Історіографія життя та творчості професора Володимира Замлинського (1930-1993)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історіографія життя та творчості професора Володимира Замлинського (1930-1993)

СеврюкС.В

Сучасний стан розвитку історичної науки характеризується підвищеним інтересом до вивчення наукової спадщини вітчизняних істориків минулих поколінь, зокрема і періоду радянської доби, коли в умовах тоталітарного контролю з боку правлячої партії працювали вчені-гуманітарії. До цієї когорти науковців належить і український історик та архівіст, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри джерелознавства та архівознавства Київського університету імені Тараса Шевченка у 1982-1993 pp. Володимир Олександрович Замлинський (1930-1993).

Дослідження його життєпису свідчить, що не дивлячись на те, що вивчення наукової діяльності вченого розпочалося ще за його життя, і досі не створено комплексної праці про творчий шлях, наукову, педагогічну, організаційну діяльність історика. На сьогодні наявні лише довідково-інформативні статті в енциклопедичних виданнях, наукові студії фрагментарно віддзеркалюють деякі аспекти життя та творчості вченого.

З метою більш повного вивчення опублікованого доробку про наукову та педагогічну діяльність В.О. Замлинського вважаємо за доцільне проаналізувати його за хронологічною ознакою, умовно виокремивши два етапи: 1) 1958-1993 pp. - прижиттєві публікації, в яких частково досліджується творчість вченого; як правило, це відгуки та рецензії на щойно опубліковані його праці; 2) 1994-2010 pp. - дослідження, написані після смерті вченого, у яких вивчається біографія, аналізується науковий доробок і оцінюється внесок в історичну науку.

Протягом першого історіографічного періоду було опубліковано понад 10 розвідок, в яких постать В.О. Замлинського висвітлювалась у контексті наукових та громадських подій, що відбувалися. Вийшли друком і численні рецензії на його опубліковані праці. Започатковане вивчення життєпису вченого датується 1958 p., коли у короткій замітці згадувалося ім'я Замлинського і його перші проби пера у публіцистиці [ 1], а через 4 роки у зв'язку з обранням В.О. Замлинського членом бюро Волинського обласного відділення Спілки журналістів, в інформації, вміщеній у газеті «Радянська Волинь» зазначається, що до нового складу відділення увійшло 9 осіб, серед яких і В.О. Замлинський [2].

Активними і плідними у науковій творчості вченого були 1960-і роки. За десятиріччя він опублікував близько 100 різнопланових видань, серед яких дослідження про Ю. Кондратюка [3], на яке вийшла друком рецензія в журналі «Україна». Рецензент, високо оцінюючи щойно опубліковану працю, зазначив, що автору «вдалося зібрати надзвичайно цінний матеріал і ознайомити читача з життям одного з основоположників радянської наукової космонавтики» [4]. Г. Вартанов, під враженням прочитаної книги, пропонує заснувати серію «Життя визначних людей України».

Непересічну роль у долі та науковій кар'єрі В. О. Замлинського відіграла праця «Караюча земля (Про народну боротьбу з гітлерівцями на Волині.)» [5], текст якої був захищений істориком як кандидатська дисертація.

На основі віднайдених джерел, мемуарів, листів, газетних публікацій автор показав діяльність підпільних і партизанських загонів у роки Великої Вітчизняної війни на території Волинської області. Особливу увагу він присвятив діяльності загону Д. М. Медведева та з'єднанню О. Ф. Федорова, розповів про багатьох людей, які, ризикуючи життям, допомагали народним месникам.

Наступного року була опублікована рецензія П. Маращука [6], у якій автор високо оцінив працю вченого, підкреслюючи ґрунтовну джерельну базу і використання архівних матеріалів.

Значною подією в науковому житті Волині став вихід у світ книги В.О. Замлинського «Волинський полк іде в революцію» [7], де висвітлювалась участь лейб-гвардії Волинського полку в лютневих подіях 1917 р. Видання викликало сплеск рецензій [8], в яких автори високо оцінили дослідження В.О. Замлинського, зазначили, що в ньому «переконливо виписані герої твору, яких ніби бачиш перед собою» [9]. Автори рецензій одностайні в тому, що досліднику вдалося з величезної кількості зібраного матеріалу «дібрати найхарактерніше, найяскравіше...»[10]. Ця праця витримала 4 видання, і вихід кожного накладу супроводжувався відгуками у пресі.

