Йосип Юркевич - визначний діяч кооперативного руху в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Йосип Юркевич визначний діяч кооперативного руху в Україні

Ленченко Ф.І.

У сучасних умовах становлення вітчизняної економіки вагомим для прогресивного її розвитку є досвід української та світової кооперації минулого, зокрема й очільників цього руху в Київській губернії в 1868-1921 рр.

Передова українська інтелігенція бачила в кооперації не тільки засіб для поліпшення економічного добробуту населення, але й шлях до пробудження національної свідомості. Тому^в кінці 90-х років XIX сторіччя зростає великий інтерес до кооперації. Проявив його і Йосип Вячеславович Юркевич.

Дослідження історії українського кооперативного руху другої половини XIX першої чверті XX ст. і його очільників знайшло зацікавлення у працях вітчизняних і російських науковців-сучасників тих подій, зокрема в розвідках П.Височанського [2], І.Витановича [3], Я.Кравцова [8], П.Пожарського [11]. Після проголошення незалежності нашої країни питання історії та теорії кооперативного руху знову актуалізувалося, як, наприклад, у дослідженнях М.Алімана [1], С.Гелея [7], Ф.Ленченка [9], адже нові реалії нашої економіки та аграрного сектора вимагають розвитку конкурентоспроможності української промисловості та сільського господарства. Звернення сучасної економіки до історії та практики кооперативних спілок минулого може слугувати прикладом і програмою для ведення національно-свідомого і продуктивного господарювання сучасними економістами України.

У 1907 році в Києві вийшла невелика за обсягом книжка українською мовою. Все в ній здивувало читачів, адже навіть автор був зовсім невідомий: Йосип Юркевич. Згадали, що він працював лікарем на Україні, але ніколи нічого не писав. Справді, на титульному аркуші стояв напис: «Перший рік співробітництва у вільній українській пресі» [14,с.2]. Книга була написана українською мовою, а сам автор поляк-католик.

Й.Юркевич поміщик, хоч і дрібний, а на книжці присвята: «Шановним сусідам моїм односельцям, селянам села Кривого, цей мій» [14,с.2].

У книжці було два розділи: «Сучасні сільські малюнки» містили 18 нарисів, «На сучасні теми» 2 начерки та некролог, присвячений пам'яті померлого 18 травня 1907 року і похованого в селі Криве «старого народовольця Миколи Павловича Позена, якій одбув 25-річну каторгу на Карі та заслання до східного Сибіру» [14,с.15].

У книзі автор навів ті слова, які він не зміг сказати на могилі з-за справника: «He думай, що всі твої муки, твої люті пішли марно. З них виріс великий народний гнів. Здалека бренить вже пісня свободи, і лагідно вже сяє золота зоря людського щастя і волі» [14,с.З].

У 1907 році, коли революція 1905 року пішла на спад, з боку Й.Юркевича, який уже відсидів рік у в'язниці за «симпатії до селянства», це був дуже сміливий вчинок.

Цей визначний український діяч-реформатор усі надії щодо пробудження національної свідомості селянства покладав на кооперацію.

Йосип Вячеславович Юркевич народився 30 січня 1855 року в селі Кривому Сквирського повіту Київської губернії в родині дрібного поміщика, поляка та католика.

Навчався в одній з Київських гімназій і у 1876 році вступив на медичний факультет університету св. Володимира, який закінчив у 1881 році.

Під час навчання він знаходився під впливом таких діячів Київської «Громади», як В.Антонович, Т.Рильський, С.Познанський, і це наклало відбиток на всю його подальшу діяльність. На жаль, перший Київський споживчий кооператив припинив своє існування, а його засновник М. Зібер емігрував за кордон.

