валу. Результатом поїздки Борисовського авторемонтного заводу на Київський АРЗ-12 стало впровадження у виробництво таких нововведень як електроімпульсне наплавлення й переклад клепки рам на пневмомолоток, що значно підвищило продуктивність праці Борисовських авторемонтників. У цьому ж році досвід Київського АРЗ-12 щодо реставрації роликових конічних підшипників, зміну технології розбирання заднього моста та волани ресор ЗІЛ-150 було запроваджено на Гомельському авторемонтному заводі, що принесло йому 33598 карбованців річної економії.

Тісна співпраця з обміну передовим виробничим досвідом встановилася в тому ж році між Кременчуцьким і Мінським автомобільними заводами, Могильовським ремонтним заводом і Одеським заводом ім. Жовтневої революції, Гродненським заводом «Автозапчастина» і Харківським верстатобудівним заводом тощо. Тільки впровадження з досвіду Мінського автозаводу кантувачами ланжеронів дозволило Кременчуцькому автомобільному заводу заощадити в 1960 р., додатково 22 тис. карбованців. Співпраця Оршанського трактороремонтного заводу з Харківським котельно-зварювальним і Дарницьким дорожньобудівним заводами дозволила оршанцям впровадити в себе новітню технологію ремонту тракторів С-80 і виготовлення башт Рожновського, що принесло їхньому заводові в 1960 р. 80,6 тис., карбованців заощаджень, а впровадження верстата для обробки ден для цистерн, що раніше застосовувався на Одеському котельно-зварювальному заводі, дало їм можливість заощадити в 1962 р., близько 40 т. кутового металу.

Багато цінного запозичили в роки семирічки у своїх Дарницьких колег працівники Слуцького авторемонтного заводу. Великим гальмом у підвищенні продуктивності праці на цьому підприємстві протягом цілого ряду років була відсутність механізації таких трудомістких процесів, як різання листового заліза, прокладок для двигунів. Зварювання листового заліза для ремонту кузовів проводилося газозварювальним апаратом. Якість роботи була низькою, метал жолобився. Спроби інженерів і раціоналізаторів заводу власними силами усунути ці недоліки не давали суттєвих результатів. Тоді слуцькі авторемонтники звернулися по допомогу на Дарницький авторемонтний завод. У своїх українських колег вони запозичили досвід ремонту машин шляхом наварювання спеціально заготовлених стандартних латок, причому зварювання стало проводитися в середовищі вуглекислого газу, що значно підвищило його якість. Крім того, працівники Дарницького заводу передали білорусам креслення віброножиць для різання металу, упровадження яких, замість ручних, призвело до підвищення продуктивності праці в десять разів. Було запозичено також і конвеєрний метод складання кузовів машин ГАЗ-69, креслення цього конвеєра були включені в проектну документацію нового складального цеху, будівництво якого розпочалося на Слуцькому авторемонтному заводі в 1965 р.

Поряд із запозиченням досягнень українців білоруські машиноі верстатобудівники самі ділилися з ними всім тим новим, що накопичилося в них у процесі роботи, і слід зазначити, що поїздки українських фахівців на підприємства Білорусі для переймання досвіду роботи та запозичення новітньої технології виробництва в цей період були настільки ж частими, як і поїздки білоруських фахівців в Україну. Так, наприклад, у 1960 р., тільки Мінський завод запасних частин відвідали працівники Київського проектно-конструкторсько-технологічного інституту та група працівників Запорізького автомобільного заводу. У цьому ж році Мінський завод запасних частин передав для впровадження на заводах України таку документацію: Луганському заводу тракторних деталей шнековий і тракові транспортери для видалення стружки та пневмоприймачі до ГКМ, а проектно-конструкторсько-технологічному інститутові документацію на технологічні процеси штампування й механічної обробки конічних шестерень, а також креслення штампів для цих деталей.

Великих успіхів у роки семирічки досягли ливарники підприємств Управління машинобудування Білоруського раднаргоспу. Досвід їхньої роботи викликав велике зацікавлення в працівників споріднених підприємств Української РСР. 19 грудня 1962 Центральне бюро технічної інформації Донецького раднаргоспу звернулося до Білоруського раднаргоспу з проханням дозволити комплексній бригаді ливарників Донецького раднаргоспу відвідати ряд промислових підприємств Білорусі з метою вивчення й запозичення в них передового досвіду в ливарному виробництві. Ця поїздка дозволила ливарникам Україні використовувати у себе на підприємствах досвід білоруських колег, що сприяло подальшому підвищенню продуктивності їхньої праці. Багато цінного, зокрема, українські ливарники запозичили на Могильовському металургійному заводі ім. Мясникова. У 1963 р., цей завод впровадив у себе установку для напівбезперервного способу виливки труб, що дозволило збільшити продуктивність труболиварного цеху в п'ять разів і знизити собівартість виливки труб у два рази. Свій досвід напівбезперервної виливки труб завод передав Львівському, Керченському й ряду інших металургійних заводів України.