Так, у рецензії М. Олійника [11] на 2-е видання «Волинського полку», як одне з прикметних особливостей документального видання називається використання автором значної кількості архівних джерел, вміння їх систематизувати, виокремити головне, що дало змогу створити оригінальне і цікаве видання. Цю оцінку повністю підтримує і Є. Жижара, наголошуючи, що, «змальовуючи справжні події і людей, автор поряд з художнім відображенням дійсності використовує численні історичні документи, спогади безпосередніх учасників героїчного минулого. Завдяки вдалому поєднанню їх з оповіддю, у творі постійно відчувається дух часу, це надає зображуваним картинам ще більшу виразність, переконаність» [12].

Узагальнюючу характеристику новому виданню дав колега В. Замлинського - історик В. Мельниченко. Оцінюючи видання і професіоналізм автора, він писав, що «об'єктивність та вірність історизмові зумовили розкриття зображуваної епохи у всій складності й протиріччях, дозволили розгорнути історію Волинського полку на широкому історичному тлі» [ 13].

Ще одна документальна повість В. О. Замлинського, яка викликала увагу з боку рецензентів, була присвячена родині Васют з Уховецька, які були членами КПЗУ, вели активну агітаційну роботу в місцевій організації, розповсюджували революційні листівки [14].

У рецензії на це видання Є. Жижара відмічає, що уміння В. Замлинського кількома штрихами, однією яскравою деталлю вдало охарактеризувати героя, створити портрет, який ніскільки не суперечить життєвій правді, найбільше приваблює в нарисі. Цінність даної праці, на думку рецензента, полягає і в тому, що автор вдало використав такі композиційні елементи, як легенда, пісня, пейзаж [15].

Проблематику Великої Вітчизняної війни продовжує видання «З вірою у перемогу. Комуністична партія на чолі партизанської боротьби проти німецько-фашистських загарбників у західних областях України 1941-1945», [16] яке, за нашими підрахунками отримало 8 рецензій у республіканській та обласній періодиці та у реферативних збірниках.

Загалом всі рецензії позитивні, однак відрізняються оцінками та акцентами, що розставили їх автори. Tак, у рецензії В. Войцеховича одним з прикметних ознак дослідження вважається висвітлення діяльності львівської підпільної організації «Народна гвардія ім. І. Франка», про яку у науковій літературі практично відсутні свідчення. Рецензент зазначав, що «до цього часу тільки у збірнику документів «Львівщина у Великій Вітчизняній війні», спогадах С. Маківки, В. Варягіної, романах Т. Мигаля розповідалося про львівське підпілля... Узагальнюючого наукового дослідження партизанського руху в західних областях нашої республіки, власне, не було. Це, по суті, перша наукова праця, де на основі величезного фактичного матеріалу дано розгорнуту картину руху народних месників у цьому районі» [17].

Рецензент В. Наконечний найбільш вдалими вважав сюжети описів створення в 1941 р. Волинського підпільного обкому партії на чолі зі Степановим, - факт, який був ще не досліджений в історичній літературі та «спростував побутуючу тезу про те, що нібито партизанський рух в західній області України був занесений зі сходу і що начебто місцеві жителі були «лояльними» до окупантів. Наведені прізвища, цифри, факти свідчать, що трудящі західноукраїнських областей були сповнені глибокою ненавистю до фашистів, створювали місцеві партизанські загони, тисячами вступали у рейдові партизанські загони і з'єднання» [18].

Загалом всі рецензенти схвально сприйняли вихід у світ нової праці вченого, зазначили, що автор використав велику кількість неопублікованого архівного матеріалу, аналіз якого дав змогу висвітлити боротьбу народних месників з фашистськими окупантами, дослідити масово-організаційну роботу, яка проводилася серед трудящих західних областей України. «Рецензована монографія, - зазначають Г. Марискевич та В. Плисюк, - становить великий інтерес не лише для спеціалістів, що займаються проблемами Великої Вітчизняної війни, а й послужить добрим посібником студентській молоді» [19].

Значний науковий резонанс викликало документальне видання «Днепр - река героев», присвячене одній з найважливіших військових операцій Другої світової війни - битві за Дніпро. Рецензент В. В. Волинець, високо оцінюючи це видання, зазначив і низку недоліків. Так, зокрема, він вказував на те, що «у ряді документів опущено їх частини, що безпосередньо не відносяться до порушеної у збірнику теми, але ці місця не позначені, як цього вимагають правила, трьома крапками у тексті (документи № 9, 14, 20, 23, 25, 29 та ін.). У легенді до документу № 87 чомусь не вказано його оригінальність. Упорядники не завжди дотримувались уніфікації при посиланні на аркуші в архівних справах, звідки взяті документи...» [20].