Здобувши диплом лікаря, Йосип В'ячеславович поїхав до Харкова і почав працювати за фахом. Як згадувала його родичка Марія Павлівна Юркевич, він познайомився

з людиною, яка була дуже відома і популярна в місті. Це був Микола Петрович Баллін. На той час перший український споживчий кооператив, заснований 6 жовтня 1866 p., також вже не існував. Але М.Баллін не припинив пропаганди кооперативних ідей. Він друкував статті в газетах і журналах, виступав з лекціями, відкрив кооперативний книжковий магазин. Вивчав і пропагував досвід закордонних кооператорів.

М.П. Баллін і Й.В. Юркевич, який згодом став головним лікарем Харківської психіатричної лікарні, підтримували зв'язки і тоді, коли другий переїхав працювати в Чернігівську губернію. Є відомості, що Микола Петрович приїздив до Йосипа В'ячеславовича в село Криве.

Щоб бути поблизу від дому, Й.Юркевич почав працювати лікарем на цукровому заводі Сетгофера в містечку Корнін Сквирського повіту. На початку 1900 року він остаточно оселяється в рідному селі.

Як лікар, він добре знав життя на селі, бачив усі ті проблеми, котрі стояли перед селянством: безземелля, відсутність худоби, реманенту, борги тощо. Треба було платити викупні платежі, податки, вносити орендну плату. Тому він запропонував селянам села Криве заснувати «позичкову касу».

Селянству були потрібні кошти в формі доступного і дешевого кредиту. 1 червня 1895 року уряд затвердив «Положення про установи дрібного кредиту», що спростило процедуру заснування кредитних та ощадно-позичкових кооперативів.

Й.Юркевич писав в оповіданні «Наше позичкове товариство»: «в моїй хаті надумали ми, що гарно було б закласти позичкову громадську касу» [13,с. 5 Палким прихильним цієї ідеї виявився волосний писар Чемериківський. Як зазначав Йосип В'ячеславович: «чоловік молодий, досить розумний, безперечно чесний і з великим хистом і здібностями до громадських справ і думок» [13,с.7]. Статут товариства писали Юркевич, його дружина Олександра Африканівна, писар Чемериківський, сусіда-поміщик з містечка Корнін і дехто з селян. «Головною нашою метою, писав Юркевич, було якомога демократизувати товариство, щоб доступитися до нього могли як найбідніші люди» [13,с.5].

У Статуті було зазначено, що кожен член товариства має один голос і один пай в 10 карбованців із правом вносити його частинами протягом чотирьох років. Найбільша позика в одні руки 60 карбованців. Статут і «прошение» відправили в Міністерство фінансів, і він був затверджений у червні 1901 року.

22 липня в волості (м. Корнін) відбулися збори ощадно-позичкового товариства. Членами його стали селяни Сквирського та Радомисльського повітів. Вони обрали трьох членів правління голову-директора, поміщика з м. Корнін, помічника-бухгалтера, писаря Чемериківського і касира-скарбничого з селян: двох кандидатів та шість радників у раду: Й.Юркевич, один поміщик і четверо селян. Правління працювало у вівторок, четвер ^неділю, рада збиралася щомісячно в першу неділю після 10-го числа. Як зазначав Й.Юркевич: «Люди повірили і почали зносити гроші, здебільшого дрібними сумами» [13,с.9].

У лютому 1902 року були проведені перші чергові збори членів стало 522, вкладів більше як 80 тисяч і пайщикам видали малий відсоток у дивіденд.

У 1903 році товариство одержало з Державного банку кредит на 10 тисяч карбованців. Голова правління подарував товариству десятину землі, на якій за 2 роки було побудовано склад і будинок товариства за 7 тисяч карбованців. Товариство почало торгувати хліборобськими машинами зі свого складу, а також кровельним залізом, возами, фарбою. Дім побудували на кам'яному фундаменті із зеленим залізним дахом і ґанком. У ньому розмістили всі служби товариства.

У 1906 році членів товариства було 2594 особи, капітал по всіх статтях 113.500 крб. та нерухомого майна на 8 тис. крб. Збори уповноважених (100 осіб) збирались у великій залі раз на рік.