Ane підприємства Білорусі не тільки приймали у себе комплексні бригади працівників з України, але й самі висилали групи новаторів і раціоналізаторів з метою демонстрації їхніх методів роботи безпосередньо на українських підприємствах. У вересні 1962 р., група білоруських новаторів у складі Л.І. Потаповича, Н.І. Євтихійович, В.Ф. Доленкіна виїжджала в Україну. Вони виступили на підприємствах Харкова, Миколаєва, Запоріжжя, Херсона та Одеси. Виступи їхні супроводжувалися демонстрацією роботи впровадженого ними прогресивного ріжучого інструменту, що викликав великий інтерес українських верстатобудівників. Після цієї поїздки до Мінська надійшли сотні запитів на робочі креслення новинок, що демонструвалися. Важливу роль у справі поширення передового досвіду білоруських новаторів в Україні відіграла утворена 1962 р., Вітебська рада новаторів. Її члени неодноразово запрошувалися на українські підприємства для демонстрації винайдених ними пристроїв та інструментів.

Усі перераховані вище приклади наочно свідчать про економічну взаємовигідність встановлення та зміцнення зв'язків між колективами споріднених підприємств союзних республік у справі взаємообміну досвідом і новітньою технологією. історіографічний радянський демократизація

Однак підчас цього взаємообміну потрібно враховувати сліпе копіювання, огульні запозичування без урахування того, як нововведення відіб'ється на роботі того чи іншого підприємства в цілому, позаяк у протилежному випадку поліпшення роботи на одній ділянці може створити труднощі на іншій. Tак, наприклад, в 1965 р., після закінчення реконструкції миловарні Гомельського жирокомбінату його працівники зіткнулися з фактом, що продуктивність відділення відходів жирів задовольняє потребу заводу тільки на 65%. Це сталося тому, що в 1963-1964 рр., на жирокомоінаті було впроваджено дві нові установки для безперервної нейтралізації масла і саломас за новим, досить економічнм методом, запозиченим на Запорізькому жирокомбінаті. При нейтралізації за цим методом відходи жиру виходять з концентрацією 8-10% замість 20-30%, як було за дотеперішнього застосування періодичного методу нейтралізації, що й призвело до невідповідності виробництва до потребою в ньому на миловарному заводі. Це тільки один із прикладів, коли планова радянська економіка не враховувала реалій повсякденності й прагнула до дутих цифр і показників. Однак тенденції та напрямки білорусько-українського співробітництва в цілому мали правильний вектор розвитку та сприяли позитивному економічному розвитку сусідніх республік. Досвід і уроки тих років повинні враховуватися при побудові ефективної моделі міждержавного співробітництва на пострадянському просторі сьогодні.

Список використаних джерел

1. В.С. Лукошко. Сближение социалистических наций в период развернутого строительства коммунизма. М.: Академия общественных наук при ЦК КПСС, 1963. 99 с., А.Д. Молочко. Национальные отношения в СССР в период развернутого строительства коммунизма. Мн.: Знание, 1962. 87 с., Э.Я. Хильченко. Деятельность КПУ Украины по укреплению братских связей украинского народа с другими народами СССР. Дисс. на соиск. уч. ст. к.и.н. Львов, 1965.

2. С.Н. Малинин, М.М. Иппа. Экономика Белорусской CCP и перспективы ее развития. М.: Госпланиздат, 1960. 237 с., Г.Ю. Коробов. Межреспубликанские и внутриреспубликанские кооперированные связи предприятий БССР. Мн.: Полымя, 1968. 104 с.

3. П.І. Брьігадзін і інш. Гісторьія Беларусі. XIX-XX ст. курс лекцый. 4.2 Мн.: РІВШ БДУ, 2002. 346 с., П.Г. Чигринов. Белорусская история. Мн.: Современная школа, 2010. 928 с.

4. Сборник докладов Минской городской конференции по перспективам развития литейного производства в БССР. / Ред. В.Н. Булах. Мн.: Изд-во Акад. наук БССР, 1959.

5. О.С. Ситников. Экономическая эффективность механизации и автоматизации вспомагательных процессов в машиностроении. Ми: Вышейш. шк., 1997.

6. Національний архів Республіки Беларусь (далі НАРБ). Ф. 1131. Оп. 1. - Спр. 2364.

7. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. Ф. 4819. Оп. 1. Спр. 561.

8. Советская Белоруссия, 1962, 28 марта.

9. НАРБ Ф. 1131. Оп. 1. Спр. 596.

10. Белорусская ССР. Могилевская область. Мн., 1968.

Размещено на Allbest.ru