Поруч із рецензіями, опублікованими у фахових періодичних виданнях, ми віднайшли чимало рефератів на праці, присвячені проблемам Великої Вітчизняної війни. Серед них реферати на книгу «По велению интернационального долга...» [21], в яких визначається вдала структура книги, окреслюються концептуальні питання, на яких автор зосередив увагу, підкреслюється інтернаціональна єдність усіх народів у боротьбі з фашизмом; наголошується, що в такій єдності і дружбі приховані витоки Перемоги [22; 23].

Вийшла друком і рецензія на колективну монографію, присвячену боротьбі трудящих Західної У країни з німецько-фашистськими загарбниками у 194 і -1945 pp. [24]. Автори рецензії підкреслили, що у дослідженні «на багатому документальному матеріалі розкрито бойову діяльність антифашистського підпілля, партизанів у тилу ворога; розглянуто форми і методи роботи партійних організацій по мобілізації трудящих на допомогу фронту, для відбудови народного господарства регіону» [25].

1993 рік був останнім у житті вченого. Проведений нами бібліометрич- ний аналіз його творчості свідчить, що він був найбільш продуктивним. Протягом року вчений опублікував 27 наукових розробок, серед яких праці, присвячені життю та діяльності українських гетьманів, творчості Миколи Костомарова, розвитку краєзнавства в Україні тощо.

У зв'язку зі смертю В. О. Замлинського у грудні 1993 р. була опублікована низка некрологів, у яких колеги з сумом сповіщали про передчасну смерть вченого, оцінюючи його науковий доробок як значний внесок в історичну науку, в підготовку молодих фахівців з джерелознавства та архівознавства. Окрім того, вони містили узагальнюючі кількісні дані щодо опублікованих праць В. О. Замлинського, підготовлених ним кандидатів і докторів наук, незавершених наукових вислідив і вже нездійсненних планів [26].

Другий історіографічний період (1994-2010) характерний більш поглибленим вивченням та аналізом творчості В. О. Замлинського.

Протягом останніх 17 років вийшло друком близько 50 різнопланових публікацій, об'єктом дослідження яких стала постать В. О. Замлинського, його життя та діяльність, наукова та педагогічна праця. Ці публікації можна систематизувати за кількома групами. До першої ми віднесли статті науково-довідкового характеру, опубліковані в енциклопедіях та довідниках; до другої належать спеціальні дослідження, присвячені безпосередньо особистості В. О. Замлинського, в яких висвітлюється життя та аналізується творчість вченого; до третьої - загальноісторичні праці, де постать В. О. Замлинського висвітлюється побіжно або фрагментарно у контексті вивчення різних історичних проблем; до четвертої - спомини колег та учнів.

Перша група праць представлена статтями про В. О. Замлинського у сучасних енциклопедичних виданнях, які вийшли друком в останні роки. Це, перш за все, «Джерелознавчий довідник», в якому представлені основні категорії, поняття та терміни, що фігурують у джерелознавстві; видатні пам'ятки та групи джерел; персонологічний блок, який налічує 63 нариси про видатних джерелознавців України [27]. Так, у статті про В.О. Замлинського підсумовано, що «досліджуючи проблеми джерел історії України, вчений опрацював велику кількість документальних матеріалів, багато з яких введено до наукового обігу вперше» [28].

Проаналізовані матеріали довідкових видань дали змогу виокремити найбільш інформативно насичені розвідки, представлені в Енциклопедії історії України [29], «Архівній енциклопедії» [ЗО] та комплексному виданні «Українські архівісти» [31], яке стало узагальненням багаторічних досліджень про вчених і архівістів-практиків, які у різні роки працювали на ниві збереження документальної спадщини. Статті різняться як за змістовим насиченням, так і поставленими акцентами, оскільки в першій наголошується на різноплановій проблематиці творчості В.О. Замлинського, зокрема генеалогічних дослідженнях козацьких родів, родоводів гетьманів України, дослідженнях персонологічного аспекту в історії, проблемах міської й родової геральдики, питаннях історичної географії та ін., а в наступних йдеться виключно про здобутки вченого в архівістиці та споріднених галузях науки.