Як згадував Й.Юркевич, селяни в разі якоїсь біди зверталися до товариства. Коли в селі Білках згоріло 25 хат, а в Кривому 23, товариство виписало для селян залізо на дах з великою скидкою [13,с. 14].

У селі Дзенгелівці Уманського повіту Христофор Барановський відкрив одну з перших на Україні кредитну спілку, Йосип В'ячеславович цікавився її діяльністю, обмінювався досвідом, а коли з неї сформувалася Київська кредитна спілка, його обрали членом її Ради.

Як палкий прихильник кредитової кооперації, він звернув також увагу на ті споживчі товариства, які почали з'являтися на Сквирщині після 1905 року: у Корнині, Володарці, Попельні, Ружині.

Після того, як вийшла у світ книжка В. Доманицького «Товариські крамниці», яку розповсюджував навіть агрономічний відділ Київської земської управи, мешканці села Криве вирішили і собі відкрити « Товариську крамницю». Як писав Й.Юркевич в повісті «Наша товариська іфамниця»: «Обміркували ми Устав, склали прохання губернаторові, наліпили на 6 рублів марок і все це відправили в Київ» [ 13,с.20]. Селяни вирішили не записувати пана «у члени засновники», щоб влада не подумала, що кооператив це панська видумка. Клопоти тягайся аж до травня 1907 року.

травня в Києві при губернській земській управі відкрилися збори представників товариських крамниць Київської губернії.

Першу доповідь на зборах зробив В.М. Доманицький, почули гості і заяву про те, що уряд радить громадам закладати кооперативні крамниці.

У кінці серпня 1907 року в селі Кривому була відкрита крамниця.

грудня 1909 року він звітує другому з'їзду, на який приїхали уповноважені від 52 споживчих об'єднань. Юркевич провів ревізію Союзу 14-16 листопада, в якій зазначив, що недоліки в діяльності Бюро «в більшості випадків, на думку ревізійної комісії, не залежать від його волі» [12,с. 13].

Комісія, до складу якої входили члени X.Барановський і М.Бухневич, перевірила касу Бюро (686 крб. 69 коп.) і зняла наявність товарів, висловивши побажання покращити умови праці працівників Бюро.

На цьому з'їзді товаришем голови з'їзду І.М.Тихомирова був Іван Тадейович Рильський, а одним із секретарів син Юркевича Левко.

Й.Юркевич звітував на з'їзді як голова правління першого Кривенського споживчого товариства, яке своєчасно внесло до Союзу вступні внески та паї. На з'їзді він очолив комісію, яка зобов'язала Бюро Союзу і редакцію журналу «Наше дело» друкувати в журналі значну частину статей українською мовою, щоб стати зрозумілим тим широким^масам нашого селянства.

Й.Юркевич був серед тих делегатів з'їзду, які підписали «Відозву до товаришівкооператорів» 4 грудня 1909 року з закликом вступати до Союзу. Ту заяву також підписали !Рильський, X.Барановський, В.Галевич і всі уповноважені, делегати з'їзду.

Ще після першою з'їзду 1908 року Бюро прийняло рішення видавати свій журнал. Його редакгором-видавцем став голова Бюро присяжний повірений Олександр Іванович Гдешинський. Редакція містилася разом з Бюро на Подолі по вулиці Воздвиженській, 1.

Юркевич плідно працював у журналі «Наше дело», де друкував різні матеріали ділового характеру, дотепні фельєтони: «З селянського життя», «Наші кооператори» [12].

Як зазначав Йосип В'ячеславович: «В неділю 7 жовтня уперше зібралися до крамниці члени нашого товариства, приїхав з наказу пристава урядник. Відчитувані Юркевич:

членів товариства 44;

пай та внески склали 280 крб. та 130 крб. позичили на 5 місяців, місяць чистого прибутку 75 крб. Збори постановили відкрити на слободі другу філіальну крамницю, «щоб там могли люди користуватися вигодами товариське торгівлі» [12,с. 13--14].