Привертає увагу і ошатно видане науково-довідкове видання про вчених-істориків, котрі в різні роки працювали на історичному факультеті Київського університету, де наявна стаття і про В. О. Замлинського [32].

2005 р. вийшло друком художньо ілюстроване видання «Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті», присвячене пам'яті співробітників усіх факультетів вишу, які вже пішли з життя. Прикметне воно наявністю ілюстративного матеріалу, зокрема фотографії, де В. О. Замлинський знаходиться у колі студентів [33].

Друга група праць містить розробки, в яких предметом дослідження є особистість В. О. Замлинського, його життєвий шлях, наукова творчість, педагогічна та громадська діяльність. Так, перша стаття, опублікована після смерті вченого була підготовлена його колегами по кафедрі - Ю.А. Джеджулою та І. Н. Войцехівською, в якій автори коротко охарактеризували життєвий і творчий шлях вченого, визначили основну тематику його праць, підсумували доробок і зазначили, що не всі підготовлені до друку праці побачили світ, так «ще тільки мають вийти видання «Історія України в особах XIX - XX ст.», «Гетьмани України», «Шевченківський календар», «Джерелознавчий термінологічний довідник з історії України»...[34]. Сьогодні ми можемо констатувати, що всі вони вже опубліковані.

Згодом зацікавилися науковою спадщиною В.О. Замлинського його земляки, науковці та краєзнавці з Житомирщини, які оприлюднили низку публікацій про вченого і поставили на порядок денний питання про улаштування меморіальної кімнати та музейного фонду вченого у Житомирському краєзнавчому музеї [35], куди родина передала на зберігання численні рукописи та власні речі професора.

Дослідженню матеріалів особового архівного фонду Замлинського як джерела вивчення його життєвого і творчого шляху присвячена стаття І.Н. Войцехівської, в якій авторка вперше систематизувала та проаналізувала документи особового фонду В. О. Замлинського, виокремивши 5 груп джерел: біографічні документи; наукові, педагогічні та творчі матеріали; документи службової та громадської діяльності; епістолярні джерела; іконографічні (зображальні) матеріали [36].

До другої річниці смерті В. О. Замлинського в журналі «Пам'ять століть» вийшла друком невелика стаття, в якій йшлося про публікацію ювілейного видання до 160-річчя від дня заснування Київського університету, де В.О. Замлинський був одним з членів авторського колективу та про відкриття у Луцькому краєзнавчому музеї експозиції про життя та творчість ученого. У цій розвідці вперше повідомляється про вирішення долі архіву В.О. Замлинського: всі його рукописи, щоденникові записи, епістолярій та ін. документи прийняті на зберігання до Державного архіву м. Києва [37].

1999 р. у Луцьку вийшло друком 3-х томне видання про визначних волинян, де представлений блок матеріалів і про В.О. Замлинського. Серед комплексу опублікованих матеріалів статті, спогади, фотографії, вірші, присвячені В. О. Замлинському та його родині, численні автографи самого вченого. Тут містяться фотографії з сином та донькою, фото робочого кабінету історика, дарчі написи на книгах, вірші луцького поета О. Богачука та ін. Серед джерел особового походження наводяться спогади Я. С. Калакури, А. В. Денисенка, О. В. Буцько, Л. Ю. Беренштейна, в яких колеги вченого згадували свою співпрацю з науковцем, методику його наукових досліджень, інтереси, світоглядні засади [38].

Згодом вийшла друком двотомна збірка наукових праць, присвячена пам'яті В. О. Замлинського [39;40]. Вона була ініційована співробітниками відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії У країни HAH У країни із запрошенням до участі у її підготовці багатьох учених зі Львова, Луцька, Одеси, Тернополя, Донецька, Черкас, Чернівців, Ужгорода.

Структурно видання складається з двох частин: перша з них уміщує вступну статтю про життя та діяльність В. О. Замлинського [39,с.8-24], блок спогадів про вченого [39,с.26-84] і розвідки науковців з геральдики [39,с.86--92], генеалогії [39,с.96 105], символіки [39,с. 106--134], боністики [39,с. 170-222], та ін. спеціальних історичних дисциплін. Друга містить статті з окремих джерелознавчих галузей знань, зокрема історичного джерелознавства [40,с.6-- 128], архівознавства [40,с.232--278], історіографії [40,с.280-376] та блок матеріалів до вивчення життя та творчої спадщини В. О. Замлинського. Там представлений хронологічний покажчик праць вченого, укладена таблиця основних дат життя та діяльності, наведена опублікована література про В. О. Замлинського [40,с.406-434].

Аналізуючи останній зазначений комплекс джерел, можемо констатувати, що упорядкована бібліографія доробку В. О. Замлинського є неповною, а відтак вимагає додаткової пошукової праці. Методом фронтального перегляду ми доповнили та розширили наявний перелік праць вченого, віднайшли понад 50 незазначених публікацій і уклали більш повний список праць, який сягає 350 позицій.

Останні роки прикметні виходом у світ розвідок, предметом дослідження яких є окремі проблеми творчості вченого: геральдика [41], історія гетьманів [42], біографістика [43] тощо.

Досліджуючи внесок вченого у розвиток української геральдики нами встановлено, що В. О. Замлинський вивчав історію зародження гербів, побутування т.зв. «протогербів» за доби Київської Русі, появу гербів в Україні. Щодо вивчення феномену гетьманства в Україні, то зазначимо, що ця тема була чи не найбільшим науковим інтересом вченого в останні роки його життя. Постаті Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Петра Конашевича-Сагайдачного неодноразово ставали об'єктом його дослідження. Про ґрунтовне опанування методикою просопрографічного дослідження йдеться у статті Я. С. Калакури, де зазначається, що «В. Замлинський розглядав історичний портрет не тільки як окремий жанр наукового дослідження, але й як необхідний компонент будь-якої праці, оскільки в центрі історичних подій завжди перебувають реальні особи, які суттєво впливають на ці події своїми вчинками, інтелектом, характером, особистими моральними якостями та ін. ознаками» [43,с.36].

Підсумковим виданням і даниною пам'яті вченому стала публікація його книги «Гетьмани У країни», яка була підготовлена В.О. Замлинським, але не побачила світ. Книга опублікована у видавництві Луганського національного університету зі вступною статтею про її автора, в якій використані численні документи з особистого архіву В. О. Замлинського, матеріали Державного архіву Києва, спогади рідних, колег та учнів, відзиви на наукові праці, листування тощо [44].

До третьої групи праць ми віднесли висліди вчених, де особистість В. О. Замлинського не була основним об'єктом дослідження, однак не обійдена увагою з огляду на причетність доробку історика до досліджуваної проблеми. Це праці вчених з проблем джерелознавства та архівістики, розвитку спеціальних галузей історичних знань в Київському університеті, діяльності київської ніколи документознавців тощо.

Ім'я В. О. Замлинського та внесок його у розбудову кафедри архівознавтсва неодноразово згадується у працях сучасного українського історіографа Я. С. Калакури. Досліджуючи архівознавчу школу Київського університету, він з'ясовує саме поняття «історико-архівознавча школа», характерні ознаки її появи та функціонування у Київському університеті, називає прізвища її засновників і будівничих [45,с. 11 -- 12].

Вивчаючи цю проблему вчений доходить висновку, що «можна умовно виділити три основних рубежі процесу формування історико-архівознавчої школи в Київському університеті: перший (або початковий) припадає на перші роки діяльності кафедри від 1944 р. до кінця 1950-х; другий - етап її становлення - (1960- 1980-ті pp.); третій - етап сучасного розвитку, зумовлений відновленням і утвердженням державної незалежності України, ухваленням закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993), активізацією діяльності кафедри [45,с.8--19].

Я. С. Калакура наголошує, що В. О. Замлинський, який очолив кафедру у серпні 1882 p., не тільки зберіг традиції історико-архівознавчої школи, але й примножив їх. Про роль В. О. Замлинського у підготовці архівістів та джерелознавців Я.С. Калакура згадує і при опрацюванні «моделі архівіста» XXI ст., зазначає, що підготовці фахівців з архівної справи, документознавства, джерелознавства надавав великого значення і тодішній завідувач кафедри [46].

Ім'я В. О. Замлинського зустрічається на сторінках навчального посібника «Спеціальні історичні дисципліни» у розділах «Геральдика», «Демографія історична» та «Джерелознавство історичне» у контексті висвітлення стану дослідження цих дисциплін і внеску вченого у їх розвиток [47].