Й.Юркевич у «Кооперативних оповіданнях» писав: «Свій такий, сільський хлопець вималював вивіску. По боках таблиці козак і дівчина, а посередні написано великими літерами «Товариська крамниця». Навіть написав він цю вивіску в народних кольорах: жовті літери по синьому тлі» [13,с.6].

Розуміючи, яке значення для кращого добробуту селян має освіта, Й.Юркевич на власні кошти будує у селі Криве школу.

У 1907 році він бере активну участь у виборах до III Державної Думи роз'яснюючи селянам, кого з виборщиків треба висувати, відстоює права селян у суді присяжних Сквирського повіту.

Як голова Ради Корнинського позичково-ощадного товариства, Йосип В'ячеславович був обраний до складу Київського Союзу установ дрібного кредиту, де плідно працював з головою Союзу Христофором Барановським. Вони познайомилися ще під час кооперативного з'їзду в травні 1907 року в Києві.

Й.Юркевич у 1909 році почав будувати в своїй садибі по Паньківській, 8 новий п'ятиповерховий будинок в стилі «українського модерну» за проектом відомого архітектора Миколи Олександровича Шехоніна. Навпроти, в садибі по Панківській, 9 з 1908 року поселилася сім'я Грушевських у триповерховому флігелі.

З того часу він більше часу проживав у Києві, співробітничав у газеті «Рада» як член благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книжок. Займався пошуками популярної літератури з різних питань.

Зайнятий багатьма справами, сам лікар О.В. Юркевич не вчасно звернув увагу на погіршення свого здоров'я. На початку листопада він приїхав з Кривого до Києва і займався справами будівництва свого будинку. Як писав у некролозі Сергій Єфремов, «кілька днів тому Юркевич був між нами, як звичайно, веселий, говіркий, жартівливий» [6]. Вранці 11 листопада 1910 р. у нього почався приступ ниркових колік, і о 8 годині вечора Юркевич помер від ниркової недостатності.

У журналі «Наше дело» був надрукований некролог голови правління Колодистського споживчого товариства Валентина Галевича [5], якій працював з Юркевичем у Київському Союзі споживчих товариств: «Шляхтич родом, він кидає своє шляхетство і стає щирим українським діячем, справжнім братом того народу, серед якого він жив... В особі Осипа В'ячеславовича наша кооперативна сім'я втеряла не тількикооператора-практика, але йталановитого кооператора-письменника» [5,с.4--5].

Високу оцінку діяльності Й.Юркевича дає у своїй фундаментальній праці «Історія українського кооперативного руху» І.Витанович [3], зараховуючи його разом з Василем Доманицьким, Костем Паньківським та Іваном Петрушевичем до «українських рочдельців» [3,с.26]. Порівнюючи їх із чесними кооператорами м. Рочделя піонерами англійської кооперації, І.Витанович пише: «Оці чотири діячі, двох з-над Дніпра і двох з-над Дністра, хоч і різного віку, такі до себе близькі ідейно-громадською настановою, характерами, навіть у дечому особистою вдачею, що їх справді можна назвати єдинодушним гроном праведних рочдельців в українському кооперативному русі» [3,с.27].

Історик української кооперації Петро Пожарський писав про Юркевича: «Він зрозумів велику силу кооперативного єднання, зрозумів вагу кооперації для нашого селянства і зумів свою віру і знання передати товаришамкооператорам, яких він сам та і згуртував в рідному селі Кривому» [11,с.26].

Згоден був з ним і П.Височанський, зазначавши, що Юркевич це та частина інтелігенції, «яка, порвавши з панськими традиціями, пішла в народ, понесла йому свій досвід та знання» [2,с.43].