У курсі лекцій Я.С. Калакури «Українська історіографія» неодноразово зустрічаються посилання на праці В.О. Замлинського, зокрема на статтю про батька і сина Бантишів-Каменських, що була опублікована, на праці В.О. Замлинського з історії Другої світової та Великої Вітчизняної війн; до речі наголошується, що вчений був одним з перших, хто переглянув усталені радянські стереотипи і підходи до вивчення подій воєнної історії і зумів об'єктивно, на основі нових джерел оцінити перебіг подій війни [48,с.440].

Четверта група уміщує спогади колег і учнів В. О. Замлинського, що були опубліковані після смерті вченого. Tак, у збірці« Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики» [39;40], яка була присвячена пам'яті В. О.Замлинського, у рубриці «Творча лабораторія вченого. Вінок спогадів» представлено 10 мемуарних матеріалів, які належать колегам, родичам, учням історика і висвітлюють постать вченого на тлі його життєвого шляху. Вчені згадують про спільну наукову і педагогічну працю, діяльність В. О. Замлинського в архівній галузі, консультування і допомогу молодим ученим при написанні кандидатських і докторських дисертацій.

Привертають увагу спогади сестри В.О. Замлинського - Лідії Таран про життя родини у роки війни та перші повоєнні роки. Сестра згадує, що В.Замлинський був старшою дитиною в родині, а після зникнення безвісті батька опікувався сестрами, вчив їх читати та писати [39,с.58-61 ].

У спогадах істориків, котрі знали професора В. О. Замлинського і працювали з ним, одностайно підкреслюються його людські якості - доброзичливість, чуйність, вимогливість до себе і колег, готовність допомогти, а, інколи, і пояснити важке і незрозуміле. Так, у спогадах сучасного дослідника Великої Вітчизняної війни В.І. Кучера оцінюється науковий спадок вченого: «Мушу наголосити, - пише В.І. Кучер, - що Володимир Олександрович один з перших вітчизняних істориків активно розпочав досліджували так звані «білі плями»: раніше заборонені, сфальсифіковані, замовчувані теми і проблеми вітчизняної історії. В часи перебудови, після того, як У країна стала незалежною, він встиг особисто видати цілий ряд праць, під його керівництвом також були започатковані роботи, які були видруковані його колегами та учнями вже після того, як він пішов із життя» [39,с.67]. Цю ж тезу продовжує і його друг та колега, головний редактор часопису «Пам'ять століть» А. В. Денисенко, який згадує спільні проекти і плани видань, зокрема повідомляє, що в нього залишився план-проспект монографії «Митрополити української церкви», яку мріяв видати В.О. Замлинський [39,с.64]. Підсумовуючи життєвий шлях вченого, А. Денисенко зазначає: «Споглядаючи з плину років на постать Володимира Олександровича Замлинського, згадуючи наші розмови, дискусії, застілля приходиш до єдиної думки - це була непересічна людина і, безумовно, справжній учений, який до останніх своїх земних днів був наділений здатністю відчувати нове і чуйно, з якоюсь трепетною турботою ставитися до близьких, друзів, колег» [39,с.61].

Про В. О. Замлинського, як про фахівця-архівіста згадує директор Держархіву Волинської області В. Гика. Аналізуючи діяльність Замлинського на посаді завідувача відділом цього ж архіву, а з травня 1960 р. директора обласного партархіву, В. Гика наводить кількісні дані про опрацьовані фонди архіву, констатує, що колектив у кількості 22 співробітників лише протягом 1958 р. опрацював 25 фондів на 10 тис. справ і прийняв до архіву 37 фондів в обсязі 1291 од. зо. Яскравим прикладом результативності роботи колективу є той факт, що протягом 1959-1965 pp. до архіву було прийнято 61, 5 тис. справ, а до цього в ньому зберігалося 75, 9 тис. од. зб. Кількість справ, таким чином, подвоїлась [39,с.71 --72].

З вдячністю і теплотою згадують про свого учителя і наставника колишні учні і аспіранти В.О. Замлинського. У спогадах колишньої студентки вченого Я. Іщенко [39,с.82--84], аспірантки, а нині доктора історичних наук, М. Палієнко [39,с.68--71 ], колишнього аспіранта, а нині доктора історичних наук Ю. Сороки [39,с.75-82] підкреслюється величезна працездатність вченого, який своїм особистим прикладом спонукав колег, аспірантів, студентів до творчого пошуку, самовдосконалення, активізації дослідницької діяльності, написання оригінальних праць, підготовки фундаментальних колективних видань.

Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що праці, опубліковані за життя вченого, як правило, стосувалися виходу у світ його нових вислідів і носили рецензійний характер, інколи суто оглядовий, без аналізу щойно виданого дослідження. Процес вивчення життя та творчості вченого, його педагогічної та організаційної діяльності розпочався вже після його смерті. У некрологах [26], проблемних аналітичних статтях досліджувався особовий архівний фонд Замлинського, його сукупний науковий доробок, розмаїття проблематики, висвітлювалась діяльність науковця на ниві джерелознавства, архівістики, педагогіки, громадська та організаційна робота.

Отже, аналіз історіографії життя та діяльності В. О. Замлинського дає підстави стверджувати про наявність достатньої історіографічної бази для підготовки комплексної наукової праці, в якій би постать вченого була висвітлена повно та різнобічно, оцінений його внесок в українську історію.

Список використаних джерел

1. Біля «Комсомольського Перця» // Радянська Волинь. - 1958. - 26 жовт.

2. Звітно-виборчі збори журналістів Волині // Радянська Волинь. - 1962. - 23 берез.

3. Астронавт (Про Ю. Кондратюка (1900-1942). - Львів: Каменяр, 1964. - 126 с.

4. Вартанов Г. Астронавт Юрій Кондратюк //Україна. - 1964. - № 43. - С. 7.

5. Караюча земля (Про народну боротьбу з гітлерівцями на Волині). - Львів: Каменяр, 1965. - 257 с.

6. Марагцук П. Нескорений край // Радянська Волинь. - 1965. - 29 жовт.

7. Волинський полк іде в революцію. (Про участь лейб-гвардії Волинського полку в Лютневій революції 1917 p.). - Львів: Каменяр, 1967. - 176 с.

8. Майя Білан. Шлях у революцію // Літературна Україна. - 1967. - 17 листоп.;

С. Табанчук. По цей бік барикад // Світло жовтня (Рожищенський р-н, Волинська обл.) - 1967. - 16 груд.; Д. Іллюк. Життя, віддане боротьбі // Там само; Л. Депо Грані між художником і дослідником //Там само.

9. С. Цьось. Герой твору - мій земляк // Світло жовтня (Рожищенський р-н, Волинська обл.) - 1967. - 16 груд.

10. Майя Білан. Шлях у революцію //Літературна Україна. - 1967. - 17 листоп.

11. Олійник М. Слово про полк // Літературна Україна. - 1972. - 18 серп.

12. Жижара Є. Революцією покликані // Радянська Волинь. - 1973. - 14 квіт.

13. Мельниченко В. Шлях у революцію // Друг читача. - 1972. - 7 верес.

14. Замлинський В.О. Васюти (Про родину революціонерів-підпільників, активних учасників соціалістичного будівництва в західних областях України). - Львів: Каменяр, 1973. - 116 с.

15. Жижара Є. Долі, в яких відбилася епоха // Друг читача. - 1973. - 5 груд.

16. Замлинський В.О. З вірою у перемогу. Комуністична партія на чолі партизанської боротьби проти німецько-фашистських загарбників у західних областях України 1941-1944. - К: Вища школа, 1976. - 200 с.

17. Войцехович В. З вірою у перемогу // Друг читача. - 1976. - 23 груд.

18. Наконечний В. З вірою в перемогу // Радянська Волинь. - 1976. - 31 груд.

19. Марискевич Г., Плисюк В. З вірою у перемогу // Вільна Україна (Львів). - 1977. - 9 берез.

20. Волинець В. В. Днепр - река героев // Архіви України. - 1985. - № 2. - С, 75.

21. Замлинский В. А. По велению интернационального долга: (выполнение Коммунистической партией Советского Союза, советским народом своего интернационального долга в борьбе против германского фашизма во Второй мировой войне 1939-1945 гг.) / В. А. Замлинский. - К.: Вища школа, 1980. - 303 с.

22. [Реферат] Дмитриенко М. Ф., Маркитан Л. П. По велению интернационального долга...// Общественные науки в Украинской CCP 1976-1980. История. Реф. сб.: в 2-х част. - К, 1981. - Ч. 1. - С, 107-109.