травня 1922 року виповнилося 15 років існування Кривинського споживчого товариства. Журнал «Правобережний кооператор» присвятив цій події історичний начерк, в якому писав: «Йепохитна віра, глибокі переконання в творчу здібність звичайного селянина, правдивий і щирий підхід до кооперативної справи це ті найголовніші підвалини, на яких будували кооперативну будівлю перші провідники кооперативної думки в Кривому» [8,с.46--47].

На 18 серпня 1922 року дійсних членів товариства було 726 (у 1916 р. 160). На початку 1921 року товариство розпочало будівлю «Народного будинку». 20 серпня

року в Кривому відбулося свято урочистого відкриття кооперативної лікарні, названої ім'ям першого фундатора й ідейного провідника товариства лікаря Юркевича.

Отже, визначним фундатором і керманичем формування кооперативної спілки в Київській губернії був Йосип В'ячеславович Юркевич, котрий не лише заснував і обґрунтував необхідність свідомих українців об'єднуватися у спілки, але й прикладом власного життя показав, що взаємодопомога й організоване ведення господарювання, залучення людей у кредитні спілки, просвітницька діяльність на селі здатні підняти з колін українського селянина. Організоване ним на Сквирщині Кривинське споживче товариство попри складності упродовж більше 10 років після смерті Йосипа Вячеславовича продовжувало функціонувати і процвітати, що свідчить про неабиякий його талант як керманича і кооперативного діяча. Отже, творця Кривинського кооперативу Йосипа В'ячеславовича Юркевича можна сміливо віднести до піонерів кооперації на Київщині.

Список використаних джерел

1. Аліман М. Він був народженим кооператором (До 145-річчя від дня народження Йосипа Юркевича) / М. Аліман // Вісті ЦССТУ. 2000. 10 лютого.

2. Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації (Дорадянська доба): У 24. / П. Височанський. -Катеринослав : Книгоспілка, 1925. --4.1. 133 с.

3. Витанович І. Історія українського руху /1. Витанович. Нью-Йорк: Товариство української кооперації, 1964. 624 с.

4. Ворожко Я. Кривинське споживче товариство. (Історична справка) / Я. Ворожко // Правобережний кооператор. 1922. № 7-8. С. 41-43.

5. ГалевичВ. Пам'яті кооператора О.Юркевича / В. Галевич// Наше дело. -1910. -№22. С.4--5.

6. Єфремов С. Оповідання про смерть О.В. Юркевича / С. Єфремов // Рада. -1910. -листопад.

7. Історія кооперативного руху: Підручник для кооперативних вузів / [Бабенко С. Г., Гелей С. Д., Гончарук Я. А. та ін.]. Львів : Інститут українознавства НАНУ. 1995. 412 с.

8. Кравцов Я. Полвека кооперативного движения на Юге России / Я. Кравцов. К., 1916. С. 46-50.

9. Ленченко Ф. І. Кооперативний рух на Україні та його діячі (1866-1921 pp.): [навчальний посібник для студентів кооперативних навчальних закладів] / Ф. І. Ленченко. К. : [б.в.]. 2000. 144 с.

10. Немоловський І. Памяти О.В. Юркевича /1. Немоловський // Наша кооперація. 1913. №23 (10 грудня).-С.3^1.

11. Пожарський П. Нариси з історії української кооперації / П. Пожарський. К. : Друкарня товариства «Робітнича книга», 1919. 185 с.

12. Юркевич О. З сільського життя. Наші кооператори / О. Юркевич // Наше дело. 1909.-№1.-5.ХІ.-С. 13-14.

13. Юркевич О. В. Кооперативні оповідання / О. Юркевич. К. : Дніпросоюз, 1919. 32 с.

14. Юркевич О. В. Сучасні сільські малюнки / О. Юркевич. К. : Друкарня Борисова, 1907. 194 с.

Размещено на Allbest.ru