23. [Реферат] Дмитриенко М. Ф., Маркитан Л. П. По велению интернационального долга... // СССР - 60 лет. Общественные науки в Украинской ССР. Реф. сб.: в 2-х част. - Ч. I. - М.-К, 1982. - С, 114-116/

24. Замлинський В. О. Боротьба трудящих західних областей УРСР проти фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу /В. О. Замлинський, Ю. В. Примеров, В. П. Чугайов, І. П. Стафійчук, В. К. Мороз. - K.: Наук, думка, 1984. - 235 с.

25. Лаута C., Селезньов В. В єдиній сім'я народів-братів. Рец. на кн.: Боротьба трудящих західних областей УРСР проти фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу / В. О. Замлинський, Ю. В. Примеров, В. П. Чугайов, І. П. Стафійчук, В. К. Мороз // Знання та праця. - 1985. - № 7. - С. 17.

26. Замлинский Владимир Александрович. [Некролог] // Киевские ведомости. - 1993. - 28 дек.; Замлинський Володимир Олександрович. [Некролог] // Архіви України. - 1883. - № 4-6. - С. 76-77.; Замлинський Володимир Олександрович. [Некролог] // УІЖ. - 1994. - № 2-3. - С. 156-157.

27. Джерелознавство історії України. Довідник / Редкол. Варшавчик М.Я. (голова), Боряк Г. В., Войцехівська І. Н. та ін. - К, 1998. - 212 с.

28. Войцехівська І. Замлинський Володимир Олександрович // Джерелознавство історії України. Довідник. - C 170-171.

29. Войцехівська І. Замлинський В.О. // Енциклопедія історії України. - Т.З. - K.,2006. - С, 245-246.

30. Войцехівська І., Севрюк С. Замлинський В.О. // Українська архівна енциклопедія. - К, 2008. - С. 417-418.

31. Войцехівська І. Замлинський В.О. // Українські архівісти (XIX - XX ст.). - К.,2007. - С, 238-240.

32. Войцехівська І. Замлинський Володимир Олександрович // Історичний факультет Київського національного університету. Довідник /Упор. Г.Д. Казьмирчук. - К: Прайм-М, 2004. - С. 202.

33. Войцехівська І., Севрюк С. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті. - K.: Світ успіху, 2005. - С. 183-184.

34. Джеджула Ю., Войцехівська І. Думка, перервана на злеті // Київська старовина. - 1994. - №5. - C 102-106.

35. Слідзюк П. Музейний комплекс земляка // Новини Андрушівщини. -

1996. - 18 травн.

36. Войцехівська І. Джерельна база дослідження життя та творчості професора Володимира Замлинського // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. - Число 6 (7). - У 2-х част. - Част. 1. - К„ 2001. - С. 43-58.

37. Войцехівська І. Вшанування пам'яті вченого // Пам'ять століть. - 1996. - № 2. - С, 153.

38. «Роде наш красний...» Волинь у долях краян і людських документах. - У 3-х тт. - Т. 3. - Луцьк: Вежа, 1999. - С. 343-371.

39. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 36. наук, праць та спогадів. - Число 6 (7). - У 2-х част. - Част. I. - K., 2001. -416 с.

40. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 36. наук, праць та спогадів. - Число 6 (7). - У 2-х част. - Част. 2. - K., 2001. - 444 с.

41. Севрюк С. Геральдична проблематика в працях Володимира Замлинського // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 36. наук, праць. - Число 11- У 2-х част. - Част.1. - K.,2004. - С. 165-174.

42. Севрюк С. До проблеми вивчення інституту гетьманства у творчості Володимира Замлинського // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 36. наук, праць. - Число 13. - У 2-х част. - Част. 2. - K.,2006. - С. 139-151.

43. Калакура Я.С. Майстер історичного портрету // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 36. наук, праць та спогадів. - Число 6 (7). - у 2-х част. - Част.1. - К.,2001. - С, 26-38.''

44. Войцехівська І., Севрюк С. Про автора і долю його книги //В. Замлинський. Гетьмани України. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2008. - С. 3-22.

45. Калакура Я.С. Історико-архівознавча школа Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Я. С. Калакура // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвід. наук. зб. / Редкол.: Р.Я. Пиріг (голова) та ін. - Вип. II: Архівознавчі читання. - К, 2000. - С. 8-19.

46. Калакура Я.С. Архівіст третього тисячоліття (модель історика-архівіста очима архівознавчої кафедри Національного університету імені Тараса Шевченка) //Архівознавство. Археологія. Джерелознавство. - Вип. I. - K., 1999. - С, 37-45.

Размещено на Allbest.ru